Рефлекторні механізми адаптації при ортопедичному лікуванні прикусу, що знижується

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство охорони здоров'я України

Вищий державний навчальний заклад України

Українська медична стоматологічна академія

14.01.22 - Стоматологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук

Тема:

Рефлекторні механізми адаптації при ортопедичному лікуванні прикусу, що знижується

Дворник Валентин Миколайович

Полтава - 2009



Дисертацією є рукопис

Робота виконана у вищому державному навчальному закладі України "Українська медична стоматологічна академія" МОЗ України, м. Полтава.

Науковий консультант:

кандидат медичних наук, професор, заслужений лікар України Рубаненко В'ячеслав Васильович, вищий державний навчальний заклад України "Українська медична стоматологічна академія" МОЗ України, м. Полтава, професор кафедри ортопедичної стоматології з імплантологією.

Офіційні опоненти:

- доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Онищенко Валерій Степанович, Інститут стоматології Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України, м. Київ, професор кафедри ортопедичної стоматології;

- доктор медичних наук, професор Матрос-Таранець Ігор Миколайович, Донецький національний медичний університет ім. М. Горького МОЗ України, завідувач кафедри хірургічної стоматології;

- доктор медичних наук, професор Сисоєв Микола Петрович, Кримський державний медичний університет ім. С.І. Георгієвського МОЗ України, м. Сімферополь, завідувач кафедри стоматології факультету післядипломної освіти.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці вищого державного навчального закладу України "Українська медична стоматологічна академія" МОЗ України (36024, м. Полтава, вул. Шевченка, 23).

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор медичних наук, професор Т.О. Дев'яткіна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Серед стоматологічних захворювань особливе місце належить патології, стійкими морфофункціональними порушеннями якої є зниження висоти прикусу. У спеціальній літературі цей стан позначений терміном "прикус, що знижується" (Бушан М.Г., 1979). Він супроводжується змінами у всіх ділянках жувального апарату і зустрічається досить часто (Онищенко В.С., 1996; Цимбалистов А.В. и др., 2005; Иорданишвили А.К., 2006; Bardsley P. F., 2004; Takehara J. еt al., 2008).

У дослідженнях Бушана М.Г. (2000) прикус, що знижується, зустрічається в 6% випадків із поступовим збільшенням у старших вікових групах до 10-12%. За даними Нідзельского М.Я. (2004), Біди В.І. (2003) ця патологія в окремого контингенту хворих сягає 40%.

Питання етіопатогенезу прикусу, що знижується, вивчене порівняно повно. Причини, що призводять до його виникнення, умовно можна розділити на ті, що залежать або не залежать від дій лікаря-стоматолога (Шашмурина В.Р., 2007; Ganss C., 2008; Prince D.A. еt al., 2008).

До першої групи належать нераціональне зубне протезування і невчасне заміщення дефектів зубних рядів, що супроводжується функціональним перевантаженням, зсувом і "вколочуванням" зубів, що залишилися. Сюди ж варто віднести помилки лікарів у попередній перебудові жувального апарату, пов'язані з недостатнім або надмірним роз'єднанням прикусу (Бушан М.Г.,1979; Рогожников Г.И., 2004).

До другої групи причин, що призводять до розвитку прикусу, що знижується, належать часткова (із видаленням останньої пари зубів-антагоністів) або повна відсутність зубів і, нарешті, генералізована форма патологічного стирання твердих тканин зубів (Борисенко Л.Г., 2005; Bartlett D., 2008).

В.І. Біда (2003), називаючи зазначений патологічний стан "станом зниження висоти прикусу", на підставі етіопатогенетичних чинників виділяє 3 групи, із яких І група характеризується патологічними змінами в зубоальвеолярному комплексі (компенсована форма), ІІ група - змінами в ділянці скронево-нижньощелепного суглоба (СНЩС) (субкомпенсована форма) і ІІІ - порушеннями механізмів регуляції нейром'язової діяльності з наявністю ознак парафункцій жувальних м'язів (декомпенсована форма).

Жування, як фізіологічний акт, становить собою складну координацію умовних і безумовних харчових рухових рефлексів, що визначають взаємопоєднане скорочення м'язів. Умовнорефлекторна реакція є відповіддю на комплекс подразників із зовнішнього і внутрішнього середовищ. При цьому збуджувальні та гальмівні процеси укладаються у визначену функціональну систему і закріплюються у вигляді динамічного стереотипу. Саме він визначає характер рухового акту, характеризує механізми адаптації зубощелепної системи на ортопедичні втручання.

Нераціональні конструкції, призначені для лікування прикусу, що знижується, ускладнюють патологію, призводячи до появи зайвих рухів нижньої щелепи, розвитку перевтоми і гальмування в нервових регулювальних механізмах. Змінюється характер нервової регуляції, а функція жування ускладнюється (Біда B.I., 1997).

Ортопедичні заходи, пов'язані з необхідністю роз'єднання прикусу, багато в чому залежать від причин, що викликали його зниження. Підвищення прикусу обумовлює функціональний зсув у елементах жувальної ланки. Тривале розтягнення жувальних м'язів супроводжується формуванням зони підвищеного напруження в ділянці опор і в разі виражених компенсаторних механізмів викликає досить швидке переналаштування рефлексів.

Проте функціональна терапія при прикусі, що знижується, потребує подальшої розробки.

Оскільки терапевтичний ефект, пов'язаний із функцією жувальних м'язів і рефлексами роз'єднаного прикусу, потребує певного часу, дуже важливо враховувати нейродинамічні процеси, що відбуваються в різні періоди роз'єднання. Дослідження процесів адаптації до результатів лікування підтвердило його природу як відповідну рефлекторну реакцію на сукупність зовнішніх і внутрішніх подразників (Аксенова А.Н., 2005; Гильманова Н.С., 2007; Воложин А.И., 2008). Основне завдання адаптації - формування рухового стереотипу, при утворенні якого встановлюється складна, але досконала взаємодія між центральною нервовою і м'язовою системами.

Аналіз наявних у спеціальній літературі даних дозволив виділити окремі питання проблеми, які в обговоренні різними авторами мають суперечливий характер і не розв'язані дотепер.

Потребують уточнення питання поширеності прикусу, що знижується, з урахуванням соціальних умов окремо взятого регіону, систематизації клінічних проявів патології залежно від форми і ступеня ураження зубощелепної системи. Немає переконливих даних про ступінь функціональних змін у жувальних м'язах на підставі клінічної форми патології. Потребують пояснення електроміографічні параметри функції жувальних м'язів до й у процесі ортопедичного лікування прикусу, що знижується.

Не обґрунтоване оптимально припустиме поступове та одноразове збільшення висоти прикусу, так само як і раціональні ортопедичні конструкції за різних умов у ротовій порожнині. Потрібні рекомендації щодо впорядкування схеми лікувальних заходів з урахуванням ступеня патологічних порушень. Недостатньо вивчений механізм адаптаційних процесів залежно від часу та величини роз'єднання прикусу, не розроблені та не обґрунтовані фази адаптації жувального апарату до нової висоти прикусу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в рамках комплексної ініціативної теми кафедр стоматологічного профілю вищого державного навчального закладу України "Українська медична стоматологічна академія" "Оптимізація, профілактика та лікування стоматологічних захворювань ортопедичними методами" (№ державної реєстрації 0102U001303). Автор був безпосереднім виконавцем розділу зазначених досліджень.

Мета дослідження. Підвищення ефективності ортопедичного лікування хворих із прикусом, що знижується, шляхом розробки концептуальних основ виготовлення зубопротезних конструкцій, спрямованих на перебудову рефлексів зубощелепної системи і становлення динамічного стереотипу процесу жування.

Завдання дослідження.

1. Вивчити поширеність прикусу, що знижується, серед населення Полтавської області.

2. Оцінити клінічний статус пацієнтів із прикусом, що знижується, і визначити основні ознаки патологічних проявів.

3. Вивчити ступінь функціональних порушень у жувальному апараті пацієнтів із прикусом, що знижується.

4. Вивчити психоемоційний стан пацієнтів із прикусом, що знижується, з метою прогнозування результатів ортопедичного лікування.

5. На підставі вимірювань параметрів магнітно-резонансної томографії скронево-нижньощелепного суглоба математично обґрунтувати оптимальні розміри одномоментного роз'єднання прикусу.

6. Вивчити процеси відновлення функціонального стану жувального апарату залежно від застосованої ортопедичної конструкції і терміну спостереження.

7. Обґрунтувати механізм адаптації пацієнтів до конструкцій, які роз'єднують прикус.

8. Розробити концептуальну схему лікувально-профілактичних заходів у пацієнтів із прикусом, що знижується.

Об'єкт дослідження - принципи перебудови рефлексів жувальної системи в процесі ортопедичного лікування хворих із прикусом, що знижується.

Предмет дослідження - рефлекторні механізми адаптації до ортопедичних конструкцій при лікуванні хворих із прикусом, що знижується.

Методи дослідження:

1. Клінічні методи обстеження пацієнтів з інтактним жувальним апаратом та хворих із різними ступенями зниження міжальвеолярної висоти для загальної оцінки клінічного статусу до і після ортопедичного лікування. Крім загальноприйнятих методів передбачено вивчення оклюзограм та визначення ступеня зниження висоти центральної оклюзії;

2. Функціональні (електроміографія) дослідження функціонального стану зубощелепної системи для оцінки нервово-регуляторних механізмів акту жування на різних етапах ортопедичного лікування хворих із прикусом, що знижується;

3. Спеціальні методи дослідження: магнітно-резонансна томографія (МРТ) СНЩС для встановлення функціонального стану і взаємовідношень суглобових елементів;

4. Математичне обґрунтування вертикальних розмірів роз'єднання прикусу в зіставленні з МРТ-дослідженнями;

5. Методика оперативної оцінки самопочуття, активності та настрою використана для оцінки якості життя хворих із прикусом, що знижується, на різних етапах ортопедичного лікування і прогнозування результатів протезування;

6. Статистичні методи дослідження: методика репрезентативної сукупності та обробка отриманих результатів із використанням варіаційної статистики за Ст'юдентом-Фішером для визначення вірогідності отриманих результатів.

Наукова новизна. Уперше встановлено ступінь функціональних порушень у жувальному апараті хворих із прикусом, що знижується; характер біоелектричних процесів у м'язах залежно від термінів та розмірів роз'єднання прикусу; характер відновлення функції.

Обґрунтовано оптимальну величину роз'єднання прикусу та раціональні конструкції протезів для ортопедичного лікування хворих із прикусом, що знижується.

Розроблений механізм адаптації залежно від величини і тривалості роз'єднання прикусу, встановлений взаємозв'язок між ступенем підвищення прикусу і терміном перебудови рефлексів зубощелепної системи.

Адаптований до клінічних умов механізм становлення стереотипу жування з урахуванням етіопатогенетичних чинників, які призводять до зниження висоти прикусу.

Розроблені рекомендації щодо принципів лікування пацієнтів із прикусом, що знижується, з урахуванням ступеня роз'єднання прикусу. Запропонована схема обстеження хворих із прикусом, що знижується.

Математично обґрунтовані розміри одноразового роз'єднання прикусу з урахуванням особливостей застосованої ортопедичної конструкції для лікування хворих із прикусом, що знижується.

Пріоритетність наукових розробок підтверджено деклараційним патентом на винахід "Пристрій для визначення міжальвеолярної висоти" №14708 від 15.05.2006 р. та свідоцтвом про реєстрацію авторського права на твір "Дослідницька стоматологічна програма для кількісного аналізу електроміографічних записів REO 32" №21051 від 03.07.2007 р.

Практичне значення одержаних результатів. Результати клінічних спостережень, функціональних і лабораторних досліджень дозволили розробити концептуальні основи виготовлення ортопедичних конструкцій, обґрунтувати фази адаптації жувального апарату до нової висоти прикусу, визначити показання та величину одномоментного його роз'єднання залежно від відповідних умов у ротовій порожнині.

Рекомендації, обґрунтовані матеріалами дисертації, впроваджені в практику ортопедичних відділень стоматологічних поліклінік Полтави, Харкова, Луганська. Матеріали дисертації використовуються в навчальному процесі і лекційному матеріалі кафедри ортопедичної стоматології з імплантологією, кафедри ортопедичної стоматології факультету післядипломної освіти лікарів ортопедів-стоматологів вищого державного навчального закладу України "Українська медична стоматологічна академія", м. Полтава, кафедри ортопедичної стоматології Харківського національного медичного університету.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним науковим дослідженням.

Автором самостійно проаналізована наукова література, зроблений патентний пошук. Самостійно виконані всі клінічні та допоміжні дослідження, проаналізовані та науково обґрунтовані отримані результати.

Автор особисто провів клінічне обстеження та лікування хворих із прикусом, що знижується, підготував публікації та матеріали для патентування. У співавторстві з проф. Рубаненком В.В. та інженером Кучеренком М.М. створена нова програма комп'ютерного аналізу даних електроміографічних досліджень. Самостійно написані всі розділи дисертації. Здобувач особисто проаналізував та узагальнив результати дослідження. У наукових публікаціях висвітлені основні положення дисертації.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації доповідалися на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Сучасні проблеми морфології" (Полтава, 2006); Міжнародній науково-практичній конференції "Сучасні клінічні аспекти в стоматології", присвяченій 85-річчю Української медичної стоматологічної академії (Полтава, 2006); науково-практичній конференції (Харків, 2006); обласній науково-практичній конференції "Методи поліпшення ортопедичної допомоги на Полтавщині" (Полтава-Лубни, 2007); науково-практичній конференції "Сучасна стоматологія та щелепно-лицева хірургія" (Київ, 2008); науково-практичній конференції з міжнародною участю "Досягнення та перспективи розвитку сучасної стоматології" (Одеса, 2008); ІІІ (X) з'їзді Асоціації стоматологів України (Полтава, 2008); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Медична наука-2008" (Полтава, 2008).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 25 праць, із яких 20 статей - у фахових виданнях, ліцензованих ВАК України (з них - 18 самостійних робіт), 4 тези доповідей на наукових форумах різних рівнів. Отримані деклараційний патент на корисну модель і свідоцтво про реєстрацію авторського права.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена на 290 сторінках принтерного тексту, складається із переліку умовних скорочень, вступу, огляду літератури, розділу "Об'єкти і методи досліджень", п'ятьох розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів досліджень, висновків, практичних рекомендацій і списку використаних джерел літератури.

Покажчик літератури складається з 325 джерел, з них - 216 кирилицею і 109 - латиною. Дисертація ілюстрована 24 таблицями та 81 рисунком.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Об'єкти і методи досліджень. Поставлені завдання обумовили необхідність вибору адекватних методів дослідження і кількості спостережень у контрольній і основних групах.

Для досягнення мети дослідження й вирішення поставлених завдань проведено епідеміологічне дослідження шляхом огляду 1270 пацієнтів м. Полтави і Полтавської області та аналізу 2330 амбулаторних карток пацієнтів ортопедичного відділення Полтавської обласної клінічної стоматологічної поліклініки за останні 10 років (1998-2008 рр.).

У процесі проведення обстежень нами була відібрана група пацієнтів у кількості 142, які склали 3 клінічні групи з урахуванням причини зниження висоти прикусу і його ступеня. У контрольну групу відібрані 20 осіб віком 20-25 років з інтактними жувальним апаратом.

Перша клінічна група складалася із 66 пацієнтів з повною відсутністю зубів та втраченою висотою прикусу. До другої групи були включені 33 пацієнти, які втратили останню пару зубів-антагоністів. Третю клінічну групу представили 43 пацієнти з генералізованою формою патологічного стирання твердих тканин зубів зі зниженням висоти прикусу.

Крім того, всі обстежені ІІ клінічної групи були розподілені на підгрупи, а саме: перша підгрупа - пацієнти з однією беззубою щелепою та наявністю 6-8 зубів на іншій щелепі (5 осіб); друга підгрупа - одна щелепа беззуба, а на іншій наявні 3-4 зуби (7 осіб); третя підгрупа - одна щелепа беззуба, на іншій є 1-2 зуби (6 осіб); четверта підгрупа - наявність до 6 зубів на одній щелепі та 3-4 зубів на іншій (6 осіб); п'ята підгрупа - наявність до 4 зубів на одній щелепі та 1-2 зубів на іншій (9 осіб).

Клінічні дослідження, крім скарг і анкетних даних, припускали вивчення наявності, характеру і виразності стирання твердих тканин, виразності жувальних бугрів, оклюзійних взаємовідношень. Для цього нами використана оклюзограма. Вона складалась на основі відбитків на контактних воскових пластинах. Підковоподібні смужки з базисного воску товщиною 2 мм виготовлялися за допомогою спеціального металевого кліше. Отримані на пластині відбитки переносились у зубну формулу під знаком "+" при нормальних оклюзійних взаємодіях, позначкою "-" - при відсутності контакту. Наявні на оклюзограмі контактні отвори позначались як перевантаження зубів і знаком "!".

Для визначення висоти центральної оклюзії нами був використаний пристрій власної конструкції для зовнішнього вимірювання (деклараційний патент на винахід "Пристрій для визначення міжальвеолярної висоти" №14708 від 15.05.2006 р.). Запропонований пристрій для визначення міжальвеолярної висоти має спрощену та вдосконалену конструкцію, простий у використанні, забезпечує можливість зовнішнього визначення міжальвеолярної висоти пацієнта та підвищує ступінь ефективності вимірювання.

МРТ-дослідження проводили з двох боків у сагітальній проекції. Площина сканування вибиралась перпендикулярно довгої вісі виростку СНЩС. Для фіксації нижньої щелепи при відкритому роті ми використовували пластмасові капи для роз'єднання прикусу різної товщини (від 2 до 10 мм) з метою оцінки розмірів суглобової щілини. При аналізі томограм в якості лінії відліку використана "франкфуртська" горизонталь, що проходить через нижній край слухового отвору і нижній контур орбіти.

МРТ-дослідження було виконано на магнітно-резонансному томографі (фірма "Siemens", Німеччина). Дослідження починалось з виконання локалайзера (томограми), по якій проводилась розмітка аксіальної проекції на рівні скронево-нижньощелепного суглобу з товщиною зрізу 3 мм.

Проведені математичні розрахунки для визначення оптимальних параметрів відновлення висоти прикусу з застосуванням даних томографічних досліджень, що дало можливість підвищити ефективність ортопедичного лікування пацієнтів з даною патологією.

Величину роз'єднання прикусу залежно від горизонтального зсуву суглобової голівки і антропологічних розмірів нижньої щелепи визначали за томограмою та запропонованою таблицею, що є досить зручним для лікаря-практика. Вихідними даними для розрахунку були орієнтири, отримані в результаті аналізу МРТ, що визначають горизонтальні зміщення суглобових головок відносно положення фізіологічного спокою нижньої щелепи.

Для вивчення функціонального стану жувальних м'язів у осіб контрольної групи та змін у функціональному стані жувальних м'язів у хворих з прикусом, що знижується, застосовані електроміографічні дослідження.

Електроміографічні дослідження проводили за допомогою електроміографічного комплексу "Нейрософт" (Росія), з використанням спеціальних нашкірних срібних електродів діаметром 7 мм з постійною міжелектродною відстанню 15 мм. Це дало можливість одержати достовірні дані у всіх наступних дослідженнях. При аналізі електроміограм визначали такі параметри: тривалість фаз біоелектричної активності та спокою (мсек), співвідношення між гальмівними та збудними процесами (коефіцієнт активності "К"), амплітуду (мкВ) та частоту (Гц) коливань біопотенціалів жувальних м'язів. Крім кількісної обробки, всі отримані електроміограми оцінювались також і за характером записів.

Для дослідження психологічного стану обстежуваних використана методика діагностики оперативної оцінки самопочуття, активності та настрою за Д.Я. Райгородским (1998), яку проводили за допомогою анкетування.

Оцінка вірогідності отриманих даних проведена з використанням методики варіаційної статистики за Стьюдентом-Фішером з межею довірчого рівня р<0,05 (Серенко А.Д., Ермаков В.В., 1984).

Результати досліджень та їх обговорення. Для вирішення питання про поширеність прикусу, що знижується, мінімально необхідну кількість оглянутих, достатню для вірогідності результатів, ми визначали за допомогою методики репрезентативної сукупності (Серенко А.Д., Ермаков В.В., 1984).

З цією метою ми вивчили 2330 амбулаторних карт пацієнтів ортопедичного відділення Полтавської обласної клінічної стоматологічної поліклініки за останні 10 років. На основі огляду 1270 хворих, які звернулися по допомогу в ортопедичне відділення Полтавської обласної клінічної стоматологічної поліклініки та аналізу даних амбулаторних карт хворих із різними клінічними формами визначені найпоширеніші види патології зубощелепної системи, що обумовлюють зниження висоти прикусу. Такими є повна відсутність зубів - 472 пацієнти (13,1%), генералізовані форми патологічного стирання твердих тканин зубів - 352 (9,7%) особи та дефекти зубних рядів і відсутність жодної пари антагоністів - 476 (13,2%) осіб. Отримані результати загалом збігаються з даними спеціальної літератури (Бушан М.Г., 2000; Біда В.І., 2001).

Для вирішення наступних завдань визначений алгоритм клінічних проявів патології, встановлений ступінь функціональних порушень у пацієнтів кожної з клінічних груп, проведена оперативна оцінка якості життя пацієнтів, зіставлені результати МРТ - і математичних досліджень, визначено функціональний стан зубощелепної системи в різні терміни лікування.

Власні клінічні спостереження дозволили встановити, що одним із головних ускладнень прикусу, що знижується, є зменшення відстані між щелепами, ступінь якого залежить від виду прикусу, від стану й місця знаходження зубів, що лишилися, від функції нейром'язового апарату, а також від віку й загального стану хворого.

У пацієнтів із повною відсутністю зубів (перша клінічна група) при зовнішньому огляді верхня губа виглядає вкороченою, поглиблюються носо-губні та підборідна складки, опускаються кути рота, часто спостерігаються мацерації шкіри в ділянці кутів рота. Разом зі зменшенням відстані між верхньою та нижньою щелепами зменшується об'єм ротової порожнини, що перешкоджає рухам язика, травмується слизова оболонка, особливо ясна в пацієнтів із відсутністю зубів-антагоністів, порушується мовлення, хворі скаржаться на стомлюваність жувальної мускулатури тощо.

Тривале користування повними знімними протезами терміном до 10 років і більше ускладнюється вторинним зниження висоти прикусу. Воно виникає внаслідок поступового стирання різальних країв і жувальних поверхонь штучних зубів, з одного боку, і за рахунок атрофії альвеолярних відростків щелеп - з іншого. Зниження висоти прикусу в цьому разі призводить до виникнення ангулярного хейліту.

Серед зазначеної категорії хворих із прикусом, що знижується, у деяких пацієнтів виявлена глосалгія, яка виникала на підставі зміни артикуляційних співвідношень між верхньою та нижньою щелепами.

При зниженні прикусу отологічні симптоми й глосалгія супроводжуються зменшенням смакової чутливості язика на солодке, солоне й гірке, тоді як на кисле в більшості випадків вона залишається нормальною. Найяскравіше виражене зниження смакової чутливості язика на солодке, яке спостерігається там, де серед інших неврологічних симптомів превалює пекучість язика. Це явище пов'язане з дистальним зсувом суглобної голівки і її тиском на барабанну струну. Помітні дистальний зсув суглобових голівок і клацання в суглобах свідчать про значні порушення у взаємовідносинах елементів суглоба й артикуляції зубів.

Для встановлення ступеня функціональних порушень нами проведене комплексне електроміографічне обстеження 20 здорових осіб з інтактними зубним рядами (контрольна група) та 142 хворих із прикусом, що знижується.

Аналізуючи якість електроміограм у контрольній групі, ми дійшли висновку, що в стані спокою нижньої щелепи електрична активність у м'язах не реєструється і представлена ізометричною лінією, а максимальне стиснення щелеп протягом трьох секунд характеризується миттєвим включенням великої кількості моторних одиниць, що в структурі запису виражається високоамплітудними коливаннями біопотенціалів приблизно однієї величини. Розслаблення м'язів представлене швидким переходом до стану спокою.

Довільне жування характеризується чіткою розчленованістю структури запису, тобто вираженим чергуванням "залпів" активності з періодами спокою. Амплітуда коливань біопотенціалів, зазвичай з'явившись на початку "залпу", підвищується до його середини і поступово знижується в кінці.

Ще однією особливістю довільного жування в нормі слід вважати зміну боків жування в процесі одного жувального періоду. Це проходить рефлекторно і свідчить про високий ступінь координаційної діяльності жувальних м'язів.

Навіть в інтактному жувальному апараті відомі стани, коли під дією певних тимчасових чи постійних факторів жування виконується на одному боці. Цей бік називають робочим.

Оцінюючи кількісні дані електроміограм жувальних м'язів у осіб контрольної групи, ми виявили високу амплітуду біострумів (829±35,2 мкВ). Середня тривалість фаз біоелектричної активності дещо перевищує середню тривалість фази спокою для обох жувальних м'язів. Це означає, що в інтактному жувальному апараті процеси збудження в м'язах переважають над гальмівними. Про це свідчать показники коефіцієнта "К" (1,09±0,04 та 1,04±0,04, відповідно, на правому і лівому боці).

Отже, основними рисами довільного жування є терміновість і повнота збудження, висока структурна диференційованість і одностайність фізіологічних інтервалів протягом жувального періоду, швидке і досконале переключення біоелектричної активності жувальних м'язів залежно від знаходження подразника, достатня автоматизованість рухів.

Порівняльний аналіз (якісний і кількісний) електроміографічних записів пацієнтів дослідних груп дозволив виявити значне зниження біоелектричної активності жувальних м'язів протягом усього періоду як стиснення щелеп, так і довільного жування.

Слід зазначити, що електроміограми хворих із прикусом, що знижується, підлягають більшою мірою якісному аналізу, хоча ми отримали також і основні кількісні показники електроміограм, які характеризують діяльність жувальної мускулатури.

Поряд зі зниженням амплітуди коливання підвищується частота коливань біопотенціалів жувальних м'язів. Це свідчить про те, що велика кількість мотонейронів знаходяться в активному стані, внаслідок чого змінюється функціональна рухомість нейромоторного апарату.

При довільному жуванні порушується структура електроміографічних записів. Різко знижується їхня чіткість, що пов'язано з глибокими змінами в ритмі діяльності жувальних м'язів. Електроміограми виглядають деструктуризованими, з практично відсутньою розчленованістю залпів активності та періодів біоелектричного спокою.

Тривалість окремих динамічних циклів виглядає нерівномірною, значно скорочений термін відносного спокою, що свідчить про перевагу збуджувальних процесів над гальмівними і нераціональну витрату енергії жувальних м'язів. Це відбивається на співвідношенні збуджувальних та гальмівних процесів - збільшенні коефіцієнта "К". Якщо при довільному жуванні в пацієнтів контрольної групи "К" дорівнює 1,09±0,04, то в пацієнтів І клінічної групи - 3,00±0,05 (р<0,05), у обстежених ІІ клінічної групи досягає 3,05±0,18 (р<0,05), а у хворих ІІІ клінічної групи - 2,50±0,11 (р<0,05).

Показник координаційних співвідношень (частота коливань) у хворих із прикусом, що знижується, відрізняється від такого в нормі (264±9,20 Гц) і дорівнює 390±3,29 Гц у обстежених І клінічної групи (р<0,01), 370±9,39 Гц - у обстежених ІІ клінічної групи (р<0,01) та 403±1,70 Гц - у пацієнтів ІІІ клінічної групи (р<0,01). Це є свідченням стомлення м'язів та особливості пристосувальної реакції, яка забезпечує можливість включення до активного стану більшої кількості м'язових волокон при меншій силі збуджувальних процесів. патологічний прикус психоемоційний адаптація ортопедичний

Отже, аналітична оцінка стану зубощелепної системи в осіб зі зниженням висоти прикусу різних ступенів свідчить про наявність функціональних змін зубощелепної системи, які постійно наростають у динаміці. В основі всіх функціональних змін завжди лежать морфологічно еквівалентні їм зміни, які відбуваються синхронно.

Якщо розглядати прикус, що знижується, як пристосувальну реакцію, можна стверджувати, що морфологічні зміни сприяють формуванню стійкого стереотипу (як пристосування), але вже як патологічного, що може викликати глибші функціональні порушення.

Пристосувальні можливості організму досить високі, але не безмежні, а на певному етапі, вичерпавши себе, вони можуть ускладнити патологію. Тому якомога скоріше втручання, спрямоване на забезпечення направленого відновлення стереотипу, може сприяти нормалізації функціональної діяльності зубощелепної системи.

Клінічні спостереження і додаткові дослідження на етапах ортопедичної реабілітації хворих із прикусом, що знижується, дозволили встановити цілу низку закономірностей, пов'язаних із його роз'єднанням.

Так, психологічний стан пацієнтів, який вивчено за допомогою анкетування за Д.Я. Райгородским (1998), у контрольній групі оцінений як задовільний: гарне самопочуття й емоційний стан, добрі трудова та розумова діяльність, пам'ять і настрій та ін. Оцінки стану якості життя знаходились у діапазоні 4,4-5,2 бала.

На обстеженні ортопедичних хворих із прикусом, що знижується, до лікування ми виявили протилежне - незадовільну якість життя пацієнтів у всіх дослідних груп до проведеної терапії. Установлено погіршення загального стану (як психоемоційного, так і фізичного): зниження працездатності, пам'яті та розумової діяльності, порушення сну, низький життєвий тонус, слабкість та інші показники. Оцінка якості життя була обмежена і складала 2,3 бала.

Однак, уже в перший день ортопедичного лікування спостерігалося деяке покращання якості життя: у хворих з'являлася бадьорість, підсилювалися фізична та розумова працездатність, покращувалося самопочуття, нормалізувався сон. Дані оперативної оцінки якості життя в більш віддалені терміни (через один місяць) свідчать про значне покращення функціонального та психологічного стану в процесі ортопедичної реабілітації хворих із прикусом, що знижується. Через 1 рік після ортопедичної реабілітації хворих вони оцінені нами в межах від 3,8 до 4,1 бала.

Слід зазначити, що в процесі ортопедичного лікування з'явилася проблема, пов'язана з прагненням лікаря якомога точніше відновити початкову оклюзію. Розв'язання цієї проблеми нерозривно пов'язане з урахуванням всіх ланок біомеханіки жувального апарату людини, які знаходяться в тісному взаємозв'язку, і будь-які порушення в одній із ланок обов'язково призводять до порушень у діяльності інших.

При зменшенні міжальвеолярної відстані змінюється природне положення нижньої щелепи, що не тільки призводить до зміни тонусу мускулатури і перерозподілу навантаження, а і викликає зміну положення суглобової голівки в скронево-нижньощелепному суглобі. Переміщення суглобової голівки нижньої щелепи назад відносно її нормального положення не тільки може викликати зміщене розташування внутрішньо-суглобного диска відносно суглобової голівки, а і травмувати розташовані позаду голівки нервові закінчення та судини.

Одним із завдань ортопедичного лікування є переміщення суглобової голівки нижньої щелепи вперед за допомогою збільшення міжальвеолярної висоти. У випадках наявності больових відчуттів у пацієнта основним критерієм величини роз'єднання прикусу є зникнення больових симптомів. Проте надалі при відновленні нормальної оклюзії особливий інтерес викликають величина можливого одномоментного роз'єднання прикусу, а також оптимальна періодичність цієї процедури при багаторазовому її повторенні.

Зменшення міжальвеолярної висоти може досягати 10-15 мм і більше, що унеможливлює виконання одноразового її збільшення. Тому рекомендовано виконувати одномоментне підвищення прикусу на величину не більше 4-6 мм, проте ця величина не має фізіологічного пояснення і достатнього теоретичного обґрунтування.

Нами проведені математичні розрахунки для визначення оптимальних параметрів відновлення висоти прикусу із застосуванням томографічних досліджень, що дає можливість підвищити ефективність ортопедичного лікування пацієнтів із цією патологією.

Важливо зазначити, що збільшення міжальвеолярної відстані з розташуванням "конструкції для роз'єднання прикусу" у фронтальній ділянці викликає максимальне зусилля в суглобовій голівці скронево-нижньощелепного суглоба і мінімальний тиск на неї, тоді як крайнє дистальне положення приводить до виникнення мінімального зусилля в суглобовій голівці скронево-нижньощелепного суглоба та максимального тиску на конструкцію.

Результати наших досліджень показали, що максимальне одномоментне роз'єднання прикусу в бокових ділянках з обох боків зубного ряду при довжині конструкції для роз'єднання прикусу до 2,5 см може бути збільшене до 7,5 мм без зростання зусиль у суглобовій голівці скронево-нижньощелепного суглоба.

Крім того, виконані нами дослідження дозволяють сформулювати низку рекомендацій, а саме: центром обертання нижньої щелепи при її опусканні на різних стадіях відкривання рота є різні точки: в початковій фазі такою можна вважати серединну точку суглобової голівки скронево-нижньощелепного суглоба, а на завершальній стадії обертання відбувається відносно вершини кута, утвореного крило-нижньощелепною та основною нижньощелепною зв'язками.

Можливість максимального збільшення міжальвеолярної відстані до 7,5 мм при запропонованому розташуванні конструкцій для роз'єднання прикусу в разі того, що вони спираються на альвеолярний відросток, вимагає додаткових досліджень, оскільки постійне навантаження може викликати морфологічні зміни тканин зубощелепної системи.

Щодо основного завдання дослідження, яке стосується змін у зубощелепній системі в процесі ортопедичного лікування патології, вважаємо за необхідне зазначити, що зубощелепна система в нормі складається з органів і тканин, які взаємозв'язані анатомічно і функціонально та виконують різні, але супідрядні функції.

Кожному органу зубощелепної системи властива певна функція, що проявляється відповідним фізіологічним процесом, який забезпечує оптимум функціонування системи. Цей мінімум контролюється нервовою системою.

Для здійснення довільної або рефлекторної активності рухові центри потребують сенсорної інформації, яку вони отримують за допомогою периферичних нервових рецепторів. Розташовуючись у періодонтальних зв'язках, м'язових волокнах, сухожиллях, слизовій оболонці, структурних елементах скронево-нижньощелепного суглоба периферичні нервові рецептори передають інформацію в рухові центри головного мозку через аферентні нейрони.

Значення жувального апарату в людини обумовлене його функціями - жувальною, мовленнєвою і дихальною. У зв'язку з цим видається необхідним визначити порушення функції жувального апарату у взаємозв'язку з його морфологічною будовою. Проте не можна розглядати його морфологію і функцію без урахування впливу центральної нервової системи, координаційна роль якої загальновідома.

Згідно з теорією функціональних систем (Анохин П.К., 1979) діяльність їх складових частин спрямована на досягнення життєво важливого пристосувального результату, який слугує основним системотворчим чинником і розгортається в певній послідовності - від аферентного синтезу, що оцінює актуальність того чи іншого стимулу і можливості його виконання, до прийняття рішення про формування акцептора результату дії, і далі - ефекторного синтезу, що зумовлює набір необхідних компонентів цілеспрямованої дії (зворотний аферентний зв'язок дозволяє оцінити параметри досягнутого результату і, порівнявши його з бажаним, відкоригувати діяльність системи).

При ушкодженні зубощелепної системи, зокрема при зниженні міжальвеолярної висоти, зазнає змін функція жувальних м'язів, які утворюють із нижньою щелепою динамічну єдність. Вони викликані скороченням відстані між точками прикріплення м'язів при пониженні міжальвеолярної висоти, медіальному і дистальному зсуві щелепи, блокадою рухів нижньої щелепи, що порушує синхронність скорочення м'язів.

Оскільки терапевтичний ефект пов'язаний із функцією жувальних м'язів і рефлексами роз'єднаного прикусу, дуже важливо враховувати нейродинамічні процеси, які відбуваються в різні періоди роз'єднання. Дослідження процесів адаптації до початого лікування підтвердило його природу як відповідну рефлекторну реакцію на сукупність зовнішніх і внутрішніх подразників. Основне завдання адаптації - формування рухового стереотипу, при утворенні якого встановлюється складна, але досконала взаємодія між центральною нервовою системою і руховим апаратом.

Ортопедичні заходи, пов'язані з необхідністю роз'єднання прикусу, тією чи іншою мірою обумовлюють розвиток пристосувальних реакцій, у основі яких, поза сумнівом, лежать морфофункціональні зміни. Відомо, що адаптація - це явище, при якому поступово зменшується відповідь на тривалу або часто повторювану стимуляцію. Але слід ураховувати, що, по-перше, адаптація може бути як повною, так і неповною, і що, по-друге, адаптаційні реакції мають межу, за якою відбувається їх зрив із розвитком хвороби або "патологічного стану", - відносно стійкого відхилення від норми.

Але як домогтися того, щоб результати ортопедичної реабілітації хворих із прикусом, що знижується, не перевищували адаптаційних можливостей зубощелепної системи? Відповідь на це питання допомагає дати теорія функціональних систем, роботу яких при роз'єднанні прикусу можна представити наступним чином. Одразу після виникнення подразнення, а саме роз'єднання прикусу та розтягування жувальних м'язів, рецептор виявляє подразника з його перетворенням. Після аферентного і еферентного синтезу в центральній нервовій системі ефектор відповідає на сигнал, отриманий з центральної нервової системи, який проявляється зміною біоелектричної активності жувальних м'язів. В результаті цього відбувається зміна метаболізму або поведінки (зміна координаційних взаємозв'язків і формування динамічного стереотипу жування) і настає зворотна аференція.

Її розуміння (хоч би в тому сенсі, що зубощелепна система - це замкнута, саморегульована система, зміна однієї ланки якої, наприклад, оклюзійної поверхні, викликає морфофункціональні зміни в жувальних м'язах, суглобі, характері артикуляції і т.ін.), знання особливостей перебудови зубощелепної системи у зв'язку з втратою висоти прикусу дозволяє вибирати доцільний шлях підготовки до протезування.

Декомпенсовані форми прикусу, що знижується, за наявності морфологічних і функціональних змін у жувальному апараті потребують створення умов для перебудови нервово-рефлекторних зв'язків. Основний принцип підготовчої терапії в цьому випадку полягає у визначенні висоти конструктивного прикусу.

Правильне визначення висоти прикусу - одна з найважливіших умов, оскільки визначає взаємодію всіх елементів жувальної системи з утворенням нової траєкторії рухів нижньої щелепи, тобто є своєрідною корекцією функції зубощелепної системи.

У період реабілітації хворих зі зменшенням міжальвеолярної відстані складається ситуація, яка веде до дезорганізації умовно-рефлекторних жувальних рухів і адаптації жувального апарату до нового функціонального навантаження. При цьому раціональне протезування може відновити автоматизм жування та послабити контроль за ним із боку відповідних відділів центральної нервової системи.

На підставі отриманих даних ми вважали за необхідне викласти свій погляд на механізм адаптації пацієнтів до протезів, які відновлюють втрачену висоту прикусу, тому що іншими авторами (Курляндский В.Ю., Рубинов И.С., Шилова Г.Б., Нідзельський М.Я.) він трактується з різних позицій.

Курляндский В.Ю. (1977) вважає процес адаптації реакцією на чужорідне тіло, яка має кілька стадій: період подразнення, часткового гальмування та період повного гальмування, в який відбувається повне звикання організму до нової оклюзії.

На думку Рубинова И.С. (1965), механізм адаптації з урахуванням утворення нових рефлекторних взаємовідносин - збудження і гальмування, у зубощелепній системі вимагає динамічної реакції у відповідь на змінену дію.

Шилова Г.Б. (1960) вважає, що початок адаптації обумовлений захисною реакцією організму з подальшим формуванням умовно-безумовних нервових зв'язків.

У праці Нідзельського М.Я. (1997) механізм адаптації трактується з позицій загального адаптаційного синдрому та процесів перекисного окиснення ліпідів. Спочатку - це стрес-реакція на чужорідне тіло в порожнині рота, яка потім переходить у стадію резистентності.

У дослідженнях Сухарева Г.Т. (1975) проаналізовані результати перебудови жувального апарату в експерименті на собаках, яким підвищували прикус. Уміст кальцію і фосфору в кістковій тканині, а також рівень міоглобіну й активність цитохромоксидази в жувальних м'язах дозволили авторові виділити певну періодичність змін у зубощелепній системі: період збудження, за яким відбувається охоронне гальмування, далі - період адаптації та відносної фізіологічної рівноваги.

На підставі результатів дослідження наше бачення процесу адаптації таке: перший етап роз'єднання прикусу за допомогою знімної конструкції протеза характеризується широкою іррадіацією збудження в ЦНС, що приводить до утворення й узагальнення умовних рефлексів. Це орієнтовний стереотип, у перебігу якого ще можлива механічна травма тканин протезного ложа, що вимагає корекції базису протеза.

Перша фаза адаптації (орієнтовний стереотип) характеризується дискоординацією рухової системи і зривом раніше виробленого стереотипу, тобто вираженою лабільністю центрального і периферичного відділів.

Будь-яке додаткове подразнення в початковій фазі відповідає наростанню гальмування. Залежно від умов перша фаза може тривати по-різному довго, але врешті-решт настає критичний момент, коли у відповідь реакція набуває стійкішого характеру.

У цей період створюється робочий (на поточний момент) стереотип, який ще не досягає повної точності й економічності, і лише в кожен подальший відрізок часу можуть виникнути нові тимчасові зв'язки. Робочий стереотип не згасає, а вдосконалюється при поверненні до встановленої системи подразнень.

На цьому етапі функціональна характеристика рухового компонента акту їди виглядає нестійкою. Загальні закономірності акту жування підпорядковані співвідношенню збуджувальних і гальмівних процесів.

Характерною ознакою покращення м'язової діяльності є розчленованість структури електроміографічних записів, тобто виражене чергування залпів активності та періодів спокою, що є ознакою відновлення регуляції м'язової діяльності. Разом з тим, структура електроміограм ще не виглядає рівномірною, а її характер свідчить про досить високу лабільність нервово-регуляторних механізмів м'язової діяльності.

Відбувається раціональніше використання м'язової енергії, гальмівні процеси в жувальній мускулатурі виражені більш чітко, а також, що дуже важливо, зменшується тривалість жувального періоду. Всередині окремого динамічного циклу (активність-спокій) наявні помітні зміни часових показників електричної активності, що виражається в збільшенні тривалості спокою і скороченні тривалості "залпу" активності.

Як наслідок таких змін при довільному жуванні зменшується коефіцієнт "К". Якщо при довільному жуванні в пацієнтів І клінічної групи до лікування коефіцієнт "К" дорівнював 3,00±0,05, то при жуванні з повними знімними протезами в день їх накладання він становив 2,59±0,03 (р<0,01). При обстеженні ж пацієнтів із відсутністю зубів-антагоністів до лікування коефіцієнт "К" становив 3,05±0,18, а в перший день після відновлення висоти прикусу - 2,64±0,16 (р<0,05). У пацієнтів ІІІ клінічної групи до лікування "К" дорівнював 2,50±0,11, а при жуванні в день роз'єднання прикусу - 2,07±0,07 (р<0,05).

Зміни координаційних співвідношень, зокрема підвищення частоти коливань біопотенціалів власне жувальних м'язів у перший день у пацієнтів І та ІІ клінічних груп, на наш погляд, обумовлені незначним зниженням амплітуди біопотенціалів жувальних м'язів і включенням у зв'язку з цим додаткової кількості моторних одиниць. У пацієнтів ІІІ клінічної групи, навпаки, відбувається незначне зниження частоти коливань біопотенціалів жувальних м'язів.

Отже, значні зміни функціонального стану жувальних м'язів у обстежених осіб із прикусом, що знижується, спрямовані на нормалізацію нервово-рефлекторних механізмів регуляції акту жування та становлення нового функціонального рівня зубощелепної системи.

Друга фаза механізму адаптації визначена нами як період "упрацьовуваності", або тренування стереотипу. Підкріплення сигналу поступово обмежує іррадіацію збудження і концентрує його в ЦНС, приводячи до диференціації умовного рефлексу. У цьому і полягає аналітична функція кори головного мозку.

Вона характеризується прискоренням і збільшенням об'єму фізіологічного процесу, виробленням пристосувань для оптимальної м'язової діяльності. У основі вправ "упрацьовуваності" (тренування) лежить концентрація в часі та просторі процесів збудження і гальмування в корі головного мозку. Тривалість другої фази рідко перевищує 14 днів. Електроміографічна характеристика цього періоду свідчить про покращення майже всіх основних електроміографічних параметрів, які характеризують діяльність жувального апарату.

Характерною ознакою покращення процесів регуляції м'язової діяльності є розчленованість структури електроміографічних записів, у їхній структурі чітко визначаються робочий та балансуючий боки, в окремих електроміограмах можна спостерігати чергування боків жування. Покращення координації м'язової діяльності в обстежених усіх клінічних груп викликає значне підвищення біоелектричної активності жувальних м'язів, показники якої вірогідно збільшуються в порівнянні з показниками до лікування.

Скорочується тривалість одного динамічного циклу, всередині окремого динамічного циклу також помітна тенденція до нормалізації: подовжується період спокою та скорочується період активності.

При виконанні функціональної проби "довільне жування" гальмівні процеси в жувальній мускулатурі виражені більш чітко, що є свідченням раціонального використання м'язової енергії. Найхарактернішим виявляється співвідношення гальмівних та збуджувальних процесів, про що свідчить зменшення коефіцієнта "К", який у хворих I клінічної групи складає в цей термін 1,60±0,13 на одному боці жування проти 2,59±0,03 у день накладання протезів (р<0,01) та проти 3,00±0,05 у хворих до лікування (р<0,01), а при обстеженні осіб ІІІ клінічної групи він дорівнює 1,75±0,06 проти 2,07±0,07 (р<0,05) для м'язів у осіб у перший день роз'єднання прикусу.

Результатом перерозподілу всередині динамічних циклів у пацієнтів ІІ клінічної групи є, навпаки, зростання коефіцієнта "К". Це означає, що акт жування через 14 днів після відновлення втраченої висоти прикусу ще не досить раціональний та досконалий і, на наш погляд, пов'язаний із більш розвиненим характером дискоординації жувальних м'язів.

Зниження частоти коливань біопотенціалів жувальних м'язів у обстежених усіх груп є початком функціональної перебудови елементів зубощелепної системи в адаптаційному процесі до нових умов у порожнині рота.

Отже, якісна та кількісна характеристики електроміограм свідчать про тенденцію до нормалізації акту жування. Однак, окремі показники діяльності жувальних м'язів указують на незавершеність процесів адаптації в цей період.

Третя фаза - фаза стійкого динамічного стереотипу - характеризується високою і стійкою працездатністю. Це період, коли встановлення стереотипу закінчене, і діяльність організму набуває гармонійної єдності та цілісності. Період високої працездатності є і найбільш економічним. Ті ж самі подразнення, які на перших стадіях викликали дифузну поширену реакцію, стають адекватними їхньому стану і дають помірну реакцію. Уся зубощелепна система освоїла виникаючі подразнення і реагує на них фізіологічно повноцінною і водночас максимальною реакцією.

Електроміографічні підтвердження вказаних положень ми отримали в термін через 1 місяць після протезування хворих з роз'єднаним прикусом.

При порівнянні електроміограм, отриманих у цей період, із раніше записаними в пацієнтів із прикусом, що знижується, встановлено позитивні зрушення та стабілізацію всіх досліджуваних параметрів.

Характерною ознакою довершеної регуляції м'язової діяльності є розчленованість структури електроміографічних записів, тобто чітке чергування "залпів" активності з періодами спокою, а також рефлекторна зміна боків жування протягом одного жувального періоду. Привертають увагу зміни функціональної активності жувальних м'язів, яка через 1 місяць уже значно наближена до показників норми.

По мірі адаптації до нових умов у порожнині рота, відбувається становлення та закріплення нового динамічного стереотипу жування, скорочується тривалість одного жувального періоду, а відповідно - і динамічного циклу. Унаслідок таких змін зменшується і коефіцієнт "К", наближаючись при цьому до показників норми (1,90±0,06 проти 3,00±0,05 до лікування в обстежених І групи (р<0,01), 1,67±0,06 проти 3,05±0,18 до лікування в обстежених ІІ групи (р<0,05) та 1,70±0,06 проти 2,50±0,11 у пацієнтів ІІІ клінічної групи (р<0,05).

Нормалізація акту жування проявляється також у зниженні частоти коливань біопотенціалів жувальних м'язів, що є результатом довершеної нервової регуляції м'язової діяльності та збалансованої роботи органів функціональних систем.

Отже, через 1 місяць після ортопедичного лікування в електроміографічних дослідженнях характеру відновлення функції жування в пацієнтів зі зниженням висоти прикусу можна констатувати нормалізацію акту жування, а окремі електроміографічні показники діяльності жувальних м'язів дозволяють стверджувати про адаптацію до нових умов у порожнині рота.