Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА

«ІНСТИТУТ ДЕРМАТОЛОГІЇ ТА ВЕНЕРОЛОГІЇ АКАДЕМІЇ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ»

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

14.01.20 - Шкірні та венеричні хвороби

Клініко-патогенетичні особливості формування та перебігу розацеа у жінок та чоловіків, їх порівняльна характеристика та розробка диференційованого алгоритму лікування

Возіанова Світлана Віталіївна

Харків 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національній медичній академії післядипломної освіти ім. П.Л.Шупика МОЗ України

Науковий консультант: доктор медичних наук, професор, Калюжна Лідія Денисівна, Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л.Шупика МОЗ України, завідувач кафедри дерматовенерології

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Болотна Людмила Анатоліївна, Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, професор кафедри дерматовенерології;

доктор медичних наук, професор Притуло Ольга Олександрівна, Кримський державний медичний університет ім. С.І. Георгієвського МОЗ України, завідувач кафедри шкірних та венеричних хвороб;

доктор медичних наук, професор Андрашко Юрій Володимирович, Ужгородський національний університет МОН України, завідувач кафедри шкірних та венеричних хвороб з курсами ВІЛ-інфекції,патоморфології та фтизіатрії

Захист відбудеться «26» листопада 2008 р. о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.603.01 при ДУ « Інститут дерматології та венерології АМН України» за адресою: 61057, м. Харків, вул. Чернишевська, 7/9.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДУ « Інститут дерматології та венерології АМН України» (61057, м. Харків, вул. Чернишевська, 7/9).

Автореферат розісланий «22» жовтня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, канд.фарм.наук, с.н.с Т.Д.Носовська

1. Загальна характеристика роботи

лікування розацеа гормональний ербісол

Актуальність теми для клінічної дерматології зумовлена високою розповсюдженістю дерматозу, суперечливістю та відсутністю системності в трактуванні патогенезу розацеа, недостатньою ефективністю загальноприйнятої терапії розацеа.

Розацеа - хронічне захворювання шкіри обличчя, яке серед усіх дерматологічних діагнозів становить 5% (Потекаев Н.Н.,2000). Тяжкі клінічні прояви у вигляді еритеми, набряку, папульозних та пустульозних висипок, розростання сполучної тканини та гіперплазії сальних залоз нерідко спотворюють обличчя, що призводить у хворих до психосоматичних розладів, які відображаються на трудовій діяльності та особистому житті пацієнтів (Gupta M.A.,2005)

До теперішнього часу немає чіткої концепції етіології та патогенезу розацеа. Кожна клініко-морфологічна форма розацеа має свої головні патогенетичні механізми розвитку, що визначають її основні клінічні прояви. Існує гіпотеза про можливість генетичної схильності до цього захворювання, коли обтяженість у родині складає 15% (Powell F.C., 1998). Виникнення дерматозу пов'язують із захворюваннями органів шлунково-кишкового тракту (ШКТ) і печінки, психовегетативними порушеннями, розладами імунної системи організму, ендокринними дисфункціями, в першу чергу з боку статевих залоз (Черняк А.Я., 2002, Стоянова О.В., 2007, Шармазан С.І., 2000, Rebora A., 2000). Деякі автори розглядають розацеа як захворювання автоімунного типу (Абрагамович Л.Є., 2002). До тригерних факторів, що впливають на перебіг розацеа відносять стрес, вживання алкоголю та гарячих напоїв, гіперінсоляцію, місцеве застосування косметичних засобів із подразнюючою дією, тощо (Алексеев Ю.В., 1987, Murphy G., 2004, Resl V., 2007). Активно дискутується роль кліщів Demodex folliculorum та Demodex brevis у розвитку розацеа (Коган Б.Г., 2006, Forton F., Seyes B, 1993).

Судинні форми розацеа складають 80 % захворювань, близько 20 % - папуло-пустульозні та інфільтративні. Одним із головних патогенетичних механізмів розвитку дерматозу є розлади в системі гемомікроциркуляції (Разнатовский К.И., 2005, Grossmans E., 1993). Сучасними методами встановлено, що хронічний перебіг захворювання обумовлений функціональною недостатністю периферичного кровообігу внаслідок порушення іннервації судин, рефлекторного спазму артерій та зниженням тонусу венозної ланки гемомікроциркуляторного русла, внаслідок дії периферичних вазоділятаторів. Однак в доступній нам літературі практично відсутні праці, пов'язані з системним поглибленим вивченням змін гемомікроциркуляції у хворих на розацеа.

Залишається відкритим питання розвитку дерматозу у чоловіків. Відомо, у чоловіків найбільша схильність до розацеа звертає на себе увагу вже в період чоловічого клімакса, є однією з ознак старіння шкіри. Крім того, досить швидко хвороба у чоловіків прогресує, а така тяжка спотворююча форма, як рінофіма, розвивається виключно у чоловіків ( Aloi F., 2000, Fritz K., 2006)

Останні десятиріччя ХХ століття позначилися бурхливим розвитком молекулярної біології, який обумовив прогрес у різних галузях медицини ( Burrows F.J., Thorpe P.E., 1994, Dirix L.Y., 1997, Peter C. Taylor, 2002, Lya Y.P., 2003, Krьger-Krasagakes S., 2004). Проте, практично не визначена роль молекулярних факторів у патогенезі розацеа.

У зв'язку зі значною захворюваністю, хронічним перебігом та рецидивуючим характером розацеа являє собою важливу медико-соціальну проблему. Терапія розацеа викликає певні труднощі в практиці лікарів-дерматологів. Головним чином вона носить „пошуковий” характер, не враховуючи статеві, вікові та морфологічні особливості захворювання.

Таким чином, актуальність даної проблеми визначає мету та завдання дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційна робота виконана згідно основних планів науково-дослідних робіт Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика. Тема є складовою частиною планової науково-дослідної роботи кафедри дерматовенерології НМАПО ім. П.Л. Шупика «Вікові аспекти діагностики, перебігу та лікування хронічних дерматозів» (№ державної реєстрації 0103U001029). Дисертантом самостійно проведено вивчення патогенетичних механізмів розвитку розацеа в залежності від віку пацієнтів та форми захворювання, удосконалено діагностику та розроблені алгоритми лікування хворих в періоди загострення хвороби та в періоди ремісії.

Мета дослідження. Оптимізація діагностики й розробка системи лікувальних та профілактичних заходів у хворих на розацеа жінок і чоловіків з урахуванням патофізіологічних, морфологічних, гормональних та імунологічних змін.

Завдання дослідження:

1. Вивчити морфологічні, ультраструктурні та імуногістохімічні особливості шкіри хворих на розацеа, дослідити роль молекулярних факторів (судинного ендотеліального фактору росту (VEGF), рецепторів до фактору росту фібробластів (FGFR) , проліферативного ядерного антигену (PCNA)) в патогенезі захворювання.

2. Визначити особливості гемоциркуляції у хворих на розацеа жінок і чоловіків із застосуванням сучасних інструментальних методів (ультразвукової допплерографії судин голови та шиї, біомікроскопії судин бульбарної кон'юнктиви (БМБК)).

3. Охарактеризувати зміни гормональної системи у хворих на розацеа жінок та чоловіків у різні вікові періоди та в залежності від форми дерматозу.

4. З'ясувати кореляційні взаємозв'язки між вмістом гонадотропних та статевих гормонів у крові хворих на розацеа та показниками кровотоку в судинах каротидного басейну.

5. Вивчити фактори, які впливають на перебіг розацеа у жінок і чоловіків.

6. Розробити комплексний метод лікування хворих на розацеа з метою корекції гемоциркуляторних порушень шляхом доповненням терапії препаратами вазорегулюючої дії.

7. Розробити і впровадити в практику диференційовані, патогенетично обгрунтовані алгоритми лікування жінок і чоловіків, хворих на розацеа в залежності від стадії процесу та форми захворювання.

Об'єкт дослідження - розацеа.

Предмет дослідження - етіопатогенетичні особливості, клінічний перебіг, діагностика та результати лікування хворих на розацеа

Методи дослідження: клінічні; імуноферментні; морфологічні, імуногістохімічні, морфометричні, електронномікроскопічні; імунологічні; ультразвукова допплерографія судин голови та шиї; біомікроскопія судин бульбарної кон'юнктиви; статистичні.

Наукова новизна. Вперше описано ультраструктурні характеристики морфологічних змін судин гемомікроциркуляторного русла, встановлено переважний розвиток змін у венозному відділі мікроциркуляторного русла шкіри хворих на розацеа.

Методом морфометрії вперше виявлено збільшення кількості новоутворених капілярів у дермі, посилення процесів неоангіогенезу, більше вираженого у хворих на запальну форму розацеа. Активація процесів неоангіогенезу підтверджувалася і достовірним збільшенням експресії судинного ендотеліального фактору росту.

Імуногістохімічними методами вперше виявлено збільшення експресії проліферативного ядерного антигену та рецепторів до фактору росту фібробластів, посилення процесів проліферації в клітинах епідермісу та активації мезенхімальних клітин дерми хворих на інфільтративно-продуктивну форму розацеа.

Вперше при обстеженні гіпофізгонадної системи хворих на розацеа чоловіків у різні вікові періоди виявлена абсолютна та відносна гіперестрогенія на фоні зниження рівня тестостерону, гіперпролактинемія у пацієнтів молодого віку (до 45 років) при судинних формах захворювання.

Здійснено оригінальний підхід до інструментальних досліджень кровотоку в судинах голови та шиї хворих на розацеа, виявлена системність змін гемоциркуляції. Установлені кореляційні зв'язки між показниками кровотоку в судинах каротидного басейну та вмістом гормонів у крові хворих на розацеа.

Науково обгрунтовано застосування препаратів із вазорегулюючою дією (флєбодіа та кратал) з метою корекції гемоциркуляторних змін при даному дерматозі.

Практичне значення одержаних результатів. Робота відноситься до фундаментальних досліджень, оскільки на основі вивчення ультраструктурних та молекулярних основ розвитку дерматозу, системності змін у гемоциркуляторному руслі хворих на розацеа розроблені нові концептуальні підходи до діагностики, комплексного лікування та створення прогнозу захворювання.

Запропоновано використання показників методу дуплексного сканування судин голови та шиї (лінійну та об'ємну швидкості, діаметр судини) для комплексної оцінки стану гемоциркуляції у хворих на розацеа. Розроблено новий спосіб діагностики порушень кровообігу в зовнішній сонній артерії у хворих на розацеа, патент України на корисну модель № 21701 від 15.03.2007.

Розроблений диференційний підхід до лікування та профілактики розацеа з включенням до комплексної терапії препаратів флєбодіа та кратал, що дозволило підвищити ефективність лікування та досягти стійких ремісій. Впроваджені в практику лікарів (дерматовенерологів, сімейних лікарів) методичні рекомендації по ефективним методам діагностики і лікування хворих на розацеа.

Проведені наукові дослідження дозволили визначити роль молекулярних факторів (судинного ендотеліального фактору росту, рецепторів до фактору росту фібробластів, проліферативного ядерного антигену) в патогенезі розацеа, рекомендувати використання їх характеристик для прогнозу перебігу інфільтративно-продуктивної форми захворювання.

Завдяки комплексному клініко-імунологічному дослідженню були виявлені зміни імунологічного гомеостазу у хворих на запальну форму розацеа. Розроблений спосіб діагностики порушень імунного статусу хворих на запальну форму розацеа: патент України на корисну модель № 24015 від 11.06.2007 та спосіб корекції порушень імунного статусу хворих на запальну форму розацеа: патент України на корисну модель № 23579 від 25.05.2007.

Результати дисертаційної роботи відкривають перспективні напрямки досліджень у патофізіології та патоморфології для клінічної дерматології: поглиблюють і розширюють існуючі уявлення про патогенетичні механізми розвитку розацеа, дають можливість запропонувати нові методи діагностики та комплексного лікування захворювання.

Запропонований системний, патогенетично обґрунтований, підхід до лікування хворих на розацеа впроваджено в клінічну практику Київської клінічної міської шкірно-венерологічної лікарні та міжрайонного шкірно-венерологічного диспансеру № 4 м. Києва, клініці ДУ «Інститут дерматології та венерології АМН України» м. Харкова, обласних шкірно-венерологічних диспансерів Дніпропетровська, Львова, Донецька.

Особистий внесок здобувача. Автором особисто вибрано тему, визначено мету, завдання та напрямки проведення досліджень, проведено патентний пошук, огляд, узагальнення сучасних літературних даних за темою дисертації.

Дисертантом самостійно здійснено клініко-статистичний аналіз 160 хворих: проведено клінічне обстеження та лікування 80 жінок та 80 чоловіків хворих на розацеа. Особисто проведено відбір хворих для проведення інструментальних, патоморфологічних, імуногістохімічних, імунологічних досліджень, імуноферментного аналізу. Клінічний матеріал зібрано автором на клінічних базах Київської міської шкірно-венерологічної лікарні та міжрайонного шкірно-венерологічного диспансеру № 4 м. Києва.

Біохімічні дослідження виконано спільно з співробітниками ДУ «Інститут педіатрії, акушерства та гінекології АМН України», патоморфологічні та імуногістохімічні дослідження виконано спільно з співробітниками ДУ «Інститут урології АМН України», інструментальні - спільно з співробітниками ДУ «Науково-практичний центр променевої діагностики АМН України», вивчення взаємозв'язків гормонів та гемоциркуляції проведено спільно з співробітниками ДУ «Інститут геронтології АМН України», імунологічні дослідження виконано спільно з співробітниками Національного наукового центру «Інститут кардіології імені акад. М.Д. Стражеска АМН України» (лабораторія імунології). Всі дослідження проведені при безпосередній участі здобувача.

Автором написані всі розділи дисертації, сформульовано висновки, розроблені практичні рекомендації, проведена статистична обробка отриманих результатів. Матеріали дисертації викладені у наукових працях, опублікованих самостійно та у співавторстві, а також у тій частині актів впровадження, що стосуються науково-практичної новизни.

Апробація результатів дисертації. Апробовані та впроваджені в клінічну практику матеріали та результати дисертаційної роботи у вигляді 12 доповідей на міжнародних симпозіумах та науково-практичних конференціях з міжнародною участю: «Вік та шкіра» (Київ, 2004), Ювілейній конференції, присвяченій 80-річчю Інституту дерматології та венерології АМН України (Харків, 2004), «Шкіра та внутрішні хвороби, дерматологічні синдроми» (Київ, 2005), «Дерматовенерологія в проблемі сімейного лікаря» (Київ, 2006), «Сучасний менеджмент в дерматовенерології: діагностичні, лікувальні та правові аспекти» (Київ, 2007), «Захворювання шкіри обличчя, волосистої частини голови та дерматози, асоційовані з ураженням слизової оболонки» (Київ, 2008), «Новітні перспективні технології діагностики та лікування в дерматовенерології та косметології» (Донецьк, 2008); IV та V міжнародних конгресах з прикладної естетики та косметології в Україні (Київ, 2004, 2005 ), І (VIІІ) зґїзді Української асоціації лікарів-дерматовенерологів і косметологів (Київ, 2005), 16-му конгресі Європейської академії дерматології та венерології (Вена, 2007), VIIІ Національному конгресі з дерматокосметології та естетичної медицини (Донецьк, 2008).

Отримані результати та рекомендації впроваджені в практику лікувальних закладів м.Києва, інших міст та регіонів України, в навчальний процес профільних кафедр вищих медичних навчальних закладів України.

Публікації. Основні положення дисертації повністю висвітлені в наукових працях, серед яких 21 стаття у журналах, що рекомендовані ВАК України, 8 тез. Отримано три деклараційні патенти України на корисні моделі; розроблені та впроваджені в практику лікарів методичні рекомендації.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота викладена на 333 сторінках машинописного тексту, з яких 57 сторінок займають список літератури. Робота складається із вступу, аналітичного огляду літератури, опису матеріалів і методів досліджень, 6 розділів власних досліджень, висновків, практичних рекомендацій і списку використаної літератури, який містить 564 джерела ( 144 праць кирилицею, 420 латиницею). Робота ілюстрована 78 таблицями, з яких 3 займають цілу сторінку кожна, та 42 рисунками.

2. Основний зміст роботи

Матеріал та методи дослідження. У дисертаційній роботі представлено дані обстеження та лікування 160 хворих на розацеа, серед них - 80 жінок та 80 чоловіків віком від 21 до 75 років, що лікувались в Київській клінічній міській шкірно-венерологічній лікарні та міжрайонному шкірно-венерологічному диспансері № 4 м. Києва у 2003-2007 рр. Контрольну групу становили 130 здорових осіб відповідного віку.

Рівень гіпофізарних гормонів: фолікулостимулюючого гормону (ФСГ), лютеїнезуючого (ЛГ), пролактину (ПРЛ) та статевих гормонів: вільного тестостерону (Тв), естрадіолу (Е2) та прогестерону (П) в сироватці крові визначали імуноферментним методом (тест-системи фірми Equipar (Італія), фотометр- MSR- 1000, фірми Syntron, США.

Дослідження кровотоку в екстракраніальних судинах голови та шиї проведено за допомогою ультразвукової діагностичної системи Sonoline-Elegra (Siemens) із визначенням лінійної (ЛШК) та об'ємної швидкостей кровотоку (ОШК) в загальних (ЗГСА), зовнішніх ЗСА) та внутрішніх сонних артеріях (ВСА), основних (ОА) та хребтових (ХА) артеріях праворуч і ліворуч, та їх діаметрів.

Дослідження кровообігу в лицевій вені виконували за допомогою ультразвукової діагностичної системи Voluson-730 Expert (Німеччина), визначали внутрішній діаметр судини, пікову систолічну, кінцеву діастолічну та середню швидкості кровотоку.

Дослідження кровоносних мікросудин бульбарної кон'юнктиви (БК) проведено на мікросудинах поверхневого шару в прелімбальній та проміжній зонах за допомогою щільової лампи Zeiss SL 160 зі збільшенням від 1х5 до 1х32 та стереоскопічного мікроскопу МCСO за методикою, розробленою Верещакою В.В. із співавторами, 2007. Судинні показники оцінювались напівкількісним методом за тією ж методикою. Оцінка гемомікроциркуляції включала визначення судинних та позасудинних порушень. Гістологічне дослідження біоптатів шкіри проводили за загальноприйнятими методиками із забарвленням гематоксилін - еозином та за Ван-Гізоном.

Імуногістохімічне (ІГХ) дослідження проводилося за стандартною авідин-біотиновою пероксидазною методикою з використанням Vectastain ABC Elite rabbit та mouse kit (Vector, Burlingame, CA). Отриману експресію оцінювали напівкількісним методом (Malstrum P.U., 1998).

Електронно-мікроскопічне дослідження біоптатів шкіри проводили з використанням електронного мікроскопу ЕМ-125К.

Морфометричні дослідження здійснювали з використанням системи аналізу зображень та комп'ютерної програми “Quickphoto MICRO 2,2-P0008.jpg” до мікроскопу «Olympus ВХ-40». Використовуючи об'єктив із збільшенням х 20, в гістологічному препараті підраховували середню кількість гемокапілярів у сосочковому шарі дерми в квадраті на площі 100 мкм 2 - судинний коефіцієнт (СК ).

Визначення кількості лімфоцитів з антигенними детермінантами CD3+, CD4+, CD8+, CD16+ проводили на цитофлюорометрі FACStar Plus (Becton-Dickinson, США). Оцінка проліферативної здатності лімфоцитів вивчали в реакції бластної трансформації лімфоцитів (РБТЛ) з ФГА та з тканиною шкіри; внутрішньоклітинний кисневозалежний метаболізм нейтрофілів (Нф) та моноцитів (Мц) - за НСТ-тестом з урахуванням резервних можливостей клітин. Концетрацію циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) визначали за методом Digeon M. (1977), рівень С-реактивного білку - імуноферментним методом.

Статистичну обробку отриманих результатів досліджень проводили на персональному комп'ютері із застосуванням IBM PS (програма Excel) та з використанням ліцензованої програми Statistica 6.0. Обчислювали значення середньої арифметичної (М), середнього квадратичного відхилення (у) помилки визначення середнього квадратичного (m). Рівень вірогідності розходжень (Р) між порівнювальними групами визначали за допомогою параметричного t-критерію Ст'юдента, кореляційний аналіз проводився з обчисленням коефіцієнта кореляції (r). Рівень вірогідності розходження (Р) між порівнювальними групами непараметричних показників визначали за методом альтернативного варіювання Ойвіна, 1960.

Результати дослідження та їх обговорення. Під нашим наглядом знаходилися 160 хворих на розацеа: 80 жінок та 80 чоловіків. Серед жінок із судинною формою захворювання 23,8% знаходилися в активному репродуктивному періоді, 66,5% - в пізньому репродуктивному та менопаузі, 9,5% - в постменопаузі.

Запальна форма розацеа зустрічалася у 38,6% жінок активного репродуктивного періоду, 47,4% - пізнього репродуктивного та менопаузи, 10,5% - в постменопаузі.

Серед судинних форм у хворих на розацеа чоловіків 45% випадків припадає на вік до 45 років, 40% - 45-59 років, 10% - від 60 років. Серед запальних форм розподіл за віком практично не відрізнявся від судинних: до 45 років - 47,5%, 45-59 років - 40%, від 60 років -12,5%. 70% пацієнтів із ринофімою мали вік понад 60 років. Статистично достовірні відмінності у хворих чоловіків зареєстровані у віці до 35 років, коли судинна форма розацеа зустрічалася у 2,5 рази частіше за запальну, та в 35-40 років, коли кількість запальних форм у 2,5 рази була вищою за судинні.

В цілому серед хворих до 45 років жінок було 41 особа (51,8%), що в 1,4 раза більше ніж чоловіків відповідного віку (29 осіб - 36,6 %), Р < 0,05.

Тривалість захворювання до року відмічена у 14.3% жінок та 10% чоловіків. Тривалість захворювання від 1 до 5 років реєструвалась достовірно частіше у жінок - 47,5% проти 31,3% у чоловіків, Р < 0,05. В цій групі хворих у жінок запальні форми переважали над судинними в 1,6 рази, у чоловіків - в 3,2 рази. Протягом 5-10 років хворіли 42,5% чоловіків та 27,5% жінок, Р < 0,05. В цій віковій групі у чоловіків судинна форма зустрічалася в 2 рази частіше за запальну (відповідно 65,0% та 32,5%), Р < 0,05.

У жінок з тривалістю захворювання понад 10 років у 2, 7 рази переважали судинні форми над запальними (відповідно 23,8% та 8,8%); у чоловіків інфільтративно-продуктивна форма зустрічалася в 4,5 рази частіше за запальну, та в 2,3 рази - за судинну.

Спадкова обтяженість у обстежених хворих достовірно частіше визначалась у жінок: у 32 (40%) проти 14 (17,5% ) - у чоловіків, Р < 0,05.

У хворих на розацеа жінок розвиток запальних форм спостерігався в 71,3% всіх випадків захворювання, в 2,7 рази перевищуючи аналогічний по-казник судинних форм(26,3%), Р< 0,05. У всі вікові періоди кількість запальних форм перевищувала кількість судинних: в активному репродуктивному періоді в 3,8 рази (23,8% та 6,3%), пізньому репродуктивному та менопаузі - в 2,2 рази (32,5% та 15,0%), в постменопаузі - в 3 рази (15,0% та 5%).

У хворих на розацеа чоловіків 40% склали запальні форми, по 20% судинна та інфільтративно-продуктивна форми. Запальні форми переважали над судинними у віці до 45 років ( в 1,9 рази), в 45-60 років - в 2,1 рази.

Розподіл хворих на розацеа за запальними формами виявив , що у хворих на розацеа жінок найбільший відсоток складають папульозні форми (57,8%), що в 1,45 рази перевищують аналогічний показник у чоловіків (40%), Р < 0,05. Конглобатні форми розвивалися частіше у чоловіків - 10% проти 1,8% у жінок.

У жінок папульозні форми переважали над папуло-пустульозними в активному репродуктивному періоді в 2 рази, в пост менопаузі - втричі (10,5% та 3,5%). В пізньому репродук-тивному періоді та перименопаузі їх кількість практично не відрізняється: 22,7% та 24,6%.

Отже, у хворих на розацеа жінок серед запальних форм переважають більш легкі- папульозні (57,8%), а у чоловіків - більш тяжкі папуло-пустульозні та конглобатні ( 65%).

У хворих на розацеа жінок серед супутньої патології найчастіше реєструвалися вегето-судинна дистонія (61,3%), хронічний холецистит (52,5%), варикозне розширення вен нижніх кінцівок (48,8%), гіпертонічна хвороба І-ІІ ступеня (46,3%). При цьому вегето-судинна дистонія у хворих жінок зустрічалася в 1,8 разів частіше ніж у чоловіків (33,8%), Р < 0,05; хронічний холецистит - у 1,46 рази частіше ніж у чоловіків (36,3%), Р < 0,05.

Достовірно більший відсоток - 51,3% жінок проти 20% чоловіків страждали на мігрень, Р < 0,05. У хворих на розацеа чоловіків частіше ніж у жінок у 1,36 разів виявлялися хронічні гастрити та гастродуоденіти (63,8% проти 47,5%), Р < 0,05. Алергія (харчова, медикаментозна, контактні дерматити, тощо) супроводжувала перебіг розацеа у 42,5% жінок (в 1,4 рази частіше) та в 28,8% чоловіків.

У 35% хворих на розацеа жінок виявлялося порушення менструального циклу, фіброміома - у 22,5%, патологія яєчників у 23,7%. Достовірно вищою (33,3% проти 19,3%) була розповсюдженість мастопатій у хворих на судинну форму проти запальної, Р < 0,05.

У 21,3% хворих на розацеа чоловіків діагностован хронічний простатит. Доброякісна гіперплазії передміхурової залози виявлена в 4 рази частіше при інфільтративно-продуктивній формі ніж при судинній та запальній, Р < 0,05.

У хворих на розацеа жінок найбільше впливовими тригерними (згідно наших досліджень) факторами є : вживання гарячих напоїв (71,3%), стрес (67,5%) та алкоголь (66,3%). Погіршення перебігу захворювання після тривалої інсоляції відмічали 57,1% пацієнток із судинною формою та 52,6% жінок із запальними формами.

У чоловіків найчастіше негативно на перебіг розацеа впливають вживання алкоголю (73,8%) та гарячих напоїв (57,5%), гіперінсоляція (61,9%). Негативний вплив інсоляції частіше відмічали хворі на інфільтративно-продуктивну форму (85,0%). Стрес, як тригерний фактор, визначили тільки 38,8% хворих чоловіків, що в 1,7 рази нижче за аналогічний показник у жінок, Р < 0,05. Вплив температури навколишнього середовища на перебіг захворювання відмічали 52,5% жінок та 42,5% чоловіків.

При судинній формі переважна більшість пацієнток (71,4%) мали суху шкіру. При запальній формі розацеа 28,1% пацієнток мали жирну шкіру, 36,8% - комбіновану, 21,1% - суху, 14,0% - нормальну. Чутлива шкіра визначалась у 52 (65%) хворих на розацеа жінок.

Серед хворих на розацеа чоловіків 50% мали жирну шкіру, 23,8% - нормальну, 15,0% - комбіновану, 11,3% - суху. Підвищену чутливість шкіри відмічали 33 (41,7%) хворих на розацеа чоловіків, що було достовірно нижчим за аналогічний показник у жінок (65%), Р < 0,05.

Кліщ Demodex folliculorum виявлявся достовірно частіше на шкірі хворих на розацеа чоловіків - 54 (67,5%) проти 41 (51,3%) хворих на розацеа жінок, Р < 0,05. У віях хворих чоловіків кліщ виявлявся у 31,3% проти 22,5% у жінок.

Найважливішими клінічними проявами при розацеа вважаються поява припливів, розвиток еритеми та запальної висипки в уражених зонах.

На тривалість припливів до години вказали 57 (71,3%) хворих жінок та 48 (60,0%) чоловіків.

Найчастіше у хворих на розацеа жінок еритема локалізувалася в ділянках щік (85,9%). Періорбітальна ділянка вражалася тільки у 3,8% хворих. Розповсюдження еритеми на все обличчя було реєстровано у 20 (25%) жінок.

У хворих на розацеа чоловіків локалізація еритеми визначалась в ділянках щік (77,5%) та носу (71,3%). Еритема розповсюджувалася на все обличчя у 28 (35,0%) хворих. На відміну від жінок у 3 (3,8%) хворих чоловіків еритема виявлялася поза межами обличчя ( у 2 -х - в зоні грудей, у одного - на темені в зоні облисіння).

В цілому локалізація розташування запальних елементів співпадала з локалізацією еритеми. Розповсюдження елементів висипки на все обличчя у хворих на запальну та інфільтративно-продуктивну форми відмічалося у 16 (28,1%) хворих жінок та 28 (46,7%) хворих чоловіків , Р < 0,05.

Розвиток телеангіектазій відмічено у 63 (78,8%) хворих на розацеа чоловіків та у 54 (67,5%) жінок. Набряк шкіри зустрічався у 35 (43,8%) хворих жінок та 47 (58,8%) чоловіків, був характерним для запальних форм. Достовірно частіше (в 1,7 рази) гіперплазія сальних залоз виявлялась у хворих на розацеа чоловіків - у 53 (66,7%) проти 32 (40,0%) у жінок. Лущення шкіри визначалось у 53,8% чоловіків та 45% жінок.

Морфологічні, імуногістохімічні та електронномікроскопічні дослідження проведені 18 хворим на розацеа. Контрольну групу досліджень склали біоптати шкіри обличчя 10 пацієнтів, забрані під час операцій.

При запальній формі в епідермісі визначалися порушення процесів ороговіння у вигляді дискератозу та пара кератозу. У дермі визначались вогнища розпушення, гомогенізації волокон сосочкового шару, з обовґязковою наявністю різного ступеня виразності лімфоїдно-гістіоцитарної інфільтрації з переважною її локалізацією поблизу придатків шкіри. У вогнищах запальної інфільтрації виявлялась велика кількість тонкостінних кровоносних капілярів із нерівномірним їх наповненням та гіперплазія сальних залоз.

При інфільтративно-продуктивній формі розацеа визначались мінімально виражені запальні зміни у вигляді дрібних вогнищевих скупчень лімфоїдних клітин у глибоких шарах дерми, які не мали зв'язку з придатками шкіри, реєструвалися великі вогнища мало - та безклітинного склерозу. Звертали на себе увагу явища ангіоматозу дерми з ектазією кровоносних судин (венул та капілярів), часто з потовщенням їх стінок.

При імуногістохімічному дослідженні експресія судинного ендотеліального фактора росту (VEGF) виявлялася у вигляді коричневих дрібних гранул у цитоплазмі та гомогенного забарвлення ядер клітин епідермісу, а також у вигляді коричневого гомогенного забарвлення периваскулярного простору в дермі.

Таблиця 1 Індекс експресії судинного ендотеліального фактору росту (VEGF) у хворих на розацеа

Група дослідження	Кількість обстежених, n	Індекс експресії VEGF, епідерміс	Індекс експресії VEGF, дерма
Контроль	10	2,6 ± 0,2	2,1 ± 0,3
Хворі на розацеа, об'єднана група	18	5,2 ± 0,8 *	3,4 ± 0,5 *
Хворі на розацеа, запальна форма	8	5,6 ± 0,6 *	4,0 ± 0,5 *, **
Хворі на розацеа, ринофіма	10	4,7 ± 0,3*	2,7 ± 0,3

Примітки:

1. *- достовірне підвищення відносно відповідних показників контрольної групи;

2. **- достовірне підвищення відносно показника хворих із ринофімою.

Індекс експресії VEGF (табл.1) у епідермісі об'єднаної групи хворих (запальна та інфільтративно-продуктивна форми) був достовірно підвищений за відповідний показник групи контролю і склав 5,2 ± 0,8 , у хворих із запальною формою - 5,6 ± 0,6 , у хворих із ринофімою - 4,7 ± 0,3, в контрольній групі - 2,9 ± 0,3 (Р<0,05).

У дермі індекс експресії VEGF був достовірно вищим у хворих на розацеа із запальною формою - 4,0 ± 0,5 та в об'єднаній групі - 3,4 ± 0,5 (Р<0,05). В підгрупі хворих із ринофімою індекс експресії VEGF був достовірно нижчим за відповідний показник хворих на розацеа із запальною формою.

Слушною здається гіпотеза, що в групі хворих на розацеа із запальною формою більш активними є процеси ангіогенезу, про що свідчить переважне підвищення індексу експресії VEGF як у епідермісі, так і в дермі.

Експресія рецепторів росту фібробластів 3 (FGFR-3) клітинами епідермісу (табл..2) була достовірно вищою у хворих на ринофіму в порівнянні з контрольною групою.

Таблиця 2 Індекс експресії рецепторів факторів росту фібробластів-3 клітинами епідермісу та дерми хворих на розацеа

Група дослідження	Кількість обстежених, n	FGFR-3, епідерміс	FGFR-3, дерма
Контроль	10	2,9 ± 0,3	1,9 ± 0,3
Хворі на запальну форму розацеа	8	4,3 ± 0,8	2,8 ± 0,3*
Хворі на ринофіму	10	5,2 ± 1,1*	4,5 ± 0,5* **

Примітки:

1. *- достовірне підвищення відносно відповідних показників контрольної групи;

2. **- достовірне підвищення відносно відповідних показників другої групи.

Індекс експресії FGFR-3 в епідермісі (табл. 2) хворих на ринофіму склав 5,2 ± 1,1, в контрольній групі - 2,9 ± 0,3, Р<0,05; у хворих на запальну форму розацеа дорівнював 4,3 ± 0,8. У дермі хворих на розацеа індекс експресії FGFR-3 був достовірно вищим за відповідні показники здорових осіб.

Значне підвищення експресії рецепторів роста фібробластів у хворих на ринофіму свідчить більше про активацію мезенхімальних клітин дерми, що сприяє розростанню сполучної тканини, ніж про активацію процесів ангіогенезу.

З метою вивчення процесів проліферації у хворих на розацеа нами досліджено експресію проліферативного ядерного антигена епідермальними клітинами. В групі хворих на запальну форму індекс експресії PCNA був вищим (5,0 ± 1,0) за відповідний показник контрольної групи (3,7 ± 0,5). Індекс експрессії PCNA у хворих на ринофіму склав 5,6 ± 0,7, в контрольній групі - 3,7 ± 0,5, Р < 0,05. Значне підвищення експресії PCNA клітинами епідермісу хворих на інфільтративно-продуктивну форму розацеа (ринофіму) свідчить про активацію процесів проліферації в клітинах епідермісу цієї групи хворих.

При морфометричному дослідженні біоптатів шкіри обличчя у пацієнтів із запальною формою та ринофімою виявлено достовірне збільшення в порівнянні з нормою кількості новоутворених кровоносних судин у дермі. При запальній формі судини були дрібними тонкостінними, а у хворих на ринофіму - більш крупними, дилатованими, з потовщеними стінками. Судинний коефіціент в групі контролю склав 0,66 ± 0,05. СК у пацієнтів із запальною формою становив 1,76 ± 0,08, а в групі пацієнтів із ринофімою - 1,38 ± 0,06.

Зниження СК у хворих на ринофіму в порівнянні з показником групи із запальною формою розацеа свідчить про перевагу процесів склерозування дерми над процесами неоангіогенезу, які відіграють важливу роль в патогенетичних механізмах запальних форм розацеа. Надмірний неоангіогенез супроводжується формуванням незрілих, неповноцінних мікросудин.

Вважаємо, що подібні зміни лежать в основі розвитку рецидивуючого перебігу захворювання.

При електронномікроскопічному дослідженні біоптатів шкіри хворих на запальну форму розацеа в частині венозних гемокапілярів спостерігались утворення численних виростів та інвагінацій на люмінальній поверхні цитоплазми клітин. Визначались дистрофічні зміни ендотеліоцитів у вигляді набряку і просвітлення матриксу мітохондрій та зменшення кількості цитоплазматичних органел і мікровезікул. В периферійній частині ендотеліоцитів спостерігались ущільнення і витончення цитоплазми, а в окремих ділянках - порушення цілісності ендотеліальної вистилки. Базальна мембрана частини венозних гемокапілярів була витончена, іноді фрагментована або повністю відсутня.

Серед хворих даної групи дослідження у вогнищах запальної інфільтрації спостерігались новоутворені гемокапіляри, які характеризувались невеликим діаметром та ендотеліальними клітинами із збільшеною кількістю вільних рибосом, полісом, цистерн ендоплазматичної сітки, мітохондрій та мікрофіламентів. На базальній і люмінальній поверхнях таких мало диференційованих ендотеліальних клітин спостерігались численні вирости та інвагінації, а базальна мембрана була витончена або переривчаста.

В групі хворих із ринофімою у венозних гемокапілярах частіше виявлялись темні ендотеліоцити з вакуолізованою цитоплазмою та невеликою кількістю органел, а поодинокі світлі ендотеліальні клітини мали виразні ознаки деструкції цитоплазматичних органел. Спостерігались численні складки, інвагінації, пухирі люмінальної поверхні ендотеліоцитів, в окремих ділянках мали місце витончення ендотеліальної вистилки аж до повної її відсутності.

Базальна мембрана деяких гемокапілярів була багатошарова, а в деяких - вогнищево потовщена, гомогенізована або склерозована.

Новоутворені гемокапіляри з характерними ультраструктурними ознаками в даній групі дослідження спостерігались рідше. В артеріальних гемокапілярах дистрофічно-деструктивні зміни спостерігались у невеликій частині судин та виявлялись утворенням інвагінацій на люмінальній і в меншій мірі - на базальній поверхні ендотеліальних клітин, підвищенням електронної щільності ендотеліоцитів, зменшенням кількості цитоплазматичних органел та їх дистрофічними змінами. Дистрофічні зміни з вакуолізацією цитоплазми спостерігались також в перицитах, чого не було в попередніх групах дослідження.

Встановлено, що морфологічні зміни переважали у венозному відділі гемомікроциркуляторного русла шкіри; при запальній формі розацеа визначалися дистрофічні зміни ендотеліальної вистилки гемокапілярів, а при інфільтративно-продуктивній формі спостерігались дистрофічно-деструктивні зміни всіх елементів судинної стінки.

В патогенезі розацеа провідна роль належить змінам в гормональній системі організму та впливу гормонів (особливо статевих та пролактину) на гемоциркуляцію, імунологічні показники, фактори росту клітин.

Нами досліджено рівні гонадотропних та статевих гормонів у крові всіх обстежених нами хворих на розацеа.

Аналіз гормональних показників у жінок активного репродуктивного віку, хворих на розацеа, дозволив визначити достовірне зменшення рівня естрадіолу в першу фазу менструального циклу - 0,26 ± 0,02 нмоль/л проти 0,57 ± 0,1 нмоль/л у здорових жінок відповідного віку. У другу фазу циклу зареєстровано достовірне збільшення рівня ЛГ - 11,5 ± 2,2 МО/л проти 7,1 ± 0,4 МО/л в контролі відповідно. Концентрація прогестерону у крові пацієнток (54,8 ±7,9нмоль/л) у 3,6 рази перевищувала аналогічний показник контрольної групи (15,2 ± 1,5нмоль/л), Р < 0,05.

Звертало увагу підвищення рівня пролактину в крові, яке перевищувало верхню межу норми у 7 жінок із 12 (58,3%) та коливалось у межах 27,6 - 54,0 нг/мл. Значне достовірне підвищення коефіцієнту П/Е2 (155,6 ± 28,4 проти 38,0 ± 5,1) у ІІ фазу менструального циклу в порівнянні з контролем свідчило про особливо активний біосинтез прогестерону яєчником в результаті дизрегуляторних впливів з боку лютеїнізуючого гормону та пролактину.

В перехідний до менопаузи період рівень ФСГ в крові хворих на розацеа жінок був у 2,5 рази нижчим за показники контрольної групи (10,7 ± 1,8 МО/л проти 26,6 ± 4,7 МО/л відповідно), Р < 0,05. Коефіцієнт ЛГ/ФСГ достовірно перевищував норму.

У 73,7 % хворих концентрація естрадіолу в крові була нижче, а у 26,3% - достовірно перевищувала норму. Це призводило до нівелювання зрушень при обчислюванні середніх величин і потребувало диференційованого аналізу одержаних результатів. Концентрація естрадіолу у жінок із гіпоестрогенією склала 0,34 ± 0,07 нмоль/л, із гіперестрогенією - 1,18 ± 0,17 нмоль/л проти 0,87 ± 0,03 нмоль/л у жінок контрольної групи,Р < 0,05 в обох випадках.

У жінок із гіпоестрогенією вміст прогестерону (2,94 ± 0,6 нмоль/л) в крові достовірно знижувався відносно показників контрольної групи (5,6 ± 0,6 нмоль/л); у жінок із гіперестрогенією рівень прогестерону в крові не відрізнявся від норми. За умов гіпоестрогенії коефіцієнт П/Е2 не змінювався, а Т/Е2 достовірно збільшувався, що репрезентувало відносну гіперандрогенію. За умов гіперестрогенії визначалось зменшення коефіцієнтів П/Е2 та Т/Е2 відносно показників контрольної групи, що свідчило про зрушення міжгормональних взаємозв'язків у цього контингенту хворих в бік посилення естрогенних впливів.

В постменопаузальному періоді концентрація ФСГ та ЛГ в крові всіх обстежених відповідала віковій нормі. Середній рівень пролактину 11,4 ± 2,3 нг/мл був достовірно вищим за показник контролю (5,6 ± 1,5 нг/мл відповідно). Вміст естрадіолу в крові хворих жінок зменшився на 56% відносно контрольних показників (0,18±0,05 нмоль/л проти 0,32±0,02 нмоль/л), Р < 0,05; тестостерону - на 65,1% (1,21±0,20 нмоль/л проти 1,86±0,15 нмоль/л) , Р < 0,05. Рівень прогестерону не змінювався.

Таблиця 3 Вміст гонадотропних гормонів у сироватці крові чоловіків, хворих на розацеа, у різні вікові періоди

Група	Кількість обстеж, (n)	ФСГ 5-20МО/л	ЛГ 2-15МО/л	ЛГ/ФСГ	ПРЛ 1-20нг/мл
Чоловіки, хворі на розацеа, віком до 45р. (І гр.)	29	11,3 ± 1,51	17,8 ± 4,0*	2,04 ± 0,47* Д	13,21 ± 1,85
Чоловіки, хворі на розацеа, віком 45-59 р. (ІІ гр.)	27	12,15 ± 1,72	16,9 ± 1 5,0 Д	1,42 ± 0,40 Д	11,84 ± 1,74
Чоловіки, хворі на розацеа, віком від 60 р. (ІІІ гр.)	24	14,58 ± 1,4	11,43 ± 1,9	0,82 ± 0,13 * ДД	10,07 ± 1,0
Чоловіки без розацеа, віком до 45р. (ІVгр.)	20	10,28 ± 0,69	9,48 ± 1,64	0,93 ± 0,15	10,70 ± 0,89
Чоловіки без розацеа, віком 45-59 р. (V гр.)	20	10,94 ± 1,75	15,04 ± 0,79	1,45 ± 0,15	11,98 ± 2,25
Чоловіки без розацеа, віком від 60 р. (VІ гр.)	15	13,8 ± ,72	15,60 ± 3,70	1,13 ± 0,12	9,31 ± 1,25

Примітки^

1. * - різниця достовірна відносно показників чоловіків контрольної групи відповідного віку, Р < 0,05;

2. Д - різниця достовірна відносно показників чоловіків до 45 років, Р < 0,05;

3. ДД- різниця достовірна відносно показників чоловіків віком 45 - 59 років, Р < 0,05.

Зрушення балансу статевих та гонадотропних гормонів у чоловіків, хворих на розацеа, залежало від віку обстежених та форми захворювання.

У хворих на розацеа чоловіків концентрація ФСГ, пролактину та прогестерону знаходилась в межах норми (табл.3). Проте у пацієнтів віком до 45 років концентрація ЛГ в крові була достовірно вищою (17,8 ± 4,0 МО/л проти 9,48 ± 1,64 МО/л) ніж у здорових чоловіків, відповідно збільшувався і коефіцієнт ЛГ/ФСГ.

Напруження гонадотропної функції гіпофізу в цій віковій групі було обумовлено відносно низьким рівнем вільного тестостерону в крові, який у чоловіків з розацеа склав 27,3 ± 2,8 нмоль/л проти 37,4 ± 3,0 нмоль/л у здорових чоловіків відповідного віку, Р < 0,05.

В той же час, після 45 років достовірно збільшується вміст ЛГ та естрадіолу, концентрація вільного тестостерону, навпаки знижується. Такі зміни призводять до збільшення коефіцієнту ЛГ/ФСГ, Т/ЛГ та Тв/Е2..

У пацієнтів 45-59 років простежується тенденція до зниження вмісту вільного тестостерону а у віці від 60 років концентрація гормону достовірно знижується відносно показників чоловіків контрольної групи.

Таблиця 4 Вміст статевих гормонів у сироватці крові чоловіків, хворих на розацеа, у різні вікові періоди

Група	Кількість обстеж. (n)	Е2 нмоль/л	Тв нмоль/л	П нмоль/л
1	2	3	4	5
Чоловіки, хворі на розацеа, віком до 45р. (І гр.)	29	0,240 ± 0,02 *	27,3 ± 2,8 *	2,32 ± 0,49
Чоловіки, хворі на розацеа, віком 45-59 р. (ІІ гр.)	27	0,250 ± 0,03 * Д	19,3 ± 2,4 Д	2,00 ± 0,41*
Чоловіки, хворі на розацеа, віком від 60 р. (ІІІ гр.)	24	0,300 ± 0,07 Д	13,9 ± 1,4 * Д ,Д Д	1,82 ± 0,32 *
Чоловіки без розацеа, віком до 45р. (ІVгр.)	20	0,08 ± 0,01	37,4 ± 3,0	1,64 ± 0,37
Чоловіки без розацеа, віком 45-59 р. (V гр.)	20	0,180 ± 0,04	24,0 ± 4,7	1,12 ± 0,17
Чоловіки без розацеа, віком від 60 р. (VІ гр.)	15	0,21 ± 0,05	16,9 ± 1,3	1,03 ± 0,15

Примітки:

1. * - різниця достовірна відносно показників чоловіків контрольної групи відповідного віку, Р < 0,05;

2. Д - різниця достовірна відносно показників чоловіків до 45 років, Р < 0,05;

3. ДД- різниця достовірна відносно показників чоловіків віком 45 - 59 років, Р < 0,05.

Звертав на себе увагу високий рівень естрадіолу в крові чоловіків із розацеа (табл.4), який вже в молодому віці достовірно перевищував відповідний показник чоловіків контрольної групи. Так, у пацієнтів віком до 45 років він складав 0,240 ± 0,02 нмоль/л проти 0,08 ± 0,01 нмоль/л в контролі, Р < 0,05; у віці 45-59 років- 0,250 ± 0,03 нмоль/л проти 0,180 ± 0,04 нмоль/л, Р < 0,05. Тенденція до збільшення рівня естрадіолу спостерігалась у хворих віком від 60 років. Особливо суттєво у чоловіків із розацеа зменшувався коефіцієнт Тв/ Е2 : в 4,1 рази до 45 років, в 2,3 рази в 45-59 років та в 1,2 рази у віці від 60 років. Індивідуальний аналіз показників вмісту пролактину в крові чоловіків дозволив виявити тенденцію до збільшення цього показника відносно здорових чоловіків відповідного віку. Так, збільшення вмісту гормону відносно показників контролю в першій віковій групі (до 45 років) спостерігалось у 8 пацієнтів ( 27,5%), у ІІ-й групі - у 5 (18,4%) та в ІІІ-й - у 2 (8,3%).

Як при судинній, так і при запальній формах розацеа у хворих віком до 45 років рівень тестостерону в крові достовірно знижувався, а естрадіолу підвищувався відносно показників у чоловіків контрольної групи; вміст прогестерону не змінювався (табл.5).

Відповідно до зниженої секреції тестостерону концентрація ЛГ в крові при запальній формі розацеа достовірно збільшувалась (19,01 ± 3,64 МО/л проти 9,48 ± 1,64 МО/л в контролі), а при судинній мала тенденцію до збільшення.

Рівень пролактину у крові був достовірно підвищений в крові у чоловіків із судинною формою (17,7 ± 2,39 нг/мл проти 10,07 ± 0,89 нг/мл в контролі) розацеа. За обох форм розацеа значно зменшувався коефіцієнт Тв/ Е2..

Таблиця 5 Вміст статевих гормонів у чоловіків, (залежно від форми захворювання)

Група	Кількість обстеж. (n)	Е2 нмоль/л	Тв нмоль/л	П нмоль/л
Чоловіки, хворі на розацеа, (судинна форма)	10	0,246 ± 0,03 *	27,66 ± 4,07 *	1,85 ± 0,25
Чоловіки, хворі на розацеа, (запальна форма)	19	0,210 ± 0,02 *	27,07 ± 3,55 *	1,98 ± 0,46
Чоловіки без розацеа	20	0,08 ± 0,01	37,40 ± 3,0	1,64 ± 0,37

Примітка. * - різниця достовірна відносно показників чоловіків, відповідної за віком контрольної групи, Р < 0,05.

Особливо виражені ці зміни були при судинній формі захворювання (у 5,0 разів відносно контрольних показників, при запальній формі - у 3,8 рази).

Загальним для обох форм захворювання у віці 45-59 років було достовірне збільшення вмісту естрадіолу в крові ( у пацієнтів із судинною формою захворювання цей показник становив 0,29 ± 0,04 нмоль/л, із запальною - 0,27 ± 0,04 нмоль/л) та тенденція до зниження вмісту вільного тестостерону.

У чоловіків із судинною формою розацеа визначалось також статистично достовірне зниження коефіцієнту Т/П (12,44 ± 3,0 проти 21,43 ± 3,3).

Для пацієнтів із ринофімою був притаманним знижений відносно контрольних показ-ників вміст вільного тестостерону (12,22 ± 1,29 нмоль/л проти 16,93 ± 1,3 нмоль/л), Р < 0,05. Концентрація естрадіолу в крові мала тенденцію до збільшення (0,33 ± 0,14 нмоль/л проти 0,21 ± 0,05 нмоль/л). Зареєстровано достовірне зниження коефіцієнту ЛГ/ФСГ, який становив 0,75 ± 0,22 проти 1,13 ± 0,12 в контролі, що вказує на дизрегуляторні зміни тропної функції гіпофізу. Мала місце тенденція до зниження коефіцієнту Т/П 11,54 ± 3,44 проти 16,44 ± 2,7 в контролі, що свідчило про можливу роль прогестерону у розвитку рінофіми, оскільки поруч із нормальними та зниженими рівнями прогестерону в крові досить високі концентрації гормону мали місце у половини обстежених.

Отже не викликає сумніву, що ендокринні фактори відіграють значну роль у патогенезі розацеа. При цьому розвитку захворювання можуть сприяти як безпосередні зміни концентрації гормонів, так і порушення міжгормональних взаємозв'язків.

Враховуючи роль судин каротидного басейну в кровопостачанні обличчя та відсутність даних про стан гемодинаміки проведено дослідження лінійної швидкості кровотоку (ЛШК), об'ємної швидкості кровотоку (ОШК) та діаметру в загальній сонній артерії (ЗГСА), зовнішній сонній артерії (ЗСА), внутрішній сонній артерії (ВСА) у хворих на розацеа та в контрольній групі обстежених відповідної статі та віку.

У хворих жінок у порівнянні з контрольною групою показник лінійної швидкості кровотоку в ЗСА був нижчим: праворуч відповідно 57,3 ± 3,4 та 74,1 ± 4,3 см/сек, Р < 0,05 та ліворуч - 58,8 ± 3,4 та 61,5 ± 5,7 см/сек; також визначалось достовірне зниження об'ємної швидкості кровотоку в правій ЗСА (0,092 ± 0,009 та 0,124 ± 0,02 л/хв, Р < 0,05) та лівій (0,090 ± 0,007 та 118 ± 0,03 л/хв, Р < 0,05).

У хворих на розацеа жінок статистично достовірно меншими у порівнянні з контрольною групою були діаметри ЗГСА ( відповідно правий 5,5 ± 0,09 та 8,0 ± 0,3 мм; лівий 5,6 ± 0,1 та 6,05 ± 0,3 мм), ВСА (відповідно правий 4,7 ± 0,1 та 6,4 ± 0,4 мм; лівий 5,5 ± 0,9 та 4,9 ± 0,1 мм), ЗСА (відповідно правий 3,9 ± 0,08 та 4,2 ± 0,1 см; лівий 3,7 ± 0,09 та 4,4 ± 0,3 мм), що свідчить про зниження кровотоку в басейні кровозабезпечення зовнішньої сонної артерії.

Вираженими виявилися відмінності показників лінійної та об'ємної швидкостей кровотоку в зовнішній сонній артерії у хворих чоловіків. Так, статистично достовірно нижчі показники лінійної швидкості кровотоку (праворуч 63,6 ± 7,2 та 80,7 ± 7,5 см/сек; ліворуч 64,4 ± 7,8 та 81,0 ± 8,2 см/сек) та об'ємної швидкості кровотоку (праворуч відповідно 0,099 ± 0,01 та 0,173 ± 0,04 л/хв; ліворуч 0,118 ± 0,02 та 0,209 ± 0,04 л/хв, Р < 0,01). У хворих на розацеа чоловіків виявлено достовірне зменшення діаметру ЗСА у порівнянні з в контролем - праворуч 4,3 ± 0,3 мм та 4,7 ± 0,02 мм; ліворуч 4,3 ± 0,2 мм та 4,8 ± 0,01 мм).

Проведено аналіз міжсистемних взаємозв'язків між гемодинамічними показниками в загальній сонній артерії (ЗГСА), внутрішній сонній артерії (ВСА), зовнішній сонній артерії (ЗСА) та вмістом окремих гормонів у жінок контрольної групи.

Для жінок контрольної групи характерні кореляційні зв'язки між об'ємною швидкістю кровотоку в ЗГСА праворуч та вмістом естрадіолу (r = 0,86), між об'ємною швидкістю в правій ЗСА та пролактином (r = - 0,82) та в лівій ЗСА з лютеїнотропним гормоном ( r = 0,84) та коефіцієнтом ЛГ/ФСГ ( r = 0,91).

У хворих жінок у 4,5 рази збільшується кількість кореляційних зв'язків та відбувається їх якісний перерозподіл, оскільки поряд із наявністю кореляції об'ємної швидкості кровотоку з вмістом окремих гормонів формуються зв'язки між діаметром ЗГСА та ВСА з вмістом тестостерону, пролактину та прогестерону.

У пацієнток із розацеа об'ємна швидкість кровотоку в правій ЗГСА від'ємно корелює з ФСГ ( r = - 0,50), в лівій ЗГСА - від'ємно з ЛГ ( r = - 0,51), а діаметр цієї артерії має кореляційні зв'язки з пролактином ( r = 0,52) та прогестероном ( r = 0,51). Діаметр правої ВСА позитивно корелює з рівнем тестостерону ( r = 0,60), а об'ємна швидкість кровотоку в лівій ЗСА від'ємно корелює з коефіцієнтом ЛГ/ФСГ ( r = - 0,54) та ЛГ ( r = - 0,63), позитивно - з рівнем тестостерону ( r = 0,60). Співвідношення об'ємної швидкості кровотоку в правій ЗСА до ЗГСА від'ємно корелює з вмістом пролактину ( r = - 0,53).

У хворих жінок у порівнянні з контрольною групою посилюються взаємозв'язки між рівнем гормонів та показниками гемодинаміки в екстракраніальних судинах каротидного басейну. Так, у хворих жінок формуються кореляції не тільки з об'ємною швидкістю, але і з діаметром лівої ЗГСА та правої ВСА, розширюється діапазон гормонів, які приймають участь в системі кореляційних зв'язків із показниками гемодинаміки ( в контрольній групі -3 гормона, в групі хворих -5 гормонів).

У чоловіків контрольної групи лінійна швидкість кровотоку в правій та лівій ЗГСА від'ємно корелює з співвідношенням тестостерон/ прогестерон (r = - 0,95; r = - 0,93 відповідно). Об'ємна швидкість в правій ЗГСА корелює з співвідношенням тестостерон/ЛГ (r = - 0,83), а діаметр позитивно корелює з вмістом ФСГ (r = 0,88). В лівій ЗГСА лінійна та об'ємна швидкості кровотоку позитивно корелюють із вмістом прогестерону (r = 0,92). Діаметр лівої ЗГСА від'ємно корелює з індексом тестостерон /ЛГ (r = - 0,88).

В контрольній групі чоловіків також виявлені кореляції показників ЛШК та ОШК у внутрішній сонній артерії з вмістом окремих гормонів. Так, ЛШК у правій ВСА позитивно корелює з індексом ЛГ/ФСГ (r = 0,92), а в лівій ВСА з вмістом ЛГ (r = 0,90) та пролактином (r = 0,94), об'ємна швидкість кровотоку в лівій ВСА має позитивний кореляційний зв'язок з вмістом прогестерону (r = 0,92) та від'ємний з співвідношенням тестостерон /прогестерон (r = - 0,89). Кореляційні зв'язки гемодинамічних показників у лівій та правій ЗСА характеризуються наявністю від'ємної кореляції ЛШК у правій ЗСА з співвідношенням тестостерон /ЛГ (r = - 0,96), та в лівій ЗСА - позитивним із вмістом ЛГ (r = 0,91). Об'ємна швидкість кровотоку в лівій ЗСА корелює з вмістом прогестерону (r = 0,95).