Українська музична література для 4-7 класів ДМШ

39

УКРАЇНСЬКА МУЗИЧНА ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ 4 КЛАСУ ДМШ

1. УКРАЇНСЬКА СЛОВЕСНО-МУЗИЧНА ТВОРЧІСТЬ

Фольклор - це найбільше духовне багатство народу. Він є вираженням душі народу, його баченням довколишнього світу, відображенням подій, що відбувалися протягом віків.

Народ створював пісні впродовж століть. Найдавніші з них пов'язані з землеробським календарем, обрядами.

У ХV - ХVІ століттях формуються нові фольклорні жанри - думи та історичні пісні. Вони виникли під впливом боротьби українського народу з татарами, турками, польською шляхтою. Виконувались кобзарями й бандуристами.

У ХVІ столітті зародились ліричні, жартівливі й танцювальні пісні. Вони втілюють почуття людини - кохання, розпач, радість, смуток, оспівують красу людської душі.

У ХVІІ столітті з'являється пісня-романс, в якій поєднуються професіональне і народне начала.

Видатні літературні діячі - Григорій Сковорода, Іван Котляревський, Тарас Шевченко, а також композитори Микола Дилецький, Максим Березовський, Артем Ведель, Дмитро Бортнянський, Микола Лисенко виховувались на фольклорі, любили й цінували його, використовували у своїй творчості.

Науковий запис музичного фольклору починається з XIX століття. Це - збірники М. Максимовича й О. Аляб'єва, О. Рубця, М. Лисенка, Є. Ліньової, С. Людкевича, І. Колесси та К. Квітки.

2. КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ

Найдавніший пласт народних пісень, пов'язаних з порами року, називають обрядовим, або календарно-обрядовим. Це колядки та щедрівки (зима), веснянки (весна), купальські (літо) й обжинкові (осінь), а також пісні, пов'язані з обрядами весілля та захоронення.

Колядки й щедрівки супроводжували обряд колядування й ,щедрування з нагоди новорічних свят.

Це була своєрідна театралізована музична вистава. Сюжети пісень досить різноманітні, але неодмінно пов'язані з працею та життям селян. Це побажання успіхів у новому землеробському році, щастя й здоров'я господареві, його жінці й дітям.

Різною є і музична форма зимових календарних пісень. Це переважно короткі побудови, що дорівнюють періоду, реченню, фразі й навіть мотиву.

3. ВЕСНЯНКИ

Окрему групу обрядових пісень складають веснянки (у західних областях України їх називають гаївками). Весняна пора пов'язана з пробудженням природи, тому вона сповнена радості, нових надій і сподівань. У далеку давнину вважали, що весну треба кликати, запрошувати.

Веснянки - це переважно дівочі пісні. Виконання веснянок часто пов'язане з грою, хороводом, сценічною дією. Характер мелодій пісень весняного циклу м'який, ліричний, радісний. В деяких з них переважає танцювальна основа.

4. КУПАЛЬСЬКІ ПІСНI

Літній цикл пісень розпочинається святом Івана Купала на честь сонця. В цей день до недавнього часу зберігався звичай стрибати через вогонь (очищення), пускати вінки на воду, ворожити. Обряд цей супроводжувався співом пісень. Мелодії їх переважно плавні за характером, вони пов'язані з веденням хороводу.

5. ОБЖИНКОВІ ПІСНІ

Цикл обрядових пісень, пов'язаних із землеробським календарем, завершують обжинкові (жниварські) пісні. Сам обряд обжинків має такі головні моменти:

1) закінчуючи роботу, женці залишають жмуток збіжжя, який зв'язують угорі і витрушують зерно на ниву, цим бажаючи врожаю у наступному році,

2) сплітають вінок із збіжжя й одягають на голову найкращій робітниці. Йдуть на подвір'я господаря. Дівчина передає йому обжинковий вінок. Потім господар пригощає женців, звучать співи, музика.

6. ВЕСІЛЬНІ ПІСНІ

Весілля на Україні стало барвистим і пишним родинним святом, До виконання цього обряду запрошувались люди, добре обізнані з послідовністю його дій. Це старости, свахи, дружки.

Весільне дійство, що триває кілька днів, ділиться на частини.

Перша його половина проходить окремо в домі молодого і молодої. Обряди плетіння вінка для молодої, розплітання її коси, випікання короваю супроводжуються співом пісень, у яких відбивається хід самих подій, настрою молодої, її батьків, подруг.

Друга частина весілля супроводжується піснями іншого характеру. Тут прославляються молоді, їхні батьки, відбуваються жартівливі суперечки між дружками, свахами. Пісні веселі, нерідко з танцями.

7. ПЛАЧІ

До обрядової пісенної творчості, що сягає дуже давніх часів, належать плачі.

Наші предки вірили, що померлий чує їхні надгробні голосіння. До нього зверталися як до живого, хотіли розбудити від сну. У планах передано широку гаму почуттів: гнітючий жаль, скорботу, смуток від розлуки.

Обряд оплакування померлого виконувався жінками-голосільницями, нерідко дуже обдарованими людьми.

Мелодія плачу - це виразний емоційно-напружений речитатив.

Обрядові пісні - найдавніший пласт українського фольклору. Вони відіграли велику роль у формуванні фольклорних жанрів наступних епох, а також у зародженні й розвитку професіонального музичного мистецтва і художньої літератури. Пісенність тих давніх часів завдяки багатству її виразових засобів - поетичних і музичних - дожила до наших днів і хвилює нас сьогодні. Вона є дорогоцінним скарбом культури народу.

У ХV-ХVІ ст. східнослов'янські землі звільняються від двохсотлітнього монголо-татарського гніту, але народ продовжує боротьбу за свою незалежність з турками, татарами та польською шляхтою. В цей час зароджується й досягає свого розквіту новий народнопісенний шар - це думи, історичні, ліричні, жартівливі, танцювальні пісні та балади.

8. ІСТОРИЧНІ ПІСНІ

Історичні пісні оспівують достовірні події, конкретних героїв.

З початку ХУІ ст.. зароджується козацтво. У середині того ж століття формується Запорізька Січ-оплот козацької вольниці. У своїх піснях народ прославив козацьких ватажків Дмитра Вишневенького, Богдана Микошинського, Самійла Кішки та інших. Пісні мають величавий, могутній характер.

Важлива група історичних пісень присвячена національно-визвольній війні 1648-1654 років під проводом Богдана Хмельницького. Вони оспівують битви, перемоги над ворогом. ("Ой з-за гори чорна хмара", "Ой Морозе, Морозенку", "Ой з-за лісу, із-за темного").

Історичні пісні продовжують своє життя і зараз. В них відбиваються нові події нашого часу.

9. ДУМИ

Дума-це своєрідний імпровізаційно-речитативний епічний твір для голосу в супроводі бандури. Думи продовжують традицію билин часів Київської Русі, хоч за манерою виконання ближчі до народних плачів.

Цей вид народної творчості зароджується в козацькому середовищі наприкінці ХV- в ХVІ ст. Думи сформувались одночасно з історичними піснями, нерідко в обох жанрах оспівувалися ті самі герої.

Разом с тим дума відрізняється від пісні манерою виконання, великими розмірами, наявністю інструментального супроводу. Творцями і виконавцями дум були кобзарі. Це народні музиканти, часто незрячі.

10. ЛІРИЧНІ ПІСНІ

В ліричних піснях розкривається особисте та родинне життя людей.

Формування й розквіт української фольклорної лірики припадають на ХУІ - ХУЛ ст. Пісенна лірика покликана збагачувати духовний світ людини, прикрашати її побут, повсякденне життя. Ліричні пісні широкоспівучі, багаті мелодично й ритмічно. Саме в цьому жанрі сформувалося багатоголосся.

Зміст ліричних пісень-це ніжна любов матері до своєї дитини (колискові пісні), закоханість молодих людей, перешкоди на шляху до щастя, гірка доля кріпака та ін.

11. ЖАРТІВЛИВІ ПІСНІ

Жартівливі й сатиричні пісні об'єднуються в одну групу близькістю характеру, загальним настроєм: вони жваві, веселі, іноді ущипливі. Люди весело кепкують з надмірно боязких хлопців, з розсіяних, неуважних, скупих та лінивих. Мелодії жартівливих пісень своїм ритмом, квадратною будовою досить близькі до танцю.

12. ТАНЦЮВАЛЬНІ ПІСНІ

Визначальною рисою пісень цього жанру є танцювально-музична основа і особливий ритм вірша. За настроєм це життєрадісні, сповнені молодечого запалу твори. Вони тісно пов'язані з танцем - коломийкою, шумкою, козачком. Відповідно до цього їх поділяють на три групи.

Коломийка - це переважно коротка, жвава, однострофна співанка. В ній втілюються різні сторони повсякденного життя: тут і веселощі, й жарти, й насмішка, й любовна лірика. В коломийці розмір вірша переважно 4+4+6, метр дводольний, темп помірно швидкий. У кадансах завжди є характерна ритмічна фігура - дві чверті. Найбільшого поширення коломийка набула в західних областях України.

Шумка - розмір вірша 4+4, мелодія рухається рівними восьмими.

Козачок - розмір вірша 4+3, типовою фігурою є дві восьмі і чверть, що зустрічається переважно в другому такті.

13. ПІСНІ ЛІТЕРАТУРНОГО ПОХОДЖЕННЯ

Таку назву дано пісням, що написані конкретними авторами - поетами й композиторами - і широко виконуються поряд з народними. Отже, до фольклору вони увійшли завдяки популярності й усному поширенню серед людей. Але ці пісні мають деякі риси, котрі дозволяють виділити їх в окрему групу. Це більш індивідуалізована мелодія, переважно лірична, і наявність інструментального супроводу, хоч у народі вони співаються і без акомпанементу. Авторами пісень були відомі поети, композитори і взагалі освічені й інтелігентні люди. Серед них Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Кирило Стеценко та інші.

У ХVШ та XIX ст. вплив пісень літературного походження на фольклор став особливо великим.

14. РЕВОЛЮЦІЙНА ПІСНЯ НА УКРАЇНІ

Революційна пісня - це особливий різновид народної творчості. Вона кличе до боротьби з соціальною несправедливістю, зміцнює волю до перемоги.

Революційні пісні на Україні з'явилися у другій половині XIX ст. Поряд з ними поширювалися російські, польські і французькі революційні пісні.

Для появи революційної пісні потрібен передусім суспільний поштовх, а створення її є безпосереднім відгуком на події. Характерними для неї є бойова, маршова манера вислову, втілення цілеспрямованості в боротьбі за щасливе майбутнє трудящих, вольова мелодія, акордовий тип викладу музичного матеріалу.

Революційні пісні вплинули на весь наступний розвиток музичного мистецтва, зокрема радянського. Композитори використовували їх у своїх полотнах - кантатах, операх, симфоніях.

15. ПІСНІ УКРАЇНСЬКИХ РАДЯНСЬКИХ КОМПОЗИТОРІВ

В українській радянській музиці помітне місце посідає пісня. В ній відбиваються важливі події нашого суспільного життя, розкриваються почуття людей, їхні думки, прагнення, мрії. Вона нескладна для сприймання і виконання, отже більш доступна широким масам, ніж інші музичні жанри.

Пісенна творчість українських радянських композиторів багата й різноманітна.

В перші пореволюційні роки в цьому жанрі працювали українські композитори-класики: Микола Леонтович (1877-1921), Кирило Стеценко (1882-1922), Яків Степовий (1883-1921).

Цілий ряд пісень у перше пожовтневе десятиліття написали також композитори Пилип Козицький, Лев Ревуцький, Григорій Верьовка. По-новому пісня зазвучала в роки Великої Вітчизняної війни. Завдяки своїй мобільності цей жанр став тоді одним з провідних. Пісні лунали по радіо, безпосередньо на фронтах, у госпіталях. Великої популярності набули пісні Г. Верьовки, А. Штогаренка, К. Данькевича, Ю. Мейтуса, М. Вериківського та iн.

Наприкінці 40-х пісенна творчість переживає певний розквіт, зумовлений радістю Перемоги. З'являються нові імена: Платон Майборода, А. Кос-Анатольський, М. Колесса, І. Шамо.

У 60-х роках композитор Мирослав Скорик започаткував естрадну пісню, інтерес до якої дуже посилювався. У цій галузі успішно працювали В. Ільїн, І.Карабиць, І. Кириліна.

Українська пісня прагне крокувати в ногу з життям, відбиваючи і минуле, і наше сьогодення.

16. ОПЕРА

Опера - це жанр, який об'єднує в собі спів (сольний, ансамблевий, хоровий), інструментальну музику, сценічну гру, образотворче мистецтво (костюми, грим, освітлення, художнє оформлення спектаклю).

Основи європейського музично-театрального мистецтва коріняться в давньому народно-театральному дійстві (в Італії - комедія дель арте, в Росії - театр "Петрушка", на Україні - вертеп). Опера зародилась в Італії. Перші твори були написані на античні сюжети. Остаточно опера формується у творчості видатного італійського композитора Клаудіо Монтеверді.

Вже через півтора століття після виникнення опера стала найпопулярнішим жанром.

Великим майстром оперного мистецтва був В.А. Моцарт. Його вершинні опери -"Весілля Фігаро", "Дон Жуан", "Чарівна флейта".

Українська опера формується в другій половині XIX століття. Перші класичні зразки пов'язані з іменами С. Гулака-Артемовського ("Запорожець за Дунаєм", 1862) і М. Лисенка ("Наталка-Полтавка'', 1889 і "Тарас Бульба", 1890).

Тематика опери може бути різноманітною. Це історичні події, картини побуту, переживання людини та її внутрішній світ тощо.

Розкрити зміст опери допомагає текст, який є основою вокальних номерів. Цей текст називається лібретто, його створює поет, драматург чи сам композитор.

Художні образи композитор створює засобами музичної виразності. Серед них - яскрава мелодія, гармонія, різнобарвна оркестровка, своєрідна ритміка. Важливу роль відіграє й вибір музичних форм для окремих номерів, сцен, актів. Сольні номери мають такі назви: арія (аріозо, арієтта - мала за розмірами арія ), каватина, романс.

В опері широко застосовуються речитативи (музична декламація). Вони з'єднують арії, ансамблі, хори.

Поряд з сольними партіями в опері є ансамблі, хори, балетні номери.

Дуже вагома в опері роль оркестру. Він не лише супроводжує спів, а й доповнює його, збагачує. Оркестру доручаються і самостійні номери: увертюра, антракти до окремих дій, епізоди, вступи до арій.

Увертюра - це досить розгорнутий завершений оркестровий номер, який виконується ще до відкриття завіси. В ній композитор сконцентровано відтворює основні музичні думки опери.

Антракт - це невеликий за розмірами оркестровий вступ до дії.

17. С. ГУЛАК-АРТЕМОВСЬКИЙ. "ЗАПОРОЖЕЦЬ ЗА ДУНАЄМ".

(1862)

Це лірико-комічна опера. Тут переплетено дві сюжетні лінії: лірична (закохана пара - Оксана і Андрій ) та комічна (Іван Карась та його жінка Одарка). Характерна риса комічної опери - розмовні діалоги. Тема опери пов'язана з вітчизняною історією.

Характеристика головних героїв:

Оксана - ліричні, лагідні мелодії, легка та прозорлива оркестровка ( романс "Місяцю ясний", аріозо "Ангел ночі").

Андрій - ліричні, широкі інтонації в арії "Блаженний день, блаженний час", дуетах.

Карась - танцювальні ритмо-поспівки (пісня "Ой щось дуже загулявся")

Одарка - активні й вимогливі фрази в дуеті "Відкіля це ти узявся...", пісенні інтонації "Ой казала мені мати".

В хорових номерах опери використано інтонації, близькі до українських народних пісень

В середині II дії введена танцювальна сюїта, що складається з п'яти номерів.

Ця опера відіграла значну роль в історії українського оперного мистецтва. Тут виведено яскраві народні типи, узагальнено кращі риси українського народу.

18. СИМФОНІЯ

Симфонія з'явилася у творчості композиторів Мангеймської школи (це співдружність чеських композиторів, які очолили придворний оркестр у німецькому місті Мангеймі). Саме у них термін "симфонія" закріплюється за оркестровим циклічним твором.

Класична симфонія формується у 70-80-ті роки XVIII ст. у творчості Й. Гайдна та В. Моцарт.

Симфонія - це переважно чотиричастинний циклічний твір.

Перша частина - сонатне алегро - будується на контрастному зіставленні двох тем, друга частина - лірична, третя частина - менует, четверта-живий фінал.

До оркестру входили такі інструменти: 2 флейти, 2 гобої, 2 фаготи, кларнети, 2 валторни, 1-2 труби, литаври, перші та другі скрипки, альти, віолончелі, контрабаси. З часом такий склад поступово доповнювався новими інструментами.

Перші симфонічні твори вітчизняних авторів з'явилися наприкінці ХVІІІст. Це "Концертна симфонія" Д.Бортнянського і три симфонії на слов'янські теми Ернеста Ванжури.

У другій половині XIX ст. "Юнацьку симфонію" створює М. Лисенко, "Українську симфонію" - М. Калачевський, Симфонію соль мінор - В. Сокальський.

Найвидатніші досягнення українського радянського симфонізму пов'язані з іменами Л. Ревуцького, Б. Лятошинського, С. Людкевича.

19. СИМФОНІЯ СОЛЬ МІНОР НЕВІДОМОГО АВТОРА початку

XIX ст.

Симфонію вперше було виконано кріпацьким симфонічним оркестром поміщика М. Овсянико-Куликовського у 1809 році на урочистостях з нагоди відкриття Одеського оперного театру.

В порівнянні з симфоніями ХУШ ст. цей твір є вищим етапом розвитку оркестрової музики. У творі помітні традиції віденських класиків. Характер музики яскраво національний, музична мова оригінальна, оркестровка колоритна.

У чотирьох частинах симфонії (сонатне алегро, романс, менует, козачок) втілюються різні настрої і почуття людини, змальовано картини природи, сцени з народного життя.

Починається твір невеликим повільним вступом.

І частина має радісний, піднесений характер. II частина - глибоколірична, ніжна. III частина динамічна, активна, але разом з цим пісенно-лірична. Фінал сповнений сили, вогню, іскристого гумору. Тут використано особливості українських народних танців.

Симфонія соль мінор є вагомим вкладом у вітчизняну музичну культуру.

УКРАЇНСЬКА МУЗИЧНА ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ 5 КЛАСУ ДМШ

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

XVII - ХVIІI ст.

Перша половина XVII ст. проходила під знаком національно-визвольної боротьби українського народу проти польської шляхти. Козацько-селянський рух завершився селянською війною 1648-1654 років під проводом Богдана Хмельницького і возз'єднанням України з Росією. Активізувалися стосунки між братніми культурами.

У XVII ст. у Києві, Львові та інших містах активно розвивається хорове мистецтво. Серед музичних жанрів основне місце посідає партесний концерт. Серед авторів - Симеон Пекалицький, Іван Колядчин, Микола Дилецький. Поряд з партесним концертом розвиваються канти і псальми. Це переважно триголосні музичні твори, невеликі за розміром.

Новий етап розвитку музичної творчості припадає на XVIII століття. З першої половини до нас дійшли партесні концерти на світську тематику. У другій половині цього ж століття зароджується чотириголосний хоровий концерт, з'являється одноголосна пісня з супроводом. Тоді ж з'явилися музичні композиції інших жанрів: сонати для фортепіано, скрипки, твори для ансамблів, опери, перші симфонії.

2. КАНТИ

Кант - це триголосна, куплетної будови світська побутова пісня. За змістом і характером канти можна розподілити на ліричні, гумористичні, сатиричні й урочисті. Подібні до кантів пісні духовного змісту називали псальмами. Кант має свої особливості - це гомофонно-гармонічна фактура, триголосся. Мелодія супроводжується другим голосом переважно в терцію, третій голос - бас - є гармонічним фундаментом.

Найбільшого розвитку кант досяг у XVIII ст. Він вплинув на розвиток партесного концерту, а також чотириголосного хорового концерту. На початку XIX ст. кант поступається місцем іншим жанрам, але його характерні риси будуть помітні і в українській музиці наступних епох.

3. ПІСНІ-РОМАНСИ Г. СКОВОРОДИ

Поряд з кантом у міському побуті розвивається одноголосна пісня з супроводом клавікордів, бандури, згодом - фортепіано (її стали називати пісня-романс ). Розвиток пісні-романсу пов'язаний з іменами відомих поетів, композиторів. Вагоме місце серед них посідає філософ, поет, педагог-просвітитель і композитор Г. Сковорода. Його канти й пісні-романси були дуже популярними серед народних мас.

Вплив творчості Г. Сковороди на розвиток пісні й канта надзвичайно великий. Він розширив тематику і коло образів: тут і глибокі філософські роздуми про суспільство, тут і гумор, і їдка сатира. Пісні "Всякому городу нрав і права", "Ой ти, птичко жолтобоко", "Стоїть явор над горою" стали дуже популярними ще за життя поета.

Сковорода дав новий поштовх для розвитку поетичної та музичної мови, помітно наблизив її до фольклору. Він був попередником І. Котляревського - зачинателя нової української літературної мови.

4. ПАРТЕСНИЙ КОНЦЕРТ

Основним жанром професійної музики XVII - першої половини XVIII ст. на Україні був партесний концерт. Це одночастинний, досить великий за обсягом твір.

Слово концерт походить від латинського, що означає "змагатися". Зароджується цей музичний жанр в Італії у трьох видах: як хоровий, оркестровий (кончерто гроссо) і сольний твір для одного інструменту з оркестром. Кожний з різновидів має свої особливості, проте спільним для них є принцип конвертування, змагання, протиставлення, контрасту.

На Україні партесний концерт з'являється наприкінці ХVІ ст. Серед найвидатніших композиторів - авторів концертів - С. Пекалицький, І. Колядчин, М. Дилецький.

За характером музики, образним змістом партесні концерти можна умовно поділити на дві групи: урочисті, прославні і лірико-драматичні, скорботні.

Від творів першої групи у ХУШ ст. спостерігається лінія до світських урочистих концертів, таких як "Торжествуй, Російськая земле" і пародійного світського концерту "Сначала днесь поутру рано". Твори другої групи стали грунтом, на якому виросли хорові концерти М. Березовського, А. Веделя, Д. Бортнянського. Діяльність цих композиторів є однією з вершин вітчизняної професіональної музики.

5. ХОРОВІ КОНЦЕРТИ М. БЕРЕЗОВСЬКОГО І А. ВЕДЕЛЯ

Остання третина ХУШ і початок XIX ст. в українській музиці стали початком нового етапу, який характеризується кульмінацією у розвитку хорового мистецтва і зародженням інших жанрів - оперного, симфонічного, камерно-інструментального і камерно-вокального. З-поміж усіх жанрів провідне місце належало все-таке хоровому концертові. У творчості найвидатніших вітчизняних авторів - М. Березовського, А. Веделя, Д. Бортнянського - хоровий концерт досяг вершини свого розвитку. Ці композитори зуміли втілити прогресивні художні ідеали свого часу. В їхній музиці звучить протест людини проти насильства, зла, несправедливості, соціального гноблення. Вони зуміли поєднати досягнення вітчизняної і західноєвропейської музичної культури і сказати своє оригінальне слово в мистецтві.

В історію вітчизняної музики Максим Березовський увійшов передусім як засновник циклічного хорового концерту. Одним з кращих є концерт "Не отвержи мене во время старости". Концерт написано для 4-голосного хору, використано поліфонічні форми, зокрема фугу. Концерт має чотири частини: 1 - лірико-філософська, 2 - більш активна, 3 - ліричний центр, 4 - лірико-драматична.

Композитор звернувся тут до вічних категорій добра і зла, життя і смерті, духовного очищення.

Творчість Артемія Лук'яновича Веделя належить до більш пізнього періоду. Він своєрідно розвинув традиції хорового співу й партесних композицій. Відомі його дванадцять хорових концертів та окремі твори для хору. Музика Веделя оригінальна, нова. Композитор широко використовує народнопісенний матеріал, типові для кантів терцові втори, мелодику і гармонію пісень-романсів. Яскравим прикладом є концерт "Доколе, господи, забудеш мя" - тричастинний твір ліричного змісту, широкорозспівний, глибоко емоційний.

В українській професіональній музиці другої половини ХУШ ст. концерти М. Березовського й А. Веделя стали яскравим мистецьким досягненням і становлять найбільший творчий здобуток вітчизняних композиторів тієї епохи.

6. СОНАТА ДО МАЖОР ДЛЯ ФОРТЕПІАНО Д.

БОРТНЯНСЬКОГО

На рубежі XVIII і XIX століть з'являються інші жанри - симфонічний, оперний та камерно-інструментальний. Вони великою мірою пов'язані з творчістю видатного вітчизняного композитора того часу Дмитра Степановича Бортнянського (1751-1825).

Цей митець є автором шести опер, концертної симфонії, кількох фортепіанних сонат і камерно-інструментальних ансамблів та понад тридцяти хорових концертів.

Соната До мажор циклічна. Три її частини - різні за образно-емоційним планом: життєрадісна перша, лірична друга, жвава й грайлива третя. Вони контрастують й фактурно, тонально і темпово. Такий тричастинний сонатний цикл сформувався у музиці віденських класиків. Бортнянський є представником класицизму у нашій музиці. Створюючи свої композиції він досить міцно спирався на український та російський фольклор.

7. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ XIX

ст.

У першій половині XIX ст. музична культура України розвивалась у досить складних умовах. Основними концертними осередками були поміщицьки маєтки. Деякі великі землевласники мали свої симфонічні оркестри, оперні та балетні трупи. Артистами були переважно кріпаки. Музичні центри в панських маєтках відіграли певну історичну роль.

Найбільші міста України - Київ, Львів, Харків, Полтава, Одеса - мали свої музичні традиції. Саме тут зароджувались і дали свої перші паростки демократичне мистецтво, література, наука. В цьому процесі значну роль відіграло відкриття університетів, які мали музичні класи. В них велась регулярна підготовка професіональних кадрів.

Засновником нової української літератури став Іван Котляревський. Його "Наталка-Полтавка" і "Москаль-чарівник" були написані мовою, близькою і зрозумілою народові і розповідали про долю простих людей. Композитори охоче обробляли музику до згаданих п'єс.

На початку XIX ст. з'явилася Симфонія соль мінор невідомого автора.

У другій половині XIX ст. українська музика досягла значних успіхів. Відбувається процес формування глибоко народного й реалістичного мистецтва. Змінилося концертне і театральне життя. Відкриваються оперні театри в Києві, Харкові, Львові.

Найвидатніша постать в українській музиці цього періоду - Микола Віталійович Лисенко. Він розвинув усі музичні жанри: оперний, симфонічний, кантатно-ораторіальний, хоровий, камерно-вокальний і камерно-інструментальний.

Поряд з Лисенко на Україні працюють його сучасники - П. Сокальський, І. Лаврівський, М. Калачевський та інші.

Велику роль у розвитку української музичної культури відіграла творчість великого народного поета - Тараса Григоровича Шевченка.

8."УКРАЇНСЬКА СИМФОНІЯ" М. КАЛАЧЕВСЬКОГО

Творча спадщина М. Калачевського, що дійшла до нас, невелика - це струнний квартет, фортепіанне тріо, романси, фортепіанні твори, "Реквієм" тощо. Найголовнішим твором Калачевського є його симфонія.

Симфонічний жанр на Україні не набув широкого розвитку. У 1869 році Лисенко написав "Юнацьку симфонію", а через кілька років з'являється твір Калачевського. Написана симфонія як дипломна робота, прозвучала на випускному екзамені.

В основі усіх тем симфонії лежать мелодії народних пісень. Мала вплив і західноєвропейська музика, зокрема симфонії німецьких композйторів-романтиків Ф. Мендельсона і Р. Шумана.

"Українська симфонія" Калачевського - це чотиричастинний цикл: Сонатне алегро, Інтермеццо-скерцандо, Романс, Фінал. Склад оркестру подвійний: флейти, гобої, кларнети, фаготи, чотири валторни, труби, литаври і струнний квінтет.

Перша частина лірична за змістом. Тут використано дві народні пісні - "Віють вітри" і "Йшли корови із діброви". Друга частина - жартівлива народна сцена. Музика її виросла з першої фрази народної пісні "Дівка в сінях стояла". Форма -тричастинна репризна. Третю частину витримано в лірико-епічних тонах. В основі теми - мелодія історичної пісні "Побратався сокіл з сизокрилим орлом". Фінал симфонії пронизаний стихією танцю. Він побудований на зіставленні двох тем, в основі яких - народні танцювальні пісні "Ой гай, гай" і "Ой джиґуне, джиґуне".

"Українська симфонія" М. Калачевського - яскраво національний і глибоконародний твір. Лірико-жанрова симфонія - помітне явище в українській музиці другої половини XIX ст.

9. МИКОЛА ВІТАЛІЙОВИЧ ЛИСЕНКО (1842-1912)

М.В. Лисенко - найвидатніший український композитор другої половини XIX -початку XX ст. Він став основоположником української класичної музики, увійшов в історію національного мистецтва як талановитий диригент, вдумливий педагог, вчений-фольклорист і визначний музично-громадський діяч.

Обробки народних пісень

Інтерес до народної музики виникає у М. Лисенка ще в дитинстві. У гімназії та університеті він вивчає фольклор, записує його. Протягом усього свого життя Лисенко займався збиранням народних пісень.

Фольклорні зразки він згрупував за жанрами й публікував окремими випусками. Збірники охоплюють майже всі пісенні жанри: обрядові, побутові, історичні та думи. Значне місце займають пісні з соціальною тематикою. Найбільш відомі -пісня-романс "Ой не світи, місяченьку", танцювальна за жанром "Ой ходила дівчина бережком", побутова "Пісня про Купер'яна"

Обробки українських народних пісень були для М. Лисенка творчою лабораторією. Він опрацьовував і формував національно-народну основу музичної мови своєї творчості.

Романси

У доробку Лисенка - понад 100 романсів. До сольної вокальної музики він звертався протягом майже всього життя. Найбільш солоспівів композитор написав у 60 - 80-ті роми, а потім у другій половині 90-х і у 1900-ті роки. Два періоди в романсовій творчості Лисенка - це два етапи його мистецьких пошуків. У перший період звертається до поезії Тараса Шевченка, яка приваблювала глибокою народністю, правдивістю зображення подій, палким революційним пафосом. Для ранніх романсів Лисенко вибрав тексти, в яких ідеться про важку жіночу долю, соціальне гноблення ("Ой одна я, одна", "Садок вишневий" ).

Наступний етап пов'язаний з іншими поетичними образами й музичними тенденціями. В 90-ті роки Лисенко звертається до поезії Генріха Гейне. З-під пера композитора з'являються такі чудові вокальні твори, як "Чого так поблідли троянди ясні", "Не жаль мені", "Коли настав чудовий май". Невдовзі Лисенко пише п'ять романсів на слова І. Франка, також ліричних за змістом ("Безмежне поле"). У 1900-ті роки було створено солоспіви на вірші Лесі Українки, Дніпрової Чайки, Олександра Олеся. Головний герой романсів - людина з багатим внутрішнім світом.

Романси Лисенка становлять одну з найкращих сторінок духовної культури нашого народу.

Фортепіанна творчість

До фортепіанної творчості М. Лисенко звертався протягом усього свого життя, особливо в 70-ті та 1900-ті роки. В цей період він створює понад півтора десятка фортепіанних творів. Тут і великі форми - соната, два концертних полонези, дві рапсодії на українські теми, і невеликі п'єси - "Пісні без слів", "Мрії", мазурка, баркарола тощо. З одного боку, в музиці Лисенка відчувається вплив Ф. Шопена і Ф. Ліста, а з другого - спостерігається інтерес до фольклорних джерел.

У 1900-ті роки інтерес композитора до фортепіанної музики активізувався. Лисенко створює понад два десятки п'єс. Провідними в них є образи лірико-елегійного характеру. Форма вислову - невелика п'єса, що втілює один настрій ("Хвилина розпачу", "Хвилина зачарування", "Журба", "Елегія" ).

Хорова творчість

Твори М. Лисенка для хору становлять яскраву сторінку його музичної спадщини. Можна відзначити два періоди, коли композитор найбільше уваги приділяє хорові, -це кінець 70-х - 80-ті роки та 1900-ті роки.

Більшість хорів написано на вірші Т. Шевченка. Лисенко написав понад три десятки творів для хору. Вони різноманітні за ідейно-образним змістом та формою. Тут є великі вокально-симфонічні полотна, хорові поеми, мініатюри. Всі вони нерозривно пов'язані з фольклором.

Вагомий твір у спадщині Лисенка - кантата "Радуйся, ниво неполитая". Вона втілює почуття радості, весняних надій, віру у світле прийдешнє.

Опера "Тарас Бульба"

Опера "Тарас Бульба" - найбільший здобуток музично-театрального мистецтва того часу. Опера писалась тривалий час (1880-1890). Прем'єра відбулася вже за радянського часу, в середині 20-х років у Києві та Харкові. Видатні радянські композитори Л. Ревуцький і Б. Лятошинський редагували оперу.

Літературним першоджерелом опери послужила однойменна повість М. Гоголя.

Опера "Тарас Бульба" - це історико-героїчна народна музична драма. Вагоме місце в ній належать образам народу. У зв'язку з цим композитор приділяє значну увагу масовим хоровим сценам. Яскравими є музичні характеристики головних персонажів - Тараса Бульби, Остапа, Насті, Андрія, Марильці. Основна ідея твору - боротьба українського народу проти соціального і національного поневолення. На першому плані - розкриття патріотичних почуттів.

Увертюра до опери концентрує в собі її ідейно-образний зміст. Вона по праву вважається кращим зразком вітчизняної симфонічної музики. Характер музики глибоко драматичний. Тут втілено героїку боротьби і торжество перемоги.

Опера має п'ять дій, перша й четверта діляться ще на дві картини. У першій дії дається експозиція образу Тараса Бульби (речитатив та аріозо "Коли ж, подужаний літами"). Друга дія - експозиція образу Насті та розкриття нових рис характеру Тараса Бульби. У третьому акті тон розповіді стає активним, більш драматичним. Народ показаний тут як могутня сила (хор запорожців "Гей, не дивуйте, добрії люди"). Центральним, вузловим моментом всієї опери є сцена обрання кошового. Четверта дія опери присвячена змалюванню ворожого табору.

Тут значного розвитку набуває образ Андрія (речитатив й каватина "Немов в тумані я бачу Київ"). У п'ятій дії опери завершується розвиток ряду образів (Тарас, Остап), здійснюється кульмінація героїко-епічної та ліричної ліній, відбувається розв'язка драми. Фінал опери - її героїко-драматична кульмінація. Вона звучить виключно в оркестрі. Музика тут стрімка, динамічна, часто чути трубні сигнали. Весь цей розвиток приводить до вершини - основного лейтмотиву опери. Коду побудовано на матеріалі пісні "За світ встали козаченьки", це другий лейтмотив твору - символ перемоги.

В опері "Тарас Бульба" Лисенко втілив ряд глибоких, життєво й історично правдивих образів. Головні позитивні персонажі твору є найтиповішими представниками народу, сила яких - у зв'язку з ним.

Опера "Тарас Бульба" - найвище досягнення української дожовтневої театральної музики, одна з найяскравіших сторінок вітчизняної музичної культури.

10. ДЕНИС ВОЛОДИМИРОВИЧ СIЧИНСЬКИЙ

Поряд з М. Лисенком наприкінці XIX ст. в українській музиці з'явилися нові імена - це композитори Денис Січинський, Остап Нижанківський, Володимир Сокальський, Михайло Калачевський. Кожний з них написав твори, які збагатили нашу культуру.

Денис Січинський розпочав свою композиторську діяльність наприкінці 80-х років XIX ст. Вона була пов'язана з містами Західної України. Обравши шлях музиканта-професіонала, Січинський жив у дуже важких умовах, які були типовими тоді для української культури в цілому.

Найактивнішою була композиторська праця Січинського на початку XX ст., зрілий період його творчості. Тоді він написав оперу "Роксолана", кантату "Лічу в неволі", хори "Пісне моя", "Непереглядною юрбою", "Мій краю коханий", романси, обробки українських народних пісень, музику до театральних вистав, твори для оркестру й окремих інструментів.

Найвидатнішою композицією Січинського є кантата "Лічу в неволі", яка написана у 1902 році на вірші Т.Шевченка.

Твір одночастинний і складається з чотирьох розділів, які втілюють кілька образів. Казематна Шевченкова поезія передає смуток, безвихідь. Композитора привабив емоційний тонус цих поетичних рядків, співзвучний тим сумним настроям, що огортали самого композитора.

Крім композиторської діяльності, Січинський працює з хорами, концертує з ними, організовує музичні товариства, створює у Станіславі музичне видавництво і музичну школу.

Січинський продовжив той напрямок композиторської праці, який утвердив М. Лисенко у вокальній і вокально-інструментальній музиці. Музично-громадська праця Дениса Січинського сприяла піднесенню музично-культурного життя на Західній Україні.

УКРАЇНСЬКА МУЗИЧНА ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ 6 КЛАСУ ДМШ

1. К.Г. СТЕЦЕНКО (1882 - 1922)

Кирило Григорович Стеценко - класик української музики, послідовник М. Лисенка та російських композиторів XIX ст. Його творча спадщина, а також диригентська, педагогічна, музично-критична діяльність є невід'ємною часткою української демократичної культури.

За своє коротке творче життя Стеценко написав кілька опер, музику до театральних вистав, чотири кантати, понад п'ять десятків хорів, близько п'ятдесяти романсів, зробив значну кількість обробок українських народних пісень.

Творчі принципи Стеценка-композитора сформувалися під впливом ідей революційних демократів - Т. Шевченко, Г. Чернишевського, М. Добролюбова, І. Франка.

Суспільно-політичне життя початку XX ст., прогресивна література і мистецьке оточення великою мірою вплинули на творчість Стеценка. Його доробок став міцною цеглиною у фундаменті молодої радянської музичної культури.

Ранній період творчості (1902 - 1904)

У ці роки композитор пише вокальну музику - хори, романси, розпочинає роботу над оперою "Полонянка". Серед його творів вирізняються правдивістю і глибоко національним характером хорова поема "Рано-вранці новобранці", романс "Плавай, плавай, лебедонько".

Період творчої зрілості ( 1905 - 1911 )

Творча зрілість Стеценка пов'язана не лише з професіональним зростанням, а й з утвердженням ідейно-творчих позицій. Центральне місце в його музиці посіли образи борців за соціальне і національне визволення. В ці роки створено хори "Содом", "Прометей", "Сон", "Як умру, то поховайте", романси "Цар Горох", "У долині село лежить", кантати "Шевченкові" і "Єднаймося", три опери ("Кармелюк", "Лисичка, Котик і Півник", "Івасик-Телесик"), обробки народних пісень.

Третій період творчості ( 1917 - 1922 )

Цей період був дуже плідним. Стеценко пише багато хорів ("Живи, Україно", "Радійте, співайте", "Гроза пройшла"), романсів ("Стояла я і слухала весну", "Хіба не сонце ти прекрасне?"), кантату "У неділеньку, у святую", монооперу "Іфігенія в Тавриді", а також створює музику до драматичних вистав та обробляє українські народні пісні.

Творчий шлях К. Стеценка був досить коротким, але його музична спадщина стала цінним вкладом у нашу національну культуру. У своєрідних ліричних, епічних, лірико-драматичних образах композитор втілив образи й настрої тогочасного бурхливого життя. У багатьох жанрах - романсі, хорі, кантаті, опері, обробці народної пісні - Стеценко зумів сказати своє вагоме слово талановитого художника.

2. Я.С. СТЕПОВИЙ (1883-1921)

Яків Степанович Степовий належить до когорти українських композиторів початку XX ст., які гідно представляють демократичну вітчизняну культуру. Музика Степового увійшла в золотий фонд національної музичної класики.

У своїй творчості Степовий обмежився кількома жанрами. Він писав головно романси, фортепіанні твори, обробки народних пісень. Йому вдалося створити свій індивідуальний стиль, сказати своє оригінальне слово. Спадщина композитора належить як дожовтневій, так і радянській музичній культурі.

Світогляд Степового формувався під впливом суспільних подій 1905 року. Його симпатії були на боці трудового народу.

З цього року починається композиторська творчість. Два роки триває робота над серією вокальних творів під назвою "Барвінки", Сюди увійшли 13 солоспівів ІЗ хори на вірші Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки та інших українських авторів. Музика "Барвінків" яскраво образна і глибоко народна. Національний характер її виявляється в мелодії, ритміці, гармонії, тісно пов'язаних з українським фольклором. Барвисті народні сцени створені в романсах "Утоптала стежечку", "Стрічечка до стрічечки", "Колискова". До ліро-епічних романсів відносяться "Степ", "Ой три шляхи широкії", "Із-за гаю сонце сходить".

З 1907 по 1909 рік триває робота над вокальним циклом "Пісні настрою", для якого обрано поезії Олександра Олеся. Романси невеликі за розмірами, вони контрастують між собою образно, ладо тонально і фактурно. Однією з найяскравіших ліричних мініатюр є романс "Не беріть із зеленого лугу верби".

З дожовтневої вокальної лірики Степового виділяються "Три вірші М. Рильського” (1911 ). В цих творах композитор знаходить нові музичні засоби. Мелодія набуває рис аріозності, досягається злиття вокальної та фортепіанної партій, наявні контрасти в межах одного твору.

Фортепіанна творчість Степового - інша важлива сторінка його композиторського доробку. Майже вся фортепіанна музика створена до 1914 року. Це кілька творів великих форм (соната і два рондо) та понад два десятки фортепіанних мініатюр - прелюди, танці, твори з програмною назвою тощо.

Чи не найбільший інтерес викликають прелюди Степового, в яких найповніше виявляються характерні риси його фортепіанної музики. Кожний твір - це переважно один ліричний настрій, своєрідна замальовка, що тонко передає внутрішній стан людини. За формою це період або проста тричастинна форма.

Фортепіанна творчість Степового значно збагатила українську дожовтневу камерно-інструментальну музику.

В радянський період митець звертається головним чином до романсової, вокально-ансамблевої музики. Він обробляє також велику кількість революційних та українських народних пісень. Для романсової творчості характерні теми змісту нового життя, характеру нової людини. Такими є романси "Земле моя, всеплодющая мати" (сл, І.Франка), "Гетьте, думи, ви хмари осінні" (сл. Лесі Українки). Немало також мужніх, героїчних, епічних образів ("У долині село лежить", "Каменярі", "До моря", "Хмара" ), тонкої лірики ("Зіронька вечірняя", "Рубіни", "Дихають тихо акації ніжні") тощо.

Композитор розширює рамки своєї творчості. Він пише вокальні ансамблі, хори, оркеструє деякі твори та музику інших композиторів, створює репертуар для ансамблю бандуристів.

Творчість Степового стала невід'ємною часткою демократичної культури дожовтневого періоду і увійшла яскравою сторінкою в радянське музичне мистецтво

3. М.Д. ЛЕОНТОВИЧ (1877-1921)

Микола Дмитрович Леонтович є класиком української дожовтневої музики і водночас одним із фундаторів радянської музичної культури. Кількарічна праця у дожовтневий час стала кульмінацією його мистецької діяльності.

Майже все життя Леонтович працював у жанрі обробки української народної пісні, досягши справжніх мистецьких вершин. Його хорова творчість - одна з найяскравіших сторінок української музики. Вона вагомо увійшла до скарбниці вітчизняного і світового музичного мистецтва. Твори композитора широко звучать у нашій країні і за рубежем. Його музика хвилює усіх.

Ранній період творчості (до 1904 року)ч*

На той час композитор підготував і видрукував дві збірки народних пісень для хору з Поділля. У роботі над ними він спирався на творчість М. Лисенка у галузі обробки українських народних пісень, а також на вітчизняну хорову музику ХУШ - початку XIX ст.

Ряд пісень із згаданих збірок стали популярними: "Гаю, гаю, зелен розмаю", "Сивий голубочку", "Летіла зозуля".

Зрілий період творчості (1905-1917)

Другий період був дуже плідним для композитора. На цей час припадає остаточне формування творчих принципів Леонтовича, його манери письма. Робота над обробкою кожної народної пісні триває досить довгий час, нерідко композитор здійснює три-чотири її варіанти, прагнучи використати всі внутрішні можливості першоджерела. Залишаючи мелодію незмінною, він застосовує багатий арсенал гармонічних, поліфонічних, фактурно-тембрових засобів для творення індивідуальних образів. Справжньою майстерністю позначені хори "Мала мати одну дочку", "Пряля", "Над річкою бережком", "Дударик", "Щедрик".

Радянський період (після 1917 року)

За радянського часу Леонтович створює, крім обробок народних пісень, чотири хорові поеми ("Льодолом", "Літні тони", "Моя пісня") й оперу-балет "На русалчин Великдень", яка лишилася незакінченою.

Хорові твори Леонтовича - це, без сумніву, високомистецькі зразки. В них відбито новий зміст, втілено образи радянської дійсності.

Робота над оперою "На русалчин великдень" розпочалася у 1919 році. На жаль, композитор не встиг закінчити навіть першого акту. Напередодні 100-річчя від дня народження Леонтовича зусиллями наших сучасників - композитора М. Скорика, який дописав оперу, і літератора Д. Бобиря, який допрацював лібретто, твір було завершено. У 1977 році на сцені Київського театру опери та балету імені Т. Г. Шевченка оперу було поставлено.

Жанр твору - лірико-фантастичний. Композитор створив дивовижні за красою музичні сцени - хороводи, танці, ігри русалок.

Музика М.Д. Леонтовича назавжди увійшла до скарбниці нашого національного музичного мистецтва.

4. УКРАЇНСЬКА РАДЯНСЬКА МУЗИКА

Після Жовтневої революції 1917 року здійснюється ряд заходів по організації музичного життя: 1920 року сформовано хорову капелу "Думка" у Києві, а згодом інші хорові колективи - Державний український хор, Робітничий український хор. Тоді ж у Харкові створюються струнні квартети ім. Вільяма та ім. М. Леонтовича, Державний симфонічний оркестр, 1919 року - Українська державна музична драма в Києві, а згодом оперні театри в Києві, Харкові, Одесі. Для систематичної концертної роботи у 1928 році створено Українську державну філармонію. Поступово зростає роль радіомовлення у пропаганді музики.

Відкривається мережа музичних закладів - вищих (музично-драматичні інститути), середніх (музичні училища), музичні школи, студії тощо. У 1921 році при Українській Академії наук засновується Музично-етнографічний кабінет. З 1923 року виходить журнал "Музика".

Становлення української радянської композиторської школи відбувається у 20-ті роки. Біля її основ стояли композитори-класики - Стеценко, Степовий, Леонтович. Формується молода композиторська школа - це Л. Ревуцький, П. Козицький, Б. Лятошинський, Г. Верьовка, М. Коляда. У 1918 році на Україну приїжджає випускник Петроградської консерваторії В. Косенко - композитор і піаніст. Він широко включається в роботу.

Діяльність згаданих композиторів уже в 20-ті роки досягла значних успіхів. Було створено яскраві музичні композиції, які стали важливим етапом у розвитку української культури.

5. Л.М. РЕВУЦЬКИЙ (1889-1977)

Лев Миколайович Ревуцький увійшов в історію української радянської музичної культури як видатний композитор, педагог, учений і музично-громадський діяч. Його творчий шлях розпочався ще в дожовтневі роки, хоч остаточне становлення його як митця відбулося значно пізніше, у 20-ті роки.

Для формування індивідуального стилю Ревуцького велике значення мала його тривала й серйозна праця з народною піснею. Композитор обробляє народні пісні переважно для одного голосу з супроводом фортепіано.

Цикл "Сонечко" з'явився 1925 року. Сюди увійшли 20 різних за характером і жанровою приналежністю пісень: кілька веснянок (Вийди, вийди, сонечко", "Подоляночка", "Іди, іди, дощику"), ліричних ("Прилетіла перепілонька"), танцювальних (Диби-диби ), колискових ("Котику сіренький", "Ой ходить сон"), ігрових ("Ой єсть в лісі калина", "Ой вийся, хмелю).

Новим етапом мистецького сходження стала "Пісня" для фортепіано та Симфонія №2.

У "Пісні" втілено ліричні почуття людини. Ревуцький підкреслив її мелодичну природу. Дуже виразною є гармонія з її барвистою акордикою та специфічними ладовими особливостями.

Симфонію №2 було створено у 1927 році. У 1940 році композитор здійснив її другу редакцію, в якій вона переважно і виконується.

Своєрідність твору полягає у тому, що весь його тематичний матеріал запозичено з фольклору. Композитор використав 7 пісень: у І частині - "Ой весна, весниця", "Ой не жаль мені", у II частині - "Ой Микито, Микито", "Ой там в полі сосна", "У Києві на ринку", у Ш частині - "А ми просо сіяли", "При долині мак".

Мелодії цих народних пісень стали "зерном" образності, відправною точкою, імпульсом для розвитку.

Симфонія №2 стала першим класичним зразком симфонічного жанру в українській радянській музиці.

У 30-ті роки Ревуцький написав ряд хорів для дитячих колективів, музику до кінофільмів і театральних постановок, пісні для капели бандуристів, продовжував роботу над обробками народних пісень.

Кращим твором 40-х років є кантата-поема "Хустина" (за твором Т. Шевченка). Музичні образи виростають з фольклорних джерел, притому композитор не цитує народних мелодій, а творить оригінальну тканину - мелодику, ритміку, гармонію, фактуру - у фольклорному дусі.

"Хустина" - одночастинний твір. Тут є хорові, сольні та оркестрові епізоди.

Своєю поемою-кантатою Ревуцький розвинув принципи кантатного жанру, розроблені Лисенком та Стеценком. Він трактує цей жанр в лірико-драматичному плані (кантати класиків мали переважно урочистий характер).

Творчий доробок Л.М. Ревуцького не дуже великий, але вагомий. Кращі твори композитора увійшли в золотий фонд нашої культури.

6. В.С. КОСЕНКО (1896-1938)

Віктор Степанович Косенко зайняв чільне місце в історії радянської музичної культури як талановитий композитор, блискучий піаніст і педагог. Його твори давно увійшли в наше музичне життя і стали невід'ємною часткою концертного та учбово-педагогічного репертуару. Музика Косенко сповнена ніжного ліризму, доброти і мужності.

У творах студентських років відбилися музичні захоплення цього періоду, пов'язані з іменами Рахманінова, Шопена, Скрябіна. Впливи цих митців відчуваються у прелюдіях, ор. 1 і 2, Мазурці, ор. З для фортепіано.

У житомирський період (1918-1927) Косенко часто виступає як піаніст. Для Косенка-композитора це був період становлення його як митця, формування творчого стилю. Композитор активно працював у двох жанрах - камерно-інструментальному й камерно-вокальному. Тоді ним було створено 20 романсів, З фортепіанні, скрипкову та віолончельну сонати, "Класичне тріо", 11 етюдів, ор. 8, 4 поеми тощо. У творчості цього часу намітилась тенденція до синтезу класичних форм з особливостями українського фольклору.

У 1929 році Косенка запрошують викладачем до Київського Музично-драматичного інституту імені М. Лисенка. Відтоді все його життя пов'язане з педагогічною роботою. Проте він не полишає концертної та композиторської діяльності. У 30-ті роки з'являються романси на вірші О. Пушкіна, обробки українських народних пісень. Фортепіанний жанр представлений двома концертними вальсами та циклом "24 дитячі п'єси для фортепіано". Звернувся Косенко і до оркестрової музики. В цьому жанрі були створені "Героїчна увертюра", "Молдовська поема" і концерт для фортепіано з оркестром.