Клініко-соціальна характеристика пацієнтів з першим психотичним епізодом та удосконалення лікувально-діагностичної допомоги даній категорії хворих

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНОЇ І СУДОВОЇ ПСИХІАТРІЇ ТА НАРКОЛОГІЇ

АВТОРЕФЕРАТ

КЛІНІКО-СОЦІАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПАЦІЄНТІВ З ПЕРШИМ ПСИХОТИЧНИМ ЕПІЗОДОМ ТА УДОСКОНАЛЕННЯ ЛІКУВАЛЬНО-ДІАГНОСТИЧНОЇ ДОПОМОГИ ДАНІЙ КАТЕГОРІЇ ХВОРИХ

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Українському науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України

Науковий керівник

доктор медичних наук, професор Пішель Віталій Ярославович, Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, відділ медико-соціальних проблем терапії психічних розладів, завідувач відділу

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Пшук Наталія Григорівна, Вінницький національний медичний університет ім. М. І. Пирогова МОЗ України, кафедра психіатрії та медичної психології, завідувач кафедри

доктор медичних наук Бачеріков Андрій Миколайович, Державна Установа Інститут неврології, психіатрії, наркології АМН України, відділ невідкладної психіатрії і наркології, завідувач відділу

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України за адресою: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 103

Автореферат розісланий “23” січня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор медичних наук Н. О. Дзеружинська

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку психіатрії велике теоретичне та практичне значення набуває проблема першого психотичного епізоду (ППЕ). В багатьох дослідженнях доведено важливу роль перших п'яти років захворювання, тому що у цей період відбуваються найбільш значні біологічні, психологічні та соціальні зміни в стані хворого, а патологічні процеси максимально динамічні та піддаються корекції (E. Spencer et al., 2001; H. Mohler, 2005 et al.; S. Newton, 2005; A. K. Malla et al., 2005; И. Я. Гурович, 2005; J. О. Johannessen et al., 2007; С. Н. Мосолов и др., 2006; А. Б. Смулевич, 2006; A. R. Yung et al., 2007; Н. А. Марута, 2007). Останнім часом підвищений інтерес дослідники виявляють до питань ранньої діагностики, клініко-психопатологічної феноменології перших психотичних проявів, а також до організації ефективної медико-соціальної допомоги пацієнтам з ППЕ, яка спрямована на збереження якості життя та рівня соціального функціонування хворих (Р. Дж. Энсилл и др., 2001; P. S. Swaran et al., 2004; А. М. Бачеріков, В. Н. Кузьмінов, 2006; В. Д. Мишиев, 2006; В. Я. Пішель та ін., 2007; Л. Н. Юрьева, 2006; В. С. Бітенський, 2007).

Важливим показником актуальності даної проблеми також є те, що у ряді країн в останні роки активно створюють клініки першого психотичного епізоду (M. Мarshall, J. Rathbone, 2006; А. С. Дороднова, 2006; H. G. Lyse et al., 2007; Р. МсGorry et al., 2007; J. O. Johannessen et al., 2008). В цих клініках надають кваліфіковану психіатричну допомогу хворим з психотичними розладами переважно шизофренічного спектру, які мали не більш трьох психотичних епізодів, з тривалістю захворювання до 5 років. При цьому перевага надається амбулаторній та напівстаціонарній формам психіатричної допомоги.

В ході науково-практичних дискусій було відпрацьовано певне поняття першого психотичного епізоду, а саме: ППЕ - це первинний тяжкий психотичний розлад, який є серйозним біологічним та соціальним стресом як для самого хворого, так і для його близьких. Клінічна картина ППЕ проявляється порушенням єдності та цілісності психічних функцій, неадекватністю поведінки та складається з трьох основних груп симптомів: позитивних, негативних та нейрокогнітивних (Н. Lester, D. Shiers, 2004; И. Я. Гурович и др., 2004).

Разом с цим до теперішнього часу залишається невирішеним ряд принципово важливих питань: немає чітких даних про структуру та особливості клінічних проявів ППЕ; не визначено коло симптомокомплексів, які зберігаються у клінічній картині психічного розладу після ППЕ; не вивчено особливості формування ППЕ в залежності від преморбідних факторів. Також недостатньо обґрунтовано принципи організації спеціалізованої психіатричної допомоги хворим, які перенесли ППЕ (Я. А. Сторожакова, О. Е. Холодова, 2000; A. Jablensky et al., 2006; В. А. Абрамов та ін., 2005; P. Power et al., 2007; Р. МсGorry et al., 2008).

Усе вищезазначене підкреслює актуальність подальшого вивчення клініко-соціальних характеристик та їх динаміки у пацієнтів з першим психотичним епізодом, а також необхідність удосконалення лікувально-діагностичної допомоги даній категорії хворих.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи відділу медико-соціальних проблем терапії психічних розладів Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України за темою: «Науково обґрунтувати принципи медико-соціальної допомоги та розробити і впровадити стандарти сучасної діагностики, терапії та реабілітації хворих з першим психотичним епізодом» (№ державної реєстрації 0106U005124).

Мета і задачі дослідження. Мета роботи - на підставі комплексного динамічного дослідження клініко-соціальних характеристик пацієнтів з першим психотичним епізодом удосконалити лікувально-діагностичну допомогу, яка спрямована на збереження рівня соціального функціонування та якості життя даної категорії хворих.

У відповідності до мети роботи було визначено наступні задачі:

Дослідити психопатологічну феноменологію та клінічну структуру першого психотичного епізоду.

Виявити особливості преморбідного періоду та динаміки клінічних проявів психічних розладів у хворих з першим психотичним епізодом.

Визначити динаміку клініко-соціальних характеристик дослідженої категорії пацієнтів.

Здійснити аналіз клініко-соціальних результатів лікування хворих з першим психотичним епізодом.

Науково обґрунтувати та розробити рекомендації щодо удосконалення лікувально-діагностичної допомоги, яка спрямована на збереження рівня соціального функціонування та якості життя хворих цієї категорії.

Об'єкт дослідження - перший психотичний епізод.

Предмет дослідження - психопатологічні особливості першого психотичного епізоду; клініко-соціальні характеристики пацієнтів з ППЕ; лікувально-діагностична допомога хворим даної категорії.

Методи дослідження: клініко-психопатологічний, психодіагностичний, клініко-катамнестичний, соціально-демографічний і статистичний.

Клініко-психопатологічний метод ґрунтувався на загальноприйнятих підходах щодо психіатричного обстеження пацієнтів і включав традиційне опитування, аналіз психічного статусу пацієнта, а також динаміки психопатологічних проявів в процесі спостереження. З метою верифікації психічних розладів використовували стандартизоване діагностичне інтерв'ю M.І.N.І. (версія 5.0.0), діагностику проводили відповідно до дослідницьких критеріїв МКХ-10.

Вивчення анамнезу захворювання, клініко-психопатологічних особливостей перших психотичних проявів, динаміки клініко-соціальних характеристик хворих після ППЕ, оцінку результативності отриманої психіатричної допомоги проводили за допомогою клініко-катамнестичного методу.

З метою стандартизованої оцінки клінічних проявів ППЕ та їх динаміки застосовували шкали PANSS, оцінки тяжкості захворювання CGI-S, загального клінічного враження про зміни стану CGI-I. Преморбідний період досліджували за шкалою PAS; вираженість побічних ефектів визначали за допомогою шкал AІMS, BARS, SAS; оцінку якості життя та соціального функціонування проводили з використанням шкал SF-36, GAF та QLS. Ступінь зловживання алкоголем і психоактивними речовинами (ПАР) визначали за клінічною оціночною шкалою CRS.

Соціально-демографічний метод застосовували для аналізу факторів ризику виникнення психотичних розладів. Досліджували вік, стать, сімейний стан пацієнтів, рівень освіти, професійну зайнятість та стаж роботи, наявність стресових факторів.

Статистичний аналіз отриманих даних здійснювали з використанням критеріїв Ст'юдента (t), Пірсона (чІ), кутової трансформації Фішера () та методу рангової кореляції Спірмена (r). Обчислювання проводили з використанням програм «Statіstіca for Wіndows. Release 6.0», Statsoft Іnc. та редактора електронних таблиць Excel 7.0 (С. Н. Лапач та ін., 2002).

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі на підставі комплексного багатоаспектного дослідження пацієнтів з ППЕ з використанням скринінгового інструментарію, стандартних клінічних оціночних шкал і опитувальників отримано нові дані про психопатологічну феноменологію та клінічну структуру першого психотичного епізоду.

Вперше з позицій системного динамічного підходу проаналізовано особливості преморбідного періоду та клініко-соціальні характеристики пацієнтів до та після ППЕ.

Вперше у вітчизняній практиці з метою стандартизації діагностичної процедури при ППЕ обґрунтовано доцільність застосування скринінгового клінічного опитувальника M.І.N.І. (версія 5.0.0).

Вперше на засадах доказової медицини встановлено вплив певних факторів на клініко-динамічні прояви ППЕ, здійснено порівняльний аналіз клініко-соціальних результатів лікування в залежності від форми надання психіатричної допомоги пацієнтам даної категорії.

Вперше науково обґрунтовано та доведено переваги амбулаторної та напівстаціонарної форм психіатричної допомоги пацієнтам з ППЕ.

Практичне значення одержаних результатів. Прикладні аспекти роботи полягають у розробці алгоритмів проведення лікувально-діагностичних заходів при першому психотичному епізоді. Запропоновано орієнтовний алгоритм для диференціальної діагностики перших психотичних проявів у відповідності до критеріїв МКХ-10, який сприятиме вдосконаленню ранньої діагностики ППЕ. Виділено певні фактори, які є підґрунтям для госпіталізації цих пацієнтів, підтверджено доцільність розширення групи хворих, які можуть отримувати допомогу в позалікарняних умовах. Практичну значимість мають сформульовані загальні принципи психофармакотерапії та розроблений орієнтовний алгоритм активної терапії ППЕ, які спрямовані на підвищення ефективності лікування пацієнтів даної категорії.

За результатами проведеного дослідження до «Реєстру галузевих нововведень» (№ 189/29/08) внесено пропозицію щодо практичного застосування короткого міжнародного нейропсихіатричного опитувальника M.I.N.I. (версія 5.0.0).

Результати дисертаційної роботи використано при підготовці методичних рекомендацій «Сучасні принципи та практика надання допомоги пацієнтам з першим психотичним епізодом».

Основні положення дисертації застосовано в педагогічному процесі на кафедрі медичної психології та психіатрії Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова МОЗ України (акт впровадження від 09.07.2008 р., м. Вінниця) та на кафедрі психіатрії, наркології та психотерапії Кримського державного медичного університету ім. С.І. Георгієвського (акт впровадження від 30.06.2008 р., м. Сімферополь). Результати дисертаційного дослідження впроваджено в лікувально-діагностичний процес Харківського міського психоневрологічного диспансеру № 3 (акт впровадження від 22.07.2008 р., м. Харків), Київського міського психоневрологічного диспансеру № 4 (акт впровадження від 21.04.2008 р., м. Київ), Київського міського психоневрологічного диспансеру № 1 (акт впровадження від 16.05.2008 р., м. Київ), Київської міської клінічної психоневрологічної лікарні № 1 (акт впровадження від 27.07.2008 р., м. Київ).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою. Автором особисто проведено аналітичний огляд вітчизняних і закордонних джерел науково-медичної інформації відповідно до теми роботи. Самостійно здійснено весь обсяг досліджень. Особисто проведено збір матеріалу, сформовано бази даних, проведено їх статистичну обробку, аналіз і інтерпретацію. Самостійно написано розділи дисертації, сформульовано висновки і практичні рекомендації, оформлено таблиці та рисунки.

Особистий внесок здобувача в публікаціях у наукових спеціалізованих виданнях, затверджених ВАК України і написаних у співавторстві, полягає в наступному: у статті № 1 (у відповідності до списку публікацій, представленого наприкінці автореферату) автором проведено аналіз сучасної вітчизняної і закордонної наукової літератури за проблемою ППЕ та зіставлення даних з власними результатами дослідження пацієнтів з ППЕ; у статті № 3 вивчено реальну терапевтичну практику по відношенню до хворих, які перенесли ППЕ; у статті № 4 виявлено особливості клініко-соціальних характеристик пацієнтів з ППЕ, проведено порівняння медико-соціальних результатів терапії хворих залежно від форми надання психіатричної допомоги; у статті № 5 встановлено можливості раннього виявлення пацієнтів з ППЕ в загальномедичній практиці на підставі аналізу сучасних літературних даних і результатів власного дослідження; у статті № 7 визначено динаміку клініко-соціальних характеристик пацієнтів з ППЕ в процесі терапії атиповими антипсихотичними препаратами.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідались та обговорювались на засіданні апробаційної ради Українського НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України (протокол № 8 від 29.07.2008 р.), а також на наступних наукових форумах: ХІ конгресі міжнародної федерації українських лікарських суспільств (Полтава, 2006); науково-практичній конференції «Актуальні проблеми соціальної, судової психіатрії та наркології» (Київ, 2006); VІІІ Українській науково-практичній конференції з участю міжнародних спеціалістів: «Довженківські читання: Сучасний погляд на лікування станів залежності та патології потягів» (Харків, 2007); ІІІ Національному Конгресі неврологів, психіатрів і наркологів України «Профілактика та реабілітація в неврології, психіатрії та наркології», присвяченої 89-й річниці з дня народження Заслуженого лікаря України, Народного лікаря СРСР О. Р. Довженка (Харків, 2007); Salzburg Weill Cornell Seminars in Psychiatry (Зальцбург, 2007); науково-практичній конференції з міжнародною участю «Сучасні аспекти лікування психічних розладів» (Чернівці, 2007); конференції «Профілактика аутоагресивної поведінки при психічних розладах» (Харків, 2008), конференції-семінарі «Сучасні проблеми психіатрії та наркології - від науки до практики», присвяченої Дню науки (Київ, 2008), конференції-семінару «Актуальні проблеми соціальної і судової психіатрії та наркології» (Київ, 2008).

Публікації. За матеріалами дисертаційного дослідження опубліковано 15 наукових праць, з них 7 статей у фахових виданнях, затверджених ВАК України (з них 2 - самостійні), оформлено 1 нововведення.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація викладена на 176 машинописних сторінках (основний текст - 130 сторінок). Робота складається із вступу, огляду літератури, 4 розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів, висновків, практичних рекомендацій і додатків. Робота ілюстрована 28 таблицями та 23 рисунками. Список літератури містить 287 джерел, з них 163 - зарубіжних авторів.

Основний зміст

В основу дисертаційної роботи покладено результати дослідження 255 хворих, які протягом 2001-2007 років перебували під спостереженням у міському психоневрологічному диспансері № 3 і обласній клінічній психіатричній лікарні № 3 м. Харкова, а також у Київській міській клінічній психоневрологічній лікарні № 1.

Для досягнення мети та вирішення поставлених задач дисертаційне дослідження проводили у декілька послідовних етапів. На початковому етапі здійснювали оцінку відповідності критеріям включення в дослідження, клінічне обстеження всіх пацієнтів, які перенесли ППЕ, визначення психопатологічної структури ППЕ, клініко-соціальних характеристик пацієнтів даної групи. Критеріями включення пацієнтів у дослідження були: перенесений перший психотичний епізод, письмова інформована згода пацієнта на участь у дослідженні, вік - старше 18 років, відповідність операціональним діагностичним критеріям психотичних розладів за МКХ-10.

Досліджувана група хворих була представлена 145 (56,9 %) чоловіками та 110 (43,1 %) жінками. На момент ППЕ середній вік чоловіків складав 25,6 ± 7,3, жінок - 28,8 ± 7,1 років. допомога клінічний соціальний пацієнт

Встановлено, що несприятливими періодами, стосовно виникнення ППЕ, виявилися вікові діапазони 21-25 років (83 пацієнта - 32,5 %) та 17-20 років (77 пацієнтів - 30,1 %). Абсолютне число жінок перевищувало кількість чоловіків у вікових групах від 21 до 45 років (чІ=0,82; р>0,05).

Психопатологічну структуру маніфестного психотичного приступу склали галюцинаторно-параноїдний синдром - 133 (52,2 %) хворих, параноїдний - 43 (16,8 %), депресивно-параноїдний - 34 (13,3 %), маніакально-параноїдний - 15 (5,9 %), афективно-параноїдний, що включав інверсію афекту - 15 (5,9 %), інші синдроми - 15 (5,9 %) обстежених. Перші психотичні прояви відповідно до діагностичних критеріїв МКХ-10 були представлені таким чином: F20.0 - 45 (17,6 %); F 23.0 - 18 (7,1 %); F 23.1 - 51 (20,0 %); F23.2 - 21 (8,2 %); F23.3 - 11 (4,3 %); F25.2 - 14 (5,5 %); інші - 95 (37,3 %) пацієнтів. У 52 (20,4 %) пацієнтів, які увійшли в підгрупу «інші», було діагностовано органічні (7,9 %) та афективні (12,5 %) розлади. 43 (16,9 %) пацієнтам з цієї підгрупи, не дивлячись на наявність психотичної симптоматики при ініціальному обстеженні, було встановлено діагноз невротичних, органічних розладів непсихотичного рівня або розладів особистості. Це можна пояснити бажанням сприяти реабілітації та соціальній реадаптації пацієнтів після ППЕ.

На наступному етапі дослідження наявність досить широкого спектру розладів у пацієнтів з ППЕ призвела до необхідності подальшого звуження досліджуваної вибірки. Було відібрано 150 пацієнтів, які перенесли ППЕ у межах розладів шизофренічного спектру: гострі та транзиторні психотичні розлади, шизофренія і шизоафективні розлади.

З метою визначення ролі факторів, що предиспонують ППЕ, було проаналізовано вік, обтяжену спадковість, преморбідну соматичну та екзогенно-органічну диспозицію, родинний стан, рівень соціальної адаптації, фактори психогенної травматизації, а також особливості продромального періоду.

Установлено, що ППЕ в більшості випадків (58,7 %) виникає у віці до 25 років. Перші психотичні прояви найчастіше відзначались у віковому діапазоні 17-20 років (40 пацієнтів - 26,7 %) та 21-25 років (45-29,9 %), а також у період 31-35 років (25-16,6 %). 17 (11,3 %) пацієнтів з ППЕ становили когорту старше 40 років, серед яких було більше жінок (12 - 70,6 %), що відбиває гендерну особливість виникнення ППЕ в цьому віці (чІ=6,01; р<0,05).

При дослідженні сімейно-генеалогічного фону фактор обтяженої психічними захворюваннями спадковості встановлено у 54 (36,0 %) пацієнтів, у 16 (10,7 %) хворих батьки зловживали алкоголем та ПАР. Таким чином, достовірно переважала спадкоємна обтяженість ендогенними психічними захворюваннями, на другому місці - зловживання алкоголем (p<0,05). При цьому найбільшу частку (23,3 %) обтяженої спадковості склала шизофренія (p<0,01).

Наявність первинних органічних порушень відзначали у 102 (68,0 %) обстежених. Виявлено взаємозв'язок між органічним ураженням ЦНС (зокрема пре- і постнатальною патологією) і виникненням ППЕ (чІ=19,44; p<0,01). Ускладнення вагітності (інфекції, загроза переривання, психологічні стреси тощо) і пологів (гіпоксія, асфіксія, родові травми) реєстрували у 28 (18,7 %) матерів хворих. Порушення перінатального періоду спостерігали у 18 (21,2 %) чоловіків та у 10 (15,4 %) жінок, наявність ЧМТ у преморбідному періоді - у 59 (69,4 %) та 41 (63,1 %) обстежених відповідно. У 82,0 % пацієнтів виявлено преморбідні особливості особистості, серед яких на перший план виступали шизоїдні риси - 19 (12,7 %) чоловіків та 15 (10,0 %) жінок (чІ=46,12; р<0,01). Серед інших типів особливостей для чоловіків характерним було переважання емоційно-нестійких та ананкастних рис (чІ=5,87; р<0,05 та чІ=4,05; р<0,05 відповідно), для жінок - істеричного типу особливостей особистості (чІ=9,77; р<0,01).

Встановлено, що наявність психогенних факторів (89 - 59,3 % пацієнтів) істотно впливає на формування ППЕ, серед останніх домінували гострі психотравми (p<0,01). Найбільш індивідуально значимими були гострі сімейно-побутові проблеми і розлучення (24,0 %), у другу чергу - труднощі на роботі, зміна посади (особливо звільнення) та умов роботи - 16,1 % хворих.

Вивчення соціальної адаптації хворих у преморбідному періоді за допомогою шкали PAS дозволило оцінити вихідний рівень соціального функціонування (СФ). Практично у половини обстежених (73-48,7 %) відзначалось стабільно-хороше СФ, у 42 (28,0 %) - стабільно-погане, у 35 (23,3 %) - ініціально хороше, але з тенденцією до погіршення. Слід відзначити досить розповсюджену характеристику пацієнтів з ППЕ - якість взаємин у родині було між «гарним» і «дуже гарним», однак відносини із друзями, зайнятість і задоволеність життям перебувала між «задовільним» і «поганим» (р<0,01). Для більшості пацієнтів характерним був взаємозв'язок високого професійного статусу зі стабільно-хорошим СФ (r=0,67), а погане СФ супроводжувалось більш вираженою психопатологічною симптоматикою та більш важкими когнітивними розладами при ППЕ (r=0,82).

В обстежених пацієнтів тривалість продромального періоду до розвитку ППЕ в більшості випадків (56,9 %) складала від 2-х до 4-х років, в середньому - 3,7 ± 1,3 року.

Найбільш вагомими психопатологічними проявами цього періоду були розлади мислення (47,3 %), характерологічні зміни із загостренням преморбідних рис особистості (82,0 %), емоційні розлади (46,7 %), розлади сприйняття (36,0 %), почуття власної зміни, а також відчуття зміни навколишніх речей (56,7 %), надмірна підозрілість або внутрішнє напруження (80,7 %), неврозоподібні розлади (56,6 %), соціальна відстороненість (76,0 %), транзиторні приховані психотичні епізоди (30,0 %) тощо.

Наведені вище преморбидні особливості та психопатологічні прояви продромального періоду слід розглядати як фактори ризику розвитку психотичних розладів та враховувати при проведенні заходів щодо удосконалення ранньої діагностики ППЕ.

На наступному етапі дослідження з метою порівняльної оцінки клініко-соціальних результатів лікування пацієнтів з ППЕ в залежності від форми надання психіатричної допомоги було виділено дві групи обстежених.

Першу групу склали 111 (74,0 %) хворих, допомога яким надавалась в умовах стаціонару. Вік пацієнтів даної групи на момент ППЕ становив від 14 до 52 років (середній вік чоловіків склав 26,8 ± 8,3, жінок - 29,8 ± 7,6 року). Більшість обстежених цієї групи на момент ППЕ відповідала віковому діапазону 21-25 років.

У другу групу було включено 39 (26,0 %) пацієнтів, яким при ППЕ була надана амбулаторна або напівстаціонарна (денний стаціонар) допомога. Більшість хворих цієї групи також відповідала віковому діапазону 21-25 років (середній вік чоловіків - 22,3 ± 4,1, жінок - 25,6 ± 4,3 року).

Синдромологічну структуру перших трьох психотичних епізодів у пацієнтів обох груп наведено в табл. 1.

Таблиця 1 Синдромологічна структура психотичних епізодів у обстежених порівнюваних груп

Аналіз отриманих даних свідчить, що в синдромальній структурі перших психотичних проявів у пацієнтів обох груп переважала галюцинаторно-параноїдна симптоматика (=1,24; р>0,05). Менш поширеними були параноїдний та депресивно-параноїдний синдроми (р<0,05).

Кваліфікація психотичної симптоматики за діагностичними критеріями МКХ-10 дала змогу виділити клінічні форми психічних розладів у пацієнтів порівнюваних груп (табл. 2). Наведені дані свідчать, що для пацієнтів, які отримували при ППЕ терапію як в стаціонарних, так і в амбулаторних умовах, характерною була приблизно однакова питома вага гострих і транзиторних психотичних розладів та шизоафективного розладу (чІ=0,16; р>0,05). В той же час діагноз «шизофренія» переважав у першій групі досліджуваних (=0,71; р>0,05).

За даними дослідження, до початку лікування середня оцінка вираженості психопатологічної симптоматики за шкалою PANSS становила 102,2 ± 16,4 балу в першій та 89,3 ± 12,1 - в другій групі обстежених (p<0,05). За шкалою CGI-S середній сумарний бал в першій групі при ППЕ становив 4,8 ± 2,1, в другій - 3,7 ± 1,3 (р0,05). Порівняльний аналіз результатів обстеження хворих обох груп за шкалою PANSS свідчить, з одного боку, про їх подібну психопатологічну структуру, з іншого, - про більший ступінь вираженості окремих ознак у пацієнтів першої групи.

Як відображено в табл. 1, при подальшому перебігу захворювання синдромологічна структура наступних психотичних епізодів у пацієнтів першої та другої груп трансформувалась у бік збільшення частки галюцинаторно-параноїдної симптоматики (чІ=7,66; р<0,01 та чІ=2,73; р>0,05 відповідно).

Таблиця 2 Клінічна структура психотичних епізодів в обстежених порівнюваних груп за МКХ-10

Також змінювалися встановлені при первинному обстеженні діагнози - у 52,7 % всіх хворих при другому епізоді та у 65,3 % при третьому в обох групах превалював діагноз «шизофренія» (чІ=31,7; р<0,01 та чІ=7,63; р<0,05) (див. табл. 2). Крім того доведено, що у пацієнтів з діагнозом на ініціальному рівні «шизофреноподібний розлад» більш високі показники CGI-S корелювали зі зміною діагнозу на «шизофренія» (r=0,71). В свою чергу, «шизофренія» виявилася найбільш стабільним діагнозом з тих, що були встановлені при первинному обстеженні: усі пацієнти мали цей діагноз протягом усього катамнестичного періоду.

Аналіз антипсихотичної терапії госпіталізованих пацієнтів показав, що у 60,4 % обстежених застосовували типові нейролептичні препарати, атипові антипсихотики використовували лише у 11,7 % пацієнтів, а їх комбінацію призначали у 27,9 % випадках.

У пацієнтів другої групи типові нейролептики застосовували у 33,3 % хворих, атипові антипсихотичні препарати - у 30,8 %, а спільне їх використання відзначено у 35,9 % пацієнтів. Таким чином, у даній групі хворих значно частіше застосовували атипові антипсихотики (30,8 % проти 11,7 %; =2,57; р<0,01).

Досить часто (62,7 % випадків в першій та 38,5 % в другій групі) хворі відмовлялися від прийому типових нейролептиків внаслідок розвитку побічних ефектів. Випадків дострокового припинення лікування через небажані явища при використанні атипових антипсихотиків не спостерігали. Монотерапію у реальній клінічній практиці застосовували відносно рідко (8,7 %).

Незалежно від призначеного антипсихотичного препарату у хворих обох груп спостерігали помітну редукцію психотичної симптоматики за шкалою PANSS (? 50 %). Статистично вірогідної різниці між отриманими результатами не відмічено, тобто всі препарати виявили порівняно однакову антипсихотичну дію (чІ=3,81; р>0,05).

У пацієнтів першої групи число психотичних епізодів за період катамнестичного спостереження коливалось від одного до шести (у середньому - 4,3 ± 1,7). Тривалість ремісій після ППЕ варіювала від 3 місяців до 3 років; середній показник - 1,4 ± 1,2 року. Розподіл форм надання психіатричної допомоги пацієнтам цієї групи при наступних епізодах був досить очікуваним. У 82,9 % хворих усунення повторних приступів відбувалось в умовах психіатричного стаціонару, і тільки 17,1 % пацієнтів одержували лікування амбулаторно та/або у денному стаціонарі. 15,3 % хворих, які відразу після редукції ППЕ в умовах стаціонару розпочинали прийом підтримуючої терапії, як правило, продовжували його і в подальшому, однак і їх число до другого року спостереження знижувалося до 8,1 %. Підтримуючу терапію після купірування проявів ППЕ отримували періодично 36,9 % хворих, а 47,8 % пацієнтів взагалі не одержували такого лікування.

У другій групі кількість психотичних епізодів, за результатами катамнезу, варіювала від одного до чотирьох, у середньому - 2,7 ± 0,6. Після ППЕ середня тривалість ремісій дорівнювала 2,8 ± 1,2 року, а розподіл становив від одного до семи років. Перевага у виборі форми надання психіатричної допомоги при наступних епізодах пацієнтами даної групи віддавалася позастаціонарним умовам (84,6 %). Після ППЕ підтримуючу терапію отримували регулярно 56,4 %, епізодично - 28,2 % хворих, а 15,4 % пацієнтів її не одержували взагалі, тобто ці показники були кращими, ніж в першій групі хворих (чІ=27,07; р<0,01).

Аналіз даних періоду від перших ознак захворювання до звертання по допомогу виявив, що 61 (54,9 %) пацієнт першої та 11 (28,2 %) пацієнтів другої групи спочатку зверталися до установ загальномедичного профілю, а 39 (35,1 %) та 7 (18,0 %) відповідно - до церковнослужителів, народних цілителів та знахарів. І лише 3 (2,7 %) обстежених першої і 4 (10,3 %) другої групи були спрямовані лікарями-інтерністами до психіатра.

Найбільша кількість пацієнтів другої групи (23,1 %) зверталась за психіатричною допомогою в період від 10 до 12 місяців від появи перших ознак ППЕ. У першій групі найбільш часто (27,0 %) це відбувалось на протязі першого-другого року (середня тривалість цього періоду у першій групі становила 23,6 ± 8,5 міс, у другій - 11,8 ± 7,2 міс, р>0,05). Через один рік після появи перших ознак захворювання до поля зору психіатрів потрапили 54,1 % хворих першої групи та 28,2 % пацієнтів другої (=2,86; р<0,01).

Аналіз показників соціального функціонування пацієнтів першої групи виявив, що після ППЕ 48 (43,2 %) хворих зберегли своє місце роботи, зниження кваліфікації відзначали у 22 (19,8 %), 31 (27,9 %) пацієнт не приступив до роботи, та 9 хворим (8,2 %) під час госпіталізації була оформлена група інвалідності. Зберегти родинний стан змогли 23 (20,7 %) хворих, а 21 (18,9 %) розлучились в досить короткий період після виписки зі стаціонару. І лише 5 (4,5 %) пацієнтів створили родини, незважаючи на наслідки перенесеного ППЕ і пов'язану з цим госпіталізацію.

При оцінці рівня СФ пацієнтів другої групи встановлено, що після ППЕ зберегли первинний професійний статус 29 (74,4 %) хворих, зниження кваліфікації спостерігали у 7 (17,9 %), припинили працювати 3 (7,7 %) пацієнта, випадків інвалідизації не було. Родинний стан зберегли 20 (51,3 %) хворих, розірвали свої відносини 5 (12,8 %), нові родини створили 14 (35,9 %) пацієнтів.

Рівень СФ у пацієнтів першої групи продовжував знижуватися після наступних психотичних епізодів: зменшувалась кількість пацієнтів, що зберегли кваліфікацію, збільшувався відсоток «незайнятих» пацієнтів (які залишили роботу і навчання), відзначалась значна кількість хворих, які отримали групу інвалідності. Несприятливими виявилися наслідки підтримки пацієнтів сім'ями та втрата професійних зв'язків, які залишилися колишніми лише у 4,5 % випадків. В той же час аналогічні показники соціального функціонування пацієнтів другої групи зберігалися на більш високому рівні (чІ=14,22; р<0,01). Отримані дані корелюють з результатами обстеження пацієнтів після ППЕ за шкалою GAF (перша група 51,8 ± 8,9 балу; друга - 57,9 ± 6,7, р<0,01).

При лонгітудинальному дослідженні якості життя (ЯЖ) хворих за шкалою QLS встановлено, що для пацієнтів першої групи цей показник становив після ППЕ 62,5 ± 16,4 балу, після другого та третього психотичного епізоду - 60,3 ± 18,9 та 53,4 ± 11,3 відповідно. У другій групі аналогічні показники становили 68,8 ± 17,7; 65,7 ± 10,8 та 63,2 ± 18,1, тобто були достовірно кращими (р<0,05). Слід зазначити, що зниження ЯЖ у хворих першої групи відбувалося значною мірою за рахунок низького показника сімейного благополуччя (r=0,73) та побутового статусу (r=0,67). У пацієнтів другої групи більш високий рівень ЯЖ був обумовлений кращими показниками денної активності (r=0,89), самообслуговування (r=0,65) і загального функціонування (r=0,71), а також мотиваційного компоненту (r=0,81).

Таким чином, використання стаціонарної форми надання психіатричної допомоги з метою лікування ППЕ не сприяло збереженню рівня СФ та ЯЖ хворих. Більша прогредієнтність перебігу психічного розладу, погіршення якості ремісій після наступних психотичних епізодів і скорочення їхньої тривалості, недостатній комплайєнс приводили до зниження кількості працюючих пацієнтів, збільшення показника інвалідизації, більш вираженої сімейної дезадаптації у порівнянні з пацієнтами, які одержували допомогу у позастаціонарних умовах.

Одним із фрагментів роботи було вивчення особливостей різних форм деструктивної поведінки хворих, які перенесли ППЕ. Встановлено, що до перших психотичних проявів тютюнопаління відзначалося лише у 13 (15,3 %) чоловіків та 4 (6,2 %) жінок; 4 (4,7 %) та 1 (1,5 %) - зловживали алкоголем; а 6 (7,1 %) пацієнтів і 1 (1,5 %) пацієнтка вживали ПАР. При другому психотичному епізоді у 62 (72,9 %) чоловіків та 40 (61,5 %) жінок виявлено тютюнопаління; у 21 (24,7 %) і 7 (10,8 %) - зловживання алкоголем, у 33 (38,8 %) пацієнтів та 4 (6,2 %) пацієнток зафіксовано початок використання ПАР. Показник поширеності тютюнопаління поступово збільшувався, досягаючи максимуму після третього епізоду - 72 (84,7 %) пацієнта і 58 (89,2 %) пацієнток. Частота тютюнопаління була практично у два рази вище у пацієнтів, що отримували терапію в умовах стаціонару (чІ=13,12; р<0,01; чІ=14,42; р<0,01 та чІ=45,26; р<0,01 при першому, другому та третьому епізодах відповідно). Поширеність зловживання алкоголем також мала тенденцію до зростання і після третього епізоду (24 чоловіка - 28,2 % та 10 жінок - 15,4 %). У той же час вживання ПАР досягало максимуму після другого епізоду - 35 хворих (23,3 %) і зменшувалося після третього - 16 (10,7 %).

Медико-соціальне значення ППЕ також визначалось високими показниками ауто- і гетероагресивної поведінки. У 85 (56,7 %) пацієнтів з усіх обстежених при ППЕ мала місце аутоагресія, яка проявлялась як суїцидальними спробами, так і аутодеструктивними діями. При цьому 25 (16,7 %) хворих скоювали суїцидальні спроби при розвитку ППЕ (нанесення самоушкоджень - 48,0 % випадків, частіше чоловіки; медикаментозне отруєння - 44,0 %, переважно жінки), під час другого епізоду - 45 (30,0 %), третього - 16 (10,7 %) і надалі - 9 (6,0 %) пацієнтів.

Слід відзначити і наявність несуїцидальних самоушкоджень у 60 (40,0 %) хворих з ППЕ. Аналіз поширеності цих дій при наступних психотичних епізодах встановив, що їх найбільша частота у пацієнтів як першої, так і другої групи відзначалась під час другого психотичного епізоду (*=2,84; p<0,01 в першій та *=2,52; p<0,01 в другій групі). Усі несуїцидальні самоушкодження мали вторинний характер стосовно тих або інших психопатологічних проявів. Найчастіше (29,3 %) ці дії відбувалися у зв'язку з гострою параноїдною симптоматикою в межах фабули марення: ідеї впливу (34, %), одержимості (22,7 %), переслідування (22,7 %), іпохондричні (13,6 %) або дисморфоманичні (6,8 %) ідеї. Несуїцидальна агресія відмічалась на фоні вираженої галюцинаторно-параноїдної симптоматики у 25,3 % пацієнтів. На частку ситуаційно обумовлених самоушкоджень припало близько 13,3 % випадків. Суттєвих розходжень за дослідженими показниками між порівнюваними групами не спостерігали (р>0,05).

Прояви гетероагресивної поведінки відзначали у 61 (40,7 %) пацієнта; протягом другого - у 64 (42,7 %), а при третьому епізоді - у 38 (25,3 %) обстежених. Гетероагресивні дії переважно спостерігали при параноїдній симптоматиці (32,8 % випадків), в разі домінування галюцинаторно-параноїдної симптоматики агресія до оточуючих виникала у 29,5 % пацієнтів. Достовірної різниці між обома досліджуваними групами також не встановлено (р>0,05). Виявлено, що пацієнти, які проживали разом з родичами, частіше здійснювали гетероагресивні дії, при цьому жертвами були, як правило, найближчі родичі (р<0,05). Разом з тим, суїцидальні спроби такі пацієнти скоювали значно рідше, ніж самотні (р<0,01).

Метою третього етапу дослідження була розробка заходів, спрямованих на вдосконалення лікувально-діагностичної допомоги пацієнтам з ППЕ задля збереження рівня соціального функціонування і якості життя даної категорії хворих. В ході роботи було визначено фактори, які в реальній клінічній практиці вплинули на вибір стаціонарної форми надання психіатричної допомоги пацієнтам з ППЕ (табл. 3).

Ізольованого визначального фактору не було виявлено, тому що зазвичай в одного пацієнта відзначали декілька чинників одночасно та встановити, який саме з них був вирішальним для ухвалення рішення про стаціонарне лікування, було досить складно. Так, найчастіше спостерігали комбінацію наступних факторів: поведінка з агресивними тенденціями та психомоторне збудження і/або дезорієнтація; спроба або ризик здійснення суїциду часто відзначалось одночасно з імперативною галюцинаторною симптоматикою.

Таблиця 3 Фактори, які обумовили вибір стаціонарної форми лікування

Разом з цим, у 30 (27,0 %) госпіталізованих пацієнтів з ППЕ жодного з вищенаведених факторів не встановлено. Таким чином можна припустити, що госпіталізації значної частини хворих з ППЕ можна було уникнути, а усунення перших психотичних проявів у цих пацієнтів здійснити в позалікарняних умовах. Це підтверджує необхідність оптимізації системи надання допомоги пацієнтам з ППЕ у відповідності до міжнародних рекомендацій, згідно з якими до 60 % хворих даної категорії мають отримувати допомогу поза стаціонаром, тобто в менш стигматизуючих амбулаторних або напівстаціонарних умовах.

З метою диференціальної діагностики перших психотичних проявів відповідно до критеріїв МКХ-10 нами розроблено орієнтовний діагностичний алгоритм (рис.). Задля стандартизації діагностичної процедури та скорочення часу на її проведення запропоновано використання короткого міжнародного нейропсихіатричного опитувальника M.I.N.I.

Після прийняття рішення щодо діагностичної належності ППЕ та умов лікування пацієнта першочерговим завданням лікаря-психіатра повинен бути вибір адекватної антипсихотичної терапії. Загальні принципи психофармакотерапії ППЕ полягають у досягненні максимального терапевтичного ефекту при мінімальному рівні побічних ефектів; використанні, в першу чергу, атипових антипсихотичних препаратів; проведенні, по можливості, монотерапії; призначенні найнижчих початкових доз антипсихотика з повільною (орієнтовно протягом 2-3 тижнів) тітрацією до досягнення мінімально ефективної дози; проведенні, при необхідності, подальшого регулювання дози антипсихотика з достатньо довгим інтервалом (2-3 тижня); заміні призначеного антипсихотика при відсутності терапевтичної реакції протягом 6-8 тижнів; здійсненні протирезистентних заходів при збереженні позитивної психотичної симптоматики після застосування 2-х атипових антипсихотиків протягом 12 тижнів; використанні препаратів бензодіазепінового ряду в терапевтично ефективних дозах короткочасним курсом для усунення психомоторного збудження, тривоги, ажитації, розладів сну.

Вибір організаційної форми втручання при ППЕ слід здійснювати у відповідності до клініко-психопатологічної структури психотичного розладу та рівня соціальної дезадаптації пацієнта з урахуванням необхідності подальших підтримуючих медичних та психосоціальних заходів.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. Орієнтовний алгоритм диференціальної діагностики ППЕ

Висновки

У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення актуальної науково-практичної задачі удосконалення лікувально-діагностичної допомоги пацієнтам з ППЕ на підставі визначення факторів, що впливають на клініко-соціальні результати лікування хворих, у тому числі на рівень їх соціального функціонування та якість життя.

За результатами проведеного дослідження встановлено психопатологічну феноменологію та клінічну структуру ППЕ. Клініко-психопатологічні особливості ППЕ полягали в перевазі галюцинаторно-параноїдної симптоматики (52,2 % обстежених), а також в помірній вираженості клінічних проявів психотичних розладів (від 3 до 5 балів за шкалою CGІ-S - 65,3 % пацієнтів). В клінічній структурі ППЕ домінували розлади шизофренічного спектру: шизофренія (F20) - 22,0 %, гострі та транзиторні психотичні розлади (F23) - 41,6 %, шизоафективний розлад (F25) - 7,5 %.

Виявлено певні преморбідні та клініко-соціальні особливості досліджуваної категорії пацієнтів: середній вік на момент ППЕ становив 27,2 ± 7,2 років; обтяжена спадковість відзначалась у 36,0 %, органічне ураження ЦНС - у 74,7 %, наявність психогенного фактора - у 59,3 %, зловживання ПАР - у 18,0 %, алкоголем - у 15,3 % та тютюнопаління - у 48,0 %, суїцидальна поведінка - у 16,7 % та гетероагресія - у 40,7 %, ініціальне стабільно-погане функціонування - у 28,0 % пацієнтів. Встановлено, що поширеність тютюнопаління та зловживання алкоголем у пацієнтів з ППЕ досягала максимуму після третього психотичного епізоду (86,7 % та 22,7 % відповідно), а вживання ПАР - після другого (24,7 %) з наступним зменшенням цього показника. Ауто- та гетероагресивну поведінку у досліджених хворих найчастіше спостерігали під час другого психотичного епізоду (67,3 % та 40,0 %).

Порівняльний аналіз результатів терапії хворих в залежності від форми надання психіатричної допомоги показав, що група пацієнтів, які одержували терапію в амбулаторних і напівстаціонарних умовах, у порівнянні з хворими, що госпіталізувалися при перших психотичних проявах, характеризувалась більш раннім терміном звернення за психіатричною допомогою (р<0,05), меншою тривалістю строку терапії (р<0,01), більшою ефективністю проведених лікувальних заходів (р<0,05), низьким рівнем інвалідизації (р<0,01). Встановлено, що несвоєчасний початок терапії корелює з більшою вираженістю клінічних проявів ППЕ (r=0,93), низьким рівнем соціального функціонування пацієнтів (r=0,81), поганою якістю життя (r=0,75), лікуванням більше двох місяців (r=0,86), короткотривалою ремісією менше 6 місяців (r=0,72).

Виділено низку факторів, які в реальній клінічний практиці є підґрунтям для госпіталізації пацієнтів з ППЕ: неупорядкована антисоціальна поведінка (51,4 %), психомоторне збудження (53,2 %), гетероагресивні тенденції (46,9 %), соціально небезпечний зміст галюцинаторних та маячних переживань (37,8 %), дезорієнтація, затьмарення свідомості (30,6 %), спроба або ризик здійснення суїциду (58,6 %), гострота та вираженість продуктивної психопатологічної симптоматики (31,5 %), неможливість забезпечення власної життєдіяльності або надання допомоги пацієнту з боку родичів (18,0 %). У 27,0 % госпіталізованих пацієнтів з ППЕ не було виявлено жодного із вищевказаних факторів, що підтвердило доцільність розширення групи пацієнтів (з 26,0 % до 53,0 %), які можуть отримувати допомогу в менш стигматизуючих позалікарняних умовах.

За результатами дослідження розроблено та впроваджено рекомендації, які спрямовано на вдосконалення лікувально-діагностичної допомоги пацієнтам з ППЕ. Запропоновано орієнтовний алгоритм диференціальної діагностики ППЕ з використанням короткого міжнародного нейропсихіатричного опитувальника M.І.N.І., а також алгоритм активної антипсихотичної терапії хворих даної категорії. Вибір організаційної форми надання допомоги при ППЕ слід здійснювати відповідно до особливостей його клініко-психопатологічної структури і рівня соціальної дезадаптації хворих, з урахуванням необхідності наступних підтримуючих терапевтичних і психосоціальних втручань.

Використання запропонованих діагностичних процедур і терапевтичної тактики дає змогу істотно скоротити кількість діагностичних помилок і зменшити клініко-соціальні наслідки ППЕ. За даними катамнестичної оцінки результатів надання допомоги пацієнтам з ППЕ встановлено переваги амбулаторної і напівстаціонарної форми психіатричної допомоги за наступними критеріями (р<0,05): соціальним (мінімізація соціальних втрат, своєчасне звернення по допомогу при перших ознаках загострення, а також збереження рівня соціального функціонування і якості життя, зменшення показника інвалідизації) і клінічним (більш короткі строки усунення психотичної симптоматики та менша прогредієнтність перебігу психічного розладу, більш якісні й тривалі ремісії, у тому числі, після повторних психотичних епізодів, зменшення кількості рецидивів, поліпшення комплайєнса, більш регулярний прийом підтримуючої терапії).

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Пишель В. Я. Первый психотический эпизод: современное состояние проблемы и клинико-социальная характеристика больных / В. Я. Пишель, М. Ю. Полывяная, К. В. Гузенко // Архів психіатрії. - 2005. - Т. 11. - № 4 (43). - С. 64-68.

2. Гузенко К. В. К вопросу оптимизации психиатрической помощи пациентам с первым психотическим эпизодом / К. В. Гузенко // Архів психіатрії. - 2007. - Т. 13. - № 1-2 (48-49). - С. 34-37.

3. Пишель В. Я. Терапия больных, перенесших первый психотический эпизод: реальная клиническая практика / В. Я. Пишель, М. Ю. Полывяная, К. В. Гузенко // Архів психіатрії. - 2006. - Т. 11. - № 1-4 (44-47). - С. 114-117.

4. Пишель В. Я. Клинико-социальные и организационные аспекты помощи больным с первым психотическим эпизодом / В. Я. Пишель, М. Ю. Полывяная, К. В. Гузенко // Таврический журнал психиатрии. - 2007. - Т. 11. - № 3 (40). - С. 81-85.

5. Пішель В. Я. Сучасні можливості раннього виявлення пацієнтів з першим психотичним епізодом в загальномедичній практиці / В. Я. Пішель, К. В. Гузенко // Таврический журнал психиатрии. - 2007. - Т. 11. - № 4 (41). - С. 37-41.

6. Гузенко К. В. Клинико-социальные последствия несвоевременного начала терапии первого психотического эпизода / К. В. Гузенко // Архів психіатрії. - 2008. - Т. 14. - № 4 (55). - С. 4-7.

7. Полив'яна М. Ю. Динаміка клініко-соціальних характеристик хворих з першим психотичним епізодом під впливом психофармакотерапії / М. Ю. Полив'яна, К. В. Гузенко // Вісник психіатрії та психофармакотерапії. - 2007. - № 2 (12). - С. 114-116.

8. Гузенко Е. В. К вопросу раннего выявления пациентов с первым психотическим эпизодом в практике семейного врача / Е. В. Гузенко, В. Я. Пишель // Журнал сучасного лікаря. Мистецтво лікування. - 2007. - № 6 (042). - С. 26-29.

9. Пішель В. Я. Адекватна підтримуюча терапія як основа попередження повторних психотичних епізодів / В. Я. Пішель, М. Ю. Полив'яна, К. В. Гузенко // Український вісник психоневрології. Матеріали ІІІ Національного конгресу неврологів, психіатрів та наркологів України. - Т. 15. - Вип. 1 (50). - Харків, 2007. - С. 224.

10. Гузенко К. В. Організаційні аспекти надання медичної допомоги хворим з першим психотичним епізодом / К. В. Гузенко // ХІ конгрес світової федерації українських лікарських товариств. - Полтава-Київ-Чікаго, 2006. - С. 152.

11. Гузенко К. В. Особенности психосоциальной дезадаптации пациентов, перенесших первый психотический эпизод / К. В. Гузенко // Матеріали VIII Української наук.-практ. конф. з участю міжнарод. спеціалістів: «Довженківські читання : Сучасний погляд на лікування станів залежності та патології потягів», присвяченої 89-й річниці з дня народження Заслуженого лікаря України, Народного лікаря СРСР О. Р. Довженка. - Харків, 2007. - С. 78-90.

12. Гузенко К. В. Протирецидивна терапія хворих, які перенесли перший психотичний епізод / К. В. Гузенко // Матеріали наук.-практ. конф. з міжнарод. участю «Сучасні аспекти лікування психічних розладів». - Чернівці, 2007. - С. 152-156.

13. Гузенко Е. В. Факторы риска аутоагрессивного поведения у пациентов, перенесших первый психотический эпизод / Е. В. Гузенко // Український вісник психоневрології. - 2008. - Т. 16. - Вип. 1 (54). - С. 77.

14. Гузенко К. В. Особенности преморбидного функционирования у пациентов, перенесших первый психотический эпизод / К. В. Гузенко // Архів психіатрії. - Т. 14. - № 4 (55). - К., 2008. - С. 47.

15. Пішель В. Я. Методика діагностики психічних розладів за допомогою стандартизованого діагностичного інтерв'ю з використанням короткого міжнародного нейропсихіатричного опитувальника M.I. N.I. (версія 5.0.0) / В. Я. Пішель, М. Ю. Полив'яна, К. В. Гузенко // Реєстр галузевих нововведень. - 2008. - Вип. 28-29. - Реєстр. № 189/29/08. - С. 127.

Анотація

Гузенко К. В. Клініко-соціальна характеристика пацієнтів з першим психотичним епізодом та удосконалення лікувально-діагностичної допомоги даній категорії хворих. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.16 - психіатрія. - Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, Київ, 2009.

На підставі комплексного динамічного дослідження клініко-соціальних характеристик пацієнтів з першим психотичним епізодом вдосконалено лікувально-діагностичну допомогу, яка спрямована на збереження рівня соціального функціонування та якості життя даної категорії хворих.

Виявлено особливості преморбідного періоду та динаміки клініко-соціальних особливостей психічних розладів у хворих з першим психотичним епізодом, досліджено психопатологічну феноменологію та клінічну структуру першого психотичного епізоду.

Здійснено аналіз клініко-соціальних результатів лікування хворих з першим психотичним епізодом, на цій підставі розроблено та впроваджено рекомендації щодо удосконалення лікувально-діагностичної допомоги цим хворим.

Запропоновано орієнтовний алгоритм диференціальної діагностики ППЕ з використанням короткого міжнародного нейропсихіатричного опитувальника M.І.N.І., а також алгоритм активної антипсихотичної терапії хворих даної категорії. Вибір організаційної форми надання допомоги при ППЕ слід здійснювати відповідно до особливостей його клініко-психопатологічної структури і рівня соціальної дезадаптації хворих, з урахуванням необхідності наступних підтримуючих терапевтичних і психосоціальних втручань.

Аннотация

Гузенко К. В. Клинико-социальная характеристика пациентов с первым психотическим эпизодом и усовершенствование лечебно-диагностической помощи данной категории больных. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.16 - психиатрия. - Украинский научно-исследовательский институт социальной, судебной психиатрии и наркологии МЗ Украины, Киев, 2009.