Обґрунтування нових клінічних підходів до відновлення каріозних порожнин

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ імені П. Л. Шупика

УДК 616.314-002-08-036

ОБґРУНТУВАННЯ НОВИХ КЛІНІЧНИХ ПІДХОДІВ ДО ВІДНОВЛЕННЯ КАРІОЗНИХ ПОРОЖНИН

14.01.22 - стоматологія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

хачатурова каріне мануківна

Київ 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі пропедевтичної стоматології Донецького національного медичного університету імені М. Горького МОЗ України

Науковий керівник: доктор медичних наук, доцент Удод Олександр Анатолійович, Донецький національний медичний університет імені М. Горького МОЗ України, кафедра пропедевтичної стоматології, завідувач

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Борисенко Анатолій Васильович, Національний медичний університет імені О.О. Богомольця МОЗ України, кафедра терапевтичної стоматології, завідувач

доктор медичних наук, професор Каськова Людмила Федорівна, Вищий державний навчальний заклад України «Українська медична стоматологічна академія» МОЗ України, кафедра дитячої терапевтичної стоматології з профілактикою стоматологічних захворювань, завідувач

Захист відбудеться «22» березня 2011 р. о 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.613.09 при Національній медичній академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика МОЗ України за адресою: 04050, м. Київ, вул. Пимоненка, 10А.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика МОЗ України за адресою: 04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 9.

Автореферат розісланий “18” березня 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О. М. Дорошенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У сучасній стоматології широко використовують реставраційні матеріали світлового твердіння, які дають можливість відновлювати форму, функції та естетичні характеристики зубів, уражених карієсом (Николишин А. К., 2001; Борисенко А. В., 2002; Николаев А. И., Цепов Л. М., 2005; Белоклицкая Г. Ф., 2008). Клінічна ефективність застосування таких матеріалів та адгезивних технологій, за даними різних авторів, є достатньо високою, але навіть при цьому проблему відновлення каріозних порожнин на контактних поверхнях зубів не можна вважати до кінця вирішеною (Баум Л., 2005; Луцкая И. К., 2008; Trushkowsky R., 2008). Найбільша кількість незадовільних результатів лікування карієсу реєструється після відновлення порожнин саме зазначеної локалізації, особливо в зубах бічної групи (Теrry D. A., 2005; Рехачев В. М. 2006; Лобовкина Л. А., 2010).

Складність реставрації контактних поверхонь бічних зубів змушує шукати нові клінічні підходи, розробляти адаптовані до цих завдань технології використання вже відомих матеріалів, змінювати їх склад і характеристики, удосконалювати методики їх застосування, створювати спеціальні пристрої для забезпечення якісного відновлення каріозних порожнин такої локалізації та міжзубних контактних пунктів тощо (Радлинский С. В., 2007; Салова А. В., 2008; Саббах Д., 2009; Garcia A. R., 2009; Лоув Р. А., 2010).

Незважаючи на досягнення останніх років у згаданих напрямках, кількість ускладнень, які виникають після відновлення, продовжує, на жаль, залишатися значною. Причинами ускладнень, які найбільш часто зустрічаються та до яких слід віднести дефекти контактного пункту між сусідніми зубами, порушення крайового прилягання матеріалу і розвиток вторинного карієсу, є, на думку більшості авторів, труднощі із забезпеченням повноцінної крайової адаптації реставраційного матеріалу світлового твердіння на приясенній стінці каріозної порожнини та якісної його полімеризації внаслідок значних втрат світлового потоку фотополімеризаційних пристроїв (Неспрядько В. П., 1998; Perinka L., 2002; Joffe E., 2002; Николаенко С. А., 2004; Кондит М., 2007; Хиора Ж. П., 2008). У клінічній практиці для полімеризації матеріалів світлового твердіння звичайно використовують галогенові і, з недавнього часу, світлодіодні фотополімеризатори (Грютцнер А., 2005; Эстров Е. Н., 2006; Chan D. C., 2008). Висока вихідна інтенсивність світлового потоку світлодіодних пристроїв у порівнянні з галогеновими і можливість застосування різних відносно нових реставраційних матеріалів світлового твердіння з орієнтовно високими світлопровідними властивостями змушує шукати шляхи вирішення зазначеної проблеми саме в цьому напрямку.

Термін функціонування будь-якої реставрації визначає її якість, для оцінки якої необхідна відповідна система. Існуючі в даний час клінічні системи для оцінки якості реставрацій зубів охоплюють безліч критеріїв, властивостей, характеристик реставрацій, проте жодна з них не має за мету оцінку стану відновлення саме на контактних поверхнях зубів і жодна з них не підходить для цього повною мірою ( Макеева И. М., 1997; Ryge G., 1998; Хаустова Е. А., 1999; Железницких М. В., 2000). Особливі клінічні умови, в яких функціонують такі відновлення, диктують, з нашої точки зору, необхідність розробки системи клінічних критеріїв, адаптованих до оцінки відновлень каріозних порожнин на контактних поверхнях зубів.

Таким чином, проблема пошуку та обґрунтування нових клінічних підходів до відновлення каріозних порожнин на контактних поверхнях бічних зубів, об'єктивної оцінки та оптимізації якості, ранньої діагностики ускладнень і збільшення терміну повноцінного функціонування таких реставрацій є актуальною, але не до кінця вирішеною. Обґрунтований вибір відновлювальних матеріалів світлового твердіння і пристроїв для їх полімеризації, впровадження модифікованих додаткових аксесуарів для забезпечення мінімізації втрат світлового потоку фотополімеризатора в ході проведення реставрацій і своєчасна адекватна їх оцінка дозволять суттєво зменшити кількість ускладнень відновлень такої локалізаціі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є фрагментом планових наукових тем кафедри пропедевтичної стоматології Донецького національного медичного університету ім. М. Горького «Комп'ютерні технології у реконструктивній стоматології» (№ держреєстрації 0105U008729) та «Клініко-лабораторне обгрунтування квалітологічних підходів у реставраційній стоматології» (№ держреєстрації 0109U008735). Автор є безпосереднім виконавцем окремих фрагментів зазначених тем.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження - зменшення кількості ускладнень реставрацій каріозних порожнин на контактних поверхнях бічних зубів шляхом оптимізації підходів до їх проведення за рахунок обґрунтованого вибору матеріалів світлового твердіння і фотополімеризатора з певним джерелом світлового потоку, скорочення втрат світлового потоку в ході відновлення та ранньої діагностики ускладнень.

Для досягнення мети були визначені такі завдання дослідження:

1. Провести порівняльне дослідження втрат світлового потоку світлодіодного і галогенового фотополімеризаторів у твердих тканинах зубів, матеріалах світлового твердіння і клинах, що проводять світло.

2. Вивчити і порівняти показники глибини полімеризації і мікротвердості матеріалів світлового твердіння при використанні для їх полімеризації світлового потоку світлодіодних і галогенових фотополімеризаторів.

3. Розробити клінічний спосіб оцінки крайового прилягання реставраційного матеріалу на приясенній стінці відновлень на контактних поверхнях бічних зубів.

4. Розробити систему клінічної оцінки якості реставрацій на контактних поверхнях бічних зубів.

5. Розробити спосіб відновлення каріозних порожнин на контактних поверхнях бічних зубів з обґрунтованим використанням матеріалів світлового твердіння і модифікованих клинів, що проводять світло.

6. Провести порівняльну клінічну оцінку якості виконаних різними способами реставрацій каріозних порожнин на контактних поверхнях бічних зубів з матеріалів світлового твердіння у різні терміни спостереження.

Об'єкт дослідження. Реставрації каріозних порожнин на контактних поверхнях бічних зубів та їх якість.

Предмет дослідження. Світловий потік фотополімеризаторів та його втрати, вплив на матеріали світлового твердіння, ускладнення реставрацій.

Методи дослідження: фізичні - визначення втрат інтенсивності світлового потоку фотополімеризаторів у зразках твердих тканин зубів, матеріалів та клинах, що проводять світло, дослідження глибини полімеризації та мікротвердості матеріалів світлового твердіння; клінічні - визначення структурно-функціональної кислотостійкості емалі зубів, індексів інтенсивності ураження зубів карієсом, гігієни порожнини рота, комплексного пародонтального індексу, електроодонтодіагностика, клінічна оцінка реставрацій зубів; статистичні - параметрична та непараметрична статистика. зуб світлодіодний фотополімеризатор бічний

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше встановлено, що світловий потік світлодіодного фотополімеризатора вірогідно менше втрачає в інтенсивності порівняно зі світлом галогенового джерела при проходженні крізь тверді тканини зубів, зразки фотокомпозиційного матеріалу і компомеру.

Вперше доведено, що глибина полімеризації та мікротвердість компомеру вище за використання світлодіодного фотополімеризатора, ніж за дії галогенового.

Вперше визначено втрати інтенсивності світлового потоку фотополімеризаторів з різними джерелами світлового потоку в стандартних світлопровідних клинах.

Вперше розроблено спосіб відновлення каріозних порожнин на контактних поверхнях бічних зубів з використанням модифікованих світлопровідних клинів, що дозволяє знизити втрати інтенсивності світлового потоку на 22-25%.

Вперше розроблено клінічний спосіб оцінки крайового прилягання реставраційного матеріалу на приясенній стінці відновлень на контактних поверхнях бічних зубів.

Вперше запропоновано систему клінічної оцінки апроксимальних реставрацій бічних зубів, що дозволяє об'єктивно оцінити якість таких реставрацій і виявити ускладнення в ранні терміни.

Вперше доведено, що застосування розробленого способу відновлення каріозних порожнин на контактних поверхнях бічних зубів з використанням модифікованих світлопровідних клинів знижує кількість ускладнень таких реставрацій в 2,5 - 8 разів.

Практичне значення одержаних результатів. На підставі лабораторних та клінічних досліджень розроблений пристрій для відновлення апроксимальних каріозних порожнин (патент України на корисну модель № 50971 від 25.06.2010 р.). Застосування цього пристрою дозволяє знизити кількість незадовільних результатів при проведенні реставрацій каріозних порожнин на контактних поверхнях бічних зубів. Запропоновано: спосіб оптимізації полімерізації фотокомпозиційних матеріалів на апроксимальній поверхні зубів (рацпропозиція № 6047 від 30.06.2010 р.), клінічну оцінку апроксимальних відновлень жувальних зубів (свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір № 34877 від 08.09.2010 р.), спосіб відновлення апроксимальної поверхні жувальних зубів (патент України на корисну модель № 56789 від 25.01.2011 р.), спосіб оцінки крайового прилягання реставраційного матеріалу на приясенній стінці апроксимального відновлення жувального зуба (патент України на корисну модель № 57071 від 10.02.2011 р.). Результати дисертаційного дослідження впроваджені у навчальний процес на кафедрах пропедевтичної стоматології та стоматології факультету інтернатури та післядипломної освіти Донецького національного медичного університету ім. М. Горького, профільних кафедрах ДУ «Кримський державний медичний університет імені С. І. Георгієвського», ВДНЗУ «Українська медична стоматологічна академія», в стоматологічних лікувальних закладах м.Донецька, м.Полтави, м.Сімферополя, міст Донецької та Луганської областей.

Особистий внесок здобувача в розробку наукових результатів. Дисертаційна робота є самостійним дослідженням автора. Здобувач провела інформаційний пошук та аналіз літератури, разом з науковим керівником сформулювала мету й завдання дослідження, визначила сучасні методики досліджень. Особисто автором відновлено 344 вітальні зуби бічної групи у 211 пацієнтів. Проведені динамічні клінічні дослідження, професійна гігієна порожнини рота при повторних обстеженнях пацієнтів, систематизація та статистична обробка результатів. Разом із науковим керівником проведені аналіз та узагальнення результатів лабораторних і клінічних досліджень, сформульовані наукові висновки та розроблені практичні рекомендації.

Лабораторні дослідження виконані разом із співробітниками кафедри загальної фізики і дидактики фізики Донецького національного університету (зав. кафедри - д.ф.-м.н., доц. Русаков В. Ф.), відділу фізічного матеріалознавства Донецького фізико-технічного інстітуту ім. О. О. Галкіна НАН України (зав. відділу - д.ф.-м.н. Константинова Т. Є.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи було розглянуто на ІV з'їзді Українського біофізичного товариства (м. Донецьк, 2006 р.), на І міжнародній науково-практичній конференції «Наука: теорія та практика - 2006» (м. Дніпропетровськ, 2006 р.), на міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні методи лікування та профілактики в терапевтичній стоматології. Алергологія в стоматології» (м. Полтава, 2007 р.), на науково-практичній конференції Донецького осередку Асоціації стоматологів України «Сучасні технології лікування і профілактики в практичній стоматології» (м. Донецьк, 2009 р.), на науково-практичній конференції Донецького осередку Асоціації стоматологів України «Актуальні проблеми сучасної стоматології» (м. Донецьк, 2010 р.), на науково-практичній конференції з міжнародною участю «Сучасні методи діагностики, лікування та профілактики в терапевтичній стоматології» (м. Полтава, 2010 р.).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 17 наукових праць: 7 робіт надруковано у виданнях, ліцензованих ВАК України, 6 - у матеріалах конференцій і тезах з'їзду, з них 3 - за кордоном. Отримано 1 свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір, 3 патенти України на корисну модель, 1 свідоцтво на раціоналізаторську пропозицію.

Обсяг та структура дисертаційної роботи. Дисертація викладена на 160 сторінках комп'ютерного тексту та складається зі вступу, огляду літератури, трьох розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів дослідження, висновків, практичних рекомендацій та списку використаних джерел, що містить 203 джерела (з яких 101 належить вітчизняним авторам та дослідникам країн СНД, 102 - закордонним). Робота ілюстрована 25 таблицями та 18 рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Матеріали та методи дослідження. Для дослідження динаміки інтенсивності світлового потоку світлодіодного та галогенового фотополімеризаторів використовували спеціальну лабораторну установку (Удод О. А., 2000), за допомогою якої вивчали втрати світла у зразках твердих тканин зубів, видалених за стоматологічними показаннями у пацієнтів віком від 20 до 40 років, фотокомпозиційного матеріалу, компомеру та у клинах, що проводять світло (стандартних та модифікованих нами). Запропонована модифікація клину полягає у тому, що грань, яка звернена у бік сусіднього зуба, вкрита матеріалом, що відбиває світло (патент України на корисну модель № 50971 від 25.06.2010 р.).

Глибину полімеризації матеріалів світлового твердіння визначали за методом ISO 4049 на зразках, які були розподілені на п'ять груп. До I групи увійшли зразки двох матеріалів (універсального мікрогібридного фотокомпозиту Charisma, Heraeus Kulzer, колір А3, та компомеру Dyrect Extra, Dentsply, колір А3), полімеризацію яких проводили світловим потоком галогенового фотополімеризатора Translux ЕС, Kulzer, з інтенсивністю 865 мВт/см²; до II групи - зразки тих самих матеріалів, які були полімеризовані світловим потоком галогенового фотополімеризатора Degulux, Degussa, з інтенсивністю 1510 мВт/см²; III групу склали зразки матеріалів, опромінення яких проводили світловим потоком світлодіодного фотополімеризатора Poliled, Faro (інтенсивність 1580 мВт/см²); до ІV групи віднесли зразки з полімеризацію світловим потоком світлодіодного фотополімеризатора Ultra Lumе Led 5, Ultradent, з використанням плоскої знімної лінзи; V група - зразки матеріалів, полімеризацію яких ініціювали світловим потоком цього ж світлодіодного фотополімеризатора з апроксимальною лінзою. Вихідна інтенсивність світла від цього фотополімеризатора дорівнювала 880 мВт/см². У кожній групі виділяли по дві підгрупи: до підгрупи А були віднесені зразки фотокомпозиту, до підгрупи В - компомеру.

Дослідження мікротвердісті зразків цих матеріалів, товщиною від 0,5 мм до 2,0 мм, проводили з застосуванням приладу ПМТ-3 через 1, 6, 24 години і 7 діб після полімеризації у 5 точках кожного зразка на глибині 0,5 мм, 1,0 мм, 1,5 мм, 2,0 та 2,5 мм.

У клінічних дослідженнях було обстежено 211 пацієнтів стоматологічної поліклініки ЦМКЛ № 1 м. Донецька віком від 20 до 45 років. У них було відреставровано 344 зуби з каріозними порожнинами II класу за Блеком з приводу середнього і глибокого карієсу. Каріозні порожнини препарували за загальноприйнятими правилами. Полімеризацію проводили світлодіодним фотополімеризатором Poliled, Faro, з інтенсивністю світлового потоку 1580 мВт/см². Пацієнтів обстежували до і після виконання реставрації, а також через 6, 12 і 18 місяців. Враховували показники структурно-функціональної кислотостійкості емалі зубів за допомогою тесту емалевої резистентності (ТЕР), індекси інтенсивності ураження зубів карієсом (КПВ), гігієни порожнини рота (OHI-S), комплексний пародонтальний індекс (КПІ). Життєздатність пульпи оцінювали за допомогою електроодонтодіагностики (ЕОД).

Усі обстежені були розподілені на чотири групи залежно від способу відновлення каріозних порожнин. До I групи увійшли 52 пацієнти, відновлення 85 каріозних порожнин яким проводили універсальним мікрогібридним фотокомпозиційним матеріалом Charisma, Неraeus Kulzer, за загальноприйнятим способом; II групу склали 47 пацієнтів, реставрацію 85 каріозних порожнин яким проводили тим самим матеріалом за допомогою запропонованого нами способу; до III групи увійшли 54 пацієнти, реставрацію 88 зубів яким проводили сендвіч-технікою з використанням компомеру Dyrect Extra, Dentsply, і фотокомпозиційного матеріалу Charisma, Неraeus Kulzer, за загальноприйнятим способом; у ІV групі було 48 пацієнтів, у ході відновлення 86 зубів у яких також застосовували сендвіч-техніку з використанням двох вказаних матеріалів за запропонованим нами способом відновлення.

Дослідження відновлень проводили за розробленою системою клінічної оцінки якості реставрацій на контактних поверхнях бічних зубів за етапами. На першому етапі за двійковою системою («прийнятно» або «неприйнятно») оцінювали контактну поверхню відновлення у відповідності до наступних критеріїв: стан контактного пункту (КП), крайове прилягання матеріалу на приясенній стінці (КрПрПС), вторинний карієс (ВК). Крайове прилягання на приясенній стінці оцінювали за запропонованим способом ендодонтичним зондом після введення клину у міжзубний проміжок спочатку з боку вестибулярної, а потім оральної поверхні (патент України на корисну модель № 57071 від 10.02.2011 р.). У разі оцінки «неприйнятно», отриманої хоча б за одним з вказаних критеріїв, реставрацію негайно замінювали. На другому етапі оцінювали частину реставрації на жувальній поверхні за клінічними критеріями G. Ryge (1998): анатомічна форма (АФ), крайове прилягання (КрПр), крайове забарвлення (КрЗ), шорсткість поверхні (ШП), колірна відповідність (КВ), дискомфорт/чутливість (Д/Ч), вторинний карієс (ВК).

Статистичну обробку отриманих результатів проводили з використанням програмного пакету MedStat.

Результати дослідження та їх обговорення. Лабораторні дослідження показали, що втрати інтенсивності світлового потоку галогенового фотополімеризатора Translux EC, Kulzer, у разі, якщо товщина зразків твердих тканин зубів становить від 1,00 до 1,49 мм, коливаються від 45 до 57%. Така ж товщина зразків твердих тканин за застосування світлодіодного фотополімеризатора Poliled, Faro, призводить до втрати інтенсивності на рівні 25-40%, тобто майже в два рази менше. Зі збільшенням товщини зразків твердих тканин від 1,50 до 1,99 мм зростали і втрати інтенсивності світлового потоку галогенового фотополімеризатора - до 57-79%, у разі ж використання світлодіодного вони не перевищували 40-60%. За товщини зразків від 2,00 до 2,50 мм втрати світла були максимальними і становили 79-90% у галогенового фотополімеризатора і 60-90% у світлодіодного, при цьому діапазон втрат світла світлодіодного фотополімеризатора був значно ширше, ніж галогенового, і становив 30%. Таким чином, при проходженні крізь зразки твердих тканин зубів товщиною від 1,00 до 1,99 мм втрати інтенсивності світлового потоку світлодіодного фотополімеризатора значно менше таких галогенового. Отримані результати свідчать про можливість застосування для проведення «спрямованої» полімеризації матеріалів світлового твердіння фотополімеризаторів з різними джерелами світлового потоку, у тому числі світлодіодним. Проте товщина твердих тканин зубів, крізь які проходить світло, для світлодіодного фотополімеризатора з урахуванням високої вихідної інтенсивності його світлового потоку повинна бути не більше 2,50 мм, тоді параметри світлового потоку ще відповідають вимогам досягнення матеріалами у ході полімеризації оптимальних фізичних властивостей.

Результати наступного етапу лабораторного дослідження показали, що втрати інтенсивності світлового потоку галогенового фотополімеризатора Translux ЕС, Kulzer, при проходженні крізь зразки матеріалу Charisma, Heraeus Kulzer, за товщини до 1,00 мм склали 40-47%, за товщини зразків від 1,00 до 1,49 мм - 50-59%, від 1,50 до 2,00 мм - 61-75% вихідної інтенсивності світлового потоку. У світлодіодного фотополімеризатора Poliled, Faro, втрати були, відповідно, 35-45%, 47-54% і 57-68%. Вивчення втрат інтенсивності у компомері Dyrect Extra, Dentsply, показало, що у галогенового фотополімеризатора за товщини зразків до 1,00 мм вони склали 36-42%, за товщини від 1,00 до 1,49 мм - 44-50%, від 1,50 до 2,00 мм - 54-62%. У світлодіодного фотополімеризатора втрати світла були систематично більш низькими: 30-36%, 38-45% і 46-51%, відповідно. Таким чином, втрати світла і галогенового, і світлодіодного фотополімеризаторів у фотокомпозиті, як правило, вище, ніж у компомері. Втрати світлового потоку світлодіодного фотополімеризатора за максимальної товщини зразків матеріалу Charisma, Heraeus Kulzer, дуже близькі до таких галогенового. За такої ж товщини зразків компомеру Dyrect Extra, Dentsply, втрати світла від світлодіодного фотополімеризатора складають лише 50% від вихідної інтенсивності, що нижче втрат світла галогенового джерела, і тому для роботи з компомером, з нашої точки зору, доцільно застосовувати саме світлодіодний фотополімеризатор.

При проходженні світла від галогенового фотополімеризатора крізь стандартний світлопровідний клин, який використовується при відновленні каріозних порожнин II класу за Блеком, втрати становили 60,05±2,49%, при проходженні крізь модифікований світлопровідний клин - 37,7±2,65%. За використання світлодіодного фотополімеризатора втрати склали, відповідно, 55,34±3,15% та 30,72±2,95%. Таким чином, модифікований світлопровідний клин з гранню, що відбиває світло, дозволяє зменшити втрати світлового потоку галогенового фотополімеризатора на 22%, світлодіодного - на 25%.

За цими результатами був розроблений спосіб оптимізації полімеризації матеріалів світлового твердіння при відновленні каріозних порожнин на контактних поверхнях зубів (рацпропозиція № 6047 від 30.06.2010 р.). Він полягає в тому, що для фіксації матриці використовують два модифікованих світлопровідних клини, один з яких вводять у міжзубній проміжок з вестибулярного боку, а інший - з орального, фіксуючи, таким чином, введений першим клин і забезпечуючи більш щільне притиснення матриці до шийки відновлюваного зуба та зменшення втрат світлового потоку фотополімеризатора за його дії на матеріал, розташований на приясенній стінці.

Глибина полімеризації універсального мікрогібридного фотокомпозиту була найбільшою за впливу світлового потоку з інтенсивністю 1580 мВт/см² від світлодіодного фотополімеризатора Poliled, Faro, - 2,580±0,005 мм, невірогідно (р>0,05) нижчою від неї - за світлової дії фотополімеризатора Degulux, Degussa, з близькою за рівнем інтенсивністю (1510 мВт/см²) - 2,560±0,009 мм. Також невірогідно (p>0,05) відрізнялися між собою показники у зразках фотокомпозиту, для полімеризації яких використовували світловий потік світлодіодного та галогенового фотополімеризаторів, тобто пристроїв з різними джерелами світла та з інтенсивністю нижчого за попередній, але одного рівня (880 і 865 мВт/см²), - 2,550±0,007 мм та 2,530±0,011 мм, відповідно. Мінімальною глибина полімеризації була при використанні світлодіодного фотополімеризатора Ultra Lumе Led 5, Ultradent, з апроксимальною лінзою -1,750±0,006 мм. Цей показник вірогідно (р<0,05) менше всіх інших.

У ході вивчення глибини полімеризації зразків компомеру Dyrect Extra, Dentsply, були отримані результати, що дозволяють говорити про певну роль у досягненні оптимальних показників не тільки інтенсивності світлового потоку, але й фізичних його характеристик, пов'язаних з джерелом світла, і властивостей самого матеріалу. В дослідженні глибини полімеризації компомеру максимальним був показник після впливу світлодіодним фотополімеризатором Poliled, Faro, - 2,760±0,012 мм. Він вірогідно (p<0,05) відрізнявся від показника зразків компомеру, для полімеризації яких використовували світловий потік галогенового фотополімеризатора Degulux, Degussa, - 2,570±0,006 мм. Аналогічні результати дає порівняння показників зразків інших груп за використання фотополімеризаторів з різними джерелами світла близького рівня інтенсивності: за дії світлодіодного фотополімеризатора - 2,580±0,009 мм, галогенового - 2,540±0,008 мм. Вірогідно (p<0,05) найнижчим показник глибини полімеризації компомеру Dyrect Extra, Dentsply, був у разі використання світлодіодного фотополімеризатора Ultra Lumе Led 5, Ultradent, з апроксимальною лінзою - 1,790±0,007 мм.

Таким чином, проведені лабораторні дослідження дають можливість говорити про існування певних особливостей застосування фотополімеризаторів з різними джерелами світлового потоку та інтенсивністю щодо матеріалів світлового твердіння і необхідність обґрунтованого вибору як матеріалів для реставрації, так і пристроїв для світлового впливу на них. Встановлена негативна роль у забезпеченні повноцінної полімеризації цих матеріалів деяких конструкційних пристосувань, зокрема, апроксимальної насадки на світловод світлодіодного фотополімеризатора.

Дослідження мікротвердості матеріалів Charisma, Heraeus Kulzer, і Dyrect Extra, Dentsply, через 1 годину після їх полімеризації показало, що мікротвердість зразків компомеру на різній глибині, як правило, є вірогідно (р<0,05) вищою при застосуванні світлодіодного фотополімеризатора, крім мікротвердості на глибині зрізу 0,5 мм, в останньому випадку показники, отримані при роботі з різними фотополімеризаторами, відрізняються невірогідно (р>0,05). Мікротвердість зразків Charisma, Heraeus Kulzer, за світлового впливу на них світлодіодного фотополімеризатора на глибині 0,5 мм, 1,0 мм і 1,5 мм є вірогідно (р<0,05) вищою за такий зразків, полімеризованих за дії галогенового джерела на такий самій глибині. Зі збільшенням глибини до 2,0 і 2,5 мм ці показники відрізняються вже невірогідно (р>0,05).

Через 6 годин мікротвердість обох матеріалів, незалежно від джерела світлового впливу, зросла на 20-25% (збільшення носить завжди вірогідний характер, р<0,05). Максимальний показник мікротвердості був зареєстрований у зразках матеріалу Charisma, Heraeus Kulzer, за світлового впливу світлодіодного фотополімеризатора на глибині 0,5 мм - 49,21±0,38 кГс/мм². Мікротвердість зразків компомеру на цій глибині за опромінення світловим потоком світлодіодного фотополімеризатора (43,79±0,14 кГс/мм²) була вірогідно (p<0,05) вищою у порівнянні з показником мікротвердості зразків того ж матеріалу після впливу галогенового фотополімеризатора (42,01±0,03 кГс/мм²). Показники мікротвердості зразків універсального мікрогібриду на глибині дослідження 0,5 мм, 1,5 мм, 2,0 мм і 2,5 мм різнилися між собою вірогідно (p<0,05), причому незалежно від джерела світлового потоку. Тенденцію, що демонструє зменшення мікротвердості зі збільшенням глибини дослідження та відмінність показників на різній глибині, і це цілком природно, спостерігали і в зразках компомеру.

Через 24 години після світлового впливу максимальна мікротвердість була зафіксована на глибині 0,5 мм в зразках Charisma, Heraeus Kulzer, після дії світлодіодного фотополімеризатора - 52,85±0,35 кГс/мм², причому цей показник був вірогідно (p<0,05) вище такого в зразках цього ж матеріалу, але після застосування галогенового фотополімеризатора - 50,25±0,57 кГс/мм². Обидва ці показники, у свою чергу, були вірогідно (p<0,05) вище відповідних за джерелом світлового потоку, отриманих у зразках компомеру (49,29±0,72 і 47,05±0,29 кГс/мм²). Однак досить значущим бачиться систематичне вірогідне (p<0,05) на всіх рівнях дослідження, включаючи глибину 2,5 мм, перевищення показників мікротвердості зразків компомеру після впливу світловим потоком світлодіодного фотополімеризатора над такими після використання галогенового джерела світла, більш того, мікротвердість зразків компомеру «світлодіодної полімеризації» на глибині 2,5 мм (44,48±0,39 кГс/мм²) практично не відрізняється від мікротвердості зразків на глибині 1,5 мм після опромінення світловим потоком галогенового фотополімеризатора (44,85±0,37 кГс/мм²).

Вивчення мікротвердості обох матеріалів через 7 діб після ініціації полімеризації показало вірогідне (p<0,05) збільшення мікротвердості в порівнянні з показниками, отриманими в усі попередні терміни дослідження. Для компомеру максимальна мікротвердість була визначена на глибині 0,5 мм за дії світлодіодного фотополімеризатора (52,65±0,75 кГс/мм²), і вона була вірогідно (p<0,05) вище цього ж показника після впливу галогенового фотополімеризатора (51,18±0,37 кГс/мм²). Що ж стосується порівняння мікротвердості компомеру на інших зрізах, відзначимо підтвердження тенденції про стабільно і, за рідкісним винятком, вірогідно (p<0,05) вищі показники мікротвердості при застосуванні світлодіодного фотополімеризатора, і, особливо, на максимальній (2,5 мм) глибині.

У зразках фотокомпозиту на глибині 0,5 мм вірогідно (p<0,05) більш високими показники мікротвердості були також після впливу світлового потоку світлодіодного фотополімеризатора (55,29±0,45 кГс/мм²), ніж галогенового (54,10±0,39 кГс/мм²). Проте, надалі, на глибині дослідження 2,0 і 2,5 мм, відповідні результати в залежності від застосування джерела світла практично не відрізнялися один від одного. У той же час на глибині 2,5 мм зафіксовано різке (більш, ніж на 2 кГс/мм²) падіння мікротвердості матеріалу в порівнянні з попереднім зрізом у разі використання і світлодіодного, і галогенового фотополімеризаторів.

Таким чином, мікротвердість матеріалів світлового твердіння збільшується протягом семи діб, при цьому максимальне збільшення її відбувається в перші години після полімеризації, а в наступні терміни мікротвердість більш плавно досягає оптимальних значень. В усі терміни дослідження показники мікротвердості універсального мікрогібридного фотокомпозиту вище таких компомеру. Мікротвердість зразків компомеру, полімеризованих світлодіодним світловим потоком, на різній глибині у різні терміни дослідження, як правило, вірогідно (p<0,05) вище мікротвердості зразків цього ж матеріалу після впливу галогенового фотополімеризатора.

Отримані в ході лабораторного дослідження результати дозволяють обґрунтувати нові підходи з відповідним вибором джерела світлової дії та матеріалів, які застосовували далі у клінічному дослідженні.

У клінічній частині роботи була проведена порівняльна клінічна оцінка реставрацій з матеріалів світлового твердіння, виконаних різними способами, на контактних поверхнях бічних зубів в різні терміни спостереження із застосуванням загальноприйнятих клінічних критеріїв G. Ryge (1998) і розробленої нами клінічної системи, за якою досліджували стан контактного пункту, крайове прилягання на приясенній стінці та наявність вторинного карієсу в такий спосіб. Спочатку за допомогою стоматологічного дзеркала і ендодонтичного зонду після розклинення оцінювали стан відновленої контактної поверхні на рівні введеного в міжзубній проміжок клину. Потім виводили клин на половину ширини зуба у вестибулярному напрямку і оцінювали крайове прилягання на приясенній стінці з орального боку. Далі клин вводили з орального боку і повторювали дослідження вже в ділянці приясенної стінки з вестибулярного боку. Спосіб дозволяє виявити наявність навіть мінімального порушення крайового прилягання матеріалу, а за рахунок візуалізації та створення підходу для інструментального дослідження дає можливість також діагностувати вторинний карієс.

Перед проведенням реставрацій і в ході наступних оглядів протягом 18 місяців середні показники структурно-функціональної кислотостійкості емалі зубів за ТЕР, індексів інтенсивності ураження зубів карієсом, стану гігієни порожнини рота за OHI-S, комплексного пародонтального індексу та електроодонтодіагностики у пацієнтів усіх груп не мали вірогідних відмінностей між собою, що свідчить про ідентичні умови дослідження.

Безпосередньо після відновлення усі реставрації пацієнтів усіх груп отримали найвищі оцінки.

У ході контрольного обстеження пацієнтів через 6 місяців встановлено, що в I групі пацієнтів, у яких відновлення на контактних поверхнях бічних зубів проводили універсальним мікрогібридним фотокомпозиційним матеріалом Charisma, Heraeus Kulzer, за загальноприйнятим способом, відповідно до запропонованої системи клінічної оцінки, на першому етапі за критеріями «крайове прилягання матеріалу на приясенній стінці» та «контактний пункт» було 2 незадовільних результати (2,35±1,64%). Усі відновлення пацієнтів II групи, проведені з застосуванням того ж фотокомпозиту і модифікованих світлопровідних клинів за розробленим способом, класифікували, як прийнятні. На другому етапі клінічної оцінки в обох групах пацієнтів усі відновлення, крім двох зазначених з дефектами контактного пункту, які трактували і як порушення анатомічної форми, за всіма критеріями отримали найвищу оцінку А.

Клінічна оцінка реставрацій на першому етапі у пацієнтів III групи, у яких відновлення каріозних порожнин на контактних поверхнях бічних зубів проводили фотокомпозиційним матеріалом Charisma, Heraeus Kulzer, і компомером Dyrect Extra, Dentsply, у сендвіч-техніці за загальноприйнятим способом, показала, що 1 реставрація (1,14±1,13%) отримала оцінку «неприйнятно» за тими ж двома критеріями, які були «скомпрометовані» в ході огляду пацієнтів І групи: «крайове прилягання матеріалу на приясенній стінці» і «контактний пункт». У пацієнтів ІV групи, у яких відновлювали каріозні порожнини згідно з розробленим способом з використанням модифікованих світлопровідних клинів, за всіма критеріями усі реставрації отримали оцінку «прийнятно». На другому етапі за всіма критеріями, крім критерію «анатомічна форма», усі відновлення у пацієнтів III та ІV груп отримали найвищі оцінки. За критерієм «анатомічна форма» та ж сама єдина реставрація у пацієнта III групи отримала оцінку В.

Через 12 місяців після відновлення у пацієнтів I групи на першому етапі оцінку «неприйнятно» отримали вже 18 реставрацій (21,69±4,52%). В усіх 18 реставраціях були виявлені дефекти контактного пункту, у 14 з них (16,87±4,11%) були порушення крайового прилягання і у 1 (1,20±1,20%) був діагностований вторинний карієс, а також зареєстровані дефекти і контактного пункту, і крайового прилягання. У II групі пацієнтів оцінку «неприйнятно» отримали 10 реставрацій (11,76±3,49%) за критерієм «контактний пункт» і 3 реставрації (3,53±2,00%) за критерієм «крайове прилягання». У цих трьох випадках порушення крайового прилягання поєднувалися з порушеннями контактного пункту.

Результати дослідження свідчать про те, що за всіма критеріями показники якості реставрацій у пацієнтів II групи перевищували такі у пацієнтів I групи, зокрема, за критерієм «контактний пункт» - в 1,8 раза, за критерієм «крайове прилягання матеріалу на приясенній стінці» - в 4,7 раза (в останньому випадку різниця є вірогідною, p<0,05).

На другому етапі, за винятком критерію «анатомічна форма», оцінки реставрацій у пацієнтів двох груп не відрізнялися.

У цей термін у пацієнтів III групи на першому етапі 14 реставрацій (16,09±3,94%) отримали оцінку «неприйнятно» за критерієм «контактний пункт», 8 реставрацій (9,20±2,90%) з цього числа - і за критерієм «крайове прилягання». Вторинний карієс виявили в 1 випадку (1,15±1,14%), у цьому відновленні були порушення і контактного пункту, і крайового прилягання. У пацієнтів ІV групи в 7 випадках (8,142,95%) необхідно було замінити реставрації внаслідок дефектів контактних пунктів, ще в 3 випадках (3,49±1,98%) - через порушення крайового прилягання матеріалу на приясенній стінці. Вторинний карієс виявлений не був.

Таким чином, дослідження реставрацій в термін 12 місяців показало, що у пацієнтів ІV групи показники були вищими за такі у пацієнтів III групи за критерієм «контактний пункт» - в 2 рази, за критерієм «крайове прилягання матеріалу на приясенній стінці» - майже в 3 рази, однак відмінності при цьому не мали вірогідного характеру.

На другому етапі клінічної оцінки частини реставрацій на жувальній поверхні не виявлено яких-небудь відмінностей між показниками у пацієнтів обох груп, за винятком критерію «анатомічна форма».

Обстеження пацієнтів через 18 місяців після проведення реставрацій показало, що на першому етапі у пацієнтів I групи 30 реставрацій (46,15±6,18%) отримали оцінку «неприйнятно» за критерієм «контактний пункт», з них у 24 випадках (36,92±5,99%) неприйнятним виявилося і крайове прилягання, в 7 відновлених зубах (10,77±3,84%) був діагностований вторинний карієс. У пацієнтів II групи таку ж оцінку «неприйнятно» отримали лише 12 реставрацій (15,38±4,09%) за критерієм «контактний пункт», що в 2,5 раза менше, ніж у пацієнтів I групи, 5 реставрацій (6,41±2,77%) були так само оцінені за критерієм «крайове прилягання матеріалу на приясенній стінці», що вже майже в 5 разів менше у порівнянні з результатом оцінки відновлень у пацієнтів I групи. В обох випадках відмінності показників є вірогідними (p<0,05).

На другому етапі оцінки стану жувальної поверхні реставрацій у пацієнтів цих двох груп знову відмінностей не виявлено, лише за критерієм «анатомічна форма» вірогідно (p<0,05) кращими виявилися результати у пацієнтів II групи.

У цей термін обстеження у пацієнтів III групи оцінку «неприйнятно» за критерієм «контактний пункт» отримали 17 реставрацій (24,28±5,03%), 11 реставрацій (15,71±4,35%) з них отримали такі ж незадовільні оцінки за критерієм «крайове прилягання матеріалу на приясенній стінці», у 4 випадках (5,71±2,77%) був діагностований вторинний карієс. У пацієнтів ІV групи результати виявилися вірогідно (p<0,05) кращими: лише 7 реставрацій (9,21±3,32%), що в 2,5 раза менше, ніж у попередній групі пацієнтів, підлягали заміні через дефекти контактного пункту, з них тільки у 3 випадках (3,95±2,23%) було виявлено порушення прилягання матеріалу на приясенній стінці. Це майже в 4 рази менше такого показника у пацієнтів III групи. Вторинний карієс у пацієнтів ІV групи виявлений не був.

На другому етапі дослідження показники якості реставрацій на жувальній поверхні у пацієнтів III та ІV груп практично не відрізнялися. І тільки за критерієм «анатомічна форма» у пацієнтів III групи були виявлені порушення у 17 випадках (24,28±5,03%), що відповідає кількості порушень контактного пункту. Аналогічною ситуація з цим показником була і у пацієнтів ІV групи.

Вірогідні відмінності показників якості реставрацій у пацієнтів III та ІV груп на другому етапі оцінки (жувальні поверхні реставрацій), які вдалося виявити тільки за критерієм «анатомічна форма», що відбиває стан контактного пункту, підтверджують, що обраний спосіб відновлення каріозних порожнин на контактних поверхнях бічних зубів на якість жувальної поверхні таких реставрацій впливає мінімально.

Отже, на першому етапі оцінювання (контактні поверхні реставрацій) найбільш часто незадовільні результати відновлень залежать від дефектів контактного пункту і порушень крайового прилягання реставраційного матеріалу на приясенній стінці. Однак у пацієнтів ІV групи, у яких застосовували розроблений спосіб з використанням двох модифікованих клинів, компомеру і фотокомпозиційного матеріалу, а також світлодіодного фотополімеризатора, кількість ускладнень була вірогідно (p<0,05) нижчою у порівнянні з показниками інших груп.

Таким чином, мета дослідження, яка полягає у зменшенні кількості ускладнень реставрацій каріозних порожнин на контактних поверхнях бічних зубів шляхом оптимізації підходів до їх проведення за рахунок обґрунтованого вибору матеріалів світлового твердіння і фотополімеризатора з певним джерелом світлового потоку, скорочення втрат світлового потоку в ході відновлення та ранньої діагностики ускладнень, досягнута.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення результатів лабораторних та клінічних досліджень і запропоновано нове рішення наукової задачі зменшення кількості ускладнень реставрацій каріозних порожнин на контактних поверхнях бічних зубів шляхом оптимізації підходів до проведення таких реставрацій за рахунок обґрунтованого вибору матеріалів світлового твердіння і фотополімеризатора з певним джерелом світлового потоку, скорочення втрат світлового потоку в ході відновлення та ранньої діагностики ускладнень.

1. Втрати інтенсивності світлового потоку світлодіодного фотополімеризатора у твердих тканинах зубів за товщини зразків до 2,0 мм систематично нижче втрат світла від галогенового фотополімеризатора. Зі збільшенням товщини зразків до 2,5 мм втрати інтенсивності світлодіодного та галогенового фотополімеризаторів досягають 60-90% та 79-90%, відповідно. Обидва фотополімеризатори більше втрачають в інтенсивності у зразках універсального мікрогібридного фотокомпозиту, ніж у зразках компомеру. В зразках останнього максимальної товщини (від 1,5 до 2,0 мм) втрати інтенсивності світлового потоку світлодіодного фотополімеризатора складають лише 46-51% від вихідної інтенсивності, галогенового - 54-62%.

2. Модифікований світлопровідний клин з гранню, яка відбиває світло, дозволяє скоротити втрати світлового потоку галогенового і світлодіодного фотополімеризаторів на 22-25% у порівнянні зі стандартним.

3. Світлодіодний фотополімеризатор за максимальної інтенсивності світлового потоку забезпечує вірогідно (p<0,05) більш глибоку полімеризацію зразків універсального мікрогібридного фотокомпозиційного матеріалу (2,580±0,005 мм) і компомеру (2,760±0,012 мм), ніж галогеновий (відповідно, 2,560±0,009 мм і 2,570±0,006 мм).

4. Після впливу світлового потоку світлодіодного фотополімеризатора в терміни дослідження від 1 години до 7 діб показники мікротвердості зразків універсального мікрогібридного фотокомпозиційного матеріалу на глибині зрізу 0,5 мм, 1,0 мм, 1,5 мм і зразків компомеру на глибині зрізу 0,5 мм, 1,0 мм, 1,5 мм, 2,0 і 2,5 мм, як правило, були вірогідно (p<0,05) вищими за відповідні показники після впливу світлового потоку галогенового фотополімеризатора.

5. Розроблено клінічний спосіб оцінки крайового прилягання реставраційного матеріалу на приясенній стінці і систему клінічної оцінки якості реставрацій на контактних поверхнях бічних зубів, що включає диференційований підхід до різних поверхонь реставрацій і такі критерії стану реставрації, як «контактний пункт», «крайове прилягання матеріалу на приясенній стінці» і «вторинний карієс». Такий підхід дозволяє виявляти ускладнення в ранні терміни.

6. Розроблено спосіб відновлення каріозних порожнин на контактних поверхнях бічних зубів з обґрунтованим застосуванням компомеру і фотокомпозиційного матеріалу у сендвіч-техніці та полімеризацією їх світловим потоком світлодіодного фотополімеризатора з використанням модифікованих світлопровідних клинів з гранню, що відбиває світло.

7. Клінічні дослідження реставрацій на контактних поверхнях бічних зубів у терміни 12 та 18 місяців після відновлення за запропонованою системою оцінки показали, що найбільшу кількість ускладнень за критеріями «контактний пункт» і «крайове прилягання матеріалу на приясенній стінці» зареєстровано у пацієнтів, відновлення зубів у яких проводили загальноприйнятим способом із застосуванням фотокомпозиційного матеріалу і стандартних світлопровідних клинів. За першим з критеріїв у зазначені терміни ускладнень було, відповідно, в 2,5 і 4 разів більше, за другим - майже в 5 і 8 разів більше, ніж у пацієнтів, яким відновлення на контактних поверхнях були проведені компомером і фотокомпозитом у сендвіч-техніці за розробленим способом з використанням модифікованих світлопровідних клинів.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Для забезпечення високої якості реставрацій на контактних поверхнях бічних зубів і зменшення кількості ускладнень пропонуємо наступні практичні рекомендації.

1. Для проведення відновлень на контактних поверхнях бічних зубів рекомендуємо застосовувати компомер і фотокомпозиційний матеріал у сендвіч-техніці з полімеризацією їх світловим потоком світлодіодного фотополімеризатора, використовуючи для фіксації матриці два модифікованих світлопровідних клини з гранню, що відбиває світло, які послідовно вводять в міжзубний проміжок з вестибулярного та орального боку.

2. З метою визначення якості реставрацій на контактних поверхнях бічних зубів пропонуємо систему поетапної клінічної оцінки контактної та жувальної поверхонь. На першому етапі за двійковою системою («прийнятно» або «неприйнятно») оцінюють контактну поверхню відновлення за критеріями «контактний пункт», «крайове прилягання реставраційного матеріалу на приясенній стінці», «вторинний карієс». За оцінки «неприйнятно» необхідно замінити реставрацію, за оцінки «прийнятно» на другому етапі досліджують стан жувальної поверхні реставрації за клінічними критеріями G. Ryge.

3. Оцінку крайового прилягання матеріалу на приясенній стінці реставрації рекомендуємо проводити за таким алгоритмом: 1) розклинити зуби за допомогою введення в міжзубний проміжок стандартного світлопровідного клину; 2) оцінити стан відновленої контактної поверхні до рівня введеного в міжзубний проміжок клину; 3) клин вивести на половину ширини зуба у вестибулярному напрямку і оцінити крайове прилягання на приясенній стінці з орального боку; 4) клин вивести повністю і ввести його з орального боку для дослідження крайового прилягання на ділянці контактної поверхні, яка звернена у вестибулярний бік. Якщо зонд ковзає межею «матеріал-емаль» за усім периметром на приясенній стінці легко, без затримки і відчуття щілини або приступки, виставляють оцінку «прийнятно»; якщо є мінімальні порушення, виставляють оцінку «неприйнятно».

4. Дослідження якості реставрацій на контактних поверхнях бічних зубів за запропонованою системою з використанням способу оцінки крайового прилягання матеріалу на приясенній стінці необхідно проводити кожні 6 місяців, що дозволить в ранні терміни виявити та усунути можливі ускладнення.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Удод А. А. Оценка степени полимеризации материала по данным микротвердости материала / А. А. Удод, И. А. Трубка, А. Г. Пиляев, К. М. Хачатурова // Вопросы экспериментальной и клинической медицины. 2001. Т. 1, вып. 5. С. 116-119. Дисертантові належать дані лабораторного дослідження мікротвердості матеріалів світлового твердіння, статистична обробка результатів.

2. Удод А. А. Параметры глубины полимеризации светоотверждаемых пломбировочных материалов в зависимости от физических характеристик светового потока / А. А. Удод, К. М. Хачатурова, А. Б. Мороз // Український стоматологічний альманах. 2006. № 3. С. 54-56. Дисертантові належать дані лабораторного дослідження глибини полімеризації матеріалів світлового твердіння, аналіз результатів, написання статті.

3. Удод А. А. Сравнительная оценка динамики интенсивности светового потока различных фотополимеризаторов / А. А. Удод, К. М. Хачатурова, А. Б. Мороз, И. М. Антипова // Вісник проблем біології і медицини. 2007. Вип. 1. С. 164-166. Авторові належать дані лабораторного дослідження з визначення втрат інтенсивності світлового потоку фотополімеризаторів.

4. Удод А. А. Исследование микротвердости материалов светового отверждения / А. А. Удод, К. М. Хачатурова, А. А. Смешко // Вісник стоматології. 2008. № 1 (61). С. 52-53. Дисертантом проведено лабораторне дослідження з визначення показників мікротвердості матеріалів світлового твердіння та аналіз його результатів.

5. Удод А. А. Пути оптимизации качества апроксимальных реставраций жевательных зубов / А. А. Удод, К. М. Хачатурова // Український стоматологічний альманах. 2010. № 5. С. 14-17. Автором особисто проведені клінічні дослідження та аналіз результатів.