Еритроцитарна і лейкоцитарна ланки системи гемостазу в нормі та механізми їх порушень при гастральних виразках

Паралельне визначення кефалін-каолінового часу згортання плазми, бідної на тромбоцити, було контролем, який дозволяв підтвердити, що виявлені зміни, дійсно, зумовлені дефіцитом фосфоліпідного фактора тромбоцитів. В цьому контрольному тесті до бідної тромбоцитами плазми крім каоліну додавали аналог фактора 3 тромбоцитів - кефалін. При цьому нами встановлено, що при такій активації відбувається подальше підвищення коагуляційного потенціалу плазми. Це свідчило про те, що в процесі гемокоагуляції тромбопластиновому фактору еритроцитів належить така ж роль, як і фактору 3 тромбоцитів.

Наступним етапом нашої роботи було дослідження впливу еритроцитів на другу фазу згортання крові - фазу утворення тромбіну. При вивченні протромбінового часу встановлено, що суттєву антикоагулянтну дію проявляла фракція Е: протромбіновий час подовжувався у 2,7 раза у порівнянні з нормальною плазмою, тобто фракція Е, яка містить значну кількість сіалових кислот і частину фосфоліпідів, є інгібітором зовнішнього механізму згортання крові. Скорочення тромбінового часу під дією фракції А у 2 рази свідчило про наявність в еритроцитах тромбіноподібного фактора, який сприяє переходу фібриногену у фібрин у присутності тромбіну, що відповідає фактору 2 тромбоцитів. Аналогічну активність мали фракції В і Е, але меншого ступеня.

Вивчення питання про гальмувальні властивості цілих еритроцитів по відношенню до ендогенного гепарину стало наступним етапом експерименту. Основою роботи стало вивчення впливу цілих еритроцитів на тромбіновий час плазми в різних варіантах досліджень, а також аналіз залежності змін даного показника від рівня вільного гепарину. Дослідження проводились з депротромбінізованою плазмою, бідною на тромбоцити. Відмітимо, що плазма, позбавлена протромбіну, була використана В.П. Балудою (1980) при вивченні гальмувальних властивостей еритроцитів щодо екзогенного гепарину.

Виявлено, що за наявності еритроцитів перетворення фібриногену плазми на фібрин під впливом тромбіну відбувається скоріше. Так, при додаванні еритроцитів у нульовому розведенні тромбіновий час скорочувався у 2 рази відносно контролю. При цьому ні додавання до плазми хлористого кальцію, ні збільшення тривалості контакту плазми з еритроцитами не чинили видимого впливу на інтенсивність прискорювального ефекту еритроцитів. Це витікає з порівняльного аналізу індексу еритроцитарної активності, який практично не змінювався при різних варіантах дослідів. Ми акцентуємо на цьому увагу, тому що в дослідах з екзогенним антикоагулянтом для прояву антигепаринового ефекту еритроцитів була потрібна не тільки наявність іонів кальцію, але й певна тривалість інкубації еритроцитів з гепаринізованим середовищем (В.П. Балуда, 1980). Десятихвилинна інкубація при 37 єС (як це було прийнято в наших дослідах) була достатньою для прояву еритроцитами антигепаринового впливу.

Ми припустили, що є різниця в умовах прояву антигепаринової активності еритроцитів щодо екзо- і ендогенного гепарину, внаслідок чого гальмувальний ефект еритроцитів на ендогенний антикоагулянт проявляється незалежно від вказаних факторів. Однак і в цьому випадку, якщо вважати, що скорочення тромбінового часу плазми під впливом еритроцитів, дійсно, відбиває антигепариновий ефект еритроцитів, треба було чекати зниження рівня ендогенного гепарину в плазмі внаслідок зв'язування його еритроцитами. Аналізу цього питання була присвячена наступна серія досліду. При цьому в жодному з варіантів дослідження не відмічалося зниження рівня ендогенного антикоагулянту: час вільного гепарину в плазмі після її інкубації з еритроцитами не змінювався.

Викладене дало підставу вважати, що скорочення тромбінового часу плазми під впливом еритроцитів не пов'язане з антигепариновим ефектом, а відбиває інший вплив еритроцитів. Ми думаємо, що в даному випадку мова йде про так званий фібринопластичний ефект, тобто про здатність еритроцитів перетворювати фібриноген на фібрин. Результати досліджень привели нас до висновку про нездатність еритроцитів проявляти гальмувальні властивості щодо ендогенного антикоагулянту. Таким чином, стимулювальний ефект еритроцитів на тромбопластиноутворення у негепаринізованій плазмі, бідній на тромбоцити, повністю відбиває вплив ТФЕ. Активність фібринстабілізувального фактора під дією інтактних еритроцитів різко підвищувалася: в нульовому розведенні - у 2,1 раза, у розведеннях 1:1; 3:1; 9:1 - у 1,9; 1,8 і 1,5 раза відповідно відносно контролю. Таким чином, фібринстабілізувальний фактор еритроцитів сприяє формуванню щільного стабілізованого нерозчинного в 5 М розчині сечовини фібрину.

За нашим даними, інтактні еритроцити чинять незначний гальмувальний вплив на фібриноліз: активність фібринолітичної системи крові знижувалася у 1,4 раза при внесенні еритроцитів у нульовому розведенні. При більшому розведенні еритроцитів вірогідного впливу на фібринолітичну активність крові не виявлено. Нами встановлене підвищення концентрації антиплазмінів і інгібіторів активації плазміногену у 2,3 і 2,6 раза відповідно при внесенні в плазму, бідну на тромбоцити, інтактних еритроцитів у нульовому розведенні.

Серед інструментальних методів дослідження впливу інтактних і гемолізованих еритроцитів на систему гемостазу ми обрали тромбоеластографію (ТЕГ) тому, що чисельні автори вказують на унікальні властивості ТЕГ як універсального методу оцінки функціонального стану гемостазу (В.В. Меньшиков, 1987; В.Б. Воробьев, 2004; В.С. Камышников, 2005).

При додаванні до плазми, бідної на тромбоцити, відмитих інтактних еритроцитів у нульовому розведенні ми спостерігали скорочення часу реакції (R) у 3,2 раза у порівнянні з контролем. Додавання до плазми, бідної на тромбоцити, інтактних еритроцитів у співвідношенні 1:1 приводило до скорочення R у 2,9 раза; внесення інтактних еритроцитів у співвідношенні 1:3 та 1:9 - до скорочення R у 2,1 та 2 рази відносно контролю. Відомо, що R відбиває швидкість утворення протромбінази й тромбіну та залежить від активності тромбопластину. Це ще раз підтверджує активуючий вплив інтактних еритроцитів на першу фазу згортання крові та наявність в них тромбопластинового фактора. Внесення в плазму, бідну на тромбоцити, інтактних еритроцитів у нульовому розведенні приводило до скорочення часу утворення згустка (К) у 3,6 раза у порівнянні з контролем. Показник К відображає перетворення фібриногену на фібрин під дією тромбіну. Як ми відмічали раніше, це так званий фібринопластичний ефект цілих еритроцитів. Інтактні еритроцити в нульовому розведенні в плазмі, бідній на тромбоцити, приводили до збільшення кутової константи б та максимальної амплітуди тромбоеластограми у 2,4 та 1,8 раза відповідно у порівнянні з контролем. Збільшення кутової константи б і максимальної амплітуди тромбоеластограми під впливом інтактних еритроцитів свідчило про формування щільного та еластичного згустка фібрину.

При внесенні в плазму, бідну на тромбоцити, гемолізованих еритроцитів перераховані зміни були ще більш вираженими, тобто еритроцитарні фактори згортання крові більшою мірою проявляють себе при руйнуванні еритроцитів.

Результати ТЕГ показали, що при внесенні фракцій D і Е час реакції скорочувався в 1,5 и 1,4 раза відповідно, що підтверджувало тромбопластинову активність названих фракцій. Збільшення кута ТЕГ, який відображає динаміку утворення фібрину, під дією цих фракцій також підтверджувало цю активність. Час утворення згустка скорочувався у 2 рази під впливом фракції А, що ще раз свідчило про наявність в цій фракції фактора, який прискорює перетворення фібриногену на фібрин.

При з'ясуванні участі лейкоцитів у первинному гемостазі встановлено, що в плазмі, яка містить лейкоцити, агрегати з'являються раніш, ніж у плазмі, що лейкоцитів не містить. Так, при використанні максимальних доз гемолізату еритроцитів (ГЕ) час агрегації зменшувався на 18,5 % у плазмі, що містить 5 тис. лейкоцитів у 1 мкл, у порівнянні з «безлейкоцитною» багатою на тромбоцити плазмою і на 27 % у плазмі, що містить 13 тис. лейкоцитів у 1 мкл. Ще більш істотна різниця виявлена при дослідженні часу агрегації при субпорогових дозах ГЕ: час агрегації зменшувався на 16, 30 і 39 % у плазмі, що містить 2,5; 5 і 13 тис. лейкоцитів у 1 мкл відповідно в порівнянні з «безлейкоцитною» плазмою. Швидкість агрегатоутворення збільшувалась у міру збільшення кількості лейкоцитів, що містяться в плазмі, яка тестується. Аналогічні дані одержані при використанні як індуктора агрегації АДФ.

Застосування методу агрегатографії для дослідження гемолізатіндукованої агрегації дозволило виявити ряд особливостей перебігу процесу, що залежать від клітинного складу суспензій, які тестуються. Так, при стимуляції максимальними дозами ГЕ амплітуда і площа агрегатограм були практично однаковими в дослідах з обома типами багатої на тромбоцити плазми: «безлейкоцитної» і такої, що містить лейкоцити. Разом з тим в останньому випадку криві агрегації характеризувалися більш раннім початком, більш крутим нахилом і менш вираженою двохвилястістю. При стимуляції субпороговими дозами ГЕ агрегатоутворення в плазмі, що не містить лейкоцитів, йшло таким чином, що прилад реєстрував тільки одну хвилю невеликої висоти. Наявність у досліджуваній плазмі лейкоцитів знаходила відображення в частковій корекції такої «тромбопластинової» кривої: істотно збільшувалися амплітуда і крутість агрегатограм.

При мікроскопічному дослідженні в плазмі до введення в неї індукторів агрегації відмічені окремо розташовані тромбоцити і лейкоцити. У деяких випадках, крім того, можна було побачити також поодинокі агрегати з 2-5 кров'яних пластинок і скупчення з 2-3 лейкоцитів, з'єднаних між собою тромбоцитами. Появу подібних «спонтанних» агрегатів можна пояснити активацією клітин при узятті крові для дослідження. Додавання максимальних доз ГЕ й АДФ до плазми, що не містить лейкоцитів, викликало появу в ній великих тромбоцитарних агрегатів. За наявності лейкоцитів відмічалася зміна характеру агрегації: крім тромбоцитарних, з'являлися змішані лейкоцитарно-тромбо-цитарні скупчення. У центрі їх знаходилося від 6 до 30 лейкоцитів і більше (розмір лейкоцитарного «ядра» залежав від кількості лейкоцитів, що містяться в плазмі), з'єднаних один з одним «містками» з декількох тромбоцитів. Багато які з таких агрегатів були просто «обліплені» тромбоцитами зовні.

Стимуляція лейкоцитарно-тромбоцитарних взаємодій субпороговими дозами ГЕ й АДФ приводила до утворення переважно змішано-клітинних скупчень, що складалися з 2-10 лейкоцитів, з'єднаних тромбоцитарними «містками». Маючи досить великі розміри, такі агрегати візуально реєструвалися набагато раніш, ніж дрібні (15-20 клітин) пластинкові, що з'являлися в «безлейкоцитній» плазмі в аналогічних умовах.

Все сказане дає змогу зробити висновок про те, що формування первинного тромбу не є функцією винятково тромбоцитів і, як показано нами, еритроцитів. Агрегацію, яка становить собою один з центральних механізмів первинного (клітинного) гемостазу, варто розглядати як складний процес, що здійснюється усіма клітинами крові. Участь лейкоцитів у цьому процесі значною мірою залежить від їхнього кількісного вмісту в одиниці об'єму досліджуваної плазми.

При дослідженні впливу незруйнованих (інтактних) лейкоцитів на коагуляційний гемостаз встановлено, що лейкоцити мають виражену коагулювальну активність, причому коагулювальний ефект лейкоцитів залежить від їхньої кількості в досліджуваній суспензії. У спеціальній серії досліджень ми встановили, що навіть невелика кількість лейкоцитів (1500 у 1 мкл суспензії) має високу коагулювальну активність: час рекальцифікації скорочувався в середньому на 27 %, зменшився час досягнення максимального ступеня у тромботесті на 33,3 % у порівнянні з контролем, підсилювався процес споживання протромбіну на 13 %, що свідчило про наявність в лейкоцитах тромбопластичних речовин. Лейкоцити мають антитромбінову властивість, оскільки вони подовжували тромбіновий час негепаринізованої плазми на 33 % у порівнянні з контролем. У той же час тромбіновий час попередньо гепаринізованої плазми при додаванні лейкоцитів істотно коротшав - на 30 % щодо контролю. Це свідчило про високу антигепаринову активність білих кров'яних тілець.

Під впливом лейкоцитів підвищувалися активність фібринстабілізувального фактора (на 11 %) та максимальна амплітуда тромбоеластограми, що підтверджувало не тільки прискорення утворення нерозчинного фібринового згустка, але й підвищення його резистентності до розчинювальної дії щавлевокислої сечовини.

Разом зі збільшенням кількості лейкоцитів у досліджуваній суспензії (5900 у 1 мкл суспензії) підвищувалася загальна коагулювальна активність лейкоцитів, про що свідчило скорочення часу рекальцифікації на 34 %, а часу тромботесту - на 51,3 % відносно контролю. Поряд із підвищенням загальної коагулювальної здатності лейкоцитів, зростали їх тромбопластична, антигепаринова і фібринстабілізувальна активності. Так, споживання протромбіну зростало на 20 %, тромбіновий час попередньо гепаринізованої плазми коротшав на 43,5 %, активність фібринази зростала на 17,5 % у порівнянні з контролем.

Отже, механізм стимулювального впливу лейкоцитів на процес згортання крові значною мірою пов'язаний з їх тромбопластичною та антигепариновою дією. У більшості випадків ми прослідковували пряму залежність між загальною коагулювальною активністю лейкоцитів, з одного боку, та їх тромбопластичним і антигепариновим впливом - з іншого. Лейкоцити з більш високою загальною коагулювальною активністю виявляли, відповідно, і більшу тромбопластичну й антигепаринову здатність. Коагулювальні властивості лейкоцитів деякою мірою залежать від їхніх антитромбінових властивостей. Проведеними дослідженнями встановлено, що лейкоцити подовжують тромбіновий час негепаринізованої плазми і виявляють антитромбінову дію при взаємодії з тромбіном слабкої активності. Звертає на себе увагу певна залежність між антитромбіновою та антигепариновою активністю. Більш високий антикоагулянтний ефект лейкоцитів спостерігався при зниженні їх антигепаринового впливу.

Другою частиною нашої роботи було вивчення впливу еритроцитів і лейкоцитів на гемостаз на моделі виразки шлунка. Першим етапом наших досліджень був вибір моделі виразки шлунка. В результаті проведених експериментів для подальшого дослідження була відібрана модель виразки шлунка за Окабе, тому що вона є найбільш адекватною моделлю виразкової хвороби шлунка у людини, має хронічний перебіг і характеризується залученням у патологічний процес усіх шарів стінки шлунка.

Наступним етапом експерименту стало встановлення взаємозв'язку між антиоксидантною системою та системою гемостазу при виразці шлунка. Нами встановлене підвищення вмісту малонового діальдегіду в 1,4 раза, дієнових кон'югат у 2,3 раза, гідроперекисів у ліпідах еритроцитів у 4,3 раза у тварин з експериментальною виразкою шлунка в порівнянні з контролем. Одержані результати свідчили про те, що при гастральних виразках активізується вільнорадикальне окиснення ліпідів. При вивченні антиоксидантних ферментів еритроцитів виявлено зниження вмісту відновленого глутатіону в 3,1 раза у порівнянні з контролем. Це може бути пов'язано зі зниженням активності одного із ключових ферментів пентозофосфатного шунта - глюкозо-6-фосфатдегідро-генази, що поставляє відновлені еквіваленти нікотинамідаденіндинуклеотидфосфат (НАДФ·Н) для регенерації відновленого глутатіону (Е.Б. Меньщикова с соавт., 2008), тому наступним етапом стало визначення активності цього ферменту. Нами встановлено, що активність глюкозо-6-фосфатдегідрогенази у щурів дослідної групи була знижена на 39 % у порівнянні з контролем. Крім того, відновлений глутатіон використовується для інактивації різноманітних перекисів, а також його збільшена витрата пов'язана з підвищенням активності глутатіонпероксидази, що каталізує відновлення перекису водню та органічних перекисів з використанням відновленого глутатіону. Регенерація відновленого глутатіону, необхідного для інактивації перекисів, відбувається за участю ферменту глутатіонредуктази, що використовує для своєї роботи НАДФ·Н. Таким чином, підвищення активності глутатіонредуктази в 1,4 раза є певним доказом компенсаторного підвищення активності цього ферменту, якого, однак, недостатньо для підтримки нормального рівня відновленого глутатіону. Таким чином, при гастральній виразці спостерігалося зниження активності глутатіонзалежної антиоксидантної системи еритроцитів. Найбільш виражені зміни нами були виявлені у відношенні СОД і КА: активність СОД вірогідно підвищувалася у 2,1 раза в порівнянні з такою у контрольній групі тварин, активність КА знижувалася в 1,5 раза. Наші дані підтвердили тезу про те, що СОД забезпечує видалення з еритроцитів за допомогою реакції дисмутації супероксидного аніон-радикала з утворенням перекису водню і молекулярного кисню, який утворюється в результаті респіраторного вибуху фагоцитуючих клітин, зокрема нейтрофілів. КА розкладає перекис водню, що утворився, до кисню і води. СОД не тільки виступає як могутній інгібітор окисних процесів, але й запобігає лізису еритроцитів, беручи участь у підтримці стабільності мембрани і форми еритроцитів. Зниження активності КА, на наш погляд, може бути пов'язане з інактивацією її перекисом водню, що надмірно виробляється СОД, активність якої збільшується в цей час.

Фосфоліпіди виконують в організмі багато функцій, але головна з них - формування подвійного ліпідного шару в мембрані клітин. Порушення функціонування біомембран може бути не тільки причиною, але й наслідком розвитку патологічних процесів. Ліпідний компонент (особливо фосфоліпідний) створює гідрофобний матрикс для ферментів, втрачаючи який вони стають нестабільними, агрегують та швидко втрачають активність. Відомо, що з фосфоліпідами пов'язані функції регуляторів конформації вбудованих білків, які відповідають за ферментативну активність та проникність мембран (В.А. Барабой, 1997). Дослідження специфіки порушень метаболізму ліпідів, зокрема фосфоліпідів еритроцитарних мембран, в умовах посиленого перебігу процесів ліпопероксидації в системі in vitro дозволить оцінити, наскільки відбувається забезпечення компенсаторно-пристосувальних механізмів, необхідних при виразковій хворобі.

При вивченні фосфоліпідного складу мембран еритроцитів при виразці шлунка нами встановлено, що вміст ФХ знижувався на 48 % відносно контролю. Поряд з цим підвищувався рівень ЛФХ на 66 %, очевидно, в результаті активації фосфоліпази А₂, яка каталізує процес деацилювання ФХ. Це супроводжувалося виходом значної кількості ЛФХ і неестерифікованих жирних кислот полієнового ряду (арахідонової та ін. - попередників у синтезі простагландинів), які інтенсивно залучаються до реакцій вільнорадикального окиснення. Останнє характеризується утворенням значної кількості продуктів переокиснення мембранотоксичної, мембранолітичної дій у вигляді гідроперекисів, моно-, ді- і триєнових кон'югат, сполук типу Шиффа та кінцевого продукту - малонового діальдегіду (В.В. Ляхович и др., 2006). З іншого боку, при виразці шлунка порушувалося ацилювання ЛФХ у ФХ, що призводило до підвищення вмісту ЛФХ і зниження ФХ в мембранах еритроцитів, та відбувалося порушення динамічної рівноваги між процесами деацилювання і реацилювання, що ушкоджує мембрани клітин. Виснаження ФХ в мембранах еритроцитів призводить до порушення взаємодії між ФХ і антиоксидантами, наслідком чого є активація ПОЛ.

Одночасно в нашому досліді знижувався рівень ФЕА в еритроцитарних мембранах на 35 %, що пов'язано з виявленим нами фактом інтенсивності реакцій ПОЛ, при якому пероксидації більш за все підлягають ФХ і ФЕА (Е.Б. Меньщикова, 2008). Нами відмічене зменшення рівня одного з важкоокислюваних ФЛ, який відіграє суттєву роль в структурі ліпідного біошару клітинних біомембран - СФМ - на 17 % відносно контролю. СФМ характеризується найменшою ненасиченістю жирних кислот, які входять до його складу, порівняно з ФХ і ще більше з ФЕА і ФС і, отже, має найбільшу стійкість до ПОЛ. У зв'язку з цим зниження його рівня свідчило про глибоку дестабілізацію мембран еритроцитів та зрив захисно-пристосувальних реакцій. Це підтверджувалося зниженням пероксидної резистентності еритроцитів у дослідній групі тварин в 3,5 раза, здатності еритроцитів до деформування в 1,5 раза, збільшенням відносної в'язкості еритроцитарної суспензії в 1,8 раза та підвищенням агрегації еритроцитів у 2 рази відносно контролю. Підсумовуючи, слід сказати, що наявність вираженого взаємозв'язку між порушеннями функцій еритроцитів, що забезпечують реологічні властивості крові, і активністю ПОЛ дозволяє розглядати перекисгенерувальні процеси при виразці шлунка як один з механізмів розвитку гемореологічних порушень і порушень мікроциркуляції в цілому.

Крім того, при дослідженні клітинно-агрегаційної взаємодії при експериментальній гастральній виразці встановлено, що при виразці активуються процеси агрегації і провідна роль у лейкоцитарно-тромбоцитарних взаємодіях (в умовах помірного лейкоцитозу - 17 тис. у 1 мкл) належить лейкоцитам (рис. 3), які поряд з еритроцитами мають важливе значення у розладах мікроциркуляції.

Порушення структурно-фукнціональних властивостей мембран еритроцитів у тварин з гастральними виразками призводило до їх гемолізу і, отже, до гіперкоагуляції. Крім того, такі порушення гемокоагуляції пов'язані також із пригніченням протизгортальних механізмів, тому що контактна фаза гемокоагуляції і згортання тромбоцитів істотно не порушувалися. Для підтвердження цього припущення нами була визначена антитромбопластична та антитромбінова активність крові. Встановлено, що активність термостабільного антитромбопластину в дослідних тварин така ж, як і в контрольних; однак активність термолабільного інгібітору тромбопластину знижувалася на 52 %.

Рис. 3. Співвідношення лейкоцитів і тромбоцитів у лейкоцитарно-тромбоцитарній агрегації при гастральній виразці

Тромбіновий час плазми і активність антитромбіну ІІІ зменшувалися на 16,3 та 33,2 % відповідно у порівнянні з показниками контрольної групи тварин.

Отже, гіперкоагуляція у тварин з виразками шлунка зумовлена, крім ушкодження еритроцитарних мембран, зниженням антикоагулянтних властивостей крові, особливо активності антитромбопластину та антитромбіну ІІІ.

Вказані зміни реології крові призводили до ушкодження ультраструктури клітин СОШ та порушення мікроциркуляції при гастральній виразці. При вивченні мікроциркуляторного русла на відміну від інтактних тварин спостерігалося значне звуження артеріол і переповнення венозною кров'ю капілярів і венул. У стінках венозної частини мікроциркуляторного русла мали місце мікродеформації та мікроаневризми, тромбози судин. На фоні гідратації слизової оболонки відмічено розширення перикапілярних просторів і просвіту самих капілярів. Обриси просвітів капілярів мали неправильну форму, за внутрішнім краєм клітини ендотелію є нерівні контури, утворені цитоплазматичними відростками різної величини. Ніжки окремих цитоплазматичних відростків стоншені, верхівки вакуолізовані. Такий стан капілярів відповідав престатичному стану або стазу; відмічено збільшення показника об'ємної щільності капілярів.

При вивченні ультраструктури клітин СОШ встановлено, що поверхневий епітелій зберігав звичайну форму. Мітохондрії мали круглу або овальну форму, були з темним матриксом, містили помірну кількість крист. На мембранах ендоплазматичного ретикулуму розташовувалася велика частина гранул рибонуклеопротеази (РНП), ямочний епітелій був частково сплощеної форми, з нерівномірним розташуванням ворсинок. У більшості головних клітин основна речовина прояснена, зустрічалися поодинокі гранули РНП. Мітохондрії круглої та овальної форми, набряклі, із проясненим матриксом і середньою кількістю крист, деякі з яких зруйновані. Гранулярний ендоплазматичний ретикулум добре виражений, однак його цистерни відрізнялися значною нерівномірністю, деякі з них нерівномірно розширені. Комплекс Гольджі добре розвинений, але цистерни його розширені. Секреторні гранули розташовані нерівномірно, у частині клітин вони поодинокі. Зменшення кількості секреторних гранул відмічено в тих клітинах, де найбільш виражені зміни мітохондрій. Певно, ці зміни залежать від зниження активності клітин у зв'язку з порушенням енергетичних процесів. Парієтальні клітини характеризувалися безліччю мікроворсинок на поверхні. Мітохондрій виявлялося багато, вони були округлої, овальної і витягнутої форми та різної величини. У багатьох клітинах, поряд зі збереженими мітохондріями, зустрічалися набряклі, з проясненим матриксом і частково зруйнованими кристами, у деяких зберігалися лише поодинокі кристи. Гранулярний ендоплазматичний ретикулум та комплекс Гольджі представлені мізерно, їх цистерни різко розширені. Додаткові клітини розташовувалися в глибині залоз. Мітохондрії набряклі, матрикс прояснений, кристи нерівномірної величини. Кількість вільних гранул РНП різко зменшена. Матрикс цитоплазми деяких ендотеліальних клітин прояснений. У частині ядер хроматин розташований нерівномірно, біля мембрани відмічалася смуга нерівномірної ширини з переміжними темними і світлими ділянками.

Таким чином, у патогенезі виразкової хвороби важливе місце займають процеси вільнорадикального окиснення ліпідів. Їх активація призводить до патологічних змін у еритроцитарних мембранах, що супроводжується їх структурно-функціональними змінами та підвищеним гемолізом, викликаючи уповільнення кровотоку і гіпоксію СОШ. У свою чергу, це зумовлює нову хвилю утворення вільних радикалів, створюючи своєрідне «замкнене коло», яке спричиняє виразкоутворення в СОШ. Разом з тим нами показано, що активація вільнорадикального окиснення при виразковій хворобі відбувається на фоні виснаження резервів ендогенної антиоксидантної системи.

Враховуючи інтенсифікацію процесів вільнорадикального окиснення та зниження забезпечення організму антиоксидантами, ми вважаємо за доцільне застосування антиоксидантних препаратів у комплексній терапії виразкової хвороби. Тому наступним етапом нашої роботи стало дослідження противиразкової активності сучасних антиоксидантів: мелаксену, мексидолу, токоферолу ацетату.

В результаті експерименту встановлено, що всі препарати мають противиразкову активність на моделі виразкового ураження шлунка при лікувальному режимі введення. За противиразковою активністю препарати можна розташувати у такій послідовності: мелаксен (17,5) мексидол (6,3) токоферолу ацетат (2,3). Таким чином, найбільш ефективним був мелаксен, тому наступним етапом було вивчення механізму його репаративної дії.

Встановлено, що лікування виразки шлунка мелаксеном зумовлювало, у першу чергу, гальмування розвитку некротичних процесів у стінці слизової оболонки, а при виникненні дефекту стимулювало загоєння, причому репарація відбувалася за типом реституції - з повним відновленням СОШ.

При вивченні білкового складу клітин СОШ тварин з виразками шлунка на 3-тю добу експерименту спостерігалось зникнення фракцій білків з молекулярними масами 72, 89, 95 та 99 кДа. Ця ж картина зберігалась і на 5-ту добу досліду. Одержані результати свідчили про деградацію високомолекулярних білків у клітинах СОШ при виразці, що призводило до порушення регенераційної здатності слизової оболонки. Після введення мелаксену встановлено відновлення кількості білків з молекулярною масою 89, 95 та 99 кДа у загальній фракції клітин СОШ на 3-тю добу. При цьому кількість білка з молекулярною масою 72 кДа не відновлювалася. На відміну від контролю, при введенні мелаксену зникали молекулярні білки з масою 19 кДа, разом з цим виявлялась нова група білків з молекулярною масою 36 кДа. Подібна тенденція зберігалась і на 5-й день досліджень. Утворення нової фракції білків при введенні мелаксену, на нашу думку, пов'язано з включенням допоміжних механізмів, які прискорюють репаративну регенерацію клітин СОШ. Ймовірно, мелаксен сприяє виникненню регуляторних стимулів, які викликають відкриття певних генів та, відповідно, синтез нових білків. Проведеними дослідженнями встановлено, що виразка викликає різноманітні зміни вмісту ліпідів, що підтверджує участь ліпідного обміну в розвитку метаболічних порушень при цій патології. Так, на 5-ту добу було встановлено зниження вмісту холестеролу в 1,6 раза та триацилгліцеролу у 2,8 раза. Введення щурам мелаксену призводило до нормалізації вмісту холестеролу та підвищувало вміст триацилгліцеролу в 1,9 раза. Можна припустити, що нормалізація вмісту холестеролу під дією мелаксену відбувається за рахунок його участі в біосинтетичних процесах цього ліпіду. Дослідження фосфоліпідного складу клітин СОШ щурів на 5-ту добу експерименту показало зменшення головних фракцій фосфоліпідів - фосфатидилінозитолу і ФЕА - у 2,5 раза, у цей же час вміст жирних кислот підвищувався в клітинах СОШ в 3,8 раза. Також в контролі було встановлено збільшення вмісту ЛФХ в клітинах СОШ в 1,9 раза, що зумовлено активацією процесів пероксидації ліпідів. Введення антиоксиданту приводило до зниження вмісту жирних кислот у 2 рази та збільшення вмісту фосфатидилінозитолу і ФЕА в 1,5 і 1,9 раза відповідно. Під впливом мелаксену знижувався вміст ЛФХ в 1,7 раза, що підтверджувало його антиоксидантні властивості. Висока ефективність мелаксену в експерименті дала підстави апробувати його застосування в клініці у хворих на виразкову хворобу шлунка. Встановлено, що додавання до стандартної терапії мелаксену сприяло більш швидкому рубцюванню виразки. Рецидивування виразкового процесу в віддалений термін після лікування (до 3 років) у цих хворих ми не спостерігали, тоді як у хворих, які отримували стандартне лікування, активний виразковий процес починався при «критичній» масі H. рylori у середньому через 6 міс.

Таким чином, результати досліджень, проведених нами, показали, що еритроцити і лейкоцити беруть активну участь як у первинному, так і у вторинному гемостазі. Одним із провідних механізмів порушень мікроциркуляції при виразковій хворобі шлунка є зміни структурно-функціональних властивостей мембран еритроцитів, які забезпечують реологічні властивості крові, що пов'язано з активацією ПОЛ в еритроцитах на фоні порушення антиоксидантного захисту.

Висновки

У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення й нове розв'язання актуальної наукової медичної проблеми, що полягає у встановленні участі еритроцитів і лейкоцитів у згортанні крові в нормі та у механізмах розвитку виразкових уражень шлунка. Наукова проблема вирішена шляхом використання патофізіологічних, гемокоагуляційних, гематологічних, біохімічних, фармакологічних, мікробіологічних, морфологічних, статистичних методів дослідження. Одержані дані дозволили сформулювати нові положення в уявленнях про клітинний і коагуляційний гемостаз і патогенез виразкової хвороби шлунка.

1. Цілі еритроцити мають здатність активізувати внутрішнє тромбопластиноутворення в умовах дефіциту тромбоцитарного фактора 3. Еритроцити, справляючи подібний до тромбоцитів активізуючий вплив на внутрішнє тромбопластиноутворення, виявляють різницю в прокоагулянтних властивостях, які проявляються в умовах порушеної контактної активації (в силіконованій пробірці): на відміну від тромбоцитів, активізуючий вплив еритроцитів на тромбопластиноутворення зберігається і при зниженій активації фактора Хагемана.

2. Активізуючий вплив цілих еритроцитів на внутрішнє тромбопластиноутворення відбиває ефект тромбопластинового фактора клітини і не пов'язаний із гальмуванням еритроцитами ендогенного гепарину. Тромбопластиновий фактор еритроцитів є гліколіпопротеїдом з молекулярною масою 17540-22590, зосереджений у стромі еритроцитів у фракції D і має властивості фактора 3 тромбоцитів. Одним із механізмів включення тромбопластинового фактора еритроцитів у процес тромбопластиноутворення є збереження сіалопротеїду зовнішнього шару мембрани клітини, який відіграє роль своєрідного посередника між тромбопластиновим фактором еритроцитів і активованими факторами згортання плазми.

3. В стромі еритроцитів у фракції Е локалізуються найбільш низькомолекулярні гліколіпопротеїди (11320-14270), до складу яких входять значна кількість сіалових кислот і частина фосфоліпідів і які є інгібіторами зовнішнього механізму згортання крові; у фракції А знаходяться високомолекулярні стромальні білки (167900), що прискорюють утворення фібрину за наявності тромбіну і за біологічною дією нагадують фактор 2 тромбоцитів.

4. Підвищена агрегація еритроцитів (при додаванні до плазми декстрану з середньою молекулярною масою 80000) супроводжується наростанням їх тром-бопластинової активності і з урахуванням здатності еритроцитарного фактора проявляти активність при слабковираженій контактній активації дозволяє припустити безпосередню причетність цілих еритроцитів до розвитку гіперкоагуляції та тромбоутворення при порушенні реологічних властивостей крові. В механізмі участі еритроцитів у системі гемостазу відіграє роль активація ендогенної фосфоліпази А₂, що призводить до дестабілізації ліпідних структур мембран еритроцитів і виявляється накопиченням вільних жирних кислот, зміною кількісних співвідношень окремих фракцій у складі фосфоліпідів, втрачанням клітинними мембранами холестерину. При цьому фосфоліпіди внутрішнього шару мембрани еритроцитів (фосфатидилетаноламін і фосфатидилсерин) прискорюють процес згортання крові, а фосфоліпіди зовнішньої сторони біошару (сфінгомієлін і фосфатидилхолін) - гальмують його.

5. При вивченні фосфоліпідного складу мембран еритроцитів в умовах ініціації окислювальних процесів in vitro встановлено порушення рівноваги фракційного складу фосфоліпідів - підвищення кількості лізофосфатидилхоліну, зниження вмісту фосфатидилхоліну, сфінгомієліну, фосфатидилетаноламіну і фосфатидилсерину, дисбаланс холінвмісних фосфоліпідів зі зниженням співвідношення фосфатидилхолін/сфінгомієлін. Відмічено послаблення механізму підтримки рівня фосфатидилхоліну за рахунок лізопохідних форм та метилювання фосфатидилетаноламіну. Виявлені порушення призводять до ослаблення ліпід-ліпідних та білок-ліпідних взаємодій, що супроводжується збільшенням іонної проникності мембран і порушенням структурно-функціонального стану еритроцитів.

6. Лейкоцити поряд із тромбоцитами та еритроцитами беруть участь у реакціях клітинної агрегації і входять до складу первинної гемостатичної пробки, разом з тим інтенсивність змішано-клітинної агрегації залежить від кількості лейкоцитів і їхньої функціональної активності. При виразці шлунка, в умовах розвитку нейтрофільного лейкоцитозу, вони істотно прискорюють процеси агрегатоутворення і формування «тромбоцитарної» пробки, що виявляється підвищенням питомої участі лейкоцитів до 61,2 % у лейкоцитарно-тромбоцитарній агрегації та зменшенням участі тромбоцитів до 38,8 % у процесі агрегатоутворення, тоді як в інтактних тварин участь лейкоцитів і тромбоцитів у формуванні клітинної агрегації становить відповідно 42,7 та 57,3 %.

7. Інтактні лейкоцити активізують коагуляційний гемостаз за рахунок наявності в них тромбопластичного, антигепаринового і фібринстабілізувального факторів, при цьому коагулювальні властивості лейкоцитів залежать від їхньої кількості. Встановлена залежність між антитромбіновою та антигепариновою активностями лейкоцитів: більш високий антикоагулянтний ефект лейкоцитів спостерігався при зниженні їх антигепаринового впливу.

8. Виявлений чіткий взаємозв'язок між антиоксидантною системою та системою гемостазу при гастральних виразках. При виразках шлунка змінюються структурно-функціональні властивості мембран еритроцитів, що виражається у підвищенні їх агрегаційної активності, зниженні пероксидної резистентності і здатності до деформування, збільшенні в'язкості еритроцитарної суспензії. Механізм вказаних порушень полягає в активізації процесів вільнорадикального окиснення ліпідів в еритроцитах, яке супроводжується підвищенням вмісту лізофосфатидилхоліну - специфічного маркера мембранодеструкції, що призводить до вивільнення еритроцитарних факторів згортання і зниження вмісту фосфатидилхоліну та сфінгомієліну, які гальмують процес згортання крові. Одночасно порушується антиоксидантний захист еритроцитів: знижується активність каталази в 1,5 раза, відновленого глутатіону в 3,1 раза та підвищується активність супероксиддисмутази - головного антиоксидантного ферменту - в 2,1 раза відносно контролю (р<0,05), що є компенсаторно-пристосувальною реакцією у відповідь на надлишкове утворення супероксидних радикалів.

9. Наявність вираженого взаємозв'язку між порушеннями функцій еритроцитів, що забезпечують реологічні властивості крові, і активністю перекисного окиснення ліпідів дозволяє розглядати вільнорадикальне окиснення при виразці шлунка як один з механізмів порушень мікроциркуляції крові.

10. Експериментально обґрунтовано, що введення антиоксидантів при виразці шлунка є доцільним, їх можна використовувати з метою лікування при виразковій хворобі шлунка, при цьому більш активним був визнаний мелаксен (противиразкова активність 17,5) при порівнянні з мексидолом і токоферолом ацетатом (противиразкова активність 6,3 і 2,3 відповідно).

11. Механізм репаративної дії мелаксену зумовлений гальмуванням розвитку некротичних процесів у стінці слизової оболонки шлунка, а при виникненні дефекту - стимулюванням консолідації за типом реституції - з повною регенерацією слизової оболонки за рахунок: відновлення кількості білків з молекулярною масою 89, 95 та 99 кДа у загальній фракції клітин, утворення нової фракції білків з молекулярною масою 36 кДа, нормалізації вмісту холестеролу, збільшення рівня триацилгліцеролу та головних фракцій фосфоліпідів - фосфатидилінозитолу і фосфатидилетаноламіну - в клітинах слизової оболонки шлунка.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

1. Кононенко Н. М. Вплив лейкоцитів на згортання крові в експерименті. Повідомлення 1 / Н. М. Кононенко // Експериментальна і клінічна медицина. - 2006. - № 2. - С. 26-28.

2. Кононенко Н. М. Вплив різних концентрацій цілих еритроцитів на коагуляційну ланку системи гемостазу / Н. М. Кононенко // Патологія. - 2008. - Т. 5, № 4. - С. 44-45.

3. Кононенко Н. М. Дестабілізація ліпідних структур еритроцитів при згортанні крові / Н. М. Кононенко // Клінічна та експериментальна патологія. - 2008. - Т. 7, № 2. - С. 48-50.

4. Кононенко Н. М. Деякі механізми порушень репаративної регенерації слизової оболонки шлунка при виразковій хворобі / Н. М. Кононенко // Експериментальна і клінічна медицина. - 2006. - № 4. - С. 42-45.

5. Кононенко Н. М. Залежність обсіменіння Helicobacter pylori від кислотності шлункового соку при виразковій хворобі шлунка (експериментально-клінічне дослідження) / Н. М. Кононенко // Запорожский медицинский журнал. - 2008. - № 3. - С. 32-35.

6. Кононенко Н. М. Механізм включення тромбопластинового фактора еритроцитів у процес тромбопластиноутворення / Н. М. Кононенко // Експериментальна і клінічна медицина. - 2008. - № 1. - С. 25-28.

7. Кононенко Н. М. Особливості стану антиоксидантних ферментів еритроцитів при експериментальній гастральній виразці / Н. М. Кононенко // Одеський медичний журнал. - 2005. - № 5 (91). - С. 29-31.

8. Кононенко Н. М. Патогенетичне обґрунтування доцільності застосування антиоксидантів при виразковій хворобі шлунка / Н. М. Кононенко // Запорожский медицинский журнал. - 2007. - № 6 (45). - С. 132-134.

9. Кононенко Н. М. Порушення місцевої неспецифічної протеолітичної та гемокоагуляційної ланок гомеостазу при виразковій хворобі шлунка / Н. М. Кононенко // Експериментальна і клінічна медицина. - 2008. - № 3. - С. 55-60.

10. Кононенко Н. М. Роль різних систем протеаз у розвитку виразкових уражень слизової оболонки шлунка / Н. М. Кононенко // Медицина сьогодні і завтра. - 2006. - № 1. - С. 13-16.

11. Кононенко Н. М. Стан гемокоагуляції та фібринолізу при експериментальній гастральній виразці / Н. М. Кононенко // Проблеми екології та медицини. - 2005. - Т. 9, № 5-6. - С. 13-16.

12. Кононенко Н. М. Тромбоеластографічне та коагуляційне дослідження еритроцитів в нормі та при виразковій хворобі шлунка / Н. М. Кононенко // Актуальні проблеми сучасної медицини : Вісник Української медичної стоматологічної академії. - 2008. - Т. 8, вип. 4. - С. 96-98.

13. Кононенко Н. М. Участь інтактних еритроцитів у процесах гемокоагуляції та фібринолізу / Н. М. Кононенко // Актуальні проблеми сучасної медицини : Вісник Української медичної стоматологічної академії. - 2007. - Т. 7, вип. 4. - С. 253-255.

14. Кононенко Н. М. Участь лейкоцитів у первинному гемостазі у інтактних тварин і при гастральних виразках (повідомлення 2) / Н. М. Кононенко // Гастроентерологія. - 2006. - Вип. 37. - С. 96-102.

15. Кононенко Н. М. Фосфоліпідний склад мембран еритроцитів в умовах ініціації окислювальних процесів in vitro та in vivo / Н. М. Кононенко // Гематологія і переливання крові. - 2008. - Т. ІІ, вип. 34. - С. 152-157.

16. Кононенко Н. М. Хірургічні та медикаментозні аспекти моделювання виразок шлунка різної етіології / Н. М. Кононенко // Актуальні проблеми сучасної медицини : Вісник Української медичної стоматологічної академії. - 2006. - Т. 6, вип. 1-2 (13-14). - С. 255-258.

17. Кононенко Н. Н. Функциональное состояние и реакции перекисного окисления липидов в эритроцитах при экспериментальной гастральной язве / Н. Н. Кононенко // Проблемы, достижения и перспективы развития медико-биологических наук и практического здравоохранения. Труды Крымского государственного медицинского университета им. С. И. Георгиевского. - 2006. - Т. 142, ч. 3. - С. 59-62.

18. Кононенко Н. М. Вплив антиоксидантів на структурні компоненти клітин слизової оболонки шлунка при експериментальній виразці шлунка / Н. М. Кононенко, В. І. Березняков // Запорожский медицинский журнал. - 2008. - № 1 (46). - С. 152-154. (Безпосередньо здобувачу належать дані щодо нормалізації білкового та ліпідного складу мембран клітин слизової оболонки шлунка при експериментальній виразці після введення антиоксидантів, особисто виконані експериментальні дослідження, аналіз і оцінка одержаних результатів, формулювання висновків).

19. Кононенко Н. М. Стан мікроциркуляторного русла та морфологічної ультраструктури слизової оболонки шлунка при експериментальній виразці шлунка за Окабе / Н. М. Кононенко, А. І. Березнякова // Клінічна та експериментальна патологія. - 2005. - Т. 4, № 2. - С. 50-53. (Безпосередньо здобувачу належать дані щодо змін у судинах мікроциркуляторного русла та ультраструктурі клітин слизової оболонки шлунка при оцтовій виразці шлунка, особисто виконані експерименти, морфологічні дослідження, статистична обробка та аналіз одержаних результатів, формулювання висновків).

20. Кононенко Н. М. Вплив антиоксидантів на процес репарації при експериментальній виразці шлунка / Н. М. Кононенко, А. І. Березнякова, В. І. Березняков // Експериментальна і клінічна медицина. - 2007. - № 4. - С. 57-60. (Безпосередньо здобувачу належать дані щодо впливу мексидолу та мелаксену на процес репарації і формування грануляційної тканини в зоні виразки, особисто виконані експерименти, статистична обробка та аналіз одержаних результатів, формулювання висновків).

21. Кононенко Н. М. Білкові фракції строми еритроцитів та їх коагуляційна активність / Н. М. Кононенко, А. І. Березнякова, В. В. Болотов // Ліки. - 2007. - № 3-4. - С. 61-65. (Безпосередньо здобувачу належать дані щодо білкових фракцій строми еритроцитів, які впливають на процес згортання крові, проведення експериментальних досліджень, аналіз одержаних результатів, формулювання висновків).

22. Кононенко Н. М. Порівняльна оцінка ефективності способів моделювання виразок шлунка / Н. М. Кононенко, М. О. Клименко, В. І. Березняков // Клінічна та експериментальна патологія. - 2005. - Т. 4, № 4. - С. 34-38. (Безпосередньо здобувачу належать дані щодо порівняльної оцінки способів моделювання виразок шлунка, недоліків та переваг кожної моделі, аналіз одержаних результатів, формулювання висновків).

23. Пат. 76646 C2 Україна, МПК (2006) G01N 33/15 G01N 1/00 G01N 21/25. Спосіб оцінки репаративної активності лікарських засобів / Березнякова М. Є., Тюпка Т. І., Кононенко Н. М. ; заявник і патентовласник Національний фармацевтичний університет. - № а200500028 ; заявл. 04.01.05 ; опубл. 15.08.06, Бюл. № 8. (Здобувачем особисто проведений аналіз літературних джерел, виконані експериментальні дослідження, сформульований спосіб оцінки репаративної активності лікарських засобів).

24. Пат. 77821 C2 Україна, МПК (2006) G01N 33/49 G01N 33/62. Спосіб оцінки гемостатичної активності лікарських засобів / Березнякова М. Є., Кононенко Н. М., Тюпка Т. І. ; заявник і патентовласник Національний фармацевтичний університет. - № а200500027 ; заявл. 04.01.05 ; опубл. 15.01.07, Бюл. № 1. (Здобувачем особисто проведений аналіз літературних джерел, виконані біохімічні дослідження).

25. Кононенко Н. М. Зміна гемокоагуляційної активності крові в умовах гострої гіпоксичної гіпоксії / Н. М. Кононенко // Клінічна фармація в Україні: V Всеукр. наук.-практ. конф., 18-19 листопада 2004 р. : тези доп. - Харків, 2005. - С. 95.

26. Кононенко Н. М. Вплив стероїдних гормонів на виразкоутворення / Н. М. Кононенко, А. І. Березнякова // Нейроендокринні і імунні механізми регуляції гомеостазу в нормі та патології : Укр. конф. з міжнар. представництвом, 18-19 травня 2005 р. // Запорожский медицинский журнал. - 2005. - № 3 (30). -С. 113. (Безпосередньо здобувачем проведені експериментальні дослідження, статистична обробка та аналіз результатів, сформульовані висновки).

27. Кононенко Н. М. Зміна синтезу простагландинів, тромбоксану та простацикліну в різних відділах слизової оболонки шлунка щурів при експериментальній виразці / Н. М. Кононенко // ІV читання ім. В. В. Підвисоцького : наук. конф., 26-27 травня 2005 р. : матеріали наук. конф. - Одеса, 2005. - С. 52-53.

28. Кононенко Н. М. Ультраструктурна характеристика клітин еритропоезу при експериментальній гастральній виразці / Н. М. Кононенко, В. І. Березняков // Розвиток наукових досліджень `2005 : міжнар. наук.-практ. конф., 7-9 листопада 2005 р. : тези доп. - Полтава, 2005. - С. 43-45. (Здобувачем надані результати досліджень ультраструктури клітин еритропоезу при виразці шлунка, виконані та проаналізовані експериментальні дослідження, сформульовані мета і висновки).

29. Березнякова А. І. Вивчення мікроциркуляторного русла слизової оболонки шлунка при експериментальній виразці шлунка / А. І. Березнякова, Н. М. Кононенко // Досягнення та перспективи розвитку фармацевтичної галузі України : VІ Національний з'їзд фармацевтів України, 28-30 вересня 2005 р. : тези доп. - Харків, 2005. - С. 476. (Здобувачем наданий матеріал щодо змін мікроциркуляції в зоні виразки шлунка, виконані експериментальні дослідження, проведений їхній аналіз, сформульовані висновки).

30. Кононенко Н. М. Система крові як основа резистентності та адаптації організму при гострих стероїдних гастродуоденальних виразках / Н. М. Кононенко, В. І. Березняков // Гомеостаз: фізіологія, патологія, фармакологія і клініка : ІІ міжнар. наук. конф., 28-29 вересня 2005 р. : тези доп. - Одеса, 2005. - С. 143-145. (Здобувачем надані результати досліджень зміни системи крові при виразках, виконані експериментальні дослідження, проведений їхній аналіз).

31. Кононенко Н. М. Особливості морфологічної ультраструктури слизової оболонки шлунка при експериментальній оцтовій виразці шлунка / Н. М. Кононенко, А. І. Березнякова // Наукові дослідження - теорія та експеримент 2005 : міжнар. наук.-практ. конф., 16-20 травня 2005 р. : тези доп. - Полтава, 2005. - С. 58-60. (Здобувач особисто виконав експериментальні дослідження, проаналізував морфологічну ультраструктуру клітин слизової оболонки шлунка при виразці шлунка, провів статистичну обробку та аналіз результатів).

32. Кононенко Н. М. Роль порушень вуглеводного обміну в механізмі розвитку експериментальної виразки шлунка / Н. М. Кононенко // Від фундаментальних досліджень до медичної практики : Всеукр. наук.-практ. конф. молодих вчених і спеціалістів, 16 листопада 2005 р. : тези доп. - Харків, 2005. - С.187.

33. Кононенко Н. М. Вплив антиоксидантів на мембрани еритроцитів при виразковій хворобі шлунка / Н. М. Кононенко // Лекарства - человеку : Современные проблемы создания, исследования и апробации лекарственных средств: научн.-практ. конф. с междунар. участием, 23 марта 2006 г. : материалы конф. - Харьков : Изд-во НФаУ, 2006. - С. 61-62.

34. Кононенко Н. М. Вплив ксантиноксидази на процеси репарації при експериментальній гастральній виразці / Н. М. Кононенко // Ліки та Життя: ІІІ міжнар. медико-фармацевтичний конгрес, 21-24 лютого 2006 р. : тези доп. - К., 2006. - С.100-101.

35. Кононенко Н. М. Вікові зміни інтенсивності процесів перекисного окислення ліпідів і ступеня деструктивних уражень слизової оболонки шлунка при експериментальній виразці шлунка / Н. М. Кононенко, В. І. Березняков // Актуальні проблеми геронтології та геріатрії : наук. конф. молодих вчених з міжнар. участю, присвячена пам'яті акад. В.В. Фролькіса, 27 січня 2006 р. : тези доп. - К., 2006. - С. 81-82. (Здобувачем наданий матеріал щодо змін показників вільнорадикального окиснення в слизовій оболонці шлунка при виразці, проведений аналіз одержаних результатів, сформульовані висновки).

36. Кононенко Н. М. Перебудова сполучнотканинних компонентів стінки шлунка в процесі розвитку експериментальної виразки в щурів / Н. М. Кононенко // Актуальні проблеми клінічної, експериментальної, профілактичної медицини та стоматології : 68-ма ітогова наук.-практ. конф. студентів та молодих вчених ім. М.Д. Довгялло, 6-8 квітня 2006 р. : тези доп. - Донецьк, 2006. - С. 132-133.

37. Кононенко Н. М. Морфологія порушень мікроциркуляції і гемостазу при експериментальній виразці шлунка / Н. М. Кононенко // V читання ім. В. В. Підвисоцького : наук. конф., 25-26 травня 2006 р. : тези доп. - Одеса, 2006. - С. 81-82.

38. Кононенко Н. М. Вплив антиоксидантів на систему глутатіону і глутатіонзалежні ферменти при експериментальній виразці шлунка / Н. М. Кононенко, В. І. Березняков // Науково-технічний прогрес і оптимізація технологічних процесів створення лікарських препаратів : І міжнар. наук.-практ. конф., 6-7 квітня 2006 р. : тези доп. - Тернопіль, 2006. - С. 155-156. (Здобувачем наданий матеріал щодо впливу антиоксидантів на антиоксидантний захист організму при гастральній виразці, виконані експериментальні дослідження, аналіз одержаних результатів, формулювання висновків).

39. Кононенко Н. М. Гормональні механізми пато- і саногенезу експериментальної гастральної виразки / Н. М. Кононенко // Х міжнар. медичний конгрес студентів і молодих вчених, 11-13 травня 2006 р. : тези доп. - Тернопіль, 2006. - С. 197.