Обмежена здатність до інтеграції у суспільство в осіб з психічними розладами

За аналізом провокуючих (мікро- і макросоціальні) чинників формування ОЗІС у психічно хворих виділено чинники, що вплинули на руйнування родини: а) девіації в поведінці хворих, обумовлені психічними розладами (39,7 ± 4,9 % осіб в групі порівняння); б) порушення соціально-психологічних відносин у родині, не пов'язаних із хворобою (77,8 ± 4,2 % в основній, 80,0 ± 4,0 % у контрольній і 47,4 ± 5,0 % у групі порівняння); в) залежність родини від алкоголю (табл. 1).

Таблиця 1. Частота (ч, % ± m) та інтенсивність (і, бал) впливу провокуючих макро- і мікросоціальних чинників на розвиток ОЗІС

Статистично значущими провокуючими чинниками ризику формування ОЗІС у психічно хворих виявлені: екзистенціальні фактори, безробіття, розлучення, сімейні конфлікти, позбавлення волі, хронічні хвороби (р < 0,01).

До підтримуючих чинників формування ОЗІС у хворих віднесено внутрішні фактори стигматизації (аутостигматизації). Аналіз явища аутостигматизації проводився на підставі суб'єктивних відчуттів і переживань хворих. Типологія аутостигматизуючих переживань досліджених психічно хворих з ОЗІС представлена в табл. 2.

Таблиця 2. Типологія аутостигматизуючих переживань психічно хворих із ОЗІС

За результатами дослідження встановлено, що біопсихосоціальні компоненти (передиспозиційні, провокуючі і підтримуючі чинники) формування ОЗІС виступали не ізольовано, а в тісній взаємодії та характеризувалися масивністю та інтенсивністю. Виявлено, що негативна дія мікросоціальних чинників більш значуще порушувала СФ, ніж макросоціальних. До них віднесені: тривала відсутність роботи та розлучення (р < 0,05), сімейні конфлікти (р < 0,05), позбавлення волі (р < 0,05), хронічні соматичні захворювання (р < 0,05). Підтримуючими чинниками ОЗІС виявлені аутостигматизуючі переживання пацієнтів, якими були: переживання втрати соціального статусу і положення в суспільстві (р < 0,05), розрив соціальних зв'язків (р < 0,05), низька самооцінка (р < 0,05), дискримінація (р < 0,05).

Диференціація складових ОЗІС у пацієнтів, які страждають на психічні розлади базувалася на аналізі виявлених біологічних, психосоціальних, психологічних чинниках (табл. 3).

Таблиця 3. Біологічні, психосоціальні і психологічні чинники, що впливають на формування ОЗІС

Примітки:

1. О - основна група, К - контрольна, П - група порівняння.

2. Щільність кореляційної зв'язку показників: * 0,6 - 069; ** 0,70 - 0,79; *** 0,80 та вище.

До ключових елементів оцінки інтеграції віднесено аналіз: а) соціальних характеристик (проблеми з житлом; працевлаштуванням, освітою, наявність соціальної підтримки); б) медичних характеристик (симптоматологія, діагноз); в) психологічних характеристик (рівень інтелекту, здатність функціонувати в терапевтичному середовищі).

При дослідженні формування ОЗІС у психічно хворих встановлено, що первинне порушення взаємодії з суспільством бере початок від функціонування родини і способу життя батьків. При емоційному відторгненні дорослими, відсутності психосоціального захисту і підтримки формувався передиспозиційний, контекстуально значущий чинник, що був пусковим механізмом формування ОЗІС - переживання соціальної самітності (р < 0,05), що відчувалася хворим як соціальний стрес (р < 0,05). Виявлено, що соціальні умови через виховання і оточуюче середовище (вторинний соціогенез) збільшувало уразливість і формувало «передготовність» (р < 0,05) та призводило до декомпенсації раніше латентних форм реагування на психотравмуючі чинники (р < 0,05), сприяло виникненню психологічного відчуження від соціуму (р < 0,05). Механізмом формування ОЗІС на даному етапі був механізм ситуаційно-ізоляційної форми взаємодії (р < 0,01). Емоційно ізолюючись від внутрішньосімейних соціальних комунікацій і, практично, покидаючи соціум, людина ховалася від нього «в себе» (р < 0,05). Поглиблення ізоляції, не реалізованість життєвих планів і відсутність перспектив на майбутнє у вираженому ступені інтенсивності призводило до дезадаптивних форм «пристосування» (р < 0,01).

На тлі виснаження пристосувальних механізмів, наростаючої психічної патології, відсутності лікувальних і психосоціальних заходів (третинний соціогенез) відбувалося збільшення переживання соціальної самотності (р < 0,01). Екстраполяція сімейних відносин на суспільні проявлялася порушенням комунікацій, уникненням від навчання або роботи, деформацією соціальних норм і обов'язків, митарством, психосоціальною «ізоляцією» від соціуму (р < 0,01).

За результатами дослідження встановлено, що серед біологічної, психосоціальної, психологічної, соціальної складових, які формують ОЗІС у психічно хворих, саме психосоціальний компонент був базою для розгортання цілісної картини соціальної дезадаптації. Так, встановлено, на всіх етапах, від формування до виражених проявів ОЗІС, у більшості випадків хворі мали відчуття неповноцінності, депресію, стрес, втрачали основні життєві орієнтири, стали байдужними (р < 0,01). Перебуваючи в ситуації постійної невизначеності і невпевненості в собі, хворі з ОЗІС відчували моральне і духовне приниження, відстороненість від повноцінного життя (р < 0,01). Спостерігалася очевидна тенденція збільшення серед хворих із ОЗІС частки тих, хто скоїв СНД (р < 0,01). У хворих із ОЗІС знижувався рівень референтності стосовно колишнього способу життя, втрата якого сприймалася як життєва катастрофа (р < 0,01). У ситуації формування ОЗІС у хворих відбувалося зниження суб'єктивної значущості будь-якої діяльності (р < 0,01). Опинившись у стані сформованої ОЗІС, люди втрачали відчуття належності до будь-якої позитивної соціальної групи.

Встановлено, що ОЗІС у психічно хворих - це соціальне явище, для якого характерний певний психологічний стан. У ситуації тривалої ОЗІС стрес набував хронічного характеру (р < 0,01) та характеризувався високим рівнем емоційної напруги на тлі тривалого й інтенсивного впливу несприятливих соціальних чинників, перенапругою фізичних і психічних функцій (р < 0,01). Психотравмуючий вплив ОЗІС викликав порушення впорядкованих комунікативних стереотипів і призводив до стану дезадаптації, а також до розвитку порушень соціально-психологічних взаємин (р < 0,01). Встановлено, що біологічні механізми, які підтримують адаптаційні можливості реагування хворого на оточуюче, здебільшого генетично і конституціонально детерміновані (р < 0,01).

Встановлено, що у хворих з ОЗІС спостерігався певний психологічний бар'єр з деформацією особистісних якостей необхідних для незалежного життя в суспільстві (р < 0,05). До даних особистісних якостей відносилися: здатність розуміти життєві ситуації та адекватно на них реагувати, не впадаючи в стани паніки або апатії, уміння змінювати свою поведінку відповідно до ситуацій, стійка мотивація до досягнень (р < 0,01).

Як маркери результату ефективності адаптації виявлено: навички самовизначення і саморегулювання, мотивація до досягнення, уміння будувати спілкування (комунікативна компетентність), одержувати, систематизувати, інтерпретувати інформацію (р < 0,01).

Встановлено, що психологічною основою для подолання сформованого ОЗІС у хворих є: а) зміна мети-мотиву на повернення у суспільство; б) реальне сприйняття свого «Я» і навколишньої дійсності, в) схильність до компромісу, г) уміння бути відповідальним за прийняті рішення та свої вчинки. За результатами дослідження у хворих з ОЗІС діагностували тип особистості, який неспроможний без внутрішнього конфлікту зрозуміти свої труднощі і визначити мету діяльності (р < 0,01). Така ситуація призводила до формування мети-антимотиву - уникання від активної діяльності. Від невдачі народжувалося відчуття особистісного незадоволення, емоційного неблагополуччя, неузгодженість та розбіжність між результатом діяльності і рівнем його домагань (р < 0,01). Сформувалося стійке прагнення до самоствердження, встановилося неадекватне відношення до дійсності (р < 0,01).

За результатами досліджень визначено критерії типологізації ОЗІС, що базувалися на наступних засадах: 1. ОЗІС являє собою порушення гомеостатичної рівноваги особистості і середовища, як порушення пристосування індивіда; невідповідність вроджених потреб особистості, що обмежує вимоги соціального середовища; нездатність особистості адаптуватися до власних потреб і домагань. 2. ОЗІС носить психопатологічний характер, тому що впливає на психічне здоров'я внаслідок порушення процесів психологічної та соціальної адаптації людини до життя. 3. Індивідуальна специфіка ОЗІС проявляється в поведінці і складається з: а) властивостей особистості, що надають поведінці своєрідність; б) особистісної основи з сукупністю соціально-психологічних елементів; в) впливу соціального мікросередовища з його різноманітними властивостями. 4. Кожен із аспектів ОЗІС (предиспозиційні, провокуючі та підтримуючі чинники) несуть специфічну значущість у патогенезі соціальної дезадаптації та визначають її типологічну належність. 5. ОЗІС є специфічним психопатологічним і поведінковим сполученням, що відображає процес поступового формування соціально негативних рис особистості, перехід від одиничних відхилень до їх «ланцюжка», та потребує психокорекційного і психотерапевтичного втручання.

Встановлено, що ОЗІС - це клініко-соціальний діагноз. При цьому клінічний діагноз складався із: а) психічного розладу; б) фізичного розладу; в) розладу особистості. Соціальний діагноз включав: а) контекстуальні чинники, що впливали на патогенез синдрому соціальної дезадаптації; б) соціальну динаміку життя особистості.

Аналіз відокремлених предиспозиційних, провокуючих і підтримуючих чинників розвитку ОЗІС, дозволив виділити наступні його діагностичні і диференціальні критерії: 1. Наявність основи (біологічної, психосоціальної, психологічної та соціальної); 2. Динаміка біологічних, психосоціальних, психологічних, соціальних чинників; 3. Деструктивна особисто-соціальна позиції у взаєминах з навколишнім середовищем; 5. Особистісна патопсихологічна мотивація при формуванні ОЗІС; 5. Специфічні особливості власне ОЗІС.

Аналіз нозологічної структури психічних розладів дозволив установити типологію ОЗІС за ступенем вираженості відповідно до нозологічної належності психічного розладу. Перший ступінь - переддезадаптаційний тип, що включає: F10.26; F32.00; F60.1; F20.00; F70.0; другий - парціальний тип, що включає: F10.24; F32.11; F60.30; F20.01; третій - глобальний тип, що включає: F10.25, F10.40; F32.00, F32.11; F60.2; F20.02.

За результатами дослідження запропоновано підходи до оцінки ОЗІС у осіб з психічними розладами, які базувалися на загальних медико-соціальних засадах впливу наслідків хвороби на СФ людей, та включали: самообслуговування, пересування, навчання, трудову діяльність, орієнтацію, спілкування, контролю над своєю поведінкою. В цілому хворих з ОЗІС характеризувалися як: а) тих, що мають різко виражену нездатність до встановлення і підтримки соціальних зв'язків; б) ті, які потребують допомоги в ситуаціях, що вимагають наявності основних побутових навиків; в) що демонструють невідповідність правилам соціальної поведінки. Встановлено, що глибину ОЗІС необхідно досліджувати за: 1) участю в житті суспільства; 2) порушенням взаємин у суспільстві; 3) здатністю підтримувати відносини з іншими людьми; 4) рівнем соціальної ізоляції. До основних складових, що визначав той або інший ступінь ОЗІС, віднесено: стійкість симптоматики; ступінь вираженості порушень функцій внаслідок психічного захворювання або дефекту; ступінь обмеження здатності вести соціально прийнятний спосіб життя або їхня сукупність; стійку соціальну дезадаптацію та ізоляція.

Принципами оцінки ОЗІС у психічно хворих з медико-соціальною і реабілітаційною метою визначено наступні: відмова від суто біологічного підходу; безперервність; міждисциплінарний підхід при оцінюванні потреб і створенні плану втручання; орієнтування на потреби хворого; за наявності сім'ї - адресна допомога; дестигматизация - зняття «клейма» суспільного відторгнення психічно хворого з ОЗІС як «дефектного».

На підставі отриманих даних науково обґрунтована і розроблена система реабілітації психічно хворих із ОЗІС. Вона включала: а) розвиток і адаптацію державної мережі соціальної інтеграції на базі лікувально-профілактичних і реабілітаційних установ; б) реабілітаційну діагностику; в) розробку реабілітаційних програм з метою подолання ОЗІС та повною інтеграцією осіб у суспільство; г) динамічний контроль за проведенням заходів соціальної інтеграції та їхнє своєчасне коректування; д) аналіз ефективності соціальної інтеграції на її кінцевому етапі. Надання психофармакотерапевтичної і психотерапевтичної допомоги в межах психосоціальної реабілітації, спрямовувалася на корекцію психічного і соматичного здоров'я хворих з ОЗІС та базувалася на принципах перманентності, комплексності, індивідуальності, послідовності.

Схема медико-соціальної допомоги включала психофармакотерапію, психотерапевтичний вплив та соціальну допомогу: встановлення контакту з пацієнтом; дезактуалізація гострої невротичної та психотичної симптоматики; симптоматична психотерапія; соціально-психологічна корекція; формування і закріплення позитивних навичок життєдіяльності в суспільстві; комплексна сімейна психотерапія (у випадку пацієнтів з ОЗІС - поновлення загубленого контакту з родиною, відновлення сімейного функціонування). Психосоціальна реабілітація охоплювала три напрямки: макросоціальний (відновлення або корекція рольові позиції особистості); мікросоціальний (відновлення або корекція рольових позицій у родині та інших мікросоціальних групах).

Розроблена структура РЗ у психічно хворих з ОЗІС охоплювала всі сфери життєдіяльності бездомних психічно хворих людей і побудована на загальних засадах реабілітації як науки про збереження і відновлення здоров'я людини, суспільства і середовища його життєзабезпечення. Цілісність процесу реабілітації представлена сукупністю структурованих елементів: медичного, фізичного, психологічного, соціального, професійного, трудового, соціокультурного, соціо-комунікативного.

Оцінка ефективності РЗ у психічно хворих з ОЗІС проводилася з урахуванням міжнародних критеріїв і принципів доказової медицини. Соціальний статус пацієнтів оцінювався після проведення реабілітації. Ефективність впроваджених РЗ встановлювалася за об'єктивним критерієм за допомогою «Психіатричної шкали обмеження життєдіяльності» ВООЗ та суб'єктивного критерію за допомогою опитувальника SF-36. Виявлено, що основні показники, які відображають СФ хворих із ОЗІС, а саме соціальні взаємозв'язки, ізоляція, ступінь взаємин у меншому ступені піддаються корекції у хворих без родини (р < 0,05), що обумовлено відношенням до психічно хворих без постійного місця проживання в суспільстві.

Після проведення РЗ у хворих основної групи значно знизився загальний РД в суспільстві (р < 0,05), підвищився рівень функціонування (р < 0,05), а за показниками самообслуговування (після участі у відповідному тренінгу) в 56,0 ± 1,1 % хворих спостерігалося відновлення навичок самообслуговування (р < 0,05).

При порівняльному аналізі рівня виконання соціальних ролей, до і після проведення РЗ у пацієнтів, встановлено відновлення показників сімейної взаємодії. Так, до початку РЗ, рівень участі хворих (як і пацієнтів інших груп) у сімейних справах, виконання подружньої, шлюбної і батьківської ролей оцінити було неможливо через відсутність зв'язку з родиною, то після проведення РЗ, у всіх хворих основної групи спостерігалася наявність того або іншого ступеня дисфункції (від мінімального до дуже серйозного), що свідчило про часткове відновлення даних соціальних ролей.

Позитивна динаміка спостерігалася у хворих основної групи за параметрами «виконання трудових обов'язків» і «зацікавленість в отриманні роботи» - до початку РЗ більшість (74,2 ± 4,4 %) пацієнтів категорично заперечували можливість виконання трудових обов'язків, а після проведення РЗ - 8,6 ± 2,8 % взагалі не мали дисфункції у виконанні даної соціальної ролі, а ступінь дисфункції інших коливався від мінімальної (20,3 ± 4,0 %) і очевидної (36,7 ± 4,8 %) до серйозної (29,7 ± 4,6 %) і дуже серйозної (4,7 ± 2,1 %). Показник зацікавленості в отриманні роботи до проведення РЗ у основній групі склав - 77,3 ± 4,2 % з максимальною дисфункцією. Після реабілітації рівень дисфункції трансформувався в дуже серйозну - 22,7 ± 4,2 %, серйозну - 14,8 ± 3,6 %, очевидну - 14,1 ± 3,5 %, мінімальну - 13,3 ± 3,4 %. У третини пацієнтів основної групи - 29,7 ± 4,6 % після проведення РЗ не виявлено дисфункції у виконанні даної соціальної ролі. Встановлено, що в більшості хворих з ОЗІС основної групи до проведення РЗ соціальний статус класифікувався як з «максимальною дисфункцією». Після проведення реабілітації максимальна дисфункція в пацієнтів не встановлена (р < 0,05). Дана динаміка стала наслідком поліпшення соціального статусу хворих, який мав очевидний і серйозний рівень дисфункції, а також у тих хворих, у яких ОЗІС знаходилася на стадії формування. У групі порівняння процес відновлення втрачених функцій був значно повільнішим та менш ефективним (р < 0,05). Одержані результати дозволили зробити висновок щодо ефективності застосування запропонованої системи реабілітації хворих із ОЗІС як на лікувальному, так і на реабілітаційному етапах. Основним результатом проведення РЗ стало поліпшення СФ (повернення в суспільство) (р < 0,05) і зниження впливу чинників, які призводять до ізоляції та обмежують здатність до інтеграції в суспільство (р < 0,05).

Аналіз ефективності РЗ довів, що при розробці реабілітаційних програм для даного контингенту акцент повинен робитися на «сильні» - збережені сфери. У свою чергу, «зруйновані сфери функціонування» вимагають тривалого, індивідуального тренінгу для їх відновлення. Загальна стратегія реабілітаційного підходу дає позитивний результат тільки у разі комплексного впливу на всі порушені аспекти життєдіяльності (р < 0,05), де за кінцеву мету повинна визначатися повна або часткова реабілітація, а не адаптація пацієнта.

ВИСНОВКИ

1. У дисертаційному дослідженні здійснене теоретичне узагальнення і наведене нове вирішення актуальної наукової проблеми - комплексної діагностики ОЗІС у психічно хворих. З позицій доказової медицини на підставі міждисциплінарного підходу визначені клініко-психопатологічні, психосоціальні, психологічні і соціальні чинники, які призводять до формування ОЗІС при психічних розладах. Науково обґрунтована, розроблена і впроваджена в практику система реабілітації даної категорії хворих.

2. У нозологічній структурі обстежених в основній, контрольній і групі порівняння переважали психічні і поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю (51,6 ± 5,0 %, 48,5 ± 5,0 %, 50,0 ± 5,0 %, відповідно). Серед психічно хворих з ОЗІС в 12,5 ± 3,3 % основної, 9,1 ± 2,9 % контрольної та 9,3 ± 2,9 % осіб групи порівняння діагностовано легку розумову відсталість. Достовірні розбіжності між групами виявлено в структурі депресивних розладів і шизофренії. Депресивні розлади (35,2 ± 7,6 % в основній групі та 36,3 ± 7,6 % у контрольній) діагностовано в групах досліджених без певного місця проживання.

3. Виявлено, що в досліджених групах незалежно від нозологічної форми психічного розладу переважали хворі з дуже серйозним і максимальним РД у всіх сферах СФ. При депресивних розладах, параноїдній формі шизофренії і легкій розумовій відсталості відзначалося максимальне зниження СФ (4,5, 4,6 і 4,5, відповідно). Дуже серйозний РД виконання соціальних ролей зафіксовано при зловживанні алкоголем в основній, контрольній та групі порівняння (4,2; 3,7; і 3,9, відповідно). Серйозний ступінь вираженості соціальних ролей виявлено при шизотиповому і дисоціальному розладах особистості в групі порівняння (середній бал 3,3).

4. Встановлено, що на виникнення і формування ОЗІС впливають наступні біологічні чинники: гендерна належність, вік, спадкова обтяженість. Так, чоловіки серед психічно хворих з ОЗІС склали 82,0 %, жінки 18,0 %. Визначено, що молодий вік (до 20 років) виступає як чинник ризику формування ОЗІС, а вік після 30 років - як антиризику. Виявлено, що у хворих зі спадковою обтяженістю алкоголізмом в основній і контрольній групах (60,9 ± 4,9 % і 78,8 ± 1 % відповідно), а також психопатією в групі порівняння (50,0 ± 5,0 %) психічні захворювання діагностувалися частіше, а ОЗІС - у більш виражених дисфункціях соціальних ролей. В якості психосоціальних чинників виділені дисфункціональні типи батьківських родин, які відповідають різним стадіям порушень у функціонуванні сімейної системи. Так, 98,7 ± 1,1 % осіб основної, контрольної і групи порівняння в батьківських родинах одержали патологічне виховання. Визначено, що у всіх обстежених макро- і мікросоціальні чинники впливали на формування ОЗІС, однак вони є різними за інтенсивністю. У свою чергу, негативна дія мікросоціальних факторів більш вагома, ніж макросоціальних. Серед провокуючих чинників формування ОЗІС найбільш значущими були: екзистенціальні фактори, безробіття, розлучення, сімейні конфлікти, позбавлення волі, хронічні хвороби.

5. При аналізі предиспозиційної основи, провокуючих і підтримуючих чинників розроблено диференційно-діагностичні критерії ОЗІС до яких віднесено: наявність основи (біологічної, психосоціальної, психологічної та соціальної); динаміка психосоціальних, психологічних, соціальних чинників; деструктивна особисто-соціальна позиція у взаєминах з навколишнім середовищем; особистісна патопсихологічна мотивація; специфічні особливості власне ОЗІС.

6. Клініко-типологічними варіантами ОЗІС у психічно хворих є глобальний, парціальний, переддезадаптаційний, які мають притаманну їм специфіку споживчо-мотиваційну спрямованість, інтелектуальних, вольових, емоційних і поведінкових властивостей. ОЗІС у осіб без постійного місця проживання виникає при наступних психічних розладах: синдромі залежності від алкоголю, депресивних розладах, шизофренії.

7. Науково обґрунтовано принципи реабілітації психічно хворих осіб без постійного місця проживання, що базуються на міжнародних підходах з визначенням нозологічної належності психічних розладів, рівня СФ і реабілітаційного потенціалу. Запропоновано комплексну схему психосоціальної реабілітації, що включає спеціалізовану соціальну допомогу, психофармакотерапію і психотерапію для психічно хворих з ОЗІС. Встановлено, що формування підтримки з боку оточуючого соціуму можливо тільки з урахуванням впливу «коморбідності стигматизації».

8. Розроблена та впроваджена у практику система реабілітації психічно хворих із ОЗІС, яка враховує негативний вплив бездомного існування, а всі структурні компоненти спрямовані на вирішення проблеми відновлення здатності до інтеграції в суспільство. Встановлено, що процес реабілітації хворих з ОЗІС без постійного місця проживання повинен бути комплексним і цілісним. Відсутність окремого напрямку, елементів або форми реабілітації унеможливлює досягнення повноцінного СФ. Результати дослідження свідчать про ефективність застосування запропонованої системи реабілітації хворих з ОЗІС як на лікувальному, так і на реабілітаційному етапах. Так, на реабілітаційному етапі виявлено поліпшення СФ (р < 0,05) і зниження впливу чинників, які призводять до ізоляції та обмежують здатність до інтеграції в суспільство (р < 0,05).

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Гуменюк Л.Н. Введение в проблему психоопатологии и социального функционирования бездомних / Л.Н. Гуменюк // Таврический журнал психиатрии. - 2006. - Vol. 10, № 3 (36). - С. 47-51.

2. Гуменюк Л.Н. Депрессия в сновидениях / Л.Н. Гуменюк // Таврический журнал психиатрии. - 2006. - Vol. 10, № 4 (37). - С. 59-61.

3. Гуменюк Л.Н. Типология социальной дезадаптации с учетом психопатологии / Л.Н. Гуменюк // Таврический журнал психиатрии. - 2007. - Vol. 11, № 2 (39). - С. 4-9.

4. Гуменюк Л.Н. Аспекты психопатологии и качества жизни при глубокой социальной дезадаптации / Л.Н. Гуменюк // Таврический журнал психиатрии. - 2007. - Vol. 11, № 3 (40). - С. 76-80.

5. Гуменюк Л.Н. Личностные и клинико-анамнестические особенности бездомных / Л.Н. Гуменюк // Таврический медико-биологический вестник. - 2007. - Т. 10. - С. 31-33.

6. Гуменюк Л.Н. Результаты исследования закономерностей формирования и течения глубокой социальной недстаточности (дезадаптации) у лиц с ограниченной способностью к интеграцию в сообществе с учетом психопатологии и типологической принадлежности / Л.Н. Гуменюк // Таврический журнал психиатрии. - 2007. - Vol. 11, № 4 (41). - С. 42-47.

7. Гуменюк Л.Н. Сравнительный анализ клинических и социально-демографических характеристик у психически больных лиц с ограниченной способностью к интеграции в сообщество / Л.Н. Гуменюк // Таврический журнал психиатрии. - 2007. - Vol. 12, № 1 (42). - С. 48-54.

8. Гуменюк Л.Н. Дисфункциональность семьи как предиспозиционный фактор формирования синдрома глубокой социальной дезедаптации / Л.Н. Гуменюк // Архів психіатрії. - 2007. - Т. 13, 3-4 (50-51). - С. 48-49.

9. Гуменюк Л.Н. Клинико-социальные факторы формирования ограниченной способности интеграции в сообщество больных шизофренией / Л.Н. Гуменюк // Медицинская психология. - 2008. - Т. 3, № 1. - С. 24-28.

10. Гуменюк Л.Н. Социальное одиночество как предикативный фактор формирования ограниченной способности к интеграции в сообщество (бездомных) с депрессивными рассройствами / Л.Н. Гуменюк // Медицинская психология. - 2008. - Т. 3, № 2 (10). - С. 24-28.

11. Гуменюк Л.Н. Структура реабилитационных мероприятий у психически больных с ограниченной способностью к интеграции в сообщество / Л.Н. Гуменюк // Архив психиатрии. - 2008. - Т. 14, № 1 (52). - С. 20-24.

12. Гуменюк Л.Н. Клинико-социальная характеристика, страдающих психическими расстройствами с ограниченной способностью интеграции в сообщество (бездомные) / Л.Н. Гуменюк // Український вісник психоневрології. - 2008. - Т. 16, вип. 1 (54). - С. 9-12.

13. Гуменюк Л.Н. Оценка эффективности реабилитационных мероприятий у психически больных с ограниченной способностью интеграции в сообщество / Л.Н. Гуменюк // Український вісник психоневрології. - 2008. - Т. 16, вип. 2 (55). - С. 35-38.

14. Гуменюк Л.Н. Принципы терапии на этапе психосоциальной реабилитации психически больных с ограниченной способности к интеграции в сообщество (ОСИС) / Л.Н. Гуменюк // Проблемы, достижения и перспективы развития медико-биологических наук и практического здравоохранения : тр. Крым. Гос. мед. ун-та им. С. И. Георгиевского. - Симферополь, 2008. - Т. 144, ч. VI. - С. 22-25.

15. Гуменюк Л.Н. Система реабилитации психически больных с ограниченной способностью к интеграции в сообщество / Л.Н. Гуменюк // Таврический медико-биологический вестник. - 2008. - Т. 11, № 4 (44). - С. 195-199.

16. Гуменюк Л.Н. Ограничение способности к интеграции в сообщество больных с психическими расстройствами как медико-социальная проблема / Л.Н. Гуменюк // Международный медицинский журнал. - 2008. - Т. 14, № 3. - С. 112-118.

17. Гуменюк Л.Н. Характеристика социальной составляющей ограниченной способности к интеграции в сообщество / Л.Н. Гуменюк // Запорожский медицинский журнал - Актуальні питання медичної науки та практики : зб. наук. праць. - 2008. - Вип. 74 (Кн. 1). - С. 46-48.

18. Гуменюк Л.Н. Ограниченная способность к интеграции в сообщество: биологическая и психологическая составляющие / Л.Н. Гуменюк // Вісник психіатрії і психофармакотерапії. - 2008. - № 2 (14). - С. 73-76.

19. Гуменюк Л.Н. Ограниченная способность к интеграции в сообщество у психически больных: пути возникновения и преодоления / Л.Н. Гуменюк // Журнал психиатрии и медицинской психологии. - 2008. - № 2 (19). - С. 52-56.

20. Гуменюк Л.Н. Проблемы формирования феномена ограниченной способности к интеграции в сообщество у психически больных / Л.Н. Гуменюк // Український вісник психоневрології. - 2008. - Т. 16, вип. 4 (57). - С. 25-27.

21. С. Гуменюк Л.Н. Общие методологические подходы к оценке ограниченной способности К интеграции в сообщество у психически больных / Л.Н. Гуменюк // Запорожский медицинский журнал. - 2008. - № 5. - С. 7-10.

22. Гуменюк Л.Н. Принципы и алгоритмы оценки ограниченной способности к интеграции в сообщество у психически больных / Л.Н. Гуменюк // Український вісник психоневрології. - 2008. - Т. 16, вип. 3 (56). - С. 35-38.

23. Гуменюк Л.Н. Клиника и динамика депрессивных расстройств у лиц с ограниченной способностью к интеграции в сообщество (бездомных) / Л.Н. Гуменюк // Психічне здоров'я. - 2008. - № 2 (19) - С. 26-32.

24. Гуменюк Л.Н. Клинико-психопатологическая структура психических расстройств у лиц с ограниченной способностью к интеграции в сообщество / Л.Н. Гуменюк // Зб. наук. праць співробітників НМАПО ім. П. Л. Шупика. - К., 2008. - Вип. 17, кн. 2. - С. 825-839.

25. Гуменюк Л.Н. Провоцирующие факторы (микро- и макросоциальные) - предикторы формирования ограниченной способности к интеграции в сообщество у психически больных / Л.Н. Гуменюк // Таврический журнал психиатрии. - 2008. - Т. 12, № 2 (43). - С. 30-35.

26. Гуменюк Л.Н. Бездомность: Психо-социальные подходы к исследованию феномена / Л.Н. Гуменюк // Таврический журнал психиатрии. - 2008. - Т. 12, № 3 (44). - С.83-90.

27. Гуменюк Л.Н. Типология личностных изменений у лиц с ограниченной способностью к интеграции в сообщество в результате хронической алкогольной интоксикации / Л.Н. Гуменюк // Довженківські читання : Актуальні питання соціальної і клінічної наркології, присвяченої 90-й річниці з дня народження Заслуженого лікаря України, Народного лікаря СРСР Олександра Романовича Довженка : матеріали ІХ Української наук.-практ. конф. з участю міжнар. спеціалістів. - Харків : Видавництво «ПЛЕЯДА», 2008. - С. 221-225.

28. Гуменюк Л.Н. Комплексная психотерапевтическая и социально-психологическая помощь лицам с ограниченной способностью к интеграции в сообщество / Л.Н. Гуменюк // Психотерапія, медична психологія і гранична психіатрія в системі надання медичної допомоги (ХІ Платонівські читання) : матеріали наук.-практ. конф. - Прил. к журналу «Медицинские исследования». - Харків, 2008. - С. 56.

29. Гуменюк Л.Н. Медико-социальная реабилитация психически больных с ограниченной способности к интеграции в сообщество (ОСИС) / Л.Н. Гуменюк // Архів психіатрії. - 2008. - Т. 14, № 4 (55). - С. 47-48.

30. Гуменюк Л. М. Психологічні особливості психічно-хворих з обмеженою здатністю до інтеграції в суспільство / Л.Н. Гуменюк // Медична наука : Сучасні досягнення та інновації : наук.-практ. конф. молодих вчених, присвячена 85-річчю ХМАПО, 20 листопада 2008. - Харків, 2008. - С. 30-32

31. Гуменюк Л.Н. Клинические аспекты синдрома уходов и бродяжничества. / Л.Н. Гуменюк // Стратегические вопросы мировой науки - 2007 : материалы II Междунар. науч.-практ. конф. - Физическая культура и спорт. Днепропетровск : Наука и образование, 2007. - С. 19-20.

Размещено на Allbest.ru