Мікробіологічне обгрунтування раціонального сумісного використання глюкокортикоїдів і нестероїдних протизапальних засобів з антибіотиками

Размещено на http://www.allbest.ru

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ МІКРОБІОЛОГІЇ

ТА ІМУНОЛОГІЇ ІМ. І.І. МЕЧНІКОВА

03.00.07 - Мікробіологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового

ступеня доктора медичних наук

Мікробіологічне обгрунтування раціонального сумісного використання глюкокортикоїдів і нестероїдних протизапальних засобів з антибіотиками

Філімонова Наталія Ігорівна

Харків - 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі мікробіології, вірусології і імунології Національного фармацевтичного університету (м. Харків), Міністерства охорони здоров'я України.

Науковий консультант: доктор медичних наук, професор,

заслужений діяч науки і техніки України

Волянський Юрій Леонідович,

завідувач кафедри клінічної мікробіології і

імунології Харківської державної медичної

академії післядипломної освіти МОЗ України

Офіційні опоненти доктор медичних наук, професор,

Бабич Євген Михайлович,

завідувач лабораторією теоретично-прикладних

основ специфічної профілактики захворювань

мікробного генезу

Інститут мікробіології та імунології ім..

І.І.Мечнікова АМН України

доктор медичних наук, професор,

заслужений діяч науки і техніки України

Циганенко Анатолій Якович,

завідувач кафедри мікробіології, вірусології і

імунології Харківського державного

медичного університету МОЗ України

доктор біологічних наук, професор,

Руденко Адель Вікторівна

Інститут урології АМН України,

Завідувач лабораторією мікробіології, вірусології та мікології

Провідна установа : Національний медичний університет ім.

О.О.Богомольця МОЗ України

Захист відбудеться “29”_травня_2003р. Об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.618.01 при Інституті мікробіології та імунології ім. І.І.Мечнікова АМН України (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, 14).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту мікробіології та імунології ім. І.І.Мечнікова АМН України (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, 14).

Автореферат розісланий 22.04.2003р.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради Бруснік С.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Поза залежністю від особливостей етіогенезу і патоморфологічних проявів, клініко-патогенетичний перебіг інфекційно-алергічних і гнійно-запальних захворювань патофізіологічно визначає виникнення і посилення процесу запалення. Виходячи з цього, основу фармакотерапії вище означених захворювань базово визначає комплексне використання антимікробних і протизапальних препаратів без врахування біосумісності за основними і супутніми фармакологічними властивостями. Між тим, згідно з поодинокими, несистематизованими повідомленнями окремим антибіотикам супутньо притаманні протизапальні, а деяким нестероїдним протизапальним препаратам і глюкокортикоїдам - відповідні антимікробні властивості.

Експериментально-теоретичний доказ закономірностей синергідної біосумісності між антимікробними і протизапальними препаратами за основними і супутніми фармакологічними властивостями набуває особливої актуальності у зв'язку з тим, що на основі очікуваних позитивних висновків відкриваються перспективи до суттєвого підвищення ефективності лікування гнійно-запальних захворювань, до перегляду дозозалежних співвідношень між цими препаратами у комплексних схемах лікування та до зниження або зняття побічних мікробіологічних і фармакологічних характеристик, що відповідно притаманні кожному з компонуємих препаратів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у відповідності до комплексної програми Національного фармацевтичного університету “Хімічний синтез, виділення та аналіз нових фармакологічно активних речовин, встановлення зв'язку “структура-активність”, створення нових лікарських засобів” (№ державної реєстрації 0198U007011). Тема дисертації затверджена на РПК “Мікробіологія” (протокол № 11 від 19 березня 2002 року).

Мета і завдання дослідження. Мета роботи - на основі спрямованого хіміко-мікробіологічного аналізу експериментально обґрунтувати закономірну здатність протизапальних препаратів до супутнього вияву антимікробних і антитоксичних властивостей та визначити синергідну сумісність за цими ознаками з антибіотиками і антитоксинами.

В плані виконання сформульованої мети дисертаційного дослідження визначене послідовне вирішення слідуючих задач:

Провести аналіз хімічного складу представників основної номенклатури нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП) і у співставленні з результатами мікробіологічного скринінгу визначити структурні компоненти, що відповідальні за наявність вираженість супутніх антимікробних властивостей;

Визначити абсолютні рівні та співвідношення бактерицидних і бактеріостатичних властивостей у НПЗП, наявність селективного потенціалу щодо формування відповідної лікарської стійкості і ко-селекційного впливу на вихідні рівні антибіотикорезистентності у відповідних мікроорганізмів;

Дослідити антиінфекційну самодостатність НПЗП при лікувально-профілактичному впливі на перебіг локалізованої і генералізованої гнійно-запальної інфекції;

Вивчити параметри синергідної сумісності між НПЗП і антибіотиками (АБ) та визначити раціональні комбінації, що перспективні для клінічного використання і технології створення комплексних лікарських засобів антиінфекційно-протизапального призначення;

На мікробіологічному і фармакологічному рівнях охарактеризувати співвідношення між позитивними і негативними ефектами у виявах глюкокортикоїдів (ГК) супутньо притаманних антимікробних властивостей, визначити параметри синергідної сумісності за антимікробною дією з відповідними НПЗП й АБ;

Теоретично обґрунтувати і експериментально довести спрямовану інактивуючу спроможність ГК щодо бактеріальних екзо- і ендотоксинів, визначити спрямований вплив за токсиноутворюючу функцію відповідних штамів-продуцентів, встановити механізми безпосередньої інактивації відтворених токсинів;

Запропонувати схеми раціонального використання ГК з імуноглобулінами при здійснені ефективної імунотерапії бактеріальних токсикоінфекцій;

Мікробіологічно обґрунтувати технологію створення і рецептурний склад мазей “Гентаксид” на основі використання гентаміцина сульфату і димексиду, “Гексадимецилу”, що відповідно вміщує гексаметилентетрамін, димексид і метилурацил, та лініменту “Анальбен” - на основі використання синтезованої субстанції з антибактеріальними, антивірусними і протизапальними властивостями та сорбінової кислоти;

Дослідити антитоксичні властивості синтезованого цеоліту марки Na A і технологічну здатність до пролонгованого вивільнення адсорбованої антимікробної речовини, розробити антитоксичний препарат “Цеоліт” для дезінтоксикаційної терапії кишкових інфекцій та “Декацеол” - з бінарною здатністю до вияву антимікробних і антитоксичних лікувально-профілактичних ефектів.

Об'єкт дослідження. Експериментальна гнійно-запальна і токсемічна інфекції.

Предмет дослідження. Нестероїдні протизапальні препарати, глюкокортикоїди, антибіотики, антисептики.

Наукова новизна отриманих результатів. Теоретично і експериментально обґрунтована закономірна притаманність антимікробної спроможності у визначенні загальних фармакологічних властивостей НПЗП, встановлені мікробіологічні параметри їх сумісності з антибіотиками і антисептиками. На основі врахування компонентної відповідності за хімічним складом, співставлення за притаманними рівнями, спектрами та механізмами антимікробної дії запропоновані принципи обґрунтованого комплектування антибіотиків і НПЗП для ефективного лікування гнійно-запальних захворювань. Визначені новітні технології по створенню комплексних лікарських засобів на основі компонентного використання у рецептурному складі антибіотиків, антисептиків і НПЗП.

Визначені мікробіологічні аспекти у виявах антитоксичних властивостей, що фармакологічно притаманні ГК. Встановлено, що ГК здатні до пригнічування токсиноутворюючої функції штамів-продуцентів і безпосередньої інактивації відтворених бактеріальних екзо- і ендотоксинів. Доведена доцільність клінічного використання ГК за антитоксичним призначенням при бактеріальних токсикоінфекціях. За результатами проведених досліджень отримано деклараційний патент України № (11) 50388 А (51) 7 С07Д219/08, А61К31/435 15.10 2002. Бюл. №10.

Практичне значення отриманих результатів.

Розроблені, доклінічне досліджені і представлені на розгляд Фармакологічного Комітету МОЗ України з метою отримання дозволу на виконання 1 стадії клінічних випробувань аналітичної науково-технологічної документації (АНТД), зразки мазей “Гентаксид” і “Гексадимецил”, таблеток “Диклофенак-ретард” і “Цеоліт”. Для клінічного використання запропоновані раціональні комбінації НПЗП з антибіотиками і антисептиками, а також ГК з специфічними імуноглобулінами.

За результатами проведених досліджень запропоновані раціоналізаторські пропозиції № 2448, 27, 214 (18), що відповідно впроваджені у клінічну практику кафедр Харківського державного медичного університету щодо лікування інфекційно-алергійної астми, а також розроблена експериментальна модель відтворення відповідної патології на лабораторних тваринах.

Результати роботи впроваджені в навчальний процес на кафедрах мікробіології, вірусології і імунології Національного фармацевтичного університету України, Харківського державного медичного університету, Вінницького державного медичного університету, Буковинської державної медичної академії, Луганського державного медичного університету, Донецького державного медичного університету ім. М.Горького, Тернопільської державної медичної академії ім. І.Я. Горбачевського, Одеського медичного університету.

Особистий внесок здобувача. В наукових працях, опублікованих зі співавторами Диким І.Л., Чуєшовим В.І., Ковальовим В.М., Левітиним Є.Я., Зайцевим О.І., Рубан О.А., Перцевим І.М., Котвицькою А.А.., Самурою Б.А., Абу Асад Фуадом, Ісаєвим С.П., Чернуським В.Г., Зупанцем І.А., Березняковою А.І., Дикою О.М., Цейтліним М.А., Гладухом Є.В., Сайко І.В., Українцем І.В., Бобрицькою Л.А., Гейдеріх О.Г., Аль Омар Амером, Кобзар Н.П., Т.А. Катечко, В.В.Друговіною, Т.В.Алексєєвою, О.В.Страшук, Проскуріним Р.О., Ковбаса Н.П, Сергієнко Н.Б. особисто автором:

досліджені антимікробні і антитоксичні властивості протизапальних препаратів;

встановлені параметри синергідної сумісності НПЗП з антибіотиками і антисептиками;

встановлені антитоксичні властивості ГК, розшифровані механізми дії на токсиноутворюючу функції штамів-продуцентів та відтворені екзо- і ендотоксини;

мікробіологічно обґрунтований рецептурний склад препаратів “Гентаксид”, “Гексадимецил”, “Анальбен”, “Диклофенак-ретард”, “Цеоліт”, “Декацеол”; глюкокортикоїд нестероїдний протизапальний антибіотик

запропоновані ефективні схеми клінічного використання НПЗП з антибіотиками та антисептиками, а також ГК з специфічними імуноглобулінами;

проведена статистична обробка одержаних результатів досліджень.

Апробація результатів дисертації. Основні фрагменти дисертації повідомлені в доповідях на IV Російському національному конгресі “Человек и лекарство”(1997, 1998), V національному з'їзді фармацевтів України (1999), Всеукраїнській науково-практичної конференції “Вчені України - вітчизняній фармації” (2000), міжнародній науковій конференції “Стратегия и тактика борьбы с инфекционными заболеваниями” (2001), міжнародній науково-практичної конференції “Актуальні питання стратегії, тактики застосування та дослідження антисептиків, антибіотиків”(2002), науково-практичних конференціях НФаУ ( 1997, 1998, 1999, 2000, 2001, 2002).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 43 наукові праці, у тому числі 26 у журналах рекомендованих ВАК України, 8 з яких за одноосібним авторством здобувача. В публікаціях результатів досліджень з участю співавторів дисертанту належить основна частина внеску.

Обсяг і структура дисертації. Робота викладена на 303 сторінках машинописного тексту і складається з вступу, огляду літератури, розділу “Характеристика об'єктів і методів досліджень”, 6 розділів власних досліджень, аналізу і обговорення результатів, висновків та додатків. Список літератури налічує 310 джерела вітчизняних і зарубіжних авторів. Матеріали дисертації ілюстровано 42 таблицями.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Матеріали і методи дослідження. У роботі використані референс-штами, які одержані з музею живих культур ГНДІСК ім. Л.А. Тарасовича і ХНДМІ ім. І.І.Мечнікова АМН України: S.aureus АТСС-25923, E. coli АТСС-25922, Ps.aeruginosa АТСС- 22853, B.subtilis АТСС-3333, C.albicans АТСС-10261 й клінічні штами, які були виділенні з різного матеріалу: гнійного вміщення хірургічних ран, ексудатів черевної порожнини, калу хворих на кишкові дисфункції, у тому числі Staphylococcus (10 штамів), Streptococcus (5 штамів), Esherihia coli (6 штамів), Klebsiella pneumonia (8 штамів), Proteus vulgaris (5 штамів), Proteus mirabilis (5 штамів), Shigella (8 штамів), Salmonella (6 штамів). Клінічні штами ідентифіковані за тинкторіальними, морфологічними й біохімічними властивостями. Виділення чистої культури проводили згідно загальних методик.

У роботі використані антибіотики різного механізму дії: серед інгібіторів синтезу клітинної стінки - бензилпеніцилін, оксациліна натрієва сіль; інгібіторів синтезу білка - гентаміцина сульфат, доксициклін, канаміцин, стрептоміцин, тетрациклін, хлорамфенікол, еритроміцин; інгібіторів клітинної мембрани - поліміксин; офлоксацин та рифампіцин, що вибірково подавляють синтез (обмін) нуклеїнових кислот - ДНК і РНК.

Оцінка антимікробного потенціалу НПЗП проведена на основі мікробіологічного вивчення 27 препаратів: ацетилсаліцилова кислота, метилсаліцилат, саліциламід, холінсаліцилат, мефенамова кислота, меклофенамова кислота, диклофенак натрію, ібупрофен, напроксен, індометацин, анальгін, фенацетин, бутадіон, трибузон, піроксікам, феназон, діфлунісал, суліндак, “Анальбен”, кетопрофен, кислота ніфлумова, амізон, мелоксікам, димексид, хлотазол, делагіл, пірімідант.

Оцінка антимікробного та антитоксичного потенціалу ГК проведена на основі мікробіологічного вивчення 21 препарату: кортизон, гідрокортизон, гідрокортизону ацетат, гідрокортизону гемісукцинат, преднізолон, преднізолону гемісукцинат, дезоксикортикотерону триметилацетат, метилпреднізолон, дексаметазон, триамцінолону ацетонід, сінафлан, флуметазона півалат, галаметазон, бетаметазон, флуокортолон, ультралан, бекламетазона дипропіонат, флутикозан пропіонат, інгакорт, флудрокортизону ацетат.

Вивчення чутливості мікроорганізмів до антисептиків здійснено за методиками О.П. Красильнікова (1995), а до антибіотиків і протизапальних препаратів - згідно з наказом МЗ СРСР № 150 “Про уніфікацію методів визначення чутливості мікроорганізмів до хіміотерапевтичних препаратів”.

Дослідження селективного потенціалу антибіотиків, антисептиків, нестероїдних протизапальних препаратів і глюкокортикоїдів проведено за методиками Г.Н. Першина (1970), а визначення синергізму за антимікробними властивостями між порівнювальними препаратами за методикою В.С.Зуєвої (1971).

Генералізовану гнійну інфекцію відтворювали шляхом внутрішньочеревного зараження білих мишей добовою агаровою культурою досліджуємого мікроорганізму в суміші з “голодним” агаром. Ефективність лікування оцінювали по обліку кількості тварин, що вижили протягом терміну спостереження, по тривалості життя, вираженої в мише-днях в групах лікованих мишей у порівнянні з групами контрольних тварин.

Для моделювання локалізованої гнійної інфекції білих мишей підшкірно заражали культурою відповідного гноєрідного мікроорганізму. Ефективність лікування оцінювали по кількості лікованих тварин, у яких гнійний процес не розвився і шляхом порівняння інтенсивності і ступеня ураження в групах лікованих і контрольних тварин.

Для відтворення експериментальної моделі інфікованого опіку у щурів під ефірним наркозом індукували опік депільованої ділянки шкіри спини за допомогою спеціального пристрою - “п'яти”. Через 3 години після травми опікову поверхню зрошували суспензією добової агарової культури відповідного гноєрідного мікроорганізму. Ефективність лікування оцінювали по характеру гнійного ускладнення опіку шляхом порівняння інтенсивності і ступеня поразки в групах лікованих і контрольних тварин.

Реакційну здатність глюкокортикоїдів до безпосереднього інактивуючого комплексоутворення з бактеріальними токсинами досліджено шляхом порівняльного співставлення титрів антитіл при відповідній імунізації морських свинок зразками нативних і відповідно “навантажених” глюкокортикоідами дифтерійного і стафілококового анатоксинів.

Лікувально-профілактичну здатність глюкокортикоїдів щодо системної стафілококової токсемії досліджено при внутрішньосудинному інфекуванні білих мишей летальною дозою стафілококового токсину, а відповідний вплив на дермонекротичних токсин - при підшкірному уведенні стафілококового токсину морським свинкам.

В роботі використано 556 білих мишей, 66 щурів, 121 морська свинка.

Отриманий цифровий матеріал оброблено методом варіаційної статистики на IBM PC PENTIUM з використанням пакету програм “Excel - 97”, вірогідність розходження визначали за t-критерієм Ст'юдента.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Мікробіологічні ефекти і афекти нестероїдних протизапальних препаратів

За оприлюдненими даними медичної статистики ВООЗ, нозологічні інфекції, гнійно-запальні і дисбіотичні захворювання посідають ведуче місце у визначенні загальної клінічної патології. Цьому сприяє вкрай поширена номенклатура патогенних і умовно патогенних мікроорганізмів, що етіологічно відповідні за виникнення цих захворювань, зростаючі епідеміологічні показники спорадичного, шпитального, ендемічного, епідемічного або пандемічного поширення, залежна від дії мутагенних і селективних факторів постійна зміна біологічних і патогенних властивостей збудників, недостатня за рівнями ефективність застосованих лікувально-профілактичних засобів.

У статті “Антибіотикотерапія ХХI віку: ретроспектива і майбутнє” С.М.Навашин наголошує, що одним з перспективних напрямків у розвитку і удосконаленні антибіотикотерапії майбутнього може бути врахування синергідної сумісності за основними і супутніми фармакологічними властивостями між препаратами, які використовуються у комплексних схемах лікування інфекційних захворювань відповідно за етіотропним, патогенетичним і симптоматичним призначенням. Саме цей напрямок обраний для дослідження наявності синергідної сумісності за основними і супутніми властивостями між антибіотиками, протизапальними препаратами (НПЗП і ГК) при здійсненні комплексної антиінфекційної хіміотерапії.

При аналізі сучасного стану цієї проблеми слід відзначити, що хоча окремі дані літератури свідчать про експериментально доведену наявність у НПЗП і ГК антимікробних властивостей, ця допоміжна фармакологічна спроможність протизапальних препаратів поглиблено і всебічно не досліджена. Внаслідок цього НПЗП і ГК самостійно не використовуються клінічною фармакологією по одночасному протизапальному і антимікробному призначенню, а в комплексних з антибіотиками лікувальних схемах антимікробний потенціал протизапальних препаратів не враховується.

В зв'язку з цим ставало доцільним на основі використання визнаного принципу співставлення у схемі “Хімічна структура-біологічна дія” дослідити хімічно обумовлені закономірності вміщення супутньо притаманних антимікробних і антитоксичних властивостей у визначенні загальної фармакологічної характеристики протизапальних препаратів.

За поширеністю номенклатури і клінічного застосування за протизапальним призначенням ведуче значення належить НПЗП. Протизапальні ефекти НПЗП досягаються за рахунок комплексного сполучення механізмів вираженого антагонізму у відношенні визначальних медіаторів запалення, стабілізації мембран лізосом клітин-продуцентів медіаторів запалення, гальмування процесів продукування макроергічних з'єднань, модифікації субстрату запалення шляхом зміни молекулярної конфігурації тканинних компонентів, цитотоксичної дії, стимуляції секреції ендогенних ГК, опосередкованої імунодепресивною дії.

В роботі використано 27 найбільш поширено використовуємих у клінічній практиці НПЗП, що відрізняються за класифікаційною належністю, особливостями хімічного складу, вираженістю протизапальних властивостей та притаманними побічними характеристиками.

Встановлено, що наявність антимікробних властивостей принципово залежить від вміщення у хімічній структурі НПЗП галоїдів або метильних угруповань, а абсолютні рівні вираженості - від кратності або сполучення цих компонентів у хімічному складі препаратів.

Так, характеризуючи антимікробну здатність метилвміщуючих НПЗП, слід відзначити, що найменш спроможним, причому виключно до золотавого стафілококу, виявився вміщуючий 1 метильне угруповання метилсаліцилат. На відміну від цього, диметилвміщуючі димексид, мефенамова та меклофенамова кислоти виявили вибіркові бактерицидні властивості відносно широкого спектру грампозитивних і грамнегативних бактерій у сполученні з реєструємою антифунгальною активністю. У свою чергу, найбільш спроможними за вираженістю супутньо притаманних антимікробних властивостей виявилися триметилвміщуючі холінсаліцилат та хлотазол. Таким чином, представлений аналіз обґрунтовано демонструє залежність вираженості супутньо притаманної антимікробної активності НПЗП від особливостей їхнього хімічного складу за кратністю вміщення метильних угруповань.

Між галоідвміщуючих НПЗП досліджені представники, що відповідно вміщували у хімічному складі один або декілька атомів хлору або фтору.

Хлорвміщуючі препарати були представлені делагілом, ортофеном (диклофенаком натрію) та індометацином. Встановлено, що і для цієї групи НПЗП закономірно простежується залежність вираженості антимікробних властивостей від кратності вміщення у хімічному складі препарату відповідного галогену. Так, за даними дослідження, найменш спроможним за супутньо притаманними антимікробними властивостями виявився індометацин, у складі якого вміщено 1 атом хлору. У свою чергу, ортофен, як дихлорвміщуючий НПЗП, реєструємо перевищував індометацин за абсолютним рівнями і спектрами притаманної бактерицидної і бактеріостатичної активності відносно грампозитивних і грамнегативних бактерій. Делагіл, який характеризується структурним вміщенням атому хлору і метильного радикалу, виявив вибіркову бактерицидну дію на грампозитивні і грамнегативні бактерії в концентраційних межах 26,6-36,5 мкг/мл. Слід відзначити, що хлорвміщуючі НПЗП за рівнями і спектрами притаманних антимікробних властивостей суттєво перевищували активність метилвміщуючих протизапальних препаратів.

Серед фторвміщуючих НПЗП досліджені суліндак, ніфлумова кислота і діфлунісал, синтезований у НФаУ “Анальбен”, що проходить державні клінічні випробування як препарат протизапального призначення. Поряд з відмінностями за основним хімічним складом досліджені препарати відрізняються між собою кратністю вміщення у хімічному складі атомів фтору, що знайшло своє відображення у вираженості супутньо притаманних антимікробних властивостей. Найменш антимікробно здатним за хімічними ознаками виявився монофторвміщуючий суліндак. Діфлунісал, “Анальбен”, які відповідно вміщують у хімічному складі по 2 атоми фтору, виявили суттєво перевищуючу антимікробну активність, а найбільш спроможним за супутньо притаманними антимікробними властивостями виявилася кислота ніфлумова, особливості хімічного складу якої слід пов'язувати зі вміщенням 3 атомів хлору у поєднанні з метильним радикалом.

При аналізі антимікробних властивостей, які відповідно встановлені для галоїд - та метилвміщуючих НПЗП, враховано, що за абсолютними рівнями притаманної активності вони суттєво поступаються перед антибіотиками, антисептиками і сульфаніламідами. Останнє не виключає, що при клінічному використанні за протизапальним призначенням такі НПЗП можуть ко-селективно індукувати формування антибіотикорезистентності у представників резидентної або транзиторної мікрофлори.

На основі викладеного до предметного дослідження винесено питання про наявність у антимікробно здатних представників НПЗП селективного потенціалу та його пов'язаності з паралельним формуванням певних рівней антибіотикорезистентності. Досліди здійснено шляхом послідовно спрямованого культивування референтних штамів S.aureus і E.coli в присутності у поживному середовищі постійних або зростаючих концентрацій одного з антимікробно здатних НПЗП. За отриманими результатами принципово встановлено, що досліджуємим представникам метил - та галоідвміщуючих НПЗП притаманна певна селективна здатність до формування відповідної резистентності, наявність та рівні якої виявилися зворотно пропорційними від вираженості механізмів їх бактерицидної або бактеріостатичної дії. Так, доведено, що, у порівнянні з бактерицидно здатними галоідвміщуючими НПЗП, їхні метилвміщуючі аналоги виявилися більш спроможними у індукуванні відповідної лікарської стійкості.

Наявність зв'язку між набуттям НПЗП-стійкості і залежного від цього підвищення антибіотикорезистентності досліджено шляхом порівняльного співставлення антибіотикограм S.aureus і E.coli до і після спрямованого культивування у присутності меклафенамової кислоти, холінсаліцилату, напроксену або фенацетину. Принциповим висновком з проведених досліджень встановлено, що НПЗП здатні в результаті селективного впливу підвищувати вихідні рівні антибіотикорезистентності культивованих штамів S.aureus і E.coli. В основу аналізу НПЗП-залежного формування у мікроорганізмів певних рівней антибіотикорезистентності як вихідний показник врахована співпадаємість між порівнювальними препаратами за притаманними механізмами дії на мікробну клітину. Тому у порівняльних антибіотикограмах вихідних і НПЗП селекційних варіантів E.coli і S.aureus вибірково досліджені зміни у чутливості до бензилпеніциліну, альбоміцину, стрептоміцина сульфату, канаміцину, бінану та граміцидину, як маркерів антибіотиків, які за своїми механізмами відповідно інгібують синтез клітинної стінки, цитоплазматичної мембрани, нуклеїнових кислот, процесів дихання та окисного фосфорилування бактеріальної клітини. Встановлено, що спрямоване культивування E.coli і S.aureus не впливає на їхні вихідні рівні чутливості до новобіоцину, канаміцину, бінану та граміцидину, що за притаманними механізмами дії відповідно відносяться до інгібіторів синтезу ДНК, РНК, процесів дихання та окисного фосфорилування бактеріальної клітини. Одночасно виявлено суттєве підвищення вихідної стійкості до бензилпеніциліну, альбоміцину і новобіоцину, що як маркери відповідно інгібують синтез клітинної стінки, цитоплазматичної мембрани або бактеріального білку.

При аналізі також враховано, що наявність супутніх антимікробних властивостей у НПЗП пов'язана зі вміщенням у їхньому хімічному складі галогенів та /або метильних угруповань. Антисептична здатність галогенів полягає у окисленні найрізноманітних структур, насамперед, сульфгідрильних груп у складі бактеріальної клітини. У свою чергу, антисептичні властивості спиртів пов'язані з коагуляцією білків у зовнішніх шарах оболонки бактерій і денатурованим впливом на основні ферментні системи бактеріальної клітини. За кількісним вмістом у хімічному складі НПЗП галогени та спирти не здатні виявити повноцінну антисептичну здатність. Але в умовах селективно спрямованого культивування субактивний вплив цих компонентів, поряд з індукуванням відповідної НПЗП-стійкості, забезпечує і супутнє підвищення резистентності до антибіотиків, що відповідні фактору селекції за притаманними механізмами дії на мікробну клітину.

Поряд з селективно здатними, в ряду досліджених НПЗП виявлені представники, що при відтворенні 30-35 послідовних пересівів у присутності їх субактивних концентрацій не виявили у референтних культур S.aureus і E.coli реєструємого підвищення відповідної НПЗП-стійкості. До таких препаратів віднесені ортофен, хлотазол, “Анальбен” і амізон. Для оцінки їх співвідношення з антибіотикорезистентністю проведене селективне культивування полірезистентних клінічних штамів S.aureus і E.coli у присутності означених НПЗП. Встановлено, що при збереженні вихідної чутливості до НПЗП селекційні варіанти клінічних штамів S.aureus і E.coli зменшували вихідну полірезистентність до бензилпеніциліну, стрептоміцину і гентаміцина сульфату на рівні 2-3 разового підвищення чутливості.

Таким чином, проведені дослідження показали, що в залежності від індивідуальних особливостей хімічного складу НПЗП виявляють фонові або помірні антимікробні ефекти, здатність до мікробостатичної або мікробоцидної дії, селективну спроможність, яка в залежності від вихідної антимікробної характеристики відповідних препаратів супроводжується набуттям або зниженням антибіотикорезистентності у селекційованих варіантів грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів. Виявлені показники мікробіологічних співвідношень між НПЗП і АБ імовірно повинні враховуватися при визначенні комплексних схем, які складаються з сумісного використання цих препаратів. При цьому критерієм фармакологічної сумісності між цими препаратами може бути констатація синергізму у проявах антимікробної активності.

Наявність синергідної сумісності між НПЗП і АБ досліджена за визнаною методикою співставлення in vitro діючих концентрацій НПЗП і субактивних АБ. При виборі до дослідження “раціональних пар” врахована сумісність між порівнювальними препаратами за вміщенням відповідних компонентів у їхньому хімічному складі, різноплановість механізмів дії на бактеріальну клітину , співпадаємість рівней та спектрів притаманної антимікробної активності.

На основі врахування сумісності за проявами антибактеріальної активності раціональними для сумісного використання визнані сполучення амізону або делагілу з бензилпеніциліном, граміцидином і еритроміцином: “Анальбену” - з бензилпеніциліном, граміцидином, еритроміцином та канаміцином; хлотазолу - з граміцидином і поліміксином; ортофену - з бензилпеніциліном.

За компонентною відповідністю хімічних складів демонстративною виявилася, перш за все, сумісність між діклоксациліну натрієвої сіллю і ортофеном. Об'єднуючим компонентом хімічної структури цих препаратів виявилося угруповання 2,6-дихлорфеніл. Обидва препарати відрізняються спрямованістю дії відносно чутливих та стійких до антибіотиків штамів стафілококів. Останнє враховано при виборі мікробіологічної моделі для дослідження синергідної сумісності між цими препаратами за антимікробними властивостями. За результатами проведених досліджень встановлено, що під впливом субактивної концентрації діклоксациліну натрієвої солі ортофен в середньому у 3,4 рази перевищував вихідну антимікробну здатність відносно чутливих та стійких до антибіотиків стафілококів.

Мікробіологічні аспекти фармакологічної здатності глюкокортикоїдів

Окремі несистематизовані дані літератури свідчать про небайдужість деяких ГК до вияву протилежних за своїм змістом мікробіологічних ефектів. Так встановлено, що преднізолон, дексаметазон, бекламетазон дипропіонат у дозах, що еквівалентні терапевтичним або перевищують їх, виявляють реєструєму бактеріостатичну дію на золотавий стафілокок і синьогнійну паличку. Одночасно у зменшених дозах ці препарати забезпечують протилежний мікробіологічний ефект - підвищують культуральні і біологічні властивості означених мікроорганізмів.

Характеризуючи антимікробний потенціал відповідно здатних ГК, слід відзначити, що від якісного та кількісного вміщення у хімічному складі відповідно спроможних компонентів або їхнього сполучення, ці препарати як мінімум на порядок поступалися перед НПЗП. З цього виходить, що за абсолютними рівнями вираженості антимікробної активності ГК не можуть бути охарактеризовані як самостійно здатні антимікробні препарати. В зв'язку з цим супутньо притаманну таким ГК антимікробну активність слід відносити до побічних фармакологічних характеристик цих препаратів, які ко-селективно виражаються потенційною здатністю до формування спрямованої або множинної антибіотикорезистентності у відповідних мікроорганізмів(табл. 1).

Останнє експериментально підтверджено при здійсненні спрямованого, послідовного культивування вибіркових тест-штамів мікроорганізмів в умовах постійної присутності у поживному середовищі субактивних концентрацій ГК з фоновими антимікробними властивостями. Встановлено, що незалежно від відмінностей у хімічному складі усі досліджені ГК виявили відповідний рівень селективної здатності, який по відношенню до S.aureus характеризувався усередненим підвищенням вихідної стійкості у 1,7 разів, а по відношенню до E.coli - відповідно у 2,3 рази.

При вивченні впливу набутої ГК-стійкості на розвиток у мікроорганізмів супутньої антибіотикорезистентності встановлено, що по відношенню до маркеру інгібіторів синтезу клітинної стінки усереднений рівень підвищення вихідної стійкості становив 24,3%, інгібіторів синтезу цитоплазматичної мембрани - 25%, інгібіторів синтезу білку - 22%, інгібіторів ДНК - 6%, інгібіторів РНК - 5% відповідно.

Висновком з цього виходить, що при терапевтично передбаченому довготерміновому використанні за протизапальним призначенням ГК, які, відповідно вміщують у хімічному складі антимікробно здатні компоненти, можуть виявляти побічну здатність до індукування супутнього розвитку антибіотикорезистентності у ГК-чутливих мікроорганізмів з виникненням дисбактеріозів.

Размещено на http://www.allbest.ru

Таблиця 1

ХІМІЧНА СТРУКТУРА І АНТИМІКРОБНІ ВЛАСТИВОСТІ ГЛЮКОКОРТИКОЇДІВ

Глюкокортикоід	Хімічна формула	Мінімальна інгібуюча концентрація, мг
		S.aureus	B.subtilis	E.coli	Ps. aeruginosa
Метилпреднізолон*	6-б-метил-прегнадіен-1,4-тріол-11в,17б,21-діон-3,20	124,2±17,3	95,7±20,3	156,8±24,2	>500
Дексаметазон*	9б-фтор-11в,17б,21-триокси-16б-метилпрегна-1,4-діен-3,20-діен	78,4±8,6	68,8±7,7	101,6±12,4	109,8±10,7
Триамцінолон*	9б-фтор-16б-оксипреднизолон	106,9±21,5	99,2±30,4	126,9±27,8	276,3±33,9
Сінафлан*	6б,9б-Дифтор-16б-оксипреднизолон-16,17-ацетонид	42,8±4,9	37,3±6,8	71,2±6,8	81,5±9,3
Флуметазона півалат*	6б,9б-Дифтор-16б-метилпредни-золона 21-півалат(триметилацетат)	38,2±5,6	29,8±4,4	53,6±7,2	77,3±6,7
Галометазон*	2-хлор-6б-9-дифтор-11в,17,21-триокси-16б-метилпрегна-1,4-діен-3,20-діен	19,8±3,2	20,5±4,9	31,2±3,3	53,4±8,4
Бетаметазон*	9б-фтор-16б-метилпреднизолон	32,9±6,7	27,9±6,2	40,8±5,1	67,8±9,2
Ультралан*	6б-фтор-11в,21-дигидрокси-16б-метил-1,4-прегнадіен-3,2-діон	41,7±8,2	24,6±3,9	52,6±7,4	70,2±8,6
Флукортолон*	6б-фтор-11в,21-дигидрокси-16б-метил-1,4-прегнадіен-3,2-діен	51,4±7,8	31,8±4,6	42,9±6,3	59,9±10,3
Беклометазону дипропіонат*	9б-хлор-11в,17б,21-триокси-16в-метил-1,4-прогнадіен-3,2-діона 17,21-дипропіонат	60,8±9,2	44,9±6,2	56,9±8,7	60,5±8,2
Інгакорт*	6б-фтор-16б-гидроксипреднизолон-16,17-ацетаніда-21-ацетат	59,4±6,8	101,2±10,3	137,6±12,8	155,4±14,5
Флутикозан пропіонат*	S-(фторметил)6б-9-дифтор-11в,17-дигидрокси-16б-метил-3-оксаандроста-1,4-діен-17в-карботіат,17 пропіонат	17,8±4,7	26,6±3,2	32,4±5,9	43,2±6,7
Дезоксикорти-костерону три-метилацетат*	Прегнен-4-ол-21-діона-3,20-триметилацетат	38,6±5,2	58,3±	67,2±7,6	99,5±10,4
Флукортизону ацетат*	9-фтор-11в,17,21-тригидроксипреги-4-єн-3,20-діон-21-ацетат	70,8±6,7	98,7±9,5	116,8±12,3	137,4±16,7

Примітка: рискою підкреслені антимікробно здатні компоненти у хімічному складі препаратівРазмещено на http://www.allbest.ru

У загальній характеристиці фармакологічних властивостей, що притаманні ГК, окремо означена їхня антитоксична спроможність, яка виявляється на організменому рівні. Однак при цьому залишаються не дослідженими мікробіологічні аспекти у виявах антитоксичної активності по відношенню до токсиноутворюючих мікроорганізмів і відтворюємих ними бактеріальних токсинів.

У якості тестуємих токсиноутворюючих штамів-продуцентів використані культури S.aureus і С.diphtheriae, універсальною ознакою яких є здатність до продукування токсинів летальної і дермонекротичної дії. Вплив флутикозан пропіонату, бекламетазону дипропіонату і галаметазону на токсинутворюючі властивості обраних штамів-продуцентів досліджено на основі порівняльного співставлення сили токсинів до і після спрямованого селективного культивування. За результатами проведених досліджень встановлено, що, у порівнянні з вихідними показниками, ГК-селективні варіанти С.diphtheriae зменшили силу токсину летальної дії у 1,4 рази, а S.aureus - відповідно у 1,3 рази.

При розгляді можливих механізмів інгібуючого впливу ГК на токсиноутворення відповідних штамів-продуцентів припущено, що останнє пов'язане зі здатністю цих препаратів пригнічувати білковий обмін мікробної клітини. З цією метою досліджено спрямований вплив гідрокортизону і преднізолону на протеолітичні властивості і пов'язане з цим токсиноутворення S.aureus. Досліди здійснено шляхом спрямованого культивування обраної мікробної культури в умовах присутності субактивних концентрацій в поживному середовищі. Встановлено, що внаслідок інгібуючого впливу преднізолону пасовані варіанти у двічі знизили вихідну здатність до згорнення молока, виявлення желатиназної, плазмокоагуляційної сірководневої та аміакоутворюючої активностей. На цьому фоні простежено преднізолонзалежне зниження здатності S.aureus до утворення токсину летальної дії у 1,7 разів та токсину дермонекротичної дії - у 2,4 рази відповідно. Одночасно під впливом гідрокортизону простежено зниження вихідної здатності S.aureus до продукування токсину летальної дії лише на 14%. На дермонекротичний компонент стафілококового токсину гідрокортизон практично не впливав.

У наступній серії експериментів досліджено безпосередній вплив ГК на дифтерійний і стафілококовий анатоксин, а також на ендотоксин E.coli, вилучений шляхом використання методу Буавена.

Методично досліди виконані шляхом дозованого додавання розчинів ГК до анатоксинів до межі візуального спостереження утворення осаду, деконтамінації і порівняльної постановки реакції преципітації з відповідними імуноглобулінами. В результаті встановлено, що під впливом утворюємих преципітатів титри дифтерійного імуноглобуліну зменшилися у 4 рази, стафілококового - відповідно у 2 рази.

Синергізм між глюкокортикоідами, нестероїдними протизапальними препаратами й антибіотиками за антимікробними властивостями

За притаманними морфо-біохімічними і патофізіологічними ознаками запалення представляє собою клітинно-системний процес, що формується у відповідь на руйнівну патогенну дію і у своїх проявах відрізняється різноманітними патоморфологічними, імунопатологічними і патохімічними проявами. За своїм змістом вони підпорядковані репаративному відновленню індукованого вогнища деструкції. ГК й НПЗП, які використовуються в клініці за протизапальним призначенням, відрізняються за притаманними механізмами фармакологічної активності. Останнє обґрунтовує актуальність розробки технологій нового покоління протизапальних препаратів на основі сумісного використання у рецептурному складі ГК і НПЗП. Прикладом перспективності цього напрямку є ефективне клінічне використання за протизапальним призначенням КЛЗ амебне і аспірату, що технологічно відтворені на основі відповідного використання в рецептурному складі комбінацій фенілбутазону з дексаметазоном та аспірину з сукральфатом.

Поряд з безперечно доведеною клінічним використанням перспективністю таких протизапальних КЛЗ, поза межами фармакологічного врахування залишаються мікробіологічні аспекти співвідношення між ГК й НПЗП за проявами притаманних антимікробних властивостей. При цьому особливу актуальність набуває встановлення синергідності за антимікробними властивостями між ГК й НПЗП, що може суттєво підвищити узагальнений антиінфекційний потенціал комбінованих лікарських форм цих протизапальних препаратів.

У комплексному дослідженні на синергідну сумісність з боку НПЗП випробувані хлотазол, делагіл, ортофен, діфлунісал і кислота ніфлумова, а з боку ГК - відповідно дексаметазон, флуметазона півалат, галаметазон, флукортолон, ультралан, бекламетазон і флутикозан. Результати проведених досліджень принципово показали однотипне існування синергізму між порівнювальними препаратами за виявами антимікробної активності при узагальненому підвищенні бактеріостатичних властивостей відносно S.aureus, B.subtilis і E.coli - у 1,5-1,9 разів, а бактерицидних - відповідно у 1,1-1,5 разів. При цьому слід відзначити, що стосовно Ps.aeruginosa випробувані сполучення ГК і НПЗП виявилися не ефективними.

Таким чином, проведені дослідження свідчать про принципову доцільність сумісного фармакотерапевтичного використання НПЗП і ГК не тільки за протизапальним, але і протимікробним призначенням. Однак при прогнозуванні очікуємих мікробіологічних ефектів слід враховувати їхню залежність від кількісного співвідношення порівнювальних компонентів у рецептурному складі КЛЗ протизапального призначення. Як доведено результатами проведених мікробіологічних досліджень ГК суттєво поступається перед НПЗП за абсолютними рівнями супутньо притаманних антимікробних властивостей. Тому у разі кратного перевищення кількісного вміщення НПЗП у рецептурному складі КЛЗ протизапального призначення доцільно прогнозувати клінічно значущу антимікробну активність таких препаратів, а в разі зворотного співвідношення - ініціювання антибіотикорезистентності у збудника гнійно-запального захворювання та його мікробних асоціантів, обтяження клінічного перебігу захворювання та зниження ефективності етіотропної терапії, а також виникнення дисбіотичних ускладнень.

У наступній серії досліджень вивчено існування синергізму між ГК й АБ за антимікробними властивостями.

Для дослідження між АБ обрані хлортетрациклін і левоміцетин, а серед ГК - монохлорвміщуючий бетаметазон, дихлорвміщуючий - сінафлан і трихлорвміщуючий флутикозан пропіонат.

За результатами проведених досліджень принципово доведена зростаюча антимікробна активність комбінацій АБ і ГК в залежності від кількісної кратності атомів хлору, що сумаційно вміщені у їхньому хімічному складі. Так, в комбінації з бетаметазоном хлортетрациклін підвищував вихідну антибактеріальну активність на 14%, під впливом сінафлану - на 33% та флутикозан пропіонату - на 41% відповідно (табл. 2).

Таблиця 2

СУМІСНІСТЬ МІЖ ГАЛОГЕНВМІЩУЮЧИМИ АНТИБІОТИКАМИ Й ГЛЮКОКОРТИКОЇДАМИ ЗА АНТИМІКРОБНИМИ ВЛАСТИВОСТЯМИ, n=6

Препарат	Кратність галогенів	Мінімальна інгібуюча концентрація, мкг
		S.aureus	B.subtilis	E.coli	Ps.aeruginosa
Хлортетрациклін	1	25,6±1,8	17,9±1,3	21,6±1,5	48,7±2,8
Хлортетрациклін+ бетаметазон	2	19,8±1,4	15,8±1,6	18,4±1,2	43,2±2,2
Хлортетрациклін+ сінафлан	3	16,2±1,5	12,4±1,1	14,7±1,1	33,6±1,4
Хлортетрациклін+ флутикозан пропіонат	4	12,8±1,1	10,7±1,2	12,5±1,3	28,9±1,2
Левоміцетин	2	21,3±1,7	19,5±1,4	20,7±1,6	43,8±2,6
Левоміцетин+ бетаметазон	3	17,6±1,2	18,2±1,3	17,9±1,6	39,2±1,8
Левоміцетин+сінафлан	4	14,9±1,3	15,7±1,4	15,5±1,3	31,5±1,6
Левоміцетин + флутикозан пропіонат	5	12,7±1,4	16,4±1,2	11,6±1,1	27,9±1,5

Таким чином проведені дослідження свідчать про те, що при врахуванні певної компонентної відповідності за хімічним складом ГК і АБ здатні виявляти реєструєму синергідність за виявами антимікробних властивостей.

Не менш важливим представлялося дослідження нащадкової закріпленості змін у токсиноутворюючої функції S.aureus. З цією метою проведено 20-кратне реверсій не культивування ГК-пасованого варіанту S.aureus. При цьому підтверджена незмінність знижених рівней токсиноутворення у дослідженої мікробної культури. Останнє є свідченням мутагенної здатності ГК до пригнічення білок- і токсиноутворюючої функції мікроорганізмів.

Лікувально-профілактична здатність нестероїдних протизапальних препаратів при експериментальній інфекції

Лікувально- профілактичний потенціал НПЗП випробуваний на моделях локалізованої і генералізованої гнійної інфекції білих мишей, що відтворені відповідним внутрішньочеревним і підшкірним зараженням S.aureus і E.coli.

Лікування інфікованих тварин проведено холінсаліцилатом, меклафенамовою і мефенамовою кислотами, ортофеном, ібупрофеном, індометацином, напроксеном, анальгіном, трибузоном, хлотазолом, делагілом, “НПЗП-НФаУ” і “Анальбену”.

Одноразове внутрішньосудинне уведення досліджуємих НПЗП одночасне з відповідним внутрішньочеревним зараженням білих мишей не виявило для більшості використаних препаратів лікувальної здатності захищати інфікованих тварин від загибелі внаслідок розвитку генералізованої інфекції. Своєрідним виключенням з цього виявилися хлотазол, делагіл, “Анальбен” і “НПЗП-НФаУ”, що рівноцінно попередили загибель 40% інфікованих S.aureus і E.coli тварин від загибелі внаслідок розвитку септикопіємії. Показником наявності деяких лікувально-профілактичних властивостей для інших з досліджених НПЗП виявилися збільшенні, порівняно з контролем, до двох разів терміни виживаємості тварин, а також більш доброякісні патоморфологічні зміни. Висновком з викладеного виходить, що випробуванні НПЗП не відрізняються притаманністю самодостатніх лікувально-профілактичних властивостей як антимікробних засобів, які спроможні впливати на клінічний і патоморфологічний перебіг стафілококової і ешеріхіальної септицемії у білих мишей.

Дещо більш виразними за лікувально-профілактичними ефектами виявилися антимікробні властивості випробуваних НПЗП на моделі локалізованої стафілококової і ешеріхіальної інфекції, відтвореної у білих мишей підшкірним зараженням. Виходячи з того, що переважна більшість комерційних НПЗП використовується за внутрішнім або парентеральним призначенням у першій серії дослідів вивчена їх лікувально-профілактична спроможність при одноразовому внутрішньочеревному уведенні інфікованим тваринам.

Спостереження за відповідними групами лікованих тварин показало, що переважна більшість досліджених НПЗП не відрізняється лікувально-профілактичною спроможністю при локалізованій гнійній інфекції у мишей. Між тим у групах, що відповідно проліковані холінсаліцилатом, диклофенаком натрію, “Анальбеном” або “НПЗП-НФаУ”, встановлена профілактична здатність попереджувати у 20%-40% тварин виникнення постінфекційно залежних вогнищ запалення. Для інших НПЗП лікувальний вплив на клініко-патогенетичний перебіг індукованих вогнищ запалення виявився здатністю часткового попередження еволюції інфільтратів у абсцеси без та з некрозами.

Оцінюючи отримані результати, слід враховувати, що при одноразовому внутрішньочеревному уведенні дослідженні НПЗП імовірно не здатні виявити притаманний антимікробний потенціал внаслідок неможливості накопичення терапевтично значущої концентрації у вогнищі запалення.

В зв'язку з цим на лікувально-профілактичну спроможність як самодостатніх за антимікробною активністю при локалізованій гнійно-запальній інфекції у білих мишей випробувані свічки “Цефекон” на основі саліциламіду, лінімент метилсаліцилату, мазі бутадіону і індометацину, димексид. Лікування підшкірно інфікованих білих мишей обраними протизапальними м'якими лікарськими формами здійснено шляхом щодобового двох-триразового нанесення одного з досліджуємих препаратів на поверхню шкіри над осередком запалення. За результатами проведених досліджень встановлено, що фармакотерапевтична активність випробуваних мазей НПЗП залежала від наявності, рівню і спектру супутньо притаманних антимікробних властивостей. Так, бутадіонова мазь, як антимікробно не здатний представник НПЗП, не попереджував розвитку вогнища гнійного запалення у білих мишей. Саліциламідвміщуючий “Цефекон” і лінімент метилсаліцилату, суттєво не впливаючи на перебіг вогнищу ешеріхіальної етіології, виявили достатню фармакотерапевтичну активність при моделюванні стафілококової інфекції. Останнє безпосередньо пов'язано з вибірковістю антистафілококової активності у спектрі супутньо притаманних цим препаратам антимікробних властивостей. Індометацин і димексид, як НПЗП з широким спектром антибактеріальної активності in vitro, виявили задовільну фармакотерапевтичну активність при обох етіологічних видах локалізованої гнійно-запальної інфекції у білих мишей.

Таким чином, фармакотерапевтичне випробування НПЗП на моделях локалізованої і генералізованої інфекції принципово підтвердило, що виявлені in vitro супутні антимікробні властивості знаходять своє пропорційне відображення у виявах лікувально-профілактичних ефектів цих препаратів. Однак, за абсолютними показниками лікувально-профілактичних ефектів досліджені НПЗП не можуть бути охарактеризовані як препарати, що придатні для самостійного використання за протизапальним і антимікробним призначенням при лікуванні локалізованих у генералізованих гнійно-запальних захворювань. Одночасно виявлений фармакотерапевтичний потенціал НПЗП повинний бути врахованим при визначенні комплексних схем їх сумісного клінічного використання з антибіотиками і антисептиками терапевтичного призначення.

За результатами попередньо викладених мікробіологічних досліджень визначені критерії раціонального суміщення між НПЗП і АБ за синергідним суміщенням відповідно притаманних антимікробних властивостей. Визначаючим з них є врахування певної компонентної співставляємості у хімічному складі порівнювальних препаратів, а також відповідність за різноплановими механізмами дії на мікробну клітину, вираженістю рівней і спектрів притаманної антимікробної активності.

Таблиця 3

ФАРМАКОТЕРАПЕВТИЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ КОМБІНАЦІЇ ПРЕПАРАТІВ ПРИ ГЕНЕРАЛІЗОВАНІЙ ІНФЕКЦІЇ БІЛИХ МИШЕЙ

Доза препарату, мг	Заражен- ня	К-кість мишей	Термін спостережен-ня, доби	Вижило	Загину-ло	К-кість мише-діб
Диклоксациліна натрієва сіль, 20 мг	S.aureus	5	10	5	0	50
Диклоксациліна натрієва сіль, 10 мг	S.aureus	5	10	2	3	26
Диклофенак натрію, 10 мг	S.aureus	5	10	0	5	18
Диклоксациліна натрієва сіль, 10 мг + диклофенак натрію, 25 мг	S.aureus	5	10	5	0	50
Цефалексин, 25 мг	E.coli	5	10	5	0	50
Цефалексин 10 мг	E.coli	5	10	3	2	30
Мефенамова кислота, 25 мг	E.coli	5	10	0	5	11
Цефалексин 10 мг + мефенамова кислота, 25 мг	E.coli	5	10	4	1	35

За відповідністю враховуємих показників до вибіркового фармакотерапевтичного випробування між галогенвміщуючих НПЗП і АБ обрана комбінація діклоксациліну натрієвої солі з диклофенаком натрію, поєднуючим хімічним компонентом для яких є угруповання 2,6-дихлорфеніл. Між метилвміщуючих НПЗП і АБ обрана комбінація мефенамової кислоти і цефалексину (табл.3).

З врахуванням неспівставляємості рівней антимікробних властивостей у порівнювальних АБ і НПЗП хіміотерапевтичне дослідження наявності антимікробного синергізму методично здійснено шляхом комбінованого співставлення при лікуванні двократно знижених терапевтичних доз антибіотику і відповідно діючих - порівнювального НПЗП. Для фармакотерапевтичного тестування використані стафілококова і ешеріхіальна генералізована інфекція у білих мишей. Проведені дослідження показали, що у присутності диклофенаку натрію і мефенамової кислоти терапевтично неспроможні дози діклоксациліну натрієвої солі і цефалексину виявляють лікувально-профілактичну здатність, достатню для 100% попередження виникнення і загибелі інфікованих білих мишей від септикопіємії. Останнє означає, що використані НПЗП за притаманними антимікробними властивостями здатні двократно підвищувати терапевтичну активність сумісних до них антибіотиків.