Культурні процеси в Донбасі в 20-30-ті рр. ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Донецький національний університет

УДК 94 (477,6)“1920/30”

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Спеціальність: 07.00.01 - Історія України

Культурні процеси в Донбасі в 20-30-ті рр. Хх ст.

Андросова Світлана Леонідівна

Донецьк - 2010

Дисертація є рукописом

Робота виконана на кафедрі історії України Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Троян Микола Петрович, доцент кафедри історії України Донецького національного університету

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Стяжкіна Олена Вікторівна, професор кафедри історії слов'ян Донецького національного університету кандидат історичних наук, доцент Волошенко Вікторія Олександрівна, доцент кафедри історії та філософії Донбаської національної академії будівництва та архітектури

Захист відбудеться «18» лютого 2010 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 у Донецькому національному університеті за адресою: 83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, ІІ корпус, ауд. 38.

Із дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Донецького національного університету (83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розіслано «16» січня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Крапівін О.В.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження визначається наявними теоретичними та практичними аспектами вивчення історії України.

Культура як цілісний історичний феномен формується протягом певного періоду в окремому суспільстві, в якому під впливом конкретних обставин утворилися економічні, політичні та юридичні стосунки і відбулася соціальна диференціація населення.

Кожний індивід, який живе у відповідну історичну епоху, формує власний світогляд на базі цінностей, норм моралі, традицій, що існують в суспільстві і в певних географічних межах. В той же час окрема особа через своє ставлення до навколишнього соціокультурного оточення може впливати на формування моральних норм, традицій, культури і цінностей суспільства.

У 1920-1930-ті роки відбувався радикальний процес становлення нової радянської соціокультурної сфери. В сучасній Україні також йде стрімкий процес формування і розвитку нового культурного середовища. В державі утворилися нові економічні, політичні та юридичні стосунки і поглиблюється соціальна диференціація суспільства. Отже, культурні процеси в 1920-1930-ті роки, на наш погляд, багато в чому були спорідненими із сучасністю.

Культура - дуже складний феномен, який має багаторівневу структуру. Достатньо нагадати, що на цей час немає навіть загальноприйнятного визначення даного поняття. Культура у певний період існування суспільства через свою матеріальність віддзеркалює економічний розвиток певної держави. Духовна складова культури може багато розповісти про політику уряду і її сприйняття пересічними людьми. Отже, вивчаючи культурні процеси в Донбасі у 1920-1930-ті роки, можна поглибити знання сучасників не тільки стосовно розвитку певних напрямків у сфері культури, а й скласти уявлення про економічний стан суспільства, віддзеркалення культурної політики у житті пересічних людей. Водночас можна з'ясувати характерні риси й особливості даних процесів в Донбасі як багатонаціональному регіоні. За даними перепису 1926 р. тут мешкали понад 50 націй і народностей.

У 1920-ті роки радянський уряд намагався вирішувати проблему підвищення культурного рівня населення. Сьогодні, коли культурно-освітній рівень українців, вочевидь, перебуває на межі кризи, це також має стати одним з пріоритетних напрямків культурної політики сучасної Української держави. У ті ж 1920-ті роки в галузі освіти точилися дискусії стосовно оптимальних форм навчання. В освітніх закладах було випробувано бригадно-лабораторний метод. У наш час, коли впроваджується Болонська система, на наш погляд, варто було б звернутися до надбань і прорахунків радянської педагогіки, щоб посилити позитивні сторони нової освітньої системи й уникнути недоліків.

У 1920-1930-ті рр. держава активно вирішувала проблеми формування власного наукового потенціалу, застосування нової, у тому числі і розробленої вітчизняними дослідниками техніки. Це важливо для будь-якої країни, оскільки стан науки і техніки є першорядним свідченням загального розвитку держави.

Отже, вивчення культурних процесів 20-30-х рр. ХХ ст. дає змогу врахувати досвід минулих поколінь у вирішенні споріднених із сучасністю проблем.

Зв'язок роботи з науковою темою. Дисертацію виконано у межах науково-дослідної держбюджетної теми кафедри історії України Донецького національного університету “Історія Донбасу в контексті загальноукраїнської історії: нові підходи та оцінки” (номер державної реєстрації - 0108U006412).

Об'єктом дослідження є культурні процеси в Донбасі у 1920-1930-ті рр.

Предмет дослідження - це розвиток освіти та науки, зміни в театральному, літературному і художньому житті регіону, а також особливості повсякденної культури населення Донбасу в 1920-1930-ті рр.

Мета дисертації полягає у дослідженні культурних процесів у Донбасі в 20-30-ті рр. ХХ ст., зокрема, становлення освіти і науки, проблем літературного, художнього, театрального і музичного життя, а також особливостей повсякденної культури населення регіону.

Відповідно до поставленої мети передбачається вирішення наступних наукових завдань:

- здійснити історико-теоретичний аналіз досліджень з проблеми та з'ясувати ступінь і масштаби опрацювання теми у попередніх публікаціях, об'єктивно охарактеризувати історичні джерела;

- проаналізувати основні закономірності розвитку освіти та науки в Донбасі у 1920-1930-ті рр.;

- дослідити зміни в літературному, художньому, музичному та театральному середовищі регіону;

- вивчити особливості буденної культури населення Донецького регіону у 20-30-ті рр. ХХ ст.;

- охарактеризувати місце і роль релігії у повсякденному житті населення Донбасу;

- визначити особливості святкової культури мешканців регіону;

- з'ясувати ставлення пересічних громадян до радянських культурних перетворень в Донбасі.

Хронологічні межі роботи охоплюють 1920-1930-ті рр., тобто часовий проміжок від становлення молодої радянської держави до поступового посилення адміністративно-командної системи. Цей період дозволяє прослідкувати динаміку змін у сфері культурного життя населення Донбасу, тому що державна політика в цій галузі неодноразово кардинально реформувалася.

Географічні рамки дослідження окреслені територією Донбасу. У 1920-1925-ті рр. до цього регіону входила Донецька губернія. Згодом Донбас включав територію п'яти округ: Сталінської, Артемівської, Луганської, Старобільської та Маріупольської. У 1930 р. округи були ліквідовані, а замість них впроваджувались міські ради і райони, яких нараховувалося 23. Така система ускладнювала управління, тому проіснувала лише 2 роки. У липні 1932 р. була створена Донецька область. До її складу увійшли колишні райони Харківської і Дніпропетровської областей. Згідно з наказом Президії Верховної Ради СРСР від 3 червня 1938 р. Донецька область була поділена на Сталінську і Ворошиловградську.

Наукова новизна дисертації визначається тим, що проблема розвитку культурних процесів у Донбасі в 20-30-ті рр. ХХ ст. була комплексно досліджена на основі аналізу і переосмислення вже відомих фактів, а також залучення значної кількості нових архівних матеріалів.

При цьому історія розвитку культури Донецького регіону постала як окрема, самостійна тема. У дослідженні було проаналізовано та узагальнено історичні умови, в яких відбувалося становлення освіти, науки, літературного і мистецького життя населення регіону, здійснено наскрізний аналіз проблеми протягом 1920-1930-х років, що дозволяє відтворити цілісну картину розвитку культури Донбасу.

На підставі аналізу широкого кола джерел, значна частина яких вводиться до наукового обігу вперше, досліджено процес розвитку початкової, середньої, професійно-технічної, вищої освіти і науки Донбасу. З'ясовано роль державної політики в регулюванні повсякденного життя населення регіону.

На підставі залучення опублікованих джерел було відтворено образ жінки в творчості письменників Донецького краю. Це дало можливість краще охарактеризувати особливості літературного життя регіону.

Висвітлено роль релігії, дозвілля та свят у повсякденному житті населення Донбасу, а також з'ясовано його ставлення до більшовицької політики в галузі культури. Дисертанткою встановлено взаємозв'язок між соціально-економічним розвитком і становленням культури Донецького краю. На прикладі Донбасу простежено формування радянської провінційної культури.

Практичне значення дисертації полягає у можливості використання матеріалів, висновків та узагальнень у процесі подальшого вивчення даної теми, а також при написанні узагальнюючих праць з історії України та Донецької і Луганської областей, з історії культури Донбасу, у лекційній роботі серед населення.

Матеріали дисертаційної роботи можуть бути корисними фахівцям з культурології при читанні загальних лекційних курсів у вищих навчальних закладах та розробці спецкурсів з історії культури Донбасу, у краєзнавчій роботі. Висновки також можуть бути доречними і при розробці сучасної державної та регіональної політики в галузі культури.

Особистий внесок здобувача полягає у комплексному дослідженні культурних процесів у Донбасі в 1920-1930-ті рр. Це було досягнуто завдяки вивченню всіх сфер, які входять до культурного життя населення, включаючи повсякденну культуру. Усі результати, викладені в дисертаційній роботі, отримані авторкою самостійно.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження викладено в основних положеннях та висновках дисертації. Вони обговорювались на засіданні кафедри історії України Донецького національного університету. Фактичний матеріал, зібраний під час проведення дослідження, а також теоретичні узагальнення знайшли відображення в авторських публікаціях та доповідях на наукових конференціях, зокрема: Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених «Шевченківська весна», присвяченій 90-річчю української революції 1917-1920 рр. (1-2 березня 2007 р., м. Київ), IV-ій Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів і молодих науковців «Українська державність: історія і сучасність (30 листопада 2007 р., м. Маріуполь), 61-ій Міжнародній науковій конференції молодих вчених «Каразінські читання» (25 квітня 2008 р., м. Харків), Міжнародній науково-практичній конференції “Наукова промисловість Європейського континенту» (1-15 листопада 2007 р., Дніпропетровськ), наукових конференціях Донецького національного університету за підсумками науково-дослідної роботи за 2005 -2006 рр. (24 - 25 квітня 2007 р.) та 2007-2008 рр. (6 квітня -14 травня 2009 р.).

Публікації. За матеріалами дисертації було підготовлено та опубліковано 5 статей в наукових виданнях, затверджених переліком ВАК України. За результатами конференцій було опубліковано 5 тез доповідей. Загальний обсяг публікацій 3,5 др. арк.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, 12 підрозділів, висновків, посилань, словника термінів, списку джерел та літератури, додатків. Основний текст дисертації складає 180 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступній частині була обґрунтована актуальність теми дисертації, визначені мета, завдання, територіальні і хронологічні межі, об'єкт та предмет дослідження, обґрунтована наукова новизна і з'ясоване практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі «Історіографія, джерельна база і методологія дослідження» був проаналізований історіографічний доробок попередників, охарактеризовані джерела та методологічні засади дисертації.

Публікації, пов'язані з культурними процесами в Донбасі у зазначений період, були розподілені на три групи. До першої групи авторка віднесла праці філософів, культурологів, мистецтвознавців та істориків, які стосуються концептуальних теоретико-методологічних проблем розвитку культури. Друга група включає роботи дослідників із загальних проблем культурного розвитку України 1920-1930-х рр. і третя - об'єднує наукові праці з окремих проблем культури Донецького регіону.

У західноєвропейській історіографії важливе місце належить вивченню проблем історії повсякдення, у тому числі буденної культури. Концептуальні засади цього напряму наукових досліджень заклали праці філософів, а також представників школи «Анналів»: Ф.Броделя, М.Блока та інших Удод О. Історія повсякденності: проблеми методології, історіографії та джерелознавства /О.Удод // Актуальні проблеми вітчизняної історії ХХ ст: Збірник наукових праць, присвячений пам'яті акад. НАН України Ю.Ю.Кондуфора / Відп. ред. В.А. Смолій: В 2-х т. - Київ: Інститут історії України НАНУ, 2004. - T. 2. - С. 22-31.. Західних дослідників також цікавить логіка формування та особливості моделі радянської культури. Серед праць, присвячених цій проблематиці, на увагу заслуговують дослідження Ш.Плаггенборга, Ш.Фітцпатрик, Є.Добренка тощо Fitzpatrick S. Everyday Stalinism. Ordinary Life in Extraordinary Times: Soviet Russia in the 1930s. / Fitzpatrick S. - New York, London, 1999. - 198 р.; Добренко Е. Формовка советского писателя. Социальные и эстетические истоки советской литературной культуры /Добренко Е. - Спб: Академический проект, 1999. - 557 с.; Плаггенборг Ш. Революция и культура: Культурные ориентиры между Октябрьской революцией и эпохой сталинизма /Плаггенборг Ш.-Спб.: Журнал «Нева», 2000.- 416 с. та ін..

Розвиток концептуальних підходів до вивчення культури в СРСР кардинально відрізнявся від західних напрямків. Радянські науковці виконували завдання партії та уряду по створенню концепції історії вітчизняної культури. Основу нової радянської моделі в цій галузі заклали праці М.П.Кіма Ким М.П. Коммунистическая партия - организатор культурной революции в СССР /Ким М.П. - Москва: Госполитиздат, 1955.-339 с.; Його саме. 40 лет Советской культуры /Ким М.П. - М.: Политиздат, 1957.-388 с. та ін. . Роботи цього та інших дослідників сприяли утвердженню галузевого підходу до вивчення історії культури. В періоди «відлиги» та «застою» новітні досягнення західноєвропейської наукової думки в галузі вивчення культури отримали можливість використовувати лише вчені, які займалися вивченням історії та культури Середньовіччя і Нового часу Гуревич А.Я. Время как проблема истории культури /А.Я.Гуревич //Вопросы истории.-1969.-№3-С.72-74 та інші праці автора; Космина В.Г. Про здобутки в радянській методології історії /В.Г.Космина // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Запоріжжя: Просвіта, 2005. - Вип. XIX.-С.329. . Тільки в період «перебудови» та після розпаду СРСР науковці отримали змогу звернутися до широкого осмислення надбань світової історіографії. Зокрема, метод соціальної антропології до вивчення проблем радянського суспільства і культури був використаний російським філософом Н.Козловою Козлова Н.Н. Социально - историческая антропология /Козлова Н.Н. - М.: Ключ, 1999. - 185 с..

В українській історіографії культурних процесів можна виділити радянський період (1920 - початок 1990-х рр.). і час формування нових поглядів на вивчення історії культури (1990 - 2000-ті рр.). В українській радянській історіографії культури, в свою чергу, можна виділити 1920-ті рр., або «суспільствознавчий» період, протягом якого авторами публікацій з питань культури були переважно партійні і державні діячі, а також публіцисти. В період 1930-х ? першій половині 1950-х років утверджується контроль за науковими дослідженнями з боку комуністичного режиму. Праці дослідників втратили будь-який дискусійний характер. Посилення режиму особистої влади Й.В.Сталіна призвело до фактичної уніфікації історичних досліджень. Науковці повинні були підкреслювати досягнення та успіхи радянського культурного будівництва, сприяти утвердженню радянської символіки та міфології Барбюс А. Советский театр - ведущий театр мира /А.Барбюс //Театр и драматургия.-1934.-№ 6.-С.1; Сільванський С. Радянський плакат /С.Сільванський // Мистецька трибуна.-1930.-№ 11.-С.8-9. та ін.. Історія культури почала розглядатися в межах пріоритетних тем: історії промисловості, робітничого класу тощо Бейлин А.Е. Кадры специалистов в СССР: Их формирование и рост /А.Е.Бейлин. - М.: ЦУНХУ Госплана СССР, 1935.-420 с.; Губарева О.Е. Подъем культурно-технического уровня рабочего класса СССР / Губарева О.Е. -М.: Госполитиздат, 1955.-235 с. та ін.. У наступний період розвитку історіографічної думки (друга половина 1950-х - перша половина 1960-х рр.) відбувається поглиблення вивчення історії культури. Це було пов'язано із тенденціями до демократизації суспільства. Вчені звертаються до вивчення окремих галузей культури Розвиток науки в Українській РСР за 40 років.-К.: Вид-во АН УРСР, 1957.-532 с.; Корнієнко І.С.Українське радянське кіномистецтво. 1917-1929 / Корнієнко І.С. - К.: Вид-во АН УРСР, 1959.-144 с. та ін.. В науковій літературі з'являється інформація про репресованих діячів української культури Історія української літератури: В 2 т. - К.: Вид-во АН УРСР, 1954 - 1956. та ін.. Період другої половини 1960-х - першої половини 1980-х рр. позначився поступовим згорненням демократичних процесів. Праці дослідників, присвячені історії культури, характеризуються потужним ідеологічним впливом комуністичної партії. Вчені знов повертаються до принципу вивчення культурних процесів в межах пріоритетних темБілоцерківський В.Я. Комуністична партія - організатор культурної революції на Україні (1926-1937 рр.) / Білоцерківський В.Я. - Харків: Вища школа. Вид.-во ХДУ, 1985.-176 с.; Фёдорова Л.А. Деятельность партийных организаций по руководству профсоюзами в годы первой пятилетки (на материалах Донбасса): автореф. дис. на соискание научной степени канд. ист. наук: спец.: 07.00.01 «История КПСС» /Л.А.Фёдорова. -К., 1985.-17 с. та ін.. З другої половини 1980-х років починається докорінний перегляд методологічних засад вітчизняної історичної науки. Дослідники звернулися до заборонених раніше тем. Цей процес подовжився і в 1990-2010-і роки.

Вивчення історії культури Донбасу знаходилося у взаємозв'язку із загальним розвитком української історіографії культури. Найбільшу увагу дослідників привертав розвиток освіти і науки Донбасу. Вочевидь, це пов'язано із роллю освіти у житті суспільства. Першими авторами праць, присвячених проблемам ліквідації неписьменності, розвитку освіти національних меншин, науковим відкриттям в регіоні тощо, були державні та суспільні діячі, а також місцеві науковці. Серед них треба виокремити статті С.А Локтюшева, Л. Подгаєвського, М. Левітана, М. Садовського та іншихЛоктюшев С.А. Полевые научно-исследовательские работы Луганского музея /С.А.Локтюшев // Радянська школа.-1928.- № 11.- С. 92 - 97; Подгаевский Л. Вопросы всеобщего обучения в Донбассе /Л.Подгаевский // Просвещение Донбасса.-1925.-№ 1-2.-С. 34-47; Левітан. М. Освіта нацменшостей /М.Левітан// Шлях освіти.-1927.-№10.-С.15-23; Садовский М. Ликвидация неграмотности на селе в Мариупольском округе /М.Садовский // Спутник партийного работника.- 1925.-№ 9.-С. 68-70 та ін.. У повоєнний час історія освіти в регіоні розглядалася в межах схвалених державою проблем. Це, передусім, ліквідація неписьменності населення Донбасу Мороз А.В. Боротьба за подолання неписьменності серед робітників Донбасу у 1921-1925 рр. /А.В.Мороз //Питання історії СРСР.-1974.-Вип.18.-С.35-43; Троян Н.П. На пути ко всеобщей грамотности / Н.П.Троян // Радянська школа.-1979.-№ 11.-С.82-86. та ін.. В 1990-ті роки з розбудовою молодої української держави інтерес вчених до історії реалізації національно-культурної політики значно зріс. Проблема національно-культурного будівництва в Донбасі, зокрема, розглядалася на республіканській науковій конференції, яка відбулася в Донецьку 21-24 лютого 1990 р. Вона знайшла відображення у виступах В.Ф.Близнюка, В.М. Нікольського, Д.Д. Білого тощо Здійснення ленінської національної політики на Донбасі: Тези доповідей і повідомлень Республіканської наукової конференції (Донецьк, 21-24 лютого 1990 р.): В 2 ч. /Ред. кол.: Є.С.Отін та ін.-Донецьк: ДонДУ, 1990.-Ч.1.-184 с.. В межах вивчення історії національних меншин Донбасу розглянуто розвиток освітніх і культурних установ у дисертаційних дослідженнях О.Ю. Сучкової, І.І. Мартинчук, О.В. Обидьонової, Н.Г. МалярчукМартинчук І.В. Нацiонально-культурне будiвництво серед етнiчних меншин Донеччини (20-i -початок 30-х рр. XX ст.): дис…канд. iст. наук: 07.00.01 / Мартинчук І.І. - Донецьк, 1998. - 199 с.; Обидьонова О.В. Нацiональнi меншини Донбасу в 20-30-тi роки ХХ столiття: дис…канд. iст. наук: 07.00.01/ Обидьонова О.В. - Донецьк, 2000. - 243 с.; Сучкова О.Ю. Євреї в Донбасi (20-30-тi роки XX ст.): дис… канд. iст. наук: 07.00.01/ Сучкова О.Ю.-Донецьк, 2005. - 247 с.; Малярчук Н.Г. Росіяни в Донбасі (20-30-ті рр. ХХ ст.): дис... канд. іст. наук: 07.00.01/ Малярчук Н.Г. - Донецьк, 2006.-310 с.. Над проблемою українізації закладів освіти працювали Н.Н. Клименко, І.В. Богінська, Л.В. Пєшкова, І. ДмитрикКлименко Н.Н. Решение национального вопроса в Донбассе в сфере образования в 20-е годы /Н.Н.Клименко// Педагогічна скарбниця Донеччини: науково-методичний журнал.-1996.-№ 2.-С.59-60; Богiнська І.В. Вказ. праця; Пєшкова Л.В. Українізація освіти в Донбасі в 20-ті роки: історичний досвід / Л.В.Пєшкова // Збірник наукових праць VI Всеукраїнської науково-практичної конференції [Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України], (Запоріжжя, 6-8 жовтня 2005) / Міністерство освіти і науки України, Державний комітет України у справах національностей та міграції. - Запоріжжя: Облдержадміністрація, ЗНТУ, 2005. - С.155-158; Дмитрик І. Журнал «Просвещение Донбасса» про українізацію шкіл Донеччини в 20-ті роки ХХ століття /І.Дмитрик //Шевченківська весна: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених, присвяченої 60-річчю Великої перемоги/ За заг. ред. проф. О.К.Закусила.-Вип.ІІІ: У 2-х част.-Ч.1. Гуманітарні науки.-К.: Логос, 2005.-С.60-62. та ін. . Окремий аспект історії освіти в Донбасі представляють дослідження репресивно-каральної політики радянської влади відносно освітян. У цьому напрямку науковий пошук ведуть З.Г. Лихолобова та В.М. Нікольський Лихолобова З.Г. Тоталітарний режим та політичні репресії в Україні у др. пол. 1930-х рр. (переважно на матеріалах Донецького регіону) /Лихолобова З.Г. - Донецьк: ДонНУ, 2006.- 280 с.; Нікольський В.М. Репресивна діяльність органів державної безпеки СРСР в Україні (кінець 1920-х-1950-ті рр.): іст.-статист. дослідження /Нікольский В.М.-Донецьк: ДонНУ, 2003.-623 с..

Таким чином, розвиток освіти в Донбасі плідно вивчався декількома поколіннями дослідників. Однак узагальнюючої праці, яка б висвітлювала історичні особливості освітнього процесу в регіоні в 1920-1930-ті рр. ще створено не було.

Процесом розвитку літератури Донбасу в 20-30-ті роки ХХ ст. стали цікавитися самі донецькі письменники. У місцевих літературних журналах з'являлися критичні статті, які характеризували напрямок розвитку літературного руху краю. Авторами цих публікацій були як письменники-початківці, так і літературні критики Харчевников В. Поэзия обушка / В.Харчевников// Забой.-1924.-№ 11.-С.11; Донбасский М. О творчестве Н.Таёжного / М.Донбасский //Забой.-1924.-№ 11. та ін.. У 1970-ті рр. вивченням теми займалися філологи та краєзнавці М.П.Диченсков, Є.Волошко і В.П.Замковий Диченсков М.П. Учебное пособие по истории лит. движения в Донбассе.-Донецк, 1971 /Диченсков М.П. // Державний архів Донецької області. - Ф.Р.6759, оп. 1, спр. 233. - 26 арк.; Донбасс: писатель и время: Лит.-крит. очерки /Сост. и вступ. статья Е.М. Волошко; общ. ред. С.А. Крыжанивского.-Донецк: Донбас, 1979.-341 с. та ін.. Вони опрацювали багатий фактичний матеріал про розвиток робітничої літератури краю, висвітлили біографії тогочасних поетів і письменників. Однак за умов радянського режиму ці дослідники не змогли об'єктивно оцінити розвиток літературного життя в Донбасі. Зокрема, не знайшла належного висвітлення на сторінках їхніх праць проблема репресій. Серед істориків вперше звернувся до вивчення літературного життя краю В.М. Нікольський Никольский В.Н. «Забойцы» /В.Н.Никольский//Донбас.-1989.-№ 6.-С.109-110. Крім професійних істориків у наш час літературне життя краю вивчають також філологи і мистецтвознавці Оліфіренко В. Розстріляне відродження / В.Оліфіренко // Донбас.-1993.-№1-2.-С.143-155; Наумов А. В начале был «Забой» /Александр Наумов// Донбас.-2007.-№2.-С. 198-201; Яруцкий Л. Допрос в новогоднюю ночь / Яруцкий Л. // Донбас.-1993.-№1-2.-С.143-155 та ін.. Вони звернулися, передусім, до заборонених для вивчення в радянський час аспектів розвитку літератури Донбасу. Декілька праць, присвячених репресованим письменникам краю, видали В. Оліфіренко, Л. Яруцький та інші.

Отже, як в радянській, так і сучасній українській історіографії накопичилася велика кількість праць філологів, істориків та публіцистів, присвячених витокам літературного життя Донбасу. Однак узагальнюючих праць, які б висвітлювали процеси літературного життя регіону, обмаль.

Розвитку образотворчого мистецтва в Донбасі історики приділили незначну увагу Трубникова Л.С. Культурные процессы в 20-30 гг. /Л.С.Трубникова // Новые страницы в истории Донбасса: сб. статей //Глав. ред. З.Г.Лихолобова. - Кн.2. -Донецк: Донбас, 1992. - С. 70-90; Хюренина И.Ю. Культурные процессы и формирование общественного сознания при сталинизме /И.Ю.Хюренина // Новые страницы в истории Донбасса: сб. статей /Глав. ред. З.Г.Лихолобова. - Донецк: Донбас, 1997.- С. 102 - 113.. Більш повно висвітлили розвиток живопису, графіки та скульптури регіону мистецтвознавці. Серед них треба виокремити праці С. Ілюшина, С. Горельцевої і Р. Кліменко Ілюшин С. Скульптор Павел Гевеке /С.Ілюшин// Донбасс. - 1965. - №3. - С. 125 - 129; Горельцева С. Монументальна пропаганда 1920-х років у Донбасі /С.Горельцева // Образотворче мистецтво. - №1. - 1982. - С. 20-25.; Клименко Р. Вступна стаття: [Сторінки історії розвитку образотворчого мистецтва на Донеччині] /Р.Клименко // Художники Донеччини: Альбом / Упоряд. та авт. вступ. ст. Р.Г. Клименко. - Донецьк, 2004. - С. 7-22.. Однак вони не створюють системного уявлення про культурні процеси, що відбувалися в сфері образотворчого мистецтва регіону. Таким чином, художнє життя Донбасу в зазначений період заслуговує на більш ретельне вивчення.

Розвитком театрального мистецтва в Донбасі займалися переважно мистецтвознавці. Більшість їхніх праць висвітлює діяльність окремих театральних колективів. Так, історію Донецького драматичного театру ім. Артема розглядає О.О. Кулік Кулик О.О. Донецький театр імені Артема / Кулик О.О. - К.: Мистецтво, 1987.-136 с.. Про діяльність професійного Луганського театру «Шахтарка Донбасу» згадується в роботі І.Д. Давидової Давыдова И.Д. В созвездии братских культур / Давыдова И.Д. - К.: Мистецтво, 1983. - 174 с.. У наш час Л.Д. Яруцький дослідив історію Маріупольського драматичного театру Яруцкий Л.Д. Дорога длиною в столетие. Театру Мариуполя 100 лет. / Л.Д.Яруцкий //Мариупольская старина: Рассказы краеведа - М.: Сов. писатель, 1991.-С.241-244.. Лише Н.С. Кравцова присвятила спеціальне історичне дослідження становленню професійного театру в Донбасі в 1920-ті рр. Кравцова Н.С. Становлення професійного театру Донбасу в 20-ті рр. ХХ ст. / Н.С.Кравцова // Історичні і політологічні дослідження / Гол. ред. П.В.Добров.-2002.-№ 19.-С.104-114.. Треба зазначити, що мистецтвознавці та науковці звертали увагу на окремі аспекти вивчення теми, їх праці не охоплюють весь період 1920-1930-х рр., тому театральне життя Донбасу потребує більш ґрунтовного вивчення.

Розвиток установ культури, святкові традиції та дозвілля населення Донбасу вивчалися й у радянській історіографії. Проте автори узагальнюючих праць, присвячених робітникам Донецького регіону, не звертали належної уваги на дозвілля інших груп населення История рабочих Донбасса: В 2 т. / Редкол.: Ю.Ю. Кондуфор (гл. ред.) и др.; АН УССР; Ин-т истории. - К.: Наук. думка, 1981. - Т.1: Рабочие Донбасса в эпоху капитализма и в переходный период от капитализма к социализму / Ю.Ю. Кондуфор, А.С. Лисянский, В.А. Пирко и др.; Редкол.: С.В. Кульчицкий (отв. ред.) и др. - 1981. - 326 с.. При цьому розвиток установ культури регіону вони оцінювали винятково як позитивний та прогресивний Пономаренко Г.Я. Курсом индустриализации /Пономаренко Г.Я. - Донецк: Донбасс, 1974.-168 с..

Сучасні науковці також звертають увагу на розвиток клубних та музейних установ, спортивного руху в регіоні тощо Суровый А.Ф. Профспілки і робітничі клуби Донбасу (1920-і роки) / А.Ф.Суровый// Історія України: Маловідомі імена, події, факти. Вип.18.-К.-Донецьк.-С.245-251; Стуканов С.Р. Футбол в Луганській окрузі: спортивний аспект (1923-1930 рр.) /С.Р.Стуканов //Наукова молодь: Збірник праць молодих учених. Матеріали І регіональної наук.-практ. конф. «Внесок молодих учених у розвиток науки регіону».-Луганськ: Знання, 2005.-Т.4.-С.208-218; Калашникова В.Є. Організація та діяльність Маріупольського краєзнавчого музею в 1920-1943 рр. /В.Є.Калашникова // Наукова молодь: Збірник праць молодих учених. Матеріали І регіональної наук.-практ. конф. «Внесок молодих учених у розвиток науки регіону».-Луганськ: Знання, 2005.-Т.4.-С.55-61; Гальченко О.М. Фiзкультурно-спортивний рух у Донбасi (1917-1930 рр.): дис…канд. iст. наук: 07.00.01 / Гальченко О.М.-Донецьк, 2008.-279 с. та ін.. Так, праці А.Ф. Сурового, С.Р. Стуканова, О.М. Гальченка, В.Є. Калашнікової висвітлюють розвиток окремих культурних установ, тому не дають системного уявлення про зміни у сфері культурного будівництва Донбасу. Сучасні дослідження святкової культури населення Донбасу можна розподілити на дві групи. Це, по-перше, етнографічні екскурси в минуле культури регіону Васильева Л.А. О праздновании некоторых религиозных и гражданских праздников в семьях донецких рабочих в первой трети ХХ в. /Л.А.Васильева //Летопись Донбасса: краевед. сб. - Вып. 4-5. - Ч.1.-Донецк, 1997.-С. 60-62; Пасха в Сталино при Сталине //Донбасс православный.-2006.-Май-июнь.-С.14., а по-друге - аналітичні дослідження, в яких визначаються особливості радянської святкової культури в регіоні Трубникова Л.С. Национальные традиции в обрядовой и праздничной культуре населения Донеччины в 20-е гг. ХХ ст. / Трубникова Л.С., Ефремова Н.А. // Донбасс и Приазовье.-Мариуполь, 1993.-С.97-98; Мовчан А.В. Радянські свята та формування феномену «Радянського дитинства» на початку 1920-х років /А.В.Мовчан // Історичні і політологічні дослідження / Гол. ред. П.В.Добров.- Донецьк, 2007. - № 1/2 (31/32). - С. 79-85.. Однак, треба також зазначити, що дослідження радянської святкової культури в 1920-30-ті рр. на матеріалах Донбасу лише тільки починається, тому ґрунтовних праць істориків цій темі присвячено небагато. Крім того, функції, які виконували радянські свята та сприйняття цієї форми дозвілля в Донбасі в 1920-1930-ті рр., на наш погляд, ще вивчені недостатньо.

Релігійне життя краю також привертало увагу дослідників. У радянській історіографії релігія розглядалася як пережиток минулого. Історики вкрай негативно ставилися до проявів релігійного життя в регіоніКурдюмова Е.А. Донбасс на подъёме (1921-1925) /Под ред. З.Г.Лихолобовой.-Донецк: Донбас, 1976.-144 с.. Вивчення релігійної ситуації в Донбасі в 1920-1930-ті роки цікавить і сучасних дослідників. Так, В.М. Нікольський охарактеризував антирелігійну політику радянської влади, дослідив статистику релігійного життя Донбасу в середині 1920-х рр.Никольский В.Н. Религиозные течения и группировки в Донбассе середины 1920-х гг. /В.Н.Никольский //Новые страницы в истории Донбасса: сб. статей /Сост. З.Г.Лихолобова.-Донецк, 1994.-Кн.3.-С.42-55; Он же. Главная ошибка церковной политики / В.Н. Никольский // Правда через годы. - Вып. 2.-Донецьк, 1998.-С. 82-89.. Політиці в сфері регулювання державно-церковних відносин присвятили свої дисертації О.Д. Форостюк та А.М. Фесенко.Фесенко А.М. Православна церква в політиці радянської влади 20-х років ХХ ст.: На матеріалах Донеччини: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец.: 07.00.01 «Історія України» /А.М.Фесенко. - Харків, 2007.-24 с.; Форостюк О.Д. Правове регулювання державно-церковних відносин у Радянській Україні в 1917-1941 роках (на матеріалі Донецького реґіону): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец.: 12.00.01 «Теорія та історія держави і права» /О.Д.Форостюк. - Київ, 2001.-19 с. Однак ці автори концентрують увагу на юридичному аспекті відношень держави та церкви.

Повсякденним настроям пересічного населення дослідники приділили небагато уваги. Лише І.Ю. Хюреніна звернулася до вивчення суспільних настроїв під час впровадження антирелігійної політики в Донбасі в період 1920-х рр.Хюренина И.Ю. Антирелигиозная политика советской власти и общественные настроения в Донбассе в 1920-е гг. /И.Ю.Хюренина//Новые страницы в истории Донбасса: сб. статей /Глав. ред. З.Г.Лихолобова.-Донецк: Донбас, 1998.- Кн.6. - С. 134-142.. Місцеві історики також дослідили окремі аспекти репресивної діяльності радянської влади відносно служителів церквиЛихолобова З.Г. 1937 рік в Донецько-Маріупольській єпархії /З.Г.Лихолобова //Нові сторінки історії Донбасу: збірник статей /Голов. ред. З.Г.Лихолобова. -Донецк: Донбас, 2005. - Кн.11. - С. 59-69.. Однак, незважаючи на значну кількість праць, які висвітлюють релігійне життя краю в 1920-1930-ті рр., проблемі релігійності та повсякденним настроям населення, особливо в 1930-ті роки, приділена недостатня увага.

Таким чином, кількість робіт з теми «Культурні процеси в Донбасі в 1920-1930-ті рр.» поступово зростає. Це свідчить про значний інтерес дослідників до вивчення історії культури регіону. Однак жодної узагальнюючої праці не створено. Крім того, чимало аспектів даної теми не отримали належного вивчення. Не дослідженими залишаються зміни в повсякденній культурі населення регіону.

Джерельну базу дисертаційного дослідження складають документи, які зберігаються в архівах України. З них три центральні: Центральний державний архів вищих органів влади України, Центральний державний архів громадських об'єднань України, Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України і два обласні архіви: Державний архів Донецької області і Державний архів Луганської області. Крім того, дисертантка користувалася матеріалами Російського державного архіву економіки. Крім архівних документів авторка також використала опубліковані матеріали та періодичну пресу.

Письмові джерела можна класифікувати за походженням та змістом. Перш за все, слід відзначити законодавчі та актові документи союзних і республіканських органів влади. Значна кількість цих документів опублікована Культурне будівництво в УРСР. 1928-червень 1941: Збірник документів і матеріалів./ Упорядники: В.М.Даниленко, О.Г.Луговський, І.О.Молодчикова. - К.: Наук. думка,1986.-416 с.; Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали. Довідник. У 2 ч./ Упор.: І.О.Кресіна, В.Ф. Панібудьласка.-К.: Вища шк., 1997.-Ч.2.-704 с. та ін.. Аналіз даного виду джерел доводить, що саме освіті належала провідна роль в здійсненні грандіозного плану - вихованню нової радянської людини. культура донбас література релігія

Цінна інформація з історії культури регіону зосереджена в матеріалах поточного діловодства місцевих органів влади. До цієї групи джерел входять інструкції, плани, стенограми, звіти міських і окружних виконкомів та інше. Документи цих органів влади містять інформацію про заходи щодо організації радянських свят, становище релігії в Донбасі, матеріали про вирішення національного питання в регіоні тощо.

Ще один вид джерел складають документи політичних партій і громадських об'єднань. Це постанови ЦК ВКП(б), ЦК КП(б)У, партійних обкомів, міськкомів і райкомів. Значна частина з них опублікована. До партійних документів також відносяться матеріали діловодства. Серед них: звіти про виконану роботу за певний період, інструкції, протоколи і звіти агітаційно-пропагандистського відділу Донецького обкому КП(б)У, стенограми партійних з'їздів і нарад, доповідні записки про настрої населення регіону тощо. Особливу цінність мають звіти ДПУ Луганської округи про настрої населення, які фактично ще не були предметом дослідження фахівців. Ці документи містять досить широку інформацію про проведення радянських свят в регіоні і неоднозначне сприйняття цих зібрань населенням.

До документів громадських об'єднань відносяться звіти, листування, протоколи, довідки профспілкових організацій Донбасу. Найбільш важливими і цінними в інформаційному плані є фонд Спілки гірників Донбасу (Ф.Р. 2607) і фонд Донецької обласної ради професійних спілок (Ф.Р. 920), які зберігаються в Донецькому обласному архіві.

Важливим джерелом для вивчення культурних процесів в Донбасі є матеріали статистики. Частина статистичних джерел опублікована, однак значна кількість також зберігається в архівах. Це, передусім, фонд Статистичного Управління УРСР, який зберігається у Центральному державному архіві вищих органів влади (Ф.318). В матеріалах цього фонду представлена цінна статистична інформація з історії освіти та діяльності культурних установ Донбасу. Важливим статистичним джерелом для вивчення дозвілля населення є бюджети сімей Донбасу 1920-1930-х рр. Вони зберігаються у фонді Р-920 Державного архіву Донецької області. Крім того бюджети робітничих сімей Донбасу 1920-х рр. публікувались і в статистичних збірках.

Наступну групу джерел складають матеріали особистого походження. У цій групі джерел можна виділити матеріали соціологічних досліджень та художню літературу. Твори письменників Донбасу значно розширюють уявлення про розвиток культури регіону, тому що в них віддзеркалилася державна політика.

Самостійну групу джерел складає періодика. В дисертаційній роботі були використані матеріали газет та журналів «Диктатура труда», «Кочегарка», «Комсомолец Донбасса», «Донецкий профессионалист» та інші. Газети 1920-х років мають значний інтерес для дослідника, тому що місцеві робкори публікували чимало критичної інформації, яка висвітлювала актуальні аспекти тогочасного життя. У 1920-ті рр. цензура ще не встановила тотальний контроль над пресою, тому публікації в місцевих газетах часто відображали дійсний стан речей. Зокрема, на сторінках газет можна було дізнатися про масове поширення пияцтва серед робітників, участь в азартних іграх тощо. Крім того, в пресі друкували плани і звіти місцевих органів влади. Деякі газети також мали літературні сторінки.

Підбиваючи підсумки аналізу джерел, слід відзначити, що отримання достовірної інформації про культурне життя Донбасу вимагає використання всіх груп джерел в комплексі, проводити їх порівняльний аналіз і критичну оцінку. Наявність багатьох груп джерел дозволяє стверджувати, що джерельна база дослідження є репрезентативною і дозволяє прослідкувати особливості культурних процесів у Донбасі в 1920-1930-ті роки.

Працюючи над дисертацією авторка дотримувалася методологічних принципів історизму та об'єктивності, а також використовувала як загальнонаукові, так і суто історичні методи дослідження. Це діалектичний та логічний методи, індукція та дедукція, історико-порівняльний, хронологічний, статистичний, описовий, порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний тощо.

Під «культурними процесами» ми розуміємо зміни у культурному житті населення під впливом державної політики та обставин історичної дійсності. Одночасно, спираючись на дослідження соціальних антропологів, можна стверджувати, що не тільки державна політика впливала на культуру, але й розвиток культури також впливав на рішення влади.

У другому розділі «Розвиток освіти і науки» авторка наголошує, що провідними у цій галузі були дії держави. Саме завдяки цьому в досить короткий термін вдалося значно підвищити культурний рівень населення. В 1920-1930-ті роки в краї була побудована нова радянська система освіти. Вона базувалась на поєднанні навчання із трудовим та суспільним вихованням. Вчитель став не тільки носієм знань, але, перш за все, вихователем дітей в комуністичному дусі. Це було надзвичайно важливим завданням для зазначеного періоду. Використовуючи вчительство для здійснення своєї політики, держава намагалася позбутися ворожих настроїв серед населення по відношенню до влади в майбутньому. Школа фактично взяла на себе ті функції, які у дорадянському суспільстві виконувала церква. Змінилося лише те, що замість духовних церковних цінностей, вчителі повинні були виховувати молоде покоління на новостворених радянських.

На шляху розвитку освіти у зазначений період були значні труднощі. Це, перш за все, брак коштів та задовільних умов для навчання. Ці труднощі поступово вирішувалися за допомогою громадськості, відрахувань коштів з місцевих бюджетів тощо. Однак створити потужну матеріальну базу освіти в Донбасі до початку 40-х рр. ХХ ст. не вдалось.

В дисертації підкреслено, що на розвиток освіти регіону значно вплинула політика індустріалізації. Для підготовки промислових кадрів в Донбасі були відкриті підготовчі курси, школи ФЗУ, технікуми та інститути. Взагалі, сприяючи розвитку освіти, підвищенню загальної грамотності, уряд надавав перевагу розвитку технічних навчальних закладів. Гуманітарні спеціальності не були серед пріоритетних. Так, у 1924 р. серед 10 інститутів і технікумів Донецької губернії було 7 технічних навчальних закладів і лише 3 з гуманітарного, економічного та мистецтвознавчого профілю.

Розвиток науки в Донбасі був щільно пов'язаний із реформуванням освіти, в першу чергу вищої. Науковці краю були виконавцями державного замовлення. Вони розробляли і втілювали у життя проекти модернізації важкої промисловості. Гуманітарна наука також була пов'язана із втіленням державної політики. Так, музейні установи Донбасу займалися створенням експозицій на радянську тематику.

На жаль, в 1920-1930-ті роки не всі дії уряду були цілеспрямованими та завершеними. Зміна курсу політичного керівництва СРСР суттєво вплинула на культурні процеси як країни взагалі, так і Донбасу зокрема. Мережа національних шкіл, яка активно створювалася в 1920-ті роки, була майже повністю згорнена після ліквідації політики українізації. Так, в 1938 р. в Донецькій області залишилося лише 33 українські школи та 7 змішаних, хоча ще в 1934 р. в краї нараховувалося 490 шкіл національних меншин. Посилення режиму особистої влади Й.В.Сталіна призвело також до репресій серед вчителів та викладачів середніх і вищих навчальних закладів. Не обминув цей трагічний процес і науковців.

У третьому розділі «Розвиток літератури та мистецтва» авторка дійшла до висновків, що слабка розбудова мистецького простору краю на початку 1920-х років призвела до появи самодіяльних форм в усіх його різновидах. Так, в літературному житті Донбасу з'явився робкорівський рух, з якого потім сформувалось покоління донецьких письменників. Художнє, літературне та музичне життя регіону також характеризувалося появою самодіяльних гуртків.

Держава одразу ж спробувала взяти під контроль всі форми художньої самодіяльності населення. Це було наслідком застосування політики воєнного комунізму в усіх сферах життя краю на початку 1920-х рр. Однак з переходом до мирного часу, особливо після впровадження НЕПу, послабився і контроль за розвитком ініційованої урядом самодіяльності. Театральні гуртки ставили п'єси, які найбільше цікавили робітників і були позбавлені ідеологічного забарвлення. Літератори краю зверталися до різноманітної тематики, іноді критикуючи негаразди сучасного їм життя. Однак, на відміну від провідних культурних центрів країни, митці Донбасу майже не брали участі в численних творчих дискусіях, які були характерною ознакою того часу. Це пояснювалося молодістю літературно-мистецьких традицій в регіоні, в якому фактично до 1930-х рр. не вели навчання художників, власних акторських кадрів, була відсутня підготовка філологів. Тому молоді творчі сили регіону було легко контролювати і скеровувати їх творчі пошуки у визначеному напрямку. Однак, незважаючи на такі умови, частині талановитої молоді вдалося залишити межі Донбасу і стати відомими поетами та письменниками. Так, наприклад, сталося з В. Сосюрою та О. Авдєєнком.

Дисертантка доводить, що із згорненням НЕПу і впровадженням політики форсованої індустріалізації та колективізації, посилився контроль і за діяльністю літераторів та митців краю. Сталінський тоталітарний режим намагався знищити всіх, хто міг хоч якось протистояти його політиці. В сфері літератури і мистецтва утверджується соціалістичний реалізм. Це означало, що люди творчих професій повинні були висвітлювати тільки ідеалізовану радянську дійсність.

Протягом 1920-1930-х років митців краю активно використовували з метою агітації і пропаганди. Своєю творчістю вони сприяли міфологізації радянського минулого, намагались довести, що радянський устрій є найкращим в світі. Незгодних діячів літератури та мистецтва репресували. Хоча, як доводять біографії донецьких письменників, митців карали і за найдрібніші речі, аби тільки показати іншим, що треба беззастережно дотримуватися рішень партії.

Тотальний контроль за всіма сферами культурного життя у 1930-ті роки призвів до втрати можливостей творчим особистостям Донбасу створювати по-справжньому талановиті твори, які б увійшли в скарбницю української культури. Письменники Донбасу, як і всієї країни, повинні були розробляти тільки ті теми, які офіційно схвалювали партія та уряд. Так, якщо в 1920-ті рр. поети і письменники краю поряд з жінкою-будівницею кращого майбутнього зображували і повсякденні жіночі образи з усіма недоліками, то вже в 1930-ті рр. образ жінки практично точно віддзеркалює державну політику. Жінка постає в літературних творах занадто ідеологізованою - працівницею-ударницею і матір'ю радянських воїнів. В 1930-ті роки були знищені всі напрями розвитку літератури, крім одного - соціалістичного реалізму. Була досягнута і певна однорідність літературних творів поетів і прозаїків краю. Як зазначав на початку 1930-х рр. радянський письменник і критик М.Л.Слонимський: «Немає в нас двох літератур: одної - «великої», професійної, а другої - «маленької», «самодіяльної». Подібні тенденції в 1930-ті рр. були характерні для розвитку театрального, музичного і художнього життя регіону.

Дослідивши в четвертому розділі проблему «Повсякденна культура населення Донбасу» можна констатувати, що 1920-1930-ті роки були періодом посилення контролю держави над повсякденним життям людей. З цією метою була створена розгалужена система культурно-освітніх закладів: клуби, сільбуди, червоні кутки, бібліотеки, кінотеатри, музеї, парки культури та відпочинку тощо. Через ці культурні установи держава намагалася виховувати працівників в комуністичному дусі. Для цього в клубах вводилися гуртки ленінізму, безвірників тощо. В репертуари самодіяльних театрів включали ідеологічно-забарвлені постановки, бібліотеки комплектували літературою політичного спрямування, парки культури і відпочинку оформляли відповідною символікою і скульптурами. Всі ці заходи повинні були допомагати партії та уряду втілювати в реальне життя відповідну політику.

Однак у 1920-ті рр. проведення ідеологічного виховання населення через культурні установи наштовхувалося на матеріальні труднощі. Через брак фінансування неможливо було надати клубам відповідне обладнання, забезпечити їх кваліфікованими кадрами. Все це відштовхувало населення від клубів, відвідуваність цих закладів була невеликою.

Більш за все просте населення цікавилося масовими формами організації дозвілля: кінопостановками і театральними виставами. У 1920-ті роки, особливо за часів НЕПу, державі було складно контролювати репертуари цих масових видовищ. Частина партійців свідомо йшла на такий крок, аби не відлякати населення від культурних заходів. Але вже наприкінці 1920-х і в 1930-ті роки всі форми масового культурного дозвілля підпали під жорсткий контроль. Цензура перевіряла ідеологічну спрямованість театральних репертуарів і кінопостановок. З бібліотек були вилучені всі книжки, котрі якимось чином заважали сталінській політиці. Ліквідації також підлягали і твори репресованих митців.

Слід визнати, що безперечним досягненням радянської влади було зведення за досить короткий термін значної кількості культурних установ. Так, вже в 1940 р. в регіоні нараховувалося 2063 бібліотеки, кількість книжок в яких тільки за 1937-38-ті рр. подвоїлася. В Донбасі також діяли понад 2000 клубних установ, налічувалося 835 кіноустановок. Це долучило пересічних людей до культурних цінностей. Молоді були запропоновані альтернативні вуличним розвагам форми проведення дозвілля. Однак державі не вдалося одразу, як це іноді зазначалося у звітах різноманітних установ, суттєво підвищити культурний рівень населення.

В дисертації доведено, що для міфологізації радянського минулого, створення позитивного образу радянської держави уряд активно використовував свята. Пересічне населення відносилося до офіційного святкування не однаково. Найбільшу зацікавленість виявляла молодь. Дорослі люди часто не знали, як належним чином сприймати новостворені радянські урочистості. Негативне ставлення до офіційних свят посилилося за умов сталінського тоталітарного режиму. Крім офіційних свят населення регіону віддавало належне народним традиційним святам. Хоча уряд законодавчо поступово заборонив святкування визначних релігійних дат, люди продовжували відвідувати церкви і виконувати релігійні обряди.

Авторка підкреслює, що матеріали обстежень громадян зафіксували строкату картину релігійного життя населення. Так, в 1925 р. у регіоні діяли релігійні общини 14 конфесій і 21 секти. Віковий склад віруючого населення Донбасу був неоднорідним. Найбільш релігійним були дорослі і найменше приваблювали давні традиції молодь. Партійні спостерігачі також зазначили, що релігійність міського населення була в декілька разів меншою порівняно з сільською місцевістю. Важке економічне становище, що склалося в країні після завершення громадянської війни, призвело до загострення відносин між церквою і державою. Для подолання матеріальної скрути уряд розпочав конфіскацію церковних цінностей. В результаті у Донбасі тільки до травня 1921 р. було вилучено 500 пудів срібла і 5 фунтів золота, велику кількість парчі, цінного каміння та шовку. Пограбування церкви супроводжувалося закриттям храмів. В період НЕПу уряд здійснював помірну антирелігійну політику. Наприкінці 1920-х - в 1930-ті рр. сталінське керівництво взяло курс на повне усунення релігії з суспільного життя. З цією метою закривалися молитовні будівлі, репресували служителів культу тощо. Однак населення Донбасу продовжувало потайки справляти свої релігійні потреби.