Етнокультура українців Північно-Східної Слобожанщини в другій половині ХХ – на початку ХХІ століть

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 39(477+470.32)?19/20?

ЕТНОКУЛЬТУРА УКРАЇНЦІВ ПІВНІЧНО-СХІДНОЇ СЛОБОЖАНЩИНИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХХ - НА ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТЬ

Спеціальність 07.00.05 - етнологія

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ВОРОПАЙ МАРИНА ВАСИЛІВНА

Київ 2009

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі етнології та краєзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник кандидат історичних наук, доцент Гончаров Олександр Петрович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри етнології та краєзнавства

Офіційні опоненти доктор історичних наук, професор Сергійчук Володимир Іванович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри давньої та нової історії України

кандидат історичних наук, Метка Людмила Олексіївна, Інститут керамології - відділення Інституту Народознавства НАН України, завідувач відділу керамології новітнього часу

Захист відбудеться «9» червня 2009 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.01 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий «30» квітня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук Казакевич Г. М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг дисертації 191 с. (обсяг основного тексту 162 с.). Список використаних джерел та літератури містить 248 позицій.

Вступ. Актуальність теми дослідження. В незалежній Україні зріс інтерес до витоків української культури та її розвитку упродовж всього існування українського народу. Для української національної культури підґрунтям є традиційна народна культура, на основі якої сформувалися наука, література, мистецтво. Збереження духовних надбань має важливе значення для розвитку і зміцнення української державності. Тому закономірною є активізація етнологічних досліджень, спрямованих на вивчення української культурно-обрядової спадщини, її регіональної специфіки, трансформації в попередні часи та збереження в сучасний період. Окрім дослідження особливостей традиційної культури українців, що проживають в межах основного етнічного масиву, поза увагою не залишаються і ті частинки етносу, які проживають за межами своєї держави внаслідок різних історичних обставин. Такий підхід дає можливість отримати максимально повне уявлення про історико-культурний розвиток народу. Тож зацікавлення сучасним становищем українців в межах Північно-Східної Слобожанщини, а саме на території нинішніх Курської, Білгородської та Воронізької областей Російської Федерації, не є винятком. Необхідність комплексного дослідження культури українців, які проживають в інших країнах, зумовлюється і сучасними світовими політичними, економічними та соціальними процесами, які також впливають на стан збереженості національної самобутньої культури. Матеріали в пресі, періодиці, розвиток художньої самодіяльності, популяризація на радіо та телебаченні з одного боку сприяють відродженню призабутих традицій, а з іншого призводять до залучення псевдонародних традицій в сімейну та календарну обрядовість. Тому дослідження цих змін дасть змогу з'ясувати сучасний стан та передбачити напрями, в яких буде розвиватися народна культура українців, яким все важче зберігати свою національну ідентичність в умовах проживання на теренах інших держав.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах держбюджетної науково-дослідної теми «Історія української державності нової та новітньої доби», затвердженої вченою радою історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (державний реєстраційний номер № 06БФ046-01), безпосередньо пов'язана з дослідженнями кафедри етнології та краєзнавства історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Об'єктом дослідження є етнічне українське населення Північно-Східної Слобожанщини.

Предметом дослідження є етнодемографічні зміни в українському середовищі, умови функціонування української мови, проблема збереження національної ідентичності, звичаї та обряди родильно-хрестильної, весільної, календарної обрядовості українців регіону впродовж другої половини ХХ - початку ХХІ століть.

Мета дисертаційної роботи полягає у тому, щоб на основі архівних матеріалів, польових досліджень та наукової літератури визначити особливості розвитку та ступінь збереженості традиційної обрядової культури українців Курщини, Білгородщини та Вороніжчини. Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання наступних дослідницьких завдань:

- проаналізувати стан історіографії та джерельної бази дослідження;

- розкрити історико-географічні та соціально-політичні особливості заселення Слобожанщини з метою кращого розуміння сучасних етнокультурних процесів;

- простежити етнодемографічну ситуацію в українському середовищі регіону на основі переписів населення;

- показати умови функціонування української мови та стан збереження національної ідентичності українців Курщини, Білгородщини та Вороніжчини;

- дослідити зміни в родильно-хрестильній, весільній і календарній обрядовості упродовж другої половини ХХ ст., з'ясувати їх причини;

- з'ясувати стан збереженості народних традицій серед українців регіону і визначити перспективи збереження самобутності та ідентичності української спільноти Північно-Східної Слобожанщини.

Географічні межі дослідження - це територія, складова частина історико-географічного регіону Слобожанщини, що входить до складу Російської Федерації. За сучасним адміністративним поділом Росії територія регіону охоплює південно-західні райони Курської, Білгородської та Воронізької областей. В розділах дисертаційного дослідження географічні назви подаються відповідно до адміністративно-територіальних змін. Основна увага приділена сільському населенню зазначеного регіону, оскільки саме в його середовищі краще зберігаються народні знання та традиції, що пов'язано з відносним збереженням традиційного укладу життя. Разом з тим, для порівняння залучається інформація про весільну, родильну та календарну обрядовість Слобожанщини, яка знаходиться в межах української державної території.

Хронологічні межі дослідження обмежено періодом другої половини ХХ - початком ХХІ століття, оскільки в цей період на означених теренах відбувалися складні процеси, пов'язані зі зміною соціальних, економічних умов життя, трансформацією традиційних та впровадженням нових, радянських, обрядів і традицій, їх уніфікацією та оголошенням загальнодержавними, а з 90-х років ХХ ст. - до сьогодні - частковим відродженням призабутих народних традицій. Водночас здійснені короткі екскурси в минуле з залученням відповідного матеріалу з метою порівняння і простеження змін у сімейній та календарній обрядовості українців регіону, які відбулися впродовж другої половини ХХ - початку ХХІ ст.

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять принципи системності та історизму, які передбачають вивчення й узагальнення подій і явищ на основі науково-критичного аналізу різноманітних джерел та літератури, стосовно предмету дослідження. При розробці теми використані такі методи наукового пізнання: аналізу та синтезу, класифікаційний, хронологічний, порівняльно-історичний, ретроспективний. Емпіричний матеріал отриманий за допомогою польових досліджень (спостереження, опитування) та аналізу архівних документів.

Наукова новизна. Вперше здійснено комплексне вивчення звичаїв та обрядів, приурочених до сімейних (весілля, народження дитини) та календарних свят українців, що проживають в Курській, Білгородській та Воронізькій областях Росії впродовж другої половини ХХ - на початку ХХІ століть. В дисертаційному дослідженні з'ясовано стан та умови функціонування української мови в регіоні, висвітлено питання збереження національної ідентичності українців, яким бракує належних умов для свого культурного розвитку. Уточнено уявлення про складну етнодемографічну ситуацію в українському середовищі регіону та розкрито основні причини суттєвого зменшення кількості українців на теренах Північно-Східної Слобожанщини. Простежено зміни в традиційній обрядовості та зникнення деяких звичаїв і обрядів, вказано на причини, які призвели до цього, виявлено нововведення, що відбулися упродовж другої половини ХХ століття у весільній, родильній, календарній обрядовості. Окрім цього, до наукового обігу введено значний етнологічний матеріал, отриманий в результаті власних польових досліджень автора.

Практичне значення дисертації полягає у тому, що фактичний матеріал, теоретичні узагальнення, висновки дають можливість скласти більш повне уявлення про етнокультурну, демографічну, лінгвістичну ситуацію в середовищі українців, які проживають в Курській, Білгородській та Воронізькій областях Росії.

Матеріали дисертації можуть бути використанні при викладанні історії України в різних навчальних закладах, при підготовці шкільних програм з українознавства, курсів та спецкурсів з етнології, культурології.

Висновки дисертації можуть бути корисними при розробці державних програм щодо підтримки українців, які знаходяться поза межами державної території. слобожанщина обрядовість український мова

Апробація роботи. Основні положення, проміжні результати та висновки роботи обговорювалися протягом 2005 - 2008 років на засіданнях кафедри етнології та краєзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні положення та висновки дисертації були апробовані автором на всеукраїнських і міжнародних наукових конференціях: Науково-практичній конференції до Дня науки історичного факультету, присвяченого 15-річниці Незалежності України (Київ, 2006), V Всеукраїнських щорічних науково-практичних читаннях «Фольклор і література в історичному розвитку та державотворенні України», присвячених Павлу Чубинському (Київ - Бориспіль, 2007), IV Всеукраїнській науково-практичній конференції для студентів і молодих науковців «Українська державність: історія і сучасність» (Маріуполь, 2007), Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених, присвяченій 90-річчю Гетьманату Павла Скоропадського «День науки історичного факультету» (Київ, 2008), Міжнародній науково-практичній конференції «Розвиток етнокультури в умовах трансформаційних та глобалізаційних процесів» (Київ, 2008).

Публікації. Основні положення дисертації викладені у 5 статтях автора, 4 з яких опубліковано у наукових фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України і 1 - у збірнику матеріалів конференції.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі «Історіографія та джерельна база дослідження» простежено стан наукової розробки теми та здійснено огляд джерельної бази дисертації.

У підрозділі 1.1. «Історіографічний огляд проблеми» проаналізовано праці українських і російських етнологів та істориків з ХІХ ст. до сьогодення, на сторінках яких тією чи іншою мірою висвітлено історію формування регіону, історичні умови, в яких воно відбувалося, традиційну культуру українців Курщини, Білгородщини та Вороніжчини. Окрім цього, проаналізовано також праці, присвячені етнокультурі місцевого російського населення, з метою кращого розуміння змін, які відбулися в традиційній культурі українців, та простеження впливу російської традиції на ці процеси.

Вивчення Слобожанщини, як історико-етнографічного регіону, розпочалося ще у ХІХ ст., коли в Харкові у 1805 році відкрився університет, який став «провідним центром розвитку етнографічної думки в Україні» Горленко В. Ф. Становление украинской этнографии конца XVIII - первой половины XIX ст. / В. Ф. Горленко; АН УССР. - К.: Наукова думка, 1988. - С. 103.. В цей період побачили світ праці І. Срезневського Срезневский И. И. Историческое обозрение гражданского устроения Слободской Украины / И. И. Срезневский. - Х., 1839. - 93 с., І. Бєляєва Беляев И. О сторожевой и станичной полевой службе на польской Украйне Московского государства, до царя Алексея Михайловича / И. Беляев. - М.: Университетская типография, 1846. - 86 с., Г. Квітки-Основ'яненкаКвитка-Основьяненко Г. Ф. О слободских полках // Квитка-Основьяненко Г. Ф. Украинцы // Квитка Основьяненко Г. Ф. Собрание сочинений в семи томах / Г. Ф. Квитка-Основьяненко; [Редкол.: П. М. Федченко (пред.) и др.] - К.: Наукова думка, 1981. Т. 7: Исторические, этнографические, литературно-публицистические статьи, письма / [Сост. и примеч. Р. С. Мищука; Ред. О. И. Гончар]. - С. 30 - 51.(праці останнього перевидавалися у 1981 році). В них висвітлюються питання історії заселення, адміністративного улаштування, розглядаються причини пізнього освоєння регіону, склад населення та місця його колишнього проживання, визначаються межі та перераховуються губернії, які входили до складу Слобідської України. Г. Квітка-Основ'яненко в цей же час опублікував свою невелику роботу етнологічного характеру, в якій одним з перших розглянув розвиток традиційної української культури в межах українсько-російської етноконтактної зони - Слобожанщини, торкаючись змін, що відбулися в мові, звичаях, обрядах українців під впливом взаємоіснування і взаємодії двох культурКвитка-Основьяненко Г. Ф. Украинцы // Там само. - С. 84 - 89. . Наприкінці ХІХ ст. вийшла стаття М. Плохінського, в якій автор зробив спробу розкрити процес колонізації Слобідської України на прикладі Курської губернії XVII - початку XVIII ст., вказавши при цьому населені пункти, засновані українцями Плохинский М. М. Гетман Мазепа в роли великорусского помещика / М. М. Плохинский // Сборник Харьковского историко-филологического общества. - 1892. - Т. 4. - С. 23 - 53.. Російський історик І. Міклашевський у своїй фундаментальній роботі, присвяченій історії Московської держави, не обминув увагою освоєння слобідських просторів, до яких входили Курська та Воронізька губернії, розглянув питання національного складу населення, місць найбільшої дислокації українців в регіоні, а також вказав, по-можливості, їхнє колишнє місце проживання Миклашевский И. Н. К истории хозяйственного быта Московского государства: В 2 частях / И. Н. Миклашевский. - М.: Типография Д. И. Иноземцева, 1894. - Ч. 1: Заселение и сельское хозяйство южной окраины XVII века. - 310 с..

У першій чверті ХХ ст. з'явилася низка праць, в яких значна увага приділялася українським говіркам Курської губернії Халанский М. Г. Народные говоры Курской губернии (заметки и материалы по диалектологии и народной поэзии Курской губернии) / М. Г. Халанский // Сборник Отделения русского языка и словесности Императорской Академии Наук. - 1904. - Т. 76. - № 5. - С. 1 - 379., досліджувався поховальний обряд Червяк К. Дослідження похоронного обряду (похорон як весілля) / К. Червяк // Етнографічний вісник. - 1927. - Кн. 5. - С. 143 - 178.. Але найбільш фундаментальну працю, присвячену народній культурі слобідського населення, було опубліковано М. Сумцовим Сумцов М. Ф. Слобожанє: Історично-етнографічна розвідка / М. Ф. Сумцов. - Х.: Видавництво «Союз», 1918. - 240 с. та з історії Слобожанщини - Д. Багалієм Багалій Д. І. Історія Слобідської України / Д. І. Багалій. - Х.: Издательство «Союз» Харьковского Кредитного Союза Кооперативов, 1918. - 308 с.; Його ж. Материалы по истории колонизации и быта степной окраины Московского государства (Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губерний) в XVI - XVIII столетии / Д. И. Багалей. - Х.: Типография К.П. Счасни, 1886. - 361с.. Перший висвітлив родильну, поховальну обрядовість, звичаї та обряди під час календарних свят, описав жіночий та чоловічий одяг, зупинився на рисах характеру місцевого населення, другий - на історії заселення краю, його господарському освоєнні, поширеним видам земельної власності, звичаях в середовищі козацтва, селянства, міщан, духовенства, а також здійснив велику роботу по збору різних документів, що відображають все це.

Починаючи з 30-х років ХХ ст. наукова діяльність як українських, так і російських дослідників проходила під пильним оком радянського керівництва. Дослідження Слобідського краю як історико-етнографічного регіону майже припинилося. Автори наукових статей та робіт в наступні десятиліття, з огляду на тогочасні ідеологічні постулати, зосереджували свою увагу передусім на пошуках спільних рис в українській та російській традиційній культурі, на прикладах народної архітектури, костюма, господарства, окремих елементів весільної обрядовості Зеленин Д. К. Об исторической общности культуры русского и украинского народов (некоторые этнографические параллели) / Д. К. Зеленин // Советская этнография. - 1940. - № 3. - С. 23 - 34 ; Маслова Г. С. Историко-культурные связи русских и украинцев по данным народной одежды / Г. С. Маслова // Советская этнография. - 1954. - № 2. - С. 42 - 59; Бломквист Е. Э. Общие черты в крестьянском жилище русских и украинцев / Е. Э. Бломквист // Советская этнография. - 1954. - № 4. - С. 23 - 47. .

В 1960 - 1970-х роках з'являється чимало досліджень, які висвітлюють нові - радянські обряди, що впроваджувалися у весільну, родильну, поховальну та календарну обрядовості. Такі праці опублікували В. Брудний, П. Дарманський, І. Огризко, Д. Угринович та інші Брудный В. И. Обряды вчера и сегодня / В. И. Брудный. - М.: Наука, 1868. - 200 с.; Дарманський П. Обряд у житті людини / П. Дарманський. - К.: Ордена Трудового Червоного прапора видавництво політичної літератури України, 1974. - 199 с.; Огрызко И. И. Почему мы против религиозных праздников / И. И. Огрызко. - Л.: Лениздат, 1961. - 79 с.; Угринович Д. М. Обряды. За и против / Д. М. Угринович. - М.: Издательство политической литературы, 1975. - 175 с.; За новые советские традиции и обряды / Под ред. С. Н. Бенклиева / Управление культуры Воронежского областного Совета депутатов трудящихся, общество «Знание». - Воронеж: Центрально-Черноземное книжное издательство, 1965. - 52 с. .

Поряд з дослідженнями такого напряму, на початку 50-х років ХХ ст. виходять роботи П. Кушніра, присвячені проблемі визначення етнічного складу населення в етноконтактних зонах. Зокрема, висновки, до яких прийшов автор, були зроблені на основі дослідження російсько-українського етнічного кордону Кушнер П. И. (Кнышев). О методах определения этнического состава населения в полосе этнических границ (Предварительное сообщение) / П. И. Кушнер (Кнышев) // Краткие сообщения Института этнографии имени Н. Н. Миклухо-Маклая. - 1950. - Т. ХІ. - С. 3 - 9; Його ж. Этнические территории и этнические границы / П. И. Кушнер. - М.: Издательство Академии Наук СССР, 1951. - 279 с..

Значні дослідження етнокультури населення Курської, Білгородської та Воронізької областей були проведені російською дослідницею Л. Чижиковою у 70 - 80-х роках ХХ ст. Найбільше вона приділила уваги вивченню матеріальної культури та історії регіону. Але, окрім цього, дослідниця опублікувала кілька наукових статей, присвячених весільній обрядовості, особливостям етнокультурного розвитку українців та росіян Чижикова Л. Н. Свадебные обряды населения Украины / Л. Н. Чижикова // Русский народный свадебный обряд: исследования и материалы / Под ред. К. В. Чистова и Т. А. Берштам. - Л.: Наука, 1978. - С. 159 - 179; Її ж. Этнические традиции в современной свадебной обрядности сельского населения этноконтактной зоны (на примере Белгородской области) / Л. Н. Чижикова // Советская этнография. - 1980. - № 2. - С. 10 - 24; Її ж. Особенности этнокультурного развития населения Воронежской области / Л. Н. Чижикова // Советская этнография. - 1984. - № 3. - С. 3 - 14; Її ж. Традиции в современной сельской свадьбе русско-украинской этноконтактной зоны / Л. Н. Чижикова // Русские народные традиции и современность: Сборник статей / РАН, Ин-т этнологии и антропологии им. Н. Н. Миклухо-Маклая; [Редкол.: Т. А. Листова (отв. ред.) и др.]. - М.: Наука, 1995. - С. 89 - 113; Її ж. Этнокультурная история южнорусского населения / Л. Н. Чижикова // Этнографическое обозрение. - 1998. - № 5. - С. 27 - 44..

Починаючи з початку 1990-х років і до сьогодні вивченням традиційної культури як українців, так і росіян в регіоні займалися головним чином російські дослідники. Ними опубліковані наукові роботи, присвячені весільній, поховальній, календарній обрядовості. Це праці І. Гаврилової Гаврилова Т. И. Погребальный пир и обереги на территории Курщины / Т. И. Гаврилова // Материалы для изучения сельских поселений России: Доклады и сообщения третьей научно-практической конференции "Центральночерноземная деревня: история и современность", Воронеж, декабрь 1994 г.: В 2 ч. / РАСХН; Аграрный ин-т и др. / Н. В. Подольская (ред.), З. В. Рубцова (ред.) - М., 1994. - Ч. 1: Язык и культура. - С. 4 - 6. , Г. Сисоєвої Сысоева Г.Я. Обряд повивания молодой в южнорусской свадьбе (на материалах Воронежской области) / Г. Я. Сысоева // Там само. - С. 194 - 197., Є. Журавльової Журавлева Е. А. Обряд с “кукушкой” на Белгородчине / Е. А. Журавлева // Там само. - С. 12 - 15. , Л. Занозіної Занозина Л. О. Обрядовые действия, приуроченные к пасхальному периоду курского народного календаря / Л. О. Занозина // Там само. - С. 6 - 8., В. Ворошиліна Ворошилин В. А. Встреча весны в селах Воронежской области / В. А. Ворошилин // Живая старина. - 1996. - № 4. - С. 17 - 18. та інших.

Українські дослідники в своїх працях більше уваги приділяли етноісторії регіону. Серед них В. Сергійчук Сергійчук В. Етнічні межі і державний кордон України / В. І. Сергійчук. - [2-е вид., доп.]. - К.: Українська видавнича спілка, 2000. - 431 с. та І. Винниченко Винниченко І. Українці в державах колишнього СРСР: історико-географічний нарис / І. Винниченко. - Житомир: Редакційно-видавниче державне підприємство «Льонок», 1992. - 194 с.. Також потрібно відзначити українську дослідницю В. Сушко, яка вивчає поховальну обрядовість Слобідської України, охоплюючи і ту її частину, яка входить до складу Російської Федерації, а також торкалася питання визначення територіальних меж регіону Сушко В. А. До питання про визначення територіальних меж Слобідської України / В. А. Сушко // Десяті Сумцовські читання: Збірник матеріалів Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 150-річчю з дня народження видатного українського вченого, академіка АН України М. Ф. Сумцова, 16 квітня 2004 р. / Управління культури Харківської облдержадміністрації; Харківський історичний музей / Упор. О. Д. Івах. - Х., 2005. - С. 15 - 16. .

Проте, незважаючи на досить значний масив історичної та етнографічної літератури, етнологічний аспект культури українців Курщини, Білгородщини та Вороніжчини залишається малодослідженим.

Підрозділ 1.2. «Джерельна база дослідження» містить характеристику, аналіз та класифікацію джерел.

Першу групу джерел, використаних нами при написанні роботи, складають архівні документи. Це справи про переселення безземельних та малоземельних українців до різних місцевостей Курської губернії, про створення українцями поселень на території сучасних Курської, Воронізької та Білгородської областей, про надання дозволів поміщикам створювати поселення і селити в них українців та росіян. Так, нами використані матеріали Центрального державного архіву України у місті Києві. Це документи з Ф. - 1710 (Слободско-украинская губернская канцелярия), Ф. - 1719 (Белгородская приказная изба), Ф. - 1807 (Острогожская провинциальная канцелярия), Ф. - 1817 (Бригадная канцелярія слободских полков), Ф. - 1819. (Белгородская губернская канцелярия), Ф. 1953 (Слободско-Украинская палата уголовного суда), Ф. - 2063 (Шимонові - поміщики). З фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України нами залучені документи Фонду Центрального статистичного Управління при Раді Міністрів УРСР (Ф - 582) про механічний рух населення України, на основі яких можна простежити етнічні процеси, що відбувалися в регіоні, адже в цих документах зафіксовано, з яких саме областей України до Курської, Білгородської та Воронізької областей Росії їхали українці, з якою метою і навпаки.

Цінний матеріал з культури та побуту українців регіону міститься у документах Архіву Інституту етнології та антропології імені М. М. Міклухо-Маклая РАН. Нами використані документи з Фонду «Восточнославянская экспедиция. Южнорусский отряд» (Ф. - 55). Це етнологічний матеріал, який був зібраний на теренах проживання українського та російського населення впродовж 70 - 80-х років ХХ сторіччя: описи весільної, родильної, частково календарної обрядовості.

Важливим джерелом для написання дисертації стали власні польові дослідження автора, проведені у 2006 - 2007-х роках в селах Гончарівка, Курилівка, Заолешенка, Гарналь, Гуєво, Поділ, Бондарівка Суджанського району Курської області; Великомихайлівка, Дмитрівка, Сидірівка Корочанського району Білгородської області; Мартинці, Нагольне, Ладомирівка Ровенського району та Литвинівка, Урив, Должик Острогозького району Воронізької області. Використані для написання дисертаційного дослідження свідчення очевидців зберігаються в архіві кафедри етнології та краєзнавства історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка - Ф. - 3 (Звичаї та обряди).

Отже, здійснений історіографічний аналіз праць у комплексі з польовими етнографічними матеріалами дав можливість показати узагальнюючу картину стану вивчення етнокультури українців Курщини, Білгородщини та Вороніжчини в другій половині ХХ - на початку ХХІ ст.

У другому розділі «Формування населення та етнічні процеси» показано становище українців Курщини, Білгородщини та Вороніжчини в період з другої половини ХХ ст. й до сьогодення.

В підрозділі 2.1. «Історико-географічні та етнічні аспекти заселення Північно-Східної Слобожанщини» міститься інформація про історію формування населення регіону в контексті заселення Слобідської України, складовою частиною якої ці території були до офіційного їх включення до складу Росії у 1924 році. Розглянуто основні причини пізнього освоєння регіону, яке відбувалося головним чином у XVII - XVIII ст., види колонізації: вільна або народна, державна і монастирська, та з'ясовано внесок українців в цей процес. За допомогою архівних та опублікованих документів, наукової літератури з'ясовано колишнє місце проживання учасників заселення та освоєння Слобожанщини. З'ясовано територіальні межі усього Слобідського краю, з чого видно, що південно-західні райони Курської, Білгородської та Воронізької областей історично формувалися в період заселення Слобожанщини.

У підрозділі 2.2. «Динаміка чисельності українців в регіоні» проаналізовано зміну частки українського населення в етнічному складі населення Курської та Воронізької областей Росії від першого загального перепису населення Російської імперії 1897 року, і відновленої у 1954 році Білгородській області та закінчуючи Всеросійським переписом населення 2002 року. Окрім цього, використані переписи 1926 р., 1959р., 1937 р., 1939 р., 1979р., 1989р. В ході нашого дослідження було з'ясовано, що українське населення в цих областях Росії скоротилося в означений проміжок часу в середньому на 93, 89 %. Нині, за офіційною статистикою, українці на Курщині становлять 20 920 осіб, на Вороніжчині - 73 716, на Білгородщині - 57 846. Такі дані дали нам підстави зробити висновок про значну асиміляцію українців на цих порубіжних з Україною територіях.

У підрозділі 2.3. «Становище української мови та проблема самоідентифікації українців Курщини, Білгородщини та Вороніжчини» акцентується увага на проблемі збереження серед українців досліджуваного регіону головних етнічних ознак - мови та національної самосвідомості. Вказується на відсутність необхідних умов для збереження та підтримки функціонування української мови - немає українських закладів освіти, де за бажанням могла б вивчатися мова, телевізійних програм та радіопередач, періодики та преси (за виключенням «Східної Слобожанщини», яка є більшою мірою інтернет виданням і виходить в друкованому вигляді лише на замовлення кожної конкретної людини), україномовної літератури в бібліотеках. Кількісне зменшення українців, а також відсутність умов для збереження української мови та культури призводять до зміни самосвідомості місцевих українців. Одна частина з них ідентифікує себе з росіянами, друга - з «хохлами», а третя - власне з українцями, але таких залишився незначний відсоток.

У третьому розділі «Святково-обрядова культура українців Північно-Східної Слобожанщини» показано зміни, що відбувалися в означений період в духовній культурі українців Курської, Білгородської та Воронізької областей Російської Федерації.

У підрозділі 3.1. «Весільні звичаї та обряди українців регіону» досліджуються звичаї та обряди цієї сфери сімейної обрядовості. Зокрема простежено, що в період 1950 - 1970-х років побутували такі форми весілля як комсомольське, весілля-вечірка та традиційне весілля з більш-менш збереженими давніми і новими звичаями та обрядами, які з'явилися в процесі соціальних, економічних та культурних змін. В наступні десятиліття ХХ ст. комсомольське весілля втратило актуальність і припинило існування.

У весільному обряді упродовж означеного періоду з'явилася нова складова - урочиста реєстрація шлюбу, що була впроваджена за радянських часів і мала замінити обряд вінчання, а з часом стала невід'ємною, головною частиною. Сам весільний обряд зберігається у вигляді окремих компонентів - сватання, власне весілля та продовження святкування на другий день. Чимало звичаїв та обрядів існують у спрощеному вигляді без давнього смислового навантаження.

У весільній обрядовості з'явилося чимало і нових атрибутів як весільний торт, букет для нареченої, чимало різних прикмет. Проте, слід зазначити, що весільний обряд є найбільш збереженим у порівнянні з родильною та календарною обрядовістю, які розглядаються в наступних підрозділах.

У підрозділі 3.2 «Звичаї при народженні дитини: традиції та сучасність» розкрито особливості побутування обрядодій, пов'язаних з народженням дитини.

Родильна обрядовість зазнала значних перетворень та змін. Починаючи з другої половини ХХ сторіччя з цієї частини сімейної обрядовості було остаточно витіснено бабу-повитуху, місце якої зайняли акушери з медичною освітою. Хоча ще до 1960-х років по селах траплялися випадки народження дітей в домашніх умовах, при допомозі баби-бранки. На початку ХХ ст. та впродовж його другої половини здійснювалися активні заходи з розробки та впровадження «червоних хрестин», «звездин», «октябрин», які мали замінити церковне хрещення дитини. Але доведено, що батьки, не дивлячись на антирелігійну агітацію, за винятком окремих випадків, продовжували хрестити дітей у церкві.

До сьогодні фіксується існування окремих вірувань і табу для вагітної жінки, інколи й членів її родини та дітей першого року життя; звичаїв обдаровування породіллі, немовляти, акушерів у пологовому будинку; хрестин та відзначення першого року життя дитини.

У підрозділі 3.3 «Зміни в народній календарній обрядовості» розглядаються календарні обряди українців Курщини, Білгородщини та Вороніжчини в період другої половини ХХ - на початку ХХІ століть.

В досліджуваний період календарна обрядовість зазнала значних трансформацій у зв'язку з впровадженням нових свят, заміни ними релігійних свят та розробкою звичаїв і обрядів до цих нововведень. Так, відносно більш збереженими залишилися звичаї, присвячені святкуванню свят новорічного циклу. До цього часу зберігається приготування обрядових страв до Різдва - куті та узвару. Продовжують побутувати колядки та щедрівки, хоча їх репертуар дуже збіднів. Перше місце за значимістю серед новорічних свят займає Новий рік, з яким пов'язано чимало нових прикмет та звичаїв. Частина обрядів перенесена з свята Василя, відомого тепер більшою мірою як Старий Новий рік - зокрема, приготування щедрого святкового столу, віра у першого гостя в новому році, що може принести щастя та успіх родині, або навпаки - невдачі. Мотивація більшості збережених обрядодій втрачена і зведена до механічного наслідування, бо «так треба». Серед інших свят календарного циклу важливе місце посідає Великдень. Також відзначаються Трійця, Маковея, Спас.

У висновках підсумовуються основні положення дисертації, що виносяться на захист:

- Проаналізовано стан історіографії та джерельної бази з даної проблематики. З'ясовано, що у вітчизняній етнологічній науці відсутні узагальнюючі праці, в яких би комплексно висвітлювалася народна обрядовість української спільноти, що проживає на теренах Північно-Східної Слобожанщини в період другої половини ХХ - на початку ХХІ століть. В ході опрацювання заявленої проблематики нами виокремлено чотири етапи в накопиченні етнологічного матеріалу та висвітленні її в науковій літературі: ХІХ - початок ХХ ст., початок ХХ ст. - 1930-ті роки, 1950 - 1980-ті роки і 1990-ті роки - початок ХХІ ст. Історичне та етнологічне дослідження регіону розпочалося ще в ХІХ - на початку ХХ ст. Для першого етапу характерним було значне накопичення етнологічного матеріалу, який висвітлював практично усі сторони традиційної народної культури сучасних Курщини, Білгородщини та Вороніжчини - весільну, календарну обрядовість, менше поховальну. Проте більшість робіт того часу носили описовий характер. Лише в незначній кількості робіт присутній порівняльний аналіз звичаїв та обрядів українського населення з російською обрядовістю. Для досліджень 1930-х років ХХ ст. характерним є акцентування уваги передусім на етнічній історії історико-етнографічного регіону Слобожанщини в цілому. Дослідники намагалися з'ясувати звідки рухалися потоки українського та російського населення для залюднення просторів Слобідської України, основні місця осідання прибулого населення, були й спроби визначити роль різних напрямів колонізації. У 1950 - 1980-х роках поновлюється накопичення етнологічного матеріалу. Інститутом етнології та антропології імені М. М. Міклухо-Маклая до регіону систематично відправлялися експедиційні групи, які збирали матеріал з матеріальної та духовної культури населення краю. Більша його частина зберігається в науковому архіві Інституту. В цей період науковці займаються розробкою методичної бази, яка б могла допомогти у вивченні традиційної культури в межах стику двох близьких культур. Особливо багато зроблено в галузі розробки методу картографування елементів традиційної культури. В цей же час опубліковано незначну кількість статей, присвячених етнокультурному розвитку регіону. Наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст. активізується вивчення усієї Слобожанщини, як української, так і тієї, що знаходиться в межах Росії. Чимало в цьому напрямку зроблено як окремими науковцями, так і цілими науковими установами. Але, незважаючи на досить активну діяльність, яка розгорнулася в останні десятиліття, маємо лише поодинокі роботи, в яких досліджено окремі елементи традиційної культури. Здебільшого це наукові статті. Тому нагальним є продовження дослідження даної проблематики, аналізу та систематизації етнологічного матеріалу.

- Розкрито історико-географічні та соціально-політичні аспекти заселення Слобожанщини. Причинами інтенсивного освоєння краю стало будівництво в 30 - 40-х роках ХVІІ ст. Білгородської захисної смуги, яка мала захистити ці землі від постійних нападів татар. Окрім цього, наявність великої кількості родючої вільної землі, релігійні, соціальні та економічні свободи підштовхували населення з різних куточків України брати активну участь в освоєнні Слобожанщини. Складна соціально-політична ситуація на землях України: постійні міжусобиці, які точилися серед козацької верхівки, польське панування, релігійні утиски православних з боку католицької церкви також спонукали український люд залишати свої оселі і обживати слобідські простори. Заселення цих земель відбувалося в ході народної, державної та монастирської колонізації. Головна увага зосереджена нами на огляді процесу заселення просторів Північно-Східної Слобожанщини, адже українці брали активну участь в ньому і складали переважну частку населення цього регіону впродовж тривалого часу. По-можливості вказані села, засновані українцями, чи з росіянами разом в Курській, Білгородській та Воронізькій областях Російської Федерації.

- Простежено етнодемографічну ситуацію в середовищі української спільноти регіону на основі переписів 1897 - 2002 років. Кількісне зменшення українців в регіоні упродовж ХХ ст. сягає більше 90%. Тобто, увесь цей час домінувала стійка тенденція до стрімкого зменшення українського населення в Курській, Білгородській та Воронізькій областях Росії. Причинами цього можна назвати: перебування за межами основного етнічного масиву, поширення етнічно змішаних шлюбів, катаклізми ХХ ст. - війни, голод 1932 - 1933 років, прояви якого мали місце переважно в районах з найбільшою часткою українського населення та голод повоєнної доби, посилення урбанізаційних процесів тощо.

- Показано умови функціонування української мови та стан збереження національної ідентичності українців на теренах Курської, Білгородської та Воронізької областей Росії. Впродовж усього ХХ ст. відбувся стрімкий процес звуження функціонування української мови в середовищі українців регіону. Причинами цього було перебування в іноетнічному середовищі, поширення етнічно змішаних шлюбів, утвердження думки про те, що українська мова - це мова сільська й неперспективна, відсутність українських класів та шкіл, теле- і радіопередач, періодики та преси. Все це призвело до того, що лише незначна частина українців регіону визнали українську мову рідною, в середньому - 0,2 - 0,3% українців від їх загальної чисельності в кожній з областей. Проте, не дивлячись на таку ситуацію, українська мова, хоча й дуже засмічена русизмами, все ж нерідко використовується для спілкування в сімейному колі. Всі вищеперераховані обставини негативно вплинули на стан національного самовизначення етнічних українців регіону. Так, на початку ХХІ ст. в Курській області українцями вважає себе лише 1,69% від усього населення області, у Воронізькій - 3,1%, у Білгородській - 4,12%.

- Досліджено зміни в родильній, весільній та календарній обрядовості. Звичаї та обряди родильної обрядовості збереглися серед українців регіону лише частково. Забута більша частина народних знань: різних пересторог, заборон, прикмет, за допомогою яких визначали майбутній характер дитини, прикмет, які мали захистити сім'ю від появи в ній хворої дитини. З розвитком медичних установ зникла потреба у бабі-повитусі, яку замінили сучасні акушери. Не дивлячись на атеїстичну пропаганду, батьки намагалися, по-можливості, провести обряд хрещення, обрати кумів для себе і хрещених батьків для своєї дитини. Розширилося коло людей, з яких обиралися куми. На кілька десятків років зник церковний обряд «вводин» чи «молитви», але останніми роками зустрічаються випадки, коли він здійснюється. Нажаль, цього не можна сказати про народний обряд «зливок», більш відомий в цьому регіоні під назвою «розмивання рук», який зник з обрядового ужитку. Весільна обрядовість українців Північно-Східної Слобожанщини у другій половині ХХ ст. формувалася на основі традиційних та нових обрядів. З 1960-х років у весільну обрядовість впроваджується нова церемонія - урочиста реєстрація шлюбу, яка до кінця ХХ ст. зайняла одне з головних місць і стала обов'язковою складовою частиною весілля. Разом з тим, значна частина традиційних елементів продовжили своє функціонування у більш спрощеному варіанті: це збереження короваю на весільному столі, але при цьому більшість обрядодій, які супроводжували його приготування припинили своє існування. Зазнала змін структура такого передвесільного етапу, як сватання. Воно об'єднало в собі функції розглядин та заручин. Втратили свою урочистість запросини на весілля гостей. Стало популярним запрошувати на весілля за допомогою розсилання листівок. Спростилися функції весільних чинів. Окремі з них, наприклад «світилка», зникає з весільного обряду. Але поряд з цим продовжують побутувати обряди, пов'язані з благословенням молодих на шлюб, випроводжанням молодих до урочистої реєстрації шлюбу, яка замінила обряд вінчання, зустрічі їх після неї тощо. Щодо вінчання, то починаючи з 1990-х років воно набуває популярності. Все більше молодих сімей, окрім реєстрації шлюбу в РАГСі, здійснюють також обряд вінчання. Загалом в сучасній версії весільного обряду продовжує зберігатися чимало традиційних обрядодій, але більшість з них втратили першопочаткову мотивацію і використовуються лише тому, що роблять весілля яскравішим, театралізованішим та видовищнішим. Розширення міжетнічних контактів і ріст міжнаціональних шлюбів спонукають до уніфікації весільного обряду українців. В другій половині ХХ ст. поступово склалася відносно єдина для українців та росіян структура самого весілля на Курщині, Вороніжчині та Білгородщині. Так, воно складається з урочистого приїзду нареченого за нареченою, викупу нареченої, урочистої реєстрації шлюбу, поїздки до визначних чи просто гарних місць та фотографування, святкування весілля в домі молодого та продовження святкового гуляння на наступний день в домі молодої. Хоча останнім часом все частіше святкування весілля відбувається поза межами осель батьків молодих - в приміщеннях колишніх колгоспних їдалень. Святкова обрядовість також зазнала впродовж ХХ ст. значних змін. Пропагування нових радянських свят та уніфікація інших призвела до трансформаційних змін в календарній обрядовості. Більшість свят, які ще на початку ХХ століття відзначалися та обставлялися різноманітними обрядами, в другій половині ХХ століття перестали святкуватись, обмежуючись заборонами виконувати домашню роботу. Найбільше звичаїв зберігається у святкуванні Різдва, Старого Нового року (Василя), Водохреща, Великодня, Трійці. Але мотивація збережених звичаїв змінилася чи зникла загалом. Також з'ясовано причини трансформації народних традицій українців, що проживають на території Курської, Білгородської та Воронізької областей Росії. Серед них: значні масштаби урбанізаційного процесу і перехід до індустріального, а нині вже й до інформаційного суспільства; заборона щодо дотримання народних обрядів: вінчання, хрещення, освячення паски, щедрування, колядування та посівання на новорічні свята тощо; впровадження радянської обрядовості, поширення уніфікованого відзначення свят, вплив засобів масової інформації, які непрофесійно пропагують народну культуру, без врахування етнічної специфіки; останнім часом - зростання авторитету церкви, що призводить до заміни давньої мотивації на християнську.

- З'ясовано, що українці Курщини, Білгородчини та Вороніжчини протягом ХХ ст., а особливо другої його половини, були піддані потужній асиміляції, яка торкнулася їхньої мови, побуту, культури і свідомості. Разом з тим до повної асиміляції не дійшло. Встановлено, що народні традиції, яких дотримуються в родильній, весільній та календарній обрядовості на сучасному етапі все меш насичені обрядодіями. Більша частина свят календарного циклу зберігає переважно релігійне значення. Щодо весільної та родильної обрядовості, то мотивація багатьох звичаїв та обрядів є зміненою, або й втраченою. Через нерозуміння їхнього давнього значення багато звичаїв виходить з активного ужитку. Деякі обрядодії не зникають зовсім, а перетворюються на ігрові форми і поповнюються новими. Можна впевнено констатувати, що традиційна українська культура, хоч і в дуже трансформованому вигляді, продовжує побутувати в середовищі українців регіону. Останнім часом спостерігаються і певні позитивні результати в сфері збереження самобутності та ідентичності української спільноти Північно-Східної Слобожанщини. Це, зокрема, є заслугою двох українських товариств - «Україна-Сейм» та «Перевесло», діяльність яких спрямована на підтримку української народної творчості: пісень, промислів та ремесел. Товариства влаштовують концерти з виступами українських фольклорних колективів, виставки народних майстрів, поповнюють місцеві бібліотеки книжками, пресою та періодикою з України. Адже в досліджуваному регіоні видається лише одна українська газета «Східна Слобожанщина». Все це є свідченням того, що частина населення, хоч і незначна, продовжує ідентифікувати себе з українцями, намагаючись зберегти свої традиції. Тому українська держава в рамках двосторонніх відносин з Російською Федерацією має більш активно долучатися до освітньо-культурного розвитку та відродження національних традицій українців Північно-Східної Слобожанщини. Одночасно це буде сприяти як розширенню двосторонніх добросусідських взаємин з Росією, так і зміцненню самої української держави, й відкриє перспективи розвитку української спільноти регіону.

Основні положення та висновки дисертації викладені у публікаціях

1. Воропай М. Вивчення культури населення українсько-російського порубіжжя Слобожанщини в другій половині ХХ - на початку ХХІ ст. / Марина Воропай // Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць. Вип. 22. К.: УНІСЕРВ, 2007. С. 61 - 66.

2. Воропай М. Проблеми збереження національної ідентичності українців Вороніжчини та Курщини наприкінці ХІХ - на початку ХХІ століття / Марина Воропай // Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць. Вип. 23. К.: УНІСЕРВ, 2007. С. 62 - 67.

3. Воропай М. Весільна обрядовість українців Воронежчини, Курщини та Білгородщини у другій половині ХХ століття / Марина Воропай // Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць. Вип. 24. К.: УНІСЕРВ, 2008. С. 82 - 87.

4. Воропай М. Динаміка змін в родильній обрядовості українців Північно-Східної Слобожанщини у другій половині ХХ - на початку ХХІ століття / Марина Воропай // Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць. Вип. 27. К.: УНІСЕРВ, 2008. С. 120 - 126.

Додаткові публікації автора з теми дослідження:

1. Воропай М. Українці на етнічних землях (Курщина, Вороніжчина): динаміка чисельної збереженості / Марина Воропай // Збірник матеріалів IV Всеукраїнської науково-практичної конференції для студентів і молодих науковців «Українська державність: історія і сучасність». / Під заг. ред. К. В. Балабанова. У 2-х частинах. Ч. 2. Маріуполь: МДГУ. 2007. С. 17 - 19.

Анотація

Воропай М. В. «Етнокультура українців Північно-Східної Слобожанщини в другій половині ХХ - на початку ХХІ століть». - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.05 - етнологія. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2009.

У дисертації на основі широкого кола джерел та аналізу наукової літератури досліджується етнокультура українців, які проживають за межами основного етнічного масиву - на території Курської, Білгородської та Воронізької областей Росії. Основна увага приділена етнодемографічним процесам, функціонуванню української мови та проблемі самовизначення українців у ХХ - на початку ХХІ ст. Розглядаються форми та методи заселення Північно-Східної Слобожанщини, що сприяє кращому розумінню причин сучасного становища етнокультури місцевих українців. З'ясовано стан збереженості традиційної календарної, весільної та родильно-хрестильної обрядовості українців в умовах проживання на стику державних кордонів двох країн і культур. Аналізуються причини трансформацій народної обрядовості, зміни або втрати мотивації обрядових дій календарних чи сімейних свят.

Ключові слова: українці, Північно-Східна Слобожанщина, Курщина, Білгородщина, Вороніжчина, етнічні процеси, самовизначення, українська мова, проблема етнозбереження, етнокультура, звичаї, обряди.

Аннотация

Воропай М. В. «Этнокультура украинцев Северо-Восточной Слобожанщины во второй половине ХХ - в начале ХХI веков». - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.05 - этнология. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2009.

В диссертации на основе привлечения широкого круга источников и анализа научной литературы исследуется этнокультура украинцев, которые проживают вне территории основного этнического массива - в Северно-Восточной Слобожанщине (Курская, Белгородская и Воронежская области Российской Федерации).