Методика організації слухання та інтерпретації музики в початкових класах

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Актуальність теми. Музика є одним із наймогутніших засобів виховання, що надає естетичного забарвлення всьому духовному життю людини. Уміння слухати й чути музику не є вродженою якістю. Пізнавально-творчі можливості учнів розвиваються в активній музичній діяльності. У процесі сприймання музики включається досвід безпосередніх переживань і роздумів учнів, який формується під упливом музичного мистецтва, а також художній досвід, пов'язаний з сприйманням музики. Це дає можливість розглядати сприймання як основу засвоєння школярами втіленого в музиці досвіду естетичного ставлення до дійсності. Тому головним завданням музичного виховання учнів є формування в них активного сприймання музичних творів та їх інтерпретації.

Розвиток музичного сприйняття є одним із найвідповідальніших завдань на уроці музики у загальноосвітній школі, центральною проблемою музично-естетичного виховання школярів

Як предмет дослідження, музичне сприймання та інтерпретація є складною і багатогранною проблемою. Потрапляючи в коло інтересів різних наук, проблема музичного сприймання вивчається відповідно в різних аспектах.

У науково-методичній літературі постійно підкреслюється, що найпершим завданням педагога є залучення учня до слухання музики, її глибокого сприйняття, адже відомо, що сприймання музики, як і виконання, є творчим процесом. Яскраве сприймання музики стає важливим джерелом творчого виконання.

Отже, необхідно привчати дітей молодшого шкільного віку слухати музику, намагаючись не тільки емоційно, а й свідомо її сприймати. Так, наприклад, навіть розвиток сприйняття близьких за характером п'єс привчає їх почути в кожній з них щось особливе, притаманне тільки цьому творові, аби виявити це у власному виконанні. Знайомство з музичними творами різних жанрів і стилів дозволяє виявити характерні особливості старовинної і класичної музики, складні й синкоповані ритми сучасної музики. Відповідний аналіз музичних п'єс сприяє усвідомленому сприйманню й розвиває активність музичного мислення. Передумовою реалізації цього принципу є відбір музичного репертуару, засвоєння якого дозволяє організувати всі види музичної діяльності учнів.

Розгляду проблем музичного виховання, впливу музичного мистецтва на розвиток особистості, її духовний світ присвячена значна кількість праць врізних галузях музичної педагогіки таких науковців як О. Апраксіна, З. Бервецький, Н. Ветлугіна, Е. Жак-Далькроз, Д. Кабалевський, 3. Кодай, М. Леонтович, Р. Марченко, К. Орф, О. Ростовський, Л. Хлєбнікова.

Об'єкт - процес музичного виховання молодших школярів.

Предмет - слухання та інтерпретація музики як засіб активізації музичного розвитку дітей молодшого шкільного віку.

Мета - сприяти підвищенню ефективності музичного розвитку молодших школярів шляхом слухання та інтерпретації музики на уроках музики, а також формувати здатність сприймати та інтерпретувати музичні твори в початкових класах, висловлювати особистісне ставлення до них, аргументуючи свої думки, судження, оцінки;

Завдання курсової роботи:

· проаналізувати стан проблеми, що досліджується, у психолого-педагогічній, науково-методичній літературі;

· уточнити сутність поняття “слухання музики”, “інтерпретація музики”; розкрити їх зміст;

· окреслити вікові особливості дітей молодшого дошкільного віку в процесі сприйняття музики;

· на основі вивчення та узагальнення літературних джерел педагогічної теорії і практики з'ясувати основні теоретичні і практичні підходи до музичного виховання молодших школярів;

· вивчити стан сучасної музикознавчої думки у галузі музичної інтерпретації.

Для вирішення поставлених завдань були використані наступні методи: аналітичний - аналіз педагогічної, психологічної та мистецтвознавчої літератури з окресленої проблеми; теоретичний - в осмисленні концептуальних засад творчої діяльності, що проявляються в зумовленості виконавсько-інтерпретаційних концепцій стильовими особливостями виконуваної музики; традиційно-музикознавчий - при аналізі музичних творів в процесі слухання музики; комплексний підхід - у системному теоретико-виконавському осмисленні предмету дослідження.

Наукова новизна полягає у тому, що в даній курсовій роботі комплексно обґрунтовано основні теоретико-виконавські засади інтерпретації музики. У роботі також комплексно осмислено та конкретизовано поняття “слухання музики”, що базується на всебічному вивченні семантики даного поняття в процесі слухання музики молодшими школярами.

Теоретичну основу даної курсової роботи становлять праці з методики музичного виховання в Україні (О.Я.Ростовський, Б. М. Теплов, Н. О. Ветлугіна).

Проблема “слухання музики“, “сприйняття музики” мала місце у науковій літературі (Є.Назайкінський, О.Ростовський, О.Рудницька, Л.Радковська та ін.).

Важливу роль в органiзацiї музичного виховання дітей мала творча спадщина українських композиторів, а особливо їх педагогiчна діяльність (М.Леонтович, М.Лисенко, К.Стеценко, Я.Степовий, П.Козицький та інші).

Проаналізувавши вище викладене ми прийшли до висновку, що проблема слухання та інтерпретації музики дітей молодшого шкільного віку у процесі слухання музики вимагає більш детального узагальнення і систематизації. Це й обумовило тему курсової роботи “Методика організації слухання та інтерпретації музики в початкових класах”.

Практичне значення: Матеріали курсової роботи можуть бути використані в лекційних курсах з методики музичного виховання, в практиці музично-освітнього процесу загальноосвітньої школи, в процесі підготовки вчителів музики.

Структура курсової роботи. Курсова робота сладається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, який містить 53 найменування.

інтерпретація музика урок початковий

РОЗДІЛ І. СЛУХАННЯ МУЗИКИ ТА ЙОГО ЗНАЧЕННЯ У ВИХОВАННІ ЕСТЕТИЧНОГО СТАВЛЕННЯ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ ДО ДІЙСНОСТІ.

1.1 Слухання та сприйняття музики в початкових классах

Уміння слухати і чути музику не є вродженою рисою. Пізнавально-творчі можливості учнів розвиваються у спілкуванні з музикою, в процесі цілеспрямованого аналізу музичних творів. Адже власна діяльність є запорукою глибоких переживань, естетичної насолоди, високих художніх смаків.

Музичне сприймання - основний вид музичної діяльності, оскільки саме воно передує всім іншим. Навіть коли діти на уроках зайняті здебільшого хоровим співом, то перш ніж розучувати пісню, її треба сприйняти.

Поряд з терміном “сприймання музики” вживають словосполучення “слухання музики”, яке використовують у двох значеннях: як синонім сприймання музики і як компонент уроку музики (на відміну від співів). Втім, якщо його застосовують у другому значенні, все одно “вбирає в себе” й перше.

Слухання музики - один з основних видів музичної діяльності учнів. Ознайомлення з кращими зразками вітчизняної та зарубіжної музичної культури сприяє розвитку загальної культури учнів, вихованню в них художнього смаку, вміння оціночно ставитись до творів мистецтва. Навчити дітей слухати музику - одне з найскладніших педагогічних завдань. Вчитель повинен не тільки навчити дітей правильному сприйманню музичних творів, але й вмінню аналізувати прослухане.

Слід враховувати, що вплив музики на особистість складається з численних слухацьких вражень, які накладаються одне на одне, поступово збагачуючись і поглиблюючись. Робота над кожним твором має вводити школярів у світ глибоких почуттів і роздумів: про добро і зло, любов і ненависть тощо.

Учні мають учитися сприймати музику в будь-якій формі спілкування з нею, під час співу, гри на музичних інструментах, у процесі власне слухання тощо.

Слід пам'ятати, що на музичний розвиток учнів благотворно діють два чинники: багатство музичних вражень, з одного боку, та повторність вражень з другого.

Слухання музики проводиться на уроці за загальноприйнятою методикою: вступна бесіда, етапи слухання з обговоренням. В процесі обговорення слід вести мову з дітьми про музичні жанри, музичну мову, музичний образ, про те, які почуття передає музика, про що вона розповідає, про музичний інструментарій, що звучить у творах, про характерні хореографічні рухи тих танців, які пропонуються для слухання, тощо.

Для ефективного освоєння музичного матеріалу і для зняття втоми у дітей 1-4 класів на уроках музики обов'язковим є рух під музику: маршування, танцювальні елементи, музичні ігри.

В процесі вивчення музично-ритмічних рухів рекомендується освоювати з дітьми характерні рухи українських народних танців: присідання, колупалочка, бігунець, голубці, тиночки, вірйовочки, ритмічний рух по колу під час ведення хороводів, ігрових дійств.

Для кращого та глибшого сприймання музичного твору корисне використання ілюстративного матеріалу. Підбирати ілюстрації, вчитель повинен з урахуванням їх наближеності до змісту музичного твору. Це можуть бути малюнки, світлини, репродукції тощо. Вдало підібраний ілюстративний матеріал допомагає учням краще вникнути в музичний образ твору, зрозуміти його зміст, запам'ятати, а потім згадати прослухану музику. Ілюстрації можна розлядати як перед слуханням музики, так і після нього.

Сам процес слухання музики найчастіше будують за такою схемою:

Вступне слово вчителя.

1. Первинне слухання.

2. Бесіда про прослуханий твір.

3. Аналіз твору.

4. Вторинне слухання.

5. Підсумок.

Такі етапи роботи є досить умовними і найбільш придатними у випадку ознайомлення дітей з музичним твором, який їм не відомий.

Вступне слово вчителя може бути у формі розповіді, бесіди, складання невеличких оповідань за змістом творів, спогадами про деякі явища та картини, які діти спостерігали в житті.

Слуханню музики може передувати розповідь про цікаві факти з життя композиторів та історії написання музичних творів. Так, перед слуханням “Польки” М. Глінки можна розповісти про дитинство композитора, про те, як він любив слухати народні пісні та танці, а перед слуханням уривків з дитячої опери М. Лисенка “Коза-Дереза” вчитель може розказати учням про першу постановку цієї опери в домі композитора, де виконавцями були його діти та їхні друзі.

В окремих випадках можна перед слуханням музики стимулювати творчу активність учнів, пропонуючи уявити зміст твору через складені ними короткі оповідання. Так, наприклад, перед слуханням фортепіанних п'єс П. Чайковського “Хвороба ляльки” та “Нова лялька” вчитель може запропонувати учням скласти невеличкі оповідання з такими ж назвами.

Перед слуханням музичного твору вчитель може запропонувати учням згадати певні явища та події, які вони спостерігали в житті. Наприклад, перед слуханням п'єси В. Косенка “Дощик” учні згадують накрапання дощу, а потім, слухаючи твір, визначають, у яких частинах вони почули це накрапання.

Після первинного слухання учні діляться своїми враженнями про почутий твір.

Наступний етап - аналіз твору.

Аналізуючи з учнями прослуханий музичний твір, варто керуватися такими методичними вказівками:

Учителю потрібно чітко уявляти кінцеву мету аналізу - допомогти учням ближче і глибше сприйняти музичний твір, естетично його пережити й оцінити.

Доцільно починати аналіз твору одразу ж після прослуховування, поки його звучання ще свіже у пам'яті учнів.

Перш, ніж аналізувати музичний твір, треба, щоб у дітей створилося загальне враження про нього. Приступати до аналізу твору варто лише після того, як діти вільно висловилися про своєї враження від прослуханої музики..

Мислення дітей повинне націлюватися на з'ясування того, яка це музика, які почуття і переживання виражає, якими засобами вона цього досягає.

Шлях аналізу твору йде від розкриття його змісту, задуму, від загальної характеристики музики до деталей і окремих виразових засобів.

На першому етапі сприймання вчитель повинен спрямовувати увагу дітей не на окремі якості твору, а на сам процес руху, його організацію, динаміку. При повторному сприйманні слово вчителя повинно підводити учнів до розкриття виразових засобів, які особливо яскраво характеризують музичний образ.

Аналіз твору може бути більш або менш глибоким, але обов'язково правильним.

Аналіз твору повинен пробуджувати уяву дітей, їхні музично-слухові уявлення, викликати правильні, але у кожного свої асоціації.

Бесіда про твір увесь час повинна пов'язуватись з живим звучанням, пояснювати його.

Успіх і якість спостереження за музикою залежить від того, наскільки зрозуміле учням завдання, поставлене перед ними. Правильно поставлені запитання виховують уміння чути музику, розвивають музичне мислення.

Якщо аналіз проведений вчителем методично грамотно, то під час вторинного слухання, учні сприймають музичний твір більш усвідомлено, оціночно.

Твори треба слухати в повній тиші, що залежить від того, наскільки вчитель зацікавив школярів вступною розповіддю, а також від якості виконання музики. Водночас можливі різні варіанти: відтворення музики в грамзаписі, у виконанні вчителя або когось з учнів. Бажано чергувати ці варіанти, ураховуючи, що “живе” виконання краще сприймається і надовго запам'ятовується.

Важливо, щоб запропонований твір сподобався дітям, але це буває не завжди. Аби викликати позитивне ставлення до того чи іншого твору, доцільно іноді застосовувати сугестивний метод ( від слова suggestion - навіювання).

Наприклад, учитель звертається до дітей: “Зараз прозвучить музика, яку прослухавши один раз, не можна забути”, або:“ Зараз ми послухаємо музику, яка мені дуже подобається. Упевнена, що вона сподобається й вам”.

Якщо школярі поважають учителя й цінують його думку, то цей метод може дати позитивний результат.

Для слухання музики доцільно використовувати зокрема такі збірники п'єс, як “Фортепіанний альбом” М.Дремлюги, “Вибрані твори” А.Коломійця, “24 дитячі п'єси для фортепіано” В.Косенка, “Легкі п'єси українських композиторів” та ін.

Аналізуючи дитячі фортепіанні п'єси українських композиторів, наголошуємо на різноманітності їхнього змісту: це й картини природи, образи тварин і птахів, дитячі ігри, забави й казкові персонажі. Сприймання таких творів, як “Дощик” В.Косенка, “Сніг іде” М.Дремлюги, “У лісі” А.Штогаренка, сприяє розвиткові уяви дітей, естетичному ставленню до природи. Слухання п'єс “Тук-тук”, “Зозуля” Л. Вербовського, “Зайчик” М.Жербіна, “Ведмежатко в лісі” М.Дремлюги допоможе краще пізнати звірів і птахів.

Названі п'єси різноманітні не тільки за змістом, а й засобами музичної виразності. У бесідах з дітьми важливо показати, що такі, наприклад, твори, як “Гра” М. Сільванського, “Ранок у садочку ” В.Косенка, написані у рухливому темпі, мажорному ладі. У них чимало стрибкоподібних, уривчастих мелодій. Діти мають зрозуміти, що темп, лад, особливості мелодії, метроритму, виконавські штрихи передають певний настрій, зокрема веселість, безтурботність. Зовсім інші почуття розкрито в таких ліричних творах, як “Пісня” М.Любарського, “Мелодія” А.Коломійця, “Українська пісня” C.Павлюченка, “Пастораль”, “Колискова пісня” В.Косенка, “Елегія”, “Лірична пісня” М.Дремлюги. Якщо вчитель належним чином зорієнтує дітей, покаже наспівність і красу мелодій цих п'єc, то вони сприятимуть вихованню тонкості душі, емоційної чутливості. Увагу учнів мають привертати й фортепіанні твори в ритмі танців, зокрема польки, гопака, мазурки, тощо. Це п'єси з красивою мелодією, що легко запам'ятовуються. Окремі композитори (Я.Степовий, Ю.Рожавська, А.Коломієць, В.Косенко та ін.) створили п'єси в ритмі вальсу. Слухаючи й супроводжуючи їх відповідними рухами, діти, можливо, будуть спокійнішими, лагіднішими, граціознішими (передачу характеру музики рухами називають методом пластичного інтонування). У фортепіанних збірниках чимало варіацій на теми українських народних пісень: “Ой минула вже зима”, (М.Дремлюга), “Іди іди дощику” (А.Коломієць), “Два півники” (Г.Компанієць), “Ой є в лісі калина” (Ю.Щуровський). Бажано щоб діти самостійно визначали, на яку тему створено варіації. Інтерес до народної пісні підвищується, якщо розкрити багатство його змісту. Більшість дитячих фортепіанних п'єс українських композиторів завдяки художній досконалості, опорі на народні пісні, доступності для сприймання є неоціненним джерелом музично-естетичного виховання молодших школярів.

Подати музичний твір так, щоб він сподобався учням, - нелегке завдання. Учитель - професіонал продумує не тільки трактування твору, а й власний одяг, зачіску й навіть ходу: підійти до фортепіано, щоб виконати музику Бетховена, треба по-іншому, ніж готуючись грати п'єсу Шопена.

Музика, яку слухають діти, повинна відповідати тим самим вимогам, що й пісні, які розучуються учнями. Доступність музики визначається насамперед її змістом, близькістю її тематики дитячим інтересам. Доступність музики у молодшому віці визначається і обсягом музичного твору та його змістом. У дітей молодших класів вистачає уваги тільки на те, щоб прослухати коротку п'єсу або пісню, яка триває не більше одної, максимум півтори хвилини. Поступово обсяг уваги розширяється, створюється навик уважно слухати музику протягом довшого часу. Досвід показує, що найкраще і найлегше з інструментальної музики сприймається музика танцювальна (сюди входять і марші), сюжетна і музика пісенного складу з простою, ясною мелодією, що добре запам'ятовується.

Саме на цих началах побудований “Дитячий альбом” Чайковського. В ньому ми знаходимо музику танцювального характеру (полька, вальс, мазурка), п'єси зображального (“Жайворонок”, “Гра в коней”) і пісенного характеру (“Старовинна французька пісня”, “Неаполітанська пісня” і т. д.). Всі згадані п'єси коротенькі за розміром і тематика їх пов'язана з дитячими інтересами.

У III і IV класах музичні твори трохи ускладнюються як за обсягом, так і за змістом. Якщо в І і II класах учитель знайомить дітей здебільшого з творами, написаними спеціально для дітей, то в III і IV класах використовуються і деякі твори для дорослих. Якщо, наприклад, у молодших класах діти слухають твори з “Дитячого альбома”, то в III і в IV класах вони слухають і уривки з балетів Чайковського. У початковій школі учитель музики знайомить дітей з деякими творами Чайковського, Глінки, Гріга, Моцарта і радянських композиторів. Він показує їх портрети, розповідає про епізоди з їх життя, яскраві і повчальні. Зацікавившись особистістю композитора, діти відчувають бажання узнати ще більше про нього, ознайомитися з іншими його творами. Почувши по радіо ім'я знайомого композитора, діти зацікавляться тим, який твір виконують, вони згадають також про те, що вже чули у класі. Під час уроку іноді виконується музика, яка повинна ілюструвати яке-небудь положення. В такому разі ми не ставимо собі завдання, щоб діти її обов'язково запам'ятали, засвоїли. Наприклад, у І класі діти знайомляться з маршовими піснями. Ми показуємо різні пісні, знайомі і незнайомі, і пропонуємо визначити, які з них маршові. Пісні ці можуть виконуватись і один раз.

Отже, весь матеріал, який учні слухають, можна - поділити на дві групи: матеріал основний -- це музичні твори, засвоєння яких входить до програми, і ілюстративний матеріал, що є немов додатковим матеріалом, який сприяє закріпленню і засвоєнню музично-теоретичних понять. Для того щоб діти запам'ятали основні твори, треба їх частіше повторювати як на даному уроці, так і на наступних. Знайома музика слухається легше і щоразу з більшою охотою, деталі її краще запам'ятовують. Педагог не повинен боятися того, що часте повторення гальмує дальшу роботу, що мало нагромаджується музичних вражень. Краще менше показати, але повторити його частіше. Та й самі діти завжди просять виконати, поряд з новими, уже знайомі їм твори. Спочатку, коли діти ще не полюбили, не вивчили як слід пісню або п'єсу, для того щоб повторення не було настирливим, бажано кожного разу показувати твори під яким-небудь новим кутом зору, звертати увагу на різні його сторони. Наприклад, одного разу звернути увагу на загальний характер твору, другого -- на супровід; потім розглянути зміну частин, заспів і приспів, особливості кожної частини і т. д. Отже, часте повторення повинно лягти в основу роботи по різносторонньому ознайомленню з музичним твором.

Необхідно привчити учнів слухати музику при цілковитій тиші. Учитель повинен негайно припиняти спів або гру, якщо тиша буде хоча б трохи порушена. Треба пояснити дітям, що виконавцям дуже важко або навіть неможливо співати або грати, якщо їм заважають або відвертають їх увагу. На концертах, де виступають музиканти -- співаки, скрипалі, піаністи або цілий оркестр,-- буває дуже багато людей і всі слухають тихо, ніхто навіть не поворухнеться.

Уміння слухати музику, додержувати цілковитої тиші має велике виховне значення -- воно виховує в дітей витримку, привчає їх поважати виконавця та слухачів.

У початкових класах на уроках музики присутнє використання патефона і радіо. На уроці співу широко застосовується патефон з добре підібраними пластинками; в цьому випадку забезпечується висока якість виконання музики; учні знайомляться з різними голосами інструментів, із звучанням оркестру. У І класі дітям звичайно важко сприймати звучання пластинки, бо вони не вміють ще зосередити на ній свою увагу. Тому на першому році навчання можна обмежитись виконанням учителя, який звертається безпосередньо до слухачів і знає, на чому треба зробити наголос, як краще довести пісню або п'єсу до дітей. Але згодом, особливо в III і IV класах, грамзапис може бути використаний досить широко. До слухання пластинок дітей треба підготувати. Спочатку вчитель повідомляє, що буде виконуватись, звертає їх увагу на ті чи інші характерні риси твору, на те, хто його виконуватиме і на якому інструменті. Дуже бажано спершу виконати голосом або на інструменті твір цілком або ж уривки з нього чи окремі теми для того, щоб діти їх потім пізнали. Це підвищить інтерес до твору і, крім того, допоможе відчути особливість звучання того чи іншого інструмента або ж голосу. Важливе значення у музичному вихованні дітей має радіо. Деякі спеціальні дитячі і загальні музичні передачі надовго залишаються в пам'яті дітей. Але це буває далеко не завжди. Багато дітей, які не підготовлені до слухання музики, цих радіопередач як слід не сприймають. Треба спрямувати дитячу увагу, допомогти учням слухати радіопередачі, і тоді вони самі зацікавляться ними, розповідатимуть про те, що чули, що їм сподобалось і т. ін. Розповідаючи про якого-небудь композитора, учитель запитує, чи чули діти про нього і чи слухали вони по радіо його твори. Діти, природно, в дальшому стежитимуть за цим.

Говорячи про дикцію у співі, ми підкреслюємо, що неприємно слухати співаків, які незрозуміле співають слова, і пропонуємо дітям послухати по радіо, як співають співаки, і сказати, чи виразно вимовляють вони слова і т. д.

Особливість сприймання музики полягає в тому, щоб у поєднанні звуків різної висоти, тривалості, сили, тембру відчути красу звучання, виразність, почути цілісні художні образи, що викликають у слухача певні настрої, почуття і думки.

У сприйманні молодших школярів найрозвиненіший емоційний компонент, відстають у розвитку музичний (гармонійний) слух і мислення. Головний компонент музичного сприймання - співтворчість - виявляється на рівні безпосередньої, емоційної чутливості до музики. Компоненти сприймання взаємозв'язані між собою.

Розвиток сприймання музики - складне завдання, зокрема на початковому етапі навчання. Справа в тому, що молодші школярі перестають сприймати твір. Вони можуть бути неуважними, потім знову слухати музику, не помічаючи, що якийсь час взагалі не чули її.

Уже в 5-6 річному віці діти здатні прослухати і запам'ятати невеликий музичний твір, визначити його характер, настрій, найяскравіші засоби музичної виразності. За результатами досліджень Н. Вєтлугіної, Р.Зинич та інших учених з'ясовано, що в дітей молодшої групи дитячого садка, які розрізняють загальний настрій і характер твору, почуття, викликані музикою, дуже швидкоплинні. Сприймання музики 4-5 річними дошкільними зберігаються ще довше. Проте довільна увага в них розвинена недостатньо, через те твори, призначені для слухання, мають бути невеликими та образними.

Музика, яку слухають діти, повинна відповідати тим же вимогам, що й пісні, які вони розучують. Доступність музики визначається перш за все її змістом, близькістю тематики інтересам дітей, а також обсягом музичного твору. Учні 6-7 років можуть уважно слухати музики лише 1,5-2 хв. Поступово обсяг уваги у дітей розширюється, і у 3-4 класах тривалість музичної п'єси може досягати 3,5 - 5 хв.

У різних учнів один і той самий твір може викликати різні асоціації, залежно від індивідуальності слухача, його духовної культури. Чим молодший слухач, тим більше він опирається на поза музичні асоціації.

Частина учнів не може відділити, які виникають під час слухання музики, від власне змісту музики. Саме тому їхні відповіді можуть бути такими несподіваними.

Наведемо приклад. Прослуховується пісня “Бабак” Л.Бетховена.Вчителька запитує, який настрій викликає пісня. Одна з першокласниць говорить: “Веселий!” - Чому? - “А мама мені купила собачку!”. Отже, відштовхнувшись від змісту пісні, думки дівчинки перенеслися до радісних спогадів про свого четвероногого друга і тим внесли нове забарвлення у сприймання музики.

У 3-4 класах емоційність сприймання поступово доповнюється прагненням учнів зрозуміти, що виражає музика, у чому її зміст. Школярі можуть досить повно визначити емоційний зміст музики, дати їй образне пояснення, а завдяки властивій спостережливості - почути окремі деталі музичної мови, відтінки, виконання.

Л.Виготський писав: “Перш ніж ти хочеш залучити дитину до якоїсь діяльності, зацікав її нею, потурбуйся про те, щоб виявити, що вона готова до цієї діяльності, що в неї напружені всі сили, необхідні для цього, і що дитина діятиме сама, вчителеві ж лишається тільки керувати й спрямовувати цю діяльність” [9, с.118]. Створення у слухачів відповідного настрою (тобто установки) на сприймання музики є важливою умовою формування музичного сприймання школярів.

Тому ми прийшли до висновку, що основною метою музичної освіти в початковій школі є формування основ музичної культури учнів як важливої і невід'ємної частини їхньої духовної культури, у основній школі - особистісний розвиток учня і збагачення його емоційно-естетичного досвіду під час сприймання та інтерпретації творів музичного мистецтва.

1.2 Методика підготовки дітей молодшого шкільного віку до слухання музичного твору

Одним із завдань музичного виховання є виявлення та подальший розвиток музичних здібностей дітей, що передбачає виховання емоційної чуйності, уміння розуміти характер і зміст музичних образів, ідей, задумів композитора, прослідковувати розвиток музичної думки, відтворювати та самостійно створювати музику. Б.Теплов, у своєму дослідженні підкреслював, що необхідно залучати до творчої діяльності всіх дітей без винятку, це дуже корисно для загального розвитку, є цілком природнім для дитини і відповідає її потребам та можливостям [49, 24].

У сучасній психології утвердився погляд на слухання музики як на активну діяльність суб'єкта з відображення об'єктивної дійсності, опосередковану мовними значеннями, в яких представлена “згорнута в матерії мови ідеальна форма існування предметного світу, його властивостей, зв'язків і відношень” [44, 74].

Під час проведення занять, особливо в процесі слухання музики і наступними етапами роботи, необхідно спрямовувати свою роботу до єдності, синтезу всіх дисциплін естетичного циклу (музика, хореографія, образотворче мистецтво, література). Відомо, що мистецтво побутує в синкретичних формах, де, наприклад, музична інтонація і слово (або музика і рух в танцях, іграх, театралізованих дійствах) зливаються в єдине і нерозривне виразне ціле. Цими обставинами повинна також обумовлюватися методична діяльності викладача. Так, наприклад, вивчення календарно-обрядових пісень, програмних творів повинно включати не тільки освоєння дітьми мелосу, метро-ритму, характеру, форми, але й поглиблене проникнення в літературний текст, в поетичність мови, руху, міміки, тонкощів ліній і фарб, звуків і голосів. Супроводжувати цей процес можна ознайомленням дітей із зразками образотворчого, декоративно-прикладного, ужиткового мистецтва, танцювально-інструментальних жанрів, театрального і екранних видів мистецтва, що підсилить загальний емоційний тон музичних занять, підвищить психологічне їх засвоєння.

Під час гри на музичних інструментах діти освоюють прийоми звукодобування на бубні, малому барабані (бухалі), тарілках, румбі, тріскачках, маракасах, металофонах, ксилофонах, сопілках тощо.

Слухання музики слід проводити за загальноприйнятою методикою: вступна бесіда, етапи слухання з обговоренням. В процесі обговорення слід вести мову з дітьми про музичні жанри, музичну мову, музичний образ, про те, які почуття передає музика, про що вона розповідає, про музичний інструментарій, що звучить у творах, про характерні хореографічні рухи тих танців, які пропонуються для слухання, тощо.

Для ефективного освоєння музичного матеріалу і для зняття втоми у дітей молодшого шкільного віку, потрібно вводити рухи під музику: марширування, танцювальні елементи, музичні ігри.

В процесі вивчення музично-ритмічних рухів рекомендується освоювати з дітьми характерні рухи українських народних танців: присідання, колупалочка, бігунець, голубці, тиночки, вірьовочки, ритмічний рух по колу під час ведення хороводів, ігрових дійств.

Необхідно відмітити, що всі види музичної діяльності на музичних заняттях у початковій школі повинні тісно переплітатись з вивченням дітьми елементів музичної грамоти, розвитку музичних здібностей. Так, слід спостерігати за вміннями дітей молодшого шкільного віку розрізняти високі і низькі, довгі і короткі звуки, рух мелодії вгору та вниз, тихе і голосне звучання музики, графічного відтворення пульсу чи ритмічного малюнку мелодії; вивчення ладу, динаміки, темпів.

В процесі занять пропонується використовувати заклички, примовки, прозивалки, які споріднені мелодекламацією, відрізняються вузьким діапазоном, доступністю за літературним і музичним змістом.

В загальноосвітній школі доцільно використовувати імпровізацію нескладних мелодій на короткі тексти примовок, лічилок, закличок, прозивалок, на задані ритми, складати мелодично-ритмічні відповіді на фрази-запитання. Вчитель музики використовує імпровізацію як метод художньо-творчого розвитку дітей, розвитку емоційного відгуку на музику, музичного слуху, творчої уяви.

Протягом таких уроків музики діти знайомляться з ключовими музичними поняттями, отримують необхідні знання про музичний образ і засоби музичної виразності, про музичну форму і музичні жанри, про музичні інструменти і співочі голоси. Діти вчаться елементарно розбиратись в музиці: яка вона за характером, які почуття і настрої викликає, хто її створює, хто виконує.

Засобом музичного розвитку дітей є спів. Процес співу по своїй природі комплексний. В ньому бере участь весь організм дитини, зокрема його звукоутворюючий артикуляційний і дихально-м'язовий апарат. Звучання дитячих співочих голосів повинно бути природнім і невимушеним, дзвінким і рівним протягом всього співочого діапазону. За період навчальння у початкових класах діти повинні вміти:

- співати пісні виразно, передавати під час виконання емоційно-образний зміст твору;

- використовуючи різноманітні динамічні відтінки співати в межах від р до f;

- співати штрихами легато, нон легато, стакато;

- виразно вимовляти слова, правильно вимовляти голосні і приголосні звуки, розспівувати склади на 2 і більше звуків;

- співати пісні з дублюванням і без дублювання мелодії акомпанементу, без музичного супроводу.

Основні правила, яких ми дотримуються при організації уроків музики це:

1) слухання музики не повинно бути розважальним моментом на уроці, а має переслідувати освітньо-розвивальну мету;

2) підбір творів для слухання має відповідати віковим особливостям дитини;

3) не використовувати більше двох-трьох творів, так як перенасиченість не сприятиме активізації діяльності дітей;

4) підготуватись до слухання музики таким чином, щоб налаштувати дітей, підготувати їх до роботи над твором, підготовити відповідні запитання;

5) під час проведення заняття намагатися залучити до роботи всіх дітей.

6)слідкувати за реакцією дітей, їх відповідями і при потребі вміти швидко замінити запитання;

7) стимулювати діяльність дітей: хвалити за гарні відповіді, і підтримувати при невдачах;

8) самостійно по закінченні заняття проводити аналіз результативності проробленої роботи.

Отже, ми прагнемо досягти у своїй роботі того, щоб діяльності дітей молодшого шкільного віку на уроках музики у загальноосвітній школі стала більш активною, будувалася на принципах розвиваючого навчання, особистісної орієнтації. Саме це сприятиме розвитку художньо-творчого мислення дітей.

1.3 Вікові особливості та музична характеристика дітей молодшого шкільного віку

Однією із цілей музичного виховання є музичний розвиток дитини. Музичний розвиток, вважала Н. Ветлугіна, - складне явище. Між його компонентами встановлюються різноманітні взаємозв'язки: між природними задатками і сформованими на їхній основі музичними здібностями; між внутрішніми процесами розвитку й досвідом, який передається дитині ззовні; між засвоєнням досвіду й розвитком, що відбувається при цьому, тощо. Таким чином здійснюється поєднання різноманітних внутрішніх процесів і зовнішніх впливів на них [7]. Врахування вікових особливостей допомагає встановити, які саме форми, засоби і види діяльності найефективніші для музичного розвитку дитини того чи іншого віку.

За віковою періодизацією, прийнятою українськими психологами і педагогами, час життя дитини він шести до одинадцяти років називається молодшим шкільним віком. При визначенні його меж враховуються особливості психічного і фізичного розвитку дітей, береться до уваги перехід від ігрової до учбової діяльності, яка стає провідною.

Вступ дитини до школи - це різка зміна її життя і діяльності. Дитина йде до школи з фізичною й психологічною готовністю до цієї зміни. У шкільному навчанні використовуються і продовжують розвиватись фізичні й розумові здібності, формуються психічні властивості молодшого школяра

Досліджуючи особливості музичного розвитку молодших школярів О. Ростовський зазначає що в галузі відчуттів і сприйняття їх розвиток іде від найпростішого розрізнення найвиразніших, найяскравіших барв, форм, звуків до активнішого усвідомлення красивих, гармонійних сполучень, до диференціювання звуковисотних та ритмічних співвідношень у музиці, нюансів кольорової гами, різноманітності форм, поетичного співзвуччя.

Успіх музичного навчання і виховання залежить від урахування вчителем вікових особливостей дітей, їх готовності до навчальної діяльності.

Досліджуючи вікові особливості сприймання музики молодшими школярами О. Ростовський відзначає що вони визнаються передусім обмеженістю життєвого і музичного досвіду дітей, специфікою мислення: невмінням узагальнювати, переважанням цілісного приймання. Зокрема, першокласникам властивий сенсомоторний характер музичного сприймання. Вони віддають перевагу музиці веселій, моторній особливо реагують на масивність і динаміку звучання, темп і регістр, темброву палітру музики, запитальний, стверджувальний і розповідний характер музичного висловлювання, ніжність і різкість, м'якість і жорсткість, дзвінкість і ліричну наповненість звучання. Виходячи з цих особливостей, діти розпізнають зміст музики. Специфічна музична виразність - мелодизм, ритмічна організація, емоційна узагальненість інтонаційного розвитку - на перших порах не виділяється більшістю учнів. [46].

Сприймання музики молодшими школярами тісно пов'язане з руховими переживаннями (ритмічні рухи, спів). Тому їм ближча ритмізована і мальовнича музика, яка відповідає їхньому досвіду й потребі в активних виявах. Дітям властиві інтерес до почуттєво забарвлених музично-слухових вражень, прагнення до новизни, до вияву в звучанні музики життєвих зв'язків. Уже шестилітні учні здатні визначати не лише загальний характер музики та її настрій, а й схоплювати характерні ознаки певного жанру, наприклад, колискової пісні, танцю, маршу, передавати їх у пластиці своїх рухів, жестах, міміці.

У молодших школярів яскраво виявляється емоційність сприймання. Однак емоційний відгук дітей цього віку має свої особливості: реагуючи на музику безпосередньо й активно, вони не усвідомлюють емоційні стани, які нею викликаються. Тому діти не говорять, наприклад, про свої внутрішні переживання (“мені було сумно”), а оцінюють загальний характер музики (“була сумна музика”) [7].

Спостерігаються значні відмінності в музичному розвитку дітей залежно від їх індивідуальних особливостей. Одні з них “музичні” за всіма показниками, інші відрізняються своєрідним поєднанням окремих музичних здібностей. Так, здатність сприймати і переживати музику, вважає Л. Хлєбнікова, може поєднуватися з посередніми голосовими даними, добрий розвиток музичного слуху не завжди супроводжується схильністю до творчості. Одні діти можуть слухати музику не відволікаючись, інші навіть не уявляють, що це таке - спеціально слухати музику; деякі діти можуть чисто і виразно виконувати знайомі пісні, мають елементарні уявлення про музику, інші байдужі до неї, оскільки жили у несприятливих для цього умовах. Зрозуміло, що внаслідок цього можливості музичного розвитку дітей на уроках музики різні.

Водночас, на думку Л. Хлєбнікової, можна виокремити й загальні риси музичного розвитку, властиві молодшим школярам:

1. Діти мають певний досвід спілкування з музикою, різноманітнішою стає музична діяльність. Виконання пісень і танців, утілення музично-ігрових образів у русі набуває виразності, що свідчить про змогу учнів передати своє ставлення до музики. У них з'являються улюблені пісні, танці, ігри, вони здатні навіть мотивувати свої музичні вподобання, оцінювати твори, виявляти художні інтереси. У дітей помітними стають вияви музичних здібностей, особливо в царині мелодійного слуху. Учні можуть впізнати знайому пісню, визначити не тільки характер музики, але й її настрій. У них поступово налагоджується вокально-слухова координація, диференціюються слухові відчуття - більшість дітей здатна розрізнити високі й низькі звуки в інтервалах квінти, кварти, терції.

2. У сфері сприймання музики можливості дітей досить широкі: їм доступні такі основні жанри, як пісня, танець і марш, близька музика зображального характеру. Через незначний обсяг довільної уваги першокласників, твори повинні бути невеликими за обсягом, з яскравим музичним образом.

3. У сфері співу можливості дітей залежать від попередньої музичної підготовки: їх співацький діапазон може складатися від кількох звуків до октави і більше. Водночас у всіх дітей голосовий апарат ще не сформувався, дуже тендітний, змикання складок крайове. Це вимагає обережного й послідовного розвитку діапазону голосу, обмеження сили звучання.

4. У сфері творчості можливості першокласників такі: вони легко відгукуються на різні творчі завдання, можуть імпровізувати на заданий образ, створювати ритмічні й мелодичні імпровізації на дитячих музичних інструментах, інсценізувати знайому пісню або інструментальну пєсу зображального характеру.

На думку В. Островського, від якості музичних занять у 1-му класі значною мірою залежить музичний розвиток молодших школярів у наступних класах. При цьому вчитель має прагнути не до вирівнювання учнів у їх музичному вихованні, оскільки це неодмінно приведе до гальмування розвитку частини дітей. Приділяючи особливу увагу тим дітям, які менш обдаровані музично, він повинен всіляко сприяти розвитку дітей обдарованих, ставити перед ними індивідуальні завдання. Вимогливість до учнів відповідно до їх здібностей є однією з умов підтримки одних, і попередженням від “зіркової хвороби”- інших, музично обдарованих дітей.

Музичний твір діти сприймають цілісно, вважає О. Ростовський, як єдиний музичний образ, не відрізняють власне музичні враження від вражень супутніх, не виокремлю-певні засоби виразності і не вміють визначати їх роль у створенні музичного образу. Складнішу музику вони сприймають вибірково, вловлюючи в ній лише те, що їм ближче і доступніше, хоча й не завжди головніше у творі [46].

Досвід показує, що зорова сторона домінує не тільки в музично-побутових враженнях дітей, а й у спеціально організованих навчальних ситуаціях музичного сприймання. Вони шукають у звучанні, а іноді поряд з ним “зоровий образ”, реальний рух, подію, інтерпретуючи музику як частину більш звичної для них наочно-образної картини життя.

Частина учнів не може відділити думки, які виникають під час слухання, музики, від власне змісту музики. Саме тому їхні відповіді можуть бути такими несподіваними. [49].

У 3-4-х класах емоційність сприймання поступово доповнюється прагненням учнів зрозуміти, що виражає музика, у чому її зміст. Школярі можуть досить повно визначити емоційний зміст музики, дати їй образне пояснення, а завдяки властивій спостережливості - почути окремі деталі музичної мови, відтінки виконання.

Діти часто відчувають труднощі при добиранні потрібних слів для ви вираження своїх вражень від музики. їхні висловлювання нерідко зводяться до кількох визначень, що пояснюється недостатньо розвиненою слуховою спостережливістю і збідненим лексичним запасом [49].

Збагаченню лексики учнів сприятиме образна, виразна мова вчителя із застосуванням влучних епітетів і зворотів. Доцільно використовувати такі слова, які розширюватимуть естетичні уявлення учнів, розкриватимуть глибинний зміст музики.

Слід враховувати, вважає Н. Ветлугіна, що молодший шкільний вік багатий на приховані можливості розвитку, які важливо своєчасно помітити і підтримати. Однаково недопустимо вважати молодших школярів менш розвиненими, ніж вони є насправді, як і перебільшувати їхні можливості. Вдумливе ставлення до вікових особливостей, фізичного і психічного розвитку дітей дасть учителеві можливість цілеспрямовано, без шкоди для вихованців здійснювати їхнє музичне навчання і виховання [7].

Аналіз процесу музичного розвитку дитини, на думку вченої, дає конкретний матеріал, який свідчить про життєву правду цього положення. Процес музичного розвитку не відбувається автоматично під впливом виховання і навчання. Цілком очевидно, що засвоєння дітьми однакового віку одного й того ж змісту не всіх їх приводить до одного рівня музичного розвитку. Отже, формування музичних властивостей і якостей дитини відбувається не за однозначними законами. Існують різні причини виникнення нових здібностей, нахилів, інтересів (наприклад, різний соціальний досвід, наявність різних поєднань природних задатків). Отже, і старе не просто механічно приєднується до нового, і нове перетворюється відповідно до природи даного суб'єкта. Спостереження над процесом музичного розвитку дитини переконує нас у цьому. [7].

Отже, розвиток відбувається як заміна старого новим, як неодноразове виникнення “заперечень”. Припускається, що дитина на основі набутого досвіду, попередньо сформованих здібностей сама теж бере активну участь у власному вихованні. Відбувається процес “саморуху” в музичному розвитку. Дитина виступає не стільки як об'єкт виховання, а і як суб'єкт з усією своєрідністю свого музичного розвитку (що недостатньо враховується в теорії і практиці).

Раннє виявлення музичних здібностей дитини є показником її музичної обдарованості - вважає О. Ростовський. Однак, на його думку, не слід вважати, що відсутність ранніх виявів с свідченням відсутності й музичних здібностей. Виявлення музичних здібностей залежить не тільки від вроджених задатків, а й від культурного середовища, музичного оточення. У багатьох дітей музичні здібності вперше починають розвиватися лише в школі. У різних дітей музикальність може характеризуватися різним поєднанням окремих здібностей. Зокрема, одні діти помітно виділяються емоційним відгуком на музику, другі - руховими реакціями на неї, треті - серйозно зацікавлені певною музичною діяльністю, водночас маючи нерозвинений звуковисотний слух, у четвертих означені здібності більш-менш органічне поєднуються тощо. Виходячи з того, які здібності учнів виступають на перший план, є більш або менш розвинутими, має обиратися й методика музично-виховної роботи. [46]

Музично-творча діяльність молодших школярів виявляється в імпровізації пісенних мелодій, придумуванні нескладних мотивів, інсценуванні сюжетів пісень, пластичному інтонуванні музики, складенні елементарних танців, створенні ігор-драматизацій, темброво-ритмічних супроводів тощо. Музикальність дітей значною мірою визначається розвитком музичного слуху, під яким розуміється здатність до такого сприймання звучань, яке відповідає специфічним особливостям музики як особливого виду людської діяльності.

Щоб обрати доцільну методику розвитку музичного слуху, О. Ростовський радить врахувати такі положення:

1) безглуздо вважати, що можна спочатку розвинути музичний слух, а потім приступити до його використання для емоційно насиченого сприймання музики. Не можна підходити до виховання музичного слуху як до особливого завдання, незалежного від завдання виховати музичне сприймання;

2) на початковому етапі особливо важливий зв'язок музичного слуху з іншими сенсорними і сенсомоторними здібностями. Штучне роз'єднання зорових, рухових та інших відчуттів гальмує музичний розвиток дітей;

3) основою розвитку звуковисотного слуху є формування мелодичного слуху як узагальненої музичної здібності;показником рівня розвитку музичного слуху школярів є здатність змістовно сприйняти чисто інструментальну музику (без зовнішньої програмності) [46]

Досліджуючи вікові особливості розвитку звуковисотного слуху у молодших школярів, О. Ростовський зазначає що в умовах загальноосвітньої школи у 1-2-му класах не слід прагнути до неодмінної чистоти звуковисотного інтонування, хоча на певному етапі це може стати домінуючим завданням (наприклад, при підготовці до заключного уроку-концерту). Це завдання всього етапу навчання. На перших порах важливіше викликати життєве, нехай навіть не завжди тотожне, але все ж таки образне ставлення дітей до музики.

Розвиток ладового почуття дітей виражається в тому, що діти поступово засвоюють інтонаційне місце кожного звука, починають відчувати стійкий і нестійкий характер звуків, тяжіння їх до більш стійких і відчувати тоніку як найстійкіший звук ладу. Розвиток музичного слуху у дітей, що зростають в атмосфері європейської музичної культури, найприродніше починати з формування ступеневих уявлень мажорного ладу.

У формуванні ладових уявлень учнів значну роль відіграє нотний запис. Його слід ввести одночасно з ручними знаками ЗО-ВІ у другій чверті 1 класу. Щоб читання нот було осмисленим і емоційним, можна використати такий прийом як спостереження за нотним записом знайомої мелодії, спів за нотним записом. Вироблення початкових навичок читання нот -- завдання цілком доступне першокласникам, вважає О. Ростовський. Однак ознайомлення з нотами має цінність настільки, наскільки пов'язане з розвитком музично-слухових уявлень дітей. На думку вченого, слід пам'ятати, що виховання інтересу до музики, любові до неї і музичного смаку важливіше, ніж формування бездоганного вміння читати і записувати мелодію [46].

На основі досліджених вікових особливостей молодших школярів О. Ростовський пропонує методику навчання співу дітей, яка передусім має бути розумною, у вікових межах розвитку голосоутворюючих органів, з урахуванням їх індивідуальних особливостей. Для цього вчителю слід знати співацькі можливості учнів, механізм і специфіку звукоутворення дихання, дикції. Весь процес навчання співу повинен сприяти активному, зацікавленому й творчому ставленню учнів до музики [46].

У першокласників голосовий апарат дуже тендітний, голосовий м'яз лише починає розвиватися. Звук утворюється при крайовому коливанні голосових складок, які змикаються неповністю. Тому голоси дітей звучать ніжно і слабко, забарвлюючись у верхньому резонаторі.

У наступних класах у дітей поступово розвивається голосовий м'яз, окремі його волокна починають мати навскісне, поперечне і подовжнє спрямування, коливання складок перестає бути лише крайовим і голос звучить сильніше і компактніше.

При правильному вихованні голос розвивається плавно як у хлопчиків так і в дівчаток. У їх голосовому апараті ще немає суттєвих відмінностей. У молодших школярів загальний діапазон голосу може бути досить широким - від ля малої октави до мі-фа другої октави. Однак їх робочий діапазон значно вужчий і коливається в межах ре 1-сі 1 (іноді до 2]). Ця зона найзручніша для слухового сприймання і звукоутворення, тому й повинна і основному використовуватися при навчанні співу.

Якщо навчання співу проводиться правильно, то у 9-10 років голоси дітей починають звучати особливо гарно. Не випадково цей період називають періодом розквіту дитячого голосу. У хлопчиків він набуває особливо дзвінкості, у дівчаток - рис індивідуального тембрового забарвлення.

Розвиток музично-ритмічного почуття школярів - процес тривалий і різнобічний. Він включає організацію рухової активності дітей, виховання певних ритмічних навичок, усвідомлення учнями естетичної виразності ритму як елемента музичної мови тощо. Як зазначав В.М.Теплов, “почуття музичного метру має не тільки моторну але й емоційну природу: в основі його лежить сприймання виразності музики. Тому поза музикою чуття музичного ритму не може ні пробудитися, ні розвиватися” [49, 197]

Виховання чуття ритму є частиною музичного і фізичного виховання, вважає Н.Ветлугіна, бо воно сприяє впорядкуванню діяльності нервової системи, а також є важливою стороною естетичного виховання. Ритміка сприяє фізичному розвитку дитини. Власне слуховий розвиток передбачає наявність у дітей здатності розрізняти темпи, звукові тривалості (половинні, четвертні, восьмі, шістнадцяті ноти, метричні долі). Припускається, що діти повинні відчувати і передавати прості ритмічні рисунки, динамічні та агогічні відтінки. Передбачається також спонтанна творча імпровізація дітей на теми, що їх підказують різні малюнки, оповідання, фільми. [7].

Слабкість музичних слухових уявлень суттєво затрудняє для дитини будь-які спроби співу, зменшуючи можливості розвитку іншого, емоційного компонента музичного слуху, - вважає О. Ростовський. У свою чергу, це перешкоджає й розвитку музично-ритмічного почуття. У таких випадках дітей нерідко відносять до категорії немузичних. Та, на думку вченого, подібна оцінка здебільшого буде помилковою. Достатньо звернути увагу на розвиток саме музичних слухових уявлень, як інші музичні здібності теж почнуть успішно розвиватися. [7]

Музичне виховання дітей починається з набуття досвіду, складовими частинами якого є слухання музики та її створення. Творчу здібність Н. Ветлугіна називає здатністю до самовираження. На її думку, це природжена здібність, яку можна розвивати. Творчість розвиває дитячу схильність до свободи і відкриттів, до пригод і оригінального вираження. Музична діяльність може бути тоді творчою, якщо брати в ній активну участь: драматизувати пісні, тлумачити їх, придумувати ритми та ін. Діти можуть або імпровізувати пісні, або ж їх творити на близькі та знайомі сюжети (про поїзди, літаки тощо). [7].