Актуальність теми. Прееклампсія - найбільш розповсюджене та небезпечне ускладнення вагітності, яке приводить до несприятливих наслідків у матері та плода, збільшує частоту невиношування вагітності та перинатальної патології, пов'язаної з нею. Вивчення цього явища залишається актуальним у сучасному акушерстві.

Частота прееклампсії складає 7,2-18 % серед усіх вагітностей. На долю цієї патології приходиться від 12,3 до 13,2 % серед причин материнської смертності, а перинатальна смертність складає 21-33,3 ‰ (І.С. Сидорова, 1996; Л.І. Іванюта, 2000; В.В. Камінський, 2006; В.О. Потапов, 2009).

Прееклампсія визнана поліетіологічним станом, якщо брати до уваги велику кількість патогенетичніх механизмів, які беруть участь в розгортанні цього ускладнення вагітності (В.В. Ветров та співавт., 2011).

Дослідження стосовно функціональної дезадаптації ЦНС як первинного механізму під час поліорганного ураження та ендотеліальної дісфункції були відображені в роботах, присвячених ішемічним ураженням головного мозку на тлі гіпертонічної хвороби (І.С. Сидорова, 1996; В.І. Черній, 2007). Проте, подібні роботи не проводились у жінок з прееклампсією. Якщо брати до уваги діагностичну роль методів функціональної оцінки ЦНС, яка виправдала себе у визначенні ураження нервної системи серед різноманітних категорій хворих, більш детальне вивчення цього механізму уявляється важливим для ранньої діагностіки, профілактики та своєчасного лікування прееклампсії (В.В. Виноградов, В.Л. Ліхванцев, В.В. Суботін, 2002).

Науковий інтерес полягає у вивченні перебігу вагітності у жінок з прееклампсією на тлі змінених показників омегаметрії, особливостей клінічного перебігу та ступеня тяжкості в залежності від рівня омега-потенціалу та психофізіологічних тестів. Незважаючи на те, що омега-потенціали несуть предиктивну роль у низці багатьох порушень (В.А. Ілюхіна, 1997), варто приділити більш пильну увагу до використання цього методу для прогнозування неврологічних ускладнень під час прееклампсії.

Вибір стандартного підходу до терапії, заснованого тільки на критеріях клінічної оцінки симптомів, не завжди досягає результату у звґязку з важкістю визначення провідної патогенетичної ланки при прееклампсії. Це призводить до тяжких ускладнень, досторкового розродження та ускладнює перинатальний прогноз для новонароджених.

У звґязку зі складністю оцінки неврологічної симптоматики, її субґєктивністю, пошук методів доклінічної діагностики залишається актуальним.

Літературні свідчення відносно цього питання дуже нечисленні, тому ця патологія потребує подальшого вивчення, що й спонукало нас до проведення нашого дослідження.

Звґязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дісертаційна робота була виконана згідно с планом НДР НДІ медичних проблем сімґї та є фрагментом комплексних тем МОЗ України «Розробити профілактичні та лікувальні технології з використанням методів трансфузіологічної гемокорекції для вагітних і породіль з ускладненим перебігом гестаційного та пуерперального періодів та їх новонароджених» (№ держ. реєстрації 0105U008708, терміни виконання 2006-2008 рр.) і «Розробити нові методи діагностики та профілактики акушерських ускладнень у жінок з прееклампсією на фоні генетично обумовлених форм тромбофілії» (№ держ. реєстрації 0109U008730, МК 10.06.06, терміни виконання 2010-2012 рр.). Автор є співвиконавцем даних тем.

Мета дослідження: підвищити ефективність ранньої діагностіки та лікування неврологічних ускладнень при прееклампсії різного ступеня тяжкості, знизити їх частоту, перинатальну захворюваність та смертність у вагітних на тлі змінених даних омегаметрії шляхом розробки та впровадження науково-обгрунтованого комплексу лікувально-діагностичних заходів.

Завдання дослідження:

1. Провести ретроспективний аналіз історій пологів жінок з прееклампсією та неврологічними порушеннями для виявлення факторів високого ризику розвитку таких ускладнень при прееклампсії різних ступенів тяжкості.

2. Вивчити наявність закономірностей змін коливань надповільних потенціалів та їх кореляцію з деякими показниками клініко-лабораторних, біохімічних, імунологічних, неврологічних, гемостазіологічних досліджень при прееклампсії різних ступенів тяжкості.

3. Розробити методику прогнозування ускладнень та ризику розвитку декомпенсації у вагітних з прееклампсією середнього та тяжкого ступеню в залежності від надповільних коливань потенціалів (омега-потенціалів), клініко-лабораторних, біохімічних, імунологічних, психо-фізіологічних методів дослідження.

4. Розробити алгоритм вибору оптимізації інтенсивної терапії для вагітних з високим ризиком розвитку неврологічних ускладень та патологічним рівнем омегапотенціалу.

5. Оцінити ефективність запропонованої схеми терапії у таких пацієнток.

Обґект дослідження: неврологічні порушення у вагітних з прееклампсією різного ступеня тяжкості.

Предмет дослідження: клінічні, неврологічні, біохімічні, імунологічні, гемостазіологічні показники, зміни коливань надповільних потенціалів у пацієнток з прееклампсією, особливості перебігу вагітності та клінічних проявів прееклампсії на тлі виявлених закономірностей змін потенціалів, ефективність діагностичних та лікувальних заходів.

Методи дослідження: загальноклінічні, клініко-лабораторні, біохімічні, імунологічні, функціональні, ультразвукові, статистичні.

Наукова новизна отриманих результатів. В роботі вперше на сучасному методологічному рівні на підставі проведеного комплексного клініко-лабораторного, імунологічного, нейрофізіологічного, функціонального та ультразвукового досліджень розроблений алгоритм оптимізації терапії прееклампсії для вагітних з високим ризиком неврологічних порушень з урахуванням змін у них омега-потенціалу. Дисертантом доповнені дані про фактори ризику розвитку неврологічних ускладнень під час прееклампсії.

Вперше отримані дані стосовно змін надповільних коливань омега-потенціалів у пацієнток з прееклампсією різного ступеня тяжкості.

Вперше отримані дані про особливості перебігу вагітності та пологів, зміни гемостазу у вагітних з прееклампсією на тлі патологічного рівня надповільних коливань омега-потенціалів.

Вперше на основі отриманих результатів розроблений диференційний підхід в залежності від ступеня тяжкості прееклампсії та рівня надповільних коливань омега-потенціалів до призначення патогенетично обгрунтованої комплексної терапії, яка включає корекцію ішемічних та дисциркуляторних явищ у головному мозку.

Вперше патогенетично обгрунтований та впроваджений комплекс діагностичних та лікувально-профілактичних заходів із застосуванням L-лізіну та тіоцетаму в лікуванні прееклампсії на тлі дисциркуляторних явищ у ЦНС та доведено, що використання цієї схеми дозволяє пролонгувати вагітність за рахунок поліпшення регуляторних взаємовідносин між ЦНС та системною гемодинамікою.

Практичне значення отриманих результатів.

Вперше для лікарів акушерів-гінекологів розроблені крітерії для виявлення вагітних високого ризику розвитку прееклампсії на тлі ураження ЦНС.

Розроблена патогенетично обумовлена комплексна терапія неврологічних порушень при прееклампсії, яка включає в себе, крім загальноприйнятої терапії, призначення L-лізіну та тіоцетаму.

Вперше розроблена методика прогнозування ризику розвитку у вагітних тяжкої прееклампсії з неврологічними порушеннями.

Розроблений для практичного застосування науково-обгрунтований комплекс діагностичних і лікувально-профілактичних заходів дозволив підвищити ефективність діагностіки та лікування прееклампсії з ураженням ЦНС, знизити частоту ускладнень вагітності та пологів у пацієнток з неврологічними порушеннями та знизити частоту перинатальних втрат.

Результати дослідження впроваджені в роботу пологового відділення міської лікарні № 3 м. Маріуполя, міському пологовому будинку № 2 м. Маріуполя, міському пологовому будинку № 5 м. Києва, Донецькому регіональному центрі охорони материнства та дитинства.

Особистий внесок здобувача. Автором були окреслені мета та завдання наукового дослідження, була сформульована концепція дослідження. На основі ретроспективного аналізу були розроблені крітерії ризику з розвитку неврологічних порушень у жінок з прееклампсією; був проведений відбір пацієнток у групи с прееклампсією та здорових вагітних у контрольну групу. Відносно до мети та завдань дослідження були обрані методи дослідження та обстеження пацієнток до та після лікування. Був проведений аналіз перебігу вагітності та пологів, клінічних проявів прееклампсії. Автором вперше була вивчена частота зустрічальності надповільних коливань потенціалів головного мозку серед жінок з прееклампсією та встановлена залежність між ними та ступенем тяжкості прееклампсії. Був розроблений та впроваджений комплекс діагностичих та лікувально-профілактичних заходів у вагітних з прееклампсією з переважним ураженням ЦНС. Самостійно були описані результати дослідження, сформульовані висновки та рактичні рекомендації.

Апробація результатів диссертації. Основні положення диссертації та результати наукових досліджень були представлені та обговорені на XII зґїзді акушерів-гінекологів України з міжнародною участю (Донецьк, 2006); міжнародній студентській конференції в секції «Акушерство та гінекологія» (Берлін, Німеччина, 2007); XXII конференції молодих вчених (Гронінген, Нідерланди, 2008); обласних науково-практичних конференціях акушерів-гінекологів (2009, 2010); засіданні Вченої ради НДІ медичних проблем сім'ї Донецького національного медичного університету ім. М. Горького (2010).

Обґєм та структура дисертації. Дисертацію викладено на 148 сторінках комп?ютерного тексту. Обґєм основного тексту складає 135 сторінок та включає вступ, огляд літератури, опис методів дослідження, три розділи власних досліджень, аналіз отриманих результатів, висновки, практичні рекомендації. Список використанної літератури включає 108 наукових публікацій, у тому числі 77 російською та українською мовами та 31 - іноземними мовами.

Робота ілюстрована 9 малюнками та 42 таблицями, які займають 29 повних сторінок.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 7 друкованих робіт, з них 4 статті у фахових журналах і збірниках, затверджених ВАК України, 1 - у медичному виданні, 2 - тези доповідей на конференціях міжнародного рівня.

Загальний зміст роботи

Матеріали та методи дослідження. Робота була проведена у п'ять етапів.

На I етапі в результаті проведеного ретроспективного дослідження 489 історій пологів жінок, вагітність яких ускладнилася прееклампсією середнього та тяжкого ступенів з неврологічними порушеннями, за період з 1999 по 2005 роки було визначено фактори ризику розвитку прееклампсії на тлі попередніх станів. Це дозволило відібрати групи для проспективного дослідження та розробити відповідний алгоритм ведення вагітності та пологів у даної категорії хворих.

Відносно до завдань дослідження були визначені критерії до включення пацієнток у дослідження: синдром вегето-судинних розладів, гіпертензивні розлади, черепно-мозкова травма (ЧМТ) в анамнезі, епілепсія, функціональна гіперпролактінемія, синдром головного болю, порушення стану судин дна ока.

Критерії виключення: підвищений рівень антитіл до фосфоліпідів мембран, стійкі органічні ураження головного мозку (ГМ) (наявність пухлин, аневризм судин), ураження ЦНС герпесвірусною інфекцією, неврологічні ускладнення на тлі ЦД, розсіяний склероз, психічні розлади, які існували до вагітності. прееклампсія неврологічний пологи вагітна

На II етапі дослідження для реалізації поставлених завдань були відібрані й обстежені вагітні з прееклампсією з групи високого ризику розвитку церебральних порушень в терміні гестації 22-41 тижня, які склали наступні групи: з ПЕ легкого ступеня - 40 вагітних; з ПЕ середнього ступеня - 86 жінок; з тяжкою ПЕ - 87 вагітних. Групу контролю склали 40 здорових вагітних. Всього було обстежено 253 пацієнтки.

На III етапі проводилась побудова математичної моделі з метою розробки інструменту прогнозування ризику розвитку неврологічних порушень у пацієнток з ПЕ. Були сформовані тестова і навчальна вибірки з 50 і 123 пацієнток з прееклампсією середнього і тяжкого ступеня. Оцінювалась ефективність запропонованої моделі.

На IV етапі групи пацієнток з прееклампсією середнього і тяжкого ступеня були розділені на дві підгрупи, кожна залежно від лікування, що проводилось: до підгрупи IС увійшли 43 вагітні з прееклампсією середнього ступеня, які отримували лікування із застосуванням нейропротективних засобів; до підгрупи IТ - 43 жінки з прееклампсією тяжкого ступеня, які отримували нейропротекторну терапію; до підгрупи IІС - 43 вагітні з прееклампсією середнього ступеня, котрі отримували лікування за наказом МОЗ України № 676; до підгрупи IІТ - 44 вагітні з прееклампсією тяжкого ступеня, які отримували лікування, згідно наказу МОЗ України № 676 від 31.12.2004 року.

Протокол оптимізованої терапії включав додатково нейропротективні засоби:

1. В/в введення розчину L-лізіну есцинату по 5 мл на 200 мл 0,9 % розчину NaСl протягом 7 днів до досягнення клінічного ефекту.

2. Тіоцетам - по 5 мл препарату, розведеного в 500 мл 5 % розчину глюкози, в/в краплинно 1 раз на добу протягом 7 днів; потім по 1 пігулці 2 рази на день протягом 20 днів.

У випадку дострокового розродження введення нейропротективних препаратів продовжувалося після нього в комплексі інтенсивної терапії.

На V, завершальному етапі проводилась оцінка ефективності лікування в групах пацієнток з прееклампсією середнього і тяжкого ступенів.

Всі жінки були обстежені згідно наказу МОЗ України № 676 від 31.12.2004 року. Також у клінічну оцінку був включений обов'язковий неврологічний огляд у невропатолога, офтальмологічний огляд. Оцінку ступеня церебральної недостатності проводили за допомогою бальної шкали коми Глазго, оцінку тонусу нервової системи - за шкалою А.М. Вейна, а також методом омегаметрії. Всім пацієнткам проводили вимір артеріального тиску на обох руках. Досліджували такі біохімічні показники: рівень глюкози крові, білірубін та його фракції, загальний білок та його фракції, АЛТ, АСТ, креатинін, сечовину. Досліджували гемостазіологічні показники крові, проводилось дослідження сечі: клінічний аналіз, дослідження добової втрати білка з сечею. Діагноз прееклампсії формували згідно діагностичних крітеріїв, відображених у наказі МОЗ України № 676 «Гіпертензивні розлади під час вагітності».

Всім пацієнткам була проведена омегаметрія, психофізіологічні дослідження, доплерометрія маткових артерій і артерій пуповини плода, кардіотокографія. Використовували апарат УЗД Medison Sonoace 8000 SE фірми “MEDISON” (Корея) і КТГ-апарат Biosys (Корея). Досліджували доплерографічні показники: індекс резистентності - ІР, пульсовий індекс - ПІ, систоло-діастолічне співвідношення - СДС. Під час реєстрації КТГ досліджували базальний ритм, кількість акцелерацій і децелерацій.

Лабораторні дослідження здійснювали в клінічній лабораторії міської лікарні № 3 м. Маріуполя, імунологічній лабораторії МСЧ комбінату ім. Ілліча м. Маріуполя, лабораторії кафедри епідеміології ДонНМУ ім. М. Горького.

При обстеженні жінок з метою виявлення аутоімунного ураження головного мозку при прееклампсії використовували реакцію імунолейколіза (РІЛ). Для проведення РІЛ проводили забір 4-5 мл венозної крові і ставили реакцію імунолейколіза із специфічними антигенами (загального мозку, кори великих півкуль, гіпоталамусу). У досліджувану пробірку вносили 0,01 мл специфічного мозкового антигену і 0,08 мл крові пацієнтки. При наявності в крові пацієнтки антитіл до відповідного мозкового антигену відбувалося розчинення (лізис) лейкоцитів. Підраховували кількість лізованих лейкоцитів в контрольній (К) і досліджуваній (Д) пробірках, а результат обчислювали за формулою: Р = (К - Д) / Д Ч 100 %. Оцінка результату: до 10 % - норма; від 10 до 20 % - слабкий ступінь аутоалергізації: від 21 до 30 % - середній ступінь аутоалергізації, більше ніж 30 % - сильний ступінь аутоалергізації.

Омегаметрію проводили у всіх групах пацієнток в термінах 22-27, 28-32, 33-41 тижнів вагітності за методикою, запропонованою В.А. Ілюхіною (1997). Для реєстрації омега-потенціалу з поверхні голови використовували одноканальний портативний підсилювач постійного струму „Омега-4”, виготовлений на підприємстві „Краснодарське ППТ”. Для реєстрації використовували рідинні, дифузні, хлорсрібряні електроди ЕВЛ-ІМЗ. Реєстрацію омега-потенціалу проводили в положенні лежачи, для імітації режиму функціонального навантаження використовували пробу, засновану на рефлексі Ашнера (рекомендації В.А. Ілюхіної, Москва, 1986). Параметри приладу: діапазон зміни напруги від -50 до +100 мВ, в смузі частот від 0 до 0,5 Гц із загальною і додатковою помилкою вимірів в інтервалі від ± 4,1 до ± 10 мВ не більше 3 %, у інтервалі від ± 10 до ± 100 мВ - не більше 2%. Запис і аналіз омегаграм проводили за допомогою програми „Омега”, встановленої на базі Windows XP Professional. Електроди для знімання потенціалу розташовували: один - в ділянці чола, а інший - в ділянці тенара кисті. Методика проведення була наступною: реєстрацію потенціалу здійснювали дискретно через інтервали по 10 секунд на протязі 10 хвилин, потім на 10-й хвилині дослідження проводили пробу Ашнера. Згідно з абревіатурою, яка використовується програмою „Омега”, проводили реєстрацію наступних показників: VФ (мВ) - рівень омега-потенціалу після виходу на плато (для омегаграм із стабілізацією потенціалу); крапка, що розділяє початковий омегапотенціал і такий після проби (для омегаграм без стабілізації омега-потенціалу) навантаження ІН (мВ) - зміна рівня омега-потенціалу після функціонального навантаження. Поряд з неврологічним обстеженням проводили наступні психофізіологічні дослідження: час складної сенсомоторної реакції на світловий подразник (ЧР, мс); швидкість переробки інформації (ШПІ, біт/с); електричний опір шкіри змінному струму (ЕОШ, кОм).

Дослідження проводили за допомогою пристрою для функціональної діагностики організму (ТУ В 25120900.001-99), що включає контролер на базі однокриштальної МІКРОЕОМ типу 1816ВЕ31, функціональних клавіш, пристрою відображення інформації (екрану - LМО4ІL), блоку виміру електричного опору шкіри, посилення і робочої панелі зі світловими індикаторами): світлодіоди типу HL1…HL8, символьний рідкокришталевий індикатор типу LМО4ІL. Контролер управляє цими індикаторами і аналого-цифровим перетворювачем. Його робота здійснюється за алгоритмом, реалізованим в програмі, що управляє, яка зберігається в постійній пам'яті пристрою. Управління цією програмою починається з моменту включення пристрою. По кожній сотні сигналів вимірювали АТ, ЧСС, ІК, АТср, ЕОШ, ЧР, ШПІ, кількість помилок в серії.

Доплерографічне дослідження проводили з 26 тижнів вагітності для кожної групи хворих. Метою дослідження було вивчення стану матково-плацентарного і фетоплацентарного кровотоку. Реєстрацію проводили в маткових артеріях з обох боків, артеріях пуповини. Кардіотокографію проводили з 31-32 тижнів вагітності. Запис здійснювали в положенні лежачи на лівому боці протягом 40-60 хвилин за стандартною методикою, реєстрацію кардіотокограм проводили кожні 3 тижні до розродження в групі здорових осіб і щодня в групах з прееклампсією середнього і тяжкого ступенів.

Статистичну обробку результатів досліджень проводили за допомогою пакету програм «Біостат» і SPSS for Windows. Для порівняння кількісних ознак використовували t-test і однобічний дисперсійний аналіз. Для аналізу якісних ознак використовували критерій чІ, двосторонній критерій Фішера. Для порівняння множинних груп був використаний дисперсійний аналіз. Величина р<0,05 в нашому дослідженні вважалася статистично значимою.

Результати власних досліджень та їх обговорення. За даними ретроспективного аналізу було встановлено, що чинниками переважного ураження ЦНС у жінок з прееклампсією є: хронічна артеріальна гіпертензія - у 25,77±3,21 %, функціональна гіперпролактінемія - у 8,80±0,02 %, прееклампсія в анамнезі - у 6,54±0,56 %, ЧМТ в анамнезі - у 5,90±0,21 %, епілепсія - у 3,60±0,01 % пацієнток.

Неврологічні порушення були виявлені у 61,2±4,8 % пацієнток з ПЕ середнього ступеня і у 95,8±11,6 % пацієнток з тяжкою ПЕ. Найчастіше зустрічались патологічні аксіальні рефлекси. При клінічній оцінці хворих більше уваги приділяється оцінці стану судин очного дна і функції зору (обстежено невропатологом 62 % пацієнток, окулістом - 91 % хворих). Неврологічну оцінку в середньому проводили на 3,6±1,2 добу. Повторну неврологічну оцінку отримала лише третина пацієнток (35 %). Середній термін розродження в групах з ПЕ середнього та тяжкого ступеня склав 37,1±1,1 і 34,2±0,6 тижнів відповідно. Частота оперативного розродження в 6 разів перевищувала частоту даного способу розродження у здорових вагітних. Найчастіше для лікування ПЕ були призначені магнезіальна терапія, ніфедіпін, метілдопа.

Таким чином, необхідно відзначити, що мала місце недооцінка як самої симптоматики, так і її тяжкості у пацієнток з ПЕ, невчасна оцінка симптомів, що розвинулися, або найбільш маніфестних форм поразки ЦНС. Використання основних засобів терапії, вказаних в наказі № 676 МОЗ України «Гіпертензивні розлади під час вагітності», очевидно, не дало бажаного ефекту, тривалість терапії і середній термін вагітності під час розродження не пояснюють такої пролонгації. Аналіз цих даних дозволив окреслити коло питань для подальшого дослідження.

На II етапі дослідження проведене нами проспективне обстеження пацієнток показало, що ПЕ розвивається найчастіше в терміні 28-32 і 33-41 тижнів вагітності, на долю тяжких форм в терміні 22-27 тижнів випало лише 12,8 % (11 випадків) ПЕ середнього ступеня і 4,6 % (4 випадки) тяжкої ПЕ. Групи були однорідні за віком. Першовагітних пацієнток в групі з ПЕ середнього і тяжкого ступеня було 43 (50,0±2,4 %) і 44 (50,7±1,4 %) відповідно, в контрольній групі цей показник склав 50,0±2,5 % (20 вагітних).

При аналізі гінекологічної патології серед досліджуваних груп найчастіше зустрічалися запальні захворювання жіночих статевих органів і асоційована з ними патологія (ерозія шийки матки й порушення менструального циклу). Мимовільне переривання вагітності, безпліддя (у тому числі й вторинне) достовірно однаково часто зустрічалися в групі з ПЕ середнього і тяжкого ступеня (р>0,05). Даний спектр гінекологічної патології був відсутній у пацієнток групи контролю. У групах жінок з ПЕ спостерігалася висока частота соматичної патології (інфекційні захворювання нирок, патологія щитовидної залози).

Термінові пологи в анамнезі мали 36 (41,9 %) жінок з ПЕ середнього ступеня і 36 (41,3 %) жінок з тяжкою ПЕ. Передчасні пологи в анамнезі були у 7 (8,1 % ) жінок з ПЕ середнього ступеня і у 8 (9,2 %) жінок з тяжкою ПЕ, у 1 (2,5 %) жінки з групи контролю. Пологи закінчилися операцією кесаревий розтин у 9 (10,5 %) жінок з ПЕ середнього ступеня і у 9 (10,3 %) жінок з тяжкою ПЕ, в групі контролю серед 20 повторнонароджуючих жінок кесаревих розтинів не було. ЗВУР плода зустрічалась з однаковою частотою в групах (4,5±0,4 і 4,7±0,6 % відповідно). Термінові і передчасні пологи, мертвонародження в анамнезі відмічалися в групах з однаковою частотою (у всіх випадках р>0,05). Всі випадки мертвонародження були обумовлені перенесеною тяжкою прееклампсією й передчасним відшаруванням нормально розташованої плаценти.

Дослідження функції імунітету включало визначення рівня інтерлейкінів і рівня РІЛ з мозковими антигенами і антигенами до зони гіпоталамусу. Нами були вибрані інтерлейкіни наступних груп: ИЛ 1, 6, 10 і ФНП. Вибір прозапальних медіаторів обгрунтований їх участю в реакції генералізованого ендотеліозу (Robert N. Mclay, 2000). З протизапальних цитокінів ІЛ-10, згідно даних літератури, має протективну протиішемічну дію на ЦНС (S. Patole, 2002).

Із збільшенням ступеня тяжкості поразки ЦНС, за даними клінічного дослідження, звертало на себе увагу зростання активності прозапальної ланки імунітету й пригнічення протизапальної. Тяжка ПЕ у поєднанні з неврологічними порушеннями супроводжувалася високими рівнями прозапальних цитокінів (перевищення рівня ІЛ-1 в 2,6 рази і рівня ІЛ-6 в 4,1 рази в порівнянні з групою контроля) і зниженням рівня ІЛ-10 (різниця між групами тяжкої ПЕ і групою контроля склала більше 2 разів). У наших дослідженнях первинне вогнище поразки ГЕБ виникало в зоні гіпоталамічної ділянки. Мабуть, це обумовлено фізіологічно підвищеною проникністю ГЕБ в цьому місті (Т.І. Белова, 1986; І.О. Беляєв, 1999). Клінічно це виявлялося у зростанні титру антитіл до тканини гіпоталамусу серед пацієнток з найбільш ранніми церебральними проявами ПЕ (ТДЕ I-II ст.).

На тлі прогресування ступіня тяжкості ПЕ відзначалася наступна динаміка в лейкоцитарній формулі: збільшення лейкоцитозу з перевагою рівня нейтрофільних гранулоцитів і зниженням рівня лімфоцитів і моноцитів, що відображало процеси пригнічення імунітету при ПЕ. ЛІІ, як сумарний показник змін у формулі крові, який відображає напруженість клітинної ланки імунітету, збільшувався із зростанням тяжкості ПЕ. Різниця рівня ЛІІ між групою контролю і тяжкої ПЕ склала 14 разів, трикратне перевищення спостерігалося між групами з ПЕ тяжкого і середнього ступенів. Лише у групах з тяжкою ПЕ відзначалася поява юних форм лейкоцитів як передвісник крайньої напруги білого паростка крові. З найбільшою частотою у жінок з ПЕ тяжкого ступеня кількість юних нейтрофілів в крові фіксувалася в період дослідження 28-32 тижні, що, ймовірно, було проявом найбільш повноцінної відповіді клітинної ланки в цей період часу.

Неврологічні порушення у пацієнток з ПЕ. У всіх групах з ПЕ середнього і тяжкого ступеня відмічалося зниження оцінок за GCS. Показники в групі тяжкої ПЕ були знижені в 1,6 рази. Різке зрушення ІК більше ніж удвічі при порівнянні між групами пацієнток з ПЕ середнього і тяжкого ступеня було обумовлено збільшенням рівнів діастолічного АТ, уповільненням серцевого ритму. Це, на наш погляд, свідчило про глибоку дезорганізацію, пригнічення симпато-адреналової системи. Під час дослідження неврологічного статусу у цій категорії пациєнток було встановлено, що більшість порушень входило до синдрому токсико-дисциркуляторної енцефалопатії (ТДЕ):

1) Симптоми поразки пірамідних шляхів носили характер появи патологічних рефлексів (орального автоматизму, патологічних кистьових та ступневих рефлексів). Проте в групах пацієнток з ПЕ середнього та тяжкого ступеня патологічні ступневі рефлекси переважали над патологічними кистьовими рефлексами, що розцінювалось нами як прогресування поразки ЦНС (наростання набухання-набряку головного мозку).

2) Поява у даної групи пацієнток неспецифічних симптомів вегетальгії свідчила про наявність ТДЕ II-III ступеня. Клінічно це проявлялося болями у верхній половині тулуба, плечовому поясі, шийно-лицьовій ділянці і свідчило про маніфестацію церебральних ускладнень.

3) Переважним офтальмологічним симптомом було звуження артерій очного дна, що спостерігалося у 93,1 % пацієнток з тяжкою ПЕ і у 79,1 % пацієнток з ПЕ середнього ступеня. Скороминущі порушення зору в групі ПЕ середнього ступеня зустрічалися в 10,5 % випадків, в групі з тяжкою ПЕ - в 27,6 %. У 2 (2,3 %) пацієнток з ПЕ тяжкого ступеня було відмічено локальне відшарування сітківки ока на тлі гіпертензії.

Психофізіологічні дослідження і омегаметрія у пацієнток з ПЕ. Достовірної різниці між вихідним рівнем омега-потенціалу у пацієнток з ПЕ легкого ступеня і групою контролю в першому періоді (22-27 тижнів) дослідження знайдено не було. Проте при проведенні проби з функціональним навантаженням було відмічено, що дані груп з ПЕ і контролю достовірно відрізнялися: в групі з легкою ПЕ омега-потенціал був нижчий (0,96±0,33 мВ проти 1,19±0,23 мВ в контрольній групі). Рівень градієнту зміни потенціалу серед пацієнток з ПЕ середнього ступеня склав 0,6 від рівня контролю, у пацієнток з тяжкою ПЕ - 0,4 від рівня контролю. Необхідно врахувати той факт, що в роботах з реєстрації омега-потенціалу при різних видах порушень ЦНС рівні коливань менше ніж 1 мВ оцінювалися як результат пригнічення можливості перебудови функціонування НС (І.Б. Заболотських, 2002). У другому періоді дослідження, серед вагітних в терміні 28-32 тижнів даний патерн зміни омега-потенціалу також отримав підтвердження.

Фізіологічно на протязі вагітності серед жінок в групі контролю зберігалася тенденція до підвищення вихідного рівня омега-потенціалу і фізіологічні зміни у відповідь на функціональне навантаження. Подібна тенденція зберігалася і в групі пацієнток з ПЕ легкого ступеня. Проте вже в другому триместрі вагітності функціональне зрушення потенціалу в групах з ПЕ демонструє ареактивність, що відображає зниження адаптаційних можливостей ЦНС на стрес-дію (табл.).

Таблиця 1 Показники психофізіологічного дослідження в групах обстежених вагітних

Примітки: * - різниця з контрольною групою достовірна (р<0,05); 1 - різниця з групою легкої ПЕ достовірна (р<0,05); 2 - різниця з групою ПЕ середнього ступеня достовірна (р<0,05); 3 - різниця між групами ПЕ тяжкого і легкого ступеня достовірна (р<0,05).

Найбільш чутливим, раннім критерієм є зміна у бік зменшення градієнту омега-потенціалу після функціонального навантаження - зміни реєструються вже у пацієнток з ПЕ легкого ступеня в першому періоді дослідження. Найбільш істотні зміни психофізіологічних показників реєструвались за такими показниками, як ЧР, ШПІ і кількість помилок. Дані імпедансу шкіри мали незначні відмінності в групах з ПЕ легкого ступеня і контролем. У групах з ПЕ середнього і тяжкого ступеня реєструвалися низькі у порівнянні з контрольною групою показники імпедансу шкіри у всіх періодах дослідження (див. табл.).

Взаємозв'язок рівня омега-потенціалу, психофізіологічних показників з клінічними даними у жінок з прееклампсією. Нами було проведено вивчення ролі омега-потенціалу як маркера церебральних порушень і взаємозв'язку психофізіологічних показників з параметрами неврологічного статусу пацієнток з ПЕ. Зміни психофізіологічних показників відбувалися сінхронно до зростання патологічних змін з боку нервової системи. До кореляційного аналізу в групах відібрані всі показники омегаметрії і психофізіологічних досліджень, основні неврологічні симптоми і деякі клінічні дані, що є визнаними критеріями діагностики ПЕ, а також деякі показники імунограми, що мають значення як маркери пошкодження нервової тканини.

Сильна позитивна кореляція була відмічена між показниками омегаметрії і оцінками за шкалою коми Глазго (r = +0,90; r = +0,98), виражений негативний взаємозв'язок - з появою стійкого вираженого головного болю (2 бали за нашою шкалою самооцінки) (r = -0,78; r = -0,88), рефлексу Бабінського (r = -0,92; r = -0,91) і симптому Керніга (3 бали за нашою шкалою оцінки вираженості симптому) (r = -0,90; r = -0,79) - показників виражених церебральних порушень. Серед психофізіологічних досліджень висока кореляція була відмічена з такими показниками, як ступінь свідомості пацієнток (оцінка за GCS менше ніж 15 балів) і головний біль. Солярні симптоми, такі як біль в епігастрії, симптоми головного болю корелювали у високій мірі з показником імпедансу шкіри (r = -0,82; r = -0,94). Згідно з отриманими даними, виражена лінійна залежність показників омегаметрії і психофізіологічних параметрів спостерігається лише з рівнем діастолічного тиску (r = -0,79; r = -0,86). Помірно виражений негативний взаємозв'язок був зареєстрований між показником опору шкіри і показниками олігурії і креатиніну. Аналіз взаємодії між чинниками показав сильні зв'язки між всіма показниками. В ході дослідження не було відмічено переконливого взаємозв'язку між показником імпедансу шкіри і рівнем ФНП (r = -0,32).

На III етапі була побудована математична модель прогнозування неврологічних порушень у пацієнток з ПЕ. Для побудови цієї моделі нами були проаналізовані 173 історії пологів пацієнток з ПЕ середнього тя тяжкого ступенів, які увійшли до проспективного дослідження. На підставі отриманих даних була побудована множинна регресійна модель ризику розвитку тяжкої ПЕ з ураженням ЦНС у цього контингенту жінок залежно від значення 154 показників. Враховували дані анамнезу, особливості перебігу вагітності, дані лабораторних і додаткових методів дослідження, дані спеціальних обстежень (омегаметрія, психофізіологічні показники).

Після вивчення цієї моделі була проведена оптимізація порогу прийняття - відкидання (ROC). Для виявлення чинників, найбільшою мірою пов'язаних з ризиком розвитку тяжкої ПЕ з неврологічними порушеннями, був проведений відбір найбільш значущих ознак. Для проведення відбору використовували генетичний алгоритм (Ю.Е. Лях, 2004).

В результаті застосування алгоритму було відібрано 7 ознак: дані рівня омега-потенціалу після функціонального навантаження (X1), застосування нейропротекторнів засобів (X2), рівень лейкоцитозу у терміні 28-32 тижнів (X3), кількість юних нейтрофілов у терміні 28-32 тижнів, Г/л (X4), рівень показника ШПІ у терміні 28-32 тижнів, біт/с (X5), рівень показника ка ЧР, мс (X6), кількість помилок у серіях досліджень, n (X7).

На цьому наборі факторних ознак була побудована модель прогнозування ризику розвитку неврологічних порушень під час ПЕ:

Y=0,080ЧX1+0,20ЧX2+0,067ЧX3+0,60ЧX4+0,068ЧX5+0,014ЧX6+0,063ЧX7+0,7

Після вивчення цієї моделі була проведена оптимізація порогу прийняття - відкидання, критичне значення ROC склало Ycrit=0,312. У разі, коли значення Y< Ycrit, прогноз сприятливий; інакше - несприятливий. Тобто у разі, коли результат розрахунків в межах побудованої моделі перевищує або дорівнює критичному, прогнозується розвиток неврологічних порушень під час ПЕ середнього або тяжкого ступеня. Чутливість загальної моделі на навчальній вибірці склала 99,6 % (95 % ДІ 90,6-100 %), а специфічність - 100 % (ДІ 90,9-100 %), на тестовій вибірці чутливість моделі склала 81,5 % (95% ДІ 63,8-94,0 %), специфічність - 84,4 % (95 % ДІ 76,4-91,0 %).

Чутливість і специфічність моделі на навчальній і тестовій вибірках статистично значимо не розрізнялися (p=0,64 і p=0,52, відповідно при порівнянні за критерієм чІ), що є підтвердженням її адекватності. Додавання цієї оцінки до вже відомих критеріїв дозволяє почати застосування лікувальних методів, здатних поліпшити результат стану пацієнток з ПЕ тяжкого ступеня.

На IV етапі групи вагітних з ПЕ середнього і тяжкого ступеня були розділені залежно від отримуваної терапії. На фоні терапії, що проводилася, серед пацієнток з ПЕ середнього ступеня відзначалося зниження систолічного індексу, збільшення ударного індексу, зниження систолічного і діастолічного АТ, уповільнення серцебиття. Діастолічний тиск знизився в групі IC на 21 % від початкового, в групі IIC було зафіксовано підвищення АТ на 10 %. У групі IT відмічалося незначне зниження АТ на 5 % від початкового, в групі IIT - на 10 %. Зниження частоти серцебиття було відмічене лише в групах IC і IT; на тлі лікування в цих групах аритмій, екстрасистолій зафіксовано не було. У групах IIC, IIT частота аритмій склала 8 % (7 випадків).

Показники червоної крові в групах практично не змінилися. Були відмічені вищі рівні лейкоцитозу в групах IIC і IIT (10,9±1,0 і 14,1±11,4 Г/л відповідно) в порівнянні з групами IC і IT (8,8±0,4 і 11,6±3,1 Г/л відповідно). У групах тяжкої ПЕ відмічалось зростання рівня загального білка на 17,9 % у групі IT і на 12,3 % у групі IIT. Проте альбуміно-глобулінове співвідношення було різним: у групі IT було зафіксоване помірне зниження рівня б-глобулінів і збільшення рівня в-глобулінів, при помірному (на 24 %) підвищенні рівня г-глобулінів. У групі IIT спостерігалося зниження рівня б-глобулінів удвічі і збільшення рівня в-глобулінів у 1,5 рази, значення г-глобулінів подвоїлося.

Терапія, що проводилась, не приводила до істотних змін в основних біохімічних показниках. У групі IC було відмічено зниження рівня АЛТ, АСТ, ЛФ, загального білірубіну. У групі IIC рівень загального білірубіну трохи перевищив показники до лікування. Відбувалося зниження рівня ЛФ: у групі IC воно склало 10 %, у групі IT - 33,5 % від рівня до лікування; у групі IIC рівень ЛФ після лікування склав 30,4 % і в групі IIT - 16 % від рівня перед проведенням терапії.

Було відмічено зниження діурезу в групі IIT і відсутність змін його в групі IIC; у групі IT діурез збільшився в 1,5 рази. Між групами IC і IIC були зафіксовані відмінності в кількості білка в разовій порції сечі (удвічі менше в групі IC). Значимі зміни стосувалися груп з тяжкою ПЕ: висока питома вага в групі IIT (1029,0±0,2 г/л) в порівнянні з групою IT (1020,7±2,3 г/л) у поєднанні із зменшенням діурезу і збільшенням кількості білка в разовій порції сечі (рівень білка в групі IIT перевищував в 6 разів цей рівень в групі IT) і збільшенням показників креатиніну (91,7±8,7 мкмоль/л), очевидно, були результатом прогресування ішемії в нирках.

У групах жінок з ПЕ, які отримували лікування за оптимізованим протоколом, відмічалося зменшення кількості РФМК, ПДФ, скорочення часу згортання крові. У групах IIC і IIT були відмічені зростання рівня ПДФ (на 9 % в обох групах) на відміну від груп IC і IT. Час згортання за Лі-Уйатом в групі IIT зменшився на 16,7 % (612,7±43,1 с), у групі IT - на 25,4 % (545,6±38,5 с).

Застосування нейропротекторних препаратів додаткового до основного протоколу позитивно вплинуло на показники, що характеризують стан плода та фетоплацентарного комплексу. У групі IC відмічалося збільшення базального ритма, кількості й амплітуди акцелерацій; навпаки - базальний ритм серед пацієнток групи IIC трохи знизився, зменшилась кількість акцелерацій. У групах з тяжкою ПЕ відмінності були ще значимішими: кількість акцелерацій в групі IT склала 4,0±0,5 (збільшилася), у групі IIT - 3,0±0,3 (зменшилася). Кількість децелераций в групі IIT залишилася без змін після лікування, в групі IT зменшилася більш ніж удвічі.

Поряд з прямими ефектами терапії оцінювався і вплив оптимізованого протоколу на показники стану новонароджених. Маса доношених новонароджених з групи IC була в середньому більше маси доношених дітей з групи IIC на 232,0±13,6 г, а недоношених - на 389,2±10,6 г. Маса доношених дітей з групи IT була в середньому більша на 93,0±5,9 г, а недоношених - на 376,9±17,4 г.

Оцінка новонароджених за шкалою Апгар на 1-й хвилині в основній групі була в середньому на 0,5-0,7 бали вище, ніж у дітей з групи порівняння. На 5-й хвилині для доношених новонароджених з групи IC середня оцінка була вища на 1,5 бали. Діти з групи IT (доношені й недоношені) отримали на 0,8 і 0,7 бали відповідно більшу оцінку, ніж діти з групи IIT. Нижчі масо-ростові показники серед новонароджених групи порівняння пов'язані з вищою питомою вагою недоношених новонароджених (83,7 % для групи IIC і 81,8 % для групи IIT) і, відповідно, передчасних пологів.

Середній термін розродження в групі IC був на 2,9 тижнів більше, ніж в групі IIC; в групі з тяжкою ПЕ в основній групі термін розродження був більший на 2,3 тижні. Оперативне розродження жінкам групи порівняння з ПЕ середнього і тяжкого ступеня проводилося в 2 рази частіше. У структурі показань для оперативного розродження провідне місце займала ПЕ, яка не піддавалася корекції. За цим показанням було прооперовано 5 (11,6 %) жінок з групи IC і 13 (30,2 %) жінок з групи IIC, а також кожна четверта жінка з групи IT (25,4 %) і 17 (38,6 %) жінок з групи IIT. Наступним показанням до кесаревого розтину було передчасне відшарування плаценти у 2 (4,6 %) пацієнток з групи IT, 4 (9,0 %) - з групи IIT і 3 (7 %) - з групи IIC. Гострий дістрес плода в групі IT не зустрічався, в групах IC і IIC зустрічався з рівною частотою і склав по 1 (2,3 %) випадку. Екстрагенітальна патологія в групах зустрічалася з однаковою частотою і, як показання до оперативного розродження, була наступною: ГБ III ступеня - 2 випадки, 3 випадки патології зору (відшарування сітківки ока) і 1 випадок відшарування сітківки ока у жінки в дану вагітність.

Як показали отримані нами дані, пологи у жінок на тлі змінених показників реактивності ЦНС частіше протікають патологічно, із змінами, що диктують необхідність оперативного розродження. Аналіз перинатальних результатів виявив, що в основній групі народилося живими 85 дітей, що склало 98,8±1,2 %, у групі порівняння - 86 дітей (98,8±0,6 %). Обидва випадки мертвонародження спостерігалися в групі серед недоношених дітей.

Рання неонатальна смертність спостерігалася в обох групах: у основній групі вона склала 1 випадок (11,7 ‰), в групі порівняння - 4 випадки (46,5 ‰). Основними причинами були: глибока недоношеність, вторинні геморагічні зміни в ЦНС, ішемічні поразки в ЦНС (по 1 випадку). Перинатальна смертність в групах склала: 23,2 ‰ - в основній групі й удвічі більше - 57,4 ‰ у групі порівняння.

Вплив запропонованого комплексу лікувальних заходів на стан ЦНС, показники омегаметрії, психофізіологічні дослідження. Оцінка результатів лікування в групах продемонструвала, що в основній групі (у підгрупі IC) оцінка за шкалою коми Глазго наближалася до нормальних показників - 14,6±0,4, на відміну від підгрупи IIC - 12,6±0,6; значне зростання показника було відмічене в підгрупі IT - на 4,2 бали (13,6±0,7), тоді як в підгрупі IIT- збільшення склало всього 0,7 бали. Підвищення оцінок відбувалося за рахунок балів поліпшення мовних реакцій.

Проведення терапії вело до зниження рівня АТ, зміни регуляторної складової ЦНС, зміни вегетативного балансу. Відбувалося збільшення показника ІК. В основній групі його рівень серед пацієнток з ПЕ середнього ступеня характеризувався ейтонією (ІК -5,4±0,6), збільшення значення ІК склало 3,5 рази від його рівня до лікування. У групі IIC збільшення рівня ІК також спостерігалося, проте лише в 1,25 рази, і результати ІК залишалися, як і раніше, низькими і характеризували стан помірної ваготонії (ІК -16,4±3,2). Подібні результати були відмічені в групі IT: збільшення рівня ІК в 3,2 рази, що склало - 11,3±1,6, в групі IIT збільшення рівня ІК в 1,3 рази, що склало -24,6±3,7.

У неврологічному статусі пацієнток були зафіксовані наступні зміни: зниження ступеня виразності рефлексів орального автоматизму та аксіальних рефлексів; зменшення симптомів вегетальгії; зменшення явищ гіперрефлексії, нормалізація сухожильних рефлексів.

Враховуючи міру виразності відхилень у фізіологічних, а також ступінь прояву патологічних рефлексів, було відмічено, що в результаті лікування доля виражених і вкрай виражених проявів цих рефлексів в основній групі істотно зменшилась. Тяжкі прояви рефлексів орального автоматизму (хоботковий, Бехтерєва і.т.п.) виявлялися лише серед пацієнток групи порівняння.

Зникнення виражених проявів головного болю у 4 пацієнток з основної групи і у 5 з групи порівняння можна пояснити проведенням антигіпертензивної і протинабрякової терапії, що усувало дисциркуляторні й застійні явища. У невеликої кількості пацієнток групи IT і IIT (2,3±0,1 і 2,3±0,2 % відповідно) відсутність динаміки, на нашу думку, була пов'язана з особливостями перцепції болю (аферентні рецептори в судинах мозкових оболонок і твердій мозковій оболонці) і відсутністю субстрату дії як для антигіпертензивної, так і для ноотропної терапії. Солярний біль в епігастрії зустрічався лише у 3 пацієнток групи IIT (6,8±0,4 %). Всі пацієнтки з прееклампсією були оглянуті офтальмологом повторно в першу добу після встановлення діагнозу і в першу добу після закінчення основного блоку терапії, для тяжкої ПЕ - наступної доби після розродження. В обох групах відмічалося зменшення ступеня виразності спазму артерій очного дна. У групі з ПЕ середнього ступеня ці зміни носили більш виражений характер (зменшення міри виразності у пацієнток групи IC в 1,7 рази (46,5±7,7 %) і у пацієнток з групи IIC - в 1,3 рази (61,54±4,9 %). У групі з тяжкою ПЕ зменшення було в 1,3 рази в групі IT і в 1,2 рази в групі IIT відповідно. Набряк соска зорового нерву зустрічався вдвічі частіше у пацієнток з групи IIC (25,6±6,3 %), ніж у пацієнток з групи IC, і в 1,7 рази частіше в групі IIT у порівнянні з групою IT (45,5±4,0 і 25,6±2,7 % відповідно). Скороминущі порушення в групах після лікування зустрічалися лише в групі з тяжкою ПЕ, частіше в 1,7 рази в групі IIT (15,9±4,0 проти 9,3±0,2 % відповідно). Частота петехіальних крововиливів залишалася без змін до та після лікування в групах, і достовірних відмінностей між групами знайдено не було. У кожній групі з тяжкою ПЕ був відмічений один випадок локального відшарування сітківки.

Після проведеного лікування результати в групах розподілилися таким чином. Рівень VФ виріс в групі IC в два рази і склав -25,7±3,21 мВ, що наближалося до фізіологічного рівня, в групі ІІС це співвідношення склало 1,5 рази (-19,9±1,9 мВ). У групі IT зростання відмічалося в 1,8 рази (-19,3±2,2 мВ), в групі IIT - в 1,4 рази (-14,6±2,7 мВ). Градієнт потенціалу ІН після лікування в групі IC виріс в 3,3 рази до середньофізіологічного рівня (1,46±0,15 мВ), в групі IT - в 4 рази (1,22±0,09 мВ). У групі IIC величина IH залишалася в межах мінімальної 0,56±0,05, з незначними змінами після лікування, в групі IIT достовірних відмінностей між рівнем IH до і після лікування знайдено не було.

Скорочення часу реакції в групах IC і IT було відмічено в 1,7 і 1,6 рази відповідно, в групах IIC і IIT це співвідношення склало 1,1 і 1,2 рази до рівня до лікування відповідно, тобто пацієнткам групи порівняння було необхідно більше часу для того, щоб відреагувати на світловий подразник. Показник ШПІ в групі IC після лікування збільшився в 1,7 рази (12,1±0,24 біт/с), в групі IT - в 1,3 рази (9,9±0,3 біт/с). Навпаки, показник ШПІ знизився в підгрупі IIC в 1,3 рази (5,90±0,33 біт/с), що було в 2 рази менше результатів в групі IC. У пацієнток групи IIT цей показник в порівнянні з пацієнтками групи IT був менший в 1,6 рази (6,0±0,4 біт/с). Кількість помилок в групах жінок з ПЕ, які отримували ноотропи і L-лізін, знизилася в 4 рази в основній групі і в 2 рази в групі порівняння. ЕОШ в основній групі зростав після лікування, в групі порівняння продовжувалось його зниження. В групі IIC він складав 0,6 від рівня в групі контроля (17,6±3,8 кОм), в группі IIT 0,5 від рівня в групі контроля (15,4±1,1 кОм), у той самий час, як у групі IC після лікування він наближався до показників контрольної групи, а в групі IIT складав 0,85 рівня контрольної групи (27,8±4,2 кОм).

Оцінюючи клінічну ефективність запропонованого нами підходу до лікування пацієнток з прееклампсією, було відзначено, що додаткове включення тіоцетаму і L-лізіну есцинату до комплексу лікувальних заходів у пацієнток з ПЕ і патологією ЦНС дозволяє досягти регресу неврологічної симптоматики - зниження ступеня вираженості рефлексів орального автоматизму в 6 разів у пацієнток з ПЕ середнього ступеня і в 2 рази у пацієнток з тяжкою ПЕ; повного регресу симптомів вегетальгії; зменшення явищ гіперрефлексії, нормалізації сухожильних рефлексів в 3,5 і в 6 разів у пацієнток з ПЕ середнього і тяжкого ступеня ПЕ відповідно; зменшити частоту переходу ПЕ середнього ступеня у тяжку у 19,7 % пацієнток; дозволяє пролонгувати вагітність на 3,1±0,7 тижнів у пацієнток з ПЕ середнього ступеня і на 2,1±0,4 тижні у пацієнток з тяжкою ПЕ; знизити показники перинатальної смертності в 2 рази.

Висновки