Вікові аспекти композиторської життєтворчості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна музична академія України

імені П. І. Чайковського

УДК 78.85 + 78.27 + 78.2

ВІКОВІ АСПЕКТИ КОМПОЗИТОРСЬКОЇ ЖИТТЄТВОРЧОСТІ

Спеціальність 17.00.03 - музичне мистецтво

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора мистецтвознавства

Савицька Наталія Владиславівна

Київ 2010

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі зарубіжної музики Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського Міністерства культури і туризму України

Науковий консультант: Черкашина-Губаренко Марина Романівна доктор мистецтвознавства, професор, завідувач кафедри історії зарубіжної музики Національна музична академія України імені П. І. Чайковського (Київ)

Офіційні опоненти: Самойленко Олександра Іванівна доктор мистецтвознавства, професор завідувач кафедри історії музики та музичної етнографії, проректор з наукової роботи Одеська державна музична академія імені А. В. Нежданової Міністерства культури і туризму України

Козаренко Олександр Володимирович, доктор мистецтвознавства, професор завідувач кафедри теорії музики Львівська національна музична академія імені М. В. Лисенка Міністерства культури і туризму України

Рощенко Олена Георгіївна доктор мистецтвознавства, професор, завідувач кафедри історії і теорії світової та української культури Харківський державний університет мистецтв імені І. П. Котляревського Міністерства культури і туризму України

Захист відбудеться « 24 » березня 2010 р. о 14.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.005.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора наук у Національній музичній академії України імені П. І. Чайковського за адресою: 01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 1-3/11, фойє Малого залу.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського за адресою: 01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 1-3/11.

Автореферат розісланий « 16 » лютого 2010 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат мистецтвознавства, доцент Коханик І. М.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Дослідження феномену мистецької особистості має винятково важливе значення в антропологічному дискурсі культури різних епох. Будучи інспіратором професійної діяльності, індивідуальний імпульс корелюється суб'єктивними та об'єктивними передумовами еволюційного процесу, впливає на міру та інтенсивність реалізації креативного потенціалу митця.

У сучасному українському музикознавстві радикально переосмислюються найважливіші наукові категорії, відбувається інтенсивне збагачення поняттями, запозиченими з інших галузей знань, зокрема, філософії, культурології, психології, геронтології. Опираючись на їх методологічні засади, у даній роботі актуалізується універсалія віку як загальнокультурного поліфункційного принципу членування людського життя. Будучи тісно пов'язаними із спадковістю, індивідуальним біологічним годинником, рівнем духовних запитів, мірою суспільної задіяності та іншими чинниками, вікові категорії відображують процес розвитку від народження до смерті.

Екзистенційні переживання, пов'язані із зміною фаз життєвого циклу, є найсокровеннішими рефлексіями творчої особистості. Вік здатен кардинально змінити не лише зовнішній вигляд, але й риси характеру, спосіб мислення. Перебуваючи у діалектичному взаємозв'язку з такими категоріями, як час, розвиток, еволюція, темпоральність, вік є унікальним „резервуаром світовідчуття” і водночас паттерном психофізичної матерії. Індивідуальний хронос можна розцінювати як вельми ефективний інструмент пізнання мікросвіту мистецької особистості, важливий штрих до цього складноорганізованого, амбівалентного феномену. Дослідження композиторської життєтворчості у віковій діахронії відкриває принципово новий напрямок науки про музику - вікове музикознавство, яке набуває особливої вагомості в ансамблі гуманітарних дисциплін, зорієнтованих на суб'єктивну парадигму. При цьому слід мати на увазі, що життєтворчість геніальних митців не може бути зведеною до жорсткої схеми або певної теоретичної концепції.

Врахування вікового фактору як темпоральної коннотації, на думку автора, мусить стати апріорною передумовою дослідження образу митця. Плин часу накладає відбиток на усі складові художнього самовиразу, адже перебування у певній віковій фазі суттєво корегує творчий процес, впливає на ціннісно-смислові пріоритети.

Кореляція між віком митця та динамікою реалізації його креативного потенціалу - масштабна, багатовимірна проблема. У необхідності її поглибленого вивчення переконує широке коло праць соціологів, антропологів, культурологів, психологів. Т. Адорно, Р. Арнхейм, Аристотель, М. Бердяєв, Л. Виготський, Ф. Гегель, Й. В. Гете, Гіппократ, Г. Зіммель, І. Кант, Т. Манн, А. Шопенгауер, К. Юнг, З. Фройд, Цицерон співвідносять зміни вікової ментальності з розгортанням життєдіяльної і професійної програми. Слід відзначити, що музикознавці доволі рідко звертаються до таких понять, як дитинство, юність, зрілість, старість. Спроби вікової мотивації перебігу та інтенсивності творчого становлення або не здійснюються взагалі, або мають маргінальний характер.

Існує низка дискусійних питань щодо рівня продуктивності у межах кожного хронологічного етапу, критеріїв їх розмежування, ролі у цілісній еволюційній перспективі. На відміну від раннього і пізнього періодів творчості лише зрілий інтерпретується музикознавцями як абсолютно самодостатній та довершений в силу безумовного існування у його межах художньо досконалих творів. Підкреслено неоднозначну інтерпретацію отримує заключний етап видатних мистецьких кар'єр. Його розгляд, зазвичай, містить чимало контроверсійних проблем, які вимагають більш диференційованого підходу.

Задум даного дослідження лежить у площині об'єднання спільним концептуальним простором особистісно-біографічних, психовікових та жанрово-стильових проекцій, що визначають основні етапи життєтворчості митця, з акцентом на найскладнішому пізньому періоді. З точки зору дисертанта, саме завершальний хронологічний етап має ключове значення у сенсі адекватного розуміння індивідуально-еволюційного процесу, адже останні опуси виконують функцію підсумку, віддзеркалюючи „зрілу, відстояну культуру інтелекту” (Ян Парандовський). Фінал творчого циклу визначається як кульмінація духовного становлення, у більшості випадків переконливо підтверджена кардинальною зміною концептуальної спрямованості та способу мислення автора. Як наслідок, пізній період творчості позначено спільністю органічно взаємопов'язаних елементів, що утворюють цілісну, відносно стабільну художню систему. На її формування впливають історична ситуація, екстра та інтрастильові інспірації.

Для того, щоб осягнути смисл останніх послань музичних геніїв, у дисертації співвідносяться особливості мислення, властиві попереднім еволюційним фазам, корелюються зовнішньо-об'єктивний та рефлексивний плани свідомості, індивідуальний хронотоп і соціум. Детальний аналіз естетичних засад категорії стилю свідомо винесено на периферію, оскільки даний феномен достатньо докладно розроблений у сучасній мистецтвознавчій літературі.

Актуальність теми дисертації зумовлена необхідністю системного осягнення значення віку як універсалії у проекції на композиторську життєтворчість із врахуванням культурфілософських, психобіографічних та креативних вимірів даної проблеми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі зарубіжної музики Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського відповідно до перспективного тематичного плану науково-дослідної діяльності вказаного навчального закладу і є частиною комплексної теми № 16 „Музичне мислення: історія і теорія”. Тема остаточно затверджена вченою радою Національної музичної академії (протокол засідання № 2 від 25.09.2009 р.)

Об'єктом обрано композиторську особистість як феномен і динамічний процес у просторі європейської музичної культури ХІХ - початку ХХ століття. композиторський еволюційний екзистенційний часовий

Предмет дослідження - вплив вікової тотожності на особистісне і професійне формування, типологія біографічних сценаріїв у спільних історичних обставинах, пізній період творчості, у межах якого асимілюється і переосмислюється набутий досвід.

Метою дисертації є розгляд композиторської життєтворчості у розгорнутій часовій перспективі на ґрунті широкого міждисциплінарного дискурсу, вивчення типологічних моделей завершального еволюційного періоду в ракурсі екзистенційного змісту, жанрових та стильових пріоритетів. Відповідно до поставленої мети у дослідженні вирішуються наступні завдання:

· обґрунтувати методологічний підхід до інтерпретації віку як філософсько-етичного, історико-культурного та ментально-психологічного феномену в усій повноті його життєдіяльних та аксіологічних визначень;

· екстраполювати запропоновану методологію у річище аналізу екзистенційного та професійного досвіду композиторів ХІХ - початку ХХ століття у межах різних етапів творчого циклу з наголосом на завершальному;

· висвітлити сутність поняття „композиторська особистість”;

· з'ясувати суспільні передумови абсолютизації особистості митця у європейській музичній культурі ХІХ - початку ХХ століть;

· виявити взаємозалежність між циклічністю вікових фаз та модусами креативної свідомості обраних персоналій;

· простежити мотивації змін психологічної структури композиторської особистості у межах кожного вікового паттерну;

· запропонувати комплексний критерій періодизації життєтворчого шляху;

· розглянути духовні кризи та незавершені твори як фактори корекції життєтворчого процесу;

· ввести у музикознавчий обіг поняття „біографічний сценарій”, визначити його різновиди;

· дослідити екзистенційні аспекти композиторської діяльності у межах пізньої вікової фази;

· систематизувати типологічні ознаки пізнього періоду композиторської творчості як самостійного ментально-психологічного феномену з притаманними йому жанровими пріоритетами та стильовими рисами;

· спроектувати наріжні теоретичні положення дисертації у площину вікових аспектів життєтворчості видатних представників західноукраїнської композиторської школи - С. Людкевича, В. Барвінського і М. Колесси.

Матеріал дослідження. У ході вивчення біографічних сценаріїв та стратегій творчого самоздійснення європейських композиторів ХІХ - початку ХХ століть були використані документальні матеріали: автобіографії, листи, щоденники, спогади сучасників, а також окремі пізні опуси. При відборі композиторських персоналій враховувалися можливості репрезентації різних типів творчого перебігу вікового циклу:

· Г. Берліоз, Й. Брамс, А. Брукнер, Р. Вагнер Дж. Верді, Ф. Ліст, Ж. Массне, М. Римський-Корсаков, К. Сен-Санс, Р. Штраус - композитори, що перейшли повний, нормативний віковий цикл, якій увінчався продуктивною у професійному сенсі фазою пізньої зрілості. У межах завершальних хронологічних періодів еволюційного процесу у них сформувався відмінний від попередніх спосіб мислення, який спричинив оновлення стилю;

· М. Балакірєв, О. Бородін, О. Глазунов, Ш. Гуно, Дж. Россіні, Я. Сибеліус. Заключні етапи їх вікового циклу пройшли під знаком згасання, часткової або повної відмови від активної композиторської діяльності, в силу чого перспектива професійного розвитку виявилася редукованою;

· Ж. Бізе, К. М. Вебер, Г. Вольф, М. Глінка, К. Дебюссі, В. Калінніков, Г. Малер, Ф. Мендельсон, М. Мусоргський, П. Чайковський, Ф. Шопен, Ф. Шуберт, Р. Шуман, чия передчасна смерть перервала лінію еволюційного сходження у кульмінаційній точці;

· С. Людкевич, В. Барвінський, М. Колесса - на прикладі життєтворчих шляхів львівських композиторів висвітлюються різні типи становлення композиторської особистості з увиразненням заключного етапу.

Методологія дослідження вікових аспектів композиторської життєтворчості передбачає вивчення процесу професійної самореалізації митця у послідовності етапів та їх розгляд на декількох рівнях: 1) формування - кристалізація - синтез; 2) спалах - інтенсивне горіння - кульмінаційна вершина (можливо, редукція); 3) спалах - ледь помітне горіння - згасання та інші. Осягнення еволюційного алгоритму крізь призму психологічного переживання віку вимагає інтегративного підходу, що базується на певному колі наукових методів:

· функційний, спрямований на вивчення міри залежності об'єкту і предмету дослідження від соціально-історичного та культурного розвитку суспільства, а також причинно-наслідкових зв'язків між явищами, дистанційованими на шкалі часу;

· комунікативний, що дозволяє враховувати фактор функціонування творів у суспільній свідомості, реакцію на них і особистість автора сучасників та нащадків;

· компаративний, використаний у процесі порівняння вікових аспектів життєтворчості композиторів ХІХ - початку ХХ століть;

· стильовий, актуалізований у процесі здійснення жанрово-стильової атрибуції творів, написаних у межах пізніх еволюційних періодів.

Теоретична база, необхідна для комплексного дослідження обраної теми, виявляє тісні міждисциплінарні зв'язки і представлена працями з філософії - Аристотель, Ф. Бекон, Гіппократ, І. Кант, М. Монтень, А. Шопенгауер, Цицерон; антропології, культурології та соціології - Ф. Ар'єс, Л. Баткін, М. Епштейн, Е. Еріксон, В. Зінченко, Л. Кияновська, І. Кон, О. Кривцун, К. Леман, Б. Ломов, Ю. Лотман, З. Мамардашвілі, Б. Ньюгартен, В. Подорога, О. Рощенко, О. Самойленко, В. Храмова; вікової та креативної психології - Б. Ананьєв, Б. Асмолов, І. Біррен, I. Д. Бромлей, І. Давидовський, О. Леонтьєв, І. Мечніков, В. Роменець, В. Фролькіс, Й. Чиссель; музикознавства - Т. Адорно, В. Бобровський, О. Вартанова, Г. Ганзбург, Н. Герасимова-Персидська, В. Гливинський, Д. Кірнарська, О. Козаренко, Л. Шаповалова та ін.

Наукова новизна пропонованої праці полягає у її концептуальній спрямованості - вперше в українському музикознавстві:

· за основний проблемний стрижень обрано механізм кореляції змісту креативної діяльності з динамікою вікової свідомості;

· виявлено взаємозалежність між циклічністю вікових фаз та модусами креативної свідомості видатних персоналій;

· відстежено траєкторію професійної самореалізації митця на тлі індивідуальної екзистенції;

· введено у музикознавчий обіг поняття „біографічного сценарію”, визначено його різновиди;

· систематизовано типологічні ознаки пізнього періоду композиторської творчості;

· включено завершальний етап композиторської еволюції у зону активного музикознавчого розгляду.

Наукове значення дослідження полягає у тому, що воно суттєво розширює уяву про психологічну структуру композиторської особистості, її формування через нормативний або ненормативний, гетерохронний або односпрямований перебіг усіх фаз вікового циклу. Проблемний простір даної дисертації у проекції на композиторську життєтворчість є інноваційним напрямком дослідження суб'єктивних чинників художньої інтенції.

Практичне значення дисертації ґрунтується на можливості використання її матеріалів у програмах вузівських курсів з історії світової та української музики та музичної культури, психології творчості, культурології. Систематизований матеріал дає змогу представити у новому світлі наріжні проблеми музичного романтизму. Деякі спостереження, узагальнені у центральних розділах дослідження, автор дисертації актуалізував у лекційних курсах загальної історії музики ХІХ століття для студентів теоретико-композиторського факультету та магістрів Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка.

Обґрунтованість та достовірність одержаних результатів полягає у вичерпному розумінні ролі і значення завершального етапу творчого становлення, осягненні механізму впливу вікового вектору на характер естетичної свідомості. Досягнуті результати одержані на ґрунті синтезу наук, що суттєво збагачує тезаурус сучасного музикознавства.

Апробація роботи. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри історії зарубіжної музики Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. Основні теоретичні положення і висновки даного дослідження були оприлюднені автором у виступах на таких міжнародних, всеукраїнських та міжвузівських наукових конференціях: наукова конференція з нагоди 250­річчя Д. Бортнянського (Львів, 2001); П'ята науково-практична конференція Українського товариства аналізу музики „Феномен художньої цілісності в композиторській, виконавській та музично-теоретичній творчості” (Київ, 2004); міжнародна науково-творча конференція „Трансформація музичної освіти і культури в Україні” (Одеса, 2005); всеукраїнська науково-практична конференція „Культуротворча парадигма українського націєтворення” (Івано-Франківськ, 2005); міжнародна конференція „Людина і музика” (Львів, 2005); Шоста науково-практична конференція Українського товариства аналізу музики „Динаміка музичного смислоутворення” (Київ, 2005); міжнародна конференція до 250-річного ювілею Вольфганга Амадея Моцарта „В. А. Моцарт: погляд з ХХІ сторіччя” (Львів, 2006); міжнародна науково-творча конференція „Музичні інформаційні технології: досвід та проблема розвитку” (Одеса, 2006); Сьома науково-практична конференція Українського товариства аналізу музики „Музична творчість та наука: параметри взаємодії” (Київ, 2006); міжнародна науково-практична конференція „Шостакович та ХХІ століття” (Київ, 2006); міжнародний музичний конгрес „Львів музичний протягом століть” (Львів, 2006); міжнародна науково-практична конференція „Стравінський та Україна” (Луцьк, 2007); всеукраїнська науково-практична конференція „Музичне виконавство України: національні, регіональні та інтегративні аспекти” (Івано-Франківськ, 2007); Восьма науково-практична конференція Українського товариства аналізу музики „Жанровий простір музичної творчості: структура та властивості” (Київ, 2008); всеукраїнська науково-практична конференція „Українська музична культура: проблеми наукового осмислення” (Київ, 2008); міжнародна науково-практична конференція „Сучасний оперний театр і проблеми оперознавства” (Київ, 2008); міжнародна науково-теоретична конференція „Австрійська музична культура на перехресті епох і традицій” (Харків, 2009); міжнародна науково-практична конференція „Й. Гайдн - І. Котляревський: мистецтво оптимізму” (Харків, 2009); міжнародна науково-творча конференція „Музичні інформаційні інновації: досвід та проблеми розвитку” (Одеса, 2009).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 37 наукових праць: 1 монографія, 36 статей, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структуру дисертації підкорено логіці дослідження, відображуючи рух концепції від загальнотеоретичних положень до їх конкретизації. Рубрикація п'яти тематично завершених розділів пов'язана наскрізною ідеєю - психологія мистецької особистості на етапах оволодіння азами ремесла, зрілого розквіту таланту, у драматичних ситуаціях духовних криз, на межі буття і небуття. Загальний обсяг праці - 448 сторінок, з них основного тексту - 385, список використаної літератури - 673 позиції; розділ „Додатки” представлений теоретичним дискурсом „Феноменологія віку” та нотними прикладами (20 сторінок).

Основний зміст дослідження

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, пропонується короткий огляд історії і теорії питання, оцінюється стан розробленості проблеми, визначається об'єкт, предмет, мета, завдання, доводиться наукова новизна, окреслюється матеріал і методологія дослідження, його теоретичне і практичне значення.

У розділі 1 „Композиторська особистість як феномен і предмет наукового дослідження” систематизується значний джерелознавчий матеріал; обґрунтовуються теоретичні положення, що мають характер методологічної гіпотези, яка поглиблюється у ході вивчення життєвих і творчих доль композиторів ХІХ - початку ХХ століть. Докладно розглядається феномен особистості. На відміну від індивідуальності, що фіксує комплекс незмінних рис характеру на різних етапах творчого становлення, особистість є динамічною реалізацією генетично зумовленої унікальності індивідууму, однак при усіх змінах її вирізняє вища єдність свідомості. Це духовна субстанція, для якої діяльне начало є визначальним чинником буття. Індивідуумом народжуються - особистістю стають; індивідуальність - категорія естетична, особистість - радше морально-етична; індивідуальність - міра своєрідності вияву творчих здібностей, особистість - міра глибинності їх втілення.

У підрозділі 1.1 „Композиторська особистість у соціокультурному просторі ХІХ століття” містяться міркування стосовно передумов принципового верховенства персонально-особистісного начала в усіх сферах суспільного життя даної доби. У царині мистецтва то була епоха „народження” окремої людини - композитора і виконавця. Триумф суб'єктивного світовідчуття сформував принципово новий соціальний статус вільного художника - незаангажованого, такого, що свідомо вступає у драматичні зіткнення з реаліями прагматичного суспільства. Зростає інтерес до психологічної мотивації поведінки творчої особистості, залежної передусім від багатства власного екзистенційно-чуттєвого досвіду. Подібний досвід стає джерелом художнього пізнання таких глибин людської самості, які раніше знаходилися поза колом інтересів мистецтва і соціуму. З віртуоза-імпровізатора, капельмейстера, улюбленця аристократичних салонів професійний музикант перетворюється у „жерця храму мистецтва” (В. Вакенродер), Деміурга, Месію.

Наріжною категорією естетики ХІХ століття є креативність - субстанція, що забезпечує єдність духовного і тілесного, „життя як творчості” (М. Берковський) і творчості як найвищого прояву вітальної сили. Підкреслюється: критерієм, що у змозі об'єднати, здавалося б, неспівставні між собою творчі особистості, є генераційний ритм. Приналежність до однієї вікової генерації як соціальної спільноти, локалізованої у певному історичному часі і просторі, є ґрунтом осягнення модусів вікової свідомості її представників, співвіднесених між собою датами народження. Хоча більшість демографів вважають, що це інтервал 15 - 25 років, автор дисертації оперує більш гнучкими величинами і припускає: глибинні зв'язки між представниками одного вікового покоління охоплюють не лише рівень їх мистецької діяльності, але й екзистенційні проблеми. Це дає додаткову можливість пролити світло на складні колізії творчого процесу, механізм спадковості соціальної, культурно-мистецької та національно-ментальної пам'яті.

У підрозділі 1.2 „Рівень концептуалізації феномену композиторської особистості в гуманітарній думці” зосереджується увага на багатовимірності постаті митця, яка є предметом дослідження різних галузей гуманітарних знань - музикознавство, біографіка, антропологія, креативна та вікова психологія. Кожна з названих дисциплін дозволяє розкрити різні методологічні підходи до інтерпретації вікових аспектів композиторської життєтворчості як центральної проблемної ділянки дисертації.

Підпункт 1.2.1 „Музикознавство” присвячений спектру підходів сучасної музикознавчої науки до проблем, пов'язаних з концепцією композиторської особистості, етапами її духовного і професійного становлення. Констатується небагаточисельність досліджень, побудованих на методологічних принципах поєднання зовнішніх і внутрішніх засад розгляду процесу індивідуального життєздійснення. Це монографії Г. Аберта, А. Альшванга, Б. Асаф'єва, П. Вульфіуса, Г. Галя, М. Друскіна, Д. Житомирського, Я. Мільштейна, Г. Побережної, М. Томашевського, К. Царьової, А. Ейнштейна та ряд інших, де можна знайти об'єктивну інформацію про перипетії особистого і мистецького життя Й. Брамса, Р. Вагнера, Дж. Верді, Ф. Ліста, В. А. Моцарта, П. Чайковського, Ф. Шопена, Ф. Шуберта, Р. Шумана, переконливі моделі їх життєтворчих шляхів. Ряд серйозних монографічних досліджень українських науковців - І. Драч, В. Жаркової, О. Зінькевич, Л. Кияновської, С. Павлишин, Г. Побережної, С. Тишка, М. Черкашиної-Губаренко, З. Штундер, Я. Якубяка, присвячених М. Глінці, В. Губаренку, М. Колессі, М. Лисенку, С. Людкевичу, В. Сєрову, Є. Станковичу, М. Равелю, П. Чайковському, остаточно витіснили на маргінес белетристичні або кон'юнктурно-ідеологізовані історії життя відомих персоналій. Проблемні статті О. Кандинського, А. Клімовицького, Л. Неболюбової, О. Чигарьової, а також дисертації Н. Дегтярьової, А. Мревлова, Г. Некрасової демонструють суттєві зміни у методиці розгляду пізніх стадій видатних творчих кар'єр.

З'являється чимраз більше публікацій, які можна віднести до патографії - тобто історії захворювань та їх впливу на характер художнього мислення з позицій медицини, фізіології і психології. Таким чином, сучасна наука про музику інтенсивно розширює коло дослідницьких повноважень, що дає підстави констатувати розбудову концепції „авторського музикознавства”. Його вирізняє своєрідність, а часом епатуюча новизна підходів до вивчення та переоцінки хрестоматійно відомих фактів. Серед них - феномен композиторської особистості у ракурсі вікової екзистенції.

Підпункт 1.2.2 „Біографіка” систематизує міркування стосовно значущості корпусу документальних матеріалів, безпосередньо пов'язаних з особистісним планом мистецького самоздійснення. Сила документів - у „знанні чужого душевного життя, яке є локальним зрізом знання про зовнішній світ” Петровская И. Биографика / И. Петровская. - СПб: Изд-во Logos, 2003. - С.14.. Ця думка відомого російського джерелознавця І. Петровської є однією з найбільш вичерпних характеристик даного феномену. Призначення біографіки полягає у вивченні антропологічного змісту культури, „вживанні” у її ментальний простір, відтворенні унікальної емоційної аури її представників. Як стверджується у дисертації, без опори на методологічний апарат вищезгаданої наукової царини неможливо здійснити системну реконструкцію життєтворчості, світу рефлексій та „історичних емоцій” (Ю. Лотман) видатних митців.

Підкреслюється, що ХІХ століття монументалізує царину епістолярію. Листи - віддзеркалення особистого духовного континууму, жанр освідчень, відображень психологічного стану, інтенцій, взаємин із сучасниками. Листування В.Барвінського, Г. Берліоза, Ж. Бізе, Дж. Верді, М. Лисенка, Г. Малера, Ф. Шопена, Р. Шумана та багатьох інших композиторів ХІХ-початку ХХ століття є найправдивішою хронікою їх інтимних переживань і відчуттів, особистих драм і розчарувань, мрій і сподівань на тлі панорами епохи. Саме цей комплекс проблем став основою розробленого М. Копицею нового напряму української науки про музику - епістології.

Мемуари, акумулюючи індивідуально-уособлену пам'ять культури, створюють вичерпну уяву про сутність духовної місії митця („Записки” М. Глінки, „Мемуари” Г. Берліоза, „Спогади артиста” Ш. Гуно, „Спогади” Ж. Массне).У кінці творчого шляху він бачить минуле як деяку цілісність, підсвідомо активуючи „метод аерофотозйомки” (Ю. Лотман). Про те, наскільки уважне прочитання таких документів може суттєво збагатити наші уявлення про особистість і життєтворчість митця, свідчать фундаментальні праці С. Мамаєва і С. Тишка.

Актом самовідтворення є автобіографія - докладна хроніка подій життя особистості (К-М. Вебер „Життя музиканта”, Р. Вагнер „Моє життя”, М. Римський-Корсаков „Літопис мого музичного життя”), натомість щоденник принципово позбавлений послідовної подієвої канви, акцент переноситься на суб'єктивно-психологічний план („Автобіографічний нарис” К-М. Вебера).

У підпункті 1.2.3 „Комплекс антропологічних дисциплін” актуалізується філософський джерельний блок від Аристотеля і Цицерона - до І. Канта і А. Шопенгауера, доробок психологів від Ф. Гальтона і К-Г. Юнга - до Л. Виготського і В. Франкла, досвід європейської та української геронтологічних шкіл - Н. Лейтес, І. Мечніков, В. Фролькіс та багато інших. У їхніх працях центральне місце належить феномену особистості, мотивам її поведінки, питанням моралі та духовності, відношенню до соціуму. У запропонованому дослідженні автор узагальнює здобутки ряду соціальних та гуманітарних наук. Першу групу опрацьованих джерел репрезентують фундаментальні праці філософів, культурологів, психологів з проблем буття в культурі - С. Аверінцев, М. Арнаудов, Л. Баткін, М. Бахтін, М. Бердяєв, Й. Гейзінга, А. Міхайлов, О. Кривцун, Ю. Лотман, К. Свасьян, О. Шпенглер. Друга група висвітлює проблематику, дотичну до психології розвитку, вікової ментальності та рефлексивного осмислення віку - Б. Асмолов, Ш. Бюлер, Л. Виготський, С. Кьеркегор, І. Кон, О. Леонтьев Ф. Ніцше, Ж. Піаже, С. Рубінштейн, З. Фройд, Е. Еріксон. Відмовляючись від наукового герметизму, представники різних галузей гуманітарних знань об'єднують зусилля навколо духовного мікрокосму митця, неподільності його життєвої і творчої програми. Як наслідок, формується нова наукова парадигма, у центрі якої:

· постать митця як фундаментальне поняття, що консолідує широкий спектр гуманітарних дисциплін, творить плідні методологічні перспективи;

· біографічно значущі події, відображені в епістолярії, мемуаристиці та інших документальних матеріалах, що відслідковують ментальну тотожність та самосвідомість мистецької особистості у межах кожної вікової фази.

Таким чином, у ході пропонованого дослідження інтегративний підхід спрямовується на осягнення того плану, що, так би мовити, стоїть по той бік шедеврів - людських доль, екзистенційного досвіду, глибин внутрішнього світу, складної мозаїки думок, переживань, відчуттів. Взаємодія наук - свідчення солідного інтерпретаційного потенціалу обраної теми. Широкий діапазон її проблемних обріїв концентрується навколо психовікової динаміки як вихідного положення подальших теоретичних спостережень.

У Розділі 2 „Психовікові проекції становлення композиторської особистості” окреслюються фактори, що впливають на інтенсивність, темпоритм і якість життя видатних творчих персоналій.

Підрозділ 2.1 „Зміна модусу творчої свідомості на тлі циклічності вікових фаз” присвячений розгляду вікових універсалій. Констатується, що принцип переходу від однієї вікової фази до іншої втілює ідею трансцендентного перетворення. Актуалізується проблемний аспект віку в структурі концепту часу, згідно якого кожен еволюційний сегмент є невід'ємною ланкою часового континууму життєвого циклу. Спроби філософського, теологічного і мистецького тлумачення вікової періодизації здійснювалися здавна, знаходили віддзеркалення в образотворчому мистецтві, літературі, музиці. Автором дисертації підкреслюється, що кожному віку притаманна своя концепція Людини, її духовної, емоційної і інтелектуальної сутності. Уважне вивчення документів особового характеру доводить: рефлексії і почуття, що супроводжують переживання різних вікових фаз, - достовірні вісники істини про внутрішній світ композитора.

У підпункті 2.1.1 „Ранній вік” дана вікова фаза позиціонується як вельми своєрідна субкультура, а дитинство - час формування першооснов особистості, народження homo creator. Акцентується, що саме у суспільній свідомості ХІХ століття глибоко і послідовно утверджується ідея самоцінності раннього вікового етапу як ініціального у конфігурації життєвого шляху, формуванні етичних установок, здібностей, таланту - тобто комплексу рис, що визначають неповторність особистісної структури митця. Більшість представників даної епохи розпочали професійну кар'єру майже дітьми, для них творення музики - передусім гра, тобто „дія, що відбувається без будь-якої думки про її результат” (М. Волошин). Важлива роль належить розвинутій інтуіції, пошуку ідеальної співзвучності власному емоційному строю. Процес культурозасвоєння виявляється через позитивну реакцію на світ класичних шедеврів. Перші опуси Ж. Бізе, Е. Гріга, Ф. Ліста, Ф. Мендельсона, К. Сен-Санса, Ф. Шопена та інших митців ваблять свіжістю та безпосередністю почуттів. У дисертації пропонується наступна систематизація психокреативних інтенцій, притаманних ранній віковій фазі:

· загострена чутливість, вразливість, нестійкість емоційно-вольової сфери;

· позірна потреба самоутвердження;

· відносна несамостійність художніх рішень як наслідок сильних сфер впливу;

· імпровізаційність, що відображує спонтанний пошук індивідуальної образності та принципів її естетичного втілення;

· еклектичність, компілятивність лексики, виразність художнього родоводу;

· традиційність музичної мови, продукування власного музичного тексту в межах усталених жанрових моделей;

· значна кількість незакінчених творів.

Таким чином, ранній творчий вік - „це лише проект, вагомий настільки, наскільки він себе відтворить у майбутньому” (М. Бердяєв).

Підпункт 2.1.2 „Зрілий вік” присвячений вершинному періоду осягнення професійної досконалості і свободи мислення. У дисертації неодноразово підкреслюється відсутність жорстко фіксованого водорозділу між ранньою і зрілою фазами творчого сходження, спектр варіантів збігається з кількістю життєтворчих шляхів геніїв від мистецтва. Подолавши рубікон 30-ліття, митець вступає у фазу „акме”, що у перекладі з грецької означає розквіт, вершина професійного та особистісного становлення. Узагальнюється найцінніший фонд вражень, спостережень, переживань, формується власна позиція, що спонукає переглянути некритично засвоєні постулати.

Отже, зрілий творчий вік спрямовано на максимальну самореалізацію, яка проявляється у:

· відповідальному ставленні до власної буттєвої місії;

· зваженому усвідомленні реалій оточуючого світу та проблем обраного фаху;

· незалежності мистецької позиції, яка перетворюється у декларацію власного кредо;

· розвинутості аналітичної та рефлексивної сфер свідомості;

· реалістичній оцінці власних професійних звершень, критичності та самокритичності;

· концентрації духовних сил у їх вищому зосередженні.

Вищенаведені спостереження дають підстави стверджувати: зрілий творчий вік - фаза найбільш активного вияву фізичних і духовних сил, збагачення естетичних обріїв, вивершеності творчого самовиразу.

У підпункті 2.1.3 „Пізній вік” узагальнюються спостереження стосовно „благословенного віку” - есхатологічної фази духовного сходження. Цей період називають „метафізичною порою мудрості” (Бокаччо), „часом наближення до Бога” (Конфуцій), „блаженним прологом до останніх глибин” (Р. Моуді), „заключною сценою життя” (Цицерон). Підкреслюється, що психологія літнього віку у структурі особистості залежить від перебігу попередніх етапів життя, запасу фізичної і духовної енергії, з яким митець увійде у зону Танатоса. Змінюється не лише специфіка художнього мислення, іншим стає образ митця, який може бути стражденним і радісним, сумним і просвітленим, філософськи самозаглибленим і наївним. Перевага віддається усьому, що відстоялося, пройшло випробування часом; рефлексивний погляд переважно концентрується на власному минулому. „Пізня творчість сягає... самих меж мистецтва, зближуючись з документом,... де рідко буває відсутнім натяк на біографію, на особисту долю композитора” Адорно Т. Поздний стиль Бетховена / Т.Адорно //. - Советская музыка. - 1988. - № 6. - С. 110. . Ця думка Т.Адорно є однією з найбільш вичерпних характеристик пізнього творчого віку, що виявляється у наступних позиціях:

· статус Патріарха;

· апеляція до світової культури та глобальних проблем буття: Час, Історія, Пам'ять, Бог, Смерть, Безсмертя;

· відтворення особистісно значущого минулого;

· підсумкова концептуалізація власного життя;

· інтегрований тип мислення;

· досягнення завершеної форми духовної і національно-ментальної самототожності.

Дитинство, юність, зрілість, старість є парадигмами народження, самопізнання, самоздійснення і прощання із світом, метафорами спалаху, полум'яніння, згасання. Етапи професійної самореалізації опосередковано корелюються з універсальним призначенням вікових сходів буття: формування - дозрівання - творення самого себе - злиття із Всесвітом. Констатується, що творчий вік є одним з інструментів виміру креативного потенціалу, який безпосередньо кореспондує з хронологічними віковими фазами та їх психологічними характеристиками.

Підрозділ 2.2 „Зворотність психологічного віку” містить досвід розгляду поняття „психологічний вік”, його ролі в еволюційній перспективі становлення індивідуального способу мислення митця. Хронологічний вік є односпрямованим, лінійним; психологічний вік - оберненим, зворотним. Останній інтерпретується як суб'єктивна міра реалізованості життєтворчого потенціалу, певний рівень темпоральної організації людського буття. Дитяча безпосередність може зберігатися протягом цілого життя (К. Дебюссі, М. Колесса, Дж. Россіні, Е. Саті, О. Скрябін, Р. Шуман), особистісна та духовна зрілість виявлятися у дитинстві або ранній юності (Ж. Бізе, Ф. Мендельсон, В. А. Моцарт, К. Сен-Санс, Ф. Шопен, Ф. Шуберт), етос старця передчасно сформуватися у межах попередніх вікових фаз (Ж. Бізе, П. Чайковський, Ф. Шопен, Ф. Шуберт). Суб'єктивна заниженість психологічного віку - наслідок юності души, суб'єктивна завищеність - результат стрімкого вичерпання енергетичного ресурсу, відсутності перспектив. Система відліку психологічного віку ведеться не за критерієм інтервалу прожитого життя, а за суб'єктивним досвідом, що опосередковано позначається на художній практиці і редукує хронологічну послідовність вікових фаз, доводячи справедливість тези: фізіологічні зміни нерідко є наслідками психологічних і навпаки.

Підрозділ 2.3 „Старість юності” присвячений дослідженню індивідуального переживання заключної життєвої фази деякими композиторами ХІХ століття. Здебільшого єдиний у своєму роді біографічний сценарій завершується епілогом просвітленої старості, однак, розвиток дії може зупинитися значно раніше - у фазі юності або зрілого віку. Серед митців, котрі, не вичерпавши природного біологічного ресурсу, несподівано рано пішли з життя - Ф. Шуберт (31рік), В. Белліні (34), В. Калінніков (35), Ж. Бізе (37), Ф. Мендельсон (38), Ф. Шопен (39), К.-М. Вебер (40), М. Мусоргський (42), О. Скрябін, Г. Вольф (43), Р. Шуман (46), Н. Паганіні (48). Ледь подолавши межу 50­ліття, „згоріли” Г. Малер (51), М. Глінка (53), П. Чайковський (53).

У даному підрозділі детально досліджуються документальні матеріали, що засвідчують психологічні стани Ж. Бізе, В. Каліннікова, М. Мусоргського, Ф. Шуберта, Р. Шумана у переддвер'ї передчасної смерті. Обрив, незавершеність - формула їх життя. Суб'єктивне самовідчуття на останньому буттєвому порозі діагностується не за кількістю прожитих років, а за психоемоційною атмосферою та концепціями передсмертних опусів. Підкреслюється симптоматичність таких властивих літньому віку рис, як дисгармонійність, вразливість, апатичність, гостре усвідомлення незворотності спливаючого часу. Висловлюється припущення, що рання смерть молодих і відносно молодих геніїв ХІХ століття була внутрішньо закономірною. Зміна зовнішності візуально підтверджує інтенсивність процесів вікової інволюції. Отже, умовно кажучи, „старість юності” - це передчасний присмерк души, стійкий синдром „хвороби до смерті” (С. Кьеркегор), внутрішня спустошеність і пасивність. Сутність подібних ситуацій, окрім інших передумов, пояснюється явищем вікової гетерохронії - тобто неспівпадінням темпів психологічного і хронологічного вікового розвитку.

Спостереження, систематизовані у підрозділі 3.4 „Юність старості”, присвячені феномену творчого довголіття. На противагу протиприродності передчасного відходу з життя молодих геніїв, композитори, що перейшли повний віковий цикл, залишилися в історії культури ХІХ - початку ХХ століття уособленням колосальної сили волі, інтелектуальної активності і невичерпності уяви у пізні літа. Серед них: С. Франк (68 років), Р. Вагнер (69), М. Лисенко (70), А. Брукнер (72), Ф. Ліст (75), Д. Мейєрбер (77), Ж. Массне (80), К. Сен-Санс (82), Р. Штраус (85), Дж. Верді (88). Вони творили, всупереч несприятливим соціально-політичним обставинам, попри неухильне вичерпання фізичної енергії. Спираючись на спостереження геронтологів, констатується, що вікова тривалість інтервалу продуктивної професійної діяльності, окрім ряду інших причин, є наслідком позитивної адаптації до суспільно-культурного середовища, ідеальним балансом творчого подвижництва та саморегуляції. Отже, «юність старості» - це активність перебування у професії, що підвищує біологічну опорність організму, виступає потужним компенсаторним механізмом, створює ефект сублімації - тобто переключення енергії від особистісно-психологічних проблем на творчість.

Основний висновок даного розділу полягає у тому, що психологічний вік виступає чи не найточнішим сейсмографом самовідчуття мистецької особистості на різних етапах життєвого шляху. Маючи власну циклічність, перебіг і парадигму, психологічний вік, взятий у біографічному масштабі, безпосередньо залежить від об'єктивно-суб'єктивних обставин буття - саме вони є головними інспіраторами індивідуального самоздійснення у просторі обраного фаху. Констатується, що у кожної композиторської персоналії усталені вікові номінації наповнюються неповторними феноменами розвитку - соціального, інтелектуального, емоційного. Рух віковими фазами - це зміна ідентифікацій, яка творить динамічне тло для глибинної психологічної перебудови.

У розділі 3 „Біографічні аспекти становлення композиторської особистості” увага зосереджується на дослідженні діахронного вектору життєтворчого процесу.

Підрозділ 3.1 „Життєвий шлях: критерії періодизації” присвячений віковій феноменології у контексті:

· розгорнутого у часі життєздійснення у хронотопі конкретної історичної епохи;

· соціально та біографічно детермінованої подієвої канви індивідуального становлення композитора від народження до смерті.

Акцентується, що необхідною умовою упорядкування фактів особистої історії є періодизація, яка покликана гнучко фіксувати основні етапи життєсходження, враховуючи помітні події біографії митця, ступінь його особистої і фахової зрілості, суттєві еволюційно-стильові зрушення. Період визначається як якісно ізольований хронологічний сегмент творчого шляху. Схематизація живого, нерегламентованого процесу самореалізації здійснюється на двох рівнях: динамічному, що відображує безперервність професійного розвитку, і статичному, який окреслює фонд художніх здобутків, накопичених за певний проміжок часу. Однак слід підкреслити, що розмежування на періоди має достатньо умовний характер, до того ж більшість періодизаційних схем на практиці зводяться до констатації усталеної трифазної формули творчого становлення.

Автор дисертації обґрунтовує біографічний, еволюційно-стильовий та віковий критерії періодизаційного процесу. Уявлення про сутність кожного з них поглиблюється на прикладах життєтворчих шляхів Й. Брамса, Дж. Верді, Ф. Ліста, М. Мусоргського, С. Рахманінова, Дж. Россіні. Психофізіологічна, соціальна та професійна траєкторії становлення цих композиторів щільно переплітаються, утворюючи складноорганізовану динамічну систему, яка яскраво віддзеркалює трансформацію художньої та вікової свідомості з врахуванням безпосередніх або латентних зв'язків між різними еволюційними фазами. Підкреслюється, що у періодизаційних схемах завжди присутній елемент відносності, оскільки грані між періодами є принципово мобільними. Кожен сегмент еволюційного сходження характеризується діалектичною єдністю стійкого і змінного.

У підрозділі 3.2 „Фактори корекції життєтворчого процесу” увага зосереджується на біографічних обставинах та особливостях професійного досвіду на етапах оволодіння азами композиторського фаху, зрілої майстерності та підсумку. Серед подібних обставин - кризи та способи їх подолання, а також незавершені проекти, причинно-наслідковий комплекс неможливості реалізації авторських задумів на різних еволюційних етапах.

У підпункті 3.2.1 „Творча криза” доводиться закономірність виникнення кризових ситуацій, що змінюють психоемоційне тло, спрямованість, темп будь-якого динамічного процесу. Пропонується вікова та мотиваційна диференціація кризових періодів:

14 - 16 років - пубертат, перше усвідомлення власного еgo;

16 - 21 рік - юність, пошук оптимальної стратегії особистісної і професійної самореалізації;

33 - 45 років - криза середнього віку;

60 - 70 років - поріг старості, зниження вітальності, скорочення часової перспективи майбутнього.

Кожній віковій фазі притаманний свій тип кризи: для раннього віку - криза самототожності, драматизм вибору фаху, для зрілості - криза самооцінки; для пізнього віку - криза екзистенції як наслідок усвідомлення конечності буття. У проекції на мистецьку діяльність криза співпадає з точкою граничної напруги, що призводить до перегляду набутого професійного досвіду. Отже, під поняттям „криза” маються на увазі різні за тривалістю періоди невизначеності, коли композитор опиняється перед необхідністю вибору оптимальних творчих перспектив, корекції розвитку магістральних жанрово-стильових ліній. Це призводить до пауз мовчання і, як наслідок, перерваної еволюції. Її ознаки:

· гіперінтенсивний режим професійної діяльності, яку можна уподібнити до творчого самоспалення;

· матеріальні проблеми, суспільне невизнання;

· фізична або душевна хвороба.

Зазначається, що у період переоцінки цінностей виникає бажання самоперебудови, адже подолання кризи - це радикальна трансформація особистості. Позитивна модель виходу з кризової ситуації стимулює духовний ріст і подальше вдосконалення, народжує нову художню якість стилю; негативна призводить до стагнації, передчасного вичерпання духовно-мистецького тезаурусу.

У дисертації криза інтерпретується як явище, апріорі закладене у психологію композиторського процесу. Драми творчих застоїв переживали практично усі видатні митці, головно ж ті, які ставили перед собою амбіційні та сміливі завдання. У зв'язку з цим досліджуються психобіографічні передумови „зон мовчання” М. Балакірєва, Л. Бетховена, К.-М. Вебера, Дж. Верді, Ш. Гуно, Ф. Ліста, С. Рахманінова, М. Римського-Корсакова, Дж. Россіні, А. Шенберга. Афективні стани, пролонговані періоди депресії спостерігалися у П. Чайковського і навіть у „сонячного” К. Сен-Санса. На прикладах життєтворчих шляхів А. Брукнера і Г. Вольфа розглядаються рідкісний різновид латентної кризи, яка дається взнаки через відчуття постійно зростаючої тривоги з приводу власного професійного і особистого майбутнього. У музикознавчий обіг вводиться поняття „кризова композиторська особистість”.

Окрім вікового параметру, творчі кризи пропонується позиціонувати за критерієм результативності, поділяючи їх на:

· конструктивні, які народжують новий рівень цілісності особистості, підвищують вітальність, надихають до творчих спалахів надзвичайної сили (Р. Вагнер, Дж. Верді);

· деструктивні, що гіпертрофують ментальні зміни, інспірують відчуття розчарування у власних творчих здобутках, призводять до соціального аутизму (М. Балакірєв, Г. Вольф, Ш. Гуно, Дж. Россіні).

За критерієм очікуваності творчі кризи бувають:

· нормативні, зумовлені закономірностями вікового розвитку, суспільної та професійної самоактуалізації (М. Балакірєв, Дж. Верді, С. Рахманінов, М. Римський-Корсаков);

· непередбачувані, викликані випадковим збігом обставин (Л. Бетховен, А. Брукнер, К.-М. Вебер).

Констатується, що природа та різновиди творчих криз творять комплекс питань, спрямованих на осягнення духовної екзистенції композиторів ХІХ - початку ХХ століття.

У підпункті 3.2.2 „Незавершені твори як психобіографічний та віковий феномен” концентрується увага на ідеї незавершеності, яка є корелятом художнього спадку Й. Брамса, О. Бородіна, О. Глазунова, М. Глінки, М. Мусоргського, Ф. Шуберта.