Обмежена здатність до інтеграції у суспільство в осіб з психічними розладами

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство охорони здоров'я України

Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук

14.01.16 - психіатрія

Обмежена здатність до інтеграції у суспільство в осіб з психічними розладами

Виконала Гуменюк Леся Миколаївна

Київ - 2009

АНОТАЦІЯ

клінічний реабілітація психічний суспільство

Гуменюк Л.М. Обмежена здатність до інтеграції у суспільство в осіб з психічними розладами. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.01.16 - психіатрія. - Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, Київ, 2009.

Досліджено клініко-психопатологічні, психосоціальні, психологічні та соціальні закономірності формування обмеженої здатності до інтеграції в суспільство у хворих на психічні розлади (331 особа). Визначено клініко-психопатологічну структуру психічних розладів у осіб з ОЗІС, встановлено рівень їх соціального функціонування та якість життя. Виявлено взаємозв'язок біологічних, психосоціальних, психологічних і соціальних чинників виникнення і формування ОЗІС та запропоновано її диференційно-діагностичні критерії. Визначено клініко-типологічні варіанти ОЗІС у психічно хворих. Науково обґрунтовано основні принципи реабілітації осіб, які страждають на психічні розлади з ОЗІС. Розроблено й впроваджено систему реабілітації психічно хворих з ОЗІС і проведено оцінку її ефективності.

Ключові слова: психічно хворі, обмежена здатність до інтеграції в суспільство, соціальне функціонування, реабілітація.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблема обмеженої здатності до інтеграції в суспільство (ОЗІС) у психічно хворих залишається однією з найменш досліджених у сучасній соціальній і клінічній психіатрії (В. А. Абрамов, С. И. Табачников, В. С. Подкорытов, 2004; С. І. Табачніков, 2007). Медична, соціальна та економічна значущість даної проблематики обумовлена актуальністю надання медико-соціальної допомоги спеціальним цільовим групам психічно хворих з «деформацією» соціального статусу. Однією з таких груп є бездомні психічно хворі.

За матеріалами ВООЗ кількість бездомних у світі становить близько 100 млн осіб. Чисельність їх у Росії 4,0-4,5 млн, або 2,76-3,44 % населення (Р. Н. Гутов, А. Д. Назаров, 2001). За даними МВС АР Крим протягом 2006-2007 рр. зафіксовано більше 2 тис. осіб без постійного місця проживання.

Актуальність і необхідність вирішення проблеми ресоціалізації психічно хворих із ОЗІС регламентується як у міжнародному (Р. Дежарле, Л. Айзенберг, Б. Гуд и др. 2001), так і в національному правовому полі. Питання надання допомоги бездомним психічно хворим висвітлено в Законах України «Про психіатричну допомогу», «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», «Про реабілітацію інвалідів в Україні». Ці документи є основою для створення правових, соціально-економічних, організаційних умов по усуненню або компенсації обмеженої життєдіяльності, а також функціонування системи підтримки фізичного, психічного, соціального та матеріального благополуччя пацієнтів із психічними розладами.

Впровадження в психіатричну практику законодавчого забезпечення обумовлено даними наукових досліджень про те, що від третини до половини всіх дорослих бездомних страждають на тяжкі психічні розлади або внаслідок вживання психоактивних речовин (D. L. Shern, C. J. Felton, R. L. Hough et al., 1997; М. N. Teesson, Т. B. Hodder, N. K. Buhrich, 2004; D. P. Folsom, W. D. Hawtome, L. J. Lindamer et al., 2005). Неможливість повної реалізації медико-соціальних гарантій у поєднанні з ростом психічної патології серед осіб без постійного місця проживання призводить до зростання кількості безробітних чоловіків працездатного віку, «помолодшанню» феномену бездомності та формуванню особливого середовища пацієнтів із ОЗІС (J. В. Skott, 1997; В. А. Абабков, М. М. Перре, Б. Г. Планшерел, 1998).

Провідне місце серед причин ОЗІС займають патопсихологічні та соціальні проблеми, а саме патологія особистості, міжособистісні конфлікти в мікросоціальному середовищі, відсутність адекватної самореалізації та роботи, низький рівень соціальної взаємодії (N. Sartorius, 1992; R. K. Schutt, S. M. Goldfmger, W. E. Penk, 1993; R. K. Heinssen, P. G. Levendusky, R. H. Hunter, 1995; М. L. Stephen, 1999; T. Craig, 1999).

У сучасних міжнародних дослідженнях із соціальної психіатрії вивчення проблеми ОЗІС у бездомних психічно хворих виділяється в окремий напрямок зі своїми цілями, завданнями і методологічними підходами, враховуючи труднощі виявлення та спостереження даної категорії пацієнтів.

Вирішення цієї проблеми можливо тільки в умовах удосконалення системи надання спеціалізованої медико-соціальної допомоги у вигляді розробки діагностичних критеріїв ОЗІС у бездомних психічно хворих з метою формування специфічної індивідуальної програми реабілітації (Н. Herrman, С. Harvey, 2005).

Проте, на теперішній час в Україні дослідження в аспекті розробки концептуальних основ забезпечення послідовного надання медико-соціальної допомоги психічно хворим без постійного місця проживання з ОЗІС практично не проводяться. У наукових працях проблеми дорослих маргіналів (психічно хворих без постійного місця проживання) майже не висвітлюються, а поодинокі роботи носять емпіричний та фрагментарний характер. Постійне і суттєве зростання кількості бездомних психічно хворих відображає наявність невирішених питань у галузі клінічної та соціальної психіатрії. Вищевикладене обумовило актуальність та своєчасність даного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри психіатрії, наркології, психотерапії з курсом загальної та медичної психології КДМУ ім. С. І. Георгієвського за темою «Клінічний і патогенетичний поліморфізм психічних і поведінкових розладів» (№ державної реєстрації 0107U001254), а також Міжгалузевій комплексній програмі «Здоров'я нації» на 2002-2011 рр. (Постанова КМ України № 14 від 10.01.2002 р.) та Європейського плану дій з охорони психічного здоров'я (Європейська конференція ВООЗ на рівні міністрів з охорони психічного здоров'я, 2005 р.).

Мета і задачі дослідження. Мета роботи - на основі клініко-психопатологічних, психосоціальних, психологічних і соціальних чинників формування обмеженої здатності до інтеграції у суспільство в осіб із психічними розладами з позицій міждисциплінарного підходу науково обґрунтувати, розробити систему реабілітації цих хворих та оцінити її ефективність.

У відповідності до поставленої мети було визначено наступні задачі:

1. Встановити клініко-психопатологічну структуру психічних розладів у осіб із обмеженою здатністю до інтеграції в суспільство.

2. Визначити рівень соціального функціонування та якості життя у психічно хворих із обмеженою здатністю до інтеграції в суспільство.

3. Виявити біологічні, психосоціальні, психологічні і соціальні чинники виникнення та формування обмеженої здатності до інтеграції в суспільство у психічно хворих.

4. Розробити диференційно-діагностичні критерії обмеженої здатності до інтеграції в суспільство у даної категорії пацієнтів.

5. Визначити клініко-типологічні варіанти обмеженої здатності до інтеграції у суспільство в осіб з психічними розладами.

6. Науково обґрунтувати основні принципи реабілітації осіб, які страждають на психічні розлади із обмеженою здатністю до інтеграції в суспільство.

7. Розробити і впровадити систему реабілітації психічно хворих із обмеженою здатністю до інтеграції в суспільство та оцінити її ефективність.

Об'єкт дослідження. Обмежена здатність до інтеграції в суспільство у психічно хворих.

Предмет дослідження. Клініко-психопатологічні, психосоціальні, психологічні та соціальні чинники формування обмеженої здатності до інтеграції в суспільство у психічно хворих та реабілітація даної категорії осіб.

Методи дослідження: клініко-психопатологічний, психодіагностичний, клініко-анамнестичний, соціально-демографічний, статистичний.

Основним методом був клініко-психопатологічний. Процедура дослідження включала структуроване психопатологічне інтерв'ю. Для первинної оцінки психічного стану використовували коротку скринінгову психіатричну шкалу (BPRS) (J. F. Overall і D. Gorchem, 1962). Кваліфікацію психічних розладів проводили відповідно до діагностичних критеріїв МКХ-10. З метою стандартизованої оцінки психопатологічних порушень використовували: шкалу позитивних і негативних синдромів (PANSS) (S. R. Kay, L. A. Opler, A. Fiszbein, 1986), стандартизовану шкалу депресії Гамільтона (HAMD) (1960), тест прогресивних матриць Равена (1936), короткий Мічіганський скринінговий тест на алкоголізм (MAST) (1971). Об'єктивну оцінку якості життя (ЯЖ) і соціального функціонування (СФ) досліджували за допомогою психіатричної шкали обмеження життєдіяльності ВООЗ (1998) та оцінкою контекстуальних чинників, представлених у МКХ-10 (вісь III Z-коди). Суб'єктивну оцінку ЯЖ проводили з використанням опитувальника SF-36 (J. E. Ware, 1992). З метою визначення психологічних і психосоціальних закономірностей формування ОЗІС застосовували спеціально розроблену анкету «Особливості функціонування родини та характеристики способу життя батьків», створену на підставі даних щодо соціальної архітектури сімейних відносин (Д. Я. Райгородский, 2000) та стандартизованого опитувальника Міні-мульт (скорочений варіант Мінессотського багатомірного особистісного переліку MMPI) (Ф. Б. Березіна і М. П. Мірошнікова, 1960). Соціально-демографічний метод застосовували з метою аналізу соціально-демографічних показників, як чинників ризику формування ОЗІС у дослідженого контингенту. Вивчали гендерні, вікові особливості, склад родини, матеріально-побутові умови, трудову діяльність. Одержані результати оброблено за допомогою математичних і статистичних методів. Статистичний аналіз проводили з визначенням критерію Ст'юдента (t), параметричний дисперсійний аналіз дискретних змінних - критерію Фішера (F), непараметричних - критерію Фрідмена (ч²).

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше в Україні з позиції системного міждисциплінарного підходу вивчено клініко-психопатологічні, психосоціальні, психологічні та соціальні закономірності формування ОЗІС в осіб із психічними розладами. Встановлено механізми формування типів ОЗІС у психічно хворих бездомних та осіб без постійного місця проживання, які перебувають на лікуванні в психіатричних клініках.

Уперше визначено клініко-психопатологічну структуру психічних розладів у даного контингенту. Встановлено перевагу психічних і поведінкових розладів внаслідок вживання алкоголю, депресивних станів та шизофренії. Виявлено, що депресивні розлади переважно були діагностовані в групах досліджених без постійного місця проживання. Натомість афективної патології у пацієнтів стаціонару не виявлено.

Уперше встановлено рівень СФ та ЯЖ залежно від клініко-психопатологічних проявів і їх динаміки в осіб із ОЗІС. Найбільшою мірою СФ знижене у хворих із параноїдною формою шизофренії та помірним депресивним розладом із соматичними симптомами, найменше - у групі обстежених з розладами особистості.

Уперше оцінено роль біологічних, психосоціальних, психологічних і соціальних чинників виникнення і формування ОЗІС. На підставі системно-структурного аналізу доведено вплив предиспозиційних, провокуюючих та підтримуючих чинників у виникненні ОЗІС.

Розроблено диференційно-діагностичні критерії ОЗІС до яких віднесено: предиспозиційна основа, провокуючі і підтримуючі чинники; особливості соціальної позиції у взаєминах з оточуючими; особистісна патопсихологічна мотивація; особливості соціальної дезадаптації.

Уперше визначено клініко-типологічні варіанти ОЗІС у бездомних психічно хворих (глобальний, парціальний, переддезадаптаційний). Найпоширенішими формами психічної патології, яка поєднується з ОЗІС, є синдром залежності від алкоголю, депресивні розлади, шизофренія.

Уперше науково обґрунтовано принципи реабілітації психічно хворих осіб з ОЗІС, що базуються на міжнародних підходах та враховують негативний вплив бездомного існування. Запропонована комплексна схема реабілітації, яка включає спеціалізовану соціальну допомогу, психофармакотерапію і психотерапію.

Встановлено, що формування підтримки з боку оточуючого соціуму можливо тільки з урахуванням впливу «коморбідності стигматизації».

Уперше розроблено і впроваджено систему реабілітаційних заходів (РЗ) для осіб без постійного місця проживання, котрі страждають на психічні розлади з ОЗІС, а також оцінена її ефективність. Дана система враховує психічний стан, рівень СФ і реабілітаційний потенціал при розробці програм реабілітації.

Практичне значення одержаних результатів. Практична значущість результатів дослідження полягає у можливості поліпшення якості діагностики і реабілітації психічно хворих з ОЗІС з метою вдосконалення надання спеціалізованої медичної допомоги даній категорії хворих.

Для клінічної практики має значення визначення клінічної структури психічних розладів в осіб із ОЗІС. Прикладним аспектом роботи є розробка алгоритму діагностики ОЗІС на підставі об'єктивного аналізу клініко-патогенетичних основ її розвитку.

Практичне значення також має встановлення причин і механізмів формування ОЗІС; оцінка особливостей СФ і ЯЖ у даного контингенту хворих.

У дисертаційному дослідженні розроблено теоретично обґрунтовану систему РЗ, спрямованих на реінтеграцію осіб із ОЗІС та визначення критеріїв ефективності її використання, що дозволило удосконалити діагностику і лікування психічно хворих із ОЗІС в амбулаторній і стаціонарній практиці охорони здоров'я.

Отримані результати дисертаційного дослідження призначені для використання в роботі психіатрів, медичних психологів, соціальних працівників, інших фахівців, діяльність яких пов'язана з реабілітацією психічно хворих із ОЗІС, а також у навчальній підготовці кваліфікованих кадрів на етапі перед- і післядипломної освіти.

Розроблена система реабілітації психічно хворих із ОЗІС впроваджена в роботу Київської міської клінічної психоневрологічної лікарні № 1 (акт впровадження від 02.10.2008 р., м. Київ); Одеської обласної психіатричної лікарні № 4 (акт впровадження від 12.09.2008 р., м. Білгород-Дністровський); Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні ім. О. Ф. Мальцева (акт впровадження від 20.10.2008 р., м. Полтава); Донецької обласної психіатричної лікарні (акт впровадження від 03.11.2008 р., м. Донецьк); Харківської міської клінічної наркологічної лікарні № 9 (акт впровадження від 04.11.2008 р., м. Харків); Кримської Республіканської установи «Психіатрична лікарня № 4» (акт впровадження від 05.11.2008 р., с. Красноярське Чорноморського району); Кримської Республіканської установи «Клінічна психіатрична лікарня № 1») (акт впровадження від 06.11.2008 р., м. Сімферополь); заміського відділення Кримської Республіканської установи «Клінічна психіатрична лікарня № 1» (акт впровадження від 07.11.2008 р., с. Олександрівка, Білогірського району); Кримської республіканської установи «Наркологічний диспансер» (акт впровадження від 10.11.2008 р., м. Сімферополь); міської психотерапевтичної амбулаторії Керченського психоневрологічного диспансеру (акт впровадження від 12.11.2008 р., м. Керч); приймальника-розподільника для осіб, затриманих за бродяжництво при Управлінні громадської безпеки Головного Управління МВС України в Криму (акт впровадження від 14.11.2008 р., м. Сімферополь).

Отримані наукові дані використовуються в навчальному процесі кафедри психіатрії, наркології, психотерапії з курсом загальної і медичної психології Кримського державного медичного університету ім. С. І. Георгієвського МОЗ України (акт впровадження від 01.09.2008 р., м. Сімферополь); кафедри сексології і медичної психології Харківської медичної академії післядипломної освіти МОЗ України (акт впровадження від 15.10.2008 р., м. Харків); кафедри психіатрії, наркології і медичної психології Вищої державної навчальної установи України «Українська медична стоматологічна академія» (акт впровадження від 17.10.2008 р., м. Полтава).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою. Автором виконано аналітичний огляд джерел науково-медичної інформації відповідно до теми дисертації, сформульовано мету і задачі дослідження. Дисертантом розроблено дизайн і інструментарій дослідження, проведено клініко-психопатологічне, клініко-анамнестичне, соціально-демографічне, психодіагностичне дослідження, а також оцінка СФ і ЯЖ у психічно хворих із ОЗІС. Автором сформовано комп'ютерну базу даних результатів, здійснено їх статистичну обробку, аналіз, інтерпретацію та проведено впровадження одержаних результатів у наукову і практичну роботу. Здобувачем особисто розроблено основні теоретичні положення дисертаційної роботи.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження, а також його основні положення і висновки доповідалися та обговорювалися на: засіданнях кафедри психіатрії, наркології, психотерапії з курсом загальної і медичної психології Кримського державного медичного університету ім. С. І. Георгієвського МОЗ України (протокол № 3 від 21.03.2008 р.); вченої ради КДМУ ім. С. І. Георгієвського МОЗ України (протокол № 3 від 27.03.2008 р.); проблемної комісії «Психіатрія» Академії медичних наук України (протокол № 12 (87) від 08.10.2008 р., м. Харків), а також на наступних наукових форумах:

міжнародних: Українсько-польській конференції Асоціації психіатрів України «Судова психіатрія в Україні і Польщі: сучасний стан та перспективи» (Київ, 2005); Українській школі-семінарі з міжнародною участю Асоціації психотерапевтів та психоаналітиків України «Психотерапія і психоаналіз на шляху до Євроінтеграції» (Київ, 2005); II міжнародній науково-практичній конференції «Стратегические вопросы мировой науки - 2007» (Дніпропетровськ, 2007); науково-практичній конференції з міжнародною участю «Сучасні аспекти лікування психічних розладів» (Чернівці, 2007); ІХ Українській науково-практичній конференції з участю міжнародних спеціалістів «Довженківські читання: Актуальні питання соціальної і клінічної наркології, присвячені 90-й річниці з дня народження Заслуженого лікаря України, Народного лікаря СРСР Олександра Романовича Довженка» (Харків, 2008); науково-практичній конференції з міжнародною участю «Актуальні проблеми соціальної і судової психіатрії та наркології» (Київ, 2008); конференції семінару «Сучасні проблеми психіатрії та наркології - від науки до практики» (Київ, 2008); Ювілейній міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання медичної науки та освіти: Досягнення та перспективи» (Київ, 2008);

вітчизняних: науково-практичній конференції «Психотерапія, медична психологія і погранична психіатрія в системі надання медичної допомоги (ХІ Платонівські читання)» (Харків, 2008); конференції-семінарі «Сучасні проблеми психіатрії та наркології - від науки до практики» (Київ, 2008); науковому симпозіумі «Девіантна поведінка в дитячому віці» (Євпаторія, 2008); Пленумі і конференції науково-практичного товариства неврологів, психіатрів та наркологів України «Безпека та ефективність терапії неврологічних, психічних та наркологічних розладів» (Партеніт, 2008); науково-практичній конференції молодих вчених «Актуальні питання медицини і фармації» (Запоріжжя, 2008); науково-практичній конференції молодих вчених, присвяченій 85-річчю ХМАПО «Медична наука: Сучасні досягнення та інновації» (Харків, 2008).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Дослідження здійснено протягом 2005-2008 рр. Клінічними базами дослідження були: Кримська Республіканська установа «Клінічна психіатрична лікарня № 1» (м. Сімферополь), заміське відділення Кримської Республіканської установи «Клінічна психіатрична лікарня № 1» (с. Олександрівка, Білогірського району), Кримська Республіканська установа «Психіатрична лікарня № 4» (с. Красноярське Чорноморського району), Кримська Республіканська установа «Наркологічний диспансер» а також приймальник-розподільник для осіб затриманих за бродяжництво при Управлінні громадської безпеки Головного Управління МНС України в АР Крим.

Дослідження проводилося за принципом випадкового вибору, коли всі одиниці генеральної сукупності (бездомні й особи без постійного місця проживання на етапі стаціонарного лікування) мали рівну можливість потрапити до вибірки. Обстежено 311 осіб без постійного місця проживання у віці 20-62 років. Першу групу склали 161 бездомний, у яких діагностовано психічні розлади (основна група - 128 осіб, яким проводилися РЗ на підставі розробленої системи реабілітації; контрольна група - 33 бездомних, які за суб'єктивними та/або об'єктивними причинами були виключені з участі в РЗ). Другу групу (порівняння) склали 150 психічно хворих, котрі перебували на стаціонарному лікуванні в психіатричній лікарні, у яких було діагностовано ОЗІС на підставі власно розробок згідно міжнародних підходів. Критеріями включення пацієнтів у групу порівняння були: відсутність постійного місця проживання або реєстрації, нездатність підтримувати відносини з іншими людьми, нездатність до діяльності в суспільстві, діагноз психічного розладу згідно діагностичних критеріїв МКХ-10.

За гендерними ознаками психічно хворі з ОЗІС розподілилися таким чином: чоловіків 82,0 %, жінок 18,0 %. Не були ніколи одруженими / заміжніми: 82,8 % осіб основної і 48,5 % - контрольної групи; 86,0 % пацієнтів групи порівняння були розлучені. 9,0 % осіб контрольної і 6,0 % - групи порівняння вдови (вдівці). Більшість досліджених в основній (50,0 ± 5,0 %) і контрольній (66,7 ± 4,7 %) групах мали середню освіту. Навчалися в допоміжній школі 21,9 ± 4,1 % респондентів основної і 18,2 ± 3,9 % - контрольної групи. У групі порівняння середню спеціальну освіта одержали 75,3 ± 4,3 %, середню - 14,0 ± 3,5 %, незакінчену вищу - 7,3 ± 2,6 %; навчалися в допоміжній школі - 2,0 ± 1,4 % обстежених. Найбільша тривалість бездомного існування (більше 10 років) була зафіксована у 65,3 ± 4,8 % пацієнтів психіатричних стаціонарів (група порівняння). Аналіз «житлових» умов у досліджених групах виявив наступне: у 84,4 ± 3,6 % осіб основної та у 75,8 ± 4,3 % контрольної групи - «нічліг» на вулиці; 69,3 ± 4,6 % обстежених групи порівняння - проживали в лікувально-профілактичних установах. Джерело існування: оплату за працю (випадкові тимчасові заробітки) в основній групі мали 25,8 ± 4,4 % хворих, у контрольній - 21,2 ± 4,1 %. Пенсію по інвалідності, як основне джерело існування, постійно отримували 46,0 ± 5,0 % обстежених групи порівняння. Проблеми з одержанням пенсії мали 38,7 ± 7,8 % хворих - інвалідів. Тільки 6,0 ± 2,4 % пацієнтів групи порівняння мали епізодичну матеріальну допомогу родичів. Інші джерела існування (збір пляшок, побирання) в основній групі спостерігалися в 53,9 ± 5,0 %, у контрольній - в 63,6 ± 4,8 %, у групі порівняння дане джерело доходів не фіксувалося (p < 0,05). Існували за рахунок крадіжок 20,3 ± 4,0 % досліджених основної, 15,2 ± 3,6 % - контрольної та 19,3 ± 3,9 % хворих групи порівняння.

Клініко-психопатологічний аналіз психічних розладів в осіб із ОЗІС виявив зловживання або залежність від алкоголю в основній, контрольній та групі порівняння (51,6 ± 5,0 %, 48,5 ± 5,0 %, 50,0 ± 5,0 %, відповідно). Депресивні розлади (35,2 ± 7,6 % - в основній групі і 36,3 ± 7,6 % - у контрольній) спостерігали лише в групах респондентів без постійного місця проживання. Серед психічно хворих, які перебували на лікуванні в психіатричних стаціонарах, у 33,3 ± 4,7 % випадків було діагностовано параноїдну форму шизофренії, у 9,3 ± 2,9 % - легку розумову відсталість, у 7,3 ± 4,5 % - розлад особистості.

Встановлено, що на формування «алкогольної особистості» впливали наступні чинники: преморбідні зміни (р < 0,05), нездатність людини адаптуватися до вимог суспільства (р < 0,05), невміння використовувати прийнятні форми та способи зняття напруги (р < 0,05), негативні фактори психосоціального середовища (р < 0,05).

Більшість обстежених з верифікованим депресивним розладом мали обтяжену спадковість психічними розладами (82,2 ± 1,2 % випадків): у 51,1 ± 5,0 % - алкоголізмом, 14,9 ± 3,6 % - шизофренією, 34,0 ± 4,7 % - афективними порушеннями (у т.ч. із суїцидальними спробами). Як на ініціацію розвитку депресії, так і на особливості її перебігу впливали стресові ситуації значного ступеня вираженості (р < 0,05). У 100,0 % випадків на виникнення депресії мали вплив стресорні події, пережиті в дитячому віці (розлучення батьків, вимушене розлучення з батьками, відсутність батьківської любові, емоційна холодність дорослих), з них 36,8 ± 4,8 % зазнали в дитинстві фізичного насильства та жорстокого поводження з боку батьків і вихователів, при цьому 19,3 ± 3,9 % жінок піддавались сексуальному насильству в дитячому віці (з боку вітчима чи батька). Депресивні розлади в обстежених основної і контрольної групи характеризувалися хронічним перебігом (18,7 ± 7,8 років). Типологічно діагностовано наступні варіанти клінічної картини депресії: «класична» меланхолійна (з домінуванням афекту туги (19,3 ± 3,9 %); апато-адинамічна (апатія, як радикал депресивного настрою, характеризувалася почуттям безнадійності, нереалізованості, байдужості) - у 26,3 ± 4,4 %; соматизована депресія переважала у 54,4 ± 5,0 %.

Розлади особистості діагностовано в 1,4 ± 0,2 % респондентів основної, 6,1 ± 2,4 % - контрольної та 7,3 ± 4,5 % групи порівняння. В 78,6 ± 4,1 % досліджених на момент обстеження відзначалася декомпенсація розладу особистості і тільки у 21,4 ± 4,1 % виявлялася стадія компенсація психопатії.

Серед психічно хворих із ОЗІС у 12,5 ± 3,3 % основної, 9,1 ± 2,9 % контрольної та 9,3 ± 2,9 % осіб групи порівняння було виявлено легку розумову відсталість (F70.0). Аналіз емоційно-вольових порушень, які впливали на формування ОЗІС у даної категорії хворих, дозволив установити, що в обстежених основної групи достовірно частіше зустрічалися істерозбудливий (43,8 ± 5,0 %) і дистимічний (12,5 ± 3,3 %) варіанти психопатоподібного синдрому. 33,3 ± 4,17 % досліджених контрольної групи мали дисфоричний синдром, а в 57,1 ± 4,9 % випадків у хворих групи порівняння виявлено синдромально не окреслені емоційно-вольові розлади.

У групі порівняння в 33,3 ± 4,7 % діагностовано параноїдну форму шизофренії, яка за типом перебігу розподілилася наступним чином: у 60,0 ± 4,9 % - безперервний (F20.00), у 22,9 ± 4,2 % - епізодичний з дефектом, що наростає (F20.01); у 17,1 ± 3,8 % епізодичний зі стабільним дефектом (F20.02). Середня тривалість захворювання становила 23,1 ± 7,91 років. У даній групі за шкалою PANSS встановлено домінування порушень переважно негативного спектру, а саме: низька соціальна активність (6,2 ± 1,0 бала), пасивно-апатичне соціальне відсторонення (6,1 ± 0,8), зниження критики усвідомлення хвороби (6,1 ± 0,1), емоційна холодність (6,0 ± 0,7). Психопатологічний портрет хворих із ОЗІС доповнювався сплощеністю афекту (5,8 ± 0,7 бала), відчуженістю від реальності (5,3 ± 1,6), вольовими порушеннями (5,4 ± 0,9). Формальні розлади мислення у вигляді утруднень до абстрактного мислення (5,3 ± 0,8), порушення спонтанності і послідовності бесіди (5,0 ± 0,9) поєднувалися з недостатнім рапортом (5,6 ± 1,0 бала).

Досліджено особливості СФ психічно хворих з ОЗІС. Даний етап включав оцінку СФ і виявлення предикторів ОЗІС у різних сферах життєдіяльності. Питання щодо участі у веденні домашнього господарства, ролі у сімейному житті, шлюбної і батьківської ролі не могло бути застосовано у 100,0 % досліджених основної, контрольної та групи порівняння у зв'язку з відсутністю родини, дітей або умов, які не дозволяли маргіналам виконувати дану роль при наявності бажання.

Дисфункція професійної ролі перебувала на максимальному рівні у 5,4 ± 2,3 % основної та 2,0 ± 1,4 % обстежених групи порівняння, на дуже серйозному у 10,9 ± 3,1 % і 4,0 ± 2,0 %, відповідно, на серйозному рівні - у 9,4 ± 2,9 % осіб основної групи. Зацікавленість у влаштуванні на роботу, інтересів та інформованості в 44,7 5,0 % і 22,0 4,1 % пацієнтів групи порівняння, відповідно, також унеможливлювалася у зв'язку з переорієнтацією життєвих інтересів, зміною ієрархії мотивів і потреб, формуванням аномальних і езопових установок, змін життєвої спрямованості і самосвідомості у психічно хворих в умовах стаціонару. В основній групі максимальна дисфункція зацікавленості у влаштуванні на роботу спостерігалася у 77,3 ± 4,2 %, у контрольній в 57,5 ± 4,9 % та в групі порівняння у 14,6 ± 3,5 % обстежених. Мінімальна дисфункція спостерігалася в 1,6 ± 1,2 % основної групи, в 3,0 ± 1,7 % контрольної та у 4,7 ± 2,1 % обстежених групи порівняння. Як «без дисфункцій» професійна роль - кваліфікувалася тільки в 0,8 ± 0,09 % осіб групи порівняння.

Інтереси та інформованість оцінювалися з урахуванням соціального статусу досліджених, рівня інтелекту та освіти. В 65,6 ± 4,7 % основної, в 48,4 ± 5,0 % контрольної та в 58,6 ± 4,9 % осіб групи порівняння реєструвалася максимальна дисфункція, в 14,1 ± 3,5 %, 21,2 ± 4,1 % і в 12,7 ± 3,3 %, відповідно - дуже серйозна, в 8,6 ± 2,8 % основної, в 12,1 ± 3,3 % - контрольної та в 5,3 ± 2,2 % обстежених групи порівняння встановлена серйозна дисфункція інтересів та інформованості. Мінімальна дисфункція в основній групі встановлена у 2,3 ± 1,5 %, у контрольній - у 12,1 ± 3,3 % досліджених. Відсутність дисфункції відзначалася у 3,1 ± 1,7 % обстеженого контрольної групи.

При оцінці поведінки досліджених у нестандартних і складних ситуаціях встановлено, що особи з ОЗІС, які перебували на лікуванні у психіатричній лікарні, мали більш виражений ступінь дисфункції поведінки в нестандартних ситуаціях. Максимальна дисфункція в основній групі спостерігалася в 6,3 ± 2,4 %, у контрольній - у 15,1 ± 3,6 % та в групі порівняння - 19,3 ± 3,9 % обстежених. Мінімальна дисфункція даної ролі встановлена в основній групі в 2,3 ± 1,5 % обстежених і в контрольній групі в 12,1 ± 3,3 % досліджених.

Дисфункція статевої ролі фіксувалася на максимальному рівні в 34,3 ± 4,7 % досліджених основної, 18,2 ± 3,9 % - контрольної та 40,6 ± 4,9 % осіб групи порівняння, на мінімальному рівні - в 2,3 ± 1,5 % осіб основної, в 3,0 ± 1,7 % - контрольної та в 2,7 ± 1,6 % - групи порівняння і тільки 2,3 ± 1,5 % обстежених основної і 3,0 ± 1,7 % - контрольної не мали дисфункції статевої ролі. Одночасно з ростом дисфункції статевої ролі спостерігалася деформація соціальних контактів у вигляді порушень виконання соціальних ролей у хворих із ОЗІС (р < 0,05).

В основній групі максимальну дисфункцію соціальних контактів встановлено в 50,0 ± 5,0 %, у контрольній - в 51,5 ± 5,0 %, у групі порівняння - в 24,0 ± 4,3 % хворих. Очевидна дисфункція реєструвалася в 1,6 ± 1,2 %, 9,1 ± 2,9 % і 5,3 ± 2,2 %, відповідно.

Встановлено диференційно-діагностичні критерії ступеня вираженості ОЗІС у психічно хворих за рівнем дисфункції (РД) та середнім балом соціальних ролей: при першому ступені - мінімальна (1,0-1,5), при другому ступені - очевидна (1,6-2,5) і серйозна (2,6-3,5), при третьому ступені ОЗІС - дуже серйозна (3,6-4,5) та максимальна (4,6-5,0).

Розподіл досліджених за психологічними (суб'єктивними) аспектами СФ із використанням опитувальника SF-36 показав, що показник фізичного функціонування, котрий показував рівень у якому фізичний стан організму обмежував виконання фізичних навантажень, в основній групі склав 80,7, у контрольній 80,9, у групі порівняння 63,4 балів. Показник рольового функціонування дорівнював 96,0, 98,1, 97,2 балів, відповідно. Показник інтенсивності болю та його вплив на здатність займатися повсякденною діяльністю в основній групі досліджених становив 94,4, у контрольній 94,6, у групі порівняння 93,6 балів. Показник загального стану здоров'я склав 88,6, 90,9 і 86,1 балів, відповідно. Показник життєвої активності в основній групі був 53,3, у контрольній - 46,7, у групі порівняння - 58,3 балів. Показник СФ склав в основній групі 28,0 балів, у контрольній - 25,4, у групі порівняння - 29,0 балів. Показник рольового функціонування склав 44,6, 42,5 і 52,3 балів, відповідно. Показник психічного здоров'я в основній групі дорівнював 40,3 балів, у контрольній - 40,0, у групі порівняння - 59,8 балів.

«Фізичний компонент ЯЖ», який включав показники фізичного та рольового функціонування, обумовлений фізичним станом, інтенсивністю болю та загальним станом здоров'я, склав в основній групі 89,9 балів, у контрольній - 99,9, у групі порівняння - 86,1. «Психічний компонент ЯЖ», який складався з показників життєвої активності, соціального та рольового функціонування, обумовлений емоційним станом, психічним здоров'ям - 40,3, 40,0 і 59,8 балів, відповідно.

При аналізі результатів оцінки компонентів ЯЖ психічно хворих осіб із ОЗІС виявлено, що найменше значення мала оцінка такого компонента ЯЖ як СФ (в основній групі - 28,0, у контрольній - 25,4, у групі порівняння - 29,0 балів) і «психологічне здоров'я (40,3, 40,0, 59,8, відповідно), а найбільше значення - «рольове функціонування», що вказувала на відсутність впливу фізичного стану на повсякденну рольову діяльність. Оцінка «фізичного компонента ЯЖ» достовірно вища (р < 0,001) за «психологічний компонент ЯЖ», що свідчило про те, що «психологічний компонент ЯЖ» у психічно хворих осіб із ОЗІС страждав більше, ніж їх «фізичний компонент ЯЖ».

Аналіз контекстуальних чинників показав, що за частотою зустрічаємості в досліджених основної і контрольної групи значно переважали всі наведені контекстуальні чинники, у групі порівняння - первинної підтримки (38,7 4,9 %) і соціального середовища (24,0 4,3 %). В основній і контрольній групах виявлено їх негативний вплив на погіршення контактів з членами родини (р < 0,01), відсутність постійного місця проживання (р < 0,01), підвищення частоти суспільно небезпечних дій (СНД) (р < 0,01), збільшення кількості повторних судимостей або застосування примусових заходів медичного характеру (р < 0,01). В обстежених групи порівняння виявлено вплив чинників середовища і способу життя на втрату навичок самостійного проживання (р < 0,01), зниження трудової і соціальної активності (р < 0,01), збільшення терміну перебування на лікуванні в умовах стаціонару (р < 0,01) та кількості госпіталізацій протягом життя (р < 0,01).

Хворі з ОЗІС, які потребували медичної допомоги, але не отримували її, склали умовну групу «медичного ризику» - 96,0 ± 1,2 %. У свою чергу хворі, яким цю допомогу було надано (5,6 ± 1,2 %), віднесені до групи «медико-соціального ризику», яка характеризувалася не тільки медичним критерієм, як причиною госпіталізації, а значною мірою впливом соціального. У даній групі причинами госпіталізації виявлено: судимість або застосування примусових заходів медичного характеру після здійснення СНД - 2,4 ± 1,1 % (р < 0,01), госпіталізація внаслідок психічних і поведінкових розладів через синдром відміни - 2,1 ± 1,1 % (р < 0,01).

Аналіз СНД показав, що дослідженими основної і контрольної групи вони скоювались частіше (77,3 ± 4,2 % і 87,9 ± 3,3 %, відповідно). При цьому у хворих основної групи спостерігалося підвищення частоти правопорушень проти громадського порядку - 32,8 ± 4,7 %, громадського та особистого майна - 38,3 ± 4,9 %. У досліджених контрольної групи частіше фіксувалися СНД тяжкого характеру, спрямовані проти життя і здоров'я громадян - 42,4 ± 4,9 %, а також проти громадського та особистого майна у 21,2 ± 4,1 % осіб. У 4,0 ± 2,0 % пацієнтів групи порівняння зареєстровано СНД проти громадського порядку і в 5,3 ± 2,2 % обстежених - проти життя і здоров'я громадян. Так, в основній групі, тільки 22,7 ± 4,2 % обстежених не були засуджені або до них не було застосовано примусових заходів медичного характеру, у контрольній - 12,1 ± 3,3 %, у групі порівняння цей показник значно вище і склав 88,7 ± 3,2 % осіб (p < 0,05). Один епізод судимості або застосування примусових заходів медичного характеру виявлено відповідно у 7,1 ± 2,6 %, 20,7 ± 4,1 % і 47,1 ± 5,0 % хворих. Два епізоди - в основній групі спостерігалося в 24,2 ± 4,3 % обстежених, у контрольній - 17,2 ± 3,8 %, у групі порівняння в 35,3 ± 4,8 % пацієнтів. Три і більше епізодів - 68,7 ± 4,6 %, 62,1 ± 4,9 % і 17,6 ± 3,8 % досліджених, відповідно. Даний розподіл відображав підвищену частоту контактів бездомних психічно хворих у кримінальному середовищі, що супроводжувалося тривалою ізоляцією, втратою соціальних зв'язків, формуванням рентних установок і дезадаптивних форм поведінки.

Вивчення рівня соціальної захищеності хворих відповідно до Законів України «Про основи соціальної захищеності інвалідів у Україні» і «Про психіатричну допомогу» встановило недостатність залучення бездомних психічно хворих в систему надання їм психіатричної допомоги. Так в основній і контрольній групах більшість (96,0 ± 1,2 %) хворих не отримували гарантованої державою медико-соціальної допомоги, а саме: не мали інвалідності та не перебували на диспансерному обліку. Пацієнти групи порівняння значно частіше перебували на диспансерному обліку (68,0 ± 4,7 %) (р < 0,01) та мали групу інвалідності (60,7 ± 4,9 %) (р < 0,01).

Причини низького рівня медико-соціального захисту класифіковані як: 1) системні проблеми у сфері охорони здоров'я, соціального захисту населення та правоохоронних органів; 2) проблеми пов'язані з психічним захворюванням; 3) особові проблеми і проблеми способу життя.

До системних проблем у сфері охорони здоров'я і соціального захисту населення віднесено: низьке виявлення хворих внаслідок відсутності науково обґрунтованої системи виявлення і реєстрації їх на державному рівні; неузгодженість дій медичних, соціальних і правоохоронних установ; відсутність в правоохоронних структурах фахівців (психіатрів) та алгоритму їхніх дій при виявленні психічно хворих з ОЗІС.

До проблем пов'язаних з психічним захворюванням віднесено: сформований психічний дефект із зниженням або відсутністю критики; загострення психопатологічної симптоматики.

До особових проблем і проблем способу життя віднесено: стійкі рентні установки з втратою навичок соціальної взаємодії; деформація етичних норм; деструкція морального компоненту особи з веденням асоціального і антисоціального способів життя.

Досліджено взаємозв'язок клініко-психопатологічних особливостей і показників СФ осіб із ОЗІС. За аналізом результатів виконання соціальних ролей виявлено, що у всіх групах незалежно від нозологічної структури, як за частотою, так і за ступенем вираженості переважали хворі з дуже серйозним і максимальним РД. Дуже серйозний РД зафіксовано у досліджених із психічними розладами внаслідок вживання алкоголю (F10.24) в основній, контрольній та групі порівняння (середній бал склав 4,2, 3,7, і 3,9, відповідно). У осіб з легким депресивним епізодом (F32.00) середній бал 4,2 - в основний і 4,1 - у контрольній. У хворих з помірним депресивним епізодом із соматичними симптомами (F32.11) в основній групі середній бал становив 4,3, у контрольній - 4,5. В обстежених з емоційно-нестійким розладом особистості (F60.3) середній бал дорівнював 3,9, а з легкою розумовою відсталістю (F70.0) в основній групі - 4,1.

Серйозний ступінь вираженості соціальних ролей відзначався в обстежених із шизотиповим (F60.1) і дисоціальним (F60.2) розладами особистості в групі порівняння (середній бал становив 3,3). В осіб з легкою розумовою відсталістю (F70.0) у контрольній групі середній бал дорівнював 2,9. Очевидний РД соціальних ролей спостерігався в досліджених із шизотиповим розладом особистості (F60.1) в основній групі.

РД виконання соціальних ролей у суспільстві (загальне СФ), значно варіював - у діапазоні від 2,9 до 4,6 балів. При цьому прослідковувалася певна подібність по виконанню соціальних ролей хворими в структурі психічних і поведінкових розладів внаслідок вживання алкоголю, легкого депресивного епізоду та легкої розумової відсталості; параноїдної форми шизофренії і помірного депресивного епізоду із соматичними симптомами.

В обстежених із шизотиповим (F60.1) і дисоціальним (F60.2) - виявлена очевидна дисфункція соціальних ролей (2,9 і 3,3 бали, відповідно). У групах досліджених із психічними і поведінковими розладами внаслідок вживання алкоголю (F10.00), з легким депресивним епізодом (F32.00) і легкою розумовою відсталістю (F70.00) реєструвався дуже серйозний РД (4,0, 4,2, 4,1 бали, відповідно). У хворих із параноїдною формою шизофренії (F20.00) і помірним депресивним епізодом із соматичними симптомами (F32.11) відзначалася максимальна дисфункція виконання соціальних ролей (4,5 і 4,6 бали, відповідно). При депресивних розладах, параноїдній формі шизофренії і легкій розумовій відсталості встановлено максимальне зниження СФ (середній бал дорівнював 4,5, 4,6 і 4,5, відповідно).

Порівняльний аналіз СФ у бездомних і пацієнтів психіатричних стаціонарів із ОЗІС показав, що при схожій структурі психічної патології (виключенням були депресивні розлади) РД виконання соціальних ролей у бездомних нижчий, ніж в осіб із ОЗІС, що знаходились на лікуванні у психіатричних лікарнях. Отримані результати пояснювалися тривалим перебуванням осіб із ОЗІС в умовах стаціонару, внаслідок чого у них формувалися ознаки госпіталізму.

Розподіл психічної патології за ступенем вираженості ОЗІС залежно від РД соціальних ролей: I ступінь - мінімальний РД - не реєструвався, II ступінь - очевидний і серйозний РД - F60.1, F60.2; III ступінь - дуже серйозний РД - F60.3, F10.0, F32.00, F70.0, максимальний РД - F32.11, F20.0. Так, найбільшою мірою СФ страждало в групі хворих із параноїдною формою шизофренії і помірним депресивним розладом із соматичними симптомами, найменшою - у групі з особистісними розладами.

Аналіз взаємозв'язків психологічних показників ЯЖ у психічно хворих з ОЗІС і нозологічної належності встановив, що в цілому дані показники були обумовлені формою і тяжкістю психічної патології. Так, у групі хворих із психічними і поведінковими розладами внаслідок вживання алкоголю «фізичний компонент ЯЖ», який складався з показників фізичного та рольового функціонування, обумовлений фізичним станом, інтенсивністю болю і загальним станом здоров'я, становив 82,3 бали. «Психічний компонент ЯЖ», що включав в себе показники життєвої активності, соціального та рольового функціонування, обумовлений емоційним станом, психічним здоров'ям, дорівнював 49,2 бали. В осіб, котрі страждали на легкий депресивний епізод, «фізичний компонент ЯЖ» склав 81,1, «психічний» - 33,6 бали. «Фізичний компонент ЯЖ» у групі обстежених з діагнозом «помірний депресивний епізод із соматичними симптомами» - 69,9, а «психічний компонент ЯЖ» - 28,7 бала. В обстежених із шизоїдним розладом особистості «фізичний компонент ЯЖ» склав 94,9, «психічний компонент ЯЖ» - 46,5 балів. При дисоціальному розладі особистості «фізичний компонент ЯЖ» дорівнював 94,6, «психічний компонент ЯЖ» склав 46,2 бали. У досліджених з емоційно-нестійким розладом особистості «фізичний компонент ЯЖ» становив 86,0 балів. «Психічний компонент ЯЖ» - 50,6 бала. У групі обстежених з параноїдною формою шизофренії «фізичний компонент ЯЖ» склав 78,5 бала. «Психічний компонент ЯЖ» дорівнював 47,4 бали. В осіб з діагнозом «легка розумова відсталість» «фізичний компонент ЯЖ», що включав в себе показники фізичного і рольового функціонування, обумовлений фізичним станом, інтенсивністю болю і загальним станом здоров'я, склав 92,9 бала. «Психічний компонент ЯЖ» (показники життєвої активності, соціального функціонування, рольового функціонування, обумовлений емоційним станом, психічним здоров'ям) дорівнював 43,9 балів.

В цілому, показники «фізичного компонента ЯЖ» значно вище оцінки «психологічного компонента ЯЖ». Суб'єктивна складова значно страждала при депресивних станах (р < 0,01), психічних і поведінкових розладах внаслідок вживання алкоголю (р < 0,01), емоційно-нестійкому розладі особистості (р < 0,01). При цьому істотно знижена психологічна оцінка ЯЖ із перевагою виражено заниженої самооцінки обстежених (р < 0,05), також значно зниженими виявилися показники різних сторін СФ.

Досліджено предиспозиційну основу (біологічні, психосоціальні і психологічні чинники) ОЗІС у психічно хворих. Співвідношення жінок і чоловіків в основній групі становило 26,6 % і 73,4 %, у контрольній - 24,2 % і 75,8 % і у групі порівняння - 9,0 % і 91,0 %, відповідно. Віковий склад груп обстежених був однорідним, більшість із них були у віці 31-40 років - 58,6 4,9 % і 48,5 5,0 %, відповідно. У групі порівняння переважали пацієнти у віковому діапазоні від 41- 50 років (40,0 4,9 %). У свою чергу особи у віці 51-62 років розподілилися таким чином: 3,9 1,9 % - в основній, 9,1 2,9 % - у контрольній і 19,3 3,9 % - у групі порівняння. У результаті аналізу встановлено, що ризик формування ОЗІС у психічно хворих істотно залежить від віку. Встановлено, що формування ОЗІС в основній і контрольній групі зменшувався із збільшенням віку обстежених. До 20 років він виступав як чинник ризику формування ОЗІС, а після 30 років - як антиризику. У пацієнтів групи порівняння як чинник ризику формування ОЗІС зафіксовано вік до 20 і після 40 років. У діапазоні 21-30 років серед дослідженого контингенту вік був нейтральною обставиною щодо формування ОЗІС.

Із 311 обстежених (в 59,0 1,4 % осіб від усієї вибірки) анамнестично виявлено наявність обтяжених спадкових чинників щодо психічних розладів. Серед обстежених основної (75,0 4,3 %) і контрольної (75,8 4,3 %) групи встановлено високий відсоток осіб із психопатологічно обтяженою спадковістю. Спадкова обтяженість алкоголізмом в основній і контрольній групі склала (60,9 4,9 % і 78,8 5,1 % відповідно), у групі порівняння - психічними розладами (50,0 5,0 %). Сполучена спадкова обтяженість психічними розладами й алкогольною залежністю реєструвалася в 30,5 4,6 % осіб основної і 13,3 3,4 % досліджених групи порівняння.

При вивченні психосоціальних і психологічних чинників предиспозиційної основи формування ОЗІС у психічно хворих основна увага приділялася аналізу особливостей функціонування сім'ї та характеристикам способу життя батьків. Так, більшість досліджених як основної (59,4 4,9 %), так і контрольної (59,4 4,9 %) та групи порівняння (74,0 4,4 %) виховувалися в родинах з антисоціальною і конфліктною (40,6 4,9 %, 15,2 3,6 %, 23,3 4,2 % відповідно) спрямованістю. Серед чинників, що викликали відхилення в моральному розвитку досліджених, на першому місці за частотою зустрічаємості поміж осіб основної, контрольної та групи порівняння фіксувалася наявність у родині негативних впливів (пияцтво, асоціальна поведінка) (56,3 5,0 %, 48,5 5,0 %, 65,3 4,8 %, відповідно). На другому - порушення структури родини (в 21,9 4,1 % обстежених основної, 30,3 4,6 % контрольної та в 24,0 4,3 % осіб групи порівняння). Також серед респондентів основної групи встановлено напружені відносини між батьками (14,8 3,6 %), а в контрольній групі - конфліктні відносини батьків з дітьми (15,2 3,6 %).

За результатами досліджень виділено 4 типи дисфункціональності родини: проблемна родина, конфліктна, педагогічно неспроможна, порушення структури родини. 54,5 5,0 % обстежених основної групи виховувалися в «проблемній» родині, що характеризувалася антисоціальними умовами існування: матеріально-побутовими проблемами, хімічною залежністю батьків, деспотичністю та авторитарністю виховання при низькому культурному рівні. У контрольній групі (30,3 4,6 %) і групі порівняння (38,0 4,9 %) виявлено «порушення структури родини». Виникнення і наростання дезадаптації таких родин пов'язані зі стресогенною подією. У зв'язку з низкою стресостійкістю реакції родини до травмуючої події, носили деструктивний характер до повного руйнування сімейної системи. В якості стресогенних ситуацій виступали розлучення, смерть члена родини, хвороба.

Виховання в педагогічно неспроможних і конфліктних родинах встановлено у 13,8 3,5 % основної, 18,2 3,9 % контрольної та 18,0 3,8 % досліджених групи порівняння. Педагогічно неспроможна родина характеризувалася тяжким емоційним кліматом, алкоголізацією батьків, налаштованістю родини проти освіти, шкільною дезадаптацією старших братів і сестер, неадекватністю застосованих батьками виховних заходів; несправедливим, грубим, образливим відношенням, що ставало причиною сімейних конфліктів, виникнення відчудження і розвитку ОЗІС. Для конфліктної родини були характерні: повний склад, соціальна адаптованість батьків, їхня професійна зайнятість, відсутність алкогольної залежності, дотримання суспільних норм і правил. Разом із тим формальне соціальне благополуччя в цих родинах супроводжувалося дисфункціональним характером використовуваних стратегій виховання дітей.

За результатами досліджень проведена диференціація батьківських родин за життєздатністю та активністю. Так, більшість досліджених основної (68,0 %), контрольної (78,8 %) і групи порівняння (89,0 %) виховувалися в родинах з необмеженою життєздатністю (тобто родини, члени яких мали повний спектр можливостей адаптуватися до соціального простору та умов, що змінюються, але не носять характеру соціального катаклізму). Родини з обмеженою життєздатністю - родини, члени яких у силу психосоматичних, вікових особливостей не здатні були самостійно заробляти на існування і вписатися в систему соціальних відносин (пенсіонери, інваліди) (23,0 %, 15,2 % і 11,0 %, відповідно). Тимчасово обмежена життєздатність батьків (родини, члени яких відрізнялися психосоматичними, віковими особливостями, що лише тимчасово обмежують соціально-економічну самостійність) відзначалася в 9,0 % обстежених основної та в 6,1 % контрольної групи.

За активністю виділені родини відповідно до орієнтації на нарощування та актуалізацію своїх ресурсів, тобто ступінь самозабезпечення і самодопомоги, при цьому зафіксовано три види активності родин: власне активність - 21,1 4,1 % основної і 33,3 4,97 % - контрольної груп; обмежена активність у 30,5 4,6 % основний, 21,2 4,1 % контрольної та 16,7 3,7 % групи порівняння; пасивність - у 48,4 5,0 %, 45,5 5,0 % і 52,7 5,0 %, відповідно. Аналізуючи родини за життєздатністю та активністю членів встановлено, що незважаючи на необмежену здатність батьків, вони орієнтовані на утриманство, мали низьку мобільність і нерозвинені адаптивні здатності (пасивність). Встановлено дезадаптуючий вплив родини як предиспозицію основи формування ОЗІС: заборони в основній групі (11,7 ± 3,2 %), контрольній (12,1 ± 3,3 %) та групі порівняння (2,7 ± 1,6 %); «знищення» відповідно: 86,7 ± 3,4 %; 81,8 ± 3,9 %; 96,0 ± 2,0 %; «навантаження» - 75,0 ± 4,3 %; 100,0 %; 74,7 ± 4,3 %; «бар'єри» - 89,1 ± 3,1 %; 87,9 ± 3,3 %; 88,7 ± 3,2 %, «втрати» 22,7 ± 4,2 %; 39,4 ± 4,9 %; 17,3 ± 3,8 %. За результатами дослідження методикою Міні-мульт встановлено, що для психічно хворих з ОЗІС, незалежно від наявності клініко-психопатологічної нозології та безпосередньо умов існування, притаманні особистісні особливості, такі як шизоїдність та психастенія.