Етнокультурні процеси в Криму у III ст. до н.е. – IV ст. н.е. (за матеріалами ліпної кераміки)

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ АРХЕОЛОГІЇ

УДК 902.023 (477.75) "- 03 + 03"

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ЕТНОКУЛЬТУРНІ ПРОЦЕСИ В КРИМУ У ІІІ СТ. ДО Н.Е. - ІV СТ. Н.Е. (ЗА МАТЕРІАЛАМИ ЛІПНОЇ КЕРАМІКИ)

Історичні науки 07.00.04 - археологія

ВЛАСОВ ВОЛОДИМИР ПЕТРОВИЧ

Київ - 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії стародавнього світу і середніх віків Сімферопольського державного університету Міносвіти України.

Науковий керівник:

ХРАПУНОВ ІГОР МИКОЛАЙОВИЧ, кандидат історичних наук, доцент, Сімферопольський державний університет, доцент кафедри історії стародавнього світу і середніх віків.

Офіційні опоненти:

ЗУБАР ВІТАЛІЙ МИХАЙЛОВИЧ, доктор історичних наук, старший науковий співробітник, Інститут археології НАН України, провідний науковий співробітник відділу античної археології.

КЛОЧКО ЛЮБОВ СТЕПАНІВНА, кандидат історичних наук, Музей історичних коштовностей України - філія Національного музею історії України, провідний науковий співробітник відділу історії ювелірного мистецтва.

Провідна установа - Харківський державний університет, кафедра історії стародавнього світу і середніх віків, Міністерство освіти України.

Захист відбудеться 22 червня 1999 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.234.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук при Інституті археології НАН України за адресою: 254655, Київ-210, просп. Героїв Сталінграду, 12.

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці Інституту археології НАН України за адресою: м. Київ-210, просп. Героїв Сталінграду, 12.

Автореферат розісланий "18" травня 1999 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат історичних наук Петрашенко В.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Кримський півострів здавна був місцем, де перепліталися політичні та економічні інтереси різних держав, а також долі багатьох племен і народів стародавнього світу. Взаємодія різноетнічних варварів - землеробів та кочовиків, а також їх контакти з грецькими колоністами і, пізніше, з римлянами, істотно вплинули на матеріальну та духовну культуру населення краю, а також його етнічну історію, обумовивши їх складний, синкретичний характер. Відзначена складність, як і недостатність історичних джерел, створювали, існуючі й досі, значні труднощі в розробці деяких конкретних питань історії Криму у ранньому залізному віці. Це стосується і питання про етнокультурну належність народів, що тут мешкали, з яким нерозривно пов'язані проблеми визначення часу та шляхів проникнення на півострів різних племен, а також характеру їх взаємовідносин з місцевим населенням.

Дані писемної традиції містять скупу, уривчасту та, інколи, суперечливу інформацію про населення Криму, склад якого був найбільш барвистим в сарматську епоху (ІІІ ст. до н.е. - ІV ст.н.е.). Тому, щоб простежити зміни в етнічному складі півострова, залучення інших, головним чином археологічних, джерел неминуче. За підсумками багаторічних розкопок у науковій літературі з'явилась значна кількість робіт, кожна з яких, так чи інакше, торкається означеної теми. Розглядаючи етнокультурну ситуацію в різні хронологічні періоди, дослідники аналізують, переважно, свідоцтва писемних та епіграфічних джерел, різноманітні археологічні знахідки, а також дані антропології та поховального обряду. Проте, у переважній більшості цих робіт вкрай незначною мірою використані результати дослідження ліпної кераміки. Як одна з найбільш масових категорій артефактів, що походять з розкопок варварських пам'яток Північного Причорномор'я, ліпна кераміка до того ж є одним з найбільш етнографічних різновидів артефактів, які значною мірою відбивають етнічну належність їх виробників.

Завдяки зусиллям багатьох археологів, зараз у загальному вигляді сформувалось досить адекватне уявлення про склад населення, що залишило окремі пам'ятки, а також мешкало в тих чи інших регіонах Криму у сарматський час. Проте, порівняння одержаних різними авторами висновків демонструє деяку розбіжність поглядів, що свідчить про незавершеність розробки проблеми, окремі аспекти якої ще залишаються дискусійними або нез'ясованими зовсім. крим етнічний ліпна кераміка

Таким чином, незважаючи на великий інтерес науковців до етнічної історії півострова, існуючий стан справ примусив нас знову звернутися до даної теми. З усієї сукупності джерел, за основне у дисертації обрано ліпну кераміку (далі - ЛК). Вибір ЛК головним об'єктом вивчення пояснюється, по-перше, її етнографічністю, а по-друге, тим, що більшість існуючих робіт, присвячених ЛК Криму, написані порівняно давно і висвітлюють, переважно, знахідки 20-50 - річної давнини, які походять, головним чином, з пам'яток пізніх скіфів. У виданнях останніх років ЛК, звичайно, спеціально не розглядається зовсім і в рідкісних випадках досить повно публікується у контексті загальної характеристики тої чи іншої пам'ятки. Разом з тим, розкопками останнього часу накопичено багато матеріалу, який істотно розширює наше уявлення про кримський керамічний комплекс і потребує самостійного вивчення. У зв'язку з цим, набуває значення систематизація і комплексний аналіз старих та нових знахідок. Такого спеціального узагальнюючого дослідження з ЛК Криму ІІІ ст. до н.е. - ІV ст.н.е., яке ґрунтується на солідній джерельній базі, досі не існує. Крім того, воно дає змогу конкретизувати, доповнити, а іноді і повністю переглянути висновки щодо етнічних інтерпретацій, які склалися в науці.

З різноманітних глиняних предметів, вироблених ручним способом, проаналізовано найбільш показові в культурному відношенні - посуд та деякі вироби специфічного призначення (кришки, світильники та ін.). В основу роботи покладено матеріал із досить добре вивченого скіфського Булганакського городища, а також ще не введені до наукового обігу знахідки з некрополів ІІІ-ІV ст.н.е. Дружне та Нейзац (розкопки експедицій Сімферопольського державного університету та Кримського відділення Інституту сходознавства НАН України під керівництвом І.М. Храпунова), які зберігаються у фондах Кримського республіканського краєзнавчого музею. Крім того, врахована вся опублікована на сьогодні ЛК з пам'яток пізньоскіфської культури та могильників пізньоримської доби. Беручи до уваги край малу чисельність виданої ЛК ІІІ-ІV ст.н.е., особливе значення набуває керамічний комплекс, який складається з більш ніж 400 посудин, повністю розкопаного могильника Дружне, що надає йому, певною мірою, значення еталонного.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана під час навчання в аспірантурі, в рамках планової теми кафедри історії стародавнього світу і середніх віків Сімферопольського державного університету "Західна Євразія у стародавності та середньовіччі".

Мета запропонованої роботи - вивчити накопичені за останні роки нові знахідки ЛК, поряд з вже відомими, та на якісно новому рівні знань висвітлити етнокультурні процеси, що відбувалися у середовищі варварського населення Північно-Західного, Центрального та Південно-Західного Криму у сарматський час. Особливу увагу буде приділено подіям ІІІ ст.н.е., яке стало своєрідним рубежем в історії Криму і значною мірою визначило його етнічний склад у ранньому середньовіччі. В історіографії цей рубіж розглядається таким чином: фахівці у галузі античної та скіфо-сарматської археології обмежують свої дослідження першою половиною - серединою ІІІ ст.н.е. - датою загибелі Кримської Скіфії, а період з другої половини століття, пов'язаний з розповсюдженням некрополів з іншою матеріальною культурою, знаходиться вже у компетенції медієвістів. Крім того, окремі дослідники розцінюють некрополі ІІІ-ІV ст.н.е. як пізньоскіфські і пов'язують фінал історії скіфів із вторгненням гунів. В такій ситуації нижня межа хронологічних рамок роботи визначена ІІІ ст. до н.е., - часом виникнення кримського локального варіанту пізньоскіфської археологічної культури, що існувала і в перші століття н.е., а верхня - кінцем ІV ст.н.е., - періодом гунської навали, яка суттєво змінила етнокарту півдня Східної Європи і, вірогідно, спричинила припинення функціонування багатьох некрополів пізньоримського часу в Криму. Зроблено це для того, щоб простежити, чи існувала спадкоємність між етносами двох епох, чи відбулась повна зміна населення півострову. Для досягнення поставленої мети визначені конкретні завдання:

- розробити методи та підстави відкритої, здатної до перевірки класифікації ЛК, а також сформулювати понятійний апарат, що в ній використовується;

- здійснити порівняльно-типологічну класифікацію ЛК, що досліджується, підібравши до неї якомога повне коло аналогій, особливо сарматського часу;

- визначити культурну атрибуцію та питому вагу різнокультурної ЛК, а також зробити її хронологічну систематизацію;

- на підставі одержаних спостережень, залучивши інші дані археологічного та історичного рівнів, запропонувати інтерпретацію динаміки етнокультурної і загальноісторичної ситуації в Криму (встановити етнічну належність народів, що тут жили, визначити час, шляхи та інтенсивність проникнення до Криму різних племен, а також характер їх взаємовідносин між собою та місцевим населенням).

Наукова новизна полягає в зведенні та аналізі найбільш повної вибірки кримської ЛК, третина знахідок якої публікується вперше; розроблено класифікацію цієї ЛК, яка спирається на об'єктивні характеристики досліджених об'єктів; на підставі їх вивчення виділено 1 етнічно нейтральну групу ЛК, а також 15 гетерогенних груп, які співвідносяться з тими чи іншими етнокультурними компонентами; відтворено зв'язну, послідовну картину етнічної історії Криму ІІІ ст. до н.е. - ІV ст.н.е., в якій були переглянуті або уточнені окремі попередні позиції, а також висловлені деякі нові міркування щодо складу варварського населення півострова, яке фіксується археологічно, часу первісної появи і подальшого проникнення його окремих компонентів, а також стосунків між представниками різних етнічних груп.

Практичне значення. Результати дослідження стануть в пригоді археологам, які займаються класифікацією ЛК з пам'яток інших регіонів Причорномор'я, вони можуть бути використані для викладання історії Криму та півдня України у середній школі, при розробленні загальних і спеціальних курсів, а також для проведення семінарів у вузах, при підготовці науково-популярних видань та створенні музейних експозицій.

Особистий внесок здобувача. В статтях, опублікованих у співавторстві з І.М. Храпуновим, О.Е. Молодцовим та С. А. Мульдом, а також у самостійних дослідженнях, автору належить розробка питань комплексного аналізу ЛК з кизил-кобинських і пізньоскіфських поселень, а також з могильника пізньоримского часу та виявлення серед неї гетерогенних культурних елементів, які співвідносяться з тими чи іншими етнічними групами.

Апробація результатів. Окремі положення дисертації оприлюднені на міжнародних конференціях, що відбувалися у м. Харкові (1995 та 1997 рр.), а також обговорені на засіданні відділу античної та скіфо-сарматської археології Кримської філії Інституту археології НАН України (1997 р.).

Публікації. Основні результати дисертації викладені у 9-ти статтях, опублікованих у виданнях Кримської філії Інституту археології та Кримського відділення Інституту сходознавства НАН України, Міністерства культури АР Крим, Бахчисарайського державного історико-культурного заповідника, Харківського історико-археологічного товариства, музею м. Ріміні (Італія), а також у тезах доповідей згаданих конференцій у Харкові і матеріалах міжнародної конференції у м. Тирасполь (1994 р.).

Структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів та висновків (180 с.), списку використаної літератури (310 найменувань, с. 181-203), списку скорочень (с. 204), а також чотирьох додатків (с. 205-263), один з яких ілюстрації (45 рис.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і завдання дисертації, означені використані джерела та хронологічні рамки роботи, а також наведено огляд стану вивчення ЛК з пам'яток Криму і висновки, яких дійшли її дослідники.

Розділ 1. Методика дослідження. Головне завдання цього розділу - вироблення підстав класифікації ЛК, оскільки вона є головною частиною первинного аналізу будь-якої групи археологічних знахідок. Повноцінна класифікація передбачає облік якомога більшої кількості компонентів, які характеризують об'єкти що аналізуються, але на практиці достатньо обмежитися виділенням найбільш суттєвих характеристик основного джерела, котрі можуть стати об'єктивною підставою для його групування.

Традиції виготовлення ЛК передавалися в особливостях техніки, технології, форми та орнаментації. Техніка виробництва посуду у давнину була досить примітивна, а головне - одноманітна, а відомостей про технологію ЛК, як про етномаркіруючу ознаку, недостатньо і вони ще остаточно не з'ясовані. Тому, найбільш суттєвими при етнокультурній атрибуції тих чи інших виробів залишаються їх форма та декор. При групуванні ЛК використано морфологічну класифікацію, яка базується на подібності та відмінності форми предметів. Ураховуючи багаторівневість поняття "форма", до морфологічних віднесені такі його складові як конструкція, абрис та зовнішність. Конструкція - розчленення (кількість елементів) і конфігурація (кількість і розміщення точок перетинів профілю) об'єкту, які є межами елементів і відокремлюють, стосовно посуду, придонну частину від плеча, а плече - від горла. Абрис - перетини (ступінь кривизни) контуру, а також розмірність різних елементів конструкції об'єкту. Це досить важлива характеристика, яка конкретизує відомості про морфологію посудин, оскільки, маючи однакову конструкцію, вони можуть істотно відрізнятися за абрисом.

Описуючи форми посудин, які умовно сходять до тіл обертання основних геометричних фігур та їх комбінацій, застосовано терміни, що використовуються в геометрії та стереометрії, бо метафоричні визначення викликають різні, інколи суперечливі асоціації. У роботі вони інколи все ж таки використовуються стосовно тих виробів, назва яких стійко укорінилася у науковому лексиконі. Групуючи ліпний посуд, ми зіткнулися з тим, що чітко виділялися лише крайні типи, які різко відрізнялися один від одного, але між ними розміщувалися посудини немовби перехідних форм. В такій ситуації були введені кількісні параметри, які базуються на вимірі основних діаметрів і висот посудин та обчисленні індексів, що найбільш повно відображають пропорції їхньої форми. Використано 8 морфометричних параметрів: діаметр дна (d1), діаметр тулубу (d2), який часто збігається з максимальним діаметром посудини (D), діаметр основи горла (d3), діаметр горла (d4), висота придонної частини (h1), висота плеча (h2), висота горла (h3) і загальна висота посудини (Н). Залежно від конструкції посудин кількість застосованих параметрів може бути менша. Прийняті з урахуванням введених параметрів індекси наведено окремо для кожної категорії посуду, бо вони не завжди однакові. Принципи класифікації виробів специфічного призначення не так деталізовано. Внаслідок недостатньої розробленності понятійного апарату сучасної археологічної науки, для правильного розуміння використаних у роботі термінів, що позначають складові частини посудин, наведені їх значення.

Загальна структура класифікаційної схеми така. Вся ЛК розділена на два відділи (посуд та вироби специфічного призначення). У відділах ЛК поділяється на категорії. За формою дна, у деяких категоріях виділено два роди посудин: круглодонні та плоскодонні, а з урахуванням кількості елементів конструкції вони розділені на види: одно-, двох- та трьохчастинні. Далі посудини розподіляються за типами, які є головною класифікаційною одиницею схеми. У роботі під типом розуміється група артефактів однієї категорії, об'єднаних за їх подібністю між собою і відмінностям від артефактів цієї або іншої категорії. Типоутворюючі ознаки для різних категорій ЛК можуть бути загальними, а можуть і не збігатися, тому типи виділено за найбільш мінливими ознаками, а варіанти - за найбільш статичними. Так, типи горщикоподібних посудин виділені за формою тулуба, пропорції якого можуть утворювати підтипи, а їх варіанти - за особливостями морфології горла (в окремих категоріях, наприклад глечиків, за ознакою відносної висоти горла додатково виділені підваріанти). Для мисок найбільш мінливою є верхня частина (краї), тоді як форма їх тулуба сходить, головним чином, до зрізаного конусу і напівсфери. У деяких категоріях типи можуть утворювати групи. Докладна характеристика категорій ЛК та принципи їх класифікації наведені у Додатку Б.

З причини відсутності повноцінної інформації про технологію виготовлення посудин, ураховано тільки їх фактуру. За якістю обробки поверхні виділені технологічні групи (ТГ): 1 ТГ - лощена ЛК; 2 ТГ - підлощена або ретельно загладжена ЛК; 3 ТГ - слабо загладжена ЛК. Опис декору наведено паралельно із описом морфологічних типів.

У вихідний для класифікації масив були відібрані знахідки з культурних нашарувань і комплексів городищ, селищ та могильників Північно-Західного, Центрального і Південно-Західного Криму, а також підйомний матеріал, належність якого до ІІІ ст. до н.е. - ІV ст.н.е. не викликає сумніву. Класифікаційну схему розроблено на підставі цілих або археологічно цілих виробів, а також уламків, що дають уяву про повну форму об'єкта. Черепки, збереженність яких не задовольняє висунутим вимогам, та які мають індивідуальні особливості морфології, включені як доповнення класифікації, але охарактеризовані поза її рамок і після тих категорій, до яких вони, найбільш імовірно, відносяться. Незначну частину посуду реконструйовано графічно, при цьому особлива увага приділялася точності визначення діаметру вінець (країв) та кута відхилу фрагментів від горизонталі для з'ясування їх реальних пропорцій. Проте, з причини інколи сильної асиметричності ЛК, окремі реконструкції можуть носити імовірний характер.

Розділ 2. Класифікація ЛК містить власне порівняльно-типологічний аналіз головного джерела дослідження. Загальна кількість матеріалу, що увійшов до колекції, налічує 1499 екземплярів (100 %). Відділ "Посуд" (1334 екз./89 %) складається з 14 категорій: миски (21 основний тип), блюда (2 типи), тарілки (7 типів), сковороди (1 тип), плошки (2 типи), блюдця (1 тип), солонки (10 типів), горщики (24 основних типи), корчаги (7 основних типів), корчагоподібні cосудини (3 типи), глечики (15 основних типів), ковші (15 типів), кухлі (19 типів), келихи (19 основних типів), канфари (2 типи) та амфориски (1 тип). Відділ "Вироби специфічного призначення" (165 екз./11 %) репрезентовано 5 категоріями: кришки (6 типів), світильники (6 типів), курильниці (5 типів), чаші на ніжках-підставках (9 типів) та кубічні чаші (3 типи).

Усім класифікованим об'єктам у широкому географічному та хронологічному діапазоні було підібрано аналогії, однак певній частині знахідок аналогів не виявлено.

У розділі 3. Населення передгірського та гірського Криму у ІІІ ст. до н.е. - ІV ст.н.е., виходячи із зроблених у попередньому розділі спостережень, з залученням інших даних археологічного та історичного рівнів, пропонується інтерпретація етнічної і загальноісторичної ситуації в Криму. Порівняння комплексу ЛК Криму ІІІ ст. до н.е. - ІV ст.н.е. з аналогічним матеріалом із пам'яток території від Балтійського до Чорного морів та від Дунаю до Південного Приуралля, Північного Кавказу і Середньої Азії, дозволяє виділити в його складі 1 етнічно нейтральну і 15 генетично різнорідних груп. Відповідно до своєї питомої ваги, вони розташовані у такий послідовності:

1) пізньоскіфська ЛК, що склалася у скіфів на стадії осілості (326 екз./21,85 %). Серед ЛК цієї групи є форми як специфічні для пізніх скіфів Криму (273 екз./18,25 %) або Нижнього Придніпров'я (19 екз./1,25 %), так і спільні для населення двох регіонів (35 екз./2,35 %);

2) етнічно нейтральна ЛК, що охоплює широко розповсюджені форми і орнаментацію, які були властиві носіям багатьох культур скіфо-сарматської доби (294 екз./19,6 %);

3) синкретична ЛК, яка поєднує керамічні традиції різних культурно-історичних спільностей (143 екз./9,55 %);

4) ЛК, яка представлена тільки в пам'ятках Центрального і Південно-Західного Криму пізньоримського часу (130 екз./8,7 %);

5) ЛК, що продовжує скіфські керамічні традиції кінця V-ІV ст. до н.е. (89 екз./5,95 %);

6) група сарматської ЛК (89 екз./5,95 %);

7) ЛК кавказького походження (85 екз./5,65 %);

8) ЛК, яку не вдається однозначно пов'язати з будь-якою із виділених груп (79 екз./5,25 %);

9) ЛК, що відтворює форми античного гончарного посуду (63 екз./4,2 %);

10) ЛК, яка має зв'язок з районами Нижнього Дону та Прикубання, де мешкало змішане, але переважно меотське населення (54 екз./3,6 %);

11) ЛК, властива для Європейського Боспору (51 екз./3,4 %);

12) ЛК, яка знаходить паралелі у пшеворській, вельбаркській і черняхівській культурах (35 екз./2,3 %);

13) ЛК зарубинецького вигляду (28 екз./ 1,85 %);

14) ЛК, що сформувалась у Нижньому Побужжі (15 екз./1 %);

15) ЛК, прототипи якій відомі у матеріальній культурі таврів (14 екз./0,95 %);

16) група, що пов'язується з фракійською ЛК (3 екз./0,2 %) (Додаток В).

ЛК, що не володіє етномаркуючими ознаками, далі в розрахунок не приймалась і при інтерпретації джерела було приділено увагу тільки виробам культурно значущих груп, які налічують 1205 екземплярів (100 %). Хронологічний розподіл ЛК, що надходить до цих груп, демонструє її нерівномірне часове існування, тому наступним кроком роботи стала культурно-хронологічна кореляція дослідженого матеріалу, яка була проведена в межах більш дрібних проміжків часу. У розвитку комплексу ЛК і, відповідно, у етнічній історії Криму виділено шість періодів.

І період (друга половина ІІІ - кінець ІІ ст. до н.е.) характеризується часом становлення кримського варіанту пізньоскіфської культури, перетворенням скіфів з кочовиків-скотарів на осілих землеробів, виникненням укріплених поселень та стаціонарних могильників, а також консолідацією скіфів в межах нового державного об'єднання. До початкового етапу історії пізніх скіфів, який супроводжувався військовими конфліктами з Херсонесом і закінчився втратою незалежності скіфської держави після поразки від військ Понтійського царства та Херсонесу, відносяться 75 екземплярів (6,2 %) ЛК.

Переважає пізньоскіфська ЛК, серед якої кримські зразки (36 екз./48 %) домінують над загальнопізньоскіфськими (3 екз./4 %). Друге місце посідає група ЛК, що склалася у скіфів наприкінці V-ІV ст. до н.е. (16 екз./22,1 %). Досить показові вироби, які поєднують таврські та пізньоскіфські традиції (5 екз./6,55 %), хоча кількість власне таврського посуду невелика (3 екз./4 %). Несподіваною для даного періоду стала наявність посуду, що знаходить паралелі в зарубинецькій культурі (3 екз./4 %). Зв'язок з античною керамікою не дуже сильний. Він простежується у глечиках (2 екз./2,5 %), один з яких відтворює у ліпній техніці боспорські кружальні посудини, а також у створених скіфами на основі еллінських зразків рожкових світильниках, що відрізняються від своїх прототипів (4 екз./5,1 %). Присутність рідкісної та специфічної миски з вогнутими усередину стінками (1,25 %), як і ковша (1,25 %), в якому поєднуються особливості форми згаданої миски з практикою виготовлення типово пізньоскіфскої категорії посуду, обумовлено переселенням до Криму частини еллінізованого населення з Нижнього Побужжя. Один уламок (1,25 %) не отримав надійної культурної атрибуції.

Дані про культурну належність комплексу ЛК І періоду, дозволяють констатувати наступне. У другій половині ІІІ - наприкінці ІІ ст. до н.е. панівним етнічним компонентом в Криму були нащадки кочових і напівкочових скіфів, що мешкали раніше у степовому Дунай-Дністровському межиріччі, Придніпров'ї і Криму, таври та змішаний тавро-скіфський етнос, що з'явився ще в VІ-V ст. до н.е., у середовищі яких тривали процеси подальшої консолідації в єдину етнічну спільність. Споріднене скіфам населення Нижнього Побужжя, а також латенізовані носії зарубинецької культури не склали скільки-небудь значної групи і, очевидно, повністю розчинилися в основній масі варварів. Присутність сарматів за ЛК не простежується, отже, сарматського населення, яке б стабільно проживало в цей час в Криму, не було.

ІІ період (кінець ІІ - середина І ст. до н.е.) охоплює час перебування скіфського царства у залежності від Понтійської держави. Несприятливі обставини, викликані "діофантовими війнами", обумовили малу кількість ЛК цього періоду (29 екз./2,5 %).

Як і раніше, переважає пізньоскіфська ЛК: кримська (5 екз./17,25 %), загальнопізньоскіфська (2 екз./6,9 %). Однакове співвідношення мають групи посудин, властиві скіфам більш раннього часу, а також змішаного тавро-скіфського вигляду (по 5 екз./ 17,25 %). В цей період на городищах Булганак та Неаполь вперше з'являються реберкуваті курильниці (3 екз./10,35 %), які надійно документують наявність сарматів. Кількість кераміки, що наслідує античну незначна (2 екз./6,9 %). Один з келихів (3,4 %) може діагностувати початок проникнення до Криму меотів, хоча не виключно, що його поява пов'язана із сарматами. Група невизначеної ЛК складає 6 екз./20,7 %.

Протягом ІІ періоду основний масив варварського населення складали скіфи, таври та їх нащадки, інтегровані в єдиний етносоціальний організм, до складу якого в Центральному Криму увійшло обмежене угрупування сарматів.

ІІІ період (друга половина І ст. до н.е. - кінець І ст.н.е.), до якого відноситься побутування 377 екземплярів (31,3 %) ЛК, характеризується потужним економічним підйомом та військово-політичною активізацією пізньоскіфського царства.

Лідируючу позицію займають групи скіфської ЛК: пізньоскіфська кримська (129 екз./34,2 %), та, що успадкувала норми середньоскіфського часу (44 екз./11,7 %) і притаманна обом варіантам пізньоскіфської культури (21 екз./5,6 %). Відбувається помітне зростання ЛК, що імітує гончарну грецьку (33 екз./8,75 %), а також тієї, що демонструє змішення пізньоскіфських та грецьких рис (24 екз./6,35 %).

До наступної групи належить сарматська ЛК (32 екз./8,5 %), яка практично вся наведена повністю новим набором виробів. На підставі її датування виділено два сплески активності сарматської інфільтрації. Перший, що мав місце наприкінці І ст. до н.е. і не такий відчутний (10 екз./2,7 %), був cпрямований у Центральний та Північно-Західний Крим, а другий, більш масовий (22 екз./5,8 %), який припадав на першу половину - середину І ст.н.е., охоплював ще й південно-західну частину півострова. До вказаної групи примикає і невідомий раніше північнокавказький орнаментований кухоль (0,25 %) з кургану у Присивашші, який пов'язується з проникненням до Криму сарматів з Придніпров'я-Приазов'я. Загалом, приплив сарматського населення мав дві тенденції. Наприкінці І ст. до н.е. відбувалося повне й мирне інкорпорування сарматів до складу жителів пізньоскіфських городищ, яке супроводжувалось виготовленням сімбіозних скіфо-сарматських предметів (3 екз./0,8 %), а в першій половині - середині І ст.н.е. одні групи сарматів укорінювались у пізньоскіфське середовище, а інші мешкали відокремлено (підкурганні комплекси біля Херсонесу та в Присивашші). Це може свідчити як про етнічну неоднорідність сарматських племен, так і про їх різні відносини із скіфами. Сарматські пересування зачепили й меотське населення, чим і пояснюється присутність у пізніх скіфів ЛК, специфічної для Подоння та Прикубання (17 екз./4,5 %).

У І ст. до н.е. сталося помітне зменшення кизил-кобинської ЛК (11 екз./2,9 %). Водночас, спостерігається "згасання" взаємодії таврських та пізньоскіфських традицій (8 екз./2,1 %), яке після І ст.н.е. за керамічним матеріалом не простежується. Імовірно, нанесені скіфам поразки та "підкорення" Діофантом союзних їм таврів під час "діофантових війн", сприяли подальшому підсиленню процесу консолідації двох етнічних масивів, що знайшло відображення у появі на зламі ер в епіграфічних та писемних джерелах штучних етнонімів "тавроскіфи" та "скіфотаври".

Зріст відсоткового співвідношення і морфологічне різномаїття ЛК зарубинецького вигляду (18 екз./4,7 %), при відсутності багатьох таких форм у придніпровських скіфів, дає підстави бачити в цьому інфільтрацію в Крим частки мешканців Середнього Подніпров'я. Населення, що прибуло, не склало замкненого анклаву, а інтегрувалось в пізньоскіфське оточення, ілюстрацією чого є солонки (2 екз./0,5 %), які демонструють синтез форми мисок, що зустрічаються тільки в зарубинецькій культурі, з невластивими для них мініатюрними розмірами.

Інший, порівняно з І періодом, набір виробів в групі Побузької ЛК (5 екз./1,3 %) свідчить про міграцію частини нижньобузького населення і, можливо, ольвіополітів після гетського розгромлення Ольвії. Переселенська хвиля з Побужжя, як це вже було в ІІІ-ІІ ст. до н.е., добре документується появою специфічних для даного регіону гіперболоїдних мисок. Однак, ця нехитра, але показова форма, мабуть, внаслідок "творчої переробки" пізньоскіфськими керамістами, трохи ускладнилась (2 екз./0,5 %). Знахідка на городищі Альма-Кермен однієї з таких мисок дає підставу припустити, що частина побузьких мігрантів проникала тепер і в Південно-Західний Крим. Очевидно, похід Буребісти розчистив шлях для розповсюдження на схід елементів фракійської культури. Однак, про перебування фракійців в Криму більш-менш впевнено можна говорити на основі лише трьох одноручних солонок (0,8 %), а також фрагмента сковорідки (0,25 %), в якому поєднуються досить універсальна форма та фестоноподібні рельєфні наліпи, що використовувались на фракійській ЛК. При цьому, розповсюдження на пізньоскіфських посудинах окремих мотивів пластичної орнаментації, яка пов'язується з фракійцями, не завжди означає пряму етнічну присутність гето-даків. Посудини з різноманітними наліпами, цілком ідентичними кримським, знайдені в Гаврилівці та Золотій Балці, що дає підставу пов'язувати їх появу з переселенням до Криму нижньодніпровських скіфів, котрих теж торкнувся спровокований гетами або (та) сарматами переселенський потік, який фіксується й іншими знахідками (2 екз./0,5 %).

До числа синкретичного посуду, у вигляді якого відбиті змінені пізніми скіфами гончарні (античні або меотські) зразки, зараховані два глечики (0,5 %). Останні 20 екземплярів (5,3 %) належать до ЛК, походження якої однозначно визначити важко.

ІV період (кінець І - середина ІІ ст.н.е.). Підставою для його виділення став факт припинення існування практично усіх пізньоскіфських поселень Північно-Західного та деяких Центрального Криму, а також не дуже великі, але істотні зміни в структурі комплексу ЛК, який складається з 62 екземплярів (5,1 %).

Блок скіфської ЛК зберігає панівне становище. Пізньоскіфські кримські зразки репрезентовано 25 виробами (40 %), спадщиною середньоскіфського часу є 5 предметів (8 %), а спільні для пізніх скіфів - 2 посудини (3,3 %).

До сарматських віднесено 10 екземплярів (16,1 %). До них також приєднується посуд, що має північнокавказьке походження (3 екз./4,9 %), але носіями чи виробниками якого теж були сармати. ЛК обох груп відображує приплив до Криму нового сарматського, але гетерогенного населення. Перші кочували до того у степах Поволжжя, а частина других - у Прикубанні та Передкавказзі. До глибинних районів півострова вони рухалися через Боспор, вірогідно, внаслідок цілеспрямованих дій боспорських правителів, які були здійснені ними після неодноразових підкорень скіфів і таврів. Cармати, що опинялись в Криму, практично повністю інкорпорувалися у середовище пізніх скіфів. Вони жили на одних поселеннях та ховали своїх небіжчиків на одних могильниках. Цікаво, що саме в цей період на Європейському Боспорі вперше з'являється типово пізньоскіфський, а також зарубинецький посуд. Можливо, ця, поки ще поодинока, ЛК була зроблена окремими скіфами (тавроскіфами), полоненими під час військових зіткнень, але не виключено, що вона свідчить про більш рішучі кроки боспорської влади, коли поряд з розселенням у Скіфії союзних Боспорові сарматів, деякі групи таврів та скіфів, серед яких були і "зарубинці", переселялися на землі Боспору.

Поява невідомих до цього чотиригранних чаш на високій ніжці, найбільш чисельних у Золотій Балці, так само, як і інших категорій посуду (6 екз./9,7 %), свідчить про прибуття до Криму придніпровських скіфів, багато поселень яких в цей час припиняє своє існування. Разом із скіфами могло перебувати і зарубинецьке населення, оскільки саме І - початком ІІ ст.н.е. датується нижня половина горщика (1 екз./1,65 %) з хвилястими наліпами, повністю ідентична цілій посудині із Суботовського могильника.

Античні наслідування представлені виробами, що склалися на межі ер (4 екз./6,5 %). Але, у категорії амфорисків з'являються нові варіанти, до того ж ці посудини відомі тепер не у Північно-Західному, а у Південно-Західному Криму. Скоріш за все, це пов'язано із загибеллю скіфських поселень північно-західного узбережжя та переселенням частини їх жителів у долину Альми і, зокрема, на Усть-Альмінське городище.

Існування "човноподібного" світильника, а також сковороди з фракійськими фестоноподібними наліпами (2 екз./3,3 %) на Калос-Лімені, слід розцінювати як збереження привнесеної на зламі ер практики виготовлення таких виробів з Побужжя.

Знахідки гібридних посудин, що поєднують пізньоскіфські, античні та сарматські особливості, не дуже чисельні (3 екз./4,9 %). Культурну належність останньої кришки (1,65 %) визначити не вдалось.

V період (друга половина ІІ - середина ІІІ ст.н.е.) у розвитку комплексу ЛК Криму припадає на заключний етап пізньоскіфської культури. Етнокультурна атрибуція основної маси виробів цього часу (157 екз./13 %) не викликає особливих труднощів.

Як і раніше, перше місце посідають групи, пов'язані із скіфами: пізньоскіфська кримська ЛК (56 екз./35,6 %), група, яка успадковує норми кінця V-ІV ст. до н.е. (10 екз./6,35 %) та загальнопізньоскіфська (4 екз./2,55 %).

Досить велика питома вага посудин, які об`єднують пізньоскіфські та сарматські властивості (11 екз./7 %). Всі вони походять з пізньоскіфських пам'яток, що свідчить про посилення сарматського впливу. Це може свідчити про подальшу сарматизацію пізньоскіфського суспільства, але відбувалась і певна скіфізація сарматів, яка призвела до оформлення нової, достатньо монолітної скіфо-сарматської етнічної спільності з єдиними релігійно-ідеологічними уявленнями.

На третій позиції розташована вперше виділена група ЛК, що має прототипи в пшеворській, вельбаркській та черняхівській культурах (10 екз./6,35 %). Морфологічна подібність такого рідкісного посуду, що фіксується майже одночасно на достатньо віддалених територіях, навряд чи є випадковою. На наш погляд, це доводить присутність в Криму носіїв відповідних керамічних традицій - германців. За думкою багатьох дослідників, вторгнення готського союзу, яке відбулось в середині ІІІ ст.н.е., спричинило загибель пізньоскіфських поселень. Цими подіями було б логічно пояснити й появу в Криму вказаної ЛК. Проте, датування фрагментованої посудини з кремації №34 могильника Ай-Тодор, правомірність віднесення якої до другої чверті ІІІ ст.н.е. підтверджується і новітніми дослідженнями, а також його подібність до цілого горщика із Тарпанчі дозволяє синхронізувати обидва ці вироби і, враховуючи припущений час розгрому Неаполя і усієї Кримської Скіфії, віднести до другої чверті ІІІ ст.н.е. увесь посуд германського вигляду, що походить з пізньоскіфських пам'яток.

Таким чином, вперше виділена в кримських матеріалах римської доби група ЛК, що має витоки у північно-західних культурах, може стати підставою для припущення про більш раннє, ніж це вважається, проникнення германських племен до Криму - приблизно, у другій чверті ІІІ ст.н.е., яке не знайшло відображення у писемних джерелах. Частина германців займала необжиті раніше місця, а частина опинялася на пізньоскіфських поселеннях, що й призвело до появи на них окремих посудин пшеворського, вельбаркського та черняхівського вигляду. З цими варварами можна пов'язувати остаточне припинення життя на поселеннях скіфів, але існують аргументи на користь того, що ці відносини носили мирний характер. Наприклад, на городищах Альма-Кермен та Неаполь відомі ковш та келих (2 екз./1,3 %), які мають досить близьку, хоча і не повну морфологічну подібність виключно з черняхівськими та вельбаркськими посудинами. При цьому, келих прикрашений характерними для скіфів дугоподібними наліпами. Повної впевненості немає, але можливо, що такий посуд міг з'явитися внаслідок синтезу пізньоскіфських та германських традицій.

Четверте місце поділяють рівні за чисельністю групи сарматської та нижньодонсько-прикубанської ЛК (по 8 екз./5,1 %). З числа сарматських усі посудини, за винятком однієї, з'являються вперше. Вихідними районами їх розповсюдження були Нижній, Середній та Верхній Дон, а також Північно-Західне Причорномор'я, звідки частина сарматів, можливо, прийшла разом з германцями. Серед меотської ЛК зберігаються лише деякі старі форми, тоді як увесь інший посуд - новий. З цього виходить, що частина ЛК даної групи могла бути виготовлена в Криму меотами, які прибули сюди раніше, але поява решти виробів зумовлена черговою хвилею населення з Нижнього Подоння та Прикубання. Наступна - група північнокавказької ЛК (7 екз./4,45 %). Крім одного кухля, увесь посуд представлено вперше. В 50 % випадків він наділений низькопосадженими ручками, які вказують, що його виробники мають відношення до сарматського світу.

До охарактеризованих вище груп примикає не дуже вагома, але географічно близька ЛК Європейського Боспору (2 екз./1,3 %). Поряд з тим, спостерігається і зворотня картина. Зауважене для кінця І - початку ІІ ст.н.е. слабке розповсюдження на Боспорі пізньоскіфської ЛК в даний період набуло дуже широкого масштабу. Окрім різноманітних мисок з ручками-упорами, на боспорських поселеннях та могильниках фіксуються невідомі до того горщики, ковші та кухлі, а такі властиві для скіфів не тільки Криму, але й Нижнього Дніпра вироби як чаші на високій ніжці з'являються навіть в Танаісі та Горгіппії. Поряд з ЛК, з ІІ ст.н.е. на європейській, а з ІІІ ст.н.е. на азіатській частинах Боспору поширилися нові обряди та культи, що також пов'язуються з кримськими та придніпровськими скіфами. Всі наведені факти ілюструють масове проникнення у середовище боспорян нових груп населення, основу яких складали пізні скіфи. Імовірно, це сталося внаслідок включення Кримської Скіфії до складу Боспорського царства при Савроматі ІІ та Рескупориді ІІІ.

Трохи знизився відсоток ЛК зарубинецького вигляду (6 екз./3,85 %). Увесь цей посуд відомий в Криму з рубежу ер, але на інших пам'ятках. Це дає можливість спостерігати локальні міграції населення, що покидало ті поселення, які припинили існування наприкінці І - початку ІІ ст.н.е. Небагато поступаються попередній групи нижньобузької та придніпровської пізньоскіфської ЛК (по 4 екз./2,55 %). Побузькі гіперболоїдні миски з'явилися вдруге після 400-річної перерви (Неаполь, Альма-Кермен), а глечик зафіксовано вперше, до того ж на новому могильнику (Нейзац), де поєднуються сарматські та германські риси і перші поховання якого були здійснені наприкінці ІІ - початку ІІІ ст.н.е. Жодного з виробів пізніх скіфів Нижнього Придніпров'я (Неаполь, Альма-Кермен) раніше відомо не було, тому поява ЛК обох розглянутих груп вказує на черговий приплив мігрантів з відповідних районів. Скоріш за все, з цими ж переселенцями пов'язана і знахідка дворучного келиха (0,65 %) з могили кінця ІІ - початку ІІІ ст.н.е. згаданого некрополя Нейзац, який не має собі аналогій.

Зв'язок з грецькою керамікою у даний період виражений найслабкіше (2 екз./1,3 %). Так само це стосується і посудин скіфо-античного вигляду (3 екз./1,9 %). Культурну належність решти виробів надійно атрибутувати не можливо (19 екз./12,1 %).

Етнокультурна ситуація періоду характеризується подальшою реструктурізацією населення Кримської Скіфії. Сталося деяке зменшення скіфського компоненту, який, незважаючи на це, залишався переважаючим. До його складу були інтегровані носії зарубинецької культури, які проникли ще з рубежу ер. Другу позицію утримували представники сарматського та меотського світу, які з'явились у Криму раніше, а також проникали протягом даного періоду. Ці колективи, переважно, вливалися до масиву пізніх скіфів, але деякі племена, клани або громади сарматів оселялися окремо. Зауважимо, що сарматами, частина яких прийшла на межі ІІ - ІІІ ст.н.е. з Північно-Західного Причорномор'я, були закладені деякі некрополі у Центральному (Дружне, Нейзац, Перевальне) та Південно-Західному (Озерне ІІІ, Суворово) Криму, що функціонували і пізніше. Особливістю їх ранніх поховань є практично повна відсутність ЛК. Можливо, до потоку сарматів, що переcувалися із східних областей Причорномор'я, були залучені окремі представники боспорян. Частина сарматів, очевидно, проникла в Крим у супроводі германців. Проте, серед мігрантів були і власне германські контінгенти, в тому випадку, якщо найбільш раннє поховання у могилі №34 Ай-Тодора дійсно датується другою чвертю ІІІ ст.н.е.

VІ період (друга половина ІІІ - кінець ІV ст.н.е.). Біля середини ІІІ ст.н.е. в Криму припиняють існування пам'ятки пізньоскіфської культури і поширюються некрополі з іншими, ніж у пізніх скіфів, поховальними спорудами, обрядом та інвентарем. Відзначені зміни відбилися і на керамічному комплексі, чисельність якого для цього періоду є найбільшою (505 екз./41,9 %). Уся ЛК цього часу походить з могильників, переважно, Центрального і, меншою мірою, Південно-Західного Криму.

Найбільша група охоплює посуд, який не знаходить собі аналогій (129 екз./25,6 %). Друге місце посідає ЛК північнокавказького походження (74 екз./14,7 %). Ще більш репрезентативно, порівняно з минулим періодом, подано групу ЛК, що сформувалася на Європейському Боспорі (49 екз./9,7 %).

Скіфська ЛК втрачає лідируюче становище, але не зникає зовсім: пізньоскіфський кримський посуд (24 екз./4,75 %), посудини, що з'явились у скіфів наприкінці V-ІV ст. до н.е. (9 екз./1,8 %), вироби, привнесені пізніми скіфами Нижнього Дніпра (7 екз./1,35 %) та загальнопізньоскіфські (3 екз./0,6 %). Основну масу цієї ЛК зустрінуто в похованнях другої половини ІІІ ст.н.е. і їх наявність в пізньоримський час, а також в ранньосередньовічну епоху свідчить про збереження скіфського етнічного компонента, у всякому разі, на початковому етапі функціонування могильників.

Групу сарматської ЛК характеризують 36 екземплярів (7,1 %). Cармати, що їх виробляли, проникали до Криму з Поволжжя та Волго-Доння через Боспор, а також з Північно-Західного Причорномор'я і району Придніпров'я-Приазов'я через Перекопський перешийок. Трохи збільшилися асортимент та кількість посуду, властивого мешканцям районів Нижнього Подоння та Прикубання (28 екз./5,5 %).

У відчутній кількісній та структурній зміні комплексу ЛК, що співвідноситься з германцями (25 екз./5 %), поряд з появою нових некрополів з кремаціями та поширенням багатьох інших германських речей, можна бачити другу хвилю германського проникнення, яка мала місце у середині - на початку другої половини ІІІ ст.н.е. Саме до цього часу належать повідомлення писемних джерел про появу на Боспорі боранів, готів та герулів, а також приховування скарбів на території Боспорського царства і у Південно-Західному Криму.

В даний період вироблялось порівняно багато ЛК, яка досить точно повторювала форми античного червонолакового столового посуду (20 екз./4 %).

Групу Побузької ЛК (4 екз./0,8 %) характеризують гіперболоїдні миски, присутність яких треба пов'язувати з населенням, що прибуло до Криму у ІІ-ІІІ ст.н.е.

В групі ЛК змішаного характеру (66 екз./13 %) особливо виділяється миска з трьома горизонтальними ручками-упорами. Вона ілюструє взаємодію пізньоскіфських керамічних традицій (особливості форми посудини та її ручок) і привнесеної германцями практики виготовлення триручного посуду. Решта виробів органічно поєднала в собі риси кримської, сарматської, нижньодонсько-прикубанської, кавказької, германської та античної груп ЛК пізньоримського часу. До останньої групи увійшла ЛК, яка може бути зіставлена з декількома з виділених вище груп (31 екз./6,1 %).

Аналіз ЛК VІ періоду показує, що в складі і структурі населення Криму відбулися докорінні зміни. У другій половині ІІІ-ІV ст.н.е. його основу складали племена, що мешкали на Північному Кавказі і яких ототожнюють з аланами. У глибинні райони півострова алани прийшли з території Боспорського царства, де вони пробули деякий, але не дуже тривалий час. Разом з ними проникли і мешканці нижньодонських та прикубанських поселень, а також частина боспорян. Переселенці займали ті ж самі місця, на яких наприкінці ІІ - першій половині ІІІ ст.н.е. улаштувалися окремі сарматські колективи. Водночас з аланами з півночі до Криму вдерлися нові сарматські та германські племена, які перебували до того між Дунаєм та Дніпром. З'єднавшись з аланами, вони стали найбільш імовірними винуватцями загибелі пізньоскіфських поселень. Деякі угруповання скіфів, як і раніше, знов мігрували на Боспор. Окремі їх представники проникли до Херсонесу, а скіфське населення, що залишилось, було поглинуто своїми переможцями, які сконцентрувалися у передгірській та гірській частинах півострова.

У подальшому відбувалося замирення загальної обстановки, яке супроводжувалось інтенсивними етноінтеграційними процесами між аланами, сарматами і германцями, що прибули, та місцевим скіфо-сарматським населенням. Це призводило до відносного нівелювання материальної та духовної культури поліетнічних варварів, якому сприяв вплив пізньоантичної цивілізації. Яcкравою ілюстрацією тому є збереження і неупорядкованне використання пізньоантичними та середньовічними авторами етнонімів "таври", "скіфи", "скіфотаври", "готи", "алани" і "готалани" для позначення мешканців Таврики, а також групи синкретичної та найбільш чисельної, яка стала специфічною виключно для Криму - ЛК пізньоримського часу. У зв'язку з цим відзначимо, що порівняння ЛК із різних пам'яток другої половини ІІІ-ІV ст.н.е. демонструє, з одного боку, її загальну схожість, а з другого - певні відміни в морфології та орнаментації, що дозволяє убачати в цьому різну родо-племінну належність її виробників і, відповідно, колективів, які залишили ті чи інші могильники.

Наприкінці ІV ст.н.е., можливо, у зв'язку із загрозою навали гунів населення Центрального Криму пішло зі своїх місць, припинивши використовувати некрополі Дружне, Нейзац та Перевальне. Воно влаштувалося в більш безпечних районах Головної гряди Кримських гір, де виникли нові могильники з такою ж самою ЛК і поховальними спорудами. Концентрація у Південному і Південно-Західному Криму багатокомпонентного варварського масиву сприяла його подальшій консолідації, внаслідок чого тут складалась відносно гомогенна культурно-історична спільність, яка визначила етнічний склад Криму у ранньому середньовіччі.

ВИСНОВКИ

Підводячи підсумок дослідженню ЛК Криму ІІІ ст. до н.е. - ІV ст.н.е., можна констатувати, що обране джерело дійсно містить у собі інформацію, яка дає змогу з досить високим ступенем вірогідності виявляти різні етнічні компоненти, що надходили до складу мешканців півострова у розглянутий час, а також визначати відносну питому вагу кожного з них в окремі хронологічні періоди. Проте, отримати цю інформацію можна тільки за умови відповідного методичного підходу до матеріалу, що досліджується. Застосування інтуітивно-візуальних методів, без чітко сформульованих підстав класифікації та ознак типоутворення, притаманні більшості попередніх робіт, часто призводить до викривлених, іноді, помилкових висновків при вирішенні питань походження, розвитку та шляхів розповсюдження окремих форм чи різновидів орнаментації ЛК, а відповідно, і їх етнокультурної належності. Щоб уникнути відзначених негативних явищ, у дисертації було розроблено класифікацію, яка спирається на об'єктивні характеристики ЛК, з введенням її кількісних параметрів. Внаслідок цього, вдалося створити відкриту, спроможну перевіряти отримані результати схему, що суттєво підвищує їх достовірність. Класифікування ЛК, її датування, ретельний підбір аналогій та запроваджене на їх підставі культурно-хронологічне групування матеріалу дало змогу запропонувати цілісну картину етнічної історії півострова.

З другої половини ІІІ ст. до н.е. до середини ІІІ ст.н.е. панівним населенням були так звані пізні скіфи, до складу яких надходили не тільки нащадки степових скіфів, а й інші народи. За елліністичних часів це були таври, мешканці Нижнього Побужжя, греки, та латенізоване населення зарубинецької культури. Наприкінці ІІ - початку І ст. до н.е. в Криму з'являються сармати, угруповання яких хвилеподібно проникали у кінці І ст. до н.е., першій половині І ст.н.е., особливо масово у кінці І - початку ІІ ст.н.е., а також на рубежі ІІ-ІІІ та в ІІІ-ІV ст.н.е. Разом з ними у пізньоскіфське середовище попадали й меоти. На зламі ер відбувається значна активізація етнокультурних процесів, обумовлена діяльністю гетів та сарматів. Внаслідок цього, в Криму фіксується прибуття "зарубинців" і скіфів з Придніпров'я, а також побужців та фракійців з Північно-Західного Причорномор'я. З кінця І-ІІ і, особливо у ІІ-ІІІ ст.н.е. частина пізніх скіфів переселяється до Боспору. Водночас, окремі групи боспорян опинились у глибинних районах півострову. Десь у другій чверті ІІІ ст.н.е. до Криму мігрували германці. З другої половини ІІІ ст.н.е., після загибелі Кримської Скіфії, яку спричинило вторгнення поліетнічних варварів, панівним етносом півострова стали алани. Вони увібрали в себе колективи германців, сарматів, меотів, боспорян та залишки старого пізньоскіфського населення і цей барвистий масив склав основу середньовічної кримської народності.