В прибережних морських водах рекреаційних зон тропічних країн, забруднених судновими стічними водами визначено присутність кишкових паразитів (Giardia і Cryptosporidium) та бактеріологічні показники якості (ентерококи, клостридії Perfringens). За кількістю життєздатних ооцист було визначено потенційні ризики щодо вказаних протозойних інфекцій при використанні води з рекреаційною метою [179, 240].

Значна роль належить різноманітним факторам зовнішнього середовища і в поширенні вірусів [76, 104, 129, 138, 142]. Ряд авторів відзначають, що рота-, норовіруси, віруси гепатиту А - є поширеними збудниками, які часто передаються водним шляхом. В останні роки спостерігається збільшення числа випадків вірусних захворювань, пов'язаних з їх значною поширеністю та стійкістю в об'єктах довкілля, у тому числі у річковій та морській воді [31, 73, 79, 91, 182].

Постійно зростаючий рівень захворюваності населення на ГКІ, в більшій мірі, пов'язаний з біологічним забрудненням довкілля. В той же час, дотепер існують невирішені питання щодо індикації, гігієнічного регламентування і ефективних заходів запобігання поширенню багатьох вірусних, бактеріальних т.д. збудників у водних об'єктах довкілля [6, 11, 19, 24, 40, 71, 110, 111, 311, 313].

Чисельними дослідженнями встановлено широкий спектр біологічних видів, що забруднюють довкілля, виражену тенденцію до збільшення кількості та глобальності поширення забруднень. Щорічно тільки промисловість скидає 32 млрд. м3 неочищених стічних вод, в тому числі, у Чорне море [127, 128, 130].

Унікальну біологію життя в Чорному морі підтримує тонкий поверхневий шар води - до 150 м. Циркуляція води в Чорному морі відбувається завдяки циклонічній системі течій в двох основних суббасейнах, з яких найбільш впливовим, для нашої території, є Північно-Західний басейн зі своєю індивідуальною системою течій та циркуляції води [7, 9, 148].

Ідентифікація та оцінка негативних впливів є необхідною умовою в управлінні та охороні водних ресурсів. Так, вивчено вплив різних показників (особливості землекористування, чисельність населення, соціально-економічні показники в регіоні, географічні особливості, властиві місцеві характеристики, клімат) на екологічний стан п'ятдесяти двох водосховищ. Це дозволило виявити та оцінити потенційний вплив різних показників на якість питної води. Результати цього дослідження дають уявлення про фактори, що впливають на якість води водойм, а також надають необхідну інформацію щодо захисту водних джерел країни [235].

Необхідність розробки методичних основ санітарної охорони морів в останні роки сприяла конкретизації водно-санітарного законодавства. Встановлено гігієнічні критерії якості і рівень показників епідемічної та хімічної безпеки морських вод при її використанні населенням для різних цілей [58, 118, 119, 121, 124, 133].

При аналізі передумов еколого-гігієнічних та епідемічних ризиків та загроз для екосистеми Чорного моря, встановлено, що основні загрози існують у сфері риболовства (зменшення біологічного різноманіття, перевилов риби) та сільського господарства (в зонах водозбірного басейну - потрапляння в море гербіцидів та пестицидів у неконтрольованій кількості) [36, 53, 159, 302].

Басейн Чорного моря перетворився в потужний транспортно-енергетичний вузол, з урахуванням процесів, що відбулись в останні роки: у результаті прокладання по дну декількох нафтогазопроводів, нафтодобування та транспортування нафтопродуктів з бурових платформ на берег [36].

В умовах зростаючого рівня промислово-побутового забруднення прибережної смуги морів необхідні: подальше вдосконалення та розробка нормативних документів щодо гігієнічної регламентації забруднення прибережних вод і морського середовища в цілому, уточнення санітарно-мікробіологічних критеріїв оцінки рівня промислово-побутового забруднення морських вод з урахуванням показників епідемічної безпеки при основних видах морського водокористування. Управління еколого-гігієнічним станом Чорного моря на сучасному етапі потребує системного вивчення, інвентаризації його проблем, комплексного міжнародного підходу щодо програмування дій, з урахуванням довгострокових міжнародних проектів водокористування [11, 28, 67, 69, 84, 161, 305].

1.2 Забруднюючі компоненти стоків та систем водовідведення

Одним із джерел забруднення морського середовища Світового океану та Чорного моря є необроблені стічні води, що скидаються з суден при їх експлуатації. Вони забруднюють води бактеріальними, вірусними, паразитарними збудниками, що тривалий час зберігають життєздатність у морському середовищі та в організмах морських мешканців; порушують водний режим середовища, затримуючи проникнення сонячного світла в товщу води; утворюють шар бруду на дні; впливають на корозію та оброщення конструкцій прибережних і морських споруд [2, 32, 212, 258, 280, 302].

Основними хімічними забруднювачами морського середовища є: СПАР, детергенти, атоми важких металів, хлорорганічні сполуки, мікропластик, радіоактивні довго живучі оксиди, ізотопи, які мігрують по природньому харчовому ланцюгу. При вивченні процесу забруднення морського середовища пластиком, з урахуванням масштабів річкових стоків промисловості Європейських країн, що мають вихід до моря, встановлено, що в 92% проб із зоопланктону визначались фрагменти волокон, плівок поліетилену [54, 144, 175, 264, 267, 275, 276, 301, 310].

Найважливішими хімічними забруднювачами морського середовища є - поліциклічні ароматичні вуглеводні (ПАВ), синтетичні поверхнево-активні речовини (СПАР), хлорорганічні пестициди (ХОП) і мінеральні добрива, різні хлорорганічні нітросполуки, деякі аміни, а також стічні води транспортних і пасажирських суден, забруднені нафтою, водою з машинного відділення та промивання бункерів [25, 54, 58, 114, 117, 256, 260].

В умовах зростаючого промислово-побутового забруднення прибережної смуги морів необхідне детальне визначення основних показників щодо оцінки забруднення морського середовища з розробкою чітких санітарно-гігієнічних критеріїв характеру контамінування водойм і показників еколого-епідемічної безпеки морського водокористування [59, 60, 67, 92, 100, 105, 106, 110, 118, 119, 159, 300].

Двохшарова структура Чорного моря, де 87% об'єму представлено водами без життя, визначає його слабку екологічну ємність, яка має граничну здатність протистояти різноманітним антропогенним стресам. Прикладом є завезена, з баластними водами суден морська вода з інших екосистем, компоненти якої сприяли глибоким та стійким змінам в екосистемі Чорного моря, за рахунок потрапляння чужорідних організмів та значної кількості видів-вселенців з інших морських екосистем [156, 157]. Останні становлять реальну загрозу для здоров'я населення, що проживає в прибережних зонах, а також перешкоджають безпечному використанню водних ресурсів моря з харчовою та рекреаційною метою [1, 174, 274, 304].

Загальна екологічна ситуація в цьому районі характеризується як напружена, має тенденцію до подальшого погіршення і загострення. Проведені дослідження загальної кількості нафтових вуглеводнів, деяких аліфатичних і ароматичних вуглеводнів у пробах морської води, що були забрані вздовж Південного шельфу Чорного моря. Результати показали високий рівень накопичення органічних речовин у морській воді [276, 278, 306, 320]. Причини такого становища чисельні та різнопланові, вони потребують докладного аналізу для цілеспрямованого, послідовного екологічного оздоровлення рекреаційної морської зони північно-західної частини Чорного моря - Одеського заливу, впродовж побережжя, де розташовані міста-супутники Одеси, а також прилеглих територій і акваторій. Перед гігієнічною наукою, Державною санітарно-епідеміологічною та екологічною службами поставлені завдання щодо наукового обґрунтування та управління ризиками забруднення моря, насамперед, судновими стічними водами [35, 52, 53, 159, 196].

В окремих роботах відображені підходи до створення устаткування для глибокого очищення стічних вод, а також гігієнічні аспекти вирішення проблеми безстічної технології промислового водопостачання [35, 94, 99, 138, 141, 307].

При очищенні стічних вод часто використовують різноманітні природні і синтетичні сорбенти. Показана можливість використання буровугільного напівкоксу для очищення нафтоутримуючих вод. Для очищення виробничих стічних вод застосовують подрібнений керамзитовий пісок у вигляді завантаження при фільтрації [18, 35]. Для обробки стічних вод ефективний рідкий водний неорганічний коагулянт, що представляє собою суміш гідрохлориду алюмінію і одного із дезінфектантів: колоїдне срібло, четвертинні амонієві сполуки, формальдегід, перекис водню, інші реагенти, що виділяють, при розкладанні, галогени. При цьому, гідрохлорид становить 20-60 % маси сполуки, решта припадає на обраний дезінфектант [18, 64].

Для отримання змішаного алюмо-залізовмістного коагулянту використовують шлам глиноземного виробництва і відпрацьовані розчини металургійного виробництва [20, 134, 138].

Наразі, для очищення суднових стічних вод застосовуються методи механічної, фізико-хімічної і термічної обробки. Найбільшого поширення на флоті набули конструкції установок, в яких використовуються принципи гравітаційного відстою, флотації, коалесценції, фільтрації, а також різні їх поєднання [18, 41, 55, 155].

Незважаючи на різноманітність та велику чисельність засобів і способів очищення суднових стічних вод, проблема запобігання забрудненню моря з суден не може вважатися вирішеною. Розроблені установки для біологічної очистки стічних вод, за своєю конструкцією аналогічні тим, що розроблені для очищення суднових нафтоутримуючих вод. Це послужило основою для створення єдиної системи очищення нафтоутримуючих і суднових стічних вод. Однак, спільна обробка забруднень різних категорій пов'язана з певними особливостями. При спільному очищенні необхідно встановити, в першу чергу, можливість мікробіологічного вилучення нафтопродуктів з води при наявності інших забруднень і певному співвідношенні нафтоутримуючих і суднових стічних вод, що дозволяє досягти максимального окислення нафтопродуктів та інших забруднюючих компонентів [37, 49, 68, 72, 95, 129, 134, 138, 168, 175, 191, 206, 218, 261, 262, 277, 283].

Основними забруднювачами суднових стічних вод є продукти протеолізу білкових речовин (пептиди, амінокислоти, азотисті основи), які об'єднуються під назвою «органічні азотисті речовини» і являють легко засвоюваний субстрат для розвитку мікроорганізмів. У цих умовах особливої гостроти набуває питання забезпечення надійного знезараження суднових стічних вод [93, 244, 251, 287].

Для знезараження стічних вод застосовують діоксид хлору, гіпохлорид кальцію, які мають ряд переваг у порівнянні з іншими хлоровмісними препаратами. Це пов'язано з їх здатністю окисляти більшість органічних речовин, гумінові кислоти, поверхнево-активні речовини. Високі бактерицидні властивості має дихлорантин, отриманий з 5,5-діметілгідантоіна. Описано ефективне використання газоподібного хлору і гіпохлоритів як дезінфектантів при обробці стічних вод. Ряд дослідників з успіхом застосовували для зазначеної мети хлорне вапно або вапно в поєднанні з хлорним залізом [18, 55]. При порівняльному вивченні знезаражуючої дії хлорактивних дезінфектантів на віруси і бактеріальну мікрофлору стічних вод встановлено, що найбільш активними хлорреагентами є диоксид хлору, газоподібний хлор, натрієва сіль дихлорізоцианурової кислоти, а за ступенем активності - хлорне вапно, хлорований тринатрійфосфат і хлорамін. Різна бактерицидність хлорвмісних реагентів пов'язана зі значеннями їх окисно-відновних потенціалів [35, 138].

В останній час деякими авторами запропоновано перейти на так званий безреагентний спосіб знезараження. В цьому питанні озон, як найсильніший окислювач, має ряд переваг перед іншими реагентами, оскільки одночасно знезаражує та дезодорує стічні води, а додаткові речовини та сполуки у воду не вносяться. Знезаражуюча дія озону проявляється безпосередньо окислюванням і руйнуванням патогенних мікроорганізмів, спорових бактерій і вірусів [316].

Авторами досліджено та запропоновано використання штаму бактерій Klebsiella Yangling I2, як перспективного, для видалення з стічних вод солей важких металів: кадмію та марганцю. Доведено, що вказаний штам приблизно в десять разів перевищує поглинаючу здатність, оголошену для інших штамів [181].

Поряд з обробкою стічно-фанових вод, актуальною проблемою є знезараження суднових баластних вод [135, 139, 140, 157, 167, 171, 178, 211, 213, 220, 238, 239, 270], в яких нерідко містяться небезпечні патогенні мікроорганізми [45, 74, 75, 204]. Досягненню знезаражувального ефекту дозволяє обробка суднових баластних вод імпульсним електричним розрядом, а також хімічним (застосування гідроксильних радикалів, озонування) та радіаційним методами [210, 217, 288, 289, 294]. Незважаючи на різноманіття способів, методів і пристроїв, для знезараження баластних вод, найбільш поширеними і дешевими на сьогодні є використання хлоровмісних препаратів [216].

Удосконалення процесу знезараження суднових стічних вод, пошук нових засобів для їх ефективної обробки - такі актуальні завдання проектувальників, технологів і гігієністів з даного аспекту проблеми [129, 155].

На сьогодні, незважаючи на велику кількість інформації з охорони морського середовища, реалізовані рішення, на цей час, досить далекі від вимог гігієнічної науки та практики. Прийняті законодавчі акти, спрямовані на запобігання забруднення морів, зумовлюють необхідність раціонального співвідношення економічної та гігієнічної сторін, комплексного використання їх природних ресурсів, виходячи з пріоритету сприятливих гігієнічних умов використання морських вод, харчових ресурсів моря [163].

Таким чином, вирішення поставлених питань, які мають важливе науково-практичне значення, є необхідним та своєчасним і підтверджується аналізом оглянутих інформаційних матеріалів. Для розробки науково-обґрунтованої системи заходів у сфері управління, еколого-гігієнічної безпеки морегосподарського комплексу необхідне застосування об'єктивних критеріїв гігієнічної оцінки рівня забруднення морського середовища, чітка система природоохоронних заходів захисту прибережної території моря.

1.3 Законодавчі акти щодо захисту моря від забруднення при судноплавстві

Світовий океан володіє цінними (екологічними, енергетичними і мінеральними) ресурсами. Будучи провідним у існуванні прибережних районів багатьох держав світу та цілих континентів, він виконує роль природного відновлювального середовища для низки забруднювачів. У зв'язку з цим, до проблеми запобігання забруднення Світового океану залучено багато держав. Функції з охорони морського середовища від забруднення та дотримання вимог Конвенції були покладені на Міжнародну морську організацію - ІМО [318].

Міжнародне співробітництво з охорони морського середовища від забруднення здійснюється не тільки ІМО, а й іншими міжнародними організаціями: Об'єднана група експертів з наукових аспектів забруднення морського середовища, Програма ООН з охорони навколишнього середовища, Всесвітня Організація Охорони Здоров'я (ВООЗ) та інші. З 1975 р. ряд країн проводять спостереження в рамках Дослідного проекту Міжурядової океанографічної комісії (МОК) ЮНЕСКО та Всесвітньої метеорологічної організації ООН з моніторингу нафтових забруднень поверхневого шару Світового океану [92, 314].

За даними зарубіжних фахівців у галузі морського права проблема запобігання забрудненню водного середовища обговорюється на засіданнях 40 міжнародних організацій, захист Світового океану носить багатоплановий і всеосяжний характер. Результатом плідної співпраці різних держав є розробка переліку забруднюючих речовин, які завдають шкоду живим ресурсам моря і здоров'ю людей та знижають продуктивність морського середовища [33, 34, 38].

Стамбульська Конвенція (1996) про захист довкілля Чорного моря визнала, що основними джерелами забруднення морського середовища є постійна експлуатація морських суден та аварійні ситуації. Декларація, яку прийняли учасники Міжпарламентської Конференції в Стамбулі визнала, що в погіршенні еколого-гігієнічного стану задіяна значна кількість країн басейну Чорного моря. Визнана необхідність внесення відповідних змін у законодавство кожної країни та розробки загальних комплексних показників оцінки навколишнього середовища для Чорного моря. Експерти прийшли до висновку, що у зв'язку з цим потрібно вжити заходи: технологічного, політичного, законодавчого та економічного характеру [59].

Протокол про захист Чорного моря від забруднення (2006), як доповнення до Бухарестської Конвенції (1992), визнав необхідним відновлення та захист рік, які впадають в Чорне море і як основний захід - зменшення забруднення та викидів з наземних джерел в зонах водозабору рік. Цей протокол враховує проблеми забруднення Чорного моря від локальних та розосереджених джерел. Сформульовані принципи взаємодії на випадок транскордонних забруднень та впливу інших країн, як це спостерігається при забрудненні з річковим стоком Дунаю морського середовища України [47, 101].

Внаслідок океанографічних, екологічних умов та інтенсивності судноплавства, окремі акваторії Світового океану потребують прийняття особливих заходів щодо запобігання забруднення. Згідно документу [МАРПОЛ-73/78, 28th Session] до «особливих районів» відноситься, у тому числі, район Чорного моря. Внутрішньодержавні вимоги встановлюються кожною країною і можуть відрізнятися від міжнародних - окремими вимогами [161].

Європейський парламент в 2002 році прийняв шосту дослідницьку програму дій співтовариства в сфері навколишнього середовища. Парламент визначив, що життєздатність та здоров'я довкілля необхідне для благополуччя суспільства. Програмою було передбачено вихід на високий рівень захисту навколишнього середовища та здоров'я населення та встановлено пріоритетні напрямки стратегії стійкого розвитку. В документі вказано, що центральною ланкою при вирішенні проблем безпечних та здорових умов життя населення і вирішення гігієнічних та екологічних проблем суспільства є інтегроване законодавство та тематична стратегія [112].

При наявності регіональних та місцевих відмінностей, одним з основних завдань Програми є особлива увага до - найбільш допустимих наукових доказів та розвитку наукових знань, крізь дослідження та технологічний розвиток Програми, інші директиви ЄС передбачають досягнення повного розуміння загрози здоров'ю населення навколишнього середовищу, з метою прийняття дій щодо попередження та знищення цих загроз [112].

Комітет загальноєвропейської програми в транспортній сфері, сферах охорони довкілля та охорони здоров'я визначив потребу в міжсекторальній політиці (з цими трьома секторами) щодо інтеграції у обліку проблем охорони здоров'я, пов'язаних з станом екології та функціонуванням транспортної сфери [34].

Четверта Конференція ВООЗ була проведена за темою: «Здоров'я людини та довкілля» (Будапешт, 2004). Підсумком її роботи стало постійне відслідковування прогресу у санітарному стані навколишнього середовища Європи; надання необхідної інформації про санітарний стан довкілля країн Європи для своєчасного проведення національних заходів; запровадження системи індикаторів санітарного стану навколишнього середовища [33, 34].

В нашій країні, санітарні вимоги щодо запобігання забруднень внутрішніх морських і територіальних вод регламентуються рядом документів [29, 30, 43, 44, 100, 102, 103]. Правила санітарної охорони поверхневих вод від забруднення стічними водами передбачають заходи щодо запобігання забрудненню з суден [117-119, 121] .

Законодавчі документи регламентують критерії щодо забрудненості води, яких потрібно дотримуватись, поліпшуючи її якість. Заборонені витоки і скидання неочищених стічних, лляльних, баластних вод, а також інших речовин з усіх плавучих засобів водного транспорту. Передбачено застосування суднового устаткування всіма засобами водного транспорту для запобігання забруднення водного середовища [121].

Проте, у сучасному міжнародному документі - Міжнародних медико-санітарних правилах (2005), країною-учасницею яких є Україна, в рамках захисту водойм від забруднення, не регламентовано перелік пріоритетних чинників, що внаслідок експлуатації суден впливають на забруднення морського середовища, відповідно до діючої національної доктрини і міжнародної Конвенції ІМО [76].

Крім того, важливим чинником забруднення прибережної морської зони є днопоглиблення портових акваторій, підхідних каналів, формування фарватеру судноплавних ділянок рік. Днопоглиблення, захоронення ґрунту, який вичерпано, та який відноситься до відходів, призводить до забруднення прибережних акваторій, включаючи зони рекреації населення [98, 107, 125, 162, 201, 229, 265, 266].

При знезараженні (фумігації) та дезінсекції сільськогосподарської продукції (зерна), повинні розроблятись безпечні технології по знищенню шкідників-комах, потенційно небезпечних патогенних мікроорганізмів, гризунів та їх ектопаразитів [120, 165, 233, 285]. Процес фумігації передбачає використання пестицидів, які відносяться до небезпечних речовин 1 класу небезпеки, що може призвести до випадків гострих та хронічних отруєнь екіпажу суден, спеціалістів фумігаційного загону, персоналу порту, терміналу, проведенні знезараження в порту та фумігації в транзиті - при русі завантаженого судна до порту призначення [82, 83, 227, 286, 290].

У якості фумігантів застосовують хімічні сполуки з інсектицидною дією. Так, для знезараження, наприклад, свіжих фруктів кісточкових і зерняткових порід від американського білого метелика, застосовують бромистий метил, що був синтезований у 1884 р. Необхідність знезараження імпортних вантажів в контейнерах визначає Держінспекція з карантину рослин, яка на підставі досліджень наявності карантинних шкідників рослин підкарантинних вантажів, що завантажені в контейнери, в елеватор порту, на судно, надає висновок про необхідність фумігації і сповіщає в установленому порядку фумігаційний загін і диспетчерські служби порту про необхідність знезараження. Відповідальність за дотримання токсикологічної безпеки та гігієни праці персоналом, який бере участь в підготовці та проведенні фумігації вантажів у контейнерах на суднах, з початку підготовчих робіт на терміналі до повного завершення фумігаційної обробки, покладається на керівника фумігаційного загону, а при русі судна - на капітана. Ці посадові особи зобов'язані особисто проводити контроль і вжити всіх необхідних заходів для попередження випадків гострих та хронічних отруєнь пестицидами [83, 165].

При знезараженні вантажів в контейнерах препаратами фосфіну, підготовчі роботи не відрізняються від робіт при використанні бромистого метилу. Таблетки фосфіну розкладаються в металеві піддони, що встановлюються в контейнері на вантаж, бажано в різних місцях по довжині контейнера, після чого двері контейнера закривають і починають відлік експозиції. У зв'язку з тим, що відібрати газоповітряну пробу для визначення концентрацій газу у контейнері практично неможливо, дотримуються розрахункових нормативів газації [83, 165].

Потрібно вказати на ряд недоліків у існуючій технології фумігаційних робіт, при виконанні яких створюються ризикові ситуації як для членів екіпажу, так і для фумігаційного загону. Таким чином, існує нагальна необхідність в удосконаленні системи державного санітарно-епідеміологічного нагляду при проведенні фумігаційних робіт, здійснення яких покладено на судновласників та організації, що проводять знезараження сільськогосподарської продукції. При фумігаційних роботах на суднах і в портах у системі санепіднагляду необхідно уніфікувати підходи щодо захисту персоналу та токсикологічної безпеки для навколишнього середовища [8, 29, 142].

Для здійснення постійного еколого-гігієнічного та санітарно-епідеміологічного моніторингу забруднення морського середовища, з урахуванням особливостей характеру прибережних територій в зонах міжнародного судноплавства, виникає необхідність розробки наукової концепції системних заходів у сфері управління та оздоровлення акваторій морських портів і безпеки екіпажів при мореплавстві [114, 115, 143, 241]. У сфері захисту водойм від забруднення необхідно регламентувати пріоритетні чинники забруднення в т.ч. при судноплавстві і днопоглибленні суднами технічного флоту. Днопоглиблювальні роботи і дампінг істотно впливають на навколишнє середовище моря та її мешканців. Біологічні системи в процесі еволюції адаптуються до природних змін окремих компонентів навколишнього середовища. Цим пояснюється мінливість екосистеми в певних межах. Забруднення моря при днопоглибленні та дампінгу, викликає зміни фізичних і хімічних характеристик води і донних відкладень, які служать місцем існування гідробіонтів. При забрудненні екосистема може загинути, чи знизиться її продуктивність. Серйозну небезпеку становить накопичення в тканинах живих організмів, шкідливих для здоров'я людини хімічних речовин, що містяться в матеріалі скидання [183, 185, 201, 231, 266].

Одночасно, в момент скидання і деякий час після нього, підвищується каламутність води, як в її товщі, так і в придонних шарах при осадженні суспензії. Впливу матеріалів, що скидаються, піддаються пелагічні організми і бентос. Ступінь впливу залежить від якості і обсягу речовин, що скидаються, від частоти скидання і гідродинамічних умов водойми [231].

Вплив дампінгу на організми поверхневого шару води вивчався рядом авторів [162, 231]. Значні збитки відбуваються у момент скидання. При цьому велика частина організмів втягується в товщу води з ґрунтом, (що скидається) та гине. При скиданні ґрунтів, забруднених нафтою і нафтопродуктами, утворюється поверхнева плівка, в результаті чого знижується ефективність газообміну на межі повітря-вода, що призводить до загибелі личинок безхребетних, ікри, мальків, риб, збільшується кількість нафтоокислюючих організмів [16, 26, 32, 229, 243]. Негативний вплив скидання грунту відзначено для риб на всіх стадіях розвитку та для ракоподібних в період линьки. Розглядаючи вплив дампінгу на пелагічні організми (планктон і іхтіофауну), слід враховувати, що скиди можуть бути регулярними, тривалими, обсяги і якість, чистота грунтів - дуже різними [243, 247].

Головний наслідок дампінгу - погіршення прозорості води і збільшення вмісту розчинених у воді біогенних і токсичних для організмів речовин. Негативний вплив скидів на гідробіонти може спостерігатись і при зниженні вмісту кисню в воді. Це відбувається при забрудненні ґрунтів органічними речовинами, розпад яких, при осадженні, супроводжується споживанням кисню [98, 205].

Забруднюючі речовини (нафтопродукти, важкі метали, радіонукліди, поліхлоровані біфеніли тощо), вивільняючись при осадженні матеріалів скидання, здійснюють безпосередню токсичну дію на морську екосистему, а також шляхом міграції по трофічних ланцюгах - акумуляційну. В кожному окремому випадку необхідне проведення інтегральної оцінки впливу дампінгу на пелагічні організми. Одноразовий дампінг не завдає істотного збитку планктону, завдяки його динамічності, короткому життєвому циклу більшості пелагічних організмів, а також швидкому відновленню фізико-хімічних і біохімічних параметрів морської води [98].

Відновлення донної фауни в районі дампінгу відбувається за рахунок вертикальної і бокової міграції пелагічних личинок безхребетних. Найбільш швидко і успішно реколонізація районів дампінгу відбувається тоді, коли скинутий грунт близький за більшістю хімічних і фізичних характеристик до якості грунту в районі морського звалища. В інших випадках при скиданні ґрунтів, що відрізняються за своїми фізичними і хімічними параметрами від вихідних, відновлення донної фауни місцевими формами життя неможливе. Ускладнення при реколонізації змінених у фізико-хімічному відношенні ґрунтів призводить до зміни видового складу донних співтовариств, зміни домінуючих форм, елімінування чутливих форм, зміни їх чисельності та біомаси. Ці процеси, що відбуваються під впливом скидання ґрунтів, мало вивчені і важко передбачувані [98, 170].

Труднощі полягають в тому, що природні зміни видового складу чисельності біомаси ще не повністю досліджені. Тільки багаторічні фонові спостереження (система моніторингу) змін екосистеми можуть дати уявлення про вплив забруднень. Процеси ускладнюються, якщо матеріали скидання забруднені важкими металами, нафтопродуктами, СПАР, які не тільки акумулюються в тканинах організмів, але, переміщаючись по харчових ланцюгах, здійснюють канцерогенну, мутагенну та тератогенну дію. Забруднені опади надовго залишаються джерелом вторинного забруднення придонних шарів води і донних організмів [162].

Головні шляхи проникнення забруднюючих речовин в тканини гідробентоса - покривні тканини і травна система. При потраплянні в організм, частина речовин з часом виводиться, а інша затримується в тканинах і концентрація їх зростає до високих трофічних рівнів [162, 209].

Особливе місце серед матеріалів скидання посідають радіоактивні відходи та радіоактивні речовини, що надходять в море внаслідок аварій на атомних електростанціях. Радіоактивні речовини надають мутагенну дію, що викликає появу нежиттєздатного потомства та інші наслідки. Шкідливий вплив забруднюючих речовин призводить до порушення функцій клітин організмів, знижується їх життєздатність, що відзначається на стані популяцій і екосистеми в цілому [298].

Еколого-гігієнічна небезпека скидання донних відкладень полягає в їх токсичності, коефіцієнті перемішування вод, близькості точки скидання до прибережної зони моря. Простежено зв'язок - асортимент вантажів, які перевантажуються на рейдовій стоянці п. Керч і вміст солей важких металів, протягом всього періоду спостереження. Відзначено перевищення ГДК ртуті в середньому в 2-3 рази, (максимально до 9-10 раз), ГДК міді - в 2 рази. У придонному шарі відзначено стабільне перевищення ГДК по кількості ртуті та міді. У центрі звалища ґрунту відзначено перевищення ртуті і кадмію. Відзначено наявність миш'яку, в донних відкладеннях, що свідчить про його змив з грунту материка і вивезенні з дна акваторії порту у відкрите море. Вміст забруднюючих речовин в донному звалищі прямо пропорційно їх надходженню з ґрунтами (донних відкладень) і залежить від результуючої кількості скидання ґрунтів на звалище [284].

Огляд сучасних літературних джерел дозволяє виділити такі системні проблеми щодо оцінки впливу судноплавства та діяльності портів на екосистему моря: евтрофікація, що викликана збільшенням масштабів виносу біологічних речовин з портових акваторій припортових населених міст; забруднення прибережної морської екосистеми (води, донних відкладень, гідробіонтів) важкими металами, пестицидами, легкоокисними органічними сполуками, побутовим сміттям, скиданнями з суден в результаті різних видів господарської діяльності; замулення, яке викликано значним стоком річок і площинного змиву, господарською діяльністю в акваторіях порту (внутрішній і зовнішній рейд) [125, 151, 153, 170].

В результаті взаємодії між мегаполісом та прибережною зоною посилюється відкладення органічних речовин в прибережних водах. Загальний ефект від атмосферного осадження нітратів і сульфатів сприяє процесам підкислення морської води. Промислова діяльність, що здійснюється в межах мегаполісу та його околицях також може привести до виявлення слідів металів і потенційно токсичних органічних сполук [159, 163, 172, 290].

Вплив важких металів і токсичних органічних сполук є менш визначеними, але при накопиченні деяких металів і токсинів в біоті, завдається шкода біоті і зменшується її потенціал в якості харчового ресурсу. Так, значні порушення в видоутвореннях фітопланктону були пов'язані з присутністю міді, високі локальні концентрації якої виявляють при використанні для покраски суден необростаючих фарб, що містять трибутилол, який завдає значної шкоди навколишньому середовищу. Суднові «шлейфи» представляють собою поєднання забруднюючих речовин і морської солі, що призводить до вивільнення хлору з морських бризів. Високий рівень кислотності призводить до подальшого звільнення хлору, а також брому з морської солі, утворюються токсичні аерозолі, що дуже швидко взаємодіють з метаном [290].

Пропонується створити спеціальну міжнародну програму з вивчення всіх ризиків для здоров'я населення, для подальшої розробки комплексноїі програми екологічного менеджменту [290].

При вирішенні глобальних проблем людства, автори особливу увагу приділяють екологічній проблемі. Однією з причин зростаючої екологічної кризи є вплив морського транспорту на морське довкілля. Розглядаються заходи правового і технічного характеру, прийняття яких на морському транспорті може сприятливо вплинути на стан навколишнього середовища моря. Вивчаються як приватні, так і державні зусилля в сфері природоохоронної діяльності, заходи як національного, так і міжнародного характеру в цій галузі, причому відзначається особлива роль ІМО в організації такої роботи на морському транспорті [58, 143, 145, 161, 221, 224, 293].

В останні роки світовою спільнотою велика увага приділяється стійкому розвитку людства, що забезпечує виживання, безперервний прогрес суспільства і не руйнує природне середовище. Різним аспектам стійкого розвитку присвячені численні публікації, конференції, цією проблемою займаються уряди, міжнародні організації, агентства ООН. Пов'язано це з існуючими для людства загрозами самого існування життя на Землі, проблемами безпеки, що змінюють характер загроз [315].

За даними авторів проблему деградації світової екологічної системи умовно поділяють на дві частини: деградація природного середовища в результаті нераціонального природного користування та забруднення її відходами людської діяльності. Так, протягом майже всієї історії мореплавання з суден в океан скидалися: харчові відходи, залишки вантажів, сміття, забруднена вода [134, 317, 318].

Забруднення природного середовища відходами виробничої та невиробничої діяльності людей надзвичайно велике і останнім часом досягло розмірів, загрозливих самому існуванню людської цивілізації. Кількість твердих відходів, які породжені господарською діяльністю людини, оцінюється для всього світу близько 100 мільярдів тонн на рік. За останніми розрахунками, до 2025 року обсяг таких відходів може зрости ще в 4-5 разів. Відомо, що тільки 5-10% всього видобутої сировини переходить в продукцію, а 90-95% його в процесі переробки перетворюється в відходи. Проблема їх ліквідації набуває глобального характеру [163, 225, 297].

Морський транспорт вносить значний вклад у забруднення природного середовища. На частку берегової індустрії припадає близько 72% забруднення моря, викликаних діяльністю людства. Близько 25% забруднювачів потрапляють в море в процесі експлуатації суден [163].

Слід зазначити, що найбільш ефективними шляхами вирішення екологічних проблем моря наразі вважається впровадження екологічно ефективних і ресурсозберігаючих технологій на флоті [96, 296, 316, 319].

До небезпечних вантажів належать будь-які насипні та хімічні речовини речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які в силу притаманних їм властивостей і особливостей можуть при їх перевезенні створюють або можуть створювати загрозу для життя і здоров'я людей, завдавати шкоди навколишньому природному середовищу, призводити до пошкодження або знищення матеріальних цінностей [221, 257].

Одним з найбільш небезпечних вантажів, витік яких в море, тягне за собою величезні екологічні збитки та значні матеріальні витрати на їх утилізацію, є нафтопродукти [281, 318]. Транспортування нафтопродуктів викликає ризик виникнення позаштатних ситуацій, в тому числі аварій, в результаті яких відбувається забруднення морської акваторії [65]. При цьому, людський фактор виникнення аварій становить 75% від усіх випадків. За статистичними підрахунками аварії танкерів відбуваються при кожному тисячному заході в порт. Тому повністю усунути можливість виникнення аварій неможливо [154].

Недотримання вимог діючих нормативних документів законодавства України тягнуть за собою зростання екологічного дисбалансу Чорноморського узбережжя, при його забрудненні нафтопродуктами [27, 48].

У зв'язку з інтенсивною господарською діяльністю людини в Світовому океані вкрай актуальною є проблема збереження морського середовища. Це обумовлено великим значенням морів, як не тільки господарських, а й кліматоутворюючих об'єктів, які формують умови життєдіяльності людей. При цьому традиційно найбільш «проблемними» є екологічні аспекти освоєння так званих регіональних морів, які відчувають на собі значний антропогенний вплив. Перебуваючи в оточенні відразу декількох держав, регіональні моря є об'єктами інтенсивної експлуатації їх ресурсів, що суттєво погіршує загальну екологічну ситуацію. Одним з найбільш характерних прикладів є Чорне море, яке досить давно стало предметом міжнародно-правового співробітництва різних країн [51, 92].

Чорне море, має ряд специфічних особливостей, що визначають унікальність його правового режиму. Міжнародно-правове регулювання режиму Чорного моря здійснюється з урахуванням таких характеристик, як відносна ізольованість водойми від Світового океану, наявність проливного режиму морського судноплавства, приналежність причорноморських держав до різних військово-політичних блоків, унікальність гідробіологічних ознак і ряду інших. Таким чином, при збереженні основних принципів міжнародного морського права, закріплених в Конвенції ООН 1982 року, Чорне море потребує специфічного правового регулювання, що відображає унікальні характеристики даної частини Світового океану. При цьому, дана специфіка не вичерпується тільки приналежністю Чорного моря до напівзамкнутого басейну, так як включає в себе економічний, геополітичний і екологічний фактори [100, 101, 103-106].

Географічний чинник унікальності Чорного моря пов'язаний з ізольованістю чорноморської акваторії від Світового океану. Це, в свою чергу, обумовлює відносно низький рівень циркуляції води в морі і, як наслідок, високий рівень забруднення. У Чорного моря знижена природна здатність до самоочищення, що робить його вкрай уразливим до негативного впливу людської діяльності. При відсутності жорстких як національних, так і міжнародних екологічних стандартів експлуатації Чорного моря, існує ризик незворотності згубних наслідків, ознаки яких вже у наявності. Уже сьогодні Чорне море вважається одним із найбільш неблагополучних в екологічному відношенні регіонів, що, перш за все, пов'язано з місцем його географічного розташування [92, 116].

Чорне море є найбільшим аноксичним морем в світі, площа якого становить 420 300 км2, з максимальна глибина - 2212 м. Аноксична (безкиснева зона) знаходиться на глибині 150-200 м. Загальний обсяг води в Чорному морі - 547 000 м3, і приблизно 90% цієї маси не містить кисню, але насичена сірководнем. Максимальна концентрація сірководню в окремих шарах досягає 13 мг/л. Це значно погіршує обмін в морському середовищі, так як ця частина води практично не залучається до круговороту і не схильна до природних деструкційних процесів [105, 148].

Особливістю вод Чорного моря є наявність сірководню на глибинах від 100-150 м. Цей фактор істотно зменшує надійність і термін експлуатації підводного обладнання. За оцінкою фахівців, термін служби підводної частини видобувних нафто-газових платформ в умовах Чорного моря, може скоротитися до 6 років замість звичайних 20-25 [148].

Іншою особливістю вод Чорного моря є напрямок течій. Існуюча кругова течія вздовж шельфу неминуче призводить до транскордонного переносу забруднень морської води в райони, де видобутк нафти відсутній. В першу чергу це відноситься до узбережжя Болгарії та АР Крим (Україна). Потік забрудненої води з румунського сектору морського шельфу, де видобувається нафта, може бути небезпечним для всього узбережжя Одеської, Херсонської, Миколаївської області. Аналогічна небезпека загрожує і природі південного узбережжя Криму. Навіть в даний час, при відсутності видобутку нафти на родовищі Палласа і в російському секторі шельфу, спостерігаються великі нафтові плями в північно-східній частині Чорного моря [5, 21, 27, 66, 67].

Інший фактор, що визначає специфіку екологічного співробітництва чорноморських держав - це наявність інтенсивно використовуваної протоки Босфор. З урахуванням того, що щороку через протоку проходять десятки тисяч морських суден, частину яких відносять до великотоннажних, перевезення транзитних вантажів через морські маршрути Чорного моря, необхідно оцінювати, як суттєвий фактор пригнічення еколого-гігієнічного стану в регіоні. На співпрацю держав в області регулювання використання Чорного моря (включаючи його природоохоронний аспект) впливає і геополітичний фактор [59].

Чорне море є важливим транспортним маршрутом, що інтенсивно використовується для доставки вуглеводнів. Регулярні перевезення нафти, включаючи вантажно-розвантажувальні операції в чорноморських портах, особливо в умовах зовнішнього рейду, негативно впливають на чорноморське водне середовище, забруднюючи величезні площі акваторії. Велику шкоду екології Чорного моря завдає поливне землеробство: вода річок, що впадають в море, містить недопустимі норми різних хімічних сполук, які використовуються в якості добрив і хімічних засобів захисту рослин. Очевидно, що ці фактори також повинні враховуватись при виробленні єдиних підходів та міжнародного співробітництва щодо захисту морського середовища Чорного моря [4, 92, 116].

У сукупності, всі перераховані чинники свідчать про специфіку міжнародного екологічного співробітництва щодо регіональних морів. Загальні норми міжнародного морського права діють недостатньо для ефективного вирішення відповідних проблем, що породжує об'єктивну необхідність розробки особливих механізмів еколого-гігієнічного управління екосистемою Чорного моря. Активне використання акваторій Чорного моря зробило актуальним співробітництво держав в галузі охорони чорноморського морського середовища. В даний час, така охорона здійснюється на трьох рівнях: через національне законодавство причорноморських держав, за допомогою локальних міжнародних угод і за допомогою міжнародних угод універсального характеру [38]. Основними документами в цій галузі є Бухарестська Конвенція про захист Чорного моря від забруднень, що вступила в силу в 1994 році, а також Екологічна програма по Чорному морю , прийнята в 1993 році. Разом з тим, на сьогодні, назріла необхідність міжнародно-правового закріплення нових підходів до вирішення проблеми захисту морського середовища Чорноморського басейну [59].

Аналіз Бухарестської Конвенції свідчить, що при її створенні була зроблена спроба виробити принцип специфічного правового регулювання регіональних морів. В Конвенції, визначено що чорноморське узбережжя є великим міжнародним курортним районом, в який причорноморські держави вклали великі кошти в охорону здоров'я та розвиток туризму. Загострюється увага до особливості гідрологічних та екологічних умов Чорного моря і підвищеної чутливості його флори і фауни до зміни температури і складу морської води, а також про те, що забруднення морського середовища Чорного моря відбувається також з об'єктів, які перебувають на суходолі в інших країнах Європи, головним чином через ріки [302].

Головне зобов'язання причорноморських держав за Конвенцією, полягає в прийнятті сторонами індивідуально або спільно всіх необхідних заходів, сумісних з міжнародним правом, з метою запобігання забрудненню морського середовища Чорного моря, захисту і збереження його екосистем [33, 147].

Держави учасники прийняли рішення щодо співпраці в розробці додаткових протоколів і додатків, крім доданих до Конвенції, які можуть знадобитися для її здійснення (такі Протоколи були згодом прийняті). Крім того, сторони взяли на себе зобов'язання співпрацювати в рамках міжнародних організацій, які будуть визнані компетентними, в допомозі розробки заходів, що сприятимуть захисту і збереженню морського середовища Чорного моря [92].

Стратегічний план дій (СПД) для відновлення та захисту Чорного моря є важливим документом, спрямованим на посилення регіональної співпраці [59, 133]. План містить пропозиції щодо зменшення надходження забруднення морського середовища з берегових джерел і в результаті діяльності, пов'язаної із судноплавством. Чорноморська комісія надала ЄС офіційний статус спостерігача в межах Бухарестської конвенції. СПД передбачає основу для розширеного співробітництва, що включає: співпрацю між Чорноморською комісією та Міжнародною комісією із захисту річки Дунай (International Commission for the Protection of the Damme River (ICPDR)); участь в роботі Цільової робочої групи Дунай - Чорне море (Danube Black Sea Task Force (DABLAS)); співпрацю з Європейським агентством з питань навколишнього середовища (European Environmental Agency (ЕЕА)); здійснення функцій координаційної групи для досягнення цілей Договору щодо збереження екосистем Чорного моря, Середземного моря та прилеглої території Атлантичного океану (Agreement on the Conservation n of Cetaceans of the Black Sea, Mediter-ranean Sea (ACCOBAM)); співпрацю з Гельсінської комісією (Helsinki Commission (HELCOM)); співпрацю зі Спільним науково-дослідним центром ЕС (Joint Research Centre (JRC)) в Італії; співпрацю з Програмою ООН щодо захисту навколишнього середовища "Глобальний план дій" (United Nations Environment Programme "Global Programme of Action " (UNEP GPA)).

Серйозну увагу в Конвенції приділяється питанням створення механізмів реалізації її положень. Зокрема, держави-учасниці зобов'язані вживати норми і правила, що стосуються відповідальності за шкоду, заподіяну фізичними або юридичними особами морському середовищу Чорного моря в районах, над якими вони здійснюють свій суверенітет, суверенні права або юрисдикцію. Держави-учасниці також домовились про створення в своїх правових системах, можливості регресу оперативного отримання належної компенсації, або іншого відшкодування втрат заподіяних забрудненню морського середовища Чорного моря фізичними, або юридичними особами, які перебувають під їх юрисдикцією. Окреме положення стосується співпраці держав в розробці і приведенні у відповідність законів, правил і процедур, що стосуються відповідальності, оцінки і компенсації шкоди, заподіяної забрудненням морського середовища Чорного моря, з тим щоб в максимально забезпечити охорону і захист від забруднення Чорного моря, в цілому [92].

Контроль за виконанням положень Конвенції та досягненням сформульованих в ній цілей здійснює спеціальний міжнародний орган - Комісія по захисту морського середовища Чорного моря від забруднення [92].

Проблемним місцем діючих міжнародних екологічних стандартів на Чорному морі є поширення відповідних норм виключно на територіальне море причорноморських держав. Таким чином, до сьогодні, відсутня належна правова основа для боротьби з забрудненням морського середовища з суден третіх держав у виключній економічній зоні та на ділянках відкритого моря. Відповідно, головним завданням збереження екосистеми Чорного моря є більш тісна співпраця причорноморських держав в створенні правових норм екологічного характеру, дія яких поширювалася б за межі внутрішніх вод і територіального моря. При цьому необхідно передбачити більш суворі стандарти господарської діяльності в регіоні, ніж це передбачається діючими універсальними міжнародними документами. Ця необхідність пов'язана з особливими умовами екосистеми Чорного моря [47].

Зазначена проблема пов'язана з тим, що при формуванні договірної бази, з точки зору екології Чорного моря, зацікавлені держави, віддали перевагу діючим універсальним угодам. У зв'язку з цим, багато конкретних питань природоохоронної діяльності держав залишились фактично за рамками правового регулювання чорноморських угод. Зокрема, вкрай актуальним є питання запобігання та компенсації екологічного збитку, який наноситься в результаті морського судноплавства третіх (нечорноморських) держав. Якщо в межах територіального моря чорноморські держави послідовно здійснюють контроль за дотриманням свого національного законодавства, то в разі судноплавства за межами територіального моря такий контроль істотно слабшає. Значний екологічний збиток чорноморській акваторії наноситься навіть при плаванні іноземних судів в межах виключно економічних зон прибережних держав. Поширення, на відповідні морські простори, діючих національних стандартів судноплавства може значно підвищити ступінь захисту морського середовища Чорного моря і сприяти якнайшвидшому досягненню цілей, універсальних і регіональних документі, які діючих в даній області [47].

Відносно Чорного моря, діє передбачений універсальними конвенціями режим «особливого району», який передбачає спеціальний природоохоронний режим. В рамках зазначеної Конвенції, кожна прибережна держава має право приймати додаткові закони і правила, які спрямовані на запобігання забрудненню із суден. Таким чином, причорноморські держави можуть проводити диференційовану політику в галузі збереження чорноморської екосистеми, що робить ще більш актуальною необхідність поглиблення регіонального співробітництва з метою вироблення єдиних стандартів діяльності в акваторії Чорного моря [59, 287].

В силу ряду географічних особливостей, на Чорному морі відсутні ділянки, на які поширювався б режим відкритого моря, передбачений Конвенцією ООН з морського права 1982 року: море повністю поділено на виняткові економічні зони прибережних держав. Зазначена специфіка Чорного моря обумовлює унікальну можливість для встановлення уніфікованих екологічних стандартів мореплавання та інших видів господарської діяльності. У разі узгоджених дій усіх причорноморських держав може виникнути особлива правова ситуація, при якій Чорне море буде розглядатись, як єдиний з точки зору природоохоронних заходів комплекс. Звісно ж, що таке рішення проблеми було б найкращим з точки зору інтересів прибережних держав, які в напівзамкнутих морях традиційно страждають від екологічного збитку в рівній мірі [59].

Конвенція ООН з морського права 1982 року сприяє певним правовим можливостям для екологічної політики чорноморських держав та дозволяє державам-учасницям встановлювати міжнародні норми і стандарти для запобігання, скорочення забруднення морського середовища з суден. За згодою компетентної міжнародної організації, кожна прибережна держава може прийняти спеціальні закони і правила щодо окремих районів, застосовуючи такі міжнародні норми і стандарти чи практику мореплавання, які визнаються для особливих районів. Акваторія Чорного моря цілком підпадає під критерії «особливого району», з огляду на інтенсивність його транспортної експлуатації і характер вантажів, що перевозяться, а також на загальний стан морського середовища в море на сьогоднішній день [59].