Стан адренорецепторного комплексу тромбоцитів та лептинемія у хворих на артеріальну гіпертензію з ожирінням

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК:616.12-008.331.1-056.52-092:612.89:612.451:577.17

АВТОРЕФЕРАТ

Стан адренорецепторного комплексу тромбоцитів та лептинемія у хворих на артеріальну гіпертензію з ожирінням

14.01.02 - внутрішні хвороби

Шоп Ірина Вячеславівна

Харків - 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Харківському національному медичному університеті МОЗ України.

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор КОВАЛЬОВА Ольга Миколаївна, Харківський національний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри пропедевтики внутрішньої медицини № 1

Офіційні опоненти: - доктор медичних наук, доцент ЖУРАВЛЬОВА Лариса Володимирівна, Харківський національний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри внутрішньої медицини №3;

- доктор медичних наук, старший науковий співробітник ЄРМАКОВИЧ Ірина Іванівна, ДУ «Інститут терапії ім. Л.Т. Малої АМН України», завідувач відділом популяційних досліджень.

Захист відбудеться 22.10. 2010 р. о_10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.600.04 при Харківському національному медичному університеті МОЗ України (61022, м. Харків, пр. Леніна, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного медичного університету МОЗ України (61022, м. Харків, пр. Леніна 4).

Автореферат розіслано 14.09.2010 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради,

д. мед. н., професор Т.В. Фролова

метаболічний артеріальний гіпертензія інсулін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Артеріальна гіпертензія (АГ) є важливою медичною та соціально-економічною проблемою України та всього світу. Незважаючи на проведення профілактичних заходів та наукові досягнення в діагностиці та лікуванні АГ, в Україні кожен рік, за даними офіційної статистики, зростає захворюваність на АГ та смертність від її ускладнень. Стандартизований за віком показник поширеності АГ серед міського населення України сягає 29,3 %; серед чоловіків - 32,5 %, серед жінок - 25,3 % (Свіщенко Є.П., 2008; Горбась І.М., 2008). Підвищення артеріального тиску (АТ) є фактором ризику ішемічної хвороби серця (ІХС), цереброваскулярних захворювань та сприяє прогресуванню атеросклерозу (Чернишов В.А., Єрмакович І.І., 2004).

Ожиріння (ОЖ) є частим супутником і провідним предиктором розвитку АГ (Narkiewicz K., 2006; Thomas F., Bean K., 2005). У випадках поєднання АГ та ОЖ імовірність розвитку ускладнень з боку органів-мішеней зростає у 2-6 разів (Davy K. P., Hall J.E., 2004). Найбільш частим ускладненням при АГ є гіпертензивне серце. При ОЖ можуть також виникати морфофункціональні порушення міокарда, незалежно від наявності АГ. Співіснування АГ з ОЖ чинить більший вплив на структуру та функцію лівого шлуночка (ЛШ), ніж кожне з цих порушень окремо. Гіпертрофія міокарда ЛШ є істотним чинником розвитку серцево-судинної захворюваності й смертності (Simone de G., Palmieri V., 2002).

В основі розвитку та прогресування АГ лежить хронічний дисбаланс нейрогуморальних систем, зокрема, активація симпатоадреналової системи (САС), особливо при поєднанні підвищеного АТ з абдомінальним ОЖ (АО) та інсулінорезистентністю (ІР) (Simone de G., Palmieri V., 2002). Свій вплив САС реалізує на рівні адренорецепторного комплексу. Вважається, що виникнення АГ пов'язано з наявністю генетично обумовленого дефекту плазматичних мембран (Постнов Ю.В., 2005). Однак досі не з'ясовано, як активація САС впливає на окремі ланки патогенезу АГ із супутнім ОЖ, яким чином через метаболічні і гемодинамічні розлади вона призводить до розвитку атеросклерозу та його ускладнень.

Було запропоновано кілька ймовірних механізмів активації САС при ОЖ. Значно раніше, ніж підвищується АТ, виникає каскад метаболічних змін: інтрацелюлярний дефіцит енергії АТФ в різних ембріональних закладках тканин, гіперінсулінемія, дисліпідопротеїнемія, знижується толерантність до глюкози (Журавльова Л.В., 2003). Припускають, що збільшення активності САС відбувається при розвитку в організмі стану ІР. Було показано, що в людини підвищення концентрації інсуліну може приводити до збільшення передачі нервових імпульсів по симпатичних нервах (Elser M., 2006).

Свій внесок в прогіпертензивний ефект ОЖ додає лептин - гормон, який продукується адипоцитами (Brennan A.M., Mantzoros C.S., 2006; Rajala M.W., Scherer P.E., 2003). Гіперлептинемія, що супроводжує ОЖ, - це інший можливий активатор САС в тканині нирок (Narkiewicz K, Winniicki M., 2002). Однак на сучасному етапі існує неоднорідність даних щодо висвітлення питання про наявність зв'язку між активністю САС в органах з кількістю виділеного лептину. У свою чергу, питання про вплив лептину та інсуліну на стан САС на адренорецепторному рівні, саме у хворих з АГ та супутнім ОЖ, до кінця ще не визначені.

Таким чином, вивчення впливу лептину, інсуліну на функціонування рецепторного комплексу адренергічної системи у хворих на АГ та ОЖ з урахуванням змін у ліпідному, вуглеводному обмінах дозволить більш глибоко вивчити патогенетичні наслідки цієї патології та причини формування ремоделювання міокарда у цих хворих, контролювати та коригувати медикаментозну терапію, ураховуючи індивідуальний добір лікарських засобів на підставі аналізу молекулярної відповіді мембранних комплексів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у межах науково-дослідної роботи кафедри пропедевтики внутрішньої медицини №1 Харківського національного медичного університету «Імунозапальні механізми та інсулінорезистентність при формуванні гіпертензивного серця» (державний реєстраційний номер 0104U002237), «Стратифікація та корекція кардіоваскулярного ризику у хворих з метаболічним синдромом» (державний реєстраційний номер 0107U001394). Здобувач проводила патентний пошук, антропометричне та НВЧ-діелектричне обстеження хворих на АГ з надмірною масою тіла та ОЖ, формування клінічної бази даних.

Мета дослідження: оптимізація діагностики метаболічних порушень, їх корекція та дослідження патогенетичних механізмів у хворих на артеріальну гіпертензію з ожирінням на підставі вивчення активності адренорецепторного комплексу тромбоцитів, характеру секреції лептину та інсуліну, змін у ліпідному, вуглеводному обмінах, а також визначення ролі цих чинників у формуванні ремоделювання міокарда.

Завдання дослідження:

1. Провести дослідження функціональної активності адренорецепторного комплексу тромбоцитів у гіпертензивних хворих з супутнім ожирінням та різним ступенем вияву гіпертрофії міокарда.

2. Провести визначення рівня активності лептину та інсуліну, їх співвідношення у хворих на артеріальну гіпертензію, асоційовану з ожирінням та різним ступенем наявності гіпертрофії міокарда.

3. Вивчити особливості внутрішньосерцевої гемодинаміки та типи ремоделювання міокарда у хворих на артеріальну гіпертензію з ожирінням.

4. Проаналізувати взаємозв'язок між змінами у функціонуванні симпато-адреналової системи та показниками ліпідного, вуглеводного обмінів, рівнів лептину та інсуліну, їх співвідношенням, структурно-функціональними параметрами гіпертензивного серця.

5. Визначити ефективність терапії іАПФ хворих на артеріальну гіпертензію з ожирінням в залежності від первинних рівнів лептину та інсуліну, та їх вплив на стан адренорецепторного комплексу тромбоцитів.

Об'єкт дослідження: артеріальна гіпертензія, асоційована з ожирінням.

Предмет дослідження: стан симпатоадреналової системи у хворих на артеріальну гіпертензію з супутнім ожирінням (активність адренорецепторного комплексу тромбоцитів), рівень лептину в плазмі крові, структурно-функціональні особливості міокарда лівого шлуночка.

Методи дослідження: загальноклінічні, антропометричні, біохімічні, біофізичні, інструментальні, статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше визначена участь лептинемії та її зв'язок зі змінами у функціонуванні САС на адренорецепторному рівні в процесах розвитку об'єднаної патології АГ з ОЖ, типами ремоделювання міокарда ЛШ.

Уперше досліджено особливості молекулярних механізмів реактивності тромбоцитів у хворих на АГ з супутнім ОЖ залежно від ступеня ОЖ та з урахуванням різних типів ремоделювання міокарда ЛШ.

Виявлено прямий взаємозв'язок між особливостями регуляторних процесів в аденілатциклазній системі нативних тромбоцитів, антропометричними показниками, погіршенням вуглеводного та ліпідного профілів, гіперлептинемією, зниженням чутливості тканин до інсуліну у хворих на АГ з супутнім ОЖ в порівнянні зі здоровими особами, що свідчить про залучення даних метаболічних порушень до патогенезу АГ.

Встановлено, що у пацієнтів на АГ із супутнім ОЖ та з нормальною масою тіла спостерігаються розходження в ступені зв'язку рівня лептину з метаболічними параметрами. Наявність в осіб з супутнім ОЖ кореляції лептину з індексом НОМА і з концентрацією глюкози, на відміну від осіб з нормальною вагою, дозволяє припускати, що даний адипокін впливає на ці параметри при розвитку метаболічного синдрому (МС). При цьому, по мірі збільшення маси тіла у хворих на АГ з більш високим рівнем лептину більшою мірою зростає ризик розвитку МС, ніж у пацієнтів з нормальною масою тіла.

Визначено, що лептин не робить прямого впливу на розвиток ремоделювання та гіпертрофію міокарда ЛШ. Проведене дослідження свідчить про вплив лептину на ремоделювання міокарду ЛШ внаслідок розвитку ІР та активації САС.

Доведено, що терапія іАПФ лізиноприлом позитивно впливає на патогенетичні механізми розвитку АГ з супутнім ОЖ, а саме знижуються рівні лептину, інсуліну, підвищується чутливість адренорецепторів тромбоцитів.

Наукова новизна отриманих результатів роботи підтверджена деклараційним патентом України: Пат. № 33187, МПК (51): А61К31/33 А61Р9/12 (2008,1). Спосіб терапії хворих на артеріальну гіпертензію, асоційовану з ожирінням / Ковальова О.М., Шоп І.В.(Україна); Заявка № 200802083 від 18.02.2008; опубл. 10.06.2008, Бюл. № 11.

Практичне значення отриманих результатів. Дані, отримані на підставі вивчення функціонального стану адренорецепторного комплексу тромбоцитів та наявності гіперлептинемії, гіперінсулінемії, резистентності до інсуліну, характеру змін у морфофункціональному стані ЛШ, дають змогу лікарям закладів практичної охорони здоров'я удосконалити діагностику та визначення подальшого перебігу захворювання, вибору адекватної терапії у хворих на АГ з супутнім ОЖ.

Обґрунтовано доцільність проведення НВЧ-діелектрометрії у хворих на АГ з ОЖ для дослідження функціонального стану адренорецепторів тромбоцитів з метою визначення ступеня виснаження адаптаційних можливостей САС та підвищення якості діагностики метаболічних та структурно-функціональних ускладнень, а також ефективності лікування цієї категорії хворих.

Створена методика контролю ефективності медикаментозного лікування хворих на АГ з супутнім ОЖ на підставі тестування адренорецепторів тромбоцитів та визначення рівнів лептину й інсуліну, яка сприятиме оптимізації лікування цієї категорії хворих та дозволить визначати адекватну антигіпертензивну тактику з урахуванням виявлених метаболічних порушень.

Результати дослідження впроваджені в практичну роботу терапевтичних відділень лікувальних закладів м. Харкова та області: міської клінічної лікарні №11 м. Харкова, Дворічанської районної лікарні, Васищівської районної лікарні.

Особистий внесок здобувача. Здобувачем особисто розроблено програму обстеження пацієнтів, відібрано методи дослідження, виконано клінічне, антропометричне та НВЧ-діелектричне обстеження хворих на АГ з нормальною масою тіла, ожирінням та практично здорових осіб контрольної групи. Самостійно сформовано групи хворих, проведено статистичну обробку результатів та їх аналіз, сформульовано висновки, практичні рекомендації.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертації представлені та обговорені на 4-ому з'їзді Українського біофізичного товариства (Донецьк, 19-21 грудня 2006), на науково-практичній конференції "Метаболічний синдром в практиці кардіолога" (Харків, 14-15 листопада 2006), 17^th European Meeting on Hypertension (Milan, Italy, 15-19 June, 2007), на науково-практичній конференції «Внутренние болезни. Новые аспекты» (Харків, 18 жовтня 2007), на науково-практичній конференції «Метаболічний синдром в практиці терапевта» (Харків, 29-30 січня 2008), на науково-практичній конференції «Фундаментальна та клінічна ендокринологія: проблеми, здобутки, перспективи (Сьомі Данилевські читання)» (Харків, 21-22 лютого 2008), на науково-практичній конференції «Внесок молодих вчених у розвиток медичної науки і практики» (Харків, 30 жовтня 2008), 3^rd International Congress on Prediabetes and the Metabolic syndrome (Nice, France, 1-4 April, 2009), на науково-практичній конференції «Щорічні терапевтичні читання, присвячені 30-річчю з дня заснування ДУ „ Інститут терапії імені Л.Т. Малої АМН України ”» (Харків, 15-16 квітня 2010), на науково-практичній конференції «Вклад молодих спеціалістів в розвиток науки і практики» (Харків, 20 травня 2010).

Публікації. За результатами дисертації опубліковано 19 робіт, 5 статей - у наукових журналах, серед яких 4 - у виданнях, рекомендованих ВАК України, отримано 1 деклараційний патент України на корисну модель, 13 тез - у матеріалах вітчизняних та міжнародних конференцій, з'їздів.

Структура та обсяг дисертації. Загальний обсяг дисертації викладений на 163 сторінках та складається зі вступу, огляду літератури, матеріалів та методів дослідження, 4 розділів результатів власних спостережень, обговорення результатів, висновків, практичних рекомендацій та списку використаних джерел. Бібліографічний покажчик містить 256 літературних джерел, з яких 49 - кирилицею, 207 - латиницею, що становить 25 сторінок. Дисертацію ілюстровано 22 таблицями та 7 малюнками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали і методи дослідження. Було обстежено 97 хворих на АГ, які перебували на лікуванні у Центрі діагностики та лікування артеріальної гіпертензії на базі міської клінічної лікарні №11. Хворі на АГ були розподілені на групи порівняння залежно від ступеня АГ, наявності або відсутності ОЖ, ступеня ОЖ, типів ремоделювання міокарда ЛШ. Також серед хворих на АГ було виокремлено група з різними ознаками МС, згідно з критеріями ATP III (2001).

Серед 97 обстежених хворих чоловіків було 34 (35%) віком від 25 до 77 років (середній вік 51 (47-57) років) та жінок 63 (65%) у віком від 29 до 77 років (середній вік 54 (45-60) років). Тривалість АГ, згідно з анамнезом, коливалась у межах від вперше встановленої до 15 років і в середньому становила 3 (1-5) роки. Середній рівень АТ у хворих становив: САТ- 160 (160-170) мм рт.ст.; ДАТ - 100 (95-105) мм рт.ст. За рівнем АТ розподіл АГ за ступенем мав такий вигляд: 1 ст. - 16 (17%) осіб, 2 ст. - 67 (69%) осіб та 3 ст. - 14 (14%) осіб. У 79 (81%) випадків перебіг АГ асоціювався із супутнім ОЖ (основна група). 18 хворих на АГ мали нормальну масу тіла ( ІМТ - 23,95 (23,5-24,75) кг/м²) (група порівняння). Також хворі на АГ з супутнім ОЖ (основна група) при антропометричному обстеженні були розподілені залежно від ІМТ: І підгрупа - 22 (28%) хворих з надлишковою масою тіла (НМТ) (ІМТ - 27,37 (26,3-28,6) кг/м²), ІІ підгрупа - 24 (30%) хворих з 1 ступенем ОЖ (ІМТ - 31,85 (31,35-33,3) кг/м²), ІІІ підгрупа - 19 (24%) хворих з 2 ступенем ОЖ (ІМТ - 36,6 (35,3-37,6) кг/м²), ІV підгрупа - 14 (18%) хворі з 3 ступенем ОЖ (ІМТ - 40,85 (40,4-42) кг/м²). АО виявлено у 66 (68%) осіб (ОТ - 107,1 (99-113) см), інші, 31 (32%) особа, мали ОТ у межах фізіологічної норми (87,6 (83-94) см).

Контрольну групу склали 20 практично здорових осіб без кардіоваскулярного, ниркового та ендокринного анамнезу. Середній вік здорових осіб становив 49 (45-52) років: чоловіків було 13 (65%), жінок - 7 (35%). У групі контролю рівень САТ становив 120 (115 - 130) мм рт.ст., ДАТ - 80 (72,5 - 80) мм рт.ст., ІМТ дорівнював 23,4 (22,4-24) кг/м².

Верифікацію діагнозу та визначення ступеня АГ проведено після комплексного клінічного обстеження згідно з критеріями, рекомендованими Українським товариством кардіологів (2008 рік) та Європейським товариством з артеріальної гіпертензії / Європейським товариством кардіологів (2007 рік).

Рівень лептину у сироватці крові визначали імуноферментним методом з використанням набору реагентів «Leptin (Sandwich) ELISA» (DRG Instruments GmbH, Germany).

Інсулін у сироватці крові визначали за допомогою набору реагентів Інституту біоорганічної хімії Національної академії наук Білорусі (Мінськ) - ріо-ІНС-ПГ-¹²⁵І, який запропоновано для визначення імунореактивного інсуліну в плазмі крові людини методом радіоімунологічного аналізу «in vitro», з подальшим обчисленням індексу ІР (індекс НОМА) за формулою: індекс НОМА = глюкоза крові натще (ммоль/л)*інсулін крові натще (мкОд/мл) / 22,5. Індекс НОМА > 2,77 ум. од. розцінювався як наявність ІР.

Вміст цАМФ в плазмі крові оцінювали імуноферментним методом з використанням наборів ЧМП «Діамеб» (Івано-Франківськ).

Рівень тригліцеридів (ТГ), загального холестерину (ЗХС) та холестерину ліпопротеїнів високої щільності (ХС ЛПВЩ) визначали ферментативним колориметричним методом. Холестерин ліпопротеїнів низької щільності (ХС ЛПНЩ), холестерин ліпопротеїнів дуже низької щільності (ХС ЛПДНЩ), коефіцієнт атерогенності (КА) обчислювали за формулами.

Ехокардіографічне дослідження було проведено на медичному автоматизованому комплексі “Radmir” (модель ТИ628А) в М- і В-режимах ехолокації відповідно до рекомендацій Американського ехокардіографічного товариства (American Society of Echocardiography - ASE). Як критерій гіпертрофії лівого шлуночка використовували індекс маси міокарда лівого шлуночка (іММЛШ). За рівень гіпертрофії в даному дослідженні був прийнятий іММЛШ, який перевищував 125 г/м² незалежно від статі пацієнтів. Для визначення типів структурно-геометричного ремоделювання ЛШ проводилося за класифікацією, що була запропонована A.Ganau та R.Devereux (1992).

Функціональний стан адренорецепторного комплексу тромбоцитів оцінювали методом НВЧ-діелектрометрії, який ґрунтується на вимірюванні характеристик стоячої електромагнітної хвилі в зразку суспензії нативних тромбоцитів при тестуванні рецепторними агоністами та антагоністами. Як стимулятор адренорецепторів було використано розчин адреналіну («Sigma», США) у кінцевій концентрації 10^-5 мл, що готується безпосередньо перед початком дослідження. Для блокади в₂-адренорецепторів тромбоцитів застосовували розчин пропранололу в кінцевій концентрації 10^-5 мл, як блокатор б₂-адренорецепторів - доксазозин в концентрації 25 мг/л.

Для вибору методу статистичного аналізу отриманих результатів проводилася перевірка їх розподілу на відповідність нормальному закону за допомогою критерію Шапіро-Уілка. Як описові статистики були обчислені такі характеристики: медіана (Ме), середнє значення (), стандартне відхилення (SD), верхній (Q_в) і нижній (Q_н) квартилі, мінімальне (М_міn) і максимальне (М_мах) значення. Статистична обробка проводилася за допомогою непараметричних (медіанний тест, Вілкоксона-Манна-Уїтні) критеріїв. Кореляційний аналіз проводили за Спірменом. При рівні значущості р<0,05 розбіжності вважалися достовірними.

Результати дослідження та їх обговорення. При антропометричному обстеженні хворі на АГ в залежності від ІМТ (маса тіла в кгріст² в м) були розподілені на групи згідно з критеріями ВООЗ (1999): 79 хворих на АГ з ОЖ (основна група) та 18 хворих на АГ з нормальною масою тіла (група порівняння). Також було виявлено, що ІМТ (33,3 (29,01-37,3) кг/м²) та іТ/С (0,98 (0,9-1,04) см) у хворих на АГ з супутнім ОЖ суттєво та достовірно перевищували дані показники у контрольній групі та групі порівняння, де ІМТ становив (23,4 (22,4-24) кг/м² та 23,95 (23,5-24,75) кг/м² відповідно, р<0,05), а іТ/С - (0,81 (0,78-0,88) та 0,9 (0,81-0,96) відповідно, р<0,05).

При дослідженні функціонального стану адренорецепторів тромбоцитів достовірні розбіжності базальних значень діелектричної проникності тромбоцитів (е') отримано не було. Базальний рівень е' у групі хворих на АГ з супутнім ОЖ дорівнював 20,87 (20,79-20,92), у групі хворих на АГ без ОЖ - 20,88 (20,84-20,92), у контрольній - 20,61 (20,58-20,63). Тільки базальний рівень е' у контрольній групі достовірно відрізнявся (р<0,05) від показників в основній групі та в групі порівняння. Рівень приросту дійсної частини діелектричної проникності тромбоцитів (') у відповідь на вплив адреналіну був найвищим в групі порівняння 1,2 (1,19-1,25), але майже не відрізнявся від аналогічного показника в основній групі - 1,19 (1,08-1,25). У групі контролю рівень ' 1,14 (1,14-1,14) при стимуляції адреналіном був достовірно нижчий, ніж в групах порівняння та в основній. Отже відбувались вірогідні зміни у стані е' тромбоцитів не тільки у хворих на АГ з супутнім ОЖ, а й у хворих з нормальною вагою тіла.

Аналіз отриманих даних свідчить про неоднорідність групи хворих на АГ з супутнім ОЖ у відношенні показників базальної адренорецепції. Спостерігалась достовірна динаміка зростання базальних рівнів е' у підгрупах залежно від розподілу за ІМТ відповідно до медіанного тесту (р<0,001). Найвищий базальний рівень е' був у хворих на АГ з ОЖ ІІІ ст 21,63 (21,14-21,68). У хворих на АГ з ОЖ ІІ ст. дорівнював 20,92 (20,87-20,98), з ОЖ І ст. - 20,82 (20,78-20,87). Найменший рівень е' спостерігався у хворих основної групи з НМТ -20,79 (20,72-20,82). Реакція тромбоцитів ' на вплив адреналіну у хворих на АГ також залежала від наявності супутнього ОЖ: у хворих з нормальною вагою приріст ' дорівнював 1,2 (1,19-1,25), з НМТ - 1,19 (1,14-1,22), з ОЖ І ст. - 1,19 (1,14-1,22), з ОЖ ІІ ст. - 1,3 (1,11-1,36). Приріст ?е' в контрольній групі дорівнював 1,14 (1,14-1,14). У хворих же з ОЖ ІІІ ст. показник реактивності тромбоцитів на вплив адреналіну знижувався до 0,38 (0,16-0,76), що може свідчити про розвиток дестабілізації регуляторних процесів САС на адренорецепторному рівні.

Показник приросту (?Э) при стимуляції б₂-адренорецепторів адреналіном в осіб контрольної групи становив 0,92 (0,87-0,95). У хворих на АГ, як із супутнім ОЖ, так і з нормальною вагою значення ?Э достовірно відрізнялось тільки від показника контрольної групи (1,3 (1,19-1,36), p<0,001 та 1,25 (1,24-1,3), p<0,001 відповідно). Між собою у групах хворих показники достовірно не відрізнялись. Відзначалось поступове збільшення приросту ?Э у хворих на АГ залежно від ступеня ожиріння: з НМТ - 1,25 (1,19-1,3), з ОЖ І ст. - 1,3 (1,26-1,36), з ОЖ ІІ ст. - 1,36 (1,3-1,41), окрім хворих з ОЖ ІІІ ст. - 0,82 (0,71-1,14). Ці зміни вірогідно відрізнялися від аналогічного показника в групі контролю, окрім даних у підгрупі з ОЖ ІІІ ст. Згідно з медіанним тестом стан б₂-адренорецепторів достовірно залежав від розподілу на групи (р<0,001).

Активність в₂-адренорецепторів змінювалася так: спостерігалося її поступове збільшення від осіб з АГ і НМТ 1,16 (1,14-1,24) до осіб з ОЖ І ст. 1,37 (1,3-1,42) з найбільшим значенням в осіб з ОЖ ІІ ст. 1,46 (1,36-1,51). У хворих з ОЖ ІІІ ст. зареєстроване зниження цього показника - 0,14 (0,05-0,63). Приріст Э в₂-адренорецепторів у всіх обстежених хворих, достовірно відрізнявся від показника контрольної групи 0,87 (0,81-0,87) та групи порівняння 1,26 (1,2-1,33). Стан в₂-адренорецепторів також вірогідно залежав від розподілу на групи (р<0,0001) відповідно до медіанного тесту. Таким чином, функціональна активність адренорецепторів тромбоцитів, яка вимірювалась за величиною приросту (?Э) б₂- та в₂-адренорецепторів, має певні особливості в кожній підгрупі.

Рівень цАМФ у здорових осіб дорівнював 32,3 (27,42-40,65) пмоль/мл. У пацієнтів групи порівняння вміст цАМФ становив 82,46 (79,65-90,38) пмоль/мл, в основній групі - 143,08 (100,86-186,12) пмоль/мл. Показники цАМФ у пацієнтів з АГ та супутнім ОЖ розподілилися так: з НМТ - 144,11 (83,16-189,11) моль/мл, з ОЖ І ст - 140,8 (111,25-186,18) пмоль/мл, з ОЖ ІІ ст - 140,18 (109,15-179,45) пмоль/мл, з ОЖ ІІІ ст - 142,18 (103,53-181,19) пмоль/мл. Тобто концентрація цАМФ достовірно зростала відповідно до збільшення ваги у хворих на АГ у порівнянні з контролем та групою порівняння, однак достовірної різниці між показниками підгруп знайдено не було (р>0,05).

При дослідженні рівня лептину виявлено, що в осіб з контрольної групи його концентрація у чоловіків (3,67 (1,65-4,25) нг/мл) була достовірно нижчою, ніж у жінок (6,0 (3,45-7,05) нг/мл, р<0,05). При аналізі даних у хворих на АГ з супутнім ОЖ в чоловіків рівень лептину дорівнював (21,24 (15,14-23,84) нг/мл), у жінок - (20,56 (16,1-28,71) нг/мл). Суттєвих розбіжностей в абсолютному значенні рівнів лептину та інсуліну в групах, що відрізнялися за віком, встановлено не було (р>0,05).

Аналізуючи отримані дані, ми визначили, що група хворих на АГ з супутнім ОЖ характеризувалась вірогідно найбільшими рівнями лептину (21,24 (15,71-27,03) нг/мл, р<0,001), інсуліну (23,86 (20,96-29,45) мкОд/мл, р<0,001) та індексу НОМА (4,88 (4,09-6,91), р<0,001) в порівнянні з практично здоровими особами, де рівень лептину дорівнював (4,2 (2,56-5,85) нг/мл), інсуліну (12,27 (10,75-14,48) мкОд/мл) та індексу НОМА (2,12 (1,71-2,43)). Показники ліпідного обміну основної групи (ЗХС - 5,3 (4,5-6,1) ммоль/л, ТГ - 0,79 (0,62-1,37) ммоль/л, ХС ЛПВЩ - 1,17 (0,94-1,4) ммоль/л, ХС ЛПДНЩ - 0,16 (0,12-0,27) ммоль/л, ХС ЛПНЩ - 3,86 (3,26-4,65) ммоль/л, КА - 3,34 (2,75-4,27) Од) також мали достовірні розбіжності (р<0,05) з показниками групи контролю (ЗХС - 4,5 (4,06-4,8) ммоль/л, ТГ - 0,62 (0,57-0,73) ммоль/л, ХС ЛПВЩ - 1,35 (1,2-1,45) ммоль/л, ХС ЛПДНЩ - 0,12 (0,11-0,15) ммоль/л, ХС ЛПНЩ - 3,08 (2,55-3,39) ммоль/л, КА - 2,37 (2,0-2,72) Од).

У групі хворих на АГ з нормальною вагою в порівнянні з групою контролю також спостерігались достовірно збільшені значення лептину (14.16 (12,11-19,0) нг/мл, р<0,001), інсуліну (16,69 (13,6-21,19) мкОд/мл, р<0,001), індексу НОМА (3,23(2,38-5,18), р<0,001). Крім того, серед показників ліпідного обміну лише ХС ЛПВЩ (1,17 (1,04-1,44) ммоль/л), ХС ЛПНЩ - 3,6 (3,04-3,84) ммоль/л та КА - 3,01 (2,7-3,85) Од) були достовірно змінені відносно аналогічних показників контрольної групи.

Вивчення змін рівнів лептину та інсуліну відносно показників АТ показало, що у хворих з більш високим гемодинамічним навантаженням відмічалось зростання концентрації і лептину, інсуліну: у хворих на АГ 1 ст. рівень лептину становив 16,6 (13,14-21,57) нг/мл та інсуліну 21,86 (18,33-25,04), у хворих на АГ 2 ст. -18,57 (14,12-25,81) нг/мл та 22,64 (17,6-29,16) мкОд/мл, при АГ 3 ст. - 23,55 (20,56-28,76) нг/мл та 27,82 (20,78-35,96) мкОд/мл відповідно. Під час окремого аналізу показника ІМТ нами відмічено, що його значення >30 кг/м² найбільш часто спостерігалось у хворих на АГ 3 ст. (93% хворих) з поступовим зниженням частоти виявлення ОЖ - у хворих на АГ 2 ст. - 60%, у хворих на АГ 1 ст. - 25% хворих.

У загальній групі хворих на АГ були виявлені позитивні кореляційні зв'язки між ІМТ та лептином (r=0,47, р<0,001), ІМТ та інсуліном (r=0,41, р<0,001), між лептином та інсуліном (r=0,39, р<0,001), іТ/С та лептином (r=0,27, р<0,01), іТ/С та інсуліном (r=0,21, р<0,05), між рівнями САТ та лептином (r=0,3, р<0,05), ДАТ та лептином (r=0,23, р<0,05), срАТ та лептином (r=0,24, р<0,05), ПАТ та лептином (r=0,28, р<0,01), ПАТ та інсуліном (r=0,22, р<0,05). А також між рівнями САТ та ІМТ (r=0,38, р<0,001), САТ та іТ/С (r=0,25, р<0,05), ДАТ та ІМТ (r=0,25, р<0,05), ДАТ та іТ/С (r=0,27, р<0,01), срАТ та ІМТ (r=0,28, р<0,01), срАТ та іТ/С (r=0,25, р<0,05), ПАТ та ІМТ (r=0,33, р<0,0001).

Ураховуючи середні показники плазмених рівнів глюкози та інсуліну натще в усіх групах хворих, ми можемо стверджувати, що розвиток стану ІР відбувався не тільки у хворих на АГ з супутнім ОЖ, а й у хворих на АГ з нормальною вагою. Більш суттєві зміни в ліпідному обміні були зафіксовані у хворих на АГ з ОЖ, однак і в групі порівняння є відхилення від нормативних показників. Отже, наявність гіперлептинемії та гіперінсулінемії у хворих з АГ, як з супутнім ОЖ, так і з нормальною масою тіла, є важливим фактором ризику розвитку атерогенних дисліпідемій.

Розподіл усіх хворих на тертилі залежно від рівня лептину в крові показав, що антропометричні показники, рівень інсуліну, індекс НОМА, порушення у вуглеводному та ліпідному обмінах були тим вищими, чим більшою була концентрація лептину в крові. Також у цих осіб зростала частота виявлення супутнього ОЖ з превалюванням андроїдного типу ОЖ, частота діагностування МС.

Найбільш щільні кореляційні зв'язки між показниками нами спостерігались у хворих на АГ з ОЖ. У чоловіків вміст лептину корелював з рівнем інсуліну (r=0,54, р<0,01), індексом НОМА (r=0,53, р<0,01), ТГ (r=0,46, р<0,05), ХС ЛПДНЩ(r=0,46, р<0,05) та мав зворотний зв'язок з ХС ЛПВЩ (r= - 0,38, р<0,05). У жінок також тільки у хворих з супутнім ОЖ мав місце зв'язок вмісту лептину з такими параметрами, як рівень інсуліну (r=0,31, р<0,01), індекс НОМА (r=0,36, р<0,01), ТГ (r=0,34, р<0,05) та ХС ЛПДНЩ(r=0,33, р<0,05). Отже, ОЖ впливає не тільки на вміст лептину і на значення параметрів вуглеводного та ліпідного обмінів, але й на взаємозв'язки між ними.

При розділенні хворих за рівнем показника індексу НОМА виявлено, що в групі хворих на АГ з наявністю ІР (індекс НОМА > 2,77 ум.од.) відзначалось достовірне збільшення рівня лептину і в чоловіків, і в жінок, ІМТ, ОТ відносно показників хворих на АГ без наявності ІР (індекс НОМА < 2,77 ум.од.). Також у хворих з ІР відмічалась тенденція до більш високого вмісту ТГ, ЗХС, ХС ЛПДНЩ, ХС ЛПНЩ, КА і більше низького - ХС ЛПВЩ.

Показник ІР - індекс НОМА - позитивно корелював з рівнем лептину, більш виражений у чоловіків (r=0,53, р<0,01), ніж у жінок (r=0,36, р<0,01), антропометричними показниками (з ІМТ - r=0,37, р<0,001, з ОТ у чоловіків - r=0,53, р<0,01 та у жінок - r=0,42, р<0,01, з іТ/С - r=0,3, р<0,01), з рівнем глюкози (r=0,58, р<0,001), ТГ (r=0,25, р<0,05), ХС ЛПДНЩ (r=0,26, р<0,05), а також з частотою наявності андроїдного типу розподілу жирової тканини (r=0,34, р<0,01) та з поширеністю МС (r=0,4, р<0,001) тільки серед хворих на АГ з супутнім ОЖ. Таким чином, можна припусти, що підвищення рівня лептину є одним з тих факторів, які при розвитку ОЖ посилюють свій вплив на розвиток ІР значного числа інших факторів (ТГ, ХС ЛПДНЩ, ЗХС, ХС ЛПВЩ та ін.), рівень яких при ОЖ підвищений.

Крім того, як показали дослідження, підвищення в крові рівня лептину у хворих на АГ асоціюється з більш високою частотою МС. Так, у чоловіків, хворих на АГ та ОЖ з високим рівнем лептину, ми діагностували МС у 79% хворих, з нормальною вагою - 42%; з низьким рівнем лептину у хворих на АГ з ОЖ МС було діагностовано у 63% пацієнтів, з нормальною вагою - у 23% хворих. У жінок спостерігалась така сама тенденція: у хворих на АГ та ОЖ з високим рівнем лептину ми діагностували МС у 60% хворих, з нормальною вагою - у 11%. У жінок з нормальною вагою МС виявлений не був.

Для оцінки взаємозв'язків лептину, інсуліну зі станом САС було проведено кореляційний аналіз в усіх групах. Визначили, що показники стану САС мають найбільш щільні зв'язки з клініко-метаболічними показниками у групі хворих на АГ з супутнім ОЖ: між базальним рівнем е' та лептином, індексом НОМА, ІМТ, ОТ, іТ/С, ЗХС, ТГ, ХС ЛПВЩ, КА, характеристиками АТ, частотою виявлення МС існував прямий кореляційний зв'язок (r у межах від 0,3 до 0,67, р<0,05). Отже, у міру збільшення маси тіла, цифр АТ і прогресування ІР у хворих на АГ з більш високим рівнем лептину зростає імовірність розвитку МС. Також звертає на себе увагу наявність саме зворотного зв'язку між приростом дійсної частини діелектричної проникності тромбоцитів (?е') на вплив адреналіном та рівнем лептину, ІМТ, ТГ, ХС ЛПВЩ, КА, рівнем АТ та частотою розвитку МС. Тобто збільшення цих показників негативно впливає на реактивність адренорецепторів тромбоцитів.

Статистично достовірні кореляції концентрації цАМФ були виявлені тільки в групі порівняння з приростом дійсної частини діелектричної проникності тромбоцитів (?е') на стимуляцію адреналіном (r=-0,75, р<0,01). Також у хворих цієї групи індекс НОМА корелював з базальним рівнем е' (r=0,48, р<0,01). Тобто вже на рівні розвитку АГ при наявності ІР САС починає реагувати на рівні адренорецепторів.

У групі контролю статистично достовірний зворотний зв'язок було отримано тільки між КА та активністю б₂-адренорецепторів (r=-0,48,p<0,05).

Проведене нами дослідження ехокардіографічних показників підтвердило наявність найбільш значних змін у міокарді хворих на АГ з супутнім ОЖ. В основній групі хворі з наявністю гіпертрофії міокарда ЛШ становили 56%, у групі порівняння - 39 %. Тобто ризик розвитку гіпертрофії міокарда у хворих на АГ з супутнім ОЖ був значно вищим, ніж у хворих на АГ з нормальною вагою.

Значення ММЛШ та іММЛШ у хворих на АГ з ОЖ становили 241 (198-278) г; 121 (100-138) г/м² проти аналогічних значень у хворих на АГ з нормальною вагою - 210,5 (179-259) г, 111,5 (103-138) г/м² та в контрольній групі - 183,5 (175,7-192,6) г; 105 (92,5-114,5) г/м². Також ми спостерігали патологічне збільшення середніх значень відносної товщини задньої стінки ЛШ, міжшлуночкової перетинки та відносної товщини стінок ЛШ (ВТЗСЛШ, ВТМШП та ВТСЛШ) у хворих і в основній групі (0,49 (0,46-0,52), 0,48 (0,46-0,55), 0,49 (0,44-0,53)), і в групі порівняння (0,49 (0,44-0,52), 0,49 (0,41-0,52), 0,45 (0,4-0,5)) відносно до здорових осіб (0,43 (0,4-0,44), 0,43 (0,4-0,44), 0,43 (0,4-0,44); р<0,001 в усіх випадках).

Нами було досліджено роль змін в концентрації лептину, інсуліну, індексу НОМА та стану САС при різних типах ремоделювання ЛШ. Найвищий рівень лептину був у хворих з ексцентричною гіпертрофією (ЕГЛШ) - 25,8 (22,9-27,9) нг/мл і з концентричною гіпертрофією (КГЛШ) - 21,8 (16,8-27,3) нг/мл. Рівень лептину в групі хворих з нормальною геометрією (НГЛШ) - 16,6 (9,3-21,5) нг/мл достовірно відрізнявся від цього ж показника у хворих з концентричним ремоделюванням (КРЛШ) - 19,3 (14,9-27,1) нг/мл (р<0,001). Згідно з медіанним тестом рівень лептину достовірно залежав від типу геометрії ЛШ та достовірно змінювався порівняно з контролем в усіх групах. Найвищий рівень інсуліну також відмічався в сироватці крові хворих з ЕГЛШ - 30,3 (22-35) мкОд/мл. Менш виражені зміни цього гормону спостерігались при КГЛШ - 24,2 (21,5-33,7) мкОд/мл, при КРЛШ - 23,5 (20,7-28) мкОд/мл, при НГЛШ - 22,4 (18,7-24) мкОд/мл, різниця між цими показниками та рівнем інсуліну при ЕГЛШ не була достовірною (р>0,05). Рівень індексу НОМА в групі з НГЛШ становив 3,99 (2,74-4,32), у групі з КРЛШ - 4,82 (4,19-5,86), в групі з КГЛШ - 5,28 (4,17-8,14) та в групі з ЕГЛШ - 5,65 (4,47-7,91). Показники індексу НОМА в цих групах достовірно відрізнялись від аналогічного показника в контрольній групі - 2,1 (1,7-2,4) (р<0,05) та рівень індексу НОМА в групі з НГЛШ достовірно відрізнявся від значень цього показника в групах з КГЛШ та ЕГЛШ. Тобто навіть на початку формування змін міокарда ЛШ у результаті гемодинамічного перевантаження можна спостерігати зміни в концентрації лептину. А вже під час формування гіпертрофічних типів ремоделювання міокарда ЛШ відбувається максимальне підвищення рівня лептину в сироватці крові. Зміни ж в концентрації інсуліну та чутливості тканин до інсуліну відбуваються раніше, ніж зміни у вмісті лептину, навіть у хворих з НГЛШ. Проведений кореляційний аналіз визначив, що в групі хворих з НГЛШ та КГЛШ спостерігались статистично достовірні зв'язки між лептином та індексом НОМА (r=0,44, р<0,01; r=0,36, р<0,01 відповідно).

У хворих на АГ з ОЖ рівень досліджуваних сироваткових показників вірогідно корелював з ехокардіографічними показниками (ММЛШ, ІММЛШ, ТЗСЛШ, ТМШП, кінцевим систолічним розміром, кінцевим систолічним об'ємом). Звертає на себе увагу те, що найбільш щільний зв'язок був отриманий між рівнем лептину та вищезазначеними показниками у чоловіків (r в межах від 0,45-0,54, р<0,05). У хворих в групі порівняння у чоловіків було отримано кореляційні зв'язки між вмістом лептину та між серцевим індексом (r=0,86, р<0,05), загальним та питомим загальним периферійним судинним опором (r=0,86, р<0,05).

Було проведено комплексну оцінку стану САС при різних типах ремоделювання міокарда ЛШ (таб.1).

Показники базальних значень е' в осіб з НГЛШ, КРЛШ та КГЛШ майже однаково зростали щодо контрольної групи (р<0,05). В осіб з ЕГЛШ показник базальних значень е' був найвищим й також достовірно відрізнявся від контрольної групи (р<0,05). Рівні ' у відповідь на стимуляцію адреналіном були найвищими в групі з КРЛШ та НГЛШ й достовірно відрізнялись від контролю (р<0,05). Показник приросту ?Э при стимуляції б₂ - адренорецепторів адреналіном у осіб контрольної групи становив 0,92 (0,87-0,95). В осіб з НГЛШ (1,25 (1,24-1,3)), КРЛШ (1,36 (1,3-1,41)) та ЕГЛШ (1,27 (1,19-1,36)) значення приросту ?Э достовірно відрізнялись від показника контрольної групи (р<0,05), окрім приросту ?Э в осіб з ЕГЛШ (1,19 (0,6-1,25)). Показник приросту е' при стимуляції в₂-адренорецепторів адреналіном в осіб контрольної групи становив 0,86 (0,81-0,87). В осіб з КРЛШ цей приріст був найвищим - 1,35 (1,14-1,47). В осіб з ЕГЛШ реактивність в₂-адренорецепторів значно знижувалась - 1,08 (0,08-1,25) й достовірно не відрізнялась від контрольної групи (р>0,05).

Таблиця 1. Показники стану САС у хворих на АГ з різними типами геометрії ЛШ

* - р<0,05 у порівнянні з контрольною групою

У групі хворих на АГ з супутнім ОЖ існували більш виражені взаємозв'язки між станом САС та ехокардіографічними показниками (ММЛШ, ІММЛШ, ВТЗС, ВТМШП, ВТСЛШ, кінцевими діастолічним та систолічним розмірами, кінцевими діастолічним та систолічним об'ємами та їх індексованими показниками) та розвитком гіпертрофічних змін у міокарді ЛШ, ніж у хворих на АГ з нормальною вагою. Крім того, кореляційні зв'язки між показниками адренорецепції та рівнями лептину, індексом НОМА, інсуліну та показниками адренорецепції зафіксовано також у хворих з АГ та супутнім ОЖ й з гіпертрофічними типами ремоделювання ЛШ. Тобто у хворих на АГ з супутнім ОЖ, з одного боку, лептин пов'язаний з розвитком гіпертрофічних змін у міокарді ЛШ, з іншого боку - цей адипокін впливає на стан САС та розвиток ІР, про що свідчать існуючі кореляційні зв'язки. Отже, встановлення підвищеного рівня лептину у хворих на АГ є патогенетичним обґрунтуванням для застосування в терапії препаратів, що нейтралізують негативний вплив САС на чутливість тканин до інсуліну та розвиток гіпертрофічних змін кардіоміоцитів.

У нашому дослідженні було вивчено питання про вплив антигіпертензивного препарату іАПФ лізиноприлу на патогенетичні механізми розвитку ОЖ у хворих на АГ. Для вирішення цього завдання було обстежено 20 хворих (10 чоловіків і 10 жінок) на АГ з супутнім ОЖ, яким проведено курс антигіпертензивної монотерапії лізиноприлом (лоприл, «Bosnalijek»). Препарат призначали в початковій дозі 5 мг, за необхідності дозу поступово збільшували до 10-20 мг на добу. Середній вік хворих становив 60 (54-66) років. Рівень САТ до лікування дорівнював 165 (160-170) мм рт. ст., ДАТ - 100 (97,5-100) мм рт. ст., після лікування - САТ знизився до 145 (140-145) мм рт. ст., ДАТ до 90 (80-90) мм рт. ст. (р<0,05). Після курсу терапії тривалістю 30 діб, відзначено достовірне зменшення рівня АТ, концентрації інсуліну - з 23,58 (21,09-29,8) мкОд/мл до 14,16 (9,76-16,54) мкОд/мл, (р<0,001), лептину - з 24,62 (14,67-29,49) нг/мл до 11,05 (8,83-15,11) нг/мл, (p<0,01), й відмічено достовірне зменшення базального рівня е' з 20,87 (20,82-20,98) до 20,74 (20,69-20,8), (p<0,01), та чутливості б₂-адренорецепторів - з 1,33 (1,2-1,23) до 1,17 (1,11-1,19), (р<0,01), що свідчить про зниження чутливості адренорецепторів на тлі прийому іАПФ лізиноприлу. Це обґрунтовує, з одного боку, доцільність використання як антигіпертензивного препарату іАПФ лізиноприлу в цієї групи хворих, дозволяє оцінити ефективність лікування, а з іншого боку - підтверджує патогенетичну роль лептину й інсуліну, САС в розвитку АГ, асоційованої з ОЖ.

ВИСНОВКИ

1. У дисертаційній роботі наведено нове вирішення наукового завдання сучасної терапії, що полягає в оптимізації діагностики й корекції метаболічних порушень та дослідженні патогенетичних механізмів у хворих на артеріальну гіпертензію з ожирінням на підставі вивчення антропометричних показників, активності адренорецепторного комплексу тромбоцитів, характеру секреції лептину та інсуліну, змін у ліпідному, вуглеводному обмінах, типу ремоделювання міокарда.

2. Підвищення активності б₂- і в₂-адренорецепторів та концентрації цАМФ у плазмі пацієнтів з надмірною вагою та ожирінням є компенсаторним механізмом, спрямованим на нормалізацію судинної реактивності, зменшенню гемодинамічного та об'ємного перенавантаження. По мірі прогресування ожиріння посилюється дисбаланс у функціонуванні б₂- і в₂-адренорецепторів, при ожирінні ІІІ ступеня гіперсимпатикотонія з компенсаторного перетворюється в патологічний нейрогуморальний фактор, розвивається десенситизація в₂-адренорецепторів з переважанням активності б₂-адренорецепторів.

3. Наявність гіперлептинемії, гіперінсулінемії як у хворих на артеріальну гіпертензію з супутнім ожирінням (21,24 (15,71-27,03) нг/мл, 23,86 (20,96-29,45) мкОд/мл), так і у хворих на артеріальну гіпертензію з нормальною вагою (14.16 (12,11-19,0) нг/мл, 16,69 (13,6-21,19) мкОд/мл), підтверджує можливий внесок лептину не тільки у розвиток порушень енергетичного обміну, а й у патогенез артеріальної гіпертензії.

4. У хворих на артеріальну гіпертензію з супутнім ожирінням структурно-функціональні зміни геометрії лівого шлуночка частіше розвиваються за типом концентричної гіпертрофії (41%). Гіпертрофічні типи ремоделювання лівого шлуночка (ексцентрична та концентрична гіпертрофії) характеризуються достовірним збільшенням концентрації лептину та індексу НОМА (22,7 (17,5-27,4) нг/мл, 5,36 (4,17-8,03), р<0,05), ніж у хворих з нормальною геометрією та концентричним ремоделюванням лівого шлуночка (18 (12,9-27) нг/мл, 4,36 (3,62-5,86)).

5. Підвищення рівня лептину у хворих на артеріальну гіпертензію з ожирінням асоціюється з порушеннями адренореактивності тромбоцитів, абдомінальним типом розподілу жирової тканини, зниженням чутливості тканин до інсуліну, погіршенням ліпідного та вуглеводного профілів, що свідчить про вплив лептину на розвиток інсулінорезистентності та активацію симпатоадреналової системи, як наслідок приводить до формування гіпертрофічних типів ремоделювання лівого шлуночка.

6. Антигіпертензивна монотерапія іАПФ лізиноприлом впливає на патогенетичні механізми розвитку артеріальної гіпертензії з ожирінням, а саме позитивно діє на чутливість адренорецепторів тромбоцитів, достовірно знижує рівні лептину, інсуліну.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Рекомендовано визначення функціональної активності адренорецепторного комплексу тромбоцитів методом НВЧ-діелектрометрії з метою оцінки ступеня виснаження адаптаційних можливостей симпатоадреналової системи у хворих на артеріальну гіпертензію з ожирінням, що надає додаткові критерії та підвищує якість діагностики метаболічних та структурно-функціональних ускладнень, а також ефективність лікування цієї категорії хворих.

2. Хворим на артеріальну гіпертензію рекомендовано обстеження на наявність в них гіперлептинемії, гіперінсулінемії, резистентності до інсуліну й пов'язаних з ними метаболічних, гемодинамічних, структурно-функціональних порушень, які можуть спричинити розвиток метаболічного синдрому та його наслідків.

3. Спрямованість змін на тлі прийому іАПФ лізиноприлу у вигляді позитивної динаміки у функціонуванні адренорецепторів тромбоцитів та зниження рівнів лептину й інсуліну у хворих на артеріальну гіпертензію з ожирінням рекомендовано застосовувати у якості індикаторів призначення терапії, а їх динаміку доцільно спостерігати для визначення терміну та ефективності лікування, індивідуального добору медикаментозного засобу.

ПЕРЕЛІК НАУКОВИХ РОБІТ, НАДРУКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Шоп И.В. Состояние симпатико-адреналовой системы и ремоделирование миокарда левого желудочка у больных с артериальной гипертензией и ожирением / И.В. Шоп // Проблемы экологии и медицины. - 2007. - том 11 - №3-4 - С. 15-17.

2. Шоп І.В. Взаємозв'язок показників ліпідного, вуглеводного обмінів та лептинемії у хворих на артеріальну гіпертензію з супутнім ожирінням / І.В.Шоп // Лікарська справа. - 2007. - №5(59) - С.26-29.

3. Шоп І.В. Вплив лептину та інсуліну на розвиток ремоделювання лівого шлуночка у хворих на артеріальну гіпертензію з супутнім ожирінням / І.В.Шоп, О.М. Ковальова, І.В. Нікітіна // Лікарська справа. - 2007. - №6(60) - С. 14-17. (Здобувачем проведено вивчення структурно-функціональних особливостей міокарда, лабораторне дослідження, статистичну обробку даних, підготовку матеріалів до друку).

4. Шоп И.В. Особенности лечения больных артериальной гипертензией с сопутствующим ожирением / И.В. Шоп // Международный медицинский журнал. - 2008. - №1 - С. 49-50.

5. Шоп И.В. Особенности антигипертензивной терапии у больных с ожирением / О.Н. Ковалева, С.А. Шаповалова, И.В.Шоп // Артериальная гипертензия. - 2008. - №1 - С. 63-70. (Здобувачем проведено клінічне обстеження пацієнтів, лабораторне дослідження, статистичну обробку даних).

6. Пат. № 33187, МПК (51): А61К31/33 А61Р9/12 (2008.01). Спосіб терапії хворих на артеріальну гіпертензію, асоційовану з ожирінням / Ковальова О.М., Шоп І.В. (Україна); Заявка №200802083 від 18.02.2008, опубл. 10.06.2008, Бюл. № 11. (Здобувачем проведено аналіз літератури та клінічне обстеження пацієнтів на артеріальну гіпертензію, лабораторне дослідження, статистичну обробку отриманих результатів, підготовку матеріалу до друку).

7. Шоп І.В. Варіант моделі для вивчення особливостей функціонування симпатоадреналової системи на клітинному рівні у хворих з артеріальною гіпертензією та ожирінням / І.В. Шоп, О.М. Ковальова, Т.Ю. Щеголева, В.І. Смирнова: матеріали науково-практичної конференції [„ 4 з'їзд Українського біофізичного товариства ”], (Донецьк, 19-21 грудня 2006 р.) / М-во освіти та науки України, Донец. нац. ун-т. - Д.: Донец. нац. ун-т, 2006. - С. 255 - 256. (Здобувачем проведено набір матеріалу, досліджено функціональну активність адренорецепторів тромбоцитів).

8. Шоп І.В. Функціональна активність тромбоцитів у хворих з артеріальною гіпертензією та ожирінням при різних типах ремоделювання міокарда лівого шлуночка / І.В. Шоп, Ю.І. Латогуз: матеріали науково-практичної конференції [„ Метаболічний синдром в практиці кардіолога ”], (Харків, 14-15 листопада 2006 р.) / М-во охорони здоров'я України, Харк. нац. мед. ун-т. - Х.: Харк. нац. мед. ун-т, 2006. - С. 77-78. (Здобувачем самостійно проведено аналіз функціонально стану тромбоцитів, зроблено висновки, дано рекомендації).

9. Shop I. Adrenoreceptors platelets activity and various kinds of heart remodeling in hypertensive patients with obesity / I. Shop O. Kovalyova: International Congress, Poster Session [„Seventeenth European Meeting on Hypertension”], Milan , Italy, 15-19 June 2007 - P.15.391. (Здобувачем проведено НВЧ-діелектричне дослідження, дано інтерпретацію отриманих даних).

10. Шоп И.В. Мембранные эффекты ингибитора ангиотензин превращающего фермента при терапии больных артериальной гипертензией с ожирением / О.Н. Ковалева, И.В. Шоп: матеріали науково-практичної конференції [„ Внутрішні хвороби. Нові аспекти ”], (Харків, 18 жовтня 2007 р.) / АМН України, М-во охорони здоров'я України, ДУ „Інститут Терапії ім. Л.Т. Малої АМН України”. - Х.: ДУ „ Інcтитут Терапії ім. Л.Т. Малої АМН України ”, 2007. - С. 64. (Здобувачем самостійно проведено визначення показників діелектричної проникності, підготовку матеріалу до друку).

11. Шоп И.В. Влияние лептина на функциональную активность адренорецепторов тромбоцитов у больных артериальной гипертензией и ожирением / И.В. Шоп: матеріали науково-практичної конференції [„ Актуальні проблеми сучасної медицини ”], (Полтава, 20 жовтня 2007 р.) / Вісник Української медичної стоматологічної академії. - П.: Укр. мед. стоматологічна академія, 2007. - том 7 - № 4(20) - С. 195.

12. Шоп И.В. Место ингибитора ангиотензинпревращающего фермента лизиноприла в терапии больных с артериальной гипертензией, ассоциированной с ожирением / И.В.Шоп, О.Н. Ковалева, И.В. Никитина: матеріали VII Всеукраїнської науково-практичної конференції з міжнародною участю [„ Клінічна фармація в Україні ”], (Харків, 15-16 листопада 2007 р.) / М-во охорони здоров'я України, Національний фармацевтичний університет. - Х.: Нац. фарм. ун-т, 2007. - С. 106-107. (Автором виділені клінічні групи, дана їх характеристика, узагальнені висновки).

13. Шоп І.В., Ковальова О.М. Патогенетичний взаємозв'язок лептину та інсуліну у хворих на артеріальну гіпертензію та ожиріння / І.В. Шоп, О.М. Ковальова: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції [„ Сучасні аспекти діагностики та лікування в кардіології і ревматології ”], (Вінниця, 13-14 грудня 2007 р) / М-во охорони здоров'я України, Вінниц. нац. мед. ун-т ім. Пирогова. - В.: Вінниц. нац. мед. ун-т, 2007. - С. 64. (Здобувачем проведено добір хворих, набір матеріалу для аналізу, статистичну обробку даних, оформлення роботи).