Засоби, що впливають на центральну нервову систему

- блокування гальмівних пресинаптичних рецепторів, які регулюють інтенсивність синаптичної передачі за механізмом позитивного зворотного зв`язку.

Фармакологічні ефекти

1 Нейролептичний (психоседативний) ефект зумовлений центральним -адрено-, М-холіно-, гістамінолітичним впливом препаратів, який реалізується переважно у висхідній частині ретикулярної формації. Проявляється він в`ялістю, апатією, психічною загальмованістю, зниженням мотивації та ініціативи, втратою інтересу до навколишнього середовища, вираженою руховою загальмованістю, усуненням психічного збудження, колаптоїдними реакціями.

2 Антипсихотичний ефект зумовлений дофамінолітичним і меншою мірою серотонінолітичним впливом препаратів. Проявляється він усуненням стійких патологічних змін особистості, асоціальних рис поведінки, марення, галюцинацій і маній; посиленням мотивації та ініціативи; підвищенням інтересу до навколишнього середовища. Крім того, з блоком дофамінових рецепторів пов`язані екстрапірамідні розлади типу паркінсонізму.

Питома вага нейролептичного та антипсихотичного ефектів при дії різних препаратів різна. Тому з практичної точки зору всі нейролептики поділяють на дві групи:

а) нейролептики з вираженим седативним ефектом, який домінує над антипсихотичним (аміназин, тизерцин, дроперидол та ін.), застосовують для купірування психозів із загальним збудженням, неспокоєм, агресією;

б) нейролептики з вираженим антипсихотичним ефектом (мажептил, триседил, флуспірилен, галоперидол та ін.) використовують для лікування хворих зі стійкою психотичною симптоматикою (галюцинаціями, маренням, маніями).

3 Протиблювальний ефект нейролептиків зумовлений блокадою дофамінових рецепторів тригерної зони, яка знаходиться на дні 4-го шлуночка мозку. Препарати ефективні у всіх випадках нудоти та блювання, розвиток яких реалізується через тригер-зону (блювання “центрального” походження): при інтоксикаціях, опроміненні, токсикозі вагітних і т.п.

4 Зниження м`язового тонусу і рухової активності (міорелаксуюча дія). Нейролептики забезпечують розслаблення скелетних м`язів за рахунок блокади -адренорецепторів низхідного відділу ретикулярної формації.

5 Потенціювання наркозу та аналгезії. Ця властивість зумовлена блокадою -адрено-, М-холіно- і гістамінових рецепторів ретикулярної формації стовбура мозку та зниженням потоку активуючих впливів на кору. Найбільший потенціюючий ефект характерний для дроперидолу, який широко застосовують для профілактики травматичного, опікового, кардіогенного шоків та для нейролептаналгезії.

6 Гіпотермічна дія (зниження температури тіла). Найчастіше з цією метою застосовують аміназин. Температура тіла знижується за рахунок збільшення тепловіддачі та зниження теплопродукції. Збільшення тепловіддачі зумовлене, з одного боку, розширенням судин, що виникає у відповідь на блок периферичних
-адренорецепторів, а з іншого - пригніченням центру теплорегуляції в гіпоталамусі. Зниження теплопродукції зумовлене пригніченням окислювальних процесів у тканинах. Цей ефект нейролептиків принципово відрізняється від жарознижувальної дії ненаркотичних аналгетиків, яка виражена тільки при підвищеній температурі тіла. Аміназин є одним із компонентів літичних сумішей, які використовують у хірургії для штучного охолодження.

7 Зниження артеріального тиску при застосуванні нейролептиків є наслідком їх периферичної -адреноблокувальної дії і пригнічення активності судинорухового центру і спазмолітичною дією препарату.

8 Пригнічення негативних емоцій (неспокій, страх, загальне збудження).

9 Протиалергічна дія зумовлена блокадою Н1-гістамінових рецепторів. Найбільше виражений цей ефект у дипразину (піпольфену).

10 М-холіноблокувальний ефект проявляється зниженням секреції слинних, бронхіальних і травних залоз.

Фармакокінетика

Метаболізм, розподілення і виведення нейролептиків можна розглянути на прикладі аміназину. Препарат вводять всередину або парентерально. Тривалість його терапевтичної дії становить 6 годин. Із шлунково-кишкового тракту всмоктується близько 30% препарату. Метаболізм аміназину відбувається у печінці. Виводиться препарат через нирки і кишечник протягом багатьох днів.

Галоперидол проявляє більш швидкий ефект. Максимальна його концентрація накопичується в крові через 2-6 годин після приймання всередину і зберігається на високому рівні до трьох діб.

Клозапін має ще більш швидкий, але короткочасний ефект. Максимальна концентрація клозапіну в крові спостерігається через
2 години, а основна частина прийнятої дози виводиться із організму протягом доби.

Показання до застосування

1 Шизофренія, маніакально-депресивні психози в маніакальній фазі, порушення психіки при органічних ураженнях мозку, епілепсії та ін.

2 Загострення ендогенних психозів з галюцинаціями, маренням, маніями, агресивністю.

3 Гострі психічні розлади з психомоторним збудженням, реак-тивні стани при травмах, інфекціях і т.п.

4 Делирій і абстинентний синдром.

5 Вегетоневрози при ішемічній хворобі серця, виразковій хворобі шлунка, в клімактеричному періоді, при гіпертонічному кризі з явищами енцефалопатії.

6 Нудота і блювання різної природи, стійка гикавка.

7 Травматичний та опіковий шоки (препарати вводять внутріш-ньовенно крапельно для покращання кровопостачання внутрішніх органів).

8 Нейролептаналгезія (різновид загальної анестезії при опера-ціях, тяжких опіках, травмах і т.п.).

Побічні ефекти

1 У перші 10-12 годин після прийняття нейролептиків можуть відзначатися тахікардія, зниження артеріального тиску (до ортостатичного колапсу), мимовільні скорочення м`язів обличчя і верхніх кінцівок.

2 Через 2-3 тижні регулярного приймання препаратів можуть з`явитися скороминучі больові відчуття, парестезії, диспепсія, тимчасове підвищення або зниження температури тіла, порушення акомодації, слинотеча, сухість у роті.

3 Екстрапірамідні розлади (паркінсонізм, дискінезії різної локалізації і вираженості, м`язові дистонії). У жінок ці ускладнення трапляються в 2-3 рази частіше, ніж у чоловіків. Патогенез екстрапірамідних розладів зумовлений блокадою гальмівних дофамінергічних впливів клітин чорної субстанції на нейрони блідої кулі і хвостатого ядра. В результаті цього посилюється потік полегшуючих впливів на мотонейрони спинного мозку. З`являється ригідність м`язів, тремор та інші екстрапірамідні розлади. Дана патологія буває у 25-38% хворих, що приймають нейролептики. Вона менш виражена при прийманні препаратів, які вибірково блокують дофамінові рецептори в межах лімбічної системи, кори мозку, а також проявляють супутні М-холіноблокувальні властивості. Так, навіть при довготривалому прийманні клозепіну екстрапірамідні розлади відсутні.

4 Гепатотоксичність більш характерна для нейролептиків групи фенотіазину. У хворих у результаті холестазу та осередкових уражень паренхіми печінки розвивається жовтяниця.

5 Алергічні реакції у вигляді шкірних симптомів (свербіж, висипання, екзема на руках і обличчі), набряк Квінке.

6 Порушення з боку крові: лейкопенія, агранулоцитоз, підвищення показника ШОЕ. Іноді спостерігаються еритропенія, диспротеїнемія.

7 Офтальмологічні порушення у вигляді помутніння рогівки і кришталика зумовлені порушенням пігментного обміну в результаті активації нейролептиками секреції меланостимулювального гормону.

8 Ендокринні порушення у вигляді підвищення секреції меланостимулювального гормону і пролактину та одночасного зниження продукції соматотропного, адренокортикотропного, тиреотропного, гонадотропних гормонів, окситоцину і вазопресину. Це є причиною галактореї і амінореї у жінок, гінекомастії та імпотенції у чоловіків та інших гормональних розладів.

9 У 30% випадків при раптовому перериванні лікування фенотіазиновими препаратами розвивається синдром відміни, який проявляється нудотою, блюванням, погіршенням психічного стану.

10 Іноді розвивається злоякісний нейролептичний синдром, який зумовлений ідіосинкразією до препаратів. У пацієнтів спостерігаються ригідність м`язів, різко підвищена температура тіла, порушення свідомості і серцево-судинної системи. 10-20% пацієнтів зі злоякісним нейролептичним синдромом помирає. Для лікування нейролептичного синдрому застосовують діазепам, бромокриптин і дантролен.

Лікарської залежності до нейролептиків не розвивається.

АНТИДЕПРЕСАНТИ

Антидепресанти - це засоби різної хімічної будови, які здатні виводити людину зі стану депресії і субдепресії, повертати інтерес до життя, активність та оптимізм.

Нині в світі відзначається прогресуюче зростання частоти депресій (3-5% населення земної кулі страждає цією недугою).

Класифікація препаратів

І Засоби, що зменшують зворотне нейрональне захоплення моноамінів (трициклічні антидепресанти).

1 Засоби невибіркової дії, що блокують нейрональне захоплення серотоніну та норадреналіну:

- імізин;

- амітриптилін;

- азафен;

- фторацизин.

2 Засоби вибіркової дії:

2.1 Препарати, що блокують нейрональне захоплення серотоніну:

- флуоксетин;

- флувоксамін;

- серталін.

2.2 Препарати, що блокують нейрональне захоплення норадреналіну:

- мапротилін.

ІІ Засоби, що блокують моноамінооксидазу (МАО).

1 Препарати невибіркової і незворотної дії (блокатори МАО-А і МАО-В):

- ніаламід;

- трансамін.

2 Препарати вибіркової і зворотної дії (інгібітори МАО-А):

- моклобемід;

- піразидол;

- інказан.

Механізм дії

Трициклічні антидепресанти пригнічують зворотне нейрональне захоплення моноамінів. Препарати цієї групи гальмують зворотне нейрональне захоплення норадреналіну, дофаміну і серотоніну. Крім того, ці лікарські засоби сенсибілізують постсинаптичні рецептори до відповідних медіаторів і блокують на пресинаптичних мембранах
2-адренорецептори, які обмежують викид медіатора за принципом зворотного негативного зв`язку. В результаті концентрація медіатору в синаптичній щілині збільшується. Це й забезпечує антиастенічну та антидепресивну дії препаратів.

Механізм дії блокаторів МАО пов`язаний із пригніченням активності моноамінооксидази, яка локалізована в мітохондріях адренергічних і серотонінергічних нервових закінчень, а також у внутрішніх органах (печінка, тонкий кишечник та ін.). В результаті блокади МАО уповільнюється інактивація моноамінів: серотоніну, норадреналіну та дофаміну, що супроводжується посиленим виходом цих медіаторів у синаптичну щілину при надходженні імпульсів. Особливість препаратів невибіркової дії (блокують як МАО-А, так і МАО-В) полягає у тому, що вони незворотно пригнічують активність МАО, тому як ефективність, так і токсичність цих препаратів вища, ніж у інших антидепресантів.

Фармакологічні ефекти

1 Препарати цієї фармакологічної групи підвищують настрій; усувають нудьгу, пригніченість, відчуття безнадійності, суїцидальні думки.

2 Ряд препаратів, крім того, проявляє седативний ефект, який зумовлений М-холіноблокувальними властивостями. Проявляється він зменшенням неспокою, тривоги, страху.

3 Для деяких препаратів характерний додатковий психозбуджувальний ефект (інгібітори МАО). Він зумовлений активацією норадренергічної передачі в ЦНС. У хворих відновлюються мотивація та ініціатива, зменшується розумова та фізична втома.

4 Для деяких препаратів (імізин та ін.) характерні периферичні М-холіноблокувальний, спазмолітичний і антигістамінний ефекти.

Показання до застосування

Препарати цієї фармакологічної групи застосовують при депресіях та субдепресіях, при неврастенії з елементами депресії, астенії, енурезі, неврозах, нав`язливих станах, розладах сну на ґрунті депресії та ін.

Як правило, препарати призначають 1-2 рази на день. Терапевтичний ефект спостерігається через 7-14 днів. Ефект препаратів, які пригнічують нейрональне захоплення серотоніну (флуоксетин, серталін та ін.), розвивається повільно (через 1-4 тижні). Курс лікування визначають індивідуально - від 1 до 6 місяців. Одночасне призначення інгібіторів МАО і трициклічних антидепресантів недопустиме, оскільки може спровокувати тяжкі ускладнення, аж до смерті пацієнта.

Побічні ефекти та ускладнення

При застосуванні антидепресантів можливе зниження артеріального тиску, серцеві аритмії, порушення провідності. При лікуванні інгібіторами МАО можуть мати місце підвищення артеріального тиску, тахікардія, психічне збудження. У деяких пацієнтів розвиваються жовтяниця, алергічні реакції, порушується кровотворення. Трициклічні антидепресанти завдяки
М-холіноблокувальним властивостям можуть стати причиною сухості у роті, затримки сечовиведення, запорів, загострення глаукоми. Інгібітори МАО-А і МАО-В можуть спровокувати так званий “сирний синдром”. Суть його полягає в тому, що ці препарати можуть посилювати ефекти біогенних судинозвужувальних моноамінів - тираміну і фенілетиламіну, які містяться в таких харчових продуктах, як сир, вершки, боби, кава, пиво, вино та ін. У звичайних умовах ці моноаміни інактивуються під впливом МАО печінки і тонкого кишечника. При одночасному застосуванні препаратів - інгібіторів МАО-А і МАО-В і вживанні в їжу вищеназваних продуктів проявляється судинозвужувальна дія тираміну і фенілетиламіну - розвивається різке підвищення артеріального тиску. У препаратів, які вибірково блокують МАО-А, дія більш коротка і ймовірність гіпертонічного кризу при прийманні продуктів, що містять тирамін, низька. Крім того, інгібітори МАО проявляють психостимулювальний ефект (викликають ейфорію, безсоння та ін.).

ЗАСОБИ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ МАНІЙ

Для лікування маній використовують препарати літію (літію карбонат, літію оксибутират). Ці препарати мають вузьке застосування в психіатрії: вони здатні попереджувати й усувати маніакальні прояви психозів з їх симптоматикою (ейфорія, легковажність, надмірний оптимізм, маніакальні ідеї, мовне та рухове збудження та ін.).

Фармакодинаміка

Точний механізм дії солей літію не з`ясований. Іони літію здатні заміщати іони натрію у клітинах. Літій через швидкі натрієві канали входить всередину клітини, де частково заміщає іони натрію. Однак літій повільно виводиться із клітин, що впливає на процеси деполяризації мембран клітин. Крім того, літій зменшує на синаптичному рівні вивільнення норадреналіну і дофаміну. Крім того, літій впливає на вторинні посередники (інозитол і діацилгліцерол) в системі передачі збудження з -адренорецепторів і М-холіно-рецепторів. Є дані про те, що літій блокує аденілатциклазу і таким чином знижує утворення цАМФ всередині клітин. У результаті всіх вищеназваних механізмів нормалізуються процеси деполяризації і реполяризації мембран, синтез і вивільнення медіаторів, спряження передачі збудження з рецепторів на клітини органів і т.д. Під впливом тривалого застосування літію відбуваються втрата організмом натрію, магнію, води і затримка іонів кальцію.

Фармакокінетика

При ентеральному введенні солі літію добре всмоктуються із кишечника, потрапляють у кров і повільно проникають через гематоенцефалічний бар`єр. Виводяться препарати літію нирками.

Найбільш поширеним препаратом є літію карбонат. Дія препарату розвивається через 2-6 тижнів. Тривалість лікування не менше ніж 2 роки. Зате ремісії тривають 10-12 років і довше. Успіх лікування залежить від дотримання точності в режимі приймання препарату. Добові дози індивідуальні і коливаються від 0,6 до 1,6 г. Завдання лікаря полягає в підтриманні стабільної концентрації препарату в крові та мозку. Концентрація літію в плазмі крові повинна бути в межах 0,6-1 мекв/л.

Показаннями до застосування солей літію є профілактика і лікування маніакальних станів.

Побічні ефекти

Застосування препаратів літію може супроводжуватися такими побічними ефектами, як диспепсія, тремтіння кінцівок, підвищена втомлюваність, сонливість, головний біль, дисфункція щитовидної залози, діарея, поліурія, спрага, порушення балансу електролітів і розлади функції нирок.

При отруєнні солями літію (можливе при передозуванні препаратів літію, при зниженому рівні натрію в організмі: безсольова дієта, застосування сечогінних препаратів та ін.) спостерігаються блювання, діарея, атаксія, судоми та інші ознаки. У тяжких випадках розвивається кома і можлива смерть пацієнта. Лікування гострих отруєнь солями літію спрямоване на швидке виведення літію із організму. Для цього призначають осмотичні діуретики (маніт), натрію гідрокарбонат. У тяжких випадках показаний гемодіаліз.

Лекція 7

ТРАНКВІЛІЗАТОРИ

Транквілізатори - це психотропні засоби, які пригнічують ЦНС і проявляють при цьому анксіолітичну активність (зменшують внутрішнє напруження, неспокій, тривогу, страх). Препарати цієї групи ефективні при невротичних і неврозоподібних станах. Уперше транквілізатори були синтезовані в 1955 році.

Класифікація препаратів

1 Агоністи бензодіазепінових рецепторів:

1.1 Тривалої дії (час напіввиведення - 24-48 годин):

- діазепам (сибазон, седуксен, валіум);

- феназепам;

- хлордіазепоксид (еленіум, хлозепід).

1.2 Середньої тривалості дії (час напіввиведення - 6-24 години):

- нозепам (оксазепам, тазепам);

- лоразепам;

- алпразолам.

1.3 Короткої тривалості дії (час напіввиведення - менше 6 годин):

- мідазолам (дормікум).

2 Агоністи серотонінових рецепторів:

- буспірон.

3 Засоби різного типу дії:

- амізил;

- тріоксазин;

- оксилідин.

4 “Денні” транквілізатори:

4.1 Похідні бензодіазепіну:

- гідазепам;

- мезапам (рудотель, медазепам);

- дикалій клоразепат (транксен).

4.2 Різної хімічної будови:

- піроксан (-адреноблокатор);

- пірацетам (ноотропний засіб);

- фенібут.

Механізм дії похідних бензодіазепіну

Препарати цієї фармакологічної групи є агоністами бензодіазепінових рецепторів, які функціонально зв`язані з
ГАМКА-рецепторами. При взаємодії цих засобів з бензодіазепіновими рецепторами спостерігається алостерична активація ГАМКА-рецеп-торів. Таким чином, бензодіазепіни чинять ГАМК-міметичну дію, в результаті чого збільшується частота відкривання іонофорів Cl-, що супроводжується збільшенням потоку іонів Cl- у середину клітини. Розвивається гіперполяризація мембрани і знижується нейрональна активність.

Найбільш багатими на бензодіазепінові рецептори в ЦНС є лімбічна система (насамперед мозковий мигдалик і його зв`язки з гіпокампом) та кора головного мозку. В меншій кількості ці рецептори містяться в гіпоталамусі, таламусі, мозочку, спинному мозку.

Фармакологічні ефекти похідних бензодіазепіну

1 Анксіолітичний (протитривожний) ефект зумовлений впливом препаратів на лімбічну систему. Цей ефект проявляється зменшенням емоційної лабільності, зниженням психічної напруженості, тривоги, страху. Життєві ситуації, які до цього розцінювалися як стресові, хворий сприймає більш спокійно, тверезо. Критичне відношення до подій та вчинків зберігається повністю.

2 Седативний ефект зумовлений дією бензодіазепінів на відповідні рецептори в ретикулярній формації стовбура мозку. Крім того, препарати підвищують активність внутрішньокіркових гальмівних нейронів. Психоседативний ефект є причиною зниження швидкості і точності реакцій на зовнішні подразники, розвитку сонливості, зниження працездатності. Амбулаторне призначення бензодіазепінів диспетчерам, водіям, монтажникам, будівельникам та людям інших професій, робота яких потребує підвищеної уважності, недопустиме.

3 Снодійний ефект розвивається в результаті того, що зменшується емоційне напруження. Препарати сприяють засинанню та збільшують загальну тривалість сну за рахунок неглибоких стадій (переважно другої). Фазу десинхронізованого сну транквілізатори укорочують, але менше, ніж похідні барбітурової кислоти.

4 Міорелаксуючий ефект похідних бензодіазепіну зумовлений впливом препаратів на вставні ГАМК-ергічні нейрони на рівні спинного мозку, з участю яких здійснюється гальмівна регуляція функцій мотонейронів.

5 Протисудомний ефект зумовлений здатністю бензодіазепінів пригнічувати судомні розряди в гіпокампі, який в першу чергу включається в патогенез більшості судомних реакцій.

6 Амнестичний ефект бензодіазепінів зумовлений зниженням активності кори головного мозку.

7 Потенціювання дії препаратів, які пригнічують центральну нервову систему, в тому числі наркотичних аналгетиків.

Показання до застосування

1 У психіатричній і неврологічній практиці бензодіазепіни застосовують при так званих пограничних станах: неврозах, психопатіях, невротичних реакціях та ін.

2 Транквілізатори поряд з основною терапією призначають для лікування ряду терапевтичних захворювань, в основу яких покладений невротичний фактор: стенокардія, перенесений інфаркт міокарда, кардіалгії, загострення гіпертонічної хвороби, виразкова хвороба, бронхіальна астма та ін.

3 Епілептичний статус, епілепсія, м`язовий гіпертонус на ґрунті травм ЦНС, інсультів.

4 Для премедикації у пацієнтів з високою психоемоційною лабільністю, для атаралгезії (транквілоаналгезії) у дітей, людей похилого віку та у хворих з високим анестезіологічним ризиком; при лікуванні травм та опіків, для профілактики шоку.

5 Стресові ситуації у здорових людей для попередження невротичних зривів. Певну перевагу для людей, професія яких потребує зібраності та уваги, мають “денні” транквілізатори.

6 Атаралгезія (використовують комбінацію транквілізатора з наркотичним аналгетиком, наприклад - сибазон з фентанілом або промедолом).

7 Порушення сну.

Фармакокінетика

Будучи ліпофільними сполуками, бензодіазепіни легко всмоктуються у шлунково-кишковому тракті, добре проникають через гематоенцефалічний та інші тканинні бар`єри. В організмі похідні бензодіазепіну зазнають біотрансформації. Препарати короткої дії (оксазепам, грандаксин та ін.) біотрансформуються шляхом глюкуронізації, а препарати тривалої дії піддаються деметилюванню з утворенням активних метаболітів. Незмінені препарати та їх метаболіти виводяться переважно нирками, частково - кишечником.

Побічні ефекти

Приймання транквілізаторів може супроводжуватися сонливістю, зниженням працездатності, м`язовою слабкістю, уповільненням психомоторних реакцій та інтелектуальних функцій, порушенням менструального циклу, зниженням лібідо. Пацієнтам, професія яких потребує уважності та швидкої реакції, амбулаторно бензодіазепіни призначати не можна. Похідні бензодіазепіну іноді токсично впливають на плід у вагітних жінок. Тривале приймання препаратів спричиняє розвиток лікарської залежності. При раптовій відміні препаратів розвиваються безсоння, тривога, збудження, судоми. Характерні підвищення чутливості до світла і звуку, зміни зорового сприйняття. Для профілактики абстиненції транквілізатори слід призначати по можливості короткими курсами, уникати раптових перерв при прийманні і поступово знижувати дозу по закінченні терапії.

Необхідно враховувати, що алкоголь потенціює дію транквілізаторів і така комбінація може стати причиною коматозного стану, зниження артеріального тиску, пригнічення дихання та інших симптомів отруєння. Лікування гострих отруєнь транквілізаторами проводиться за допомогою засобів симптоматичної терапії. Доведений антагонізм між бензодіазепінами та еуфіліном, який вводять при їх передозуванні.

Агоністи серотонінових рецепторів

До агоністів серотонінових рецепторів відноситься буспірон. Препарат блокує 5-НТ1А серотонінові рецептори, що супроводжується зменшенням синтезу і вивільнення серотоніну. Буспірон проявляє виражений анксіолітичний ефект, який розвивається протягом
1-2 тижнів. Препарат не проявляє седативної, міорелаксуючої і протисудомної дії. Призначають буспірон всередину. Препарат добре всмоктується із кишечника, біотрансформується в печінці, метаболіти виводяться нирками. Буспірон добре переноситься пацієнтами. Іноді можливі такі побічні ефекти, як головний біль, диспепсія, роздратованість.

Транквілізатори різної хімічної будови

До даної групи препаратів відносять амізил. Препарат блокує центральні М-холінорецептори на рівні ретикулярної формації головного мозку. Амізил проявляє також седативний, протисудомний, протикашльовий, анестезувальний і антигістамінний ефекти. Внаслідок блокування периферичних М-холінорецепторів можливі сухість у роті, мідріаз. Також амізил зменшує спазм гладеньких м`язів.

Препарат добре всмоктується із шлунково-кишкового тракту, виводиться із сечею. Тривалість дії - кілька годин.

Денні транквілізатори можуть проявляти, крім анксіолітичного, також заспокійливий, міорелаксуючий, протисудомний ефекти. Однак міорелаксуючий і седативний ефекти значно менше виражені. А у деяких препаратів заспокійлива дія поєднується з активуючим ефектом. У зв`язку з цим денні транквілізатори менше пригнічують працездатність протягом дня, за що й отримали назву «денні». Даним препаратам надають перевагу при призначенні дітям, пацієнтам похилого віку та ослабленим хворим.

СЕДАТИВНІ ЗАСОБИ

Седативні засоби - це заспокійливі препарати, які знижують збудливість ЦНС та її реактивність до різних стимулів. Силою пригнічувальної дії на нервову систему ці засоби значно поступаються нейролептикам і транквілізаторам. Седативні засоби не впливають на емоційну сферу, не усувають відчуття страху і неефективні при психічних розладах.

Класифікація препаратів

1 Солі бромистоводневої кислоти - натрію та калію броміди.

2 Седативні засоби рослинного походження: настої та настойки валеріани, собачої кропиви, пасифлори, півонії та ін., а також виготовлені на їх основі комбіновані препарати (валокордин, корвалол, корвалдін, заспокійливі збори, мікстура Павлова, мікстура Бехтерєва, мікстура Кватера, «Ново-пасит», «Персен» та ін.).

3 Барбітурати в субгіпнотичних дозах (1/3-1/10 снодійної дози): фенобарбітал, барбітал натрію, барбаміл.

Механізм дії

Механізм дії більшості седативних засобів залишається невідомим. Однак встановлено, що седативні засоби позбавлені спрямованої дії на “рецепторне поле” клітин і на обмін нейромедіаторів. В основу седативної дії препаратів покладено вплив переважно на кору головного мозку за рахунок посилення процесів гальмування (не змінюючи процесів збудження). Таким чином, седативні препарати відновлюють баланс нервових процесів.

Фармакологічні ефекти седативних засобів

1 Заспокійливий ефект без суттєвих змін нормального функціонування ЦНС. Препарати зменшують підвищену дратівливість.

2 Седативні засоби посилюють дію снодійних засобів та аналгетиків.

3 Препарати цієї групи полегшують настання природного сну і поглиблюють його, хоча власне снотворної дії не мають.

4 Броміди проявляють протиепілептичні властивості, хоча суттєво поступаються іншим протиепілептичним засобам.

Показання до застосування

1 Підвищена збудливість, нервозність, неврози.

2 Дискомфорт у ділянці серця, дистонії органів з гладенькою мускулатурою.

3 Погіршене засинання.

4 Початкові форми гіпертонічної хвороби.

5 Епілепсія (солі брому).

Броміди добре всмоктуються із шлунково-кишкового тракту. Розподіляючись в організмі, вони сприяють виведенню хлоридів із сечею. Навпаки, підвищене надходження хлоридів у організм значно прискорює виведення бромідів. Таким чином, кількість брому в організмі можна легко регулювати не лише за допомогою дози препарату, а й зміною кількості вживаних хлоридів. Виводяться броміди із організму в основному через нирки. Тривалість їх виведення із організму - 1-2 місяці. Препаратам брому властива здатність до кумуляції. Тому, незважаючи на велику широту терапевтичної дії, тривале приймання бромідів може стати причиною хронічного отруєння - бромізму. Основними симптомами його є загальна загальмованість, зниження пам`яті. Одночасно спостерігаються запальні явища з боку слизових оболонок ротової порожнини, бронхів, кишечника, які супроводжуються кашлем, ринітом, кон`юнктивітом, проносами. Типовою ознакою є висипання на шкірі. При появі симптомів бромізму препарати брому треба негайно відмінити. Лікування полягає в призначенні великих кількостей кухонної солі (до 20-25 грамів) та води, сечогінних препаратів.

Препарати із коренів та кореневищ валеріани, крім седативної дії, проявляють також спазмолітичний ефект. Ці засоби малотоксичні, тому їх можна приймати тривалий час.

Лекція 8

ПСИХОСТИМУЛЮВАЛЬНІ ЗАСОБИ

Психостимулятори - це лікарські препарати, під впливом яких вибірково підвищується психічна діяльність і фізична працездатність, покращуються настрій і зменшується відчуття втоми, голоду та спраги, зникають сонливість і негативні емоційні переживання.

Класифікація препаратів

1 Похідні фенілалкіламіну:

- фенамін (амфетамін);

2 Похідні сидноніміну:

- сиднокарб.

3 Похідні пурину (ксантину):

- кофеїн.

4 Похідні піперидину:

- меридил.

Фенілалкіламіни

Механізм дії

Першим представником фенілалкіламінів є фенамін, який був синтезований у 1910 році. Було встановлено, що у людини цей препарат підвищує рухову і психічну активність, знижує втому, покращує настрій, викликає відчуття припливу сил і відстрочує потребу у сні. Однак підвищення фізичної і розумової діяльності відбувається за рахунок використання резервних можливостей організму. Через це систематичне приймання подібних препаратів особливо небезпечне. Після приймання подібних препаратів для компенсації виснажених енергетичних резервів організму необхідний повноцінний відпочинок.

Фенілалкіламіни активують адренергічну передачу нервових імпульсів на всіх рівнях (від ЦНС до виконавчих органів) і регулюють клітинний обмін.

Прояви взаємодії цих препаратів з адренергічними медіаторами в синапсах багатогранні:

- фенілалкіламіни є непрямими адреноміметиками. В адренергічних закінченнях вони витісняють катехоламіни із пулу, що легко мобілізується, в результаті цього концентрація медіатору в синаптичній щілині збільшується, а отже, посилюється їх дія на постсинаптичні рецептори;

- фенілалкіламіни гальмують зворотне захоплення медіаторів із синаптичної щілини, що також посилює дію останніх на постсинаптичні рецептори;

- препарати даної групи є зворотними інгібіторами МАО.

Таким чином, під впливом фенілалкіламінів відбувається значна розповсюджена активація адренергічної передачі нервових імпульсів за участю норадреналіну, адреналіну та дофаміну. Ступінь активації пропорційний дозі препаратів.

Фармакологічні ефекти

1 Психостимулювальний ефект. Після приймання фенілалкіламінів на фоні розумової втоми її ознаки зменшуються, зникає сонливість, підвищується настрій, з`являються легка ейфорія, бажання працювати. Прискорюються ритм та обсяг тимчасової пам`яті, але переведення інформації в постійну пам`ять не зростає. Покращується виконання стереотипної роботи. Під впливом фенілалкіламінів на 10-12 годин відстрочується потреба у сні. Однак після їх приймання необхідний тривалий повноцінний відпочинок. Препарати послаблюють ефект снодійних і психоседативних засобів.

2 Фенілалкіламіни спричиняють типовий “допінговий” ефект - підвищується фізична витривалість, зростає темп виконання роботи.

3 Препарати стимулюють серцево-судинну систему. В результаті з`являється тахікардія, зростають ударний та хвилинний обсяги серця, звужуються судини, підвищується артеріальний тиск, зменшується мозковий кровотік.

4 Метаболічні ефекти фенілалкіламінів проявляються підвищенням рівня цукру, лактату, пірувату, вільних жирних кислот у крові. Ці зміни зумовлені активацією глікогенолізу в печінці, м`язах серця і ліполізу в жировій тканині. Одночасно гальмується глюконеогенез.

5 Анорексигенний ефект (зниження апетиту) зумовлений стійким збудженням центру насичення, який, у свою чергу, гальмує центр голоду.

6 Можливість розвитку лікарської залежності при повторних прийманнях психостимуляторів пов`язана з їх центральною дією. Потенційна небезпека розвитку лікарської залежності є причиною, яка змушує ставитися до всієї групи психостимуляторів як до можливих наркотиків. Тому фенамін у клінічній практиці не застосовують.

Похідні сидноніміну

Сиднокарб подібний до фенаміну, але менше токсичний. Дія препарату розвивається поступово і продовжується довго. Переноситься сиднокарб добре, у нього відсутній виражений периферичний симпатоміметичний ефект. Препарат не спричиняє вираженої ейфорії і рухового збудження. Призначати цей лікарський засіб слід у першій половині дня, щоб уникнути безсоння. При передозуванні сиднокарбу можливі збудження, неспокій, безсоння, підвищення артеріального тиску.

Похідні пурину

Типовим представником цієї групи є кофеїн - алкалоїд, який міститься в листі чаю, насінні кави, плодах коли та інших рослинах.

Механізм дії

Кофеїн проявляє психостимулювальну дію, основою якої є блокада фосфодіестерази - ферменту, який гідролізує цАМФ. В результаті в клітинах ЦНС та інших тканин (серце, жирова тканина, гладенькі м`язи внутрішніх органів, скелетна мускулатура) накопичується цАМФ ( вторинний посередник в передачі сигналу від медіатору), який стимулює метаболічні процеси. Важливе місце в механізмі дії кофеїну належить конкуренції за аденозинові А1 і
А2-рецептори (аденозин пригнічує ЦНС).

Під впливом кофеїну активізується психічна діяльність, підвищується розумова та фізична працездатність, рухова активність. Дія кофеїну залежить від типу нервової системи (для стимуляції слабкого типу потрібні менші дози препарату, для сильного - більші). Від дози кофеїну залежить якісний прояв ефекту: в малих дозах препарат стимулює, а у великих - пригнічує ЦНС.

Фармакологічні ефекти

1 Психостимулювальний ефект зумовлений здатністю препарату активізувати психічну діяльність, фізичну та розумову працездатність, тимчасово знімати втому та сонливість.

2 Аналептичний ефект (стимуляція дихання і кровообігу). Кофеїн чинить прямий стимулювальний вплив на дихальний і судиноруховий центри. Зростає частота та глибина дихання. В результаті підвищення тонусу судинорухового центру периферичні судини звужуються і підвищується артеріальний тиск.

Вплив кофеїну на серцево-судинну систему складається як з центральних, так і периферичних компонентів. Так, препарат підвищує тонус ядер блукаючого нерва (центральний компонент), результатом чого є брадикардія. Пряма дія кофеїну на серце (периферичний компонент) супроводжується збільшенням сили та частоти скорочень міокарда. Сумарний ефект залежить від того, який компонент домінує.

Підвищення тонусу судинорухового центру (центральний компонент) під впливом кофеїну супроводжується спазмом периферичних судин і підвищенням артеріального тиску. Пряма дія кофеїну на судини (периферичний компонент) проявляється зниженням їх тонусу, особливо судин скелетних м`язів, серця та нирок. Сумарний ефект визначається домінуючим компонентом. В умовах патології, коли різко знижується артеріальний тиск, домінує центральний компонент впливу кофеїну на судини - після введення препарату тиск підвищується. У здорових людей, незважаючи на переважання прямого компонента в дії кофеїну на судини, артеріальний тиск не знижується завдяки підвищеній роботі серця. Судини мозку під впливом кофеїну спочатку розширюються, а потім тонус їх дещо зростає.

4 Сечогінний ефект є результатом покращання ниркового кровотоку і зниження реабсорбції натрію і води в ниркових канальцях.

5 Підвищення секреції залоз шлунка, кислотності шлункового соку та вмісту в ньому пепсину є результатом активації центрів парасимпатичної нервової системи.

Фармакокінетика

Кофеїн добре всмоктується у кишечнику. В організмі основна частина (близько 90%) препарату зазнає печінкової біотрансформації шляхом окислення і диметилювання. Кофеїн та його метаболіти виводяться через нирки.

Показання до застосування

1 Для тимчасового усунення потреби у відпочинку, підвищення розумової та фізичної працездатності у здорових людей.

2 Лікування гіпотоній різного походження.

3 Отруєння алкоголем, наркотиками, снодійними препаратами.

4 Мігрень. Кофеїн призначають частіше у комбінації з ненаркотичними аналгетиками (таблетки “Цитрамон” та ін.) або алкалоїдами маткових ріжків (таблетки “Кофетамін”).

5 Психічна пригніченість.

6 Підвищення секреції залоз шлунка (з діагностичною метою).

Протипоказаний кофеїн при артеріальній гіпертензії, атеросклерозі, глаукомі та безсонні. Тривале застосування кофеїну супроводжується незначним звиканням і розвитком психічної залежності (теїзм).

НООТРОПНІ ЗАСОБИ

Ноотропні засоби - це лікарські препарати, які стимулюють вищу інтегративну діяльність мозку, покращують мислення, пам`ять, здатність до навчання. На відміну від інших психотропних засобів вони не проявляють психостимулювального або психоседативного ефектів, не підвищують фізичну працездатність, не впливають на емоційну сферу. Свій позитивний вплив ноотропи проявляють лише при тривалому застосуванні (2-5 місяців).

Класифікація препаратів

1 Похідні піролідону:

- пірацетам;

- етифацетам.

2 Похідні ГАМК:

- аміналон (гамалон);

- натрію оксибутират;

- фенібут;

- пантогам;

- пікамілон.

3 Нейропептиди та їх аналоги:

- синактен-депо;

- тироліберин;

- мелатонін.

4 Цереброваскулярні засоби:

- серміон (ніцерголін);

- вінпоцетин (кавінтон);

- вінкапан (девінкан);

- стугерон (цинаризин);

- пентоксифілін (трентал);

- ксантинолу нікотинат (компламін).

5 Похідні піридоксину:

- піридитол (енцефабол).

6 Антиоксиданти:

- кислота нікотинова;

- токоферол;

- мексидол;

- іонол;

- берлітіон.

7 Препарати інших груп:

- калію оротат;

- актовегін;

- церебролізин;

- солкосерил;

- рослинні засоби (настойка женьшеня, ехінацеї, лимонника);

- танакан;

- мемоплант;

- амінокислоти (гліцин, глютамінова кислота).

Механізм дії

У механізмі дії ноотропних засобів найважливіше місце належить зміні біоенергетичних процесів у нервових клітинах. Під впливом ноотропів у мозковій тканині посилюється синтез АТФ, білків і РНК; покращується утилізація глюкози; підвищується активність аденілатциклази, фосфоліпази А2, фосфокіназ А1 і А2; зростає обмін фосфатидилхоліну і фосфатидилетаноламіну; зменшується кортикальний викид проліну. Під впливом ноотропів відбуваються також стійкі перебудови ліпідно-білкових компонентів мембран нейронів. На медіаторному рівні посилюються ГАМК-ергічні та глютаматергічні процеси, активуються адренергічні та дофамінергічні механізми, зростає вміст ацетилхоліну та серотоніну.

Фармакологічні ефекти

Препарати покращують пам`ять і розумову діяльність, полегшують навчання, підвищують стійкість мозку до гіпоксії та дії токсичних речовин, покращують мовні функції, зменшують запаморочення, головний біль, сонливість, апатію.

Показання до застосування

Ноотропні засоби знайшли широке застосування при патологічних станах, що зумовлені та супроводжуються порушенням судинного тонусу та процесів обміну в ЦНС:

- інсульті (період реабілітації);

- розумовій відсталості у дітей;

- травмах черепа;

- епілепсії;

- старечому слабоумстві;

- атеросклерозі;

- гіпертонічній хворобі;

- алкоголізмі;

- наркоманії;

- неврозах;

- ішемії мозку.

Основним представником препаратів цієї групи є пірацетам (ноотропіл). За хімічною будовою препарат є похідним ГАМК. Вищеназвана характеристика препаратів цієї групи цілком стосується і пірацетаму. Протипоказаний цей лікарський засіб при вагітності, гострій недостатності нирок.

Аміналон також є похідним ГАМК. Препарат покращує кровопостачання мозку, проявляє протисудомну та гіпоглікемічну (при підвищеному рівні глюкози в крові) дії; знижує артеріальний тиск (при артеріальній гіпертензії), частоту скорочень серця. Протипоказанням до застосування аміналону є індивідуальна підвищена чутливість до препарату.

Вінпоцетин (кавінтон) - похідний алкалоїду барвінка малого. Він розширює церебральні судини, покращує кровопостачання і оксигенацію мозку, засвоєння глюкози, знижує агрегацію тромбоцитів, підвищує рівень цАМФ. Протипоказання до застосування: вагітність, період лактації, тяжка ішемічна хвороба серця, аритмії.

Ніцерголін (серміон) - препарат із групи -адрено-блокаторів. Знижує тонус судин, покращує мозковий кровообіг, активує процеси обміну, підвищує постачання кисню і глюкози до тканин мозку, знижує артеріальний тиск у хворих на гіпертонію.

АДАПТОГЕНИ ТА ЗАГАЛЬНОТОНІЗУЮЧІ ЗАСОБИ

Адаптогенами називають препарати переважно рослинного походження (нативні або у вигляді чистих діючих речовин), які проявляють загальнотонізуючу дію на функції ЦНС, ендокринну регуляцію, процеси обміну і підвищують опір організму до несприятливих впливів.

Класифікація препаратів

1 Галенові препарати рослинного походження (настойки та рідкі екстракти):

- лимонника;

- женьшеня;

- заманихи високої;

- родіоли рожевої;

- елеутерокока;

- левзеї;

- ехінацеї;

- сапарал (сума амонійних солей тритерпенових глікозидів із коренів аралії високої).

2 Препарати тваринного походження:

- пантокрин (рідкий спиртовий екстракт із рогів марала і плямистого оленя);

- препарати із аквабіонтів (розповсюджені в морях, океанах, термінальних водах).

Механізм дії

Препарати активують синтез РНК і білків шляхом впливу на генетичний апарат клітини, в результаті чого зростає активність багатьох ферментів енергетичного обміну, покращують відновні процеси. Це сприяє підвищенню біохімічної і функціональної адаптації організму до різноманітних несприятливих впливів.

Адаптогени послаблюють біохімічні і функціональні зміни при стресових реакціях, у тому числі катаболізм білків, вуглеводів і жирів. Під їх впливом зростають вхід глюкози в клітини, мобілізація та окислення жирів. Адаптогени попереджають виснаження гіпофіз-адреналової системи при стресі.

Набута під впливом адаптогенів резистентність має активний характер, що значною мірою визначається “економізацією” обміну речовин.

Фармакологічні ефекти

1 “М`яка” стимулювальна дія, що проявляється підвищенням фізичної та розумової працездатності, послабленням стомлюваності, зниженням симптомів астенії та порушень апетиту.

2 Підвищення резистентності організму до впливу пошкоджувальних факторів: високої температури, охолодження, інтоксикації промисловими відходами, впливу іонізуючого опромінення та ін.

3 Підвищення специфічного та неспецифічного імунітету.

4 Підвищення кровопостачання, дихання, зору та слуху.

5 Кардіопротекторна дія.

6 Гепатопротекторна дія.

Показання до застосування

1 Фізичне перенапруження, розумова та фізична втома.

2 Астенічний синдром.

3 Стани після інфекційних та соматичних захворювань.

4 Вплив іонізуючого опромінення.

Побічні ефекти

Приймання адаптогенів може супроводжуватися надмірним збудженням нервової та серцево-судинної систем, артеріальною гіпертензією, гіперглікемією.

Протипоказані адаптогени при артеріальній гіпертензії, підвищеній збудливості, кровотечах, менструаціях, геморагічному діатезі.

АКТОПРОТЕКТОРИ

Актопротекторами називають препарати, які підвищують резистентність організму до гіпоксії та високої температури зовнішнього середовища і його працездатність.

Класифікація препаратів

1 Бемітил.

2 Вітамінні засоби: токоферол, аскорбінова кислота, нікотинова кислота та ін.

3 Біогенні стимулятори: алое та ін.

Бемітил - препарат, який проявляє психостимулювальний та антигіпоксичний ефекти, підвищує стійкість організму до фізичного навантаження. Механізм дії пов`язують із стимуляцією синтезу макроергів, зниженням процесів виснаження медіаторів та потреби в кисні. Препарат стимулює імунну систему. Застосовується при астенії, неврозах, посттравматичних станах, в умовах підвищеного фізичного і психічного навантаження. Із побічних ефектів характерні нудота, блювання, неприємні відчуття у шлунку, головний біль, гіперемія обличчя.

Список літератури

1. Фармакологія / І.С. Чекман, Н.О. Горчакова, В.А. Туманов та ін. / За ред. І.С. Чекмана. - К.: Вища школа, 2001. - 598 с.

2. Харкевич Д.А. Фармакология. - М.: ГЭОТАР МЕДИЦИНА, 2000. - 664 с.

3. Фармакология / Под ред. В.М. Виноградова. - Л., 1985. - 515 с.

4. Фармакология с общей рецептурой / В.В. Бабак, В.В. Бондур, И.А. Борзенко и др. / Под ред. И.С. Чекмана. - К., 1999. - 456 с.

5. Виноградов В.М., Каткова Е.Б., Мухин Е.А. Фармакология с рецептурой. - Санкт-Петербург: Спецлит, 2000. - 831 с.

6. Машковский М.Д. Лекарственные средства: В 2 т. - Харьков: Торсинг, 1997. - Т. 1. - 560 с.

7. Машковский М.Д. Лекарственные средства: В 2 т. - Харьков: Торсинг, 1997. - Т. 2. - 592 с.

8. Компендіум 1999/2000 - лікарські препарати / За ред. В.М. Коваленка, О.П. Вікторова. - К.: МОРІОН, 1999. - 1200 с.

9. Лекарственные препараты в России: Справочник. - М.: OVPEE - Астрафармсервис, 2000.- 1408 с.

10. Лекарственные средства: Справочник / Под ред. М.А. Клюева. - Москва: АО «Книжный Дом Локус», 1996. - 568 с.

11. Бертрам Г. Катцунг. Базисная и клиническая фармакология: В 2 т. / Пер. с англ. - М.; СПб.: Бином-Невский Диалект, 1998. - Т. 1. - 612 с.

Навчальне видання

Висоцький Ігор Юрійович, Храмова Раїса Андріївна

Курс лекцій з фармакології

Розділ

«ЗАСОБИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ЦЕНТРАЛЬНУ НЕРВОВУ СИСТЕМУ»

Навчальний посібник

Дизайн обкладинки Н.О. Кравченко

Редактор Н.А. Гавриленко

Комп`ютерне верстання А.А. Качанової

Підп. до друку 1.03.2008, поз. .

Формат 60х84 1/16. Папір офс. Гарнітура Times New Roman Cyr. Друк. офс.

Ум. друк. арк. 4,88. Обл.-вид. арк. 4,52.

Тираж 150 пр. Вид. № 257

Зам. №

Вид-во СумДУ при Сумському державному університеті

40007, м. Суми, вул. Р.-Корсакова, 2

Свідоцтво про внесення суб`єкта видавничої справи до Державного реєстру

ДК № 3062 від 17.12.2007 р.

Надруковано у друкарні СумДУ

40007, м. Суми, вул. Р.-Корсакова, 2

Размещено на Allbest.ru