Лазерофорез в комплексному лікуванні гнійно-запальних процесів щелепно-лицьової ділянки

РОЗДІЛ 5. КЛІНІКО-ЛАБОРАТОРНА, ЦИТОЛОГІЧНА, БІОХІМІЧНА ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ КОМПЛЕКСНОГО ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ З ФЛЕГМОНАМИ ЩЕЛЕПНО-ЛИЦЬОВОЇ ДІЛЯНКИ З ЗАСТОСУВАННЯМ ЛАЗЕРОФОРЕЗУ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ НА РАНУ

5.1 Клінічна оцінка ефективності лікування

До цієї групи увійшли 30 хворих, які знаходились на стаціонарному лікуванні з приводу флегмон щелепно-лицьової ділянки, в комплексному лікуванні яких, разом зі загально прийнятою терапією, в залежності від фази ранового процесу, застосовувався метод лазерофорезу лікарських засобів. В гніно-некротичну фазу - хімотрипсин, в репаративну фазу - гелю біогенного стимулятору, що має регенераторні властивості тваринного походження.

На момент звертання загальний стан 28 (93,3%) пацієнтів оцінювався, як середнього ступеню важкості, Показники температури тіла перебували в діапазоні 37,5єС - 38,8єС, частота пульсу до 80 за хвилину. У 2(6,7%) хворих загальний стан оцінювався як тяжкий, і характеризувався вираженою гіпертермією (від 37,9єС до 39,5єС), ендогенною інтоксикацією, тахікардією 90 - 110 ударів за хвилину.

Оцінюючи терміни від початку перших симптомів захворювання до звертання за допомогою до стаціонару з'ясовано, що в перші 4 доби від початку захворювання звернулося 6 хворих (20%), на 5 - 7 добу - 20 (66,7%), після 7-ї доби - 4 (13,3%) хворих.

За локалізацією в 9 (30%) випадках флегмони займали один топографо-анатомічний простір (4 (13,3%) - підщелепний, 3 (10%) - крило-щелепний, 1 (3,3%) - підпідборідковий, 1 (3,3%) - субмассетеріальний). В 10(33,3%) випадках запальний процес розповсюджувався на два топографо-анатомічних просторів (2 (6,7%) - піднижньощелепний та біляглотковий, 2 (6,7%) - піднижньощелепний та білявушно-жувальний, 3 (10%) - піднижньощелепний та крилощелепний, 2 (6,7%) - піднижньощелепний та підпідборідковий, 1(3,3%) - піднижньощелепний та щічний). У 8 (26,7%) хворих до зони гнійного запалення було залучено три топографо-анатомічних просторів (2 (6,7%) - білявушно-жувальний, піднижньощелепний, підпідборідковий; 5 (16,7%) - біляглотковий, крило-щелепний, піднижньощелепний, 1 (3,3%) - защелепний, білявушно-жувальний, підщелепний). У 1 (3,3%) хворого діагностовано флегмону піднижньощелепного, біляглоткового, крило-щелепного просторів, білявушно-жувальної, защелепної, щічної ділянок. В 2-х випадках (6,7%) діагностовано флегмону дна порожнини рота (рис. 5.1.).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 5.1. Розподіл хворих основної групи за кількістю вражених топографо-анатомічних просторів.

При клінічному обстеженні хворих даної групи спостерігалися всі прояви гострого запального процесу, що було характерно для флегмони відповідної локалізації, асиметрія обличчя, присутність запального інфільтрату, перифокальний набряк м'яких тканин, почервоніння шкіри, порушення та біль при відкриванні рота, в більшості випадків біль при ковтанні. Біль в ділянці інфільтрату у більшості хворих був інтенсивним, та підсилювався при доторканні. Серед загальних симптомів звертали на себе увагу: головний біль, слабкість порушення сну, апетиту. Температура тіла коливалась в межах 37,5єС - 39,3єС, відзначалось прискорення пульсу до 100 на хвилину, показники артеріального тиску знаходилися в межах норми.

У двох хворих, що були доставлені в вкрай важкому стані (флегмони дна порожнини рота), превалювали явища ендогенної інтоксикації. З загальних симптомів звертало на себе увагу виражена інсператорна задишка, порушення мовотворення, блідість шкіри, підвищене потовиділення, гіпертермія до 39,7єС, прискорення пульсу до 110 на хвилину, артеріальний тиск 110/60мм рт. ст.

Данні лабораторних аналізів підтверджували клінічну картину гнійного запалення. В периферійній крові виявлявся лейкоцитоз зі зсувом вліво, прискорене ШОЕ, подекуди помірна лімфопеня.

В день госпіталізації хворим цієї групи проводилося оперативне втручання в обсязі розтину флегмони та видалення «причинного» зуба. Оперативне втручання в всіх випадках проводилося під місцевим знечуленням.

В післяопераційному періоді проводилося промивання рани розчинами 3% перекису водню, 0,05% хлоргексидином біглюконатом, фурациліном 1:5000.

11 хворим призначали «Цефазолін» по 1,0 внутрішньом'язево 2 рази на день, 8 хворим «Цефтріаксон», по 1,0 внутрішньом'язево 2 рази на день; 7 хворим призначали «Цефтріаксон», по 1,0 внутрішньом'язево 2 рази на день в комбінації з «Лефлоцин» 500мг. 2 рази на добу внутрішньовенно крапельно; в 2 випадках призначали «Далацин С» в добовій дозі 600мг. внутрішньовенно крапельно в комбінації з «Лефлоцин» 500мг. 2 рази на добу внутрішньовенно крапельно, ще в 2 випадках хворим призначали «Цефтріаксон», по 1,0 внутрішньом'язево 2 рази на день в комбінації з «Лефлоцин» 500мг. 2 рази на добу внутрішньовенно крапельно та «Орнігіл» 100мг. внутрішньовенно крапельно 2 рази на добу.

Всім хворим проводилася дезінтоксикаціїна інфузійна терапія розчинами 0,9% натрію хлориду 400-800 мл. на добу з 4-8мг. дексаметазону та форсованим діурезом (20-40мг. фуросеміду). Важким хворим кількість рідини у внутрішньовенних інфузіях збільшували до 1500мл. на добу за рахунок використання розчинів глюкози 5%, «Реосорбілакту», «Реамбірину». Усім хворим цієї групи призначено гіпосенсибілізуючу терапію: 19 - тавегіл 0,0001г. 2 рази на день, 11 - супрастін 20мг. внутрішньом'язево 1раз на день.

Призначались протизапальні нестероїдні препарати «Кетанов» 30мг. внутрішньом'язево при виникненні болю, або анальгін 50% 2мл. одноразово. При вираженому больовому синдромі в післяопераційному періоді застосовували «Дінастат» 40мг. внутрішньовенно. При гіпертермії вище 38,5єС вводили «Ацелізин» 1,0 внутрішньом'язево.

В перший день перев'язки з ран всіх хворих виділявся гній у великому об'ємі (17 хворих (56,7%)), у 13 (43,3%) - помірні виділення. Краї рани ущільнені гіперемована, дно вкрите сірим нальотом, больові відчуття зменшені.

Було проведено лазерофорез розчину хімотрипсину. Курс лазерофорезу хімотрипсину проводився щодня під час перев'язки на протязі 3-4 днів.

На 3-4 добу спостереження спостерігалося розм'якшення країв навколо рани, зменшення інфільтрату на третину, у 18 (60%) хворих на половину, виділення з рани були помірними серозними у 16 (53,3%) хворих, у 7 (23,3%) серозно-геморагічними, у 4 (13,3%) гнійно-геморагічними, у 3 (10%) виділення були рясними, гнійного характеру.

З 4-ї доби 27 (90%) пацієнтам, було призначено курс лазерофорезу з біогенним стимулятором, що має регенераторні властивості тваринного походження. Протягом наступних 3-4 діб, 3-м хворим (10%), у яких зберігалося виділення гною, продовжили лазерофорез хімотрипсину, в зв'язку з тим, що до запального процесу було включено більше 4-х топографоанатомічних просторів.

При спостереженні на 7-му добу простежувалась чітка позитивна динаміка. Загальні скарги зберігалися у 3 (10%) пацієнтів, значно зменшилися клінічні прояви інтоксикації, температура тіла нормалізувалася у 29 (96,7%), одного хворого зберігалась ранішня субфебрильна температура. У 28 (93,3%) інфільтрат повністю розсмоктався, рана була чиста, вкрита грануляціями з вираженими ознаками крайової епітелізації - у 16 (53,3%) осіб. У інших двох хворих інфільтрат скоротився на дві третини. Ексудація з ран у 6 пацієнтів була помірна, у 24 (80%) - незначна. За характером ексудату: гнійні виділення спостерігалися у 1 (3,3%) випадку, у 19 (63,3%) хворих - серозні. Запальна контрактура зникла у 24 (80%) випадках.

Клінічні показники засвідчують позитивну динаміку змін стану ранової поверхні, та навколишніх тканин, що проявлялося у зменшенні інфільтрації в кількісній та якісній зміні ексудації (5,1±0,21 доба), ранній появі грануляційної тканини (7,9±0,23 доба) та крайової епітелізації (9,1±0,4 доба).

5.2 Результати планіметричного дослідження

Ранова поверхня, залежала від локалізації та розмірів запального процесу. Безпосередньо після розтину флегмони в цій групі хворих площа складала від 11,5 до 47,9смІ, в середньому - 28,36±1,26смІ.

Рани, що виникали після розтину розлитих запальних процесів, переважали інші у розмірах. Найбільші рани понад 25смІ, були виявлені при флегмонах таких локалізацій: 1) одонтогенна флегмона дна порожнини рота (47,9смІ); 2) одонтогенна гнільно-некротична флегмона дна порожнини рота (46,7смІ); 3) одонтогенна флегмона піднижньощелепного, крилощелепного, біляглоткового просторів, білявушно-жувальної, защелепної, щічної ділянок (35,4смІ); 4) одонтогенна флегмона крилощелепного, піднижньощелепного, біляглоткового просторів (27,3смІ); 5) аденофлегмона защелепної, білявушно-жувальної, піднижньощелепної ділянок (30,2смІ); 6) остеофлегмона білявушно-жувальної, піднижньощелепної, підпідборідкової ділянок (29,6смІ); 7) аденофлегмона піднижньощелепного, крилощелепного, біляглоткового просторів (28,3 смІ); 8) одонтогенна флегмона білявушно-жувальної, піднижньощелепної, підпідборідкової ділянок (32,6смІ).

Розміри рани, в випадках коли, в основному, було вражено два топографо-анатомічних просторів, коливалися від 15 до 25смІ: 1) одонтогенна флегмона піднижньощелепного, крилощелепного просторів (19,7смІ); 2) остефлегмона піднижньощелепного, крилощелепного просторів (21,4смІ); 3) одонтогенна флегмона піднижньощелепної, щічної ділянок (16,6смІ); 4) аденофлегмона піднижньощелепної, підпідборідкової ділянок (23,8смІ); 5) остеофлегмона білявушно-жувальної, піднижньощелепної ділянок (24,2 смІ); 6) одонтогенна флегмона біляглоткового, піднижньощелепного просторів (17,4 смІ); 7) одонтогенна флегмона піднижньощелепної, підпідборідкової ділянок (22,4 смІ); 8) одонтогенна флегмона білявушно-жувальної, піднижньощелепної ділянок (20,8 смІ); 9) одонтогенна флегмона крилощелепного простору (16,1 смІ) (рис. 5.2.).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 5.2. Вигляд поверхонь рани у хворих основної групи на етапах лікування.

У хворих, в яких флегмони переважно займали один топографо-анатомічний простір реєструвалися розміри ранової поверхні до 15смІ: 1) одонтогенна флегмона крило-щелепного простору (11,3смІ); 2) одонтогенна флегмона піднижньощелепного простору (14,3смІ); 3) аденофлегмона піднижньощелепного простору (13,5смІ); 4) аденофлегмона підпідборідкової ділянки (9,5смІ); 5) остеофлегмона крилощелепного простору (9,2смІ); 6) одонтогенна флегмона субмассетеріальної ділянки (10,6смІ); 7) остеофлегмона піднижньощелепної ділянки (12,8смІ).

На підставі отриманих даних зафіксовано зменшення площі поверхні рани з прискоренням 2,8±0,3смІ/на добу. Контракція рани на 7-му добу склала 83,8±2,4%. На цей період лікування розміри рани знаходилися в межах від 3,1 до 12,5смІ, в середньому 6,06±0,42смІ.

5.3 Результати термометричного дослідження

Дослідження показників місцевої температури в рані проводилося двічі за період лікування, вперше безпосередньо після розтину та дренування флегмони, другий - на 7-му добу лікування (рис. 5.3.).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 5.3. Графік зміни середніх показників локальної гіпертермії рани у хворих основної групи.

Показники вимірювання температури рани після оперативного втручання (середній результат) складали 38,12±0,04єС.

Наприкінці лікування (7-ма доба) у 3 (10%) хворих спостерігалась гіпертермія ранової поверхні в межах 37,1-37,5єС, у 27 (90%) - показники температури дорівнювали нормальним показникам. Слід зазначити, що в двох випадках термометричні показники наприкінці лікування залишались вище 37,5єС (хворі з розповсюдженими флегмонами з вираженою інтоксикацією) протягом 2-х діб.

Отримані термометричні данні свідчать про наближення інтраранової температури до оптимальної у переважної більшості хворих основної групи.

5.4 Результати цитологічного дослідження

При цитологічному дослідженні ранового ексудату, який був взятий при першій перев'язці хворого, спостерігалась типова картина гострого гнійного запалення, лейкоцити, як дистрофічно змінені, так і звичайної будови, рясно вкривають поле зору, визначається велика кількість гнійних тілець. В переважній більшості препаратів спостерігається велика кількість кокової флори, подекуди знаходяться поодинокі лімфоцити 1,85%±0,34, моноцити Популяції макрофагів невеликі 1,75%±0,57, більшість з них містять вакуолі, в ядрах - нерівномірний розподіл хроматину.

В першу добу спостереження (гнійно-некротична фаза) мазки-зіскоби з ран хворих співпадають з мазками контрольної групи, та мазками-зіскобами групи порівняння.

На початку лікування кількість нейтрофілів склала 96,30%±0,45, а рівень полімікробного фагоцитозу - 2.07±0,29.

На 7-му добу спостереження (фаза регенерації) цитологічна картина змінюється. Перш за все звертає на себе увагу зменшення загальної кількості клітинного складу, клітини розташовуються невеликими скупченнями, у порівнянні з першою добою збільшується кількість лімфоцитів 2,4%±0,27, спостерігається виражена макрофагальна реакція з завершеним фагоцитозом. Частина клітин локалізується довкола групи фібробластів 20,17%±1,24, що оточені сіткою ніжних волокон, в петлях яких знаходяться молоді недиференційовані клітини сполучної тканини (профібробласти), загальна кількість яких в препараті досягає третини. В інших ділянках мазка визначаються скупчення нейтрофільних гранулоцитів, зафіксовано зникнення мікрофлори, яка знаходиться всередині фагоцитів. Взагалі зміни клітинного складу ранового ексудату свідчить про домінування репаративних процесів (рис. 5.4.).

Рис. 5.4. Цитологічна картина ранового вмісту у хворого Т. основної групи на 7-му добу спостереження, збільшення 200x, забарвлення за Май-Грюнвальд-Романовським-Гімзе. Діагноз: одонтогенна флегмона лівих білявушно-жувальної, піднижньощелепної, підпідборідкової ділянок

На 7-му добу лікування кількість нейтрофілів склала 70,46%±0,61, рівень полімікробного фагоцитозу - 0,52±0,11од., що відображає регрес лейкоцитарної та макрофагальної реакцій. Кількісні та якісні зміни цитологічної складової раннього вмісту 7-ї доби спостереження наведені в таблиці 5.1.

Таблиця 5.1. Цитологічна картина мазка-зішкрібу на 1та 7 добу лікування у хворих основної групи (кількість в п/з) - (М±m)

	1 доба	7 доба
Нейтрофільні гранулоцити з дистрофічними змінами (%)	54,42±0,78	20,22±0,62*
Незмінені нейтрофільні гранулоцити (%)	41,98±0,61	50,24±1,54*
Макрофаги (%)	1,75±0,57	6,97±0,31*
Фібробласти (%)	-	20,17±1,24*
Лімфоцити (%)	1,85±0,34	2,4±0,27*

*- p<0,05

Таким чином, можна зазначити, що у хворих основної групи на 7-му добу спостереження відзначаються значні зміни у цитологічному складі ранового вмісту. Насамперед це стосується значним зменшенням нейтрофільних гранулоцитів, появою лімфоцитів, різким збільшенням фібробластів до 20,17%±1,24, та зменшенням рівня полімікробного фагоцитозу.

5.5 Результати біохімічного дослідження

При дослідженні сироватки крові на вміст молекул середньої ваги у хворих контрольної групи в першу добу лікування було виявлено, що у всіх зразках сироватки показники МСВ перевищували норму 0,617±0,032 ум. од. (л=280нм.), та 0,539±0,016 ум. од. (л=254нм.). На сьому добу лікування показники зменшились та складали: 0,295±0,011 ум. од. (л=280нм.), 0,232±0,023 ум. од. (л=254нм.), що наближалось показників норми. (рис. 5.5.)



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 5.5. Графік динаміки змін середніх значень МСМ (л=280нм., л=254нм.) у хворих основної групи.

Біохімічні дані сироватки крові хворих основної групи свідчать про значне зменшення концентрації МСВ наприкінці лікування, що було обумовлено зниженням впливу некротичних мас ранової поверхні.

Для ілюстрації перебігу захворювання у хворих даної групи наводимо короткий витяг з історії хвороби.

Хворий С. 56 років (історія хвороби №19456) звернувся до стоматологічного відділення КЗОЗ «ОКЛ-ЦЕМП та МК» 19.07.2011р. зі скаргами на загальну слабкість, підвищення температури тіла до 38,5єС, болісну припухлість під нижньою щелепою, та щоки з правого боку, неможливість відкрити рота, ризький біль при спробі відкривання.

З анамнезу стало відомо, що 13.07.2011 року за місцем проживання в поліклініці хірургом-стоматологом було видалено зуб на нижній щелепі з правого боку, зуб турбував хворого останній тиждень. Однак після видалення полегшення не наступило, через добу з'явилась болісна припухлість під щелепою, та на щоці, що мала тенденцію до розповсюдження, знялася температура тіла, припухлість збільшилась, хворого направили до стаціонару.

На момент огляду загальний стан хворого оцінювався, як середнього ступеня важкості, температура тіла 38,1єС, АТ 135/70 мм рт. ст., пульс - 79 за хвилину, частота дихальних рухів - 18 за хвилину.

Звертало на себе увагу порушення конфігурації обличчя за рахунок запального інфільтрату та перифокального набряку м'яких тканин правих підщелепної та щічної ділянок. Шкіра гіперемована, напружена, до складки не збирається, гаряча на дотик, пальпація підщелепної ділянки різко болісна. Відкривання роту болісне, обмежено до 1,5см., лунка видаленого 46 зуба, заповнена сірим згустком, ясеневий край навколо лунки гіперемований, при натисканні шпателем на крило-щелепну складку виникає біль.

Діагноз: одонтогенна флегмона правих крило-щелепного, піднижньощелепного просторів та щічної ділянки.

Клінічний аналіз крові при госпіталізації: гемоглобін 146 г/л; еритроцити 4,5Ч10№І/л; лейкоцити 14,2Ч10№І/л; КП 0,9; паличкоядерні нейтрофіли - 5%; сегментоядерні нейтрофіли - 74%; лімфоцити - 23%; моноцити - 5%; ШОЕ - 12мм/г.

В умовах місцевої інфільтраційної анестезії 19.07.2011р. проведена операція - розтини флегмон, з клітковинних просторів отримано до 17мл. гнійного ексудату, який був взятий на бактеріологічне дослідження.

Хворому призначено «Цефтріаксон» 1,0 внутрішньом'язово 2 рази на день, «Лефлоцин» 500мг. внутрішньовенно крапельно 2 рази на добу, 0,9% розчин натрію хлориду 400мл. внутрішньовенно крапельно 1 раз на добу, 4мг. дексаметазону 1 раз внутрішньовенно, 20мг. фуросеміду внутрішньовенно 1 раз, «Супрастин» 20мг. внутрішньом'язово 1 раз на добу, після оперативного втручання з метою зменшення болю хворий отримував анальгін 50% - 2мл. внутрішньом'язово з 2мл. 1% розчину димедролу. Хворому проводився курс лазерофорезу розчину хімотрипсину протягом 4-х діб, та гелю біогенного стимулятору, що має регенераторні властивості тваринного походження протягом 4-х діб. Проводилось опромінення рани, з довжиною хвилі 650нм., червоного спектра, потужністю 5мВт, експозицією 5 хвилин, з застосуванням вказаних лікарських засобів.

При проведенні першої перев'язки проведено вимірювання площі ранової поверхні яка склала 19,4смІ; показник внутрішньораньової температури склав - 37,9єС (рис. 5.6).

Рис. 5.6. Зовнішній вигляд хворого С. 56 років (історія хвороби №19456) на наступний день після операційного втручання, під час взяття мазка-відбитка, термометричного та планіметричного дослідження. Діагноз: одонтогенна флегмона правих крило-щелепного, піднижньощелепного просторів та щічної ділянки.

Місцеве лікування гнійної рани у хворого С. полягало у обробці поверхні та промиванні ранових карманів 3% розчином перекису водню та 0,5% розчином хлоргексидину біглюканату, з наступною заміною гумових дренажів, обробці країв рани 2% спиртовим розчином йоду, та накладанням асептичної пов'язки. Цитологічне дослідження №67/1257 від 20.07.2011р. - матеріал має кров'янистий характер, містить велику кількість нейтрофілів (на все поле зору), які частково зруйновані, з дегенеративними змінами, одиничні макрофаги, лімфоцити. Багато безструктурних мас. Полімікробний фагоцитоз - 3 умовні одиниці, атипові клітини не знайдені (рис. 5.6.).

Рис. 5.6. Цитологічна картина ранового вмісту хворого С. на 1-шу добу дослідження, збільшення 300x, забарвлення за Май-Грюнвальд-Романовським-Гімзе. Діагноз: одонтогенна флегмона правих крило-щелепного, піднижньощелепного просторів та щічної ділянки.

Біохімічний аналіз крові № 47 від 20.07.2011р. 0,624ум. од. та 0,540ум. од. Планіметричне вимірювання рани - 9,5смІ. Термометричне вимірювання рани - 36,7єС.

Цитологічне дослідження №87 от 27.07.2011р. - серед еритроцитів та безструктурних мас спостерігаються скупчення лейкоцитів, переважно нейтрофіли, невелика кількість макрофагів, лімфоцитів, групи профібробластів, фібробластів. Ретикулярні клітини - невелика кількість. Полімікробний фагоцитоз - 1 умовна одиниця. Атипові клітини - не знайдено (рис. 5.7.).



Рис. 5.7. Цитологічна картина ранового вмісту хворого С. на 7-му добу дослідження, збільшення 200x, забарвлення за Май-Грюнвальд-Романовським-Гімзе. Діагноз: одонтогенна флегмона правих крило-щелепного, піднижньощелепного просторів та щічної ділянки.

Біохімічний аналіз крові №49 від 27.07.2011р. 0,301ум. од., та 0,234ум. од.

На момент виписки хворого з стаціонару (28.07.2011р.), загальний стан задовільний, скарг не пред'являє, температура тіла в нормі. Виписаний з поліпшенням під нагляд хірурга-стоматолога за місцем проживання.

Спираючись на отримані дані клініко-лабораторних досліджень хворих основної групи можна зазначити, що запропонований метод мав позитивний вплив на поверхню рани, оточуючі м'які тканини, що проявлялось у зменшенні інфільтрації в кількісній та якісній зміні ексудації, ранній появі грануляційної тканини та крайової епітелізації. На підставі отриманих даних зафіксовано зменшення площі поверхні рани з прискоренням 2,8±0,3смІ/на добу. Отримані термометричні данні свідчать про наближення інтрараньової температури до оптимальної у переважної більшості хворих групи. На 7-му добу спостерігалися значні зміни у цитологічному складі ранового вмісту. Насамперед це проявилось значним зменшенням нейтрофільних гранулоцитів 70,46%±0,61, появою лімфоцитів, різким збільшенням фібробластів до 20,17%±1,24, та зменшенням рівня полімікробного фагоцитозу до 0,52±0,11од. Біохімічні дані сироватки крові хворих основної групи свідчили про значне зменшення концентрації МСВ наприкінці лікування 0,295±0,011 ум. од. (л=280нм.), 0,232±0,023 ум. од. (л=254нм.), що також підтверджувалося іншими клінічними та лабораторними дослідженнями, та було обумовлено зниженням впливу некротичних мас раньової поверхні на загальний стан.

РОЗДІЛ 6. АНАЛІЗ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ

Питання пошуку покращення результатів лікування гнійних процесів щелепно-лицьової ділянки, не втрачає своєї актуальності в наш час. Це, насамперед, пов'язано з порушенням екологічних умов, зміною реактивності організму, поява нових штамів мікроорганізмів, які відрізняються посиленням вірулентності, стійкістю до антибактеріальних препаратів. Крім того слід зазначити, що не останню роль у виникненні флегмон щелепно-лицьової ділянки відіграють несвоєчасне звернення хворих та не кваліфіковані дії лікарів-стоматологів при ендодонтичному лікуванні періодонтитів, недостатня профілактична робота.

Враховуючи вищезазначені чинники, з метою удосконалення лікувального процесу у хворих з гострими гнійно-запальними процесами ЩЛД, ми звернули увагу на можливість використання такого фізіотерапевтичного методу, як лазерофорез лікарських речовин, в залежності від фази ранового процесу. Лазерофорез - це поєднане застосування низькоінтенсивного лазерного опромінення та лікарського засобу, що дозволяє в повній мірі використати ефекти як фармакологічного препарату, так і когерентного, монохроматичного світла. Цей метод знайшов застосування в таких галузях медицини як педіатрія, отолярінгологія, офтальмологія, загальна хірургія та інші. В стоматологічній практиці метод знайшов застосування для лікування захворювань пародонта, рецидивуючого афтозного стоматиту, аномалій положення зубів, переломів нижньої щелепи, рубців обличчя. В доступній нам літературі ми не знайшли публікацій, що до лікування гнійно-запальних процесів ЩЛД методом лазерофореза.

Метою наших досліджень було вивчення можливості оптимізації перебігу гнійної рани в комплексному лікуванні флегмон ЩЛД в залежності від фази ранового процесу шляхом вдосконалення комплексного лікування хворих з флегмонами з використання лазерофорезу лікарських засобів.

Особливу увагу ми звернули на можливість введення, за допомогою світла лазера, протеолітичних ферментів (хімотрипсину) в гнійно-некротичну фазу, та біогенного стимулятору, що має регенераторні властивості тваринного походження в репаративну фазу. Хімотрипсин впливає на патогенетичні механізми локального запального процесу а саме: розщеплює некротизовані тканини, тим самим знищує субстрат харчування мікроорганізмів, активує фактори місцевого гуморального та клітинного імунітету. Біогенний стимулятор, що має регенеративні властивості тваринного походження - покращує транспорт кисню та глюкози до клітин, підвищує синтез внутрішньоклітинного АТФ, активує репаративні та регенеративні процеси в тканинах, стимулює проліферацію фібробластів та синтез колагену.

В період з 2009 по 2012 роки на базі клініки щелепно-лицьової хірургії Харківської обласної клінічної лікарні нами було обстежено та проліковано 90 хворих з флегмонами щелепно-лицьової ділянки. До дослідження залучено соматично здорових осіб, без супутньої патології віком від 18 до 28 років. Термін госпіталізації залежав від важкості протікання запального процесу та складав від 7 до 10 діб.

Вогнище запалення займало одне або більш топографо-анатомічних просторів, (докладний розподіл локалізації флегмон наведений в табл. 2.3) у 30,1% випадків діагностовано флегмони 1-го простору, у 69,9% хворих флегмони розповсюджувалися на 2 та більше просторів.

З метою оцінки локалізації вогнища запалення, ступеня розповсюдження, інтоксикації, а також визначення тактики подальшого лікування використовувалися: опитування хворого, огляд, пальпація тканин вражених патологічним процесом, лімфатичних вузлів, перкусія зубів. Всім хворим проводили також загально прийняті клінічні дослідження (термометрію, загальний аналіз крові, сечі, цукор крові, кров на РМП, HbsAg, рентгенографія нижньої або верхньої щелепи в двох проекціях, ЕКГ, флюорографію). У всіх хворих виключена супутня соматична патологія після огляду лікаря-терапевта. Всіх госпіталізованих було прооперовано в обсязі розтину флегмони її дренування, видалення «причинного» зубу. З першої доби госпіталізації починалося введення медикаментозних засобів (детоксикаційних, антибактеріальних, антигістамінних, симптоматичних тощо). З наступного дня проводилась обробка рани розчинами антисептиків, перев'язки.

Після проведеного комплексу діагностичних та лікувальних заходів на першому етапі лікування, хворих було розподілено на три досліджувані групи: перша група (30 хворих) - контрольна, лікування проводилося за загально прийнятими схемами, без фізіотерапевтичного лікування; друга група (30 хворих) - група порівняння, до загально прийнятого медикаментозного лікування додавалося лазерне опромінення рани щоденно на протязі 7 діб (л=650нм, 5мВт, експозиція - 5хв.); третя група (30 хворих) - основна, до загально прийнятого лікування додавався лазерофорез хімотрипсину - 4-5 діб, та біогенного стимулятору, що має регенераторні властивості тваринного походження ( л=650нм, 5мВт, експозиція - 5хв.), починаючи з 4-5 доби, курсом до 5-ти діб.

Найбільш показово переваги розробленого метода лікування гострих гнійно-запальних процесів щелепно-лицьової ділянки можна бачити при співставленні клінічного перебігу що вивчається та аналізу встановлених спеціальних методів дослідження.

Контроль ефективності призначеного лікування здійснювався за допомогою клінічних методів та лабораторного дослідження. Хворим досліджуваних груп проводилося планіметричне, термометричне дослідження рани, вивчався цитологічний склад ранового ексудату, досліджувалися показники ендогенної інтоксикації та гостро фазові показники сироватки крові (МСМ).

В усіх групах хворих розподіл за віком, статтю, розповсюдженням гнійно-запального процесу по топографо-анатомічним просторам, клінічними проявами був майже однаковим. Тому зміни, які відбуваються в перебігу захворювання, клініко-лабораторних показниках, можна розглядати, як ті, що викликані безпосередньою дією на ранову поверхню застосованих нами методів лікування.

За отриманими нами клінічними даними встановлено, що у хворих контрольної групи інфільтрат м'яких тканин навколо рани розсмоктувався повільніше, виділення гнійного ексудату продовжувалися протягом 5-ти діб і більше, грануляція та епітелізація ранової поверхні відбувалась в більш пізні строки, що видно з таблиці 6.1.

Таблиця 6.1. Клінічні показники стану рани у досліджуваних групах хворих

Група	Середній термін (доба)
	Припинення виділень з рани	р<	Поява грануляцій	р<	Початок епітелізації	р<
Контрольна	6,6±0,25	-	9,3±0,18	-	10,2±0,4	-
Порівняння	5,7±0,3	0,001	8,2±0,4	0,001	9,4±0,21	0,001
Основна	5,1±0,21	0,001	7,9±0,23	0,001	9,1±0,4	0,01

При застосуванні лазерного опромінення та лазерофорезу в основній і групі порівняння, відбулося зменшення всіх зазначених показників. Причому швидшими темпами відбувалось очищення ранової поверхні, поява грануляцій, та крайова епітелізація при застосуванні лазерофорезу хімотрипсину та біогенного стимулятору, що має регенераторні властивості тваринного походження.

Аналізуючи показники планіметричного дослідження нами було виявлено, що загальна площа ранової поверхні в основній групі хворих (28,36±1.268смІ), наступного дня після оперативного втручання, перевищувала площі в контрольній (24,83±1,433смІ) та групі порівняння (25,95±1.268смІ). Однак на 7-му добу спостереження відбувається значне зменшення показників (рис. 6.1.)



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 6.1. Зміни площ ранових поверхонь в досліджуваних групах.

В другій та третій досліджуваних групах швидкість контракції рани, за рахунок більш сприятливих умов для регенерації, була вищою за швидкість в контрольній (1,7±0,3смІ/добу), і складала 2,1±0,3смІ/добу та 2,8 ±0,3смІ/добу відповідно (рис. 6.2.).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 6.2. Швидкість контракції ранових поверхонь в досліджуваних групах.

Данні планіметричного дослідження дозволили встановити, що динаміка зменшення ранових поверхонь після розтину флегмон у всіх трьох групах мала позитивну спрямованість. Співпіставлення результатів, отриманих на 1-шу та 7-му добу лікування, показало більш позитивну динаміку протікання ранового процесу, в тому випадку, коли застосовування лазерофорез лікарських засобів до вогнища враження в залежності від фази ранового процесу, про що свідчила загальна площа рани на 7-му добу спостереження (6,067±0,4208смІ) та швидкість контракції ранової поверхні (2,8 ±0,3смІ/добу).

На підставі отриманих планіметричних даних можна стверджувати, що прискорення процесу контракції та регенерації ранової поверхні в післяопераційному періоді у хворих основної групи, було пов'язано з більш ефективним очищенням ранової поверхні від некротичних тканин за рахунок дії лазерофорезу хімотрипсину в гнійно-некротичну фазу ранового процесу. Таким чином під дією лазерного опромінення молекули лікарського засобу потрапляли на більшу глибину, що прискорило відторгнення некротизованих тканин.

Порівняння показників локальної температури в рані на початку та 7-му добу лікування в досліджуваних групах хворих також слугували достовірним критерієм, який дозволяв оцінити ступінь проявів запальних явищ та динаміку перебігу процесу одужання.

Слід зазначити, що у хворих всіх груп на момент звертання відмічалися явища загальної гіпертермії в передопераційному періоді, в залежності від ступеня тяжкості запального процесу. Під час реєстрації показників локальної гіпертермії на наступний день після розтину та санації осередку гнійно-запального процесу було відмічено підвищення показників протягом перших трьох діб у хворих всіх груп в середньому 38,17±0,04єC. До 7-ї доби показники в основній та групі порівняння повертались до нормальних значень в 98% випадках. У 17% хворих контрольної групи спостерігалося підвищення температури в рановій поверхні в межах 37,1-37,5єС, локальна гіпертермія зберігалась протягом декількох діб. Ця динаміка наглядно простежується у на діаграмі (рис. 6.3.).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 6.3. Зміни локальної температури рани в досліджуваних групах.

З отриманих нами даних показників локальної гіпертермії можна зробити висновки, що в другій та третій групах температура рани досягала нормальних значень за більш короткий проміжок часу - 2 доби, та залишалась сталою до кінця лікувального процесу. В першій - контрольній групі підвищеною температура залишалась ще протягом 4 діб після операційного втручання. Однак результати термометричного дослідження в цілому виявилися не настільки інформативними з метою оцінки репаративних процесів гнійної рани, на відміну від планіметричного дослідження.

Показники цитограм мазків-відбитків у хворих дослідних груп свідчить про виражену позитивну динаміку запального процесу в інфікованій рані під час лікувального процесу. При співставленні цитограм хворих трьох груп, нами було зроблено висновок, що рановий процес відбувається приблизно однаково, однак серед досліджуваних груп, спостерігаються виражені розбіжності в тривалості стадій його протікання та клітинно-популяційному складі ранового ексудату. Так в І-шу стадію ранового процесу (гнійно-некротичну) у всіх хворих в мазках простежувалися типові ознаки неспецифічного гострого запального процесу. На фоні некротичного ранового детриту та еритроцитів, нейтрофільних гранулоцитів, як незмінних, так і з деструктивними змінами, макрофаги, лімфоцити, плазматичні клітини, гістіоцити були представлені місцями невеличкими скупченнями, або знаходились поодиноко, фібробласти не спостерігалися. Крім того, звертало на себе увагу присутність великої кількості кокової (або змішаної) флори, що знаходилась як в нейтрофілах-бактеріофагах, так і позаклітинно. В більшій частині хворих всіх трьох груп спостерігався полімікробний фагоцитоз подекуди до 4 умовних одиниць. Зміни, що спостерігалися, підтверджували високу активність запального процесу, та переважання явищ альтерації та ексудації в рані (рис. 6.4.).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 6.4. Цитологічна характеристика ранового ексудату в досліджуваних група в першу добу лікування.

В ІІ-гу фазу ранового процесу (репарації) цитологічні характеристики ранового ексудату суттєво змінювалися. В мазках ранового ексудату, отриманих на 7-му добу лікування, процеси регенерації ставали домінуючими, про що свідчило зменшення нейтрофільних гранулоцитів у порівнянні з першою добою, причому серед цього пулу у відсотковому співвідношенні переважали незмінені їх форми, збільшувалась кількість макрофагів, лімфоцитів, гістіоцитів. Основним показником переважання репаративних процесів в рані була поява досить чисельної популяції фібробластів, та присутність в препараті молодих елементів сполучної тканини (рис. 6.5.).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 6.5. Динаміка змін полімікробного фагоцитозу в групах в 1-шу та 7-му добу лікування.

Порівняльний аналіз даних цитологічного дослідження в дослідних групах довів, що комплекс лікувальних заходів з використанням низько інтенсивного ЛО та лазерофорезу хімотрипсину і біогенного стимулятору, що має регенераторні властивості тваринного походження на поверхню рани у хворих основної та групи порівняння, в більшому ступені сприяли щонайшвидшому загоєнню рани. Однак характер протікання процесу репарації у хворих основної групи відрізнявся тим, що на фоні позбавлення ранової поверхні від некротичних тканин регенеративні процеси проходили більш інтенсивно, про що свідчила чисельна популяція фібробластів в препаратах, активні процеси формування і розвитку сполучної тканини. Ці зміни отримали відображення статистично достовірній різниці при аналізі клітинного складу цитограм, наведених в гістограмах 6.6., 6.7., та 6.8.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 6.6. Динаміка змін цитологічної картини ранового ексудату у хворих контрольної групи.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 6.7. Динаміка змін цитологічної картини ранового ексудату у хворих групи порівняння.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 6.8. Ддинаміка змін цитологічної картини ранового ексудату у хворих основної групи.

Таким чином, аналізуючи показники зміни клітинного складу ранового ексудату можна зазначити, що при використанні низько інтенсивного ЛО та лазерофорезу хімотрипсину і біогенного стимулятору, що має регенераторні властивості тваринного походження на поверхню рани, ефект лікувальних заходів був більш сприятливий у порівнянні з контрольною групою, завдяки посиленню проліферативних та регенеративних процесів. Порівняльний аналіз процесів загоєння рани дослідних груп характеризувався перевагою методу лазерофорезу над методом лазерного опромінення ранової поверхні в комплексному лікуванні флегмон щелепно-лицьової ділянки.

Достатньо переконливі аргументи на користь методу лазерофорезу лікарських засобів було отримано при визначенні рівня ендогенної інтоксикації. Про це свідчать показники рівня вмісту МСВ в сироватці крові у хворих досліджуваних груп.

В перший післяопераційний день підвищення рівня концентрації МСВ в сироватці спостерігалось у всіх групах, та суттєво перевищувало рівень норми. Однак на 7-му добу лікування в всіх трьох групах спостерігалась позитивна динаміка при реєстрації середніх значень МСВ, але: у хворих контрольної групи показники концентрації при довжині хвилі світла 254нм. був вдвічі меншим за показник 1-ї доби лікування та не досягав нормальних показників. Така сама картина спостерігалась при довжині 280нм. Це свідчило про зберігання явищ ендотоксикозу, зумовленого впливом продуктами розпаду некротизованих тканин (рис. 6.9).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 6.9. Динаміка зміни МСВ в сироватці крові хворих контрольної групи.

В групі хворих, якім в комплексному лікуванні проводилось опромінення рани лазерним світлом, на 7-му добу післяопераційного періоду також було зареєстровано зниження концентрації МСВ 0,316±0,032 ум. од. (л=280нм.), 0,253±0,026 ум. од. (л=254нм.), та вона практично наблизилась до показників норми . При довжині хвилі світла 254нм. показники впритул наблизились до 0,240 ум. од., що є нормою для зазначеної довжини хвилі світла. Це свідчило про активацію біохімічних процесів організму від фізіотерапевтичної дії лазерного світла. Дана тенденція наглядно продемонстрована на діаграмі (рис. 6.10.).



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 6.10. Динаміка зміни МСВ в сироватці крові хворих групи порівняння.

Однак у хворих основної групи показники МСВ на 7-му добу спостереження оцінювалися як ті, що є нормою при обох довжинах світлової хвилі та складали 0,295±0,011 ум. од. (л=280нм.), 0,232±0,023 ум. од. (л=254нм.). Це свідчило про зменшення явищ ендогенної інтоксикації (рис. 6.11).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 6.11. Гістограма: динаміка зміни МСВ в сироватці крові хворих основної групи.

Зіставляючи показники, які було отримано в результаті лікування трьох груп хворих, було встановлено, що найкращий ефект спостерігався при застосуванні лазерофорезу хімотрипсину та біогенного стимулятору, що має регенераторні властивості тваринного походження, тобто в основній групі. Клінічно це проявлялось в швидшому стуханні деструктивно-запальних явищ в ділянці рани та м'яких тканинах які оточують патологічний осередок, пришвидшувалися репаративні процеси: поверхня рани раніше вкривалась грануляціями, одночасно з цим відбувалась крайова епітелізація. Завдяки цім факторам у хворих основної групи скорочувався термін перебування в стаціонарі (рис. 6.12.).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 6.12. Діаграма: порівняльна характеристика ліжко-днів в основній та контрольній групах хворих.

Узагальнюючи в цілому можливі механізми виявлених клінічних ефектів лікування запропонованого метода в комплексі лікувальних заходів у хворих з флегмонами ЩЛД, можна припустити, що позитивний вплив в різні фази ранового процесу, на нашу думку, досягалось по-перше завдяки покращенням звільнення раньової поверхні від гнійно-некротичних мас. В свою чергу, це перешкоджало накопиченню продуктів розпаду білків - ендотоксинів, та призводило до усунення симптомів ендогенної інтоксикації і клінічно проявлялось у зменшенні температурної відповіді, покращенні загального стану, навіть при таких розповсюджених гнійно-запальних процесах, як флегмона дна порожнини рота. По-друге раннє звільнення від некротичних тканин вкупі з біологічною дією лазерного світла та фармакологічними властивостями біогенного стимулятору, що має регенераторні властивості тваринного походження на другому етапі сприяли посиленню регенеративних механізмів а саме: припиненню гнійних виділень, ранній появі грануляційної тканини, епітелізації. При порівняльному аналізі це виражалося в швидкості контракції раньової поверхні, зменшенням її площі, зменшенням полімікробного фагоцитозу та кількості нейтрофільних гранулоцитів, переважанням популяції фібробластів на 7-му добу лікування, що наглядно продемонстровано (рис. 6.1., 6.2., 6.5., 6.6., 6.7., 6.8.).

Таким чином результати наших досліджень довели, що запропонований метод комплексного лікування хворих з флегмонами ЩЛД шляхом включення в нього лазерофорезу хімотрипсину та біогенного стимулятору, що має регенераторні властивості тваринного походження в залежності від фази ранового процесу, мав високу ефективність, не викликав токсичних та алергічних реакцій, легко переносився пацієнтами, призводив до скорочення строків лікування у порівнянні з традиційними методами лікування. Ці аргументи дозволяють рекомендувати до активного впровадження методу до лікувального процесу в комплексі заходів у хворих на гострі гнійно-запальні процеси ЩЛД в разі відсутності супутніх соматичних хвороб.

ВИСНОВКИ

1.Гострі запальні процеси щелепно-лицьової ділянки продовжують залишатися однією з най розповсюджених патологій, кількість хворих становить до 60% від всіх госпіталізованих до спеціалізованих закладів. Незважаючи на ефективні методи сучасного комплексного підходу лікування таких хворих, останнім часом відзначається тенденція до збільшення кількості таких ускладнень, як розлиті флегмони шиї, медіастиніти, інфекційно-токсичний шок тощо. Тому пошук нових ефективних методів лікування продовжує залишатися актуальним. В дисертаційній роботі представлено обґрунтування та запропоноване нове вирішення наукової та практичної задачі - підвищення ефективності лікування хворих з флегмонами щелепно-лицьової ділянки, шляхом використання лазерофореза лікарських засобів в комплексі лікування, залежно від етапу ранового процесу .

2. При використанні стандартних методів лікування на 7-му добу в скаргах хворих переважали місцеві прояви захворювання, зберігалася ексудація з раньової поверхні. Було зафіксовано зменшення площі раньової поверхні до 1,7±0,3смІ/на добу. Цитологічна картина свідчила про збереження пулу нейтрофілів 0,757±0,04239, з незначною кількістю фібробластів, та рівнем полімікробного фагоцитозу 1.2±0,1997. Показники МСВ перевищували норму 0,332±0,021ум. од. (л=280нм.) 0,278±0,014ум. од. (л=254нм.), що свідчить про збереження проявів інтоксикації.

3. Застосування в комплексному лікуванні лазерне опромінення рани призвело до прискорення зменшення площі раньової поверхні до 2,1±0,3смІ/на добу, контракція рани наприкінці лікування становила 80,8±2,2%, розміри ран знаходились в межах від 3,1 до 14,5смІ, в середньому 6,845±0,3208смІ. В раньовому вмісті кількість фібробластів збільшилась до 16,31±0,46%, кількість нейтрофілів на 7-му добу становила 0.4322±0.0351, рівень полімікробного фагоцитозу знизився до 0.5342±0,125. Показники МСВ знизились до показників норми 0,316±0,032ум. од. (л=280нм.) та 0,253±0,026ум. од. (л=254нм.). 4. Встановлено, що застосування в комплексному лікуванні протеолітичного ферменту хімотрипсину, який вводився методом лазерофорезу, в гнійно-некротичну фазу ранового процесу, позитивно впливає на стан рани, за рахунок зменшення рівня ендогенної інтоксикації до 0,295±0,011 ум. од./ 0,232±0,023 ум. од., та прискорення швидкості контракції рани до2,8±0,3смІ/добу, що свідчить про збільшення швидкості звільнення її від гнійно-некротичних мас.

5. Введення за допомогою лазерофореза в репаративну фазу препарату який стимулює загоєння рани сприяє прискоренню утворення грануляційної тканини на поверхні рани до 7,9±0,23(p<0,001) діб, ранньому початку крайової епітелізації з 9,1±0,4(p<0,01) доби, що обумовлює зменшення раньової поверхні, та скорочення в часовому еквіваленті на 2,3±0,21 доби, у порівнянні з контрольною групою.

6. При порівняльному аналізі методів лікування в основній групі та групі порівняння було встановлено: швидкість загоєння рани була високою та складала 2,1±0,3смІ/добу в групі порівняння, 2,8 ±0,3смІ/добу в основній; рівень полімікробного фагоцитозу в групі порівняння в кінці лікування складав 0,5342±0,125, в основній групі 0,5289±0,112; кількість фібробластів на 7-му добу в групі порівняння становила 16,31%±0,96, в основній - 20,17%±1,24; вміст молекул середньої ваги в сироватці крові на при кінці лікування (МСВ1/МСВ2) становила в групі порівняння 0,316±0,032 ум. од./ 0,253±0,026 ум. од., в основній групі - 0,295±0,011 ум. од./ 0,232±0,023 ум. од. 7.Розроблена методика застосування лазерофорезу в комплексному лікуванні флегмон щелепно-лицьової ділянки в залежності від фази ранового процесу. В першу фазу (1-4 доба) проводиться лазерофорез хімотрипсину. В фазу дегідратації та регенерації (5-8 доба) проводиться лазерофорез біогенного стимулятору, що має регенераторні властивості тваринного походження. Це забезпечує скорочення загоєння гнійної рани до 9,5 діб, зменшення рівня ендогенної інтоксикації організму.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. При комплексному лікуванні хворих з флегмонами щелепно-лицьової ділянки, з метою цілеспрямованого впливу на поверхню рани, в залежності від фази ранового процесу, та скороченню строків лікування, показано застосування лазерофорезу за вказаною методикою: на наступний день після розтину та дренування флегмони, під час кожної перев'язки в перші 3-4 доби лікування після обробки розчинами антисептиків проводиться опромінення раньової поверхні лазерним світлом червоного спектру та довжиною хвилі 650нм., при вихідній потужності 5мВт/смІ, та експозицією 5 хвилин, попередньо рану вкривають двошаровою марлевою серветкою, що просякнута 0,2% водним розчином хімотрипсину; в наступні 3-4 доби лікування за вище описаною методикою проводилось введення біогенного стимулятора, що має регенераторні властивості тваринного походження.

2. З метою оцінки перебігу запального процесу в гнійних ранах після розтину та дренування флегмон щелепно-лицьової ділянки рекомендується використовувати дані планіметричного, термометричного, цитологічного досліджень, це дозволить підвищити якість діагностики, контроль ефективності лікування, попередити можливий розвиток ускладнень.

3. При лікуванні гострих запальних процесів щелепно-лицьової ділянки рекомендовано використовувати показники молекул середньої ваги, як критерій ступеню ендогенної інтоксикації, що також дозволить попереджувати розвиток ускладнень, наближення показника МСВ до 1,0 умовної одиниці свідчить про важкість запального процесу, його генералізацію, та потребує корекції терапії.

4. Найбільш доцільним є використання методу лазерофореза хімотрипсину та біогенного стимулятора, що має регенераторні властивості тваринного походження у хворих вік яких не перевищує 60 років, обов'язковим є відсутність у хворих супутньої соматичної патології.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Аветіков Д.С. Клінічна характеристика ефективності застосування препарату «Ліпін» в комплексному лікування хворих з одонтогенними флегмонами дна порожнини рота в порівнянні з традиційним лікуванням / Д.С. Аветіков, Ву В'єт Куонг, К.П. Локес // Український стоматологічний альманах. - 2014. - № 5-6. - С. 44-48.

2.Аветіков Д.С. Перспектива застосування нанокапсул фосфатидилхоліну в комплексному лікуванні одонтогенних флегмон щелепно-лицевої ділянки / Д.С. Аветіков, Ву В'єт Куонг, С.Б. Кравченко // Матеріали ІІІ з'їзду української асоціації черепно-щелепно-лицевих хірургів. - Київ, 2013. - С. 90-91.

3.Александров М.Т. Лазерная клиническая биофотометрия (теория, эксперимент, практика). - Москва: Техносфера, 2008. - 583с.

4.Амиров Н. Х. Эффективность витаминотерапии и иммуномодуляции в лечении одонтогенных воспалительных заболеваний / Н. Х. Амиров, Л. Н. Мубаракова // Казанский медицинский журнал. - 2009. - Т. 90, № 1. - С. 89-92.

5.Антибактериальное и иммунотропное действие антибиотиков. Макролиды / В. Н. Царев, И. П. Балмасова, О. В. Попова, Е. С. Малова // Стоматолог. - 2011. - № 10. - С. 59-72

6.Ардамарский Н.А., Абакумова Ю.В. Новые принципы обоснования инфекционной природы заболеваний // Международный медицинский журнал. - 1999. - №11/12. - С. 657-659.

7.Барило А.С. Комплексное лечение больных с острой гнойной инфекцией мягких тканей лица и шеи с использованием озонированных растворов и композиций сорбентов / А.С. Барило // Современная стоматология. - 2005. - №3. - С.97-99.

8.Барило А.С. Чувствительность возбудителей гнойно-воспалительных заболеваний мягких тканей челюстно-лицевой области к антибиотикам / А.С. Барило, А.А. Чесноков // Современная стоматология. - 2006. - № 2. - С. 98-101.

9.Барило А.С. Гидрофильно-гидрофобные сорбентные композиции и анитисептики в комплексном лечении больных с гнойно-воспалительными заболеваниями мягких тканей лица и шеи / А.С. Барило // Современная стоматология. - 2005. - №1. - С.92-99.

10.Беняева Н. Н. Высокодисперсный аэрозоль анолита АНК в комплексном лечении флегмон челюстно-лицевой области / Н. Н. Беняева, Ю. И. Чергештов // Вестник новых медицинских технологий. - 2010. -Т. 17, № 4. - C. 54-56.

11.Бернадский Ю. И. Основы челюстно-лицевой хирургии и хирургической стоматологи. - Витебск: Белмедкнига, 1998. - 404 с.

12.Биберман Я. М. Изменения состава и свойств микрофлоры при абсцессах и флегмонах челюстно-лицевой области / Я. М. Биберман, B. C. Стародубцев, Т. М. Литовкина // Стоматология. - 1991. - Т. 70, № 1. - С. 34-35.

13.Білковий спектр крові як показник інтенсивності запального процесу у ранах м'яких тканин / І. М. Готь, Р. З. Огоновський, Ю. О. Медвідь, І. Я. Максимович // Львівський медичний часопис. - 2007. - Т. 13, № 1/2. - C. 20-22.

14.Біологічні властивості та чутливість до протимікробних препаратів збудників гнійно-запальних захворювань / Абдульхаюм Аль-Сабан, Н.П. Волянська, Р.І. Сидорчук (та ін.) // Буковинський лікар. - 2002. - №4. - С.165-168.

15.Богатов В. В. Использование данных об ожидаемой продолжительности лечения и результатов оценки степени тяжести заболевания для подбора рациональной терапии у пациентов с острыми воспалительными процессами челюстно-лицевой области / В. В. Богатов, Н. М. Бурова // Стоматология. - 2011. - Т. 90, № 1. - С. 49-51.