Спів як важливий засіб музичного виховання дітей дошкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Університетський коледж Київського університету імені Бориса Грінченка

Індивідуальне навчально-дослідницьке завдання

З дисципліни Співи

На тему: Спів як важливий засіб музичного виховання дітей дошкільного віку

Виконала студентка групи ДОмс-2-09-4.Од

Долгачова Олена Валеріївна

Перевірила Романова Тетяна Вадимівна

Київ 2011

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади виховання звукової культури мовлення дітей.

1.1 Науковці про закономірності становлення звукової культури мовлення у дітей

1.2 Будова голосового апарату та охорона дитячого голосу

1.3 Робота над формуванням вокально-хорових навичок

Розділ 2. Напрямки, в яких будується музичне виховання

2.1 Розвиток музичних здібностей та напрями музичного виховання

Розділ 3. Методика використання дидактичних ігор у вихованні звукової культури дітей дошкільного віку

3.1 Значення музично-дидактичних ігор у розвитку вокальних навичок дітей

3.2 Використання музично-дидактичних ігор та вправ на музичних заняттях

3.3 Конспекти заняття з використанням музично-дидактичних ігор і вправ у старшому дошкільному віці

Розділ 4. Спів - основний вид музичної діяльності дітей

4.1 Спів, як ефективний шлях залучення до музичного мистецтва

4.2 Роль вихователя в залученні дітей до співу

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

«Дитяча пісня набагато глибше проникає в біологію народної пісні, ніж пісня дорослих, а часом і проливає світло на характерні риси пісень дорослих. Спостерігаючи за іграми дітей, неважко помітити, що весь зміст синтезується словом, піснею і танцем на найелементарнішому рівні. Зміст ігор простий -- це відвертість дитячої душі, чистий кришталевий гейзер. Він освіжає, підбадьорює, омолоджує. Дорослим дає насолоду від простоти форм та правильно сформованої шкали цінностей у дитинстві, підлітків шліфує як гальку і несе за собою в океан життя».

З. Кодай

Спів посідає особливе місце у музично-естетичному вихованні дошкільнят. І мова піде не тільки про дітей у дошкільних закладах, але і тих дітей, які живуть і розвиваються за їхніми межами.

Спів звучить найчастіше як елемент гри, руху і синкретично їх поєднує. Дитина виконує певну роль, її думки і почуття стимулюють радість гри. Якщо гра та пісня вільно творяться, збуджуючи в дитині приємні почуття, правильно повторювані рухи, самостійний вибір дитини у грі гарантує її духовне і музичне зростання. Коли немає спеціального спонукання до роботи, і дитина вільно себе почуває -- це сприяє її впевненості у собі. «Вживання» музичного матеріалу відбувається в такий спосіб: багаторазово чута мелодія відкладається в «шухлядках» дитячої пам'яті, а пізніше відтворюється в новій формі.

Завданням сучасної музичної педагогіки є вміння виявити у дітей потенційні можливості творити на базі хороших музичних вражень-переживань. Річ у тому, що вміння дітей вигадувати, творчо і вільно конструювати на музичному матеріалі неповторні мелодії та рухові комбінації має великий потенціал.

Розділ 1. Теоретичні засади виховання звукової культури мовлення дітей

1.1 Науковці про закономірності становлення звукової культури мовлення у дітей

Проблема становлення, розвитку та виховання звукової культури мовлення була предметом дослідження вчених різних галузей: фізіологів: О.Г.Іванов-Смоленський, М.І. Красногорський, І.П.Павлов, психологів: Л.С.Виготський, Д.Б.Ельконін, М.І. Жинкін, Р.Є. Левіна, О.О.Леонтьєв, О.Р.Лурія, М.Х. Швачкін, педагогів: М.М.Кольцова, Г.М.Ляміна, О.І. Максаков, М.Ф.Фомічова, лінгвістів: В.І. Бельтюков, О.М. Гвоздєв, методистів: В.І. Городілова, О.Л. Жильцова, Є.І. Радіна. Центральним питанням загальної проблеми дитячої звуковимови є становлення і розвиток звукової системи мови та оволодіння дітьми дошкільного віку звуками рідної мови.

Вченими В.І.Бельтюков, О.М.Гвоздєв, А.Д.Салахова, М.Х.Швачкін накреслено послідовні періоди і стадії становлення звукової культури мовлення у дітей. Так, М.Х.Швачкін поділив увесь процес оволодіння дітьми звуками рідної мови на два періоди - до фонемний, підготовчий і фонемний.

Д.Б.Ельконін називає усвідомлення звукової культури мовлення основним якісним новоутворенням психічного розвитку дітей п'яти років. За твердженням ученого, розвиток усвідомлення матеріальної сторони мови у дошкільному віці є вирішальним моментом його засвоєння саме тому, що воно підвищує можливості орієнтування дитини в складних співвідношеннях граматичних форм, за якими завжди перебувають відношення одних звукових форм до інших.

Означене новоутворення є однією із суттєвих передумов нового етапу в оволодінні звуковою системою мови, етапу, що пов'язаний з навчанням грамоти - читанням і письмом. За Д.Б.Ельконіним, у дошкільному віці дитина досягає такого рівня опанування мови, коли вона стає не тільки засобом спілкування та пізнання, але й предметом вивчення. Цей новий період пізнання мовленнєвої дійсності Д.Б. Ельконін назвав періодом граматичного мовленнєвого розвитку.

1.2 Будова голосового апарату та охорона дитячого голосу

У процесі співу діти навчаються музичному мовленню, що підвищує сприйнятливість до музики. Поступово вони пізнають жанрову основу пісні. У них формується здатність відчувати темброві висотні і ритмічні зміни в музиці. Дитина-дошкільник не просто пізнає музичну мову, а й починає свідомо й активно нею користуватися в своїй діяльності.

Загальний розвиток дітей дошкільного віку, вдосконалення процесів вищої нервової діяльності надають позитивний вплив на формування його голосового апарату і на розвиток слухової активності. Однак голосовий апарат як і раніше відрізняється крихкістю, ранимістю. Гортань з голосовими зв'язками ще недостатньо розвинені. Зв'язки короткі, їм не допомагають утворювати звук голосові м`язи, через те, що вони ще не сформовані. Звук дуже слабкий. Він посилюється резонаторами. Низький резонатор розвинений слабкіше, ніж головний (верхній), тому голос у дітей несильний, хоча часом і дзвінкий. Слід уникати форсування звуку, під час якого у дітей розвивається низьке, невластиве їм звучання.



Діти старшого дошкільного віку можуть співати вже в більш широкому діапазоні. Низькі звуки звучать більш напружено, тому в роботі з дітьми треба використовувати пісні зі зручною текстурою, тобто такі пісні, в яких зустрічається більше високих звуків, а низькі повинні бути зручними. Зручними звуками для старшого дошкільного віку найчастіше є діапазон фа - до другої октави. Саме в цьому діапазоні звучання найбільш легке, природне.

До старшого дошкільного віку діти вже можуть досить чисто інтонувати контрастні звуки за висотою, розрізняти голосну й тиху музику, передавати нескладний ритмічний малюнок ударами, в русі, грою на металофоні, впізнавати за тембром музичні інструменти. Старші дошкільники повинні мати певний фундамент музичного розвитку, бути активними на музичних заняттях, проявляти ініціативу в самостійній музичній діяльності.

Проте рівень музичного розвитку, зокрема рівень розвитку мелодичного слуху, музичної пам'яті, співочих навичок, у дітей ще дуже різнорідний. Деякі з них можуть правильно інтонувати мелодію в межах 3-4 звуків, але є ще й ті, хто співає монотонно, низько або високо, але фальшиво. Це ускладнює роботу педагога, який повинен навчити кожну дитину співати досить чисто, щоб всі діти мали певний обсяг стійких співочих умінь.

Діти до 6-ти років повинні самостійно розрізняти звуки за тривалістю і по висоті в межах квінти. Відрізняти на слух правильний і неправильний спів.

У роботі з дітьми в навчанні співу важливо використовувати вправи на розвиток музичного слуху і голосу. Пісні-вправи сприяють виробленню окремих автоматизованих дій голосового апарату, тому що побудовані на коротких, повторюваних мелодіях і заспівках. З огляду на особливості сприйняття дітей, потрібно орієнтуватися на вправи в формі коротких пісень з ігровим змістом. Такими вправами є маленькі пісеньки.

Вправи відрізняються різноманітністю ладо-гармонічного забарвлення, мелодійних оборотів, яскравими музичними образами. Використовуються вправи - ігри в комплексному впливі різноманітних видів музичної діяльності (слухання, співи, музично-ритмічна ігрова дія, гра на металофоні). Все це допомагає більш міцному закріпленню в слуховий пам'яті дітей відповідних пісенних інтонацій. Систематичне використання пісень - вправ допомагає сформувати стійкі співочі навички, які будуть закріплюватися, вдосконалюватися при розучуванні пісенного матеріалу.

Тренування голосового апарату дитини

Дуже важливу роль в розвитку мови грає тренування голосового апарату дитини, навчання його правильній вимові звуків рідної мови.

* В процесі постійного спілкування з малюком частіше викликайте його на розмову, читання віршів.

* Показуйте малюнки предметів з труднопроизносимыми звуками, учите його правильно їх називати.

* В оточенні дитини повинна звучати правильна чітка мова.

Давайте малюкові прослуховувати дитячі касети або компакт-диски з казками, віршами, піснями у виконанні професійних артистів.

Гра на дитячих музичних інструментах сприяє формуванню у дітей уміння співати в ансамблі, разом, з однаковою силою звучання, в єдиній манері виконання. Цей вид діяльності розвиває пам'ять, відчуття ритму, допомагає активізувати сором`язливих дітей.



1.3 Робота над формуванням вокально-хорових навичок

Вокально-хорові навички - це комплекс автоматизованих дій різних часин голосо-дихального апарату, які відбуваються під час співу і підкоряються волі співака, його виконавським бажанням, узгодженого співу в колективі. Починати прищеплювати вокально-хорові навички слід з роз'яснення правильного положення корпусу співака.

На момент співу в дітей вже мають бути сформованими навички:

· Правильного дихання;

· Володіння словом;

· Володіння звуком.

Співоча постава

У поняття співочої постави входять: навичка правильного тримання корпусу і голови під час співу, а також вміння природно розкривати рот. Співаючи, треба стояти чи сидіти прямо, не витягуючи шиї, не напружуючи її м'язів. Руки краще вільно опустити вниз ( це під час співу стоячи), чи вільно покласти на коліна (під час співу сидячи). Язик і губи не повинні бути скованими, млявими, а навпаки - рухливими і пружними; голову не опускати і не задирати вгору, дивитися прямо перед собою. При такій поставі складаються умови для вільного дихання. Корпус не повинен бути млявим або напруженим. У всій поставі повинна бути активність, готовність до співу. Правильна постава є наслідком внутрішньої активності, в той же час сама постава добре впливає н внутрішній стан дитини, добре її організовує.

Це найперша навичка, яку треба сформувати в дітей, бо без навички правильної співочої постави не буде правильним і спів дитини.

Артикуляція

Артикуляцією зветься робота органів мови: губ, язика, м'якого піднебіння, голосових зв'язок.

Найпоширенішою помилкою у співі є скована нижня щелепа. При такому положенні рот дуже мало відкритий, звук повітрям вільно не виштовхується, голос звучить неприродно, а також виникає різниця між голосними звуками. Ліквідувати такий недолік можна під час співу різноманітних нотних прикладів, вправ на різні склади. Наприклад, ай-ай; ля-ля; дай-дай; та-та. Така вправа сприяє звільненню нижньої щелепи і правильному положенню роту.

В момент співу губи повинні нагадувати літеру «О», що в свою чергу дає можливість досягти округлого красивого звучання.

Дихання

Дихання є найважливішим елементом співацького процесу, без якого неможливо художнє виконання твору. Як відомо повітряний струм викликає коливання голосових зв'язок, внаслідок чого народжується звук, який попадаючи у резонаторні порожнини, посилюється і набуває вокального звучання. Від дихання залежить сила звуку і всі його відтінки: краса, чистота звуку, виразність співу. Характер видиху та вдиху зумовлюється характером звуку. Занадто сильний вдих веде до форсованого нерівного звучання і підвищення інтонації. Мляве дихання позбавляє звук барвистості і викликає пониження інтонування. Видих завжди повинен бути економним.

Щоб краще розвинути тривалість дихання, корисно співати різні вправи: діти по руці вихователя беруть дихання, затримавши подих, зробивши опору на першому звуці, починають співати на голосну “у”. При цьому педагог рахує на рахунок “раз”, “два”, “три”, “чотири” і т.д. це викликає у дітей інтерес, активність, бажання хто довше протягне звук. Такі вправи проводяться на початковому етапі, коли учні ще не знайомі з нотами.

Дихання повинне бути:

§ Безшумним;

§ Візуально непомітним;

§ Достатньо глибоке, щоб проспівати на ньому музичну фразу;

§ Таким, щоб не розривати слова диханням.

Хорові навички

Хорові навички - це узгоджене колективне виконання пісні.

Ансамбль хорового звучання - це узгодженість звучання щодо ритму (ритмічний ансамбль), темпу (темповий ансамбль), динаміки ( динамічний ансамбль), тембру (тембровий ансамбль).

Стрій - чистота інтонування, точне відтворення висоти звуків конкретної пісні.

Розділ 2. Напрямки, в яких будується музичне виховання

Більшість педагогів світу прийняли концепцію, яка була запропонована ведучими педагогами-музикантами, такими, як М. Лисенко, К. Квітка, К. Стеценко, і базується на двох постулатах: класичній музиці світової скарбниці та традиційній автентичній фольклорній спадщині. Не тільки вони, але й такі педагоги, як В. Сухомлинський, С. Русова,

К. Ушинський вважали, що кожний народ повинен починати музичне виховання майбутньої генерації з народної музики. Через малі музичні форми, ігровий фольклор треба поступово прийти до всесвітньої спадщини. В основі музичного виховання мають бути цінні, вагомі музичні взірці, бо саме вони формуватимуть майбутні смаки індивідуальності.

Музичне виховання треба починати від самого народження дитини. Якось Золтана Кодая, який був міжнародним президентом з питань музичного виховання при ЮНЕСКО, спитали, коли ж треба починати? Він відповів: «Музичне виховання дитини починається за дев'ять місяців до народження дитини». З часом, маючи хороший досвід роботи з дітьми та музикантами, він себе виправив: «Музичне виховання дитини починається за дев'ять місяців до народження матері дитини». Цим він хотів підкреслити високу виховну, естетичну роль музики у передачі майбутнім поколінням генної пам'яті нації.

Таким чином, завдання рідної домівки, ясел, дитячого садка полягає в тому, щоб якомога раніше і планомірно почати формування дитячої душі. Успіх залежить від духовного стану, професійної підготовки та вміння любити дітей.

Народ можна назвати культурним тільки тоді, коли музичні горизонти бачать всі. Поступово малі діти перейдуть до школи і почнуть більш ретельно вивчати музику як серйозний предмет. Запис і читання нот також треба буде планувати з відповідним порядком і методою, але зробити так, щоб діти це сприймали легко і невимушено, щоб це було продовженням гри. Звичайно, спів, що не потребує ніяких матеріальних затрат, повинен бути вокально привабливим, а вихователь має розглядати його як справжнє мистецтво. Це найкраща форма музикування, найприродніший спосіб, що передує грі на інструменті. Співати та читати ноти можна навчити кожного, і таким чином сприяти колективному співу та музикуванню. Так виховуються не тільки хороші музиканти, а й весь загал на чутливість до світової та національної культури. Для цього починати необхідно якомога раніше і продовжувати протягом багатьох років.

2.1 Розвиток музичних здібностей та напрями музичного виховання

Існує декілька поглядів на те, яким має бути пісенний матеріал у дитячому садку. Це визначають не тільки музичні критерії, а й естетика кожної окремої країни. Сьогодні, коли процес інтеграції набув широкого масштабу, можна сказати, що частина країн (переважно європейські) виховують свою молодь на семиступенних ладах, а східні країни на цілком природній для них пентатоніці. Мажоро-мінорні лади, що лягли в основу класичної спадщини європейців, -- це лади динамічні. Вони мають достатньо активну внутрішню напругу. Прислухаймося до поступового руху мажорного ладу вгору від пріми до октави і почуємо, як кожен ступінь наче «завойовується». Особливо після другого тетрахорду (5, 6, 7 ступені) напруга різко зростає, а відносний ладовий спокій наступає тільки з розв'язанням в основний тон. На відміну від такої динаміки руху, в пентатоніці відсутні ті ввідні тони, котрі конкретизують тяжіння у певний лад. Завдяки цьому на всіх ступенях пентатонного ладу ми відчуваємо себе однаково добре. Нема рівних і нерівних ступенів за тяжінням, а вони, як водичка, плавно і рівно перетікають один в одного. Таким чином, лад -- це частина музичної естетики цілого народу, а в давні часи ним послуговувалися цілі великі етнічні групи народів. Тому більшість народів світу, маючи конкретне етнічне підґрунтя своєї культури, не поспішає змінювати перевірені стереотипи музичної культури, на конгломерат різних течій, модернізуючи таким чином свідомість нових поколінь.

В музично-естетичному вихованні дітей вибір матеріалу має вагоме значення. Ми вважаємо, що музичний матеріал у дитячому садку на початковому етапі повинен бути п'яти-шести ступеневим з простими, але художньо переконливими словами, що будуються переважно на автентичному народному мелосі. До цього треба додати дитячі ігри, народні лічилки, лялькові діалоги. Такий спосіб зручно використати і вихователю у садочку, щоб покласти в основу образного мислення правильні традиційні народні стереотипи, котрі передаються тисячоліттями усній народній спадщині і зараз конче необхідні як імунітет до культурного безпам'ятства. Такі речі завжди багатофункціональні. Вони не тільки виховують основи театрального мислення, але поєднують спів, рух, гру в єдине органічне дійство.

Більшість дослідників, які вивчали ці питання, дійшли висновку, що фольклорна спадщина -- це музика з характерними національними елементами. Це особливі космічні вібрації, що, як ліки, у кожного народу свої. У дитячому ігровому фольклорі відображений рівень зацікавлень дітей, стосунки між ними, а інколи бачимо й уламки дорослої традиції. Відома річ, що в розвитку дитини, її культурі можна прослідкувати розвиток усього людства від примітиву до сьогодення.

Людина починає своє життя з ледве помітними здібностями і поступово піднімається у своєму розвитку, повторює шляхи тисячоліть, інколи заново переживає своє минуле, часом у зовсім невпізнанній формі та швидкості. Із багатьох досліджень можна зробити цікаве спостереження: дитяча пісня -- це рамка, всередині якої мозаїчно розкладені цінні та творчо осмисленні елементи. Вони вказують на стосунки між людьми в суспільстві сьогодні чи в минулому та історичні події.

У піснях відображались навіть певні історико-культурні події народу: весільні елементи, старовинні елементи ворожіння, танці та уламки казок, навіть виникають відгуки давно забутих історичних війн між народами, племенами та солдатські бувальщини.

На противагу логічному текстові пісень, алогізмом здаються лічилки та дражнилки. Основою їх є елементарний ритм, а слова, як калейдоскоп, в якому трапляються й іноземні фрази, органічно переплітаються одне з одним. Саме ця алогічність тексту і дає велику кількість варіантності. Це цікава гілка дитячої поезії, що з покоління в покоління буде невичерпним джерелом ритмізованих ігор.

Першою повинна передати дитині власну музичну культуру сім'я. Мати, батько, брати, сестри -- всі, хто будує міцну традиційну родину, повинні подбати про те, щоб передати і навчити юні душі поважати Бога і його закони, стати на сторожі всього прекрасного, слідкуючи за тим, щоб, як казали наші предки, охоронна функція роду не переривалася. Наспівування та особистий контакт, співочі забавки, лічилки -- найкращий спосіб збудити дитячий інтерес до музики. (На відміну від радіо та телебачення, звідки ллється механічна, часом без усякого смаку, «дика» продукція.)

Мати, бабуся, які наспівують дитині, подають хороший приклад, а дитина повторює це разом з ними, продовжуючи співати своїм маленьким лялькам. З часом, коли діти стануть і самі батьками, матимуть хороший досвід та репертуар для передачі своїм нащадкам. Дитяче наспівування завжди пов'язане з рухом, коли вже граються двоє діток, взаємодіючи разом, вони виспівують свої мелодичні діалоги. Всі дослідження, присвячені періоду дитини від народження до трьох років, говорять про те, що постійний позитивний вплив материнської інтонації урівноважує психіку дитини. Таким природнім жанром є колискові пісні. Вони відомі всім народам. Ці перші поетичні твори звернені до дитини і розвинулися на основі її реальних життєвих потреб. Вони не розраховані на стороннього слухача, а тому безпосередність у вираженні найінтимніших, найглибших материнських почуттів адресована тільки маляті.

Це якийсь незбагненний нашим розумом космос і кожний народ у ньому має свій діапозон. Передаючи їх із уст в уста як найдорожчий скарб, наші предки зростали здоровими та нервово врівноваженими. Вони розуміли, що в цей момент дитина найнезахищеніша у просторі. Співаючи їй пісень на ніч чи просто, коли захочеться, мати немов завиває дитину оберегом.

Безперервність народної традиції забезпечується тільки тоді, коли її опановують діти. На відміну від офіційної педагогіки, тільки народна педагогіка дуже просто розв'язує питання передачі знань новим генераціям. Дитина постійно спостерігає світ дорослих, у діяльності якого бере участь, досягнувши певного віку. А поки що через зворушливий світ простеньких сюжетів забавлянок, лічилок і гри вона пізнає світ. Навколо неї збираються старші сестрички й братики, всі вони пильно дослухаються маминих слів і маминої пісні. Спонтанне повторення звуків дуже скоро дає можливість розвинути музичний слух, швидко повторювати нові мелодії. Саме в той момент, коли дитина вчиться розмовляти, повинна формуватися і її музична мова через спів, чітку вимову лічилок, відчуття головних і побічних тонів. Це передається одночасно з основами віри, культури, мови.

Розділ 3. Методика використання дидактичних ігор у вихованні звукової культури дітей дошкільного віку

3.1 Значення музично-дидактичних ігор у розвитку вокальних навичок дітей

виховання звуковий вокальний хоровий

Основна функція музично-дидактичних ігор - формування у дітей музичних здібностей в доступній ігровій формі, допомогти їм розібратися в співвідношенні звуків за висотою, розвинути в них почуття ритму, тембровий динамічний слух, спонукати до самостійних дій.

Музично-дидактичні ігри збагачують дітей новими враженнями, розвиває в них самостійність, здатність до сприйняття, розрізнення основних властивостей музичного звуку. Педагогічна цінність музично-дидактичних ігор в тому, що вони відкривають перед дитиною шлях застосування отриманих знань у життєвій практиці.

Музично-дидактичні ігри повинні бути простими і доступними, цікавими і привабливими. Тільки в цьому випадку вони стають своєрідним збудником бажання у дітей співати, слухати, танцювати і грати.

У процесі ігор діти не лише накопичують спеціальні музичні знання, а й в них формуються необхідні риси особистості.

Розвиток співочих навичок є одним із завдань музичного виховання в дитячому садку. Музично-дидактичні ігри, які використовуються в процесі співу, допомагають навчити дітей співати виразно, невимушено, вчать брати дихання між музичними фразами, утримувати його до кінця фрази.

У дитячому садку дошкільники співають пісні різного характеру. Поступово діти починають розуміти: щоб передати той або інший настрій у пісні, треба виконувати їх по-різному: одні пісні уривчасто або протяжно, інші - легко чи співуче. Використання прийому виконання пісні підгрупами або з солістом надасть дієву допомогу.

Для закріплення знайомих пісень можна використовувати гру «Чарівний дзига», яку можна проводити в кількох варіантах: діти визначають пісню зі вступу, заспів, приспіву, які виконуються на фортепіано; 2-3 дітей повинні дізнатися пісню по музичній фразі, проспівали всіма або індивідуально; дізнатися пісню, зіграну на металофоні або акордеоні.

Діти часто звертаються до пісні з метою виразити через неї свій настрій. При виконанні пісень хлопців вчать правильно передавати динамічні відтінки, які допомагають відчути красу звучання мелодії, особливо, коли пісня звучить тихо. У вільний час від занять з дітьми доцільно організовувати різні музично-дидактичні ігри, пов'язані зі співом. У таких іграх у дітей розвивається почуття товариства, відповідальність. В якості прикладу можна провести музично-дидактичну гру «Музичний магазин». Таких музично-дидактичних ігор багато, і діти з задоволенням у них грають, розвиваючи своєрідне творче ставлення до музичних творів.

Важливу роль в розвитку у дітей слуху, ритму грають розспівування. Розспівку «Бубонці» можна використовувати по-різному: для закріплення знань про звуки різної висоти і як музично-дидактичної гри. Роздають картки, на яких зображені три дзвоники, різні за кольором, відповідні звучанню того чи іншого дзвоника.

У старшому дошкільному віці проводиться більш різноманітна робота по розрізненню звуків за висотою і тривалістю. Розспівки допомагають дітям визначити напрям мелодії, вони вчаться знаходити в мелодії два коротких і один довгий звук. Для розвитку ритмічного почуття використовуються різні музичні інструменти. Починати треба з найпростіших мелодій на одному звуці. Наприклад, можна взяти народну примовку.

Музично-дидактичні ігри спрямовані на розвиток різних музичних здібностей дітей. Існують ігри для розвитку звуковисотного слуху, для розвитку почуття ритму, тембрового слуху, діатонічного слуху, для розвитку дитячої творчості.

3.2 Використання музично-дидактичних ігор та вправ на музичних заняттях

Велике значення на музичних заняттях займають музично-дидактичні ігри та вправи. Вони змушують дітей думати, вирішувати, ставлять їх у пошукову ситуацію, розвивають музичні здібності, допомагають більш успішно засвоювати співочі навички та вміння, роблячи їх стійкими. Музично-дидактичні ігри найчастіше використовуються перед розучуванням нової пісні.

Для дітей дошкільного віку програма пропонує значний за обсягом репертуар пісень і вправ різноманітних як за змістом, так і за формою. На музичних заняттях велика увага приділяється виспівуванням, тобто розучуванням вправ, що сприяють розвитку звуковисотного слуху, формуванню чистоти інтонації і розширенню діапазону голосу. Тембр голосу у дітей дуже нерівний, особливо це проявляється в співі різних голосних. Систематичне використання маленьких пісеньок допомагає вирівнювати звучання голосу, домагатися природного легкого співу. Дуже важливо, щоб кожна така вправа мала цікавий зміст або ігровий момент, могла зацікавити.

У роботі використовуються як добре знайомі дітям вправи, так і незнайомі, в залежності від того завдання, яке поставив педагог перед розучуванням тієї чи іншої пісні. Наприклад, у роботі над формуванням правильного дихання, співучості, протяжності звуку допоможуть народні пісні «Співає соловейко», «У кота Воркота» і «Вальс» Є.Тілічеевої.

При розспівуванні двох звуків на один склад - «Дощик, лий на ганок» (народна закличка), «Як під наші ворота» (народна пісня). А перед розучуванням пісень у швидкому темпі добре використовувати пісеньки «Коники» Ф.Лещинської, «Їхали» А.Філіпенка та ін., де потрібна чітка вимова слів при легкому рухомому звучанні.

Таким чином, при виконанні подібних вправ створюється емоційна творча атмосфера, яка сприяє тому, що голоси дітей поступово набувають природне звучання, в них з'являється співучість, дзвінкість, високе світле звучання.

Досягненню чистоти інтонування, розвитку музичного слуху допомагає спів музичними фразами (ланцюжком). Цей прийом дає можливість у короткий час перевірити рівень музичного та співочого розвитку більшості дітей і добре активізує їх. Спів ланцюжком закріплює навик правильного дихання дітей.

Одна з складних завдань - співати індивідуально і колективно з супроводом і без нього. Початкові навички співу акапелла маленьких нескладних пісеньок повинні бути сформовані в старшому дошкільному віці. Зручні для цієї мети народні пісні, такі, як «Пішла млада за водою», «Ходила молоденька», «У сирому бору Тропіна», «У кузні», а також такі авторські пісні, як «Буде гірка у дворі» Т.Папатенко , «Літні квіти» Є. Тілічеевої. Виконання їх акапелла сприяє формуванню у дітей більш стійкого ладотонального слуху. Характерним у цій роботі є наступний прийом: педагог відіграє музичний вступ, діти починають співати без музичного супроводу, якщо помиляються, помилки виправляють, педагог підтримує їх голосом, а з кінцем пісні грає висновок або останню фразу.

На музичних заняттях педагогові треба прагнути розкрити художній образ пісні, домогтися того, щоб він дійшов до кожної дитини, захопив його. Перед розучуванням пісні необхідно провести коротку бесіду. Це допоможе дитині усвідомити зміст, викликати певне емоційне ставлення до пісні. Можна підібрати прислів'я, потішки, приказки, які більш глибоко розкриють зміст і сенс пісні.

Для розвитку звуковисотного слуху у дітей старшого дошкільного віку застосовуються дидактичні ігри з «Музичного букваря» Н.А. Ветлугіної: «Бубонці» - для зіставлення трьох звуків, різних по висоті, «Скільки нас співає?» - для розвитку гармонійного слуху, «Музичне відлуння» - для розвитку музичного слуху та чистоти інтонації, «Вчений коник» - для формування ладотонального слуху, відчуття і знаходження тоніки. Для розвитку ладового почуття пропонується така вправа: виковнюється невеликий, вже знайомий дітям музичний твір, в якому є вступний тон - сьома щабель. Останній звук (тоніка) не дограється. Дітям пропонується заспівати його. Ігрова дію допомагає дитині виконати завдання і сприяє розвитку музичного слуху.

Діти з великим інтересом ставляться до таких прийомів, як знаходження тоніки і проспівування останнього звуку (чи звуків) мелодії. Наприклад, музично-дидактична гра «Вчений коник». Педагог має в своєму розпорядженні на фланелеграфі намальовані квіти кульбаби, вихователь бере паличку, на кінці якої прикріплений коник, грає звук фа, показує на першу квітку і каже: «Ось це будиночок коника, запам'ятайте його. Коник захотів пострибати з квітки на квітку, але обов'язково повинен повернутися до себе додому на першу квіточку. Пострибай, коник, з першої квітки на третю, а звідси на першу. Стрибай з першої на п'яту і назад вниз і т. д. ». Одна дитина повинна показувати стрибок коника паличкою, а всі діти проспівувати звуки в супроводі мелодії на слово «стриб», останній звук ("будиночок коника») - тоніку діти повинні знайти самостійно. Спочатку ця вправу не вдається дітям, особливо стрибки з першого на сусідній, другий і назад. Спів близьких по відстані звуків завжди важкий для інтонування. Але захоплення й ігровий характер вправи допоможуть їм подолати ці труднощі, адже кожному захочеться поводити коника. Якщо діти помиляються, то педагог допомагає.

Використовуючи образне порівняння, можна запропонувати дітям гру «Пташки на дроті», яка розвиває активну слухову увагу і музичну пам'ять. На фланелеграфі з нотним станом на другу лінійку педагог викладає трьох намальованих пташок і розповідає: «На вулиці поруч з дорогою тяглися електричні дроти, на одному дроті сиділи три горобці і співали одну і ту ж пісеньку. (Співає звуконаслідування «ців-ців-ців» на одному звуці, показуючи напрям мелодії, тримаючи руку на одному рівні.) Сиділи довго, першому горобцеві це набридло, він перелетів на дріт вище і заспівав таку пісеньку. (Педагог переміщує горобця на третю лінійку і проспівує звуконаслідування «ців-ців» з показом рукою і напрямки мелодії вгору, діти повинні повторити цю пісеньку.) Другому горобцеві скоро набридло сидіти на одному місці, і він перелетів на провід нижче. (Проспівує «ців-ців» і показує напрям мелодії вниз, діти повторюють.) А третій горобець сказав: «Мені й тут добре». Злетів, сів на той же провід і заспівав свою пісеньку «ців-ців» на одному звуці. (Закріплює горобця знову на другу лінійку і проспівує, тримаючи руку на одному рівні.) »

Потім педагог просить дітей запам'ятати спів кожного горобця, повторює три мотиви, грає один з них, пропонує дитині показати на фланелеграфі, якому горобцеві належить ця пісенька, і заспівати мотив. Таким чином, пізнавальний матеріал, поєднуючись з цікавістю, сприяє кращому засвоєнню поставлених завдань у грі.

Для успішного вирішення програмних завдань з навчання дітей співу необхідно ретельно продумувати зміст, методи і прийоми кожного заняття, планувати не тільки розучування нової пісні, закріплення раніше пройденої, але і визначати співочі вправи на розвиток музичного слуху і голосу.

3.3 Конспекти заняття з використанням музично-дидактичних ігор і вправ у старшому дошкільному віці

Вид діяльності	Програмний зміст	Музичний матеріал
Слухання музики	Закріплювати вміння дітей порівнювати п'єси протилежні за характером, давати порівняльні характеристики, використовуючи велику кількість прикметників.	П. І. Чайковський «Хвороба ляльки» і «Нова лялька».
Розвиток слуху і голосу	Виробляти у дітей кантілентность у співі, сприяти розвитку дихання і музичного слуху. Домагатися легкості звучання, розвивати рухливість мови, використовуючи роботу зі складом «ля-ля».	«Вальс» муз. Є. Тілічеевой.
Спів	Навчати сприймати і передавати веселий і радісний характер пісні, виконувати легким звуком у жвавому темпі.	«Дружать діти всієї землі» сл. В. Вікторова, муз.Д.Львова-компанійці.
Музично-дидактична гра	Розвивати сприйняття і розрізнення послідовностей з трьох, чотирьох, п'яти ступенів ладу, що йдуть вгору і вниз.	«Музичні драбинки» комплекти карток різного кольору: червоного, синього, зеленого і жовтого.
Пісенна творчість	Розвивати творчі здібності дітей. Тренувати в самостійному знаходженні потрібної співочої інтонації, обов'язково закінчувати її на стійких звуках.	«Колискова» сл. М. Френкель, муз.В. Карасьова.
Музично-ритмічна діяльність (навичка виразного руху)	Розвивати почуття ритму, закріпити крок польки, виховувати почуття товариства в парному танці.	«Лівенська полька» рус.нар.танец обраб.М. Йорданського

Розділ 4. Спів - основний вид музичної діяльності дітей

Величезну роль у навчанні співам відіграють навички сприйняття музики. Тому, в першу чергу, на музичних заняттях у дітей необхідно розвивати емоційну чуйність до музики. Через активні співи у дітей закріплюється інтерес до музики, розвиваються музичні здібності.

Музичний вплив на дитину реалізується поступово, через ритм, пульсування сильних і слабих долей, особливості мелодії та загальну атмосферу спокійної, неквапливої гри. Пісню повинна співати дитині мати чи вихователька, а діти разом слухають і потім повторюють. Ось чому перше враження має бути естетично і музично переконливим. Причому, для вихователя показником успіху чи поступу повинен бути не «плановий» захід чи результат, а психологічний стан дитини, її темпоритм розвитку і сприйняття. Все це, а особливо зміст пісні, впливає на почуття дитини, об'єднує колектив позитивним ставленням дітей один до одного та до вихователя.

Використовуються вправи - ігри в комплексній дії різноманітних видів музичної діяльності (слухання, співи, музично-ритмічні ігрові дії, гра на металофоні). Все це допомагає більш міцному закріпленню в слуховий пам'яті дітей відповідних пісенних інтонацій.

Систематичне використання пісень - вправ допомагає сформувати стійкі співочі навички, які будуть закріплюватися, вдосконалюватися при розучуванні пісенного матеріалу.

Гра на дитячих музичних інструментах сприяє формуванню у дітей уміння співати в ансамблі, разом, з однаковою силою звучання, в єдиній манері виконання. Цей вид діяльності розвиває пам'ять, почуття ритму, допомагає активізувати сором'язливих дітей.

Часто дитині легше виразити свої почуття і думки співом, ніж конкретним словом. Дитина радіє грі музичних форм навіть тоді, коли ще нічого не тямить у значенні тексту. Тому іноді, коли пісні дорослих потрапляють у репертуар дітей, вони перекручуються до невпізнанності і здаються абсурдними. Маленька дитина часто наспівує абсолютно безглузді з нашої точки зору пісні і слова, і радіє чисто музичному калейдоскопу як різнокольоровим камінцям. І тут важливо цей момент підтримати, а не свідомо знищувати таку творчу деталь дитячої психології сприйняття світу.

Якщо розглянути етапи розвитку дитини більш ретельно, ми можемо впізнати в його рисах поступ еволюції людства: від найпростіших примітивних форм до сучасного конгломерату синтетичних експериментів.

Музика має особливу формотворчу силу: з одного боку, мелодія є гілкою почуттєвого світу, а з другого, музичний матеріал дає не якусь одну важливу частину чи певні акценти в словах, а синкретичну єдність -- суму всіх факторів. Через музику дитя може краще пізнати світ. А коли тільки починає відрізняти шумові ефекти від музичного звуку, коли чітко диференційовано відчуває різницю, тільки тоді починається процес пізнання в цій галузі. Під час співу та слухання музики дитина включається в процес нових контактів з друзями, середовищем. Я хочу не тільки відзначити це, а й дослідити, яким чином впливає музична чутливість на інші здібності, на поведінку дитини в суспільстві, активність, творчу думку. Сьогодні, як ніколи в минулих століттях, в епоху «тиранії» розуму є небезпека обмежити духовний світ дитини. Якщо з трирічного віку її привчатимуть до того, що кожне слово потребує осмислення, то дійсний стан речей, прихований у поетичних парафразах, порівняннях, алегоріях, вона ніколи не зрозуміє. Це те, що дорослі називають вмінням читати поміж рядків.

Якщо дитина росте під впливом якісної, гарної музики, то має чуттєво врівноважений стан. Упродовж певного часу (а часовий простір має важливе значення) вона співає, грається, має позитивні емоції, що знімають внутрішню напругу. На настрій впливає також і музичне враження: слухання музики заспокоює, настроює на бадьорий, мажорний лад. Пісня-гра створює різноманітні почуттєві ефекти (сумно, весело, жалібно) і тому світ дитини стає кольоровим, а значить, більш глибоким. Граючись, діти стають більш впевненими у собі, у них розвивається вміння пристосовуватися до інших. А все добре вивчене вони відтворюють під час гри мімікою, жестом, не соромлячись виявити почуття. При виборі ролі у грі дитина вчиться підкреслювати характерні рухи, сама їх вигадує, відчуває гумористичні чи гротескові її риси. Стосунки дітей у грі поступово змінюються: все більш тісні контакти сприяють свободі вибору дітей у грі, вільному спілкуванню. Часто з'являються тісні товариські стосунки між дітьми, коли виникають парні або групові ігри, де хтось один -- в середині кола. Настає момент, коли треба вибирати пару чи когось замість себе. І тут роль дорослого порадника не менш важлива. Стосунки вихователя і дитини є безпосередніми тільки тоді, коли вони переживають все разом -- від радості до проблеми.

Щоб дитина досягла самовираження, необхідно пройти етап напівдекламаційної форми співу, вигаданий малечею калейдоскоп інтонаційної імпровізації. Це заспокоює та знімає внутрішню напругу. Час активної дитячої уваги залежить від віку дитини, музичного матеріалу, ігрових форм та варіантності методів. Все незвичне, нове збуджує дитячий інтерес. Нові предмети чи засоби, що притягують дитячу увагу завжди ефективні. Звичайно, це не повинен бути щоразу новий етап для дитини, вона має зустрічати і відомі їй елементи, що дає їй впевненість, радість від зустрічі з відомим комфортним станом. Пісенний діапазон, слова, дитячі рухи підчас гри-співу розвивають пам'ять. Вона має «заховати» не стільки кількість матеріалу, бо природні резерви у кожної дитини різні, скільки позитивну якість засвоєного. Спонтанне відтворення запам'ятованої музики чи повністю проспівані нові пісні ще не визначають дійсного обсягу музичної пам'яті дитини. Між пасивним нагромадженням і активним музикуванням -- велика різниця. Максимальна ефективність буває тільки тоді, коли дитина є учасником художньої єдності музикування, коли через певний ритм, слово чи рух, раптово, спонтанним чином з пам'яті випливає вся пісня чи гра. Віршовані форми, багатокуплетні поетичні строфи, котрі для нас, дорослих, мають свою естетичну вагомість, для дітей виглядають досить монотонно. Маю на увазі не тільки текст, але і ритм пісні. Адже дитячий садок повинен бути, в першу чергу, царством ритму. Перед тим, як сформується хороший вокальний голос дитини, її можна зробити віртуозом ритму, безпосередньо граючись у поліритмічні ігри, використовуючи прості ударні інструменти. В Англії, Німеччині наприклад, діти вчаться записувати ритм раніше, ніж букви. Дитячу увагу збуджують ігрові умови, вибір ролей, уява «неіснуючого світу» чи «об'єкту». Вони формують з відомих вже їм мотивів нові, змінюючи закінчення, виспівують свої діалоги. Для них це природній стан і дуже часто доросла людина не може збагнути цілющості цього царства ритму і пульсації.

Саме тут є можливість формувати і розумові здібності дитини: прості музичні фрази поєднуються з конкретними діями. Наприклад, музичні поняття: швидко, повільно, тихо, голосно дитина співвідносить одне з одним. У неї формуються критерії цих понять через порівняння. Мелодія, яку співає вихователька вище чи нижче, теж порівнюється дітьми, і кожен має можливість продукувати свою думку, спробувати відтворити почуте на своїй висоті.

Особливу увагу треба звернути на народні ігри. Частіше за все там «неписані закони» зумовлюють внутрішню закономірність, сприяють логічному, послідовному адаптуванню дитини у музичному просторі. Дитина частіше, граючись, співає. Спів та рух мотивують поведінку, збуджують почуття і тому вона хоче кілька разів повторити все спочатку, пережити радість знову. Ось чому навіть творчо слабкі діти, коли переживають позитивну емоцію, яка спонукає їх до руху, дії, активного музикування, з радістю включаються в процес, за яким вони раніше споглядали. Страх перед тим, що не все вийде правильно, не дає можливості окремим дітям одразу включитися в процес музикування чи гри. Це не значить, що вони творчо слабкі. У них можуть бути «сплячі» резерви, не одразу помітні. Звичайно, легше працювати з дітьми, які творчо розкуті і вільно рухаються у просторі. Це діти сімей, де вдома хороша, сердечна, розумна і благодатна атмосфера любові. З часом дитина сама, наспівуючи, організовує гру, кличе співати друзів. Запрошує виховательку знову заспівати відому мелодію -- адже є потреба почути її, а потім і самій повторити. Хороша педагогічна атмосфера, безпосередній зв'язок між вихователькою та дітьми сприяють постійному поглибленому зацікавленню музикою. Звичайно, результат буває тільки тоді, коли людина вміє, може і хоче. Не дурімо самих себе: вихователь, який не пережив власний творчий шлях радісного спілкування з музичною культурою і практично має обмежений технічний досвід у цій галузі, не може бути тим творчим «акумулятором» для дітей, котрий знайде вихід з будь-якої творчої проблеми. А діти за психофізичними, розумовими і духовними резервами різні.

4.1 Спів, як ефективний шлях залучення до музичного мистецтва

Дитина проводить майже три роки в дитячому садку, або, точніше сказати, має період дошкільного часу для адаптації і переходу в режим шкільного життя. Це час виховання та освоєння основних навичок, якими згодом вона буде керуватися. Відповідно протягом цього періоду зміст, засоби навчання і виховання мають сприяти всебічному творчому розвитку. Сучасна система виховання повинна спиратись не тільки на вербальну інформацію, але й на розвиток діяльної та розумової сфер дитини. В епоху техногенного поступу більшість педагогів-музикантів підтримали думку про те, що до музики треба ставитися серйозніше. Діти, які постійно співають, мають дуже низький показник внутрішньої агресії. Психологи помітили, що там, де панує гарна музика, а особливо де домінує спів (спів -- це інтонація, пропущена через живе серце), дитячі осередки врівноважені, діти мають рівні, стабільні стосунки, є більш чуйними один до одного. Там, де вихователь невтомно працює над розвитком творчої свідомості дітей, розширяючи пізнання ігровим способом, результат має блискучі показники.

Мета такого розвитку полягає насамперед у тому, щоб через власні музичні враження дитина багаторазово все переспівала і залишила для себе позитивний, радісний досвід.

Потрібно, щоб діти вміли самостійно пізнавати певні елементи музики і виявляти їх взаємозв'язок. Потім у шкільній програмі, де вже вивчатимуться більш складні музичні форми, історичні музичні стилі, де не буде місця для імпровізованого повторювання гри, натомість з'явиться більш високий порядок музичної діяльності, стануть в пригоді базові позитивні музичні переживання. Вони ляжуть в основу маленького музичного досвіду і будуть першою цеглиною, що будуватиме приміщення майбутнього музичного інтелекту.

Отже, п'ятирічна дитина не робить того, що має виконуватися в чотири чи шість років. Вона займається тим, чого вимагає період п'ятирічної малечі. Це саме той момент, коли вона вже гарно усвідомлює гру, аналізує її компоненти і має певний ігровий базис. Водночас виріс і досвід вміння рухатися більш гармонійно, а також активно виконувати певний репертуар. Дуже яскравим періодом такого природного явища має стати різдвяно-новорічна традиція. Про неї написано багато досліджень. Важливо знати тільки те, що саме в цей період зимових свят можна поєднати традицію засівання, співу колядок, щедрівок та яскравого дійства вертепу. Для дітей це не тільки знайомство з правдою життя наших предків, а й знайомство з основами народного театрального мислення. На відміну від офіційної педагогіки, народна педагогіка дуже розумно ставилася до практичної передачі знань у галузі народнопоетичної творчості і не передавала молодій генерації нічого випадкового. Так працювала захисна функція роду, і дітям передавався здоровий імунітет до музичного сміття. Не забуваймо, що в народі послуговувалися лише тим, що перевірено життям.

Підтримуючи таку розумну тенденцію, більшість педагогів світу, психологи твердять, що для виховання вік від трьох до семи років набагато важливіший ніж наступні періоди. Те, що в цьому віці пропущено чи зіпсовано, пізніше виправити або не можливо, або дуже важко. У ці роки насправді вирішується доля людини. І якщо душа лишається не «ораною» до семилітнього віку, в ній як на кам'яному ґрунті вже не виросте те, що треба було посіяти раніше.

Певна річ, що спонтанний спів, ініціатором якого можуть бути діти, групою чи поодинці, може виникати в будь-який момент. Справа вихователя -- таку атмосферу підтримати. Спів як засіб виховання можна використовувати і в інших галузях навчально-пізнавального процесу, наприклад, в естетичному вихованні, коли музичні враження, поезія, рух та образотворче мистецтво разом формують душу дитини.

У різних країнах все більше використовують так зване «елементарне музикування» видатного німецького композитора Карла Орфа не тільки в садку, але і як обов'язковий компонент занять музикотерапією. Карл Орф (1895-1982) навчався в Мюнхенській академії музики, В 1924 разом з Доротеєю Гюнтер заснував школу гімнастики, музики і танцю Гюнтершуле. Досвід работи в цій школі став основою музично-педагогічної системи Карла Орфа. Найважливіше місце в ній відводилося музично-ритмічному вихованню. В 1961 році він заснував Орфінститут при Вищій школі Моцартеум у Зальцбурзі. Навчаючи дітей основам колективного музикування, Орф завжди робив акцент на спів, що має іти від серця, ним коригується імпровізація, рух та гра на найпростійших ударних інструментах (звідси і назва -- «елементарне музикування»). Автор разробив вправи, пісеньки і п'єси, які можна видозмінювати або придумувати нове разом з дітьми. Цікавий матеріал збуджує дитину компонувати нове, імпровізувати, фантазувати. Основною метою заняття є розвиток не техніки гри на орфінструментах, а творчого начала, котре, в свою чергу, важливе для загального розвитку особистості («для дитини, з дитиною, виходячи з дитини»). Одна із загальних ідей, що лягла в основу системи музичного виховання Карла Орфа: «Кожний пізнає лише те, що сам пробує зробити» (Песталоцці).

4.2 Роль вихователя в залученні дітей до співу

Музичне виховання в дитячому садку тільки тоді стане ефективним, коли загальні педагогічні принципи взаємодіятимуть з музичною концепцією. Вихователь повинен через спів, слухання музичного матеріалу дати дітям найяскравіші звукові враження, викликати інтерес до музикування, виховати естетичну чутливість. Саме вихователь, підтримуючи початкові основи найпростішого слухового досвіду, переданого матір'ю малечі, повинен прищепити дітям любов до співу, дитячих ігор. Саме на цій базі вони вчитимуться співати чисто і гармонійно.

Звичайно, до цієї праці треба готуватися ретельно, хоч, на перший погляд, здається, все просто: з дітьми треба говорити їх мовою. Отож, ігровий спосіб навчання, котрий перейняла вже більшість педагогів світу, став основним принципом цього періоду музичного виховання. Результатом має стати добре розвинений слух, відчуття ритму, гармонійний рух у просторі.

Що і як ми маємо слухати разом із дітьми

Мета слухання музики в дитячому садку полягає в тому, щоб збудити інтерес малечі до пісні, співу, музичних інструментів, викликати зацікавленість до почутої музики та бажання самому творити. Та насамперед -- вміти терпляче слухати.

Навчитися слухати не просто. На це піде певний час, бо справа ця для дітей невідома. Вони поки що не мають таких навичок. Слухання -- це початок формування смаків у дітей, тому дуже важливо, знаючи кінцеву мету, підібрати дитині хорошу музику. Кожному до душі та музика, до якої він звик у дитинстві. Якщо в ранньому віці привиті добрі і правильні смаки, потім їх складно зіпсувати. Звернемо ж увагу на перші враження --відбитки у душах дітей. Вони запам'ятовуються на все життя.

Що ж ми маємо на увазі, думаючи про ціннісні критерії для цього віку? У першу чергу увагу найменших привертають одноголосні пісні з цікавими словами (з трьох до шести вони найкраще їх сприймають) жартівливі, не більш як 5-6 куплетні народні пісенні форми. Для прослухування можна знайомити їх із матеріалом для школярів і репертуаром старшого покоління, щоб вони через слуховий досвід звикали до класичних форм народної пісні.

Вибір пісень для слухання, їх ритму, діапазону, тексту може бути довільним: вихователька краще знає своїх дітей і їх потреби. Бажано, щоб підібраний музичний матеріал постійно доповнював ті музичні завдання, котрі в даний момент вирішуються. У маленької дитини є потреба бачити перед собою виконавця, чути його. Тому бачене й чуте повинно бути справжнім мистецтвом, що виховує благородне почуття. Вихователь має можливість передати суть музики, її гумор виразом обличчя, супроводити певними характерними рухами, щоб бачене й чуте могло запам'ятатися яскравіше і приємніше. Вдома, на жаль, дитина годинами чує «механічну» музику (радіо, телебачення, магнітофон) і це для неї певне тло, в якому вона живе. Треба навчити дитину прислухатися до живої музики через живе виконання, щоб уважно слухаючи, крок за кроком відчувати красу та спокій. А це програма не одного дня чи року.