Патогенетичні взаємозв’язки функцій системи імунітету і діяльності центральної нервової системи у людей з короткозорістю, які мешкають у промисловому регіоні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство охорони здоров'я України

Державний заклад «Луганський державний медичний університет»

На правах рукопису

УДК 612.7:614.599.7:613

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора біологічних наук

Патогенетичні взаємозв'язки функцій системи імунітету і діяльності центральної нервової системи у людей з короткозорістю, які мешкають у промисловому регіоні

14.03.04 - патологічна фізіологія

Шейко Віталій Ілліч

Луганськ-2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Луганському національному університеті МОН ім. Т.Г. Шевченка МОН України та у Державному закладі «Луганський державний медичний університет» МОЗ України.

Науковий консультант: доктор медичних наук, професор Флегонтова Вероніка Валентинівна, Державний заклад «Луганський державний медичний університет» МОЗ України, професор кафедри патофізіології.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Сидорчук Ігор Йосипович, Буковинський державний медичний університет МОЗ України, професор кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб, клінічної імунології та алергології;

доктор медичних наук, професор Крюк Юрій Якович, Донецький національний медичний університет ім. М. Горького МОЗ України, професор кафедри патофізіології;

доктор медичних наук, професор Файфура Василь Васильович, Тернопільській державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського МОЗ України, професор кафедри патофізіології.

Захист відбудеться “11” березня 2011 р. об 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 29.600.02 при Державному закладі «Луганський державний медичний університет» (91045, м. Луганськ, кв. 50-річчя Оборони Луганська, 1г).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Державного закладу «Луганський державний медичний університет» (91045, м. Луганськ, кв. 50-річчя Оборони Луганська, 1г).

Автореферат розісланий «08» лютого 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради, доцент Шанько В.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У сучасній патофізіології значна увага приділяється вивченню механізмів взаємодії нервової, імунної та ендокринної систем з концептуальних позицій системного підходу на рівні цілісного організму, зокрема, за умов розвитку патологічних процесів (Дегтяренко Т.В.,1997; Меерсон Ф.З., 2001, 2002; Крыжановский Г.Н., 2002). Інтенсивний розвиток нейрофізіології та нейроімунопатології обумовив практичну значущість зазначених наукових напрямів щодо подальшої розробки актуальних проблем патологічної фізіології.

Численні дані останніх років переконливо доводять існування взаємозв'язків між імунною і нейроендокринною системами. Гормони та нейромедіатори регулюють численні показники імунної відповіді та функціональну активність лімфоцитів. У свою чергу лімфо- та монокіни модулюють активність нейроендокринної системи. Молекулярну основу для взаємодії систем забезпечують однакові рецепторні апарати (Корнева Е.А., 1993; Blalock J.E., 1999; Berkenbosch F., 2002; Besedovsky H.O., 2003). Експериментально відкрито феномен, який назвали «умовно-рефлекторною імуносупресією» (Корнева Е.А., 1989, 1993; Blalock J.E., 1999).

Виходячи із сучасних уявлень, імунний захист реалізується злагодженою та загальною роботою органів імунної системи - тимусу, червоного кісткового мозку, селезінки, лімфатичних вузлів, різноманітних пулів, які розташовані в них та циркулюючих Т- і В-клітинами, макрофагами та їх кооперацією. Відомо, що інтенсивність імунної відповіді залежить від ступеня збудженості центральної нервової системи (ЦНС), що тим самим підтверджує вплив нервової системи на імунну.

Функціональні перебудови в діяльності нервових структур відповідають активним процесам в периферичних органах системного імунітету та імунокомпетентних клітинах (ІКК), а інтенсивність імунної відповіді знайшла своє віддзеркалення в зміні функціональної активності мозкових структур (Корнева Е.А., 1993). Разом з тим, кореляція зрушень, що відбуваються в нервовій та імунній системах, свідчить про існування динамічної взаємодії між цими системами в ході формування імунної відповіді (Корнева Е.А., 1993).

Враховуючи наявність ретино-епіфізарно-гіпоталамічних і прямих ретино-гіпофізарних взаємозв'язків, об'ємність зв'язків неокортексу з нейроструктурами зорової сенсорної системи, а також спряжене функціонування спеціалізованих елементів нервової та імунної систем на всіх ієрархічних рівнях регуляції організму, перспективними для сучасної патофізіології та біології слід вважати дослідження, які спрямовані на патогенетичне обґрунтування методів корекції дизрегуляторних та імунодефіцитних станів та розробку адекватних впливів на імунну систему з метою адаптивної біологічної стимуляції.

Проте до теперішнього часу залишаються недостатньо дослідженими зв'язки між нервовою системою та системним імунітетом, а також не подано патогенетичного обґрунтування щодо застосування різних імуностимуляторів з метою корекції функцій імунної системи та вищої нервової діяльності (ВНД). Комплексні дослідження проведені у пацієнтів з короткозорістю середнього ступеня набутої форми, що обумовлено: по-перше, зростаючою поширеністю цього захворювання; по-друге, доведеним провідним значенням вегетативних та імунних дисфункцій в патогенезі міопії (Демирчоглян Г.Г., 2002).

Вищевикладене свідчить про актуальність проведення наукових досліджень у такому напрямі патофізіології, як вивчення патогенетичних взаємозв'язків функцій системи імунітету і центральних відділів нервової системи у короткозорих осіб з застосуванням імуностимуляторів різного ґенезу та впливу імуностимуляції на клітинну, гуморальну ланки системного імунітету та неспецифічний антиінфекційний захист організму. Тому дослідження цієї складної, далекої від свого завершення наукової проблеми потребує подальшої розробки.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертаційну роботу виконували у відповідності до зведених планів науково-дослідної роботи Луганського національного університету ім. Т. Шевченка у межах наукової теми кафедри анатомії та фізіології людини і тварин «Механізми адаптації організму до впливу ендогенних та екзогенних факторів середовища» (державний реєстраційний номер 0198U0026641). Автор був відповідальним виконавцем комплексної науково-дослідної роботи.

Мета і задачі дослідження. Вивчення зв'язків системного імунітету та діяльності вищих відділів ЦНС за умов імуностимуляції клітинної та гуморальної ланок системного імунітету та неспецифічного антиінфекційного захисту організму в осіб з набутою короткозорістю середнього ступеня, які мешкають у промисловому регіоні.

У відповідності з метою дослідження вирішували наступні задачі:

У осіб з набутою короткозорістю середнього ступеня (до -3 діоптрій) дослідити:

1. Показники факторів і механізмів неспецифічного антиінфекційного захисту.

2. Стан гуморальної ланки системного імунітету.

3. Стан клітинної ланки імунної системи.

4. Показники діяльності ЦНС.

5. Вплив вілозену на імунний статус та ВНД.

6. Вплив імуностимулятора центральної дії тимогену на стан неспецифічного антиінфекційного захисту, системного імунітету та ВНД.

7. Потенціальний вплив поліхроматичного комплексного опромінення видимим та інфрачервоним світлом на показники системного імунітету, неспецифічної резистентності та ВНД.

Об'єктом дослідження є патогенетичні взаємозв'язки функцій системи імунітету і діяльності ЦНС у людей з короткозорістю середнього ступеня, які мешкають у промисловому регіоні.

Предмет дослідження: функціональний стан системного імунітету, неспецифічної резистентності організму та ВНД у короткозорих осіб, а також їх зміни під впливом імуностимуляторів центральної дії (вілозен і тимоген) та опромінення поліхроматичним видимим та інфрачервоним світлом.

Методи дослідження. Використовували (1) імунологічні методи дослідження з визначенням загальної кількості лейкоцитів у периферійній крові, лейкоцитарної формули, абсолютної та відносної кількості моноцитів, нейтрофілів, нейтрофільно-лімфоцитарного коефіцієнту, індексу неспецифічної резистентності, абсолютної та відносної кількості Т-лімфоцитів та їх субпопуляційного складу, В-лімфоцитів,природних кілерів, лейко-В-клітинного індексу, імуноглобулінпродукуючої (Ig-продукуючої) активності В-лімфоцитів; концентрації Ig M, Ig G, Іg A у сироватці крові, визначенням індексу імунної резистентності; (2) методи вивчення стану вищих відділів ЦНС, за якими визначали латентні періоди (ЛП) сенсомоторних реакцій (СМР) різної складності, функціональну рухливість нервових процесів (ФРНП); (3) методи варіаційної статистики.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше встановлено, що короткозорість набутої форми середнього ступеня, як патофізіологічний процес, супроводжується імунними порушеннями різного (I-III) ступеня, а також виявлено, що показники нейродинамічних функцій у короткозорих осіб кращі, ніж у практично здорових людей, що засвідчує про постійне функціональне напруження ЦНС. Встановлено, що у осіб з набутою короткозорістю середнього ступеня використання вілозену, тимогену та регіональна імуностимуляція поліхроматичним видимим та інфрачервоним світлом викликає покращання показників імунного статусу та функціонального стану головного мозку, що вказує на підвищення функціональних можливостей організму в цілому. Встановлена кореляційна залежність між абсолютною та відносною кількістю моноцитів, CD8+-лімфоцитів, концентрацією Ig М в сироватці крові після застосування імуностимуляторів центральної дії та опромінення поліхроматичним видимим та інфрачервоним світлом, з показниками, що характеризують діяльністю ЦНС у осіб з короткозорістю середнього ступеня набутої форми. Аналогічні кореляційні зв'язки були виявлені й у практично здорових людей після імуностимуляції складових ланок системного імунітету та неспецифічного антиінфекційного захисту організму.

Отримані нові дані про стан вищих відділів ЦНС в умовах імуностимуляції клітинної та гуморальної ланок системного імунітету та неспецифічного антиінфекційного захисту організму, як у осіб з набутою короткозорістю середнього ступеня, так й у практично здорових людей, що мешкають в промисловому регіоні.

Використання імуностимуляторів центральної дії (вілозен і тимоген) та опромінення поліхроматичним видимим та інфрачервоним світлом як в осіб з набутою короткозорістю до -3 діоптрій, так й у практично здорових людей, супроводжується покращанням стану вищих відділів ЦНС.

Максимальні зміни як у функціональному стані вищих відділів ЦНС, так і в показниках імунного статусу реєструють за умов імуностимуляції клітинної ланки системного імунітету.

Робиться припущення, що ФРНП є загальною характеристикою функціонального стану організму, яка обумовлена динамікою імунних показників або рівнем імунореактивності.

Сформульоване припущення про поліфункціональність та універсальність взаємного впливу ЦНС та імунної системи, а також про вплив різного рівня імунореактивності ланок системного імунітету та неспецифічного антиінфекційного захисту організму на функціональний стан кори головного мозку.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження розширюють уявлення про взаємозв'язок нервової та імунної систем у людей з короткозорістю, вказують на функціональну спорідненість зазначених систем.

Порівняння показників імунного статусу на фоні імунокорекції вторинного імунодефіцитного стану зі функцією вищих відділів ЦНС можуть знайти застосування при розв'язанні ряду практичних питань у науковій організації праці, оптимізації навчання та при подоланні наслідків інформаційного навантаження, яке викликає патологічні зміни у зоровому аналізаторі та імунній системі.

Знання про стан та зміни ВНД в умовах імунореабілітації в осіб з набутою короткозорістю середнього ступеня можуть принести велику користь у розв'язанні питань щодо встановлення впливу на кору великих півкуль головного мозку різних імуностимулюючих факторів оточуючого середовища. У цих випадках коливання показників ФРНП можуть бути використані у якості чутливих індикаторів оцінки функціонального стану організму.

Результати досліджень використовуються у міждисциплінарних дослідженнях для співставлення з розробками імунології, фізіології ВНД, психології та нейропсихології, фізіології стресу і тому є об'єктивною науковою основою для валеологічних аспектів життя. Оскільки функціональні зміни головного мозку, індуковані умовами сучасного життя людини у промисловому регіоні, є основною причиною розвитку депресивних станів, неврозів, психозів, то детальний аналіз змін імунного статусу, його корекція, стану кори великих півкуль може допомогти зрозуміти патофізіологічні механізми, що лежать в основі цих захворювань, та створює наукове підґрунтя для розробки ефективних методів їх корекції.

Основні наукові положення та висновки дисертаційного дослідження використовуються при читанні лекцій у вищих навчальних закладах України, які готують лікарів, біологів, психологів, вчителів, фахівців з спортивної біології та медицини, що підтверджено відповідними актами впровадження. Вони впроваджені в курси фізіології, патологічної фізіології, фізіології ВНД, очних хвороб, а також включені до спецпрактикумів з психофізіології, антропології Миколаївського, Чорноморського, Волинського, Сумського державних університетів та Харківського національного медичного університету. За матеріалами роботи отримано 3 позитивних рішення про видачу деклараційних патентів на корисну модель.

Особистий внесок здобувача. Вибір теми наукового дослідження, планування роботи були здійснені дисертантом сумісно з науковим консультантом роботи - професором Флегонтовою В.В. Автором особисто обстежено 980 осіб, проведені лабораторні дослідження, статистично опрацьовані цифрові результати, написаний текст всіх розділів дисертації та автореферату. Підготовлені наукові праці до публікації.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації були представлені та обговорені на: науково-звітних конференціях Луганського національного аграрного університету (Луганськ, 2000-2003 рр.); Днях науки в Луганському національному університеті ім. Т. Шевченка (Луганськ, 2000-2010 рр.); науково-практичній конференції «Біосфера та людина» (Луганськ, 2000 р.); IV Міжнародному конгресі молодих вчених та студентів-медиків (Тернопіль, 2000 р.); Республіканській науково-практичній конференції «Родзинка-2000» (Черкаси, 2000 р.); Міжнародній конференції «Физиология развития человека» (М., 2000 р.); II, III Міжнародній науково-практичній конференціях «Медицина-21 сторіччя» (Дніпропетровськ, 2001, 2002 рр.); Міжнародній науково-практичній конференції «Культура здоров'я як предмет освіти» (Херсон, 2002, 2004 рр.); Всеукраїнському симпозіумі «Становлення психофізіологічних функцій людини в онтогенезі» (Черкаси, 2001, 2003, 2005 рр.); II конференції Українського нейрофізіологічного товариства (Донецьк, 2001 р.); XVI з'їзді фізіологічного товариства України (Вінниця, 2002 р.); науково-практичній конференції «Нові технології оздоровлення природними та преформованими факторами (фізіотерапія, озонотерапія, курортологія)» (Харків, 2002 р.); Міжнародній конференції студентів та молодих вчених «Екологічні проблеми міст і промислових зон: шляхи їх вирішення» (Львів, 2003 р.); «Наука. Здоров'я. Реабілітація» (Луганськ, 2004 р.); Міжнародній конференція «Каразинські природознавчі студії» (Харків, 2004 р.); II-VI міжрегіональних науково-практичних конференціях «Актуальні проблеми біології та медицини» (Луганськ, 2004-2010 рр.); XVІІ з'їзді фізіологічного товариства України (Чернівці, 2006 р.); IV-VI Міжнародних Новорічних біологічних читаннях (Миколаїв, 2006, 2007, 2009 рр.); науково-практичній конференції «Сучасні методичні підходи до аналізу стану здоров'я» (Луганськ, 2007-2009 рр.); the 17^th International Symposium of Polish Network of Molecular and Cellular Biology «Molecular and Physiological Aspects of Regulatory Processes of the Organism» (Cracow, 2008 р.); IV Міжнародній науковій конференції «Психофізіологічні та вісцеральні функції в нормі і патології» (К., 2008, 2010 рр.); XVІІI з'їзді фізіологічного товариства України (Одеса, 2010 р.); V Пленумі товариства патофізіологів України з міжнародною участю, присвяченому 110-річчю від дня народження академіка Академії медичних наук СРСР М.М. Горєва (Луганськ, 2010 р.); а також на засіданнях Луганського обласного товариства патофізіологів протягом 2006-2010 рр.

Публікації. За матеріалами дисертаційної роботи опубліковано 57 наукових праць, із яких 22 статті надруковані у фахових виданнях, затверджених Вищою атестаційною комісією України за біологічним напрямком (12 статей - одноосібні) та 35 таких, що додатково відображають наукові результати дисертації, 29 тез доповідей, отримано 3 позитивних рішення про видачу деклараційних патентів на корисну модель.

Структура дисертації. Робота написана українською мовою, складається зі вступу, огляду літератури, матеріалів і методів дослідження, розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення одержаних результатів, висновків, практичних рекомендацій та переліку використаних першоджерел. Дисертація викладена на 256 сторінках, ілюстрована 40 таблицями, 37 рисунками. Список використаних першоджерел літератури складається із 342 посилань (218 кирилицею та 124 латиницею).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі наведена сутність наукової проблеми та її значення для біологічних та медичних наук: патологічної фізіології, фізіології та інших, обґрунтована актуальність проблеми дисертаційного дослідження, сформульовано мету, завдання, об'єкт, предмет та методи дослідження. Висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи. Наведені дані про особистий внесок здобувача, апробацію роботи, впровадження результатів дослідження, публікації.

У першому розділі, який складається з семи підрозділів, наведений аналітичний огляд наявних літературних даних щодо взаємозв'язків імунної системи та ЦНС.

Матеріал та методи дослідження. Було обстежено 980 дорослих осіб: практично здорових та таких, які страждали на набуту міопію (короткозорість середнього ступеня), віком 22-35 років, у тому числі 450 чоловіків та 530 жінок, що мешкали у промисловому регіоні (Луганська область). Діагноз короткозорість набутої форми середнього ступеня (до -3 діоптрій) встановлювали лікарі-офтальмологи Луганської багатопрофільної клінічної лікарні № 5 під час профілактичного медичного огляду. Для проведення порівняльного аналізу обстежувані ретроспективно були розподілені на 2 основні групи: короткозорі особи та практично здорові люди.

Для уникнення ефекту плацебо були проведені фонові дослідження на 140 особах, які були розподілені на 2 підгрупи: перша - люди, що страждають на короткозорість набутої форми - 70 осіб (контроль), друга - це практично здорові люди в кількості 70 осіб (контроль).

Контрольні групи плацебо складали 420 осіб. Всі вони - практично здорові люди, із яких було 210 осіб, які страждали на набуту короткозорість, та 210 осіб без хронічних захворювань, яким замість імуностимулятора закапували ізотонічний розчин натрію хлорид або проводили несправжнє опромінення поліхроматичним видимим та інфрачервоним світлом. У свою чергу обидві групи були поділені (кожна із них) на свої підгрупи: 70 короткозорих осіб, які приймали ізотонічний розчин натрію хлорид протягом 14 діб; 70 короткозорих осіб, які приймали ізотонічний розчин натрію хлорид протягом 3 діб; 70 короткозорих осіб які отримували несправжнє опромінення поліхроматичним видимим та інфрачервоним світлом лампою накалювання потужністю 40 Вт на ділянку грудини протягом 10 діб; 70 практично здорових осіб, які приймали ізотонічний розчин натрію хлорид як краплі в ніс протягом 14 діб; 70 практично здорових осіб приймали ізотонічний розчин натрію хлорид протягом 3 діб; 70 практично здорових осіб отримували несправжнє опромінення поліхроматичним видимим та інфрачервоним світлом лампою накалювання потужністю 40 Вт на ділянку грудини протягом 10 діб.

Дослідну групу, яку склали 420 осіб, розподілили таким чином: 70 короткозорих осіб, які приймали імуностимулятор вілозен протягом 14 діб; 70 короткозорих осіб, які приймали імуностимулятор тимоген протягом 3 діб; 70 короткозорих осіб, які отримували регіональну імуностимуляцію за допомогою поліхроматичного видимого та інфрачервоного світла протягом 10 діб; 70 практично здорових осіб, які приймали імуностимулятор вілозен як краплі у ніс протягом 14 діб; 70 практично здорових осіб, які приймали імуностимулятор тимоген - краплі в ніс протягом 3 діб; 70 практично здорових осіб, які отримували регіональну імуностимуляцію за допомогою поліхроматичного видимого та інфрачервоного світла протягом 10 діб.

Регіональну імуностимуляцію проводили за допомогою приладу «Біоптрон-2» фірми «Цептер» (Швейцарія), який випромінює лінійно-поляризоване некогерентне низькоенергетичне (40 мВт/кв. см) світло з довжиною хвилі 0,48-3,4 мкм (видимий спектр і початок інфрачервоного або ПАЙЛЕР-світло). Відстань від світлофільтра до освітленої поверхні була 15-20 см (область грудини), глибина проникнення світла в тіло складає до 5 см. Всі учасники експерименту отримали 10 фізіотерапевтичних процедур.

У периферійній крові визначали загальну кількість лейкоцитів, лейкоцитарну формулу, абсолютну та відносну кількість моноцитів, нейтрофілів, Т-лімфоцитів та їх субпопуляційний склад, В-лімфоцитів, природних кілерів; вираховували нейтрофільно-лімфоцитарний коефіцієнт, індекс неспецифічної резистентності, імунорегуляторний індекс, лейко-Т-клітинний індекс, лейко-В-клітинний індекс. У сироватці крові вивчали концентрацією Ig M, Ig G, Іg A з визначенням індексу імунної резистентності. Досліджували стан вищих відділів ЦНС, визначали ЛП СМР різної складності, ФРНП.

Імуностимуляція носила профілактичний характер проти застудних захворювань і призначалась лікарями-фахівцями Луганської багатопрофільної клінічної лікарні № 5. У кожній групі дослідження проводили тричі: як до імуностимуляції, так і після неї, для того, щоб уникнути суб'єктивізму. Для статистичної обробки обирали найкращі результати у кожній групі обстежених. Така форма дослідження дає можливість не тільки реєструвати конкретні величини показників і спостерігати ступінь їх змін, але й виявляти зміни, які проходять у взаємовідношеннях між індивідуальними психофізіологічними і вегетативними функціями, якими є імунні реакції.

Враховуючи зміни розумової працездатності на початку робочого дня і тижня, дослідження здійснювали у дні високої розумової працездатності - у вівторок, середу, четвер з 09.00 до 11.00 ранку, коли спостерігається оптимальний рівень фізіологічних функцій (Антропова М.В., 2001).

Весь отриманий експериментальний матеріал обробили методом параметричної і непараметричної статистики за програмами Statistica for Windows 5, Microsoft Excel-97. Цифрові масиви всіх обстежуваних показників обробляли для кожної групи окремо, розподіливши їх за ознакою імуностимулятора.

Імунний статус організму людей з короткозорістю. У короткозорих практично здорових людей віком від 22 до 35 років реєстрували зниження відносної кількості нейтрофілів, моноцитів, природних кілерів; тенденцію до зниження абсолютної кількості лейкоцитів, природних кілерів та нейтрофілів. Зниження всіх показників досягає I ступеня імунних порушень і потребує постійного імунного моніторингу, а зниження абсолютної та відносної кількості досягає II ступеня імунних порушень, що вимагає періодичного проведення імунореабілітаційних засобів та заходів.

Гуморальна ланка системного імунітету в осіб з короткозорістю характеризується зниженням лейко-В-клітинного індексу, який підтверджує зниження відносної кількості CD19+-лімфоцитів та їх загальної Ig-продукуючої активності за рахунок зниження концентрації Ig G. Разом з тим, імунореактивність організму осіб з короткозорістю вища на 12,86 % у порівнянні з імунною резистентністю практично здорових людей з нормальним зором.

У людей з набутою короткозорістю встановлений глибокий дефіцит не тільки загального пулу Т-лімфоцитів, а також всіх його субпопуляцій: Т-хелперів/індукторів і цитотоксичних Т-супресорів. При цьому абсолютна кількість загального пулу Т-лімфоцитів знижена на 82 %, відносна кількість на 64,54 %. Більш суттєве зниження абсолютної кількості встановлено у CD4+-субпопуляції - Т-хелперів/індукторів. Абсолютна кількість CD4+-клітин знижена у 2,15 разу, а відносна кількість - на 18,78 %. Дещо менший дефект у осіб з набутою короткозорістю відмічений у цитотоксичних Т-супресорів. Абсолютна кількість цих ІКК знижена на 39,13 %, а відносна кількість зростає на 30,09 %.

Таким чином, в осіб з короткозорістю суттєві порушення виявлені з боку провідної ланки системного клітинного імунітету, а саме серед Т-лімфоцитів та їх імунорегуляторних субпопуляцій. В осіб з короткозорістю встановлений імунодефіцитний стан за клітинним типом II-III ступенів порушень. Такі глибокі зміни у клітинній ланці системного імунітету потребують періодичної, обов'язково у весняний період, імунної реабілітації із застосуванням імунотропних препаратів центральної дії - препаратів тимусу (тималіну, Т-активіну, тимогену, вілозену, тимозину та інших).

Показники діяльності ЦНС у людей з короткозорістю. В умовах короткозорості набутої форми швидкісні характеристики СМР різної складності не зазнали змін, винятком була реакція вибору одного з трьох подразників (РВ1-3), яка зменшилась на 8 % (р<0,05). Необхідно звернути увагу на характер змін в показниках функціонального стану кори головного мозку в умовах імунодефіцитного стану клітинної ланки системного імунітету. Показник максимальної швидкості переробки інформації у короткозорих покращився на 9,2 % (р<0,05) порівняно з практично здоровими людьми.

Зміни в показниках властивостей нейродинамічних функцій можна пояснити проявом тренувального ефекту зорової сенсорної системи, який вірогідно обумовлений явищем полегшеного проведення нервових імпульсів (Чайченко Г.М., 1993). Подібні результати були отримані в дослідженнях стану властивостей нейродинамічних функцій у спортсменів різної класності (Іванюра І.О., 2001). З іншого боку, такі зміни можливо були обумовлені, спираючись на дані літератури, підвищеним синтезом нейропептидів, а саме білка S-100, який відноситься до білків адгезії нервової тканини, джерелом якого можуть бути ІКК лімфоїдного ряду (Eysenсk H.J., 2001). У нашому випадку можливе явище компенсації, тобто на тлі вторинного імунодефіцитного стану за клітинним типом системного імунітету відбувається активація локального імунітету, який в головному мозку поданий астроцитами, що, вірогідно, може викликати збільшення синтезу білка S-100; з іншого боку, можлива компенсаторна реакція ЦНС на I-III ступені імунних порушень (Jason S., 2001).

Також нами був виявлений функціональний зв'язок між кількісними характеристиками імунної системи: CD4+-клітинами (r=0,87), моноцитами (r=-0,8), нейтрофілами (r=-0,8) та показниками ФРНП.

Отримані результати слід вважати доказом наявності зв'язку між станом імунної системи та вищими відділами ЦНС. Причому, що є, з нашої точки зору, головним, ВНД у більшій мірі залежить від показників факторів та механізмів неспецифічного антиінфекційного захисту, гуморальної ланки системного імунітету, а головне, з одержаних нами результатів випливає, що ця діяльність в осіб з короткозорістю середнього ступеня залежить від показників клітинної ланки системного імунітету. Тому проводячи імунореабілітацію засобами, що стимулюють клітинну ланку системного імунітету (препаратами центральної дії), можна проводити корекцію змін у ВНД.

Імунний статус і ВНД у осіб з короткозорістю, які вживали вілозен. Показано, що використання вілозену в імунореабілітації осіб з короткозорістю набутої форми середнього ступеня позитивно впливає на абсолютну та відносну кількість ІКК, які беруть участь у формуванні клітинної імунної відповіді. Використання вілозену протягом 14 днів призводить до зростання абсолютної та, що важливо, відносної кількості загального пулу лімфоцитів за рахунок саме CD3+-лімфоцитів на 30 % та 18,18 %; зростання абсолютної кількості імунорегуляторних Т-лімфоцитів, а саме зростає абсолютна кількість Т-хелперів/індукторів на 37,5 %, цитотоксичних Т-супресорів на 56,52 %. Разом з тим, зменшується відносна кількість CD4+-лімфоцитів на 60 % та CD8+клітин - на 40,54 %. Подібне зменшення засвідчує про недостатню ефективність використання вілозену в імунореабілітації осіб з короткозорістю набутої форми середнього ступеня. При цьому потрібно збільшити дозу та термін використання. Разом з тим, основні показники клітинної ланки системного імунітету під впливом вілозену дещо покращуються.

Використання вілозену в осіб з набутою короткозорістю середнього ступеня призводить до підвищення функції гуморальної ланки системного імунітету за рахунок підвищення абсолютної кількості CD19+-лімфоцитів та зростання концентрації Ig G, зниження лейко-В-клітинного індексу.

Показано, що вілозен, який використовували 14 діб локально, призводить до збільшення відносної кількості нейтрофілів та моноцитів. Разом з тим, зберігається тенденція до збільшення абсолютної кількості лейкоцитів, нейтрофілів, моноцитів. Вілозен, що використовувався протягом 14 діб, призводить до зниження відносної кількості природних кілерів, значень нейтрофільно-лейкоцитарного коефіцієнту та індексу неспецифічної резистентності організму осіб з короткозорістю середнього ступеня.

Вілозен використовується не тільки для імунореабілітації імуноскомпроментованих осіб, але й, нерідко, для профілактики вірусних захворювань, особливо у дітей, а також для підвищення загальної резистентності практично здорових осіб, особливо в епідемічний період вірусних та бактеріальних інфекцій.

Вивчення впливу вілозену на показники клітинної та гуморальної ланок системного імунітету та неспецифічного антиінфекційного захисту в осіб з короткозорістю середнього ступеня набутої форми потребує вивчення його впливу на ці показники у практично здорових осіб з нормальним зором.

Використання протягом 14 днів вілозену у практично здорових осіб (волонтерів) призводить до суттєвого зростання відносної кількості лімфоцитів, CD8+-лімфоцитів, лейко-Т-клітинного індексу, що підвищує імунореактивність організму практично здорових осіб (зростання індексу імунної резистентності на 2 % (р<0,001). Разом з тим, вілозен у практично здорових осіб призводить до нормалізації абсолютної кількості лейкоцитів, лімфоцитів, CD3+-клітин, а також сприяє покращенню відносної кількості CD3+-клітин та їх імунорегуляторних субпопуляцій.

Вілозен у практично здорових осіб призводить до тенденції зростання абсолютної кількості В-лімфоцитів, нормалізації лейко-В-клітинного індексу та концентрації імуноглобулінів основних класів. Разом з тим, Ig-продукуюча активність В-лімфоцитів під впливом вілозену знижується (р<0,001), але ступінь імунної резистентності підвищується (р<0,05).

Одержані результати засвідчують про зростання, під впливом вілозену, неспецифічної резистентності практично здорових людей за індексом неспецифічної резистентності (р<0,001), нормалізуючи абсолютну та відносну кількість нейтрофілів, моноцитів та природних кілерів.

Підводячи підсумок проведених досліджень з впливу вілозену на фактори та механізми неспецифічного антиінфекційного захисту, клітинної та гуморальної ланок системного імунітету в імуноскомпроментованих осіб (з короткозорістю середнього ступеня набутої форми), та у практично здорових людей, виявлено позитивну дію його на ці показники в осіб з короткозорістю та не встановлено будь-якого негативного впливу на ці показники у практично здорових осіб, за виключенням підвищеного неспецифічного антиінфекційного захисту.

Виходячи з цього, доцільно рекомендувати вілозен для імунореабілітації організму осіб з короткозорістю середнього ступеня набутої форми та для практично здорових осіб з профілактичною метою, у випадку епідемічного підйому гострих вірусних та інших інфекцій.

Перераховане вище може сприяти покращенню ВНД як в імуноскомпроментованих осіб, так й у практично здорових людей. Крім цього доцільним є вивчення впливу вілозену на ВНД.

Введення імуностимулятора вілозену волонтерам дослідної групи (особи з набутою короткозорістю середнього ступеня) супроводжувалось тенденцією до збільшення тривалості ЛП простої ЗМР (ПЗМР), а також ЛП РВ1-3. Зазначені величини лежать в межах норм, які було встановлено роботами професорів М.В. Макаренка (1999) та В.С. Лизогуба (2001).

У той же час, в осіб з набутою короткозорістю середнього ступеня, після активації клітинної ланки системного імунітету вілозеном, виявлено достовірну позитивну зміну в показниках стану ФРНП (вихідні дані 65,51,2 с, після введення вілозену - 59,61,5 с, p0,05).

Активація клітинної ланки імунної системи за допомогою вілозену на фоні короткозорості супроводжується негативним кореляційним зв'язком з показниками функціонального стану кори головного мозку (r=-0,7 між кількістю моноцитів в периферійній крові та показниками ФРНП; r=-0,8 між кількістю CD8+-лімфоцитів в периферійній крові та показниками ФРНП), що вказує на підвищення функціональної активності ЦНС.

Введення імуностимулятора вілозена волонтерам дослідної групи (практично здорові люди) не викликало змін в тривалості ЛП ПЗМР, а також ЛП РВ1-3 та ЛП РВ2-3 (двох з трьох показників). У той же час, після введення імуностимулятора вілозена, у практично здорових людей виявлені статистично достовірні відмінності показників ФРНП порівняно з вихідними даними.

На нашу думку, це можна пояснити тим, що імуностимуляція вілозеном викликає активацію клітинної ланки імунної системи. Саме ця ланка вважається ключовою для імунної системи та містить великий функціональний потенціал (Козинец Г.И., 1997). У літературних джерелах є дані про вплив імунотропних препаратів на імунореактивність та біоелектричну активність нейронів головного мозку та функціональні перебудови ЦНС (Чипенс Г.И., 2000).

Таким чином, за умов короткотривалої активації клітинної ланки імунної системи введенням вілозену (практично здоровим людям) з'являються кореляційні зв'язки між показниками ФРНП та кількістю моноцитів в периферійній крові (r=-0,6), між показниками ФРНП та кількістю CD3+-лімфоцитів в периферійній крові (r=-0,3), а також між ФРНП і кількістю CD8+-клітин в периферійній крові (r=-0,68), що вказує на покращення функціонального стану вищих відділів ЦНС, а саме кори великих півкуль головного мозку.

Виявлений кореляційний зв'язок між імунними показниками, а саме моноцитами, CD8+-лімфоцитами та показником ФРНП слід вважати експериментальним доказом впливу імуностимуляції клітинної ланки системного імунітету на функціональний стан ЦНС і, що саме головне, про зв'язок імунної системи з вищими відділами ЦНС - корою великих півкуль головного мозку.

Стан неспецифічного антиінфекційного захисту, системи імунітету та ВНД осіб з короткозорістю під впливом імуностимулятора центральної дії тимогену. Тимоген, використаний протягом 3 діб, призводить до більш ефективного впливу на Т-систему імунітету. При цьому тимоген сприяє підвищенню абсолютної кількості загального пулу Т-лімфоцитів за рахунок збільшення абсолютної кількості CD4+-лімфоцитів, які беруть участь у розпізнаванні генетично чужорідного антигену і сприяють покращенню як клітинної, так і гуморальної імунної відповіді, при цьому кількість CD8+-лімфоцитів має тенденцію до зменшення, що також сприяє покращенню інтенсивності як клітинної, так і гуморальної відповіді.

Зростання імуннорегуляторного індексу засвідчує, що в осіб з короткозорістю середнього ступеня набутої форми покращується автономна саморегулююча функція системи імунітету, що відображається у тенденції до зростання імунорезистентності на 64,37 %. При цьому також зростає кількість лейкоцитів і формується тенденція до збільшення абсолютної кількості лімфоцитів. Все це призводить до покращання клітинної імунної відповіді в осіб з набутою короткозорістю середнього ступеня.

Таким чином, тридобове використання тимогену для імунореабілітації осіб з набутою короткозорістю середнього ступеня призводить до покращання процесів розпізнавання і формування адекватної клітинної імунної відповіді за рахунок зростання абсолютної кількості CD3+-лімфоцитів та імунорегуляторної субпопуляції Т-хелперів/індукторів, що в результаті призводить до підвищення автономної саморегуляції імунної відповіді та підвищення її ефективності.

Використання тимогену сприяє збільшенню відносної кількості у периферійній крові організму осіб з короткозорістю клітин лімфоїдного ряду за рахунок збільшення кількості СD19+-лімфоцитів та збільшення концентрації Ig G, а також зменшення концентрацій Ig M і Ig A.

Таким чином, тимоген, що використовувався протягом 3 діб з метою проведення імунореабілітації в осіб з набутою короткозорістю середнього ступеня, крім позитивного впливу на Т-систему має певний позитивний ефект на гуморальну ланку системного імунітету. При цьому зростає концентрація основних класів Ig за рахунок підвищення концентрації Ig G. Разом з тим, Ig-продукуюча функція В-лімфоцитів суттєво знижується із-за відсутності контамінації слизових оболонок патогенними та умовно-патогенними мікроорганізмами.

Одержані зміни окремих гуморальних показників не вплинули на зниження імунорезистентності, а призвели до її зростання на 5 %.

Використання тимогену призводить до позитивних змін в абсолютній кількості лейкоцитів, нейтрофілів, моноцитів та нейтрофільно-лейкоцитарного коефіцієнту. При цьому незначно знижується неспецифічна резистентність організму осіб з набутою короткозорістю середнього ступеня. Суттєвого негативного впливу тимогену на неспецифічну резистентність не встановлено.

Таким чином, тимоген, використаний з ефектом до нормалізації функції імунної системи в осіб з короткозорістю середнього ступеня набутої форми, у практично здорових осіб викликає, поряд з позитивним впливом, і негативну дію на природні кілери - основні клітини протипухлинного нагляду організму практично здорових людей.

Виходячи з цього використання тимогену в імуноскомпроментованих осіб з короткозорістю призводить в більшій мірі до позитивних ефектів, а у практично здорових осіб імунотропна дія незначна. Тому тимоген слід рекомендувати для імунореабілітації осіб з імунодефіцитним станом та обережно використовувати його у практично здорових осіб.

Виявлені суттєві та несуттєві зміни у системному імунітеті та неспецифічному антиінфекційному захисті в осіб з короткозорістю під впливом тимогену є підставою для вивчення впливу цих змін на ВНД при використанні вищезгаданого імунотропного препарату.

Використання тимогену в осіб з набутою короткозорістю середнього ступеня у вигляді крапель у ніс протягом трьох діб не викликало змін в показниках ЛП СМР різної складності, їх величини залишились на рівні вихідних даних та знаходились у межах встановлених коридорів показників (Илюхина В.А., 2001; Лизогуб В.С., 2001).

Показники ФРНП у короткозорих осіб після використання тимогену зазнали позитивних змін, що вказує на підвищену функціональну готовність кори великих півкуль головного мозку до роботи. В основі даного явища, на нашу думку, лежать функціональні перебудови ЦНС та зміна біоелектричної активності нейронів головного мозку. За даними літератури, такі зміни в показниках імунного статусу, а саме неспецифічного антиінфекційного захисту, до складу якого входять моноцити/макрофаги, які є складовими регуляторного пулу імунної системи і здатні синтезувати нейропептид S-100, тим самим позитивно впливаючи на функціональний стан головного мозку (Козинец Г.И., 1997; Чипенс Г.И., 2001; Hadden J.W., 2003).

Після використання тимогену протягом 3 діб встановлено зворотній (негативний) кореляційний зв'язок між кількістю моноцитів та ФРНП (r=-0,9), що доводить про вплив активації неспецифічного антиінфекційного захисту організму на діяльність ЦНС в осіб з набутою короткозорістю середнього ступеня.

При використанні тимогену протягом трьох діб у практично здорових людей ЛП СМР різної складності не зазнали змін. Показник ФРНП після використання тимогену зазнав достовірних змін, що вказує на підвищений функціональний стан кори великих півкуль головного мозку. В основі даного явища, на нашу думку, лежить тимчасова короткострокова функціональна перебудова ЦНС та зміна біоелектричної активності вбік підвищення діяльності нейронів головного мозку, що зумовлено, за даними літератури, змінами в показниках імунного статусу, а саме неспецифічної ланки імунної системи (Hadden J.W., 2003).

Таким чином, використання тимогену протягом 3 діб у практично здорових людей викликало тенденцію до зростання ЛП СМР різної складності і достовірне покращення стану ФРНП, але при цьому не було виявлено ніяких кореляційних зв'язків між показниками імунного статусу та змінами в характеристиках нейродинамічних функцій.

У короткозорих людей використання тимогену викликало підвищення неспецифічного антиінфекційного захисту та достатньо виражену зміну нейродинамічних функцій. За цих умов виявлено кореляційний зв'язок між моноцитами/макрофагами та ФРНП.

Вплив поліхроматичного комплексного опромінення видимим та інфрачервоним світлом на показники системного імунітету, неспецифічної резистентності та ВНД. Поліхроматичне видиме та інфрачервоне світло, використане протягом 10 днів у осіб з набутою короткозорістю, призводить до зростання на 3,35 % відносної кількості лімфоцитів за рахунок зростання абсолютної кількості CD3+-клітин на 13 % за рахунок зростання на 7,5 % вмісту Т-хелперів/індукторів. Суттєве зростання кількості CD4+-клітин та незмінна абсолютна кількість цитотоксичних Т-супресорів призвели до суттєвого (на 37,87 %) зростання значення імунорегуляторного індексу.

Таким чином, використання поліхроматичного видимого та інфрачервоного світла, в осіб з набутою короткозорістю призводить до значного покращення функціональної здатності Т-системного імунітету за рахунок зростання загального пулу Т-лімфоцитів та їх імунорегуляторної субпопуляції CD4+-клітин. При цьому значно покращується (на 37,87 %) автономна саморегуляція імунної відповіді, що, в кінцевому результаті, призводить до підвищення імунорезистентності організму осіб з набутою короткозорістю на 11,53 %.

Опромінення поліхроматичним видимим та інфрачервоним світлом призводить до підвищення абсолютної кількості CD19+-лімфоцитів, концентрацій Ig M, Іg G та Ig A, та тенденції до зниження абсолютної кількості лейкоцитів, а також, що є негативним, до суттєвого зниження Ig-продукуючої активності В-лімфоцитів відносно Ig основних класів. Разом з тим, такі зміни в гуморальній ланці системного імунітету не понизили імунну реактивність організму, вона збільшилась на 11,53 %.

З нашої точки зору, підвищення імунної реактивності при опроміненні поліхроматичним видимим та інфрачервоним світлом, яке стимулює Т-систему імунітету осіб з короткозорістю, носить позитивний характер.

Опромінення поліхроматичним видимим та інфрачервоним світлом призводить до суттєвого зменшення абсолютної (на 11,12 %, р<0,05) та відносної кількості нейтрофілів на 7,58 % (р<0,001), а також зменшення абсолютної (на 11,54 %) та відносної (на 7,71 %) кількості моноцитів. При цьому суттєво (р<0,001) на 11,11 % зменшувалась відносна кількість та абсолютна (на 14,71 %) кількість природних кілерів. Також знижується на 11,18 % нейтрофільно-лейкоцитарний коефіцієнт. Незважаючи на це, неспецифічна резистентність організму осіб з короткозорістю підвищується на 11,19 %, що свідчить про комплексну адаптивну дію специфічних та неспецифічних факторів організму.

Таким чином, використання опромінення поліхроматичним видимим та інфрачервоним світлом протягом 10 днів не понижує неспецифічний антиінфекційний захист, не зважаючи на тенденцію до зниження окремих показників антиінфекційного захисту.

Підсумовуючи одержані результати досліджень з впливу поліхроматичного видимого та інфрачервоного світла, слід зауважити, що його використання є ефективним, особливо для клітинної ланки системного імунітету в осіб з набутою короткозорістю, а також воно не призводить до суттєвих негативних наслідків в показниках гуморальної ланки системного імунітету та неспецифічного антиінфекційного захисту організму осіб з набутою короткозорістю.

Опромінення поліхроматичним видимим та інфрачервоним світлом у практично здорових людей призводить до зниження абсолютної та відносної кількості лейкоцитів на 1,5 %, абсолютної та відносної кількості лімфоцитів на 4,76 % та 3,11 % відповідно. Зниження абсолютної та відносної кількості лімфоцитів пов'язане зі зменшенням абсолютної кількості CD3+-клітин на 64,55 % та відносної кількості цих лімфоцитів на 57,06 %. Зниження кількості CD3+-клітин відбулося за рахунок зниження абсолютної кількості Т-хелперів/індукторів на 50,09 % та їх відносної кількості на 44,03 %. Крім того, знижується абсолютна кількість цитотоксичних Т-супресорів на 18 % та відносна кількість на 13,14 %. Опромінення поліхроматичним видимим та інфрачервоним світлом викликало зменшення імунорегуляторного індексу на 27,49 %.

Перераховане вище свідчить про недоцільність використання опромінення поліхроматичним видимим та інфрачервоним світлом у практично здорових осіб, оскільки аналіз даних свідчить про негативний вплив на клітинну ланку системного імунітету.

Таким чином, використання поліхроматичного видимого та інфрачервоного світла призводить до суттєвого зменшення абсолютної та відносної кількості CD3+-клітин та їх імунорегулятоних субпопуляцій, що підтверджується зниженням значення імунорегуляторного індексу. А суттєве зростання лейко-Т-клітинного індексу свідчить про суттєве зниження відносної кількості лімфоцитів та помірне зниження абсолютної кількості лімфоцитів і абсолютної та відносної кількості Т-лімфоцитів.

У практично здорових осіб, що отримували опромінення поліхроматичним видимим та інфрачервоним світлом, зростає абсолютна кількість В-лімфоцитів на 22,22 %, концентрація Ig M - на 56,45 %, Ig G - на 17,22 %, загальна концентрація Ig основних класів зростає на 28,26 %, разом з тим, концентрація Ig A знижується на 5,72 %.

Позитивним є те, що використання поліхроматичного видимого та інфрачервоного світла викликає зростання Ig-продукуючої активності В-лімфоцитів щодо Ig основних класів на 5,34 %. При чому продукція Ig M зростає на 28,2 %, продукція Ig G зменшується на 4,25 %, Ig A - зменшується на 29,15 %. При цьому також зменшується лейко-В-клітинний індекс. Перераховані зміни не носять суттєвого характеру. З цієї точки зору використання опромінення поліхроматичним видимим та інфрачервоним світлом у практично здорових осіб немає певних негативних наслідків для гуморальної ланки системного імунітету.

Поліхроматичне видиме та інфрачервоне світло у практично здорових осіб викликає зростання відносної та абсолютної кількості нейтрофілів на 3,95 % та 3,9 % відповідно. Суттєво знижується абсолютна кількість моноцитів (на 63,64 %) та їх відносна кількість (на 30 %). При цьому зменшується у 2,5 рази абсолютна кількість природних кілерів та у 3,69 разу відносна кількість цих клітин. Зростає на 9,14 % нейтрофільно-лімфоцитарний коефіцієнт.

Таким чином, враховуючи те, що поліхроматичне видиме та інфрачервоне світло позитивно впливає на нейтрофіли та нейтрофільно-лімфоцитарний коефіцієнт, що призводить до підвищення неспецифічної резистентності організму практично здорових осіб, допускається його використання у цієї категорії осіб, але у осіб старшого віку, у яких можливий розвиток проліферативного процесу, недоцільно використовувати цей засіб.

Підсумовуючи одержані результати з вивчення впливу поліхроматичного видимого та інфрачервоного світла на показники специфічного антиінфекційного захисту та імунної резистентності, цей фізіотерапевтичний засіб необхідно використовувати тільки у осіб з імунодефіцитним станом, та з обережністю у практично здорових осіб.

Опромінення поліхроматичним видимим та інфрачервоним світлом не викликало будь-яких змін в показниках ЛП СМР різної складності у осіб з набутою короткозорістю середнього ступеня.

Абсолютні значення показників максимальної швидкості переробки інформації з диференціювання позитивних та гальмівних сигналів після опромінення поліхроматичним видимим та інфрачервоним світлом у короткозорих людей зазнали позитивних змін, так як час проходження тесту зменшився на 5,5 % (р<0,05).

При використанні в якості імуностимулятора поліхроматичного видимого та інфрачервоного світла у осіб з набутою короткозорістю середнього ступеня встановлено позитивний кореляційний взаємозв'язок між концентрацією Ig M в сироватці крові та показниками ФРНП (r=0,31).

Таким чином, десятиденне опромінення поліхроматичним видимим та інфрачервоним світлом в осіб з набутою короткозорістю середнього ступеня викликало різноспрямовані тенденції змін показників ЛП СМР різної складності, а показники ФРНП достовірно покращились, що підтверджувалось зменшенням часу, який витрачався на проходження тесту. Поряд з цим, виявлено позитивний кореляційний зв'язок між концентрацією Ig M та ФРНП (коефіцієнт кореляції склав r=0,31).

Опромінення протягом 10 днів поліхроматичним видимим та інфрачервоним світлом у практично здорових осіб не викликало змін ЛП ПЗМР, ЛП РВ1-3 та ЛП РВ2-3, що вказує на високий ступінь константи цих характеристик. Максимальна швидкість переробки інформації з диференціювання позитивних та гальмівних сигналів, яку визначали з використанням методики оцінки рівня ФРНП, після опромінення світлом також зазнала достовірних змін.

При використанні в якості імуностимулятора поліхроматичного видимого та інфрачервоного світла у практично здорових людей, яке активізує гуморальну ланку системного імунітету, було встановлено високий позитивний кореляційний зв'язок між концентрацією Ig M в сироватці та показником ФРНП (r=0,8). Останнє дає підставу стверджувати, що гуморальна ланка системного імунітету має функціональний зв'язок з діяльністю вищих відділів ЦНС та впливає на неї.

Підводячи загальний підсумок отриманих даних, можна відмітити, що активація гуморальної ланки системного імунітету опроміненням поліхроматичним видимим та інфрачервоним світлом, джерелом якого є прилад «Біоптрон-2», супроводжувалась збільшенням концентрації Ig М в сироватці периферійної крові, викликала позитивні зміни в показниках функціонального стану кори великих півкуль головного мозку. Відносно швидкісних параметрів СМР різної складності, то їх величини не зазнали змін, але спостерігались тенденції до різноспрямованих змін.