Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ФАРМАЦЕВТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЛІКУВАЛЬНІ ВЛАСТИВОСТІ ЛІПОФЛАВОНУ І КОРВІТИНУ ПРИ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІЙ ГОСТРІЙ НИРКОВІЙ НЕДОСТАТНОСТІ

14.03.05 - фармакологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата фармацевтичних наук

ГОРОШКО ОЛЕКСАНДРА МАР'ЯНІВНА

Науковий керівник - доктор медичних наук, професор Заморський Ігор Іванович, Буковинський державний медичний університет, завідувач кафедри фармакології.

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Штриголь Сергій Юрійович, Національний фармацевтичний університет, професор кафедри технології ліків та клінічної фармакології з фармацевтичною опікою ІПКСФ (інституту підвищення кваліфікації спеціалістів фармації);

доктор медичних наук, професор Посохова Катерина Андріївна, Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського, завідувач кафедри фармакології з клінічною фармакологією.

Захист дисертації відбудеться 05.02. 2010 р. о 1200 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.605.01 Національного фармацевтичного університету за адресою: 61002, м. Харків, вул. Пушкінська, 53.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного фармацевтичного університету (61168, м. Харків, вул. Блюхера, 4).

Автореферат розісланий 04.01.2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор біологічних наук, професор Л.М. Малоштан.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У сучасній медицині використання ліків залишається основним і універсальним методом лікування різних захворювань, тому пошук і вивчення нових лікарських засобів, дослідження їх механізму дії, фармакологічних ефектів є одною з актуальних проблем сучасної фармакології і медицини, а створення нових препаратів є найбільш перспективним напрямком розвитку фармацевтичної та медичної науки. Забезпечення населення новими, ефективними й водночас недорогими лікарськими препаратами, створеними на основі вітчизняних матеріалів з використанням новітніх технологій, що відповідають вимогам Європейського стандарту GMP, є одним з основних завдань науковців України.

Одними з таких препаратів є вітчизняні препарати кверцетину - ліпофлавон (ліпосомальна форма) і корвітин (водорозчинна форма). Вони рекомендовані для застосування в комплексній терапії при гострому порушенні коронарного кровообігу та інфаркті міокарда як кардіопротекторні засоби, для лікування та профілактики реперфузійного синдрому при хірургічному лікуванні хворих з облітеруючим атеросклерозом черевної аорти і периферичних артерій (Пархоменко О.М., 2004).

Водночас, дія цих препаратів на функції нирок залишається недостатньо вивченою, зокрема відсутність вичерпних даних про їх вплив на водно-сольовий обмін не дає можливості їх використання при захворюваннях нирок.

Серед різних форм патології нирок ГНН -- частий і небезпечний невідкладний стан, що досить швидко призводить до летального наслідку (Подпрятов С.Є. та ін., 2000; Costa Dе Beauregard M.A., 2001). Спектр хвороб, крім ниркової патології, що можуть ускладнюватись виникненням ГНН, дуже різноманітний (Возіанов О.Ф., 2003). Серед них одне з провідних місць займає токсична дія ряду речовин на скелетні м'язи (Futagami K., 2001; Kao K. C., 2000; Anaforoglu I., 2008), їх травматичне стиснення (Kazancioglu R. еt al., Keven K. et al., 2001), внаслідок чого розвивається рабдоміоліз і міоглобінурична форма ГНН (Singh N.P. et al., Smoszna J. et al., 2000). Досить часто виникають медикаментозні форми ГНН внаслідок нефротоксичної дії низки ліків (з них близько 60% спричинено вживанням антибіотиків) (Вікторов О.П., 2002).

Вважають, що одною з провідних ланок патогенезу ГНН є активація вільнорадикального окиснення макромолекул (Підгірний Я.М., 1993; Scolari F. et al., 1996) та порушення утворення оксиду азоту (NO) в нирках (Maree A. et al., 1994; Peer G. et al., 1996; Rivas Cabanero L. et al., 1995; Valdivielso J.M. et al., 2000). Відомо (Moibenko A.A. et al., 1998), що вітчизняні ліпосомальний та водорозчинний препарати кверцетину мають антиоксидантні властивості, нормалізують вміст NO у тканинах організму, що визначає можливості їх використання для фармакокорекції ГНН. Оскільки ці препарати є різними лікарськими формами кверцетину, то доцільним є порівняльний аналіз їх впливу у динаміці розвитку ГНН.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота проводилась в рамках науково-дослідницької роботи Буковинського державного медичного університету за темою: “Дослідження порушень водно-електролітного обміну, закономірностей центральних стресіндукованих та ішемічних дисфункцій, паренхіматозно-стромального дисбалансу при ушкодженні внутрішніх органів за умов впливу екологічно несприятливих чинників з розробкою шляхів корекції виявлених патоло-гічних змін” (№ державної реєстрації 0104 U 009029).

Мета дослідження. З'ясувати вплив різних препаратів кверцетину - ліпофлавону та корвітину - на функціональний стан та гістоструктуру нирок, процеси пероксидації ліпідів і білків у них, стан протеолізу і фібринолізу та експериментально обґрунтувати можливість використання цих препаратів при ГНН.

Для досягнення поставленої мети сформульовані такі завдання:

1. Дослідити особливості впливу ліпофлавону і корвітину на парціальні функції нирок (ШКФ, канальцева реабсорбція, іоно- та кислоторегулювальна функції), стан ліпопероксидації, протеолізу і фібринолізу в здорових щурів.

2. Визначити особливості впливу кожного препарату кверцетину - ліпофлавону та корвітину в профілактичному та лікувальному режимах введення на виживаність тварин, динаміку функціонального стану нирок, ПОЛ, протеолізу і фібринолізу в умовах міоглобінуричної (гліцеролової) моделі ГНН у щурів.

3. Визначити особливості впливу ліпофлавону та корвітину в лікувальному режимі введення на функціональний стан нирок, ПОЛ при гентаміциновій нефропатії у щурів.

4. Верифікувати наявність нефропротекторної ефективності препаратів кверцетину при міоглобінуричній ГНН та гентаміциновій нефропатії за критерієм впливу на гістоструктуру нирок.

5. З'ясувати нефропротекторний вплив препаратів кверцетину на моделі тяжкого токсичного ураження нирок (етиленгліколева ГНН) у мишей за критерієм виживаності.

6. Визначити залежність нефропротекторної дії препаратів кверцетину при різних за патогенезом ураженнях нирок від особливості лікарської форми та режиму застосування.

Об'єкт дослідження: фармакокорекція гострої ниркової недостатності препаратами кверцетину: ліпосомальним (ліпофлавон) і водорозчинним (корвітин).

Предмет дослідження: функціональний стан та гістоструктура нирок при їх ураженні різної етіології.

Методи дослідження: фармакологічні (вплив препаратів кверцетину на функціональний стан нирок); фізіологічні (екскреторна, іонорегулювальна, кислоторегулювальна функції нирок за умов водного навантаження); патофізіологічні (гліцеролова і етиленгліколева моделі ГНН, гентаміцинова нефропатія); біохімічні (показники вільнорадикального окиснення ліпідів та білків, антиоксидантного захисту, протеолізу і фібринолізу); гістологічні (дослідження гістоструктури нирок); статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше показано, що нові лікарські засоби ліпофлавон та корвітин стимулюють у здорових тварин екскреторну, іоно- та кислоторегулювальну функції нирок. Доведено ефективність препаратів кверцетину при одноразовому та багаторазовому лікувальному режимі введення при експериментальній гострій нирковій недостатності різного генезу, що виявляється у зростанні діурезу, швидкості клубочкової фільтрації, реабсорбції води, зменшення ступеня ретенційної азотемії, протеїнурії, гальмуванні ПОЛ та активації антиоксидантного захисту, фібринолітичної активності у кірковій ді-лянці нирок. Вперше показано, що семиденний термін введення ліпофлавону та корвітину за умов гострої ниркової недостатності при двох експериментальних моделях ураження нирок (міоглобінурична форма гострої ниркової недостатності та гентаміцинова нефропатія) демонструє нефропротекторні властивості цих препаратів особливо щодо екскреторної функцій нирок. Вперше виявлено, що препарати кверцетину при одноразовому введенні суттєво не впливають на інтенсивність утворення продуктів окисної модифікації білків. Вперше встановлено, що багаторазове введення препаратів більш істотно, ніж одноразове, впливає на стан прооксидантно-антиоксидантної рівноваги, зменшуючи не тільки активність пероксидного окиснення ліпідів, але й процеси вільнорадикального окиснення білків на тлі більш помітної активації різних ланок антиоксидантної системи організму тварин. Вперше продемонстрована більша ефективність ліпофлавону за гострої ниркової недостатності при його тривалому введенні порівняно з багаторазовим введенням препарату корвітину. Доведено, що як одноразове, так і багаторазове застосування препаратів кверцетину для лікування тварин з гострою нирковою недостатністю сприяє відновленню фібринолітичного потенціалу та протеолітичної активності як у рідинах організму (плазма крові і сеча), так й у тканині нирок. Доповнено ліпофлавоном перелік антиоксидантів як засобів фармакологічної корекції гострої ниркової недостатності. Розширено відомості про фармакологічну активність ліпофлавону та корвітину як нефропротекторних препаратів. Встановлено спільні риси та відмінності нефропротекторної дії препаратів кверцетину залежно від лікарської форми та режиму застосування.

Наукова новизна роботи підтверджена деклараційним патентом на корисну модель № 39159 від 10.02.2009 р.

Практичне значення одержаних результатів. Результати досліджень розширюють та поглиблюють існуючі знання про механізми міоглобінуричної експериментальної ГНН. Препарати кверцетину (ліпофлавон і корвітин), враховуючи їх антиоксидантну властивість, можуть бути рекомендовані для подальшого вивчення і можливого використання з метою лікування ГНН, яка супроводжується активацією вільнорадикальних процесів та зниженням антиоксидантного захисту організму.

Результати дослідження впроваджені у науковий та навчальний процес на кафедрах патологічної фізіології, медичної хімії, фармації Буковинського медичного університету, на кафедрах фармакології, клінічної фармакології і клінічної фармації Вінницького Національного медичного університету ім. М.І.Пирогова, на кафедрі фармакології з курсом клінічної фармакології Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця м. Києва, на кафедрі патологічної фізіології Національного фармацевтичного університету м. Харкова. Видано інформаційний лист про нововведення в системі охорони здоров'я № 128-2009.

Особистий внесок здобувача. Автором проведено патентно-інформаційний пошук за темою дисертації, опрацьована наукова література, сформульована мета та визначені завдання дослідження, вибрано об'єкти та методи дослідження, виконано всі експериментальні дослідження, проведена статистична обробка і науковий аналіз одержаних даних, сформульовано головні положення та висновки. Морфологічні дослідження проведено за допомоги д.м.н., проф. І.С.Давиденка.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи опубліковано на II, III і V міжнародних медико-фармацевтичних конференціях студентів та молодих вчених (Чернівці, 2005, 2006, 2008), Міжнародному молодіжному медичному конгресі (Санк-Петербург, 2005), VI Національному з'їзді фармацевтів “Досягнення та перспективи розвитку фармацевтичної галузі України” (Харків, 2005), I Міжнародній (X Всеросійській) Піроговській студентській науково медичній конференції (Москва, 2006), науковій конференції студентів і молодих вчених “Актуальні питання фармацевтичної та медичної науки та практики” (Запоріжжя, 2006), студентській науковій конференції “Молодь медицини майбутнього” (Одеса, 2006), ІІІ Всеукраїнському з'їзді фармакологів України (Одеса, 2006 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів і молодих вчених “Сучасні аспекти медицини і фармації” (Запоріжжя, 2007), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Підготовка клінічних провізорів в Україні: досвід, проблеми та перспективи” (Чернівці, 2007), ІІІ науково-практичній конференції “Науково-технічний прогрес і оптимізація технологічних процесів створення лікарських препаратів”(Тернопіль, 2009), Міжнародній науково-практичній конференції “Прискорення старіння: механізми, діагностика, профілактика” (Чернівці, 2009).

Публікації. Результати роботи викладено у 21 науковій публікації, з них 8 статей. Чотири статті опубліковано у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України для опублікування результатів дисертаційних досліджень з напрямку “Фармація”, отримано один патент на корисну модель та оформлено один інформаційний лист.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена на 224 сторінках і складається із вступу, 7 розділів, висновків, списку використаних джерел літератури (всього 337, із них 152 іноземних). Обсяг основного тексту викладений на 160 сторінках машинописного тексту, робота проілюстрована 68 таблицями та 54 рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

гострий нирковий корвітин ліпофлавон

Огляд літератури. Узагальнено сучасні уявлення про експериментальну ГНН. Проаналізовано фармакологічні властивості кверцетину та клінічні аспекти застосування його водорозчинної та ліпосомальної форм. Розглянуто ефективність антиоксидантів в експериментальній терапії ГНН.

Матеріали і методи досліджень. Експериментальні дослідження проводились на 343 нелінійних білих щурах масою 120 - 180 г та 37 білих мишах-самцях масою 15-20 г. Впродовж одного місяця до початку та під час експерименту тварини утримувались у віварії за умов сталої температури (18-21°С), вологості по-вітря (50-55%) в окремих обмінних клітках з вільним доступом до питної води та їжі. За 4 дні до початку експерименту тварин переводили на постійний режим харчування (щурам давали тільки зерно пшениці), доступ до води не обмежували. Піддослідні тварини були поділені на такі групи: 1 - контроль, тваринам вводили внутрішньоочеревинно воду для ін'єкцій в об'ємі, що є еквівалентною кількості розчину препаратів кверцетину; 2 - група контрольної патології нирок; 3 - тварини, які після моделювання патології одержували корвітин; 4 - тварини, які після моделювання патології одержували ліпофлавон; 5 - тварини, які за умов нормальної функції нирок одержували корвітин; 6 - тварини, яким вводили ліпофлавон без моделювання патології (об'єм препарату не перевищував 0,5 мл).

Для дослідження використовували такі моделі патології нирок, що характеризуваються відмінностями патогенезу:

1. Міоглобінурична ГНН (Chander V. et al., 2004; Avramovic V. et al., 1999), яку спричиняли внутрішньом'язовим введенням щурам 50% водного розчину гліцеролу (у співвідношенні 1:1) у дозі 8 мл/кг, розчин вводили у м'яз задньої лапки.

2. Токсична етиленгліколева ГНН (Штрыголь С.Ю.,1990), яку викликали підшкірним введенням мишам етиленгліколю в дозі 10 мл/кг (за допомогою цієї моделі досліджували виживання тварин протягом 5 днів).

3. Гентаміцинова нефропатія (Ali B.H. et al., 2005), яку викликали внутрі-шньом'язовим введенням щурам гентаміцину сульфату (“Галичфарм”, Україна) у дозі 80 мг/кг один раз на добу протягом 6 днів.

Досліджені у роботі препарати є вітчизняними препаратами антиоксиданту рослинного походження кверцетину, в яких ця речовина знаходиться у ліпосомальній (препарат ліпофлавон, “Біолік”, Україна) та водорозчинній (препарат корвітин, Борщагівський ХФЗ, Україна) формах. Препарати вводили внутрі-шньоочеревинно у дозі 8 мг/кг у перерахунку на кверцетин через 40 хв після моделювання ГНН. Дозу цього лікарського засобу обрали виходячи із даних літератури (Зупанець І.А. та ін., 2007, 2009; Chander V. et al., 2004). Препарати кверцетину досліджували в гострому експерименті після одноразового введення, а також в хронічному -- на фоні тривалого (7 діб) введення препаратів. Вплив препаратів кверцетину на функцію нирок у тварин досліджували за умов водного навантаження організму і в окремих серіях за умов спонтанного добового діурезу. Проводили адаптацію тварин до умов експерименту. Після чого, в першому випадку, щурів вміщували до обмінних кліток на 24 год та вимірювали діурез і споживання питної води. Водне навантаження створювали шляхом внутрішньошлункового введення питної води кімнатної температури в об'ємі 5% від маси тіла, після чого збирали сечу протягом 2 год. Тварин забивали шляхом декапітації під легким ефірним наркозом дотримуючись прийнятих біоетичних рекомендацій (Страсбург, 1986). Забій тварин проводили на 12, 24, 48 та 96 год з моменту моделювання ГНН (при одноразовому введенні препаратів); та на 24, 48, 96 год і 7 добу на фоні тривалого введення препаратів кверцетину.

Матеріалами дослідження були сеча, плазма крові, сироватка крові, гомогенат нирки. Оцінку екскреторної функції нирок проводили за показниками діурезу, ШКФ, концентрації креатиніну в плазмі крові та сечі, відносної реабсорбції води, вмісту білка в сечі та його екскреції. Іонорегулювальну функцію оцінювали за показниками екскреції іонів натрію та його концентрації в сечі, абсолютної та від-носної реабсорбції, фільтраційного заряду та кліренсу іонів натрію, величинами проксимального та дистального транспорту цього катіону. Кислоторегулювальну функцію нирок характеризували за концентрацією активних іонів водню в сечі (рН сечі), екскрецією титрованих кислот і аміаку (Магаляс В.М. та ін., 2001). Визначення концентрації креатиніну в сечі здійснювали за Фоліним (Берхин Е.Б. та ін., 1972). Концентрацію креатиніну в плазмі крові визначали фотоколориметрично (Тиц Н.У., 1997). Білок у сечі визначали сульфосаліциловим методом (Михеєва А.И. та ін., 1969). Концентрацію іонів калію та натрію в плазмі крові та сечі оцінювали методом полум'яної фотометрії (Рябов С.И. та ін., 1997). Дослідження вмісту в сечі титрованих кислот і аміаку проводили титриметрично (Рябов С.И. та ін., 1979). Визначення рН сечі проводили на мікробіоаналізаторі “Redelkys” (Угорщина). Показники діяльності нирок розраховували за формулами Ю.В. Наточина (1974).

Ступінь пошкодження ниркової тканини при ГНН оцінювали за інтенсивністю протеолізу та фібринолізу (Веремеенко К.Н. та ін., 1988). Вміст ТБКАП визначали за реакцією з 2-тіобарбітуровою кислотою (Стальная Л.Д. та ін., 1977). Визначення ДК здійснювали за методом В.Б.Гаврилова, М.І.Мішкорудної (1983). Активність каталази визначали спектрофотометрично (Королюк М.А. та ін., 1988). Активність ГП оцінювали спектрофотометрично (Геруш І.В. та ін., 1998). Вміст продуктів ОМБ визначали у тканині нирок за реакцією з 2,4_динітрофенілгідразином з утворенням гідразонів характерного спектру поглинання (Мещишен І.Ф. та ін., 2002). Вміст сполук з HS-групами у гомогенаті тканин визначали за методикою І.Ф. Мещишена та Н.П. Григор'євої (2002). Визначення вмісту ЦП проводили за методом Ревіна (Колб В.Г. та ін., 1982). Вміст білка у гомогенатах тканин визначали за методом Лоурi (1951).

Зміни функціонального стану нирок верифіковані дослідженням їх гістологічної структури стандартними методами світлової мікроскопії. Зрізи забарвлювали гематоксиліном та еозином. Використовували мікроскоп ЛЮМАМ-Р48, цифрову відеокамеру Olympus (C740UZ) та комп'ютерну програму «ВидеоТест-Размер 5,0».

Достовірність отриманих результатів визначали за критерієм t Ст'юдента, у випадку виживаності - за кутовим перетворенням Фішера. Зміни вважали статистично значущими при р?0,05. Для розрахунків використовували комп'ютерні програми “Stаtgraf ” та “Statistica 5,0”.

Результати дослідження та їх обговорення. Першим етапом дослідження було виявлення впливу препаратів кверцетину на функцію нирок та про- антиоксидантний баланс у здорових тварин. За умов фізіологічної норми на фоні водного навантаження одноразове введення корвітину викликало деякі зміни показників діяльності нирок. На 12 год експерименту відмічалось збільшення діурезу в 1,3 раза та збільшення клубочкової фільтрації в 1,7 раза в порівнянні з контролем. Відсутність змін в екскреції білка (як абсолютних, так і стандартизованих показників його екскреції) свідчить про те, що корвітин не викликає порушень функції клубочкового та канальцевого апарату нирок. Ведення ліпофлавону давало лише зростання ШКФ на 12 год у 1,7 раза в порівнянні з інтактними тваринами. Обидва препарати кверцетину мають активуючий вплив на параметри антиоксидантної системи нирок, що виражається у зменшені активності ПОЛ на тлі активації антиоксидантної системи. При цьому найбільш помітні дані виявлені на 12 та 24 год експерименту.

Наступним етапом дослідження було вивчення впливу препаратів за умов модельної патології (міоглобінуричної та гентаміцинової). Синдром ГНН, незважаючи на етіологічну різноманітність, має здебільшого типовий характер патогенезу з наявністю спільних закономірностей та механізмів розвитку (Бахтеева В.Т. та ін., 1995, Тареева И.Е., 2000). ГНН, що виникає внаслідок травматичного рабдоміолізу (Калиман П.А. та ін., 2003, Tufan A. еt al., 2006), відповідає використаній нами гліцероловій моделі. Зафіксовано зменшення здатності нирок до виведення водного навантаження, гіперкреатинінемію, зменшення ШКФ та канальцевого транспорту натрію, значну протеїнурію (див. табл. 1). Порушення механізмів клубочково-канальцевого балансу, очевидно, виникало за рахунок прямої блокади Nа+,К+-АТФ-ази, сукцинатдегідрогенази (Власик Л.І., 2000). При цьому спостерігали активацію ПОЛ з одночасним пригніченням різних ланок антиоксидантної системи (див. табл.2). Аналогічні зміни відбувалися при гентаміциновій нефропатії з накопиченням продуктів ПОЛ у крові і тканині нирок та одночасним пригніченням різних ланок антиоксидантної системи (див. табл. 2). Як відомо, внутрішньом'язове введення гентаміцину в терапевтичній дозі викликає протеїнурію (Maldonato P.D. et al., 2003), яка свідчить про ураження нирок, й одночасно знижує ШКФ та порушує осморегуляторну функцію нирок (Гоженко А.И. та ін., 1987), що підтверджено нашими дослідженнями (див. табл. 1.).

Одноразове введення препаратів кверцетину покращувало функціональну діяльність нирок за умов гліцеролової ГНН (див. табл. 1). Зокрема при використанні корвітину відмічалося підвищення діурезу на 12 год експерименту в 2,5 раза та на 24 год у 2,6 раза, в порівнянні з нелікованими тваринами за рахунок зростання ШКФ на 12 (у 1,5 раза) та 24 год (у 3,1 раза) в порівнянні з ГНН, та на 48 та 96 год (майже у 2 рази) залишалась більшою за контроль. При корекції ГНН ліпофлавоном також відбувалось збільшення діурезу (на 12 год у 3,7 раза, 24 год - у 1,9 раза) та ШКФ (на 12 год у 1,8 раза, та 48 год у 2,4 раза і 96 год - у 2,3 раза). При застосуванні препаратів кверцетину концентрація креатиніну в сечі залишалась високою, а в крові відновлювалась до показників контролю. Екскреція білка з сечею зменшувалась як під дією корвітину, так і при використанні ліпофлавону. Водночас препарати корегували іонорегулювальну функцію нирок. Концентрація в сечі та екскреція іонів натрію знижувалась на 48 та 96 год експерименту, що вказує на відновлення процесів реабсорбції цього катіону в канальцях нефрону. При цьому зростав як дистальний, так і проксимальний транспорт іонів натрію. Кислотовидільна функція нирок характеризувалась збільшенням екскреції аміаку та тированих кислот. Спрямованість змін на фоні багаторазового введення препаратів була аналогічною, що підкреслює їх позитивний вплив на функцію нирок та наявність у них нефропротекторних властивостей.

При одноразовому введенні корвітин здійснював більш помітний нормалізувальний вплив на показники екскреторної функції нирок, починаючи з 24 год після моделювання ГНН у порівнянні з дією ліпофлавону. Водночас при тривалому режимі введення ліпофлавон відновлював функції нирок до рівня контролю за більшістю показників екскреторної та іонорегулювальної функцій краще за корвітин.

На гентаміциновій моделі ГНН підтверджено нефропотекторну дію препаратів кверцетину: збільшувались ШКФ та діурез, зменшувалась концентрація креатиніну в крові та сечі, білка в сечі, покращувався проксимальний та дистальний транспорт іонів натрію. Аналогічна дія виявлялась при спонтанному діурезі.

Таблиця 1. Зміни показників функції нирок під впливом корвітину та ліпофлавону на моделях ураження нирок при водному навантаженні (М±m, n=5-7)