Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА БІБЛІОТЕКА УКРАЇНИ

ІМЕНІ В.І. ВЕРНАДСЬКОГО

НЕПОМНЯЩИЙ Андрій Анатолійович

УДК 011/016: 908 (477.75).07/08: 930.2

БІБЛІОГРАФІЧНА СПАДЩИНА ІСТОРИКО-ЕТНОГРАФІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ КРИМУ В КІНЦІ XVIII - НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТЬ

Спеціальність 07.00.08 - Книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

Київ - 2001р.

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Таврійському національному університеті ім. В. І. Вернадського Міністерства освіти і науки України.

Офіційні опоненти: член-кореспондент НАН України, доктор історичних наук, професор Наулко Всеволод Іванович, провідний науковий співробітник, в. о. завідувача відділом пам'яток духовної культури Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України доктор історичних наук, професор Омельчук Володимир Юхимович, завідувач відділу національної бібліографії Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського доктор історичних наук, старший науковий співробітник Слободяник Михайло Семенович, завідувач кафедри документознавства та інформаційно-аналітичної діяльності Європейського університету фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу

Провідна установа: Інститут історії України НАН України, відділ історико-краєзнавчих досліджень, м. Київ

Захист відбудеться 21 лютого 2002 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.165.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук у Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського за адресою: 03039, Київ, просп. 40-річчя Жовтня, 3.

З дисертацією можна ознайомитися в читальному залі бібліотекознавчої літератури Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (Київ, просп. 40-річчя Жовтня, 3).

Автореферат розісланий 17 січня 2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат економічних наук А. О. Чекмарьов.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Актуалізація проблем регіональної історії та культури пов'язана з глибокими змінами в сучасному суспільстві. Переосмислення концептуальних положень радянської історіографії, перегляд досвіду історичної науки неможливі без паралельного, адекватного реаліям, розвитку історичної бібліографії - важливої джерельної складової будь-якого наукового дослідження. В радянський період в українському бібліографознавстві історична бібліографія як окремий науковий напрям розвивалася дуже повільно через цензурні заборони. Значна частина наукових праць як дореволюційних, так і радянських істориків під впливом ідеологічних обмежень потрапляла до спецсховищ, а їх автори викреслювалися з бібліографічних списків, каталогів, картотек і були невідомі широкому загалові істориків. Практична бібліографічна діяльність у цій галузі майже не розвивалася: не розроблялися, на відміну від теоретичного бібліографознавства, єдині принципи, методичні засади, прийоми історичної бібліографії.

Суспільна потреба в актуалізації набутих нашими попередниками знань, які тривалий час не були в науковому та культурному обігу, засвідчує актуальність розроблення проблем бібліографії історико-етнографічних досліджень. Завдання сучасної історичної науки - подолати цю прогалину - вирішується значною мірою за допомогою бібліографічних розвідок. Однак це значно ускладнюється без активного розвитку бібліографічної евристики, де пошук та аналіз інформації ґрунтуються на розумінні шляхів розвитку науки, відповідному історичному етапу рівня наукових знань, конкретно-історичних досліджень діяльності освітніх і наукових установ, громадських організацій, окремих діячів науки, історії формування терміносистем науки, практичної бібліографії, організації бібліографічного опису наукової продукції, науково-довідкового апарату, бібліографічної інформації. Крім того, історію бібліографії не можна відривати від глибокого змістовного вивчення наукової спадщини тих учених, наукових центрів, установ і організацій, які є її об'єктом. За таких умов можна гарантувати повноту й адресність бібліографічних довідників і об'єктивність бібліографознавчої науки.

Останнім часом теорія бібліографії відмовляється від нігілістичного відношення до здобутків попередників і повертається до системних бібліографічних концепцій істориків і теоретиків бібліографії ХІХ - початку ХХ ст. (Б. С. Боднарський, М. В. Здобнов, М. М. Куфаєв та ін.), докорінного перегляду змісту бібліографічного знання та методів його добування, необхідності поширення аналізу праць за змістом інформації тексту (Е. К. Беспалова, Ю. С. Зубов, Н. К. Леликова, А. В. Соколов та ін.). Дискусії розгортаються лише навколо тієї межі, що відділяє бібліографічний опис від науково-галузевого, пропонуються когнітологічні принципи розкриття бібліографічного знання та здійснюються спроби виділення когнітології в окрему галузь бібліографічного знання (В. О. Фокєєв) тощо. Це свідчить про назрілі потреби в якісному розвитку теорії бібліографознавства та бібліографічної практики.

З іншого боку, актуалізуються дослідження об'єктивних процесів розвитку наукових знань у контексті регіональної історії. Для історико-етнографічних досліджень Крим є унікальним об'єктом, який характеризується складністю етносоціальних процесів і контамінацією культур. Фіксуючи масштаби, напрями, аспекти вивчення цих процесів, бібліографічна спадщина істориків-краєзнавців є органічною складовою історії та культури цього регіону.

Повноцінна бібліографічна репрезентація історико-етнографічних досліджень Криму кінця ХVІІІ - початку ХХ ст. у їх історичному контексті як історіографічних фактів і бібліографічних об'єктів, створення повного бібліографічного репертуару історико-краєзнавчої спадщини кримознавців відкривають нові можливості для об'єктивної оцінки напрямів, динаміки, масштабів, специфіки та наукового рівня студій.

Актуальність дисертаційного дослідження посилює те, що аналіз бібліографічної спадщини істориків-кримознавців уможливлює вивчення історії та етнографії Криму в період, коли півострів входив до складу Російської імперії. Протягом багатьох десятиріч історико-культурна спадщина кримознавців кінця XVIII - початку ХХ століть не вивчалася й не робилося спроб відновлення її повного бібліографічного репертуару. Для ліквідації створеної лакуни, відновлення картини історико-етнографічного вивчення Криму на підставі відтворення всього бібліографічного репертуару тієї епохи виконано це дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження здійснювалося в напрямку програми Міністерства освіти та науки України “Етнокультурні проблеми народів Криму” (шифр за Таврійським національним університетом ім. В. І. Вернадського (ТНУ) 169/97) та згідно з координаційним планом Міністерства освіти та науки України “Історія етнонаціональних процесів в Україні” (5 код напрямку; 4 рівень; 05-04-МВ/97 реєстраційний номер програми), а також пов'язане з науковою роботою кафедри історії України та допоміжних історичних дисциплін і кафедри українознавства ТНУ за темою “Культура етнічних груп Криму ХІХ-ХХ ст.” та планами Науково-дослідної лабораторії з вивчення етнічної історії Криму при ТНУ.

Об'єктом дослідження є повна сукупність бібліографічної спадщини історико-етнографічних досліджень Криму кінця ХVІІІ - початку ХХ ст.

Предмет дослідження склали основні закономірності, напрями, етапи вивчення історії та етнографії Криму в зазначений період на підставі відтворення повного бібліографічного репертуару кримознавчих досліджень та біобібліографій істориків-кримознавців.

Хронологічні межі дослідження визначаються, з одного боку, часом приєднання півострова до Російської імперії та початком перевлаштування громадського життя в краї на європейський лад, що створювало умови для систематичного комплексного вивчення Криму (1783 р.), та завершенням періоду встановлення радянської влади в Криму, коли розпочався якісно новий етап розвитку краєзнавчого руху, а в науку прийшло нове покоління істориків (1920 р.).

Географічні межі дослідження включають, насамперед, територію Криму, де відбувалися основні дослідження історії та етнографії регіону, та університетські центри Російської імперії: С.-Петербург, Москва, Київ, Одеса, в яких розгорталися кримознавчі студії.

Основною метою дослідження є наукова реконструкція процесу розвитку кримознавчих досліджень, а також розкриття принципів, шляхів і методів його відображення в бібліографічній спадщині історико-етнографічного вивчення Криму з моменту приєднання півострова до Росії й до остаточного встановлення там радянської влади.

Завдання визначено відповідно до поставленої мети:

- виявити бібліографічні та архівні джерела, пов'язані з темою дисертації; провести їх класифікацію та змістовний аналіз;

- провести джерелознавчий, історіографічний, краєзнавчий і бібліографічний аналіз відомих і маловідомих бібліографічних матеріалів, праць істориків-кримознавців кінця XVIII - початку ХХ ст., оцінити історіографічну значимість історико-кримознавчих досліджень цього періоду;

- дослідити основні закономірності, етапи та напрями історико-краєзнавчого вивчення Криму в контексті розвитку історичної науки, а також принципи її бібліографічної репрезентації, ступінь адекватності, повноти та точності в бібліографічному інформуванні;

- здійснити науково-бібліографічну репрезентацію вивчення історії та етнографії Криму кінця ХVІІІ - початку ХХ ст., провести класифікацію та аналіз родо-видового складу бібліографічного матеріалу;

- проаналізувати цілісний корпус історико-бібліографічних матеріалів в історичному контексті, передусім із урахуванням розвитку історичної науки та діяльності наукових центрів;

- на підставі просопографічного методу визначити персональний склад дослідників та аматорів-краєзнавців, які зробили внесок у справу історико-етнографічного дослідження Криму, й оцінити їх доробок;

- укласти повний зведений і систематизований за предметно-логічним принципом, формами та видами публікацій та рукописів історико-бібліографічний довідник усіх творів друку та неопублікованих праць, пов'язаних із кримознавством.

Джерельна база дослідження складається з бібліографічних та архівних джерел. Для вивчення бібліографічної спадщини історико-етнографічних досліджень Криму в кінці XVIII - на початку ХХ століть залучалися відомі бібліографічні покажчики, біобібліографії, списки, складені попередниками-бібліографами. У дисертації вперше в бібліографічних дослідженнях використані й залучені до наукового обігу записки мандрівників, путівники, інформаційні матеріали різного спрямування, а також матеріали місцевих періодичних видань, журналів і газет, що видавалися як на державному рівні, так і громадськими організаціями, товариствами, окремими меценатами.

У процесі роботи над дисертацією до наукового обігу залучені архівні джерела з 11 центральних, обласних та відомчих архівів України (Центральний державний історичний архів України (м. Київ), Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва України, Державний архів при Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, Державний архів Одеської області та ін.), 19 архівів Російської Федерації (Російський державний історичний архів, Російський державний архів літератури та мистецтва, Відділ рукописів Російської національної бібліотеки та ін.), а також Центрального державного історичного архіву Вірменії. Загалом у дисертації залучено 933 архівних справи зі 183 архівних фондів. Вивчалися документи наукових та науково-освітніх центрів, особові архівні фонди, матеріали наукової та творчої діяльності, біографічні документи. Використано значну кількість епістолярних джерел, які дали можливість не лише атрибутувати значну кількість творів, а й уточнити основні причинно-наслідкові зв'язки різних явищ, подій і розвитку кримознавства, конкретні обставини розвитку числених досліджень Криму та видання наукових праць, організації періодичних видань і діяльності наукових центрів.

Методи дослідження. Дисертація ґрунтується на основних методологічних принципах історичної науки: історизму, наукової об'єктивності, системності при висвітленні історичних фактів і явищ. Використані хронологічний, типологічний, порівняльний методи історичного пізнання, класифікації та систематизації історичних джерел і бібліографічного матеріалу. Аналіз джерельної бази здійснювався за допомогою методів джерелознавства та архівної евристики. Бібліографічний пошук історичних наукових праць кінця ХVІІІ - початку ХХ ст. (на відміну від галузевої бібліографії природничих наук) має свої специфічні особливості, пов'язані із характером історичних досліджень минулого, відсутністю єдиних методологічних принципів, методів формування заголовків, системи допоміжного апарату, усталеної термінології тощо. Тому необхідно було змінити загальні бібліографічні евристичні прийоми та включити архівні й археографічні методи перегляду й аналізу величезної кількості праць, із назв яких не витікала їх причетність до обраної теми. Нарешті, повна бібліографія теми неможлива без ґрунтовного аналізу змісту наукових праць, виявлення зв'язків між дослідженнями.

Бібліографічний аналіз проведений на базі спеціальних методів бібліографії та бібліографознавства, просопографії. Застосовувалися статистичний, структурно-функціональний методи аналізу публікацій монографічних видань, серій і періодики, а також метод археографічної та бібліографічної реконструкції.

Наукову новизну одержаних результатів засвідчує те, що дисертація є першим узагальнюючим дослідженням у галузі історичної бібліографії Криму, поданої в контексті історичного розвитку регіону та основних етапів його історико-етнографічного вивчення.

Уперше переглянуті “de visu” за змістом, проаналізовані й залучені до наукового обігу маловивчені бібліографічні джерела (записки мандрівників, путівники, матеріал місцевої періодики, наукові, науково-популярні та спеціальні журнали й газети), які в цілому складають не менше половини реконструйованого бібліографічного репертуару. Використано архівні документи, що виникли в процесі діяльності установ, товариств, окремих осіб, невідомі праці істориків, котрі загалом уможливили розкриття діяльності кримознавчих інституцій, характеристику історичного контексту історико-етнографічних досліджень Криму.

Проведений багатопрофільний джерелознавчий і бібліографічний аналіз цього виявленого корпусу історико-бібліографічних матеріалів і документів дав можливість класифікувати та систематизувати джерела, скласти повний зведений і систематизований за предметно-логічним принципом, формами та видами історико-бібліографічний довідник усіх творів друку та неопублікованих праць, пов'язаних із історичним краєзнавством Криму. Цим створено повний бібліографічний репертуар історико-краєзнавчої спадщини кримознавців (10 616 бібліографічних позицій), в абсолютній більшості вперше залучених до наукового обігу.

По-новому інтерпретовано періодизацію розвитку кримознавчих досліждень і розроблено її вдосконалену схему, в якій виділено 5 основних етапів. Визначено специфічні особливості та загальні закономірності розвитку історико-етнографічних кримознавчих студій. Історіографічний, історико-краєзнавчий, просопографічний аналіз змісту, напрямів, форм і методів історико-етнографічного вивчення історії та етнографії Криму кінця ХVІІІ - початку ХХ ст. дозволив установити наукові центри й основний персональний склад істориків-кримознавців; дати оцінку історіографічної значимості наукової спадщини багатьох відомих учених (В. О. Гордлевського, М. В. Довнар-Запольського, М. П. Погодіна, А. О. Скальковського та ін.), а також ентузіастів музейної, архівної та бібліотечної справи (А. Б. Ашика, І. П. Бларамберга, К. К. Косцюшко-Валюжинича, В. В. Шкорпіла та ін.). Значну увагу приділено з'ясуванню досі не дослідженого персонального внеску провідних українських учених у розвиток історичного кримознавства. Проаналізовано зміст найважливіших публікацій, акцентовано увагу на їх особливостях.

Розроблено принципи змістовного вивчення джерельної бази історико-бібліографічних досліджень на підставі архівної та бібліографічної евристики, основні методи її бібліографічної репрезентації, включаючи вимоги адекватності, повноти та точності бібліографічного інформування в ХІХ - на початку ХХ ст. щодо бібліографічних джерел й аналізу змісту інформації тексту.

Особистий внесок здобувача. Викладені положення та висновки належать дисертанту особисто.

Науково-теоретичне й практичне значення дисертації полягає в тому, що одержані результати суттєво збагачують знання про джерельну базу історії науки в Україні, реконструюють генезис вивчення Північного Причорномор'я, відтворюють основні тенденції та особливості цього процесу, персоніфікують внесок істориків-кримознавців у теорію та практику регіональніх досліджень. Дисертація встановлює новий напрямок історико-бібліографічних досліджень - розробку об'єктивних наукових концепцій і поглядів на феномен бібліографічної спадщини - важливе джерело вивчення різних аспектів життя та діяльності суспільства.

Уперше введено до наукового обігу численні бібліографічні та архівні джерела, що сприятимуть подальшому дослідженню вітчизняними науковцями участі окремих істориків та наукових товариств у вивченні Криму та півдня України, в цілому. Дисертантом опрацьована методика дослідження цих напрямків.

Підсумком роботи стало видання бібліографічного покажчика «История и этнография народов Крыма: Библиография и архивы (конец XVIII - начало ХХ века)», а також підготовка біобібліографій істориків-кримознавців, опублікованих у 1998-2000 рр.

Наукова інтерпретація та висновки дисертації використані при підготовці узагальнюючих наукових праць із бібліографії, книгознавства, історії історичної науки в Україні та Російській Федерації, архівних та бібліографічних довідників. Матеріали дисертації застосовані в навчально-педагогічній практиці: при викладанні курсів “Історія історичної науки України”, “Історія Криму”, “Розвиток історичного краєзнавства в Криму”, “Джерелознавство історії України” у Таврійському національному університеті ім. В. І. Вернадського.

Апробація результатів дисертації здійснена більш як на тридцати міжнародних і всеукраїнських наукових конференціях, серед яких: VII, VIII, IX, X всеукраїнські наукові конференції з історичного краєзнавства (Черкаси, 1995; Харків, 1997; Дніпропетровськ, 1999; Донецьк, 2001); II міжнародній науковій конференції “Україна-Греція: історія та сучасність” (Київ, 1995); науковій конференції “Російська інтелігенція на історичному переломі: перша третина ХХ ст.” (С.-Петербург, 1996); на I, III, IV і V міжнародних етнологічних конференціях молодих учених (Одеса, 1996,1998; Київ, 1999; Чернівці, 2001); на всеукраїнських наукових конференціях “Українське архівознавство: історія, сучасний стан та перспективи” (Київ, 1997), “Архів і особа” (Київ, 1999); міжнародній науково-методичній конференції “Заселення Півдня України: проблеми національного та культурного розвитку” (Херсон, 1997); науково-практичній конференції “Бібліографічне краєзнавство у відновленні історичної пам'яті народу України” (Київ, 1998); III Всеукраїнській науково-практичній конференції “Туризм в Україні: економіка та культура” (Шацьк, 1998); щорічних міжнародних науково-практичних конференціях “Пілігрими Криму” (Сімферополь, 1998, 2000, 2001); VII і VIII міжнародних конференціях бібліотечних працівників “Крим 2000”, “Крим 2001”; IV всеросійській науковій конференції “Культура й інтелігенція Росії: Інтелектуальний простір” (Омськ, 2000); II Боспорських наукових читаннях (Керч, 2001); міжнародних наукових конференціях “Розвиток історичної науки в Україні” (Київ, 2001), “175 років Керченському музею старожитностей” (Керч, 2001), міжнародній науково-практичній конференції “Архіви - складова інформаційних ресурсів суспільства” (Київ, 2001)

Публікації. Основні положення дисертації розкрито в 3 монографіях та в 50 наукових публікаціях (у тому числі 8 за межами України), а також у бібліографічному покажчику дорадянського корпусу історико-кримознавчої спадщини, та збірниках матеріалів міжнародних і всеукраїнських конференцій українською, російською та кримськотатарською мовами.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, 5 розділів (13 підрозділів), висновків (разом 375 стор.), списку використаних джерел і літератури (2041 назв, 157 стор.), 2 додатків (на 174 стор.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність та наукове значення роботи. Визначаються предмет та об'єкт дослідження. Окреслюються хронологічні та географічні межі дисертації, сформульовані її мета та завдання. Зазначаються новизна та практичне значення одержаних результатів, їх зв'язок із науковими програмами, планами, темами. Розкривається особистий внесок автора й апробація отриманих результатів.

У першому розділі “Методологічні основи дослідження, джерельна база та історіографія” аналізуються стан наукової розробки теми, характер бібліографічної й архівної бази, наукові принципи та методи вивчення кримознавчої бібліографічної спадщини. У підрозділі 1.1. “Методологічні основи дослідження” підкреслюється, що дисертація має комплексний, міждисциплінарний характер. Її концептуальні засади базуються на основах таких традиційних наук, як історія, бібліографія, історіографія, біографістика, краєзнавство, етнографія тощо. У дисертації використані як загальні, так і спеціальнонаукові методи дослідження. Серед загальнонаукових: індукція, дедукція, опис, пояснення й інші, які є конкретними пізнавальними засобами окремих фактів і подій. Із числа найбільш широких загальнонаукових методів, передусім, використовувалися історичний, логічний і структурно-системний методи. За допомогою історико-генетичного методу розкритий “вигляд” регіональних кримознавчих центрів.

Історико-бібліографічні дослідження є одним із напрямів історіографії, предметом якого є бібліографічна діяльність. Вони тісно пов'язані з такими спеціальними науковими галузями знань, як біографістика й біоісторіографія. Характеристика бібліографічної спадщини, що розглядається через призму історії життя та творчості вчених-істориків і характеристика їх бібліографічної спадщини, є тенденцією не повернення до персоніфікації, а зверненням до антропологізації історико-наукового знання, яка є однією з принципових особливостей сучасної парадигми історичної науки. У дисертації активно використано і просопографічний підхід до бібліографічного дослідження, коли бібліографічна спадщина розглядається в руслі біографій соціумів істориків-кримознавців.

Підрозділ 1.2. “Джерельна база дослідження” відображає результати бібліографічної та архівної евристики, містить аналіз опублікованих та рукописних бібліографічних зібрань, характеристику репрезентативного комплексу історичних джерел. У джерельній базі виокремлено три нерівнозначні за обсягом та повнотою масиви документів: бібліографічна спадщина дослідників Криму, бібліографічні покажчики, архівні документи. Наголошується, що основою джерельної бази дисертаційного дослідження є бібліографічна спадщина дослідників Криму кінця XVIII - початку ХХ ст., пов'язана з історією та етнографією його народів. За формою викладу, науковим рівнем, метою видання ці праці можна розділити на кілька груп: наукові публікації, науково-популярні твори, записки мандрівників. Залучення повного корпусу цих праць дало можливість здобувачу відновити поетапний процес вивчення Криму у 1783-1920 рр., визначити коло істориків-кримознавців.

Залучення бібліографічних покажчиків дало можливість не тільки виявити весь корпус кримознавчих публікацій, але й згрупувати їх у напрямах досліджень, наукових центрах, виділити й простежити інтенсивність публікацій окремих істориків, їх наукові інтереси. Найважливішими з використаних бібліографічних посібників стали ретроспективні покажчики (Г. М. Геннаді, А. І. Маркевич), покажчики видань учених товариств і періодичних видань, систематичні довідники, в тому числі низка рукописних бібліографій (М. В. Довнар-Запольський, С. О. Жебельов, Н. П. Кондаков, М. І. Рєпников, В. Д. Смирнов), іменні покажчики (51 персоналія).

Під час роботи над дослідженням дисертант опрацював документи 32 архівосховищ України, Російської Федерації та Вірменії: центральні архіви, зібрання документів профільних науково-дослідних інститутів, відділів рукописів наукових бібліотек, архівні фонди музеїв.

За формою документів архівна джерельна база представлена рукописами кримознавчих досліджень, бібліографічними зібраннями, джерелами особливого походження: автокомунікативними (щоденниками) та міжособистісної комунікації (епістолярієм).

Проаналізовано склад і зміст окремих фондів (перш за все особистих зібрань істориків-кримознавців), у яких найповніше подано інформацію про дослідження з історії та етнографїі Криму. З ЦДІАК України залучені матеріали особистих фондів М. В. Довнар-Запольського (ф. 262), Ю. А. Кулаковського (ф. 264), В. М. Базилевича (ф. 833), А. Я. Гаркаві (ф. 995). У ЦДАВОВ України опрацьований фонд Н. Д. Полонської-Василенко (ф. 3806); у ЦДАМЛМ України -фонд М. П. Василенка (ф. 542). У РДІА досліджені особисті фонди Д. М. Струкова (ф. 695), В. В. Григор'єва (ф. 853), О. О. Бобринського (ф. 899), М. І. Ростовцева (ф. 1041), Б. В. Кене (ф. 1493), Д. І. Іловайського (ф. 1636). Певну допомогу у відтворенні достовірного життєпису дослідників Криму надали матеріали фонду “Департамент народної освіти” (ф. 733), “С.-Петербурзький університет” (ф. 114) і “С.-Петербурзький археологічний інститут” (ф. 119), що збереглися в Центральному державному історичному архіві міста С.-Петербург. Вагомі за значенням матеріали виявлені в особистих фондах істориків, які зберігаються в РДАЛМ (Москва): М. І. Веселовського (ф. 118), Г. М. Геннаді (ф. 149). У Центральному державному історичному архіві Республіки Вірменія використані матеріали особистого фонду Х. О. Оганесяна (ф. 40), що дало можливість ввести до наукового обігу раніше невідомі рукописи історика.

Численний корпус біографічних і бібліографічних матеріалів містять документи архівів Російської Академії наук у Москві та С.-Петербурзі (ПФАРАН) в особистих фондах Д. В. Айналова (ф. 737), В. В. Бартольда (ф. 68), В. О. Гордлевського (ф. 688), М. С. Державіна (ф. 827), С. О. Жебельова (ф. 729), П. І. Кеппена (ф. 30), В. В. Латишева (ф. 110), О. С. Лаппо-Данилевського (ф. 113), Г. Ф. Міллера (ф. 21), О. М. Самойловича (ф. 782), Ф. І. Успенського (ф. 116), Д. А. Хвольсона (ф. 959).

Різноманітні джерела з історії вивчення Криму в XIX - на початку ХХ ст. відклалися в фондах рукописного архіву Інституту історії матеріальної культури РАН (С.-Петербург), зокрема, “Імператорська Археологічна комісія” (ф. 1), “Російське Археологічне товариство” (ф. 3), особистих фондах М. І. Веселовського (ф. 18), М. І. Рєпникова (ф. 10), О. М. Оленіна (ф. 7): звіти про археологічні розшуки й проведення розкопок, наукові праці подвижників розвитку кримської археології, численні рецензії, листування. Видатною за своїм значенням бібліографічною пам'яткою є кримознавча картотека А. І. Маркевича (ф. 32), що збереглася тут і лише частково опублікована в 1894-1902 рр. В Інституті російської літератури РАН (С.-Петербург) вивчені особисті фонди видатних дослідників Криму А. Б. Ашика (ф. 615), М. М. Вакуловського (ф. 372), Г. М. Геннаді (ф. 497), М. Н. Мурзакевича (ф. 603), А. О. Скальковського (ф. 281). Матеріали останнього доповнені значною кількістю неопублікованих кримознавчих праць А. О. Скальковського, виявлених у його особистому фонді С.-Петербурзької філії Інституту російської історії РАН (ф. 200), які також уперше введені автором дисертації до наукового обігу. Із матеріалів архівів С.-Петербурзької філії Інституту сходознавства РАН (С.-Петербург) залучені матеріали особистих фондів кримознавців І. М. Березіна (ф. 5), В. В. Григор'єва (ф. 61), В. Д. Смирнова (ф. 50), Д. А. Хвольсона (ф. 55).

Значну кількість рукописних кримознавчих матеріалів містять відділи рукописів наукових бібліотек. Так, в ІРНБУВ для розкриття теми дисертації першочергове значення мають матеріали, що відклалися у фонді “Одеське товариство історії та старожитностей” (ф. 5), де виявлені неопубліковані праці І. П. Бларамберга, Ф. Ф. Вігеля, П. А. Дюбрюкса, В. Х. Кондаракі, В. Д. Смирнова, листування кримознавців, змістовні особисті фонди М. М. Бережкова (ф. 23) та Н. Д. Полонської-Василенко (ф. 42).

14 особистих фондів літераторів, істориків і бібліографів залучені з відділу рукописів Російської державної бібліотеки (Москва). Пріоритетного значення надано матеріалам 23 особистих фондів, що відклалися у відділі рукописів Російської національної бібліотеки (С.-Петербург). Передусім, це архіви Г. М. Геннаді (ф. 178), В. В. Григор'єва (ф. 224), Інокентія (Борисова) (ф. 313), О. М. Самойловича (ф. 671), П. П. Свіньїна (ф. 679), І. І. Толстого (ф. 781), Х. Х. Гіля (ф. 904), Г. С. Габаєва (ф. 1001), зібрання А. С. Фірковича (ф. 946). Разом з тим залучене листування низки істориків-кримознавців, виявлене в інших особистих фондах. Ці документи надзвичайно інформативні в галузі розвитку історичних досліджень у Криму в XIX - на початку ХХ століття. Серед “Зібрання німецьких рукописів” цього архіву використані ґрунтовні щоденники академіка Є. Є. Келера, які він вів під час своїх експедицій у Криму в 1817-1821 рр. Виявлені дисертантом документи яскраво відображають провідну роль учених із столичних академічних центрів у розвитку історико-етнографічних досліджень Криму і сприяють атрибуції чисельних публікацій ХІХ ст., надрукованих під псевдонімами.

Додаткову інформацію для складення цілісного уявлення про предмет дослідження містять в собі фонди відділу рукописів та стародруків Одеської державної наукової бібліотеки ім. М. Горького, де досліджені фонди М. Г. Попруженка (ф. 40) й архієпископа Херсонського та Таврійського Інокентія (Борисова) (ф. 58), з яких залучена епістолярна спадщина цих діячів, пов'язана з вивченням Криму.

У регіональній групі пріоритетного значення надано фондам ДАОО: “Управління Новоросійського генерал-губернатора” (ф. 1), “Управління тимчасового Одеського генерал-губернатора” (ф. 5), “Канцелярія опікуна Одеського навчального округу” (ф. 42), “Рішельєвський ліцей” (ф. 44), “Новоросійський університет” (ф. 45), які містять біографічні матеріали (формулярні списки) та докладну інформацію про зміни в кар'єрі вчених-кримознавців Одеси. Досконально вивчені документи фонду “Одеське товариство історії та старожитностей” (ф. 93), а також особисті фонди П. К. Бруна (ф. 160), І. А. Линниченка (ф. 153), О. І. Маркевича (ф. 150), М. Н. Мурзакевича (ф. 148), М. Г. Попруженка (ф. 159), А. О. Скальковського (ф. 147). Особливий інтерес мають також матеріали фонду “VI Археологічний з'їзд в Одесі” (ф. 275), де виявлений корпус раніше невідомих рукописів із історії півострова В. Х. Кондаракі, Ф. Ф. Лашкова та ін.

У дослідженні використано документи Державного архіву при Раді Міністрів Автономної Республіки Крим: фонди “Канцелярія Таврійського губернатора” (ф. 26), “Таврійські дворянські депутатські збори” (ф. 49), “Сімферопольська чоловіча гімназія” (ф. 104), де відклалися численні біографічні документи місцевих краєзнавців. Залучений також матеріал особистих фондів: О. Л. Бертьє-Делагарда (ф. 216), В. О. Іванова (ф. 533), І. А. Линниченка (ф. 538), О. І. Полканова (ф. Р-3814), В. В. Симоновського (ф. Р-3318).

У дисертації використані й матеріали наукових архівів музеїв. Із паперів, що відклалися в науковому архіві Державного Ермітажу (С.-Петербург), залучені документи “Першого відділення імператорського Ермітажу” (ф. 1), особисті зібрання Є. Є. Келера (ф. 11), Б. В. Кене (ф. 48) й О.Ф. Ретовського (ф. 22). У відділі писемних джерел Державного історичного музею Російської Федерації (Москва) вивчені особисті фонди Д. І. Іловайського (ф. 2), М. М. Бантиш-Каменського (ф. 45), О. В. Орєшникова (ф. 136), Г. Ф. Карпова (ф. 369) тощо. У науковому архіві Російського етнографічного музею (С.-Петербург) виявлена інформація про експедиційне дослідження народів Криму й раніше невідомі рукописи О. М. Самойловича та М. М. Дубровського. Документи, пов'язані з історією археологічних досліджень у Криму, листування істориків, біографічні матеріали залучені з фондів наукових архівів Керченського державного історико-культурного заповідника, Херсонеського національного історико-археологічного заповідника, Кримського республіканського краєзнавчого музею (фонди Таврійської вченої архівної комісії (ТВАК) та О. Л. Бертьє-Делагарда), Феодосійського краєзнавчого музею та Ялтинського державного об'єднаного історико-літературного музею (зібрання О. М. Деревицького).

У дисертації залучені також матеріали двох фондів архіву Російського географічного товариства (С.-Петербург): П. І. Кеппена (ф. 2) та розряду 39 “Таврійська губернія”, де також вдалося виявити раніше невідомі праці дослідників Криму.

Найважливішими архівними знахідками стала виявлена дисертантом низка кримознавчих рукописних бібліографій як ретроспективних, так і систематичних, що дали можливість значно доповнити уявлення про кримознавчу бібліографічну спадщину. Робота з архівними фондами дозволила виявити сотні раніше невідомих кримознавчих творів як поважних істориків, так і нових прізвищ (наприклад, фонд “Матеріали з історії російського флоту” (ф. 315) в Центральному державному архіві Військово-морського флоту Російської Федерації). Вивчення епістолярної спадщини дало можливість атрибутувати чисельні праці кримознавців, заглибитися в дослідження взаємодоповнюючого впливу різних кримознавчих центрів. У підрозділі 1.3. “Історіографія питання” визначено рівень науково-теоретичного опанування проблеми в історичній науці, виявлено відсутність характеристики бібліографічної спадщини історико-етнографічних досліджень Криму.

У другій пол. XIX - на поч. ХХ ст. були здійснені перші спроби складання історико-бібліографічних оглядів опублікованої спадщини з історії та етнографії Криму (Ю. А. Кулаковський, П. М. Леонтьєв, М. І. Новосадський, В. Н. Юргевич). Однак у цих наробках були відображені лише одиничні праці на вибір укладачів. Головною причиною такого суб'єктивного підходу стала відсутність методологічних розробок у галузі історико-бібліографічних досліджень. У XIX ст., якщо й були спроби зібрати воєдино основні праці з кримознавства (Г. М. Геннаді, А. І. Маркевич), то був відсутній їх аналіз, систематизувалися й аналізувалися тільки найбільш значущі праці. Основними пріоритетами розвитку історико-бібліографічних оглядів стала історія археологічних розвідок у Криму (А. І. Маркевич, Х. П. Ящуржинський), діяльність ОТІС (П. К. Брун, Б. В. Варнеке, О. К. Марков, М. Г. Попруженко). З'явилися окремі нариси про творчість істориків-кримознавців з загальною характеристикою їх наукової спадщини. Загалом, в XIX - на поч. ХХ ст. не було розроблено оглядів творчості переважної більшості істориків-кримознавців, передусім, провінційних, чий внесок у науку, у переважній більшості висвітлений на рівні некрологічних заміток.

Окремі питання історії вивчення бібліографічної спадщини з історії та етнографії Криму були розвинені в 1920-ті роки. Передусім, було продовжено відновлення історії археологічних досліджень у Криму на підставі оглядів роботи Керченського музею старожитності й музею в Херсонесі (К. Е. Гріневич, Ю. Ю. Марті). За радянських часів значно просунулося вивчення різних напрямів діяльності ТВАК (А. І. Маркевич, В. І. Філоненко, С. Б. Филимонов). При цьому не порушувалося питання відновлення повної картини бібліографічної спадщини діячів цих організацій. Паралельно розроблялася творчість провідних істориків-кримознавців, насамперед, сходознавців (Ф. Д. Ашнін, Е. Е. Бертельс, А. С. Тверетінова). Були складені списки опублікованої наукової спадщини деяких учених: А. І. Маркевича, О. М. Самойловича, В. Д. Смирнова тощо. Разом із тим, діяльність основної маси подвижників розвитку історичної науки Криму залишилася без уваги.

У радянський час не були продовжені розробки XIX - початку ХХ ст. зі створення зведених історико-бібліографічних оглядів кримознавчих досліджень. Загалом, радянська історіографія проігнорувала аспект розвитку історико-бібліографічного вивчення Криму до 1920 р. Яскравим доказом цієї тези є факт, що за всі роки радянської влади не з'явилося жодної ретроспективної бібліографічної розробки з цієї проблеми.

У пострадянський період активно розроблялася історія краєзнавчого руху в цілому, діяльності Кримського гірського клубу, Кримського товариства дослідників і любителів природи, ТВАК, чому були присвячені дисертаційні роботи О. І. Братіної, Д. В. Потєхіна, В. С. Савчука, І. М. Симоненка, С. Б. Филимонова, К. О. Черненко. Дослідження були проведені на підставі характеристики провідних форм роботи товариств, без спроб відновити бібліографічну спадщину співробітників цих організацій. Працею, що значно доповнила наше уявлення про неопубліковану спадщину членів ТВАК, стало довідкове видання С. Б. Филимонова “Хранители исторической памяти Крыма” (1996), де вперше систематизовані доповіді, зроблені членами Товариства. У дисертаціях і публікаціях Т. Ф. Григор'євої й І. В. Тункіної вперше була здійснена спроба розглянути, як вивчалася археологія та історія Криму в інших наукових центрах (Одеса, С.-Петербург). Однак наукова спадщина вчених-кримознавців ними не розглядається, а досліджуються основні форми та методи роботи. За останнє десятиріччя значна увага приділена ролі особистості історика в історіографічному процесі. Поступу бібліографічної думки сприяли проведені цього часу V-X республіканські конференції з історичного краєзнавства. У зв'язку з цим з'явилися історико-бібліографічні нариси про подвижників кримської історичної науки (О. І. Братіна, І. В. Тункіна, В. М. Хмарський та ін.). Ці огляди життєвого шляху вчених і основних напрямів їх досліджень не доповнюють характеристики їх бібліографічної спадщини.

Підсумком бурхливого розвитку археологічних досліджень у Криму стала поява в кінці ХХ століття узагальнюючих праць із історії розвитку археології, де значне місце приділяється історії археологічного дослідження півострова (Г. С. Лебедєв, О. О. Формозов). Для всебічного аналізу історії археологічних досліджень на півострові розглянуті праці В. М. Боровкової, І. Б. Брашинського, О. Г. Герцена, В. М. Даниленка, Д. С. Кириліна, Д. В. Костенка, В. О. Кутайсова, Н. А. Макарової. Основна увага в них приділена хронології найбільш значущих знахідок. При цьому авторами, як правило, без уваги залишена діяльність подвижників історико-археологічних досліджень.

У зв'язку з посиленням уваги до ролі особистості дослідника в історіографічному процесі в останнє десятиріччя стали активно розроблятися персоніфіковані сюжети, пов'язані з вивченням внеску окремих істориків у розробку тієї або іншої проблеми. Увага дослідників зосередилася на замовчуваних раніше постатях. Ґрунтовно опрацьовано та широко використано дослідження, які стосуються діяльністі істориків дорадянської доби, емігрантів, чия творчість протягом багатьох років була забута: Д. В. Айналова (Н. Г. Ковпаненко, С. Масленицина), Д. М. Анучина (В. В. Богданов, Г. В. Карпов), І. П. Бларамберга (Л. М. Лазенков, С. О. Сапожников), О. О. Борзенка (Н. В. Турушкіна), І. М. Березіна (Б. М. Банциг, Н. А. Кузнецова), А. Я. Гаркаві (І. В. Ачкіназі, В. Л. Віхнович), Г. М. Геннаді (Л. М. Равич), В. В. Григор'єва (Д. П. Урсу, І. Д. Черних), М. С. Державіна (П. М. Берков), М. В. Довнар-Запольського (Г. Д. Казьмирчук, Є. М. Луценко, І. Б. Матяш, С. І. Михальченко), О. К. Казем-Бека (М. Абдуллаєв, Я. Алієв, Д. X. Джані-заде, А. К. Рзаєв, Н. Б. Сеїд-заде), П. І. Кеппена (Б. А. Вальська, В. К. Гарагуля, В. М. Даниленко, В. Г. Єна, В. П. Козлов, Л. О. Миц), О. І. Маркевича (В. О. Мирошниченко, З. В. Першина, О. В. Полозовська, Т. М. Попова, О. О. Синявська, В. М. Хмарський), А. І. Маркевича (О. В. Гаврилов, Н. А. Дехтярьова, М. М. Колмикова, Н. М. Колесникова, Р. І. Ушатая), М. П. Погодіна (Ф. А. Петров, К. М. Умбрашко), Н. Д. Полонської-Василенко (І. В. Верба), Ф. І. Успенського (К. Ю. Басаргіна, Б. Т. Горяйнов). Праці цих авторів розрізнються за широтою обсягу матеріалу та своїм науковим рівнем. Загалом, їх дослідження містять багаті біографічні матеріали, аналіз творчості кримознавців. Велика їх частина базується на ґрунтовній джерельній базі. У їх працях не ставилося завдання відтворити біобібліографічну характеристику творчості учених, тому даний аспект залишився не порушеним авторами.

Незважаючи на те, що окремі фрагменти історії вивчення Криму знайшли відображення в спеціальній літературі, для всіх праць кінця ХХ ст. характерна відсутність історико-бібліографічної характеристики праць кримознавців. Творчі можливості істориків Криму радянської доби обмежувались ідеологічними догмами, які забороняли дослідження, пов'язані з історією та етнографією кримських вірмен, греків, німців, татар. Більшість праць, у яких фрагментарно розглядається історико-етнографічна кримознавча спадщина, мали обмежену джерельну базу. До наукового обігу майже не введено матеріали періодичних видань, які становлять більшу частину всієї бібліографічної спадщини з цього питання. Повністю поза увагою залишилася спадщина вчених, яка збереглася в рукописному вигляді.

До цього часу в історіографії немає узагальнюючого історико-бібліографічного дослідження вивчення історії та етнографії Криму в кінці XIX - на початку ХХ ст. на підставі аналізу бібліографічних пам'яток.

Розділ 2 “Записки мандрівників як різновид історико-краєзнавчої літератури” присвячено характеристиці початкового етапу наукового вивчення Криму на підставі залучення звітів наукових експедицій та записок мандрівників. Повна каталогізація цих бібліографічних джерел здійснена дисертантом уперше. У підрозділі 2.1. “Експедиції С.-Петербурзької Академії наук (остання третина XVIII - перша третина XIX ст.) та їх звіти як перші наукові праці з кримознавства” доведено, що інтерес до вивчення історії та етнографії Криму в останній третині XVIII ст. пояснюється об'єктивними причинами: економічним та політичним просуванням Російської імперії на південь, необхідністю заповнити науково-інформаційний вакуум, що існував навколо Кримського півострова в часи ханства. Інтерес до регіону пробуджували й постійні у XVIII ст. російсько-турецькі війни. Ініціатива вивчення Криму виходила з урядових кіл. Практичне вирішення цього завдання було покладене на Петербурзьку Академію наук, яка організувала всебічне експедиційне вивчення краю. У зв'язку з поставленими завданнями подорожі вчених-мандрівників можна поділити на дві групи: а)експедиції астрономічні та географічні; б)“фізичні” подорожі, зміст яких, зокрема, охоплював вивчення історії та етнографії. Опубліковані матеріали “фізичних” експедицій ПАН є цінним першоджерелом для збирання різних кримознавчих відомостей. Основною метою подорожей було дослідження продуктивних сил регіону, вивчення місцевих народів. Хоча загальна програма й мала наслідком деяку одноманітність звітів “фізичних” експедицій, усе-таки кожна з них має своє “обличчя”. Так, щоденники учасників експедицій повідомляють статистичні й історичні відомості про міста, зупиняються на описах звичаїв, побуту, релігій різних народностей. Їх спільною рисою є те, що вони побудовані майже виключно на особистих спостереженнях, враженнях, підрахунках. Як правило, маємо справу з працями описового характеру, з присутністю особистих авторських оцінок і припущень. Характерною їх рисою є нерівномірність опису населених місць - від короткої згадки до детальної розповіді.

Перша спроба організації вченої подорожі в Крим відноситься до початку 1770-х рр., коли складався план поїздки по Північному Причорномор'ю академіка І. А. Гільденштедта. Проведена ним організаційна робота стимулювала підготовку експедиції у Крим В. Ф. Зуєва (1752-1794), який першим у Росії запропонував комплексний опис півострова. Найбільший внесок у вивчення Криму в кінці XVIII - на початку XIX ст. внесла експедиційна діяльність ученого-енциклопедиста П. С. Палласа (1741-1811). Значення історичного джерела набули повідомлені Палласом відомості про сучасний йому Крим, які не фіксуються в інших описах. Складена ним таблиця чисельності різних національних груп населення Криму за даними перепису 1796 р. є найцікавішим джерелом, хоч і має певні неточності. Переїхавши в Крим у 1795 р., вчений продовжував активно співпрацювати з Академією наук, що виразилося в підготовці ним наукових праць про результати південної експедиції, надісланих в С.-Петербург звітах про продовження експедиційної діяльності. У вивченні археологічних пам'ятників Криму розглянуто роль експедиції 1795-1798 рр., що проходила під керівництвом Ф. К. Маршала фон Біберштейна (1768-1826). Йому належить заслуга першого опису чисельних епіграфічних пам'яток Боспора та спроба локалізації античних центрів, що згадуються Страбоном. Новим етапом у накопиченні історико-краєзнавчих знань про Крим стали археографічні експедиції АН, які очолював антикознавець Є. Є. Келер (1765-1838) у 1804 і 1821 рр.

Експедиції для вивчення різних сторін життя півострова кінця XVIII - початку XIX століття, організовані ПАН, стали початковим етапом розвитку історичного краєзнавства Криму: уперше подані природно-географічні описи краю; проведена каталогізація й опис найбільш примітних кримських старожитностей; завдяки участі вчених було поставлено питання про збереження археологічних пам'ятників у Криму й ухвалені відповідні урядові постанови, що дало можливість врятувати від руйнування багато стародавніх монументів; керівники експедицій зробили перші спроби написати нариси історії Криму (В. Ф. Зуєв) або викласти окремі історичні сюжети, пов'язані з археологічними знахідками (Є. Є. Келер, П. С. Паллас); на підставі вивчення на місці старожитностей з'явилися перші в Росії кримознавчі історичні твори високого наукового рівня (Є. Є. Келер); видання праць-звітів про експедиції (В. Ф. Зуєв, П. С. Паллас, І. Я. Ф. Паррот, М. Ф. Енгельгардт) російською та іншими європейськими мовами сприяло розповсюдженню наукової інформації про півострів, установленню наукових контактів із зарубіжними науковими товариствами, ще більшою мірою відкривало дорогу в Крим західноєвропейським дослідникам; під час експедицій були складені докладні карти Тавриди. Частина цих творів досі залишалася не введеною до наукового обігу і тому недоступною широкому колу дослідників. Експедиційне вивчення Криму сприяло популяризації знань про край, завдяки чому Крим незабаром став місцем паломництва численних російських і зарубіжних мандрівників.

У підрозділі 2.2. “Значення записок мандрівників у вивченні Криму” зазначено, що після приєднання Криму до Російської імперії та перевлаштування суспільного життя в краї на європейський лад, він став об'єктом інтересу сотень мандрівників. Вояжери публікували свої враження в газетах і журналах, а найбільш спроможні з них видавали спогади про поїздку у вигляді окремої книжки. Просвітницьке значення подібних праць розумілося вже в той час. Завдяки творам, що неодноразово перевидавалися різними мовами, усе більш прокидався інтерес до Криму, культури його народів. Саме записки мандрівників стали базовим матеріалом для більш фундаментальних досліджень краю надалі. Жоден серйозний твір із історії й етнографії Криму, написаний у ХIХ-ХХ ст., не обходився без посилання на ці оригінальні джерела. Цей різновид бібліографічних джерел уперше став об'єктом дослідження в дисертації.

Записки мандрівників є різновидом мемуарів, де зустрічається весь спектр літературних варіацій. Вони часто мали вигляд щоденника, листів до друзів чи спогадів. Твір міг відрізнятися серйозністю, практичністю або навпаки бути романтичним, мрійливим, грайливим. Багато праць мали документальний характер. Як жанр ці записки в тематичному відношенні увібрали в себе такі характерні для сентименталізму риси як вихваляння близького до природи життя, культ дружби, сільський пейзаж. Найбільш фундаментальні історико-етнографічні описи Криму залишили В. Б. Броневський, Ф. Ф. Вігель, М. С. Всеволожський, А. Г. Глаголєв, А. М. Демидов, В. В. Ізмайлов, А. М. Муравйов, І. М. Муравйов-Апостол, М. І. Надєждін, В. В. Пассек, П. І. Свіньїн, П. І. Сумароков, О. П. Шишкіна.