Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені О.О. БОГОМОЛЬЦЯ

УДК 616.314.17-084:616.379-008.64

ОБГРУНТУВАННЯ ДИФЕРЕНЦІЙОВАНИХ МЕТОДІВ

ЛІКУВАННЯ ГЕНЕРАЛІЗОВАНОГО ПАРОДОНТИТУ ПРИ ЦУКРОВОМУ ДІАБЕТІ 2 ТИПУ

14.01.22 - стоматологія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

гудар'ян олександр олександрович

Київ 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Дніпропетровській державній медичній академії МОЗ України

Науковий консультант доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Мащенко Ігор Сергійович, Дніпропетровській державній медичній академії МОЗ України, кафедра терапевтичної стоматології, професор

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор, член-кореспондент НАМНУ, Косенко Костянтин Миколайович, Інститут стоматології АМН України, м. Одеса, директор

доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Хоменко Лариса Олександрівна, Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, кафедра дитячої терапевтичної стоматології та профілактики стоматологічних захворювань, завідувач

доктор медичних наук, професор Рябоконь Євген Миколайович, Харківський національний медичний університет МОЗ України, м. Харків, кафедра терапевтичної стоматології, завідувач

Захист дисертації відбудеться «16» вересня 2010 р. о 13.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.003.05 при Національному медичному університеті імені О.О. Богомольця за адресою: 03057, Київ, вул. Зоологічна, 1).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного медичного університету імені О.О. Богомольця за адресою: 03057, Київ, вул. Зоологічна, 1, Стоматологічний корпус.

Автореферат розісланий “ 11 ” серпня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Д 26.003.05,

кандидат медичних наук, доцент О.І. Остапко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Впродовж останніх десятиліть у багатьох країнах світу спостерігається неухильний ріст захворюваності та розповсюдженості цукрового діабету, що дозволило іноземним авторам кваліфікувати ці процеси як нову епідемію неінфекційного характеру кінця ХХ - початку ХХІ століття - епідемію діабету. Згідно з оцінкою експертів Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я, якщо на сьогодні в світі налічується 160 млн. хворих на цукровий діабет, що складає 2-3 % від всього населення планети, то до 2025 року їх кількість зросте до 330 млн. чоловік. Не менш гострою є ця проблема і для Україні, де також відмічається приріст патології, при цьому близько 70 % хворих знаходяться в стані хронічної декомпенсації цукрового діабету, незалежно від його типу (Аmerican Diabet Association, 1997, 2001, 2005; Brian L., 2000).

Широке розповсюдження запальних захворювань пародонту та збільшення питомої ваги прогресуючих варіантів перебігу генералізованого пародонтиту у хворих на цукровий діабет ставить проблему діагностики і лікування цієї патології в число найбільш актуальних (Хоменко Л.О. і співав., 2007, 2008).

Численні наукові дані дозволяють констатувати, що при цукровому діабеті має місце зрив адаптації основних функціональних систем, що складає основу для формування супутніх патологічних станів в організмі (Мащенко І.С., 1996, 1999, 2001, 2002, 2005, 2008; Косенко К.М., 2002, 2008; Білоклицька Г.Ф., 1995, 1996, 1998, 2008; Рябоконь Є.М., 2005). Результати експериментальних та клінічних досліджень підтверджують, що при цукровому діабеті розвивається низка метаболічних, судинних порушень та імунологічних реакцій, у результаті яких створюються умови для розвитку цілого ряду захворювань (Еловикова Т.М,1989; Варшавский И.М., 1995; Лемецкая Т.И., 1997).

Проте, численні клінічні, мікробіологічні, біохімічні та імунологічні аспекти виникнення і розвитку генералізованого пародонтиту у хворих на цукровий діабет, особливо 2 типу, залишаються і до теперішнього часу практично не вивченими. На наш погляд, внести ясність у вирішення цієї проблеми можуть поглиблені і розширені комплексні дослідження основних складових етіології і патогенезу генералізованого пародонтиту при цукровому діабеті 2 типу, а саме: бактеріальної інвазії тканин пародонтального комплексу, стану клітинного і гуморального імунітету, у тому числі і цитокінового профілю, ліпідного обміну, рівня метаболізму кісткової тканини та її ремоделювання.

Новий погляд на характер цих змін буде сприяти створенню концептуальних схем патогенезу різних варіантів клінічного прояву захворювання, розробці оптимальних та ефективних методів лікування генералізованого пародонтиту у даного контингенту хворих.

Розгляд патогенезу генералізованого пародонтиту у хворих на цукровий діабет 2 типу з позицій багатофакторності пускових або підтримуючих механізмів у прогресуванні захворювання, потребує подальшого уточнення, зокрема у питанні, які системні маркери можуть виступати в якості продикторів і критеріїв тяжкості патологічного процесу в пародонті.

З позицій „концепції системності” даного захворювання науковий інтерес викликає вивчення ефективності диференційованого включення до схем комплексної терапії генералізованого пародонтиту при цукровому діабеті 2 типу різних медикаментозних і немедикаментозних засобів (озонотерапія, лазеротерапія). Перспективним є встановлення можливості удосконалення стоматологічного лікування за рахунок застосування загальної антибактеріальної терапії, нових імунокорегуючих препаратів, медикаментозних препаратів, які усувають дисліпідемію, та таких, що сприяють нормалізації метаболізму кісткової тканини та її ре моделювання.

Все зазначене вище визначає актуальність вибраної теми і своєчасність її розробки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Враховуючи актуальність теми і доцільність подальшого вирішення проблем пародонтології, обраний напрямок є основним фрагментом наукових тем кафедр терапевтичної стоматології, дитячої стоматології та стоматології інтернів Дніпропетровської державної медичної академії: „Розробка й удосконалення методів діагностики та етіопатогенетичного лікування запальних захворювань пародонту, карієсу зубів і його ускладнень” (державний реєстраційний № 0100U002316) та „Клініко-патогенетичні субтипи генералізованого пародонтиту і методи їх профілактики та лікування” (державний реєстраційний № 0106U012180).

Автор був безпосереднім виконавцем фрагментів запланованих науково-дослідних робіт.

Мета дослідження. Підвищення ефективності лікування хворих на різні типи клінічного перебігу генералізованого пародонтиту на тлі цукрового діабету 2 типу шляхом диференційованої корекції мікробіоценозу пародонтального комплексу, імунологічних, дисліпідемічних порушень і процесів ремоделювання кісткової тканини.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

1. Дослідити характер клініко-рентгенологічного прояву генералізованого пародонтиту у хворих на цукровий діабет 2 типу в залежності від тяжкості основного захворювання.

2. Вивчити частоту і характеристику дисбіозу пародонтального комплексу, етіологічно причетного до формування різних типів клінічного перебігу генералізованого пародонтиту при цукровому діабеті 2 типу.

3. Визначити клінічну і патогенетичну значимість вивчення показників субпопуляційного складу лімфоцитів периферичної крові, цитостатичної активності NK-клітин, клітин, які несуть маркери адгезії (СД₅₄⁺, СД₁₁₆⁺) та апоптозу (СД₉₅⁺), імуноглобулінів і фагоцитарної активності нейтрофілів крові у хворих різними типами клінічного перебігу генералізованого пародонтиту при цукровому діабеті 2 типу.

4. Виявити клініко-патогенетичне значення характеру продукції прозапальних цитокінів (ІЛ-1в, ІЛ-2, ІЛ-6, ІЛ-8, ФНП-б) і протизапальних цитокінів (ІЛ-4, ІЛ-10) у хворих на генералізований пародонтит при цукровому діабеті 2 типу.

5. Вивчити особливості метаболізму та ремоделювання кісткової тканини у хворих різними клінічними типами генералізованого пародонтиту при цукровому діабеті 2 типу.

6. Охарактеризувати параметри ліпідного спектру сироватки крові у хворих на генералізований пародонтит при цукровому діабеті 2 типу.

7. Розробити науково-обґрунтовану концептуальну схему етіотропної і патогенетичної комплексної терапії хворих на генералізований пародонтит при цукровому діабеті 2 типу, визначити її ефективність у найближчі та віддалені строки.

8. Визначити можливість застосування показників концентрації ІЛ-1в у нестимульованій слині і міжклітинної молекули адгезії sICAM для оцінки генералізації запально-деструктивного процесу та прогнозування ефективності комплексної терапії генералізованого пародонтиту при цукровому діабеті 2 типу.

Об'єкт дослідження - клініко-патогенетичні особливості перебігу генерализованого пародонтиту у хворих на цукровий діабет 2 типу.

Предмет дослідження - ефективність застосування розроблених, етіопатогенетично обгрунтованих, комплексів для лікування генерализованого пародонтиту у хворих на цукровий діабет 2 типу.

Методи дослідження - клінічні, рентгенологічні, мікробіологічні, біохімічні та імунологічні - для визначення стоматологічного статусу, стану тканин пародонта, структури кісткової тканини альвеолярних відростків, процесів кісткового метаболізму і процесів ремоделювання, імунологічного статусу та оцінки ефективності безпосередніх і віддалених результатів лікування генералізованого пародонтиту; статистичні - для аналізу одержаних результатів. генералізований пародонтит цукровий діабет

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше встановлені клініко-лабораторні особливості перебігу генералізованого пародонтиту у хворих на цукровий діабет 2 типу.

Показано, що запально-деструктивний процес у пародонті, асоційований цукровим діабетом 2 типу, характеризується клінічною неоднорідністю та представлений латентним і прогресуючим типами клінічного прояву.

Встановлена залежність клінічного перебігу захворювання від ступеню компенсації вуглеводного обміну тільки у хворих з компенсованою та декомпенсованою формами цукрового діабету 2 типу.

Вперше визначений спектр можливих збудників, а також частота їх висівання при різних клінічних типах генералізованого пародонтиту при цукровому діабеті 2 типу.

Одержані нові дані про особливості стану клітинного, гуморального імунітету, цитокінового статусу, рівня імуноглобулінів, функціонування фагоцитуючих клітин у хворих з різними типами клінічного прояву генералізованого пародонтиту при цукровому діабеті 2 типу, уточнена їх роль у формуванні латентно-перебігаючого і прогресуючого типів захворювання.

Встановлено, що перебіг генералізованого пародонтиту при ЦД 2 типу супроводжується дисліпідемічними розладами, які зростають більшою мірою при прогресуючому перебігу запально-деструктивного процесу в пародонтальному комплексі.

Новими є дані про стан метаболізму кісткової тканини та її ремоделювання при різних типах перебігу генералізованого пародонтиту при цукровому діабеті 2 типу: латентний перебіг захворювання поєднується з виявленою інтенсифікацією процесів резорбції в кісткових структурах пародонту на тлі незміненого кісткоутворення, при прогресуючому - встановлено як підвищення рівня резорбтивного процесу, так і пригнічення кісткової регенерації.

Вперше розроблені концептуальні схеми етіотропного і патогенетичного лікування генералізованого пародонтиту при ЦД 2 типу. Пріоритетними є дані про те, що застосування патогенетично обґрунтованого лікування, спрямованого на корекцію змінених ланок імунітету, призводить до нормалізації функціонування імунної системи і реактивності організму в цілому, до успішної санації пародонтального комплексу від основних етіологічних чинників захворювання.

Обґрунтовано застосування в комплексному лікуванні генералізованого пародонтиту при ЦД 2 типу препаратів остеотропної дії та ліквідуючих дисліпідемію.

Вперше встановлено прогностичну значимість для оцінки якості проведеного лікування і повноти вилікування генералізованого пародонтиту при ЦД 2 типу доцільно аналізувати динаміку змін рівнів вмісту sICAM-1 (СД₅₄⁺) у сироватці крові і концентрації в нестимульованій слині ІЛ-1в.

Практичне значення одержаних результатів. Виявлені клінічні особливості генералізованого пародонтиту у хворих на цукровий діабет 2 типу, визначені типи його перебігу. Встановлено зв'язок клінічного прояву запально-деструктивного процесу з тяжкістю ЦД 2 типу, змінами імунологічного гомеостазу і мікробіоценозу пародонтального комплексу, станом метаболізму кісткової тканини і ліпідного спектру сироватки крові. Доведена доцільність дослідження перелічених лабораторних показників.

Застосування одержаних даних дозволило виявити фактори несприятливого (прогресуючого) перебігу генералізованого пародонтиту, що має важливе прогностичне значення.

На основі результатів власних досліджень розроблені концептуальні схеми етіотропної і патогенетичної комплексної терапії хворих на різні типи клінічного перебігу генералізованого пародонтиту при ЦД 2 типу, застосування яких дозволяє підвищити ефективність лікувальних заходів, знизити відсоток безуспішного лікування, скоротити терміни лікування, отримати у більшості осіб довготривалу ремісію (клініко-рентгенологічну стабілізацію стану пародонту). Застосування методів доказової медицини і рандомізованого підходу дозволяє достовірно оцінити ефективність запропонованих схем лікування.

Обґрунтована можливість підвищення якості діагностики різних типів клінічного перебігу генералізованого пародонтиту, а також оцінки ефективності лікування та прогнозу захворювання на основі визначення рівня продукції ІЛ-1в та параметрів міжклітинної молекули адгезії sICAM-1 (СД₅₄⁺) у сироватці крові.

Результати дослідження упроваджені в клінічну практику стоматологічних закладів України: обласної стоматологічної консультативної поліклініки м. Дніпропетровська, стоматологічної поліклініки № 1 м. Кривого Рогу, стоматологічної поліклініки № 7 м. Харкова, стоматологічної поліклініки Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, стоматологічної поліклініки № 1 м. Львова, стоматологічної поліклініки № 3 м. Львова, на кафедрі терапевтичної стоматології і стоматології інтернів Дніпропетровської державної медичної академії, на кафедрі стоматології ФПО Дніпропетровської державної медичної академії, м. Кривий Ріг, на кафедрі терапевтичної стоматології Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, на кафедрі стоматології Львівського медичного інституту, на кафедрі терапевтичної стоматології та на кафедрі стоматології Харківського національного медичного університету.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним науковим дослідженням, виконаним на базі кафедри терапевтичної стоматології (зав. каф. - д.мед.н., проф. А.В. Самойленко) Дніпропетровської державної медичної академії.

Здобувачем самостійно проведені оцінка актуальності і сучасного стану вивчення проблеми, обґрунтовано напрямок, сформульовані мета та завдання дослідження. Автором виконано набір контингенту, проведено основний об'єм клініко-лабораторних досліджень, профілактичні та лікувальні заходи, сформульовані всі положення, висновки, практичні рекомендації, статистичний аналіз отриманих результатів, оформлення і написання дисертації.

Лабораторні дослідження виконані разом зі співробітниками центральної науково-дослідної лабораторії (завідувач - д.мед.н., проф. О.Л. Дроздов) та медичного діагностичного центру (завідуюча - О.В. Братусь) Дніпропетровської державної медичної академії.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідались і обговорювались на науково-практичній конференції, присвяченій 40-річчю стоматологічного факультету Дніпропетровської державної медичної академії (Дніпропетровськ, 2003), науково-практичній конференції „Сучасні принципи діагностики і лікування в стоматології та щелепно-лицевій хірургії”, присвяченій 25-річчю стоматологічного факультету Харківського державного медичного університету (Харків, 2003), міжнародній науково-практичній конференції „Сучасні проблеми терапевтичної стоматології”, присвяченій пам'яті професора М.А. Кодоли та 40-річчю кафедри терапевтичної стоматології Інституту стоматології Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика (Київ, 2004), II з'їзді Асоціації стоматологів України (Київ, 2005), на Всеукраїнській науково-практичній конференції „Нові технології в стоматології і щелепно-лицьовій хірургії”, присвяченій 25-річчю кафедри стоматології дитячого віку, дитячої щелепно-лицьової хірургії і імплантології та 65-річчю професора В.І. Куцевляка (Харків, 2006), науково-практичній конференції „Актуальні проблеми клінічної пародонтології” (Київ, 2007), III з'їзді Асоціації стоматологів України (Полтава, 2008).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 32 наукові праці, з них 22 - у фахових виданнях, ліцензованих ВАК України (8 самостійно), 9 тез конференцій і з'їздів, отримано деклараційний патент України на винахід. Внесок автора в сумісних наукових публікаціях є пріоритетним.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена на 286 сторінках комп'ютерного тексту і складається з вступу, огляду літератури, загальної характеристики хворих та методів досліджень, трьох розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів досліджень, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних джерел, що включає 362 джерело, з яких 145 джерел латиницею. Фактичні дані наведені у 36 таблицях, робота проілюстрована 14 рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Об'єкти та методи дослідження. Результати роботи ґрунтуються на досліджені 152 хворих на цукровий діабет 2 типу, у яких діагностовано генералізований пародонтит: 48 (31,6 %) чоловіків і 104 (68,4 %) жінок віком від 22 до 52 років. Контрольну групу склали 24 практично здорових донори крові. Групу порівняння склали 29 хворих на генералізований пародонтит без супутньої загальносоматичної патології.

Діагноз цукрового діабету і ступінь його тяжкості встановлювався лікарями-ендокринологами ендокринологічного центру Дніпропетровської області на основі анамнезу, клінічного обстеження хворих, результатів визначення рівня глюкози, базального інсуліну в крові, відношення глюкоза / інсулін натщесерце.

За ступенем компенсації цукрового діабету, в залежності від рівня глікозірованого гемоглобіну (Hb Al), всі хворі були розділені на три групи: хворі з компенсованим цукровим діабетом (Hb Al < 8,5 %) (51 особа), з субкомпенсованим цукровим діабетом 2 типу (Hb Al < 8,5 % < 10,0 %) (51 особа) та з декомпенсованим цукровим діабетом 2 типу (Hb Al 10,0 %) (50 осіб).

Тривалість захворювання на цукровий діабет не перевищувала 10 років. Найбільшу групу склали пацієнти з тривалістю захворювання на цукровий діабет від 5 до 10 років (79,6 % - 121 особа).

Діагностику захворювання пародонту обстежуваних груп хворих проводили у відповідності з робочою класифікацією захворювань пародонту (Мащенко І.С., 1999).

Діагноз „Генералізований пародонтит” у хворих на цукровий діабет 2 типу встановлювався на основі загальноприйнятих клінічних та рентгенологічних досліджень: I ступінь тяжкості захворювання діагностовано у 33 (21,7 %) хворих, II ступінь тяжкості - у 84 (55,3 %), III ступінь тяжкості - у 35 (23,0 %); у групі співставлення відповідно: у 6 (20,7 %); у 15 (51,7 %) та у 8 (27,6 %) хворих.

У відповідності з поставленою метою та завданнями дослідження хворі на генералізований пародонтит були розділені на 2 групи: з латентним перебігом захворювання 76 (50 %) хворих та з прогресуючим - 76 (50 %). Латентним перебігом генералізованого пародонтиту вважали такий прояв захворювання, в анамнезі якого не було достовірних даних про загострення запального процесу в тканинах пародонта протягом 3-5 років. При прогресуючому генералізованому пародонтиті спостерігалось первинне чередування хронічного прояву патологічного процесу в пародонті та його загострення, останнє супроводжувалось швидким прогресуванням деструктивних проявів у альвеолярній кістці.

Клінічні методи дослідження. Для оцінки стану тканин пародонту використовувались загальноприйняті клінічні методи досліджень: проба Шиллера-Писарєва, індекси гігієни Green-Vermillion, кровоточивості за Mьllemann, РМА, ПІ (Леус П.А., 1990).

Рентгенологічні методи дослідження. Стан кісткової тканини пародонта оцінювали за ортопантомограмами та з допомогою внутрішньоротових прицільних рентгенограм з наступним обчислюванням індексу активності процесів остеопорозу (Мащенко І.С., Самойленко А.В., 2002).

Мікробіологічні методи дослідження. Для бактеріологічного дослідження забір матеріалу з пародонтальних кишень пацієнтів проводили вранці, натщесерце, до чищення зубів за допомогою стерильного наконечника мікропіпетки.

Бактеріологічне дослідження проводилось з метою виділення чистих культур мікроорганізмів і їх ідентифікації у відповідності із загальноприйнятими мікробіологічними методиками, відповідно визначнику бактерій Берджі (1994).

При проведені бактеріологічного дослідження ураховували: 1) загальну кількість мікроорганізмів; 2) стрептококи; 3) стафілококи; 4) дріжджеподібні гриби; 5) лактобактерії; 6) P. gingivalis; 7) A. actinomicetemcommitans; 8) P. intermedia.

Для швидкої і точної ідентифікації P. intermedia, P. gingivalis і A. actinomicetemcommitans застосовували полімеразну ланцюгову реакцію (ПЛР) з використанням ДНК-зондів і зворотної ДНК-гібридизації з генетичними маркерами перелічених видів (тест-система Micro-Dent^®, Німеччина). Перевагою даною методики є не тільки висока специфічність і швидкість одержаних результатів (декілька годин), а й відсутність необхідності застосування живих мікробів.

Для визначення чутливості основних мікроорганізмів пародонтальної кишені до антибактеріальних препаратів застосовували метод паперових дисків і метод дифузії в агар на живильне середовище.

Імунологічні методи дослідження. Біологічними субстратами для імунологічних досліджень була змішана слина та сироватка крові, які отримували натщесерце, до проведення гігієнічних заходів порожнини рота.

У периферичній крові проводилось вивчення показників клітинного імунітету: визначення кількості імунокомпетентних клітин Т-лімфоцитів (СД₃⁺), їх головних імунорегуляторних субпопуляцій Т-хелперів (СД₄⁺) і Т-супресорів (СД₈⁺), відносну кількість В-лімфоцитів (СД₂₀⁺), NK-клітин (СД₁₆⁺) експрес-методом з використанням комплементзв'язуючих МкАТ („Сорбент”, Москва, Росія) (Новиков Д.К., Новикова В.И., 1996).

Імунорегуляторний індекс обчислювали за відношенням: Т-хелпери (%) до Т-супресорів (%).

Експресію адгезивних молекул, що забезпечують адгезію нейтрофілів і моноцитів до ендотеліальних клітин, визначали за допомогою МкАТ до СД₅₄⁺ і СД₁₁₆⁺, готовність клітин до апоптозу за допомогою МкАТ СД₉₅⁺ - клітин (експресуючих FAS-антитіл).

Функціональну активність клітинної ланки імунітету оцінювали за кількістю клітин, експресуючих на поверхні рецептор до ІЛ-1в, ІЛ-2, ІЛ-4, ІЛ-6, ІЛ-8, ІЛ-10, б-фактору некрозу пухлини (б-ФНП) визначали у венозній крові хворих імуноферментним методом з використанням тест-систем (ООО „Протеиновый контур”, „Цитокин”, Санкт-Петербург, Росія) за інструкцією виробника. В якості нормативних даних були використані дані, представлені розробниками тест-систем. Результати імуноферментного аналізу реєструвались на біохімічному аналізаторі „Humma-Laser-2000” (Німеччина).

Фагоцитарну активність нейтрофілів крові визначали з застосуванням живої культури Staphyl. aureus. Встановлювали відсоток фагоцитарних клітин, фагоцитарне число і фагоцитарний індекс (Маянский А.М., Маянский Д.М., 1989).

Гуморальну ланку імунітету оцінювали за відносним і абсолютним вмістом В-лімфоцитів (СД₂₀⁺ - клітин) у венозній крові, концентрації SIgA та імуноглобулінів G і M у змішаній нестимульованій слині методом радіальної імунодифузії в гелі (Manchini G., 1965), а також за сироватковим рівнем низькомолекулярних імунних комплексів (Хаитов Р.М. и соавт., 1995).

Біохімічні методи дослідження. Вміст загального ХС і тригліцеридів в сироватці крові визначали ферментним методом за допомогою комбінованих діагностичних наборів фірми „Human” (Німеччина).

Вміст ХС ЛПВЩ у сироватці крові визначали так, як і загальний ХС у супернатанті після осадження із сироватки апоВ-вміщуючих атерогенних ліпопротеїнів (ЛПНЩ і ЛПДНЩ) сумішшю 12 mM фосфовольфрамату натрію і 0,5 mM MgCl₂ (1,1 mM фосфовольфрамату натрію і mM MgCl₂ кінцевої концентрації).

Рівень ХС ЛПНЩ у сироватці крові обчислювали за формулою Friedwald еt.al: (1991) ХС ЛПНЩ = ХС - (ТГ: 5 + ХС ЛПВЩ).

Концентрацію глюкози в сироватці крові натщесерце і через 120 хвилин після прийому пробного сніданку (енергетичного еквіваленту 75 г глюкози) визначали глюкозооксидазним методом по кінцевій точці на автоаналізаторі „Humma-Laser-2000” (Німеччина), за допомогою діагностичних наборів Діаком Глюкоза ГО 200 (ЗАО „Диаком ВНЦМДЛ”, Москва, Росія) (Дедов И.И., Фадеев В.В., 1998).

Рівень імунореактивного інсуліну в сироватці крові визначали натщесерце і через 120 хвилин після прийому пробного сніданку за допомогою стандартних радіо- імунологічних наборів (Інститут біохімії АН Білорусі „Рио-Инс-ПГ-125”).

Визначення концентрації глікозованого гемоглобіну проводилось методом афінної хроматографії високого тиску на автоматичному аналізаторі для визначення глікозованого гемоглобіну за допомогою наборів фірми „Human” (Німеччина).

Показники кальцій-фосфатного обміну оцінювали за концентрацією кальцію і неорганічного фосфору в сироватці ясенної крові, а також за рівнем їх екскреції в ранковій порції сечі, натщесерце, по відношенню до екскреції креатинину в цій же порції сечі.

Стан формування кісткової тканини оцінювали за активністю лужної фосфатази і за вмістом остеокальцина в сироватці капілярної крові. Визначення перелічених показників (крім остеокальцину), проводилось фотометричним методом наборами фірми „Hoospiten Diagnostics” (Швейцарія) на біохімічному аналізаторі „Humma-Laser-2000” (Німеччина). Остеокальцин визначався радіоімунологічним методом з використанням наборів фірми „Cis International” (Франція). Висновки щодо рівня резорбції кісткової тканини ми робили за вмістом оксипроліну в сечі і його екскреції по відношенню екскреції креатинину. Оксипролін визначався за реакцією з парадіметиламінобензальдегідом (Криль А.А., Фурцева Л.Н., 1968).

Методи статистичної обробки. Результати дослідження підлягали статистичній обробці у ліцензованому програмному пакеті Microsoft Office Excel 2000 і ліцензованій програмі STATISTICA (версія 6.1) серійний номер AGAR 909 E 415822FA на персональному комп'ютері типу IBM (Антомонов М.Ю., 2006).

Результати власних досліджень та їх обговорення. Вивчення клінічних аспектів генералізованого пародонтиту у хворих на цукровий діабет 2 типу залишається актуальною проблемою сучасної стоматології. Перш за все, це стосується розробки питань оцінки перебігу захворювання, а також з'ясуванню етіологічних факторів і механізмів формування різного клінічного прояву запально-деструктивного процесу в пародонті.

За результатами нашого дослідження, перебіг генералізованого пародонтиту у хворих на цукровий діабет 2 типу характеризується двома варіантами: латентним перебігом та прогресуючим.

Отримані клінічні дані свідчать про те, що особливості генералізованого пародонтиту при цукровому діабеті 2 типу не мають прямої залежності від тривалості перебігу основного захворювання, а визначаються, насамперед, його тяжкістю. Так, за клінічними і параклінічними показниками латентний перебіг генералізованого пародонтиту діагностувався у більшості пацієнтів з компенсованою формою цукрового діабету 2 типу (96,2 % випадків), в той час як при декомпенсованому перебігу цукрового діабету 2 типу превалював прогресуючий перебіг генералізованого пародонтиту (80,8 % випадків). З приблизно однаковою частотою зустрічались обидва типи перебігу захворювання при субкомпенсованій формі основного захворювання (відповідно у 43,8 % і у 56,2 % випадках).

Дані результати потребували проведення багатопланових клініко-лабораторних досліджень, спрямованих на з'ясування того, які етіологічні фактори і конкретні патогенетичні механізми у хворих на цукровий діабет 2 типу визначають формування різних варіантів клінічного прояву генералізованого пародонтиту.

В зв'язку з цим, нами був проведений мікробіологічний моніторинг пародонтальної еконіші у 181 хворого на генералізований пародонтит, із них - у 152 пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу і 29 хворих без супутніх захворювань.

Встановлено, що у хворих з латентним перебігом генералізованого пародонтиту при цукровому діабеті 2 типу і у пацієнтів групи порівняння домінуюче значення мають мікроаерофільні бактерії на фоні зниження кількості лакто- і біфідобактерій. При цьому ідентифіковані наступні аеробні мікроорганізми: Peptostreptococcus (у 89,5 %), Streptococcus haemoliticus (у 77,6 %), Streptococcus sangvius (у 53,9 %), Staphylococcus aureus (у 38,2 %), гриби роду Candida (у 28,9 %), Streptococcus intermedia (у 18,4 %), Fusobacterium necroform (у 11,8 %).

Важливо відмітити, що частота виділення A. actinomicetemcommitans, Prevotella intermedia, Bacteroides forsithus у хворих на цукровий діабет 2 типу з латентним перебігом генералізованого пародонтиту не мала достовірної різниці в порівнянні з такою у пацієнтів без цукрового діабету і відповідно склала: 26,3 %; 18,4 % і 36,8 % випадків. З усіх пародонтопатогенів у названих хворих найчастіше зустрічався Porhyromonas gingivalis - у 40,8 % випадках.

В той же час, відмінною особливістю мікробного спектру тканин пародонту у хворих на прогресуючий генералізований пародонтит було домінуюче знаходження в тканинах пародонту аеробно-анаеробних асоціацій мікроорганізмів, більшість із яких були 3-4 компонентними. Такий біоценоз у пародонтальних тканинах реєструвався у хворих даної групи в 4 рази частіше, ніж у хворих з латентним перебігом на фоні зникнення індигенної флори. Крім цього, аеробні і анаеробні мікроорганізми пародонтальної еконіші у хворих з прогресуючим генералізованим пародонтитом при цукровому діабеті 2 типу володіли високою здатністю до обсіменіння, мали концентрацію не нижче 10⁶ і 10⁷ КОЕ од/мл.

У хворих з прогресуючим перебігом захворювання встановлена висока частота виявлення умовно-патогенних мікроорганізмів із пародонтальної кишені: Streptococcus sangvius - у 78,9 % випадках, Peptostreptococcus micros - у 64,5 % випадках, Enterobacter spp. - у 55,3 % випадках, Streptococcus intermedia - у 44,7 % випадках. Більш ніж у 25 % випадків, у пацієнтів, які страждають на цукровий діабет 2 типу з прогресуючим типом перебігу генералізованого пародонтиту, виявлені клебсієли.

Виявлені у великій кількості (у 51,3 % випадках) Candida albicans є показником вираженого дисбіотичного стану пародонту.

В результаті мікробіологічних досліджень виявлена закономірність - масивне заселення умовно-патогенними і патогенними мікроорганізмами тканин пародонту у хворих на цукровий діабет 2 типу із прогресуючим типом перебігу генералізованого пародонтиту відбувається на фоні зниження кількості представників індигентної флори (Lactobacillus spp. - до 28,9 %; Bafidobacterium spp. - до 23,7 %; Str. viridans - до 11,8 %) і одночасного зменшення щільності колонізації ними пародонтальної еконіші - до 10² КОЕ од/мл. З цим, вочевидь, і пов'язаний у хворих з прогресуючим перебігом генералізованого пародонтиту при цукровому діабеті 2 типу ріст частоти зустрічаємості в пародонтальній еконіші і інтенсивність обсіменіння її основними пародонтопатогенами: Porhyromonas gingivalis - у 80,3 % випадках; A. actinomicetemcommitans - у 77,6 % випадках; Bacteroides forsithus - у 47,4 % випадках; Prevotella intermedia - у 40,8 % випадках. Щільність обсіменіння пародонтальної кишені цими мікроорганізмами коливалась у межах 10⁷ - 10⁸ КОЕ од/мл.

Проведений мікробіологічний моніторинг спектру бактерій у пародонтальній еконіші хворих на генералізований пародонтит при цукровому діабеті 2 типу, дозволив встановити, що аеробна флора сприяє розвитку і підтриманню латентного перебігу клінічного типу захворювання, змішана аеробно-анаеробна - прогресуючого патологічного процесу в пародонті.

Відомо, що персистенція умовно-патогенних мікроорганізмів розвивається на фоні імунодефіцитних станів і підсилює їх прояви (Чекнев С.Б., 1994). Для встановлення патогенетичного значення змін у стані імунітету і елімінаційних механізмів імунологічні дослідження проведені у 181 хворих на генералізований пародонтит, з них у 152 пацієнтів, які страждають на цукровий діабет 2 типу. В якості контролю використовували дані, одержані у 24 умовно здорових осіб.

В залежності від типу перебігу захворювання була виявлена статистично достовірна різниця як кількісних, так і функціональних показників імунітету. Аналіз одержаних результатів свідчить про те, що при обох типах перебігу генералізованого пародонтиту при цукровому діабеті 2 типу, у порівнянні з контрольною групою, достовірно знижена кількість лімфоцитів за абсолютними показниками. При порівнянні численності субпопуляцій лімфоцитів у залежності від типу перебігу захворювання виявлено, що при прогресуючому перебігу кількість Т-лімфоцитів СД₃⁺, СД₄⁺, СД₈⁺, NK (СД₁₆⁺) була достовірно нижчою, ніж у групі осіб з латентним перебігом патологічного процесу в пародонті і контрольній групі, що свідчить про більш глибокий імунодефіцитний стан (табл. 1).

Заслуговує на увагу той факт, що при прогресуючому типі перебігу генералізованого пародонтиту кількість СД₉₅⁺ - клітин достовірно нижча, ніж при латентному. Це може свідчити про порушення такого захисного механізму, як апоптоз по відношенню до цитотоксичних лімфоцитів і характеризує зрив компенсаторних реакцій імунної системи, що приводить до глибокого імунодефіцитного стану.

Напроти, латентний перебіг патологічного процесу в тканинах пародонту супроводжується значним і достовірним збільшенням експресії СД₉₅⁺ - клітин, що спрямовано на переривання імунологічних реакцій. Цілком імовірно, що посилення апоптозу у хворих з латентним перебігом генералізованого пародонтиту при цукровому діабеті 2 типу не приводить до розриву патологічного кола імунологічних порушень, а лише сприяє певній тимчасовій стабілізації процесу.

Таблиця 1

Показники клітинного імунітету в залежності від типу перебігу генералізованого пародонтиту у хворих на ЦД 2типу (M±m)

Імунологічні показники	Тип перебігу генералізованого пародонтиту	Контрольна група (n=24)
	латентний перебіг (n=76)	прогресуючий перебіг (n=76)
Лімфоцити	мм3	1795,2±33,8*	1651±26,7***	2097±54,8
	%	31,4±0,6*	28,1±0,6***	33,9±1,2
Т-лімфоцити (СД3+)	мм3	965,8±22,4*	804±25,5***	1346,2±34,6
	%	53,8±0,9*	48,7±1,1***	64,2±1,2
Т-хелпери (СД4+)	мм3	581,6±15,3*	458,3±16,9***	752,8±21,4
	%	32,4±0,8*	27,7±0,6***	35,9±0,8
Цитотоксичні Т-лімфоцити (СД8+)	мм3	317,8±12,7*	231,6±13,9***	457,1±22,7
	%	17,7±0,4*	14,2±0,4***	21,8±0,6
ІРІ (СД4+ / СД8+)	%	1,83±0,02*	1,98±0,03***	1,64±0,02
NK-клітини (СД16+)	мм3	312,4±10,7*	176,1±12,5***	224,4±17,4
	%	16,1±0,4*	9,7±0,4***	10,7±0,6
В-лімфоцити (СД20+)	мм3	409,3±12,5*	265,8±9,3***	400,8±19,2
	%	22,8±0,4*	16,1±0,4***	19,6±0,5
Апоптоз (СД95+)	%	27,5±0,9	19,8±0,6***	12,6±0,4
(СД54+)	%	17,9±1,4	12,9±1,7***	18,8±2,2

Примітки:

1) ^* - р<0,05 по відношенню до даних контрольної групи;

2) _** - р<0,05 по відношенню до групи з латентним перебігом захворювання;

3) n - кількість пацієнтів у групі.

Зміни гуморального імунітету є невід'ємною частиною імунологічних реакцій, що розвиваються при генералізованому пародонтиті. Нами виявлено зниження числа В-лімфоцитів за кількісними і абсолютними параметрами порівняно з контролем тільки у хворих з прогресуючим генералізованим пародонтитом. Слід відмітити, що кількість В-клітин не відображає точно їх функціональний стан у хворих на генералізований пародонтит при цукровому діабеті 2 типу. Так, у хворих з прогресуючим клінічним типом захворювання є всі ознаки дисфункції гуморального імунітету (підвищення рівнів IgG, IgM) та ознаки його зниження (зменшення рівнів SIgA, IgA в змішаній слині). Направленість порушень гуморальної ланки імунітету у пацієнтів, незалежно від типу перебігу генералізованого пародонтиту при цукровому діабеті 2 типу, була однаковою, але при прогресуванні захворювання ці зміни були достовірно більш значимими (р<0,05). Імовірно, що наглядний у цьому випадку дисбаланс у рівнях SIgA, IgA, IgG, IgM у змішаній слині пов'язаний з дефектом місцевого синтезу або з порушенням транспорту імуноглобулінів з кровотоку.

Елімінація бактеріальних агентів здійснюється за участю фагоцитуючих клітин, до яких відносяться моноцити, макрофаги і нейтрофіли. Дослідження фагоцитарної активності нейтрофілів дозволило встановити, що її зниження фагоцитарної активності спостерігається у всіх хворих на генералізований пародонтит при цукровому діабеті 2 типу, що проявлялось достовірним зменшенням числа фагоцитуючих клітин і нейтрофілів, здатних до фагоцитозу порівняно із здоровими особами. Слід відмітити, що у хворих з прогресуючим типом генералізованого пародонтиту показники фагоцитарної активності (ФА і ФЧ) були достовірно нижчими, ніж у пацієнтів з латентним перебігом захворювання.

Суттєва роль у прогресуванні генералізованого пародонтиту у хворих на цукровий діабет 2 типу, як показали наші дослідження, належить прозапальним цитокінам. Виявлено, що при прогресуванні запально-деструктивного процесу в пародонті на фоні цукрового діабету 2 типу, відбувається значиме і достовірне (р<0,05) збільшення експресії прозапальних цитокінів (ІЛ-1в, ІЛ-2, ІЛ-8, ФНП-б), зниження протизапальних цитокінів (ІЛ-4, ІЛ-10). Напроти, у хворих на цукровий діабет 2 типу з відносно сприятливим перебігом патологічного процесу в пародонті (латентний перебіг) виявлена більш низька продукція ІЛ-1в, ІЛ-2, ІЛ-8, ФНП-б і більш висока експресія інтерлейкінів ІЛ-4 і ІЛ-10, ніж у хворих на генералізований пародонтит з прогресуючим патологічним процесом у пародонті (табл. 2).

Таблиця 2

Рівні цитокінів в ясенній крові (пг/мл) у хворих на цукровий діабет 2 типу з різними типами перебігу генералізованого пародонтиту (M±m)

Інтерлейкіни	Групи досліджуваних
	Хворі на генералізований пародонтит	Здорові (n=24)
	з латентним перебігом (n=76)	з прогресуючим перебігом (n=76)
ФНП-б	187,3±4,8*	511,6±13,8***	41,3±2,4
ІЛ-1в	916,2±30,8*	216,4±27,6***	16,9±0,4
ІЛ-2	1047,5±59,1*	508,3±29,1***	1476,3±102,4
ІЛ-4	209,1±8,2*	37,4±3,3***	29,8±2,3
ІЛ-6	145,7±27,1*	88,3±29,2***	46,9±0,2
ІЛ-8	82,3±2,8*	413,1±3,4***	54,2±3,7
ІЛ-10	73,8±2,6*	22,6±0,9***	61,2±1,2

Примітки:

1) ^* - р<0,05 по відношенню до групи здорових;

2) _** - р<0,05 по відношенню до групи з латентним перебігом захворювання;

3) n - кількість пацієнтів у групі.

При оцінці прозапального цитокінового профілю у хворих на генералізований пародонтит при цукровому діабеті 2 типу, виявлені наступні особливості: незначне підвищення продукції ІЛ-1в, значиме і достовірне зниження ІЛ-2 у хворих з прогресуючим перебігом генералізованого пародонтиту при цукровому діабеті 2 типу, що свідчить про виражену імуносупресію і відображає наявність імунодефіцитного стану. ІЛ-1в стимулює Т-лімфоцити до утворення ІЛ-2 і посилює функціональну активність багатьох видів клітин. ІЛ-2, будучи індуктором - „диригентом,” сприяє проліферації тімоцитів, цитотоксичних лімфоцитів, а також антитілоутворення до залежних антигенів.

У хворих з прогресуючим типом генералізованого пародонтиту, порівняно з пацієнтами, які мають латентний перебіг патологічного процесу в пародонті, виявлена тенденція до меншого підвищення рівня ІЛ-1в (216,4±27,6 пг/мл проти 916,2±30,8 пг/мл; р<0,05), що дозволяє стверджувати про більш виражене напруження цитокінової регуляції в них.

Альтернативним субстратом для визначення ІЛ-1в може бути змішана слина. Найвищий його рівень у нестимульованій змішаній слині виявлено у хворих з латентним перебігом генералізованого пародонтиту при цукровому діабеті 2 типу (512,7±31,3 пг/мл), помірний - у хворих з прогресуючим типом захворювання (383,5±42,4 пг/мл, при нормі 299,8±27,1 пг/мл; р<0,05). Вочевидь, з цією закономірністю пов'язаний високий резорбтивний ефект ІЛ-1в, вміст якого в сироватці крові у хворих з активно прогресуючим перебігом значно вищий, ніж у слині.

Підвищена проникність слизової оболонки порожнини рота для ІЛ-1в можливо є компенсаторною реакцією, спрямованою на зниження його вмісту в сироватці крові. Це припущення знайшло підтвердження при аналізі змін коефіцієнту розподілу (співвідношення вмісту ІЛ-1в у крові до його концентрації в нестимульованій слині) у залежності від клінічного прояву генералізованого пародонтиту у хворих на цукровий діабет 2 типу. Максимально високі показники реєструвались у пацієнтів з прогресуючим перебігом захворювання (в середньому: 2,38±0,6, при нормі 0,08±0,001), низькі (в середньому: 0,41±0,04) - у пацієнтів з латентним перебігом захворювання.

Відомо, що ІЛ-1в є ініціатором цитокінового каскаду в тканинах ясен і посилює при цьому як власну продукцію, так і синтез ФНП-б та інших медіаторів запалення. Вміст цього медіатора в сироватці крові хворих з прогресуючим генералізованим пародонтитом при цукровому діабеті 2 типу склав у середньому 511,6±13,8 пг/мл і перевищував його рівень у пацієнтів з латентним перебігом захворювання у пародонті в 2,7 рази.

Таким чином, зростаюча концентрація ІЛ-1в і ФНП-б де є результатом активації в осередку запалення макрофагів - основних продуцентів даних цитокінів.

Отримані нами дані свідчать про те, що вміст у сироватці крові ІЛ-4 хворих на генералізований пародонтит, незалежно від типу перебігу захворювання, був достовірно вищим у порівняні з контрольною групою. Більш високі показники ІЛ-4 відмічено у хворих з латентним перебігом генералізованого пародонтиту, порівняно з такими у пацієнтів з прогресуючим проявом патологічного процесу в пародонті (в середньому: 209,1±8,2 пг/мл проти 37,4±3,3 пг/мл). Підвищена продукція ІЛ-4 корелює зі зниженим рівнем СД₄⁺ - клітин (r=0,30) на фоні достовірно зниженого вмісту СД₈⁺ - клітин (r=0,42), що може свідчити про спробу перемикання імунологічної відповіді на Th-2 тип реагування, що призводить до більш сприятливого перебігу захворювання.

На нашу думку, саме Th-2 цитокіни спричиняють розвиток гіперфункції В-клітин, які локалізовані в хронічно запалених тканинах ясен. Прояв цієї реакції пов'язаний з підвищеною експресією мононуклеарними клітинами запалених ясен ІЛ-6. Цим, вочевидь, і пояснюється більш значиме і достовірне підвищення ІЛ-6 у хворих з латентним перебігом генералізованого пародонтиту при цукровому діабеті 2 типу (в середньому: 145,7±27,1 пг/мл), ніж у хворих з прогресуючим проявом патологічного процесу в пародонті (в середньому: 88,3±29,2 пг/мл).

Відомо, що ІЛ-6 здатний викликати диференціювання В-клітин у плазматичні, а також активувати резорбцію кістки. Можливо цим і можна пояснити, чому при відносно сприятливому перебігу захворювання активність резорбтивного процесу в кістковій структурі пародонта є високою (Fujihashi K., Kono Y., Kiyono H., 1992; Fujihashi K., Beagley K.W., Kono Y et al., 1993).

Враховуючи той факт, що ІЛ-6 є антагоністом ІЛ-1в, значиме і достовірне підвищення продукції цих цитокінів можна розглядати як компенсаторну реакцію, спрямовану на зниження рівня продукції прозапальних цитокінів, спробу збереження балансу в цитокіновій мережі.

Незначне підвищення вмісту ІЛ-4 у хворих з прогресуючим перебігом генералізованого пародонтиту при цукровому діабеті 2 типу, на фоні різкого зниження СД₄⁺ (до 27,7±0,6 % при нормі 35,9±0,8 %) і СД₈⁺ (до 14,2±0,4 % при нормі 21,8±0,6 %) та зниження кількості В-лімфоцитів СД₂₀⁺ (до 16,1±0,4 % при нормі 19,6±0,5 %) і рівня SIgA (до 0,37±0,02 % при нормі 1,24±0,06 %), свідчать про наявність у даних хворих імунодефіцитного стану по Th-1 і Th-2 типу.

При вивченні вмісту прозапальних цитокінів ІЛ-8 у сироватці крові хворих на генералізований пародонтит при цукровому діабеті 2 типу було виявлено достовірне підвищення його рівня при прогресуючому типі захворювання (більш ніж у 7,7 рази порівняно з умовною нормою; в середньому вміст ИЛ-8 - 419,1 пг/мл), помірне (в 1,5 рази; в середньому - 82,3 пг/мл) при латентному типу перебігу патологічного процесу в пародонті. Це, можливо, вказує на вирішальну роль ІЛ-8 у прогресуванні генералізованого пародонтиту, як важливого ангіогенного фактору, що сприяє хемотаксису імунокомпетентних клітин до осередку запалення. До цього ж, ІЛ-8 є важливим ангіогенним фактором, підсилюючим васкуляризацію, з якою пов'язують підвищення резорбтивного процесу в кісткових структурах (Bickel M., 1993; Gainet J., Chollet-Martin S., 1998).

При прогресуючому перебігу генералізованого пародонтиту у хворих на ЦД 2 типу зміни продукції ІЛ-10 були нижчими, ніж у пацієнтів з латентним проявом захворювання. Менше зниження продукції протизапального ІЛ-10 у хворих з латентним перебігом генералізованого пародонтиту при цукровому діабеті і без нього допустимо розцінювати як компенсаторну реакцію у відповідь на підвищену продукцію ІЛ-1в, ІЛ-6, ІЛ-8.

Проведені нами дослідження ряду клінічних і патогенетичних особливостей генералізованого пародонтиту свідчать про те, що існують як кількісні, так і якісні відмінності між латентним перебігом і прогресуючим перебігом захворювання. З імунологічної точки зору, На нашу думку, в імунологічних механізмах формування прогресуючого генералізованого пародонтиту у хворих на ЦД 2 типу важливе значення має більш глибока імуносупресія як гуморального, так і клітинного (Th-1 і Th-2) імунітету і зрив адаптаційних імунологічних механізмів, у тому числі і протиінфекційного захисту.

Виявлені при аналізі цитокінового статусу зміни дозволяють визначити ряд ознак, характерних для Th-2 типу імунодефіциту, асоційованого з розвитком латентного перебігу генералізованого пародонтиту при ЦД 2 типу. До них належать: помірний сироватковий рівень ІЛ-1в, ІЛ-8, ФНП-б, високий вміст ІЛ-4, ІЛ-6 на фоні незначного зменшення продукції ІЛ-2.

Таким чином, перебіг генералізованого пародонтиту при ЦД 2 типу супроводжується суттєвими змінами імунологічних показників; латентний перебіг супроводжується переважно гуморальною недостатністю, прогресуючий перебіг - порушенням клітинного і гуморального імунітету.

Проводячи Аналіз змін ліпідного спектру сироватки крові у хворих на генералізований пародонтит при ЦД 2 типу, дозволив виявити, що дисліпідемія збільшується при прогресуючому перебігу захворювання. Якщо при латентному перебігу захворювання змінені тільки три параметри обміну ліпідів: ХС-ЛПНЩ, тригліцериди, індекс атерогенности, то при прогресуючому типі генералізованого пародонтиту змінені ще й показники ХС-ЛПВЩ і ХС-ЛПДНЩ.

Вміст холестерину в крові у хворих з латентним перебігом патологічного процесу в пародонті достовірно відрізняється від контролю (6,48±0,19 ммоль/л проти 4,09±0,26 ммоль/л; р < 0,05), однак, тенденція до збільшення цього показника була менше виражена, ніж у хворих з прогресуючим типом перебігу (8,8±0,2 ммоль/л).

При латентному типі перебігу генералізованого пародонтиту при ЦД 2 типу рівень тригліцеридів склав: 2,4±0,22 ммоль/л, що достовірно вище контролю (0,87±0,26 ммоль/л). В цій групі пацієнтів показники вмісту холестерину в ЛПНЩ значно збільшувались і в середньому склали 3,95±0,22 ммоль/л, що мало достовірну відмінність з групою здорових осіб (2,06±0,16 ммоль/л).

Індекс атерогенності також достовірно змінювався в бік підвищення (відповідно: 4,09±0,26 ммоль/л проти 2,74±0,8 ммоль/л у здорових). У пацієнтів цієї групи хворих не виявлено значних відмінностей вмісту холестерину в ЛПВЩ і холестерину в ЛПДНЩ від контролю (відповідно: 1,02±0,06 ммоль/л і 0,60±0,03 ммоль/л проти 1,31±0,02 ммоль/л і 0,54±0,04 ммоль/л).