Функціональний стан кохлео-вестибулярної системи у хворих на цукровий діабет

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна установа "Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМН України"

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ СТАН КОХЛЕО-ВЕСТИБУЛЯРНОЇ СИСТЕМИ У ХВОРИХ НА ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ

14.01.14 - ендокринологія

ЖЕРДЬОВА Надія Миколаївна

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Українському науково-практичному центрі ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України

Науковий керівник

доктор медичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України Маньковський Борис Микитович, Український науково-практичний центр ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України, заступник директора з наукової роботи, завідувач відділу профілактики та лікування цукрового діабету

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України Шидловська Тамара Василівна, Державна установа «Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка АМН України», завідувач лабораторії професійних порушень голосу та слуху

кандидат медичних наук Ткач Сергій Миколайович, Державна установа «Інститут ендокринології та обміну речовин імені В.П. Комісаренка АМН України», завідувач відділення діабетології

Захист відбудеться «16» ______грудня______ 2008 р. о _13___ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.558.01 з ендокринології в Державній установі «Інститут ендокринології та обміну речовин імені В.П. Комісаренка АМН України» за адресою: 04114, м. Київ, вул. Вишгородська, 69

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Державної установи «Інститут ендокринології та обміну речовин імені В.П. Комісаренка АМН України» за адресою: 04114, м. Київ, вул. Вишгородська, 69

Автореферат розісланий «_12____»__листопада___2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор біологічних наук Л.М. Калинська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

вестибулярний слуховий ліпоєвий діабет

Актуальність теми. Цукровий діабет являє собою розповсюджене захворювання, і за даними ВООЗ 2000 року у світі нараховувалося понад 190 млн. хворих на діабет. Кожного року кількість їх зростає на 5-10 %, і 2010 року може скласти 240 млн. Приріст захворюваності на цукровий діабет (ЦД), насамперед, зумовлено відносним збільшенням числа хворих на діабет 2-го типу. Якщо два десятиріччя тому хворі на діабет цього типу складали 80-85 % від загальної кількості пацієнтів із ЦД, то зараз - 90-95 %. В 2006 році в Україні зареєстровано більше 1 мільйона хворих на ЦД, із них 779 тисяч - із ЦД 2-го типу, що складає 86,3 % [Тронько М.Д. і співавт., 2002]. У промислово розвинутих країнах Америки та Європи розповсюдженість цукрового діабету становить 5-6 % і має тенденцію до подальшого росту, особливо у вікових групах старше 40 років [Zimmet P., 2005].

Соціальна значимість цукрового діабету полягає в тому, що він призводить до ранньої інвалідизації та смертності. Тому зусилля лікарів мають бути спрямовані на зниження розповсюдженості, профілактику ускладнень, зменшення інвалідизації та смертності серед хворих на цукровий діабет згідно з Сент-Вінтсентською декларацією, яка закріпила пріоритетність ЦД у національних програмах охорони здоров'я в усіх країнах світу з огляду на неухильне зростання частоти захворюваності [Дедов И.И. и соавт., 2003; Ефимов А.С., 2003]. Основною причиною інвалідизації хворих на діабет є розвиток судинних і неврологічних ускладнень: мікроангіопатії (ретинопатія та нефропатія), макроангіопатії (інфаркт міокарда, інсульт, гангрена нижніх кінцівок), нейропатії. Причинами втрати працездатності за ЦД можуть бути також втрата слуху та вестибулярні розлади, що супроводжуються порушенням рівноваги, запамороченнями [Мітін Ю.В. і співавт., 2005; Шидловська Т.В. і співавт., 2006]. Проведені дослідження з вивчення стану слухового та вестибулярного аналізаторів за цукрового діабету носять розрізнений характер, присвячені в основному вивченню епідеміологічних даних і проведенню діагностичного обстеження із застосуванням окремих методів дослідження, що дає уявлення про функціонування лише окремих ланок кохлео-вестибулярної системи у даної категорії хворих [Fowler P.D. et al., 1999; Assimakopoulos D. et al., 2001; Hirayama T. et al., 2003]. Ми не зустріли в доступній літературі робіт, які б враховували взаємовплив слухових і вестибулярних розладів за ЦД з огляду на функціональну цілісність внутрішнього вуха. Традиційні методи лікування кохлео-вестибулярних порушень, що наразі застосовуються лікарями, часто виявляються недостатньо ефективними, що диктує необхідність вивчення можливостей використання у клінічній практиці інших препаратів із метою корекції стану внутрішнього вуха. У зв'язку з цим доцільним є проведення комплексного дослідження функціонального стану кохлеарного та вестибулярного аналізаторів за ЦД, вивчення впливу тривалості та тяжкості захворювання на стан кохлео-вестибулярної системи та розробка методів корекції слухових і вестибулярних порушень.

Комплексний підхід до вивчення стану слухового та вестибулярного аналізаторів за цукрового діабету дає можливість визначати субклінічні зміни слуху, коли патологічний процес ще можна загальмувати або нівелювати, що надасть можливість підвищити працездатність та поліпшити стан здоров'я та загальну якість життя пацієнтів.

У зв'язку з цим доцільним є проведення комплексного дослідження функціонального стану кохлеарного та вестибулярного аналізаторів за ЦД, вивчення впливу тривалості та тяжкості захворювання на стан кохлео-вестибулярної системи та розробка методів корекції слухових і вестибулярних порушень.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано у рамках НДР “Вивчення вираженості деяких факторів ризику серцево-судинної патології у хворих на цукровий діабет 2-го типу та метаболічний синдром”, № Державної реєстрації 0103U000590 та “Вивчити чинники розвитку мікро- та макроангіопатій з метою розробки методів їх попередження та оптимізації патогенетичної терапії”, № Державної реєстрації 0107U002118, що виконуються у відділі профілактики та лікування цукрового діабету Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин у відповідності до тематичного плану та в межах галузевої програми МОЗ України.

Мета дослідження - вивчення функціонального стану кохлеарного та вестибулярного аналізаторів у хворих на цукровий діабет різних вікових груп для оптимізації діагностики та лікування порушень кохлео-вестибулярної системи.

Завдання дослідження:

Оцінити функціональний стан периферичних і центральних відділів слухового аналізатора у хворих на цукровий діабет.

Оцінити стан функціонування вестибулярного аналізатора за допомогою вестибулометрії у хворих на цукровий діабет.

Вивчити вплив тривалості захворювання, тяжкості перебігу цукрового діабету, стану компенсації, наявності діабетичної ретинопатії, артеріальної гіпертензії та виду цукрознижувальної терапії на функціональний стан слухового та вестибулярного аналізаторів у хворих на цукровий діабет.

Вивчити зміни функціонального стану слухового та вестибулярного аналізаторів залежно від віку обстежуваних хворих.

Вивчити вплив препарату альфа-ліпоєвої кислоти на функціональний стан кохлео-вестибулярної системи у хворих на цукровий діабет.

Об'єкт дослідження - кохлео-вестибулярна система за цукрового діабету.

Предмет дослідження - показники слухової та вестибулярної функції у хворих на цукровий діабет різних вікових категорій.

Методи дослідження - клінічне обстеження, визначення лабораторних показників крові, суб'єктивна та об'єктивна (імпедансометрія, продукти спотворення отоакустичної емісії, коротколатентні слухові викликані потенціали) аудіометрія, вестибулометрія та статистична обробка отриманих даних.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше проведено порівняльне комплексне дослідження кохлео-вестибулярної системи у пацієнтів трьох вікових груп, які хворіють на цукровий діабет, і здорових обстежених відповідного віку. Вивчено залежність показників аудіо- та вестибулометрії від рівня глікованого гемоглобіну та тривалості захворювання.

Встановлено, що формування порушень слуху за цукрового діабету відбувається як у центральних відділах слухового аналізатора, яке характеризується сповільненням швидкості проведення імпульсу по провідних шляхах слухового аналізатора за даними визначення коротколатентних слухових викликаних потенціалів (КСВП), так і у периферичних відділах, що проявляється погіршенням відповідей зовнішніх волоскових клітин за даними дослідження продуктів спотворення отоакустичної емісії (ПСОАЄ).

Встановлено зростання порогів сприйняття звуків у хворих на цукровий діабет зі збільшенням віку. Відмінною рисою функціонування центральних відділів звукового аналізатора у хворих на цукровий діабет є уповільнення проведення імпульсу по провідних шляхах незалежно від їх віку.

Вперше встановлено характерну залежність порушень слуху у високочастотному діапазоні від рівня компенсації цукрового діабету у хворих усіх вікових груп.

При дослідженні функціонального стану вестибулярного аналізатора за даними спонтанної вестибулометрії встановлено, що функція рівноваги суттєво погіршувалася зі збільшенням віку хворих на цукровий діабет, на противагу цьому зміни експериментальних вестибулярних реакцій були вираженішими у молодих осіб, особливо з погіршенням рівня компенсації цукрового діабету.

Вперше з метою корекції порушень кохлео-вестибулярної системи у хворих на цукровий діабет запропоновано застосування препарату б-ліпоєвої кислоти. Проведений курс лікування поліпшує стан слухового аналізатора переважно у периферичному відділі та вестибулярного аналізатора - у центральному відділі.

Практичне значення одержаних результатів. Виявлені зміни у слуховому та вестибулярному апаратах у хворих на цукровий діабет можуть бути використані у клінічній ендокринології, оториноларингології та отоневрології для розробки оптимальних схем і підходів до діагностики (включаючи використання традиційної суб'єктивної аудіометрії, у тому числі камертональних досліджень слуху, порогової, надпорогової тональної та мовної аудіометрії; об'єктивних методів діагностики слуху - реєстрації коротколатентних слухових викликаних потенціалів і продуктів спотворення отоакустичної емісії; спонтанної та експериментальної вестибулометрії) і лікування кохлео-вестибулярних порушень. Доведено необхідність відокремлення у групу підвищеного ризику розвитку слухових та вестибулярних порушень хворих на цукровий діабет, надто в стані декомпенсації (при рівні глікованого гемоглобіну, що перевищує 9,0%). Застосування препаратів альфа-ліпоєвої кислоти показало їх ефективність як засобу корекції функціонального стану кохлео-вестибулярної системи, що дозволяє рекомендувати їх у комплексному лікуванні хворих на цукровий діабет.

Особистий внесок здобувача. Автором особисто проаналізовано наукову літературу з проблеми, що досліджується, проведено інформаційний пошук. Сумісно з науковим керівником сформульовано мету та завдання роботи. Самостійно проведено клінічні дослідження, розроблено та апробовано схему лікування кохлео-вестибулярних порушень у хворих на цукровий діабет, виконано математико-статистичну обробку одержаних результатів, сформульовано висновки та практичні рекомендації, написано всі розділи роботи та автореферат.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися й обговорювалися на 5 зарубіжних (III meeting of the DFSG and neurodiab (2004); X Jubileuszowy Zjard Naukowy Polskiego Towarzystwa Diabetologicznego (Варшава 12-14 травня 2005); 15 Annual Meeting of the Diabetic Neuropathy Study Group of the EASD (2005); 42^nd EASD Annual Meeting, Копенгаген, (2006); 19 World Diabetes Congress, (2006); та 5 вітчизняних конференціях (Українського наукового медичного товариства отоларингологів у м. Донецьку, 2003; м. Харкові, 2005; м. Яремчe, 2006 і на науково-практичних конференціях “Ендокринологія в Україні: медичні проблеми та практичні рішення” у м. Харкові, 2005; 2006).

Публікації результатів дослідження. Результати дослідження опубліковано у 12 наукових роботах, із них 4 статті в журналах, рекомендованих ВАК України, 7 тезових робіт у журналах, один деклараційний патент на винахід (69345 А, Бюл. №8).

Об'єм і структура дисертації. Дисертація викладена на 151 сторінці машинописного тексту і складається з введення, огляду літератури, розділу, що характеризує матеріали і методи досліджень, 3 розділів власних досліджень, розділу присвяченому аналізу і узагальненню отриманих результатів, висновків, практичних рекомендації, списку використаної літератури, який налічує 180 літературних джерел (87 українсько- та російськомовних та 93 іноземних). Дисертація ілюстрована 33 таблицями та 19 рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Загальна характеристика обстежених та методи дослідження. Під нашим спостереженням перебували 105 хворих на ЦД 1-го та 2-го типів, з них 44 особи були чоловічої статі та 61- жіночої статі. З них 43 пацієнта хворіли на ЦД 1-го типу та 62 - 2-го типу. П'ятдесят шість пацієнтів (53,33 %) отримували інсулінотерапію, 36 (34,28 %) хворих - пероральні цукрознижувальні препарати та 13 - комбіновану терапію (інсулінотерапія + пероральні цукрознижувальні препарати) (12,38 %), гіпертонічну хворобу мали 65 осіб, що склало 61,90 % від загальної кількості хворих на діабет.

Хворих було розподілено на 3 групи залежно від віку за класифікацією Лопотко А.І. (1986). До першої групи, молодого віку, були віднесені пацієнти 17-39 років (30 осіб), до другої - середнього віку - 40-59 років (44 хворих), третьої - похилого віку - 60-79 років (31 пацієнт). У контрольної групи було включено 32 особи, без цукрового діабету. Вони також були розподілені на відповідні за віком 3 групи. Хворі на цукровий діабет були розподілені на підгрупи залежно від тривалості захворювання, та виду цукрознижувальної терапії.

В залежності від ступеня тяжкості захворювання в першій віковій групі хворі з середнім та важким ступенем захворювання складали однакову кількість осіб, в інших двох групах переважали пацієнти з середнім ступенем тяжкості протікання захворювання.

Пацієнтам було проведено загальнолабораторне обстеження для виключення клінічно значимих змін, котрі могли вплинути на стан кохлео-вестибулярної системи. Пацієнти були без обтяженого отоларингологічного анамнезу та не працювали в умовах шуму та вібрації.

Зміни у функціональному стані кохлео-вестибулярної системи за цукрового діабету можуть бути одним з проявів діабетичної нейропатії. Для підтвердження цієї гіпотези ми вирішили перевірити наявність діабетичної дистальної нейропатії у хворих на діабет найбільш доступним методом, використовуючи градуйований камертон, за допомогою якого визначали рівень вібраційної чутливості на великому пальці обох нижніх кінцівок. У всіх вікових групах спостерігалося вірогідне зниження показника вібраційної чутливості порівняно з контрольною групою відповідного віку.

Проводили вивчення стану кохлеарного та вестибулярного аналізаторів залежно від тривалості захворювання та рівня глікованого гемоглобіну. В першій віковій групі переважали хворі з рівнем глікованого гемоглобіну понад 9,0 % (14 осіб), по 8 осіб мали рівень глісованого гемоглобіну менше 7,0 % та 7,6-8,9 %. В другій віковій групі менше 7,5 % мали 8 осіб, 7,6-8,9 % - 15 пацієнтів та понад 9,0 % - 21 людина. В групі віком 60-79 років по 8 пацієнтів мали рівень глікованого гемоглобіну до 7,5 % та 7,6-8,9 % та 15 осіб - понад 9,0 %.

Для реалізації мети та задач роботи був використаний комплекс клінічних та інструментальних методів дослідження. Проводили збір анамнестичних даних, загальний огляд.

Біохімічне дослідження венозної крові виконувалося за допомогою наборів ЗАТ “Біофарма” (Україна) на спектрометрі Ultrospec 3000 (Швейцарія) шляхом кінетичних реакцій. Глікозильований гемоглобін визначався на катриджах на апараті DCA 2000+ (Англія). Рівень глікемії визначався за допомогою набору ферментативної глюкози на біохімічному напівавтоматі MICROS 60. Дослідження проводились зранку, натщесерце.

Дослідження функціонального стану кохлео-вестибулярної системи проводилось на базі Державної установи “Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка АМН України” у лабораторії клінічної аудіології та вестибулології.

Обстеження слухової функції проводили за допомогою традиційної суб'єктивної аудіометрії та об'єктивних методів діагностики слуху: динамічної імпедансометрії, коротколатентних слухових викликаних потенціалів, продуктів спотворення отоакустичної емісії.

Суб'єктивна аудіометрія включала дослідження слуху шепітною (ШМ) та розмовною мовою (РМ); виконання оклюзійних проб (дослідів Бінга та Федеріче); проведення порогової тональної аудіометрії з подачею звукових сигналів по повітряній та кістково-тканинній провідності, надпорогової тональної аудіометрії, визначення диференційного порогу сприйняття інтенсивності звуку, а також проведення мовної аудіометрії (визначення 50 % порогу розбірливості тесту числівників та 100 % розбірливості слів по повітряній та кістково-тканинній провідності.

Реєстрація коротколатентних слухових викликаних потенціалів (КСВП) проводилася за допомогою аналізуючої системи МК-12 фірми “Amplaid” (Італія) в екранованій звукоізольованій камері. Викликана електрична активність реєструвалася у відповідь на іпсілатеральну (звукова стимуляція та реєстрація проводиться на одному і тому ж боці) та контралатеральну (звукова стимуляція здійснюється з протилежного боку) монауральну стимуляцію. Як звукові стимулятори використовували тональні посилки тривалістю 100 мс. Частота слідування імпульсів становила 21 с. Кількість виборок - 2000. Використовувався час аналізу - 12 мс при смузі пропускання фільтрів 0,5-2 кГц [Perez del Valle B. et al., 1996].

Дослідження продуктів спотворення отоакустичної емісії проводилося на апараті “Mimosa acustics” системи DP IR-10C. Сутність його полягає у реєстрації слабких акустичних сигналів волоскових клітин завитки. ОАЕ віддзеркалює активний механічний процес, що відбувається на рівні зовнішніх волоскових клітин спірального органа [Пальчун В.Т. і співавт., 1999; Сушко Ю.О. і співавт.,2003].

Дослідження вестибулярної функції включало проведення спонтанної та експериментальної вестибулометрії. Спонтанна вестибулометрія передбачала дослідження функції рівноваги: хода по прямій, флангова хода, тест Фукуда, кефалографія, реєстрація спонтанного та позиційного ністагму. При експериментальній вестибулометрії проводили обертальну стимуляцію за Барані (10 обертів за 20 секунд з кутовим прискорення 180 град./с) з електроністагмографічною реєстрацією отриманих даних.

Реєстрацію спонтанного, позиційного та експериментального ністагму виконували методом електроністагмографії за допомогою електроенцефалографа “ЕЕG-8S” (фірми “Medicor”, Угорщина) на паперовій смужці, яка рухалася зі швидкістю 7,5-15 мм/с. Для розшифровки даних електроністагмографії обов'язковою умовою було попереднє калібрування очних рухів, за якого відведення очей на кут 20° відповідало зміщенню пера реєструючого приладу на 10 мм від ізолінії. Відсутність вегетативних порушень оцінювали як 0-ий ступінь вестибуло-вегетативної реакції, збліднення або почервоніння шкіряних покривів із легкою нудотою - як 1-ий ступінь, появу холодного поту та симптомів нудоти - як 2-ий ступінь, виникнення нудоти - як 3-ій ступінь. Тривалість сенсорної реакції відзначали за виникненням і зникненням відчуття запаморочення. Усім хворим аудіометричне та вестибулометричне дослідження проводили вранці.

Всі отримані результати статистично обробляли на персональному комп'ютері Pentium III з використанням ліцензійного пакету прикладної статистики State Soft Inc. (1999) “Statistica for Windows”. Для обробки статистичних даних застосовували загальноприйняті методи варіаційної статистики (розрахунок середніх величин, оцінка їх вірогідності), для оцінки вірогідності розбіжностей середніх величин використовували критерій Стьюдента (t). На засаді величини критерію Стьюдента та кількості спостережень за спеціальними таблицями визначалась вірогідність (р). За р<0,05 різницю вважали вірогідною, за 0,05<р<0,1 констатували тенденцію до вірогідності різниці даних.

Результати дослідження та їх обговорення. Характеристика слуху у хворих на цукровий діабет. У хворих на цукровий діабет всіх вікових груп відбувається погіршення слуху, яке більш виражене у групах зрілого та літнього віку. Ці зміни виявлялись у вигляді зниження порогу сприйняття слуху за даними суб'єктивної аудіометрії, як на всьому частотному діапазоні, так і у діапазоні високих частот (табл. 1). Аналіз стану слухової функції залежно від давності захворювання жодних залежностей не виявив. Ці результати співпадають із даними С.А. Хасанова (1982), але суперечать результатам Р.В. Кофанова (1972), O. Celik і співавторів (1996), A. Sieger і співавторів (1983), які вказують на те, що частота та ступінь ураження слухового аналізатора перебувають у прямій залежності від давності діабету. Напевно, такі розходження можна пояснити значно меншою кількістю хворих на ЦД із виявленими порушеннями слуху, включених у інші дослідження, а також тим, що ці автори не застосовували кількісних методів аудіометричної оцінки слуху. Проведений нами аналіз не виявив зв'язку між гіпертонічною хворобою і станом слуху у хворих на цукровий діабет. На рівень сприйняття звуків також не впливала наявність такого ускладнення, як діабетична ретинопатія, проте S.W. Duck (1997) і O. Celik (1996) своїми дослідженнями доводили протилежне, а саме, що втрата слуху є значнішою за наявності діабетичної ретинопатії та гіпертонічної хвороби. Нами не виявлено також зв'язку порогового сприйняття звуків із тяжкістю, що співпадає з даними дослідження Р.В. Кофанова (1972).

Відзначено залежність підвищення порогів звукового сприйняття на високих частотах при декомпенсації цукрового діабету в усіх групах хворих. Дані закономірності чіткіше проявлялися при аналізі порушень слуху у зоні високих частот. У пацієнтів, що знаходились на комбінованій цукрознижувальній терапії, порівняно з пацієнтами, які отримували пероральні цукрознижувальні препарати, стан слухової функції був вірогідно кращим (р<0,05).

До погіршення слуху можуть приводити різні чинники, притаманні цукровому діабету (порушення обміну речовин з ураженням судин різного калібру за типом діабетичних мікроангіопатій, ранній розвиток атеросклеротичного ураження, розвитком діабетичної нейропатії) що відіграють значну роль у порушенні функціонального стану внутрішнього вуха.

Таблиця 1

Показники аудіометрії у хворих на ЦД та осіб контрольної групи

Показники	Особи молодого віку (17-39 років)	Особи зрілого віку (40-59 років)	Особи літнього віку (60-79 років)
	Здорові особи (n=22)	Хворі на цукровий діабет (n=60)	Здорові особи (n=22)	Хворі на цукровий діабет (n=88)	Здорові особи (n=20)	Хворі на цукровий діабет (n=62)
Пороги сприйняття звуків на частотах 125-8000 Гц, дБ	6,62 ±0,28 b	9,67 ±0,45*,b	11,31 ±0,89 a	18,51 ±1,09*,a	22,56 ±1,71 a,b	32,47 ±2,04* a,b
Пороги сприйняття звуків на високих частотах 4000-8000 Гц, дБ	6,92 ±0,42 b	11,91 ±0,88*,b	15,72 ±1,19 a	26,78 ±1,57*,a	32,96 ±2,54 a,b	50,34 ±2,50* a,b

Примітки:

* - р<0,001 у порівнянні з групою здорових осіб у відповідних вікових групах;

^a - р<0,05 у порівнянні з групою осіб молодого віку;

^b - р<0,05 у порівнянні з групою осіб зрілого віку.

За вмісту глікованого гемоглобіну понад 9,0 % зафіксовано вірогідне погіршення слуху на високих частотах порівняно з групою, де рівень глікованого гемоглобіну був меншим від 7,5 %, у всіх вікових групах. Наприклад, в осіб літнього віку за рівня глікованого гемоглобіну понад 9,0 % пороги сприйняття звуків на високих частотах на 39,5 % були гіршими, ніж за вмісту глікованого гемоглобіну менше 7,5 %. На 24,7 % пороги сприйняття слуху були гіршими за рівня глікованого гемоглобіну 7,6-8,9 % порівняно з показниками слуху у тих, хто мав глікований гемоглобін менше від 7,5 %. В осіб молодого віку виявлено погіршення слуху на високих частотах на 33, 9 % за рівня HbA1c 7,6-8,9 % і на 36,1 % за рівня HbA1c понад 9,0 %, на відміну від пацієнтів, які перебували у стані компенсації захворювання. У групі осіб зрілого віку пороги сприйняття слуху були гіршими на 26,7 % за рівня HbA1c 7,6-8,9 % порівняно з тими, хто мав HbA1c менше 7,5 % і на 51,5 % - хворими з HbA1c понад 9,0 %. Отже, за декомпенсації ЦД стан слуху погіршується на високих частотах. Отримані нами дані ще раз підтверджують, що першочергово порушення слуху за ЦД зачіпають зону завитки, де сприймаються високі частоти. Про це свідчать і роботи С.А. Хасанова (1982), N. Buller і співавторів (1986); T.T. Varkonyi і співавторів (2002). На противагу їм, Р.В. Кофанов (1972) і M. Rozanska-Kudelska і співавтори (2002) не виявили впливу стану компенсації ЦД на погіршення слуху.

Для поглибленого вивчення функціонального стану внутрішнього вуха у хворих на цукровий діабет доцільно проводити дослідження за допомогою коротколатентних слухових викликаних потенціалів.

Виходячи з даних аналізу коротколатентних слухових викликаних потенціалів, можна зробити висновок про участь у формуванні порушень функціонального стану внутрішнього вуха слухового аналізатора, метаболічного чинника (рівень компенсації захворювання), діабетичної нейропатії та супутньої патології, такої, як гіпертонічна хвороба як у осіб молодого, так і зрілого та літного віку. За даними КСВП відзначено погіршення проведення імпульсу по провідним шляхам слухового аналізатора, починаючи зі слухового нерва та закінчуючи нижніми буграми чотиригорбикового тіла, що відповідає МПІ 1-5. Порівняльною оцінкою результатів суб'єктивної та об'єктивної аудіометрії виявлено вірогідне зниження слуху та збільшення часу проведення імпульсу по провідних шляхах слухової системи у хворих на цукровий діабет всіх трьох вікових груп порівняно з особами контрольної групи. Слід відзначити, що порівняльний аналіз результатів визначення коротколатентних слухових викликаних потенціалів у хворих різних вікових груп показав відсутність суттєвих відмінностей у величинах досліджуваних показників. Разом із тим, із літератури відомо про розвиток певних змін функціонального стану слухової системи у людей у процесі фізіологічного старіння [Олисов В.С. і співавт., 1981]. Можливо, за діабету відбувається нівелювання цих вікових відмінностей. Дані факти можуть свідчити на користь гіпотези про роль метаболічних порушень в ураженні нервової системи за цукрового діабету [Gries F.A. et al., 2003]. Деякі автори вказують на те, що стан біоелектричної активності нервової системи пов'язано з тривалістю захворювання [Obrebowski A. Et al., 1999; Toth F. Et al., 2001]. Отримані нами дані, навпаки, свідчать, що тривалість захворювання не впливає на швидкість проведення імпульсу по провідних шляхах слухового аналізатора, тоді як за погіршення компенсації цукрового діабету відбувається сповільнення проведення імпульсу у центральних відділах слухового аналізатора. Це співпадає з даними N. Buller і співавторів (1986); T.T. Varkonyi і співавторів (2002).

Також ми не виявили взаємозв'язку, досліджуючи дані КСВП залежно від наявності діабетичної ретинопатії, що співпадає з даними G. Lisowska (2001) і M.S. Park (2001). У результаті аналізу залежності порушень слуху від рівня компенсації ЦД за даними суб'єктивної аудіометрії на всіх частотах отримано вірогідне зниження слуху в осіб зрілого та літнього віку за декомпенсації ЦД (рівень глікованого гемоглобіну понад 9,0 %) порівняно з особами, які перебували у стані компенсації (рівень глікованого гемоглобіну нижчий від 7,5 %). Дані закономірності чіткіше проявлялися при аналізі порушень слуху у зоні високих частот. У хворих усіх трьох вікових груп слух був вірогідно гіршим за рівня глікованого гемоглобіну понад 7,6 % порівняно з хворими, які перебували у стані компенсації. За даними об'єктивної аудіометрії лише в осіб молодого віку не знайдено залежності порушення швидкості проведення імпульсу по провідних шляхах слухової системи від стану компенсації ЦД.

При аналізі залежності стану слуху від виду цукрознижувальної терапії, тільки в осіб третьої вікової групи, що знаходяться на комбінованій терапії, виявлено кращі пороги сприйняття звуків, як на всьому діапазоні частот, так і на високих частотах порівняно з хворими, що отримують пероральні цукрознижувальні препарати. За даними КСВП також лише у пацієнтів літнього віку, що отримують інсулінотерапію та пероральні цукрознижувальні препарати, реєструється сповільнення проведення імпульсу по провідних шляхах слухового аналізатора порівняно з особами, які отримують комбіновану терапію. Залежність від тяжкості захворювання виявлено за допомогою реєстрації показників КСВП, а саме сповільнення проведення імпульсу по МПІ 1-5, лише у групі молодого віку, які мають важкий ступінь тяжкості, що може бути пов'язано з лабільним перебігом цукрового діабету, частими гіпоглікемічними станами, декомпенсацією діабету. У хворих віком 60-79 років виявили залежність швидкості проведення імпульсу по провідних шляхах слухового аналізатора, а саме його уповільнення при наявності гіпертонічної хвороби, що може бути наслідком більш виражених атеросклеротичних уражень судин у даної групи хворих. В інших вікових групах цієї залежності не виявлено.

Функціональний стан вестибулярного апарата у хворих на цукровий діабет. Порівняно з контрольною групою у хворих на цукровий діабет вірогідно погіршується статокінетична функція за показниками кефалографії, “крокуючого” тесту Фукуда, порушення ходи по прямій, флангової ходи (табл. 2). Скарги, характерні для вестибулярних розладів, у хворих на цукровий діабет переважали у старших вікових групах, що співпадало з даними визначення статокінетичної стійкості. За результатами експериментальних вестибулярних реакцій, навпаки, зростання тривалості післяобертового ністагму та вестибулосенсорної реакції переважало у пацієнтів молодшого віку.

Таблиця 2

Показники статичної та динамічної рівноваги здорових осіб і хворих на діабет різних вікових груп

Показники	Особи молодого віку (17-39 років)	Особи зрілого віку (40-59 років)	Особи літнього віку (60-79 років)
	Здорові особи (n=11)	Хворі на цукровий діабет (n=30)	Здорові особи (n=11)	Хворі на цукровий діабет (n=44)	Здорові особи (n=10)	Хворі на цукровий діабет (n=31)
Індекс кефалографії, у.о.	2,40 ±0,16	3,76 ±0,31***	2,44 ±0,09	5,11 ±0,27***	3,28 ±0,17	5,93 ±0,34***
Відхилення у тесті ходи по прямій, м	0,03 ±0,01	0,14 ±0,03**	0,04 ±0,02	0,20 ±0,03***	0,09 ±0,23	0,44 ±0,09***
“Крокуючий” тест Фукуда, град.	16,50 ±4,34	28,50 ±3,93*	12,72 ±3,04	43,41 ±3,55***	31,50 ±3,07	53,38 ±6,71*
Відхилення у тесті флангової ходи, м	0,05 ±0,02	0,49 ±0,09***	0,02 ±0,01	0,48 ±0,06***	0,17 ±0,03	0,49 ±0,09***

Примітки: * - р<0,05, ** - р<0,01, *** - р<0,001 - порівняно з групою здорових осіб відповідного віку.

У хворих на діабет зареєстровано вірогідне збільшення тривалості післяобертової ністагмової та вестибулосенсорної реакцій (тобто, тривалості запаморочення). На відміну від цих показників, встановлено зменшення швидкості повільної фази ністагму порівняно з групою здорових осіб відповідного віку (табл. 3). У всіх хворих на ЦД відбувається порушення функції вестибулярного апарата за даними статокінетичної стійкості та експериментальних післяобертових реакцій порівняно з особами контрольної групи відповідного віку. Як і при аналізі слухової функції, не виявлено залежності порушень функції вестибулярного аналізатора від тривалості захворювання.

Таблиця 3

Показники експериментальних вестибулярних реакцій у здорових осіб і хворих на діабет різних вікових груп

Особи віком 17-39 років
	здорові (n=22)	хворі (n=60)
Тривалість ністагму, с	31,31±1,49	52,70±1,99***
Сумарна амплітуда ністагму, град.	386,68± 7,96	288,30±17,17***
Частота ністагму, Гц	3,26±0,05	2,69±0,10***
ШПФ, град./с.	46,42±0,90	33,37±2,01***
ВСР (вестибулосенсорна реакція), с	15,86±0,81	39,54±2,34***

Особи віком 40-59 років
	здорові (n=22)	хворі (n=88)
Тривалість ністагму, с	33,13±1,49	45,06±2,00***
Амплітуда ністагму, град.	418,31±8,09	242,93±12,44***
Частота ністагму, Гц	3,01±0,06	2,58±0,08***
ШПФ, град./с.	49,55±0,94	28,51±1,47***
ВСР (вестибулосенсорна реакція), с	17,50±0,80	37,20±2,18***

Особи віком 60-79 років
	здорові (n=20)	хворі (n=62)
Тривалість ністагму, с	29,50±0,97	46,55±1,94***
Амплітуда ністагму, град.	347,5±4,320	261,45±16,97***
Частота ністагму, Гц	3,00±0,05	2,80±0,09***
ШПФ, град./с.	40,94±0,58	31,09±2,03***
ВСР (вестибулосенсорна реакція), с	15,85±0,70	30,22±1,93***

Примітка. *** р<0,001 порівняно з групою здорових осіб відповідного віку.

Порівняльним аналізом показників експериментальних вестибулярних реакцій у хворих на діабет залежно від віку та рівня глікованого гемоглобіну встановлено, що у групі осіб молодого віку із рівнем глікованого гемоглобіну 7,6-8,9 % тривалість ністагму становила 55,09±3,10 с, а за рівня понад 9,0 % - 55,87±2,99 с. На відміну від перших двох груп, хворі які мали рівень HbA1c менше 7,5 %, показник тривалості ністагму був коротший і складав 43,27± 3,77 с (р<0,05). Відповідно вестибулосенсорна реакція тривала 44,06±5,23 с, 42,00±3,08 с і 28,82±3,01 с (р<0,05), а швидкість повільної фази ністагму становила 36,20±4,00 град./с, 32,25±2,85 град./с і 33,06±4,17 град./с (р>0,05).

В осіб другої вікової групи за рівня HbA1c менше 7,5 % тривалість ністагму становила 45,84±6,60 с, за вмісту HbA1c 7,6-8,9 % - 46,16±2,45 с, а за його рівня понад 9,0 % - 46,49±3,57 с; вестибулосенсорна реакція - 41,83± 6,20 с, 38,24±2,96 с і 35,67±3,61 с відповідно; ШПФ - 26,92±3,87 град./с, 33,99±2,53 град./с і 28,36±2,35 град./с відповідно (р>0,05).

У пацієнтів літнього віку за рівня глікованого гемоглобіну менше від 7,5 % тривалість ністагму складала 48,01±3,25 с, за рівня 7,6-8,9 % - 48,91±2,69 с, а за декомпенсації захворювання, тобто коли рівень глікованого гемоглобіну перевищував 9,0 %, - 44,49±3,33 с. Вестибулосенсорна реакція становила 32,94±3,44 с; 29,75±3,15 с і 29,13±3,18 с відповідно; швидкість повільної фази ністагму - 25,95±3,23 град./с; 41,98±3,62 град./с і 38,16± 10,57 град./с (р>0,05).

Отже, пошук залежності дисфункції вестибулярного апарату від стану компенсації цукрового діабету не дав такого чіткого взаємозв'язку цих параметрів, як при аналізі слухової функції. Лише в осіб молодого віку спостерігалося збільшення тривалості післяобертового ністагму та сенсорної реакції за збільшення вмісту глікованого гемоглобіну. У хворих старшого віку такої залежності виявити не вдалося. Не виявлено залежності порушень функціонального стану вестибулярного аналізатора від наявності діабетичної ретинопатії. Аналіз взаємозв'язку порушень вестибулярного аналізатора та гіпертонічної хвороби не дав чіткої залежності.

За даними дослідження статокінетичної стійкості лише при проведенні тесту ходи по прямій виявили вірогідне відхилення даних у пацієнтів з гіпертонічною хворобою третьої вікової групи. А за даними вестибулярних експериментальних реакцій виявлено збільшення тривалості вестибулосенсорної реакції у осіб другої вікової групи з гіпертонічною хворобою.

При досліджені взаємозв'язку вестибулярної дисфункції від тяжкості перебігу захворювання за даними статокінетичної стійкості лише в групі осіб літнього віку при проведенні крокуючого тесту Фукуда було вірогідно виражене відхилення в осіб з важким ступенем тяжкості хвороби, тоді як в інших групах ці залежності відсутні.

За даними показників післяобертового навантаження у групі осіб молодого та зрілого віку з середнім ступенем тяжкості відзначено зменшення показника швидкості повільної фази ністагму порівняно з пацієнтами, які мають важкий ступінь захворювання. У осіб літнього віку з важким ступенем захворювання зареєстровано збільшення вестибулосенсорної реакції порівняно з хворими які мають середній ступінь. Вестибуловегетативна реакція частіше виникала у осіб із середнім ступенем.

За даними статодинамічної рівноваги відхилення були менш виражені у пацієнтів, що знаходились на комбінованій цукрознижувальній терапії, подібні дані ми отримали і аналізуючи показники вестибулярних експериментальних реакцій. У другій групі пацієнти, що отримували комбіновану терапію, мають кращі показники функціонування вестибулярного аналізатора, ніж хворі, які знаходились на інсулінотерапії чи пероральних цукрознижувальних препаратах.

Корекція кохлео-вестибулярних порушень у хворих на цукровий діабет за допомогою препарату -ліпоєвої кислоти. Препарат б-ліпоєвої кислоти призначався хворим у дозі 600 мг для внутрішньовенних ін'єкцій впродовж 15 днів. Існують дані про позитивний вплив цього препарату на вираженість клінічних проявів периферичної сенсорно-моторної та вегетативної нейропатії [Єфімов А.С. і співавт., 2000; Маньковський Б.М. і співавт., 2003; Gries F.A. et al., 2003]. Виходячи з того, що порушення у кохлео-вестибулярній системі за ЦД можуть бути проявом діабетичної нейропатії, ми вирішили для лікування використати препарат б-ліпоєвої кислоти.

Для визначення впливу препарату б-ліпоєвої кислоти на функціональний стан кохлео-вестибулярної системи до дослідження було включено 30 хворих на цукровий діабет, із них 17 осіб мали ЦД 1-го типу та 13 пацієнтів - ЦД 2-го типу, на інсулінотерапії перебували 21 особа, на цукрознижувальній терапії таблетованими препаратами - 9 пацієнтів. Хворі були без обтяженого отоларингологічного анамнезу та не працювали в умовах шуму і вібрації. З 30 обстежених контрольної групи без цукрового діабету було включено до дослідження 10 осіб.

Усім хворим на цукровий діабет проводили дослідження кохлео-вестибулярної системи двічі: на початку терапії та після проведення курсу лікування б-ліпоєвою кислотою.

Для виключення запальних процесів у середньому вусі та з метою забезпечення вірогідності отриманих даних хворим було проведено імпедансометрію (тимпанометрію та реєстрацію акустичного рефлексу). У всіх спостереженнях зареєстровано тимпанограму типу “А” та відповідні до стану слуху пороги акустичного рефлексу, що вказувало на відсутність патології середнього вуха.

Рівень глікованого гемоглобіну у хворих на діабет становив 8,8±0,3 %, тобто пацієнти на початок лікування знаходились у стані субкомпенсації, тому впродовж терапії б-ліпоєвою кислотою цукрознижувальна та гіпотензивна терапія не змінювалась. Перед початком лікування середній рівень глікемії натще становив 10,44±0,66 ммоль/л, після проведеного курсу лікування - 9,77±0,48 ммоль/л (р>0,05).

Ми провели опитування хворих щодо скарг, характерних для порушення кохлео-вестибулярної системи. Перед лікуванням на запаморочення скаржилися 25 пацієнтів, на шум у вухах - 21, на закладання у вухах - 21, на порушення ходи - 11, на вегетативні розлади - 5, на зниження слуху - 10 осіб.

Після проведеного курсу лікування за допомогою препарату б-ліпоєвої кислоти епізоди запаморочення відзначали лише 6 пацієнтів. Шум у вухах зменшився, і після лікування турбував 8 хворих. Закладання у вухах було у 2 осіб. Порушення ходи після лікування турбувало лише 1 особу. Один хворий скаржився після лікування на вегетативні розлади. Лише 2 особи відзначали зниження слуху.

Перед початком лікування зафіксовано низькі значення вібраційної чутливості: праворуч 3,8±0,2 у.о., ліворуч - 3,7±0,2 у.о. Проведене лікування за допомогою препарату б-ліпоєвої кислоти призвело до зменшення проявів діабетичної полінейропатії, і вібраційна чутливість склала праворуч 6,2±0,2 у.о., ліворуч - 6,1±0,2 у.о. (Р<0,05). Показник вібраційної чутливості поліпшився праворуч на 38,7 %, ліворуч - на 39,3 %.

При дослідженні порогового сприйняття слуху на всіх частотах, тобто 125-8000 Гц, у хворих на цукровий діабет перед початком лікування середня втрата слуху склала 18,22±1,27 дБ, а після лікування слух поліпшився, пороги сприйняття звуків зменшилися до 13,85±1,09 дБ (р<0,05). На високих частотах (4000-8000 Гц) порушення слуху у хворих на ЦД було більшим і складало до лікування 28,01±1,98 дБ, після нього - 22,02±1,93 дБ (р<0,05). Після проведеного лікування препаратом б-ліпоєвої кислоти за даними аудіометрії пороги сприйняття звуків на всіх частотах знизилися на 24,0 %, пороги сприйняття звуків на високих частотах поліпшилося на 23,4 % (рис. 1).



Рисунок 1. Середні пороги слуху в різних частотних діапазонах у хворих на ЦД до та після лікування a-ліпоєвою кислотою

Примітки: * ? р<0,05? вірогідна відмінність від даних групи хворих на

ЦД до лікування;

a ? р<0,05? вірогідна відмінність від даних групи здорових осіб.

Продукти спотворення отоакустичної емісії відображають нелінійні процеси у завитці внутрішнього вуха, під час яких відзначається значне зниження відповіді зовнішніх волоскових клітин на частотах 500, 4000, 6000, 8000 і 10000 Гц порівняно з контрольною групою (рис. 2). Отже, після проведеного курсу лікування сталося вірогідне поліпшення відповіді на частотах 500 Гц на 24,9 %, 6000 Гц - на 23,9 % та 8000 Гц - на 31,9 %, що співпадає з даними аудіометричного дослідження, тобто відбулося поліпшення відповіді на високих частотах (рис. 2).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 2. Динаміка змін продуктів спотворення отоакустичної емісії у хворих на ЦД до та після лікування.

Примітка. * - р<0,05 - вірогідна відмінність від даних групи хворих на ЦД до лікування.

За даними вестибулометричного дослідження відзначалося значне порушення функції збереження рівноваги у хворих на ЦД порівняно з контрольною групою. Так, індекс кефалографії у контрольній групі становив 2,38±0,13 у.о., тобто відповідав 0-му ступеню рівноваги, а у хворих на цукровий діабет до лікування - 5,14±0,27 у.о., що відповідає 2-му ступеню порушення рівноваги.

Після лікування показники статичної та динамічної рівноваги мали тенденцію до нормалізації - індекс кефалографії складав у середньому 3,87±0,25 у.о. (р<0,05), що відповідає 1-му ступеню порушення рівноваги.

Порушення ходи у групі контролю становило 0,06±0,02 м, а у хворих на діабет до лікування ? 0,21±0,04 м (р<0,05). Після лікування показник поліпшився на 47,6 % - до 0,11±0,02 м (р<0,05). Середні значення відхилення флангової ходи від прямої у групі контролю відповідали 0,09±0,03 м, у хворих на ЦД до лікування - 0,63±0,10 м (р<0,05), після лікування ? 0,35±0,05 м (р<0,05), тобто, показник поліпшився на 44,5 %. За результатами тесту Фукуда у пацієнтів контрольної групи ротація тіла від вихідної точки становила 9,5±2,4 град., у групі хворих на ЦД до лікування - 46,72±4,6 град., після лікування кут ротації зменшився на 30,2 % і дорівнював 32,62±4,13 град. (р<0,05).

Експериментальні дослідження функції вестибулярного апарату за допомогою обертової проби за Барані (10 обертів за 20 с) виявили дисоціацію вестибулярних реакцій у хворих на цукровий діабет, що проявлялося подовженням ВСР і тривалості ністагму зі зниженням його реактивності (зменшення амплітуди, частоти та ШПФ ністагму). Крім того, у 7 хворих зафіксовано підвищені вестибуловегетативні прояви 1-3-го ступеня. Ністагмова реакція характеризувалася дизритмічністю та появою “німих полів”. Після лікування прояви дисоціаційованої вестибулярної збудливості зменшилися, про що свідчать скорочення тривалості ністагмової реакції на 10,9 %, сенсорної - на 20,0 % і нормалізація вегетативної реакції на тлі підвищення реактивності ністагму на 10,2 % і зменшення “німих полів” на 60,2 %.

Крім того, вестибуловегетативну реакцію 0-го ступеня відзначено до лікування у 46 випадках, в 11 випадках зареєстровано ВВР 1-го ступеня, яка проявлялася почервонінням шкірних покровів, гіперсалівацією, пітливістю. Один пацієнт скаржився на нудоту, що відповідало 2-му ступеню. У двох випадках, окрім нудоти, траплялася блювота, що відповідало 3-му ступеню вестибуловегетативної реакції.

Після лікування вестибуловегетативна реакція поліпшилася. 0-й ступінь ВВР зареєстровано у 67 випадках, 1-й - у 1, 2-й - у 2, 3-й- у жодному випадку. Проведений аналіз показників стану кохлео-вестибулярної системи після курсу лікування препаратом б-ліпоєвої кислоти показав суттєве зменшення відповідних суб'єктивних скарг хворих і об'єктивне поліпшення слуху та функції вестибулярного апарату. Отримані дані показують вірогідне покращення слуху в усьому частотному діапазоні, особливо у зоні високих частот, що підтверджується даними реєстрації продуктів спотворення отоакустичної емісії. Проте швидкість проведення імпульсу по провідних шляхах слухового аналізатора практично залишилася без змін. Очевидно, що відновлення функції слухового аналізатора торкнулося його периферичного відділу на рівні волоскових клітин.

Щодо впливу лікування на стан вестибулярного аналізатора слід зазначити, що після лікування, поряд зі зменшенням скарг, характерних для вестибулярних порушень, відзначено поліпшення, а часом і нормалізація функції контролю рівноваги. При експериментальному навантаженні ми отримали суттєве зменшення вегетативних проявів і тривалості запаморочення, які, як правило, найбільше турбують хворих, виключаючи їх з повноцінного життя.

Підводячи підсумок, слід зазначити, що одержані результати проведених досліджень можна розглядати як доказ ураження кохлео-вестибулярної системи за цукрового діабету. У погіршенні функціонального стану слухового та вестибулярного апаратів можуть відігравати певну роль вік хворих і стан компенсації цукрового діабету. Як засіб корекції порушень слухової та вестибулярної функцій доцільно використання препаратів б-ліпоєвої кислоти.

Дослідження функціонального стану кохлео-вестибулярної системи має проводитись із застосуванням комплексу сучасних методик, що дозволяє діагностувати ураження цієї системи у хворих на цукровий діабет та призначати адекватне лікування.

ВИСНОВКИ

В дисертаційній роботі в результаті комплексного обстеження функціонального стану кохлео-вестибулярної системи у хворих на цукровий діабет різних вікових груп отримано характеристики порушень слухової та вестибулярної функцій за цього захворювання та запропоновано метод корекції виявлених порушень за допомогою препарату б-ліпоєвої кислоти.

Порушення слуху є частим ускладненням цукрового діабету, що проявляється відповідними скаргами хворих і підтверджується зниженням слуху на високих частотах, зареєстрованим методом суб'єктивної аудіометрії.

У хворих на цукровий діабет відзначається сповільнення проведення імпульсу по провідних шляхах слухового аналізатора за результатами визначення коротколатентних слухових викликаних потенціалів, що проявлялося збільшенням латентності 5-го піку та міжпікового інтервалу хвиль 1-5, погіршенням відповідей із зовнішніх волоскових клітин на всіх частотах за результатами реєстрації ПСОАЕ у порівнянні з відповідними показниками у здорових осіб. Ці зміни вказують на ураження як периферичного, так і центрального відділів слухового аналізатора.

Сповільнення проведення імпульсу по провідних шляхах слухового аналізатора за результатами реєстрації слухових викликаних потенціалів виражено однаковою мірою у хворих на цукровий діабет усіх вікових груп у порівнянні зі здоровими особами відповідного віку.

Зниження слуху за цукрового діабету поєднується з вестибулярною дисфункцією центрального типу, що проявляється порушенням статокінетичної стійкості, різноспрямованістю характеристик експериментальних вестибулярних реакцій, а саме: подовженням післяобертового ністагму, сенсорної реакції на тлі зниження показників самого ністагму (частоти, сумарної амплітуди та швидкості повільної фази) за наявності виражених вегетативних проявів.

Скарги, характерні для вестибулярних розладів, у хворих на цукровий діабет переважали у старших вікових групах, тоді як за результатами вивчення експериментальних вестибулярних реакцій, зростання тривалості післяобертового ністагму та вестибулосенсорної реакції переважало у пацієнтів молодшого віку, а порушення стато-кінетичних проб - у хворих старшої вікової групи порівняно з показниками здорових осіб відповідного віку.

За даними суб'єктивної аудіометрії знайдено вірогідне зниження слуху на всіх частотах, найбільш виражене у зоні високих частот, в осіб віком 40-59 років і 60-79 років за рівня HbA1c понад 9,0 % порівняно з особами, у яких вміст HbA1c був меншим від 7,5 %, що вказує на значення декомпенсації цукрового діабету у розвитку порушень слуху.

Тривалість захворювання цукрового діабету, тяжкість перебігу, вид цукрознижувальної терапії не впливали суттєво на показники кохлео-вестибулярної функції у хворих на цукровий діабет.

Зростання вмісту глікованого гемоглобіну пов'язано з погіршенням динамічної і, більшою мірою, статичної рівноваги у хворих на діабет всіх вікових груп, а також окремих показників експериментальних вестибулярних реакцій в осіб молодого віку.

Призначення препарату б-ліпоєвої кислоти приводило до поліпшення стану слухового аналізатора переважно у периферичному відділі, поліпшення слуху на всіх частотах, надто у зоні високих частот, покращення відповіді із зовнішніх волоскових клітин за даними реєстрації ПСОАЕ. Під впливом препарату поліпшується стан вестибулярного аналізатора переважно у центральному відділі, суттєво зменшуються вегетативні прояви, тривалість запаморочення та величина “німих полів”.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. З метою своєчасного виявлення порушень слуху та стану вестибулярного апарату у хворих на ЦД рекомендується до схеми їх обстеження включити визначення стану слухової функції методом дослідження “живою” мовою (шепітною та розмовною), проведення суб'єктивної аудіометрії, надто на високих частотах, і дослідження статокінетичної функції.

2. До схеми терапії кохлео-вестибулярних порушень у хворих на цукровий діабет рекомендується включити курс лікування препаратом б-ліпоєвої кислоти у дозі 600 мг на добу внутрішньовенно крапельно протягом 15 діб.

ПЕРЕЛІК НАУКОВИХ ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Н.М. Жердьова. Стан кохлео-вестибулярної системи при цукровому діабеті // Клінічна ендокринологія та ендокринна хірургія. - 2003. - №4. - С. 9-21.

2. Жердьова Н.М. Функціональний стан вестибулярного апарата у хворих на цукровий діабет // Журнал вушних, носових і горлових хвороб. - 2006. - №2. - С.17-21.