Вікові аспекти композиторської життєтворчості

Пропонується декілька підходів до розгляду смислового поля незакінчених творів. Перший узалежнюється від домінантних рис психологічної структури особистості композитора, а також характеру, ритму та міри інтенсивності його професійної діяльності; у другому враховується конкретний біографічно-віковий етап професійного самоздійснення. Спостереження за цим процесом дали підстави стверджувати, що ранній і пізній періоди є найбільш ймовірним часом появи незакінчених опусів. У межах зрілої фази незавершені творіння переважно є наслідком кризи середнього віку; у просторі пізнього періоду нереалізовані проекти пов'язані з психофізичними проблемами, а відтак реальною неспроможністю довести до кінця те, що розпочате. Передбачуваність появи незавершених творів зумовлюється також чергуванням екстремальних та нормативних фаз еволюційного процесу, нерідко кризовими „розломами” між ними. Отже, феномен незавершеності трактується у двох концептуальних вимірах: онтологічному - сумірному до екзистенційної програми композиторської особистості, та феноменологічному - сумірному до іманентної незамкненості концептуального світу того чи іншого твору.

Підрозділ 3.3 „Моделі біографічних сценаріїв” містить теоретичні спостереження стосовно унікальності траєкторій мистецької самореалізації у певному соціокультурному хронотопі з врахуванням індивідуальних рис психологічної структури особистості. Континууми життєтворчості композиторів ХІХ століття визначаються поняттям біографічний сценарій, сутність якого полягає у наданні драматургійно-фабульної форми минулому з акцентом на доленосних подіях. Їх послідовність завжди унікальна, непередбачувана - на кшталт сценічних творів з гостро закрученою інтригою. Стрімкість, напруженість або заповільненість, безподієвість індивідуального ритму життя, різна міра його насиченості надають кожному сценарію рис одиничності.

Підкреслюються точки перетину між поняттями „життєвий шлях” та „біографічний сценарій”. Як інструмент дослідження останній не має на меті точне відтворення подієвої хронології. Її послідовність є лише відносно передбачуваною, причому головний герой виступає режисером власної життєвої фабули. Зав'язка, зазвичай, співпадає з екстенсивною фазою пошуку самототожності; розвиток - фазою особистісної та професійної експансії; розв'язка - з підсумковою, пасіонарною фазою, останнім злетом або спадом фізичного і креативного потенціалу.

Комплекс проблем, пов'язаних з докладним розглядом співвідношення творчого старту з наступними періодами, став критерієм першої типологічної моделі:

· ранній дебют - тривала, поступова еволюція, що охоплює понад 60-річний інтервал: А. Дворжак, Ф. Ліст, Ж. Массне, К. Сен-Санс, Б. Сметана, С. Рахманінов, С. Франк;

· ранній дебют - швидке осягнення вершин духовної і професійної зрілості - передчасний фінал творчого шляху, що рідко перетинає 50-річну межу: В. Белліні, Ж. Бізе, К.-М. Вебер, Г. Вольф, В. Калінніков, Г. Малер, Ф. Мендельсон, М. Мусоргський, О. Скрябін, П. Чайковський, Ф. Шуберт, Ф. Шопен, Р. Шуман;

· відносно пізній дебют - стрімке професійне становлення - збереження високого потенціалу до пізнього віку: Й. Брамс, А. Брукнер, Р. Вагнер, Дж. Верді, М. Лисенко, М. Римський-Корсаков, Р. Штраус.

Друга типологічна модель зосереджує увагу на варіантах психологічного наповнення еволюційного процесу, спільною ознакою якого є крещендуючий принцип:

· поступове, повільне формування без раптових зупинок і зрушень, природній розвиток таланту, що відбувається шляхом ледь помітних змін і сягає вершини у фазі акме: В. Белліні, А. Брукнер, К. Дебюссі, М. Лисенко, Ж. Массне, Ф. Мендельсон, К. Сен-Санс, С. Танєєв, С. Франк, Ф. Шопен, Ф. Шуберт;

· стрімке духовне зростання, що супроводжується глибокими трансформаціями способу мислення, мудрим подоланням життєвих драм і кризових ситуацій: Й. Брамс, Р. Вагнер, Дж. Верді, Ф. Ліст, Дж. Мейєрбер, М. Римський-Корсаков, О. Скрябін;

· бурхливе, несамовите становлення з гострими зовнішніми та внутрішніми конфліктами, гранично напруженими станами психіки, хворобливо-депресивними періодами творчих криз, які мали драматичні наслідки: М. Балакірєв, Г.Берліоз, Ж. Бізе, К.-М. Вебер, Г. Вольф, Г. Доніцетті, Г. Малер, М. Мусоргський, С. Рахманінов, П. Чайковський, Р. Шуман. Їх біографічні сценарії - уособлення енергетичного спалаху, гіпернапруги, граничної мобілізації усіх духовних ресурсів.

Третю типологічну модель пропонується назвати згасаючою, оскільки вона складається з активної і пасивної фаз: М. Балакірєв, О. Глазунов, М. Глінка, Ш. Гуно, Дж. Россіні, Я. Сибеліус.

У підсумках даного розділу дисертації підкреслюється гранична індивідуалізація особистісної структури кожної з вищезгаданих композиторських персоналій, своєрідність їх духовного світу, стратегій та траєкторій життєздійснення, пропонується типологія біографічних сценаріїв. Акцентується, що окреслені типологічні моделі знаходяться у режимі постійних перетинів і контамінацій.

Теоретико-аналітичні спостереження розділу 4 - „Екзистенційні та креативні виміри пізнього періоду композиторської творчості” - мають на меті довести самодостатність, цілісність, системність завершального еволюційного періоду, що інтерпретується як:

· останній акт біографічного сценарію, якому притаманний відповідний комплекс ціннісно-смислових орієнтацій професійної діяльності, її концептуального змісту, поетики;

· нова світоглядна модель, що утворилася в результаті глибинної перебудови свідомості;

· заключна хронологічна ланка індивідуально-стильової еволюції.

Акцентується, що доробок останніх продуктивних років характеризується унікальною логікою художнього мислення, що віддзеркалює переживання, властиві підсумковій фазі життєсходження.

У підрозділі 4.1 „Екзистенційний простір” досліджено семантичну амплітуду творів, написаних на останньому буттєвому порозі - від концептуалізації глобальних проблем буття (Час, Вічність, Історія, Пам'ять, Бог, Смерть, Безсмертя) - до „справжніх експедицій у глибини власного еgo” (А. Швейцер). Атмосфера прощальних творів вирізняється відсутністю патетики, гіперболізованої чуттєвості, а спосіб викладу матеріалу - зовнішньої краси. Знижується рівень експресії; настрої упокорення, примирення, втіхи забарвлюються елегійними обертонами. У заповітах геніїв звучать світлий смуток і душевна мука, протест і приреченість, інтелектуальна напруга і заціпеніння. Замість типово романтичної поляризації емоційних станів спостерігаються їх зближення і взаємопереходи.

Поруч з доцентровою тенденцією актуалізується відцентрова, що відображує стремління осмислити Універсум. Сакральна символіка стає невід'ємним чинником особистісного і художнього самоусвідомлення. Автор дисертації підкреслює значущість мотивів ностальгії, самотності, емпатії в екзистенційному просторі завершального періоду творчості Г. Берліоза, М. Глінки, Ф. Ліста, Ж. Массне, Дж. Россіні, Ф. Шуберта, Р. Шумана. Через злиття душі з космосом, суб'єктивних швидкоплинностей з ідеальною раціональністю світобудови досягається смислова всеосяжність, яку випромінюють пізні опуси А. Берга, Л. Бетховена, Й. Брамса, А. Брукнера, М. Колесси, Г. Малера, І. Стравінського, С. Франка. В них прочитується прагнення долучитися до загальнолюдських істин, проникнути у надособистісний світ вищої гармонії.

Антиципації кінця земного шляху розосереджено по усьому діапазону життєтворчого циклу, однак, у хронотопі завершального періоду вони набувають особливої рельєфності. Страх перед невпинністю хроносу стає лейтмотивом останніх творінь П. Чайковського. У філософському просторі цієї проблеми перебуває і образний світ пізніх опусів Д. Шостаковича. Будучи „фрагментами великої сповіді” (Й.-В. Гете), вони відображують духовно зрілу, витончену, рефлексуючу особистість.

Одна з наскрізних думок даного підрозділу полягає у наступному: смерть - акт екзистенційного самозавершення особистості, що підводить підсумок життю, примушує замислитися про істинну етичну міссію. Наголошується, що ключем до психологічної реконструкції образу митця на останньому буттєвому порозі, є розмаїття образно-жанрових втілень символу Смерті.

У підрозділі 4.2 „Пріоритетні жанрові орієнтації” зазначається, що жанр, будучи гнучким резонатором процесу духовного і професійного становлення композитора, може виконувати функцію motto або виступати знаком розквіту, служити критичною точкою зміни духовно-етичних обріїв тощо. Обґрунтовується необхідність розгляду проблеми жанрових орієнтацій, властивих пізньому еволюційному періоду як віддзеркалення індивідуального комплексу психоособистісних та біографічних обставин. Паралельно із зменшенням продуктивності відбувається відчутне звуження спектру жанрових зацікавлень на користь тих, які виявляються найбільш адкватними втіленню нових світоглядних та художніх установок.

Пропонується система передумов, які уособлюють тенденцію жанрового crescendо - тобто монументалізацію жанрового простору, спрямовану на втілення глобальних проблем світобудови. У великих сакральних жанрах релігійні почуття зливаються з пантеїстичним світосприйняттям - Бог постає символом гармонії, спокути, любові. З католицької традиції обирається меса, реквієм, Te Deum, Stabat Mater; з протестантської - мотет, кантата, ораторія; з православної - літургія, всенощна тощо. Протилежна тенденція жанрового diminuendo уособлює камернізацію, перевагу ego-рефлексій, сповідальності. У зв'язку з цим композитори переважно звертаються до системи камерно-ансамблевих жанрів, де центр ваги зміщується у глибини суб'єктивного світу автора.

Припускається, що уява деяких композиторів на пізньому етапі життєвого циклу починає поволі вичерпуватися, виникає нагальна потреба у зовнішній стимуляції. Творча енергія спрямовується на інтерпретацію відомого тексту, ніби активізуючи дещо потьмянілу художню інтенцію. Саме тому зростає інтерес до транскрипторської діяльності, спрямованої на створення нових варіантів власних або чужих творів, інтенсивну практику їх редагування.

Окреслені жанрові вектори постають як унікальні свідоцтва граничної індивідуалізації способу художнього мислення та психоособистісного строю автора, якому „доводиться користуватися різними жанрами, але у жодному з них він не виступає в усій повноті:... геній встановлює правило, але згодом не слідує йому” Михайлов А. Гете и поэзия Востока / А. Михайлов // Восток - Запад: Исследования. Переводы. Публикации. - М.: Прогресс, 1985. - С.12..

У підрозділі 4.3 „Пізній стиль - досвід дефініції” пропонується інтерпретація категорії стилю як психологічної, невіддільної від особистісної структури митця, для якого стиль є максимально індивідуалізованою формою персоніфікації власної світоглядної позиції. Наводиться ряд дефініцій, що підтверджують справедливість даної тези. Ф. Шеллінг вважає стиль „постійно новим переживанням людини, найповнішим виразом миттєвих властивостей його становлення, …його відображенням у дзеркалі” Шеллинг Ф. Философия искусства / Ф. Шеллинг. - М.: Изд-во МГУ, 1966. - С. 132. ; В. Медушевський - „принципово цілісною моделлю світосприйняття епохи, живим портретом людської особистості” Медушевский В. Музыкальный стиль как семиотический объект / В. Медушевский // Сов. музыка. - 1973. - № 3. - С. 35. ; В. Холопова - „досконалою і цілісною художньою системою, що корелюється … рисами особистості автора, його власним способом типізації музики” Холопова В. К теории стиля в музыке: нерешенное, решаемое, неразрешимое / В. Холопова // Музыкальная академия. - 2004. - № 6. - С. 165.. Ранній стиль закладає програму майбутнього розвитку; зрілий акцентує сформовані, знакові риси індивідуального способу мислення, пізній у сублімованому вигляді радикально оновлює, інтегрує або цілком відмовляється від елементів попередніх.

Востаннє реорганізуючись, стиль остаточно утверджує ідею незалежності способу мислення, яка, здебільшого, проявляється через полеміку з традицією, мінімізацію засобів виразності, їх семантичну концентрацію. Стилістично прозорішими, порівняно з ранніми і зрілими, постають пізні опуси Б.Бартока, Р. Вагнера, Дж. Верді, Г. Малера, М. Мусоргського, І. Стравінського, С. Франка. Простота як нова властивість стилю стає ідеалом і метою „останніх зусиль генія” (А. Шопенгауер), символом просвітлення, долучення до Вічності. Досвід дається взнаки через самообмеження і кристалічність виразових засобів, відстояність стилістики.

У підрозділі 4.4 „Зміни на рівні стилетворчих елементів” стверджується, що серед пізніх творінь є вершинні втілення авторського стилю, його квінтесенції. Максимально індивідуалізуються тематизм, ладогармонічна мова, фактура, тембр. Серед знакових рис пізнього стилю:

· прояснення - досягнення високої мірі узагальнення за допомогою майже елементарних прийомів;

· інтенсивність - гіпертрофія певних стилістичних елементів;

· кристалізація - аскетизм виразового арсеналу;

· зростання значущості конструктивного фактору мислення, свідоме звернення до поліфонії як символу безмежних духовно-інтелектуальних можливостей творчої особистості;

· прояви свого роду автобіографічної пам'яті - відтворення раніше сприйнятих вражень у вигляді авторемінісценцій;

· образно-семантичний ейдетизм, алюзійність.

Таким чином, у дисертації феномен стилю у його пізній еволюційній фазі розглядається крізь призму особистості митця - як суб'єктивний прояв діалектичного закону заперечення заперечення.

Підрозділ 4.5 „Типологія пізніх періодів композиторської творчості” присвячено обґрунтуванню деякої регуляторної ідеї, що полегшує упорядкування широкого спектру варіантів композиторського самовизначення на останньому життєвому і професійному етапі, сприяє проникненню в глибину досліджуваного явища та вияву стійкої єдності його домінантних ознак. Оптимальним критерієм їх визначення обрано якісну відмінність творінь, написаних у межах пізнього періоду, від загальностильової норми. Під цим поняттям мається на увазі система обов'язкових реалізацій індивідуальної лексики, висока міра її передбачуваності. На основі співвіднесення з нормою пропонується наступна типологія пізніх періодів композиторської творчості:

· прогностичний - коли композитор, осягнувши вершину духовної і професійної зрілості, здійснює сміливі кроки у майбутнє, передбачаючи нові перспективи розвитку мистецтва. Ефект присутності майбутнього дозволяє віднести до прогностичного типу „треті стилі” (З. Ленц) Л. Бетховена, Й. Брамса, Р. Вагнера, Дж. Верді, О. Даргомижського, М. Колесси, Ф. Ліста, І. Стравінського, П. Чайковського. Велика міра естетико-стильової відкритості, небажання залишатися у межах унормованого модусу творчої свідомості, прагнення постійного самооновлення - риси, притаманні пізнім еволюційним періодам вищеназваних композиторів. Різновидом прогностичного типу є перехідний, який виникає у ситуації, коли процес безперервного оновлення стилю раптово зупиняється, і еволюційна лінія набуває характеру незавершеної кульмінації - К.-М. Вебер, К. Дебюссі, Г. Малер, М. Мусоргський, О. Скрябін, Ф. Шопен, Ф. Шуберт, Р. Шуман;

· консолідуючий, що утворюється як Post scriptum до сформованого, „відстояного” способу мислення. В інтегруючій силі, мудрому використанні фонду власних досягнень - виняткова довершеність і місткість пізніх періодів творчості А. Брукнера, С. Людкевича, С. Рахманінова, М. Римського-Корсакова, Р. Штрауса. Їм властивий не максималізм новаторства, а радше пафос домовляння. З продуктивності акцент зміщується на репродуктивність, минуле і теперішнє індивідуально-авторської свідомості об'єднуються у неподільний сплав;

· редукований - тобто такий, що не відбувся. Передумови можуть бути цілком різними: творча криза та післякризова стагнація, яку не вдалося подолати - М. Балакірев, Г. Берліоз, О. Глазунов, М. Глінка, Ш. Гуно, Дж. Россіні, Я. Сібеліус; перервана еволюція (пауза мовчання) як наслідок реакції на пануючу ідеологічну доктрину - В. Барвінський, Л. Ревуцький; передчасна смерть - В. Белліні, Ж. Бізе, А. Веберн, Г. Вольф, В. Калінніков.

Виходячи з вищенаведеної типології, пізній еволюційний період позиціонується як маніфестація особистісного і мистецького самозавершення, стильова парадигма, здатна об'єднати широкий спектр створених протягом життя текстів.

У розділі 5 „Творчі портрети у психологічному просторі пізнього віку” комплекс теоретичних положень, сформульований у попередніх розділах, екстраполюється у площину вікових аспектів життєтворчості патріархів Львівської композиторської школи ХХ століття - С. Людкевича (1879 - 1979), В. Барвінського (1888 - 1963) і М. Колесси (1903 - 2006).

Підрозділ 5.1 „С. Людкевич” присвячено дослідженню рис мистецької і людської особистості видатного Майстра, чия творчість є прикладом самовідданого служіння професії - це надавало життєвої сили і продовжувало вік. До глибокої старості C. Людкевич творив із захопленістю генія, чия креативна могутність опиралася невблаганності бігу часу. Констатується, що у світовій історії музики майже немає композиторів, котрі дожили до такої вікової межі, можливо, лише за винятком 103-річного М. Колесси та 92-річного Я. Сібеліуса. Однак вони „замовкли” за декілька десятиліть до кончини, натомість свій прощальний солоспів „Коваль” на слова І. Франка С. Людкевич створив у 93 роки. Хронологічні параметри періодизації творчості відображують ідею прогресії: 20 - 25 - 30; відбувається співпадіння піка професійного становлення з центральною віссю життя - віком акме.

Припускається, що біографічний сценарій С. Людкевича розвивався за принципом крещендуючої хвилі: відносно пізній композиторський дебют - стрімке професійне становлення - збереження високого потенціалу до пізнього віку. Аналітичні спостереження даного підрозділу фокусуються на своєрідному постскриптумі творчої еволюції метра львівської школи - солоспівах на слова П. Грабовського та І. Франка, коли у його художніх пошуках остаточно кристалізуються обриси індивідуального стилю і на перший план виходять стихії людяності і романтичності, навіть враховуючи деяку вторинність, охоронно-консервативну спрямованість музичної мови.

Констатується, що завершальний період творчості С. Людкевича тяжіє до консолідуючого типу; для адекватного розуміння образного змісту прощальних опусів принципово важливим є відчуття глибинної співприродності естетичних шукань Майстра домінантам національно- ментальної самототожності. Пройшовши еволюційний шлях від монументальних, сповнених експресії симфонічних та кантатно-ораторіальних опусів раннього періоду - до прозорих та гармонійних завершального, С. Людкевич довів невичерпність власної національної традиції, широту концептуального і семантичного простору, де є місце і трагізму, і образам активної, цілеспрямованої життєдіяльності.

У підрозділі 5.2 „В. Барвінський” увиразнюється комплекс рис особистісної структури композитора (vita minima, принцип „зачаєного існування”, „ховання у собі”, самозанурення), який притаманний інтровертному психофізичному типу. Жанровий склад пізнього періоду творчості репрезентує дві лінії:

· фольклорно-побутову - обробки взірців фольклорної скарбниці України, Росії, Прибалтики, Закавказзя;

· постромантичну - чоловічі хори а'cappella „Надія” (1956), „І знову весна” (1957), „Вітчизні” (1959), інструментальні твори великої форми - Фортепіанний квінтет (1953), незавершений Концерт для віолончелі і фортепіано (1956).

Лінія розгортання біографічного сценарію В. Барвінського розпочалася відразу з кульмінації, відтак, майбутня перспектива не перевершила вершини- джерела. Запропонована у дисертації періодизаційна схема спочатку відображує тенденцію жанрового крещендо з кульмінацією у 30-ті роки (Майстру - 45 років), а згодом поступове, неухильне жанрове димінуендо. Філософське спрямування концепцій пізніх інструментальних творів, зокрема, проаналізованих у роботі Фортепіанного квінтету та Віолончельного концерту спровокувало зміщення драматургічних акцентів у бік повільної музики. Фінали циклів сприймаються не як традиційна розв'язка конфлікту, а як символ просвітлення, своєрідна елегія-післямова - на кшталт медитативних код Дев'ятої симфонії А. Брукнера, Adagio з Десятої Г. Малера, хоральних варіацій завершальної частини Скрипкового концерту А. Берга та інших. У період осені життя у творах В. Барвінського переважає мудрий спокій, „коли душа підноситься над тілом і робить людину чистішою” (Ю. Лотман).

Підрозділ 5.3 „М. Колесса” увиразнює коло духовно-естетичних констант, котрі проходять через довгий життєтворчий шлях Митця і Людини:

· благоговійне ставлення до професії композитора;

· „інтелектуальна схвильованість” (М. Бахтін);

· виважений академізм (у широкому розумінні цього слова) як шлях до широкого кола слухачів;

· толерантність до нового при абсолютизації цінності традиційного;

· рельєфність образно-інтонаційного змісту музики, яка легко сприймається і запам'ятовується на слух;

· перевага світлого строю почуттів.

У пізній період творчості (70 - 80_ті роки) тенденція до класичної простоти стає визначальною. Останні опуси Майстра (фортепіанні мініатюри, Сюїта для струнного квартету „В горах”, вокальний цикл „В краю квітучої вишні”, хори) буквально заворожують одухотвореністю і конструктивною ясністю, „спрямованістю форми на слухача” (Б. Асаф'єв). У тракті аналізу фортепіанних прелюдій і хорів a'cappella - „Думи мої” (1983) та „Кам'яний сон” (1985) - підкреслюється урівноваженість, позачасовість, позаособистісність образного строю, а на рівні музичної мови - відсутність асоціацій з фольклорними прообразами. Романтичні акценти даються взнаки через образи усамітнення, втечі від реальності. Не втрачаючи моцартівської легкості пера, в завершальний період творчості М. Колесса починає мислити багатовимірно, використовувати символіку і метафори. Рідкісна відкритість світу викликала абсолютно невластивий попереднім еволюційним періодам синтез європейської і позаєвропейської картин світу, образно-стильову поліфонію свого і наслідуваного.

Детальний розгляд біографічних сценаріїв, періодизаційних схем та пізніх періодів творчості патріархів композиторської школи Галичини ХХ століття дозволяє увиразнити ряд константних рис, що творять певний архетип:

· вражаючі вікові параметри життєтворчих шляхів: 100-літнього С. Людкевича та 103-літнього М. Колессу по праву можна віднести до пантеону довгожителів; 75-літній В. Барвінський прожив повний, завершений життєвий цикл. Інтервал їх активно-продуктивної діяльності сягає в середньому від 50 до 70 років. У кінці життя С. Людкевич і М. Колесса певний часовий період не використали для творчості - дався взнаки вельми похилий вік, фізична вичерпаність та втома;

· походження: сприятливий ґрунт для всебічного розвитку та впевненого вибору професійного майбутнього досліджуваних персоналій створили їх аристократичні родини, відомі в Україні та поза її межами; енергія спадковості в сенсі розбудови вітчизняної науки і культури стала потужним каталізатором здобуття академічної освіти у гуманітарних галузях знань: право (В. Барвінський), філософія (С. Людкевич), природознавчі науки (М. Колесса);

· збереження національно-ментального комплексу у поєднанні з прозахідною стильовою орієнтацією у межах єдиного історичного та геополітичного простору; відчуваючи дефіцит сильних осередків академічної музичної освіти в Україні, С. Людкевич, В. Барвінський та М. Колесса між 1906 та 1936 роками навчаються в університетах і консерваторіях Праги, Відня, Кракова, Берліна, що допомогло подолати національно-етнографічний герметизм і залучити вітчизняну школу у центр європейських культурних потоків;

· універсалізм творчого потенціалу: кожен з представників „великої трійки” поєднував у собі іпостасі композитора, музикознавця, піаніста, диригента, організатора музичного життя краю, посвячуючись диригентському та інструментальному виконавству, музикології, критико-публіцистичній, організаційній та культуртрегерській діяльності.

Варіанти біографічних сценаріїв:

· поступове становлення без латентних або явно виражених криз - С. Людкевич;

· інтенсивне становлення, що стимулюється ідеєю творчого самоперевищення - М.Колесса;

· поєднання активної і пасивної фаз - В.Барвінський.

У ході дослідження типологічних рис пізніх періодів творчості представників західноукраїнської композиторської школи автором дисертації констатується: завершальні фази стильової еволюції В. Барвінського і М. Колесси продовжують лінію послідовного, органічного оновлення стилю, являючи рідкісне явище художнього прогнозу. Вони передбачили провідні тенденції розбудови львівської композиторської школи кінця другого тисячоліття, зокрема, від М. Колесси - до М. Скорика і О. Козаренка, від В. Барвінського - до В. Камінського та Б. Фроляк. На противагу попереднім, епілог творчого циклу С. Людкевича консолідує сформовані риси стилю. Відтак, пропонується віднести завершальні еволюційні етапи західноукраїнських класиків до двох типів:

· синтезуючий - як підсумок визначного історичного етапу (С. Людкевич);

· каталізуючий - як прояв художнього передбачення без адаптації авангардних технік письма (М. Колесса, В. Барвінський).

Підкреслюється, що дані типологічні ряди є вельми умовними і схематичними, залишаючи безліч можливостей поглиблення і доповнення іншими тенденціями і векторами професійного становлення.

У Висновках узагальнюються результати дослідження, доводиться перспективність інтерпретації віку як екзистенційної функції часу, репрезентанта цілісності людського буття у культурі, системно-динамічного процесу безперервного плину життя, оцінки стану фізичної та інтелектуальної дієздатності. Використання системи вихідних теоретичних положень дало унікальну можливість подолати музикознавчу цехову замкненість за рахунок залучення напрацювань антропології, вікової психології, геронтології, біографіки. У центр міждисциплінарного дискурсу було поставлено композиторську особистість у багатогранності її функційних проявів, що постає:

· носієм психофізіологічних властивостей, до яких відносяться фізичне здоров'я, генетичний код, склад психіки, характер нервової системи (імпульсивність - врівноваженість, раціональність - чуттєвість), тип світовідчуття (песимістичність - оптимістичність), ступінь інтенсивності життєдіяльності;

· суб'єктом вікового процесу, пов'язаного з психологічною перебудовою, фізичною та ментальною динамікою на тлі зміни вікових фаз життєвого циклу, мобільністю, гнучкістю внутрішньої структури;

· продуктом соціального середовища та морально-етичних устоїв, що передбачає врахування світогляду, ціннісно-смислових орієнтацій, статусу, політичних поглядів, релігійних переконань;

· чинником суспільної ситуації, тобто комунікативності, ступеня адаптованості, наявності або відсутності ознак розсуспільнення на завершальному етапі творчого циклу;

· рефлексивним та психокреативним феноменом у відповідному чуттєво-предметному втіленні, на основі якого змальовується психологічний портрет у динамічній перспективі;

· центральним персонажем біографічного сценарію, враховується походження, сімейне та культурне середовище, освіта, рівень професійної самореалізації, особисті потрясіння (смерть близьких і рідних, розрив сімейних стосунків, еміграція), політичні та соціально-економічні катаклізми (війни, заколоти, революції, економічні кризи тощо);

· власником свого таланту, творцем індивідуального способу мислення та художнього стилю, які формуються під впливом духовних і мистецьких запитів часу і визначаються мірою обдарованості, творчою полівалентністю, темпом та активністю формування, естетичними ідеалами, жанрами, стилістикою.

Таким чином, вік відображує сутність композиторської особистості як суб'єкту часу, натомість творчий вік митця втілює ступінь інтеріоризації культурних багатств. Обґрунтовується, що якісні характеристики смисложиттєвих орієнтацій протягом вікового циклу постійно змінюються, кожен етап узалежнюється від попередніх та зумовлює наступний - їх динаміка формує подієвий рівень біографії митця.

У ХІХ столітті стрімко зростаюча роль суб'єктивних передумов і каталізаторів організації життєвого шляху надає йому гранично індивідуалізованих форм. Континууми життєтворчості обраних композиторів розглядалися у дисертації з опорою на поняття біографічний сценарій, чия фабула розвивається на перетині вітальних і креативних інспірацій. Запропоновані методологічні принципи дозволили підкреслити унікальність, багатовимірність кожної історії особистого і творчого самоздійснення.

Виокремлення симптоматичних рис пізнього стилю дозволило увиразнити його специфіку, що полягає у ясності і простоті висловлювання, зростанні духовної концентрації при скороченні часових параметрів творів.

У межах пізнього еволюційного періоду, коли відбувається синтез, консолідація, а іноді і трансформація знакових рис мислення. Саме ці фактори дозволили згрупувати митців, чия художня свідомість формується шляхом:

· різких змін - Г. Вольф, Ф. Ліст, М. Мусоргський, С. Рахманінов, І. Стравінський, Р. Шуман, Р. Штраус;

· плавного, поступального процесу - О. Бородін, Й. Брамс, А. Брукнер, Р. Вагнер, Дж. Верді, О. Глазунов, М. Глінка, Е. Гріг, А. Дворжак, В. Калінніков, Г. Малер, Ф. Мендельсон, М. Римський-Корсаков, С. Танєєв, П. Чайковський, Ф. Шуберт.

Згідно критерію жанрового складу пізнього періоду творчості у дисертації окреслюються дві групи композиторів:

· моножанрового спрямування - В. Белліні, Ж. Бізе, А. Брукнер Р. Вагнер, Дж. Верді, Ш. Гуно, О. Даргомижський, Г. Доніцетті, Г. Малер, Ж. Массне, Дж. Мейербер, М. Мусоргський, Дж. Россіні, чия світоглядна і стильова еволюція найяскравіше проявлялася у межах провідної жанрової домінанти;

· різножанрового спрямування - М. Балакірєв, Г. Берліоз, К.-М. Вебер, М. Глінка, К. Дебюссі, Ф. Ліст, С. Рахманінов, К. Сен-Санс, С. Танєєв, С. Франк, П. Чайковський, Ф. Шопен, Ф. Шуберт, Р. Шуман. Кристалізація пізнього стилю відбулася шляхом увиразнення комплексу ознак, викристалізованих у межах попередніх еволюційних етапів у широкому жанровому спектрі.

На основі докладного аналізу корпусу біографічних матеріалів пропонується типологія пізніх періодів композиторської творчості, загальна функція яких полягає у досягненні цілісності, завершеності процесу духовного і професійного становлення.

Моделювання соціокультурної ситуації завершальних творчих етапів представників композиторської школи Галичини ХХ століття - В. Барвінського, М. Колесси, С. Людкевича - базувалося на взаємодії таких факторів, як причетність митців до спільної епохи, етносередовища, генерації. Поряд з цими глобальними чинниками важливу роль відіграє індивідуально-особистісний вимір, який пов'язаний із подіями і рефлексіями приватної сфери. Відтак, дослідження вікових параметрів життєтворчості представленого у дисертації широкого кола мистецьких персоналій та їх біографічних сценаріїв дає підстави стверджувати: вирішення обраної проблеми створило необхідний фундамент для побудови вельми перспективного наукового проекту. Охоплюючи минуле і сучасність, різні національні традиції та історичні епохи, такий проект кореспондує з інноваційними концепціями людинознавства та мистецтвознавства ХХI століття.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Савицька Н.В. Хронос композиторської життєтворчості: монографія / Наталія Савицька; Львівська національна музична академія імені М. В. Лисенка. Львів: Сполом, 2008. 320 с.

2. Швець-Савицька Н. Деякі проблеми пізнього композиторського стилю / Н. Швець-Савицька // Наукові збірки Львівської державної музичної академії імені М. В. Лисенка: Питання стилю і форми в музиці. Львів: Каменяр, 2001. Вип. 4. С. 5-22.

3. Швець Н. До проблеми визначення іманентно-пізніх рис композиторського стилю / Н. Швець // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені В. Гнатюка та Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. Серія: Мистецтвознавство. Тернопіль-Київ, 2002. № 1(8). С. 9-13.

4. Швець Н. Оперні ідеали А. Шенберга в дзеркалі його листів / Н. Швець // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені В. Гнатюка та Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. Серія: Мистецтвознавство. Тернопіль-Київ, 2002. № 2(9). С. 5-55.

5. Швець Н. Деякі методологічні аспекти вивчення пізнього стилю / Н. Швець // Вісник Прикарпатського університету: Мистецтвознавство. Івано-Франківськ: Плай, 2002. Вип. IV. С.73-81.

6. Швець Н. Деякі аспекти дослідження пізнього композиторського стилю / Н. Швець // Вісник Прикарпатського університету: Мистецтвознавство. Івано-Франківськ: Плай, 2003. Вип. V. С.84-91.

7. Швець Н. Геронтологія - психологія - музикознавство: спроба пошуку міждисциплінарних зв'язків / Н. Швець // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені В. Гнатюка та Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. Серія: Мистецтвознавство. Тернопіль-Київ, 2003. № 1(10). С. 41-46.

8. Швець Н. Риси пізнього стилю Бели Бартока в творах для струнних смичкових інструментів / Н. Швець // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені В. Гнатюка та Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. Серія: Мистецтвознавство. Тернопіль-Київ, 2004. № 1(12). С. 16-23.

9. Швець Н. Вікові аспекти формування творчої особистості / Н. Швець // Вісник Прикарпатського університету: Мистецтвознавство. Івано-Франківськ: Плай, 2004. Вип. VII. С. 71-77.

10. Швець Н. Риси жанрово-стильового синтезу в інструментальній спадщині Дмитра Бортнянського / Н. Швець // Записки Наукового товариства імені Т.Шевченка: Праці музикознавчої комісії. Львів, 2004. Том ССХLVІІ. С. 166-172.

11. Швець Н. Психологічний світ пізнього періоду композиторської творчості / Н. Швець // Мистецтвознавство України. К.: АМУ, 2004. Вип.4. С. 86-92.

12. Швець-Савицька Н. Пізній композиторський стиль як цілісність вищого порядку / Н. Швець-Савицька // Науковий вісник Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського: Питання організації художньої цілісності музичного твору. Київ, 2005. Вип. 51. С. 31-38.

13. Швець Н. В. Феномен пізнього композиторського стилю: контури проблеми / Н. В. Швець; ред. Ю. Ясіновський // Musica humana: зб. статей кафедри музичної україністики Львівської державної музичної академії імені М. В. Лисенка. Львів, 2005. Число 2. С. 242-249.

14. Савицька Н. Принцип „нової простоти” в пізніх фортепіанних та хорових творах Миколи Колесси / Н. Савицька // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені В. Гнатюка та Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. Серія: Мистецтвознавство. Тернопіль. Київ, 2005. № 3(15). С. 28-34.

15. Савицька Н. Психологічний образ світу завершального періоду композиторської творчості / Н. Савицька // Збірка наукових праць Державної академії керівних кадрів культури і мистецтва: Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. К.: Міленіум, 2005. Випуск XIV. С. 84-92.

16. Савицька Н. Пізній період композиторської творчості в аспекті діалектики геронтології і музикознавства / Н. Савицька; ред. М. Бровко, О. Шутов // Альманах: Актуальні філософські та культорологічні проблеми сучасності: зб. наук. праць. Київ: Віпол, 2005. Вип. 15. С. 328-334.

17. Швець Н. Скрипкова соната Клода Дебюссі в аспекті проблеми пізнього стилю / Н. Швець // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені В. Гнатюка та Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. Серія: Мистецтвознавство. Тернопіль-Київ, 2005. № 1(13). С. 13-17.

18. Швець-Савицька Н. Деякі позастильові фактори формування пізнього композиторського стилю / Н. Швець-Савицька // Київське музикознавство: зб. статей Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського, Київського державного вищого музичного училища імені Р. Глієра: Культурологія та мистецтвознавство. Київ, 2005. Вип. 18. С. 50-56.

19. Швець Н. Довершеність художньої самосвідомості - Фортепіанний квінтет В. Барвінського / Н. Швець; ред. Л. Мазепа // Musica Galiciana. Wydawnictwo Uniwersytetu Rzeszowskiego. Rzeszьw, 2005. Tom IX. C. 135-143.

20. Савицька Н. Особистість композитора у пізній період творчості. Психологічні аспекти / Н. Савицька; ред. М. Бровко, О. Шутов// Альманах: Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: зб. наук. праць. Київ: Віпол, 2005. Вип. 16. С. 105-113.

21. Савицька Н. Духовний заповіт генія / Н. Савицька // Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету: Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку. Рівне, 2005. Вип. 10. С. 75-79.

22. Савицька Н. Феномен пізнього композиторського стилю: Методологічний ескіз проблеми / Н. Савицька // Українське музикознавство: науково-методичний вісник Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського: К., 2005. Вип. 34. С. 127-136.

23. Савицька Н. Діахронний аспект життєдіяльності композитора. Проблема періодизації / Н. Савицька // Київське музикознавство: зб. статей Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського, Київського державного вищого музичного училища імені Р. Глієра: Культурологія та мистецтвознавство. Київ, 2006. Вип. 20. С. 188-197.

24. Савицька Н. В. В.-А. Моцарт. Декілька психологічних штрихів до періодизації творчості / Н. Савицька // Наукові збірки Львівської державної музичної академії імені М. В. Лисенка: В. А. Моцарт: погляд з XXI століття. Львів: Сполом, 2006. Вип. 13. С. 53-61.

25. Швець-Савицька Н. В. Пізній композиторський стиль в аспекті явища вікової гетерохронії / Н. В. Швець-Савицька // Мистецтвознавство України. К.: АМУ, 2006. Вип. 6-7. С. 166-173.

26. Савицька Н. Образно-стильова поліфонія циклу романсів М. Колесси «В краю квітучої вишні» / Н. Савицька // Вісник Прикарпатського університету. Мистецтвознавство. Івано-Франківськ, 2006. Вип. XI. С. 90-98.

27. Савицька Н. Пізній еволюційно-стильовий період композиторської творчості / Н. Савицька // Науковий вісник Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського: Смислові засади музичної творчості. Київ, 2006. Вип. 59. С. 18-25.

28. Савицька Н. Психологічний вік композитора: спроба міждисциплінарного дискурсу / Н. Савицька // Науковий вісник Одеської державної музичної академії імені А. В. Нежданової: Музичне мистецтво і культура. Одеса: Друкарський дім, 2006. Вип. 7. Кн. 2. С. 91-100.

29. Савицька Н. Творча криза: біографічні та психологічні аспекти / Н. Савицька // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені В. Гнатюка та Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. Серія: Мистецтвознавство. Тернопіль-Київ, 2006. № 2(17). С. 48-55.

30. Савицкая Н. Альтовая соната Д. Шостаковича в художественном пространстве позднего периода творчества / Н. Савицкая // Науковий вісник Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського: Шостакович та ХХІ століття. До 100-річчя від дня народження: зб. статей / Ред-упорядник М. Копиця. Київ: НМАУ ім.П. І. Чайковського, 2007. Вип. 66. С. 190-207.

31. Швець-Савицька Н. Психологічний портрет І. Стравінського в інтер'єрі пізнього віку / Н. Швець-Савицька; В.М.Драганчук // Стравінський та Україна: міжн. наук-теор. конф. 15 - 17 червня 2007 р.: тези доповідей - Луцьк: ВДУ, 2007. С. 53-55.

32. Швець-Савицька Н. Феномен особистості композитора-романтика та варіанти її біографічних сценаріїв / Н. Швець-Савицька; ред. М. Кушнір // Наукові збірки Львівської національної музичної академії імені М. В. Лисенка: Музикознавчі студії (Пам'яті Яреми Якубяка). Львів: Сполом, 2007. Вип. 17. С. 173-182.

33. Савицька Н. В. Творчість і вік або пізній період композиторської творчості як психоособистісний та віковий феномен / Н. В. Савицька // Київське музикознавство: зб. статей Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського, Київського державного вищого музичного училища імені Р. Глієра. Київ, 2007. Вип. 21. С. 72-88.

34. Савицька Н. Типологічні моделі біографічних сценаріїв композиторів ХIX - початку ХХ століть / Н. Савицька; ред.-упор. М. Ржевська // Збірка наукових статей НАНУ, Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського: Музична україністика: сучасний вимір. Київ-Івано-Франківськ, 2008. Вип. 2. С. 93-100.

35. Савицька Н. Пріоритетні жанрові орієнтації у просторі пізнього періоду композиторської творчості / Н. Савицька // Наукові збірки Львівської національної музичної академії імені М. В. Лисенка: Музикознавчі студії. Львів: Сполом, 2008. Вип. 19. С. 10-19.

36. Савицька Н. Творча криза композитора на перетині музикознавчих та психологічних підходів / Н. Савицька // Науковий вісник Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського: Музична творчість та наука в історичному просторі: параметри взаємодії. Київ, 2008. Вип. 73. С. 9-16.

37. Савицька Н. Пізній період творчості Колесси у мистецькому просторі Львова / Н. Савицька; упор. Л. В. Шаповалова // Збірка наукових праць Харківського держаного університету мистецтв імені І. П. Котляревського: Постать митця у художньому просторі міста. Харків, 2009. Вип. 24. С. 163-173.

Анотація

Савицька Н. В. Вікові аспекти композиторської життєтворчості. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора мистецтвознавства, спеціальність 17.00.03 - музичне мистецтво. - Національна музична академія України імені П. І. Чайковського, Міністерство культури і туризму України, Київ, 2010.

Дисертацію присвячено всебічному розгляду феномена композиторської особистості в аспекті впливу вікової динаміки на еволюційний процес, характеру та міри інтенсивності вияву креативної функції на тлі зміни вікових фаз та їх характеристик. Доводиться значущість універсалії віку як поліфункційного принципу членування життя, що відображує процес розвитку від народження до смерті і виступає одним з критеріїв психофізичної, духовної та професійної зрілості митця. Ставиться наголос на психовіковій, біографічній та креативній проекціях, які уможливлюють осягнення мотиваційного комплексу глибинних змін творчого мислення на концептуальному, жанровому та стильовому рівнях. Актуалізується широкий міждисциплінарний дискурс, що об'єднує філософсько-антропологічний, культурологічний, психологічний та біографічний блоки.

Опираючись на функційний, комунікативний, компаративний, онтологічний та аналітичний методи дослідження, обґрунтовується новий напрямок вікового музикознавства. Його об'єктом обрано композиторську особистість як феномен і динамічний процес у просторі європейської культури ХІХ - початку ХХ століття, предметом - вплив вікової тотожності на особистісне і професійне формування, пізній період творчості як хронологічне, екзистенційне та естетико-стильове явище.

Розглядаються механізми зворотності психологічного віку (старість юності - юність старості), вікової гетерохронії, вікової симультанності, ефекти імпресінгу та сублімації, що впливають на інтервал і ступінь професійної продуктивності композиторів. Пропонуються біографічний, віковий та еволюційно-стильовий критерії періодизації життєтворчого шляху, розглядаються передумови та мотиваційний комплекс творчих криз. Незавершеність деяких композиторських задумів трактується у трьох концептуальних вимірах - психологічному, онтологічному та феноменологічному. В результаті систематизації значного біографічного матеріалу в музикознавчий обіг вперше залучається поняття біографічного сценарію, диференціюються його різновиди - крещендуючий, згасаючий, перерваний.

Завершальний етап становлення особистості композитора інтерпретується як вершина духовного та професійного самоздійснення, жанрово-стильова парадигма, що асимілює і якісно перестворює набутий досвід. За мірою новизни авторської позиції пізній еволюційний період типологізується як прогностичний, консолідуючий та редукований.

Комплекс наріжних теоретичних спостережень дисертації екстраполюється у площину вікових аспектів життєтворчості видатних представників Львівської композиторської школи ХХ століття - С. Людкевича, В. Барвінського та М. Колесси з акцентом на пізньому еволюційному періоді.

Вирішення обраної проблеми створило необхідний фундамент для побудови вельми перспективного нового наукового проекту.

Ключові слова: вік, вікова циклічність, вікова гетерохронія, оберненість психологічного віку, композиторська особистість, композиторська генерація, життєтворчість, біографічний сценарій, жанр, стиль, еволюційний процес.

Аннотация

Савицкая Н. В. Возрастные аспекты композиторского жизнетворчества. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени доктора искусствоведения по специальности 17.00.03. - музыкальное искусство. - Национальная музыкальная академия Украины имени П. И. Чайковского, Министерство культуры и туризма Украины, Киев, 2010.

Диссертация посвящена всестороннему исследованию влияния возрастной динамики на композиторский процесс, характер и степень интенсивности выявления креативной функции. Актуальность темы обуславливается ментальным содержанием универсалии возраста в проекциях на психологию творчества, историческое и теоретическое музыкознание.

Обосновывается значимость возраста как полифункционального критерия членения человеческой жизни, который отражает процесс развития от рождения до смерти и выступает показателем уровня психофизической, духовной и профессиональной зрелости художника. Последовательно рассматриваются биографический и психокреативный аспекты избранной проблемы, которые дают возможность постичь мотивационный комплекс глубинных изменений творческого сознания на концептуальном, жанровом и стилевом уровнях. Актуализуется широкий междисциплинарный дискурс, состоящий из философско-антропологического, культурологического, психологического и биографического блоков.

Опираясь на функциональный, коммуникативный, компаративный, онтологический и аналитический методы исследования, открывается новое направление возрастного музыковедения. Его объектом избрана композиторская личность как феномен и динамический процесс в пространстве европейской культуры ХІХ - начала ХХ столетия, предметом - влияние возрастной идентичности на духовное и профессиональное формирование, поздний период творчества как хронологическое, экзистенциальное и эстетико-стилевое явление.

В центре первого раздела диссертации находится феномен творческой личности в многогранности её функциональных проявлений:

· личность как субъект социокультурной ситуации;

· личность как продукт социальной среды и морально-этических устоев;

· личность как носитель психофизиологических качеств;

· личность в возрастном процессе;

· личность как рефлексивный и психокреативный феномен;

· личность как центральный персонаж биографического сценария;

· личность как катализатор реализации таланта, индивидуальной картины мира, оригинального способа мышления и стиля.

Во втором разделе диссертации на конкретных примерах исследуются механизмы обратимости психологического возраста (старость юности - юность старости), предлагаются дефиниции понятий творческий возраст, возрастная гетерохрония, возрастная симультанность, импрессинг и сублимация как факторы, влияющие на интервал и степень профессиональной продуктивности композиторов.

В третьем разделе избираются биографический, возрастной, эволюционно-стилевой критерии периодизации жизнетворческого пути, рассматриваются предпосылки и разновидности творческих кризисов, мотивационный комплекс возникновения незаконченных произведений. Феномен незавершённости трактуется в двух концептуальных измерениях - онтологическом и феноменологическом. В результате систематизации обширного биографического материала в музыковедческий обиход впервые вводится понятие биографического сценария; на примере жизненных и творческих судеб европейских композиторов вышеозначенного хронологического периода дифференцируются варианты биографических сценариев - крещендирующий, угасающий, прерванный.

Четвертый раздел исследования посвящён позднему периоду композиторского творчества, который интерпретируется как вершина личностной и профессиональной самозавершённости художника, жанрово- стилевая парадигма, в рамках которой ассимилируется и переосмысливается опыт, обретённый на протяжении всего жизнетворческого пути. В соотношении с предыдущими этапами стилевой эволюции выделяются прогностический, консолидирующий и редуцированный типы поздних периодов.

В пятом разделе комплекс ключевых теоретических положений исследования экстраполируется в сферу возрастных аспектов жизнетворчества выдающихся представителей Львовской композиторской школы ХХ столетия - С. Людкевича, В. Барвинского и М. Колессы с акцентом на поздних эволюционных периодах.