Латеральна терапія внутрішніх захворювань (клініко–патогенетичне обґрунтування)

Дизайн дослідження було здійснено згідно із сучасними вимогами, що дозволяють об'єктивно оцінити ефекти впливів при нівеліюванні суб'єктивізму дослідника і хворого в їх оцінці, природного перебігу захворювань (В.Л. Фейгин, 2001). Методом рандомізації (обстежувалися всі хворі з верифікованим діагнозом і по-можливості без супутньої патології, які знаходилися у відділеннях клініки: терапевтичному, кардіологічному, нефрологічному та відділенні гемодіалізу міського нефрологічного центру) відібрані 516 хворих на ЕГ, РА, ПА, ОА, П, ХГН. Як видно з табл. 1, розподілення за статтю було різним. В групах хворих на ЕГ, П, ХГН переважали чоловіки, в групах хворих на РА, ОА - жінки. Це відповідає статевим відмінностям частоти розповсюдженості вказаних хвороб за даними літератури. В усіх групах хворих переважали особи зрілого і середнього віку. Такий віковий склад відповідає даним літератури по відповідних видах патології.

Хворі на ХГН з ознаками активності запального процесу розподілялися згідно з клінічною класифікацією Т.Д. Никули (2001). Нефротичний синдром діагностований у 16% хворих, хронічна ниркова недостатність (ХНН) - у 44%, АГ - у 86% . До і при стимуляціях не лікувались іншими засобами 17% хворих, самостійно і в комбінаціях лікувались антиагрегантами 44% хворих, вітамінами ? 44%, антигіпертензивними засобами - 76%, сечогінними препаратами ? 17%, антиазотемічними засобами і сорбентами ? 20%. Всі хворі з ХНН ІІІ знаходились на лікуванні програмним гемодіалізом. За 4 доби до і під час проведення досліджень характер терапії не змінювався.

В обстеження включались хворі з ІІ стадією ЕГ. Згідно з класифікацією ВООЗ (1999) м'яка гіпертензія була діагностована у 5% хворих, помірна - у 28%, важка - у 62%, ізольована систолічна - у 5%. До і при стимуляціях не лікувались медикаментами 17% хворих, самостійно і в комбінаціях лікувались сечогінними засобами 71% хворих, в-адреноблокаторами ? 62%, інгібіторами ангіотензинперетворюючого фермента ? 51%, антагоністами кальцію ? 43%, адельфаном ? 34%, клофеліном ? 19%. Характер медикаментозного лікування не змінювався за 7 і більше діб до і під час латеральної терапії.

РА діагностувався згідно з критеріями Американської ревматологічної асоціації (1987). Хворі, у яких при первинному огляді діагноз, у відповідності з вказаними критеріями, визначався як недиференційований моно-, оліго- або поліартрит, спостерігались в строки від 3 місяців до 3 років до верифікації діагнозу РА. Серед обстежених 55% становили особи з системною формою РА. З них у 39% було діагностовано ураження нирок, у 35% відмічались явища полінейропатії, у 13% - ревматоїдні вузлики, у 9% - синдром Шегрена, у 9% - ураження органів ретикуло-ендотеліальної системи, у 7% - серця, у 7% - легенів.

За 7 і більше діб до латеральної терапії 25% хворих не лікувалися нестероїдними протизапальними засобами, 46% хворих отримували їх в дозах, що не змінювались за 4 і більше діб до і в процесі стимуляцій, 29% хворих лікувалися препаратами кортикостероїдів у вигляді монотерапії або разом з нестероїдними протизапальними засобами. З препаратів, що модифікують перебіг хвороби (базисна терапія), 29% хворих отримували делагіл, 35% ? метотрексат, 30% - сульфосаласин, 7% ? комбінацію метотрексату з сульфосаласином. Призначення або необхідні зміни базисної терапії здійснювались згідно з прийнятими схемами лікування незалежно від застосування методів латеральної терапії. Враховуючи, що у більшості хворих коригувався характер базисної терапії, відомі строки настання її клінічних ефектів (близько 3 місяців), оцінка тривалості дії методів латеральної терапії здійснювалась до 3 місяців.

Характер перебігу патологічного процесу у хворих на РА оцінювався за об'єктивними (запальний індекс), суб'єктивними (больовий індекс, тривалість ранкової скутості) і об'єктивно-суб'єктивними (індекс Ritche) критеріями. Больовий і запальний індекси визначали відповідно до рекомендацій Н.К. Йорова (1984), індекс Ritche - D.M. Ritche et al. (1959). при підрахунку балів кожного з індексів користувались рекомендацією Н.К. Йорова та О.Ш. Шукурова (1985) п'ястнофалангові і просимальні міжфалангові суглоби кистей, передплюсневі і плюснефалангові суглоби розглядати для даної кінцівки як єдиний суглоб і оцінювати однією оцінкою. Об'єктивне покращання або погіршення констатувалось при покращанні або погіршенні по всім вказаним критеріям.

ПА діагностувалась за критеріями H. Mathies (1974). Вираженість симптомів ПА оцінювалась у хворих так само як у хворих на РА. За 7 і більше діб до латеральної терапії 57% хворих не отримували системного медикаментозного лікування, 43% хворих лікувались нестероїдними протизапальними засобами, дози яких не змінювались за 4 і більше діб до і в процесі стимуляції, 43% хворих користувалися різнорідними мазями.

ОА діагностувався у відповідності з критеріями, розробленими в Інституті ревматології АМН СРСР (1983). В обстеження включалися хворі з визначеним ОА. Реактивний синовіт був діагностований у 45% хворих згідно з клінічними і лабораторними ознаками, приведеними М.Г. Астапенко (1984) і G. Katona (1984). До стимуляцій 41% хворих медикаментами не лікувався, 59% ? приймали нестероїдні протизапальні засоби, дози яких не змінювались за 7 і більше діб до і під час стимуляцій. Характер перебігу патологічного процесу у хворих на ОА оцінювався за величиною болю по відношенню до вихідного, прийнятого за 100%, а у хворих на ОА з реактивним синовітом, крім того, за величиною запального індексу.

П діагностувалася відповідно до критеріїв М.М. Бржезовського та співавт. (1985). За класифікацією О.В. Синяченка та Е.Ф. Баринова (1994) в усіх хворих була встановлена первинна П, у 56% хворих - латентний тип нефропатії, у 31% - уролітіазний, у 13% - уролітіазно-протеїнуричний. До стимуляцій 44% хворих медикаментами не лікувався, 56% ? приймали нестероїдні протизапальні засоби, дози яких не змінювались за 7 і більше діб до і під час стимуляцій. Характер перебігу патологічного процесу у хворих на П оцінювався так само як у хворих на ОА з реактивним синовітом.

Сеанси латеральної терапії проводили з 9-ої до 10-ої год ранку щоденно або з перервою на 1 - 2 доби особам без явних і прихованих ознак ліворукості. Клінічну оцінку ефективності методів латеральної терапії здійснювали при проведенні сеансів і до 1 року після них. Величини лабораторних показників крові та сечі в обстежених оцінювали до стимуляцій і в строки від 3 до 14 діб після них. У процесі сеансу АТ вимірювали кожні 2 хв, після сеансу - кожні 2 год до нічного сну.

Нелатералізовані світлоколірні стимуляції і плацебо електростимуляції мозку проводились перед одноразовими або курсовими латералізованими стимуляціями. Це дозволило максимально знизити ефект позитивної установки (И.П. Лапин, 2000) при застосуванні методів латеральної терапії, що зробило оцінку їх впливу більш об'єктивною.

Клінічні та більшість інструментальних досліджень хворих і осіб контрольної групи проводилися нами, загальнолабораторні дослідження - в лабораторіях і діагностичних кабінетах міської клінічної лікарні №3 м. Києва, центральної районної лікарні Ічнянського району Чернігівської області, спеціальні дослідження - нами за участю наукових співробітників і лаборантів Центрального науково-дослідного центру Національного медичного університету (зав. - проф. В.П. Яценко), науковців Українського НДІ соціальної та судової психіатрії і наркології (к.м.н. І.А. Марценківський).

Латеральна світлоколірна терапія проводилась за методикою А.П. Чуприкова і співавт. (1994) за допомогою окулярів-ФІЛАТ, що складаються з оправи з регульованою міжзіничною відстанню (рацпропозиція МОЗ України за №1229 від 11.04.91), і набору сполучень червоних і зелених, червоних і синіх, червоних і фіолетових абсорбційних світлофільтрів (рацпропозиція МОЗ України за № 1230 від 11.04.91), що забезпечували одночасний окремий світловий вплив на праві та ліві півсітківки очей у діапазонах електромагнітного випромінювання: 620 - 680 нм. (червоний) і 510 - 530 нм. (зелений), або 430 - 490 нм. (синій), або 320 - 430 нм. (фіолетовий) при рівні освітлення в площині зіниці 200±50 люкс. сеанси зі стимуляцією рецепторних зон лівої півкулі в сітківках очей червоним світлом, за термінологією авторів методу, називали прямими, правої - зворотними. Тривалість сеансів у здорових осіб складала 10 хв., у хворих - від 3 до 15 хв. у залежності від вираженості клінічного ефекту під час стимуляцій або через добу після попередньої стимуляції. Проводились одноразові або курсові стимуляції числом до 15 на курс.

Нелатералізовані світлоколірні стимуляції здійснювалися за допомогою окулярів-ФІЛАТ і аналогічних описаним вище червоно-зелених світлофільтрів з горизонтальним розміщенням межі між світлофільтрами. Тривалість їх сеансів складала 10 хв.

Зонально-латеральні електростимуляції (ЗЛЕС) мозку здійснювалися за методикою А.П. Чуприкова та співавт. (1994). За допомогою апарата “Електросон-4м” впливали безперервною серією негативних прямокутних імпульсів з частотою електроструму 10 Гц, силою - в 2 рази нижчою за ту, що викликала суб'єктивні відчуття під електродами, через електроди, розміщені на правій (прямі стимуляції) або лівій (зворотні стимуляції) руці. Курс зонально-латеральних стимуляцій включав 3 сеанси. Розпочинався зворотною стимуляцією тривалістю до 2-3 хв, другий сеанс - пряма стимуляція до 1 хв, третя - зворотна стимуляція до 2-3 хв. Плацебо електростимуляції проводились аналогічно, але при виключеному апараті.

Імпульсна латеральна світлоколірна терапія (ІЛСТ) здійснювалася за допомогою розробленого нами пристрою для проведення церебральної стимуляції (патент України № 38147А, 2001) і способу його застосування (патент України № 38874А, 2001; нововведення АМН, МОЗ Ураїни та Укрмедпатентінформу № 121/15/01, 2001).

Моторна асиметрія рук досліджувалася за допомогою п'яти тестів на латералізацію: якою рукою пише, якою рукою тримає лист паперу, розрізуючи його ножицями, якою рукою розчісується, яка рука знизу при аплодуванні, якою рукою тримає зубну щітку. Сенсорна асиметрія в системі зорового аналізатора досліджувалася за допомогою трьох тестів на латералізацію, причому тести для останньої були різнонаправлені : проба “дірка в карті”- на суміщення, почергове закривання очей - на дослідження моторної функції органа зору, проба Аветисова - на чутливість очей до світла. Всі вищезгадані тести виконувалися згідно з даними, приведеними Т.А. Доброхотовою і Н.Н. Брагіною (1994).

Особливості функціональної асиметрії півкуль головного мозку вивчалися за допомогою батареї з трьох тестів: тесту Люшера у 8-колірному варіанті для визначення особливостей колірного сприйняття (Н.Н. Николаенко и М.И. Островская, 1989); тесту “намалюй дерево” для визначення особливостей графіки і розміщення досліджуваним симетричних об'єктів у просторі (Л.Ф. Бурлачук и С.М. Морозов, 1989) та створеного нами пристрою - периметра (патент України № 35324А, 2001; нововведення АМН, МОЗ Ураїни та Укрмедпатентінформу № 122/15/01, 2001).

Екскрецію катехоламінів (адреналіну, норадреналіну, ДОФА, дофаміну) визначали в добовій сечі до і після засвічувань за методикою U.S. Euler et F. Lishaiko.

Вміст кортизолу визначався в крові о 9 годині ранку до і через добу після стимуляцій методом імуноферментного аналізу (діагностичний набір “ЕІАgen Cortisol Test” фірми UBI Magivel) на аналізаторі Stat Fax 303.

Кількісну характеристику (% та абсолютну кількість) Т і В-лімфоцитів вивчали за S. Steel et al. (1974) та A. Basten (1972), вміст Т-цитотоксично-супресорних лімфоцитів (Тс) та Т-хелперів (Тх) визначали по їх чутливості до теофіліну (Тс - теофілінчутливі, Тх - теофілінрезистентні) за методикою, описаною A. Shore еt al. (1978). Концентрацію основних класів імуноглобулінів G, A, M визначали за G. Mancini et al. (1965), концентрацію циркулюючих імунних комплексів - за методом О.С. Косицької (1990). Дослідження фагоцитарної ланки імунітету здійснювали за допомогою визначення фагоцитарної активності і фагоцитарного числа нейтрофілів на предметному склі та за відновленням тетразолієвого нітросинього (НСТ-тест). Активність комплемента визначали за його гемолітичною активністю, титри аутоантитіл до тканини нирок - в реакції пасивної гемаглютинації за Бойденом (Г.Фримель и соавт., 1987).

Електроенцефалографічне (ЕЕГ) дослідження проводили за допомогою програмно-апаратного комплексу реєстрації і комп'ютерного аналізу ЕЕГ “QUATTUOR” виробництва НТУ РЕМПТ ХАІ. Відведення були монополярними по каналах Fp1, Fp2, F3, F4, F7, F8, T3, T4, C3, C4, T5, T6, P3, P4, Cz, Oz згідно зі схемою 10 - 20 (з об'єднаним референтним електродом на мочках вух). Постійна часу дорівнювала 0,3 с, смуга пропускання - до 30 Гц, розрядність аналого-цифрового перетворювача - не менше 12 біт. Реєстрація ЕЕГ здійснювалася при закритих очах. Епохи аналізу до і після засвічувань складали 30 сек. визначали величини амплітуд основних частотних діапазонів ЕЕГ: дельта (1 - 3 Гц), тета (4 - 7 Гц), альфа (8 - 14 Гц), низькочастотного бета (15 - 22 Гц), відносних спектральних коефіцієнтів для послідовних вузьких частотних відрізків шириною 1 Гц в зазначених діапазонах. При цьому величина спектрального коефіцієнта у відрізку з максимальною амплітудою приймалася за одиницю, а розмір інших визначався відносно неї. Когерентність потенціалів ЕЕГ визначали між симетричними відведеннями правої і лівої сторін (Fp1 - Fp2, F3 - F4, F7 - F8, T3 - T4, C3 - C4, T5 - T6, P3 - P4) для послідовних частотних смуг шириною 1 Гц. Візуалізацію розподілу амплітуд основних частотних діапазонів ЕЕГ на мозковій поверхні здійснювали за допомогою комп'ютера одночасно для кожного діапазону зокрема, а в глибинних структурах мозку - за допомогою вірогіднісного комп'ютерного томографа у вибраних вертикальних зрізах послідовно для кожного діапазону.

Ультразвукове дослідження (УЗД) серця до і відразу після стимуляцій проводили в В та М режимах за допомогою апарата Sonoline SI-1 (Siemens, Німеччина), оснащеного механічним секторальним сканером з частотою ультразвуку 3,5 МГц. Використовували парастернальний і верхівковий доступи, дані оцінювали за прийнятою методикою (В.О. Бобров і співавт., 1997).

Реографічне і реоенцефалографічне дослідження проводили до і відразу після стимуляцій за допомогою програмно-апаратного комплексу реєстрації і комп'ютерного аналізу реограм “IRINA V4.1” виробництва АО “Медтех” (м. Харків), що дає можливість оцінки середніх величин показників реограми за 10 серцевих циклів при відфільтровуванні артефактів. Упродовж сеансу латеральної терапії положення електродів не змінювали. Реографічну оцінку гемодинаміки проводили за М.І. Тищенком, реоенцефалографічне дослідження - у фронто-мастоїдальних відведеннях. Дані оцінювали за прийнятою методикою (М.А. Ронкин, Л.Б. Иванов, 1997).

Мікроциркуляцію до, відразу після і через добу після стимуляцій досліджували в правій і лівій бульбарній конюнктиві за допомогою щілинної лампи ЩЛТ - У 4,2; дані оцінювали за якісно-кількісною методикою (Е.С. Вельховер и Б.Б. Радыш, 1984).

Аутокореляційний тест проводився для двохвних відрізків ЕКГ до і відразу після стимуляцій за допомогою відповідної програми Microsoft Excel 7.0. Вимірювали тривалість інтервалів R-R, для послідовності яких визначали показники аутокореляційної функції: 1к - коефіцієнт кореляції після першого зсуву; m0 - кількість зсувів аутокорелограми до першого від'ємного значення коефіцієнта кореляції; m0,3 - число зсувів аутокорелограми до значення коефіцієнта кореляції менше 0,3. Дані оцінювали за Р.М. Баєвським та співавт. (1984).

Спектральний аналіз ритму серця проводився для двохвних відрізків ЕКГ до і відразу після стимуляцій за допомогою комп'ютерної програми Microsoft Excel 7.0 з внесеними нами модифікаціями (І.А. Палієнко та Ю.А. Гибель, 1999). Оцінювали зміни потужності спектрів у діапазонах 0,01 - 0,04 Гц, 0,08 - 0,12 Гц і 0,15 - 0,5 Гц за стандартами Європейського товариства кардіологів (1996).

Психічний статус у обстежуваних досліджувався за допомогою карти клініко-психопатологічного обстеження, розробленої в Українському НДІ соціальної та судової психіатрії і наркології під керівництвом А.П. Чуприкова.

Дані клінічних, інструментальних і лабораторних досліджень були піддані біометричній обробці, що включала низку параметричних і непараметричних статистичних методів (У.Р. Клекка, 1989; О.П. Мінцер та співавт., 1991; С.Н. Лапач та співавт., 2000; P. Armitage et G. Berry, 1994).

Застосовувалися методи описової статистики: для вибірки визначали тип розподілення (за наявністю і характером асиметрії та ексцесу), середню арифметичну (М), середнє квадратичне відхилення (у), середню помилку середньої арифметичної (m), довірчий інтервал середньої арифметичної (tm), число варіант (n), частоту наявності ознаки у відсотках (p) з вказівкою помилки (mp).

Метод аутокореляційного аналізу використовувався для оцінки загальних змін ритму серця під впливом стимуляцій (вираженості змін впливу центрального контуру регуляції ритму серця на автономний). Метод спектрального аналізу використовувався для оцінки потужностей окремих частотних діапазонів серцевої спектрограми і ЕЕГ, метод когерентного аналізу (Фур'є-перетворення крос-кореляційної функції) - для оцінки ступеня синхронізації потенціалів ЕЕГ між ділянками мозку в різних частотних діапазонах, метод дискримінантного аналізу - для оцінки зміни показників ЕЕГ. При цьому груповими об'єктами, що порівнювалися, були результати ЕЕГ до і після стимуляцій, а величини спектральних коефіцієнтів різних частотних діапазонів та когерентностей приймалися за дискримінантні змінні. Мінливість величин спектральних коефіцієнтів різної частоти та когерентностей при засвічуваннях оцінювалася коефіцієнтами канонічної кореляції (R), що характеризують міру залежності між групами і дискримінантною функцією. Вклад спектральних коефіцієнтів кожної частоти в дискримінантну функцію визначався за величиною структурних коефіцієнтів (r).

Критерії оцінки достовірності відмінностей показників до і після стимуляцій вибирались у залежності від типу розподілення показників у групах (нормальний чи інший) і їх характеру (інтенсивні чи екстенсивні) та приводились із зазначенням рівня вірогідності (Р). Достовірність зміни показників при їх нормальному розподіленні в групах під впливом стимуляцій встановлювали за допомогою t-тесту для виборок з попарно зв'язаними варіантами. При відхиленні значень показників в групах від нормального типу розподілення достовірність їх зміни під впливом стимуляцій встановлювали за допомогою критерію Уілкоксона (Z) для виборок з попарно зв'язаними варіантами. Оцінка вірогідності відмінностей груп відносних показників (величин спектральних коефіцієнтів та когерентностей ЕЕГ) до і після стимуляцій проводилася за допомогою мультиваріантного тесту - ламбди Уілкса ().

Отримані в результаті досліджень цифрові дані оброблялися на персональному комп'ютері “SmartPC” К6-2-400-32-6,4-4М-МК32sp за допомогою прикладних комп'ютерних програм: Microsoft Excel 7.0, стандартної версії SPSS 9.0 (США).

2. Результати дослідження та їх обговорення

Дослідження аутокореляційної функції серцевого ритму у здорових осіб до і після нелатералізованих, прямих і зворотних червоно-зелених, червоно-синіх і червоно-фіолетових стимуляцій виявило статистично значущі відмінності (Р<0,05) лише при червоно-зелених і червоно-фіолетових зворотних спонуканнях. При червоно-зелених зворотних засвічуваннях середня величина показника 1к до впливу становила 0,68±0,03, після - 0,78±0,03, показника m0 - відповідно 4,62±0,29 і 7,01±0,38, показника m0,3 - відповідно 2,41±0,15 і 3,89±0,19. При червоно-фіолетових зворотних засвічуваннях середня величина показника 1к до впливу становила 0,63±0,03, після - 0,73±0,03, показника m0 - відповідно 5,68±0,32 і 6,99±0,37, показника m0,3 - відповідно 2,42±0,16 і 4,22±0,21. Ріст цих показників свідчить про істотне посилення впливу центрального контуру регуляції серцевого ритму на автономний при вказаних стимуляціях.

Спектральний аналіз серцевого ритму у здорових осіб до і після нелатералізованих, прямих і зворотних червоно-зелених, червоно-синіх і червоно-фіолетових стимуляцій виявив вірогідне зменшення потужності тільки в діапазонах 0,08 - 0,12 і 0,15 - 0,5 Гц при червоно-зелених зворотних і в діапазоні 0,15 - 0,5 Гц при червоно-фіолетових засвічуваннях обох направленостей. Ці зміни можуть свідчити про істотне зниження тонусу кардіальних компонентів барорефлексу і парасимпатичних впливів при червоно-зелених зворотних і зниженя парасимпатичних впливів при прямих і зворотних червоно-фіолетових спонуканнях.

Оскільки, вегетотропні ефекти червоно-синіх засвічувань як при вивченні аутокореляційної функції серцевого ритму, так і при його спектральному аналізі були незначними, в наступних дослідженнях ці стимуляції не використовувались.

Середні величини амплітуд основних частотних діапазонів ЕЕГ (дельта, тета, альфа, бета) при червоно-зелених та червоно-фіолетових прямих і зворотних стимуляціях до і після засвічувань у здорових осіб не відрізнялись при всіх різновидах впливу (Р>0,05). Порівняння середніх величин спектральних коефіцієнтів різних частотних діапазонів на каналах ЕЕГ до і після червоно-зелених прямих стимуляцій виявило вірогідне зменшення коефіцієнтів в смузі 1 Гц на каналах F3, F8; 2 Гц - на каналі Т3; 5 Гц - на каналі Т4; 18 Гц - на каналі Р4; збільшення - в смузі 20 Гц на каналі Т3. При червоно-зелених зворотних стимуляціях істотно зменшилися спектральні коефіцієнти для 4 Гц на каналі Fp1; 5 і 6 Гц - на каналах Fp1, Fp2; 11 Гц - на каналі Fp1; 12 Гц - на каналі Fp2; 13 Гц - на каналі Т6; 14 і 15 Гц - на каналі Oz; 16 Гц - на каналі F4; 17 Гц - на каналі Р3; 20 Гц - на каналі Т5; збільшились спектральні коефіцієнти для 15 Гц на каналі Fр1; 19 Гц - на каналі Fp2. При червоно-фіолетових прямих засвічуваннях значно зменшилась величина коефіцієнтів в смузі 2 Гц на каналах Fp1, F3; 4 Гц на каналі С4; 5 Гц - на каналах Fр1, F3, F4, Т3, Т4, С3, С4, Сz ; 6 Гц - на каналі Т5; 12 Гц - на каналі С4; 13 Гц - на каналах Т5, Р4; 14, 15 Гц - на каналі Т5; 16 Гц - на каналі Т3; збільшилась величина коефіцієнтів 17 Гц на каналах F3, F4; 18, 19 Гц - на каналі F7; 21 Гц - на каналах F3, С3. При червоно-фіолетових зворотних засвічуваннях вірогідно зменшилась величина коефіцієнтів для 5 Гц на каналі Р3; 6 Гц - на каналах С3, Р3, Сz ,Oz; збільшилась величина коефіцієнтів 7, 8, 9 Гц на каналі Fp2; 18 Гц - на каналах F7, Oz. Таким чином, при кожному різновиді стимуляцій реєструвались властиві лише їм зміни величини відносних спектральних коефіцієнтів на різних каналах ЕЕГ. До загальних особливостей цих змін слід віднести зменшення величини спектральних коефіцієнтів в дельта- і тета-діапазонах ЕЕГ, переважне її зростання в низькочастотній частині альфа-ритму (8 - 9 Гц) і зменшення в його високочастотній частині (11 - 14 Гц). Вірогідне зростання величини спектральних коефіцієнтів реєструвалося лише в низькочастотній частині альфа-ритму і в діапазоні бета-ритму. Ці результати роблять зрозумілим відсутність при використаних стимуляціях істотних змін амплітудних характеристик загальноприйнятих широких діапазонів ЕЕГ, адже в середині їх реєструютьсяться неоднозначні, часто різнонаправлені, зміни окремих субдіапазонів.

Ми співставили величини спектральних коефіцієнтів різних частотних смуг ЕЕГ до і після стимуляцій у відведеннях правої і лівої сторони за допомогою л. при червоно-зелених прямих засвічуваннях виявлене статистично вірогідне зменшення величини спектральних коефіцієнтів в смугах 11 і 16 Гц зліва, 5 Гц - справа. при червоно-зелених зворотних засвічуваннях зліва суттєво збільшились коефіцієнти для 8 і 15 Гц, справа зменшились коефіцієнти для 9, 13 і 19 Гц. при червоно-фіолетових прямих стимуляціях істотно зменшились зліва спектральні коефіцієнти в смугах 2, 4, 5, 6, 8 Гц, справа 4, 5, 6, 7, 8, 12, 13 Гц, збільшилась справа величина коефіцієнта для 21 Гц. Червоно-фіолетові зворотні засвічуваннях зумовили зростання зліва величини коефіцієнта для 8 Гц, а справа - величин коефіцієнтів для 8 і 9 Гц. Зміна значень більшості коефіцієнтів однакових частотних діапазонів справа і зліва при всіх різновидах впливів мала однакову спрямованість. Реципрокні статистично вірогідні зміни було зареєстровано лише за умов червоно-зелених зворотних засвічувань для частотних діапазонів 13 і 19 Гц.

Оцінка динаміки величин спектральних коефіцієнтів по окремих відведеннях ЕЕГ за допомогою R виявила їх вірогідні зміни при червоно-зелених прямих засвічуваннях у точках відведення F3, F8, T4, Oz; при червоно-зелених зворотних - у точках відведення Fp2, F4 , F7, T5, T6, P4, Cz, Oz; при червоно-фіолетових прямих - у точках відведення Fp2, F4, F8, T3, T4, C4, T5, P4, Cz; при червоно-фіолетових зворотних - у точках відведення Fp1, F3, F8, C3, C4, P4, Cz. Таким чином, різні стимуляції викликали у кожному конкретному випадку істотні зміни ЕЕГ лише в певній групі каналів відведення, що може свідчити про специфічність церебральних відповідей на досліджені засвічування кожного різновиду.

За допомогою R ми оцінили також загальні зміни ЕЕГ-активності на каналах правої і лівої сторін. Найбільш тісні взаємозміни величини різних частотних коефіцієнтів виявлені при червоно-зелених зворотних засвічуваннях на каналах правої сторони (R=0,650; Р0,001), потім, у порядку зменшення, при червоно-фіолетових прямих зліва (R=0,646; Р0,001), червоно-фіолетових зворотних справа (R=0,577; Р0,001), червоно-зелених прямих справа (R=0,551; Р0,05), червоно-зелених зворотних зліва (R=0,508; Р0,05) і червоно-фіолетових прямих справа (R=0,493; Р0,05). Статистично недостовірні зміни констатовані при червоно-зелених прямих засвічуваннях зліва (R=0,446; Р>0,05) і червоно-фіолетових зворотних впливах зліва (R=0,438; Р>0,05). Таким чином, у відповідь на стимуляції відбуваються досить специфічні інтегральні зміни ЕЕГ у відведеннях справа і зліва. При всіх впливах, крім червоно-фіолетових прямих, вони були більш значними справа.

Значущість частотних коефіцієнтів окремих діапазонів ЕЕГ у виникненні відмінностей стану півкуль до і після засвічувань охарактеризована за допомогою структурних коефіцієнтів r. Для більшості частотних діапазонів r були подібні справа і зліва за направленістю, що може свідчити про переважно комплементарний характер змін електричної активності в правій і лівій гемісферах при застосованих стимуляціях.

Співставлення середніх величин когерентностей потенціалів ЕЕГ різних частотних діапазонів між симетричними відведеннями правої та лівої сторін до і після червоно-зелених прямих стимуляцій показало наявність статистично вірогідного її зменшення після впливу на частоті 1 Гц для відведень Fp1 - Fp2 і T3 - T4; на частоті 4 Гц - для відведень F3 - F4; на частоті 14 Гц - для відведень T3 - T4. При червоно-зелених зворотних стимуляціях істотно зменшилась когерентність на частоті 11 Гц для відведень P3 - P4; 12, 15 і 16 Гц - для відведень T5 - T6 ; збільшилась когерентність на частоті 8 Гц для відведень C3 - C4. При червоно-фіолетових прямих стимуляціях когерентність вірогідно зменшилась на частоті 4 Гц для відведень C3 - C4; 13 Гц - для відведень Fp1 - Fp2; збільшилась на частоті 6 Гц для відведень F3 - F4 . При червоно-фіолетових зворотних стимуляціях значно зменшилась когерентність на частоті 5 Гц для відведень C3 - C4 і T5 - T6 . Отже, зміни когерентності у різних частотних діапазонах симетричних відведень ЕЕГ правої і лівої сторін при кожному різновиді стимуляцій мали свої особливості.

При дослідженні загальних змін когерентності потенціалів ЕЕГ між окремими симетричними каналами правої і лівої сторін за допомогою R статистично вірогідні її зміни виявлялись при червоно-зелених прямих засвічуваннях на каналах Fp1 - Fp2, T3 - T4 , C3 - C4; при червоно-зелених зворотних засвічуваннях на каналах Fp1 - Fp2, F3 - F4, T3 - T4, C3 - C4; при червоно-фіолетових прямих засвічуваннях на каналах C3 - C4. Таким чином, зміни когерентності біопотенціалів між симетричними ділянками правої і лівої сторін охоплювали найбільше каналів при червоно-зелених зворотних засвічуваннях, топографія змін когерентності при яких відповідає ЕЕГ-патерну диенцефальної активації (Г.Н. Болдырева и соавт., 2000).

При аналізі середніх величин когерентностей потенціалів ЕЕГ для досліджених послідовних частотних смуг сумарно між всіми симетричними відведеннями правої та лівої півкулі до і після вивчених стимуляцій виявлений ріст міжпівкульової когерентності в смугах 7 - 9 Гц при червоно-зелених зворотних та червоно-фіолетових прямих і зворотних стимуляціях, причому в смузі 8 Гц при червоно-зелених зворотних впливах цей ріст був вірогідним.

Таким чином, неоднакову дію різних застосованих стимуляцій на вегетативний статус можна пояснити формуванням під їх впливом відмінних функціонально-топографічних асиметрій у півкулях головного мозку. Із досліджених спонукань, найбільші його зміни були зареєстровані при червоно-зелених зворотних засвічуваннях, що супроводжувались найбільш значною динамікою величин спектральних коефіцієнтів у правій півкулі і зростанням міжпівкульової когерентності в діапазоні 7 - 9 Гц. Саме з функцією правої півкулі пов'язують біологічні механізми адаптації (В.М. Хаснулин, 1997; В.П. Леутин, 1998) і діяльність міжпівкульових синхронізуючих структур (И.С. Добронравова и соавт., 1995).

Периметрія проводилася при нелатералізованих світлоколірних, червоно-зелених прямих і червоно-зелених зворотних стимуляціях. До засвічувань вона виявила однотипний розподіл домінувань півкуль в групах. Після нелатералізованих світлоколірних засвічувань зсув в сторону домінування правої півкулі був виявлений у 43±8% осіб, в сторону домінування лівої - у 39±7%, не состерігалось змін - у 18±6% осіб, що свідчить про відсутність статистично вірогідних змін півкульового домінування (Р>0,05). Після червоно-зелених прямих засвічувань зсув у сторону домінування правої півкулі реєструвався у 607% досліджених, в сторону лівої - у 276%, відсутність змін - у 135%, після червоно-зелених зворотних - відповідно у 657%, 306% і 53% обстежених. Превалювання зсуву в сторону домінування правої півкулі при цих засвічуваннях було статистично вірогідним (Р0,05). Таким чином, червоно-зелені прямі і, особливо, червоно-зелені зворотні стимуляції викликали більшу активацію мозкової частини зорового аналізатора правої півкулі, що підтверджує результати ЕЕГ досліджень.

У здорових осіб під впливом одноразових червоно-зелених, червоно-синіх і червоно-фіолетових прямих і зворотних стимуляцій істотних змін АТ, загального аналізу крові, психічного стану не відбулося.

При дослідженні функціональної міжпівкульової асиметрії за допомогою теста Люшера серед кольорів, що подобаються, частота вибору червоного кольору була істотно меншою в групі здорових (23±5%) ніж у хворих на ХГН з ХНН (40±7%), а у хворих на ХГН без ХНН ніж у хворих на ХГН з ХНН (67±6%) (Р<0,05), що може свідчити про наростання домінування правої півкулі при виникненні і прогресуванні захворювання, адже таке переважання встановлене при електросудомних унілатеральних нападах з виключенням лівої півкулі (Н.Н. Николаенко и М.И. Островская, 1989). Це підтверджують результати виконання тесту “намалюй дерево” в групах, для якого було характерне асиметричне розміщення крони дерева по відношенню до стовбура в малюнках більшості досліджених. В групі здорових крону зміщували вправо 62±7% досліджених, вліво - 27±7%, симетрично - 11±5%. В групі хворих на ХГН без ХНН крону зміщували вправо 60±7% досліджених, вліво - 30±7%, симетрично - 10±5%. В групі хворих на ХГН з ХНН крону зміщували вправо 14±5% досліджених, що істотно рідше, ніж вліво (52±8%) і що розміщували її симетрично (34±4%) (Р<0,05). У групі хворих на ХГН з ХНН значно рідше ніж у групах здорових і хворих на ХГН без ХНН обстежувані зміщували крону дерева вправо, частіше - вліво (Р<0,05) - сторону, що проектується в праву півкулю.

При периметричному порівнянні сегментів, спроектованих окремо в праву та ліву півкулі і суб'єктивно сприйнятих як однакові, в групі здорових значно частіше (Р<0,05) виявлялося домінування лівої півкулі (у 77±3% випадків) чим правої (у 20±3%), в 3±1% випадків виявлялася симетрія. У загальній групі хворих на ХГН дещо частіше було домінування правої півкулі (у 58±6% випадків) чим лівої (у 42±6%) (р>0,05). Відмінності за частотою домінування як правої, так і лівої півкуль у групах здорових і хворих на ХГН були статистично достовірними (Р<0,05).

У хворих на ХГН застосовувалися зворотні червоно-зелені засвічування, що показали високий антигіпертензивний ефект у хворих на ЕГ і протизапальну активність у хворих на артропатії, по 2 сеанси на курс (з метою уникнути хвилеподібних коливань вираженості ефектів, описаних нижче).

Вплив сеансів нелатералізованих світлоколірних і червоно-зелених зворотних стимуляцій на величину АТ у хворих на ХГН без ХНН з АГ та червоно-зелених зворотних стимуляцій у хворих на ХГН з різними стадіями ХНН.

Після нелатералізованих стимуляцій АТ не змінювався, у хворих на ХГН без ХНН з АГ під впливом червоно-зелених зворотних засвічувань значно знижувались як САТ, так і ДАТ, при виникненні і прогресуваннні ХНН ефект спонукань істотно зменшувався.

Таким чином, наростання частоти домінування правої півкулі супроводжується зменшенням ефективності стимуляцій, що може свідчити про активацію природних правопівкулевих антигіпертензивних механізмів при ХНН, компенсаторні можливості яких при прогресуванні процесу значно знижуються і лімітують вираженість впливів методів латеральної терапії на АТ.

У всіх хворих на ХГН без ХНН з транзиторною АГ після першого сеансу червоно-зелених зворотних стимуляцій спостерігалось істотне зниження САТ з 160,00±6,66 до 126,11±7,25; ДАТ з 96,67±6,28 до 83,88±4,71 мм рт.ст. (Р<0,05). За весь наступний період перебування цих хворих у стаціонарі під'йомів АТ вище норми не було зареєстровано. Другий сеанс ЛСТ цим хворим не проводився.

У групі хворих на ХГН без ХНН з лабільною АГ після першого сеансу червоно-зелених зворотних стимуляцій САТ знизився з 167,86±14,13 до 143,30±14,96; ДАТ - з 97,39±6,38 до 86,86±5,82 мм рт.ст. Нормалізація АТ спостерігалася у 27±7% хворих. Через добу після стимуляції зниження АТ відмічалось у 48±8% хворого. Другий сеанс проводився у хворих, в яких АТ перевищував нормальні величини. Загалом після закінчення стимуляцій середня величина САТ в цій групі склала 138,84±11,32; ДАТ - 84,28±4,56 мм рт. ст., що істотно нижче вихідних величин (Р<0,05).

У групі хворих на ХГН без ХНН зі стабільною АГ після першого сеансу червоно-зелених зворотних стимуляцій САТ знизився з 185,95±11,21 до 165,76±11,86; ДАТ - з 103,82±6,97 до 93,68±7,77 (Р<0,05). Нормалізація АТ спостерігалася у 17±6% хворих. Через добу після стимуляції зниження АТ відмічалось у 66±8% хворого. Другий сеанс проводився у хворих, в яких АТ перевищував нормальні величини. Після нього САТ і ДАТ знизились у 80±7% хворих. Після закінчення стимуляцій середня величина САТ в цій групі склала 162,24±11,25; ДАТ - 92,28±7,12 мм рт. ст., що істотно нижче вихідних величин (Р<0,05).

В групі хворих на ХГН без ХНН з некоригованою АГ як після одного, так і після двох сеансів змін АТ не відбулося.

Із всіх хворих на ХГН з АГ нормальний АТ до 3 діб зберігався у 61±9% осіб, до 1 тижня ? у 51±10%, до 3 тижнів ? у 39±9%.

Співставлення середніх величин лабораторних показників крові і сечі у хворих на ХГН з аннефротичнюю формою без ХНН було проведене до і після червоно-зелених зворотних та нелатералізованих світлоколірних стимуляцій. До засвічувань в обох групах середні величини досліджених лабораторних показників не відрізнялись (Р>0,05). Після нелатералізованих світлоколірних стимуляцій у хворих істотних змін лабораторних показників не відмічалось (Р>0,05). Після ЛСТ у хворих спостерігалось істотне зниження добової протеїнурії з 1,285±1,025 до 0,428±0,372 г, протеїнурії в загальному аналізі сечі з 0,684±0,488 до 0,230±0,177 г/л, суттєво знизилася кількість еритроцитів у загальному аналізі сечі (Z=-4,295; P<0,05) і в аналізі сечі за Нечипоренком (Z=-4,258; P<0,001).

У всій групі хворих з аннефротичною формою після червоно-зелених зворотних стимуляцій спостерігалось істотне зниження добової протеїнурії з 1,267±1,061 до 0,549±0,538 г, протеїнурії в загальному аналізі сечі з 0,704±0,503 до 0,323±0,259 г/л (Р<0,05), суттєве зниження кількості еритроцитів у загальному аналізі сечі (Z=-5,316; P<0,001) і в аналізі сечі за Нечипоренком (Z=-5,278; P<0,001).У хворих з нефротичною формою спостерігалось істотне зниження лише концентрації С-реактивного білка в крові з 1,38±0,72 до 0,88±0,49 мм (Р<0,05).

Після червоно-зелених зворотних стимуляцій у хворих на ХГН без АГ спостерігалось істотне зниження добової протеїнурії з 1,528±1,224 до 0,651±0,612 г, протеїнурії в загальному аналізі сечі з 0,899±0,606 до 0,392±0,371 г/л (Р<0,05). Після ЛСТ у хворих на ХГН з АГ спостерігалось значне (Р<0,05) зниження добової протеїнурії з 1,547±1,254 до 0,581±0,491 г, протеїнурії в загальному аналізі сечі з 0,910±0,624 до 0,346±0,342 г/л, суттєво знизилася кількість еритроцитів у загальному аналізі сечі (Z=-5,987; P<0,001) і в аналізі сечі за Нечипоренком (Z=-5,438; P<0,001).

Таким чином, антипротеїнурична дія червоно-зелених зворотних стимуляцій у хворих на ХГН обумовлена як антигіпертензивними, так і протизапальними їх впливами.

Бульбарна мікроциркуляція була досліджена у хворих на ХГН без ХНН до червоно-зелених зворотних стимуляцій і через добу після них. У групі хворих на ХГН без АГ зміни мікроциркуляції не були вираженними. Після засвічувань у всіх хворих на ХГН з АГ різко збільшилась кількість функціонуючих капілярів, істотно зменшилась (Р<0,05) патологічна вираженість артеріоло-венулярного співвідношення з 2,78±0,38 до 1,57±0,28 балів, сповільнення кровотоку - з 3,68±0,21 до 1,64±0,16 балів, дискретного кровотоку - з 1,20±0,02 до 0,74±0,01 балів, розповсюдженості агрегації еритроцитів - з 1,25±0,02 до 0,75±0,01 балів, вираженості агрегації еритроцитів - з 1,45±0,02 до 0,78±0,01 балів, ступеня агрегації еритроцитів з - 1,28±0,02 до 0,81±0,01 балів, повного стазу кровотоку - з 1,22±0,12 до 0,87±0,07 балів.

Спектральний аналіз серцевого ритму при червоно-зелених зворотних стимуляціях проведений у хворих на ХГН з АГ. При цьому спостерігалось статистично вірогідне зниження потужності серцевої спектрограми в діапазонах 0,08 - 0,12 і 0,15 - 0,5 Гц, аналогічне такому в хворих на ЕГ.

Подібність змін мікроциркуляції і спектрального складу серцевого ритму у хворих на ЕГ і ХГН з АГ під впливом червоно-зелених зворотних стимуляцій свідчить про неспецифічність їхніх впливів на гемодинаміку.

Імунний статус був досліджений у хворих на ХГН без ХНН до червоно-зелених зворотних стимуляцій, через 3 і 7 діб після них. Процентний вміст і абсолютне число лімфоцитів, Т-лімфоцитів, Тх, В-лімфоцитів, через 3 і 7 діб після стимуляції не змінилися (Р>0,05). Процентний вміст Тс зріс з 16,5±2,50 до 23,1±3,81, їх абсолютне число збільшилось через 3 доби з 323,1±67,35 до 485,85±88,34, це спостерігалось у 77±6% хворих. Підвищення цих величин було статистично вірогідним (Р<0,05). Через 7 діб вміст Тс перевищував вихідні величини у 59±7% хворих, що не було статистично вірогідним (Р>0,05). Підвищення вмісту цієї популяції лімфоцитів призвело до значного зниження коефіцієнта Тх/Тс на 3-тю добу після впливу у 77±6% хворих. Це зниження було статистично вірогідним (Р<0,05). Його величина залишалась нижче вихідної у 59±7% хворих на 7-му добу після стимуляції (Р>0,05). Концентрації циркулюючих імунних комплексів, IgG, IgA, IgМ у крові, фагоцитарний індекс нейтрофілів, їх фагоцитарне число і значення НСТ-тесту не мінювалися під впливом стимуляцій (Р>0,05). Титр антиниркових антитіл у крові через 3 доби після засвічувань знизився з 1/69,12±12,56 до 1/51,04±11,29, зниження виявлялось у 84±6% хворих, рівень не змінився - у 14±5%, зріс - у 2±2%. Ці зміни були статистично вірогідним (Р<0,05). Активність комплемента в крові через 3 доби після стимуляції знизилась з 0,071±0,009 до 0,053±0,007 ум. од., що виявлялось у 73±7% хворих і було статистично вірогідним (Р<0,05).

Зростання кількості Тс може обумовити зменшення напруженості аутоімунних процесів (В.Т. Тимофеев и соавт., 2000) і протизапальний ефект стимуляцій у хворих на ХГН, що, враховуючи аутоімунний характер захворювання (E.G. Neilson, W.G. Couser, 1997), визначає патогенетичне спрямування застосованих спонукань, адже саме цій популяції лімфоцитів належить вирішальна роль у забезпеченні регуляторних впливів мозку на імунну систему (Е.И. Мастерова и соавт., 1999).

У групі хворих на ЕГ до стимуляцій найбільш часто виявлялись: швидка психічна і фізична втомлюваність у 96±2% осіб, дратівливість - у 93±2%, тривога - у 84±3%, млявість, розбитість - у 82±3%, підвищена чутливість до шуму, світла - у 81±3%, порушення сну - у 77±4%, відчуття внутрішньої напруги - у 76±4%, пригнічення - у 53±4%. Оскільки, для корекції цих психічних змін показані методи латеральної терапії, переважно, зворотної спрямованості, дослідження їх лікувальних можливостей у хворих на ЕГ розпочинали зі зворотних стимуляцій.

Під впливом нелатералізованих світлоколірних стимуляцій істотних змін АТ у хворих на ЕГ не відбулося: САТ в групі до сеансу склав 181,64±8,34; ДАТ - 101,79±4,29 мм рт.ст., після сеансу на 20 хв. відповідно 176,02±7,93 і 100,14±4,98 мм рт.ст. (р>0,05).

До червоно-зелених зворотних стимуляцій середній САТ в групі склав 187,93±4,24; ДАТ - 105,79±2,16 мм рт.ст. Зниження АТ впродовж і після сеансу стимуляцій реєструвалось у 93±3% хворих. Антигіпертензивний ефект розпочинався на 2 хв. засвічування. Найбільш швидко знижувався АТ між 7 і 10 хв. Після закінчення сеансу (7 - 15 хв. після початку засвічування) він ще близько 5 хв. незначно знижувався і через 20 хв. після початку сеансу САТ склав 163,02±3,83; ДАТ - 93,18±2,48 мм рт.ст., що суттєво нижче вихідного (р<0,05). Після засвічування у 64±5% хворих до кінця доби знижений АТ залишався незмінним, у 46±5% - спостерігалось деяке підвищення САТ в середньому на 15,75±2,42%; ДАТ - на 8,25±2,14 мм рт. ст. З 18 до 21 години, яке досягло вихідного рівня у 8±3% хворих.