Консервативна терапія в комплексному лікуванні хронічного посттравматичного остеомієліту довгих кісток кінцівок

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна установа

“інститут травматології та ортопедії

АКАДЕМІЇ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ”

УДК 616.717/718-001-018.46-002-036-12-08

КОНСЕРВАТИВНА ТЕРАПІЯ В КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ

ХРОНІЧНОГО ПОСТТРАВМАТИЧНОГО ОСТЕОМІЄЛІТУ ДОВГИХ КІСТОК КІНЦІВОК

14.01.21 - травматологія та ортопедія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

БОДАЧЕНКО Костянтин Анатолійович

Київ - 2010



Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Донецькому науково-дослідному інституті травматології та ортопедії Донецького національного медичного університету ім. М. Горького МОЗ України, м.Донецьк

Науковий керівник - доктор медичних наук професор Рушай Анатолій Кирилович, професор кафедри травматології, ортопедії та хірургії екстремальних ситуацій Донецького національного медичного університету ім. М. Горького МОЗ України, НДІ травматології та ортопедії Донецького національного медичного університету ім. М. Горького МОЗ України, завідуючий відділом політравми та кістково-гнійної інфекції, м.Донецьк

Офіційні опоненти - доктор медичних наук професор Коструб Олександр Олексійович, ДУ ”Інститут травматології та ортопедії АМН України”, завідувач відділу спортивної та балетної травми, м.Київ

доктор медичних наук Кваша Володимир Петрович, Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця МОЗ України, доцент кафедри травматології та ортопедії, м.Київ

Захист відбудеться “ 29 ” червня 2010 р. о 14⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.606.01 при ДУ “Інститут травматології та ортопедії Академії медичних наук України” (01601, м. Київ, вул. Воровського, 27).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДУ “Інститут травматології та ортопедії Академії медичних наук України” (01601, м. Київ, вул. Воровського, 27).

Автореферат розісланий “ 28 ” травня 2010р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Гук Ю.М.



АНОТАЦІЯ

Бодаченко К.А. Консервативна терапія в комплексному лікуванні хронічного посттравматичного остеомієліту довгих кісток кінцівок. - Рукопис. посттравматичний остеомієліт хірургічний запалення

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.21 - травматологія та ортопедія. - ДУ “Інститут травматології та ортопедії АМН України”, Київ, 2010

Дисертація присвячена актуальному питанню удосконалення комплексного лікування хронічного посттравматичного остеомієліту довгих кісток кінцівок для покращення результатів лікування за рахунок доповнення хірургічного лікування патогенетично обґрунтованим комплексом медикаментозних та фізіотерапевтичних методів впливу на перебіг запалення поряд з використанням хірургічних методик.

Отримання задовільних результатів лікування постраждалих з ПТО вимагає комплексного підходу з раціональним використанням хірургічних та консервативних методів впливу на рівні макро- та мікроорганізму. Крім хірургічного лікування, яке вирішує проблему видалення морфологічного субстрату гнійного процесу і відновлення функції сегменту та кінцівки в цілому, обов'язковим є комплекс консервативних заходів, спрямованих на корекцію порушень, що виникли в організмі. Найважливішими з засобів консервативного лікування є АБТ, дезінтоксикаційна терапія, імунокорекція, ангіо- та ендотеліопротекція на фоні адекватної нутрітивної підтримки. Необхідна також корекція місцевих порушень.

Отримані у дослідженні дані щодо змін, які виникають в ураженому остеомієлітом сегменті, встановлені біохімічні та імунологічні зсуви, що розвиваються в післяопераційному періоді в організмі, врахування їх взаємозв'язку та впливу на перебіг процесів, що відбуваються в рані після оперативного втручаннях дозволили нам обґрунтувати й запровадити в клінічну практику патогенетичний комплекс консервативної терапії, який зменшує кількість гнійних ускладнень в післяопераційному періоді, та покращити результати лікування.

Бальна оцінка найближчих результатів лікування хворих на пост- травматичний остеомієліт у післяопераційному періоді свідчить про високу ефективність запропонованого комплексу консервативної терапії (2,9±0,23 - в основній та 1,9±0,12 бали - у контрольній групах хворих, р<0,05). Збільшенні питомої ваги хворих, що займаються трудовою діяльністю до 83,4% в основній групі, при 71,4% в контрольній групі свідчить про позитивний довготривалий ефект запропонованого лікувального комплексу.

Ключові слова: посттравматичний остеомієліт, консервативна терапія, комплексне лікування



АННОТАЦИЯ

Бодаченко К.А. Консервативная терапия в комплексном лечении хронического посттравматического остеомиелита длинных костей конечностей. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.21 - травматология и ортопедия. - ГУ “Институт травматологии и ортопедии АМН Украины”, Киев, 2010.

Диссертация посвящена актуальному вопросу усовершенствования комплексного лечения хронического посттравматичного остеомиелита длинных костей конечностей для улучшения результатов лечения за счет дополнения хирургического лечения патогенетически обоснованным комплексом медикаментозных и физиотерапевтических методов влияния на течение воспаления совместно с использованием хирургических методик.

Анализ литературных данных и результаты собственных клинических исследований позволяют утверждать, что лечение ПТО длинных костей конечностей является сложной медицинской и социальной проблемой. Получение удовлетворительных результатов лечения пострадавших с ПТО требует комплексного подхода с рациональным использованием хирургических и консервативных методов влияния на уровне макро- и микроорганизма. Кроме хирургического лечения, которое решает проблему удаления морфологического субстрата гнойного процесса и восстановление функции сегменту и конечности вцелом, обязательным есть комплекс консервативных мероприятий, направленных на коррекцию нарушений, которые возникли в организме.

Хирургическое лечение ПТО - сложный процесс, который имеет индивидуальный характер и разные объемы вмешательства. Для достижения наилучшего клинического эффекта оперативное лечение ПТО должно быть ранним, максимально сближенными во времени должны быть санационная и пластическая части.

Вмешательства должны быть одновременно радикальными (удаление нежизнеспособных участков кости в пределах здоровых тканей) и малотравматическими.

Основными направлениями консервативного лечения при хроническом посттравматическом остеомиелите являются ангио-, антиоксидантная, нутритивная, иммуностимулирующая (использование гидроксиэтилкрахмалов, в-липоевой кислоты, препаратов аминокислот, циклоферона) и Пайлер-терапия, которые дополняют общепринятые детоксикационные и десенсибилизирующие средства, используемые на фоне антибактериальной терапии.

Полученные в исследовании данные относительно изменений, которые возникают в пораженном остеомиелитом сегменте, установленные биохимические и иммунологические нарушения, которые развиваются в послеоперационном периоде в организме, а также изменения, которые происходят в ране после оперативного вмешательства, позволили нам обосновать и внедрить в клиническую практику патогенетически обоснованный комплекс консервативной терапии, который уменьшает количество гнойных осложнений в послеоперационном периоде, и улучшить результаты лечения.

Важнейшим фактором, который влиял на результаты лечения, был срок от начала заболевания до поступления в клинику. Существование процесса более 12 месяцев снижает результативность проводимого лечения.в нашем наблюдении таких больных было 23-26,5%. Более благоприятными сроками для реабилитации конечности мы считаем до 1 года (64 пострадавших - 73,5%).

Бальная оценка ближайших результатов лечения больных с посттравматическим остеомиелитом в послеоперационном периоде свидетельствует о высокой эффективности предложенного комплекса консервативной терапии (2,9±0,23 - в основной и 1,9±0,12 балла - в контрольной группах больных, р<0,05).

Использованная бальная оценка ближайших результатов лечения больных с хроническим посттравматическим остеомиелитом, разработанная в ГУ ”Институт травматологии и ортопедии АМН Украины” не позволяет оценить отдаленные результаты. Более информативным для оценки отдаленных результатов, по сравнению с первоначальными, мы считали динамику степени утраты трудоспособности на протяжении ближайших лет после окончания лечения и возврат к трудовой деятельности.

Увеличение удельного веса больных, занимающихся трудовой деятельностью до 83,4% в основной группе, при 71,4% в контрольной группе, свидетельствует о позитивном и длительном эффекте предложенного лечебного комплекса.

Ключевые слова: посттравматический остеомиелит, консервативная терапия, комплексное лечение



THE SUMMARY

Bodachenko K.A. Conservative therapy in complex treatment of chronic posttraumatic osteomyelitis of long bones of extremities. - Manuscript.

A thesis on competition of a scientific degree of the candidate of medical sciences on a speciality 14.01.21 - traumatology and orthopedics. - SI ”Institute traumatology and orthopedics Academy of Medical Science of Ukraine”, Kiev, 2010.

Dissertation is devoted to an urgent question of advancing of complex treatment of chronic posttraumatic osteomyelitis of long bones for treatment outcomes improvement due to addition to surgical treatment of reasonable pathogenetic based complex of medicamental and physiotherapeutic methods of influence on course of an inflammation together with usage of surgical techniques.

The obtaining of satisfactory outcomes of treatment of patients with posttraumatic osteomyelitis demands a comprehensive approach with rational usage of surgical and conservative methods of influence at the layer of macro and microorganism. Despite surgical treatment which decides the problem of removal of morphological substratum of purulent process and recovery of a function segment and of the limb in general, the complex of conservative measures for correction of disorders which developed in organism is necessary. Major of means of conservative treatment are antibiotic therapy, detoxification therapy, сorrection of immunodeficiency, protection of vessels and protection of an endothelium on a background of adequate nutritious support. Also the correction of local disorders is necessary.

The data, obtained in research, concerning changes which one arise in a segment affected by osteomyelitis established biochemical and immunological violations, which develop in postoperative period in organism, as well as changes which occur in wound after operation have allowed us to justify and to introduce in clinical practice pathogenetic based complex of conservative therapy which reduces quantity of purulent complications in the postoperative term and to improve outcomes of treatment.

The grade of the short-term treatment outcomes in patients with posttraumatic osteomyelitis in the postoperative period evidence the high performance of an proposed complex of conservative therapy (2,9+0,23 - base and 1,9+0,12 grade - in monitoring groups of patients, р < 0,05). The increase in fraction of patients that are engaged in labour activity to 83,4 % in the basic group while 71,4 % in control group confirms positive and long-term effect of the proposed medical complex.

Keywords: posttraumatic osteomyelitis, conservative therapy, complex treatment



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. На протязі останніх десятиріч в Україні і, особливо, в промислових регіонах визначається збільшення питомої ваги травматизму в структурі загальної захворюваності, а також ускладнень при переломах кісток та їх лікуванні (Панченко М.К., 1980, Грицай М.П. та ін., 2004.). Посттравматичний остеомієліт (ПТО) є одним з найбільш поширених ускладнень відкритих (27-51%) та закритих (0,65-9,6%) переломів кісток кінцівок (Грицай Н.П. и др., 1994). Необхідність великих матеріальних витрат на вирішення медико-соціальних проблем, пов'язаних з ПТО, полягає в тому, що більше третини хворих на Посттравматичний остеомієліт мають тривалу тимчасову втрату працездатності, а 68% - стійку (Вернигора І.П. та ін., 1999). У загальній структурі інвалідності від травм опорно-рухової системи інвалідність внаслідок остеомієліту сягає близько 13% (Литвиненко О.М. та ін., 2004).

При вивченні поширеності посттравматичного остеомієліту дослідники проблеми (Грицай М.П., 1992, Рушай А.К., 2002; Завеля М.И. и др., 2004; Klosterhalfen В., 2000) дійшли висновку, що однією з найбільш значних причин зростання частоти випадків ПТО є несвоєчасна або неякісно виконана первинна хірургічна обробка рани, невиконання репозиції кісткових уламків, незабезпечення необхідної фіксації перелому.

Сучасні наукові уявлення про перебіг посттравматичного остеомієліту обґрунтовані новим поглядом на процес запалення як системну відповідь організму, ключовими медіаторами якої є прозапальні цитокіни, здатні забезпечити надходження в осередок запалення додаткової кількості ефекторних клітин, стимулювати їх фагоцитарну та бактерицидну активність (Малыш И.Р., 2005; Meakils J.L.,1999).

На протязі останніх десятиріч змінюється склад мікробних асоціацій, що є причиною кістково-гнійної інфекції, тому запорукою успіху лікування посттравматичного остеомієліту є постійний моніторинг збудників кістково-гнійної інфекції та їх антибіотикорезистентності для забезпечення адекватної АБТ (Скала Л.З. и др., 1997; Рушай А.К., 2000; Усманов Ф.М., 2004; Ушаков М.А. та ін. 2004).

Розвиток запального процесу при посттравматичному остеомієліті супроводжується гіперметаболізмом, при якому покриття енергетичних потреб організму здійснюється за рахунок деструкції власних клітинних структур, перерозподілу протеїнів на глюконеогенез, синтез гострофазових білків, цитокінів. Незважаючи на підвищений синтез білка, все ж переважає розпад білкових субстанцій (Завада Н.В., Гаин Ю.М., Алексеев С.А., 2003; Calhoun JH, Manring M.M., 2005), що вимагає адекватної корекції при складанні лікувального комплексу.

Таким чином, особливості перебігу посттравматичного остеомієліту довгих кісток кінцівок, причини його рецидивів і наслідки вивчені досить глибоко. В знайдених роботах поряд з твердженням про необхідність комплексного лікування посттравматичного остеомієліту, яке полягає в радикальній некректомії та застосуванні різних методів консервативної терапії (Грицай Н.П., 1991; Зубаха А.В., 1997) присутні нечисленні посилання на патогенетично обґрунтовані заходи з консервативної терапії (Коструб А.А., 1994; Оксимець В. М., 2003; Климовицький В.Г. та ін., 2004).

Не знайдено переконливих даних щодо патогенетично обґрунтованого комплексу лікувальних заходів, які скеровані на оптимізацію перебігу ранового процесу в післяопераційному періоді та забезпечують ендотеліо- та ангіопротекцію, антиоксидантний вплив і нутрітивну підтримку у хворих на посттравматичний остеомієліт.

Необхідне поглиблене вивчення біохімічних та імунологічних змін, що виникають в післяопераційному періоді, дослідження їх взаємного зв'язку і впливу на перебіг ранового процесу після оперативного втручання.

Проведення таких досліджень дозволить патогенетично обґрунтувати і удосконалити обсяг консервативної терапії в комплексі лікувальних заходів при посттравматичному остеомієліті з метою зменшення кількості гнійних ускладнень в післяопераційному періоді, покращення результатів лікування, поліпшення якості життя і відновлення працездатності постраждалих.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота є фрагментом теми “Розробити систему патогенетично обумовленого реабілітаційно-відновного лікування травматичного остеомієліту кінцівок як синдрому системної запальної відповіді ”, № держреєстрації 0101U009080, яка виконувалася за комплексним планом Донецького науково-дослідного інституту травматології та ортопедії Донецького національного медичного університету ім. М. Горького.

Мета дослідження - покращити результати лікування хворих на посттравматичний остеомієліт довгих кісток за рахунок доповнення хірургічного лікування патогенетично обґрунтованим комплексом медикаментозних та фізіотерапевтичних методів впливу на перебіг запалення.

Завдання дослідження:

1. Вивчити електрофізіологічні зміни та функціональний стан периферичної гемодинаміки в пошкодженому сегменті при хронічному посттравматичному остеомієліті

2. З'ясувати біохімічні, імунологічні зміни при хронічному посттравматичному остеомієліті довгих кісток кінцівок.

3. Визначити збудники кістково-гнійної інфекції в динаміці лікування та їх антибіотикорезистентність.

4. Вдосконалити консервативну корекцію порушень при хронічному посттравматичному остеомієліті за рахунок патогенетично обгрунтованих медикаментозних засобів та використання поляризованого світла.

5. Дослідити вплив поляризованого світла на кровообіг в ураженій ПТО кінцівці за даними реовазографії.

6. Оцінити ефективність використання запропонованого комплексу консервативної терапії хворих на хронічний посттравматичний остеомієліт довгих кісток кінцівок як засобу відновлення працездатності.

Об'єкт дослідження - хронічний ПТО довгих кісток кінцівок.

Предмет дослідження - клінічний перебіг ранового процесу, регіонарні гемодинамічні, електрофізіологічні та загальні імунологічні зміни у хворих на хронічний ПТО довгих кісток.

Матеріал й методи дослідження - робота базується на аналізі матеріалів лікування 187 постраждалих з ПТО довгих кісток кінцівок, які лікувалися у відділенні кістково-гнійної інфекції Донецької обласної клінічної травматологічної лікарні з 1999 по 2005 рр., та медичної документації обласної травматологічної МСЕК. В роботі застосовані клініко-рентгенологічні, електрофізіологічні, біохімічні, імунологічні, мікробіологічні, клініко-статистичні методи дослідження. Отримані результати оброблені варіаційними методами математичної статистики з використанням пакету прикладних програм Mіcrosoft Offіce 7.0, пакету програм Statіstіca for Wіndows.

Наукова новизна дослідження:

На підставі уточнення ролі гемодінамічних, імунологічних та біохімічних змін у розвитку посттравматичного остеомієліту, вперше визначених кореляційних зв'язків рівня IL - 6, TNF - б з імунологічними та біохімічними показниками сироватки крові обґрунтовано патогенетичний комплекс консервативної терапії, який покращує результати хірургічного лікування хворих з гнійно-некротичними ускладненнями переломів довгих кісток.

Обґрунтована доцільність використання імунопрепаратів, починаючи з першої доби після оперативного лікування хворих на хронічний остеомієліт, що сприяє активації гуморальних факторів захисту у гострому післяопераційному періоді і фагоцитарної системи - в раньому періоді, що покращує перебіг захворювання і зменшує ризик розвитку його рецидиву.

Розроблений комплекс консервативної терапії хронічного посттравматичного остеомієліту довгих кісток кінцівок основними компонентами якого є гідроксиетілкрохмалі, розчини амінокислот, пентоксифілін, циклоферон та поляризоване світло, які впливають на основні ланки патогенезу ПТО.

Доведено, що ефект Пайлер-терапії здійснюється через покращення кровопостачання тканин ураженого гнійно-некротичним процесом сегмента.

Практичне значення роботи полягає в тому, що запропонований комплекс патогенетичної консервативної терапії та корекції метаболічних порушень у хворих на хронічний посттравматичний остеомієліт сприяє скороченню строків стаціонарного лікування, поліпшенню його анатомо-функціональних результатів, зниженню інвалідності потерпілих та не потребує додаткового оснащення й спеціальних навичок для впровадження в умовах відділення травматологічного або хірургічного профілю.

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно проаналізована вітчизняна та іноземна наукова література, проведений патентний пошук з проблеми, визначена мета та завдання дослідження, обґрунтована доцільність та різноспрямованість клінічних, лабораторніх досліджень. Дисертація є самостійною роботою автора, який провів аналіз даних клінічного, рентгенологічного, лабораторного, електрофізіологічного та біомікроскопічного обстеження 187 хворих на ПТО довгих кісток кінцівок, які перебували на лікуванні у відділені кістково-гнійної хірургії Обласної клінічної травматологічної лікарні міста Донецька. На підставі отриманих данних автор патогенетично обґрунтував комплекс консервативної терапії хворих на ПТО при хірургічному лікуванні та довів доцільність його застосування у клініці. Автор безпосередньо брав участь в обстеженні, визначенні тактики та лікуванні хворих на посттравматичний остеомієліт, брав участь у виконанні хірургічних втручань та призначенні їм запропонованого комплексу консервативної терапії, проводив аналіз та обробку отриманих результатів.

Автор висловлює щиру вдячність усім співробітникам наукових лабораторій та відділів НДІ травматології та ортопедії Донецького національного медичного університету ім. М. Горького за допомогу у підготовці та написанні роботи.

Апробація результатів дисертації. Основні матеріали дисертації викладені на XIII з'їзді ортопедів-травматологів України (Донецьк, 2001), Всеукраїнській конференції з міжнародною участю "Теоретичні та клінічні аспекти травматичної хвороби" (Донецьк, 2003), V Європейському травматологічному конгресі (Прага, 2004), на засіданнях Донецького обласного товариства травматологів-ортопедів (2002, 2004, 2007, 2009), XIV з'їзді ортопедів - травматологів України (Одеса, 2006), II Польско-Українській конференції „Лікування кісткових дефектів удітей та дорослих" (Люблін, 2007), конференції травматологів - ортопедів Федеральної медико-біологичної агенції “Сучасні проблеми травматології та ортопедії” (Москва, 2007), Науково-практична конференція з міжнародною участю „Нове в травматології та ортопедії”(Ужгород, 2007), Міжобласна конференція молодих вчених ”Актуальні питання ортопедії та травматології”, присвяченій 85 - річчу академіка НАН и АМН України Коржа А.А. (Харьків, 2009)

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладено в 14 публікаціях, у тому числі 4 -у виданнях, сертифікованих ВАК України, 5 - у збірниках матеріалів з'їздів, 1 - у доповненні до Руководства для лікарів, отримано 4 деклараційних патенти України.

Обсяг та структура дисертації. Дисертація викладена на 156 сторінках машинописного тексту, ілюстрована 11 малюнками та 24 таблицями. Робота складається з введення, розділу "Огляд літератури" та чотирьох розділів власних досліджень, заключення, практичних рекомендацій висновків. Список використаної літератури складає 307 джерела, з яких 224 - роботи авторів СНД та 83- робота іноземних авторів.



Основний зміст роботи

Матеріали та методи дослідження. В основу роботи покладено аналіз клінічного перебігу, результатів діагностики й лікування 187 хворих на ПТО, що перебували у 1999-2006 роках на стаціонарному лікуванні в відділенні кістково-гнійної інфекції НДІТО Донецького національного медичного університету ім. М. Горького та Обласної травматологічної лікарні м. Донецька та медичної документації обласної травматологічної МСЕК. У виборку увійшли хворі різних вікових груп, обох статей. У хворих були відсутні попередні операції з приводу ПТО, у анамнезі не було даних про ушкодження магістральних судин та нервів, відсутня супутня ендокринна патологія, не було супутнього ендартеріїтичного або атеросклеротичного ураження судин кінцівок. Усі хворі були розділені на дві групи: основну та контрольну. Основну групу склали 87 хворих, яким, крім традиційного лікування (після хірургічного втручання використовували антибіотики, препарати для покращення мікроциркуляції, вітаміни групи В та вітамін С), призначали антиоксидантни, ендотеліопротектори, імунокорегуючі препарати, препарати для корекції білкового обміну, пайлер - терапію, яку розпочинали вже під час оперативного втручання. Хворі, що отримували лікування за традиційними методиками (після хірургічного втручання використовували антибіотики, препарати для покращення мікроциркуляції, вітаміни групи В та С), становили контрольну групу зі 100 осіб.

В основу формування груп взято тривалості перебігу гнійно-запального процесу до надходження на лікування до відділення кістково-гнійної інфекції та обсягу лікувальних заходів, що здійснювалися. У 80% хворих контрольної групи та у 89,7% хворих основної групи тривалість процесу становила понад 4 міс, тобто перебіг захворювання розглядався як хронічний.

Клінічна оцінка перебігу ранового процесу в післяопераційному періоді виконувалась за допомогою аналізу його клінічних проявів та медичної документації. У разі розвитку післяопераційних ускладнень гнійно-запального характеру фіксувався час їх виникнення та купірування.

Найбільш відповідною методикою оцінки найближчих результатів лікування хворих на ПТО є бальна оцінка, яка розроблена в Інституті травматології та ортопедії АМН України (1995р.). Результати лікування хворих на ПТО оцінювали в балах з урахуванням строків загоєння післяопераційної рани та терміну лікування в стаціонарі:

- загоєння післяопераційної рани первинним натягненням, ліквідація остеомієлітичного вогнища; термін перебування в стаціонарі до 2,5 місяців - 4 бали;

- ліквідація остеомієлітичного вогнища, загоєння післяопераційної рани первинним або вторинним натягненням, відсутність нориць, термін перебування в стаціонарі до 2,5 місяців - 3 бали;

- ліквідація нориці, перехід захворювання в фазу стійкої ремісії, термін лікування в стаціонарі більше 2,5 місяців - 2 бали;

- нагноєння післяопераційної рани, загоєння вторинним натягненням, норицю ліквідовано при повторній некректомії - 1 бал;

- осередок остеомієліту не ліквідований, захворювання перебуває в активній фазі - 0 балів.

Для оцінки ефективності лікування застосований принцип порівняння вихідних даних щодо ступеня втрати працездатності (після виникнення ПТО) і його динаміка в найближчі 3 роки після початку лікування.

Лабораторні дослідження включали оцінку окремих показників біохімічного та імунологічного статусу хворих

У осіб основної та контрольної груп протягом перших трьох діб та на 7 і 14 добу в сироватці крові визначали вміст електролітів, білків, активність амінотрансфераз, цитокінів, стан імунітету.

Вміст електролітів у сироватці крові визначали за калій-іоноселективним методом, натрій-іоноселективним методом, вміст кальцію (загального) - у реакції з арсеназо-III-магнію - з кальмагітом у лужному розчині, фосфору - з молібдатом амонію, хлору - з меркурійціанатом.

Зміни рівня вмісту білків у сироватці крові хворих оцінювали за біуретовим методом, альбуміну та білкових фракцій - методом електрофорезу на ацетоцелюлозній плівці; сечовини - за уреазним методом (Беотло); сечової кислоти - за методом електрофорезу на ацетоцелюлозній плівці; сечової кислоти - за методом Мюллера-Зейферта з фосфорновольфрамовою фарбою, креатиніну - за кольорової реакцією Яффе з пікриновою кислотою.

Дослідження активності в сироватці крові аланінамінотрансферази (АЛТ) та аспартатамінотрансферази (АСТ) здійснювалося за кінетичним ультрафіолетовим методом; гама-глутамілтрансферази (ГГТ) - з субстратом L-гама-глутаміл-3-карбокси-4-нітроанілідом.

Біохімічні дослідження виконані за допомогою “Microlite 2+3” фірми КОNЕ, аналізатора “Kone Progress Plus” (Фінляндія).

Оцінку імунного стану хворих здійснювали за допомогою інтегральних параметрів, що відбивають стан основних ланок імунної системи. Визначали загальну кількість лейкоцитів, відносну та абсолютну кількість основних субпопуляцій лімфоцитів венозної крові. Вміст субпопуляцій лімфоцитів CD3 (Т-лімфоцити), CD4 (Т-хелпери-індуктори), CD8 (Т-кілери-супресори), CD19 (В-лімфоцити) вивчали за флюоресцентним методом з використанням моноклональних антитіл.

Показник реактивності нейтрофілів (НСТ-тест) визначали за реакцією прижиттєвого поглинання нітросинього із середовища та його відновлення в нейтрофілах в нерозчинну форму діформазану.

Лейко-Т-індекс (ЛТІ) визначався розрахунковим способом. ЛТІ - відношення кількості лейкоцитів до кількості Т-лімфоцитів в 1 мкл крові. Ступінь підвищення величини ЛТІ понад норму (у нашому дослідженні 3,9+0,2) відбиває суттєвість Т- клітинного імунітету.

Фагоцитарну активність нейтрофілів оцінювали за їх здатністю поглинати полістіроловий латекс (розмір часток 1,8...2 нм). Фагоцитарний індекс визначали за розрахунковим методом як такий, що відповідав середній кількості поглинених часток латексу в одній клітині.

Вивчали також медіатори запалення - прозапальний інтерлейкін - 6, що активує Т-лімфоцити, та ФНПб (б-лімфотоксин), що обумовлює розвиток класичних ознак запалення, активує макрофаги, гранулоцити, еозинофіли та ендотеліальні клітини. IL-6, та ФНПб визначалися твердофазним імуноферментним методом з використанням пероксидази хрону у якості індикаторного ферменту (набір ферментів фірми “Протеїновий контур” м. Санкт-Петербург) за допомогою апарату “Multiscan EX” виробництва фірми “Thermolabsystem”.

У лабораторії біомеханіки та функціональної діагностики опорно-рухової системи ДНДІТО обстежено 23 хворих (до і після лікування) у віці 40+2,5 роки, у яких за допомогою методу реовазографії вивчали стан кровообігу травмованої та здорової кінцівок шляхом визначення сумарного відображення пульсових змін артеріального і венозного кровонаповнення судин. Метод побудований на реєстрації ритмічних змін опору електричного струму при проходженні його через тканини. Використана комп'ютерна система реографії «ReoCom», розроблена в лабораторії комп'ютерних діагностичних систем Національного аерокосмічного університету «ХАІ».

Комплекс працює з використанням операційної системи WINDOWS XP у багатозадачному режимі. Використовували стрічкові електроди, які розташовували в проекції судинно - нервового пучка на відстані 12 см один від одного, симетрично на обох кінцівках. Реовазограма реєструвалася на рівні стегна, гомілки та ступні.

При якісному аналізі реографічної кривої вивчали регулярність хвиль, їх форму та висоту, характер підйому анакроти та спуску катакроти, форму верхівки додаткових хвиль на низхідній частині кривої, ідентичність кривих, знятих з симетричних ділянок. Для оцінки дослідження визначали такі показники: А₂ - максимальна амплітуда систолічної хвилі (Ом), як характеристика пульсового кровонаповнення; А₃ - амплітуда інцизури (Ом); А₄ - амплітуда діастолічної хвилі (Ом); ДКІ - дікротичний індекс (міжамплітудний показник інцизури) (%): відношення амплітуди реографічної хвилі на рівні інцизури (А₃) до максимальної амплітуди систолічної хвилі (А₂), як показник, що відбиває стан тонусу резистивних судин; ДСІ - діастолічний індекс (міжамплітудний показник діастолічної хвилі) (%): відношення величини амплітуди діастолічної хвилі (А₄) до максимальної амплітуди систолічної хвилі (А₂), як показник, що відбиває стан відтоку крові та тонус венул, а також; РК - показник тонусу артерій (%).

Аналіз даних показників дозволяє судити про стан основних характеристик судинного русла досліджуваної кінцівки, а порівняння з даними здорової кінцівки з обрахуванням коефіцієнтів асиметрії (К_А) - про ступінь повноцінності їх відновлення в процесі лікування.

Електроміографія та хронаксиметрія нервових стовбурів нижніх кінцівок проводилась за допомогою електроміографа виробництва фірми Медиком (Угорщина).

Дослідження біопотенціалів (сумарна електроміограма) м'язів здійснювали нашкірними електродами, що фіксували на поверхні попередньо знежиреної шкіри в проекції досліджуваних м'язів. Реєстрація біопотенціалів м'язів здійснювалась у стані м'язового спокою та при максимальному вольовому напруженні.

Виділення чистих культур мікроорганізмів, родова та видова їх ідентифікація, визначення щільності колонізації та чутливості до антибіотиків проведені загальноприйнятими мікробіологічними методами.

Дослідження проведені у хворих на ПТО в дінамиці комплексного лікування: під час надходження до стаціонару, в процесі лікування.

Отримані результати оброблені варіаційними методами математичної статистики з використанням пакету прикладних програм Mіcrosoft Offіce 7.0, пакету програм Statіstіca for Wіndows.

Результати дослідження. Порівняння клінічних результатів лікування постраждалих на ПТО довгих кісток кінцівок представляє ряд труднощів внаслідок певної неоднорідності груп. Результати лікування потерпілого з ПТО після заміщення великого кісткового дефекту й вираженими нейротрофічними порушеннями були гіршими, ніж результати лікування при шпицевому або стрижньовому остеомієліті при зрослому переломі й повному відновленні функції кінцівки.

Незаперечно важливим фактором, що впливав на результати лікування, були строки від початку захворювання до надходження в спеціалізоване відділення. На наш погляд, тривалість існування гнійного процесу більше 12 місяців знижує результативність проведеного лікування. В нашому спостереженні таких хворих було 23 (26,5%). Більш сприятливими строками для реабілітації кінцівки ми вважаємо строки до 1 року (64 потерпілих - 73,5%).

В 265 дослідженнях у 86 хворих на ПТО, що обстежувались при надходженні до стаціонару і в динаміці - на 7,14, 21, 30 і більше (до 60) діб від початку лікування, виділені та вивчені 284 штами мікроорганізмів. Частіше остеомієлітичним процесом уражені нижні кінцівки, зокрема, гомілка.

Найбільша частота виявлення мікроорганізмів S. аureus, P.aeruginosa, E.faecalis визначалась до лікування. Після використання Ципрінолу та Зинацефу та інших антибіотиків, згідно визначеної чутливості до них мікроорганізмів, спостерігалось значне зменшення їх кількості.

Зо всіх чутливих збудників до цефуроксиму, цим антибіотиком були проліковані хворі, у яких були S.aureus (50%), P.aeruginosa (76,9%), E.faecalis (50%), Enterobacteriaceae spp (42,8%). Ципрофлоксацином були проліковані з наявністю чутливих S.aureus (80%), P.aeruginosa (33,3%), E.faecalis (42,8%), Enterobacteriaceae spp (78,6%). Інші хворі через існуючі причини (резистентність до цих антибіотиків асоціантів, погана переносимість) були проліковані іншими препаратами. Визначена тенденція до зниження при закінченні курсу лікування висівання S. аureus, а до 21 дня лікування - P. аeruginosa, E. faecalis, Enterobacteriaceae spp. Зникнення S. аureus з мікробіоценозів ПТО з максимальною частотою (10,5%) спостерігалось на 14 день лікування (p<0,05), надалі воно було на рівнях 5,9% - 9,4%. Асоціації S. aureus з сапрофітами спочатку зустрічались у 10,5% хворих, сягали максимуму (18,0%) на 7 день лікування (p<0,05). З 14 дня і пізніше частота висівання асоціацій знижувалась й досягала нуля до 30 дня лікування.

Асоціації P. аeruginosa, Enterobacteriaceae spp в початковому періоді визначали в ранах ПТО 14,0% хворих. С 7 по 21 дні лікування частота висіювання їх знижувалась з 4,0% до нуля (p<0,05).

Асоціації двох патогенів (S. аureus та (або) P. аeruginosa з Enterobacteriaceae spp визначались у невеликої кількості хворих (4,0% - 8,0%).

У S.aureus до 30 дня лікування та більше відсотки високої щільністі колонізації (ВЩК) суттєво знижувалися (р<0,05)в порівнянні з 1-2 тижнями лікування. Та й у ці терміни все ж таки багато штамів (53,9% і 57,1%) мали ВЩК.

Проведені дослідження показали наявність певного позитивного ефекту антибактеріальної терапії (АБТ) та, інших методів лікування. Про це свідчить зникнення S. аureus з ран ПТО у 10,5% хворих з 14 доби і до кінця лікувального курсу (5,9% - 9,4%), зникнення в поодиноких випадках в ті ж терміни P. аeruginosa, а також тенденція до зменшення висівання збудників запалення в ВЩК від 21 - 30 днів лікування. Про позитивний ефект запропонованого лікувального комплексу свідчать також зниження висівання мікробних асоціацій в складі умовнопатогенних мікроорганізмів одного виду або двох умовнопатогенних мікроорганізмів на 7-14 дні ліквання.

Фазність кількісних перерозподілів виявлення полірезистентних та чутливих до різної кількості антибіотиків збудників ПТО відбиває позитивний ефект АБТ.

Внаслідок проведеного комплексного лікування одержано покращення бактеріальних показників при обстеженні ран і нориць ПТО: тенденцію до зниження висівання S. аureus, P. aeruginosae, E. faecalis; зникнення S. aureus із ран ПТО (9,4% - 10,5%); зменшення висівання патогенних мікробних асоціацій в складі патогенних та умовно-патогенних мікроорганізмів, або двох патогенів (З 10,5% -18% до 0 - 5,9%) внаслідок елімінації чутливих до антибіотиків штамів P. aeruginosae спостерігається відносне збільшення висівання резистентних форм.

Таким чином, поступове зниження висівання збудників ПТО, виявлені зміни складу мікробіоценозів ран ПТО, особливості динаміки антибіотикограм збудників ПТО підтверджують загальний позитивний ефект комплексного методу лікування ПТО, в якому важливе місце займає цілеспрямована АБТ з використанням результатів дослідження чутливості збудників ПТО до антибіотиків .

Основними компонентами пропонованого комплексу консервативної терапії є рефортан, інфезол, пентоксифілін, берлітіон та циклоферон, які впливають на основні ланки патогенезу ПТО.

Після проведеного комплексного лікування спостерігалася позитивна динаміка гемодинамічних показників нижніх кінцівок, що виражалася в значному скороченні асиметрії між здоровою й ураженою кінцівкою. А саме, зростала амплітуда систолічної хвилі на всіх сегментах нижньої кінцівки (коефіцієнт асиметрії після проведеного лікування склав на рівні стегна 24,2+2,7%, на гомілці - 61,0+5,5%, на ступні - 66,7+6,2), покращилася мікроциркуляція.

Електроміографія, здійснена після лікування, виявляла, як і спочатку, значну асиметрію показників біологічної активності (БА) м'язів гомілки. К_А показників БА великогомілкового та малогомілкового м'язів становив в середньому 77+17,5% (р < 0,1) і 83+19% (р < 0,1). Більш високий К_А литкових м'язів - 108+17,5% (р < 0,1). Зріс біопотенціал м'язів стегна. Знизився К_А показників біопотенціалу всіх досліджуваних порцій чотириголового м'яза, більше в прямій та латеральній його порціях. Перевищуючи фізіологічну норму, його величина все ж свідчить про позитивну динаміку відновлення функції м'язів стегна. Знижувався також К_А БА двоголового м'яза стегна, складаючи в середньому - 33+9,9%.

Повного відновлення БА м'язів стегна та гомілки після закінчення лікування не відбулося в жлдного з хворих.

Збудливість малогомілкового нерву на початку лікування на ураженій кінцівці в середньому дорівнювала 25+1,8V, великогомілкового - 28+1,6 V Після комплексного лікування збудливість наведених нервів дійшла норми, К_А показників знизився до 14+6,4% (р < 0,1) в області малогомілкового і до 33+8,1% - великогомілкового, що незначно перевищувало межу фізіологічної норми збудливості малогомілкового нерву. Збудливість великогомілкового та малогомілкового нервів доходить норми в строки до1 року.

На 7 добу комплексного лікування у хворих групи контролю відмічалося підвищення (відносно показників до лікування) вмісту в периферичній крові лейкоцитів, лімфоцитів, СD₃, CD₄, CD₈, що в цілому свідчило про активацію лімфоїдної ланки імунної системи. При цьому спостерігалася нормалізація показника лейко-Т-індексу, який відображує ступінь клітинного імунодефіциту. На 14 добу лікування хворих контрольної групи вміст лейкоцитів, лімфоцитів, CD₃ і CD₄ в периферичній крові визначався в межах нормальних. Але кількість CD₁₉ в периферичній крові суттєво зменшилась, що свідчило про функціональну недостатність гуморальної ланки імунної системи. Слід відзначити тенденцію до активації фагоцитарної активності нейтрофілів, яка повинна розглядатися як адекватна реакція на патологічний процес.

У хворих контрольної групи імунна відповідь на лікування в період 1 - 3 доби характеризувалася тенденцією до збільшення кількості лейкоцитів в периферичній крові та показника НСТ-тесту. Таким чином, реакція на лікування у хворих контрольної групи характеризувалася активацією клітинної ланки імунітету в період 7 доби та фагоцитарної активності на 14 добу.

Консервативне лікування хворих основної групи супроводжувалось нормальним вмістом лейкоцитів в периферичній крові на протязі всього періоду дослідження. Абсолютний вміст лімфоцитів порівняно з вихідним рівнем до лікування знижувався на 1-3 добу після операції, що є адекватною реакцією системи імунітету на цей обсяг втручання.

В період 7-14 доби після оперативного втручання вміст лімфоцитів в периферичній крові у хворих не змінився порівняно з показниками до лікування. Цей факт можна пояснити застосуванням антибіотиків. Останнє також обумовило відсутність змін з боку вмісту CD₃ , CD₁₉ , CD₄ , показники яких суттєво не змінювалися на протязі 1-3-14 доби, порівняно з показниками до лікування.

На відміну від цього, вміст CD₈ в периферичній крові у хворих до 14 доби був в 2 рази нижчим, ніж до лікування. Виявлені особливості вмісту імунорегуляторних клітин в периферичній крові свідчили про аутоімунний процес. Фагоцитарна активність нейтрофілів у хворих другої групи зростала порівняно з вихідними показниками в період до 7 доби, але на 14 добу після лікування проявилась тенденція до її зниження.

Необхідно відзначити, що у хворих даної групи до і після лікування показники НСТ-тесту не відрізнялись від нормальних величин. Це свідчить про порушений метаболізм нейтрофілів, який не відновлювався навіть після лікування.

Результати дослідження вмісту прозапальних інтерлейкінів у сироватці крові свідчили про закономірність їхнього підвищення у хворих з ПТО основної групи у порівнянні з нормою. На 7 добу після оперативного лікування вміст IL-6 у сироватці крові хворих продовжував підвищуватися і не знизився до вихідного рівня навіть до 14 доби після оперативного лікування, що, серед іншого, свідчить про повільне зниження загрози переходу процесу в хронічний перебіг. Динаміка вмісту ФНП- також не демонструвала достатніх темпів нормалізації в зв'язку з недостатністю строків. До лікування у хворих основної групи визначалась більш висока порівняно з контрольною групою активність АСТ, АЛТ в сироватці крові, що свідчить про значну дисфункцію печінки та активність запального процесу в м'язах. Лікування хворих на ПТО без використання пропонованого комплексу (контрольна група) обумовило на 1 - 3 добу тенденцію до зниження вмісту калію та фосфатів у сироватці крові хворих, можливо, внаслідок інфузійної терапії. Але вже в період 7-14 доби показники електролітів та мікроелементів суттєво не відрізнялися від показників до лікування, що може бути розцінене як результат навантаження на нирки в зв'язку з особливостями лікувальної тактики. Порівняльний аналіз динаміки змін показників імунітету та обмінних процесів показав, що зміни їх також обумовлені тактикою лікування. Таким чином, використання стимуляторів клітинної ланки в консервативному лікуванні обумовлює активацію лімфоїдної ланки імунної системи до 7 доби та активацію неспецифічних факторів до 14 доби, що в цілому забезпечує ефективну антибактеріальну реакцію. Це підтверджується також нормалізацією НСТ-тесту.

Консервативне лікування в поєднанні з використанням активаторів гуморальної ланки імунітету не приводить до розвитку лейкоцитарної реакції в післяопераційному періоді у хворих з великим обсягом оперативного втручання, але дозволяє в період 1-14 доби підтримувати вміст В-лімфоцитів на нормальному рівні, в той час, коли в разі консервативного лікування до 14 доби спостерігається зменшення CD₁₉ в порівнянні з початковим рівнем в 2,5 рази.

Нормалізація вмісту креатиніну, сечовини та сечової кислоти до 14 доби дозволяє відзначити позитивний вплив проведеного лікування.

Особливості змін в процесах метаболізму хворих основної групи полягали в нормалізації вмісту в сироватці крові магнію, що, можливо, обумовило нормальний рівень в сироватці крові електролітів та мікроелементів на протязі всього часу обстеження. Як позитивний ефект може розглядатися також зниження вмісту в сироватці крові ₁-глобулінів та сечовини. У хворих цієї групи уже на 1-3 добу після операції спостерігались нормальні показники АСТ-азної, АЛТ-азної активності.

В групі хворих основної групи уже в період 1-3 доби спостерігалось зниження АСТ-азної і ГГТ-азної активності сироватки крові порівняно з початковим рівнем. До 14 доби активність цих ферментів відповідала нормальним показникам.

Встановлено, що як до лікування, так і після нього вміст у сироватці крові інтерлейкінів ІL-6 і TNF- корелювало між собою негативними зв'язками. Слід зазначити, що негативна кореляція між даними інтерлейкінами характерна лише для хронічного запального процесу. Як показали дослідження при гострій системній запальній відповіді кореляційний зв'язок між ІL-6 і TNF- носить позитивний характер. Цей факт не суперечить даним про поліфункціональність інтерлейкіноів.

Встановлено, що до лікування в хворих з хронічним ПТО рівень ІL-6 у сироватці крові корелював позитивними зв'язками з фагоцитарною активністю нейтрофилів, вмістом альбумінів, -1-глобулінів, АЛТ-азною і лактатдегідрогеназою активністю в сироватці крові. Негативними кореляційними зв'язками рівень ІL-6 був зв'язаний з фагоцитарним індексом нейтрофілів, змістом загального білка й активністю кислої фосфатази. Виходячи з отриманих результатів можна думати, що в даний період дослідження ІL-6 володів прозапальною дією.

У період до лікування взаємозв'язку пропрозапального інтерлейкіну TNF- з досліджуваними показниками були представлені позитивною кореляцією з фагоцитарним індексом нейтрофілів, рівнем загального білка, -глобулінів, сечової кислоти й АЛТ-азною активністю в сироватці крові. Негативними взаємозв'язками зміст TNF- у сироватці крові корелювало з фагоцитарною активністю нейтрофілів, рівнем альбумінів, -1-глобулінів і лактатдегідрогеназою активністю.

Таким чином очевидно, що кореляційні взаємозв'язки ІL-6 і TNF- з імунологічними і біохімічними показниками носили однотипний характер і володіли прозапальною дією. У період 7 доби після консервативного лікування між змістом у сироватці крові ІL-6 і TNF- зберігався негативний кореляційний зв'язок. При цьому, рівень ІL-6 корелював позитивними зв'язками з кількістю в периферичній крові В - лімфоцитів, вмістом у сироватці крові -глобулінів і АЛТ - азною активністю і негативними зв'язками з фагоцитарним індексом нейтрофілів і активністю дієнових коньюгатів жирних кислот. Отже, можна констатувати, що в даному випадку ІL-6 мав протизапальну дію, що було спрямовано на активацію гуморального імунітету і зниження активності фагоцитарної системи і процесів пероксидації ліпідів.

У даний період досліджень підвищений рівень TNF- у сироватці крові корелював позитивними зв'язками з фагоцитарною активністю нейтрофілів та їх фагоцитарним індексом, вмістом у сироватці крові -2-глобулінів і -глобулінів і негативних зв'язків з АЛТ-азною активністю, дієновими коньюгатами жирних кислот, вмістом у сироватці крові глюкози і креатиніну.

Таким чином, вивчення ефективності лікувальної тактики у хворих на ПТО показало, що комплексне лікування як в контрольній, так і в основній групі супроводжується нормалізацією функціонального стану імунної системи та процесів метаболізму. Але у основній групі нормалізація стану імунної системи відбувається на тиждень раніше, ніж у контрольній групі.

Для оцінки клінічної ефективності використання Пайлер - терапії у хворих на хронічний ПТО нами було досліджено 15 випадків у динаміці. У всіх випадках у хворих був хронічний ПТО гомілки з однаковою зоною ураження м'яких тканин та наявністю ран однакових за розмірами (біля 5 см²).

До проведення Пайлер-терапії на всіх сегментах нижньої кінцівки, залученої у патологічний процес, пульсове кровонаповнення було різко знижене.

Асиметрія ДКІ і ДСІ, що характеризують тонус артеріол і венул, також була досить високою й становила відповідно на стегні 84,7+6,6% й 66,1+9,3%, на гомілці - 82,21+7,21% й 61,42+6,57%, на ступні - 108,59+9,02% й 109,92+11,03% відповідно, що значно перевищувало нормативне значення асиметрії, що за даними різних авторів коливається від 10% до 20%. Нами верхня границя асиметрії визначалася як 20%. Таким чином, якісні й кількісні показники реовазограми свідчили про достовірне зниження пульсового кровонаповнення ураженої нижньої кінцівки, які були викликані підвищенням тонусу судин - артерій та вен середнього та малого калібру.

Через 1 годину після проведеного Пайлер-терапії при виконанні реовазографічних досліджень спостерігалася позитивна динаміка гемодинамічних показників нижніх кінцівок, що виражалася в значному скороченні асиметрії між здоровою й ураженою кінцівкою. А саме, зростала амплітуда систолічної хвилі на всіх сегментах нижньої кінцівки (коефіцієнт асиметрії після проведеного лікування склав на рівні стегна 24,25+3,75%, на гомілці - 59,54+7,62%, на ступні - 61,24+6,69), покращилася мікроциркуляція. Асиметрія ДКІ і ДСІ, що характеризують тонус артеріол і венул, також зменшилася та склала відповідно на стегні 40,52+4,66% й 40,08+5,38%, на гомілці - 51,97+7,31% й 48,88+6,52%, на ступні - 49,23+4,9% й 39,32+3,51% відповідно.

Виявлені закономірності свідчать, що під впливом поляризованого світла у кінцівці поліпшувалася мікроціркуляція (зниження артеріального спазму та венозного відтоку). Тим самим досягалося покращення обмін речовин у області рани й прискорювалося її загоєння

Через 12 годин статистично значимих розбіжностей з початковим рівнем визначено не було.

При лікуванні без використання Пайлер-терапії в контрольній групі строки загоєння ран коливалися у межах 21,5+1,1 діб, у той час, як при використанні поляризованого світла ці стоки скоротилися до 17,6+0,9 діб (р<0,05).

Виявлені закономірності і стали основою запропонованого способу шкірної пластики.

Для проведення порівняння найближчих результатів лікування хворих основної та контрольної груп нами були виділені дві репрезентативні групи. У хворих цих груп було ураження кісткової тканини, що вимагало проведення сегментарної резекції близько 4 - 5 см. Таких хворих у основній групі було 27, у контрольній - 25. Серед них і проводилося порівняння.

Наведені дані свідчать, що у разі проведеного комплексного лікування цієї категорії постраждалих (основна група), були отримані кращі результати реабілітації, ніж спостерігалися у хворих контрольної групи. Так, середній бал у хворих основної групи становив 2,9+0,23 бали (p<0.05) , в групі контролю він складав лише 1,9+0,12 бали (p<0.05).

У 18 (66,6%) постраждалих основної групи відбулось загоєння післяопераційної рани первинним натягненням, ліквідований остеомієлітичний осередок, відсутні нориці. Ці характеристики процесу вимагали перебування в стаціонарі не більше 2,5 місяців. В контрольній групі хворих такий стан спостерігався в 13 (52%) випадках.