Размещено на http://www.allbest.ru/

Мiнiстерство охoрoни здoрoв'я України

Нацiональний медичний унiверситет імені О.О.Богомольця

Автореферат

дисертації на здобуття вченого ступеня

кандидата медичних наук

14.01.22 - Стоматологія

Особливості лікування вестибулярного положення іклів у віковому аспекті

Канюра Олександр Андрійович

Київ 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі ортодонтії та пропедевтики ортопедичної стоматології Національного медичного університету імені О.О.Богомольця МОЗ України

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Фліс Петро Семенович, Національний медичний університет імені О.О.Богомольця, кафедра ортодонтії та пропедевтики ортопедичної стоматології, завідувач

Офiцiйнi опоненти: доктор медичних наук, професор Павленко Олексій Володимирович, Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л.Щупика МОЗ України, Інститут стоматології, директор

доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки та техніки України

Куцевляк Валерiй Ісайович, Харківський державний медичний університет, кафедра стоматології дитячого вiку i дитячої щелепно-лицевої хірургії та імплантології, завідувач

Провідна установа: Українська медична стоматологічна академія МОЗ України (м. Полтава)

Захист відбудеться “ 12 “ травня 2004 року о 13.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.003.05 Нацiонального медичного університету імені О.О.Богомольця за адресою 03057, м Київ, вул. Зоологiчна, 1, стоматологічний корпус.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного медичного університету імені О.О.Богомольця (03057, м Київ, вул. Зоологічна, 1, стоматологічний корпус).

Автореферат розіслано “ 10 ” квітня 2004 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради канд. мед. наук, доцент О.І.Остапко

1. Загальна характеристика роботи

жувальний лицевий скелет ікло

Актуальність теми. Аномалії положення фронтальних зубів є найбільш розповсюдженою зубощелепною патологією, складаючи 11,0-56,0 % від числа обстежених (А.А.Токарева, 1974; Р.А.Гумецький, Л.П.Перепятко, 1978; Л.В.Іванова, 1989; С.І.Дорошснко, 1991, Павленко, 2002 та ін.). Вони спричиняють не тільки функціональні та морфологічні порушення зубощелепного апарату але і значні естетичні недоліки. Особливу увагу фахівців привертають ікла, бо саме вони відіграють вирішальну роль у формуванні гармонійної зубної дуги, положення губ, естетики профілю обличчя та привабливої посмішки. Крім того, ікла є найбільш стійкими до каріозного процесу і цінними в плані функціонального навантаження (Д.А.Калвеліс, 1961, 1964; А.И.Бетельман й спів. 1965, 1972; С.И Криштаб й спів. 1982, 1986; Л.П.Зубкова, 1981; Ф.Я.Хорошілкина, 1982; Kaminek M., 1987 та ін.).

За останні десятиріччя значно зросла частота зубощелепних аномалій та деформацій, а також ускладнених дефектів зубних рядів як серед дорослого, так і дитячого населення, що зумовлено негативними змінами навколишнього середовища, економічними та соціальними негараздами (Л.П.Григорьева й спів., 1981; А.М.Долгополов й спів., 1988; С.І.Дорошенко, 1991; С.И.Тріль, 1992; П.С. Фліс й спів. 1995; В.М.Косенко, 1997; Л.О.Хоменко та спів., 1997, 1998; М.М.Руденко й спів., 1998; А.В.Севбітов, Н.В.Панкратова, 1998; В.А.Лабунець, Т.В.Дієва, 2000 та ін.).

В доступній нам літературі немає конкретних даних про розповсюдженість вестибулярного положення іклів як самостійної аномалії, так і ускладненої патологічними формами прикусу, що визначає тактику ортодонтичного лікування. Не висвітлені питання щодо можливості саморегуляції даної аномалії на етапах становлення жувального апарату. Ця інформація є необхідною для визначення потреби населення в цьому виді ортодонтичного лікування, а також для пошуку шляхів цілеспрямованої профілактики даної зубощелепної аномалії.

Не менш важливими є питання вивчення причин вестибулярного положення іклів, диференційованого підходу до клінічних критеріїв діагностики цієї аномалії. В спеціальній літературі недостатньо розкриті особливості комплексного лікування вестибулярного положення іклів в різні вікові періоди формування зубощелепного апарату з використанням раціональних конструкцій ортодонтичних апаратів.

Вищезазначене свідчить про те, що питання ортодонтичного лікування пацієнтів з вестибулярним положенням іклів є важливою проблемою теоретичного та практичного характеру в якій взаємно пов'язані біологічні, технічні та клінічні аспекти, що потребують подальшої розробки.

Зв'язок теми дослідження з планом науково-дослідних робіт. Дисертаційна робота виконана згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри ортодонтiї та пропедевтики ортопедичної стоматології НМУ: “Підвищення індиферентності до тканин пародонта ортодонтичних апаратів та зубних протезів”, державний реєстраційний номер 0198U007750.

Мета дослідження - підвищення ефективності лікування та скорочення його термінів, зниження кількості ускладнень шляхом удосконалення клінічної діагностики та розробки раціональних конструкцій ортодонтичних апаратів та показань до їх використання в різні вікові періоди формування зубощелепного апарату, що дозволить розробити нові підходи в лікуванні вестибулярного положення іклів.

Завдання дослідження:

1. Визначити поширеність вестибулярного положення іклів в різних вікових групах обстеження.

2. З'ясувати основні причини вестибулярного положення іклів та можливості саморегуляції даної зубощелепної аномалії.

3. На підставі диференційної діагностики розробити найважливіші діагностичні критерії при оцінці ступеня тяжкості аномалії.

4. Розробити раціональні конструкції ортодонтичних апаратів для лікування та профілактики вестибулярного положення іклів.

5. Дати порівняльну оцінку методам лікування вестибулярного положення іклів без видалення та з видаленням окремих зубів.

6. Розробити тактику ортодонтичного лікування вестибулярного положення іклів у пацієнтів різного віку.

Об'єкт дослідження. Діти шкільного віку, студентів НМУ (343 чол.) та 177 хворих з вестибулярним положенням іклів віком від 9 до 30 років, що проходили лікування в стоматологічній поліклініці МОЗ України при Національному медичному університеті імені О.О.Богомольця.

Предметом дослідження слугували вестибулярно розташовані ікла пацієнтів та розробка ефективних методів лікування хворих з даною зубощелепною аномалією.

Методи дослідження - епідеміологічні (вивчення поширеності вестибулярного розташування іклів та факторів його ризику з використанням математичної статистики), клінічні (дослідження перебігу лікування вестибулярного положення іклів), рентгенологічні, антропометричні, електродіагностичні методи дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів:

Вивчена поширеність вестибулярного розташування іклів з урахуванням супутніх зубощелепних аномалій та віку обстежених.

Вперше визначено клінічні критерії для диференціальної діагностики ступеня тяжкості захворювання, для визначення параметрів вестибулярного розташування зубів.

Вивчено можливості саморегуляції вестибулярного положення іклів.

Вперше запропоновано методику прискореного переміщення іклів в лунку видаленого премоляра за допомогою розробленого ортодонтичного апарата.

Вперше розроблені раціональні конструкції ортодонтичних апаратів для лікування різних форм вестибулярного положення іклів у різні вікові періоди.

Проведено порівняльну оцінку результатів комплексного лікування вестибулярного положення іклів без видалення та з видаленням окремих зубів.

Пріоритетність наукових досліджень захищена п'ятьма деклараційними патентами на винаходи України.

Практичне значення одержаних результатів. Відомості про поширеність вестибулярного положення іклів з урахуванням супутніх з ним зубощелепних аномалій серед населення України у віковому аспекті можуть слугувати основою планування комплексу профілактичних та лікувальних заходів щодо поліпшення якості та медичної допомоги населенню. Визначені клінічні критерії диференційної діагностики ступеня тяжкості даної зубощелепної аномалії дозволяють обрати найбільш ефективні методи її лікування. Розроблені раціональні конструкції ортодонтичних апаратів та показання до їх використання для лікування вестибулярного положення іклів з урахуванням супутніх з ним зубощелепних аномалій у віковому аспекті дозволяють підвищити ефективність лікування, скоротити терміни його проведення та запобігти можливих ускладнень.

Результати дисертаційного дослідження впроваджено в практичну діяльність стоматологічної поліклініки МОЗ України при Національному медичному університеті імені О.О.Богомольця, ортодонтичних кабінетів та відділень обласних стоматологічних поліклінік (Житомира, Черкас, Білої Церкви), а також в учбовий процес кафедри ортодонтії та пропедевтики ортопедичної стоматології Національного медичного університету імені О.О.Богомольця; кафедри пропедевтики ортопедичної стоматології та ортодонтії Української медичної стоматологічної академії (м. Полтава), а також в практику інших стоматологічних закладів України.

Особистий внесок здобувача. Автору належать участь у епідеміологічному дослідженні та його статистичній обробці, у розробці методів лікування та конструкції ортодонтичних апаратів, пристрою для визначення параметрів вестибулярного положення зубів, у проведенні аналізу отриманих результатів.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертації викладені на Всеукраїнській науково-практичній конференції лікарів-стоматологів ”Основні стоматологічні захворювання, їх профілактика та лікування” (Полтава, 26-27 вересня 1996 р.), Республіканській науковій конференції (Київ, 15-16 січня 1998 р.), Всеукраїнській науковій конференції (Київ, 17 вересня 1998 р.), Республіканській науково-практичній конференції “Нове в стоматології і щелепно-лицевій хірургії” (Харків, 1-2 листопада 2001 р.).

Апробацію дисертації проведено на спільному засіданні кафедр стоматологічного профілю та апробаційної ради “Стоматологія” Національного медичного університету імені О.О.Богомольця 3 грудня 2003 року.

Публікації. За матеріалами дисертаційної роботи опубліковано 11 робіт, з них 3 - наукові статті у фахових виданнях рекомендованих ВАК України, 3 - у вигляді тез наукових доповідей конференцій та з'їздів. Отримано п'ять патентів України на винаходи.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена на 165 сторінках комп'ютерного тексту і складається із вступу, огляду літератури опису об'єктів та методів дослідження, трьох розділів власних досліджень, обговорення отриманих результатів, висновків, практичних рекомендацій та переліку використаних джерел, який містить 168 джерел вітчизняних і 59 - іноземних авторів. Робота ілюстрована 15 таблицями і 40 рисунками. Основний зміст роботи викладено на 104 сторінках комп'ютерного тексту.

2. Основний зміст роботи

Матеріали та методи дослідження. Для визначення поширеності вестибулярного положення іклів та супутніх з ним зубощелепних аномалій, виявлення факторів ризику виникнення даної аномалії на ранніх етапах формування постійного прикусу та можливостей саморегуляції її з віком, було проведено обстеження 343 осіб: дітей, підлітків та дорослих в шкільних закладах м. Києва та серед студентів Національного медичного університету імені О.О.Богомольця. Дані обстеження, а саме: стать, зубна формула, вид прикусу, форма зубної дуги, положення окремих зубів, дефіцит місця в зубному ряду для вестибулярно розташованих зубів та їх положення відносно оклюзійної площини в вертикальному та сагітальному напрямах фіксувалися в спеціальних картах обстеження.

Статистичну обробку отриманих результатів проводили на персональній електронно-обчислювальній машині. Введення, первісну обробку, збереження даних та всі розрахунки були виконані з використанням систем управління базами даних (СУБД) реляційного типу, реалізованих на компіляторі Clipper 4.0.

Було обстежено та взято на лікування 177 пацієнтів віком від 9 до 30 років з вестибулярно розташованими іклами, що звернулися в ортодонтичне відділення стоматологічної поліклініки МОЗ України при Національному медичному університеті iмені О.О.Богомольця. Пацієнти з вестибулярним положенням іклів були розподілені на три вікові групи: I - пацієнти від 9 до 12 років, у яких продовжувався процес прорізування зубів (55 осіб); II - від 13 до 18 років - постійний прикус сформований без наявності у зубній дузі третіх постійних молярів (99 осіб); III - від 19 років та старше - пацієнти, у котрих зуби мудрості вже прорізалися (23 особи).

При об'єктивному обстеженні вивчали тип обличчя, профіль пацієнта, висоту частин обличчя, виразність підборіддя та носо-губних складок, форму, положення окремих зубів, наявність для них місця у зубному ряду; форму зубних дуг на обох щелепах; характер перекриття зубів на фронтальній ділянці; величину сагітального та вертикального зазору. На бічних ділянках вивчали взаємовідношення між зубами та зубними рядами в трьох взаємно перпендикулярних напрямках: сагітальному, трансверзальному та вертикальному.

Визначення ширини зубної дуги проводилося за методом А.Pont, 1903, а довжини - за методом G.Korkhaus, 1936. Антропометричні вимірювання - здійснювалися як на діагностичних моделях, так і в порожнині рота пацієнта. Всього проведено 1356 вимірювань. Дефіцит місця в зубній дузі визначали за методом В.П.Неспрядько, 1989.

Вимірювання відстані вестибулярно розташованих іклів від оклюзійної площини та нахилу їх повздовжньої вісі до неї, проводилося за допомогою запропонованого нами “Пристрою для визначення параметрів вестибулярного розташування зубів” (деклараційний патент на винахід № 62835A, Україна).

Поряд з антропометричними вимірюваннями на діагностичних моделях та в порожнині рота проводилося вивчення рентгенологічних даних. Всього отримано та розшифровано 140 ортопантограм та 69 телерентгенограм. Розшифровка телерентгенограм проводилася за методом А.M.Schwarz. Враховуючи небажаний вплив рентгенологічного опромінення на організм дитини, телерентгенографічні дослідження проводилися лише у пацієнтів старшого віку при наявності аномалії прикусу.

Для стимуляції апаратурного лікування використовували фізіотерапевтичні методи, які розроблені співробітниками кафедри ортодонтії та пропедевтики ортопедичної стоматології Національного медичного університету iмені О.О.Богомольця, а саме: лікувальна низькочастотна вібрація, МРТ - мікрохвильова резонансна терапія міліметрового діапазону, а також вакуум-терапія за В.І.Кулаженко (1964 р.).

Видалення зубів за ортодонтичними показаннями у пацієнтів, взятих нами на лікування, проводили у поліклінічному відділенні кафедри хірургічної стоматології та щелепно-лицевої хірургії на базі стоматологічної поліклініки МОЗ України при Національному медичному університеті iмені О.О.Богомольця (зав. кафедри - проф. В.О.Маланчук).

Результати дослідження. Результати проведеного в 2002-2003 р.р. обстеження дітей та підлітків в організованих дитячих колективах м. Києва, а також студентів Національного медичного університету iмені О.О.Богомольця (всього 343 особи віком від 7 до 30 років) показали, що вестибулярне положення іклів є розповсюдженою зубощелепною аномалією, яка складає 19,5 % від загальної кількості обстежених. Вестибулярне розташування іклів частіше зустрічається серед осіб жіночої статі (56 %), що можна пояснити різними темпами росту щелепних кісток, та і всього скелету в цілому, у осіб жіночої та чоловічої статі.

Частота вестибулярного положення іклів зростає з віком і становить 14,8 % у 9-10 років, 25,0 % - в 11-12 років, а в подальшому коливається в межах 16-28 %. Це свідчить про те, що вестибулярне положення іклів, яке виникає в період становлення постійного прикусу не піддається саморегуляції і потребує своєчасного ортодонтичного лікування. Вестибулярне положення іклів спостерігається значно частіше (67,3 %) ніж інших зубів.

За даними наших досліджень вестибулярне положення іклів найчастіше зустрічається при нейтральному (44,6 %), дистальному (18,8 %) та сполучних формах прикусу (16,8 %). При вестибулярному положенні іклів превалює зубна дуга у формі півеліпса (33,0 %) та звуження зубної дуги (27,0 %). Інші форми зубної дуги зустрічаються значно рідше, а саме: трапецієподібна - 4,5 %, V-подібна - 1,5 %, асиметрична - 1,5 %, та ін. В групі осіб з трапецієподібною формою зубної дуги верхньої щелепи 43,0 % обстежених мали вестибулярне положення іклів.

Вестибулярно розташовані ікла на нижній щелепі найчастіше (42,0 %) зустрічаються при правильній формі зубних рядів, тобто параболічній, а в 24,0 % випадках - при звуженій. Трапецієподібна форма нижньої зубної дуги та асиметрична спостерігаються значно рідше - 4,5 % та 1,5 %, відповідно.

Серед осіб, що мають вестибулярне положення іклів у 27,0 % обстежених відмічена скупченість зубів на нижній, а у 18% - на верхній щелепі, тобто превалює скупченість зубів (45,0 %). Інші аномалії зустрічаються значно рідше, а саме: піднебінне положення - 13,0 %, тортоаномалія - 7,5 %, діастеми - 3,0 %, протрузія фронтальних зубів - 1,5 % та інші.

За даними досліджень у 96,0 % випадках вестибулярне положення іклів супроводжується нестачею місця для них у зубному ряду: до 3 мм - 54,0 %, до 5 мм - 37,0 %, до 7 мм та більше - 4,3 %. Лише 40 % вестибулярно розташованих іклів знаходилися на рівні оклюзійної площини, 38 % - на відстані до Ѕ висоти коронки, 10 % на всю висоту коронки, а 11,0 % - ще на більшій відстані, тобто ближче до передньої складки присінку рота. Серед вестибулярно розташованих іклів у 88 % спостерігається зміна нахилу їх повздовжньої вісі. Превалює медіальний нахил коронкової частини - 64,0 %, в той час як дистальний нахил зустрічається у 23,0 %.

Для визначення плану ортодонтичного лікування вестибулярного положення іклів та прогнозування його віддалених результатів важливе значення набувають такі діагностичні критерії, як: кількість вестибулярно розташованих іклів, їх топографія та локалізація; наявність для них місця в зубній дузі; нахил повздовжньої вісі та форма коренів; віддалення від оклюзійної площини; характер міжоклюзійних співвідношень зубних рядів, тобто вид прикусу.

Отримані клінічні дані свідчать про те, що вестибулярне положення іклів найчастіше зустрічається при дистальному (40,1 %) та нейтральному (23,72 %) прикусах. Всього у 177 пацієнтів були розташовані вестибулярно 343 ікла. Превалює вестибулярне положення двох (46,33 %) та одного (35,78 %) іклів. По три та по чотири вестибулярно розташованих ікла зустрічається значно рідше - 6,78 % та 11,30 %, відповідно, проте з віком частота їх зростає. В середньому на одного пацієнта в кожній віковій групі припадає по два вестибулярно розташованих ікла, а саме в 1 віковій групі (від 9 до 12 років) - 1,87; в 2 групі (з 13 до 18 років) - 1,96 та 3 групі (з 19 і старше) - 1,95. Цей факт свідчить про те, що з віком схильність до вестибулярного положення зубів зростає, незважаючи на подальший ріст щелепних кісток. Прорізування бічних зубів, особливо третіх молярів, провокує дефіцит місця у зубній дузі і тим самим посилює скупченість фронтальних зубів.

Вестибулярне розташування іклів частіше діагностується на верхній щелепі, Тільки на верхній щелепі вестибулярне розташування іклів виявлено у 68,93 %, тільки на нижній щелепі у 8,47 %, на обох щелепах - у 22,60 %. Частіше потерпає ліва сторона (20,34 %) щелеп, ніж права (16,95 %), проте превалює вестибулярне розташування іклів з обох сторін (57,06 %). Таким чином, превалює вестибулярне положення верхніх іклів та з обох сторін, і значно рідше нижніх.

Вирішальним діагностичним критерієм при виборі плану ортодонтичного лікування вестибулярного розташування іклів є наявність для них місця у зубній дузі. Дані клінічних досліджень показали, що лише для 9 (2,62 %) із 343 вестибулярно розташованих іклів таке місце було, переважно, у пацієнтів молодшої вікової групи. Дефіцит місця для іклів до 3 мм виявлено в 33,24 %, до 5 мм у 46,65 %, до 7 мм і більше - в 17,49 %. Дефіцит місця в зубній дузі для вестибулярно розташованих іклів до 5 мм превалював у всіх вікових групах, особливо в третій.

Для вирішення питання про можливість розширення зубної дуги на передній ділянці чи на бічних, або забезпечення місця для вестибулярно розташованих іклів шляхом видалення окремих зубів важливо визначити не тільки дефіцит місця, а і напрямок нахилу їх повздовжньої вісі - медіальний чи дистальний нахил коронкової частини іклів. Антропометричні вимірювання на діагностичних моделях і в порожнині рота показали, що переважає медіальний нахил коронкової частини іклів - 67,34 %, який з віком зростає. Лише 25 (7,29 %) вестибулярно розташованих іклів, не мали суттєвого відхилення повздовжньої вісі від норми.

Важливим діагностичним критерієм є визначення відстані розташування іклів від оклюзійної площини. Проведені вимірювання показали, що на відстані до 5 мм від оклюзійної площини розташована найбільша кількість іклів - 43,73 %, до 10 мм - 20,12 %, більше 10 мм - 9,62 % та на рівні оклюзійної - 26,53 %.

Дані клінічних спостереження показали, що план ортодонтичного лікування вестибулярного положення іклів залежить від низки факторів і в першу чергу від віку пацієнта, тобто від біологічної потенції до росту щелеп. Враховуючи те, що в період формування зубощелепного апарату, особливо з 9 до 12 років, ці можливості ще не вичерпані, у пацієнтів 1 групи ми використовували апаратурний метод лікування. Він передбачав розширення зубних дуг, стимуляцію росту щелеп, створення фізіологічних міжоклюзійних співвідношень.

Основною причиною вестибулярного положення іклів є нестача місця для них у зубному ряду (майже у 97 %), яка з віком збільшується. Якщо в 1 віковій групі вона складала 94,2 %, то в другій групі - 98,5 %, а в третій - 100 %. Цей факт не дає шансів розраховувати на саморегуляцію такої зубощелепної аномалії. Тому очікувальна тактика при лікуванні вестибулярного положення іклів себе не виправдовує. Ми пропонуємо проводити упереджене ортодонтичне лікування при перших проявах дефіциту місця для постійних іклів у зубній дузі, який можна прогнозувати ще до їх прорізування. Діагностичними критеріями в оцінці дефіциту місця є: різниця у розмірах між постійними та тимчасовими зубами (враховуючи середнє значення ширини іклів у межах 7-8 мм); відсутність проміжків між зубами; аномалійне положення постійних різців, а також їх скупченість; медіальний зсув перших премолярів, які при прорізуванні викликають прискорену резорбцію коренів тимчасових іклів і передчасну їх втрату; спадковість, тобто наявність даної аномалії у батьків, як наслідок невідповідності величини зубів величині щелеп та аномалійної закладки зачатків постійних іклів. Перелічені діагностичні критерії, на наш погляд, є об'єктивними передвісниками нестачі місця у зубній дузі для постійних іклів.

Рання втрата тимчасових зубів, особливо молярів, провокує дефіцит місця для розміщення постійних різців, а також іклів. За даними клінічних спостережень 97 % дітей першої вікової групи мали дефекти зубних рядів у бічних ділянках внаслідок ускладненого карієсу. На нижній щелепі дефекти зубних рядів зустрічаються в 3 рази частіше, ніж на верхній. Проте, медіальний зсув перших премолярів превалював на верхній щелепі. Передчасне прорізування іклів виявлено у 11,65 % пацієнтів в 1 групи при нестачі для них місця у зубній дузі. Рання профілактика дефіциту місця в зубному ряду для постійних зубів має включати в себе не тільки санацію тимчасових зубів, своєчасне зубне протезування дітей, а і апаратурну підготовку зубних дуг з метою створення цього місця і забезпечення фізіологічних умов для формування зубощелепного апарату. До видалення окремих тимчасових та постійних зубів (за Готцем) слід вдаватися лише за умови, коли можливості їх лікування повністю вичерпані. Тому у пацієнтів молодшого віку від 9 до 12 років, тобто в період активного формування постійного прикусу, з метою створення місця у зубному ряду для постійних зубів, доцільно використовувати знімні ортодонтичні конструкції, які одночасно можуть виконувати роль апаратів - протезів у разі наявності дефектів зубних рядів. При виявленні звуження зубних дуг необхідно провести спочатку розширення їх на бічних ділянках за допомогою гвинтів з одною чи двома направляючими, в залежності від клінічної ситуації (одно- чи двостороннє звуження), особливо у випадках, коли вестибулярне положення іклів ускладнене перехресним прикусом. Гвинти з трьома направляючими та розпилом на ділянці вестибулярно розташованих верхніх іклів та гвинти для дисталізації бічних зубів ефективно використовувати в апаратах лише в більш ранньому віці - до прорізування других постійних молярів. При звуженні зубних дуг на обох щелепах та скупченості зубів доцільно проводити розширення одночасно на двох щелепах за допомогою апарата двощелепної дії Андрезена-Гойпля. Особливо ефективне використання даного апарату при лікуванні вестибулярного положення іклів, ускладненого дистальним прикусом: (ІV формою за А.І.Бетельманом) та зумовленого ретроположенням нижньої щелепи.

При нейтральному прикусі, у разі відсутності звуження зубних дуг, що найчастіше зустрічається, для усунення скупченості передніх зубів і створення місця для вестибулярно розташованих іклів доцільно використовувати запропонований нами пристрій для лікування скупченості передніх зубів, який дозволяє ефективно і цілеспрямовано провести розширення зубної дуги тільки на фронтальній ділянці за допомогою пружної омегоподібної петлі одночасно на двох щелепах; усунути небажане розкриття піднебінного шва; забезпечити раціональну тканинну перебудову тканин пародонту; максимально реалізувати біологічну потенцію росту зубоальвеолярної частини щелеп; раціонально дозувати “ортодонтичну силу”; уникати видалення зубів та забезпечити високий естетичний ефект лікування.

При переміщенні вестибулярно розташованих іклів у зубну дугу слід враховувати нахил їх повздовжньої вісі. У випадках дистального нахилу коронкової частини іклів доцільно використовувати в апараті пружну омегоподібну петлю. При медіальному нахилі їх коронкової частини перевагу слід віддавати гвинтам для дисталізації бічних зубів.

У пацієнтів 2 вікової групи, тобто від 13 до 18 років, вестибулярне положення іклів можна усувати за допомогою вище зазначених апаратів. Проте нерідко зустрічалися випадки, коли ікла при наявності місця у зубному ряду після апаратурної підготовки, так і залишались вестибулярно розташованими на значній відстані від оклюзійної площини, а іноді в стані напівретенції (2 форма ретенції за В.П.Неспрядько, 1989) при сформованому та правильної форми корені. Це можна пояснити тим, що ікла в цьому стані вже втрачають біологічну потенцію до прорізування. Позитивні результати отримані при використанні комплексного ортодонтичного лікування, яке включало і фізіологічні методи, а саме: лікувальну низькочастотну вібрацію, МРТ-мікрохвильову резонансну терапію міліметрового діапазону, електрофульгурацію. При цьому переміщення іклів у зубний ряд здійснювали запропонованим нами пристроєм для лікування високо вестибулярно розташованих зубів, який дозволяв ефективно здійснювати корекцію положення вестибулярно розташованих іклів в трьох взаємно перпендикулярних напрямках, особливо по вертикалі; змінювати напрям дії зусилля, що діє на переміщуваний зуб; значно посилити точку опори; раціонально дозувати “ортодонтичну силу”; забезпечити раціональну тканинну перебудову пародонта; скоротити терміни апаратурного лікування у 1,5 - 2 рази.

В старшій віковій групі (від 19 років і старше) також ефективно використовували вищезазначені апарати. Проте терміни ортодонтичного лікування був більш тривалим. Це було пов'язано з тим, що дефіцит місця для іклів в зубній дузі був досить значним. Він посилювався з прорізуванням зубів мудрості, тобто третіх молярів. Окрім того, на терміни лікування впливали не тільки вік хворого, а й неможливість користування апаратом в денний час. Останнє змушувало деяких пацієнтів віддавати перевагу прискореному переміщенню вестибулярно розташованих іклів в зубну дугу з видаленням зубів. До видалення окремих зубів вдавалися і в інших групах. В більшості випадків видаляли переважно перші премоляри, іноді інші зуби.

Показанням до видалення премолярів слугували: невідповідність величини зубів з величиною щелеп; необхідність вкорочення зубної дуги при сагітальних аномаліях прикусу (на верхній щелепі при дистальному, а на нижній при мезіальному прикусі); значний дефіцит місця в зубній дузі для вестибулярно розташованих іклів (від 7 мм і більше). Основними показаннями до видалення іклів були: аномалійна форма його кореня, ураження каріозним процесом, травма, рецесія маргінального пародонту.

Для ефективного переміщення вестибулярно розташованих іклів у зубний ряд після видалення премолярів нами запропоновано апарат для лікування вестибулярного положення зубів, який дозволяє: переміщувати зуб по складній траєкторії і при цьому не травмувати його; змінювати величину та напрям дії зусилля, що діє на зуб, який переміщуємо; раціонально дозувати “ортодонтичну силу”; розподілити зусилля в лігатурі (гумовому кільці) таким чином, що їх результуюча дорівнює розрахунковій силі, необхідній для переміщення зуба, що дозволяє переміщувати зуб з заданою швидкістю; забезпечити раціональну перебудову тканин пародонту в період апаратурного лікування; запобігти можливих ускладнень та скоротити терміни апаратурного лікування у 1,5 - 2 рази.

Проведені нами клінічні дослідження показали, що терміни апаратурного лікування вестибулярного положення іклів з видаленням зубів залежать не тільки від раціональної конструкції апарату, а і від того, через який час починається переміщення зуба у лунку видаленого. Фахівці пропонують різні терміни: через 2-3 тижні (Д.А.Калвеліс, 1961, 1964), через 1 тиждень (В.П.Неспрядько, 1972, 1984), через 2-3 дні (Н.В Хорева, 1968).

Враховуючи дані експерименту, проведеного Н.В.Хоревою, які показали, що при переміщенні зуба у лунку, видаленого через 2-3 дні та у більш віддалені терміни (7-14 днів) отримують схожі результати - і в тому і в другому випадках відбуваються одні і ті ж процеси: на стороні тиску - резорбція, а на стороні натягу - опозиція, тобто утворення нової кісткової тканини. Різниця лише в тому, що процес переміщення зуба у лунку видаленого, початий через 2-3 дні, значно полегшується через відсутність рубцювання у травмованій лунці. Окрім того, таке переміщення зуба не потребує ретенції, бо воно відбувається одночасно з регенерацією. На цій підставі ми запропонували більш прискорений термін переміщення вестибулярно розташованих іклів у лунку видаленого премоляра - вже в перші 1-3 години після хірургічного втручання. Пропонуючи такий термін ми виходили з тих положень, що в лунці видаленого зуба відбувається демінералізація кісткової тканини у відповідь на травму, в якому задіяна і міжзубна перетинка (між іклом та премоляром), що робить її більш податливою для переміщення ікла. Проте, цей процес не тривкий і при очікувальній тактиці, тобто через 2-3 тижні, такі сприятливі умови втрачаються.

Запропонований нами термін переміщення іклів в перші 1-2-3 години після гемостазу лунки дозволяє: уникнути резорбції не тільки дентину, а і цементу кореня переміщуваного зуба; прискорити термін апаратурного лікування в 1,5 - 2 рази; не потребує ретенції та скорочує період реабілітації хворих з вестибулярним положенням іклів.

Таким чином, проведені дослідження свідчать про те, що вестибулярне положення постійних іклів є розповсюдженою зубощелепною аномалією, яка з віком зростає і не піддається саморегуляції. Основною причиною вестибулярного розташування іклів є нестача місця для них у зубній дузі внаслідок ранньої втрати тимчасових зубів та несвоєчасного зубного протезування дітей. З прорізуванням постійних молярів дефіцит місця у зубному ряду для іклів збільшується.

Дефіцит місця у зубній дузі для іклів можливо прогнозувати на ранніх етапах формування постійного прикусу, тобто до їх прорізування. Тому санація порожнини рота, своєчасне заміщення дефектів зубів та зубних рядів у дітей а також ортодонтична апаратурна підготовка зубних дуг з метою створення належних умов для прорізування іклів є важливими заходами щодо профілактики даної зубощелепної аномалії.

Найбільш ефективним методом ортодонтичного лікування вестибулярного положення іклів, як у естетичному, так і у функціональному плані слід вважати той, який дозволяє зберегти ікла в зубній дузі.

Запропонована тактика ортодонтичного лікування вестибулярного положення іклів у віковому аспекті з використанням розроблених нами пристроїв та способів переміщення іклів у зубну дугу дозволяє отримати достатній естетичний та функціональний ефект лікування, скоротити терміни реабілітації пацієнтів та забезпечити позитивні результати ретенційного періоду.

Висновки

В роботі вирішена актуальна задача сучасної стоматології, яка полягає в підвищенні ефективності лікування вестибулярного положення іклів в залежності від віку пацієнта шляхом розробки раціональних конструкцій ортодонтичних апаратів та показань до їх використання з урахуванням стану зубощелепного апарату при даній зубощелепній аномалії.