Роль кальцію як біологічного елементу в організмі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Кальцій як біологічний елемент

1.1 Кальцій в організмі

1.2 Функції та фізіологічні перетворення кальцію в організмі

2. Гіпокальціємія

2.1 Причини Гіпокальціємії

2.2 Клінічні прояви гіпокальціємії

2.3 Післяпологова гіпокальціємія корів

3. Лабораторна оцінка гіпокальціємії

3.1 Лабораторні дослідження

3.2 Визначення кальцію в сироватці крові титриметричним методом з застосуванням мурексиду (Метод Моіжіса і Зака)

3.3 Визначення загального кальцію у сироватці крові за кольоровою реакцією з орто-крезолфталуінкомплексоом (О-КФК)

Висновок

Список використаних джерел

кальцій сироватка кров реакція

Вступ

Харчування є найважливішою фізіологічною потребою, від якого залежить стан здоров'я та тривалість життя. З їжею до організму надходить понад 600 різноманітних харчових речовин (нутрієнтів), які порізному впливають на функціональний стан організму. Серед них розрізняють макронутрієнти (білки, жири, вуглеводи, макроелементи) та мікронутрієнти (мікроелементи, вітаміни).

На відміну від хімічних елементів, які складають основну масу живої речовини, і так званих мікроелементів (вуглець, кисень, водень, сірка тощо), хімічні речовини, що існують у природі (у рослинних і тваринних організмах, грунтах та воді) в дуже малій кількості, називають мікроелементами. Сюди відносять йод, селен, марганець, залізо, цинк, мідь та інші.

Нині в тілі людини виявлено близько 65 мікроелементів. Встановлено, що вони є життєво необхідними і тому повинні надходити до організму з їжею. В організмі мікроелементи входять до складу органів і тканин, багатьох органічних сполук - білків, ферментів, гормонів, вітамінів. Мікроелементи посилюють опірність організму до несприятливої дії навколишнього середовища. Вони потрібні для стимулювання росту, формування кісток, відновлення клітин і тканин, роботи всіх органів і систем.

Мета роботи полягає в тому, щоб проаналізувати біологічну роль кальцію в організмі, та розглянути причини винекниння гіпокальціємії.

Завдання роботи:

1) проаналізувати роль кальцію як біологічного елементу в організмі, його фізіологічні функції;

2) дати характеристику клінічних проявів і вплив на структури вмісту кальцію в організмі;

3) ознайомитися з лабораторними методами оцінки вмісту кальцію в організмі.

1. Кальцій як біологічний елемент

1.1 Кальцій в організмі

В порівнянні з іншими біометалами кальцій в тканинах міститься в найбільшій кількості. Основна його маса (до 99%) зосереджено в кісткових тканинах переважно у вигляді гідроксоапатиту Ca₅(PO₄)₃OH та інших солей фосфорної кислоти. Кісткові тканини швидко реагують на зміни водно- сольового складу крові і виконують роль своєрідного буфера, який підтримує рівновагу внутрішнього середовища організму.

В організмі людини і тварин кальцій поступає в основному з продуктами харчування: молоко, овочі, злаки. Наявність грубої клітковини і підвищеної кількості щавлевої кислоти не сприяє засвоєнню кальцію. Особливо важливе значення для збагачення організму іонами кальцію має питна вода, в якій є гідрокарбонат кальцію Ca(HCO₃)₂.

Кісткові тканини здатні адсорбувати на поверхню Pb, Sr, Ra, U та ін. радіонукліди, що веде за собою порушення кровотворної функції кісткового мозку. Раніше люди вважали, що скелет є опорою тіла і сприяє його руху, та зараз встановили, що він приймає активну участь в обміні речовин і перед усе - кальцію.

Володіє високою біологічною активністю, є основним структурним компонентом кісток скелета і зубів тварин і людини, а також важливим компонентом системи згортання крові [9].

Кальцій є незмінним елементом в харчуванні людини. Сполуки кальцію укріплюють захисні сили організму і підвищують його стійкість до зовнішніх факторів і інфекцій.

Вміст кальцію в організмі дорослої людини становить близько 20 г на 1 кг ваги людини. Основна частка знаходиться в кістковій і хрящовій тканинах і в зубах. При гострій його недостатності (тетанія, спазмофілія) препарати кальцію використовують в комбінації з ПТГ, при хронічній недостатності кальцію (рахіт, остеомаляція) - з вітаміном Д.

Недостатність може виникнути при великому його розході (ріст, лактація, вагітність), а також при харчовому розладі з недостатньою кількістю кальцію (картопля, хліб, м`ясо). В цих умовах препарати кальцію приймаються профілактично або додаються в харчові продукти. В зв`язку з цим, що кальцій бере участь в обміні речовин в кістковій тканині і зубах, його приймають для покращення зрощення переломів, профілактики карієсу.

Під час хвороб, а також, при перевтомі з організму викидається дуже багато кальцію, що відразу позначається на його роботі: виникає надкислотність крові, знижується активність печінки, запалюються гланди, з'являються камені в жовчному міхурі, хитаються і стають крихкими зуби, тіло укривається висипом (головним чином, руки). Введення в організм лише чистого кальцію не приносить великої користі, його можна заповнити виключно правильним харчуванням, вживаючи яєчні жовтки, ріпу, брукву, квасолю, маслини, сочевицю, цвітну капусту, висівки, сироватку.

1.2 Функції та фізіологічні перетворення кальцію в організмі

Кальцій у їжі, як рослинної, так і тваринної, знаходиться у вигляді нерозчинних солей.

Найкращими джерелами легко засвоюваного кальцію є молочні продукти особливо усі види сирів, бобові, соя, сардини, лосось, арахіс, волоський горіх, насіннячка соняшника, рис, зелені овочі. Багаті кальцієм цільні зерна пшениці, рис, овочі і фрукти. Значення рослинних джерел кальцію зростає також унаслідок високого вмісту в них вітамінів.

Функції: позаклітинний катіон, внутрішньоклітинний катіон - усередині саркоплазматичного ретикулуму.

1) Функціонує як складова частина опорних тканин або мембран. Забезпечує цілісність мембран (впливає на проникність), тому що сприяє щільному упакуванню мембранних білків. Іони кальцію ущільнюють клітинні оболонки, зменшують їх проникність - на противагу іонам натрію і калію, які збільшують проникність.

2) бере участь у проведенні нервового імпульсу.

3) бере участь в ініціації м'язового скорочення: Утворення комплексу актин+міозин (скорочення) можливо тільки в присутності іонів кальцію усередині міоциту. У м'язових клітинах на мембрані саркоплазматичного ретикулуму (СПР) знаходиться "кальцієвий насос (канал)", через який регулюється вхід і вихід кальцію в СПР і тим самим концентрація його усередині клітини. Робота "кальцієвого насосу" регулюється концентрацією двох внутрішньоклітинних нуклеотидів, що діють антогонічно:

- Циклічний аденозинмонофосфат (цАМФ), що підсилює вхід кальцію в СПР із клітини, це приводить до зменшення утворення комплексу актин+міозин ферментом кальмодуліном і розслаблення м'язів.

- Циклічний гуанозинмонофосфат (цГМФ), що послаблює вхід кальцію в СПР із клітини, це приводить до збільшення утворення комплексу актин+міозин ферментом кальмодуліном і скорочення м'язів (бронхоспазм).

1. Парасимпатична НС - ацетилхолін - рецептори (холінергічні, мускаринові, ацетилхолінові) - гуанілатциклаза збільшує швидкість переходу ГТФ у цГМФ - збільшення цГМФ - збільшення внутрішньоклітинного кальцію - скорочення.

2. Симпатична НС - адреналін, норадреналін - бета рецептори + зменшення секреції ацетилхоліну парасимпатичної НС - аденілатциклаза збільшує швидкість переходу АТФ у цАМФ - збільшення цАМФ - збільшення входу кальцію в СПР

- зменшення кальцію в клітині - зменшення утворення комплексу актин+міозин ферментом кальмодуліном і розслаблення м'язів.

4) є одним з факторів гемокоагуляції.

5) кальцій обмежено бере участь у підтриманні осмотичної рівноваги.

6) разом з інсуліном активує проникнення глюкози в клітини.

Кальцій бере участь у всіх життєвих процесах організму. Нормальне згортання крові, відбувається тільки в присутності солей кальцію. Кальцій відіграє важливу роль у нервово-м'язовій збудливості тканин. При збільшенні в крові концентрації іонів кальцію і магнію нервово-м'язова збудливість зменшується, а при збільшенні концентрації іонів натрію і калію - підвищується. Кальцій відіграє визначену роль і в нормальної ритмічної роботи серця.

4. Абсорбція кальцієвих сполук відбувається у верхній частині тонких кишок, головним чином у 12-палій кишці. Тут на всмоктування дуже впливають жовчні кислоти. Фізіологічна регуляція рівня кальцію в крові здійснюється гормонами паращитовидних залоз і вітаміном D за посередництвом нервової системи.

Зменшення всмоктування з кишечнику: Всмоктування погіршується при надлишку жирів, від введення солей магнію, калію, від вмісту в їжі великої кількості щавлевої кислоти (шпинат, щавель, буряк), від збільшення фосфатів у їжі, інозинтрифосфорна к-та (фітинові сполуки, які містяться в зернових), дефіцит вітаміну D₃.

Оптимальне засвоєння відбувається при співвідношенні кальцію, фосфору і магнію 1:1,4:0,5. (огірки ґрунтові 1:1,8:0,6).

Збільшення всмоктування. Для повного засвоєння з кишечнику необхідна наявність активної форми вітаміну D₃, білки їжі, лимонна кислота, лактоза молока. Вітамін D сприяє абсорбції кальцію з кишечнику і полегшує відкладення кальцію і фосфору в кістках. Для поліпшення засвоєння солей кальцію і фосфору в кишечнику, особливо при призначенні малозасвоюваних препаратів кальцію, підвищення реабсорбції фосфатів у нирках і посилення процесів остеогенезу використовують цитратну суміш (Acіdі cіtrіcі 2,0; Natrіі cіtrіcі 3,5; Ag. destіllatae ad 100,0) по 1 чайній ложці 3 рази в день на 10-12 днів.

5. Транспорт: по судинах у складі крові.

6. Перетворення і розподіл: Велика частина кальцію утримується в кістковій тканині (99%) у складі мікрокристалів карбонатапатиту 3Са₂(РО₄)₂ СаСО₃ і гідроксилапатиту 3Са₂(РО₄)₂ОН. Загальний кальцій крові включає три фракції: білокзв`язуючий, іонізований і неіонізований (який знаходиться в складі цитрату, фосфату і сульфату). Нормальний вміст кальцію в крові - 9,0-11,5мг/ 100 мл. Кальцій знаходиться в сироватці крові в різних формах: у вигляді не фільтрованих колоїдних сполук і фільтрованих сполук у кількості 4-5 мг%; інші 5-6мг% кальцієвих сполук проходять через ультрафільтри, з них 2 мг% знаходиться в іонізованій формі. Колоїдний кальцій являє собою резерв кальцію. Співвідношення зазначених вище форм кальцію залежить від рН, концентрації О₂, від співвідношення альбумінів і глобулінів і кількості неорганічного фосфору. Вітамін А підвищує рівень кальцію в крові при гіпервітамінозі.

Забезпеченість організму кальцієм багато в чому пов'язана з діяльністю паращитовидних залоз, що виробляють два гормони - паратгормон і кальцитонін, що разом з вітаміном D забезпечують регуляцію кальцієвого обміну.

Секреція паратгормону залежить від концентрації іонізованого кальцію в сироватці крові: підвищення концентрації іонізованого кальцію знижує секрецію, зниження - підвищує. Мішені для паратгормону: нирки, кісткова тканина, шлунково-кишковий тракт. Рецепторно-клітинний зв'язок гормону реалізується через мембранно-зв'язану аденілатциклазу і характеризується переважно зміною обміну кальцію [1].

Дія на нирки виявляється збільшенням канальцієвої реабсорбції кальцію і магнію, зниженням реабсорбції калію, неорганічного фосфату і НСО₃^-. Зменшується екскреція протонів і іонів амонію. Крім того, паратгормон підвищує здатність ниркової тканини утворювати активну форму вітаміну D - 1,25-дегідрооксихолекальциферол.

Дія на кісткову тканину характеризується трьома основними ефектами: 1) гальмуванням синтезу колагену в активних остеобластах; 2) активацією остеолізису остеокластами; 3) прискоренням дозрівання клітин-попередників остеобластів і остеокластів. Наслідком цих ефектів є мобілізація кальцію з кістки (вихід у кров), збідніння матриксу протеїнгліканами і колагеном.

Дія паратгормонів на шлунково-кишковий тракт веде до збільшення всмоктування кальцію в тонкій кишці, що у свою чергу залежить від забезпеченості організму вітаміном D та пов'язано зі стимулюючою дією паратгормону на утворення активної форми вітаміну D.

Секреція кальцитоніну також залежить від концентрації іонізованого кальцію в крові: збільшується у відповідь на його підвищення і знижується при зниженні. Крім того, підвищення змісту кальцію в дієті веде до підвищеної секреції кальцитоніну.

Цей ефект опосередковується глюкагоном, продукція якого зростає при високому вмісті кальцію в їжі. Глюкагон - біохімічний активатор секреції кальцитоніну. Мішень кальцитоніну - кісткова тканина, посередник дії - кальційзалежна АТФ-аза.

Через неї гормон змінює роботу кальцієвого насоса. Ефект виявляється зменшенням розкладу кістки, гіпокальціємії і гіпофосфатемії, зменшенням екскреції кальцію із сечею. Останнє пов'язано з гальмуванням активності остеоцитів і остеокластів.

За результатами дії паратгормон і кальцитонін - антагоністи, хоча і діють через різні клітини-мішені. Не виключається інгібіторний вплив кальцитоніну на утворення активної форми вітаміну D в нирках.

Концентрація кальцію в крові (2,5 ммоль/л) змінюється не більше ніж на 3% за рахунок гормонального контролю, що забезпечує адсорбцію цього катіону кишечником, виведення з організму і відкладення в кістках. Основна маса кальцію зосереджена в кістяку, принаймні половина кальцію в крові зв'язана з білками плазми, головним чином з альбуміном. У той же час розрізняють три стани кальцію в клітині: Са²⁺, локалізований усередині клітинних органел; хелатований Са²⁺, т. т. асоційований з молекулою цитоплазматичного білка, вільний, або іонізований, Са²⁺.

Саме вільний Са²⁺ є регулятором різноманітних внутрішньоклітинних процесів, забезпечує проведення специфічного трансмембранного сигналу в клітку завдяки змінам концентрації власної речовини [13].

7. Абсорбований кальцій виділяється нирками, печінкою й епітелієм товстих кишок. Кальцій виділяється кишечником.

Виділення кальцію із сечею і калом збільшується при тиреотоксикозі і при застосуванні тироксину, а також при введенні в організм надлишкової кількості кислих речовин і при ацидозі, прийомі фуросеміду.

Золедронова кислота, або золедронат, продається за назвою "Зомета". Препарат не був схвалений для лікування остеопорозу. Але він призначається для зниження високого рівня кальцію в крові людей, хворих злоякісними новотворами. Група дослідників, очолювана доктором Яном Ридом (Іan Reіd) в Окландському університеті (Нова Зеландія), знайшла, що одна ін'єкція 4-х міліграмів золедронової кислоти в рік лікує остеопороз не гірше, ніж щоденний прийом загальноприйнятих ліків.

Складові компоненти регуляції вмісту кальцію вплазмі крові включають:

* скелет (резервуар кальцію);

* нирки;

* екскрецію кальцію через кишечник з жовчю;

* паратгормон, кальцитонін (їх секреція визначається рівнем кальцію в плазмі);

* 1,25-діоксіхолекальціферол.

2. Гіпокальціємія

2.1 Причини Гіпокальціємії

Гіпокальціємія характеризується концентраціями сироваткового кальцію нижче норми - 8,5-10,5 мг / мл (2,1-2,5 ммоль / л). Впровадження в клінічну практику рутинного біохімічного дослідження сприяло поліпшенню діагностики порушень метаболізму кальцію, особливо безсимптомної гіперкальціємії. Незважаючи на те, що в цілому гіпокальціємія в амбулаторних хворих зустрічається рідше, у хворих із злоякісними новоутвореннями і захворюваннями нирок вона може зустрічатися частіше, ніж гіперкальціємія.

У нормі сироваткова концентрація кальцію підтримується в межах 2,2-2,6 ммоль / л, проте трохи менше половини від загального кальцію складає іонізований, або незв'язаний з білком кальцій. Іонізований кальцій, який є фізіологічно активною фракцією, бере участь в цілому ряді різноманітних метаболічних процесів. Рівень загального кальцію сироватки крові порушується під впливом значних змін сироваткової концентрації білків, особливо альбуміну. Простий спосіб корекції результатів визначення кальцію в крові полягає у збільшенні отриманої концентрації кальцію на 0,25 ммоль / л при зниженні щодо норми сироваткової концентрації альбуміну на кожні 10 г / л. Глибокі порушення зв'язування кальцію білком відбуваються під впливом змін рН крові: Підвищення рН призводить до збільшення зв'язування і, отже, зменшення вмісту іонізованого кальцію. Цей закон пояснює виникнення симптомів гіпокальціємії при гіпервентиляційному дихальному алкалозі.

Гомеостаз кальцію залежить від взаємодії паратиреоїдного гормону (ПТГ) і вітаміну D зі специфічними органами-мішенями: кишечником, кістками і нирками. Перш за все ПТГ призводить до збільшення реабсорбції кальцію в нирках і поглинання його кістковою тканиною, але, крім того, посилює перетворення 25-гидроксивитамина D3 в 1,25-дигідроксивітамін D3 (кальцитріол). Кальцитріол збільшує активне всмоктування кальцію в кишечнику і, крім того, він необхідний для забезпечення впливу ПТГ на обмін кальцію в кістках.

Таким чином, симптоми гіпокальціємії звичайно є результатом зниження активності паратиреоїдного гормону або вітаміну D.

Основні причини гіпокальціємії

Гіпоальбумінемія

Гіпопаратиреоз

Післяопераційний

Ідіопатичний

Лікування препаратами радіоактивного йоду

Хемохроматоз

Метастатичний рак

Синдром Ді Георге

Псевдогіпопаратиреоз

Гіпомагніємія

Дефіцит вітаміну D

Дієтичний,аліментарна дистрофія

Порушення всмоктування в кишечнику

Хвороби печінки

Лікування протисудомними препаратами

Хронічна ниркова недостатність

Уроджений дефіцит вітаміну D

Резистентність органів-мішеней до вітаміну D

Гострий панкреатит

Гіперфосфатемія

Трансфузії крові

Вагітність,

Остеомаляція, рахіт

Рак (остеопластичні метастази)

Гіпокальціемія новонароджених

Гіпопаратиреоз

Гіпопаратиреоз визначають як стан, обумовлене зменшенням секреції або периферичного ефекту паратгормону. Зменшення утворення паратгормону викликає безпосереднє зниження реабсорбції кальцію в нирках і опосередковане зменшення всмоктування його в кишечнику, яке здійснюється за рахунок зменшення утворення 1,25-дигідроксивітамін D3. Найбільш поширеною причиною дефіциту ПТГ є оперативні втручання в ділянці шиї. Видалення або пошкодження при щитоподібної залози може бути результатом тиреоїдектомії, паратіреоідектомії і радикальної операції на органах шиї. Післяопераційна гіпокальціємія нерідко виникає навіть за відсутності видалення значної частини тканини прищитоподібної залози, мабуть, в результаті ішемії, що розвивається в результаті розтину прилеглих тканин. Післяопераційний гіпопаратиреоз зазвичай має тимчасовий характер і існує протягом кількох днів або тижнів. Синдром «голодної кістки» являє собою одну з форм минущого гипопаратиреозу, який часто виникає після видалення аденоми прищитоподібної залози або після тиреоїдектомії з приводу гіпертиреозу.

Дефіцит ПТГ, що виникає без видимої причини, називають ідіопатичним гіпопаратиреоз; цей синдром охоплює різнорідну групу порушень, які мають родинний або спорадичний характер. На підставі виявлення антитіл до тканини прищитоподібної залози і аутоімунного характеру супутніх захворювань, в тому числі аддісоновой хвороби, первинного гіпотиреозу, цукрового діабету, первинного гіпогонадизму і перніциозної анемії, був доведений аутоімунний механізм ідіопатичного гіпопаратиреозу. У таких хворих можуть виникати кандидоз шкіри і слизових, вітіліго і вогнищева плішивість. Інша форма ідіопатичного гіпопаратиреозу є стан, який виникає спорадично в дорослому віці і не має ознак аутоімунних порушень; етіологія його невідома, Однак при патологоанатомічному дослідженні зазвичай виявляється заміщення тканини прищитоподібної залози жирової або фіброзною тканиною.

Деструкція паращитовидних залоз може виникати і при інших станах, що призводять до дефіциту ПТГ. Згідно з повідомленнями, променеве ураження в результаті лікування гіпертиреозу препаратами радіоактивного йоду призводить до вираженого гіпопаратиреозу у винятково рідких випадках. Інфільтрація тканини прищитоподібної залози залізом з подальшим розвитком гіпопаратиреоза може виникати при первинній та вторинній формах гемохроматозу. Інфільтрація прищитоподібних залоз метастатичної пухлиною представляє собою нерідке явище, особливо при раку молочної залози, проте деструкція залози повинна носити субтотальний характер для того, щоб розвинулася гіпокальціємія. Порушення ембріонального розвитку можуть призвести до недорозвинення вилочкової і прищитоподібних залоз, або синдрому Ді Георге.

Псевдогіпопаратиреоз

Відповідно до авторського опису Albright (1942), псевдогіпопаратиреоз являє собою рідкісне «вроджене захворювання, що характеризується гіпопаратиреоз і специфічними органними порушеннями. Поняття псевдогіпопаратиреоза було розширено і \ до нього в даний час відносять групу захворювань, що характеризуються відсутністю реакції органів-мішеней на (Вплив паратиреоїдного гормону.

При класичному псевдогіпопаратиреоз I типу є дефект гормональних рецепторів, що пов'язують внутрішньоклітинний цАМФ, або порушення вироблення цАМФ, що призводить до, нечутливості тканин кісток та нирок до дії ПТГ, зниження вмісту кальцію в крові, а також зниження ефекту екзогенного ПТГ, Спрямованого на збільшення вмісту в сечі фосфору і цАМФ. У більшості хворих виникають характерні органні симптоми, включаючи короткопалість, низькорослість, кругле обличчя і «псевдозрощення» шиї. Термін псевдопсевдогіпопаратереоз використовується для характеристики хворих, у яких зазначені соматичні симптоми спостерігаються за відсутності біохімічних порушень, характерних для псевдогіпопаратиреоз. При I типі описано й інші порушення, включаючи гіпотиреоз, дефіцит пролактину, цукровий діабет, а також відсутність реакції на аргінін, вазоприсин і глюкагон, що може свідчити про загальні порушення метаболізму цАМФ.

Нещодавно була описана дуже рідкісна форма псевдогіпопаратиреоз (II тип). При цьому стані у хворих виявляється гіпокальціємія і нормальне підвищення вмісту в сечі цАМФ у відповідь на екзогенне надходження ПТГ при обмеженні його фосфатуричного ефекту. Характерні органні порушення відсутні. Оскільки було обстежено занадто мале число хворих, залишається неясним, є лй метаболічні відмінності цього порушення від I типу псевдогіпопаратиреоз. Опіоани хворі, у яких був виявлений гормон, що відрізняється за своєю структурою від нормального, отже, вони мали схожість з хворими псевдогіпопаратиреоз. Однак у них відзначалася нормальна реакція на введення екзогенного ПТГ. Даний синдром одержав назву псевдоідіопатичного гіпопаратиреоза.

Дефіцит магнію

Гіпокальціємія нерідко виникає при гіпомагніємії, причиною якої можуть бути хронічний алкоголізм, порушення всмоктування в шлунково-кишковому тракті або нефропатія, що протікає з втратою магнію. До інших причин гіпомагніємії відносять лікування діуретиками і аміноглікозидами, підсилюють виділення магнію із сечею, тривале парентеральне харчування та вроджені дефекти всмоктування магнію в кишечнику. Гіпомагніємія призводить до блокади секреції ПТГ і нечутливості до паратгормону нирок та кісток. Внутрішньовенне введення сульфату магнію призводить до негайного звільнення ПТГ і подальшого підвищення сироваткової концентрації кальцію.

Для того щоб зрозуміти механізми порушення метаболізму вітаміну D, які призводять до гіпокальціємії, необхідно зробити короткий огляд етапів біосинтезу вітаміну D. Вітамін D утворюється в епідермісі під впливом ультрафіолетових променів або всмоктується в кишечнику з харчових джерел, перш за все твердих молочних продуктів і тварин (особливо рибних) жирів. Потім в печінці він піддається перетворенню в 25-гідрокеівітамін D3 (25-OHD3). Це з'єднання є основною циркулюючої формою вітаміну D, проте воно має низьку метаболічною активністю. 25-OHD3 піддається гідроксилювання в нирках і перетворюється на 1,25-дигідроксивітамін D3 (1,25 (ОН) 2О3), або кальцитріол, найбільш сильнодіючу або метаболічно активну форму вітаміну D. Кальцитріол стимулює кишковий транспорт кальцію і його мобілізацію з кісток.

Отже, гіпокальціємія може виникати в результаті дефіциту споживання або всмоктування вітаміну D, порушення процесу перетворення вітаміну D в l, 25 (OH) 2D3 або низької чутливості органів-мішеней до вітаміну D, Харчовий дефіцит вітаміну D в даний час в Росії зустрічається рідко. Гастректомія і 1виключеніе шлунку викликають порушення всмоктування і можуть призвести до дефіциту вітаміну D. Хронічний панкреатит, операції з виключенням ділянок кишечнику можуть зменшувати всмоктування вітаміну D і збільшувати втрати 25-OHD3. Порушення всмоктування вітаміну D і зменшення утворення 25-OHD3 можуть виникати при захворюваннях печінки і жовчних шляхів.

Тривале лікування протисудомними препаратами може призводити до значних порушень метаболізму вітаміну D і кальцію. Ці препарати підвищують активність печінкових ферментів, що призводить до зниження рівня 25-OHD3 і утворення менш активних метаболітів (вітаміну D. Крім того, протисудомні препарати можуть перешкоджати впливу вітаміну D на кишечник і кістки. Клінічна картина характеризується гіпокальціємією, гіпофосфатемією, підвищенням рівня сироваткової лужної фосфатази, появою рахіту або остеомаляції.

Гіпокальціємія при хронічній нирковій недостатності також виникає в результаті порушення синтезу і дії вітаміну D. Зменшення функціонуючої тканини нирки призводить до зниження синтезу l, 25 (OH) 2D3. Крім цього, збільшується утворення менш активних метаболітів вітаміну D, які на рецепторному рівні можуть конкурувати з 1,25 (OH) 2D3. Зниження рівня 25-ОНО3 у хворих з уремією виникає також в результаті недостатнього харчування, скорочення перебування на сонці, а також порушення активності печінкових ферментів. Для хворих на хронічну ниркову недостатність характерна гіперфосфатемія, яка призводить до гіпокальціємії за рахунок зменшення утворення l, 25 (OH) 2D3 і відкладення фосфатно-кальцієвих комплексів в м'яких тканинах.

Вроджена недостатність у нирках ферменту гідроксилази, необхідного для утворення l, 25 (OH) 2D3, призводить до синдрому вродженої залежності від вітаміну D. Цей стан проявляється в ранньому дитячому віці гіпокальціємічної тетанією, гіпофосфатемією, підвищенням рівня сироваткової лужної фосфатази і рахіт. Оскільки для успішного лікування необхідно застосування великих доз вітаміну D, вважається, що в основі патогенезу цього стану лежить периферична резистентність до вітаміну D. Тим не менш лікування цього стану фізіологічними дозами вітаміну l, 25 (OH) 2D3 свідчить, що причиною його є недостатня активність ниркової гідроксилази. В останні роки з'явилися повідомлення про сімейну і спорадичної формах резистентності органів-мішеней до дії l, 25 (OH) 2D3.

Інші причини

Гіперфосфатемія. Гостре підвищення сироваткової концентрації фосфору може призводити до гіпокальціємії за рахунок утворення позакісткових відкладень кальцію або придушення резорбції кісток. Це підвищення рівня фосфатемії може виникати в результаті внутрішньовенного введення фосфору та застосування фосфоровмісних клізм, а також при масивному лізису клітин, викликаному хіміотерапією, опіками або рабдоміолізом.

Гострий панкреатит. Це захворювання є добре відомою причиною гіпокальціємії. Зниження концентрації кальцію пов'язують з осадженням сполук кальцію з жирними кислотами, створюючими «мила», в ложі підшлункової залози та інших ділянках некрозу жирової тканини. Проте деякі дослідники вважають, що ця концепція повністю не пояснює спостерігаються втрати кальцію. У числі інших механізмів, що обумовлюють гіпокальціємію, - підвищена секреція глюкагону, гіперкальцітонінемія і стійкість периферичних органів до дії ПТГ. Останні дослідження свідчать, що стійка гіпокальціємія при гострому панкреатиті може бути обумовлена відносною недостатністю прищитоподібних залоз.

Лікарські препарати. Гіпокальціємію можуть викликати багато лікарських препаратів. Фосфати, протисудомні препарати, діуретики, антибіотики групи аміноглікозидів і протипухлинні препарати були згадані раніше. Застосування лугів зменшує кількість іонізованого кальцію і може викликати симптоми гіпокальціємії. Крім того, гіпокальціємію можуть викликати ЕДТА, кальцитонін, мітраміцин і дифосфонати. Трансфузії великих доз цитратної крові можуть призводити до утворення кальцієвих комплексів і гіпокальціємії. У новонароджених короткочасна гіпокальціємія часто виникає при недоношеності, респіраторному дистрес-синдромі і при наявності у матері діабету. У цих випадках може спостерігатися деяке зниження рівня ПТГ. Короткочасна гіпокальціємія у новонароджених протягом першого тижня життя може виникати при годівлі коров'ячим молоком або сумішами, що містять велику кількість фосфору.

Остеобластичні метастази. Гіпокальціємія у хворих на рак зазвичай виникає у зв'язку з остеобластичними метастазами. Найбільш характерними типами раку є метастазуючий рак передміхурової залози, молочної залози і легень. Остеобластичні метастази поглинають кальцій, приводячи до розвитку негативного балансу. Крім того, виникнення гіпокальціємії можуть сприяти гіпопаратиреоз, гіперфосфатемія, гіпомагніємія та порушення гомеостазу вітаміну D. У хворих на рак гіпокальціємія може зустрічатися також часто, як і гіперкальціємія, і при несвоєчасній діагностиці приводити до небезпечної для життя пацієнта гіпокальціємічної кризу.

2.2 Клінічні прояви гіпокальціємії

Клінічними проявами гіпокальціємії в першу чергу є зростання нервової та м'язової збудливості. Це можуть бути судоми окремих м'язів до тетанії включно. Властиві також парестезії, бронхоспазм, ларингоспазм, кишкові коліки, генералізована гіперрефлексія. Біль у серці може виникати не від фізичних навантажень. Він не знімається коронаролітичними препаратами. Часто розвивається катаракта внаслідок відкладання кальцію під капсулу кришталика. Кальцій може накопичуватись у м'яких тканинах, навколо суглобів, сприяти утворенню екзостозів, хондрокальцинозу, псевдоподагри. За гіпокальціємії зменшується скоротливість серця, виникає серцева недостатність. Порушується всмоктування вітаміну В12 і можливе виникнення мегалобластної анемії, що проходить після усунення гіпокальціємії за допомогою вживанням кальцію.

Слід також пам'ятати, що у відповідь на виникнення гіпокальціємії, зумовленої гіповітамінозом D, порушенням всмоктування кальцію в кишечнику і тубулопатій зі зниженням реабсорбції кальцію у канальцях нирок, підвищується функція паращитовидних залоз. Це призводить до посилення секреції паратгормону, одним з ефектів якого є мобілізація кальцію з кісткової тканини. У результаті на тлі хронічної гіпокальціємії розвивається вторинний остеопороз і остеомаляція, провідні до патологічних переломів («кишковий рахіт», «нирковий рахіт»). При дефіциті вітаміну D під час дослідження рухової системи можуть виявлятися загальна гіпотонія і міотонія.

Рахіт - захворювання раннього віку, при якому в зв'язку з недостатністю вітаміну D порушений фосфорно-кальцієвий обмін, процеси кісткоутворення та мінералізації кісток, функції м'язової та нервової систем, а при важких формах також і внутрішніх органів.

Нестача кальцію і фосфору в дорослих тварин спричинює розвиток остеомаляції та остеопорозу. Остеомаляція osteomalatia від грец.osteon - кістка,malakia - м'якість) - це декальцинація, збіднення кісткової тканини на мінеральні речовини, здебільшого на кальцій, фосфор, магній, внаслідок чого кістки стають м'якими, гнучкими, викривленими. Остеопороз (osteoporosis від грец.porosis -отвір, прохід) - це одночасна резорбція мінерального й органічного компонентів, перебудова структури кістки, внаслідок якої відбувається зменшення кількості кісткових балок, зникають або повністю розсмоктуються ці елементи, розширюються гаверсові канали, кістки стають крихкими і легко ламаються. У результаті компенсації остеопорозу та остеомаляції у тварин у кісткомозкових порожнинах розростається фіброзна остеогенна тканина, тобто розвивається остеофіброз (від лат.fibrosa - волокнистий). При цьому уражуються кістки черепа: вони припухлі, болючі, деформовані, на щелепах і ребрах утворюються нарости. Перераховані стадії дистрофічного процесу в кістковій тканині (остеомаляція, остеопороз і остеофіброз) взаємозв'язані і взаємозумовлені. Вони характеризують таке захворювання дорослих тварин, як аліментарна остеодистрофія.[7]

Симптомокомплекси, які спостерігаються при гіпокальціємії

У хворих з гіпокальціємією, які перенесли оперативні втручання в ділянці шиї, слід відразу запідозрити гіпопаратиреоз. Діагноз підтверджується поєднанням гіперфосфатемії і низький вміст цАМФ в сечі, а також e-ПТГ і, 25 (OH) 2D3 в сироватці крові. Такі ж біохімічні зміни спостерігаються і у хворих з ідіопатичним гіпопаратиреоз, однак у них, крім цього, можуть спостерігатися грибкове ураження нігтів, вітіліго і відсутність явної причини дисфункції прищитоподібних залоз.

Про псевдогіпопаратиреоз свідчать такі соматичні ознаки, як низькорослість, короткопалість, кругле обличчя і вкорочення шиї. При біохімічному дослідженні визначаються нормальна або висока концентрація фосфору, підвищення рівня і-ПТГ, зменшення вмісту в сечі цАМФ і низька сироваткова концентрація l, 25 (OH) 2D3.

Про дефіцит вітаміну D свідчать наявність в анамнезі значного зменшення маси тіла, діареї або недоїдання. Ознаками цього стану є також тривале використання протисудомних препаратів, клінічні прояви хронічних захворювань печінки і жовчних шляхів, а також (перенесені раніше операції на шлунку. При біохімічному дослідженні в цих випадках зазвичай виявляють гіпофосфатемія, підвищення активності сироваткової лужної фосфатази та і-ПТГ, а також зниження рівня 25-OHD3.

У хворих з хронічною нирковою недостатністю і гіпокальціємією зазвичай виявляють Гіперфосфатемію, нормальні або високі значення концентрації лужної фосфатази в сироватці крові, підвищення рівня і-ПТГ і зниження концентрацій 25-OHD3 і 1,25 (ОН) 2 D3.

Вроджена залежність від вітаміну D проявляється рахітом у дитячому віці і гіпофосфатемією, підвищенням рівня і-ПТГ, нормальною концентрацією 25-OHD3 і зниженням концентрації 1,25 (ОН) 203. Може виявлятися сімейний характер захворювання, і, крім того, відсутні реакція на введення звичайних доз вітаміну D. Ключовим симптомом є невідповідність концентрацій 25-OHD3 і 1,25 (ОН) 2 D3.

2.3 Післяпологова гіпокальціємія корів

Післяпологова гіпокальціємія (післяродовий парез, Hypocalciemiapuerperalis) - гостро протікає хвороба, що характеризується різким зниженням в крові і тканинах кальцію, парезом гладких і поперечно-смугастих м'язів, паралічеподібним станом глотки, язика, втратою «свідомості» (кома). За основною патогенетичною ознакою її відносять до ендокринних і вивчають у навчальній дисциплін «Внутрішні хвороби тварин». Хворіють переважно корови з рівнем продуктивності 5000-6000 кг молока і вище після 3-5 отелень у перший тиждень після отелення, іноді хвороба може початися за один або два дні до отелення. Є випадки захворювання корів через 4-5 і навіть 12 тижнів після отелення. Післяпологова гіпокальціємія можлива у кіз, овець, буйволиць. У первісток захворювання практично не реєструється. Еклампсія вагітних самок (собак, кішок), на наш погляд, за своєю етіологічної і патогенетичної суті дуже схожа з післяпологовою гіпокальціємією корів. За нашими даними, у корів голштинської породи (з рівнем продуктивності більше 6500 кг молока) захворюваність післяпологовою гіпокальціємією в стійловий період складає 22-30%. За даними датських вчених, субклінічна форма гіпокальціємії зустрічається у 23-39% корів, клінічна - у 15-17%. При цьому, ймовірність виникнення післяпологового парезу зростає з кожною лактацією. У Швеції пологовий парез зустрічається не менш ніж у 10% дійних корів.

Етіологія. Хвороба поліетіологічної природи. Відзначається переважно в господарствах з високим рівнем загального, протеїнового, кальцієвого годування, при перегодовування корів у стадії загасання лактації та сухостою. Часто це захворювання зустрічається при згодовуванні їм пташиного комбікорму, що містить багато кальцію. Відомо, що в одних і тих же умовах годівлі та утримання хворіють не всі тварини, одні й ті ж корови хворіють неодноразово, тобто характерна генетична схильність.

Нами експериментально доведено, що однією з основних причин післяпологового парезу є надлишок кальцію в раціонах сухостійних тварин. Післяпологову гіпокальціємію І.Ф. Ганджаев відтворював при утриманні їх в сухостійний період на повноцінних раціонах, до яких щодня додавав по 300 г харчової крейди (карбонат кальцію). Щодобове споживання кальцію складало близько 200 г або в три рази вище норми. У групі сухостійних корів, які утримувалися на раціонах з надлишком кальцію, більше 40% тварин захворіло післяпологовим парезом (за даними Simson KW та ін.) Зниження споживання кальцію (менше 20 г / день) знижувало частоту виникнення післяпологового парезу в середньому з 32,4% до 1,7%. Принцип зменшення споживання кальцію і низького відносини Са / Р в раціоні в кінці тільності заснований на теорії створення стану спокою в механізмі гомеостазу кальцію в сухостійний період. Про негативний вплив надлишку кальцію в раціонах сухостійних корів як одного з основних етіологічних факторів вказують вчені Національного центру досліджень хвороб сільськогосподарських тварин Дослідницької служби Міністерства сільського господарства США. При вмісті сухостійних корів на раціонах з підвищеним вмістом кальцію пологовий парез відзначався в 85% випадків (у 17 з 20). Таким чином, Існуючі думку про нестачу кальцію в раціонах як причину післяпологового парезу не підтвердилося.

З причин післяпологової гіпокальціємії важливу роль відіграє дефіцит в організмі вітаміну D (кальциферол) і його активних метаболітів. В організм тварин надходить вітамін D2 (ергокальциферол) з кормами, що зазнали впливу ультрафіолетових променів сонця, і вітамін D3 (холекальциферол), який синтезується в шкірі з 7-дегідрохолестерину під впливом тих же променів. Ерго- та холекальциферол - речовини не активні і в біологічні процеси набувають чинності після проходження двох стадій активації. Перша стадія відбувається в печінці, де з вітаміну D, утворюється 25-гідроксиергокальциферол (25-OHD2), а вітамін I). перетворюється в 25-гідроксихолекальциферол (25-OHD,), друга - у нирках. де шляхом гідроксилювання 25-гідроксихолекальциферол перетворюється на 1,25-дигідроксихолекальциферол (l, 25 - (OH) 2D3) - біологічно активну форму вітаміну D3 У нирках з 25-гідрокисихолекальциферолу може утворитися 24,25 - (0H) 2D3 який менш активний, ніж l, 25 - (OH) 2D3 Вітамін D2 (ергокальціферол) в організмі гідроксилюється тим же шляхом з утворенням 24,25 - (OH) 2D2 і 1, 25 -(OH) 2D2. Синтез l, 25 - (OH) 2D3 в нирках здійснюється за участю паратгормону і кальцитоніну. Всі форми вітаміну D циркулюють в крові у зв'язаному з білками стані, концентрація їх мізерно мала - близько 1-10 мг / мл (у людини). 1,25 - (OH) 2D3 У кишечнику бере участь в утворенні кальційзв'язуючого білка, який забезпечує трансмембранний перенос кальцію. У кістковій тканині l, 25 - (OH) 2D3 мобілізує кальцій з використанням його для корекції мінерального обміну, впливає на синтез колагену, бере участь в утворенні матриксу. У нирках l, 25 - (OH) 2D3 збільшує реабсорбцію кальцію в ниркових канальцях.

Можливою причиною хвороби є білковий перегодовування, нестача в раціонах корів сіна. Сприяє фактор - гіподинамія, ожиріння.

Патогенез при післяпологовій гіпокальціємії складний і недостатньо вивчений. Центральною ланкою патогенезу є різке зниження в крові і тканинах загального та іонізуючого кальцію, що веде до нервово-м'язового розладу-судомам і парезу. За участю іонів кальцію відбувається процес з'єднання дисоціації м'язових білків актину і міозину, регулюється вміст ацетилхоліну - медіатора нервового збудження. При зниженні в крові і тканинах вмісту кальцію відбувається накопичення ацетилхоліну, переподразнюються нервові рецептори, порушуються процеси скорочення м'язів, настає їх парез. Зниження кальцію в крові і тканинах пов'язано з головними факторами: А) недостатнім всмоктуванням його з кишечника внаслідок зменшення синтезу паратгормону і активних форм вітаміну D, б) посиленим виділенням кальцію з сечею з-за нестачі паратгормону; в) не ¬ залишкової мобілізацією кальцію з кісткової тканини через дефіцит паратгормону і активних форм вітаміну D: М) посиленим споживанням кальцію для утворення молозева. Як було встановлено нашими учнями (І. Ф. Ганджаев. А. А. Терлікбаев), появі післяпологовий гіпокальціємії у корів передує зниження в крові утримання паратгормону і 25-оксівітаміна D3 (25-OHD3) та підвищення кальцитоніну.

Механізми зниження синтезу паратгормону при надмірному кальцієвому харчуванні не вивчені. Важливою ланкою патогенезу являється підвищена потреба в кальції при утворенні молозива. Добове виділення кальцію з молозивом досягає більше 100 г. Збільшення потреби кальцію в перехідний період від сухостою до лактації в нормальних умовах покривається за рахунок надходження його з кишечника і резорбції з кістяка. При високому генетичному потенціалі продуктивності, коли витрата кальцію неадекватна його надходженню і порушені нейроендокринні механізми регуляції кальцієвого обміну, різко знижується концентрація цього елемента в крові. Це, у свою чергу, веде до віддачі іонів кальцію з м'язової тканини, до порушення її нервово-м'язової збудливості і скоротливості, розслабленню і парезу м'язів. Парез м'язів глотки, передшлунків, сичуга і кишечника призводить до втрати апетиту, застою вмісту шлунково-кишкового тракту, його гнильному розпаду, всмоктуванням продуктів гниття в кров, що ускладнює перебіг хвороби і може призвести до загибелі тварини.

Симптоми. Хворіють переважно корови у віці 5-6 років і старше, у котрих вміст у крові паратгормону в 2-2,5 рази нижче, ніж у первісток. Признаки хвороби типові, з деякими особливостями їх прояву в залежності від стадії і ступеня тяжкості захворювання. У рідкісних випадках хвороба протікає атипово. При типових випадках отелення проходить легко, благополучно. У хворих тварин зменшується або втрачається апетит. Вони часто глибоко мукають, турбуються. Слідом за цим настає гноблення, втрата реакції на зовнішні подразники, ослаблення м'язового тонусу, залежування. Незабаром у тварини настає коматозний стан, хворі лежать з витягнутими кінцівками і повернутою набік головою, з'являється S-подібний вигин шиї. Відсутні чутливість шкіри, м'язів і сухожиль, рефлекси рогівки, зіниці і ануса. Внаслідок парезу або паралічу глотки і мови акт ковтання стає не можливим, з'являється слинотеча, випадає язик. Перистальтика рубця, книжки, сичуга і кишечнику не прослуховуються. Частота пульсу збільшується до! 30 ударів на хвилину, тони серця ослаблені, приглушені. Дихання спочатку хвороби прискорене в період коми - рідкісне, переривчасте, хрипляче. Температура тіла частіше знижується до 35 ° С, при атиповій формі залишається в межах норми. При рецидивах симптоми хвороби менш виражені, відмічають тривалий залежування - характерна ознака післяпологового парезу.

Зниження рівня в сироватці (плазмі) крові загального кальцію - нижче 7,5 мг/100 мл (менше 1,87 ммоль / л), іонізованого кальцію - до 2-3 мг/100 мл (менше 0,5 - 0,75 ммоль / л) і менше. У хворих тварин відзначається деяке зниження в крові магнію, що стосується фосфору, то його концентрації істотно не змінюється.

Наслідком післяпологового парезу можуть бути: Мастит, післяпологове залежування, метрит, подовження сервіс-періоду, зниження продуктивності.

Лікування спрямоване, насамперед, на корекцію гомеостазу кальцію і магнію, підвищення їх концентрації в крові до нормального рівня.[6]

3. Лабораторна оцінка гіпокальціємії

3.1 Лабораторні дослідження

Визначення вмісту паратгормону. Визначення сироваткової концентрації імунореактивного паратгормону (і-ПТГ) в даний час широко використовується і має неоціненне значення в діагностиці у хворих з гіпокальціємією. Рівні сироваткового і-ПТГ корелюють з масою функціонально повноцінних прищитоподібних залоз. Єдиним винятком є ниркова недостатність, що супроводжується порушенням кліренсу ПТГ і неадекватним підвищенням сироваткової концентрації і-ПТГ. Такі ПТГ-дефіцитні стани, як хірургічний і ідіопатичний гіпопаратиреоз, протікають з низькими або близькими до нормальних значень концентраціями і-ПТГ, в залежності від вираженості нестачі паратиреоїдного гормону. Псевдогіпопаратиреоз, який характеризується нечутливістю до ПТГ, протікає з підвищенням сироваткової концентрації і-ПТГ. Тенденція до підвищення сироваткового рівня і-ПТГ відзначається також на ранніх стадіях дефіциту вітаміну D, порушення всмоктування кальцію в кишечнику і залежності від вітаміну D, незважаючи на те, що сироваткова концентрація кальцію при цьому може знаходитися ще в межах нижньої межі норми.

Визначення вмісту вітаміну D. Визначення 25-OHDa використовується вже протягом декількох років і є досить чутливим методом визначення дефіциту вітаміну D. Низька концентрація в сироватці крові 25-OHD3 виявляється при важких хронічних захворюваннях печінки і гіпокальціємії новонароджених, пов'язаної з недорозвиненням печінки. Розробка придатною для практичного використання методики визначення 1,25 (ОН) 2D3 значно сприяла нашому розумінню природи гіпокальціємічної станів. Низькі рівні l, 25 (OH) 2D3 в поєднанні з характерними змінами концентрації і-ПТГ можуть підтвердити діагноз гипопаратиреоза, псевдогіпопаратиреоз і залежного від вітаміну D рахіту. Таким чином, при підозрі на дефіцит вітаміну D необхідно визначати 25-OHD3 l, 25 (OH) 2d3 слід вимірювати для підтвердження діагнозу порушень функції прищитоподібних залоз і рахіту, залежного від вітаміну D.

Інші методи дослідження. Вміст у сечі нефрогенного цАМФ відображає біологічний вплив ПТГ на функцію нирок і, отже, доповнює визначення і-ПТГ при діагностиці причини гіпокальціємії. Безпосереднє вимірювання нефрогенного цАМФ неможливо, але його зміст можна обчислити на підставі концентрацій в плазмі та сечі цАМФ, а також визначення клубочкової фільтрації. Раніше визначення цАМФ вважали найбільш інформативним, якщо його виробляли перед і після інфузії ПТГ. Хворих потім розподіляли в залежності від зміни вмісту фосфору в сечі і цАМФ. Екзогенний ПТГ швидко руйнується, що висуває підвищені вимоги до точності вимірювання і-ПТГ при діагностиці причини гіпокальціємії. Взагалі, дефіцит ПТГ і резистентність до нього супроводжуються зменшенням вмісту цАМФ в сечі.

3.2 Визначення кальцію в сироватці крові титриметричним методом з застосуванням мурексиду (Метод Моіжіса і Зака)

Принцип. Мурексиду утворює з іонами кальцію в лужному середовищі колір (залежно від концентрації). При титруванні розчином сильнішого комплексоутворювача цей комплекс руйнується і пов'язаний мурексид знову звільняється, що призводить до появи його натурального забарвлення (фіолетового або блідо-бузкового).

Реактиви.

1. Трилон Б - 0,02 н. Готується фіксанала основний 0,1 н розчин. З нього - 0,02 н робочий розчин (20 мл 0,1 н розчину в мірній колбі - до 100 мл Н20).

2. 9Н розчин NаОН. 36,0 г NаОН розчиняють у невеликому об'ємі дистильованої води. Після охолодження перенести в мірну колбу на 100 мл і довести до мітки водою.

3. Мурексиду, змішаний з NаС1 у співвідношенні 1:50, розтерти у фарфоровій ступці в тонкий порошок.

4. Стандартний розчин кальцію - 2,5 ммоль / л.

Основний стандартний розчин, що містить 25 ммоль / л кальцію готують, розчиняючи 100 мг карбонату кальцію (СаС03) в 5 мл 1н НС1 і доводячи об'єм розчину до 100 мл водою у мірній колбі. З цього розчину готують робочий стандартний розчин з концентрацією 2,5 ммоль / л, відбираючи 10 мл у мірну колбу на 100 мл і доводячи об'єм водою до мітки.

Основна вимірювальна техніка. Микробюретки.

Біологічний матеріал. Сироватка крові.

Хід визначення. У маленьку конічну колбу вносять 50 мл дистильованої води, 0,4 мл розчину NаОН 9Н і додають на кінчику ножа мурексиду. З'являється блідо-бузкове забарвлення, зумовлене кольором самого індикатора. Обсяг проби ділять навпіл: одна частина служить еталоном забарвлення мурексиду (холоста проба), друга - для постановки дослідної проби. До неї додають 1 мл сироватки крові, що призводить до появи блідорожевого забарвлення, зумовленого утворенням кальціевомурексідного комплексу. Цей розчин для зручності титрування також ділять навпіл в два цукрові стаканчика і негайно титрують трилоном Б до повернення колишньої забарвлення індикатора (зіставляють із забарвленням холостий проби в обох стаканчиках).

Розрахунок. Підсумовують кількість мл розчину трилону Б, витрачений на титрування дослідної проби, розлитої у дві баночки.

Концентрація кальцію в ммоль / л = V мл трилону Б x К,

де К-коефіцієнт перерахунку, отриманий експериментальним шляхом в лабораторії при титруванні еталонного розчину кальцію:

( 3.1)

Нормальні величини. Вміст кальцію в сироватці крові - 2,3-2,75 ммоль / л.

Аналітичні критерії. СV - ± 3%.

Клініко-діагностичне значення. Збільшується вміст кальцію в сироватці крові при гіпервітамінозу D, гіперпаратиреоїзмі, при розпадах кісток.

Зменшується - при гіповітамінозі D, гіпопаратиреозі, хронічної ниркової недостатності.[12]

3.3 Визначення загального кальцію у сироватці крові за кольоровою реакцією з орто-крезолфталуінкомплексоом (О-КФК)

Принцип. о-КФК утворює з кальцієм в лужному середовищі комплекс червоно-фіолетового кольору. Інтенсивність забарвлення пропорційна концентрації кальцію.

Реактиви.

1. Борна кислота, ч. д. а., Х. ч.

2. Калі їдке, ч. д. а., Х. ч., 5 моль / л.

3. Боратний буфер. До 300 мл дистильованої води додають 200,0 г борної кислоти, додають 580 мл 5 моль / л розчину їдкого калі і розчиняють при нагріванні до 50-60 ° С. Обсяг доводять до 1 л дистильованою водою у мірній колбі. Стабільний при зберіганні при кімнатній температурі.

4. Глікокол (гліцин); ч. д. а., Х. ч.

5. Гліціновий буфер, 2 моль / л. У 40 мл дистильованої води розчиняють 7,5 т гліцину і доводять об'єм до 50 мл у мірній колбі. Додають 2 краплі хлороформу. Стабільний при зберіганні в холодильнику.

6. Етиловий спирт абсолютний.

7. Розчин 8-оксихіноліну (Оксин) в абсолютному спирті, 10 г / л.

8. Приготування основного буфера. У мірну колбу на 500 мл вносять 12,5 мл боратного буфера, 5 мл гліцінового буфера, 300 мл дистильованої води, перемішують та 5 моль / л розчином їдко ¬ го калі доводять рН до 10,5-10,6 (приблизно 2 мл), додають 50,0 мл розчину 8-оксихіноліну в абсолютному спирті і доводять об'єм до мітки дистильованою водою.

9. о-Крезолфталеінкомплексон (фталеінкомплексон, про-КФК), індикатор, ч. д. а.

10. Робочий крезолфталеіновий розчин. 10,0 мг о-КФК розчиняють в 100 мл основного буфера. Розчин зберігають у холодильнику 2-3 дні.