Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство охорони здоров'я України

Вищий державний навчальний заклад України

Українська медична стоматологічна академія

УДК: 616.317-002+616-092+616-08+616.379-008.64

14.01.22 - стоматологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

ПАТОГЕНЕЗ, КЛІНІКА І ЛІКУВАННЯ ГЛАНДУЛЯРНОГО ТА АНГУЛЯРНОГО ХЕЙЛІТІВ У ХВОРИХ НА ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ

Романенко Інесса Геннадіївна

Полтава - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Кримському державному медичному університеті імені С.І. Георгієвського МОЗ України, м. Сімферополь.

Науковий консультант: доктор медичних наук, професор Борисенко Анатолій Васильович, Національний медичний університет імені О.О. Богомольця МОЗ України, завідувач кафедри терапевтичної стоматології.

Офіційні опоненти:

- доктор медичних наук, професор Ярова Світлана Павлівна, Донецький національний медичний університет ім. М. Горького МОЗ України, завідувач кафедри загальної стоматології факультету інтернатури та післядипломної освіти;

- доктор медичних наук, професор Заболотний Тарас Дмитрович, Львівський національний медичний університет ім. Данила ГалицькогоМОЗ України, завідувач кафедри терапевтичної стоматології факультету післядипломної освіти доктор медичних наук, професор Баранник Неоніла Гаврилівна,

Запорізька медична академія післядипломної освіти МОЗ України, завідувач кафедри хірургічної і терапевтичної стоматології.

Захист відбудеться " 28 " травня 2009 року о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 44.601.01 при вищому державному навчальному закладі України "Украінська медична стоматологічна академія" МОЗ України (за адресою: 36024, м. Полтава, вул. Шевченка, 23).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці вищого державного навчального закладу України "Украінська медична стоматологічна академія" МОЗ України (36024, м. Полтава, вул. Шевченка, 23).

Авторефрат розісланий "25" квітня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради д. мед. н., професор Т.О. Дев'яткіна

Анотації

Романенко І.Г. Патогенез, клініка і лікування гландулярного та ангулярного хейлітів у хворих на цукровий діабет. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.01.22 - стоматологія. - Вищий державний навчальний заклад України "Українська медична стоматологічна академія". - Полтава, 2009.

Дисертація присвячена підвищенню ефективності лікування хейлітів, як самостійніх, так і на тлі цукрового діабету типу 1 і типу 2, на основі розробки нових підходів до патогенетично спрямованої фармакологічної корекції виявлених порушень імунного і гемокоагуляційного гомеостазу.

На основі проведених епідеміологічних досліджень встановлено високу поширеність захворювань червоної кайми губ: ангулярного хейліту, гландулярного хейліту і гландулярного з екзематизацією. Проаналізовані можливі причини виникнення і механізми розвитку клінічних проявів хронічного запального процесу в тканинах губ у хворих на цукровий діабет. Виділено новий варіант клінічного перебігу гландулярного хейліту - гландулярний хейліт з екзематизацією. Розроблені схеми патогенезу цих форм хейлітів. Рекомендоване місцеве застосування тималіну. Запропоновані патогенетично обгрунтовані схеми лікування хейлітів залежно від їх форми і типу цукрового діабету.

Установлено, що позитивний клінічний ефект нових схем лікування хейлітів зумовлений дією застосованих препаратів на лімітуючі ланки їх патогенезу. Новий підхід до лікування уражень червоної кайми губ сприяв підвищенню терапевтичної ефективності і запобіганню рецидивів у 78,6 - 93,3% хворих.

Ключові слова: хейліт, цукровий діабет, патогенез, клініка, імунна реактивність, гемостаз, лікування.

Романенко И.Г. Патогенез, клиника и лечение гландулярного и ангулярного хейлитов у больных сахарным диабетом. - Рукопись.

Диссертация на соискание учлной степени доктора медицинских наук по специальности 14.01.22. - стоматология. - Высшее государственное учебное заведение Украины "Украинская медицинская стоматологическая академия". МЗ Украины, Полтава, 2009.

Диссертация посвящена повышению эффективности лечения хейлитов, как самостоятельных, так и развивающихся у больных сахарным диабетом типа 1 и типа 2 на основе разработки новых подходов к патогенетически направленной фармакологической коррекции выявленных нарушений иммунного и гемокоагуляционного гомеостаза.

Проведенные эпидемиологические исследования установили высокую распространенность заболеваний красной каймы губ: ангулярного хейлита, гландулярного хейлита и гландулярного с экзематизацией. Проанализированы возможные причины возникновения и механизмы развития клинических проявлений хронического воспалительного процесса в тканях губ у больных сахарным диабетом. На основании изучения клинических, иммунологических и реологических особенностей развития хейлита у больных сахарным диабетом выделен новый вариант клинического течения гландулярного хейлита - гландулярный хейлит с экзематизацией. Разработаны схемы патогенеза ангулярного и гландулярного хейлитов, а также нового варианта клинического течения гландулярного хейлита - гландулярный хейлит с экзематизацией.

Установлено, что клинические проявления хейлитов у больных сахарным диабетом определяются выраженными нарушениями иммунного гомеостаза и местным потенцированием иммунного дисбаланса под действием антигенов тканей губ.

Одним из ведущих звеньев патогенеза хейлитов является нарушение физиологических процессов регенерации эпителия слизистой оболочки губ. Важное значение в развитии клинических симптомов хейлита, особенно признаков обострившегося течения, имеет нарушение динамического равновесия в системе коагуляция-фибринолиз.

Установлено, что в фармакологической коррекции хейлитов у больных сахарным диабетом целесообразно использовать результаты экспериментов in vitro с краткосрочными культурами клеток эпителия губ. На этом основании, в частности, рекомендовано местное применение тималина. Разработаны конкретные патогенетически направленные схемы лечения хейлитов в зависимости от их формы и типа сахарного диабета. Доказана их высокая клиническая эффективность. Применение многокомпонентных лекарственных композиций, включающих по показаниям: тималин, гепарин, мирамистин, гидрокортизон, су-инсулин приводило к удлинению сроков клинической ремиссии в 1,5-2 раза за счет действия препаратов на лимитирующие звенья патогенеза, что способствовало повышению адгезирующей и пролиферативной способности эпителия губ, экспрессии рецепторов к С 5 и С 3в компонентам комплемента, Fс фрагментам иммуноглобулинов М и G, тканевого активатора плазминогена, увеличению в слюне уровня лизоцима, фибронектина, секреторного иммуноглобулина А, снижению показателей НСТ-теста, увеличению теста ингибиции миграции лейкоцитов, повышению пролиферативной способности, увеличению активированного частичного тромбопластинового времени.

Новый подход к лечению поражений красной каймы губ способствовал повышению терапевтической эффективности и предупреждению рецидивов у 78,6-93,3% больных.

Эффективность данного метода доказана клиническими наблюдениями, лабораторными (иммунологическими и биохимическими) исследованиями через 6, 12 и 18 месяцев.

Ключевые слова: хейлит, сахарный диабет, патогенез, клиника, иммунная реактивность, гемостаз, лечение.

Romanenko I.G. The pathogenesis, clinical course and treatment ofglandular and angular of cheilitis in patients with diabetes mellitus. - Manuscript.

Thesis for a degree of Doctor of Medical Sciences on speciality 14.01.22 - stomatology. - High educational institution of Ukraine "Ukrainan medical stomatological academy", Poltava, 2009.

The dissertation is devoted to increasing of effictiveness in therapy of cheilites, both independent and those combined with diabetes mellitus of type 1 and type 2 based on the development of new approaches towards pathogenetically directed pharmacological correction of the revealed disturbances in immune and hemocoagulating homeostasis.

On the basis of epidemiological stadies the high prevalence of red lip adge diseases has been found out, especially angular cheilitis, glandular cheilitis and glandular cheilitis with eczematization. There have been analyzed the possible causes resulting in the development of chronic inflammatory process in the tissues of lips in diabetic patients as well as the mechanisms of the develompent of the clinical manifestations. A new variant of the clinical course of glandular cheilitis, namaly glandular cheilitis with eczematization has been detected as well.

We have developed new schemes of pathogenesis of the cheilitis forms. The topical application of thymalinum is recommended. It has been found out the positive clinical effect of the new schemes in therapy of cheilites is determined by the action of certain drugs on the limiting chains of their pathogenesis.

The new approach in therapy of red lip edge lesions has resulted in the increasing of therapeutic effectiveness and preventing the relapses in 78,6 - 93,3% of patients.

Key words: cheilitis, diabetes mellitus, pathogenesis, clinic, immune reactivity, hemostasis, treatment.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Запалення червоної кайми губ - хейліти - відмічаются значною розповсюдженістю серед інших уражень слизової оболонки порожнини рота (СОПР): від 6,8 до 30%, залежно від віку обстежених, місця їх проживання, супутньої загальносоматичної патології. Для хейлітів характерна значна різноманітність видів, етіологічних факторів та механізмів розвитку. Це викликає значені труднощі в їх діагностиці та лікуванні. Арсенал лікувальних заходів недостатній і малоефективний. Такий стан проблеми потребує подальшого детального вивчення етіологічних чинників, механізмів розвитку різних форм хейлітів для розробки більш ефективного патогенетичного лікування цих розповсюджених захворювань губ. Актуальність та важливість даної проблеми посилюється також тими обставинами, що деякі форми хейлітів є факультативними чи облігатними передраковими захворюваннями. Тому своєчасне лікування запалення червоної кайми губ (ЧКГ) є надійною профілактикою виникнення їх злоякісних пухлин (Л.І. Урбанович, 1997; М.Ф. Данилевський та співавт., 2001; В.Н. Кулигіна, Л.Г. Діденко, 2005; І.В. Анісимова та співавт., 2006; Е.И. Журочко, Ю.В. Гуц, 2007; F.M. Butt et al., 2007; D.C. Stanton et al., 2008).

Запалення ЧКГ може виникати внаслідок дії різних чинників. Вони можуть бути місцевими: травматичні, кліматичні, фізичні, хімічні, електричні тощо (Л.М. Алпатова, А.В. Алімський, 2000; О.П. Максимова, 2001) та загальними. Значний вплив справляють загальні ендогенні фактотори. Це можуть бути порушення імунної системи (Н.І. Мужецька, Ю.А. Родін, 2001; Л.М. Горбатова та співавт., 2003; І.Н. Горленко, 2004). У виникненні запалення ЧКГ відмічається певний спадковий зв'язок (Ю.Л. Образцов, Л.Н. Горбатова, 2003; Kantarova D., Buc M., 2007; C. Lourenзo et al., 2007). Порушення функції ендокринної системи створює умови для виникнення хейлітів. Серед ендокринних захворювань особливої уваги заслуговує цукровий діабет (ЦД), який призводить до значних порушень усіх видів обміну: вуглеводного, білкового тощо (Є.В. Боровський, А.Л. Машкіллейсон, 2001; И.Н. Бокарев и соавт., 2006; Питер Дж. Уоткинс, 2006).

Ураження СОПР (хейліт у тому числі) на тлі ЦД відмічається у 87,9% хворих (Л.Г. Швець та співавт., 1999; J. Guggenheimer et al., 2000; S.A. Jabbour et al., 2006). Внаслідок значного розповсюдження, порушення практично всіх видів обміну речовин, ураження систем та органів людини, ЦД представляє собою важливу медико-соціальну проблему (О.П. Дедов, 2007; П.И. Сидоров и соавт., 2007; П.Н. Боднар, 2008; Н.В. Пашковська, 2008; A.M.A. Brands et al., 2007; S.M. Manschot et al., 2008). Станом на 1.01.2007р. в Україні зареєстровано 1 048 375 хворих на ЦД, що становить 2242,6 випадку на 100 тис. населення. Причому, як відмічають багато авторів, щорічно збільшується кількість дітей і підлітків 15-18 років, хворих на ЦД.

Різноманітні порушення обміну речовин при ЦД реалізуються у виникненні уражень різних органів і систем (у тому числі і губ) внаслідок розвитку мікроангіопатій (особливо артеріоло- і капіляропатій). Важливе значення має наявність порушень клітинного та гуморального імунітету (В.А. Галенок та співавт., 2002; А.В. Луговая та співавт., 2003; G.I. Bell, K.S. Рolonsky, 2001). На цьому тлі активується умовнопатогенна і сапрофітна мікрофлора порожнини рота, викликаючи ураження пародонта і СОПР (Л. Львова, 2002; І.М. Рабинович, 2002; М.Г. Хатипова, 2003; A.J. Smith et al., 2001).

Окрім цих патогенетичних механізмів розвитку захворювань фоном для виникнення уражень слизової губ, зокрема хейлітів, може бути характерна для ЦД поліурія. Вона зумовлює розвиток сухості слизової оболонки губ, пригнічення функції слинних залоз, зміни реології крові (Г.Г. Мінгазов та співавт., 2001; О.В. Скиба та співавт., 2005; I.A. D'elia et al., 2001)

Проте дані літератури, які свідчать про важливе значення ЦД у розвитку хейлітів, не дають відповіді щодо конкретних механізмів ураження тканин губ. Залишається відкритим питання щодо поєднаного перебігу ЦД і хейлітів, що необхідно для чіткої діагностики, проведення патогенетичної терапії та ефективної профілактики цих поширених уражень губ.

Недостатньо висвітлені окремі аспекти морфологічних досліджень з проблеми хейліту, структурних змін тканин губ при різних формах хронічного запального процесу в них (Г.М. Резепова, 1981; Р.І. Залкієв, 1983; Г.Д. Савкіна, 1984; А.А. Айдеміров, 1986). Не отримали належного відображення зміни системи гемостазу та імунні механізми запалення ЧКГ.

Важливою проблемою є вивчення генезу хейлітів на тлі ЦД, зокрема з'ясування ролі змін імунного статусу і гемокоагуляційного потенціалу в розвитку основних клінічних симптомів хейліту, зі зверненням особливої уваги на стан місцевого імунітету. Оцінка виявлених змін дуже важлива для визначення клінічних форм хейлітів, чіткої їх діагностики, раціонального патогенетичного лікування та ефективної профілактики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт Кримського державного медичного університету ім. С.І. Георгієвського та є фрагментом планової науково-дослідної роботи кафедри терапевтичної стоматології "Епідеміологія стоматологічних захворювань у різних районах Криму. Їх діагностика і лікування традиційними і нетрадиційними методами". Номер держреєстрації - 0198U007465. У комплексній темі дисертантка виконувала розділ з вивчення особливостей розвитку, клініки, діагностики і лікування хейлітів у хворих на цукровий діабет.

Основний зміст

Об'єкти, матеріали та методи досліджень. Для вивчення поширеності хейлітів серед мешканців АР Крим було обстежено 3812 чоловік у віці від 19 до 74 років. Серед них сільських мешканців було 2491 (65,35%), міських - 1321 (34,65%) осіб. У 1514 (39,72%) обстеженних раніше був діагностований ЦД, 2298 (60,28%) чоловік ЦД не страждали. Нами підтвердженно, що перший тип діабету дебютує, в основному, у віці до 35 років, а другий тип - після 36 років (П.Н. Боднар, 2008), у зв'язку з чим ми вважали ймовірним подальші дослідження проводити по двом віковим групам - 19-35 і 36-74 роки, відповідно.

Діагностику захворювань ЧКГ проводили відповідно до класифікації М.Ф. Данилевського і співавт. (2001) на основі комплексної оцінки клініко-анамнестичних даних з використанням загальноприйнятих клінічних методик дослідження (за схемою). Для уточнення форми АХ нами був використаний бактеріоскопічний метод (Сайфуллина Х.М., 2000). Клінічні спостереження проводили протяогом 1,5 років: до лікування, на 6-й, 12-й, 21-й дні дослідження (найближчі результати) і через 6, 12 і 18 місяців після лікування (віддалені).

Для проведення біохімічних досліджень всі обстежені були розподілені на 6 груп. Перші три групи склали пацієнти, які не страждали на ЦД. У першу групу увійшли хворі з гландулярним хейлітом, у другу - з гландулярним екзематозним хейлітом, у третю - з ангулярним хейлітом. Другі три групи об`єднали хворих з хейлітами, які протікали на тлі ЦД: гландулярним хейлітом, гландулярним, екзематозним й ангулярний хейлітом. В якості контролю проведено обстеження 58 хворих з різними формами ЦД (30 осіб з типом 1 і 28 осіб з типом 2), які не мали захворювань червоної кайми губ, і 47 здорових донорів (25 осіб до 35 років і 22 особи після 36 років).

Методи вивчення гуморального імунітету включали визначення секреторного імуноглобуліна IgА і лізоциму в слині методом простої радиальної імунодифузії в агаровому гелі за І. Mancini et al. (1965) і за допомогою тест-набору "Лізоцим" НПО "Реакомплекс" (м. Москва, Росія,) з наступною спектрофотометричною оцінкою оптичної щільності середовища, що визначається за методом O.N. Lowry et al. (1951).

Для дослідження стану опсоно-фагоцитарного механізму проводили визначення концентрації фібронектину (Фн) у слині за допомогою твердофазного імуноферментного аналізу на багатоканальному мікроспектрофотометрі "Multiscan" (Швеція, "LKB") з використанням тест-системи підприємства біологічних медичних препаратів "БИОМЕД" ім. М.М. Мечникова (м. Москва, Росія). За допомогою НСТ-тесту оцінювали стан киснезалежних систем мікробіцидності в нейтрофілах за T.G. Herscowitz et al. (1981). Вивчали показники фагоцитарного індексу (ФІ) фагоцитів і фагоцитарного числа (ФЧ) мононуклеарних фагоцитів за Е.Ф. Чернушенко, Л.С. Когосовою (1981). Визначення моноцитів периферичної крові, що експресують рецептори до Fс-фрагментів IgМ і IgG і рецепторів доС 3в-компоненту комплемента, проводили за допомогою реакції розеткоутворення з ЕА і ЕАС системами (D.S. Romans et al., 1976).

Культивування епітеліальних клітин проводили за Е.А. Лурія (1972). Супернатант із тканини губи (СТГ) готувався за Е.Ф. Чернушенко, Л.С. Когосовою (1981). Для характеристики білків СТГ був використаний аналітичний електрофорез (Э. Гааль и соавт., 1982; N.M. Kamel, Y.A. Badawy, 2000).

Для оцінки стану клітинного імунітету проводили визначення кластерів диференціювання лімфоцитів за методом G. Moller et al. (1978) з використанням комерційніх імунологічніх наборів, панелі моноклональних антитіл до лейкоцитарних диференційованих антигенів серії LT підприємства "Сорбент" (Інститут імунології РАМН, м. Москва, Росія), тест інгібіції міграції лейкоцитів (ТІМЛ) (капілярний метод) з АТГ за M. SХborg, G. Bendixen (1967). Реакцію ауторозеткоутворення лімфоцитів визначали за R. Palacios, D. Alarson Segobia (1979).

Вивчення функціональної активності Т-лімфоцитів крові під дією мітогену фітогемагглютиніну А (ФГА) та їх здатності трансформуватися в бластні клітини (РБТЛ) за А. Baeh, J.-F. Hirschorn, у мікромодифікації Е.Ф. Чернушенко, Л.С. Когосовою (1981).

Для оцінки функціонального стану епітелію губ використані методи, основані на його здатності до адгезії частинок латексу та експресії рецепторів до С 5 компоненту комплемента (по взаємодії з частинками пекарських дріжджів), інтенсивність елімінації епітелію губ вивчали за І.Г. Романенко (1997).

Для оцінки гемостазу проводили виявлення лімфоцитів, що експресують рецептори до урокінази (Еу-РУЛ) і визначення кількості епітеліальних клітин, що експресують рецептори до тканинного активатору плазміногену (ТАП) за допомогою реакції розеткоутворення за А.М. Братчик (1993) у нашій модифікації (І.Г. Романенко, 1997), виділення урокінази із сечі за S. Yamamoto (1971), спосіб отримання ТАП за Т. Astrup, S. Miillertz (1952) у модифікації H. Saundberg (1963). Визначення кефалінового і коалінового часу проводили загальноприйнятим методом з використанням набору реактивів "Гемостаз" НПО "Реакомплекс" Кіровського НДІ гематології і переливання крові (Росія) за В.П. Балуда та співавт., (1980), АЧТЧ за уніфікованним методом (Г.Н. Детинкина та співавт., 1984) фібринолітичної активаторної активності (ФАА) слини за допомогою реактивів Каунаського підприємства бакпрепаратів за В.Г. Журавель, Е.В. Долгопятова, (2003), часу зсідання і лізису еуглобулінового згустка (ЕЗ) за T. Januszko, L. Dubinska (1965).

Для порівняльної оцінки результатів комплексного патогенетичного лікуванняя хворих з хейлітом було виділено дві групи спостереження: 198 осіб (на тлі ЦД і без ЦД), у якіх традиційна терапія була неефективною, тому їх лікування проводилось за розробленими нами схемами (основна група)і 191 пацієнт (з ЦД і без ЦД), які отримували традіційне лікування - (контрольна група) (табл. 1).

Таблиця 1. Розподіл хворих хейлітами в залежності від метода лікування

Всі одержані результати піддавали стастичній обробці за загальноприйнятими методами варіаційної статистики з використанням параметричних і непараметричних (для малих груп) критеріїв (С. Гланц, 1999). Статистичні розрахунки виконувались за допомогою персонального комп'ютера Реntium III з використанням стандартних програм Microsoft Offis XP (Excel 7.0).

Результати досліджень та їх обговорення. Проведене епідеміологічне обстеження показало, що загальна поширеність уражень ЧКГ склала 14,85±0,58%, при цьому в осіб без ЦД - 6,27±0,39%, з ЦД - 8,58±0,45%, що в 1,4 рази більше.

Із загального числа обстежених (3812) у 1514 мав місце ЦД. Серед пацієнтів, хворіющих діабетом, хейліти діагностували у 327 осіб (21,6%). У групі обстежених, які не хворіли на ЦД (2298 чоловік), хейліти виявлені у 239 (10,4%) осіб. Ці хворі склали контрольну групу досліджуваних. З 327 хворих хейлітами на фоні цукрового діабету (основна група) у 132 пацієнтів зареєстрований ЦД типа 1, у 195 - ЦД типа 2.

Найбільш розповсюдженим був АХ. Його поширеність на тлі ЦД становила 9,97±0,77%, за відсутності ЦД - 4,18±0,42%. Розповсюдженість ГХ становила на тлі ЦД - 7,53±0,68%, без ЦД - 3,57±0,39%. Найменш часто виявляли ГЕХ на тлі ЦД - 4,1±0,51%, без ЦД у 2,65±0,34% випадків (рис. 1). Таким чином, серед різних форм хейлітів у хворих на ЦД найчастіше виявлені: АХ - у 46,18%, ГХ - у 34,86% і ГЕХ - у 18,96% обстежених.

Рис. 1. Поширеність хейлітів у залежності від наявності цукрового діабету. Примітка. *-достовірність відмінностей р<0,05 між ними

Обстеження хворих з хейлітами відповідно до типів ЦД показало переважання їх розповсюдженості у хворих із ЦД типу 2. При ГХ на тлі ЦД типу 2 поширеність склала 4,69±0,54%, при ЦД типу 1 - 2,84±0,43%, при ГЕХ на тлі ЦД типу 2 - 2,11±0,37%, при ЦД типу 1 - 1,98±0,36%, при АХ на тлі ЦД типу 2 - 6,08±0,61%, при ЦД типу 1 - 3,90±0,50%. Поширеність захворювань ЧКГ у міських мешканців була 11,88±0,89%, у сільських мешканців 16,42±0,74%, тобто в 1,4 рази вище. Це пов'язане з більш вираженим впливом на цей контингент осіб несприятливих чинників зовнішнього середовища: температури, вологи, сонячної радіації тощо. Незалежно від місця проживання поширеність хейлітів у всіх вікових групах у хворих на ЦД вище, ніж в обстежених без ЦД.

З віком поширеність хейлітів збільшується, що пояснюється, в основному, зниженням імунітету, змінами консистенції та еластичності тканин губ, підвищенням процесів зроговіння епітелію, утворенням складок на червоній каймі губ і кутах рота (М.Ф. Данилевський, Л.І. Урбанович, 1979; В.М. Кулигіна, 2004).

Установлено, що у чоловіків на тлі ЦД всі види хейлітів зустрічаються частіше, ніж у чоловіків без ЦД. Серед них ГХ діагностувався в 1,4 рази частіше, АХ - в 1,6 рази більше. Аналогічна тенденція відмічается у жінок: ГХ - в 1,6 рази і АХ - в 1,5 рази частіше, відповідно.

Серед усіх обстежених гландулярний хейліт діагностувався у 135 чоловіків і 61 жінки, ангулярний хейліт - у 178 чоловіків і 69 жінок, гландулярний хейліт з екзематизацією - у 84 чоловіків і 39 жінок.

Частота хейлітів на тлі ЦД типу 2 в 1,5 рази вище, ніж на тлі ЦД типу 1: за видами, відповідно, ГХ - в 1,7 рази, ГЕХ - в 1,1 рази, АХ - в 1,6 рази вище. Досліджувані форми діагностуються однаково часто як у чоловіків, так і у жінок.

Відмічена певна локалізація осередків ураження серед хейлітів у хворих на ЦД: при ГХ і ГЕХ у 80-90% випадків переважало ураження нижньої губи, ураження обох губ переважали при АХ. Ліхенізація при ГЕХ і АХ у пацієнтів на тлі ЦД носила більш яскраво виражений характер.

У клінічній картині хейлітів виявлений ряд особливостей. У результаті ретельного аналізу даних анамнезу, об'єктивного обстеження установлено, що захворюванню передували різні патогенні фактори.

* Ангулярному хейліту: перенесені інфекційні і застудні захворювання у 103 осіб з ЦД (68,21±3,79%), без ЦД - у 47 пацієнтів (48,96±5,10%); хронічна травма зубами у 34 хворих з ЦД (22,52±3,40%), без ЦД - у 17 пацієнтів (17,71±3,90%); наявність одонтогенних осередків інфекції у 50 осіб з ЦД; (33,11±3,83%), без ЦД - у 24 осіб (25,0±4,42%); зв'язок з генетичною схильністю до захворювання відмічено у 18 осіб (11,92±2,64%) з ЦД і у 7 осіб (7,29±2,65%) без ЦД. У 103 пацієнтів (68,21±3,97%) з ЦД і у 57 пацієнтів (59,38±5,01%) без ЦД загострення виникали, як правило, в осінньо-весняний період. До місцевих чинників ризику можна було віднести: деформації і зниження висоти прикусу у 100% хворих в обох групах, наявність шкідливих звичок у 103 осіб із ЦД (68,21±3,79%), без ЦД у 28 осіб (29,17±4,64%), захворювання тканин пародонта у 148 осіб з ЦД (98,01±1,14%), без ЦД у 57 осіб (59,38±5,01%), явища гальванізму у 12 осіб з ЦД (7,95±2,20%), без ЦД у 5 осіб (5,21±2,27%), порушення архітектоніки губ у 142 осіб з ЦД (94,04±1,93), без ЦД у 88 осіб (91,67±2,82%), відсутність санації порожнини рота - 100%, незадовільна гігієна порожнини рота у 127 осіб з ЦД (84,11±2,98%), без ЦД у 69 осіб (71,88±4,59%).

У хворих без ЦД АХ характеризується обмеженими ділянками зміни кольору шкіри в кутах рота, частіше за все це ділянки застійної гіперемії або пігментації, з дрібними складками в кутах рота. У цього контингенту хворих переважає стрепто-стафілококова форма АХ (89,58±3,12%) порівняно з кандидозною (10,42±3,12%). Регіонарні лімфовузли без змін. Загальний стан пацієнтів не порушений.

При наявності ЦД на ранніх етапах розвитку АХ у більшості хворих виражена сухість кутів рота, незначна гіперемія шкіри. Інколи можлива поява окремих пухирців, які в подальшому зливаються; наявність біловатого нальоту або тонкої плівки, яка легко знімається. При тривалому і хронічному перебігу процеса спостерігається стовщення, огрубіння слизової і шкіри в ділянці кутів рота. Відмічається утворення значного інфільтрату у основи складки, застійна гіперемія без різких меж. Реактивні запальні зміни слабко виражені або майже відсутні. Можлива поява дрібненьких сіруватих лусочок на шкірі з припіднятим вільним краєм, явища ліхенізації: підсилення шкірного малюнка. У подальшому утворюються болючі тріщинки (їх кількість і глибина збільшуються залежно від тяжкості перебігу ЦД). Частіше і більш значно виражені ерозії і кірки (від білуватих, тонких і вологих, аж до геморагічних), можливий розвиток мацерації, особливо в осіб з аномаліями прикусу. Біль у ділянці кутів рота може значно обмежувати рухомість губ і затрудняти вживання їжі. ЧКГ ціанотична, набрякла, лущиться, на ній визначаються ділянки застійної гіперемії. Підщелепні регіонарні лімфатичні вузли частіше збільшені, трохи болючі. У хворих на ЦД у більшості випадків (у 5,6 рази частіше) діагностується кандидозна форма АХ порівняно із стрепто-стафілококовою - 84,77±2,92% і 15,23±2,92%, відповідно. Залежно від типу діабету кандидозне ураження зустрічається при типі 1 у 35,10±3,88% і при типі 2 - у 49,67±4,07% випадків. Ангулярний хейліт виявляється частіше у хворих на ЦД типу 2 і має більш тяжкий перебіг при тривалості діабету більше 5 років. Загострення хронічного перебігу хейліту в 73,28%±2,8% випадків пов'язані з погіршенням перебігу основного захворювання. У хворих на ЦД скорочуються терміни ремісії (з ЦД 2 - 4 місяці, без ЦД - 4 - 6 місяців) і більш тривало протікають періоди загострення (з ЦД 15-18 днів, без ЦД - 10 - 12 днів). Як правило, вони виникають в осінньо-зимовий період. Частота АХ зростає у пацієнтів із несанованою порожниною рота, наявністю значних дефектів зубного ряду і зниженням прикуса. У хворих на ЦД менш виражений взаємозв'язок зі станом порожнини рота.

* Гландулярному хейліту передували перенесені інфекційні і застудні захворювання у 30 осіб з ЦД (26,32±4,12%), у 12 пацієнтів без ЦД (14,63±3,90%); хронічна травма зубами у 18 хворих із ЦД (15,79±3,42%), без ЦД у 7 пацієнтів (8,54±3,09%); наявність хронічних стоматологічних захворювань (періодонтити, періостити, кістогрануломи тощо) у 22 осіб з ЦД (19,30±3,70%), без ЦД у 10 осіб (12,20±3,61%). Зв'язок з генетичною схильністю до захворювання відмічений у

4 осіб (3,51±1,72%) з ЦД і у 2 осіб (2,44±1,70%) без ЦД. До місцевих чинників ризику можна віднести: деформації і зниження висоти прикуса у 35 осіб з ЦД (30,70±4,32%), без ЦД у 14 осіб (17,07±4,16%); наявність шкідливих звичок у 80 осіб із ЦД (70,18±4,28%), без ЦД у 35 осіб (42,68±5,46%); захворювання тканин пародонта у 78 осіб із ЦД (68,42±4,35%), без ЦД у 43 осіб (52,44±5,15%); явища гальванізму у 4 осіб з ЦД (3,51±1,72%), без ЦД у 1 людини (1,22±1,21%); порушення архітектоніки губ у 19 осіб із ЦД (16,67±3,49%), без ЦД у 11 осіб (13,41±3,76%); незадовільну гігієну порожнини рота у 69 осіб з ЦД (60,53±4,58%), без ЦД у 47 осіб (57,32±5,46%); несановану порожнину рота у 106 осіб з ЦД (92,98±2,39%), без ЦД у 72 осіб (87,8±3,61%).

У хворих на ГХ відмічається виражене переважання серозної форми захворювання: без ЦД - у 79,27±4,48%, з ЦД - у 76,31±3,98% (при типі 1 - 31,58±4,35%; при типі 2 - 44,73±4,66%, що в 1,4 рази частіше).

У хворих без ЦД частіше виявляли гіперсалівацію. Гіпертрофія слизових залоз виражена в окремих ділянках верхньої та нижньої губ. Відмічається застійна гіперемія ЧКГ, наявність на ній ніжних лусочок. Реакція регіонарних лімфовузлів відсутня, загальний стан пацієнтів, як правило, не страждає.

У пацієнтів на тлі ЦД більш виражені суб'єктивні відчуття: болісність губи при вживанні гострої, гарячої або "подразнюючої" їжі. Більшість хворих пред'являли скарги на значну сухість губ та їх складчастість. При об'єктивному обстеженні відмічається стоншення епітеліального покрову ЧКГ на тлі яскраво вираженого ціанотичного забарвлення. Слизова оболонка губи застійно гіперемована, набрякла, при пальпації практично безболісна. Чітко вивляються розширені капіляри темно-червоного кольору. Значно виражена гіпертрофія слизових залоз по усій внутрішній поверхні губ, їх множинні гіперемовані вивідні протоки. Симптом "роси" позитивний, із протоків виділяється прозорий секрет серозного характеру. Червона кайма вкрита ерозіями, кірками (часто кров'янистими) і тріщинами.

Фіброзну форму ГХ діагностованно у 20,73±4,48% хворих без ЦД, у 22,81±3,93% хворих з ЦД (при типі 1 у 6,14±2,25%, при типі 2 у 16,67±3,49% обстеженіх, що в 2,8 рази частіше).

У хворих без ЦД домінують скарги на косметичні порушення у вигляді збільшення і ущільнення губ (у переважній більшості спостережень - нижньої), обмеження рухомості губ.

У пацієнтів з фіброзною формою ГХ на тлі ЦД переважали скарги на болісні відчуття і дискомфорт у ділянці губ. На червоній каймі відмічається застійна гіперемія на загальному ціанотичному фоні. У зоні Клейна різка горбкуватість аж до формування сосочкових утворень у вигляді бархатистої поверхні. Відмічаються поодинокі, частіше множинні, ділянки кератозу у вигляді кілець або білих ободків лейкоплакії по периферії устів гіпертрофованих слизових залоз. Пальпація губ практично безболісна, консистенція тканин щільна, симптом "роси" позитивний, із протоків виділяється світла в'язка рідина. У 7 (6,14±2,25%) пацієнтів (2,63±1,5% з ЦД типу 1 і 3,51±1,72% з ЦД типу 2) відмічене закупорювання вивідних проток слинних залоз з утворенням поодиноких кіст. У 2 хворих з ЦД типу 1 (1,75±1,23%) відмічене утворення множинних ретенційних кіст. Регіонарний лімфаденіт відсутній, загальний стан не порушений. При тяжкому (декомпенсованому) перебігу ЦД запальний процес обтяжується утворенням вторинних елементів ураження - ерозій, кірок, тріщин. У цих випадках відмічається регіонарний лімфаденіт. У цілому загальний стан пацієнтів не порушений.

Гнійна форма гландулярного хейліту серед обстеженого контингенту хворих без ЦД не виявлена. На тлі ЦД спостерігали одиничний випадок обмеженої гнійной форми ГХ. Хворий скаржився на біль при розмові і вживанні їжі, обмежену рухливість і набряк нижньої губи. Губа була збільшена у розмірах, на різко ціанотичній, стоншеній червоній кайми виявлялися товсті, щільно прикріплені до неї жовто-зелені кірки. Після насильного видалення кірок з'являлись болючі ерозії і тріщини, між якими на слизовій оболонці чітко визначалися гіпертрофовані залози у вигляді темно-червоних крапок. Симптом "роси" різко позитивний: із залоз виділявся мутний, в'язкий секрет. Був виражений регіонарний лімфаденіт.

Частіше ГХ виявлявся у хворих на ЦД типу 2 при тривалості перебігу діабету більше 5 років. Загостерення хронічного перебігу хейліту у 71,43±2,7% випадків були пов'язані з погіршенням стану основного захворювання. У хворих на ЦД загострення хейліту наступають у 2,5 рази частіше і тривають в 1,3 рази довше, ніж у хворих без наявності ЦД.

Гландулярний хейліт з екзематизацією частіше зустричався у паціентів, які страждали серозною формою ГХ та перенесли гострі респіраторні і вірусні захворювання (herpes simples), переохолодження, застуди, сенсибілізацію організму на тлі існуючих загальних захворювань. ГЕХ був диагностованний у 44 (70,97±5,76%) хворих серозною формою ГХ на тлі ЦД та у 37 (60,66±6,25%) пацієнтів без ЦД. Деякі пацієнти пов'язували виникнення захворювання з попередніми травмами і хімічними впливами на губи (губна помада, зубні пасти, порошки, еліксири, складові пломбувальних матеріалів, ортопедичних (ортодонтичних) конструкцій тощо. Це відмічено у 13 осіб з ЦД (20,97±5,17%) і у 8 осіб без ЦД (13,11±4,32%). Наявність хронічних вогнищ одонтогенної інфекції: одонтогенні гайморити, періодонтити, періостити, кісти, кістогранульоми тощо виявлено у 14 осіб з ЦД (22,58±5,31%) і у 10 осіб без ЦД (16,39±4,74%). У 4 осіб (6,45±3,12%) з ЦД і у 3 (4,92±2,77%) пацієнтів без ЦД відмічено можливий зв'язок виникнення захворювання зі спадковими чинниками.

Факторами, що обтяжують перебіг захворювання є шкідливі звички (нікотин, зокрема, і т.п.). Вони виявлені у 55 пацієнтів з ЦД (88,71±4,02%) і 39 осіб без ЦД (63,93±6,15%). Порушення архітектоніки червоної кайми губ відмічені у 19 осіб з ЦД (30,65±5,85%) і у 18 осіб без ЦД (29,51±5,84%); захворювання тканин пародонта: у 48 осіб з ЦД (77,42±5,31%) і у 34 осіб без ЦД (55,74±6,36%); аномалії прикусу (глибина присінка, аномалійне прикріплення вуздечки нижньої губи і т.п.) у 15 осіб з ЦД (24,19±5,44%) і 11 осіб без ЦД (18,03±4,92%); гальванізм у 3 осіб з ЦД (4,84±2,73%) і 2 осіб без ЦД (3,28±2,28%); нераціональна гігієна (ГІ вище 2-х балів) у 20 осіб з ЦД (32,26±5,94%) і 17 осіб без ЦД (27,87±5,74%). У хворих без ЦД відмічається помірна гіперемія і незначне лущення епітелію червоної кайми. Менше виражений зв'язок цієї форми ГХ з місцевим станом порожнини рота, а саме станом її гігієни. Характерною скаргою пацієнтів з ЦД є свербіж, особливо при зміні рівня компенсації діабету, болючість і дискомфорт під час розмови і вживання їжі, косметичні порушення, набряк, ущільнення губ.

Аналіз анамнестичних даних показує, що ГЕХ частіше виникає у пацієнтів, які тривалий час страждають на серозну форму ГХ. Екзематизація розвивається після перенесених хворими гострих респіраторних захворювань, виникнення сенсибілізації організму на тлі ЦД. Об'єктивно: губи (частіше нижня) незначно зволожені, помірно гіперемовані, вкриті пухирцями, ерозіями, кірками і великою кількістю різних за глибиною тріщин. При тривалому хронічному перебігу зменшується мокнуття, набряк і гіперемія, більш виражена сухість, стоншення і ціаноз ЧКГ. Наявний застійний хронічний набряк, сухе лущення, місцями тріщини. Регіонарний лімфаденіт відсутній. Гландулярний хейліт з екзематизацією частіше зустрічався у хворих на ЦД типу 2, котрі страждають на діабет більше 5 років. Загострення хронічного перебігу хейліту в 70,33±3,1% випадків пов'язані з погіршенням перебігу основного захворювання. Наявність ЦД скорочує періоди стійкої ремісії.