Становлення і розвиток етнологічної науки в Словаччині (основні етапи, напрями, проблеми)

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА, ФОЛЬКЛОРИСТИКИ

ТА ЕТНОЛОГІЇ ІМЕНІ М. Т. РИЛЬСЬКОГО

СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ЕТНОЛОГІЧНОЇ НАУКИ В СЛОВАЧЧИНІ (ОСНОВНІ ЕТАПИ, НАПРЯМИ, ПРОБЛЕМИ)

Спеціальність 07.00.05 - етнологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

ЛЕНЬО ПАВЛО ЮРІЙОВИЧ

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано у відділі "Український етнологічний центр" Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т.Рильського НАН України.

Науковий керівник доктор історичних наук, професор Курочкін Олександр Володимирович, відділ "Український етнологічний центр" Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т.Рильського НАН України, головний науковий співробітник.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Сополига Мирослав Дмитрович, директор Музею української культури м. Свидник (Словаччина);

кандидат історичних наук, доцент Паньків Михайло Ілліч, Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника, доцент кафедри етнології та археології.

Захист відбудеться «11 грудня 2008 р. о10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.227.01 в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розісланий 10.11.2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філологічних наук Микитенко О.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Жодна галузь знань не може успішно розвиватися без вивчення шляху, яким вона пройшла. Дослідження власної історії - необхідна передумова подальшого розвитку та одне із пріоритетних завдань кожної науки, зокрема й етнології. Ретельний аналіз національної історії вимагає зіставлення з іншими національними історіями. Тільки мислячи категоріями цілого, а не часткового можна зрозуміти те, що раніше не вдавалося пізнати. Важливим у цьому контексті є вивчення становлення і розвитку науки інших країн. Такі знання можуть допомогти уникнути зайвих помилок при плануванні перспектив вітчизняної дисципліни, вирішити існуючі теоретико-методологічні проблеми.

Сучасна українська історіографія не може похвалитися значною кількістю студій присвячених історії етнологічної науки іноземних країн. У зв'язку з цим доцільно приділити увагу словацькій етнології, історія становлення якої має багато спільних рис із українською.

Актуальність нашого дослідження зростає у світлі завдань, які сьогодні постають перед вітчизняною етнологією. Тривалий час в умовах бездержавного існування України гуманітарні науки розвивалися під пресом ідеологічної цензури й були обмежені у виборі тематики. Вивчення історії і культури народів, за негласною традицією, вважалося пріоритетом учених Москви й Ленінграда, які вряди-годи отримували можливості для закордонних відряджень та участі в конференціях за межами СРСР Басилов В. Н. Традиции отечественной этнографии / В. Н. Басилов // Этнографическое обозрение. 1998. № 2. - С. 19-20. . Що ж до науковців з національних республік, то міжнародний аспект їх діяльності дуже часто зводився лише до класової критики буржуазних теорій і доктрин або рідкісних поїздок з науковою метою у межах країн соціалістичного простору Benza Mojmir. Vzt'ah ethnologie a kulturnej a socialnej anthropologie / Mojmir Benza // Ethnologia Actualis Slovaca. - Vol. I. Etnologia versus antropologia, 2000. - S. 19. .

Зі здобуттям незалежності України всі ідеологічні табу знято. Відпали також обмеження щодо тематичних рамок наукового пошуку. Однак, криза моноідеологічної системи у кінці 1980-х рр. зумовила кризу науки, яка її обслуговувала. Сучасна етнологія України відчуває гостру потребу в розширенні кола теоретичних і прикладних досліджень, у виході з провінційного становища з метою інтеграції до європейського й світового наукового співтовариства, в адаптації до нових вимог суспільства та держави. На необхідності такої переорієнтації слушно наголошує академік НАН України Г. А. Скрипник Скрипник Г. А. Методологічні проблеми та засади розвитку сучасної української етнології / Г. А. Скрипник // Етнологія, фольклористика. - Одеса-Київ: Видавництво асоціації етнологів, 2001. - С. 3-10. .

Беручи до уваги потребу вивчення європейського досвіду розвитку сучасних етнологічних знань, у дисертації здійснено першу спробу комплексного вивчення історії етнологічної наукової думки Словаччини. На основі праць зарубіжних і вітчизняних авторів з історії словацької етнології, досліджень матеріальної та духовної культури словаків, які раніше не були доступні українській аудиторії, дисертант здійснив узагальнений огляд історії цієї дисципліни від початків її формування до наших днів. Науковий досвід словацьких дослідників цікавий для нас і тому, що їхня країна майже одночасно з нами встала на шлях незалежності, але значно випередила нас у євроінтеграції. Заслуговує на увагу те, як Словаччина долала смугу соціально-економічної трансформації життя і науки, вирішувала проблеми деідеологізації етнології та гуманітарних дисциплін загалом.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з науковими планами Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України та пов'язана з плановою темою відділу “Український етнологічний центр” - “Етнічна та етнокультурна історія України” (номер державної реєстрації 008233).

Мета і завдання. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб за допомогою історико-порівняльного аналізу історіографічної літератури висвітлити процес становлення і розвитку етнологічної думки і науки в Словаччині (від кінця XVIII ст. до сучасності). Відображення цілісного образу розвитку словацької етнології передбачало вирішення таких завдань:

1) обґрунтувати доцільність дослідження історії науки та описати основні теоретико-методологічні проблеми таких студій;

2) проаналізувати внесок вітчизняних та зарубіжних дослідників у вивчення історії етнологічної науки в Словаччині;

3) відобразити перебіг історії науки та наукової думки, що включає аналіз зовнішніх (філософські, політичні, суспільно-економічні, ідеологічні чинники) та внутрішньо-наукових факторів розвитку словацької етнології впродовж досліджуваного періоду;

4) простежити еволюцію теоретико-методологічних уявлень, концепцій та напрямів досліджень словацької етнографічної науки відповідно до потреб суспільства конкретної доби;

5) розглянути процес інституційного оформлення (становлення інфраструктури) науки, його етапи, дослідити значення певних представників у розвитку дисципліни.

6) проаналізувати тенденції основних напрямів досліджень словацької етнології на сучасному етапі, спробувати означити майбутні перспективи;

7) визначити спільне та відмінне в розвитку етнографічної науки Словаччини та України, розглянути особливості функціонування словацької етнографії в загальноєвропейському контексті.

Об'єкт дослідження - історія етнологічної науки Словаччини в процесі її становлення, розвитку та на сучасному етапі.

Предметом дослідження є історіографічні праці словацьких, російських, чеських, українських учених, присвячені вивченню історії та сучасного стану словацької етнологічної наукової думки та науки. Проаналізовано також матеріали спеціальних етнографічних, культурознавчих, фольклористичних, краєзнавчих, антропологічних студій, які стосуються дисертаційної теми.

Хронологічні межі дослідження. Хоча офіційне отримання словацькою етнографією статусу науки відбулося лише в ХХ ст., період XVIII і ХІХ ст. також заслуговує пильної уваги, оскільки тоді відбувалося становлення, зміна, уточнення предмета, об'єкта та завдань дисципліни. Верхня хронологічна межа дослідження - це сьогодення, що дає підстави з більшою вірогідністю прогнозувати тенденції та перспективи розвитку словацької етнологічної науки на близьке майбутнє. Отже, в центрі нашої уваги опиняється відрізок часу від середини XVIII - до початку ХХІ ст.

Методи дослідження. Підвалиною нашого історіографічного дослідження є принципи історизму та об'єктивності. Поряд із методами емпіричного пізнання застосовувалися методи аналізу та синтезу, порівняльно-історичний, системно-структурний, статистичні методи. Використано також методи індукції і дедукції, аналогії. Для розв'язання дослідницьких завдань використано засоби зв'язку історичних досліджень із розвитком суспільно-політичних процесів.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційної роботи полягає в таких основних положеннях:

1) автор здійснив комплексний аналіз вітчизняних та зарубіжних праць з історіографії словацької етнології ХХ і початку ХХІ ст.

2) проведено аналітичні порівняльні дослідження, які дали змогу відтворити цілісну картину становлення етнологічної науки в Словаччині, виділити основні етапи її розвитку.

3) простежено процес становлення народознавчої думки в контексті самоусвідомлення словаків як нації в ХІХ ст., та поступової емансипації народознавства в самостійну дисципліну.

4) висвітлено особливості розвитку словацької етнології міжвоєнного періоду та в другій половині ХХ ст. (часи комуністичної влади). Цим проблемам у сучасній словацькій науці, поки що, не приділено достатньої уваги.

5) за допомогою перехресного аналізу саморефлексії словацької науки у вигляді наукових дискусій на сторінках профільних етнологічних часописів та видань, з'ясовано сучасний стан, тенденції та перспективи розвитку етнології в Словаччині.

6) розглянуто конкретні проблеми науки, що мають важливе практичне значення. Зокрема, один параграф роботи присвячений висвітленню проблеми русинства на сторінках словацької етнологічної періодики та певних видань із часу, коли ця тема набула актуальності (кінець 1980-90 рр. ).

7) головні перспективи та напрями розвитку етнології Словаччини висвітлено в порівнянні з сучасним станом цієї дисципліни в Україні, Росії, Угорщині, Польщі, Румунії, Болгарії.

8) запроваджено до наукового обігу значний масив праць, що вийшли друком поза межами України (словацька, чеська, угорська література).

Практичне значення дисертації в тому, що вона розширює тематичні обрії українській етнології, виявляє цілий пласт наукових здобутків, які залишались невідомими або маловідомими, дає матеріал для майбутніх порівняльних досліджень обраного напряму. Цінність роботи полягає також у можливостях застосувати фактологічну частину дисертації для написання узагальнюючих праць з історіографії, етнології та історії етнології зарубіжних країн. Апробованим фактичним матеріалом можна користуватися при підготовці навчальних курсів з етнології, етнографії, історіографії, історії суспільних ідей, методичних посібників, написанні дипломних та курсових робіт. Знання історії зарубіжної науки має також важливий пізнавальний аспект - цей досвід може допомогти уникнути зайвих помилок й вибрати оптимальні рішення у плануванні розвитку вітчизняних гуманітарних дисциплін.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження оприлюднені на восьми наукових конференціях, а саме: ІІІ Міжнародна наукова конференція „Вікно в європейську науку” (Чернівці, 2006); „Проблеми дослідження стародавньої та сучасної історії Верхнього Потисся” (Ужгород, 2006 р. ); Міжнародна конференція „Ціна свободи й незалежності: трансформація політичних систем в країнах Центральної та Південно-Східної Європи до та після 1989-1991 рр.” (Ужгород, 2006); Міжнародна наукова конференція „Національна культура в контексті сучасних глобалізаційних процесів” (Київ, 2006); „Національна та конфесійна ідентичність населення Українських Карпат ХХ - поч. ХХІ ст. (Ужгород, 2006 р); Міжнародна наукова конференція „Румунсько-українські відносини: історія та сучасність” (Клуж, Румунія, 2007); Міжнародна наукова конференція „Етнокультурні фактори національної ідентифікації населення українського порубіжжя” (Київ, 2007); 62-а підсумкова наукова конференція професорсько-викладацького складу історичного факультету УжНу (Ужгород, 2008).

Структура дисертації. Дисертація побудована за хронологічно-проблемним принципом. Вона містить вступ, чотири розділи поділені на параграфи, висновки, список використаних джерел та літератури, який містить 398 позицій, додатки. Обсяг основного тексту дисертації становить - 194 с., додатки - 8 с. Загальний обсяг дисертації - 232 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, розкрито зав'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, вказано основну мету і завдання, визначено об'єкт, предмет, методи дослідження, сформульовано наукову новизну та практичне значення дисертації, відображено апробацію наукової роботи.

Перший розділ дисертації - “Методологія, історіографія та джерельна база дослідження”. У параграфі “Теоретичні та методологічні проблеми дослідження історії науки” розглянуто загальні проблеми історіографічних студій в етнології. Проаналізовано погляди авторів, які у своїх працях порушували різні аспекти філософії та історії науки, вивчали історію конкретних народознавчих дисциплін (української, російської, німецької, словацької тощо). Узагальнюючи ці погляди, дисертант обґрунтовує доцільність використання комплексного підходу в історіографічних дослідженнях.

Окремо розглядаються теоретико-методологічні проблеми написання історії науки взагалі і словацької етнології конкретно. Серед них: групування матеріалу відповідно до обраного підходу (тематично-проблемний, хронологічний, інституційний); проблема визначеня етапів і критеріїв розвитку науки; періодизації історії словацької етнологічної дисципліни; питання номіналізму та конвенціалізму в науці тощо.

У параграфі “Історіографія та джерельна база” проаналізовано стан наукової розробки проблеми у словацькій та вітчизняній історіографії, а також охарактеризовано джерельну базу. У частині “Словацька історіографія” зазначено, що історія етнології стала об'єктом систематичних студій Я. Мйартана, Я. Подолака та інших дослідників від середини ХХ ст. Mjartan Jan. Holubi ako narodopisec / Jan Mjartan // Jozef L'udovit Holubi “Narodopisne prace”. - Bratislava, 1958. - S. 7-45; Podolak Jan. Desat rokov slovenskeho narodopisu (1945-1955) / Jan Podolak // Slovensky Narodopis. - 1955. - № 4. - S. 421-448. . Однак синтезні праці з'явилися лише в 1970-80-х рр. Тоді були надруковані фундаментальні монографії В. Урбанцової Urbancova Viera. Pociatky slovenskej etnografie / Viera Urbancova. - Bratislava, 1970. 388 s.; Її ж. - Slovenska etnografia v 19. storoci (vyvoj nazorov na slovensky lud) / Viera Urbancova. - Martin, 1987. - 440 s. , де вона простежила історію дисципліни від початків накопичення етнографічних знань до кінця ХІХ ст. У наступні роки з'являлося чимало праць інших авторів, які висвітлювали різні періоди історії науки, персоналії чи проблеми історії народознавства.

Серед досліджень останніх років варто згадати велику статтю Я. Подолака Podolak Jan. Etnologia na Slovensku v 20. storoci - Etapy jej vyvoja / Jan Podolak // Ethnologia Actualis Slovaca. - Vol. III. Etnologicke a folkloristicke institucie na Slovensku, 2003. - S. 9-58. . Вагомим є його внесок у висвітлення міжвоєнного періоду дисципліни, оскільки в часи комуністичної влади цей етап замовчувався або свідомо спотворювався з ідеологічних причин. Значна кількість історіографічних відомостей міститься в Енциклопедії народної культури Словаччини Encyclopedia l?udovej kultury Slovenska. - Bratislava, 1995. - 872 s. . Цінні матеріали знаходимо у збірниках конференцій, проведених із нагоди ювілеїв учених, які визначали розвиток етнології Словаччини в ХХ ст. (П. Богатирьов, А. Меліхерчик, Ф. Воллман) Profesor Andrej Melichercik: spomienky a inspiracie. K nedozitej osemdesiatke (1917-1966) // Slovensky narodopis. - 1997. - № 1. - S. 78-86.; Benes Bohuslav. Folklorista Frank Wollman / Bohuslav Benes // K dejinam slovenskej folkloristiky. - Bratislava, 1996. - S. 90-98.; K 100. vyrociu narodenia P. G. Bogatyriova // Slovensky narodopis. - 1994. - № 1. - S. 53-66. , чи виданнях присвячених річниці певної установи, журналу (наприклад, 60-ліття Інституту етнології САН, 50-літній ювілей провідного етнологічного часопису “Slovensky narodopis”) тощо 60 rokov Ustavu etnologie SAV // Etnologicke rozpravy. - 2006. - № 1. - 284 s.; Voigt Vilmos. 50 rokov Slovenskego narodopisu / Vilmos Voigt // Slovensky narodopis. - 2003. - № 3. - S. 396-404. .

Крім історіографічних студій, у дисертації використано праці, присвячені теоретико-методологічним проблемам, конкретним аспектам традиційної культури Словаччини, матеріали діяльності наукових інститутів, кафедр, музеїв. До роботи залучена інформація, що міститься у спогадах та інтерв'ю представників науки Rozhovor s Bozenou Filovou, riaditel'kou Narodopisneho ustavu SAV v rokoch 1958 - 1989 // Etnologicke rozpravy. - 2006. - № 1. - S. 207-245; Rozhovor s profesorom Ernestom Gellnerom // Slovensky narodopis. 1992. - № 3. - S. 304-309; Rozhovor s PhDr. Son'ou Svecovou // Slovensky Narodopis. - 1993. - № 4. - S. 453-459; Rozhovor s prof. Vladimirom Karbusickym // Slovensky narodopis. - 1992. - № 1. - S. 56-65. . Сучасний період науки нам допомогли охарактеризувати матеріали етнологічних теоретико-методологічних дискусій, які відбулися в 1990-х рр. та на початку ХХІ ст. Ethnologia Actualis Slovaca. - Vol. I. Etnologia versus antropologia, 2000; Ethnologia Actualis Slovaca. - Vol. III. Etnologicke a folkloristicke institucie na Slovensku, 2003; Diskusia o etike v etnologickom vyskume // Etnologicke rozpravy. - 2002. - № 2. - S. 85-103; Diskusia o nasej vede // Narodopisne informacie. - 1992. - № 1. - S. 101-108; Diskusia o nasej vede // Narodopisne informacie. - 1991. - №2. - S. 115-132. .

У дисертації важко було б обійтися без вітчизняної наукової літератури (радянської та сучасної української й російської), зокрема без класичних історіографічних праць С. Токарева, В. Горленка, Р. Кирчіва та інших, які відкривають простір для паралелей і порівнянь Горленко В. Ф. Нариси з історії української етнографії / В. Ф. Горленко. - К.: Наук. думка, 1964. - 248 с.; Його ж. - Становление украинской этнографии конца ХVІІІ - первой половины ХІХ века / В. Ф. Горленко. - К.: Наук. думка, 1988. - 215 с.; Кирчів Р. Донаукові зацікавлення українським фольклором та етнографією / Р. Кирчів // Народна творчість та етнографія. - 2005. - № 1-3 ; Токарев С. А. История зарубежной этнографии / С. А. Токарев. - М.: Высш. школа, 1978. - 352 с.; Його ж. - История русской этнографии / С. А. Токарев. М.: Наука. - 1966. - 456 с. . Різні аспекти чи періоди історії словацької науки висвітлені у відносно недавніх студіях Н. Граціанської, Н. Пушкарьової Грацианская Н. Словаки. К проблемам этнокультурной истории / Н. Грацианская. - М.: ИЭИА, 1994. - 204 с.; Пушкарева Н. Этнография восточных славян в зарубежных исследованиях (1945-1990) / Н. Пушкарева. - СПб.: БЛИЦ, - 1997. - 333 с. . Існує чимало монографій, захищених дисертацій з проблем історії словацької фольклористики, культурних відносин між країнами Керецман Н. П. Культурні зв'язки українського чеського та словацького народів в останній третині ХІХ - на поч. ХХ ст.: автореф. дис. на здобуття ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 “Вітчизняна історія” / Н. П. Керецман - Ужгород. - 1992. - 18 с.; Кріль М. М. Українсько-чеські-словацькі суспільні і культурні зв'язки 20-60 рр. ХІХ ст.: автореф. дис. на здобуття ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01) “Вітчизняна історія” / М. М. Кріль - Львів.: 1985. - 21 с.; Людовит Штур и его время: (к 175-летию с дня рождения). - М.: ИСБ, 1992. С. 119.. У них знаходимо відомості про П. Шафарика, Я. Коллара, Л. Штура, інших представників словацького народознавства ХІХ ст.

Безперечний інтерес для нашої теми становлять дослідження конкретних проблем матеріальної і духовної культури словаків. Серед них фольклористичні праці П. Богатирьова, М. Гайдая, В. Скрипки, Н. Шумади, В. Юзвенко, розвідки з матеріальної культури Н. Граціанської, опубліковані результати праці Міжнародної комісії із вивчення народної культури в Карпатах і на Балканах Богатырев П. Словацкие эпические рассказы и лиро-эпические песни (збойницкий фольклор) / П. Богатырев. - М., 1963. - 192 с.; Гайдай М. М. Чехословацько-українські взаємини в сучасній фольклористиці (1918-1960) / М. М. Гайдай. - К., 1963. - 88 с.; Грацианская Н. Н. Чехи и словаки // Рождение ребенка в обычаях и обрядах. Страны зарубежной Европы / Н. Н. Грацианская. - М., 1999. - 518 с.; Її ж. - Жилище и хозяйственные постройки словацкого крестьянства в ХIХ нач. ХХ века // Славянский этнографический сборник / Н. Н. Грацианская. - М., 1960. - С. 194-270; Скрипка В. М. Українська, чеська та словацька народна лірика (історико-порівняльне дослідження) / В. М. Скрипка. - К., 1970. - 288 с.; Карпатский сборник // Труды Международной Комиссии по изучению культуры Карпат и прилегающих к ним областей. - М. 1972. - 139 с.; Слов'янська фольклористика (нариси розвитку, матеріали). - К: Наук. думка, 1988. - 448 с. . При висвітленні історії діяльності цієї комісії використано матеріал, що знаходиться у Національному архівному фонді рукописів та фонозаписів ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України (зокрема, фонд № 14 містить інформацію про словацько-українські етнографічні експедиції в зоні етнічного прикордоння). Окремо слід згадати науковий доробок громадян Словаччини - українців за походженням: М. Сополиги, М. Мушинки, О. Рудловчак, І. Ваната, М. Гиряка, Н. Вархол та інших Гиряк М. Фольклористичні домагання українців Чехо-Словаччини / М. Гиряк // Дукля. - 1990. - № 3. - С. 55-53; Рудловчак О. До історії вивчення закарпато-українського фольклору та етнографії в ХІХ на початку ХХ ст. / О. Рудловчак // Науковий збірник Музею української культури в Свиднику. - Пряшів, 1976. Т. 7. - С. 34; Мушинка М. Місце фольклору в житті української молоді Східної Словаччини / М. Мушинка // Дукля. - 1990. - № 3. - С. 64-68; Ванат І. Процес національного самоусвідомлення українців Пряшівщини / І. Ванат // Дукля. - 1991. - № - 5-6. - С. 35-39; Сополига Мирослав. До питань етнічної ідентифікації та сучасних етнічних процесів українців Пряшівщини / М. Сополига // Наукові записки Музею української культури. Випуск 22. - Пряшів, 2001. - С. 208-237; Musinka M. Volodymyr Hnatuk a Slovensko / M. Musinka // Slavistika - еtnografia - folkloristika. - Bratislava, 1970. (red. J. Mjartan). - S. 11-30; Його ж. - Zvukove zapisy hudobneho folklore Ukrajincov vychodneho Slovenska a Zakarpatskej Ukrajiny z rokov 1929 a 1935 / M. Musinka // Ethnologia slovaca et slavica. - Vol. 30-31. - S. 185-194; Sopoliga Miroslav: Ukrajinci na Slovensku. Etnokulturne tradicie z aspektu osidlenia, ludovej architektury a byvania / Miroslav Sopoliga. - 2002. - 178 s.; Його ж. - Narodopisna cinnost Muzea ukrainsko-rusinskej kultury vo Svidniku / Miroslav Sopoliga // Ethnologia Actualis Slovaca. - Vol. III. Etnologicke a folkloristicke institucie na Slovensku, 2003. - S. 135-142. .

Крім згаданих праць, існує чимало інших, що торкаються нашої проблематики, однак вони рідко приділяють увагу етнографії, етнографічним науковим зв'язкам словаків з українцями, цікавлячись насамперед фольклористикою і літературно-фольклористичними контактами Slovensko-ukrainske vztahy v oblasti jazyka, literatury, historie a kultury. - Presov. - 2003. - 405 s. . Ті ж, які стосуються історії науки, фактично не виходять за межі ХІХ ст., тобто орієнтовані на період національного відродження слов'янських народів у Європі.

Історія словацької етнологічної науки ХІХ століття набула цілісного відображення у студіях В. Урбанцової. Однак ХХ ст. залишається висвітленим фрагментарно. Словацькі дослідники обережно трактують комуністичний період своєї етнонауки, внаслідок цього праць, які б повно та об'єктивно висвітлювали цей відрізок часу, поки надто мало, так само як і досліджень міжвоєнного періоду. Доводиться констатувати недостатній рівень наукової розробки історії словацької етнології і у вітчизняній історіографії. Наявні праці фрагментарно висвітлюють певні аспекти проблеми, отже написання узагальнюючої історії етнології Словаччини залишається завданням на майбутнє.

Другий розділ “Ранньонауковий та позитивістський періоди розвитку словацької етнографії (друга половина ХVІІІ - початок ХХ ст.)” присвячено історико-ретроспективному аналізові дисципліни на етапі становлення та в процесі її емансипації в наукову галузь. Упродовж другої половини ХVІІІ - першої половини ХІХ ст. словацьке народознавство формувалося під впливом поглядів представників просвітництва, романтизму, міфологічної школи. Дисципліна поставала фактично у процесі розвитку національного відродження та політичної історії словаків. У кінці ХІХ ст. відбулося становлення науки в модерному, позитивістському значенні слова.

Словацькі діячі просвітницької течії кінця ХVІІІ ст. (І. Тонсоріс, Ю. Фандлі, С. Тешедік) прагнули підвищити загальний добробут і освіченість народу шляхом накопичення знань про господарське життя людей. Прогрес вони пов'язували із економікою, тому приділяли багато уваги різним аспектам матеріальної культури, активно залучаючи відповідний етнографічний матеріал до своїх студій. Такий напрям досліджень відповідав державній політиці представників просвітницького абсолютизму (Марії-Терезії, Йосифа ІІ). Згаданий підхід відображений у тематиці конкретних праць - “Землероб в Угорщині” (Der Landmann in Ungarn), “Господар” (Hospodar), “Про хвороби” (O nemocach). Поступово предметне поле краєзнавчої дисципліни поширилися і на народні звичаї, обряди, свята. Етнографічні знання почали залучати для написання демографічних, географічних, статистичних, топографічних праць, регіональних досліджень країни - Земплина (А. Сірмай), Оравської жупи (Ю. Дурікович), опис Гемеру (Л. Бартоломейдес). У цих працях дослідники порушували проблеми походження-етногенезу різних народів Угорщини, цікавились питаннями їх етнопсихологічних особливостей.

На початку 1820-х рр. широкий діапазон інтересів дослідників-народознавців фактично призвів до виділення етнографії в самостійну дисципліну, що яскраво демонструють праці Я. Чапловича (1780-1847). Серед них - узагальнююча “Словаки в Угорщині” (Slovaci v Uhorsku) (1818-1820 рр.) Encyklopedia ludovej kultury Slovenska. - Bratislava, 1995. - S. 67. , та “Етнографія русинів” (Ethnografia Ruthenorum) з описом українського населення країни, що залишилась в рукописі Jan Caplovic. Etnografia Rusinov v Uhorsku // Urbanсova Viera. Pociatky slovenskej etnografie / Viera Urbanсova. - Bratislava, 1970. - S. 343-358. . Етнографію (narodopis) учений визначив як дисципліну, що описує людей у всіх модифікаціях людської природи, які зумовлені їх співіснуванням як народу” Jan Caplovic. Navrh na osnovu etnografie // Urbancova Viera. Pociatky slovenskej etnografie / Viera Urbanсova. - Bratislava, 1970. - S. 361. . Він поділяв її на історичну (порівняльну) та географічну (вивчає сучасний стан народів). Я. Чаплович дав своє визначення народу, співзвучне модерному розумінню політичної нації: “Це спільнота всіх жителів однієї країни, де може жити багато національностей. Вони відрізняються між собою мовою, походженням, звичаями, психічними та моральними принципами, способами занять” Jan Caplovic. Navrh na osnovu etnografie // Urbancova Viera. Pociatky slovenskej etnografie / Viera Urbancova. - Bratislava, 1970. - S. 362. . Об'єктом дисципліни вчений вважав всі верстви людей, крім вищої (панство, аристократія).

Попри тогочасні успіхи народознавства, з утвердженням романтизму та міфологічної школи дослідницькі акценти змістилися, тому методологічні та теоретичні підходи Я. Чапловича залишилася поза увагою його сучасників. У 1822 році Я. Коллар навів своє поняття народу - це спільнота людей, які об'єднані спільною мовою, звичаями та нормами моралі. Очевидно, що таке визначення набагато вужче ніж трактування Я. Чапловича.

Період 1830-50-х років - час активної діяльності у Словаччині так званої штурівської генерації. Їхній лідер - відомий славіст Л. Штур. В умовах посилення мадяризації і початку національного руху словаків він науково обґрунтував правомірність існування словацької літературної мови. Цей варіант повинен, на його думку, об'єднати місцеві діалекти та сприяти інтеграції словацького етносу. Під впливом поглядів Й. Гердера на народну пісню як вияв національного духу, дослідницькі інтереси штурівців (В. Гурбан, П. Гечко, Л. Реусс) зосереджуються переважно у сфері усної народної творчості. Аналогічні процеси зростання інтересу до збору народних пісень у цей час відбувалися в Україні, Чехії, Польщі та інших слов'янських країнах, які не мали тоді своєї державності і де починався процес національного відродження.

Нове покоління словацьких інтелектуалів бачило у народних верствах захисника прав нації, запоруку самобутності перед загрозою асиміляції в імперії Габсбургів. Пріоритетом народознавчої дисципліни в період 30-60-х рр. ХІХ ст. стають не науково-дослідницькі студії, а пошуки доказів національної самобутності словаків, високої естетичної цінності їх усної народної творчості. Критичний підхід до аналізу джерел стає рідкістю і навіть праці Я. Коллара, П. Шафарика відзначаються певною тенденційністю в підборі матеріалів Marcok Viliam. O dvoch teoretickych aspectoch dejin folkloristiky / Viliam Marcok // K dejinam slovesnej folkloristiky. - Bratislava, 1996. - S. 121.. У своєму прагненні відшукати докази автентичності словаків деякі дослідники (П. Гостинський, Й. Гурбан) піддавали літературній обробці народні пісні, міфи, казки. Траплялися і прямі фальсифікації матеріалу, що виправдовувалося необхідністю виживання нації в умовах подвійного національного гніту (П. Гечко, Г. Реусс).

Попри загальне захоплення романтизмом і міфотворчістю, у 60-70-х роках ХІХ ст. стали помітними прагнення до критичної та об'єктивної оцінки явищ народної культури. Свідченням цього є діяльність культурно-політичного товариства “Матиця словацька”. Незважаючи на нетривалий період існування (1863-1875 рр. ), вона дала поштовх до збирання серед населення зразків фольклору, а також деяких предметів побуту. Це демонструвало бажання окремих дослідників вийти за межі традиційного розуміння усної народної творчості як єдиного доказу автентичності словацької народної культури. Один із членів товариства - П. Добшинський у 1863 році опублікував “Програму збору простонародних пам'яток”. Інтерес дослідника стосувався проблематики ігор, танців, його цікавили народні ремесла та родинні звичаї, ремесла, способи обробки ґрунту, розведення тварин тощо. В інструкції подавалися також поради щодо методики праці з інформаторами, способів запису-фіксації матеріалів. Відозва вченого відіграла позитивну роль у розширенні фахових зацікавлень деяких тогочасних представників народознавства (Й. Голубі, А. Трухлий). Результатом діяльності Матиці став великий архів етнографічних матеріалів та видання двотомного “Збірника словацьких народних пісень, повістей, прислів'їв”, де містилися статті присвячені духовній, а почасти й матеріальній культурі.

У другій половині ХІХ ст. важливу роль у вивченні словацької народної культури відігравали чеські дослідники (Б. Немцова, Ч. Зібрт, Й. Коул). Своїм прикладом вони спонукали словаків об'єктивно відноситись до джерельного матеріалу. І хоча чеський інтерес до словацької культури був зумовлений насамперед політичними мотивами (концепція єдиного чехословацького народу як засіб опору національному гніту в Австро-Угорщині), - це не завадило досягненню позитивних наслідків у справі її дослідження.

Кінець ранньонаукового періоду словацького народознавства припадає на 70-80 рр. ХІХ ст. Порівнюючи з українською етнографією, можемо констатувати, що у Словаччині етап накопичення первісного фактичного матеріалу тривав довше. Наприкінці XVIII ст. інтерес до народної культури був почасти стимульований державною політикою з вивчення багатств країни. На початку ХІХ ст. рушійною силою становлення народознавства стають інші чинники, зокрема зростання національної самосвідомості словаків. Етнографія як окрема галузь знань постає завдяки діяльності місцевих інтелектуалів у тісному зв'язку з мовознавством, літературознавством і має чітко виражений характер народознавства або “Volkskunde”, що визначало її розвиток надалі. Така ситуація була типовою для етнографії всіх слов'янських народів, які не мали тоді власної держави.

Параграф “Словацьке народознавство (етнографія та фольклористика) в статусі окремої дисципліни (остання чверть ХІХ - початок ХХ ст.)”, відображає період, коли завдяки зростаючому впливу позитивізму, дисципліна виходить на рівень теоретико-методологічних дискусій. Актуальною стає потреба формулювання її понять, завдань, методики; чіткіше визначено об'єкт і предмет дослідження; коло зацікавлень дослідників поширюється на сферу матеріальної культури. Поступово вирішуються певні науково-організаційні проблеми етнографії, заплановані централізовані студії традиційної культури словаків.

В останній чверті ХІХ ст. на сторінках словацької періодики частіше обговорюються проблеми об'єктивного та критичного ставлення до зібраних матеріалів. Виходять друком “Програма плану при збиранні етнографічних фактів” С. Ваянського, “Інструкція по збору словацького етнографічного матеріалу” П. Соханя та інші. Серед інтелектуалів (С. Ваянський, П. Сохань, Ф. Сасінек) точаться дискусії з приводу завдань народознавства. Етнографію трактують як всебічний опис народу. Його вважають спільнотою людських поколінь, яка на основі подібності звичаїв, моралі, одягу, мови та інших ознак сприймає себе як єдину родину. До предметної сфери народоопису зараховують уже й артефакти традиційної матеріальної культури: народну архітектуру, одяг, предмети господарювання, кераміку тощо. Під впливом позитивізму етнографічні реалії стають об'єктом наукового аналізу, хоча у більшості випадків дисципліна перебуває на рівні простої дескрипції і констатації факту, однак і це був крок уперед порівняно з літературним міфотворенням та фальсифікаціями середини ХІХ ст.

Наприкінці століття важливу роль у підвищенні національної самосвідомості словаків, зростанні інтересу до матеріальної і духовної культури відігравали етнографічні виставки, де демонстрували експонати зі словацьких земель (Москва 1867 р., Відень 1873 р., Прага 1895 р., Будапешт 1896 р. ). Помітною була діяльність музеїв (Братиславського, Кошицького), громадсько-культурних товариств (“Жівена”, “Ізабелла”, “Товариство друзів домашнього промислу” тощо), які сприяли розвитку описового народознавства, збору деяких предметів народного мистецтва (вишивки, мережива, гончарні вироби тощо). У 1893 році зусиллями А. Кметя було створене Музейне словацьке товариство. Його народознавчий відділ сприяв появі етнографічних регіональних монографій - “Детва” К. Медведського (1905), “Міява” Й. Боднара (1911). Виходять з друку праці присвячені увагу сусідам словаків - угорцям, українцям-русинам, циганам (Й. Голубі ”З Словаччини” (Zo Slovenska), Г. Ваянський “Словацька культура” (Slovenska kultura)).

Проте, незважаючи на певні досягнення, виокремлення етнографії в самостійну дисципліну наприкінці ХІХ ст. через низку причин не відбулося. Серед них нечіткість концепції науки; відсутність державної підтримки; все ще значний вплив міфологічних та романтизованих уявлень (інтелектуали ототожнювали поняття народ і нація, тому етнографію розуміли, як дисципліну, що повинна виконувати політичну функцію - захист національного духу), слабкість та нечисленність освіченої та національно свідомої інтелігенції. Фактично до початку ХХ ст. мова про наукові дослідження не йшла, етнографічну думку розвивали інтелектуали-аматори (переважним чином з богословською освітою), які віддавали перевагу краєзнавчо-дескриптивним розвідкам і мало цікавились проблемами теорії (Й. Голубі, А. Кметь та інші).

У третьому розділі - “Словацька етнографія в ХХ столітті” аналізується час, коли словацьке народознавство виділилося в окрему науку з усіма необхідними атрибутами, що збіглося з періодами зміни політичної історії країни. Він охоплює кілька етапів розвитку науки, кожен з яких репрезентує якісно відмінну стадію. У повоєнні роки Словаччина отримала відносну незалежність у складі Чехословацької республіки (1918-1939), а пізніше - статус самостійної Словацької Республіки (1939-1945). У сучасній фаховій літературі позитивно оцінюють рівень тогочасної етнографії в країні, хоча за комуністичної влади з ідеологічних причин цей період трактували як деградацію здобутків ХІХ ст. Якісне зростання очевидно зумовили кілька факторів: державна підтримка науки, співпраця із чеськими та зарубіжними науковцями, відсутність жорсткої політичної цензури.

Завдяки урядовому фінансуванню розвинулася мережа закладів, які займалися етнографічними дослідженнями. У 1920-х рр., у Празі було створено Державний інститут народної пісні з словацьким відділенням, наукова діяльність якого поступово була поширена і на Закарпаття (Підкарпатську Русь). При Слов'янському інституті в Празі виник Відділ вивчення Словаччини і Підкарпатської Русі, який фінансував етнографічні експедиції, публікував дані в часописі “Бібліотека” та збірнику “Карпатика”, здійснював лекційну роботу; діяло “Вчене товариство Шафарика”, однією з цілей якого була підтримка етнографічного вивчення Словаччини та Підкарпатської Русі. Воно видавало журнал “Братислава”, де друкувалися праці з народознавства. Певні етнографічні студії проводили Братиславський та Кошицький музеї, низка новозаснованих: Словацький національний музей в Мартині, Аграрний музей в Братиславі (мав філію в Мукачеві), Музей гірничої справи в Банській Штявниці.

Безперечно, непересічною подією стало відкриття при Братиславському університеті 1921 року першої в Чехословаччині Кафедри-семінару народознавства з найбільшою у державі спеціалізованою бібліотекою. Як наслідок, у міжвоєнний період з'явилося перше покоління професійних словацьких етнографів і фольклористів (Я. Мйартан, А. Меліхерчик, Р. Беднарік, С. Ковачевічова).

Якісним зростанням словацька етнографія значною мірою завдячувала чеським науковцям (Ї. Горак, К. Хотек, Ї. Полівка, В. Пражак, К. Пліцка). Вони організовували наукові дослідження та публікацію їх результатів, сприяли підвищенню теоретичного і методологічного рівня словацьких етнографів. За їх допомогою словацькі етнографи познайомилися зі значною кількістю різноманітних теоретичних підходів: еволюціонізмом, теорією культурних кіл, функціоналізмом, структуралізмом. Серед згаданих науковців особливу роль відіграв учень Л. Нідерле - К. Хотек, який був завідувачем Кафедрою народознавства, читав лекції з етнології, етнографії, антропології. Завдяки йому студенти прилучились до порівняльних міжкультурних досліджень, що було новим для дескриптивного народознавства Словаччини.

У міжвоєнний період широку дослідницьку роботу розгорнули зарубіжні викладачі кафедри: Ф. Воллман, П. Богатирьов. Перший організував систематичний комплексний збір словацької народної прози. Зі студентами він регулярно організовував польові експедиції, результати яких публікувались у “Збірнику” відновленої “Матиці словацької”. З іменем П. Богатирьова, крім викладацької діяльності, пов'язані комплексні дослідження Підкарпатської Русі (сучасне Закарпаття), де він провів ряд успішних експедицій. На основі емпіричного матеріалу з життя місцевих русинів-українців учений розробив метод синхронічного аналізу, який узагальнив і представив у доповіді “Синхронічний метод і етнічна географія” на ІІ З'їзді слов'янських етнографів і географів у Польщі (1927 р. ). У 1929 році в Парижі французькою мовою вийшла монографія “Магічні дії, обряди та вірування Підкарпатської Русі”, що підсумовувала його досвід використання методу, який Ф. де Соссюр застосував для дослідження мови, а П. Богатирьов використав для аналізу етнографічного і фольклорного матеріалу.

Державна підтримка словацької етнографії тривала, допоки вона своїми результатами сприяла підтвердженню концепції єдиного чехословацького народу. Однак в умовах І-ої ЧСР словаки поступово емансипувалися, вимоги автономії і федерації набували голоснішого звучання. Як наслідок - у 1930-х рр. через політичні причини країну залишили К. Хотек, В. Пражак, Ф. Воллман та інші, ліквідовано низку етнографічних закладів, до Праги була вивезена бібліотека Кафедри народознавства. Попри це, на момент утворення Словацької республіки, словацькі етнографи мали вже достатній досвід, щоб розвивати дисципліну самотужки.

У воєнний час, як сателіт фашистської Німеччини, Словаччина здійснювала відносно самостійне управління внутрішньою політикою. Хоча дехто із сучасних словацьких історіографів возвеличує національно-клерикальну державність країни, більшість істориків критично оцінюють період 1939-1945 рр. Вовканич І. Чехословаччина в 1945-1948 роках / І. Вовканич. - Ужгород: Вид. В. Падяка, 2000. - С. 70. . Інтелігенція тих часів з недовірою ставилася до політики влади Й. Тісо, оскільки була вихована в дусі слов'янофільства. Незважаючи на проголошену урядом “еру словацького націонал-соціалізму”, народознавці намагалися бути об'єктивними у своїх дослідженнях. Старша генерація продовжувала займатися збором, описом і документування матеріалів незважаючи на війну. Працювали дві етнографічні установи - народознавчий відділ “Матиці словацької" та Словацький національний музей Музейного словацького товариства, які сприяли появі теоретичних досліджень. Важливим став випуск у 1939 році першого фахового часопису - Народознавчого збірника (Narodopisny sbornik), який перетворився на друковану трибуну етнографів країни.

У цей період дисципліна позбулася впливу ідеології чехословакізму. У складних умовах політично-воєнного протистояння етнографи спромоглися опублікувати кілька узагальнюючих праць. У 1942 році виникла Словацька академія наук та мистецтва, яка започаткувала видання - „Словацьке краєзнавство”. У його другому томі були надруковані праці Р. Беднаріка про духовну та матеріальну культуру словаків і стаття А. Меліхерчика про словацький фольклор. Згодом вийшла також його монографія “Теорія народознавства”. У ній, уперше в словацькій етнографії, чітко сформульовано концепцію дисципліни та показано її розвиток в контексті європейських наукових шкіл.

У лютому 1948 року до влади в оновленій Чехословаччині прийшли комуністи. Сучасні українські, російські, чеські і словацькі історики дають суперечливі оцінки цим подіям Вовканич І. Чехословаччина в 1945-1948 роках / І. Вовканич. - Ужгород: Вид. В. Падяка, 2000. - С. 46-77. . Відрізок часу 1948-1989 рр., який відображено у параграфі “Марксистський період словацької етнографії (1948-1989 рр.)”, став якісно відмінним етапом цієї дисципліни. Цьому сприяла низка організаційних заходів: створення у 1955 році Інституту народознавства САН; чітке визначення концепції та завдань науки; стабільне фінансування етнографічних та фольклористичних досліджень; підтримка й розвиток мережі науково-дослідних установ, музеїв тощо.

Із кінця 1940-х рр. у словацькому суспільстві та науці почалося методичне насаджування ідеології марксизму, посилилася політична цензура, адміністрування, ідеологічний контроль. Це відповідало загальній тенденції “радянізації” нових країн соціалістичного табору Ясевич З. Польська етнологія. Між етнографією та культурною антропологією / З. Ясевич // Народна творчість та етнографія. - 2007. - № 1. - С. 15. . Однак, попри явні перегини, як от: ідеологізація суспільних відносин, вимога пошуку класового антагонізму в дослідженнях, - завдяки марксистській методології почав зростати теоретичний рівень дисципліни, народознавство досягло значних результатів.

Орієнтуючись на зразки етнографії в СРСР, словацька наука швидко очистилася від методологічного хаосу шкіл і підходів, вплив яких зберігався від попередніх часів (романтично-міфологізовані уявлення, примітивний описовий позитивізм, елементи вчень Наумана і Гофман-Краєра, міграційна теорія, структуралізм, функціоналізм). Принципи стрункої і доволі простої марксистської методології змушували науковців творчо підходити до завдань науки. Як наслідок, упродовж, 1960-80-х рр. було створено чимало фундаментальних праць, а тематичними і регіональними монографіями охоплена значна частина тем традиційної духовної та матеріальної культури Словаччини. Серед них слід згадати узагальнюючий нарис “Словаки”, який увійшов до радянського видання “Народы мира”; “Народна культура”, що вміщений до видання “Чехословацьке краєзнавство” (Иeskoslovenska vlastiveda); Етнографічний атлас Словаччини Podolak Jan. Etnologia na Slovensku v 20. storoci - Etapy jej vyvoja / Jan Podolak / Ethnologia Actualis Slovaca. - Vol. III. Etnologicke a folkloristicke institucie na Slovensku, 2003. - S. 9-58. .

Істотними були також і негативні наслідки радянізації словацького народоопису. Внаслідок насаджування марксизму, маніпуляції з ідеологічними гаслами нерідко з'являлися дослідження, які не мали наукової цінності. Фетишизація догматів не сприяла появі аналітичних праць, переважали емпіричні студії традиційної культури словаків. Деякі результати не могли бути опублікованими, оскільки вони суперечили офіційній ідеології. “Залізна завіса” накладала обмеження й на міжнародні наукові контакти, через що словацька етнографія (як і інші гуманітарні дисципліни країн соцпростору) опинилася обабіч світової науки.

Наприкінці 1980-х рр. етнологія словаків, пройшовши в своєму розвитку низку етапів, дійшла висновку, що основним об'єктом дисципліни залишається народ, її предметом - традиційна культура. Це відповідало завданням народознавства ХІХ ст., коли Словаччина не мала статусу державності. Що стосується ХХ ст., то внутрішній вектор розвитку науки можна оцінювати двояко. Позитивною тенденцією було прагнення підтримувати традиції народознавчої дисципліни (словакам у другій половині ХХ ст. належало ще чимало зробити на власному полі). Однак, під тиском радянської ідеології наука була вимушена залишатися в межах словацького етноцентризму, хоча реалії життя диктували необхідність і кроскультурних порівнянь.

Центральний у роботі четвертий розділ - “Словацька етнологія на сучасному етапі (1989-2007 рр.)”. У цей період, після падіння “залізної завіси”, відміни цензури, та ідеологічного адміністрування, народознавство долучається до можливостей і плюралізму світової науки.

Матеріали тогочасних теоретичних дискусій відображають погляди словацьких етнологів щодо існуючого стану і перспектив розвитку дисципліни Diskusia o nasej vede // Narodopisne informacie. - 1991. - №2. - S. 115-132; Diskusia o nasej vede // Narodopisne informacie. - 1992. - № 1. - S. 101-108; Lescak Milan. Horizonty sucasneho slovenskeho narodopisu / Milan Lescak // Muzeum. - 1991. - № 2. - S. 1-5. . Науковці погоджувалися, що історична методологія себе ще не вичерпала, особливо в дослідженні матеріальної культури (схожих висновків дійшли тоді етнологи Росії, Угорщини). Значна частина словацьких етнологів, поступово звільняючись від марксистської методології, трактували етнологію як науку про людину та її культуру. Перспективним вважався розвиток нових тем (антропологія етнічних, релігійних, соціальних та інших груп, дослідження міста, людини, ідентичності) при збереженні традицій національної науки Арутюнов С. А. Преодоление какого кризиса? / С. А. Арутюнов // Этнографическое обозрение. - 1993. - № 1. - С. 8-14.; Басилов В. Н. Этнография: есть ли у нее будущее? / В. Н. Басилов // Этнографическое обозрение. - 1992. - № 4. - С. 3-17; Коша Ласло. Чиї ви сини? Огляд угорської етнографії / Ласло Коша. - Ужгород: СП “ПоліПрінт”, 2002. - 244 с.; Марков Г. Е. О бедной науке замолвим слово / Г. Е. Марков // Этнографическое обозрение. - 1992. - № 5. - С. 3-7; Тишков В. А. Советская этнография: преодоление кризиса / В. А. Тишков // Этнографическое обозрение. - 1992. - № 1. - С. 5-19.; Филиппов В. Р. Crede experto (Отечествення этнология сегодня и завтра) / В. Р. Филлипов, Е. И. Филиппова // Этнографическое обозрение. - 1993. - № 5. - С. 3-11; Шнирельман В. А. Наука в условиях тоталитаризма / В. А. Шнирельман // Этнографическое обозрение. - 1992. - № 5. - С. 7-18; Rozhovor s profesorom Vilmosom Voigtom // Slovensky Narodopis. - 1992. - № 4. - S. 396-398. . Це знайшло відображення в новій концепції дисципліни (її оприлюднив директор Інституту народознавства М. Лешчак Lescak Milan. Zaciatok uzitocnych dialogov? (Na okraj jednej ankety) / Milan Lescak // Slovensky Narodopis. - 1991. - № 1. - S. 67-76). Однак реалії життя початку 1990-х рр. не сприяли успішному здійсненню таких намірів, хоча умови дослідницької роботи якісно змінилися. Помітною новацією стало запровадження системи цільового фінансування, що уможливлювало реалізацію актуальних проектів відповідно до нагальних потреб суспільства.

У наступні десять років розвитку словацької етнології марксистська методологія перестала розумітися в якості єдиновірної, хоча відмову від принципу історизму офіційно ніхто не декларував. Предметне коло науки розширилося новими темами (ідентичність, антропологічні дослідження, трансформаційні процеси села, сучасний фольклор і політика, етнотуризм і словацька культура). Це стало необхідним в умовах зникнення традиційної селянської культури, яка до цього часу була основним предметом науки; зміни умов життя та вимог суспільства. Судячи з тематики і змісту теоретичних і прикладних публікацій 1990-х років Benza Mojmir. Etnicka identita z pohl'adu etnologie / Mojmir Benza // Slovensky Narodopis. - 1998. - № 4. - S. 466-470; Feglova Viera. Priestor ako antropologicky fenomen / Viera Feglova // Slovensky narodopis. - 1993. - № 2. - S. 131-138; Ira Vladimir. Moznosti vyuzitia niektorych humanno-geografickych pristupov v etnologii / Vladimir Ira // Slovensky Narodopis. - 1994. - № 2. - S. 202-206; Jakubikova Kornelia. Je etnicka identifikacia funkciou jazyka a kultuty? / Jakubikova Kornelia // Slovensky Narodopis. - 1993. - № 1. - S. 60-64; Kanovsky Martin. Lingvistika a socialne vedy / Martin Kanovsky // Slovensky Narodopis. - 1997. - № 2. - S. 151-160; Kilianova Gabriela. Etnicita, kultura a hranice. Pripad Strednej Europy / Gabriela Kilianova // Etnologicke rozpravy. - 1994. - № 2. - S. 45-56; Luter Daniel. Vuskumy mesta a formovanie urbannej etnologie na Slovensku / Daniel Luter // Slovensky narodopis. - 1996. - № 3. - S. 334-344; Profantova Zuzanna. Desat' rokov vedeckej prace v Ustave etnologie Slovenskei akademie vied / Zuzanna Profantova // Ethnologia Actualis Slovaca. - Vol. III. Etnologicke a folkloristicke institucie na Slovensku, 2003. - S. 81-92; Stredoevropske kontexty l'udovej kultury na Slovensku. - Bratislava, 1995. - 177 s.; Tradicia, etika a civilizacne zmeny. - Bratislava, 1999. - 183 s. , в багатьох випадках (релігійна антропологія, субкультури) спостерігався відхід від етнічної проблематики, однак популярність досліджень ситуаційної ідентичності, існуючі урбантропологічні праці засвідчувала сталий інтерес до етноідентифікаційних студій. Отже, на кінець 1990-х років словацька етнологія залишалася дисципліною територіально і тематично орієнтованою на власні терени й народ.