Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство охорони здоров'я України

Кримський державний медичний університет ім. С.І. Георгієвського

УДК 612.321.5:57.042.2:616.33-002+616.342-002-053.2/.6

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

Клінічне значення місцевого неспецифічного протеїназно-інгібіторного потенціалу при хронічних захворюваннях гастродуоденальної зони у дітей

14. 01.10 - Педіатрія

Бабич Ірина Олексіївна

Сімферополь 2003

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. За останні 20 років поширеність гастроентерологічних захворювань у дітей зросла більше ніж на 30% і коливається від 70,3 до 136,9 на 1000 дитячого населення (Бєлоусов Ю.В., 1998; Карпова С.С. та співавт., 1999). При цьому 55-70% випадків приходиться на хронічну патологію шлунку і дванадцятипалої кишки (Потапов А.С., 1998; Боброва В.І., 1999). Припускається, що реальна захворюваність хворобами органів травлення в 6 разів вище офіційних даних, які визначаються за зверненням (Волков А.І. та співавт., 2000). Однак, лікувальні заходи, що проводяться у хворих з хронічною гастродуоденальною патологією, часто виявляються недостатньо ефективними. Навіть при інтенсивних лікувально-профілактичних заходах у дітей з хронічним гастродуоденітом в 25-49,2% випадків настають рецидиви захворювання (Баранов А.А. та співавт., 1995). Чітко простежується тенденція до збереження високої частоти трансформації так званого передвиразкового стану у виразкову хворобу (Новик А.В., 1991; Дегтярьова І.І., 2000), що представляє реальну загрозу здоровю населення, визначає соціальну значимість та актуальність подальшого вивчення патогенетичних механізмів формування даної патології (Казак С.С. та співавт., 2000).

На сучасному етапі в розвитку хронічних запально-деструктивних захворювань гастродуоденальної зони провідне значення відводиться Helicobacter pylori, однак механізми ульцерогенезу залишаються багато в чому неясними (Іванова М.В. та співавт., 1998; Татаринов П.А. та співавт., 1998; Корсунський А.А., 1999; Пасєчніков В.Д. та співавт., 2000). Основною відповіддю слизової оболонки гастродуоденальної зони на впровадження патогену є нейтрофільна інфільтрація - добре вивчена стереотипова реакція на контакт мікроба з тканиною, мета якої - знищення мікробу і захист організму (Комптон К.К., 1998; Аруін Л.І., 2000). Поліморфно-ядерні лейкоцити і макрофаги, що надходять в осередок запалення, виділяють при фагоцитозі, екзоцитозі або руйнуванні неспецифічні протеїнази, які мають значний деструктивний потенціал (Руденко В.Г. та співавт., 1990; Kobayashi K. et al., 1998). Деструктивній дії місцевих неспецифічних протеїназ протистоїть могутня система протеїнів-інгібіторів, які контролюють активність протеолітичних ферментів і складають, в цілому, найважливішу систему, розуміння ролі якої необхідно для вияснення молекулярних основ патології (Маянська Н.Н. та співавт., 1990; Веремеєнко К.Н., 1994). Однак у вітчизняній і зарубіжній літературі є невелика кількість публікацій по вивченню клінічного і патогенетичного значення неспецифічної протеїназно-інгібіторної системи при гастроентерологічних захворюваннях (Біяшева І.Р. та співавт., 1991; Довгун О.Б. та співавт., 1998), причому основна увага в них приділялась або дослідженню системних процесів, що знайшли відображення в крові, або вивченню специфічних протеїназ шлункового вмісту. Місцеві процеси за участю неспецифічних протеїназ та їх ендогенних інгібіторів в шлунковому вмісту практично не вивчались.

Вивчення місцевих ензиматичних процесів, зміни яких настають раніше морфологічних, буде сприяти розробці нових діагностичних прийомів і може служити основою для розробки методів патогенетичної терапії.

Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проведене дослідження є фрагментом науково-дослідної роботи, що виконується в Кримському державному медичному університеті ім. С. І. Георгієвського МОЗ України на кафедрі дитячих хвороб “Ефективність лікування поширених захворювань у дітей на різних етапах реабілітації” (№ державної реєстрації 0102 U006362) та кафедрі патологічної фізіології “Протеоліз та вільнорадикальне окислення в патогенезі екстремальних станів” (№ державної реєстрації 0101U006553).

Мета дослідження. Підвищення ефективності діагностики та прогнозування перебігу хронічних запально-деструктивних захворювань гастродуоденальної зони у дітей шляхом вивчення місцевого неспецифічного протеїназно-інгібіторного потенціалу.

інгібітор протеїназа гастродуоденіт дитина

Матеріал та методи досліджень. Для рішення поставлених задач клініко-параклінічні дослідження проводились на базі дитячого гастроентерологічного відділення 2-ї дитячої міської клінічної лікарні м. Сімферополя. Під нашим спостереженням перебувало 128 хворих у віці від 6 до 15 років з ХГ, ХГД і з функціональним порушенням шлунку (ФПШ).

Для уточнення діагнозу та оцінки ефективності лікування у хворих з ХГ, ХГД и ФПШ використовували загальноприйняті методи медично-лабораторного обстеження: аналіз анамнестичних даних; об'єктивний огляд; динаміку клінічних синдромів (больового, диспепсичного, астено-вегетативного, хронічної інтоксикації); загальний аналіз крові та сечі, копрограму, аналіз калу на приховану кров, яйця глистів, цисти лямблій, посів калу на дисбіоз, біохімічне дослідження крові з вивченням синдромів цитолізу, холестазу, недостатності синтетичної функції печінки, вивчення концентрації загального білка, амілази крові та діастази сечі, ультразвукове обстеження органів черевної порожнини з визначенням функції. Проводилась консультація ЛОР-лікаря, алерголога.

З метою верифікації діагнозу проведено інструментальні, гістологічні та біохімічні методи дослідження, які проводились при надходженні в періоді загостреня та при виписці хворого в періоді неповної ремісії. У дітей з ФПШ дослідження проводились при надходженні в стаціонар.

Стан СО стравоходу, шлунку і ДПК вивчали ендоскопічним методом за допомогою гнучкого волоконного езофагофіброгастродуоденоскопу (“Olympus” ХР-20) із прицільною біопсією слизової оболонки фундального та антрального відділів шлунка і дванадцятипалої кишки за узагальненими методиками з наступним виготовленням гістологічних препаратів, вивченням морфологічної картини СО та виявленням Helicobacter pylori. Ендоскопічну картину слизової оболонки шлунку і дванадцятипалої кишки оцінювали, спираючись на опис норми та патологічних змін по даним Мазуріна А.В. (1989). Ендоскопічно прицільно відібрані хворі із запальними змінами слизової оболонки шлунка поверхневого характеру - 27 (24 із них обстежені після проведеного стаціонарного лікування в періоді неповної ремісії), з ерозивним гастритом - 26 (24) хворих, з гіпертрофічним - 25 (23) дітей, з поверхневим гастродуоденітом - 29 (27) і 21 дитина з незміненою слизовою. З метою виявлення Helicobacter pylori проводился уреазний експрес-тест (Yeung C.K.et al., 1990). Морфологічні зміни слизової оболонки шлунка і дванадцятипалої кишки, ступінь заселення слизової оболонки Helicobacter pylori проведені на базі патологоанатомічного відділення республіканської дитячої клінічної лікарні (зав. відділенням - Кравченко Н.Г.) м.Сімферополя і кафедри патологічної анатомії КДМУ ім. С.І.Георгієвського (зав.кафедри - проф. Загорулько О.К., консультант-доц. Філоненко Т.Г.) згідно з міжнародною класифікацією гастриту (1991).

Дослідження кислотоутворюючої та кислотонейтралізуючої функцій шлунку проводилось методом інтрагастральної рН-метрії за методикою Чорнобрового В.М. (1990).

Основні біохімічні дослідження шлункового соку проведені на базі лабораторії патологічної фізіології (зав.лабораторією - доцент Семенець П.Ф.) Кримського державного медичного універ-ситету ім. С.І.Георгієвського. У хворих з ФПШ, поверхневим гастритом і гастродуоденітом показники неспецифічного протеїназно-інгібіторного потенціалу визначали у всіх фазах шлункової секреції (в якості стимулятора використовувався гістамін підшкірно в субмаксимальній дозі - 0,008 мгкг маси тіла); у хворих з ерозивним і гіпертрофічним гастритом стан місцевого протеолізу вивчено в базальній порції. Для виявлення нормальних показників були обстежені 30 практично здорових дітей аналогічного віку, яким проводилась гастроскопія і ФДШС для отримання порцій шлункової секреції з метою визначення в даних порціях показників місцевого протеолізу.

Виміри показників неспецифічного протеїназно-інгібіторного потенціалу проводили в умовах нейтральних значень рН. Еластазоподібну активність (ЕПА) шлункового соку визначали за гідролізом синтетичного субстрату N- t - бок - аланіл - р- нітрофінілового ефіру (БАНФЕ) при рН - 6,5 (Оглобліна О.Г. та співавт., 1980). Трипсиноподібну активність (ТПА) шлункового соку досліджували спектрофотометричним методом, основаним на вимірі швидкості відщеплення р-нітроаніліну (р-НА) від синтетичного субстрату N- бензоїл - L - аргиніну - р - нітроаніліну (БАПНА) при рН - 8,0 (Веремеєнко К.Н., 1971). Визначення антитриптичної активності (АТА) шлункового соку проводили за здатністю шлункового соку гальмувати гідроліз БАПНА трипсином при рН середовища 8,0 (Нартікова В.Ф., Пасхіна Т.С., 1969) в модифікації Русакова С.В., Кубишкіна А.В. (1995). Вміст білку в шлунковому соці визначали методом Лоурі (Lowry O. et al., 1951).

Більшості обстежених призначався загальний режим, стіл № 5. Дітям, які надходили в стаціонар з провідними больовим і диспепсичним клінічними синдромами, призначався щадячий режим рухової активності, тривалість якого визначалась вираженістю клінічних симптомів, стіл № 1 на 3-5 днів (тривалість застосування визначалась індивідуально) з поступовим розширенням і переходом до наступного столу № 5. Антихелікобактерна терапія, яку отримували хворі, проводилась за стандартною схемою - “потрійної” терапії: де-нол, амоксицилін, метронідазол в вікових дозуваннях протягом тижня.

Додатковій групі хворих (20 дітей) з ерозивним гастритом у лікувальний комплекс включали поряд із “потрійною” стандартною антихелікобактерною терапією ендоназальний електрофорез даларгіну за методикою професора кафедри терапії і гастроентерології ФПО Кримського державного медичного університету Буглака М.П. (1989).

Статистичний аналіз результатів проводили методами варіаційної статистики за допомогою пакету прикладних програм “Аnstat” з використанням t-критерію Ст'юдента.

Результати досліджень та їх обговорення

За результатами обстеження пацієнтів із хронічною патологією гастродуоденальної зони встановлена рівна кількість дітей обох статей, гастродуоденальна патологія дещо частіше реєструвалась у старших школярів (на 6,3 %), тривалість захворювання складала: до року - у 22,7% хворих, від 1 до 3 років - у 43,7 %, більше 3 років - у 33,6 % пацієнтів.

Аналіз преморбідного фону виникнення хронічної гастродуоденальної патології виявив фактори, які несприятливо впливають на морфофункціональний стан шлунка і дванадцятипалої кишки, серед яких найважливішими були аліментарний фактор (81,3%), наявність хронічних осередків інфекції (60,9%), перенесені в анамнезі гострі захворювання органів травлення та глистова інвазія (21,1%), спадково-конституційний фактор (43,8%), алергічний фактор (39,8%). Результати клінічного обстеження свідчать про те, що хронічні захворювання гастродуоденальної зони частіше поєднувались з патологією панкреатобіліарної системи, серед якої превалювали функціональна патологія жовчовивідних шляхів (91,4%) і підшлункової залози (53,9%).

Провідними синдромами в клініці захворювання були больовий і диспепсичний. Больовий синдром частіше представлений болями “пізнього” характеру (58,6%), в епігастральній (72,7%) та навколопупковій (35,9 %) ділянках. Серед диспепсичних скарг домінували відрижка - частіше повітрям, рідше їжою (63,3%), відчуття нудоти (32,8%). Найбільш частими обєктивними проявами патологічного процесу в обстежених хворих були обкладеність язика білим нальотом (87,5%), болючість при пальпації в епігастральній ділянці (78,9 %).

Дослідження рівня кислотоутворення показали в більшості випадків у хворих з хронічною патологією гастродуоденальної зони підвищення даної функції шлунка (92,2 %). Аналіз морфологічного дослідження біоптатів СО шлунка і ДПК виявив перевагу поверхневих змін СО (46,1%), у 32 % хворих визначались зміни слизової з ураженням залоз без атрофії, у 5,5% виявились субатрофічні зміни слизової оболонки. За допомогою гістологічного методу виявлено низький ступінь засіву СО шлунка НР у 35,2% хворих, середній ступінь - у 38,3%, високий ступінь - у 10,9% обстежених хворих, у 15,6% хворих засіву НР СО шлунку не виявлено. “Позитивний” уреазний експрес-тест відмічено у 46,9% хворих, “слабкопозитивний” - у 36,7% випадків, “негативний” - у 16,4% випадків у дітей з ФПШ. Після проведеного курсу лікування через 3-4 тижні у всіх хворих спостерігалась позитивна динаміка ендоскопічної і морфологічної картини СО гастродуоденальної зони, відмічалось загоювання поверхневих дефектів слизової. Проведений контроль ерадикації гістологічним методом в 98,7% випадків виявив відсутність засіву НР СО шлунку, біохімічний метод в 99,1% випадків показав негативні результати.

Дослідження показників місцевого неспецифічного протеїназно-інгібіторного потенціалу шлункового секрету показало, що у дітей контрольної групи еластазоподібна активність (ЕПА) шлункового соку в базальній секреції складала 0,55±0,03 нмоль/мг·хвил, трипсиноподібна активність (ТПА)-0,63±0,02 нмоль/мг·хвил та антипротеазна активність (АТА) - 0,71±0,03 мкмоль/г.

При обстеженні хворих дітей із ФПШ показники ЕПА шлункового секрету статистично не відрізнялись від аналогічних показників у дітей контрольної групи. У хворих із хронічним поверхневим гастритом в періоді загострення відмічалась тенденція до підсилення активності еластазоподібних протеїназ, в той час як у хворих із хронічним поверхневим гастродуоденітом в періоді загострення виявлено статистично достовірне підвищення на 16,4% ЕПА шлункового секрету, в порівнянні з аналогічними показниками в контрольній групі (Р<0,05).

Після проведеного лікування в періоді неповної ремісії у хворих даної групи рівень еластазоподібних протеїназ в шлунковому вмісті знизився і перебував в межах значень, які спостерігаються у дітей контрольної групи, що вказувало на згасання запального процесу в слизовій оболонці шлунка і дванадцятипалої кишки в цей період .

Дослідження рівня ТПА шлункового секрету у хворих із ФПШ, з хронічними поверхневими формами ураження слизової оболонки в періоді загострення показало, що даний показник достовірно не відрізнявся від значень, які визначались у контрольній групі. Слід відмітити, що у хворих із хронічним поверхневим гастритом і гастродуоденітом після проведеного комплексного лікування в періоді неповної ремісії рівень активності трипсиноподібних протеїназ достовірно знизився в порівнянні з показниками в контрольній групі (Р<0,02 і Р<0,01 відповідно); у дітей із поверхневим гастродуоденітом - в 1,6 рази, в порівнянні з показниками в періоді загострення (Р<0,001).

Порівняльний аналіз вільної антитриптичної активності в шлунковому секреті показав, що рівень інгібіторного потенціалу у хворих із ФПШ, з хронічним поверхневим гастритом і гастродуоденітом у періоді загострення був достатньо високим і не відрізнявся від такого у дітей контрольної групи. Після проведеного комплексного лікування в періоді неповної ремісії у хворих із хронічними поверхневими формами ураження слизової оболонки гастродуоденальної зони інгібіторний потенціал незначно зріс.

Дослідження активності еластазоподібних протеїназ у хворих із хронічними ерозивним і гіпертрофічним гастритами в періоді загострення виявило значне підсилення (в 55,4 і 52,4 рази відповідно) ЕПА шлункового секрету, в порівнянні з показниками контрольної групи (Р<0,001) (рис.2, 3). Причому найбільш високі показники ЕПА шлункового соку виявлені у хворих із ерозивним гастритом (30,48±1,08 нмоль/мг·хвил), що вказує на наявність деструктивного компонента у запальному процесі, який протікає в СО шлунка. Після проведеного лікування, в періоді неповної ремісії показники ЕПА в групах хворих із хронічними ерозивним і гіпертрофічним гастритами достовірно знизились (Р<0,02 і Р<0,01 відповідно), в порівнянні з періодом загострення, залишаючись при цьому значно вище показників контрольної групи (Р<0,001).

Рівень трипсиноподібних протеїназ шлункового секрету у хворих із хронічним ерозивним гастритом в періоді загострення був найбільш високим і склав 1,28±0,11 нмоль/мг·хвил, що в 2 рази вище даних показників в контрольній групі (Р<0,001). В 1,7 рази вище активність трипсиноподібних протеїназ шлункового соку відмічалась у хворих із хронічним гіпертрофічним гастритом у періоді загострення (Р<0,001), що в обох випадках характеризувало відповідь слизової на її пошкодження. Після проведеного лікування рівень трипсиноподібних протеїназ в шлунковому вмісті у хворих із хронічним ерозивним гастритом в періоді неповної ремісії знизився, але залишався статистично достовірно вище показників контрольної групи (Р<0,001).

У хворих із гіпертрофічним гастритом в періоді неповної ремісії показники ТПА шлункового соку достовірно знизились в порівнянні з показниками в періоді загострення (Р<0,001) і наблизились до показників контрольної групи.

Проведеними дослідженнями встановлено, що у хворих із хронічними ерозивним і гіпертрофічним гастритом в періоді загострення інгібіторний потенціал шлункового секрету достовірно знижений в порівнянні з показниками контрольної групи (Р<0,001). Значення інгібіторної активності шлункового секрету, які вивчалися нами у хворих із хронічними ерозивним і гіпертрофічним гастритами в періоді неповної ремісії, достовірно знизились як в порівнянні з показниками в періоді загострення (Р<0,001), так і в порівнянні з показниками в контрольній групі (Р<0,001), що свідчить про виснаження інгібіторного потенціалу в цьому періоді.

Таким чином, нами установлено, що на показники місцевого неспецифічного протеїназно-інгібіторного потенціалу впливають як період захворювання, так і ступінь тяжкості запального процесу, що протікає в слизовій оболонці гастродуоденальної зони.

Одержані результати свідчать про те, що при хронічній патології із запально-деструктивними процесами в слизовій оболонці шлунка і дванадцятипалої кишки у дітей в патогенезі пошкодження слизової бере участь місцева неспецифічна протеїназно-інгібіторна система.

У дітей із гіпертрофічним і, особливо, ерозивним гастритом виявлено виражений дисбаланс в даній системі як в періоді загострення, так в періоді неповної ремісії, що проявляється збільшенням активності неспецифічних протеїназ і зниженням активності антипротеїназного захисту. У дітей із функціональною патологією шлунка, а також з поверхневими гастритом і гастродуоденітом місцева система неспецифічного протеолізу збалансована у всі фази.

Як показали проведені дослідження, найбільш виражені зміни (підвищення ЕПА та ТПА і зниження АТА шлункового соку), одержані при високому ступені засіву СО НР, помірні - при середньому ступені і мінімальні - при низькому ступені засіву (табл.1).

Таблиця 1. Показники місцевого неспецифічного протеїназно-інгібіторного потенціалу у дітей із хронічною гастродуоденальною патологією в залежності від ступеня засіву СО НР (М±m)

Примітка. Р-достовірність різниці порівняно з показниками у дітей з низьким ступенем засіву НР СО

Одержані дані свідчать про пряму залежність ступеня засіву СО НР з показниками місцевого неспецифічного протеїназно-інгібіторного потенціалу, що, ймовірно, повязано з вираженістю запальних і деструктивних змін в слизовій оболонці шлунка.

Таким чином, при розвитку хронічних захворювань гастодуоденальної зони зміни в місцевому неспецифічному протеїназно-інгібіторному потенціалі залежать як від інтенсивності запальних змін в СО, так і від ступеня засіву НР.

Для більш глибокого розуміння механізмів участі місцевого неспецифічного протеїназно-інгібіторного потенціалу в розвитку патології гастродуоденальної зони нами проводились дослідження ЕПА, ТПА і АТА шлункового вмісту у дітей із хронічними поверхневими формами ураження слизової оболонки гастродуоденальної зони і ФПШ в залежності від фаз шлункової секреції.

Аналіз одержаних результатів дослідження показав, що у дітей із функціональним порушенням шлунку ТПА шлункового соку в тощаковій порції знаходилась в межах коливань, які спостерігались у контрольній групі, і зміни при переході від тощакової до стимульованої порції відповідали змінам показників в контрольній групі. Ці зміни проявлялись незначним зниженням активності трипсиноподібних протеїназ в стимульованій порції, в порівнянні з тощаковою.

Характерною особливістю динаміки показників ТПА в шлунковму соці в групах хворих із хронічними поверхневими гастритом і гастродуоденітом у періоді загострення є достовірне збільшення активності трипсиноподобних протеїназ при стимуляції секреції, яка досягала максимальних значень в стимульованій фракції шлункового секрету, в порівнянні з показниками контрольної групи (Р<0,02 і Р<0,05 відповідно). Після проведеного курсу лікування рівень ТПА шлункового соку в тощаковій порції у хворих із хронічними поверхневим гастритом і, особливо, з поверхневим гастродуоденітом в періоді неповної ремісії достовірно знизився як в порівнянні з показниками в періоді загострення, так і в порівнянні з показниками у дітей контрольної групи (Р<0,01 і Р<0,001). Стимуляція секреції у хворих із поверхневим гастритом призвела до незначного зниження активності трипсиноподібних протеїназ у стимульованій порції, в той час, як у хворих з поверхневим гастродуоденітом рівень ТПА достовірно знизився в порівнянні з показниками в тощаковій порції (Р<0,001). В обох випадках активність трипсиноподібних протеїназ шлункового секрету в стимульованій порції залишалась достовірно нижче показників контрольної групи (Р<0,1 і Р<0,001 відповідно).

Аналіз активності еластазоподібних протеїназ у шлунковому секреті показав, що у дітей контрольної групи і з функціональним порушенням шлунку при стимуляції секреції рівень ЕПА в стимульованій порції статистично достовірно зростав в порівнянні з показниками в тощаковій порції (Р<0,01 і Р<0,02). Вихідний рівень ЕПА в тощаковій порції у хворих з поверхневим гастритом у періоді загострення незначно зріс; у хворих із поверхневим гастродуоденітом в цьому періоді був достовірно вище показників контрольної групи (Р<0,01). При стимуляції секреції активність еластазоподібних протеїназ в цих групах зросла незначно в стимульованій порції, в порівнянні з показниками в тощаковій порції, наблизившись до показників контрольної групи. Після проведеного курсу лікування в періоді неповної ремісії в групах дітей із поверхневими гастритом і гастродуоденітом відмічалась позитивна динаміка змін показників ЕПА в тощаковій порції, яка виражалась зниженням активності на 15,3% і 19% відповідно, в порівнянні з показниками в періоді загострення, при цьому показники наблизились до показників контрольної групи. При стимуляції секреції у дітей даних груп виявлено достовірний ріст активності еластазоподібних протеїназ у стимульованій порції, в порівнянні з показниками в тощаковій порції (Р<0,001 і Р<0,01 відповідно).

Аналіз рівня АТА шлункового соку показав високу інгібіторну активність в тощаковій порції у дітей контрольної групи і з функціональним порушенням шлунку (0,76±0,02 і 0,78±0,03 мкмоль/г відповідно). В двох інших групах хворих із хронічним поверхневим гастритом і гастродуоденітом у періоді загострення в тощаковій порції виявлені низькі значения інгібіторного потенціалу, в порівнянні з показниками контрольної групи, достовірно нижче в групі хворих із гастродуоденітом (Р<0,05). Динаміка змін інгібіторного потенціалу при стимуляції секреції змінювалась в залежності від вихідного стану антипротеазного потенціалу. У дітей контрольної групи із функціональною патологією відмічалась тенденція до зниження антипротеазного потенціалу при стимуляції секреції. В групах хворих із поверхневими формами ураження слизової оболонки гастродуоденальної зони в періоді загострення стимуляція секреції привела до незначного підсилення антипротеазного потенціалу шлункового вмісту в стимульованій порції. Після проведеного курсу лікування відмічено позитивний вплив на показники інгібіторного потенціалу у хворих із хронічними поверхневими гастритом і гастродуоденітом, що проявлялось тенденцією до підвищення рівня АТА шлункового секрету в тощаковій порції, в порівнянні з аналогічними показниками в періоді загострення, стимуляція секреції привела до незначного підсилення антипротеазного потенціалу в стимульованій порції. Як видно із представлених даних, зміни в стані неспецифічного протеїназно-інгібіторного потенціалу залежать як від фази секреції, так і від характеру патології.

Вивчення ефективності застосування “потрійної” антихелікобактерної терапії на стан неспецифічного протеїназно-інгібіторного потенціалу показало, що у хворих з поверхневими формами ураження СО гастродуоденальної зони відмічено позитивний ефект від проведеної терапії, у той час як у хворих з ерозивним гастритом дисбаланс у системі, яка досліджується, залишався значним і після проведеного лікувального комплексу. Більш того, у хворих з ерозивним гастритом після проведеного лікування відмічено пригнічення інгібіторного потенціалу.

З метою пошуку підходів до більш ефективної корекції дисбалансу в даній системі 20 дітям з ерозивним гастритом, порівняним по віку, у режим “потрійної” антихелікобактерної терапії було включено 10-денний курс ендоназального електрофорезу даларгіну - препарату, що володіє цитопротекторною дією на СО гастродуоденальної зони і дією, яка пригнічує синтез протеолітичних ферментів.

У роботі використана методика ендоназального електрофорезу, яка розроблена професором кафедри терапії і гастроентерології ФПО Кримського державного медичного університету М.П. Буглаком (1989).

Показники ЕПА шлункового соку в групі, що вивчалася, після проведеного комбінованого з ендоназальним електрофорезом даларгіну лікування, були достовірно нижчі (Р<0,05) ніж у групі хворих з ерозивним гастритом, що одержували традиційну “потрійну” антихелікобактерну терапію. Рівень місцевої ТПА у даній групі дітей в періоді неповної ремісії також знизився на 6,9% порівняно з показниками місцевої ТПА в групі дітей, що не одержували даларгін. Достовірно вище (Р<0,05) виявлено рівень ендогенного інгібіторного потенціалу в періоді неповної ремісії у дітей, що одержували комбіноване з даларгіном лікування.

Аналіз одержаних даних виявив значне зниження активності неспецифічних протеїназ і збереження рівня ендогенного інгібіторного потенціалу у хворих з ерозивним гастритом, що одержували “потрійну” антихелікобактерну терапію в поєднанні з ендоназальним електрофорезом даларгіну, порівняно з показниками у групі дітей, які одержували традиційну “потрійну” антихелікобактерну терапію.

Таким чином, оцінка стану місцевого неспецифічного протеїназно-інгібіторного потенціалу може бути використана для діагностики запального процесу в слизовій оболонці, визначення ступеню активності та прогнозування перебігу захворювання на стаціонарному і післягоспітальному етапах. Відсутність у частини хворих нормалізації цих показників по закінченні стаціонарного лікування свідчить про незавершеність запального процесу, який може призвести в майбутньому до рецидиву, формування виразкових дефектів. В процесі спостереження за цими хворими на післягоспітальному етапі повинні враховуватися не тільки клінічні, функціональні, інструментальні, але й біохімічні методи, зокрема, оцінка місцевого неспецифічного протеїназно-інгібіторного потенціалу. Крім того, одержані результати дозволяють обгрунтовано стверджувати про ефективність застосування “потрійної” антихелікобактерної терапії в поєднанні з ендоназальним електрофорезом даларгіну для корекції дисбалансу в місцевій неспецифічній протеїназно-інгібіторній системі у дітей з ерозивним гастритом і відкривають перспективи пошуку нових підходів до терапії хронічних захворювань гастродуоденальної зони у дітей.

Висновки

У дисертації наведене теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання сучасної дитячої гастроентерології - підвишення ефективності діагностики та прогнозування перебігу хронічних запальних захворювань гастродуоденальної зони у дітей на основі вивчення місцевого неспецифічного протеїназно-інгібіторного потенціалу.

Розвиток хронічної запальної патології гастродуоденальної зони у дітей супроводжується посиленням активності неспецифічних протеїназ в шлунковому вмісту. Максимальні зміни виявлені при ерозивному і гіпертрофічному гастриті - зростання активності еластазо- и трипсиноподібніх протеїназ, мінімальні - при функціональному порушенню шлунку.

При функціональних порушеннях верхнього відділу травного тракту і поверхневих формах ураження слизової оболонки у дітей відмічається стабільно високий рівень інгібіторного потенціалу шлункового вмісту. Більш виражені запальні прояви в слизовій оболонці у хворих із ерозивним і гіпертрофічним гастритом супроводжуються достовірним зниженням місцевого інгібіторного потенціалу.

Дискоординація активності протеїназ і зниження інгібіторної активності шлункового секрету залежить від ступеня засіву слизової оболонки Helicobacter pylori і відображає інтенсивність запальних змін у слизовій оболонці шлунку.

Одною з ланок патогенезу функціональних і хронічних поверхневих порушень слизової оболонки гастродуоденальної зони є збереження інгібіторного потенціалу при низькій активності неспецифічних протеїназ в умовах стимуляції шлункової секреції. Підвищення антипротеазного потенціалу шлункового вмісту при стимуляції секреції вказує на збереження високого захисного бар'єру слизової оболонки, зменшення антипротеазного потенціалу свідчить про зниження компенсаторних можливостей слизової.

Використання стандартної “потрійної” антихелікобактерної терапії супроводжуєтся суттєвим зменшенням дисбалансу у місцевій системі протеїнази - інгібітори у хворих з поверхневими формами ураження слизової оболонки гастродуоденальної зони. У дітей із ерозивним і гіпертрофічним гастритом в процесі проводимого лікування відмічаеться більш глибоке пригнічення антипротеїназного потенціалу, що необхідно враховувати при проведенні терапії.

Включення в лікувальний комплекс ендоназального електрофорезу даларгіну більш ефективно зменшує прояви дисбалансу в місцевій неспецифічній протеїназно-інгібіторній системі у дітей з ерозивним гастритом.

Практичні рекомендації