Мембранні механізми патогенезу та терапії запальних процесів пародонту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мембранні механізми патогенезу та терапії запальних процесів пародонту

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Значна розповсюдженість захворювань тканин пародонту серед населення, наростаючий характер перебігу, недостатня ефективність методів терапії, що призводить до передчасної втрати зубів та зниження працездатності, обумовлює загальномедичну і соціальну значимість проблеми. І незважаючи на велику кількість наукових досліджень, які проводяться в нашій країні (Мащенко І.С. 1980; Косенко К.М., 1994; Політун А.М., 1996; Данилевський М.Ф., Борисенко А.В., 2000), за рубежем (Grant D.A. et al., 1988; Takata T. et al., 1988; Potoczek S., 1995; Иванов И.И., 1998), а також значні досягнення у діагностиці та хірургічному лікуванні (Білоклицька Г.Ф., 1995; Ярова С.П., 1999; Безрукова И.В., Грудянов А.И., 2002), деякі аспекти генезу, пускових механізмів і клінічного прогнозування пародонтиту до сьогодні залишаються недостатньо вивченими. Відсутність пояснення цих механізмів, можливо, обумовлює не завжди успішне консервативне лікування хворих на цю патологію.

За сучасними уявленнями, пародонтит виникає при поєднаному впливі місцевих і загальних чинників на тлі зміненої реактивності організму. За повідомленнями більшості зарубіжних авторів, етіопатогенетичним чинником пародонтиту є мікроорганізми зубної бляшки та продукти їх життєдіяльності (Grant D.A. et al., 1988; Fedi P.F. et al., 1995). Інші дослідники вважають, що ведучими у розвитку генералізованого пародонтиту є судинні і мікроциркуляційні порушення (Заболотний Т.Д., 1992; Данилевский Н.Ф., Борисенко А.В., 2000), розлади фермент-інгібіторних систем (Хоменко Л.А., 1979), біокоагуляційна дистрофія (Монастирський В.А., 2003), гіпофункція жувальної системи (Логинова Н.К., 1995). При цьому значна роль відводиться центральній і периферичній нервовій системі (Тарасенко Л.М., 1986), порушенням обміну (Борисенко А.В., 1992; Пахомова В.А., 1992; Смоляр Н.І. та ін., 1995), пародонтопатогенній дії ліпідних медіаторів (Герелюк В.І., 2001) та розладам ендокринної системи (Вишняк Г.Н., 1999). Незаперечним є факт включення імунологічних механізмів у розуміння етіології і патогенезу генералізованого пародонтиту (Мащенко И.С., Самойленко А.В., 2002).

Розвиток та перебіг патологічного процесу, ефективність лікування та вторинна профілактика хвороб пародонту значною мірою залежать від стану і кооперативної взаємодії різних типів клітин (Колесова Н.А. и др., 1996). За сучасним тлумаченням, пусковим механізмом розвитку багатьох видів патології в організмі є структурно-функціональні порушення біологічних мембран, оскільки вони виконують або мають відношення до всіх функцій, які відбуваються на молекулярно-клітинному рівні. І найчутливішими до дії різних патогенних чинників є ліпіди мембран, що підтримують постійність та стабільність їх молекулярної організації. Навіть незначні зміни рівноваги між фазами ліпідів можуть порушувати конформаційні переходи структурних компонентів мембран, викликати зміни їх проникності, впливати на функціональну активність їхніх білків, значної кількості рецепторів, ферментів (Курський М.Д., Кучеренко С.М., 1993; Alberts et al., 1994). Одним з механізмів виникнення і перебігу генералізованого пародонтиту є гіперактивування перекисного окислення ліпідів. Із зниженням захисних властивостей антиоксидантної системи лавиноподібне наростання продуктів пероксидації призводить до ультраструктурних пошкоджень мембран і, як наслідок, до руйнування цитоскелету і погіршення транспорту речовин в тканинах пародонту (Владимиров Ю.А., 1989; Воскресенський О.Н., Ткаченко Е.К., 1991; Білоклицька Г.Ф., 1996).

Поряд із неферментним автоокисленням у тканинах пародонту відбувається ферментне окислення полієнових жирних кислот ліпідного бішару мембран фосфоліпазами, зокрема ФЛА₂. Продукти розпаду арахідонової кислоти циклооксигеназного і ліпоксигеназного типу із прозапальними властивостями, разом з детергентними ліпідами, порушують мікроциркуляцію, виявляють мембранотоксичну дію і призводять також до виникнення дистрофічного і запального процесу в тканинах пародонту (Mundy G.R., 1991; Page R.C., 1991; Chapple I.L., 1999; Герелюк В.І., 2001). Однак, дослідниками не повною мірою висвітлено безпосередню участь біологічних мембран і її складових у виникненні і перебігу генералізованого пародонтиту, не розкрито роль фосфоліпаз в етіології і патогенезі запального процесу в пародонті.

Таким чином, подальше вивчення структури, функцій і ролі біологічних мембран у розвитку патології дозволить розкрити нові механізми генезу, визначити і тлумачити хвороби пародонту, ґрунтуючись на реакціях мембран клітин і їх органел у відповідь на дію пошкоджувальних агентів. Це зумовлює пошук лікарських засобів мембранотропної дії з метою профілактики і лікування запального та дистрофічного процесів у тканинах пародонту.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Зважаючи на актуальність теми та доцільність подальшого вирішення проблем пародонтології вибраний напрямок досліджень склав основу наукових доробків кафедри терапевтичної стоматології Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького на тему: «Стан антиоксидантної системи при запальних захворюваннях пародонту та її фармакологічна корекція» (Державна реєстрація №0197 U 000748) та «Розробка нових і обґрунтування існуючих механізмів патогенезу та адекватних методів терапії в комплексному лікуванні запальних захворювань пародонту» (Державна реєстрація №0100 U 002263). Здобувач є співвиконавцем обох робіт і, окрім цього, керівником другої науково-дослідницької роботи.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження підвищення ефективності профілактики і лікування хворих на пародонтит шляхом обґрунтування мембранних механізмів патогенезу запальних захворювань пародонту і випрацювання комплексного мембраномодулювального препарату та методів його клінічного застосування.

Для досягнення поставленої мети потрібно було виконати такі завдання:

- визначити можливість відтворення пародонтиту в експерименті, застосовуючи мембранодестабілізаційні агенти, зокрема фермент ФЛА₂;

- провести порівняльну характеристику «фосфоліпазної» моделі з іншими експериментальними моделями пародонтиту;

- встановити залежність між активністю біохімічних процесів у мембранах клітин і клінічною картиною та ступенем важкості і перебігу запального процесу в пародонті;

- виявити морфологічні особливості біомембран та міжклітинних зв'язків в тканинах ясен у хворих на пародонтит;

- обґрунтувати застосування мембраномодуляторів у комплексному лікуванні хворих на запальні захворювання пародонту;

- дослідити нешкідливість, лікарські форми і способи введення комбінованого препарату в організм людини;

- визначити показання і метод лікування пацієнтів композицією лікарських засобів мембранотропної дії;

- оцінити клінічну ефективність і випрацювати практичні рекомендації до застосування композиції мембранопротекторів при профілактиці та лікуванні хворих на запальні захворювання пародонту.

Об'єкт дослідження запальні процеси в тканинах пародонту людини та експериментальних тварин, порушення гомеостазу мембран клітин ясен.

Предмет дослідження генез і механізми виникнення генералізованого пародонтиту та вплив мембранотропних препаратів на його перебіг і підвищення пародонторезистентності.

Методи дослідження. Для визначення завдань і шляхів вирішення проблеми провели дослідження: для оцінки ролі мембранопошкоджувальних процесів у виникненні та перебігу запалення в тканинах пародонту, для вивчення напрямків і механізмів дії мембранотропних препаратів, чинників впливу на ці процеси проводили експериментальні дослідження на тваринах, а визначення стану мембран клітин, міжклітинних звязків в яснах ультраструктурні дослідження тканин ясен пацієнтів. Для вивчення маркерів запалення, антиоксидантної системи, ПОЛ, стану деяких органів і систем організму використовували біохімічні та функціональні методи досліджень в експериментальних тварин та хворих. Для обґрунтування вибору лікарських засобів та форм, методу та способу їх застосування, оцінки результатів терапії проводили фармакокінетичні, токсикологічні, гістологічні, імунологічні дослідження на тваринах, використовували культуру клітин, проводили клінічно-лабораторні дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів. Подальший розвиток дістало вчення про етіологію і патогенез запального процесу в тканинах пародонту. Так, обґрунтовано механізми виникнення пародонтиту, які пов'язані з порушенням гомеостазу мембран клітин. При дискусійних поглядах на первинність виникнення змін у пародонті при генералізованому пародонтиті в мікросудинах або епітелії ясен, незаперечними є докази походження пародонтиту після деструктуризації клітин тканин пародонту, зокрема їх біомембран. Сформульовано мембранну концепцію виникнення, перебігу та рецидивування генералізованого пародонтиту.

Вперше розпрацьовано експериментальну модель пародонтиту, яка ґрунтується на зовнішній дії чинника фермента ФЛА₂, здатного руйнувати лише бімолекулярний шар мембрани клітин. Досліджено флогогенну роль ФЛА₂, порівняно з ПОЛ, у виникненні гінгівіту та пародонтиту, можливість застосування фермента як діагностичного тесту стану тканин пародонту.

Проведено порівняльний аналіз різних моделей пародонтиту, викликаних місцевими і загальними чинниками. Встановлено залежність між станом ліпідів мембран клітин ясен і важкістю та перебігом гінгівіту і пародонтиту. Результати ультраструктурних досліджень тканин пародонту не тільки підтверджують наявність патологічного процесу в тканинах пародонту, але й виявляють глибокі морфологічні зміни у клітинах, органелах, серед них і субклітинних утворах мембранах клітин. Внаслідок проведених досліджень, сформовано новий напрямок у профілактиці й терапії гінгівіту та пародонтиту.

Групою вчених під керівництвом члена-кореспондента УААН, професора Левицького А.П. уперше створено композицію на основі фосфоліпідів зі соняшника вітчизняного виробництва за новою технологією та у поєднанні з вітамінами-синергістами Е, С, в-каротином, яка отримала умовну назву «Віталонг». Виявлено регенераційну, цитопротекторну, імуномодулювальну, адаптогенну дію мембранотропного препарату «Віталонг», здатного нормалізувати ліпідний обмін як у тканинах пародонту, так й у всьому організмі, бути нешкідливим і ефективним лікувально-профілактичним засобом. Для оцінки стану тканин пародонту запропоновано новий індекс УПІ (універсальний пародонтальний індекс).

Обґрунтовано доцільність застосування підтримувальної терапії, як одного із основних підходів у профілактиці рецидиву пародонтиту у віддалений термін після закінчення активного лікування хворих. Мембранопротекторна дія препарату «Віталонг» сприяє стабілізації патологічного процесу в тканинах пародонту.

Практичне значення одержаних результатів. Проведені дослідження засвідчили, що генералізований пародонтит може виникнути при тривалій дії зовнішних чинників, а порушення мембранного гомеостазу клітин є одним із ранніх етапів в його патогенезі. Розпрацьовано нову експериментальну модель пародонтиту, яка за клінічними ознаками і результатами додаткових методів дослідження подібна до пародонтиту у людини і може застосовуватися у подальших наукових дослідженнях. Фермент ФЛА₂ переважає пагубну загальновизнану мембранопошкоджувальну дію ПОЛ і може слугувати маркером донозологічної діагностики хвороб пародонту та прогнозування їх перебігу.

За результатами клінічно-експериментальних досліджень створено медикаментну композицію, лікарські форми засобу і показання до їх застосування, розпрацьовано методи лікування і обґрунтовано механізми впливу композиції «Віталонг» на патогенез запального процесу в тканинах пародонту. Висока ефективність, нешкідливість, загальна доступність і простота виконання дозволяють істотно підвищити лікувально-профілактичний ефект препарату «Віталонг» і рекомендувати його для широкого впровадження у практичну охорону здоров'я.

Для підвищення ефективності підтримувальної терапії на етапах диспансерного спостереження за хворими на пародонтит у віддалений термін після лікування у комплекс медикаментних засобів доцільно включати препарат «Віталонг».

Результати дисертаційної роботи впроваджено у практичну діяльність і навчальний процес профільних кафедр Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова, Київської медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, Української стоматологічної академії, Івано-Франківської медичної академії, відділення пародонтології Інституту стоматології АМН України.

Метод лікування хворих на пародонтит зі застосуванням фосфоліпідовмісного препарату «Віталонг» апробовано в стоматологічних поліклініках Львівської, Волинської, Закарпатської, Рівненської областей. Запропонований метод лікування оформлено у вигляді інформаційного листа. Впроваджені в практику винаходи захищено позитивним рішенням на видачу патенту «Лікувально-профілактичний засіб «Віталонг» від 12.02.1999, МПК⁶ А 61 К 31/07, 31/355, 31/685. №98031582/18; Заявл. 30.03.98

Особистий внесок здобувача. Автор провів оцінку актуальності та сучасного стану вивчення проблеми, обґрунтував напрям, сформулював мету і завдання досліджень. Дисертант виконав також основний обсяг експериментальних та усіх клінічних досліджень, провів статистичне вичислення, аналіз та інтерпретацію отриманих результатів, формулювання висновків і практичних рекомендацій. Експериментальний розділ роботи консультував проф. Левицький А.П., частину експериментів проведено спільно зі співробітниками Інституту стоматології АМН України. Результати досліджень автор опублікував у статтях, доповідав на з'їздах і конференціях. Ідеї і опрацювання належать авторові.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень оприлюднено на: науковій сесії, присвяченій реорганізації медичного факультету Львівського університету у ЛДМІ (Львів, 1990); конференціях, присвячених 70-річчю Полтавського державного медичного інституту (Полтава, 1991), 30-річчю стоматологічного факультету Донецького державного медичного інституту (Донецьк, 1993), 40-річчю стоматологічного факультету Львівського державного медичного університету (Львів, 1998); конференції «Актуальні питання теоретичної та клінічної медицини на сучасному рівні» (Полтава, 1996); наукових засіданнях Львівського осередку Асоціації стоматологів України (1996, 2000); Міжнародних семінарах «Нові методики та технології в стоматології» (Львів, 1995, 1997); 34 Конгресі Європейського відділу Міжнародної асоціації стоматологічних досліджень, де автор отримав першу премію в Європі (Мадрид, Іспанія, 1997); І (YIII) з'їзді Асоціації стоматологів України (Київ, 1999); 77 і 78 Генеральній сесії Міжнародної асоціації стоматологічних досліджень (Ванкувер, Канада, 1999; Вашингтон, США, 2000); 4 Конгресі Спільного засідання Європейського і Скандинавського відділів Міжнародної асоціації стоматологічних досліджень (Варшава, Польща, 2000).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 35 наукових праць, серед яких 21 стаття у періодичних виданнях, затверджених ВАК України, 14 у матеріалах і тезах конференцій, збірках наукових праць.

Обсяг і структура дисертації. Матеріал викладено на 354 сторінках, з яких основний текст займає 276 сторінок. Дисертація складається зі вступу, огляду літератури, опису матеріалу і методів дослідження, 5 розділів власних досліджень, аналізу і узагальнення результатів досліджень, висновків, 32 додатків і списку використаних джерел із 442 найменувань. Робота ілюстрована 39 таблицями та 70 рисунками.

Основний зміст роботи

мембраномодулятор пародонт запальний

Матеріал і методи досліджень. Для вирішення поставлених у роботі завдань в експериментах було задіяно більше 600 тварин, зокрема білі щурі лінії Вістар та білі миші, кролі і морські свинки. Моделювання патологічного процесу в пародонті виконано на 49 щурах віком 2 місяці. Тварин поділено на три дослідні групи, залежно від моделі пародонтиту. У першій групі тварин пародонтит викликали, застосовуючи аліментарний фактор. Із цією метою щурів утримували 50 діб на дієті м'якої консистенції з високим вмістом вуглеводів і зниженим рівнем білків (Евдокимов А.И., 1967). Контролем слугували щурі, які перебували на стандартному раціоні віварію. У другій групі використовували «перекисну» модель пародонтиту, яка ґрунтувалася на активуванні ПОЛ в тканинах пародонту шляхом щоденних аплікацій на ясна переокисленої олії (переокислену олію отримували, прогріваючи олію зі соняшника впродовж 40 хв при температурі 130…150С і продуваючи повітря в присутності каталізатора - 0,1% розчину CuSO₄) (Козлянина Н.П., 1990). У контрольних тварин аналогічно застосовували рафіновану соняшникову олію. У третій групі отримували «фосфоліпазну» модель пародонтиту щоденними аплікаціями на ясна 1% розчину ФЛА₂, розраховуючи 5 мг на одного щура (ФЛА₂ отримували із підшлункової залози свині методом De Haas et al. (1978) у нашій модифікації). У контрольній підгрупі тварин для аплікацій використовували буферний розчин. Тварини другої та третьої досліджуваних груп перебували на стандартному раціоні віварію. Тривалість експерименту становила 18 діб.

Стан тканин пародонту тварин визначали щоденно за результатами візуально-інструментального обстеження. Після евтаназії щурів під ефірним наркозом досліджували сироватку крові та біоптати ясен. Визначали біохімічні показники запального процесу, зокрема загальну протеолітичну активність при рН 7,6 (ЗПА) (Барабаш Р.Д. и др. 1973), рівень інгібітора трипсину (Левицький А.П, 1974), вміст розчинного білка (Lowry O.H. et al., 1951), малонового диальдегіду (МДА) (Стальная И.Д. и др., 1977), активність лужної фосфатази (ЛФ) (Левицкий А.П. и др., 1973), супероксиддисмутази (СОД) (Чевари С.и др., 1985), фосфоліпази А₂ (ФЛА₂) - методом Ханахана (Брокерхоф Х. и др., 1978). Для оцінки стану кісткової тканини досліджували скелетовані препарати альвеолярного відростка нижньої щелепи і визначали ступінь його атрофії методом Николаева А.В. (1965) та за результатами рентгенологічного обстеження, які отримували з допомогою установки «Ventil-Diax».

Проводили гістологічні дослідження органів і тканин експериментальних тварин загальноприйнятим методом (Меркулов Г.А., 1969), а також - ультраструктурні дослідження біоптатів ясен клінічно здорових людей і хворих на пародонтит з допомогою електронного мікроскопа УЕМВ-100К при прискорюючій напрузі 75 кВ та збільшенні на екрані мікроскопа від 1000 до 124000 разів.

Для оцінки мембранного гомеостазу, зокрема його ліпідного компонента, і його зв'язку зі станом тканин та важкості перебігу запального процесу в пародонті вивчали активність ФЛА₂ у хворих на гінгівіт та пародонтит віком від 30 до 44 років. Групу порівняння становили особи через два і чотири тижні після проведеного комплексного лікування (стадія ремісії), а також група клінічно здорових людей з інтактним пародонтом.

Для вивчення ролі фосфоліпідів у нормалізації жирового обміну в тканинах пародонту виконано експериментальні дослідження на 44 білих щурах. Використовували такі препарати: лецитин зі соняшника (вміст холінфосфатидів не менше 60%); фосфатидний ізолят (сумарні фосфатиди соняшникової олії, вміст фосфатидів 80%, зокрема холінфосфатидів - 10-15%), які отримували спиртовою екстракцією зі соняшникового фосфатидного концентрату; фосфатидний залишок (сумарні фосфоліпіди 75%, холінфосфатиди 3-5%), який отримували після спиртової екстракції фосфатидного ізоляту; препарат «Віталонг». Під час експерименту тварин утримували на звичайному раціоні віварію. Їх поділили на сім груп. Перша група - контрольна. У щурів другої групи ясна верхньої та нижньої щелеп щоденно по 3 хв обробляли тампоном, змоченим дистильованою водою, у третій групі - 1% емульсією лецитину, у четвертій групі - 2% емульсією фосфатидного залишку, у п'ятій групі - 2% емульсією фосфатидного ізоляту, у шостій групі - 2% емульсією «Віталонгу». Тваринам сьомої групи накладали ясенну пов'язку з препаратом «Віталонг». Експеримент тривав 1,5 місяця. Після евтаназії щурів під ефірним наркозом досліджували їхні ясна, серце, печінку та кров на вміст триацилгліцеринів (ТГ), які визначали з допомогою набору фірми «Lachemа».

Вплив фосфоліпідовмісних препаратів на тканини пародонту досліджували також після експериментальних досліджень на 39 білих щурах. Всі тварини поділено на п'ять груп: 1 група - інтактні тварини; 2 група - група порівняння, умовно названа «стресовою», оскільки щоденно порожнину рота тварин обробляли ватним тампоном, змоченим водою; 3 група - отримувала водну емульсію 1% лецитину зі соняшника у вигляді аплікацій на слизову оболонку порожнини рота; 4 група - аналогічним чином отримувала 2% фосфатидний ізолят; 5 група - 2% фосфатидний залишок. Період спостереження тривав 45 діб. Після евтаназії тварин проводили біохімічні та морфологічні дослідження тканин.

Дослідження впливу мембранотропних препаратів на проліферацію клітин вивчали на первинних фібробластах 6…12-тижневих ембріонів людини (Руднева С.В. и др., 1990). Інтенсивність проліферації оцінювали за включенням радіактивного ³Н-тимідину у синтез ДНК культуральних клітин, рівень якого визначали з допомогою сцинтиляційного лічильника Mark-III.

Для оцінки неспецифічної реактивності організму обстежено 29 хворих на пародонтит середнього ступеня важкості та 22 практично здорові особи у віці 25-30 років. Вивчали хемотаксис лейкоцитів у порожнину рота методом Ясиновского та методом «шкірного вікна» за Rebuck, Crowley. Імуномоделювальні властивості препарату «Віталонг» досліджено на 141 білій миші. Гуморальну відповідь оцінювали за гемолітичною активністю сироватки крові і спленоцитів (Буркин А.А. и др., 1976), кількістю розеткоутворювальних (РУК) (Zaalberg O.B., 1964) та антитілоутворювальних клітин (АУК) у селезінці (Cunningham A. et al., 1968), титру гемаглютинінів і гемолізинів (Фримель Х., 1979). Тварин імунізували внутрішньоочеревинним введенням еритроцитів барана (5х10⁸ клітин на мишу). Реакції клітинного імунітету вивчали на моделі гіперчутливості сповільненого типу (Lagrange P.H. et al., 1974). Сенсибілізаційну дозу антигену вводили внутрішньоочеревинно, а вирішальну - через 4 доби підшкірно у подушечку стопи. Інтенсивність відповіді оцінювали через добу за величиною набряку лапок тварини. Функціональну активність макрофагів визначали за НСТ-тестом (Raichvard B. et al., 1980). У тварин оцінювали стан лімфоїдних органів (тимусу і селезінки) за такими показниками: маса органа, кількості лімфоїдних клітин та органного індексу. Використано також експериментальні моделі зі зниженою імунною відповіддю. У першому випадку мишам вводили субоптимальну дозу антигену (8х10⁶ клітин на мишу), у другому - одночасно із оптимальною дозою антигену імунодепресант. У всіх дослідженнях препарат «Віталонг» вводили внутрішньошлунково за 30 хв перед імунізацією антигеном.

Під час дослідження нешкідливості препарату «Віталонг» оцінювали його локальну подразнювальну дію на слизову оболонку порожнини рота та шлунка, вивчали гостру, підгостру й хронічну токсичність. Дослідження локальної подразнювальної дії «Віталонгу» виконано на щурах. Емульсію препарату впродовж 4 діб 4 рази на добу вносили у порожнину рота і розподіляли по слизовій оболонці. Період спостереження тривав 7 діб. Дослідження гострої токсичності препарату виконано на мишах. «Віталонг» вводили одноразово внутрішньошлунково в дозах 400 мг/кг, 800 мг/кг, 1000 мг/кг, 1500 мг/кг. За тваринами спостерігали 10 діб, оцінюючи їх зовнішній вигляд і поведінку. Підгостру токсичність «Віталонгу» досліджували на щурах, кролях, морських свинках, яким вводили препарат у дозі 400 мг/кг протягом 3 діб. За тваринами спостерігали 14 діб. Хронічну токсичність «Віталонгу» вивчали на щурах та кролях. Препарат вводили впродовж 3 місяців. У контрольних групах тварин використовували фізіологічний розчин. У тварин визначали показники складу периферичної крові: вміст гемоглобіну колориметричним методом, кількість еритроцитів і лейкоцитів за методом Николаева Н.М. та співвідношення еозинофілів, лімфоцитів, моноцитів, нейтрофілів. При дослідженні функції нирок тварин встановлювали діурез за добу, рН і питому вагу сечі, визначали вміст у ній цукру методом Альтхаузена А.Я. і білка методом Робертса-Стольникова-Брандберга в модифікації Эрлиха С.Л. і Альтхаузена А.Я., кількість еритроцитів, лейкоцитів методом Николаева Н.М. (Ронин В.С. и др., 1982). Для оцінки стану серцево-судинної системи проводили електрокардіографію (Сельцер В.К., 1968), а у щурів визначали частоту серцевих скорочень. У всіх тварин вимірювали артеріальний тиск (Кон М.В., 1969). Функцію дихання у кролів досліджували з допомогою плетизмографа, визначаючи число дихальних рухів за хвилину та їх глибину. Після закінчення експерименту проводили евтаназію піддослідних тварин під рауш-наркозом методом тотального кровоспускання зі серця. Після цього проводили біохімічні дослідження, зокрема в сироватці крові визначали білок (Lowry O.H. et al., 1951), глюкозу, сечовину; загальні ліпіди оцінювали з допомогою діагностичного набору реактивів «Lachemа», сумарний холестерин - методом Илька, ліпідний фосфор, аланінтрансаміназу, аспартаттрансаміназу - методами Райтмана, Френкеля, лужну фосфатазу - методом Бессея (Колб В.Г. и др., 1982) та гістологічні дослідження.

Фармакокінетичні дослідження виконано в експерименті на щурах, яким вводили препарат «Віталонг» внутрішньошлунково (разовою дозою та багатократно (щоденно впродовж 3, 6 і 12 діб) у вигляді водної емульсії, натще і шляхом однохвилинних аплікацій на слизову оболонку порожнини рота. Після одноразового введення препарату через 2, 6, 24 год і багатократного - через 3, 6, 12 та 18 діб під ефірним наркозом проводили евтаназію щурів шляхом кровоспускання зі серця. У тканинах слизової оболонки щоки, ясен та тонких кишок, печінки, сироватці крові визначали вміст метаболітів препарату «Віталонг» з допомогою високоефективної рідинної хроматографії (Якушина Л.М. и др., 1993). Вичислювали у біоматеріалі вміст речовин, швидкість їх надходження, накопичення та елімінації, період напіввиведення.

Терапевтичну ефективність препарату «Віталонг» вивчали насамперед в експерименті на 67 білих щурах. Усі тварини поділено на вісім груп: 1 група - контрольна, в якій тварини перебували на стандартному раціоні віварію і отримували рафіновану олію зі соняшника у вигляді щоденних аплікацій на слизову оболонку порожнини рота; у 2 групі викликали «перекисну» модель пародонтиту; у 3 групі моделювали пародонтит і після його виникнення проводили лікування емульсією «Віталонгу» (1 г /5 мл) у вигляді аплікацій на ясна. У 4 групі викликали пародонтит (див. 2 групу) і для його запобігання перед застосуванням етіологічного чинника профілактично внутрішньошлунково вводили емульсію «Віталонгу» дозою 100 мг/кг маси тварини; 5 група - «контрольна», яка отримувала буферний розчин аплікаціями на слизову оболонку порожнини рота; у 6 групі викликали «фосфоліпазну» модель пародонтиту, відтак проводили лікування «Віталонгом» аналогічно групі 3; у 8 групі моделювали пародонтит ФЛА₂ і профілактично внутрішньошлунково вводили «Віталонг» аналогічно групі 4. Експеримент тривав 30 діб. Стан тканин пародонту кожного щура визначали за результатами візуально-інструментального обстеження та рентгенологічними показниками, проводили біохімічні та морфологічні дослідження.

Клінічного обстежено 265 хворих на генералізований пародонтит. Під час діагностики використовували загальноприйняті клінічні та параклінічні методи з урахуванням результатів огляду та пальпації, визначенням глибини клінічних кишень та ступеня рецесії ясен, патологічної рухомості зубів. Брали до уваги наявність зубних відкладень, травматичної оклюзії тощо. Проводили проби Шіллєра-Пісарєва (Данилевський Н.Ф. и др., 2000), з бензидином (Kцtzsche H., 1974). Визначали індекси PМА (Massler M. et al., 1949), PI (Russel A.L., 1956), СPITN (Ainamo J. et al., 1982), OHI-S (Grenn J. et al., 1964), ступінь кровоточивості ясен (Zaxer U.P. et al., 1975), стійкість капілярів ясен до від'ємного тиску (Кулаженко В.И., 1960). Запропоновано до використання власний пародонтальний індекс - УПІ, який визначали за двома показниками: оборотному стану ясен та необоротному стану кісткової тканини. Важкість гінгівіту оцінювали за видимими ознаками запалення, яке охоплює поверхню ясен, а пародонтиту за рівнем резорбції кістки. Для визначення індексу УПІ пропоновано поділити зубні ряди на 6 сегментів, кожний з яких характеризували двоцифровим кодом. Перед кодом ставили порядковий номер обстеженого секстанта. Стан кісткової тканини пародонту оцінювали за результатами внутрішньоротової контактної рентгенографії і ортопантомографії (Рабухина Н.А., 1993). Проводили біохімічні дослідження ротової рідини.

Усіх хворих, залежно від проведеного терапевтичного лікування, поділено на основну групу та групу порівняння. Для оцінки ефективності препарату «Віталонг» основну групу (198 хворих) розділили на дві підгрупи. У першій підгрупі (87 хворих) «Віталонг» застосовували місцево у вигляді стоматологічної плівки. У другій підгрупі (111 хворих) препарат «Віталонг» застосовували як місцево, так і одночасно включали до загального лікування. У групі порівняння (67 хворих) проводили загальноприйняте лікування з місцевим використанням відомих антибактерійних засобів. Результати терапії оцінювали у найближчі 10-15 діб. Стан тканин пародонту у пацієнтів після лікування характеризували з допомогою критеріїв «нормалізація», «покращання», «без змін» (Никитина Т.В., Жибицкая Э.И., 1972).

Для визначення ролі підтримувальної терапії після активного лікування у вторинній профілактиці хвороб пародонту виділили дві групи: основну і порівняння. Основну групу склали дві підгрупи. У першій підгрупі пацієнти отримували препарат «Віталонг» щоквартально у вигляді щоденних аплікацій на ясна стоматологічної плівки протягом 5-7 діб і перорально у вигляді курсу лікування впродовж 12-14 діб. У другій підгрупі підхід до пацієнтів був аналогічним як і в першій підгрупі, але без застосування препарату «Віталонг». У групі порівняння не проводили підтримувальну терапію. Спостереження за пацієнтами вели 18 місяців. Для оцінки віддалених результатів лікування хворих на пародонтит використовували такі клініко-рентгенологічні поняття, як «стабілізація процесу», «без змін», «прогресування» (Никитина Т.В., Жибицкая Э.И., 1972).

Для оцінки ступеня вірогідності одержаних результатів дослідження використовували варіаційно-статистичний метод аналізу за допомогою Microsoft Excel з визначенням показника вірогідності розбіжностей за Ст'юдентом.

Зміни у мембранах клітин значною мірою залежать і від перебігу запального процесу. При загостренні хронічного гінгівіту або пародонтиту істотно зростає ферментна активність у ротовій рідині. Так, генералізований пародонтит супроводжувався значно вищою активністю ФЛА₂ назагал і при загостренні процесу зокрема: 5,51 мкмоль/(хвмл) при хронічному і 6,85 мкмоль/(хвмл) під час загострення хвороби. Така ж закономірність характерна і для навколозубних тканин, проте відмінність результатів дослідження дещо менша. Отже, мембрани клітин тканин пародонту відіграють одну з ключових ролей у виникненні та перебігу запального процесу в тканинах пародонту, а ступінь активності ФЛА₂ може слугувати тонким діагностичним і прогностичним маркером його стану.

Проведені електронно-мікроскопічні дослідження біоптатів ясен клінічно здорових людей показали, що в нормі структура багатошарового плоского епітелію забезпечує надійну бар'єрну функцію щодо чинників порожнини рота, зокрема мікроорганізмів. Це пояснюється особливостями будови епітеліального пласта: помірним ороговінням, мембранно-десмосомними міжклітинними контактами, структурою базальної мембрани епітелію ясен. У стромі знаходиться значна кількість фібробластів, мікро - та макрофаги.

Під час запального процесу знижується бар'єрна функція епітелію, що супруводжується значними ультраструктурними змінами тканин ясен. При цьому наступає дезагрегація пласта епітелію, клітини базального шару змінюють форму, руйнуються органели та їх мембрани. Плазматичні мембрани клітин епітелію мають дрібні дефекти, десмосомний аппарат змінений і контури десмосом та напівдесмосом не чіткі, інтерцелюлярні простори розширені. Водночас підепітеліальна базальна мембрана епітелію набрякла, пухка, має фокальні зони відшарування від плазматичних мембран базального шару епітелію. У клітинах остистого шару ступінь альтеративних змін органел ще вираженіша, у деяких із них зруйнована внутрішня і зовнішня мембрани. Цілість шару епітелію порушена, міжклітинні проміжки розширені, частина клітин розташована вільно або клітинний шар складається з обмежених окремо розташованих клітинних скупчень. Це зумовлено змінами у плазматичних мембранах та десмосомному апараті, зруйновані ділянки яких можна побачити у міжклітинному просторі. Епітеліальні клітини зернистого шару мають виражені альтеративні ознаки. Частина клітин має ядра у фазі каріорексису або каріолізису. Цитоплазма одночасно має ознаки деструкції коагуляційного та колікваційного типу. Органели майже не ідентифікуються або вакуолізовані. Клітини шару розташовані окремо або формують дрібні групи, а їх плазматичні мембрани в зонах контакту вирівнюються, як наслідок міжклітинного набряку. Місцями виникають скупчення клітинного детриту з поодинокими нейтрофілами та дрібними колоніями мікроорганізмів. Процеси кератинізації знижені і переважає паракератоз. Ці ознаки є наслідком мембранно-десмосомних змін клітин епітелію. У стромі ясен виявлено характерні риси запального процесу зі змінами мікроциркуляційного русла, нагромадженням ексудату та клітин інфільтрату. Реакція запалення виникає внаслідок інфікування ясен через пошкоджений шар епітелію.

Обґрунтування механізмів патогенетичної дії нового мембранотропного препарату «Віталонг». Фосфоліпіди, зокрема фосфатидилхолін (лецитин), у комплексі з білками є основними структурно-функціональними компонентами біологічних мембран різних рівнів (Кагава Я., 1985; Левицький А.П., 1996). Тому застосування лікарських засобів, що містять фосфоліпіди та їх похідні, для модуляції стану ліпідного прошарку біомембран матиме важливе клінічне значення. З цією метою досліджували різні фосфоліпідовмісні препарати. Застосуванню композиції на підставі фосфоліпідів для лікування генералізованого пародонтиту передувало розпрацювання раціонального складу лікарської форми, компоненти якої були оптимально підібрані у 100 г. (мас., част.): лецитин зі соняшника 98,6; -каротин (кристалічний) 0,2; -токоферил 0,4; аскорбінова кислота 0,2; лимонна кислота 0,6. Лікарську композицію ми назвали препарат «Віталонг». Кількісний і якісний склад компонентів композиції підібраний, ґрунтуючись на результатах власних досліджень.

Під час вивчення механізмів дії лецитину, фосфатидного ізоляту та фосфатидного залишку встановлено їх здатність в експерименті гальмувати деструкційні процеси в тканинах пародонту. Якщо тривало піддавати ясна дії води, що викликала у щурів стресову ситуацію, то це призводить до зниження вмісту білка у кістці до 26,9±3,8 г/кг тканини і особливо в яснах - 17,5±3,9 г/кг тканини відносно контролю (р<0,01), то місцеве застосування фосфоліпідовмісних препаратів відновлює майже до норми рівень білка в яснах (31,5±0,9 г/кг) і не впливає на цей показник у кістці (34,6±2,9 г/кг). Окрім цього, стрес викликає різке (майже у 5 разів) збільшення ЗПА сироватки крові. Натомість ми відзначали суттєве зниження протеолітичної активності і в декілька разів підвищення коефіцієнта співвідношення інгібітора трипсину до ЗПА сироватки крові у тварин, яким впродовж 45 діб проводили аплікації на ясна лецитину або його похідних. Сприятливий вплив лецитину ґрунтується на мембраностабілізаційній дії на мембран клітин та їх органел. Важливим є факт різкого збільшення в яснах і, особливо у кістці, активності лужної фосфатази, яка займає цетральне місце в системі мінералізації кісткової тканини. Отож, якщо в інтактних тварин ступінь атрофії становив 49,6±1,3%, то у дослідній групі, тварини якої отримували лецитин, - лише 40,6±2,6% (р<0,01). Це свідчить про здатність фосфоліпідовмісних препаратів гальмувати дистрофічні та атрофічні процеси у тканинах пародонту.

Експериментально встановлено, що лецитиновмісні препарати нанесені на ясна щурів, запобігають накопиченню в тканинах триацилгліцеринів (ТГ), біосинтез та транспорт яких здійснюється за участі фосфоліпідів. На відміну від лецитину, фосфатидного ізоляту лише використання фосфатидного залишку зменшує вміст ТГ - в 1,46 раза (р<0,02). Місцеве застосування емульсії композиції «Віталонг» сприяло істотному зниженню рівня жирів в яснах тварин, порівняно з обробкою їх дистильованою водою, від 2,99+0,11 ммоль/кг до 2,42+0,28 ммоль/кг відповідно. Ефективніший препарат у складі ясенної пов'язки - 1,64+0,08 ммоль/кг (р<0,001), що зумовлено тривалим локальним контактом «Віталонгу» з тканинами пародонту. Дія препаратів поширюється і на найбільше чутливі до атеросклерозу органи - серце і печінку. Наприклад, у серці щурів, котрим місцево використовували препарат «Віталонг», рівень ТГ був у 1,5-2 рази, нижчим порівняно із результатами досліджень в інших групах тварин, де застосовували лецитиновмісні засоби. Подібним чином, але менше виражено, препарат «Віталонг» впливає на тканини печінки, що свідчить про його гіполіпідемічні властивості.

Результати дослідження різних за походженням фосфоліпідних препаратів свідчили, що лецитин із яєчного жовтка - «Ліпін» у низьких концентраціях збільшує мітотичну активність клітин майже у 1,5 раза (945768070 імп./хв), порівняно з контролем (634002903 імп./хв), а з підвищенням концентрації препарату до 3,3 мг/мл активність знижується втричі. Натомість лецитин зі соняшника практично не впливає на ріст ембріональних клітин, що можна пояснити різним співвідношенням насичених і ненасичених жирних кислот у цих фосфоліпідовмісних препаратах. Не виявлено типової залежності доза-ефект і при застосуванні препарату «Катомас» (олійний розчин в-каротину і б-токоферилу). Рослинний біостимулятор «Біотрит» не сприяє накопиченню маси фібробластів, хоча є помітна тенденція до стимуляції інтенсивності проліферації клітин зі збільшенням концентрації препарату. Натомість внесення у культуральне середовище 0,03…0,1 мг/мл «Віталонгу» прискорює включення ³Н-тимідину у ДНК фібробластних клітин у 1,3 раза (р<0,01). Подальше наростання концентрації препарату призводить до зниження ефективності його дії як ріст-стимулювального чинника. Отже, доклінічний скринінг препарату «Віталонг» і його компонентів вказують на їх проліфераційний ефект.

При визначенні стану неспецифічних клітинних місцевих та загальних чинників організму встановлено підвищену міграцію лейкоцитів у порожнину рота хворих на пародонтит у всіх порціях (330,0±19,5 кл./мкл), порівняно зі здоровими особами (238,0±18,4 кл./мкл) (р<0,001). Дослідження міграції лейкоцитів методом «шкірного вікна» свідчить, що у здорових осіб з нормальною реактивністю у першій фазі мезенхімальної реакції кількість нейтрофілів дорівнювала 82,6±7,8%, решта були макрофаги - 17,4±3,9%. У другій фазі зафіксовано протилежне співвідношення клітин. У групі хворих на гінгівіт і насамперед генералізований пародонтит дослідили суттєве зниження виходу нейтрофілів в шкірну ранку, порівняно зі здоровими особами, що становило в середньому 55,9±3,6%, а макрофагів - 44,1±3,6%. Співвідношення клітин у другій фазі було 30,9±7,5% та 69,1±7,5% відповідно. Морфологічно нейтрофіли мали дегенераційні зміни, відзначили у великій кількості «хвостоподібні» клітини, що властиві хронічному запальному процесу. Отримані показники неспецифічної реактивності організму, зокрема її клітинних факторів, які реципрокним чином зв'язані з гуморальними, свідчать про необхідність застосування імуномодулювальних засобів в комплексному лікуванні хворих на пародонтит.

Експериментально встановлено, що препарат «Віталонг» при внутрішньошлунковому введененні білим мишам підсилює дію антигену, знижуючи масу тимусу в усіх тварин, яким вводили лише антиген або додатково імунну реакцію пригнічували циклофосфаном. Як приклад, попереднє введення мишам «Віталонгу» у групі тварин, які отримали субоптимальну дозу антигену, приводить до зменшення органного індексу тимусу з 27731 у контрольній до 20115 у групі з препаратом. Водночас відзначено збільшення органного індексу селезінки (958121 проти 68838 в контролі, р<0,05) та кількості у ній лімфоїдних клітин, що свідчить про посилення міграції Т-лімфоцитів із тимуса на периферію під час проведення імунізації. При цьому в препараті «Віталонг» - відсутня лімфотоксична дія.

Інтенсивність гуморальних імунних реакцій засвідчує збільшення досліджуваних показників в усіх групах тварин у разі введення препарату, порівняно з контролем (окрім показників титрів аглютинінів, лізинів і гемолітичної активності сироватки під час імунізації оптимальною дозою антигену). Особливо зростають показники гемолітичної активності спленоцитів на моделях з імунодепресивним станом: до (10,70,6) х10⁶ при введенні субоптимальної дози (контроль - (5,10,2) х10⁶; р<0,001) і до (17,60,4) х10⁶ - при введенні циклофосфану з оптимальною дозою (контроль - (11,20,5) х10⁶; р<0,001). У разі введення субоптимальної дози антигену констатовано значне зростання гемолітичної активності сироватки з (1,60,1) х10⁶ до (3,90,3) х10⁶ (р<0,001). У цій же групі значно зростали титри аглютинінів та лізинів (р<0,01), а також число АУК - з 20125 до 50724 (р<0,001), число РУК - з 262 до 483 (р<0,01). Це дозволяє зробити висновок про імуностимулювальну дію «Віталонгу», яка особливо виявляється у групах тварин зі зниженою імунною відповіддю. Інтенсивність реакції на субоптимальну дозу антигену під час введення препарату зростає у 2-2,5 раза. Послаблюються також імунодепресивні ефекти циклофосфану. У тварин, які отримували «Віталонг», усі показники приблизно у 1,5 раза перевищують рівень відповідного контролю. Встановлено, що препарат не впливає на інтенсивність клітинної відповіді на моделі ГСТ, однак гуморальний і клітинний імунітет реципрокним чином співвідносяться один з одним. «Віталонг» синхронно збільшує фагоцитарну здатність і сумарний рівень окислювально-відновних процесів макрофагів (р<0,001). Зростання інтенсивності НСТ-тесту з 10,90,7 до 41,23,3 дає підстави припустити, що препарат стимулює бактерицидність фагоцитів. Препарат «Віталонг» не володіє алергічними властивостями.

Дослідження нешкідливості, лікарських форм і способів введення препарату «Віталонг». Місцеве пероральне застосування препарату «Віталонг» впродовж 3 місяців не спричинило макро- і мікроскопічних змін у слизовій оболонці порожнини рота і шлунка білих щурів, що свідчить про безпечність дії препарату. Під час вивчення гострої і підгострої токсичності в експерименті на мишах, щурах, морських свинках та кролях у досліджуваних групах не виявлено відхилень зовнішнього вигляду, поведінки та маси тіла, порівняно з тваринами контрольної групи. Тривале застосування препарату в експериментально визначених терапевтичних дозах не призвело до змін гематологічних та біохімічних показників периферичної крові і сечі, що свідчить про відсутність функціональних та органічних змін як в самій крові, так і в основних органах і системах організму. «Віталонг» не виявляє токсичного впливу на функціональну активність нирок, печінки, підшлункової залози, а також гормональну діяльність щитоподібної залози, кори і мозкового шару наднирників та гіпофіза. Не виявляє препарат негативного впливу і на серцево-судинну систему, функцію дихання. Макро- і мікроскопічне дослідження печінки, селезінки, легень, серця, шлунка, тонкої кишки, нирки, сім'яників, слизової оболонки порожнини рота свідчили, що зовнішній вигляд і морфологічна будова внутрішніх органів тварин у дослідних групах не відрізнялися від матеріалу контролю. Отримані результати вказують на нешкідливість препарату «Віталонг» для організму людини.

Напрямки експериментальних фармакокінетичних досліджень обумовлені можливим місцевим і пероральним шляхами застосування «Віталонгу». При вивченні особливостей абсорбції, розподілу, біотрансформації і виділення лікарського засобу з організму тварин встановлено, що після одноразового внутрішньошлункового введення препарату «Віталонг», у перші години відбувається інтенсивне всмоктування його компонентів у слизовій оболонці тонких кишок, де їх концентрація зростає майже у 50 разів, у сироватці крові - у 30 разів і печінці - у 6 разів. Протягом доби проходить перетворення речовин в активні метаболіти, які накопичуються у печінці. Період напіввиведення б-токоферилацетату із крові вдвічі менший, ніж його метаболіту - б-токоферолу, а в-каротину - навпаки. Швидкість елімінації за годину серед компонентів препарату найбільша у б-токоферилацетату і становить 9,3% від вихідної одноразової концентрації, найменша у метаболіта - б-токоферолу (0,5%).

При багатократному внутрішньошлунковому введенні препарату «Віталонг» б-токоферилацетат у значній кількості накопичується в слизовій щоки та ясен (2,00,3 і 3,20,3 мкг/г відповідно) лише впродовж трьох діб. Характер накопичення б-токоферолу схожий на накопичення б-токоферилацетату. Вміст в-каротину суттєво збільшується у слизовій щоки та яснах у 8 і 16 разів відповідно. Водночас, у 2,6 раза у слизовій оболонці щоки та в 3,4 раза в яснах накопичується продукт гідролізу в-каротину - ретинол.

Після нанесення аплікацій препарату на ясна вміст б-токоферилацетату в слизовій щоки майже у 5 разів вищий, ніж при внутрішньошлунковому введенні, а в яснах - в 1,4 раза. У слизовій оболонці щоки близько половини б-токоферилацетату перетворюється в б-токоферол, в яснах цей процес відбувається значно інтенсивніше. У 50 разів швидше накопичується у тканинах порожнини рота і в-каротин зі збереженням його високої концентрації тривалий час. Характер накопичення ретинолу у досліджуваних тканинах при аплікаційному способі аналогічний із внутрішньошлунковим застосуванням з тенденцією до його вищого вмісту у слизовій оболонці тканин порожнини рота (р<0,001). При цьому основним депо компонентів і їх метаболітів препарату «Віталонг», незалежно від шляху введення, є печінка, оскільки рівень цих речовин високий і протягом 6 діб після припинення застосування препарату. Способи його застосування також не впливають на вміст компонентів у сироватці крові. На тлі проведених експериментальних фармакокінетичних досліджень можна рекомендувати препарат «Віталонг» при патології пародонту у вигляді аплікацій, ясенних пов'язок, сублінгвально. У період ремісії генералізованого пародонтиту доцільно призначати препарат перорально і насамперед при супровідних соматичних захворюваннях печінки, серця, атеросклерозі.

Ефективність застосування препарату «Віталонг» у комплексному лікуванні запальних захворювань пародонту. Клінічні спостереження за тваринами свідчать, що їх зовнішній вигляд, реакції та поведінка не змінилися за період проведення експерименту при моделюванні пародонтиту і вивчення лікувально-профілактичної дії препарату «Віталонг». Результати спостереження за виникненням і перебігом експериментального пародонтиту були однакові з такими ж, як при отриманні «перекисної» та «фосфоліпазної» моделей, описаних раніше. При цьому профілактичне внутрішньошлункове введення препарату «Віталонг» суттєво не впливало на початок розвитку пародонтиту до 7 доби у «перекисній» і до 11 доби - у «фосфоліпазній» моделях. У подальшому ознаки запалення зникали і хід патологічного процесу був зворотним, не у всіх тварин виявлявся симптомокомплекс генералізованого пародонтиту, частіше запальний процес мав локальний вияв, а ознаки запалення були виражені слабо. У деяких тварин пародонтит тривав короткий термін, порівняно з тваринами без лікування, у яких зміни у пародонті носили наростаючий характер. Це вказує, що препарат «Віталонг» не тільки запобігає запально-деструкційним змінам, але й зумовлює швидкий зворотний розвиток патологічного процесу у пародонті обох моделей, особливо у «фосфоліпазній». У разі аплікаційного застосування «Віталонгу» різко знижується інтенсивність вияву симптомів запалення з поступовим їх зникненням на 14 добу при моделюванні пародонтиту ФЛА₂ і на три доби раніше - при використанні перекисної олії. Візуально-інструментальне обстеження тварин свідчить про значний лікувальний ефект препарату «Віталонг» при його місцевому застосуванні.

Уведення щурам «Віталонгу» сприяє нормалізації маркерних показників запалення у сироватці крові в обох моделях пародонтиту і при різних шляхах застосування препарату. У разі аплікаційного застосування композиції ЗПА, ФЛА₂, МДА нижчі, ніж при внутрішньошлунковому введенні, що вказує на більшу ефективність препарату при його безпосередньому впливі на вогнище запалення. Наприклад, у «перекисній» моделі без лікування рівень ЗПА становив 0,260±0,011 мкмоль/хвЧл, при пероральному застосуванні «Віталонгу» - 0,171±0,023 мкмоль/хвЧл (р<0,05), а при місцевому лікуванні - зменшився до 0,134±0,023 мкмоль/хвЧл (р<0,001). Активність СОД вища у тварин, які отримували препарат «Віталонг» (р<0,05).