Фармакологiчна профiлактика цереброваскулярних порушень при комбiнованiй дiї загальної вiбрацiї та захитування (експериментальне дослiдження)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Академiя медичних наук України

Інститут фармакологiї та токсикологiї

УДК 615:616.831-005:612.014.45+612.866

Фармакологiчна профiлактика цереброваскулярних порушень при комбiнованiй дiї загальної вiбрацiї та захитування (експериментальне дослiдження)

14.03.05 - фармакологiя

Автореферат

дисертацiї на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук

Сапегiн Iгор Дмитрович

Київ 2003

Дисертацiєю є рукопис.

Роботу виконано у Кримському державному медичному унiверситетi iм. С.I. Георгiєвського Мiнiстерства охорони здоров'я України.

Науковий консультант: доктор медичних наук, професор Бекетов Олексiй Iванович, Кримський державний медичний унiверситет iм. С.I. Георгiєвського МОЗ України, професор кафедри клiнiчної iмунологiї та алергологiї з курсом клiнiчної фармакологiї.

Офiцiйнi опоненти:

доктор медичних наук, професор Громов Леонiд Олександрович, Iнститут фармакологiї та токсикологiї АМH України, завiдувач вiддiлу нейрофармакологiї;

доктор медичних наук, професор Кульчицький Олег Костянтинович, Iнститут геронтологiї АМH України, завiдувач вiддiлу регуляцiї метаболiзму;

доктор медичних наук, професор СтепанюкГеоргiй Iванович, Вiнницький державний медичний унiверситет МОЗ України, завiдувач кафедри фармакологiї.

Провiдна установа: Харкiвський державний медичний унiверситет МОЗ України.

Захист вiдбудеться 21 травня 2003 року о 15⁰⁰ годинi на засiданнi спецiалiзованої вченої Ради Д 26.550.01 при Iнститутi фармакологiї та токсикологiї АМH України (вул. Ежена Потьє 14, Київ-57, 03057).

З дисертацiєю можна ознайомитися у бiблiотецi Iнституту фармакологiї та токсикологiї АМH України.

Автореферат розiслано 8 квiтня 2003 року.

Вчений секретар спецiалiзованої ради Д 26.550.01, кандидат бiологiчних наук I.В. Данова

вiбрацiя захитування цереброваскулярний

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальнiсть теми. По мiрi технiчного прогресу у сучасному виробництвi та на транспортi все бiльшу увагу спецiалiстiв рiзних галузей медичної науки привертає дiя вiбрацiї на органiзм людини. Вiбрацiя є однiєю з найпоширенiших професiйних шкiдливостей, котра веде до розвитку передчасного втомлення та зниження ефективностi працi, а за умов тривалої дiї стає джерелом виникнення професiйного захворення - вiбрацiйної хвороби. Вiбрацiйна хвороба посiдає одне з перших мiсць у структурi професiйних захворювань та спроможна призводити до розвитку iнвалiдностi (Б.Д. Карпов та iн., 1979; С.В. Алексеев та iн., 1988; В.Г. Артамонова та iн., 1996). Значний внесок до розв'язання цiєї проблеми внесли гiгiєнiсти та профпатологи Є.Ц. Андрiєва-Галанiна та її учнi, котрi вперше встановили залежнiсть бiологiчної дiї вiбрацiї вiд її фiзичної характеристики та спробували класифiкувати порушення, що виникають (Е.Ц. Андреева-Галанина та iн., 1961). В той же час, iснуючих фармакологiчних дослiджень, присвячених пошуку ефективних лiкарських засобiв та вивченню механизмiв їх лiкувально-профiлактичної дiї на организм людини при вiбрацiї недостатньо для розробки практичних рекомендацiй. Особливо слабо вивченi теоретичнi основи фармакологiчної профiлактики i корекцiї порушень мозкового кровообiгу, що викликанi вiбрацiєю, а в надрукованих роботах переважно описується дiя та застосування окремих препаратiв або фiзiотерапевтичних методiв для лiкування вiбрацiйної хвороби.

Hа транспортi вiбрацiя дiє разом iз захитуванням, яке значно пiдсилює вплив вiбрацiї на вестибулярний апарат. Крiм того захитування саме викликає порушення мозкового кровообiгу (Демченко И.Т. та iн., 1986; Ю.Е. Москаленко та iн., 1989; А.И. Бекетов та iн., 1991; Н.А. Скоромный, 1991). Hезважаючи на поширенiсть сполучення обох професiйних шкiдливостей, в доступнiй лiтературi ми не знайшли вiдомостей, присвячених вивченню комбiнованої дiї вiбрацiї та захитування на органiзм та розробцi фармакотерапiї цiєї хвороби.

Вiбрацiю як чинник професiйної шкiдливостi класифiкують за частотою на низько-, середньо- та високочастотну. Але у реальних умовах, як правило, зустрiчається широкосмугова вiбрацiя, що мiстить у своєму спектрi велику кiлькiсть частот, котрi належать до декiлькох перелiчених дiапазонiв. За способом контакту з тiлом людини вiбрацiю подiляють на мiсцеву та загальну.

Бiльшiсть лiтературних даних присвячено дiї мiсцевої вiбрацiї на опорно-руховий апарат та периферичнi нерви. Вплив загальної вiбрацiї на мозковий кровообiг вивчено недостатньо. В той же час порушення мозкового кровообiгу - одна з найважливiших причин зниження працездатностi як безпосередньо протягом дiї вiбрацiї, так i в процесi формування вiбрацiйної хвороби. Загальна вiбрацiя викликає церебральний ангiодiстонiчний синдром, одним з головних проявiв якого є спазм мозкових судин, котрий вкрай важко пiддається фармакологiчнiй корекцiї. В клiнiцi для усунення спазму мозкових судин використовують переважно судинорозширювальнi засоби, котрi, разом з ганглiоблокаторами, що вводяться у важких випадках, є недостатньо ефективними. Фундаментальних дослiджень, присвячених вивченню механiзмiв дiї лiкарських засобiв на мозковий кровообiг та розробцi наукового пiдгрунтя їх використання при вiбрацiйнiй хворобi ми не зустрiли. Бiльшiсть дослiджень, в яких вивчалася дiя лiкарських препаратiв проведено на людях, хворих на вiбрацiйну хворобу, що не дає змоги стандартизувати параметри вiбрацiї та скорочує вибiр доступних методiв дослiдження.

Для розробки ефективних засобiв патогенетичної профiлактики та лiкування цереброваскулярних порушень, що виникають пiд впливом вiбрацiї, важливе значення мають науково достовiрнi уявлення про механiзми їх виникнення та розвитку.

Iснують двi теорiї, що описують патогенез дiї вiбрацiї на центральну нервову систему взагалi, у тому числi на мозковий кровообiг: теорiя вегетативної дисфункцiї у вiдповiдь на тривалу дiю вiбрацiї як стресового фактору (G. Gemne, 1994) та рiдкокристалiчна теорiя (В.С. Айзенштадт та iн., 1986). Остання придiляє важливе значення безпосереднiй уражаючiй дiї вiброприскорень на макромолекули органiзму, котрi мають рiдкокристалiчну структуру, внаслiдок чого зворотньо або незворотньо змiнюється їх конформацiя. При цьому в першу чергу потерпають мiтохондрiї, мембрани нервових клiтин та ендотелiю судин, а також змiнюється активнiсть ферментних систем. Hа нашу думку, обидвi теорiї не протирiчать одна однiй, а являються взаємодоповнюючими, описуючи рiзнi ланки одного процесу. Але рiдкокристалiчна теорiя представляється перспективнiшою щодо пошуку мiшеней для фармакологiчної корекцiї порушень мозкового кровообiгу, що викликанi вiбрацiєю.

Зв'язок роботи з науковними програмами, планами, темами. Роботу виконано згiдно з основним планом науково-дослiдних робiт Кримського державного медичного унiверситету iм. С.I. Георгiєвського на 1996-2000 роки з проблеми 29 "Мозковий кровообiг", за темою "Експериментальне обгрунтування фармакологiчної профiлактики i корекцiї цереброваскулярних порушень при хворобi руху". Державний реєстрацiйний номер 01.95.U026362, шифр теми 1.103.

Мета та завдання дослiдження. Мета - експериментальне обгрунтування шляхiв фармакологiчної профiлактики цереброваскулярних порушень, що виникають на тлi дiї загальної широкосмугової вiбрацiї та при комбiнацiї її iз захитуванням.

У вiдповiдностi до поставленої мети були поставленi наступнi завдання:

1. Розробити пристрої для моделювання на тваринах цереброваскулярних ефектiв загальної широкосмугової вiбрацiї та комбiнацiї її iз захитуванням, забезпечивши стабiльнiсть параметрiв цих моделей та вiдповiднiсть їх реальним умовам.

2. В умовах вказаних моделей та профiлактичного вживання лiкарських засобiв провести комплексне вивчення системи мозкового кровообiгу шляхом визначення кровоструму та реактивностi судин, а також змiн кисневого та водно-електролiтного балансiв, кислотно-лужного стану, перекисного окислення лiпiдiв, обмеженого протеолiзу та структури тканин.

2.1. Вивчити специфiчну активнiсть при вiбрацiї та комбiнацiї її iз захитуванням найбiльш ефективних при iнших формах хвороби руху скополамiну, ефедрину, пiкамiлону, тiотриазолiну та етамзилату за допомогою електрофiзiологiчних методик.

2.2. Виявити найбiльш ефективнi препарати та оцiнити церебропротекторну дiю при їх одночасному вживаннi за допомогою усього комплексу методiв дослiдження.

3. Узагальнити iснуючi та запропонувати новi теоретичнi обгрунтування патогенезу дiї загальної широкосмугової вiбрацiї та комбiнацiї її iз захитуванням, а також механiзмiв церебропротекторної дiї препаратiв, що дослiджувалися.

4. Обгрунтувати доцiльнiсть та принципи одночасного застосування лiкарських засобiв з метою пiдвищення функцiональної стiйкостi цереброваскулярної системи до дiї загальної широкосмугової вiбрацiї та комбiнацiї її iз захитуванням.

Об'єкт дослiдження - цереброваскулярнi порушення пiд час моделювання загальної широкосмугової вiбрацiї та комбiнацiї її iз захитуванням на лабораторних тваринах.

Предмет дослiдження - захисна дiя скополамiну, ефедрину, пiкамiлону, тiотриазолiну та етамзилату, а також одночасного вживання ефедрину, пiкамiлону, тiотриазолiну та етамзилату щодо порушень, якi викликанi загальною широкосмуговою вiбрацiєю та комбiнацiєю її iз захитуванням.

Методи дослiдження. В роботi застосовано фармакологiчнi, електрофiзiологiчнi, бiохiмiчнi, гiстологiчнi та статистичнi методи дослiдження.

Hаукова новизна отриманих результатiв. Hаукова новизна полягає у експериментальному обгрунтуваннi фармакологiчної профiлактики порушень церебральної гемодинамiки та пов'язаних з ними змiн у мозку, що викликанi дiєю загальної широкосмугової вiбрацiї та комбiнацiї її iз захитуванням, сутнiстю якої є одночасне вживання засобiв з симпатомiметичним, центральним депримуючим, антигiпоксантним, антиоксидантним та мембранопротекторним ефектами, що дозволяє не тiльки зменшити iшемiчне пошкодження тканин, але i опосередковано поновити регуляцiю кровообiгу та кровопостачання тканин мозку.

Вперше отриманi данi про змiни об'ємної швидкостi локального мозкового кровотоку, напруги кисню, вазодилататорної та вазоконстрикторної реактивностей, водно-електролитного балансу та гiстологiчних порушеннях в рiзних структурах мозку ненаркотизованих кроликiв, а також вiдомостi щодо зрушень кислотно-лужного стану, перекисного окислення лiпiдiв та антиоксидантного захисту, обмеженого протеолiзу та iнгiбiторного потенцiалу в мозковiй венознiй кровi, що виникають пiд впливом загальної широкосмугової вiбрацiї та комбiнацiї її iз захитуванням, якi моделювали в експериментi. Дослiджено дiю скополамiну, ефедрину, пiкамiлону, тiотриазолiну, етамзилату на кровопостачання, кисневий та водно-електролiтний баланс мозку при вказаних екстремальних впливах. Hа пiдставi оцiнки протекторних ефектiв препаратiв запропоновано одночасне вживання ефедрину, пiкамiлону, тiотриазолiну та етамзилату, проведено вивчення одноразового впливу цих препаратiв на тi самi показники, що i при роздiльному вживаннi, а також на змiни кислотно-лужного стану, перекисного окислення лiпiдiв та антиоксидантного захисту, обмеженого протеолiзу та iнгiбiторного потенцiалу в мозковiй венознiй кровi, гiстологiчнi змiни у рiзних структурах мозку, що викликанi дiєю загальної широкосмугової вiбрацiї та сполученням її iз захитуванням.

Показано, що: загальна широкосмугова вiбрацiя порушує мозковий кровообiг та його регуляцiю у виглядi зменшення кровотоку, пригнiчення реактивностi судин, викликає розвиток гiпоксiї, ацидозу, набряково-дистрофiчних змiн у тканинах, активацiї перекисного окислення лiпiдiв та пригнiчення обмеженого протеолiзу.

Комбiнацiя вiбрацiї iз захитуванням за рахунок пiдсилення впливу на вестибулярний апарат збiльшує гiпоксiю мозку та пов'язанi з нею розлади у тканинах, а також порушення регуляцiї кровообiгу. Вазодилатацiя та прискорення кровотоку, що виникають при цьому, не спроможнi компенсувати пiдвищенi енергетичнi потреби тканин.

Одночасне вживання ефедрину, пiкамiлону, тiотриазолiну та етамзилату, на вiдмiну вiд окремого iх застосування, має бiльш широкий вплив на такi ланки патогенезу порушень пiд час загальної широкосмугової вiбрацiї та комбiнацiї її iз захитуванням, як викликана вестибулярними розладами гiперактивнiсть нейронiв i зростання їх енергетичних запитiв, а також обумовленi iшемiєю гiпоксiя, ацидоз, гiпероксидацiя, порушення проникностi мембран, що дiють у тiсному взаємозв'язку та взаємозалежностi. Завдяки цьому досягається якiсно новий ефект - на вiдмiну вiд додаткового уповiльнення кровотоку при роздiльному введеннi усiх препаратiв, при їх одночасному вживаннi, навпаки, зростає перфузiя мозку. Це разом iз взаємним пiдсиленням антигiпоксичного, мембрано- та вестибулопротекторного ефектiв дає змогу запобiгти iшемiчного ураження мозку.

Практичне значення одержаних результатiв. Hа пiдставi проведених дослiджень доказана доцiльнiсть одноразового вживання ефедрину, пiкамiлону, тiотриазолiну та етамзилату у якостi засобiв фармакологiчної профiлактики порушень мозкового кровообiгу та пов'язаних з ними змiн у тканинах мозку при дiї загальної широкосмугової вiбрацiї та комбiнацiї її iз захитуванням.

Розроблено принципи комбiнованої фармакологiчної профiлактики цереброваскулярних розладiв та пов'язаних з ними змiн у тканинах головного мозку, що викликанi дiєю загальної широкосмугової вiбрацiї та комбiнацiї її iз захитуванням, якi полягають у необхiдностi одночасного впливу на усi вiдомi ланки патогенезу порушень (змiни тканинного та трансмембранного обмiнiв, вестибулярнi розлади та викликана ними гiперактивнiсть нейронiв, погiршення проведення нервових iмпульсiв внаслiдок пошкодження мiєлiнової оболонки).

Розроблено методику та виготовлено потрiбний пристрiй для моделювання дiї на органiзм тварин загальної широкосмугової вiбрацiї та комбiнацiї її iз захитуванням, запропоновано оригiнальну методику виготовлення та вживлення в мозок електродiв, удосконалено методику електроiмпедансометрiї для вивчення водно-електролiтного балансу тканин.

Вказанi розробки впроваджено в практику наукових дослiджень на кафедрi фармакологiї Кримського державного медичного унiверситету iм. С.I. Георгiєвського (акт впровадження вiд 21.05.2002)

Матерiали дисертацiї щодо протекторної дiї дослiджених препаратiв при моделюваннi цереброваскулярних розладiв використанi у навчальному процесi на кафедрах фармакологiї (акт впровадження вiд 21.05.2002); клiнiчної iмунологiї та алергологiї з курсом клiнiчної фармакологiї (акт впровадження вiд 21.05.2002); кафедри нервових хвороб з курсом нейрохiрургiї та невропатологiї факультету пiслядипломної освiти (акт впровадження вiд 1.02.2002) Кримського державного медичного унiверситету iм. С.I. Георгiєвського.

Матерiали дисертацiї щодо протекторної дiї дослiджених препаратiв при вiбрацiйнiй хворобi впроваджено в лiкувальну роботу Вiддiленської клiнiчної лiкарнi на станцiї Сiмферополь (акт впровадження вiд 20.04.2002); Мирнiвської сiльської дiльничної лiкарнi Сiмферопольського району (акт впровадження вiд 09.02.2002); Громадської експериментальної лiкарської амбулаторiї, м. Сiмферополь (акт впровадження вiд 11.04.2002).

Отриманi результати вiдображенi в методичних рекомендацiях з доклiничного вивчення специфiчної активностi фармакологiчних засобiв, що призначенi для лiкування порушень мозкового кровообiгу (схваленi на засiданнi експертної ради ДФЦ МОЗ України 28.11.2002), розроблено iнформацiйний лист "Заходи з пiдвищення ефективностi лiкування порушень мозкового кровообiгу при вiбрацiйнiй хворобi, що викликана дiєю загальної вiбрацiї i комбiнацiї її iз захитуванням за допомогою одноразового вживання ефедрину, пiкамiлону, тiотриазолiну та етамзилату", який надiслано завiдувачам неврологiчних вiддiлень, завiдувачам медсанчастин промислових та транспортних пiдприємств Автономної республiки Крим.

Особистий внесок здобувача. Автор самостiйно проаналiзував лiтературу, виконав усi хронiчнi та гострi експерименти, провiв аналiз та статистичну обробку результатiв. Визначення в мозковiй венознiй кровi вмiсту продуктiв перекисного окислення лiпiдiв та компонентiв антiоксидантного захисту, а також активностi обмеженого протеолiзу та його iнгiбiторiв проведено при консультативнiй допомозi доцента кафедри патологiчної фiзiологiї Кримського державного медичного университету iм. С.I. Георгiєвського, к.м.н. Семенця П.Ф. Гiстологiчнi дослiдження виконано при консультативнiй допомозi старшого наукового спiвробiтника лабораторiї бiотехнологiї ЦHДЛ Кримського державного медичного университету iм. С.I. Георгiєвського, к.м.н. Шаповалової О.Ю.

Автор самостiйно розробив та виготовив вiбростенд для моделювання загальної широкосмугової вiбрацiї; пристрiй для моделювання захитування у горизонтальному та антиортостатичному положеннi розроблено при консультативнiй допомозi професора кафедри клiнiчної iмунологiї та алергологiї з курсом клiнiчної фармакологiї Бекетова О.I. Удосконаленi конструкцiя електродiв, що вживлювалися у мозок, та приставка до вольтметру змiнного струму для вивчення iмпедансу тканин.

Апробацiя результатiв дисертацiї. Результати дослiджень доповiдалися на 2 науково-практичнiй конференцiї "Актуальнi проблеми експериментальної медицини" (Київ, 9-10 травня 1998 р.); на II Українськiй науковiй конференцiї з мiжнародною участю "Актуальнi проблеми клiнiчної фармакологiї" (Вiнниця, 6-8 жовтня 1998 р); на Ювiлейнiй науковiй конференцiї з мiжнародною участю, що присвячена 140-рiччю кафедри душевних та нервових хвороб вiйськово-медичної академiї (Санкт-Петербург, 14-16 червня 2000 р.); на II Hацiональному з'їздi фармакологiв України (Днiпропетровськ, 1-4 жовтня 2001 р.).

Публiкацiї. За матерiалами дисертацiї опублiковано 27 робiт, з них 22 статтi, серед яких 20 - у лiцензованих ВАК України журналах та збiрниках (з них 15 без спiвавторiв), 5 - у матерiалах та тезах з'їздiв, симпозiумiв та наукових конференцiй.

Структура та обсяг дисертацiї. Дисертацiйна робота складається з вступу, огляду лiтератури, матерiалiв та методiв дослiдження, 9 пiдроздiлiв результатiв власних дослiджень, аналiзу та узагальнення результатiв дослiджень, висновкiв, практичних рекомендацiй та списку використаних лiтературних джерел. Дисертацiю викладено на 322 сторiнках машинописного тексту (276 сторiнок основного тексту та 46 сторiнок додаткiв), включає 98 таблиць (з них 96 у роздiлi додаткiв), 78 рисункiв. Список лiтератури мiстить 185 джерел (з них 55 зарубiжних).

ОСНОВНИЙ ЗМIСТ РОБОТИ

Матерiали та методи дослiдження. Дослiдження проведено в умовах моделювання на тваринах дiї загальної широкосмугової вiбрацiї (ЗШВ) та комбiнацiї її iз захитуванням (ЗШВЗ). Проведено 248 дослiдiв на 81 ненаркотизованому кролику, у тому числi хронiчнi експерименти на 41 тваринi з вживленими в мозок електродами нашої конструкцiї, гострi - на 40. Максимальна тривалiсть життя кроликiв iз вживленими електродами досягає 2 i бiльше рокiв, тому одних i тих же тварин послiдовно, не ранiше нiж через 3 доби, використовували у рiзних серiях хронiчних експериментiв. Кроликам вживлювали 6 електродiв - по 2 до кори, таламусу i гiпоталамусу та в кожному хронiчному експериментi отримували до 2 спостережень щодо кожної з перелiчених структур мозку. Кiлькiсть спостережень у кожнiй серiї як хронiчних, так i гострих дослiдiв - вiд 8 до 12. Використовувалися кролики породи шиншила обох статей масою 2,5-3,5 кг, яких утримували на харчовому режимi вiварiю.

Моделювання ЗШВ та ЗШВЗ здiйснювали на сконструйованих нами спецiальних стендах. Дiю ЗШВ вiдтворювали за допомогою електродвигуна iз закрiпленим на його вiсi ексцентричним маховиком. Корпус електродвигуна та ящик з кроликом жорстко фiксували до спiльної рухомої платформы, що спиралася на 4 пружини. Пiд час моделювання ЗШВЗ вiбростенд встановлювали на гойдалку з електромагнiтним приводом. Частоти вiбрацiї, що моделювалася, охоплюють весь спектр, який пiдлягає гiгiєничному нормуванню у людини, а амплiтуда дозволяє розглядати її дiяння як професiйну шкiдливiсть. При цьому рiвень шуму пристрою незначний та може не враховуватися. Параметри захитування також постiйнi та складають: частота - 34 коливання за 1 хв, кут вiдхилення вiд вертикальної вiсi +15⁰.

Для вивчення об'ємної швидкостi локального мозкового кровотоку (КТ), реактивностi мозкових судин, напруги кисню у тканинах (pО₂) та водно-електролитного балансу до кори великих пiвкуль, центральних ядер таламусу та гiпоталамусу за 10 дiб до початку експериментiв за стереотаксичною методикою вживлювали гольчатi платиновi електроди нашої конструкцiї. Координати структур знаходили за атласом стереотаксичних дослiджень на мозку кролика (M. Monier et all., 1961).

Швидкiсть КТ у вказаних структурах вимiрювали за методом водневого клiренсу (И.Т. Демченко, 1981; А.И. Бекетов та iн., 1986). Hасичення тканин H₂ досягалося шляхом iнгаляцiї 5% сумiшi H₂ з повiтрям. Криву рH₂ реєстрували полярографiчним методом. Для оцiнки реактивностi судин використовували коефiцiєнти вазодилататорної (КрСО₂) та вазоконстрикторної (КрО₂) реактивностi. КрСО₂ визначали як свiввiдношення КТ на тлi 2 хв iнгаляцiї сумiшi, що мiстила 7% СО₂ та повiтря, до контрольної величини КТ на даному вiдрiзку часу. КрО₂ пiдраховували, порiвнюючи КТ на тлi дихання чистим О₂ з таким пiд час гiперкапнiї, яку викликали вказаним ранiше способом. Визначення КрО₂ здiйснювалося за методикою I.В. Полевика (1991). Автоматизацiя iнгаляцiї усiх газових сумiшей досягнута використанням сконструйованої нами маски з автоматичним газорозподiльним механiзмом. Динамiку pО₂ у тканинах мозку реєстрували методом полярографiї без визначення абсолютних величин (В.А. Березовский, 1975; Е.А. Коваленко та iн., 1975). Статистичнiй обробцi пiдлягали вiдноснi вiдхилення вiд контрольного рiвню, прийнятого за 100%.

Водно-електролитний баланс тканини мозку вивчали методом високочастотної електроiмпедансометрiї, визначаючи активну складову модулю комплексного iмпедансу (Re_(Z)) мостовим методом на частотах 46,3, 93 й 463 кгц. З отриманих 3 значень Re_(Z) за допомогою електронних таблиць Lotus 123 пiдраховували значення позаклiтинного (R₁) та внутрiшньоклiтинного (R₂) опорiв (М.В. Воробьев та iн., 1989). Вибiр частот вимiрювання обумовлений тим, що на частотах порядку 100 кгц змiни R₂ тканин мають найбiльший вплив на Re_(Z) та досягається максимальна точнiсть вимiрювання R₂. В експериментах використовували сконструйовану нами приставку до вольтметру змiнного струму для вимiрювання (Re_(Z)), яка забезпечує, у порiвняннi з промисловими аналогами, значно меншу напругу у вимiрювальному ланцюгу, що особливо важливо для нервової тканини.

Вивчення параметрiв кислотно-лужного стану (КЛС), спiввiдношення активностей перекисного окислення лiпiдiв (ПОЛ) та антиоксидантних систем, а також протеiназ та iнгiбiторiв протеолiзу проводили у мозковiй венознiй кровi, яку отримували за допомогою пункцiї внутрiшньої яремної вени. Визначення КЛС здiйснювали мiкрометодом Зiгарда-Ендерсона шляхом еквiлiбрацiї з двома атестованими газовими сумiшами, якi мiстили 6% та 12% СО₂ у киснi на апаратi ОР210/3 фiрми "Radelkis" (Угорщина) (O. Siggard-Anderson et all., 1960).

Iнтенсивнiсть ПОЛ в еритроцитах оцiнювали за концентрацiєю ТБК-активних продуктiв (ТБК-АП) у реакцiї малонового дiальдегiду з 2-тiобарбiтуровою кислотою (С.H. Суплотов та iн., 1986). Дослiдження стану антиоксидантних систем мiстило дослiдження пероксидазоподiбної (ППА) та каталазоподiбної активностей, оцiнку активностей головного сироваточного антиоксиданту церулоплазмiну (ЦП) та внутрiшньоклiтинного антиокислювального ферменту супероксиддiсмутази (СОД), а також загальної антiокислювальної активностi (АОА). Визначення ППА сироватки кровi грунтувалося на вимiрюваннi зменшення оптичної щiльностi розчину iндiготетрасульфонату калiю у процесi його окислення при рН 4,9 у присутностi перекису водню та пероксидази (Т. Попов та iн., 1971). КПА сироватки кровi визначали на пiдставi реєстрацiї залишкової кiлькостi перекису водню пiсля її iнкубацiї з бiологiчним матерiалом при рH 7,4 та 25⁰С. Кiлькiсть перекису водню визначали за утворенням забарвленого комплексу iз солями молiбдену (М.А. Королюк та iн., 1988). Активнiсть ЦП сироватки кровi вимiрювали за модифiкованим методом Ревiна, що грунтується на окисленнi р-фенiлендiамiну при участi церулоплазмiну iз зупинкою реакцiї розчином фтористого натрiю та вимiрюванням оптичної щiльностi при довжинi хвилi 540 нм (Е.Е. Дубинина та iн., 1983). Активнiсть СОД сироватки кровi дослiджували у модельнiй системi утворення супероксидних йонiв при взаємодiї з HАДH₂ та феназiнметасульфатом. Спроможнiсть СОД конкурувати за супероксиднi анiони виявляли за ступенем iнгiбування поновлення нiтротетразолiєвого синього до гiдразiнтетразолiю (Е.Е. Дубинина та iн., 1983; С. Чевари та iн., 1985). АОА сироватки кровi визначали за спроможнiстю бiологiчного матерiалу гальмувати окислювально-поновлювальну реакцiю в системi Fe²⁺ - 2,6-дiхлорфенолiнiнiндофенол (В.Л. Семенов та iн., 1985).

У якостi показникiв активностi протеiназ дослiджували трипсиноподiбну (ТПА-БАЕЕ) та еластазоподiбну (ЕПА) активностi. Про активнiсть iнгiбiторiв протеiназ сироватки кровi судили за антитриптичною активнiстю (АТА-БАЕЕ) та активнiстю кислотостабiльних iнгiбiторiв (КСI-БАЕЕ). ТПА-БАЕЕ плазми кровi визначали спектрофотометричним методом, що грунтується на вимiрюваннi швидкостi вiдщеплення N-бензоiл-L-аргiнiну вiд синтетичного субстрату N-бензоiл-L-аргiнiну етилового ефiру (БАЕЕ) (Reanal) (А.В. Кринская та iн., 1977). ЕПА сироватки кровi вимiрювали за гiдролiзом синтетичного субстрату N-т-бок-аланiл-п-нiтрофiнiлового ефiру (Reanal) (О.Г. Оглоблина та iн., 1980). Вивчення АТА-БАЕЕ у сироватцi кровi по БАЕЕ полягало у визначеннi ?₁-iнгiбiтора протеiназ, активнiсть котрого вимiрювали унiфiкованим методом (В.Ф. Hартикова та iн., 1977). Визначення КСI-БАЕЕ проводили згiдно з В.Ф. Hартиковою та iн. (1969), О.Г. Оглоблiною та iн. (1980).

Гiстологiчнi змiни у пре- та постцентральнiй зонах кори великих пiвкуль, таламусi та мозочку вивчали у гiстологiчних зрiзах, забарвлених гематоксилiн-еозином, а для виявлення хроматофiльної субстанцiї - толуiдиновим синiм за Hiсслем (Э. Пирс, 1962; Г.А. Меркулов, 1969).

Складнiсть патогенезу розладiв при ЗШВ та ЗШВЗ, а також цiль дослiдження, спрямована на експериментальне обгрунтування принципiв фармакологiчної профiлактики цих порушень обумовили необхiднiсть одночасного вживання декiлькох лiкарських засобiв. Першим етапом був вiдбiр серед препаратiв з рiзними механiзмами дiї, якi є або еталонними представниками вiдповiдних груп, або найкраще виявили себе ранiше на тлi iнших форм хвороби руху, що вивчалися у нашiй лабораторiї. Другим етапом був вiдбiр препаратiв для одночасного вживання та експериментальне пiдтвердження ефективностi їх сполученого введення. Вiдповiдно було обрано найбiльш поширенi експериментальнi дози цих препаратiв, або дози, що використовувалися ранiше у нашiй лабораторiї. Проведено дослiдження ефективностi при самостiйному введеннi еталонного вестибулопротектора, центрального холiнолiтика скополамiну (0,5 мг/кг); вестибулопротектора, симпатомiметика ефедрину (5 мг/кг); ноотропного засобу з найбiльш вираженим судинорозширювальним ефектом пiкамiлону (10 мг/кг); антiгипоксанта та антiоксиданта тiотриазолiну (25 мг/кг); мембрано- та ангiопротектора етамзилата (20 мг/кг). Скополамiн та пiкамiлон вживали у виглядi субстанцiй, разовi дози яких розчинювали в 1 мл iзотонiчного розчину натрiю хлориду. Останнi препарати використовували у виглядi офiцинальних розчинiв для iн'єкцiй: ефедрин - 5% розчин, тiотриазолiн - 2,5% розчин виробництва HВО "Фарматон" (Україна), етамзилат - 12,5% розчин дицинону фiрми Lek. Беручи до уваги малу кiлькiсть розчини ефедрину та етамзилату додатково розчинювали до 1 мл iзотонiчним розчином натрiю хлориду. Усi приготовленi розчини вводили внутрiшньовенно, безпосередньо перед початком дiї загальної широкосмугової вiбрацiї або комбiнацiї її iз захитуванням, одразу пiсля реєстрацiї контрольних показникiв або отримання контрольної крови. Пiд час дослiдження одночасного вживання препарати готували у рiзних шприцях та вводили послiдовно у вказаних вище дозах.

КТ, реактивнiсть судин та рО₂ реєстрували протягом 2 год, показники водно-електролитного балансу - 4 годин. В гострих дослiдах кров для вивчення КЛС, ПОЛ та антиоксидантних систем, а також протеiназ та iнгiбiторiв протеолiзу брали перед початком дiї ЗШВ та ЗШВЗ до введення препаратiв, а потiм через 8 год експерименту. Пiсля цього тварин знеживлювали шляхом декапiтацiї та виймали мозок для патоморфологiчних дослiджень. Усi отриманi параметри виражали у +% до контрольного рiвню, котрий визначали у кожному експериментi. Змiни бiохiмiчних показникiв представляли також i в абсолютних цифрах. Статобробцi пiддавали вiдноснi величини iз використанням критерiю Стьюдента.

Пiд час першого етапу дослiджень окремих препаратiв використовували лише електрофiзiологiчнi методики (КТ, КрСО₂, КрО₂, рО₂, R₁ и R₂). Ефективнiсть запропонованого одноразового вживання препаратiв дослiджено iз використанням усiх описаних методик.

Результати власних дослiджень. Змiни, що викликанi дiєю загальної широкосмугової вiбрацiї та комбiнацiї її iз захитуванням. В результатi вражаючої дiї вiброприскорень на рiдкокристалiчнi структури ендотелiю судин, порушення функцiї ?-адренорецепторiв та дефiциту ендотелiального релаксуючого фактору (В.С. Айзенштадт та iн., 1986; G. Gemne, 1994) на тлi ЗШВ ми спостерiгали уповiльнення КТ в корi та гiпоталамусi (табл. 1), яке викликане спазмом мозкових судин. За даними Скоромного М.А. та iн. (1986), Бекетова О.I. та iн. (1991), Скоромного М.А., (1991) подразнення вестибулярного апарату при захитуваннi у горизонтальному положеннi веде до поширення збудження з вестибулярного аналiзатору на iншi структури мозку та зростанню вазодилататорних впливiв на судини, що супроводжується прискоренням КТ, котрий не взмозi задовольнити потреби тканин, що зросли. В результатi спостерiгається падiння рО₂ у тканинах. Тому за рахунок значного пiдсилення впливу на вестибулярний апарат комбiнована дiя вiбрацiї та захитування, навпаки, викликала у наших експериментах достовiрне прискорення КТ у корi i таламусi, в той час як у гiпоталамусi спостерiгалося уповiльнення КТ, яке обумовлене перевагою дiї вiбрацiї (табл. 1). Свiдоцтвом порушення регуляцiї кровообiгу є змiни цереброваскулярної реактивностi. Якщо зрушення КрСО₂ при ЗШВ та ЗШВЗ були невеликими та, як правило, дзеркально протилежними вiдповiдним змiнам КТ, то пiд час ЗШВ вiдмiчене глибоке пригнiчення констрикторних реакцiй мозкових судин. Ще бiльш суттєве зниження КрО₂ спостерiгалося при ЗШВЗ (табл. 1). Бiльш значне падiння КрО₂ можна пояснити високим фоновим збудженням нейронiв при ЗШВ та ЗШВЗ та вже пiдвищеним тонусом судин пiд час ЗШВ, а також зниженням скорочувальної активностi непосмугованих м'язiв судин внаслiдок гiпоксiї, пiдтвердженням якої є достовiрне зменшення напруги кисню у тканинах, що спостерiгалося у корi великих пiвкуль та гiпоталамусi. Hезважаючи на переважне збiльшення КТ, падiння рO₂ в тканинах головного мозку пiд час ЗШВЗ розвивалося швидше та було бiльш вираженим (табл. 1), що пояснюється додатковим збудженням нейронiв за рахунок захитування i, таким чином, зростанням їх окислювального метаболiзму. В той же час завдяки порушенню транскапiлярного обмiну при ЗШВЗ, як наслiдку пошкодження мембран ендотелiю судин вiброприскореннями та продуктами ПОЛ (В.С. Айзенштадт та iн. 1986; Т.М. Сухаревская та iн., 1991; G. Ayala et al., 1987; S.T. Ho et all., 1989), зниження рCO₂, а також прояви метаболiчного ацидозу в венознiй кровi, що вiдтiкає вiд мозку, були бiльш значними пiд час ЗШВ (табл. 2). З цiєї причини на тлi обох патологiчних моделей спостерiгався майже однаковий розвиток позаклiтинного та меншою мiрою внутрiшньоклiтинного набряку мозкової тканини (табл. 3). Внаслiдок стресу, гiпоксiї та ацидозу, як при ЗШВ, так i при ЗШВЗ, спостерiгалося пiдсилене споживання антiоксидантiв i, внаслiдок цього, зменшення активностi СОД, а також КПА, ППА та АОА, в результатi чого активувалося перекисне окислення лiпiдiв, яке виявлялося накопиченням ТБК-АП (табл. 2). Компенсаторна активацiя ЦП є, мабуть, наслiдком його спонтанного протеолiзу пiд дiєю вiброприскорень з утворенням каталiтично активних форм (К.Д. Плецитый, 1989; S. Broniek et all., 1988). Hа тлi обох екстремальних впливiв спостерiгалися зниження активностi ТПА-БАЕЕ i ЕПА тiльки пiд час ЗШВЗ, а також зростання КСI-БАЕЕ при ЗШВЗ та АТА-БАЕЕ при обох моделях (табл. 4). Пригнiчення обмеженого протеолiзу та зростання iнгiбiторного потенцiалу у венознiй кровi, що вiдтiкає вiд мозку, обумовленi змiною конформацiї молекул ферментiв пiд дiєю вiброприскорень (В.С. Айзенштадт и др. 1986).

Порiвняльна експериментальна оцiнка активностi скополамiну та ефедрину пiд час ЗШВ та ЗШВЗ. Скополамiн та ефедрин викликали або зменшення КТ пiд час ЗШВЗ, або пiдсилювали його уповiльнення, що спостерiгалося на тлi ЗШВ (табл. 5). Це обумовлено, з одного боку, зменшенням вазодiлататорних впливiв на судини в результатi пригнiчення активностi вестибулярного аналiзатору (R.L. Kohl et all., 1985; C.D. Wood et all., 1990; А.И. Бекетов та iн., 1991). З другого боку, обидва препарати мають пряму вазоконстрикторну дiю: скополамiн - за рахунок пiдсилення звiльнення норадреналiну з тканевих депо (С.А. Мирзоян та iн., 1975) та пригнiчення синтезу NO (D.G. Linville et all., 1995), ефедрин - завдяки пiдсиленню адренергiчних впливiв на судини. З цiєї ж причини ефедрин та скополамiн сприяли поновленню КрО₂ пiд час ЗШВЗ (незначно) та ЗШВ (приблизно наполовину), а також достовiрно пригнiчували вазодилататорну реактивнiсть мозкових судин (в середньому на 20-25% вiд контрольного рiвню наприкiнцi усiх спостережень). Зменшення збудження нейронiв за рахунок вестибулопротекторного ефекту обох препаратiв (T. Brandt et all., 1974; C.D. Wood et all., 1990; А.И. Бекетов та iн., 1991) та центрального депримуючого ефекту скополамiну (H. Fukuyama et all, 1996; I. Prohovnik et all., 1997) призвело до зменшення споживання О₂ тканинами. Але, якщо скополамiн у середньому наполовину попереджував падiння рO₂ при ЗШВЗ та не виявив однозначної протекторної дiї щодо гiпоксiї тканин мозку, що викликана ЗШВ, то ефедрин не тiльки попереджував зниження рO₂ в корi та гiпоталамусi при обох патологiчних моделях, але i викликав зростання показника в таламусi до +36,59+11,20% (P<0,01) при ЗШВ та +24,19+4,32% (Р<0,01) при ЗШВЗ. Причиною останнього є поновлення ефедрином нейротрофiчної ролi симпатичної нервової системи, а також активацiя пентозофосфатного циклу внаслiдок збудження ?-адренорецепторiв (А.Л. Дроздов та iн., 1986). Якщо скополамiн, як пiд час ЗШВ, так i при ЗШВЗ, не перешкоджав розвитку внутрiшньоклiтинного набряку та деякою мiрою пiдсилював позаклiтинну гiпергiдратацiю, то ефедрин разом з вiдсутнiстю однозначного ефекту щодо R₁, повнiстю попереджував виникнення внутрiшньоклiтинного набряку iз розвитком деякої внутрiшньоклiтинної дегiдратацiї в усiх дослiджених структурах мозку - до +10-25% при ЗШВ та +5-20% на тлi ЗШВЗ. Hевелику протинабрякову дiю ефедрину, скорiше за все, слiд пов'язувати з його антигiпоксичним впливом.

Експериментальна оцiнка протекторної дiї пiкамiлону при ЗШВ та ЗШВЗ. Пiкамiлон у 1,5-2 рази пiдсилював зменшення КТ в корi та гiпоталамусi при ЗШВ. В результатi в усiх вивчаємих структурах мозку протягом другої половини експерименту КТ був у середньому на -20-25% нижче контрольного рiвню. В дослiдах з ЗШВЗ, яке прискорювало КТ в корi i таламусi та уповiльнювало в гiпоталамусi, при введеннi препарату КТ знижувався на -5-20% вiд контрольного в усiх вивчаємих структурах. Крiм того, при обох патологiчних моделях пiкамiлон сприяв незначному пригнiченню КрСО₂ та поновленню КрО₂, адже на фонi ЗШВЗ препарат зменшував ступiнь зниження КрО₂ у 2-10 разiв. Пiдсилення пiкамiлоном вазоконстрикторних впливiв можна пояснити, з одного боку, зменшенням вазодiлататорних стимулiв з боку вестибулярного аналiзатору (H. Krejcova et all., 1984; С.М. Минасян та iн., 1990, 1991; S.M. Minasyan et all., 1993). З другого боку, антигiпоксична дiя препарату сприяла поновленню скорочувальної спроможностi непосмугованих м'язiв судин. Hезважаючи на погiршення кровопостачання, пiд впливом пiкамiлону у декiлька разiв зменшувалося падiння рO₂ в усiх дослiджених структурах на тлi ЗШВЗ, спостерiгалося повне попередження розвитку гiпоксiї у пiдкорцi та збiльшення рO₂ в корi при ЗШВ (до +9,46+1,65%, Р<0,01). Цей ефект обумовлено, по-перше, збудженням метаболотропних ГАМК_В-рецепторiв (П.В. Сергеев та iн., 1998), по-друге, активацiєю компенсаторного ГАМК-шунта та перемиканням аеробного окислення глюкози на анаеробне (В.А. Розанов, 1989). Препарат нiвелював прояви позаклiтинного набряку на тлi обох патологiчних моделей та практично повнiстю усував внутрiшньоклiтинний набряк. Протинабряковий ефект пiкамiлону обумовлений зниженням притоку кровi, а також мембранопротекторною дiєю, що грунтується на iнгiбуваннi ПОЛ за рахунок антигiпоксичного та антиоксидантного ефектiв (И.Д. Сапегин, 1993; В.В. Дунаев та iн., 1994) та на безпосередньому впливi препарату на фосфолiпiдний обмiн (J. Peuvot et all., 1995; В.П. Акопян та iн., 1996; W.E. Muller et all, 1997).

Експериментальна оцiнка протекторної дiї тiотриазолiну при ЗШВ та ЗШВЗ. Серед дослiджуваних препаратiв тiотриазолiн проявив найбiльшу антигiпоксичну активнiсть: вiн не тiльки повнiстю попереджував падiння рO₂ на тлi обох патологiчних моделей, але i викликав зростання показника при ЗШВЗ i особливо при ЗШВ (табл. 6). У основi антигiпоксичного ефекту тiотриазолiну лежить не тiльки пiдсилення компенсаторної активацiї анаеробного глiколiзу, а i пiдвищення сопрядження окислення та фосфорiлювання, а також активацiя адаптивного протеiнсинтезу та синтезу РHК в нейронах (В.Р. Стец та iн., 1989; В.В. Дунаев та iн., 1990; В.С. Тишкин, 1990). Разом з цим тiотриазолiн зменшував КТ при ЗШВЗ та пiдсилював iснуюче його уповiльнення на тлi ЗШВ (табл. 6), сприяв пригнiченню дилататорних реакцiй судин мозку пiд час ЗШВ та ЗШВЗ, а також зменшував зниження КрО₂ у 2-7 разiв при ЗШВЗ. У зв'язку з тим, що препарат не має безпосереднього впливу на тонус судин, викликане ним зростання вазоконстрикцiї можна пояснити полiпшенням енергетичного обмiну у клiтинах непосмугованих м'язiв судин та збiльшенням їх скорочувальної спроможностi у вiдповiдь на подразнення ендотелiю вiброприскореннями, а також зменшенням вазодилататорного впливу розчиненого у кровi СО₂. Протинабрякова дiя тiотриазолiну також виявилася однiєю з найкращих: вiн повнiстю попереджував розвиток усiх видiв набряку на тлi ЗШВ та внутрiшньоклiтинного при ЗШВЗ, а також суттєво зменшував прояви позаклiтинної гiпергiдратацiї пiд час ЗШВЗ. Причиною протинабрякового ефекту тiотриазолiну слiд вважати антигiпоксичну та пов'язану з нею антиоксидантну дiю, якi призводять до гальмування ПОЛ та нормалiзацiї проникностi мембран (В.Р. Стец та iн., 1989; В.С. Тишкин, 1990).

Експериментальна оцiнка протекторної дiї етамзилату при ЗШВ та ЗШВЗ. Етамзилат пiдсилював та пролонгував уповiльнення КТ при ЗШВ (до -18,34+1,13%, Р<0,01 в корi; -22,85+0,68%, Р<0,01 в таламусi i -22,34+0,98%, Р<0,01 в гiпоталамусi), але частково згладжував змiни показника на тлi ЗШВЗ, зберiгаючи напрями змiн, якi викликанi патологiчною моделлю. Крiм того, препарат сприяв зниженню КрСО₂ - переважно при ЗШВ та поновленню КрО₂, вирiвнюючи зниження показника приблизно до -30% при ЗШВ i у 2-8 разiв зменшував ступень його пригнiчення пiд час ЗШВЗ. Hезважаючи на це, етамзилат значно зменшував падiння рO₂ на тлi ЗШВЗ (у 1,5-4 рази в усiх дослiджених структурах) i меньшою мiрою при ЗШВ (приблизно наполовину тiльки наприкiнцi експерименту в корi та гiпоталамусi). Уповiльнення КТ та зростання вазоконстрикцiї може бути наслiдком зменшення гiпоксiї непосмугованих м'язiв судин та поновлення їх реакцiй на подразнення вiброприскореннями. В свою чергу нормалiзацiя кисневого балансу обумовлена, насамперед, полiпшенням реологiчних властивостей кровi шляхом впливу на тромбоксан-простациклiнову систему (L.R. Ment et all., 1984; J.M. Rennie et all., 1986). При обох патологiчних моделях препарат попереджав розвиток внутрiшньоклiтинного набряку повнiстю, позаклiтинного - на бiльшостi етапiв дослiдження. Протинабрякова дiя пояснюється нормалiзацiєю проникностi мембран та транскапiлярного обмiну (M. Amato et all., 1994) за рахунок впливу на обмiн простагландинiв та ендопероксидiв (J.M. Rennie et all., 1986; P.R. Gard et all., 1990), у тому числi, можливо, завдяки прямому зв'язуванню перекису водню гiдрохiноновою групою препарату (R. Fushimi et all., 1992).

Обгрунтування одночасного вживання препаратiв, що дослiджувалися. Вибiр препаратiв для одноразового вживання був зроблений на пiдставi наступних мiркувань. З одного боку, за лiтературними даними та результатами наших дослiджень, патогенез дiї ЗШВ та ЗШВЗ на мозковий кровообiг складають (рис.1), по-перше, подразнення вестибулярного апарату, пiдвищення активностi нейронiв та споживання ними кисню, по-друге, послаблення проведення iмпульсiв по нервових волокнинах, яке разом iз пошкодженням ендотелiю судин та зменшенням продукцiї ендотелiального релаксуючого фактору викликає розлади регуляцiї кровообiгу, по-третє, механiчне ураження та порушення функцiї мембран, яке веде до погiршення транскапiлярного обмiну та розвитку набряку, по-четверте, змiни конформацiї макромолекул та пов'язанi з ними зрушення в активностi ферментних систем, що призводять до пiдсилення гiпоксiї мозку та активацiї вiльнорадикального окислення. З другого боку, на пiдставi результатiв власних дослiджень п'яти лiкарських препаратiв можна зробити висновок, що на тлi перелiчених вище порушень кровообiгу, кисневого та водно-електролитного балансiв, що викликанi ЗШВ та ЗШВЗ, ефективнi ноотропний засiб пiкамiлон, антигiпоксант та антиоксидант тiотриазолiн та ангiопротектор етамзилат. Серед вивчених вестибулопротекторiв - центрального холiноблокатора скополамiну та сiмпатомiметика ефедрину було зроблено вибiр на користь ефедрину, який виявив бiльш значну антигiпоксичну та протинабрякову дiю. Але слiд зазначити, що усi препарати, якi виявили захисний ефект, зменшували гiпоксiю та набряк тканин, але водночас погiршували перфузiю кровi. При цьому разом iз уповiльненням КТ поновлюється КрО₂, що свiдчить про пiдсилення вазоконстрикторної дiї вiбрацiї. Hа нашу думку, це є наслiдком того, що препарати впливають лише на одну чи кiлька патогенетичних ланок та охоплюють вiдомий патогенез порушень пiд час дiї вiбрацiї менш нiж на третину. Бiльш того, поновлення тих чи iнших функцiй окремо веде до пiдсилення вазоконстрикцiї, що викликана безпосередньою дiєю вiброприскорень. Причина цього полягає у тому, що разом iз позитивними розриваються i негативнi зворотнi зв'язки, внаслiдок чого пiдсилюється роль iнших iснуючих порочних кiл. Hа пiдставi цiєї гiпотези було теоретично проаналiзовано можливi ефекти одночасної дiї вiдiбраних препаратiв. Аналiз показав, що лише одночасне вживання усiх чотирьох препаратiв може забезпечити потрiбнi ефекти. Таким чином, було запропоноване одноразове вживання ефедрину, пiкамiлону, тiотриазолiну та етамзилату (ЕПТЕ). З метою оцiнки типу взаємодiї при одноразовому вживаннi були використанi такi самi дози, що i пiд час дослiдження окремих препаратiв.

Експериментальна оцiнка протекторної дiї ЕПТЕ щодо змiн електрофiзiологiчних показникiв. Одноразове вживання ефедрину, пiкамiлону, тiотриазолiну та етамзилату на вiдмiну вiд окремих препаратiв, якi рiзною мiрою зменшують кровотiк, у бiльшостi випадкiв, як найменше, не погiршувало кровопостачання в усiх дослiджених структурах пiд час ЗШВ та ЗШВЗ, або частково чи цiлком нормалiзувало його, а в корi при ЗШВ навiть викликало полiпшення кровопостачання (до +12,16+3,63%, Р<0,01). Причиною цього може бути поновлення порушеної регуляцiї кровообiгу, яке обумовлено, по-перше, поновленням нервової регуляцiї за рахунок зменшення пiд впливом ефедрину та пiкамiлону збудження вестибулярного аналiзатору, а також завдяки нормалiзацiї пiкамiлоном спiввiдношення процесiв збудження та гальмування, що разом послужило основою нормалiзацiї генерацiї нервових iмпульсiв (C.T. Giurgea et all., 1967; В.П. Такунов, 1985; М.А. Ковлер та iн., 1989; Р.П. Кругликова-Львова та iн., 1989; Р.С. Мирзоян та iн., 1989; А.П. Стоянов та iн., 1989; C.D. Wood et all., 1990; Р.С. Мирзоян та iн., 1991; H.А. Скоромный, 1991). Крiм того, симпатомiметичний ефект ефедрину та мембранопротекторний ефект етамзилату сприяли полiпшенню проведення нервових iмпульсiв, яке порушено в результатi пошкодження мiєлiнових оболонок вiброприскореннями (R. Fushimi et all., 1992). Поновленню гуморальної регуляцiї сприяла виявлена нами нормалiзацiя кисневого режиму тканин пiд час ЗШВЗ та зростання pO₂ вище контрольного рiвню при ЗШВ (до +10,68+4,27%, Р<0,05 в корi; +11,27+1,82, Р<0,01 в таламусi i +2,42+2,92%, Р>0,5 в гiпоталамусi), котрi обумовлено як зростанням кровопостачання, так i зменшенням потреби в киснi за рахунок зменшення фонового збудження нейронiв ефедрином та пiкамiлоном, а також метаболiчної дiї пiкамiлону та тiотриазолiну (В.В. Дунаев та iн., 1990; В.А. Розанов, 1989). Тому ЕПТЕ краще окремих її компонентiв сприяло полiпшенню регуляцiї кровопостачання, що виявилося майже повним поновленням КрСО₂ при ЗШВЗ та частковим поновленням КрО₂ при ЗШВ (в 1,5 - 9,8 разiв) та ЗШВЗ (в 3-16 разiв). Але на тлi ЗШВ його дiя призвела до пригнiчення КрСО₂ (до -5-20%). Одночасне введення у порiвняннi iз окремими препаратами, як правило, виявляло бiльш високу протинабрякову активнiсть, частково або цiлком усуваючи позаклiтинний i практично повнiстю внутрiшньоклiтинний набряки при обох патологiчних моделях, викликаючи у багатьох випадках невелику дегiдратацiю тканин (до +17,89+7,39%, Р<0,05 в гiпоталамусi при ЗШВ та до +13,01+8,74%, Р>0,25 в таламусi при ЗШВЗ). Цей ефект є наслiдком полiпшення кровообiгу, зменшення гiпоксiї тканин, антиоксидантної дiї пiкамiлону та тiотриазолiну, а також ангiопротекторного ефекту етамзилату (L. Kovacs et all., 1981; M. Okuma et all., 1982; В.В. Дунаев та iн., 1994; В.Е. Новиков та iн., 1989; В.Р. Стец та iн., 1989; В.С. Тишкин, 1990; M. Amato et all., 1994). Hа секторних дiаграмах (рис.2) показано вiдсоткове спiввiдношення позитивних (бiлi сектори) та негативних (чорнi сектори) ефектiв препаратiв та ЕПТЕ. Цей рисунок яскраво вiдображує перевагу ефедрину, пiкамiлону, тiотриазолiну та етамзилату перед скополамiном, а також ЕПТЕ перед самостiйним вживанням препаратiв. Взагалi серед препаратiв, що одночасно вживалися, щодо бiльшостi показникiв спостерiгалася сумацiя ефектiв, рiдше мав мiсце адитивний тип взаємодiї. Але щодо КТ на тлi ЗШВ вiдмiчена якiсно нова дiя: замiсть додаткового зменшення КТ окремими препаратами виявлено його нормалiзацiю, або прискорення. Hа нашу думку, у пiдгрунтi останнього лежить поновлення регуляцiї кровообiгу не за рахунок прямого судинорозширювального ефекту, а в результатi одночасного впливу на усi вiдомi ланки патогенезу ангiоспазму, який викликано вiброприскореннями.

Експериментальна оцiнка протекторної дiї ЕПТЕ щодо змiн бiохiмiчних показникiв. Hа тлi обох патологiчних моделей, особливо ЗШВЗ, ЕПТЕ сприяло виведенню з СО₂ з тканин, в результатi чого збiльшувалося pCO₂ та знижувався рH кровi, що вiдтiкає вiд мозку (табл. 7). Причиною цього явища слiд вважати полiпшення транскапiлярного обмiну, яке обумовлене сполученням антиоксидантного ефекту пiкамiлону та тiотриазолiну з мембранопротекторною дiєю етамзилату, а також нормалiзацiєю пiд впливом етамзилату реологiчних властивостей кровi (L. Kovacs et all., 1981; M. Okuma et all., 1982; В.Е. Новиков та iн., 1989; В.Р. Стец та iн., 1989; В.С. Тишкин, 1990; В.В. Дунаев та iн., 1994; M. Amato et all., 1994). Але одночасне введення препаратiв зменшувало прояви метаболiчного ацидозу, в результатi в кровi, що вiдтiкає вiд мозку, сталося часткове поновлення показникiв, якi характеризують буфернi системи: АВ, SB, BB та ВЕ (табл. 7). Це можна зв'язати iз зменшенням потреби нейронiв у киснi за рахунок антигiпоксичного ефекту пiкамiлону та тiотриазолiну (В.А. Розанов, 1989; В.В. Дунаев та iн., 1990), а також пригнiчення надмiрного збудження нейронiв ефедрином та пiкамiлоном (C.T. Giurgea et all., 1967; В.П. Такунов, 1985; М.А. Ковлер та iн., 1989; Р.П. Кругликова-Львова та iн., 1989; А.П. Стоянов та iн., 1989; C.D. Wood et all., 1990; Р.С. Мирзоян та iн., 1991; H.А. Скоромный, 1991). Завдяки антиоксидантному та антигiпоксичному ефектам пiкамiлону та тiотриазолiну (В.А. Розанов, 1989; В.Р. Стец та iн., 1989; В.В. Дунаев та iн., 1990, 1994; В.С. Тишкин, 1990) ЕПТЕ гальмувало накопичення вторинних продуктiв ПОЛ, в результатi чого знизився вмiст ТБК-АП, а також сприяло поновленю рiвня антиоксидантiв в венознiй кровi, що вiдтiкає вiд мозку (табл. 7). Як наслiдок, при цьому зменшувалася компенсаторна активацiя ключового ферменту антиоксидантного захисту - церулоплазмiну. Одноразове вживання ефедрину, пiкамiлону, тiотриазолiну та етамзилату частково нiвелювало викликанi ЗШВ та ЗШВЗ змiни активностi протеолiтичних ферментiв та їх iнгiбiторiв у венознiй кровi, що вiдтiкає вiд мозку, таких, як ТПА-БАЕЕ, ЕПА та АТА-БАЕЕ (табл. 8). Виключенням стали зростання АТА-БАЕЕ при ЗШВ та зниження кислотостабiльних iнгiбiторiв при ЗШВ та ЗШВЗ. Даний ефект обумовлений дiєю великої кiлькостi чинникiв, серед яких провiдну роль вiдiгравало пiдвищення проникностi мембран.

Порiвняльна характеристика гiстологiчних змiн у тканинах мозку на фонi дiї загальної широкосмугової вiбрацiї, а також при комбiнацiї її iз захитуванням та корекцiя їх за допомогою ЕПТЕ. Патоморфологiчна картина, що спостерiгається при ЗШВ, характеризується спазмом судин, перiваскулярним та невеликим перiцелюлярним набряками, якi при сполученнi вiбрацiї iз захитуванням суттєво зростають, та простори, що заповненi набряковою рiдиною, у корi стають близькими до розмiрiв нейронiв. Змiни клiтин пiд час ЗШВ характеризуються переважно помiрно вираженими гiдропiчними змiнами iз зсувом ядер до периферiї, скороченням та потовшенням вiдросткiв, що при забарвленнi за Hiслем супроводжується втратою хроматофiльної субстанцiї, спочатку переважно в центрi, в преядернiй зонi, а потiм по периферiї, майже до повної втрати забарвлення iз утворенням клiтин-тiней. Hа тлi ЗШВЗ гiдропiчнi змiни також мають мiсце, але домiнуючим типом ураження клiтин стає їх зморщування, яке виявляється зменшенням розмiрiв, ущiльненням, узурованнiстю контурiв, штопороподiбною формою аксонiв. Цi клiтини за Hiсcлем забарвлюються гiперхромно зi слабко помiтним просвiтленням в областi ядра. При ЗШВ i тим бiльше при ЗШВЗ спостерiгаються явища глiозу та нейронофагiї загиблих нейроцитiв. В цiлому, за ступенем ураження вивченi структури можна розташувати таким чином: прецентральна зона > постцентральна зона > кора мозочку > таламус > ядра мозочку.