Значення етноніма народу булгар

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗНАЧЕННЯ ЕТНОНІМА НАРОДУ БУЛГАР

С.В. Фіннік

Анотація

У роботі розглядаються найбільш достовірні варіанти трактувань етноніма «булгар». Підкреслюється значна роль монгольської та чуваської мов для розшифровки цього етноніма. Автор зіставляє назви народів булгар і монголів та робить обґрунтовані висновки й узагальнення.

Ключові слова: булгари, Хазарський каганат, гуни, монгольська мова

Аннотация

В работе рассматриваются наиболее достоверные варианты трактовок этнонима «болгар». Подчеркивается значительная роль монгольского и чувашского языков для расшифровки этого этнонима. Автор сопоставляет названия народов булгар и монголов и делает важные выводы и обобщения.

Ключевые слова: булгары, Хазарский каганат, гунны, монгольский язык.

Annotation

The article is examined the most reliable variants of Bulgar's ethnonim interpretations. The author has collected from 20 to 30 of these interpretations. It is chosen three of the most relevant to ancient Bulgars' views. The author considers the most appropriate interpretation «the main army». It is partly proved interpretation of the Volgarian Bulgaria residents «wise», which previously had also meaning «strong».There's also a folk etymology from the cave named «Bulgar». Thus it is called the original Bulgars representatives of military units and whole tribes who were on the Hun's service. The source of the military force were mongol-speaking peoples at first Syanbi and then nomadic Iranians. It is consolidated the main achievements of the author's research. The considerable role of Mongolian and Chuvashlanguages is underlined for the interpretation of this ethnonim. An author compares the names, but not people - Bulgars and Mongols. It is also compared such terms as Hun-Bulgarians and Tatar-Mongols in the Eastern Europe steppes history. It is compared the role of Bulgarians with vivid ethno-social phenomenon, as the Cossacks.

Key words: bulgars, Khazar khaganate, huns, mongolian language.

Постановка проблеми

Нині велику увагу в історичній науці привертають питання вивчення етнополітичних аспектів, що відносяться до часу існування у Східній Європі Хазарського каганату (630-650ті рр. н.е. - кін. X-поч. XI ст. н.е.). Поза сумнівом, історичні події, що мали місце у степах Східної Європи в раннє середньовіччя, як і в епоху «переселення народів», мали важливе значення для подальших доль вказаного регіону, а також суміжних територій. Безпосередньо для уточнення часу і обставин утворення держави на чолі з народом хазар важливим залишається «булгарский» чинник [42, с. 52]. Пізні середньовічні джерела (наприклад - Михайло Сірієць біля 1195 р.) вказують нам на генетичну спорідненість хазарського та булгарского етносів. Вони представляють легенду про вихід з «Внутрішньої Скіфії» трьох братів, ім'я одного з яких було Булгаріоз, другого - Хазарік, а третього - відновлюється як Берсола або Барсіл [25, с. . Хазарік і Барсіл прив'язуються до країни Барсілії, локалізованої у степах Нижнього Поволжя, в той час, як Булгаріоз зі своєю частиною народу пішов на захід. Рунічні написи, що відносяться до часу панування у віддалених монгольських степах Уйгурського каганату (744 - 840/847), свідчать про тісний етнополітичний зв'язок між собою народів барсілів і хазар [29, с. 49]. Про генетичну спорідненість булгарів і хазар правляча еліта Хазарського каганату зберігала пам'ять аж до кінця існування своєї держави [45, с. 352].

Аналіз актуальних досліджень

В російської історіографії XIX ст. було прийнято виводити етнонім «болгар» від назви річки Волги [55, с. 54]. За радянських часів етимологія найменування цього народу досліджувалася глибше, проте кількості версій було явно недостатньо [47, с. 27-29]. У роботах А. П. Смірнова («Волжские булгары», 1951) та Н. Я. Мєрпєрта («К вопросу о древнейших болгарских племенах», 1957) міститься дуже багато історикоархеологічних відомостей, однак об'єктивні чинники не дозволяли авторам робити висновки щодо розшифровки етноніма «булгар» [38, с. 586-615].

На думку В. Т. Сиротенко булгари є абсолютно відмінним від тюрків, аварів, гунів та ін. народом і не пов'язані з ними спорідненістю [50, с. 40]. Цей же автор у той період (1961 р.) критикує усі етимології, відомі західним фахівцям, не пропонуючи при цьому ніяких інших. Впливовий тюрколог М.А. Баскаков аналізує версії, що висуваються різними дослідниками, але приводить їх всього чотири або п'ять [85, с. 34-35]. Визначальною виявилася діяльність В. В. Полосіна, який виділив чотири з існуючого різноманіття форм, в яких існує булгарський етнонім - «болгар», «булкар», «бур газ» і «бурджан» [46, с. 145]. Внесли свій чималий внесок А.Б. Булатов, В.Ф. Каховський, а також Я.А. Федоров і Г.С. Федоров [9, с. 259-261; 27; 54, с. 336-372]. Дуже цікавими є дослідження В.Ф. Генінга і А.Х. Халікова [14] та ін. Важливими для досліджуваного регіону Східної Європи з'явилися фундаментальні загальноісторичні роботи М. І. Артамонова, О. В. Гадло і А. П. Новосельцева, що вийшли, відповідно - у 1962, 1979 та 1990 рр. Цінні зауваження містяться у Л.М. Гумільова, оскільки свої праці він присвятив історії кочовиків усієї Євразії. Дуже важливою, на думку автора даної статті, є робота В.Ф. Бутби, в якій проводився аналіз походження етноніма «булгар» і його носіїв [10, с. 169-181]. У сучасний період історія та етнонімія гунів і булгарських племен продовжує досліджуватися, хоча очевидне деяке розбиття на окремі регіони - від Азербайджану до Росії та України. З'являються роботи Ю.Р. Джафарова [20, с. 8-50; 19, с. 87-93], Р. К. Барієва («Волжские булгары: история и культура», 2005), В.В. Ніколаєва («Иллюстрированная история чувашей» у 3-х томах, 2006-2007 рр.), Т.М. Калініної [25, с. 46-49], М.В. Горєліка [15, с. 26-31], О.О. Тортіки [53, с. 29-59] та інших дослідників. Автор цієї статті у своїх колишніх роботах проаналізував 15-ть [55, с. 53-80], після чого - 20-ть трактувань етноніма «булгар» [56, с. 45 , проте на цьому етапі дослідження їх вже не менше 25-ті або навіть і 30-ті.

Мета статті

Якнайповніше розкрити значення етноніма «булгар», що надасть нам можливість зрозуміти їх реальний стан та вагу у сучасному їм кочовому суспільстві.

Виклад основного матеріалу

етнонім булгари монгольський чуваський

У попередніх роботах нами було розглянути різні варіанти написання етноніму «булгар» і доведено можливе значення компонентів, з якого він складається [58, с. 3034]. Окрім наведеної раніше інформації відомо, що деякі арабські автори визначають булгарський етнос, або ж якусь його частину, ім'ям бурджан або борджан. Так, Дунайська Болгарія, заснована ханом Аспарухом в 680 (681) р. н.е., згадується в східних джерелах переважно як Бурджан [24, с. 93].

У той же час, деякі бурджани були задіяні, незалежно від Дунайської Болгарії, також в степовому просторі Волго-Дону і Північного Передкавказзя. Автор Якут алХамаві (XIII ст. н.е.) розміщує деяке «місто» Бурджан на Волзі [9, с. 159]. Цікаво, що схожим чином іменується складова частина етносу башкир, відома як бурзяни [33, с. 108]. Є дані про те, що ще у VIII ст. н.е. бурзяни кочували спільно башкирами у степах, що простягнулися від Приарал'я до Південного Уралу. Дослідник В.В. Полосін приводить варіант вживання етноніма булгарів східними авторами у формі «буруджан» [46, с. 145]. Цікаво, що це написання дозволяє, на наш погляд, зіставити цей варіант етноніма з плем'ям буругундів, які були відомі ще у сер. III ст. н.е. як союзники готів в їх нападах на Римську імперію, а у кін. IV - III чверті V ст. н.е. належали до гунської конфедерації і діяли в Центральній та Східній Європі. Етнонім «буругунди», у свою чергу, можна розглядати як основу на «буругун» або «бургун» (порівн.: варіант булгарського етноніма - «булкан») з додаванням іранського закінчення множини «-та», або монгольського «-ут» і, мабуть, «-дур». Ю.Р. Джафаров прямо зіставляє буругундів з булгарами, хоча досягає цього завдяки виключно зовнішній схожості форм - «буругундур» і «оногундур» [19, с. 92].

У той же час, треба враховувати ту обставину, що історичні буругунди, тоді союзники гунського племені ультізурів («альциагірів»?) зникають з поля видимості античних авторів у період правління візантійського імператора Льва I (457-474 рр.), а булгари з'являються на межах Візантії починаючи з 480-го або навіть 475-го рр. н.е., тобто буквально в ті ж роки [51, с. 201]. Візантійські дипломати навряд чи не відзначили б для себе повну ідентичність двох даних народів. Це спостереження, поза сумнівом, відбилося б і в історичних працях сучасників, а також їх послідовників. Тому питання про повну тотожність буругундів і ранніх булгар ми вимушені доки залишити невирішеним. Термін Бурджан (як і буругунди) тримається як би окремо серед позначень етносу, відомого в історії як булгари. Основні компоненти етноніма бурджанів, який можна відновити з арабського спотвореного написання, у формі «бурган» (порівн.: бурзяни) подібні деяким відомим нам з власне булгарської етнонімії. Так, перший компонент («бур-») явно співпадає із вже розглянутою нами формою - «бургари» [58, с. 31]. Другий же компонент («-джан» або, швидше, «-ган») можна з деякою натяжкою зіставити із замикаючим складом «-кан», що рідко зустрічається, наприклад, в словосполученні «булкан» («балкан») [58, с. 35]. В. В. Полосін пропонує читати в арабському тексті замість «бурган» (тобто «бурджан») більш для нас «прийнятне» - «бургар» і «бургаз» [24, с. 92]. Незважаючи на це, за своїми основними характеристиками етнополітичний термін Бурджан являється, швидше, синонімом, ніж варіацією самоназви булгарів. Внаслідок цього назва Бурджан, як і різні його трактування, що випливають також з можливостей етнонімії башкирського підрозділу, а раніше - самостійного народу бурзянів, нами не розглядається.

Інтерпретація назви Бурджан (тобто - Бурган) близька до монгольського слова зі значенням «соболь» («булган», «булаган»). Проте, якщо етнонім бурджанів (так само як і булгар) сходитиме до поняття «собольщики», то в цьому випадку він набуде форми, в тюрко-монгольскій передачі - «булгачі» [57, с. 91], а в чисто монгольській - «булагачін» або «булагачід» [22, с. 126]. Автор цієї статті допускає те, що етнотопонім Бурджан (Бурган) може означати поняття «роздвоєна гора» (по-тюркськи: «булкан», «балхан»; монг. - «бурхан»), від якого пішло наше сучасне слово - «бархани». Цікаво те, що місцеперебування Аспаруха, одного з синів правителя майже усіх булгар Кубрата, до його втечі від хазарської небезпеки на захід, зв'язується з «булгарськими» або «гіппейськими» горами [50, с. 34]. Цей топонім надійно ототожнюється дослідниками з Ергенями у районі на південь від вигину річки Волги [див.: 53, с. 58]. Після того, як приблизно у 660-х рр. н.е. Аспарух зі своїми прибічниками оселився в «країні Онгл (тобто - Кут)», розташованій на північ від Нижнього Дунаю, вони могли деякий час зберігати свою колишню самоназву («бурджан», «бурган»). Частина ж його «орди» могла мати можливість відкочовувати на схід від хазар, які зайняли їх країну, і вже у VIII ст. н.е. вони стали відомі як прародичі народу бурзян (можливо: «бурган»). Крім того, можна поставити питання: ким були загадкові «буши» («булхі» або ж - «бушк» вірменського джерела VII ст. н.е.), які, подібно до хазарів, здійснювали напади на землі «басліків» (барсілів), розташовані на «Чорному» острові в пониззях Волги [13, с. 62]. Логіка речей підказує, що вони мали бути якраз «ордою» Аспаруха, ще у період її могутності у степах Волго-Дону. Вказані «буши» (вірменський множинний показник для цього народу - «бушк») навряд чи були башкирами, якщо звичайно останні, подібно бурзянам, також не були уламком розбитої хазарами «орди» Аспаруха, в чому існують великі сумніви.

У хазарській історії фігурує деякий полководець на ім'я Булджан (так - у вірменській транскрипції, у той час як у грузинській більш «поширеніше» - Блучан), який за наказом кагана зробив напад на Грузію і був страчений ним за те, що не зміг уберегти полонену доньку грузинського царя [2, с. 251]. М.І. Артамонов відносить цю подію до походу хазар на Закавказзя у 798-799 рр. н.е. [2, с. 251], але з огляду на те, що сама грузинська хронологія цього періоду надзвичайно сплутана, його можна датувати навіть ширше - від кін. VII до кін. VIII ст.ст. н.е. Автор цієї статті зіставляє ім'я Булджан з етносом бурджанів (частини булгар), а самого полководця вважає проводирем залежних від Хазарського каганату північнокавказських булгар. З джерел відомо, що у так званих «містах» Північного Дагестану разом з хазарами жили скорені ними булгари та деякі пугури. Під останніми дослідники мають на увазі - фанагорійців, утігурів (утургурів), огурів і, можливо, угрів [13, с. 63], або тюркський народ бугу [21, с. 15]. Арабський (або скоріше - єврейський) автор алМукаддаси (кін. X ст. н.е.) згадує у районі річки Ітиль (Волги) деяке «місто» Баганд, невідоме з інших джерел [26, с. 193]. На наш погляд, його можна ідентифікувати тільки з «містом» Бакат, яке «починаючи з давніх часів» нібито існувало у народу оногурів [13, с. 102]. Можливо, також саме його має на увазі Якут ал-Хамаві (XIII ст. н.е.), називаючи «місто» Бурджан на Волзі [9, с. 159]. Ми беремося ототожнювати населений пункт або, швидше за все, «етнічну область», що мала назву - Баганд, Бакат, Бурджан (а також Бурган або Буругунд), що розташовувалася десь у районі вигину Волги (та гір Ергеней), з одного боку - з назвою бурджанів (бурганів, булканів, та мабуть буругундів, з іншого ж - з колишньою ставкою у степах Волго-Дону булгар (оногундурів, бурджан) Аспаруха. Можливо, це був вже «другий» Бакат (у візантійському читанні також - Бакаф), бо «перший» набагато раніше цього нібито був зруйнований землетрусом. Де спочатку існував цій Бакат із джерел не зовсім зрозуміло.

Схоже з терміном Бурджан можна розцінювати значення етноніма «оногундури» («уногундури»), який у багатьох випадках виступає як «замінник» власної назви народу булгар [57, с. 84-94]. Причини цього явища лежать поза одними лише можливостями розшифровки етноніма «булгар» і мають бути пояснені, виходячи з абсолютно інших передумов. Існують численні непрямі ознаки близької спорідненості, а, можливо, часткової або навіть повної рівності між етносами та етнонімами булгар і оногундурів, так само як і оногурів, які у візантійських джерелах у зв'язку з попереднім найменуванням булгар виступають як «уногури», «унногури» та «унногуни». Вочевидь те, що «оногундур» є лише монголомовною формою того ж тюркського етноніма «оногур», в якому ще й підкреслюється його зв'язок з гунами. Ми знаємо, що оногурів теж іноді зіставляють з етнонімом хунугурів (гуно-огури або, точніше - «гунське плем'я») [2, с. 84], але це не є аксіомою. Можливо що назва оногундурів (оно-гун-огур?) з'явилась після асиміляції у степах Волга-Дону та Північного Причорномор'я хунугурів синів Аттіли і пришлих зі сходу оногурів. Закінчення етнонімів на «-дур» також є у кочових племен баяндур, хайландур і, можливо, буругундур, які раніше, мабуть, стикалися з носіями монгольських мов, або самі були ними. Оногундурами, швидше за все, звалися усі частини, на які потім поділилася Велика Булгарія Кубрата [57, с. 89]. Це збігається і з тим, що ми знаємо про чималу країну Оногурію у Приазов'ї [13, с. 79, 97]. Таким чином, ті кочовики, що були оногундурами (оногурами) водночас являлися й булгарами. Автор визнає, що якщо розшифровувати назву оногурів як «10-ть огурів (огузів)», або ж - «10-ть племен», то тоді дійсно логічним буде трактування етноніма «булгар» як «п'ять племен», тобто «беш (біл - чуваською мовою) огур», яке приведене у Н.О. Баскакова [6, с. 35]. Можливе також близьке трактування - «п'ять (крил) військ». У такому разі кочові булгари є як би частиною (тобто - половиною) племінного союзу оногурів. Для підтвердження цієї гіпотези дослідники наводять дані джерел про існування 5-ти синів Кубрата, правителя Великої Булгарії. Проте це стосується історичної ситуації II трет. VII ст. н.е., тоді як етнонім булгар виник набагато раніше. Все ж очевидно, що другий компонент в етнонімі «булгар» завжди мав вигляд «-гар», «-кар», а не «-гур», «-огур» [58, с. 37]. Осторонь залишається лише назва «міста» Бургур, яке, насправді, може бути і не пов'язане саме з булгарами. Бургур підкорявся хазарам вже у сер. VII ст. н.е., тоді як розташоване у степах ВолгоДону «місто» Вабандар (із 40 тис. вояків), яке деякі дослідники пов'язують з назвою оногундурів (в-н-нтрів, венендер, вх'ндур, огхондор), що піддалося нападу арабів у той же час, було від хазар зовсім незалежне [21, с. 17]. Ймовірно, це і була майбутня «орда» хана Аспаруха та місце, де вона розташовувалася.

Не виключена можливість також зв'язку ранніх башкирів з прабулгарами. Деякі лінгвісти-тюркологи навіть ставлять питання про те, що етноніми «башкир» і «булгар» можуть мати ідентичне значення на відмінних один від одного діалектах давньотюркських мов [6, с. 36]. Якщо лінгвістично здійснимо перехід «біл» («бул») у «беш» («баш»), то тоді етнонім башкирів, як і булгар, міг означати «п'ять огурів/племен» або «п'ять (крил) військ». Передбачається також трактування «головні (баш/бала) огури» або точніше - «головне крило війська». Серед башкирів, окрім бурзян, є родоплемінні групи, що звуться - ун, унгар, ундар, уннар тощо [33, с. 348]. Ці групи, як і одна з самоназв угорців - унгарі, є варіантами етноніма оногурів. Інші башкири іменують їх також гунбашкорт, вважаючи їх найбільш стародавніми. У цієї групи башкирів зберігся переказ про те, що вони колись жили біля моря (Аральського чи Каспийского) та в районі Оренбурга - по річці Яік, тобто Урал [33, с. 349]. Відомо, що самоназва башкирів має не менше 8-ми власних етимологій, тому, не виключено, що виявиться необхідним розглянути трактування «башкьор», тобто «росомаха» - як тотемний прародич давніх угорських народів [56, с.. Проте це надзвичайно спірне питання. Дослідники приходять до висновку про те, що прабашкири були скоріше не угорським, а тюркським народом, але змішаним з уграми, і при цьому не обов'язково належали до булгар [33, с. 104].

Сучасні китайці називають болгар «бао-гуо» або навіть «ба-го», на підставі чого Б. Симеонов дійшов висновку, що у давнину етнонім «булгар» повинен був звучати по-китайськи - «пу-ку» або «бугу» [21, с. 15]. Останнє відбиває назву племені бугу, що належало до тюркських народів великої в давнину групи «тєлє» («ділі» тощо). За цією версією найменування «булгар» могло бути синонімом назви «бугу», але у той же час і самі ці бугу насправді могли складати лише якусь частину булгар. Ясність вносять дані з роботи Михайла Сірійця, що писав у кін. XII ст.

н.е. Він свідчить, що в Північному Дагестані хазарам було підпорядковане місцеве населення - булгари і деякі пугури [13, с. 63].

Не виключно що останні могли бути цими бугу, а назва «міста» Бургур якимось чином теж передає їх етнонім. У зв'язку з цим цікаво, що один з проводирів племені бугу (пу-ку) в Центральній Азії по імені Софу суліфа Кєнан Баін, носить титул суліфа, який засвідчений також і у дагестанських протобулгар [21, с. 15]. Проте титул суліфа з'явився у народу сянь-бі (сербі), частина якого колись жила і десь у Волги. Є також вірогідність зв'язку етнонімів, а спочатку, можливо, й етносів булгар і «доблесного народу» булсарів. Останні згідно з рунічними написами, були правлячим плем'ям в державі Саяно-Алтайських киргизів, принаймні, на поч. VIII ст. н.е. [48, с. 78]. Це припущення було нещодавно висловлене у вітчизняній науці у зв'язку з тим, що за однією з версій походження булгар зв'язується з печерою в горах, що знаходилася десь на межі володінь народу киргизів [55, с. 62-64]. Проте не дивлячись на те, що закінчення в тюркських мовах дуже рухливі, відносно етнонімії, де повинні панувати певні правила, висновки необхідно робити особливо обережно [55, с. 65]. Тому питання з булсарами залишається відкритим.

У той же час, існує чимало теорій, що зв'язують первинний булгарський етнос не лише з тюркським мовним середовищем, але також - з народами, що розмовляли на «північно» або «східноіранських» (тобто: скіфських, сарматських та аланських) мовах і що мали відповідну їм матеріальну та духовну культуру. Булгар зв'язують з сарматами (аланами), жителями Паміру і навіть Північної Бактрії, а їх етнонім з Балхом (Бактрами), Балхарою (Бухарою) та ін. [21, с. 30]. Булгари під ім'ям «балхікі», нібито, відомі як переселенці в Індію і таким чином були пов'язані з ефталітами. Останні, швидше за все, походили від «залишкових» у Центральній та Середній Азії кочових іранців (юечжей-тохарів), але були відомі ще під ім'ям «білі гуни». Вочевидь, жоден кочовий народ у Середній Азії вже з кін. I ст. н.е. не залишався незмішаним з хунну (гунами), які почали у цей час інтенсивно мігрувати з Монголії та Джунгарії на захід, особливо після поразки біля 156 р. н.е. від своїх данників, а потім потужних ворогів - монголомовних племен сянь-бі (тобто, сербі) та їх талановитого проводиря Таншихая (Таньшихуая) [17, с. 258, 610].

Ранні тюркомовні племена так званого «гуно-булгарського кола» [20, с. 7] виявилися настільки змішаними з сарматоаланським населенням (мали той же звичай деформації голів та культуру степових іранців), що достатньо довго у науці час з сер. II ст. н.е. по III четв. IV ст. н.е. у Схід. Європі і навіть Казахстані називався поздньосарматським періодом і лише нещодавно став розглядатися як гуно-сарматський період [8, с. 256]. У Дагестані деякий час зберігалося царство споріднених аланам маскутів (назва від стародавніх массагетів) і ще у 330-і рр. н.е. гуни могли вторгатися у країни Закавказзя лише у союзі або під їх верховенством [20, с. 12]. Найбільш схильними до іраномовного впливу пізніше являлися гуни-маскути (або масаха-гуни), які з сер. I тис. н.е. жили на південь від Дербента і рано виявилися відірвані від своїх степових родичів [13, с. 69]. На північ від них та Дербента розташовувалося відоме у II пол. I тис. н.е. «царство гунів (хонів)». За часів же Аттіли (434-453) вірменські джерела фіксують там плем'я гунів-хайландурів, яке було союзним або ж підкорялося цьому завойовникові. Від них же, ймовірно, степова частина Північного Дагестану мала назву Алуандрія (спотворено - Агуандрія). Частина дослідників пов'язують її з гідронімом Аландон (або ще річка Олонта), який отримав назву від імені аланів, а інші - з етнонімом оногундурів (оногурів) [13, с. 56]. На наш погляд, між етнонімами «хайландур» і «оногундур» (тобто:«оногур») не може бути інших зв'язків, крім свого закінчення. Скоріше за все, етнонім «хайландур» повинен відбивати гунську назву аланів («хайлан» або «хайлин») з монголомовним (від сянь-бі або сербі) стандартним закінченням на «дур» (ср.: оногундур, буругундур). Угорська (тобто, венгрів) назва аланів була «варшань» [60, с. 215]. І, на наш погляд, вона збігається з найменуванням столиці «царства гунів» містом Варачан. Таким чином, гуни-хайландури могли походити саме від гунів та тих аланів, які раніше жили у регіоні річці Аландон (сучасні - Терек або Кума) у Півн. Дагестані. Великий вплив іранської (зокрема, аланської) мови на тюркську - чуваського («булгарського») типу, мав місце у Півн. Передкавказзі та степах Волго-Дону.

Саме у цьому регіоні був уперше зафіксований етнонім «бурджан» («бурзян»), який був замінником назви частини булгарів - у тому числі, серед тих, хто у 660-ті та 670-ті рр. н.е. переселився на Нижній Дунай разом з Аспарухом. Завдяки іраномовному впливу, мабуть, з'явився у Передкавказзі (де вони мали в сер. VI ст. н.е. й свої «міста») також варіант досліджуваного нами етноніма у формі «бургари». Можливо, це населення вийшло з регіону Паміру або Східного Прикаспію.

Існує прив'язка булгар, а також споріднених їм суварів, до басейну річки Тарім, де були засвідчені, крім іранської мови, так звана «тохарська», що відноситься до індоєвропейської мовної сім'ї, і топоніми - Пулей, Білу, Бугур та ін. [43, с. 31]. Петр Добрєв вказує на те, що розповсюджене у булгарських написах на Дунаї слово «макі» має схожість з «тохарським» (мова так званого «кельтського» типу) поняттям «син». Однак, він все ж визначив давньоболгарську мову (особливо на Дунаї) як східно-іранську, що є спорідненою з памірськими мовами іранської групи, і саме так вважає більшість сучасних болгарських вчених [21, с. 30-33]. Іноді також підкреслюється зв'язок булгаро-суварських племен з царством Чєши (Чаши; звідси, нібито,пішла назва - «чоаш»і «чуваш»), розташованим у Турфанському оазисі на північ від річки Тарім [23, с. 25-26]. Проте реально назва «царства» Чєши (як «переднього», так і «заднього» його «відділів») є всього лише династійна і іноді повністю змінювалося. Автор цієї статті абсолютно залишає осторонь можливість співвідношення етнонімів народів булгар і суварів (савірів, сувазів, чувашів) з шумерськими переселенцями (заявлена ціпочка: Субарту - у Перед. Азії, Су-бей-сі - на р. Тарім та

Сувар - вже в Дагестані і на Волзі), так само як і ототожнення найменувань кутургурів (кутрігурів) із степів Північного Причорномор'я та стародавніх кутієв (гутєєв) з гір Загроса [43, с. 14-26]. Усі ці твердження з лінгвістичною та історичної точки зору (булгари від міста Пулу або Пул-і в області Субарту, тобто Шубріа на Верхньому Тигрі) є досить необгрунтовані, щоб зв'язати з шумерами або іншими можливими вихідцями з Передньої Азії саме суварів та булгар. Але дуже важливими виступають зв'язки багатоетнічного населення оазисів навколо річки Тарім з гунами (тоді ще хунну) і їх конфедерацією, що відступала у кінці I ст. н.е. з степів Монголії, а біля 156 р. н.е. вже з Джунгарії та Схід. Казахстану під натиском воїнів племен сянь-бі (транскрипція: «сербі») та армій Китаю.

Вочевидь, ще до відомого нам прориву конфедерації гунів у 370-і рр. н.е. на захід, у Схід. Європі вже знаходилися тюркомовні гунськи (у тому числі - буругунди) і навіть монголомовні сяньбійски племена (сербі Клавдія Птолемея біля 175 р. н.е. к заходу від Волги), які частково засвоїли культуру сармато-алан. Є думка, що якісь булгари з'явилися у Східній Європі ще до гунів [41, с. 69]. Проте найстарішою згадкою етноніма «булгар» вважається дані латинської хронографії 354 р. н.е. [54, с. 338], хоча у науці існує певна недовіра до самого характеру інформації вказаного джерела [див.: 53, с. 31]. У той же час, є дані про те, що назва булгар вживалася ще в епоху гунів. По-перше, у лангобардських джерелах Павла Діакона (кін. VIII ст. н.е.) говориться про зіткнення на Середньому Дунаї германського племені лангобардів з деякими булгарами, які хронологічно повинні відноситься до кін. IV ст. н.е. [2, с. 79; 51, с. 195; 37, с. 162]. Нам знайомо те, що гуни десь біля 378 р. н.е. зайняли більшу частину степової Угорщини на Середньому Дунаї і стали навіть здійснювати походи на римську провінцію Паннонія [52, с. 42]. Проте чомусь могутніми ворогами переселяющихся лангобардів названі зовсім не гуни, а якісь нікому тоді ще невідомі булгари. Чому ж таке мало місце? На наш погляд, це було зв'язано з тим, що статус булгар за часів гунів можна було порівняти з положенням козаків на службі у пізніших європейських государів. Корінні гуни та їх правителі використовували військові угруповання, у тому числі булгар, що приєдналися до них, для доручення їм особливо важких завдань і так званих «нездійсненних операцій» (на поле бою, наприклад). Крім війни з слабкими тоді ще лангобардами булгари брали участь і в інших конфліктах того часу. Про це ми знаємо тільки з маловідомого «житія Далмація» (помер у 436 р. н.е.), де частково розповідається про битву римської армії імператора Валента, що сталася під Адрианополем 9 серпня 378 р. н.е. - також чомусь з булгарами [50, с. 17]. Хоча більшість інших джерел свідчать про те, що основним супротивником римлян у цій битві були готи (візіготи, а також остроготи і алани Алатєя та Сафрака) [1, с. 516], все ж частина даних говорить на користь того, що вона не могла бути виграна без участі рухливих контингентів гунів [37, с. 46; 52, с. 41], а «житіє Далмація» стверджує, що саме булгари стали причиною загибелі імператора на полі бою або відразу після того. Таким чином, можна зробити висновок про те, що булгари брали участь у походах гунів вже на ранньому етапі їх проникнення у Східну та Центральну Європу.

Вже пізніше основні політичні інститути булгар, вочевидь, були успадковані ними від народу гунів або хунну. Правлячий булгарський, а, можливо, раніше і гунський рід Дуло насправді можна зв'язати з назвою річки Тола (Туул) у Центр. Монголії, де в давнину була ставка правителя держави хунну [10, с. 174]. Проте надійно назва булгар з'являється лише після зникнення держави гунів Аттіли (434-453) та його синів. Після короткого періоду панування у Схід. Європі акацирів [53, с. 31], біля 463 р. н.е. усі європейські гуни піддалися навалі зі сходу племен оногурів, сарагурів та урогів, що походили з того ж етнічного середовища. А.Х. Халіков вважає, що група племен, що тоді вторглася, була найбільш «аборигенною» серед гунів, сильно змішаною з уграми [59, с. 17]. Останнє особливо стосується савірів (сувари, саварти), які витиснули оногурів та інші племена і стали десь на початку VI ст. н.е. господарями у Півн. Дагестані та Передкавказзі аж до 550-х рр. н.е. [20, с. 33]. Після цього савіри були розбиті аварами, потім у кін. 560-х рр. н.е. Тюркським каганатом (551-657) й змушені частково віддати свої землі барсіло-хазарському об'єднанню, а згодом і правлячому етносу могутнього Хазарського каганату. Згодом кочове населення Схід. Європи, яке мало найменування гунів, а також ті племена, що прийшли пізніше (окрім савірів та акацирів, а потім і хазар), закономірно стають булгарами, хоча усі вони мали свої власні численні етнічні назви. Крім того, якісь час назва «гунобулгари» у степу вказаного регіону була настільки ж історично закономірна, як і в пізніший період найменування монголотатар. Роль булгар серед гунів того часу була подібна до положення татар у монгольському війську набагато пізніше цього.

Необхідно також порушити питання співвідношення етноніма булгар (у арабському джерелі, як і раніше - «б-н-джер») і деяких «беленджер», які, припустимо, в праці ат-Табарі (IX ст. н.е.) про події сер. ст. н.е. названо у зв'язку з одними і тими ж подіями одночасно. Мається на увазі опис ранніх арабських походів на територію Східної Європи. Мабуть, саме наявність загальної зовнішньої загрози з боку арабів, якраз і дозволило народу хазар, що не мав до цього рішучої переваги у регіоні, об'єднати зусилля навколишніх племен степового Дагестану і Нижнього Поволжя та зміцнити основи власної держави [42, с. 56]. Етнічне походження, як і політична приналежність народу «беленджер», другого серед названих ат-Табарі, разом з булгарами (бунгарами) та хазарами, у науці досі є загадкою. Існує версія, що ототожнює «беленджер» з оногурами, а «б-нджер», відповідно - з огурами [21, с. 26]. Проте такий погляд навряд чи витримує серйозної критики. Вже давно в історіографії затвердилася думка про те, що частина беленджерців, разом з савірами (суварами), барсілами і, мабуть, якоюсь частиною булгар, мігрувала приблизно у сер. ст. н.е. до району Середнього Поволжя. Саме там деяку общину баранджарів застає у I чвер. X ст. н.е. у складі Волжсько-Камської Булгарії посол халіфату Ахмед ібн-Фадлан [40, с. 67]. Характерно, що у працях інших арабських істориків того часу баранджари, як і сувари, що пішли від савірів Північного Дагестану, не названі в числі переважаючих етнічних одиниць, якими були булгари, барсіли та есєгел [55, с. 56].

Аналізуючи етнонім беленджерців і баранджарів, дослідник О. В. Гадло дійшов висновку про те, що їх назва відбиває розповсюджений військово-адміністративний, монгольський за походженням, термін «барунгар», який означає «ліве» [13, с. 124] або, точніше за все - «праве крило»[35, с. 197]. У зв'язку з цим напрошуються аналогії з кочовими імперіями, в яких, починаючи з періоду існування держави народу хунну (згодом - гунів) у Монголії з кін. Ш-поч. II ст. до н.е. по кін. I ст. н.е., була присутня адміністративнотериторіальна система, що ділить державу на центр та два «крила», де «ліве» традиційно вважалося більш значущим і спочатку завжди мало східне розташування [32, с. 56]. Є інформація про те, що у деяких джерелах те ж «місто» (тобто, Беленджер) у Північно-Східному Передкавказзі позначене як Балкар-Балх [21, с. 23]. Очевидно є безпосередній зв'язок цього топоніма з історичними булгарами. Таким чином, Барунгар (Беленджер) можливо є лише синонімом для назви реального «міста» або, швидше - ставки правителя (эль-тебера; сулифа або солифана) «правого крила». Проте, якщо існувало «праве крило», то де ж тоді знаходилося «ліве». Цей підрозділ у тих же монгольських мовах мав традиційне найменування Джаунгар (джунгари, Dzhagun Gar) [35, с. 197]. Чи мала місце схожа назва на території степів Східної Європи?

Виявляється, такий термін існував, хоча і не був помічений дослідниками. У вірменському джерелі VII ст. н.е. дійсно зустрічається деякий північний етнонім - Чунгарс або чунгари [44, с. 82]. Місце розташування цих чунгарів (тобто, джунгарів) визначене на захід від савірів і деякої річки Талта (Талд). В цьому випадку навряд чи мається на увазі Тобол, як це вважав О.П. Новосельцев [44, с. 82]. У одному візантійському джерелі річка Волга названа Тіл [13, с. 100], що досить схоже з вимовою Талта. На користь цього свідчить і те, що автор «Вірменської географії» VII ст. н.е. застосовує по відношенню до Волги декілька назв (Атль, тобто Ітиль; Іра, тобто Ра), у тому числі і давно застарілі [53, с. 70, 71].

Таким чином, вказані чунгари повинні були розміщуватися на захід від Волги - в степах Волго-Дону, або Півн.-Східн. Передкавказзя. Для вужчої локалізації те ж джерело повідомляє, що поряд з чунгарами жили народи - хонів і менд [44, с. 82]. Під першими, звичайно ж, ховаються гуни (порівн.: унни, хунну) Північного Дагестану і їх столицею був Варачан (це є Беленджер або інше «місто»), другий же етнонім («менд» або «мсндр»), швидше за все, скриває назву «міста» Семендер, що розміщується арабськими авторами у тому ж регіоні [31, с. 190, 193]. На підставі цього ми можемо зробити висновок про те, що система «крил» («барунгар» або беленджер, а також - «джунгар» або чунгарів), що відбивала ідеологію старих кочових імперій, типу держави народу хунну, насправді існувала, але займала у Східної Європі порівняно невелику територію степів Волго-Дону або лише Північного Дагестану. Ми ні як не можемо допустити, що ця система була характерна для усієї Великої Булгарії, якщо тільки вона не була залишками представників колись великої держави, що відступили під тиском хазар. Швидше за все, ця система «крил» відбивала реальність відомої з багатьох вірменських, арабських та ін. джерел «країни гунів (хонів)» (хайландурів), розташованої у Північному Дагестані. Монгольські терміни в адміністрації говорять нам про значну роль тих сяньбійців (сербі та інші), що мали бути прийти ще у сер. II ст. н.е., та їх наслідків. У той же час деякі автори відзначають, що цю «країну» можна було зв'язати не лише з гунами, але й з булгарами, а саме «місто» Беленджер нібито мало другу назву - Балкар-Балх [21, с. 23], тобто точніше - Балкар (Булхар) або Балх [31, с. 197]. Майже для цього регіону зафіксований і монголомовний термін бунгари (або арабське «б-н-джер», який належав частині булгар.Етнонім «бунгар» приводить також і Нізамі Гянджеві (XII ст. н.е.) у поемі «Іскандер-наме» [9, с. 260], але він писав вже не арабською (з можливими помилками; ср.: «б-н-джер»), а на мові фарсі тобто, персидській.

Етнонім «баранджари» можна знайти також на території Кімакського каганату. Назва «Баранджар», фігурує на карті алІдриси (сер. XII ст. н.е.) мабуть, в числі 11 - ти (раніше 7-ми) «провінцій», що складали кімакське етнополітичне об'єднання. Ми не знаємо, чи являлися обидва вказані «племена» баранджарів частинами одного колись єдиного етносу, або ж їх назви були обумовлені однойменним монгольським поняттям. В зв'язку з цим заслуговує на увагу той факт, що в науці існує версія на користь того, що правляча верхівка Кімакського каганату, тобто власне кімаки, пішла від монголомовного народу кумохі (кумосі, хі або татарів-тата-бі) [4, с. 108]. Це був складений народ, що походив від частини монголомовних кіданей і населення держави Юйвень [11, с. 139]. Остання розташовувалося у Південній Маньчжурії,де жили теж монголомовні ухуані,і на чолі її знаходився хунський рід під назвою Юйвень [17, с. 364]. У Кімакський каганат (сер. IX - I чвер. XI ст. н.е.), розташований у казахських степах з центром у районі річки Іртиш, входили як тюркомовні народи (кипчаки, йємеки, частина уйгурів, аджлад-азлар та ін.), так і монголомовні (також - баяндур) етнічні групи [4, с. 116]. Нас цікавить одне із згаданих 7-ми племен їх первинного племінного союзу - лініказ або ж нілказ [34, с. 32]. Чи не існувало їх «неясне» найменування у вигляді - «білказ»? Тоді воно буде подібно до самоназви дунайських булгар (тобто българ) і балкарців (тобто, балкьярлилар, малкьярлилар) з Північно-Західного Передкавказзя [58, с. 31-33]. Схожим з цим можна вважати туркменське - «бургаз» або «бурказ». В цьому випадку можна було б пояснити походження назви озера (у тюрок - моря) Балхаш, яке, швидше за все, пов'язане саме з булгарським етносом. У сучасної туркменської етнонімії - «бургаз», як родоплемінна одиниця, є слідом впливустародавніх булгар до етноса туркмен або раніше - огузів [3, с. 35]. Схожім з цім є назва села Бургаз (Бургуз) в Іркутському районі Прибайкал'я (Байкальському краї).

У зв'язку з розкриттям нами питання про реальний зміст етнонімів «бурджан» («бурган») і «беленджер» («барунгар»), хотілося б впритул підійти до вирішення питання про вивчення найменування власне булгар (бунгар, бургар та ін.). Раніше автор цієї статті був прибічником той версії, що етнонім «булгар» означає «баламути», «бунтівники» тощо [55, с. 87; 56, с. 49].

Він прив'язував їх до гунської конфедерації, ототожнюючи більшу частину гунів, в назвах племен яких дуже часто виявлено закінчення «-гур», з племінним об'єднанням, або точніше - з групою племен огурів. Крім того, допускалася подальша трансформація етноніма і етносу огурів в пізніших огузів, що жили на тій же території [55, с. 87]. Існуюча у огузів у Казахстані і Середній Азії чітко впорядкована система з 24 племен, що розділяла їх на два «крила», зіставлялася автором з близьким інститутом, що був у стародавніх хунну у Монголії. Передбачалося, що в конфедерації гунів (до Аттіли) повинен бути присутнім той же принцип. Крім того, автор порівнював етноси і етноніми башкирів та булгар. Візначаючи деяке «околичне» положення і одночасно етнополітичний зв'язок башкир з огузами, автор вважав, що подібні стосунки могли скластися (а вірніше обидва йшли вглиб віків), також між гунами (огурами) і булгарами. Таким чином, булгари - це ті племена, які вийшли або ж були виключені з чітко певної і лімітованої кількості племен гунів або огурів [55, с. 87; 56, с. 49]. Проте в наших джерелах не знаходиться інформація про наявність системи 24 племен та двох «крил» у європейських гунів. У середовищі огурських племен, які у сер. V ст. н.е. прийшли на зміну гунській конфедерації, натяк на їх кількість міститься лише у назві оногурів, що надійно трактується як «10 племен» [6, с. 39], та мабуть ще у гунів-ультізурів (не виключно - «6 племен») [43, с. 102]. Крім того, залежність башкирів від огузів була обумовлена виключно поразкою, яку вони понесли від них - у степах Приарал'я і Нижньої Сирдар'ї у період між кін. VIII та кін. IX ст.ст. н.е. До того башкири (баджгард) входили разом з племенами баджна (йджні) та нукарда (ньокьор?) у союз, очолюваний печенігами (баджанаками), хоча самі часто страждали від них же [44, с. 195]. Зараз автор у своїх дослідженнях надає вирішальне значення тому, що другий компонент в етнонімі «булгар» явно є монгольським словом «гар» (або «кар»; звідси тюркське і угорське «кол», «гол» та чуваське «хул», «хол») - «рука». Згодом це слово набуло значення «крило» (у значенні частини військового ладу) або просто - «військо». У зв'язку з цим треба врахувати присутність великої кількості «монголизмів» у чуваській мові, що є залишком значного давньотюркського населення, до якого відносять такі народи, як булгари, хазари та багато інших [5, с. 124]. Наявні навіть зв'язки чуваської і подібних до неї мов, з мовами тунгусо-маньчжурських племен, що жили далеко на сході [49, с. 41]. Так, евенкійське слово «gule» - «хатина» має відповідність чуваському «кил» - «будинок», і, крім того, знаходить паралелі в хазарській мові, де топонім Саркел («сар» - «кел») означає - «білий дім» або «біла фортеця» [49, с. 42]. Таким чином, можна підтвердити висновок про те, що мова хазар також мала особливості, які споріднюють її із сучасною чуваською мовою так званої «булгарскої групи» тюркських мов.

Якщо нам відомий другий компонент досліджуваного етноніма, то яким же має бути перший? Ми вже бачили, що в рішенні цієї задачі можна відразу ж відкинути трактування етноніма «булгар» як «п'ять (крил) військ». Можна також прискіпливо віднестися також і до варіанту - «змішане військо» («булга» - «гар»), оскільки складно припустити накладення один на одного відразу двох компонентів, навіть якщо існує англомовна транскрипція міста Булгар на Середній Волзі у формі Bulghar (див.: Худуд ал-Алам, біля 982 р. н.е.). Подібною ж виглядає версія А. П. Новосельцева: «булгари», це - «змішані угри» [44, с. 72], мабуть, з поправкою на те, що слово «огур», яке він припускає замість «гар», не є віддзеркаленням етноніма тільки угрів. Насправді, предки угорців, а також хантів і мансі (тобто, власне - угрів), часто сприймали, або вимушено «засвоювали», етноніми тюркських племен, з якими вони полягали в тісному етнополітичному зв'язку. Зокрема з угорцями (одвічна самоназва - мєгері, мєдьер, мадьяри) можна зв'язати не менш, ніж 15-ть етнонімів (гуни, хунугури, оногури, савіри, огури-угри, баджгардибашкири тощо), які відбивають їх зв'язки з іншими народами, істинні або уявні [56, с.

На найбільшу довіру, на наш погляд, заслуговує версія про те, що перший компонент в етнонімі «булгар» має значення «великий», «головний», «значний», «могутній» тощо. Відбиває це поняття, на думку дослідників, іранське слово «бала» («бол» та ін.) [6, с. 36; 59, с. 17]. А.Б. Булатов, який був прибічником цього трактування ще у 1965 році, приводить схоже за значенням монгольське слово «мон» або «ман» [9, с. 260]. Монгольському поняттю з таким значенням відповідає чуваське слово «ман». Таке поняття, на думку А. Б. Булатова, задіяне у цілому ряду топонімічних назв - Ман Коль, Мангуп, Манич, Манкут, Мангишлак, Манас, Мангат, Манкерман тощо. А. Б. Булатов вважає за можливе віднести до того ж ряду етнонім мангитів/мангутів монгольського походження [9, с. 260]. На наш погляд, сюди ж можна додати етнонім самих монголів. Більше того, його варіанти, відомі з джерел і сучасної етнографії - мунгали, монгори тощо, дозволяють сміливо ототожнювати найменування монголів і булгар (бунгар, бонгар). У тюркських мовах помічається перехід приголосного звуку «м» в «б» і навпаки.

Таким чином, ім'я кагана уйгурів Моянчура (747-759) легко може читатися і як Баянчор тощо [56, с. 49]. Чуваська і подібні до неї - стародавні тюркські мови «булгарскої групи», як ми бачили, знаходяться на стику тюркських і монгольських, а також тунгусо-маньчжурских мов. Формування предків чувашів і носіїв їх мови дослідники відносять до регіону Забайкалля і Півн.-Східн. Монголії [49, с. 41]. Якраз у Забайкаллі ще до нашої ери існував потужний форпост держави народу хунну, відомий в науці як Іволгінське городище [32, с. 87]. Булгарами (бунгарами або мунгарами) спочатку могли називатися племена, або окремі військові підрозділи, які приєдналися до «імперських» хунну (згодом на заході - гуни) ще на території Монголії та Зайкаллі.

У кін. I ст. н.е. вказаний регіон був відвойований у хунну монголомовним народом сянь-бі (сербі), що привело до ще більшої взаємодії тюркської та старомонгольської мов. Нам знайомо, що багато гунів залишилося жити під владою сянь-бі [17, с. 609]. Частина ранніх булгар (бунгар) могла залишитися серед гунів (хунну) у Забайкаллі, виступивши згодом як попередники історичних монголів. Деякі дані говорять про те, що свою назву давні предки монголів отримали від якогось іншого, колись могутнього народу, що міг також жити утому ж регіоні. Ними цілком могло бути «залишкове» (гунське, булгарське) населення, яке мало можливість зберегти свій етнонім у формі «бунгар» або «мунгар» і т.п.

Про змішення різних етнічних компонентів свідчить також трактування імені звитяжного проводиря гунів в останній третині IV ст. н.е. - Баламбєра, яке А. Б. Булатов переконливо виводить від іранського «бала» - «великий» та давньоугорського «ембєр» - «людина» [9, с. 259]. Швидше за все, його ім'я є прізвиськом, що виникло завдяки тривалому перебуванню очолюваних ним гунів саме в угорському середовищі. Ще Л.М. Гумильов припускав, що у своєму русі на захід народ хунну змішувався з древніми уграми, завдяки чому і виникли власне гуни [17, с. 265]. Автор цієї статті також зв'язав би топонім Мангазєя на далекій півночі Зауралля з назвою «булгар», у тому випадку, якщо буде доведено запозичення цього слова самодійськими народами (енців і ненців) від більш ранніх у цьому регіоні північноугорських (ханти або мансі) етнічних груп.

Етнонім «булгар» у зв'язку з цим набуває значення «велике» або «головне військо». Цікаво, що аналогічним є одне з трактувань етноніма акацирів, що відноситься до часу володарювання гунів у Східній Європі, значення якого - «старша дружина» або «старше війско» («ака» - «чериг», «чери», «цери») [6, с. 33]. У такому разі тут помітна одна і та ж тенденція. Можна навіть припустити суперництво між собою обох етнічних груп, оскільки з праці Іордана ми знаємо про їх одночасне існування ще у сер. VI ст. н.е. Тоді, мабуть, це було і діалектне суперництво, оскільки поняття військо ми маємо у двох варіантах. Акацири точно займали (до біля 463 р. н.е.,) й Північне Причорномор'я, оскільки навіть у Гірському Криму у ранньому Середньовіччя існувало разом з готським та аланським, деяке князівство «охоцир», проте О. В. Гадло відносив до них і майбутніх історичних хазар, які спочатку базувалися у пониззях Волги [13, с. 59-61, 69]. Цікаве також трактування назви одного з корінних племен гунів тієї епохи альциагірів. Згідно М. А. Баскакову їх етнонім означає «плем'я чоловіків (людей «ар»), які добувають собі здобич» [6, с. 34]. Це також типологічно близько нашим етімологіям як булгар, так і акацирів. Закріплення за окремими етнічними групами подібних самоназв, або ж іноетнонімів, закономірно відбиває ту стадію розвитку, на якій знаходилося кочове суспільство цього періоду. Найбільш важливою вважалася участь у грабіжницьких походах на осіле населення або навіть на сусідні держави із землеробською культурою, від успіху або неуспіху яких часто залежав добробут сімей, родів та навіть цілих племен кочовиків [37, с. 438].