Сімейна реабілітація хворих на шизофренію чоловіків з сексуальною дисгармонією подружньої пари

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

СОННИК ЄВГЕН ГРИГОРОВИЧ

УДК [616. 895. 8 - 55.1: 616.89 - 008.442] - 08

СІМЕЙНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ХВОРИХ НА ШИЗОФРЕНІЮ ЧОЛОВІКІВ З СЕКСУАЛЬНОЮ ДИСГАРМОНІЄЮ ПОДРУЖНЬОЇ ПАРИ

14. 01. 16 - Психіатрія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

Харків - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківській медичній академії післядипломної освіти МОЗ України.

Науковий консультант: заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор Кришталь Валентин Валентинович, Харківська медична академія післядипломної освіти, завідувач кафедри сексології та медичної психології.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Напрєєнко Олександр Костянтинович, Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, завідувач кафедри психіатрії;

доктор медичних наук, професор Михайлов Борис Володимирович, Харківська медична академія післядипломної освіти, завідувач кафедри психотерапії;

доктор медичних наук, професор Абрамов Володимир Андрійович, Донецький державний медичний університет, завідувач кафедри психіатрії та загальної і медичної психології.

Провідна установа: Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківської медичної академії післядипломної освіти (61176, м. Харків, вул. Корчагінців, 58).

Вчений секретар

спеціалізованої Вченої Ради

к.мед.н., доцент В.Г. Марченко.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Сексуальна дисгармонія подружньої пари - досить розповсюджене явище, яке, вийшовши за межі суто медичної проблеми, набуло певного суспільного звучання. Цей фактор часто призводить до розлучень і негативно впливає на сексуальне та репродуктивне здоров'я нації (В.В. Кришталь, 1996-2000; О.К. Напрєєнко, 1998; Б.В. Михайлов, 1995; С.І. Табачніков, 1995, 1996; Н.А. Марута, 1997; І.Й. Влох, 1998; Н.Г. Пшук, 1999 та ін.). Особливо важко визначити ці сексуальні порушення у сім'ях, де чоловік страждає ендогенним психозом.

Актуальність теми дослідження. Порушення сексуальної функції у психічно хворих чоловіків можливі при формально збереженому функціонуванні урогенітального апарату і, навпаки, явні патологічні зміни сексуальної сфери у цих хворих можуть не викликати сексуальної дисфункції.

Шизофренія займає центральне місце у психіатричній практиці. Порушення сексуального здоров'я у хворих на шизофренію можуть бути в більшій чи меншій мірі пов'язані з власне сексуальними або виключно психічними розладами (А. Нохуров, 1988; В.А. Котов, 1995).

Сексуальні порушення у хворих на шизофренію багато років не вивчалися. Відповідні розлади почали досліджувати лише останнім часом (Г.А. Султанов, 1982; А. Нохуров, 1988; В.В. Кришталь, 1989, та ін.). Відзначається, що порушення в сексуальній сфері при психічних захворюваннях, в тому числі і при шизофренії, зустрічаються досить часто, але психіатри зазвичай більше уваги звертають на зміни інтелекту, емоційної сфери, поведінки хворого та на його висловлювання, ніж на схиблення інстинктів. Але, підкреслює Г.А. Султанов (1982), аналіз психопатологічних змін при шизофренії часто вказує на те, що в основі багатьох феноменів лежать первинні зміни інстинктивної сфери та пов'язані з ними потяги та емоції. Особливо яскраво це просліджується при вивченні сексуальної сфери у хворих на шизофренію.

У вітчизняній психіатрії також багато років майже не проводились цілеспрямовані дослідження статевих порушень у хворих шизофренією, а в наявних роботах можливості сексопатології висвітлювались дуже поверхово (А. Нохуров, 1988).

Успіхи, досягнуті в останні десятиріччя вітчизняною і закордонною сексопатологією, дещо активізували вивчення статевих розладів у хворих на шизофренію. П.Б. Посвянський (1972), розглядаючи сексуальні порушення на різних стадіях хвороби, відзначає, що в клінічній картині шизофренії можливі різноманітні порушення сексуальної сфери: статевого потягу, ерекції, еякуляції, оргазму і т.д., і що таких хворих повинен лікувати сексопатолог (В.В. Кришталь, 1996-2000; В.Л. Гавенко, 1998; В.М. Козідубова, 1996).

У хворих на шизофренію можуть виникати статеві розлади, які не пов'язані з порушенням психіки. Ці випадки складні для кваліфікації і потребують у подальшому вивченні спільних зусиль психіатра і сексопатолога через достатньо високу імовірність істинних сексопатологічних розладів, які потребують спеціалізованої сексологічної допомоги. У той же час спільне лікування психіатром і сексопатологом хворих на шизофренію може дати максимальний лікувальний ефект, а також сприяти їх оптимальній реабілітації та ресоціалізації (В.В. Кришталь, 1999; А.Г. Луценко, 1996; Б.Л. Гульман, 1994; Б.В. Михайлов, 1999 та ін.).

Г.А. Султанов (1982) на прикладах багаторічних клінічних спостережень найчастіше відзначав сексуальні переживання у хворих із простою та параноїдною формами шизофренії. При параноїдній шизофренії сексуальні переживання можуть входити в систему маячення переслідування, впливу або носити характер сенестопатії з іпохондричною інтерпретацією. Можливі суїцидальні дії хворих, пов'язані з переживанням зміненого або зниженого статевого потягу. Крім того, сексуальні порушення у хворих на шизофренію можуть спостерігатися при неврозоподібних, афективних, психопатоподібних, маячних, галюцинаторних, псевдогалюцинаторних та гебефренічних синдромах.

Також у наявних дослідженнях, як правило, розглядалися сексуальні порушення у самого хворого і не враховувався парний характер сексуальної функції, тобто той факт, що порушення сексуального здоров'я завжди є “хворобою двох”. В.В. Кришталь (1982) та Б.Є. Алєксєєв (1983), вивчивши соціально-психологічні і клінічні аспекти стосунків хворих на шизофренію з особами протилежної статі, вказали на зв'язок незадоволеності статевими стосунками з родинним станом хворих, конфліктними взаємостосунками в родині і незадоволеністю сімейними стосунками взагалі.

Не менш істотною прогалиною в розробці досліджуваної проблеми є і те, що автори практично не звертають уваги на сезонність ініціації клінічних проявів психозу і паралельність сексуальних розладів у хворих, а також на стан циркадіанних ритмів у чоловіків і дружин. У той же час, виходячи з даних деяких досліджень, сексуальна дисгармонія часто пов'язана з біоритмологічною дезадаптацією подружжя і прямого відношення до психозу не має (Г.Т. Сонник, 1995; В.В.Кришталь, 1996; А.П. Чуприков, 1996 та ін.). Але робіт, присвячених вивченню біологічних ритмів у хворих на шизофренію, дуже мало, а стан біоритмів у подружжя при сексуальній дисгармонії подружньої пари, у якій чоловік хворий на шизофренію, їх вплив на її виникнення і перебіг, взагалі не привертали уваги дослідників, незважаючи на безумовну актуальність даної проблеми.

У зв'язку з цим, практично не розроблені діагностичні критерії порушення сексуального здоров'я у хворих на шизофренію з урахуванням циркануальних і циркадіанних ритмів, а також ефективні методи корекції і реабілітації сексуальної дисгармонії подружньої пари.

Все вищевикладене визначає актуальність і необхідність проведення цього дослідження. сексуальний дисгармонія подружній шизофренія чоловік

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано у відповідності з планом наукових досліджень Харківської медичної академії післядипломної освіти за темою: “Соціальні, психологічні, біологічні фактори в етіології і патогенезі, корекції та профілактиці порушень сексуального здоров'я” (№ державної реєстрації - 0195U020613).

Мета дослідження. Розробити на основі системного підходу, з урахуванням біоритмологічних, соматичних, соціальних та психологічних факторів, закономірності розвитку сексуальної дисгармонії подружньої пари при шизофренії у чоловіка і розробити систему її сімейної корекції та реабілітації.

Завдання дослідження.

Вивчити клініко-епідеміологічну структуру і психопатологічні особливості шизофренії за період в один одинадцятирічний сонячний цикл.

Вивчити біоритмологічний статус кожного з партнерів і ступінь його невідповідності в подружній парі із сексуальною дисгармонією.

Встановити залежність ініціальних проявів і загострень шизофренії в залежності від циркануальних і циркадіанних ритмів.

Встановити відмінні риси особистості кожного з партнерів та їх реакцію на сексуальну дисгармонію.

Встановити причини, розкрити механізми, визначити клінічні варіанти сімейної дисгармонії подружньої пари при досліджуваній патології у чоловіка і їх диференціально-діагностичні критерії.

Вивчити соматопсихосексуальний розвиток подружньої пари, стан її сексуального здоров'я та сексуальну комунікацію при даній патології у чоловіка.

Встановити функції сім'ї та варіанти подружньої дезадаптації при досліджуваній патології у чоловіка.

На підставі аналізу показань геліогеофізичних характеристик і з урахуванням соматогенних, біоритмологічних, соціогенних, психогенних і негативних соціально-психологічних причин розробити систему сімейної корекції та реабілітації і оцінити її ефективність у даного контингенту подружніх пар.

Об'єкт дослідження - порушення сексуального здоров'я подружжя і функціонування сім'ї при шизофренії у чоловіків.

Предмет дослідження - причини, механізми розвитку та психокорекція порушення сексуального здоров'я подружжя, функціонування сім'ї та різних форм подружньої дезадаптації при шизофренії у чоловіків.

Методи дослідження - клініко-психопатологічні методи обстеження подружжя та їхніх дітей; системно-структурний аналіз сексуального здоров'я подружжя і функціонування сім'ї; психодіагностичні методи вивчення відмінностей особистості і міжособистісних стосунків подружжя та їхніх дітей; методи математичної статистики.

Наукова новизна отриманих результатів. Вперше проведене клініко-епідеміологічне обстеження хворих шизофренією в одному із регіонів України за одинадцятирічний сонячний цикл.

Вивчені особливості геліогеофізичних факторів і циркадіанних ритмів, які зумовлюють сезонність клінічних проявів захворювання у хворих і циркадіанні ритми у їхніх дружин.

Вперше проведене співставлення геліогеофізичних факторів з даними, які характеризують маніфестацію і загострення шизофренічного процесу.

На прикладі шизофренії показано, що організм, як система, при психотичному захворюванні або загостренні патологічного процесу, потрапляє під вплив зовнішніх факторів, що зумовлює формування механізмів адаптації і компенсації.

Встановлена роль десинхронізації біоритмів, що визначають коливання сексуальної функції у чоловіків і генезу сексуальної дисгармонії подружньої пари та вірогідна більша частота виникнення порушень сексуального здоров'я у подружжя з різними біоритмологічними типами.

Виявлено зв'язок особистісних особливостей і, зокрема, типу реагування на хворобу та сексуальну дисгармонію з біоритмологічним статусом пацієнтів.

Також виявлено закономірності розвитку сексуальної дисгармонії подружньої пари при шизофренії у чоловіка, специфіку динамічних змін дисгармонії в залежності від сезонності прояву або загострення цього захворювання і стану біоритмів в обох партнерів.

Встановлене значення біоритмологічних, соматогенних, психогенних, соціогенних і негативних соціально-психологічних факторів у генезі порушення сексуального здоров'я при шизофренії у чоловіків, що дає можливість розробити систему його комплексної і диференційованої психотерапевтичної сімейної корекції і реабілітації.

Вперше отримані оригінальні дані про стан циркадіанних ритмів і їх роль у процедурі лікування шизофренії у чоловіків із порушеннями статевого потягу і реабілітації подружньої сексуальної гармонії.

Практичне значення отриманих результатів. Отримані результати клініко-епідеміологічного дослідження дозволили за допомогою системного підходу оптимізувати планування лікувально-профілактичних і реабілітаційних заходів у хворих на шизофренію, медичну технологію їх реалізації, розроблення та реалізацію різноманітних форм сексологічної допомоги. Дані про біоритмологічний статус подружжя і про вплив геліогеофізичних факторів на ініціацію клінічних проявів шизофренії у чоловіків і при цьому розладів статевого потягу, а також дані про виникнення і перебіг сексуальної дисгармонії у подружньої пари визначають новий реальний медико-профілактичний підхід до їх діагностики, корекції і реабілітації. Запропонована комплексна система патогенетичної корекції порушення сексуального здоров'я чоловіків з урахуванням циркадіанних ритмів сприяє більш високій якості лікування та реабілітації основного захворювання чоловіка, а також відновленню сімейної гармонії подружньої пари.

Особистий внесок здобувача. Планування і всі дослідження виконані автором. За період з 1988 по 1998 роки особисто автором у межах клініко-епідеміологічного дослідження проаналізовані історії хвороби 11806 хворих на шизофренію чоловіків. Проведено комплексне клінічне, клініко- і експериментально-психологічне, соціологічне обстеження 317 подружніх пар із сексуальною дисгармонією, у яких чоловіки хворіли на шизофренію. Пацієнтам, які перебували під спостереженням, особисто автором надано як діагностичну, так і лікувальну допомогу і проведено психотерапевтичну корекцію сексуальної дисгармонії подружжя.

Статистичне опрацювання і наукову інтерпретацію усіх отриманих даних виконано особисто автором.

Апробація роботи і впровадження результатів у практику. Матеріали дисертації повідомлені на засіданні секції сексопатологів Харківського науково-медичного товариства (1999); на засіданні Полтавського науково-практичного товариства психіатрів, наркологів (м. Полтава, 1999); на пленумі правління товариства неврологів, психіатрів та наркологів (м. Луганськ, 2000); на науково-практичній конференції "Платоновські читання" (м. Харків, 2000); на Всеукраїнській науково-практичній конференції психіатрів з міжнародною участю "Реабілітація і подолання стигматизації в психіатрії" (м. Львів, 2001); на Пленумі науково-практичного товариства неврологів, психіатрів та наркологів України, присвяченому 10-й річниці незалежності України, Всесвітньому року охорони здоров'я-2001 (м. Тернопіль, 2001); на науково-практичній конференції "Реабілітація хворих на психічні захворювання", присвяченій 75-річчю з дня народження проф. А.Т. Філатова (м. Харків, 2001); на Міжнародній науково-практичній конференції "Актуальні проблеми соціальної і судової психіатрії та наркології" (м. Київ, 2001); на науково-практичній конференції "Актуальные проблемы сексологии и медицинской психологии" (м. Харків, 2002); на 2-му національному конгресі неврологів, психіатрів та наркологів України з міжнародною участю "Психоневрологія XXI століття" (Харків, 2002); на науково-практичній конференції сексопатологів та андрологів України "Актуальні питання сексології і андрології" (м. Київ, 2002), на Міжнародній науково-практичній конференції "Біопсихосоціальна модель як нова парадигма (концептуальний напрямок) розвитку психіатрії в Україні" (АР Крим, м.Сімеїз, 2002). Результати проведених досліджень у вигляді методичних рекомендацій - "Сексуальна дисгармонія подружньої пари при шизофренії у чоловіка та її психотерапевтична корекція" - впроваджені в клінічну практику та використовуються в обласних та міських психіатричних лікарнях і диспансерах Полтавської, Харківської, Дніпропетровської, Вінницької, Чернівецької, Кримської, Одеської, Донецької, Київської областей України та в НДІ психіатрії Києва та Харкова. Матеріали дисертації використані в навчально-методичному посібнику "Механізми розвитку, клініка та діагностика розладів сексуального здоров'я при шизофренії у чоловіка з урахуванням біоритмологічного статусу", які використовуються в лекціях та на практичних заняттях при вивченні студентами та курсантами розділу сексології та сексопатології на кафедрах психіатрії, сексології та медичної психології і урології в Полтавській медичній стоматологічній академії, в Харківській медичній академії післядипломної освіти, Дніпропетровській державній медичній академії, Буковинській державній медичній академії та в державних Кримському, Одеському, Донецькому, Вінницькому медичних університетах і Київському медичному інституті Української асоціації народної медицини.

Результати досліджень впроваджені в лікувальну практику Полтавського психоневрологічного диспансеру, у роботу чоловічих відділень Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні, а також у навчальний процес на кафедрах психіатрії та урології Української медичної стоматологічної академії і на кафедрі медичної сексології і медичної психології Харківської медичної академії післядипломної освіти.

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 34 друкованих роботи, серед них: одна монографія, один навчально-методичний посібник та методичні рекомендації для практичних лікарів. 25 статей надруковано в фахових журналах, одна в співавторстві.

Обсяг і структура роботи. Дисертація викладена на 357 сторінках машинописного тексту, із яких основний текст складає 299 сторінок, містить 27 таблиць і 7 малюнків. Робота складається з вступу, огляду літератури, семи основних глав, заключення, висновків, списку використаної літератури з 599 найменувань, із них - 195 зарубіжних.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. У відповідності з завданнями та характером дослідження проведено комплексне обстеження і вивчення 317 хворих на шизофренію у стаціонарі, а також вивчення 5308 хворих на шизофренію за архівними матеріалами Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні. Для аналізу використано клініко-епідеміологічний метод. Контрольну групу склали 25 подружніх пар, в родинах яких чоловік хворів на шизофренію, але сексуальної дисгармонії не спостерігалося. Ідентифікацію клінічних станів для архівних матеріалів проводили у відповідності з діагностичними критеріями згідно з розділом 5 Міжнародної статистичної класифікації хвороб, травм та причин смерті 9-го перегляду, адаптованого для використання у колишньому СРСР, та класифікацією психічних і поведінкових розладів (МКХ-10) при вивченні та аналізі власних спостережень.

Із 5308 хворих виділено 8 груп чоловіків, які поступили на стаціонарне лікування з приводу шизофренії - усього 11806 разів за період з 1988 по 1998 роки. У 2539 (47,83%) з них в родинах мала місце сексуальна дисгармонія.

Для вивчення їх історій хвороби розроблена спеціальна програма. У ній передбачені як загальні відомості про хворих (стать, вік, місце проживання), так і дані про нозологічний діагноз, первинне або повторне надходження в стаціонар, приблизний час прояву першої ознаки захворювання, а також дата госпіталізації і кількість проведених ліжко-днів.

За дату дебюту захворювання або загострення хвороби бралася поява перших найменших ознак клінічних проявів, а саме: виникнення головного болю, погіршення сну, зміна настрою або ставлення до оточуючого середовища та інші симптоми хвороби. При цьому завжди враховувалися як скарги самого хворого, так і відомості, які були отримані від родичів або інших осіб, які постійно перебували з хворими.

Середній вік хворих (сумарно по всіх групах) - 55 років (від 16 до 80 років), тривалість захворювання - 5,1 року (від 1 тижня до 48 років). Середня кількість госпіталізацій склала 2,6 (від 1 до 37).

Матеріал роботи розподілився таким чином: із простою формою шизофренії було 133 (2,51%) хворих, із гебефренічною - 29 (0,55%), із кататонічною формою - 33 (0,62%), із параноїдною - 4763 (89,73%), з шизоафективною - 48 (0,90%), з неврозоподібною - 121 (2,28%), із психопатоподібною - 85 (1,60%) та з іпохондричною - 96 (1,81%) осіб.

Першу групу склали 133 хворих, які страждали простою формою шизофренії і поступали до стаціонару 295 разів. Їх середній вік - 39 років (від 16 до 69 років). Кількість госпіталізацій - у середньому 7 (від 1 до 25).

Другу групу хворих склали 29 чоловік. Вони страждали гебефренічною формою шизофренії. Ці хворі в цілому склали 64 надходження в стаціонар. Середній вік даної групи - 26 років (від 16 до 42). Кількість госпіталізацій - у середньому 3 (від 1 до 15).

До третьої групи увійшло 33 хворих, які страждали на кататонічну форму шизофренії. В загальній кількості вони були госпіталізовані 74 рази. Середній вік хворих - 34 роки (від 20 до 50 років). Кількість госпіталізацій - у середньому 5 (від 1 до 19).

До четвертої групи увійшли 4763 пацієнти із параноїдною шизофренією, які склали 10595 надходжень до стаціонару. Середній вік хворих цієї групи 41 рік (від 16 до 65 років). Середня кількість госпіталізацій - 6 (від 1 до 37).

До п'ятої групи увійшли 48 хворих на шизоафективну форму шизофренії. Вони дали в цілому 108 госпіталізацій. Середній вік хворих цієї групи 41 рік (від 17 до 62 років). Середня кількість госпіталізацій - 3 (від 1 до 7).

Шосту групу склав 121 пацієнт, який страждав неврозоподібною формою шизофренії і дав 268 надходжень у стаціонар. Середній вік хворих цієї групи 38 років (від 17 до 60 років). Середня кількість госпіталізацій - 7 (від 1 до 35).

До сьомої групи увійшло 85 хворих із психопатоподібною формою шизофренії. Вони дали в цілому 190 госпіталізацій. Середній вік хворих цієї групи 43 роки (від 18 до 59 років). Середня кількість госпіталізацій - 4 (від 1 до 19).

Восьму групу склали 96 чоловіків, які страждали іпохондричною формою шизофренії і дали 212 надходжень до стаціонару. Середній вік хворих 47 років (від 41 до 79 років). Кількість госпіталізацій - у середньому 2 (від 1 до 24).

Діагностика різноманітних форм шизофренії відповідала тим діагностичним критеріям, які виділялися при описанні цих психозів вітчизняними авторами (В.А. Гіляровський, 1938; А.В. Снєжнєвський, 1969; С.Г. Жислін, 1965 та ін.). Аналіз матеріалу базувався на констатації гостроти процесу. Основні параметри стосувалися відомостей про початок, тривалість епізодів та циклів. Під циклом ми розуміємо тривалість епізоду плюс перерва між двома епізодами. Досліджували, як розподіляється кількість епізодів і циклів в рамках різних форм шизофренії. Вивчалося до 10 епізодів, тому що після 6-7, за даними літератури, продуктивна симптоматика виснажується.

Аспекти проблеми, пов'язані з лікарняною статистикою шизофренії, були вивчені за частотою госпіталізацій хворих до стаціонару та за тривалістю перебування їх на лікарняному ліжку. Порівняльний аналіз проводився за окремими клінічними формами шизофренії та окремо для вперше захворілих та повторних хворих.

Відомості про кількість населення в області по роках, для обчислення екстенсивних та інтенсивних показників, отримані з ЦСУ. Для порівняння та наочності показники первинної і повторної госпіталізації хворих на шизофренію порівнювались із загальною кількістю хворих психозами вперше і повторно госпіталізованих за досліджувані роки.

Ми спробували оцінити системну організацію симптомів шизофренії в гострому періоді захворювання як реакцію-відповідь на зовнішні природні фактори. З цією метою проведено клінічне обстеження 317 осіб із різноманітними формами шизофренії за класифікацією МКБ-10 (із злоякісною шизофренією (F20) - 220 чоловік, із шизоафективними розладами (F25) - 37 та з шизотиповими розладами (F21) - 60 хворих), в родинах яких мала місце сексуальна дисгармонія.

Для зручності вивчення клінічної групи хворих розроблена спеціальна облікова "Анкета для вивчення хворих на шизофренію", до якої входили паспортні дані, детальні загальні анамнестичні відомості, які включають: спадкоємність, розвиток у ранньому дитинстві, шкільний період, статевий розвиток, трудову діяльність, риси характеру та темпераменту до хвороби; стан хворого під час обстеження - соматичний, неврологічний та психічний.

Відповідно до "Анкети" була розроблена спеціальна система бесід, яка дозволяє одержати всебічну інформацію про досліджувану особистість, виразність її рис. Бесіди проводилися особисто з кожним хворим цілком індивідуально. Під час бесід обов'язково висвітлювалися всі питання, необхідні для складання розгорнутої психологічної характеристики обстежених. Остаточно фрагмент про особистість хворого в "Анкеті" заповнювався лише після повного і всебічного вивчення психологічного преморбіду його та одержання вичерпних відомостей. Інформацію в основному ми одержували як при розмові з обстежуваним особисто, так і від інших осіб, які добре знали хворих і були здатні повідомити про особливості їхньої діяльності та поведінки в різноманітних умовах (члени родини, товариші по роботі та ін.). Основна робота з психологічного дослідження проводилася в постморбідний період - період перед виписуванням хворого із стаціонару. Інформацію одержували як у процесі спонтанної розповіді досліджуваного про себе, своє життя і діяльність, про вираження тих або інших рис у різноманітних випадках, так і при спеціально спрямованій розмові, яка включала ряд запитань і тем для встановлення виразності тієї або іншої конкретної риси.

Одержання та оцінка загальних даних про особистість (стать, вік, освіту, соціальний стан, умови праці, стан здоров'я, ставлення до свого здоров'я і т.д.) не викликали труднощів, і заповнення цієї частини "Анкети" здійснювалося шляхом прямого опитування.

Дуже детально вивчався сімейний стан хворого та взаємостосунки його з членами родини.

Сімейно-побутові ситуації, як правило, сприяли дуже чіткому проявленню деяких рис характеру. Для більш глибокого розуміння здоров'я родини нами вивчена типологія її у 317 сімейних пар, де чоловіки хворіли на шизофренію. Аналізували риси характеру батьків у цих сім'ях, а також вивчили 88 сімей, в яких виховувалося 107 дітей у віці від 7 до 12 років. Детально вивчався у цих дітей найближчий та віддалений періоди їхнього розвитку.

Для клінічної діагностики був використаний аналіз як відомостей, отриманих раніше (за даними "Анкети"), так і психопатологічної картини. Застосовувалися такі експериментальні методики: відтворення 10 слів, рахування за Крепеліним, відшукування чисел (таблиця Шульте), методики класифікації предметів, виключення зайвого, розуміння переносного значення прислів'їв. Експериментально-психологічні дослідження, проведені в гострому періоді хвороби, виявили, що хворі важко включаються в роботу внаслідок тяжкості галюцинаторно-маячних переживань, завантаженості, депресії, у зв'язку з чим оцінка стану інтелектуально-мнестичних функцій була складною. Тому дані про стан пам'яті та інтелекту більшості хворих досліджувалися після того, як психотична симптоматика в значній мірі редукувалась, а також у стані одужання і ремісії.

З погляду на важливу роль особистісної специфічності та міжособистісних стосунків у розвитку сексуальної дисгармонії проводили експериментально-психологічні дослідження за допомогою методик MMPI, Айзенка, 16-факторного опитувальника Кеттела та опитувальника Т. Лірі. За методикою С.С. Лібіха (1979) вивчали психосексуальні типи чоловіків і жінок та ступінь їх відповідності у подружжя. Типи сексуальної мотивації визначали за Г.С. Васильченком (1983).

Сексологічні дослідження, які проводилися, були спрямовані на встановлення тривалості сімейного життя, міцності сімейних стосунків, рівня освіти подружжя, кількості дітей, вивчення сімейного середовища, соціальних зв'язків подружньої пари, їхні взаємостосунки з колективом товаришів по службі та взаємозв'язку цих характеристик з перебігом основного захворювання чоловіків та сексуальної дисгармонії подружньої пари.

До спеціального розділу анкети вносились детальна інформація про соматичні дані та показники дослідження неврологічного статусу з повною характеристикою вегетативної нервової системи. При необхідності проводилися консультативні обстеження різними фахівцями: хірургом, окулістом, отоларингологом та ін.

Вивчення хворих з ендогенними психозами не може бути повним без урахування біологічних ритмів організму. В нинішній час багато авторів (Ф.І. Іванов, 1981; T. A. Wehr, A. Wirz-Justice, 1982, і ін.) розглядають ендогенну патологію як прояв розладів ендогенних циркадіанних ритмів і припускають, що вони протікають не одночасно з зовнішніми періодичними ритмами. В працях Б.С. Алякринського (1975, 1981), О.Я. Фактурович (1985), С.І. Степанової (1986) наголошено, що зсув фази ритму "сон-пильнування" неминуче призводить до розвитку десинхронозу - хворобливого стану, зумовленого різкою неузгодженістю добових або циркадіанних ритмів.

Виходячи з цих передумов, у 317 хворих та їх дружин ми дослідили деякі циркадіанні ритми: добові показники систолічного та діастолічного АТ, частоту пульсу та температуру тіла. Хворі чоловіки розподілилися так: із злоякісною шизофренією (F20) було 220 чоловік. З них у 194 - діагностовано параноїдну форму, у 18 - просту та у 8 - кататонічну. Шизоафективні розлади (F25) вивчалися у 37 хворих. При цьому з афективною біполярною шизофренією з переважанням манії було 7 осіб, з переважанням депресії - 11. Монополярні напади з депресивно-параноїдною симптоматикою діагностовано у 19 хворих. 60 хворих було із шизотиповими розладами (F21). При цьому у 24 відзначалася неврозоподібна симптоматика, у 17 - психопатоподібна, та у 19 - іпохондрична.

Добові ритми показників систолічного та діастолічного АТ, частоти пульсу і температури тіла вивчалися шляхом реєстрації протягом 6 діб через кожні 3 години (крім 24 і 3 годин ночі).

Вивчення механізмів розвитку сексуальної дисгармонії подружніх пар проводили з урахуванням багатомірності забезпечення сексуальної функції та її парного характеру за методом системно-структурного аналізу (В.В. Кришталь, Н.К. Агішева, 1985), з урахуванням біоритмологічного статусу подружніх пар. Тип статевої конституції чоловіків визначали за векторною шкалою (Г.С. Васильченко, 1977), тип статевої конституції жінок - за шкалою І.Л. Ботнєвої. Стан сексуальної функції хворих та їхніх дружин вивчали за допомогою опитувальників "Сексуальна функція чоловіків" (СФЧ) та "Сексуальна функція жінок" (СФЖ).

З метою більш глибокого вивчення сексуального здоров'я сімейної пари, у якій чоловік страждав на шизофренію, за спеціально розробленою анкетою ми вивчили такі критерії: сомато-сексуальний розвиток, психосексуальний розвиток, асинхронії статевого розвитку, статеворольова поведінка, психосексуальна орієнтація, обізнаність у питаннях сексу, оцінка своїх сексуальних проявів, тип сексуальної мотивації, мотивація статевого акта, тип статевої конституції, платонічне лібідо, типи порушень сексуальної адаптації, типи сексуальної культури, психосексуальна незадоволеність, сексуальні фантазії, сексуальні відчуття, почуття подружжя один до одного, ерекція, сім'явиверження, оргазм, статева активність, бажання статевого акта, ступінь сексуальної привабливості партнера, ступінь відповідності сексуально-еротичної поведінки подружжя, проведення попереднього періоду, техніка та пози при статевому акті, активність партнера.

Комплексна терапія була проведена 317 хворим, у яких вивчалися циркадіанні ритми. Програма лікування передбачала два напрямки: вплив нейролептиків на ведучий циркадіанний ритм, регулюючий “сон-пильнування”, та організацію інших (провідних) циркадіанних ритмів загальнотерапевтичними методами. Ми намагалися вплинути на десинхроноз та відновити взаємну синхронізацію циркадіанних ритмів. При цьому виходили з передумов, що для ендогенних психозів характерне зрушення сну на більш ранні години та зсув фаз циркадіанних ритмів на декілька годин вперед.

Загальнотерапевтичні заходи насамперед були спрямовані на врівноваження розрегульованих функціональних систем. Так як при усіх ендогенних психозах порушуються метаболічні процеси та має місце інтоксикація, застосовувалася дезінтоксикація: унітіол, тіосульфат натрію, гемодез, поліглюкін, реополіглюкін та ін. При виборі нейролептика враховувалась його стимулююча або седативна дія.

Психотерапевтичну корекцію сексуальної дисгармонії подружньої пари, зумовлену дисфункцією у чоловіка, який страждає на шизофренію, адресували до трьох підсистем особистості: інтраіндивідної, інтеріндивідної та метаіндивідної і проводили її в трьох відповідних напрямках. Перший - корекція характерологічних особливостей подружньої пари, другий - корекція їх міжособистісних стосунків і третій - нормалізація процесу персоналізації.

У відповідності з завданнями дослідження була проведена відповідна статистична обробка та аналіз отриманих результатів. Багатобічність та розмаїтість інформації, великий її обсяг та необхідність розгляду її з декількох боків створювали труднощі для безмашинного аналізу. Тому була застосована машинна обробка отриманих результатів за спеціальною програмою на Turbo-Pascal (співавт. В.І. Ерьомін) за допомогою персональної ЕОМ IBM PC/AT.

Усі показники, отримані в ході дослідження циркадіанних ритмів організму, опрацьовувалися методом варіаційної статистики з визначенням середньої арифметичної (х) та їхніх стандартних помилок (Sх), а також статистичної значимості їх розбіжностей по t-критерію Стьюдента.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

Лікарняна статистика продовжує залишатися важливим джерелом інформації про стан здоров'я населення при клініко-епідеміологічному дослідженні різноманітних груп хворих.

При розгляді динаміки первинно госпіталізованих чоловіків, хворих на шизофренію, виявлене зростання показників вперше захворілих у 1,05 раза. Показник повторної госпіталізації хворих на шизофренію за досліджувані роки, навпаки, дещо знизився, а точніше у 1,22 раза, що приховує справжній, тобто первинний ріст шизофренії.

Розглядаючи сезонність клінічних проявів у хворих на шизофренію, нами відзначено, що з усіх госпіталізацій за досліджувані роки хворих у зимові місяці було 19,90%, у весняні - 29,92%, у літні - 22,76% і в осінні - 27,42%. Ці дані свідчать про перевагу весняно-осінньої госпіталізації (57,34%) над зимово-літньою (42,66%).

Для більш глибокого розуміння впливу сезонності на госпіталізацію хворих шизофренією ми розподілили їх за місяцями поступання. Відзначено, що найбільша кількість проявів шизофренії припадає на березень-травень. Друга, дещо менша за розміром хвиля надходжень, припадає на жовтень-листопад.

Отже, дані про частоту виникнення і загострення шизофренії за тривалий час по одному регіону показали, що це складний психобіологічний процес. Захворювання частіше виникає в молодому та середньому віці. Початку або рецидивам захворювання властива сезонність. Отримані дані свідчать про наявність зв'язку в хворих шизофренією з циркануальними або навколорічними ритмами, які зумовлюють клінічні прояви цих станів, а, відповідно, і найбільшу кількість надходжень даної категорії хворих на стаціонарне лікування в той чи інший період року. Ці дані свідчать про залежність маніфестації шизофренії від змін геліогеофізичних чинників, які зумовлюють “вмикання” та “вимикання” патогенетичних механізмів при цих станах, що і виражається у визначеній сезонності госпіталізацій.

Проаналізувавши перебування таких хворих у стаціонарі, було відзначено, що вони 3-4, а то і 6 місяців на рік перебувають у лікарні. Має місце тенденція до збільшення кількості ліжко-днів перебування хворого на стаціонарному лікуванні. Так, з 1988 по 1998 роки вона у середньому збільшилася в 1,19 рази, що можна, на нашу думку, пояснити важкими економічними умовами в країні. При виписуванні зі стаціонару за досліджувані роки одужання і значне поліпшення наступило лише в 0,37% хворих, поліпшення - у 98,20% і виписані без змін - 1,38% пацієнтів.

Характеристика цих станів не була б повною без урахування циркадіанних ритмів організму. Проведені дослідження показали, що серед хворих на шизофренію кількість ранкових типів працездатності (“жайворонків”), недиференційованих типів (“аритміків”) і вечірнього типу (“сов”) практично таке ж, як і серед загальної популяції (І.Ю. Борисова, 1983; Ф.І. Комаров, 1989).

У той же час серед їхніх дружин у співвідношенні між типами працездатності, в порівнянні з загальною популяцією, є розбіжності. Так, “жайворонків” було майже в 2 рази менше ніж серед загальної популяції (27,52% у порівнянні з 50,00%), “аритміків” - у 1,6 раза менше (18,34% проти 30,00%), а “сов” - у 3,6 раза більше (54,14% у порівнянні з 15,00%). Звертає на себе увагу той факт, що не завжди суб'єктивна оцінка хворими свого біоритмологічного статусу, що визначалася за адаптованою анкетою Естберга, збігається з об'єктивними даними, отриманими при дослідженні циркадіанних ритмів організму.

Аналіз усіх показників циркадіанного ритму в різних біоритмологічних групах показав, що параметри пульсу і температури, а також середні і максимальні значення частоти дихання підвищуються в досліджуваних хворих усіх біоритмологічних типів у порівнянні з контрольною групою осіб. Інші параметри частоти дихання, систолічного і діастолічного АТ досліджуваних хворих наближаються до показників норми.

У хворих основних груп параметри фізіологічних функцій організму в більшій мірі, ніж у контрольних осіб, відрізняються між собою в різних біоритмологічних групах. Виняток становлять “жайворонки” і “аритміки”, між якими немає істотних розходжень за жодним параметром. У хворих осіб - “сов” значно вищі усі параметри температури, пульсу, частоти дихання, і при цьому достовірні розбіжності є за параметрами пульсу і частоти дихання. У той же час показники систолічного АТ не відрізняються від таких у “жайворонків” і “аритміків”, а діастолічного АТ - знижені в порівнянні з останніми. Отже, наведені дані про частоту виникнення або загострення шизофренії показали, що це складний фізіологічний процес, який потрібно знати і враховувати при аналізі причин і чинників у етіопатогенетичних механізмах розвитку шизофренії. Тому лікувально-профілактичні і психотерапевтичні заходи хворим на шизофренію доцільно проводити в лютому-березні, вересні-жовтні.

У досліджуваних хворих у порівнянні з контрольною групою відзначається порушення циркадіанних ритмів: у “жайворонків” і “аритміків” - в бік підвищення параметрів усіх фізіологічних функцій, у “сов” - в бік підвищення параметрів температури, частоти пульсу і дихання та зниження систолічного і діастолічного АТ. У досліджуваних хворих більш виражені розбіжності між показниками циркадіанного ритму “жайворонків” і “сов” в бік підвищення в останніх параметрів температури, частоти пульсу, дихання і зниження діастолічного АТ.

Наведені дані свідчать про те, що в осіб основних груп у порівнянні з контрольними має місце десинхронізація фізіологічних функцій, яка, у свою чергу, в більшій мірі виражена у представників вечірнього типу.

При вивченні даних про загальний фізичний і психічний розвиток (до моменту захворювання чоловіка на шизофренію) виявилося, що будь-яких специфічних порушень у розвитку партнерів, які могли б послабити сексуальну функцію і призвести, як наслідок, до сексуальної дисгармонії і порушення сімейної гармонії, встановлено не було.

Дані про соматосексуальний і психосексуальний розвиток подружжя показали, що як у чоловіків, так і в жінок найчастіше мали місце поєднані асинхронії, зумовлені як психогенними, так і соціогенними факторами.

Результати вивчення преморбідних особливостей обстежених подружніх пар показали, що у всіх клінічних групах у чоловіків найчастіше мали місце астенічні і тривожно-недовірливі риси, а в їхніх дружин часто зустрічався істероїдний характер, особливо в другій і третій групах. На момент обстеження психічного стану хворих чоловіків (стан ремісії) і їх дружин у більшості випадків відзначалися скарги загальноневротичного характеру. Основну увагу при цьому вони звертали на головний біль в ділянці лоба, тімені, скронь і потилиці у вигляді відчуття стиснення або пульсації. У деяких випадках хворі відчували затруднення при описанні головного болю, не могли його точно локалізувати. Деякі з них відзначали різноманітну за інтенсивністю важкість у голові, відчуття “несвіжості”. Головний біль турбував найчастіше при хвилюванні, втомі, переміні погоди. Частота їх варіювала від щоденних до декількох разів на місяць. Іноді з'являлося запаморочення, шум, дзвін у голові, вухах. Підвищена дратівливість була майже в усіх хворих, менша - у їх дружин. У всіх пацієнтів відзначалися емоційно-афективні розлади коливання настрою, у деяких випадках - у вигляді пригнічення. Часто їх турбувало відчуття образи, розгубленості, страху. Хворі скаржилися на зниження працездатності та інтересу до оточуючого середовища, притуплення уваги. Багатьох із них турбувало відчуття втоми, виснаження, слабкість. Переважна більшість хворих скаржилася на порушення сну різного ступеня виразності. Майже у всіх обстежених спостерігалися різноманітні вегетативно-вісцеральні симптоми, розлади функції дихання, шлунково-кишкового тракту та ін.

Крім загальноклінічних симптомів, відзначалися й інші, які дозволили нам у преморбідному періоді у чоловіків і з анамнезу життя їх дружин виділити п'ять провідних синдромів. Так, один із синдромів - астено-іпохондричний, неврастенічний, тривожно-недовірливий, істеричний або астено-депресивний - відзначався у 68,18% чоловіків і 76,82% жінок першої обстеженої групи, а в другій і третій групах один із цих синдромів мав місце у 100,00% випадків як серед чоловіків, так і серед жінок.

Аналіз циркадіанних ритмів досліджуваних подружніх пар у порівнянні з контрольною групою показав, що в цих групах мала місце десинхронізація фізіологічних функцій, яка виявлялася розбіжністю акрофаз і батифаз окремих показників, а також появою інверсії ритму. Отримані дані свідчать, що в осіб вечірнього типу десинхроноз більш виражений, ніж у представників ранкового і недиференційованого типів. Особи недиференційованого типу займають проміжне місце, наближаючись за своїми показниками до пацієнтів ранкового типу. Найбільше між собою за параметрами циркадіанного ритму різняться особи ранкового і вечірнього типів. У той же час аналіз параметрів фізіологічних функцій у здорових осіб показав, що в нормі ці параметри в представників різних біоритмологічних типів мало відрізняються між собою.

Порівнюючи біоритмологічні типи обстежених подружніх пар, де мала місце сексуальна дисгармонія, із контрольною групою подружніх пар, де цієї патології не виявлено, ми встановили, що в значній мірі співпали типи працездатності партнерів, прямо протилежні за фізіологічними параметрами один до одного. Так, дружина-“жайворонок”, чоловік-“сова” відзначені в 9,17% або дружина-“сова”, чоловік-“жайворонок” - у 32,11%. Чоловік-“аритмік” і дружина -“сова” - у 21,10% і т.д. У той же час в контрольній групі, де сексуальна дисгармонія відсутня, таких сполучень крайніх типів працездатності не виявлено. А це дає право стверджувати, що в сім'ях, де не співпадають основні параметри біоритмологічного статусу, психотерапевтичну корекцію подружжя слід проводити з урахуванням цієї розбіжності.

Вивчаючи гармонію сім'ї, не можна відійти від розгляду особливостей адаптивності і функціонування сім'ї, де є хворий на шизофренію. В нашій країні цьому важливому питанню взагалі приділяється ще недостатньо уваги, а роботи по “шизофреногенних сім'ях” практично відсутні. Аналізуючи 317 таких сімей (у порівнянні з 25 контрольними), ми враховували всі їхні характеристики: медичні (соматогенні, психогенні), соціальні, психологічні, соціально-психологічні. При цьому встановлено, що в основній групі переважала авторитарна сім'я (74,76%), а у контрольній групі всі сім'ї були демократичними. У контрольній групі вони були соціально-інтегрованими і, у переважній більшості (84,62%), екстравертованими, а в основній - значну кількість (61,20%) складали інтравертовані сім'ї, а соціально-інтегровані відсутні. Крім того, радикальне розходження спостерігалося щодо адаптивності сімей. Так, у контрольній групі всі сім'ї були гармонійними, у той же час у основній - всі вони були патологічними - дезадаптивними і, насамперед, за рахунок соціальних (61,83%) і алкогольних (34,39%) родин.

У функцію сім'ї входять, як відомо, емоційні взаємостосунки, сексуально-еротична сфера, господарсько-побутова діяльність, репродуктивна функція, проведення дозвілля і т.д. Порушення кожної із них, а тим більше декількох, спричиняє дезадаптацію членів сім'ї і може призводити до розладу психічного здоров'я, виступаючи в якості психотравми. Особливо важливий для благополучного психічного розвитку дитини сприятливий психологічний клімат у сім'ї, який неможливий без тісного емоційного контакту з батьками. Вивчивши батьків у “шизофреногенних сім'ях”, де батько хворів на шизофренію, нами встановлено, що для них характерні такі риси: ворожість, надтривожність, холодність, стриманість, пасивність, прагнення до командування, садизм стосовно дітей, владність, замкнутість, дезінтегрованість стосунків, жорсткість розподілу ролей, тривожність, відсутність товариськості, емоційна холодність, педантичність, низька участь у суспільних заходах, непослідовність і суперечливість. Нами відзначено, що в більшості випадків (65,91%) це були батьки, які пред'являють нереальні вимоги до дружин, і в боротьбі з ними вони прагнуть створити коаліцію з дітьми.

У той же час у поведінці матерів були характерні: непевність, поверховість, ригідність, прагнення до домінування, надтривожність, стриманість, дбайливість, бажання весь час бути в сім'ї, залежність від чоловіка, гіперпротективне виховання дітей.

Отже, наведені дані свідчать про те, що сім'я, де є хворий на шизофренію, характеризується як замкнута мікрогрупа, членів якої відрізняють холодність, ригідність, дезінтегрованість стосунків. У такій сім'ї важливо встановити кількісне і якісне навантаження на родину, щоб спільними зусиллями (медиків і здорових членів сім'ї) проводити ефективну як сімейну психотерапію в цілому, так і окремими її методами.

Дослідивши психосоматичний розвиток дітей у найближчому та віддаленому періоді, які живуть в сім'ях, де батько хворіє на шизофренію, було встановлено, що у 91,59% випадків діти виявилися соматоневрологічно практично здоровими. У той же час при аналізі психічного стану дітей були виявлені акцентуації характеру різних типів і різного ступеня виразності. Так, у хлопчиків частіше відзначалися епілептоїдний (26,47%), шизоїдний (19,12%), психастенічний (16,18%), дещо рідше - сенситивний (13,23%), астеноневротичний (10,29%), істероїдний (8,82%) і в поодиноких випадках - гіпертимний (5,98%) типи акцентуації.

У дівчаток розподіл акцентуацій мало чим відрізнявся від хлопчиків. Так, найбільше було епілептоїдних (28,21%), шизоїдних (17,95%) і психастенічних (15,38%), далі йшли істероїдний (12,82%), сенситивний (12,82%) і астеноневротичний (10,26%) і лише у 2,56% випадків відзначався гіпертимний тип акцентуації.

Проведений анамнестичний аналіз дозволив виявити у досліджуваних дітей множинні хронічні психічні травми (конфлікти в сім'ї) і неправильне виховання усіх дітей. При цьому хлопчики більше страждали від порушення спілкування з однолітками, а дівчатка - від конфліктних взаємостосунків у сім'ї. Велику роль як у хлопчиків, так і в дівчаток відігравала також сексуальна психотравма.

Отже, наведені дані свідчать про те, що всі члени сім'ї, і особливо діти, потребують постійного проведення з ними різноманітних видів сімейної психотерапії.

Вивчивши особливості клініки шизофренії у обстежених хворих за досліджуваними окремими формами, нами відзначено, що будь-яких особливостей у перебігу захворювання не встановлено. Звертає на себе увагу лише той факт, що має місце клінічний патоморфоз. Так, у 80-і роки частіше зустрічалися гебефренічна і кататонічна форми, а у 90-і - параноїдна, шизоафективна та шизофренія з млявим перебігом. Прості форми залишилися приблизно на одному рівні. У хворих, як правило, не виникає будь-яких процесуально зумовлених розладів статевої поведінки.

У перверзіях, як і в групах осіб, які не хворіють на шизофренію, відзначений патоморфоз і частіше в бік жорсткості форм прояву сексуальних злочинів. Це, на наш погляд, пов'язано з мікросоціальним середовищем: неправильне виховання, демонстрація еротичних і порнографічних фільмів, продаж касет із сексуальними фільмами, вільний доступ до літератури із сексуальною тематикою, відсутність статевого виховання в школі, технікумі і навіть у вищому навчальному закладі. Мало приділяється уваги міжособистісним взаємостосункам у сім'ї, особливо там, де є хворий на шизофренію.

Варто підкреслити, що у хворих на шизофренію сексуальна поведінка часто порушена, але це не слід пов'язувати із самим захворюванням. Сексуальні розлади як самостійний синдром існують серед інших, психопатологічних синдромів, які поєднуються з ними. У багатьох хворих на шизофренію не виникає будь-яких процесуально зумовлених порушень статевої поведінки або сексуальних збочень. Проте, чітко просліджується загострення ендогенного процесу, статевих розладів і неузгодженості циркадіанних та циркануальних ритмів, що вказує на необхідність лікування таких хворих спільно психіатром і сексопатологом.

Вивчивши окремо критерії сексуального здоров'я сімейної пари, у якій чоловік страждає на шизофренію, ми встановили, що жодна з аналізованих груп (F20; F25: F21) не має будь-яких специфічних порушень, які можна було б пов'язати з тими або іншими проявами шизофренічного процесу, у відповідності з класифікацією МКБ-9 або МКБ-10, тому подальший аналіз сексуальних розладів проводили за встановленою провідною причиною розвитку подружньої сексуальної дисгармонії. При цьому в першу групу увійшло 54,89% подружніх пар, у яких сексуальна дисгармонія була зумовлена сексуальною дисфункцією у чоловіка, яка виникла внаслідок шизофренії. В другу групу ввійшло 30,60% подружніх пар, де сексуальна дисгармонія розвивалася в результаті недостатньої обізнаності одного або обох партнерів у питаннях психогігієни статевого життя. Третя група складалася з 14,51% подружніх пар, у яких дисгармонія була зумовлена низьким рівнем психологічної і соціально-психологічної адаптації подружжя. При аналізі цих груп хворих було встановлено, що у чоловіків найчастіше сексуальним порушенням було передчасне сім'явиверження (46,69%) і його сполучення з гіпоерекцією (34,70%). Останнє порушення було особливо характерне для третьої групи (43,48%). У першій і другій групах серед жінок найчастіше спостерігалася сексуальна гіпестезія та пов'язана з нею гіпооргазмія (48,28% і 54,64%) і навіть аноргазмія; і у третій групі найчастішим порушенням було сполучення алібідемії та аноргазмії (43,48%). Варто підкреслити, що у всіх досліджуваних чоловіків і жінок, крім зазначених сексуальних розладів, мала місце психосексуальна незадоволеність.