Використання інтерференц–струмів як стрес-протектора у комплексному лікуванні хворих на стабільну стенокардію

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ

МЕДИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ТА КУРОРТОЛОГІЇ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

ВИКОРИСТАННЯ ІНТЕРФЕРЕНЦ - СТРУМІВ ЯК СТРЕС-ПРОТЕКТОРА У КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ ХВОРИХ НА СТАБІЛЬНУ СТЕНОКАРДІЮ

Крокос Алла Альфредівна

Одеса - 2003

Анотація

Крокос А.А. Використання інтерференц - струмів як стрес-протектора у комплексному лікуванні хворих на стабільну стенокардію.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.33 - Курортологія та фізіотерапія. Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології. Одеса, 2003.

Дисертацію присвячено вивченню можливості підвищення ефективності комплексного лікування хворих на стабільну стенокардію ІІ-ІІІ функціонального класу через використання стреспротекторних можливостей інтерференцтерапії.

Виділено групу з високим потенційним ризиком розвитку стресогенних ушкоджень.

Хворим вказаної категорії поряд з базисним медикаментозним лікуванням було призначено курс інтерференцтерапії у різних варіантах локалізації чинника - на надпечінкову ділянку, трансцеребрально, та за комбінованим варіантом.

Доведено значну перевагу лікувального комплексу із застосуванням комбінованого варіанту призначення інтерференцтерапії, про що свідчить достовірне зростання толерантності до фізичного навантаження, зменшення кількості і тривалості безбольової ішемії міокарда та дози антиішемічної терапії на тлі підвищення активності досліджуваних елементів стрес-лімітуючої системи, обмеження надмірної адренергічної та прооксидантної активності крові, нормалізації співвідношення рівню перекисного окислення ліпідів та потенціалу загальної антиоксидантної активності, показників ліпідограми, зменшення прокоагулянтного потенціалу крові та ступеню аутоімунних реакцій.

Ключові слова: стабільна стенокардія, стресогенні ушкодження, стрес-протекція, інтерференцтерапія, стрес-лімітуюча система (СЛС), стрес-реалізуюча система (СРС).

Аннотация

Крокос А.А. Использование интерференц-токов как немедикаментозного стресс-протектора в комплексном лечении больных стабильной стенокардией.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.03 - Курортология и физиотерапия. Украинский научно-исследовательский институт медицинской реабилитации и курортологии. Одесса, 2003.

Диссертация посвящена разработке новых подходов в лечении больных стабильной стенокардией, основанных на включении в комплекс амбулаторной терапии, наряду с медикаментозными препаратами, курса процедур интерференцтерапии для протекции стрессогенных повреждений.

На основании исследования интегральных показателей стресс-лимитирующих и стресс-реализующих систем, из общего числа обследованных больных стабильной стенокардией ІІ-ІІІ ФК (160 человек) была выделена группа с достоверно сниженной антиоксидантной активностью крови, чрезмерной активностью прооксидантных и адренергических систем, нарушением соотношения ПОЛ к ОАА, достоверно более низким уровнем ТФН. Сформированная таким образом группа с потенциально более высоким риском развития стрессогенных повреждений (112 человек или 70%) стала предметом дальнейших исследований. Именно этим больным, которые в первую очередь нуждались в стресс-протекторной терапии, была после предварительного разделения на 4 новых группы - 3 основных и одну контрольную - назначена интерференцтерапия (на надпеченочную область - ІІ группа, трансцеребрально - ІІІ группа, в комбинированном варианте локализации воздействия - IV группа, І группа - контрольная, получала только медикаментозное лечение).

В ходе работы было изучено влияние интерференционных токов в зависимости от локализации воздействия на реакцию систем гомеостаза, отражающих характер стресс-реакции, другие биохимические, иммунологические показатели, клиническую картину заболевания, электрофизиологические, гемодинамические тесты, толерантность к физической нагрузке.

В результате проведенного исследования было показано, что комплексное лечение с применением курса интерференцтерапии (трансцеребрально, трансцеребрально и на область печени) повышает эффективность амбулаторного лечения больных стабильной стенокардией, которые наиболее уязвимы к стрессогенным воздействиям, достоверно улучшает толерантность к физической нагрузке, оказывает кардиопротекторное и антиатеросклеротическое действие, что позволяет снизить дозу принимаемой антиишемической терапии. Можно полагать, что изучаемые стресс-протекторные влияния интерференцтерапии реализовывались через ограничение активности стресс-реализующих (адренергических и прооксидантных) систем благодаря достигнутой активации интегральных систем антиоксидантной защиты и серотонинэргического потенциала.

Выявленные стресс-протекторные возможности интерференцтерапии доказывают целесообразность применения данного немедикаментозного воздействия наряду с медикаментозными средствами в лечении больных стабильной стенокардией как для повышения терапевтической эффективности, оптимизации лечебных подходов, так и с целью профилактики стресс-индуцируемых осложнений ИБС.

Ключевые слова: стабильная стенокардия, стрессогенные повреждения, стресс-лимитирующая система, стресс-реализующая система, интерференцтерапия, стресс-протекция.

Summary

Krokos A.A. Interference current usage as stress protection in complex treatment of patients with stable angina pectoris

A dissertation for the Scientific Degree of the Candidate of Medical Sciences, Profession Inventory № 14.01.33 - Resort Therapy and Physiotherapy. Ukrainian Research Institute for Medical Rehabilitation and Resort Therapy. Odessa, 2003.

The Dissertation is devoted to the study of possibility to increase the effectivity in complex treatment of patients with stable angina pectoris of Functional classes ІІ and ІІІ by using the stress protecting properties of interference therapy.

Among 160 examined patients with stable angina pectoris, 112 were chosen to form a group with high possible risk of developing stressogenic damage.

The patient of this group were given basic chemotherapeutic treatment and a course of interference therapy using it in different localization: on the area immediately above the liver, transcranially and alterating these two areas.

It has been proved that the complex treatment with alternating usage of the physical factor lead to the best results. This is witnessed by a true tolerance increase as to the physical stress, a decrease in the quantity and length of painless ischemia cases and a decrease in the dosage of anti-ischemic drug therapy on the background of higher activity of stress-limiting system elements, limiting of excessive adrenergic and pro-oxydant activity of blood, normalizing the relation between the lipid peroxidation and the system of anti-oxydant defense, normalizing lipidograms, decrease in procoagulation potential in bload and degree of autoimmune reaction.

Keywords: stable angina pectoris, stressogenic damage, stress protection, interference therapy, stress-limiting system, stress-realizing system.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Ішемічна хвороба серця (ІХС) сьогодні, як і десятиріччя тому, залишається однією з найактуальніших проблем сучасної кардіологічної науки. Захворюваність на коронарну хворобу в Україні, Росії та більшості країн СНД протягом останніх десяти років сягнула критичного рівня, смертність від останньої - практично набула характеру епідемії [Оганов Р.Г., 1999].

В нашій країні смертність від ІХС перевищує мінімальну величину цього показника в Європі в 4,5 рази, складаючи серед чоловіків віком від 45 до 74 років 1490 на 100 000 населення, що становить 61,3 % від загальної смертності в державі [Амосова К.М., 1998; Москаленко В.Ф., 2001; Лутай М.І., Дорогой А.П., 2002].

Постійно зростаючий рівень смертності та інвалідності від ішемічної хвороби серця (ІХС) найбільш працездатної частини населення країни спонукає медиків до пошуку більш ефективних методів лікування та профілактики цієї серйозної хвороби.

Одним з стратегічних аспектів профілактики ІХС, в тому числі стабільної стенокардії, вважають необхідність модифікації найважливіших чинників внутрішнього та зовнішнього середовища, що статистично значуще пов'язані з відтворенням провідних патогенетичних механізмів формування, виникнення та прогресування хвороби. Такі чинники називають факторами ризику [Ламбич И.С., Стожинич С.П., 1990; Оганов Р.Г., 2001; Смирнова І.П., Кваша Е.А., Горбась І.М. и др., 2002].

Особливе місце серед давно відомих факторів ризику ІХС таких, як: артеріальна гіпертензія, гіперхолестеринемія, цукровий діабет, надмірна вага, паління та гіподинамія, в наш час посідає емоційний стрес. Як зауважує Робоча група Європейського Товариства кардіологів, емоційний стрес є чи не найголовнішою причиною дестабілізації коронарної хвороби, що зазвичай провокує виникнення серцево-судинних катастроф.

Саме ініційовані стресом патологічні реакції здатні індукувати, формувати та заглиблювати основні патогенетичні субстрати й підгрунтя ІХС - стенозуючий атеросклероз, тромбоз та коронароспазм [Волков В.С., Поздняков Ю.М., 1995; Плющ Г.Л., Воронков Г.С., 1998].

Ось чому модифікація стресу як фактору ризику є вкрай важливим завданням як в сенсі первинної, так й вторинної профілактики та лікування ІХС.

Відомо, що формування стресогенних ушкоджень відбувається в організмі за умов порушення взаємовідносин між стрес-реалізуючими та стрес-лімітуючими системами, а саме за недостатньої активності реакцій збоку стрес-лімітуючих систем (СЛС) та надмірно-активних реакцій збоку стрес-реалізуючих систем (СРС) [Новоженов В.Г., Коломієць Н.М., Лисенко А.Е., 1990; Меєрсон Ф.З., 1993; Коломієць М.Ю., Шаплавський М.В., Магдар Г.І., 1997; Новгородцева Т.П., Ендакова Е.А.., Іванов Б.М., 1998; Пшеннікова М.Г., 2000-2001]. Йдеться, насамперед, про певну недостатність окремих медиаторів СЛС, яка може бути як вродженою, генетично обумовленою, так і набутою [Меєрсон Ф.З.,1993; Пшеннікова М.Г., 2000]. Відтак, одним з патогенетично обгрунтованих шляхів уникнення стресогенних ушкоджень та клінічних наслідків стрес-ініційованих процесів є своєчасне призначення засобів стрес-протекторної дії [Меєрсон Ф.З.,1988; Карнаух Б.В., Китичок Л.Т.,1989; Пшеннікова М.Г., 2001].

Сучасна кардіологія вже давно використовує медикаментозну стрес-протекцію, яка здебільшого є варіантом замісної терапії, і зазвичай, полягає у екзогенному введенні в організм хворого антиоксидантів та штучних метаболітів СЛС [Пшеннікова М.Г., 2001]. Більш природнім та виправданним може бути стимулювання відтворення ендогенних антиоксидантів та елементів СЛС за допомогою немедикаментозних методів [Меєрсон Ф.З., 1993; Бабов К.Д., 1999; Рузов В.И., Черняускене Р.И., Вілюнас Е.А., 1991]. Експериментальні та клінічні дослідження останніх років довели, що фізичні чинники за певних умов застосування стають індукторами утворення окремих складових та метаболітів СЛС [Шаймухамедова Т., Корочкін Н.М., 1993; Міхно Л.Ю., 1995; Френкель И.Д., Зубкова С.М., Любимова Н.Н., 1992; Боголюбов В.М., Пономаренко Г.Н., 1999; Павлюкова Е.С., Сокрут В.Н., Ликов А.А., 1993; Золотарьова Т.А., 2000, 2001], тому їх використання у лікуванні стрес-асоційованої патології набуває все більшої актуальності.

За даними ряду авторів, більш значущі стрес-протекторні ефекти притаманні низькоінтенсивним імпульсним впливам, особливо за умов їхнього трансцеребрального застосування [Боголюбов В.М., Зубкова С.М., Радзієвський С.А., 1995; Орєхова О.М., Данилова І.Н., 1991; Князєва Т.А., Отто М.П., Макаров Т.С., 1994], тому ми врахували за доцільне використання одного з різновидів подібних впливів - інтерференційних струмів (ІС) у комплексному лікуванні хворих на стабільну стенокардію, як фізіотерапевтичного засоба з потенційно можливими стреспротекторними властивостями.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є часткою планової держбюджетної науково-дослідної теми, яку виконано в Українському науково-дослідному інституті медичної реабілітації та курортології і присвячено вивченню принципів оптимізації застосування фізичних чинників на підставі модуляції стрес-лімітуючих систем організму при різних патологічних станах, № держреєстрації 0198U002215. Фрагмент НДР, присвячений застосуванню інтерференцтерапії як стрес-протектору у хворих на стабільну стенокардію, виконано безпосередньо здобувачем.

Мета проведеного дослідження: через вивчення стрес-протекторних можливостей інтерференц-терапії (ІТ) обгрунтувати доцільність її застосування задля підвищення ефективності лікування хворих на стабільну стенокардію ІІ-ІІІ функціональних класів (ФК) з високим ризиком формування стресогенних ушкоджень.

Для досягнення поставленої мети вирішувалися наступні основні завдання:

1. На підставі лабораторного дослідження окремих елементів СЛС та СРС, аналізу співвідношення рівню перекисного окислення ліпідів та потенціалу загальної антиоксидантної активності (ПОЛ/ЗАА) у хворих на стабільну стенокардію з загальної кількості обстежених виділити групу пацієнтів з високим потенційним ризиком розвитку стресогенних ушкоджень (тобто хворих, що мають недостатність збоку показників СЛС, надмірну активність збоку СРС та порушення у співвідношенні ПОЛ до ЗАА).

2. Вивчити особливості перебігу захворювання, клініко-функціональних та лабораторних показників в групі хворих з високим потенційним ризиком розвитку стресогенних ушкоджень.

3. Задля з'ясування наявності можливих стрес-протекторних властивостей в досліджуваного фізичного чинника вивчити вплив інтерференц-терапії різної локалізації в комплексі з базисною медикаментозною терапією на динаміку показників гомеостазу, що в першу чергу реагують на стресорні впливи - показники активності реакції збоку СРС -сумарні катехоламіни (КТ), ПОЛ та показники активності реакції збоку СЛС - загальна антиоксидантна активність (ЗАА), серотонін; співвідношення ПОЛ/ЗАА; а також динаміку інших біохімічних, імунологічних, клініко-функціональних показників та особливості перебігу захворювання у хворих на стабільну стенокардію ІІ-ІІІ ФК на амбулаторному етапі лікування.

4. Розробити рекомендації щодо диференційованого застосування інтерференц-терапії різної локалізації в комплексному лікуванні хворих на хронічну ІХС з високим ризиком розвитку стресогенних ушкоджень.

Об'єкт дослідження: хворі на стабільну стенокардію з високим ризиком розвитку стресогенних ушкоджень.

Предмет дослідження: вивчення дії інтерференц-струмів як немедикаментозного стрес-протектора через аналіз змін гомеостазових, клінічних, кардіоелектрофізіологічних, гемодинамічних показників у хворих на стабільну стенокардію з високим ризиком розвитку стресогенних ушкоджень.

Засоби дослідження: загально-клінічні, біохімічні, імунологічні, гістохімічні, фізікальні, інструментальні, в тому числі: кардіоелектрофізіологічні, ехокардіоскопічні, велоергометричні.

Наукова новизна дослідження:

Завдяки обраному методологічному підходу - лабораторному дослідженню окремих показників стрес-лімітуючої (Деклараційний патент на винахід № 42196 А) та стрес-реалізуючої систем, обчисленню співвідношення між інтегральними показниками СРС та СЛС із загальної кількості хворих на стабільну стенокардію ІІ-ІІІ ФК виділено категорію пацієнтів з надмірною адренергічною й прооксидантною активністю крові (СРС), зниженням активності антиоксидантних й серотонінергічних систем (СЛС), збільшення індексу ПОЛ/ЗАА, більш значними зсувами збоку інших біохімічних показників, більш визначеною клінічною симптоматикою, достовірно нижчою толерантністю до фізичного навантаження (ТФН), тобто групу, яка в першу чергу потребує стрес-протекторної терапії.

Вказано на спроможність інтерференційних струмів справляти стрес-протекторні ефекти, які перш за все виявилися у зниженні надмірної адренергічної та прооксидантної активності крові; зменшенні ступеню дисліпідемії; зниженні прокоагулянтної активності крові; обмеженні аутоімунних реакцій, завдяки достовірному зростанню рівня антиоксидантного захисту крові та активності серотонінергичних систем.

Доведено, що залучення інтерференцтерапії до комплексного лікування хворих на стабільну стенокардію з високим ризиком розвитку стресогенних ушкоджень підвищує терапевтичну ефективність в цієї категорії хворих (достовірне зростання толерантності до фізичного навантаження, зменшення або зникнення епізодів безбольової ішемії за даними добового моніторирування ЕКГ, покращення інших електрофізіологічних показників, зменшення дози отримуваної антиішемічної терапії).

Ступінь виявлення стрес-протекторних ефектів інтерференційними струмами визначає локалізація впливу чинника. Найбільшої ефективності лікування було досягнено за умов комбінованого призначення інтерференц-терапії (ІТ) - трансцеребрально та в проекції ділянки печінки.

Практичне значення отриманих результатів. Внаслідок проведеного дослідження вказано на доцільність визначення активності показників СРС й СЛС при амбулаторному веденні хворих на стабільну стенокардію, бо в переважної більшості останніх виявляється недостатність збоку стрес-лімітуючої системи, що, в свою чергу, довело необхідність призначення такій категорії пацієнтів стрес-протекторної терапії.

На підставі отриманих в роботі результатів розроблено диференційовані рекомендації щодо призначення інтерференц-терапії хворим на стабільну стенокардію ІІ-ІІІ функціонального класу. Пацієнтам за відсутності протипоказань до надпечінкового та трансцеребрального призначення фізичного чинника було запропоновано новий немедикаментозний засіб стресорної протекції - призначення курсу інтерференцтерапії за комбінованим варіантом (трансцеребрально та на надпечінкову ділянку), що забезпечує високі показники терапевтичної активності (89%), достовірно знижує надмірну адренергічну та прооксидантну активність крові на тлі активації антиоксидантних та серотонінергічних систем. Хворим на стабільну стенокардію ІІ-ІІІ ФК, що з тих чи інших причин не можуть отримувати ІТ трансцеребрально, і разом з цим не мають жовчо-кам'яної хвороби, печінкової недостатності, надмірної адренергічної активності крові, та дуже низької толерантності до фізичного навантаження, курс інтерференц-терапії рекомендовано призначати на надпечінкову ділянку. При лікуванні хворих досліджуваної нозологічної форми з супутньою патологією жовчо-вивідних шляхів, проте без значних порушень збоку ліпідного обміну, доцільно використання трансцеребрального варіанту призначення ІТ.

Методологічний підхід, що його було застосовано в роботі, а саме, дослідження показників активності СЛС і СРС з наступним формуванням групи високого ризику щодо розвитку стресогенних ушкоджень; опрацьовані технології диференційованого призначення інтерференц-терапії різної локалізації, можуть бути рекомендованими до застосування на всіх етапах лікування хворих на стабільну стенокардію: амбулаторному, санаторно-курортному, стаціонарному.

Методику використання інтерференц-струмів було впроваджено в практику закладів охорони здоро'я: в науково-консультативній поліклініці Українського НДІ медичної реабілітації та курортології (м.Одеса); відділенні амбулаторно-поліклінічної допомоги 411 ЦВКГ (м.Одеса); відділенні реабілітації 3 МКБ (м. Одеса); відділенні реабілітації хворих кардіологічного профілю санаторію “Жовтень” ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” (м. Київ); терапевтичному відділенні Дорожної клінічної лікарні №2 Південно-Західної залізниці (м. Хмільник).

Особистий вклад здобувача. Автором самостійно зроблено інформаційно-патентний пошук, проведено відбір, клінічне обстеження 160 хворих. Освоєно методику інтерференц-терапії за різної локалізації впливу. Здійснювалося динамічне спостереження за хворими з аналізом результатів фізікальних, клініко-інструментальних і лабораторних методів дослідження. Здобувачем самостійно проаналізовано та узагальнено дані, що їх було отримано в результаті дослідження, оформлено дисертаційну роботу, підготовлено автореферат. Самостійно і частково у співавторстві було написано за матеріалами работи наукові статті, тези.

Випробування результатів дисертації. Основні матеріали дисертаційної роботи викладено і обговорено на науково-практичній конференції УкрНДІ МР та К, присвяченій 10-річчю незалежності України (березень 2001р); ІV Російській науковій конференції з міжнародною участю “Реабилитация и вторичная профилактика в кардиологии” (Москва, 16-28 червня 2001р.); підсумковій науковій сессії УкрНДІ МР та К (березень 2002 р.); ІІ Національному конгресі фізіотерапевтів та курортологів “Курортні природні ресурси та фізичні чинники в медичній реабілітації” (Слов'янськ, 12-13 листопада 2002 р.).

Апробацію роботи проведено на засіданні Вченої Ради Українського науково-дослідного інституту медичної реабілітації та курортології.

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 12 наукових робіт (5 статей в наукових журналах, 5 публікацій в формі тез, 1 методичні рекомендації, отримано 1 деклараційний патент на винахід).

Структура і об'єм дисертації. Дисертаційну роботу виконано на 168 стор. машинописного тексту, проілюстровано 30 таблицями і 6 рисунками. Робота складається з вступу, огляду літератури, матеріалів і методів обстеження і лікування, результатів власних спостережень, обговорення отриманих результатів, висновків, списку літератури, що містить 238 джерел вітчизняних і зарубіжних авторів.

2. Основний зміст роботи

Клінічна характеристика хворих, матеріали і методи дослідження.

Було обстежено 160 хворих на стабільну стенокардію П-Ш ФК, чоловіків середнім віком 52,50,8 років, що перебували під диспансерним спостереженням в науково-консультативній поліклініці УкрНДІ медичної реабілітації та курортології. Діагноз стабільної стенокардії встановлено відповідно до Міжнародної класифікації хвороб 10 перегляду, функціональний клас стенокардії визначено за Канадською класифікацією 1976 р. Групу порівняння склали 22 практично здорових донора, відповідного віку та статі. До дослідження не залучалися хворі, що мали недостатність кровообігу вищу за І ст., екстрасистолічні аритмії високих ступенів градацій, складні порушення ритму й провідності; а також серйозну супутню патологію - цукровий діабет, хронічний гепатит, хронічний панкреатит, калькульозний холецистит, хронічну обструктивну хворобу, ака б могла суттєво вплинути на перебіг основного захворювання та біохімічні показники, що ми їх вивчали. Натомість 49 хворих (30,6%) в анамнезі мали гострий інфаркт міокарду (ІМ). При чому трансмуральний інфаркт спостерігався в 14 хворих (8,8%), повторні інфаркти траплялися в 12 хворих (7,5%). Хворі переносили гострий інфаркт міокарду 2-15 років тому. Середня давнина виникнення ІМ - 8,5 0,7 років. Нестабільну стенокардію в анамнезі мали 38 чоловік (23,8%).

Під час спостереження усі хворі на стенокардію ІІ-ІІІ ФК отримували базисну медикаментозну терапію: кардікет у середній дозі (32,7 1,6) мг на добу, аспекард (100 5,6) мг на добу. В разі виникнення нападів стенокардії, хворі приймали нітрогліцерин (НГ), кількість таблеток якого ретельно враховували, по зменшенні частоти нападів стенокардії - кількість вживаного НГ відповідно зменшували, що також занотовували. Фізіотерапевтичне лікування ІТ призначали лише хворим попередньо виділеної групи з високим ризиком розвитку стресогенних ушкоджень, бо саме така категорія пацієнтів стала об'єктом клінічного дослідження потенційних стрес-обмежуючих можливостей обраного нами фізичного чинника.

Критеріями викремлення з загальної кількості обстежених групи хворих з високим ризиком розвитку стресогенних ушкоджень було виявлення через лабораторні дослідження певної недостатності збоку активності елементів СЛС, надмірної активності елементів СРС та порушення у співвідношенні ПОЛ/ЗАА.

Таким чином з виділеної попередньо вищезазначеної групи (70 % від загальної кількості хворих) було сформовано 4 нових групи. Хворі в кожну групу добиралися у такий спосіб, щоб вихідні показники СЛС, СРС, ліпідограми, аутокоагулограми, ТФН не мали б достовірних відмінностей.

Отже хворі І-ї підгрупи отримували лише базисну медикаментозну терапію, хворі ІІ-ї підгрупи - базисну терапію та ІТ на проекцію ділянки печінки, щоденні процедури протягом трьох тижнів (крім вихідних), кількість процедур № 16. ІІІ підгрупа отримувала базисну терапію та процедури ІТ трансцеребрально, щоденно протягом трьох тижнів (крім вихідних), кількість процедур № 16. ІV підгрупа хворих разом з базисною терапією отримувала комбінований варіант ІТ - трансцеребрально та на надпечінкову ділянку по 8 тих і інших процедур, щоденно чергуючи локалізацію впливу протягом трьох тижнів (крім вихідних), кількість процедур №16.

ІТ проводили за допомогою апарату PRIMEDIC-IF Typ 150-M-153, виробництва Німеччини. З чотирьох робочих програм, що відтворюються цим апаратом нами було обрано програму № 4 з найнижчою частотою інтерференції. Ритм змінення частоти інтерференції завдавався автоматично (2 хвилини частота інтерференції утримувалась на позначці 50 Гц, наступних 4 хвилини - 10 Гц, слідуючі 6 хвилин - 25-50 Гц).

Для створення надпечінкового впливу електроди І ланцюга накладали на ділянку лівої реберної дуги повз соскову лінію та паравертебрально праворуч на рівні Th VIII - Th XII; ІІ ланцюга - в ділянці правої реберної дуги повз соскову лінію та по середній аксилярній лінії праворуч на рівні Th VII - Th V ребер повз праву середньо-аксилярну лінію. Положення хворого - лежачи на животі, сила струму - 1-5 мАm. Тривалість процедури 12 хв.

Для трансцеребрального впливу електроди І ланцюга розташовували над правою повікою та лівим сосцевидним відростком; електроди ІІ ланцюга - над лівою повікою та правим сосцевидним відростком. Сила струму 1-2 мАm, положення хворого - лежачи на спині.

Матеріалом для біохімічних досліджень була кров хворих та донорів, що її забирали вранці з локтьової вени натще із дотриманням антиатерогенної дієти протягом доби до проведення аналізів.

Стан периферичної ланки СЛС оцінювали за показниками загальної антиоксидантної активності еритроцитів - інтегрального показника системи антиоксидантного захисту [Горячковский А.М., 1998]; центральної ланки СЛС - за показником одного з провідних медиаторів - серотоніну [Колб В.Г., Камышников В.С., 1982]. Активність реакцій з боку СРС вивчалася за інтегральним показником периферичної ланки СРС - кінцевим продуктом перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) - малоновим діальдегідом (МДА) [Стальная И.Д,, Горишвили Т.Г., 1977]; та одного з провідних медиаторів центральної ланки СРС - сумарними катехоламінами (КТ), що досліджувалися гістохімічним методом в еритроцитах [Коломієць М.Ю., Шаплавський М.В., Мардар Г.І. та інш., 1997].

Характер взаємовідношення між СЛС та СРС оцінювали за співвідношенням показника МДА до ЗАА (МДА /ЗАА).

Рівень загального холестерину (ХС) та ХС у фракціях ліпопротеїдів низької (ХС ЛПНЩ), дуже низької (ХС ЛПДНЩ) та високої (ХС ЛПВЩ) щільності визначали стандартним методом (метод Ілька) за допомогою стандартних наборів “Філіст”, м. Дніпропетровськ, тригліцеридів (ТГ) - за допомогою стандартних наборів “Biotest” фірми “La Chema”, Чехія (Колб В.Г., 1982). Коефіцієнт атерогенності розраховували за формулою А.М. Клімова [Климов А.М., 1995].

Аутокоагуляційний потенціал вивчався за показниками аутокоагулограми (методика Barkard, 1965, у модіфікації Є.І. Іванова,1985), а саме: часу згортання на другій хвилині (А₂), максимальної згортаючої активності (МА), часу досягнення максимальної згортаючої активності (Т₂), індексу інактивації тромбіну та тромбопластину (ІІТ) [Иванов Е.И., 1984]. Враховуючи ці показники, визначали за формулами найбільш інтегральні та прогностично важливі детермінанти - прокоагулянтну активність (Н) та фібринолітичну активність (ФА) [Захария Е.А., Кинах М.В., 1985].

Характер імунопатологічних реакцій досліджували за кількістю циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) з використанням поліетиленгліколю (М.м.6000) за методикою Digeon [Digeon V., Lawer M., Rizey et al., 1987] та величиною титру антитіл до тканин міокарду, аорти, печінки, мозку у реакції тривалого зв'язування на холоді. У якості антигену використовували водно-сольові екстракти тканин органів людини, що випадково загинула й мала першу (І(0)) групу крові.

Всі лабораторні дослідження було виконано на базі клініко-діагностичної лабораторії науково-консультативної поліклініки Українського НДІ медичної реабілітації та курортології.

Клініко-функціональне обстеження хворих вміщувало: спостереження у динаміці за клінічним станом хворих на основі скарг, що були пред'явлені під час щоденної курації; електрокардіографічне дослідження в динаміці у 12 загальноприйнятих відведеннях (3 стандартних, 3 однополюсних посилених, 6 грудних однополюсних) на апараті ЕК ЧМП Н30-51 вітчизняного виробництва; велоергометричні (ВЕМ) тести для визначення ТФН на фоні прийому антиішемічної терапії зі сходинково-зростаючим навантаженням за стандартною методикою (Фуркало Н.К., Яновский Г.В., Следзевская И.К., 1990), починаючи з потужності 25 Вт на навантажувальному комп'ютерному кардіотомоскопі “Ергометр” (м.Київ) з регістрацією ЕКГ у 12 стандартних відведеннях. ВЕМ-проба припинялася при появі загальноприйнятих клінічних та/чи електрокардіографічних критеріїв припинення проби, а при їх відсутності - при досягненні субмаксимальної частоти серцевих скорочень. Аналізували потужність навантаження, при якому воно припинялося (порогове навантаження), та подвійний добуток на висоті навантаження. Ехокардіографічне обстеження в М- та 2D-режимах проводилося на ехотомоскопі “Rimeda” (Латвія) з пакетом розрахункових програм на ЕОМ для визначення основних показників внутрішньосерцевої гемодинаміки (КДО, КСО, ФВ, товщина задньої стінки лівого шлуночка та міжшлуночкової перетинки) [Бобров В.А., Стаднюк Л.А., Крижанівський В.О., 1997].

Динамічне добове кардіомоніторирування (методом Холтера) виконували за допомогою апаратів ІН-20 та ІН-21 (виробництва України) із наявністю електронної пам'яті для реєстрації, аналізу та відображення ЕКГ у повсякденному житті за умов виконання звичайних навантажень, як фізичних, так й емоційних. Запис проводився у двох відведеннях із стандартним накладанням грудних електродів. Дані дешифрували за допомогою персонального комп'ютера ІВМ ХТ за принципом суперімпозиції.

Вказані дослідження виконувались до призначення комплексу лікування, після проведеного курсу, через три та шість місяців в динаміці.

Ефективність лікування оцінювали згідно рекомендацій ВООЗ, з додатковим дослідженням показників, що характеризують стан СЛС та СРС. Отже, ефективність вважали високою, якщо в результаті лікування виявлено: збільшення ТФН на 1 сходинку та більше; зникнення або зменшення кількості епізодів БІМ на 50% та більше; відмову від нітрогліцерину; нормалізацію показників СЛС, СРС; показників ліпідограми; нормалізацію аутокоалуограми. Ефективність вважали за добру, якщо: відбувся зріст ТФН на 25 Вт; зменшення епізодів БІМ від 30-50 % у порівнянні з вихідними даними; зменшення дози нітрогліцерину на 50 % і більше; нормалізація двох з трьох означених вище лабораторних критеріїв; за задовільну вважали ефективність, якщо: зростання порогового навантаження не відмічалося, проте подвоювався час виконання навантаження на пороговій сходинці; кількість БІМ зменшувалася від 20-30 %; нормалізувався один з трьох лабораторних показників. Незадовільною вважали ефективність, якщо внаслідок проведеного лікування: не відбувалося росту ТФН; зменшення дози антиішемічної терапії; кількість БІМ зменшувалася менш ніж на 20 % або залишалася попередньою; нормалізовувався не більш одного з вказаних лабораторних показників.

Статистичну обробку отриманих результатів проводили після створення бази даних в редакторі Microsoft Excel, версія 1998 року, користуючись методом варіаційної статистики для середніх величин. При порівнянні середніх величин використовували коефіцієнт Стьюдента для визначення достовірності даних, що їх порівнюють. Дані вважали за достовірні при р < 0,05.

Відповідно до мети та провідної концепції роботи перший етап нашого дослідження було присвячено виділенню з загальної кількості обстежених категорії хворих з порушенням співвідношення між СЛС та СРС, з надмірно високою активністю з боку СРС, та зниженням функціонального потенціалу СЛС.

Отже результати лабораторного дослідження зазначили, що: в 112 (70 %) хворих з 160 обстежених значно нижчим є рівень ЗАА (35,13 0,32) % еритр., що у 1,2 рази менше за норму (р<0,01), та достовірно відрізняється від рівню цього показника у решти хворих (48 чоловік). Разом з низьким рівнем ЗАА у вказаної групи спостерігалося й достовірне зниження рівню серотоніну (0,33 0,02) мкмоль/л, як по відношенню до норми (0,42 0,03) мкмоль/л (р<0,05), так і до показника у решти пацієнтів (0,44 0,04) мкмоль/л (р<0,05). Одночасно в цій ж групі було помічено досить високий рівень ПОЛ, який у 1,6 рази перевищував норму (1,73 0,19) нмоль/л, складаючи (2,65 0,27) нмоль/л (р<0,01) та достовірно відрізнявсь від показнику ПОЛ в інших 48 хворих (1,98 0,18) нмоль/л (р<0,05). Поряд з високим рівнем малонового діальдегіду у вказаних хворих виявлено в 4 рази вищим за норму - (2,3 0,12) ум.од. - рівень сумарних катехоламінів в еритроцитах, величина його становила (9,34 1,31) ум.од. (р<0,001).

Окрім досліджуваних показників СЛС та СРС в виділеній групі було помічено достовірні відмінності й у показниках ліпідного обміну, насамперед ХС ЛПНЩ, ХС ЛПДНЩ, тестах аутокоагулограми та аутоімунних реакцій. Більш визначеними й суттєвими були й клінічні прояви захворювання у хворих зі зниженням активності СЛС-м та надмірними реакціями збоку СРС у порівнянні з хворими, де зрушень у функціональному потенціалі вказаних систем відмічено не було. Ці хворі приймали достовірно більшу кількість НГ на добу - (4,4 0,4 табл/добу навідміну від решти хворих, доза препарату в яких була 1,9 0,2 табл/добу відповідно), мали значно більшу добову тривалість БІМ (42,6 2,4 хв/добу та 19,6 3,1 хв/добу відповідно). Та саме головне, в зазначених 112 хворих виявлено значно нижчий рівень толерантності до фізичного навантаження - (67,6 2,2) Вт проти (84,2 4,2) Вт в решти 48 хворих (р<0,01).

Наступний етап нашого дослідження було присвячено вивченню динаміки показників гомеостазу та клініко-функціональних тестів у хворих з високим ризиком розвитку стресогенних ушкоджень під впливом ІТ різної локалізації.

Для цього зазначену групу з 112 хворих було розподілено на 4 нових групи і пацієнтам трьох новостворених груп призначено ІТ різної локалізації, про що вже йшлося вище.

Внаслідок отриманого курсу лікування виявлено, що одним з найважливіших ефектів від впливу ІТ було обмеження останнім надмірної адренергічної активності. Інтенсивність цього обмеження визначалася локалізацією ІТ. Так у хворих ІІ групи рівень КТ впав з (9,26 1,30) ум.од. до (7,22 1,20) ум.од. (р>0,05). В хворих, що отримували ІТ на надпечінкову ділянку відмічалася лише тенденція до зниження попереднього рівню КТ (р>0,05), тоді як у хворих ІІІ-ї, а особливо ІV групи отримано достовірне зниження КТ, що склало: (9,32 1,10) ум.од. до (6,50 0,90) ум.од. (р = 0,05) та з (9,36 1,40) ум.од. до (4,26 0,95) ум.од. (р<0,01) відповідно. До кінця курсу рівень КТ в хворих ІV групи був значно нижчим ніж в хворих ІІ та ІІІ груп (р_{ІV-ІІІ, ІV-ІІ} = 0,05), хоча й перевищував норму у 2 рази. В той же час у хворих, що отримували лише базисну терапію, зміна рівня КТ була недостовірною (р>0,05).

Застосування ІТ за всіх варіантів локалізації чинника сприяло достовірному зниженню рівня провідного маркеру стресу ПОЛ. По закінченню курсу лікування середні величини ПОЛ у хворих ІІ групи склали (2,07 0,12) нмоль/л, в хворих ІІІ групи - (2,03 0,10) нмоль/л, ІV-ї групи - (1,92 0,10) нмоль/л та не відрізнялися від норми (р>0,5). У хворих, що не отримували в комплексі ІТ, відслідковувалася лише тенденція до зниження ПОЛ і, незважаючи на проведене лікування, середнє значення показника перебувало в межах (2,48 0,13) нмоль/л, що все ж таки було значно вищим за рівень в практично здорових (р<0,01).

Одним з виявів, як на нашу думку, стрес-протекторного впливу ІТ стало виявлене в наших дослідженнях зменшення ступеня дисліпідемії. В хворих ІІ групи внаслідок отримуємого курсу лікування рівень загального ХС впав з (6,76 0,35) ммоль/л до (5,99 0,43) ммоль/л (р = 0,05); у хворих ІІІ групи - з (6,59 0,39) ммоль/л до (5,44 0,28) ммоль/л (р<0,05); у хворих ІV групи - з (6,35 0,42) ммоль/л до (5,19 0,32) ммоль/л (р<0,05). При чому, якщо за умов впливу ІТ на надпечінкову ділянку рівень ХС по лікуванню залишався вищим ніж в здорових, то в хворих, що отримували ІТ трансцеребрально та сполучений варіант ІТ, показники ХС не відрізнялися від норми.

Підтверженням нормалізуючого дисліпідемію ефекту ІТ стала динаміка й інших показників ліпідограми. Під впливом проведеного курсу у хворих всіх груп отримано достовірне зниження найбільш атерогенних фракцій ЛП - ХС ЛПНЩ. Середні величини показників ХС ЛПНЩ знизилися в ІІ групі з (4,00 0,18) ммоль/л до (3,40 0,17) ммоль/л (р < 0,02); у хворих ІІІ групи - з (3,95 0,20) ммоль/л до (3,07 0,14) ммоль/л (р = 0,001); у хворих ІV групи - з (4,25 0,17) ммоль/л до (3,35 0,16) ммоль/л (р<0,001). До кінця курсу лікування середні величини ХС ЛПНЩ у всіх групах хворих, що отримували ІТ, не відрізнялися від норми (р>0,5), тоді як у хворих з базисною терапією зміни рівню ХС ЛПНЩ та ХС ЛПДНЩ були несуттєвими.

Суттєвим виявом стрес-протекторної антиатеросклеротичної дії ІС стало отримане збільшення аж до норми (р_N > 0,05) показника ХС ЛПВЩ у хворих, що отримували сполучений варіант ІТ: з (1,35 0,10) ммоль/л до (1,67 0,09) ммоль/л (р<0,02) навідміну від хворих інших груп: ІІ групи - з (1,38 0,10) ммоль/л до (1,42 0,10) ммоль/л (р>0,05); ІІІ групи - з (1,40 0,12) ммоль/л до (1,51 0,09) ммоль/л (р>0,05).

Величина коефіцієнта атерогенності до кінця курсу лікування знизилася до нормального рівня у всіх хворих, що отримували ІТ. Зниження рівня ТГ, що найбільш значною мірою відбулося у хворих ІV групи, яким ми призначали комбінований варіант ІТ. Наприкінці курсу лікування значення ТГ становило (1,44 0,10) ммоль/л і не відрізнялося від показника в здорових. У хворих, що отримували лише медикаментозну терапію зміни збоку вказаних показників ліпідного обміну були незначними.

Важливим моментом у реалізації стрес-протекторної дії досліджуваного чинника була корекція показників гемостазу: підвищення фібрінолітичної та зниження прокоагулянтної активності крові.

При цьому найбільш ефективним стало застосування ІТ трансцеребрально та у сполученому варіанті: підвищення ФА з (0,78 0,09)% хв до (0,92 0,18) % хв (р = 0,05); та з (0,63 0,04) % хв до (0,84 0,09) % хв (р = 0,01) відповідно. Незважаючи на підвищення рівню ФА ні в одній з груп хворих, що отримували курс з ІТ, не відбувалося нормалізації цього показника. Більш ефективним вплив ІТ виявився щодо показника Н, що до кінця курсу у хворих всіх груп (середні величини) не відрізнялися від показників норми: ІІ групи (10,99 0,39) % хв, у хворих ІІІ групи - (10,69 0,45) % хв та (10,90 0,49) % хв у хворих ІV групи (р_зN>0,05)..У хворих, що отримували лише медикаментозну терапію, спостерігалася лише тенденція щодо зниження прокоагулянтного потенціалу.

Істотним виявом досліджуваного стреспротекторного ефекту ІТ стало обмеження імунопатологічних реакцій, передусім зниження кількісті антитіл до тканевих антигенів - фактору, що значною мірою сприяє посиленню ішемічних уражень міокарда та ендотелію судинною стінки. Аналіз динаміки загальної кількості антитіл до тканин міокарду, судин, печінки, мозку, що ми їх вивчали, показав зниження вмісту противотканевих антитіл до кінця курсу у хворих І групи - в 1,1 раза, у хворих П групи - 1,6 раза, у хворих Ш групи - 1,8 раза, у хворих ІУ групи - 2,0 раза. При цьому у хворих П групи, що отримували ІТ на надпечінкову ділянку, рівень антитіл до тканини печінки знижувався з (15,7 1,6) ум.од. до (7,9 0,9) ум.од. р<0,01, у хворих Ш групи відмічено зниження кількості антитіл до тканини міокарду з (25,9 2,2) ум.од. до (12,9 1,0) ум.од. р<0,01, до тканини судин - з (20,4 2,0) ум.од. до (10,0 1,1) ум.од. р<0,01, а у хворих ІУ групи рівною мірою до всіх тканевих антигенів, що їх використовували в роботі. Про обмеження імуннопатологічних реакцій свідчить також й динаміка вмісту ЦІК. Зниження рівню ЦІК відбувалося у хворих всіх груп, проте тільки у хворих Ш та ІУ груп значення цього показника в динаміці досягло нормального рівня: (5,580,32) мг/мл та (5,290,23) мг/мл відповідно при нормі (5,000,52) мг/мл.

Таким чином, наведені дані свідчать, що застосування курсу ІТ різної локалізації на етапі амбулаторного лікування хворих ІХС сприяє обмеженню активності факторів, що зумовлюють розвиток стресогенних ушкоджень. Разом з цим щороку збільшується кількість досліджень, де доведено, що фізичні чинники за різних умов застосування можуть бути індукторами відтворення ендогенних складових СЛС [Меєрсон Ф.З., Боголюбов В.М., Зубкова С.М., Пономаренко Г.М., Міхно Л.Ю, Золотарьова Т.А.]. Тому можна припуститися думки, що реалізація одного з найсуттєвіших механізмів протекторних ефектів, що ми їх виявили в досліджуваного чинника - ефекту пригнічення надмірних реакцій збоку СРС - відбулася через активацію окремих елементів СЛС. А саме, внаслідок проведеного курсу відбулося підвищення попередньо зниженого рівня ЗАА, що більш суттєвим виявилося у хворих ІІІ та ІV групи, де середня величина ЗАА до кінця курсу добігала норми, та збільшилася з (35,26 2,06) % еритр. до (40,63 1,58) % еритр. у хворих ІІІ групи (р<0,05); з (35,97 1,76) % еритр. до (43,07 1,77) % еритр. (р<0,01) у хворих ІV групи відповідно. В той же час у хворих, що отримували ІТ на надпечінкову ділянку хоча й відбувалося достовірне збільшенню рівню ЗАА (р<0,05), проте показник після закінчення курсу не досягав значень в здорових.

Оцінюючи динаміку показника співвідношення ПОЛ/ЗАА слід зауважити, що у всіх групах хворих, що у комплексі лікування отримували ІТ відбулося достовірне зменшення до того збільшеного показника ПОЛ/ЗАА. У хворих ІІ групи показник внаслідок лікування зменшився у 1,4 рази, р< 0,01; ІІІ групи - в 1,4 рази, р<0,01; ІV групи - в 1,5 рази, р<0,001, при чому в хворих ІІІ і ІV групи величина співвідношення ПОЛ/ЗАА достовірно не відрізнялася від такої в здорових, р>0,5.

Важливим медиатором центральних СЛС, що має антиадренергічні властивості є серотонін. Як свідчать дані нашого дослідження за умов залучення до курсу лікування ІТ у хворих всіх груп констатовано достовірне підвищення рівня серотоніну (р<0,05), що визначалося локалізацією впливу. Найбільш значне зростання рівню серотоніну спостерігалося у хворих ІІІ групи: з (0,33 0,02) мкмоль/л до (0,58 0,02) мкмоль/л (р<0,05) та у хворих ІV групи: з (0,32 0,02) мкмоль/л до (0,59 0,02) мкмоль/л (р< 0,05), тоді як, в хворих ІІ групи рівень серотоніну досяг лише (0,49 0,01) мкмоль/л з (0,36 0,02) мкмоль/л (р<0,05). Причому р _{ІІІ-ІІ, ІV-ІІ} <0,01.

Зміни лабораторних показників, що ми їх спостерігали під впливом ІТ, віддзеркалювалися в динаміці клініко-функціональних тестів. Так, аналіз динаміки такого важливого інтегрального показника функціональної спроможності серцево-судинної системи, як толерантність до фізичного навантаження, зазначив, що у всіх групах хворих, що отримували ІТ, відмічалося певне збільшення ТФН, проте ступінь цього збільшення був різним та обумовлювався локалізацією процедури. Показник порогового навантаження (ПН) в групі порівняння збільшився з (66,99 5,15) Вт до (69,64 4,52) Вт за середніми величинами (р>0,5), в групі, що отримували ІТ на надпечінкову ділянку - з (67,86 4,79) Вт до (68,68 3,68) Вт (р>0,5). В хворих, що отримували ІТ трансцеребрально, рівень ПН зріс з (66,67 4,00) Вт до (81,48 3,68) Вт (р=0,05), а в групі комбінованого призначення чиннику від (68,75 4,92) Вт до (83,93 3,90) Вт (р=0,05). Порівнюючи динаміку показника між групами, слід зазначити, що у порівнянні з базисною терапією найбільшого зростання рівню ТФН внаслідок призначеного курсу досягнено за умов трансцеребрального (р_І-ІІІ = 0,05) та комбінованого (р_І-ІV < 0,05) призначення чинника. Достовірною виявилася й різниця у ТФН після лікування при порівнянні останнього у хворих ІІ та ІV групи (р_ІІ-ІV < 0,05). Достовірної при порівнянні різниці рівню ТФН після лікування у ІІІ та ІV групах не виявлено, наявна лише тенденція до достовірності (р_ІІІ-ІV > 0,05). Проте, на перевагу сполученого варіанту призначення ІТ вказувала істотна й достовірна динаміка ще одного важливого показника фізичної толерантності - подвійного добутку, достовірне більш значне збільшення якого у хворих ІV групи в порівнянні з ІІІ-ю (р_ІІІ-ІV = 0,05), засвідчувало наявність більш заощадливого споживання кисню кардіоміоцитами за цих умов призначення фізичного чинника. В хворих І та ІІ груп прослідковувалася лише тенденція щодо достовірних змін показника ПД після лікування.

Вивчення змін показників гемодинаміки зазначило, що після проведеного курсу терапії відбулося достовірне зменшення до того збільшеного показника кінцевого систолічного об'єму (КСО) лише у хворих ІV групи - з (64,6 5,1) мл до (48,6 4,0) мл, (р<0,01), причому величина КСО після отриманого курсу досягла норми, р > 0,05, тоді як у хворих ІІ та ІІІ груп достовірних змін КСО не відбувалося - з (60,7 4,1) мл до (54,2 4,6) мл (р>0,5) та з (65,9 4,8) мл до (59,5 3,9) мл (р>0,05) відповідно. Решта гемодинамічних характеристик, що ми їх вивчали (кінцевий діастолічний об'єм, фракція викиду) до лікування не відрізнялися від норми і після отриманого курсу не змінилися.

Внаслідок отриманого курсу кількість хворих, в яких за даними добового моніторування ми фіксували епізоди БІМ зменшилася у всіх 4-х групах хворих, проте існуюча динаміка відсотка таких пацієнтів не досягла меж достовірності (р > 0,5). Однак, було виявлено певні позитивні зміни щодо показника кількості епізодів БІМ на добу. А саме, якщо у хворих І групи та групи надпечінкового призначення ІС не спостерігалося достовірної динаміки вказаної характеристики - з (5,3 0,4) епізодів/добу до (5,1 0,3) епізодів/добу (р>0,5) та з (4,8 0,5) епізодів/добу до (4,2 0,6) епізодів/добу (р>0,5), відповідно, то в ІІІ групі вже відслідковувалася тенденція до достовірності: з (4,9 0,7) епізодів/добу до (3,8 0,4) епізодів/добу (р=0,05), а у групі комбінованого призначення ІТ констатовано достовірне зменшення кількості епізодів БІМ на добу: з (5,5 0,6) епізодів/добу до (2,6 0,3) епізодів/добу (р<0,001). Загальна добова тривалість БІМ у хворих І та ІІ груп також не змінилася внаслідок отриманого лікування: з (39,6 2,1) хв/добу до (38,7 2,0) хв/добу (р>0,5) і з (39,3 2,0) хв/добу до (32,8 1,9) хв/добу (р>0,5) відповідно, тоді як в групах трансцеребрального та сполученого призначення ІТ отримано позитивну тенденцію до зниження добової тривалості ішемії: з (43,1 2,6) хв/добу до (30,8 2,3) хв/добу (р=0,05) та з (42,8 9,3) хв/добу до (23,5 1,2) хв/добу (р=0,05) відповідно. Зменшення добової кількості епізодів БІМ під впливом комбінованого застосування ІТ можна розглядати як зменшення до певної міри ступеню стенозуючого атеросклерозу, тобто як виявлення за цих умов призначення ІТ стрес-протекторних - антиатеросклеротичних властивостей чинника, адже на думку багатьох авторів, зростання кількості БІМ у хворих з хронічною ІХС слід ототожнювати із зростанням ступеню стенозуючого атеросклерозу [Бугаенко В.В., 2001].

Аналіз динаміки інших електрофізіологічних характеристик засвідчив, що залучення ІТ до комплексного лікування хворих на стабільну стенокардію ІІ-ІІІ ФК в першу чергу впливає на процеси збудливості серцевого м'яза, покращує реполяризацію шлуночків і в значно меншій мірі діє на порушені процеси провідності. Достовірних відмінностей між групами в динаміці цих електрофізіологічних показників не отримано.

Внаслідок отриманої комплексної терапії хворі всіх чотирьох груп зменшили дози як базового коронаролітика, так і нітрогліцерину (НГ), проте достовірність цього зменшення була різною. Хворим, що отримували лише базисну терапію, наприкінці дослідження не вдалося достовірно знизити дози як кардікету так і НГ, р>0,5. У хворих ІІ групи до кінця курсу виявилася лише тенденція до достовірного зменшення дози кардікету у порівнянні з початковою, тоді як кількість НГ, що вони продовжували приймати, практично залишалася попередньою (р > 0,5). В хворих ІІІ групи доза НГ зменшилася у 1,6 рази, щодо дози кардікету, як і в хворих ІІ групи констатовано лише тенденцію до достовірного зниження початкової дози, р=0,05. Найбільш суттєва динаміка щодо отримуваних коронаролітиків відбулася в групі хворих, що отримували комбінований варіант ІТ. Тут дозу кардікету було зменшено в 1,9 рази, р<0,01, а НГ - в 2,2 рази, р<0,01. Отже достовірне зростання чутливості до НГ було отримано лише у хворих, яким призначали ІТ трансцеребрально та у сполученій локалізації, проте знизити кількість отримуваного планового базисного коронаролітика спромоглися лише хворі з ІV групи. Досягнене достовірне зниження під впливом ІТ дози базисних коронаролітиків у хворих на стабільну стенокардію ІІ-ІІІ ФК поряд із покращенням електрофізіологічних показників, зменшенням кількості та тривалості БІМ в обстежених виявляє наявність в фізичного чинника, що ми його вивчали, певних антиішемічних властивостей. В свою чергу зазначені антиішемічні властивості, як на нашу думку можна вважати антистресорними, бо відомо, що при неспроможності СЛС за умов стресу відбувається посилення або формування ішемії.

Оцінюючи ефективність від призначеного лікування у хворих досліджуваних груп, слід відмітити, що найвищим показник загальної ефективності був в ІV групі хворих - (89,3 5,8) %, який значно перебільшував вказану величину в групі порівняння (30,6 9,2) % (р_І-ІV < 0,001), групі надпечінкового впливу (60,7 9,2) % (р_ІІ-ІV < 0,05), та достовірно відрізнявся від такого в групі трансцеребрального впливу - (73,8 5,2) % (р_ІІІ-ІV = 0,5).

Зростання величини загальної ефективності від І до ІV групи відбувалося, головним чином, за рахунок достовірного збільшення кількості хворих, що отримали високоефективний результат від лікування: І група - (10,7 8,8)%, ІІ група - (17,9 7,2)%, ІІІ група - (39,9 9,2)%, ІV група - (60,7 9,2)% та достовірного зменшення кількості хворих в яких ефективність від лікування була незадовільною або взагалі відсутня: І група - (14,2 6,6)%, ІІ група - (10,7 5,8)%, ІІІ група - (7,1 4,8)%, ІV група - (0,5 1,3)%.