Дослідження обрядів і вірувань румунів Буковини у праці Д. Дана "Народні вірування буковинців"

Размещено на http://www.allbest.ru

Дослідження обрядів і вірувань румунів буковини у праці Д. Дана “Народні вірування буковинців”

Антоній Мойсей,

Буковинський державний медичний університет,

Аркадій МОІСЕЙ

Румунський культурний центр Є. Хурмузакі, Чернівці (Україна)

THE RITES AND BELIEFS OF THE ROMANIANS IN BUKOVINA (D. DAN “FOLK BELIEFS OF BUKOVYNA” STUDY)

Antoniy MOYSEY,

Bukovinian State Medical University,

Arcadiy MOISEY

Romanian Cultural Center E. Hurmuzaki Chernivtsi (Ukraine)

Moysey, A. Moisey. The rites and beliefs of the romanians in Bukovina D. Dan “Folk beliefs of bukovyna” study) Abstract. This study is aimed at analyzing the work of Dimitri Dan “Folk beliefs of the Bukovinians”, which is published in issue 21 of the “Letter of the Bukovinian Paper” during 18941895. Dan's research issues are little known in Ukraine, due to the lack of translations and publications, which are not easy to find in Ukrainian historical and ethnological libraries. The aim of the article is a comprehensive study of the rites and beliefs of the Romanians in Bukovina, using the work of D. Dan “Folk beliefs of Bukovina”: maternity, family, funeral rites, folk medicine, occasional customs and rites and more. The research

methodology is based on analysis, historical approach and translation from Romanian. Conclusions. The proposed article analyzes the researcher's records in the field of family rituals (girls' participation in dances, the role of unborn water, the process of engagement, wedding, wedding, birth, protection, baptism), funeral rites, folk medicine, animal protection and more. The study includes also translations from Romanian of the original beliefs and texts of the description of the rites, which are associated with folk medicine. The novelty of presented texts from D. Dan's work is also based on the cites of the not published manuscript. The presented study helps to create a certain knowledge about the worldview of a man of that time and the processes of its evolution. The article complements the ethnographic data collected in Bukovina by other scholars. This research is also valuable because it was written by a scholar, who lived in that environment for many years and knew perfectly the customs and rituals of the Romanians.

Keywords: Dimitri Dan, “Folk beliefs of Bukovynians”, beliefs, family rituals, funerals, folk medicine.

Антоний Мойсей. Исследование обрядов и верований румынов Буковины в труде Д Дана "Народные верования буковинцев". Резюме. В предложенном исследовании продолжен анализ работы Димитрия Дана “Народные верования буковинцев”, опубликованной в 21 номере “Листка “Газеты Буковины” за 1894-1895 гг. Из-за трудностей перевода с румынского на украинский язык отсутствуют все его работы в отечественных библиотеках, в Украине работы Д. Дана остались малоизвестными, потому их анализ и перевод являются актуальными для украинской исторической и этнологической науки. Целью данной работы - комплексное исследование обрядов и верований румын Буковины в работе Д. Дана “Народные верования буковинцев”: родильная, семейная, похоронно-поминальная обрядность, народная медицина, окказиональные обычаи и обряды и др. Методология исследования основывается на анализе, историческом подходе и переводе с румынского языка. Выводы. В предложенной статье проанализированы записи исследователя в сфере семейной обрядности (участие девушек в танцах, роль непочатой воды, процесс помолвки, венчания, свадьбы, рождения ребенка, его защита, крещение), погребального обряда, народной медицины, защиты животных и др. Исследование подкреплено переводом верований и обрядов этой работы. Работа не была издана отдельной книгой, материалы не были систематизированы, однако широко раскрывает верования людей этого региона почти во всех сферах жизни. Она позволяет создавать определенное представление о мировосприятии человека той эпохи и проследить процесс его эволюции. Она дополняет этнографические данные, собранные на Буковине другими этнографами. Работа ценна еще тем, что написана человеком, который жил в этой среде много лет и знал в совершенстве обычаи и обряды народа.

Ключевые слова: Д. Дан, "Народные верования буковинцев”, верования, семейная обрядность, похороны, народная медицина.

Вступ

ХІХ століття - час розширення просвітницьких ідей в Європі. Підсилені революційними подіями 1848-1849 рр. (“весною народів”), виникненням національних рухів, ці ідеї збагатилися підвищеною увагою інтелектуальної еліти різних країн до свого народу. Наукові кола були стурбовані тим, що в період розвитку індустріального суспільства можна загубити знання про етнографічні особливості та фольклор аграрних громад.

На Буковині, яка в той період знаходилась у складі Австрійської, згодом Австро-Угорської імперії, представники різних етносів також проявляли цікавість до етнографічних знань і до збору фольклору. Серед румунських дослідників традиційної культури населення Буковини (С.Ф. Маріан, І. Сбієра, Є. Нікуліце-Воронка, А. Горовей, Т. Памфіле, Л. Боднерєску та ін.) певну позицію зайняв також Дімітрій Дан (1856-1927).

Дімітрій Дан - буковинець за походженням (м. Сучава сучасного Сучавського повіту Румунії), служив священником у декількох румунських та українських селах Буковини. Він зацікавився збором звичаїв та обрядів, фольклором буковинців, написав чимало народознавчих та історичних праць. Відзначений з цього приводу нагородами Румунії та Австро-Угорщини, низка його праць видані за підтримки Румунської академії наук та Буковинської митрополії. Був одним із авторів книги “Буковина”, відомого на той час багатотомного видання “Австро- угорська монархія у слові та малюнку” (“Die цsterreichischungarische Monarchie in Wort und Bild”). У 1904 р. обраний членом-кореспондентом Румунської академії наук.

Визначальною рисою його етнографічних досліджень можна визнати науковий інтерес до вивчення етнічних груп Буковини. Д. Дан більш уважно підійшов до вивчення звичаїв, обрядів і вірувань буковинських етносів, що населяють цей край, дослідив їхню матеріальну культуру. Йому належать етнографічні розвідки духовної та матеріальної культури буковинських вірмен1, циган Dan D. Armenii orientali din Bucovina [Eastern Armenians of Bukovina], Cernau|i: Tipografia §i Litografia concesionata Arch. Silvestru Morariu-Andrievici, 1891, 45 p.; Dan D. Obiceiuri §i credin|e armene la najtere, nunta §i inmormantare [Armenian rites and beliefs related to families, weddings and funerals], Cemau|i: Societatea tipografica bucovineana, 1904, 20 p. [in Romanian]. Dan D. figanii din Bucovina [Gypsies in Bukovina], Cemau|i: Tipografia §i Litografia concesionata Arch. Silvestru Morariu-Andrievici, 1892, 32 p. [in Romanian].

Актуальні питання суспільних наук та історії медицини. Спільний українсько-румунський науковий журнал. (АПСНІМ), 2021, № 4(32), Р. 46-57,липованів Dan D. Lipovenii din Bucovina [Lipovani in Bukovina], Cernaut: Tipo-Litografia concesionata Arch. Silvestru Morariu-Andrievici, 1894, 43 p., євреїв Dan D. Evreii din Bucovina. Studiu istoric, cultural, etnografic §i folcloric [Jews of Bukovina. Historical, cultural, ethnographic and folklore studies], Cernaut, 1899, 37 p. [in Romanian]. та найбільш численного зі своїх сусідів - українців. Особливе місце в цьому плані належить праці Дімітрія Дана “Русини на Буковині” Dan D. Rutenii din Bucovina (schi[a etnografica) [Ruthenians of Bukovina (ethnographic studies)], Cernau[i, 1913, 44 p. [in Romanian]..

Через труднощі перекладу з румунської на українську мову, відсутність усіх його праць у вітчизняних бібліотеках в Україні праці Д. Дана залишились маловідомими, тому їхній аналіз і переклад стають актуальними для української історичної та етнологічної науки.

Спеціальних наукових розвідок, присвячених Д. Дану, вкрай мало як в українській, так і в румунській історіографії. Сьогодні можна згадати праці румунських науковців Л. Боднереску Bodnarescu L. Autorii romani bucovineni. Repertoriu [Romanian authors of Bukovina. Directory-book], Cernau[i: Societatea tipografica bucovineana, 1903, 90 p [in Romanian]., М. Бокі Boca M. Preotul Dimitrie Dan [Priest Demetrius Dan], Mitropolia Moldovei [Metropolitan of Moldova], Ia§i, 1963, N. 9-10, P. 610-613 [in Romanian]., О. Герасіма Gherasim O. Preotul Dimitrie Dan, istoric §i folclorist. 40 de ani de la moartea sa [Priest Dimitri Dan, historian and folklorist. 40 years since his death], Mitropolia Moldovei §i Sucevii [Metropolis ofMoldova and Suceava], 1967, N. 11-12, P. 699-701 [in Romanian]., Г. Кардаша Cardaj G. Documente literare. Studii §i documente [Literary documents. Studies and documents], Bucurejti: Minerva, 1973, Vol. II, 408 p. [in Romanian]., І. Кенді Chendi I. Doi membri corespondent ai Academiei, Enea Hodo§ §i Dimitrie Dan [Two Corresponding Members of the Romanian Academy of Sciences: Enia Hodos and Dimitri Dan], Semanatorul, 1904, A. III, P. 14 [in Romanian]. Loghin C. Scriitori bucovineni [Bukovinian writers], Bucurejti: Reforma sociala, 1924, p. 209-215; Loghin C. Antologia scrisului bucovinean [Anthology of Bukovinian writing], Cemau[i, Tipografia Mitropolitului Silvestru, 1938, Vol. II., p. 139-142 [in Romanian]., Логіна11 та ін., де подано в основному коротенькі біографічні дані, перелік або ж оглядову характеристику кількох праць ученого. Однак, один з авторів цієї статті опублікував розділ монографії, присвячений етнографічній спадщині Д. Дана Moisei A.A. Tradytsiina kultura naselennia Bukovyny u naukovykh pratsiakh rumunskykh doslidnykiv druhoi polovyny XIX - pochatku XX st. [Traditional culture of the population of Bukovina in the scientific works of Romanian researchers of the second half of the XlX-early XX centuries], Chernivtsi: Ruta, 2005, p. 102-120; Moisei A.A. Dimitrii Dan (1856-1927) - doslidnyk etnosiv Bukovyny [Dimitri Dan (1856 - 1927) - researcher of the ethnic groups of Bukovina], Pytannia starodavnoi ta serednovichnoi istorii, arkheolohii ta etnolohii: Zbirnyk naukovykh prats [Issues of ancient and medieval history, archeology and ethnology: Collection of scientific works], Chernivtsi: Prut, 2004, Vol. 1 (17), P. 216-223; ¹³ Moisei A.A. “Narodni viruvannia bukovyntsiv” D. Dana - sproba kompleksnoho vyvchennia tradytsiinoi kultury rumuniv Bukovyny [“Folk beliefs of Bukovina” D. Dan's: an attempt to comprehensively study the traditional Romanian culture of Bukovina], Pytannia starodavnoi ta serednovichnoi istorii, arkheolohii y etnolohii [Issues of ancient and medieval history, archeology and ethnology], Chernivtsi, 2004, Vol. 2 (18), P. 182-192; Moisei A.A. Ukrayntsy Bukovyny v etnohrafycheskykh yssledovanyiakh Dymytryia Dana [Ukrainians of Bukovina in the ethnographic studies of Dimitry Dan], Filologie Rusa [Russian philology], Bucurejti, 2004, A. 20, P. 113-124 [in Russian].. Згодом інформація про Дімітрія Дана, особливо біографічні дані та його характеристика як дослідника етносів Буковини, з'являється в українській історіографії: у працях колег по кафедрі етнології, античної та середньовічної історії ЧНУ - Георгія Кожолянка та Михайла Чучка.

В одній з наших попередніх праць Moisei A.A. “Narodni viruvannia bukovyntsiv” D. Dana ..., op. cit. зроблена спроба аналізу його “Народних вірувань буковинців” (інший переклад: “Буковинські народні вірування” - “Credmte ророгаїе bucovinene”). У ній проаналізовано звичаї та вірування, пов'язані з календарною обрядовістю: ворожіння дівчат; народні способи угадування погоди на наступний рік; захисні дійства, пов'язані з циклом “вовчих свят”; вірування, пов'язані із народною метеорологією; сновидіння тощо. Беручи до уваги той факт, що Д. Дан надрукував опис 1000 вірувань та обрядів, решта матеріалів залишаються невідомими для української науки.

Метою роботи є комплексне дослідження обрядів і вірувань румунів Буковини в праці Д. Дана “Народні вірування буковинців”: родильна, сімейна, похороннопоминальна обрядовість, народна медицина, оказіональні звичаї та обряди тощо. У статті вперше в українській науці подано оригінальні тексти звичаїв та обрядів, зібраних Д. Даном, та їхній переклад українською мовою. Звісно, така робота із заповнення лакун в українському народознавстві ставить перед нами у майбутньому завдання видання та перекладу найвизначніших праць ученого. обряд вірування буковина

Основна частина. “Газета Буковини” була виданням літературного плану, яке випускалось в Чернівцях з 1891 до 1897 рр. Крім літературних творів, тематика газети стосувалась освіти, національного питання, церкви, мови, економіки, єдності румунів Буковини. У “Листку” часто публікували фольклорні матеріали з колекцій відомих румунських етнографів того часу: Є. Севастос, Є. Нікуліце-Воронки,С.Ф. Маріана та ін.

Матеріали, які надав редакції “Газета Буковини” Д. Дан, були розміщені в 21-му номері за 1894-1895 роки під загальною назвою “Буковинські народні вірування” Dan D. Credinle poporale bucovinene [Folk beliefs of Bukovinians], Gazeta Bucovinei [Bukovynian newspaper], 1894, A. 4, N. 30, P. 1-2; N. 63, P. 1-2; N. 67, P. 1-2; N. 70, P. 1-2; N. 74, P. 1-2; N. 79, P. 1-2; N. 84, P. 1-2; N. 97, P. 1-2; N. 99, P. 1-2; 1895, A. 5, N. 2, P. 1-2; N. 5, P. 1-2; N. 12, P. 1-2; N. 17, P. 1-2; N. 19, P. 1-2; N. 23, P. 1-2; N. 30-31, P. 2; N. 32, P. 1-2; N. 37, P. 1-2; N. 40, P. 1-2; N. 43, P. 1-2. (всього 1000 позицій). На жаль, окремою книгою ці вірування не були видані, хоча вони становлять неабиякий інтересь і є важливими для розуміння ментальності сільського населення другої половини ХІХ ст. Матеріали книги дозволяють досліднику зазирнути у глибину віків, де багато обрядів зазнали трансформації.

Багато матеріалів, виданих у ті часи, стосувалися сімейної обрядовості, починаючи з дошлюбного життя молоді, заручин, вінчання й до появи новонародженої дитини з багатьма ритуалами її захисту від хвороб і злих духів. “Народні вірування буковинців” не є послідовною розповіддю про сімейну обрядовість. Праця представляє читачу лише повір'я з різних сторін життя буковинця, не завжди розташованих системно, а епізодично, демонструючи епізоди вчинків людей цього регіону в різних життєвих ситуаціях. Притому автор не претендує на охоплення всієї тематики, а подає “зріз” ментальності в певному часовому сегменті, як людина, що жила в тому середовищі.

На відміну від інших дослідників етнографії Буковини цього періоду, Д. Дан зібрав багато обрядів і вірувань, пов'язаних з ініціацією хлопців і дівчат у другій половині ХІХ ст., зокрема в його статтях знаходимо детальний опис ритуалу “виходу дівчини на танець”, що в різних місцевостях Буковини мав різні назви. Сама участь у забавах і танцях мала для дівчини дуже важливе значення, адже лише там молодь мала змогу привселюдно зустрічатися, там ішла прихована конкуренція за відвойовування уваги хлопців. Дівчина, з якою хлопці найчастіше танцювали на майдані у центальній частині села, тобто була в центрі уваги парубків, мала найкращі шанси вийти заміж. Крім того, її соціальний статус зростав.

У центрі кожного румунського села, як і у багатьох українських, був майдан, де відбувалися свята, танці тощо. Він називався “ватра жокулуй”, “толоаке” або “ла хоре”. У цьому місці молодь вела хороводи і танцювала. Майже все село збиралося спостерігати за танцями. Тобто, якщо дівчину не запрошували до танцю, це бачили всі, і цей факт був приводом для обговорення та пліток.

Для попадання на танці в центрі села для дівчат існував ще обряд виведення дівчини на танець (scoaterea к joc). Згідно з цим ритуалом ініціації дівчина не мала права танцювати на “ватра жокулуй”, на весіллях, хрестинах тощо, поки не виконала його Chekhovskyi I.H., Moisei A.Ie. Dokhrystyianski vytoky ta slovianski paraleli shliubnoi obriadovosti moldavan Verkhnoho Popruttia (na materialakh Novoselytskoho raionu Chernivetskoi oblasti) [Pre-Christian origins and Slavic parallels of the marriage rites of the Moldavians of the Upper Poprut (based on the materials of the Novoselytsia district of the Chernivtsi region)], Chernivtsi: Ruta, 1998, P. 16-18 [in Ukrainian].. Отже, участь сільської дівчини в танцях була не простою забавою, а важливим етапом до одруження. Цим і пояснюється велика кількість вірувань дівчат, пов'язаних з танцями, зареєстрованих Д. Даном. Наведемо кілька прикладів: “вірили, якщо під час підмітання у хаті дівчина припинить це робити хоч на мить, то парубок залишить її посередині танцю” (№ 123). Дівчата, які хотіли домогтися уваги хлопців, вмивалися водою, якою промивали язик церковного дзвона, і вірили, що про них будуть знати так далеко, як чути його дзвін, і дівчина буде чистою, як дзвін (№ 462).

Д. Дан записав також обряди дівчат на виданні, які ставили собі за мету “отримати першість на сільських танцях” або “приворожити” хлопців. “А ті дівчата, які бажають бути першими на танцях, брали квітку, названу “тоаіе”, тричі клонилися до землі, цілували її та казали: Тоаіе чесна з правої руки, всі на бік, я попереду!” (№ 658). А ті, які намагалися сподобатися парубкам, ідучи на танці, “мали при собі голову зозулі, вірячи, що в такому разі вони будуть у центрі уваги і запрошені хлопцями до танцю” (№ 718). Народознавець навіть зафіксував окремий ритуал приготування цього об'єкта магічної дії: потрібно “вполювати зозулю перед

Зеленою неділею, засмажити її та з'їсти без хліба і солі, а зозулину голову завжди носити при собі. Тоді твоєму слову всі будуть вірити” (№ 720). З цієї ж серії магічних обрядів наведений такий: якщо дівчина хоче бути запрошена на танець певним хлопцем, а пізніше стати його дружиною, тоді “у суботній вечір вона брала ніж і встромлювала його у землю біля одного з рогів хати, промовляючи певні слова, і вірила, що той парубок буде з нею танцювати і ожениться з нею” (№ 828). Або: “дівчина, яка хоче бути запрошена до танцю багато разів, брала горщик з непочатою водою, в який клала васильок, срібну монету і пір'я з хвоста павича, перед тим, як йти на танці, вмивалася тією водою, клала васильок і монету за пояс і була впевнена, що там вона не буде сидіти, а танцювати” (№ 829). Тут вступає в силу непочата вода, яка, за повір'ями, завжди має чудодійний вплив.

У традиційній обрядовості східних романців поряд з освяченою, за церковним обрядом, чудодійною і магічною вважалася непочата, жива, мертва, німа, йорданська, зв'язуюча, зустрінута, заговорена, заворожена вода. Воду, однак, використовували і на шкоду суперниці. Дімітрій Дан зареєстрував подібний обряд на Буковині: дівчина, яка заздрить іншій через те, що парубки надають ій перевагу на танцях, “брала собаку, вмивала ій писок, потім бризкала цією водою свою суперницю, приговорюючи: “щоби так дивилися на Н, як дивляться на собаку і щоб вона танцювала тоді, коли пес візьме на танець!” (№ 943). Дослідник наводить приклад таких дій і без води. Так, за повір'ями, “коли розпочинали ткати полотно і в'язали нитки у вузли - якраз тоді мало відбутися весілля певної дівчини”, “якщо розв'язати вузол і кинути його у вогонь, то відповідна дівчина не вийде заміж ніколи” (№ 588). Під час ткання дівчата не завжди застосовували магічні обряди проти суперниць, але і позитивні ритуали. Наприклад, коли закінчили ткати полотно, вони “брали ціпки від хрестів полотна, осідали їх і скакали на них верхи тричі по хаті, аби майбутній чоловік не був обірванцем, а їздив верхи, тобто мав худобу і багатство” (№ 921).

Як бачимо, використання непочатої води в обрядах, здійснених дівчатами для успіху на танцях, а отже, і у подальшій долі, були розповсюджені на Буковині досить щільно, про що свідчать і записи інших етнографів. Це стосується і магічних дій з водою (і без води) супроти інших, більш успішних, односельчанок. Записи Д. Дана свідчать одночасно про важливість танців для дівчат у питанні подальшого одруження.

Процес заручин, вінчання і весілля також підпав під уважний погляд Д. Дана. Відзначимо переважання в його записах вірувань, пов'язаних з вінчанням. Це, мабуть, можна пояснити його священницьким саном і великим досвідом проведення вінчань.

Щодо процесу заручин у нього записане повір'я, що “якщо під час банкету на честь цього дійства розіб'ється склянка, вірили, що незабаром один з наречених помре” (№ 90). Вірувань, пов'язаних з вінчанням, набагато більше. Ставлення до цієї події у буковинців трепетне, вони вважають, що “вінчану пару ніхто не здатний розлучити, хіба що тільки сама смерть” (№ 478). Існувала низка вірувань, покликаних зробити вінчану пару щасливою. По-перше, потрібно було правильно обрати день вінчання. Існувало вірування, що “лише у Неділю і Четвер можна вінчатися, в іншому випадку цей шлюб був би нещасливим” (№ 477). Наречена, одягнена для весілля, сідала на перину, “вірячи, що пізніше в сімейному житті буде жити добре, їй буде “м'яко” (№ 482). Під час вінчання, “коли співають “Ісая танцює”, дружби обсипали голови наречених цукерками, лісовими горіхами тощо, щоб молодята мали солодке життя і достаток” (№ 433). Вірили і в те, що перед вінчанням молоді повинні скупатися у воді, до якої додають васильок, срібні монети, молоко та мед, “щоб вони були кохані, як васильок, чисті, як срібло, та солодкі, як молоко і мед” (№ 487). А вже коли молоді йшли на вінчання, рекомендували “ставити у візок чи бричку по одній ялиночці, тоді молодята будуть радіти життю, як радіє кожний, коли бачить, особливо зимою, зелену ялину” (№ 486). Вірили, якщо наречена, йдучи на вінчання, “засуне за пазуху маленьке дзеркало і шматочок цукру, а потім додасть у їжу, яку буде вживати свекруха, тоді та буде добре до неї ставитися” (№ 480). Коли молода пара поверталася з вінчання, перед ними виливала повне відро води, щоб все життя їм щастило сповна (№ 667). Але навіть у такі важливі для дівчини дні, вона не мала забувати про свої інтереси. Вірили, “коли наречена наступала на ногу нареченому під час вінчання, тоді вона буде керувати в сім'ї” (№ 118).

Під час вінчання та весілля існували певні заборони, які, на думку селян, не можна було порушувати. Так, вірили, що “не можна віддавати комусь річ, яка була на тобі під час вінчання, бо тій людині віддається і щастя, крім того, ту річ можна використати при ворожінні” (№ 366). “Нареченому під час весілля не дозволялося щось брати оголеною рукою, а лише покриваючи її хусткою, у протилежному разі він віддасть своє щастя, та рука стане нечистою” (484). У випадку розривання процесу вінчання, що також траплялося, шукали винних. Найчастіше вина падала на вінчальних батьків. Тому вірили в те, що “якщо наречені вертаються з вінчання не вінчані, їхнім вінчальним батькам не пощастить у господарюванні” (№ 304). До речі, варто сказати, що вінчальні батьки (nunii cei mari, cumвtrii cei mari) виконували роль головних розпорядників на весіллі і наставників у житті молодих. Тому на них лежала відповідальність за проведення весільної процесії, а згодом - за мир і спокій у новоствореній сім'ї. Як пересторога також звучало повір'я: “якщо один із наречених загубить весільну обручку, або вона зломиться, то сімейне життя буде нещасливим, або незабаром шлюб розпадеться через смерть одного з них” (№ 89).

Багато вірувань, записаних Д. Даном, пов'язані з народженням дитини. Ця подія дуже важлива в житті кожної сім'ї та громади в цілому, тому вона викликала у буковинців переживання, що віддзеркалені у повір'ях. Це починалося з угадування події. “Вірили, якщо трісне діжка від бочки, то в цій хаті розродиться жінка” (№ 149). Вважали, що не кожний день тижня є однаковим для появи на світ дитини. “Діти, народженні у неділю, вважалися успішними, а ті, що народилися у п' ятницю, безталанними» (№ 141). Вже вдруге пререконуємося, що в народних віруваннях неділя має позитивне забарвлення. Цей день згадано як удачливий і у записах інших етнографів. Були і певні перестороги щодо поведінки вагітної чи жінки, що вже народила. Вірили в те, що “якщо вагітна жінка з'їсть мак, дитина, яку вона народить, буде мати дуже біле обличчя” (№ 137). Такий колір обличчя для селян указував на кволість. Здорова дитина повинна мати рожеві щічки. Тому звертали увагу на раціон харчування вагітної жінки та новонародженої дитини. Вважалося, якщо дитину “будуть годувати рибою до того, як вона навчилася розмовляти, то вона залишиться німою” (№ 144). Навіть після народження дитини жінка мала бути дуже обережною у поведінці, інакше малюк міг захворіти. Наприклад, Д. Дан зафіксував повір'я, згідно з яким “жінка, яка шиє, лежачи в ліжку після родин, може стати причиною захворювання дитини віспою, і на її тілі залишаться знаки цієї хвороби” (№ 208). А якщо наречена не хоче відразу після весілля народжувати, досягала цієї мети так: “під час вінчання вона ставила за пазуху стільки смажених горіхів, скільки років не хотіла мати дітей, а потім закопувала їх у землю” (№ 479).

Вірили також, коли в одній сім'ї є 7 хлопців або 7 дівчат, “один чи одна з них мають бути “стрігоєм” чи “стрігоайкою” (722). На Буковині серед численних міфологічних істот (“Самка”, “морой” (“мертвець”), “їеле” (злі феї) та ін.) були найбільш відомі “стрігоайче” (чол. - “стрігой”, жін. - “стрігоайке”). Це, за визначенням румунського дослідника С.Ф. Маріана, були дуже бридкі крилаті істоти, які викрадали або підмінювали новонароджених дітей. Гілки шипшини або глоду, які ставили у вікно, а також часник використовували як обереги від них Marian S.F. Nasterea la romani: Studiu etnografic [Родини у румунів: етнографічні студії], Bucuresti: Lito-Tipografia Carol Gobi, 1892, P. 88-89 [in Romanian].. Цей злий дух, інколи зображений з хвостом і пов'язаний з дияволом, він займається чаклунством і ворожбою, приносячи оточуючим великі неприємності. До міфічних істот у традиційних віруваннях буковинців відносились і “урсіти' (“віщунки”). Як розповів Д. Дан, на Буковині вірили у те, що на третій день після народження дитини опівночі приходили “урсіти”, які передбачали майбутнє новонародженого (№ 514). Це надприродні сили, які, за повір'ями, визначали майбутні події. В українців - це віщунки, мудреці, пророки, які передбачали майбутнє, вміли ворожити, переконливо говорити, лікувати тощо.

Д. Дан кілка разів згадує обряд “продажі дитини” та зміни його імені” під час важкої хвороби (№ 252, 460). Записано вірування, згідно з яким, якщо у когось помирали діти, вірили, що “необхідно продати одну дитину комусь через вікно, а після того, як їй змінювали ім'я, повертали назад батькам, тоді ця дитина буде жити”. Інше вірування: “якщо важко хворому поміняти ім'я, яке він отримав при хрещенні, той вилікується”.

Більш детально цей обряд описаний в іншого буковинця - С.Ф. Маріана. “Якщо дитина знаходиться під впливом злого духа, - передає етнограф зібрану у буковинок інформацію, - або малюк тяжко хворий, а швидких методів лікування немає, тоді батьки вдаються до обряду зміни імені. Вони вірили, що цей обряд допоможе знешкодити дії злого духа або обійти хворобу”. Дослідник описав також процедуру проведення обряду:

батьки передавали хвору дитину сусідці чи іншій жінці з села;

сусідка змінювала ім'я дитини, приходила назад до матері, дарувала їй малюка, називаючи нове ім'я;

мати спочатку удавала, що не хоче брати малюка, тому що у неї і так багато дітей, а потім піддавалася

умовлянням і брала дитину. Після цього старе ім'я не

17

згадувалося і не повідомлялося сусідам .

Ім'я дитині могла змінити і “моаша” (повитуха). Так, до речі, відбулося з дідом проф. А.А. Мойсея. Олександр Герасимович Шкьопу народився літом 1929 р. кволою дитиною. Рідні боялися, що він помре. Тоді медична сестра-акушерка записала його на своє прізвище - Фирфа. Тільки коли він пішов до школи, у нього було прізвище Фирфа-Шкьопу, а потім він перейшов на своє справжнє прізвище. Так вдалося обманути смерть.

“Продаж дитини”: хвору дитину за символічну платню через вікно передають чужій жінці. Жінка бере дитину, тричі обходить з нею дім, потім заходить до хати через двері. Вона передає дитину матері з новим ім'ям. Такий ритуал покликаний обманути хворобу.

У Д. Дана згадується також повір'я, згідно з яким “коли в певній сім'ї помирали діти, винний у цьому вважався кум, тому потрібно було поміняти кума, і тоді діти будуть жити” (№ 253).

Важливим етапом у житті сільської сім'ї було хрещення дитини. Священник Д. Дан записав кілька вірувань, пов'язаних з цим обрядом. Відповідно до одного з них, у домі, де знаходиться новонароджена дитина, “має горіти вночі свічка до хрещення, бо вірили, що у іншому випадку прийдуть нечисті духи і заберуть її” (№ 74). Вважалося що малюки, які померли нехрещеними, стають “мороями” (№ 73). Ті, “які помирали до півночі, забирали з собою хліб і майно батьків, а ті, що помирали під ранок, залишали батькам хліб і майно” (№ 142).

У його записах є також повір'я, за якими нібито можна передбачити майбутнє дитини за його поведінкою під час хрещення в церкві. Вірили, що дитина, “яка плаче під час здійснення таїнства хрещення, буде жити довго” (№ 201). Діти, “які випорожнилися чи помочилися під час здійснення таїнства хрещення, підростаючи, будуть легковажними, житимуть аморально і будуть мати незаконних дітей” (№ 58). На думку буковинців, можна було певними діями сприяти малюку у подальшому житті. Наприклад, якщо “жінка, яка веде свою новонароджену дитину на молитву за очищення, при виході і вході до хати наступила на ніж та вугілля, тоді жодне наврочення та лихо не прилипне до неї та її дитини” (№ 564). У цьому знов угадуються дії магічного характеру.

Багато ритуалів були спрямовані на захист дитини, як у лікувальному плані, так і в боротьбі з духами та злими силами. Пуповину новонародженої дитини в'язали “ниткою з осінньої коноплі, а не літньої, бо вірили, що така дитина не буде мати послідовників, тому що літні коноплі не мають насіння” (№ 562). Вважали, “якщо дати новонародженій дитині спочатку кисле молоко, а потім материнське, тоді ця дитина до старості не буде хворіти” (№ 885). Якщо в хаті є маленька дитина, за віруванням, “потрібно увечері спустити фіранки на вікнах, у іншому випадку плач проходить через свічку і дитину, яка потім буде плакати без зупинки” (№ 117). Вірили, що недобре цілувати маленькій дитині ніжку, особливо п'ятку, бо, “підростаючи, вона не буде слухняною, буде нехтувати батьківськими порадами”(№ 373). А коли у дітей мінялися зуби, їх потрібно кинути на горище, приговорюючи: “Мишеня, на тобі кістяний зуб, а ти верни мені зуб сталевий, тоді зуби, які виростуть, будуть дуже міцними” (№ 356).

А коли діти страждали на хворобу, названу в народі “самкою” (“авестіца”, “стріга”), при якій відбувається невільна контрактація м'язів - судоми, “купували новий горщик, забирали малюка з корита при конвульсіях, над ним перевертали корито отвором вниз, потім розбивали горщик об лохань, вірячи, що так дитина одужає” (№ 570). Серед записаних Д. Даном вірувань, зустрічається ще один метод лікування дітей від “самки”. Для цього потрібно взяти “дев'ять ніг овець, зварити їх у пісний день у непочатій воді в новому горщику, купати дитину в цій воді до сходу сонця до півдня перед іконами посередині хати і перед заходом сонця біля дверей, після цього негайно вилити цю воду на подвір'я; якщо дитина не одужувала відразу, тоді її купали ще у понеділок, середу та п'ятницю” (№ 571). Кволих дітей рекомендували купати у воді, “до якої додавали дурнишник колючий (`Ъо1ега”), тоді вони міцніють” (№ 560). Якщо у дитини безсоння, “брали від льохи з поросятами гній так, аби свиня не почула, і клали під подушку дитини, тоді вірили, що вона буде спати добре, як спить порося” (№ 501).

Поховальний обряд найбільш консервативний серед інших ритуалів. Його досліджували довгі часи на території середньовічної Молдови: від господаря

Молдови Д. Кантемира Marian S. F. Nasterea la romвni..., op. cit., P. 222. [in Romanian]. Cantemir Dimitrie principele Moldovei. Descrierea starii de odinioara si de astazi a Moldovei [Description of the past and present state of Moldova], Bucuresti, 2007, P. 316-317 [in Romanian]. до румунського етнографа з Буковини С.Ф. Маріана Marian S.F. Оnmormвntarea la romвni: Studiu etnografic [Funeral of Romanians: ethnographic studies], Bucuresti, 1892, 593 p. [in Romanian]. у період австрійської Буковини. Тому Дімітрій Дан, записуючи буковинські вірування, звернув увагу в основному на ті елементи, які ще не були описані.

Так, він зафіксував повір'я: якщо людина довго не могла померти, “їй потрібно піднятися з ліжка і сісти на підлогу, тоді вона відразу помре” (№ 583). За іншим віруванням, потрібно було поставити в руки помираючої людини запалену воскову свічку, “якщо ж вона буде відсутня при відході душі, - це велике нещастя, тому що душа залишиться у темряві і не зможе знайти дорогу до раю” (№ 78). А вже після того, як наступить смерть, їй “ставили в руку восковий хрестик, щоб покійника не мучили злі духи” (№ 998). Були зафіксовані також захисні обряди від повторного впливу “смерті”. Після того, як покійника виносили з дому, негайно закривали всі двері й вікна, в іншому випадку “смерть знов зайде до цієї хати і вимагатиме нових жертв” (№ 80). Вірили, що, “влаштовуючи похорони комусь у полудень, душа покійника буде мати достатньо світла для походу в рай” (№ 125), а якщо під час виривання ями для поховання пішов дощ, то “покійник попаде до раю” (№ 440). Зареєстровано також низку магічних практик із речами, що контактували з покійником, які мали здатність як наносити шкоду, так і робити користь. Наприклад, якщо хтось візьме стрічку, яким зв'язували до купи ноги покійника, і кине до чиєїсь хати, “тоді домочадці будуть спати так сильно, що можна винести з хати все; а якщо зв'яжуть нею двері, тоді домочадці не прокинуться, доки хтось не прийде і не розв'яже двері” (№ 551). Або при проведенні людини в останню путь довжину покійника міряли ниткою, “аби залишити його щастя в домі” (№ 664). Жезл-підтримка для покійника мав бути таким довгим, як покійник, “бо якщо буде довше, тоді помре ще хтось з хати” (№ 979). Вірили, що той, кому вдалося дістати шматок мотузки, на якій повісився “продавець тварин, матиме багато покупців і продаватиме добре свій товар” (№ 670). На труну покійнику ставили шматок полотна, зазвичай такої довжини як труна, вірили, що це є “міст, через який померлий пройде до раю” (№ 1000). До речі, до цього часу в румунських селах це полотно, або рушник, називають “мостом” (“pod”). За покійником давали як милостиню і якусь тварину, інакше “тварини в цьому господаостві будуть хворіти” (№ 999).

У світосприйнятті буковинців душі померлих родичів були дійовими особами ритуалів. У переддень всіх зимових свят люди ставили на стіл два хліби, сіль, рибу, пшеницю і склянку води, вірячи, що “вночі приходять покійні члени сім'ї і пригощаються цими стравами” (№ 135).

Досить детально Д. Дан подав вірування, пов'язані з народною медициною. Учений описав народні засоби лікування від таких хвороб, як лихоманка, головний та зубний біль, запалення лімфатичних вузлів, задишка, кашель, дифтерія, жовтуха, запалення мигдаликів, опік, колька, а також від переляку, наврочень тощо. Емпірична народна медицина розвивалась під впливом практики, спостережень над природою, збагачувалась і передавалась із покоління в покоління. Життєвий досвід упевнив людину, що їй корисно, а що шкідливо для здоров'я. Паралельно з раціональними методами лікування, набутими в процесі багатовікового досвіду, побутували магічні способи зцілення недуг.

В записах Дана описані профілактичні засоби буковинців кінця ХІХ ст. Наведемо приклад повір'я про те, “якщо часто зважуватися, тоді це захистить від зараження різними хворобами, від чиряків і заклинань” (№ 109). Вірили, що “той, хто вкусить хліба з місця, де гризла миша, не буде страждати від зубного болю” (№ 224). “Не можна було палити бузину, аби уберегтись від захворювання кутніх зубів” (№ 395). Якщо зуби почали боліти, “потрібно прикласти п'явки до ясен” (№ 822). Якщо людина з'їсть “дев'ять пташок, названих чайками, то він ніколи не постаріє” (№ 732). Казали, що той, хто скупається у Страсну п'ятницю чи на Великдень, буде здоровим впродовж року (№ 922). Коли готують ліки для хворого, “той не повинен знати про них, у протилежному випадку ліки не допоможуть” (№ 509).

Буковинці вірили, що за певними ознаками можна передбачити хворобу чи долю людини. Наприклад, за тим, де вперше навесні побачиш зозулю. А зозуля в традиційних народних віруваннях - це символ суму та вдівства, туги за життям і минулим; провісниця весни, довгого віку і водночас смерті, нещастя. Якщо зозуля буде на зеленому дереві, то людина буде здоровою впродовж року; якщо на сухій гілці - буде цілий рік часто хворіти; а на землі - впродовж року матиме багато турбот і нещастя; коли ж зозуля буде на гнилому дереві - помре в тому році (№ 714-717). Передбачали майутнє і за тим, коли вперше зустрінеш ластівку. Якщо весною вперше побачити ластівку, “яка сидить і щебече, це поганий знак, цілий рік людина буде хворіти, їй не буде щастити і проти неї будуть зводити наклепи” (№ 748).

У деяких випадках у віруваннях народу є спроби вказати на етіологію певних хвороб. Це стосується вірувань у те, що шкарлупки використаних яєць не можна викидати у вогонь, “інакше згинуть курчата з яєць, які під квочкою, згідно з іншими віруваннями, з їх попелу народжується стригучий лишай” (№ 382). Вважали, що “недобре ступати на те місце, де валявся кінь, тому що можна отримати стригучий лишай або п'яткову шпору (нарив на п'ятці)” (№ 467). А той лишай можна було вилікувати, якщо змастити місце “смолою з люльки чи чубука” (№ 434).

У віруваннях буковинців збережено багато рецептів з народної медицини. Лікували не хімічними препаратами, а природними засобами. Наприклад, вірили в те, що якщо людина, яку наврочено, помиється своєю сечею, то одужає (№ 204). Коли боліли очі, також рекомендували мити їх сечею (№ 814). Від наврочення міг допомогти також часник (№ 267). Він

використовувався і в інших мікстурах. Щоб позбутися “великого черв'яка”, який завівся у нутрощах, “брали головку часнику, білу цибулю, палаючу головню і розміщували їх на звороті стільця, потім виливали цю воду у склянку і випивали” (№ 695). Щоб очистити організм від глистів, “варили стружку бузини, вистрижену вниз, тоді вони виходили низом, якщо бузину вистрижуть уверх, тоді глисти виходять ротом” (№ 589).

При лікуванні кольки промивали язик церковного дзвона і вмивалися цією водою (№ 461). Д. Дан описав лікування кольки у вухах. На Йордана під час освячення води існував звичай запалювати ганчірки, залишки яких потім “збирали, вірячи, що їхнім димом можна обкурювати тих, у кого кольки у вухах, тоді біль пройде” (№ 492). Ще один універсальний засіб як для ворожіння, так і для лікування - краплі з колеса млина. Вважали, якщо людина чимось хворіє, то необхідно “встати вранці до сходу сонця, одягнути чисту сорочку, взяти з собою новий горщик, який придбаний, не торгуючись, мовчки і потайки наблизитись до млина, набрати краплі води з колеса млина, ними омити все тіло, тоді вона одужає” (№ 543). З тієї ж категорії магічних прийомів - лікування пипоті. Вірили, що пипоть на язиці проходить, якщо той, що його має, каже іншому: “маю пипоть на язиці, а другий питає: коли?, на що перший відповідає: тепер, тоді другий плює і каже: тепер щоб згинув!, це повторювали тричі” (№ 464). Або: п' яницю можна вилікувати від алкоголізму, якщо “ставити у рот покійнику монету, через три дні вийняти монету з рота покійника і покласти у горілку, потім дати цю горілку випити п'яниці, тоді він зразу

вилікується” (№ 545). Пияцтво на Буковині вважалося хворобою, яка дуже важко піддавалася лікуванню, люди були переконані, що її можна вилікувати тільки магічними засобами. Для того, щоб відлучити людину від алкоголізму, треба помістити пляшку горілки у могилу, “де вона буде стояти три доби, потім дати п'яниці випити її, примовляючи: щоб так Н. пив горілку, як випив покійник ', і ця особа не буде пити горілку більше ніколи (№ 691). Обкурювання димом з певних трав чи інших речей також практикували з надією на одужання. Наприклад, вважали, що нежить проходила, якщо хворого обкурити димом з підпалених пір'їн та васильку (№ 694). За повір'ям, лихоманку можна було вилікувати, якщо хворого обкурити підпаленим гніздом ластівки (№ 753). Мазі та напої від різних хвороб можна було виготовляти лише тоді, “коли світло згасало, але не тоді, коли воно ставало яскравішим, адже, за повір'ям, і хвороба могла посилитися” (№ 990).

Більшість хвороб лікували природними засобами, які в життєвій практиці комусь і допомагали. Той же алкоголізм лікували не тільки магічними методами. Наприклад, брали серце сороки, висушували, протерали і давали випити разом з горілкою, тоді вірили, що п'яниця вже ніколи не буде вживати алкоголю (№ 713). У народознавчих записах Д. Дана зареєстровано багато таких прикладів. Наведемо лише кілька з них. Вірили, якщо у когось почалася гарячка, “необхідно знайти маленьку рибку, яка знаходиться у нутрощах великої риби, висушити її, розтерти і дати випити цей порошок хворому, тоді гарячка пройде” (№ 506). При порізі пальця накладали на те місце павутину, яка зупиняла кров (№ 526). Коли у когось фурункул не наривав, “брали жабу, розривали її навпіл і прикладали її ще теплою на фурункул”, який потім мав нарвати (№ 527). При радикуліті вважали за потрібне потоптатися по спині хворого ведмедем (№ 535), або змастити поперек топленим смальцем з їжака (№ 688). Вірили, що від жовтяниці хворий вилікується, якщо “з'їсть з чимось міль чи людські воші, випиваючи їх зі скляночки з воску” (№ 555). Щоб вилікувати запалення мигдаликів потрібно було проковтнути 3 квітки зозулиного черевичка (№ 557). При опіку уражене місце змащували жиром з нутрощів вівці, “який не був змочений водою, та присипати розтертим у порох гноєм вівці”. Ще один метод: “брали шматок сала, натиканий вівсом, клали в миску з водою і запалювали овес, потім смалець накладали на опік” (№ 572, 573). Щоб вилікуватися від укусу скаженої собаки, треба “стерти тисову деревину і цей порошок випити з водою чи чимось іншим” (№ 577). Якщо людині погано і вона не може блювати, “потрібно зварити рослину під назвою “Плаун річний” (Lycopodium annotinum), налити те варива у ложку розміром з ніготь мізинця і випити, тоді одразу очиститься” (№ 590). Діарею лікували методом, який використовується і в наші дні в сільській місцевості, особливо в горах, - подрібненим сичугом з парним молоком (№ 652). Якщо хтось випив стільки горілки, що вона в ньому “загорілася”, кажуть, що його можна врятувати від смерті, якщо “вижати йому до рота кінський гній” (№ 690). Коли болять очі

“використовували маленьку рибу, вибрану з нутрощів сома, яку прив'язували ниткою і топили на сонці, потім тим жиром змащували очі і вірили, що вони вилікуються” (№ 693). Серцеву хворобу можна вилікувати, за народним віруванням, смальцем зозулі (№ 723). Коли у когось болить голова “потрібно зловити річну чайку, порізати її та покласти до голови її м'ясо ще теплим, тоді біль пройде” (№ 733). Мозоль, казали, проходить, якщо “взяти ручку копистки, розігріти на вогні і приставити до мозоля” (№ 741). “Собачий смалець, випитий з водою, вилікує від сухот» (№ 781). “Першого травня жінки виходили на галявину, сідали на зелену траву, випивали та їли, після чого викопували зілля Татіна, яке має лікувальні властивості від внутрішніх хвороб” (№ 806). Коли болить голова, можна прикласти до лоба і шиї листя зеленої або квашеної капусти (№ 815). Той, хто страждає від задишки, вірили, що вилікується, коли “зварить коріння деревію і вип'є це зілля” (№ 817). Кашель проходить, якщо “вишкрібати хрін через терку, змішати його з цукром або медом та з'їсти” (№ 818). Коли на тілі з'явилися чиряки, то “треба вимити коров'ячим молоком все тіло, починаючи з зверху вниз, а потім це молоко дати випити сучці, тоді хвороба пройде” (№ 989). Якщо у жінки чи дівчини на тілі з'явилися нариви, то вони лікувались, “вмиваючись непочатою водою, яку потім треба вилити перед сходом сонця на роздоріжжі. Якщо через цю воду першою пройде тварина чи собака, тоді хвороба ні до кого не причепиться, якщо ж пройде людина, тоді вона перейде до неї” (№ 942).

У будь-якому випадку як одні методи лікування (магічні), так і інші (на природних інгредієнтах) іноді давали позитивний результат. Часто вони не допомагали. Але лікування засобами народної медицини диктувалися важкими соціальними умовами життя буковинців ХУЛІ - ХІХ ст. Голова військової адміністрації Буковини генерал Габріель фон Сплені 1774 р. писав: “Все, що належало до санітарної служби, було запущене. Здоров'я і життя людей та тварин мали другорядне значення. Ніде, крім Ясс, не було ні цирульника, ні хірурга, ні лікаря взагалі, а про аптеки не було й чутно” Habriiel fon Spleni. Opys Bukovyny [Description of Bukovina], Perklad z nimetskoi, peredmova i komentar O.D. Ohuia, M.M. Saika, Chernivtsi: Ruta, 1995, P. 37 [in Ukrainian]..

З часом нічого суттєво не змінилося. У часи, коли Д. Дан збирав буковинські народні вірування, ситуація виглядала так, що далеко не всі хворі на початковому етапі хвороби звертались до лікарів з матеріальних причин, а також через недовіру до лікарів. Подібне ставлення селян до офіційних лікарів було зафіксовано на Буковині оберлейтенантом жандармерії Едуардом Фішером. Він указував на те, що селяни довіряли більше знахаркам. За автором, вони здебільшого звертались до лікарів на завершальному етапі хвороби, коли вона в більшості випадків не піддавалась лікуванню, і хворим було складно допомогти, тому сільські мешканці і зневірювалися в їх ефективності Naselennia Bukovyny (Bevolkerung der Bukowina) [Population of Bukovina], Per. z nim. F.S. Andriitsia, A.T. Kvasetskoho; peredm. V.M. Botushanskoho, Chernivtsi: Zelena Bukovyna, 2000, P. 74-75 [in Ukrainian]..

При австрійській адміністрації землеробство було розвинене здебільшого у Прут-Дністровському межиріччі, в гірській частині переважало скотарство. Там вирощували велику рогату худобу, овець, коней місцевої породи і отримували молоко, бринзу, сир, вовну, шкіру. Вся ця продукція йшла як для власного споживання, так і на продаж. Тобто тварини відігравали дуже важливу роль у житті селянина. І це не могло не залишити свій слід у повір'ях буковинців.

Д. Дан зареєстрував кілька вірувань для захисту тварин переважно від злих духів. Селяни вірили, що якщо прокинутися в день св. Георгія до сходу сонця та насипати навколо корови мак, “тоді ніхто не зможе відібрати молоко від тієї корови, подібно до того, як ніхто не спроможний зібрати весь розсипаний мак” (№ 139). У надвечір'ї того же свята на ворота і на стайнях ставили борозни з зеленою травою та гілки верби, вірячи, що, роблячи це, “ієлє не відберуть молоко від корів, а стрігоайки не зіпсують сон дітей, мрії дівчат та щастя парубків” (№ 485). У день св. Андрія хрестили часником двері та вікна, вірячи, що потім ніхто не зможе відібрати молоко у корів цього дому (№ 268). Коли бажаєш, щоб корова давала багато молока і щоб у неї ніхто не відібрав молоко, “треба жати траву влітку на 9-ти готарях, висушити її та зберегти, доки корова не отелиться, тоді дати їй цю траву з'їсти” (№ 801). А у чорної корови, за віруванням, “стрігоайки” не можуть відібрати молоко (№ 520). Казали, що корова, від якої відібрали молоко, “знає ту людину і, будучи вільною, йде і реве біля воріт цієї людини, вимагаючи повернути його” (№ 939). Селяни були впевнені, що “стрігоайки” до Зелених свят мають силу відібрати молоко, відібрати врожай дерев тощо, “а після того дня їх сила закінчується, від чого вони між собою сваряться і навіть плюють одна на одну, а коли цей плювок падає на якусь лікувальну траву, то при її використанні проти певної хвороби вона вже не допоможе” (№ 974).

В часи австрійської влади діяла система ветеринарної служби. Проводились певні дії з профілактики таких хвороб тварин, як сибірка, чума і бешиха. Ветеринарному контролю піддавалися тварини, що перетинали митницю в Новоселиці чи продавалися в Садгорі, яка до 1881 р. була одним з великих міжнародних центрів продажу худоби Melnyk P.H., Sopilnyk H.M. Istoriia veterynarnoi medytsyny Bukovyny [ Історія ветеринарної медицини Буковини], Chernivtsi: Prut, 2005, Р. 18-19 [in Ukrainian].. Але в селах, особливо в горах, селяни не мали змоги звернутися до ветеринарів. Тому давні повір'я, часто містичного характеру, практикувалися масово. Академік Д. Дан у своїй праці описав лише маленьку частину цих вірувань. В інших працях він повертався до цієї тематики.

Низка вірувань буковинців з колекції народознавця Д. Дана висвітлює передбачення за випадковими подіями, заборони, магічні дії з метою уникнення небезпеки або наведення її на іншу особу.

Людина дуже допитлива істота. Вона бажає зазирнути в майбутнє, дізнатися, що буде з нею чи з членами сім'ї згодом. Оскільки це неможливо, вона вдається до угадування за випадковими подіями, як ми бачили в повір'ях з календарної обрядовості при передбаченні погоди. Так, вірять у те, що “недобре ручкатися з кимось через поріг або навхрест, одна з цих осіб може померти” (№ 61). Якщо перед кимось “розлилась склянка з якоюсь рідиною, тоді вірять, що та особа незабаром вийде заміж або ожениться” (№ 87). Розбите в хаті дзеркало - там незабаром відбудеться смертний випадок (№ 91). Вірили в те, що в домі, в якому є чорний півень, пес та кішка, нещастя зачастить (№ 92). Коли “перевертають мамалигу з чавунного чи глиняного казанка на дерев'яний кружок, і вона тріскається на частини, хтось із цієї сім'ї розлучиться” (№ 98). “Якщо дівчина облизувала

дерев'яну копистку, якою терли мак, вірили, що вона буде мати лисого чоловіка, якщо це робить парубок, то він буде мати подібну дружину” (№ 104).

За повір'ями, людина могла якось уплинути на майбутнє своїми діями або уникнути небезпеки. Дуже часто ці вірування засновані на магії, або вірі в нечисту силу. Наприклад, коли бажаєш завжди мати в хаті гроші, “треба прибити цвяхом монету до порога” (№ 93). Коли горить хата і є небезпека поширення вогню, “треба обов'язково ходити навколо сусідніх хат з трійцею (Йорданська свічка), і тоді вони будуть захищені від вогню” (№ 108). Щоб закрити рот ворогам, “коли починають ткати полотно, в'яжуть нитки у вузли” (№ 587). Щоб порушити мир у хаті свого ворога, “беруть жменю землі на тому місці, де дві собаки гризлися, кидають навздогін відповідної особи, яка потім так свариться з членами своєї сім'ї, як ті собаки” (№ 680). Якщо люди мають до когось відразу, то ця людина може позбавитися її тоді, коли “візьме з підйомного запору шлюзу млина дев'ять трісок, покладе їх у воду намокнути, візьме воду у цівку, підійде до тих людей, які його ненавидять, виллє біля них ту воду, примовляючи: нехай зупиниться ненависть людей до мене, як зупиняється вода о загату млина ” (№ 768). “Коли готуються до снування ллють воду на снувальний барабан, щоб витерти ледарство і ткацтво йшло так швидко, як іде брехня селом та пір'я водою” (№ 896).