Латеральна терапія внутрішніх захворювань (клініко–патогенетичне обґрунтування)

Через добу після першого засвічування перед другим сеансом АТ досягнув вихідного рівня у 20±5% хворих, в інших - залишався нижчим за нього. Після другого сеансу спостерігалось подальше зниження АТ, кількість хворих, у яких через добу після нього реєструвались цифри на рівні вихідних, зменшилось до 9±3%. Після третього сеансу через добу у 61±8% хворих спостерігалось деяке зростання АТ у порівнянні з рівнем до нього.. Після четвертого і п'ятого сеансів АТ знову знизився і став найнижчим за весь період засвічувань: САТ досяг 160,18±3,75; ДАТ - 92,04±2,35 мм рт.ст. Лише у 7±3% хворих курсовий вплив не змінив АТ. Таким чином, у хворих на ЕГ курсові червоно-зелені зворотні стимуляції привели до деякого наростання антигіпертензивного ефекту, який не суттєво перевищив ефект першого засвічування. Слід відмітити його нелінійну, хвилеподібну динаміку: після третього засвічування спостерігалось деяке підвищення АТ у більшості хворих, яке змінилось найбільш значним його зниженням після четвертого і п'ятого сеансів.

Після курсу червоно-зелених стимуляцій нормалізації АТ вдалось досягнути у 42±5% хворих (з них 36% отримували медикаментозне лікування). В інших випадках застосування червоно-зелених зворотних стимуляцій на фоні звичної медикаментозної антигіпертензивної терапії знижувало АТ у хворих, але не привнло до його нориалізації. В подальшому у цих хворих здійснювалась корекція медикаментозного лікування (збільшення дози, додаткове призначення препаратів інших груп, заміна одних антигіпертензивних засобів іншими). Враховуючи сучасні погляди щодо етапності лікування АГ (Е.П. Свищенко и В.Н. Коваленко, 2002), швидкий контрольований антигіпертензивний ефект червоно-зелених зворотних стимуляцій, можна вважати доцільним їх застосування на першому етапі (швидкого зниження АТ) комплексного лікування ЕГ.

Вивчення впливів червоно-зелених прямих засвічувань грунтувалось на аналогії з відомими фактами наростання психотропних ефектів ЛСТ при чергуванні прямих і зворотних стимуляцій. Тому однократні червоно-зелені прямі засвічування використовувались замість зворотних при курсовому застосуванні останніх у хворих зі стабільним перебігом АГ. При цьому АТ знизився у 58±9% осіб, підвищився - у 29±8%, не змінився - у 13±6%. У хворих, в яких при прямих стимуляціях відмічалось зниження АТ, до засвічувань середня величина САТ становила 186,27±5,26; ДАТ - 104,14±2,09 мм рт.ст., після них була істотно нижчою (Р<0,05) - відповідно 172,13±3,28 і 94,24±1,98 мм рт.ст. У тих самих хворих при зворотних стимуляціях зниження систолічного АТ було в 1,7 рази, діастолічного - у 1,3 рази значнішим.

Антигіпертензивний ефект зворотних засвічувань до і після прямих не відрізнявся. Так зниження САТ при сеансах, які передували прямим, склало в середньому 22,09±1,78; ДАТ - 13,14±1,14 мм рт.ст., після прямих - відповідно 23,05±1,96 і 13,75±1,02 мм рт.ст. (Р>0,05).

Таким чином, червоно-зелені прямі засвічування викликали істотний антигіпертензивний ефект, хоча і дещо нижчий чим зворотні, а чергування прямих і зворотних стимуляцій не привело до його наростання.

У групі, де досліджувались ефекти червоно-фіолетових зворотних стимуляцій, вихідний середній рівень САТ склав 182,42±4,04; ДАТ - 101,46±2,31 мм рт.ст. Після першого сеансу антигіпертензивний ефект спостерігався у 92±6% хворих, середній рівень САТ становив 161,08±3,17; ДАТ - 90,25±2,94 мм рт.ст., що істотно нижче вихідного (Р<0,05). Через добу після другого сеансу середній САТ знизився до 158,29; ДАТ - до 87,08±2,84 мм рт.ст., зниження АТ відмічалось у всіх хворих. після другого сеансу 67±10% хворих відмітили появу сонливості, 50±10% - м'язової слабкості, 38±10% - загальмованості, 29±9% - плаксивості. Тому кількість червоно-фіолетових зворотних стимуляцій була обмежена двома сеансами. Необхідно зазначити, що подібна симптоматика при червоно-зелених стимуляціях не спостерігалась.

Порівняння антигіпертензивного ефекту двох сеансів зворотних червоно-зелених і червоно-фіолетових засвічувань не виявило істотної відмінності (Р>0,05).

Червоно-фіолетові прямі стимуляції у хворих на ЕГ не вивчались, оскільки мають значний стимулюючий психотропний ефект, який може загострити виявлену психічну симптоматику.

Після всіх різновидів зворотних як одноразових, так і курсових світлоколірних стимуляцій у хворих на ЕГ відмічались позитивні зміни самопочуття. Найбільш істотними вони були для церебральної симптоматики: зникнення головних болів відмічали 33±5% хворих, їх зменшення - 55±5%, зникли запаморочення голови у 78±8%хворих, пульсації в голові - у 73±9%, миготіння „плям”, „кругів”, „мушок” перед очима - у 71±12% (Р<0,05).

Суттєво змінювалась також психічна симптоматика. Зменшення дратівливості мало місце у 64±4% хворих, тривоги - у 78±4%, чутливості до шуму і світла - у 72±4%, порушень сну - у 76±4%, відчуття внутрішньої напруги - у 52±5%. Ці зміни були статистично вірогідними (Р<0,05). Необхідно зазначити, що психотропні ефекти ЛСТ реєструвались значно пізніше ніж антигіпертензивний. Перші їх ознаки хворі відмічали через 6 - 24 год. після засвічувань.

Нормальний рівень АТ під впливом червоно-зелених зворотних стимуляцій до 3 діб зберігався у 65±8% осіб, до 1 тижня - у 58±8%, до 3 тижнів - у 50±8%, до 3 місяців - у 19±7%. Покращання суб'єктивного стану впродовж 3 діб відмічали 84±6% особи, 1 тижня - 78±7%, 3 тижнів - 65±8%, 3 місяців - 54±8%.

Зниження АТ у хворих на ЕГ під впливом червоно-зелених зворотних стимуляцій супроводжувалося змінами показників центральної гемодинаміки за даними УЗД серця. Середні величини кінцевого систолічного розміру і об'єму (КСР і КСО) до і після засвічувань не відрізнялись (Р>0,05). Середні величини кінцевого діастолічного розміру і об'єму (КДР і КДО) при засвічуваннях істотно зменшились відповідно з 5,47±0,07 см і 163,28±6,95 мл до 5,26±0,06 см і 145,26±6,34 мл (Р<0,05). Очевидно, що саме зменшення КДО обумовило суттєве (Р<0,05) зменшення середньої величини ударного об'єму (УО) серця з 106,12±6,55 до 87,82±6,28 мл. Зміни цього параметра гемодинаміки привели до значного (Р<0,05) зменшення середньої величини хвилинного об'єму серця (ХОС) з 7,20±0,48 до 5,96±0,42 л, оскільки частота серцевих скорочень до і після стимуляції не відрізнялась (Р>0,05), склавши відповідно 67,85±2,28 і 67,87±2,35 за хв. Вірогідно зменшилась після засвічувань середні величини швидкості циркулярного скорочення волокон міокарда (Vcf) з 1,39±0,04 до 1,13±0,02 с-1 (Р<0,05), що також може бути пов'язаним зі зменшенням КДО. Таким чином, можна стверджувати, що саме зменшення КДО визначило зміни УО, ХОС і Vcf після стимуляцій.

При реоенцефалографічному дослідженні у хворих на ЕГ під впливом червоно-зелених засвічувань були виявлені зміни мозкового кровотоку. Середні величини реографічного індексу наростали з обох сторін, причому справа - статистично вірогідно: з 0,69±0,03 до 0,78±0,04 (Р<0,05). З обох сторін істотно (Р<0,05) збільшувались середні величини реографічного індексу, приведеного до імпенданса: справа з 0,26±0,02 до 0,34±0,02, зліва з 0,27±0,02 до 0,31±0,02 ом-1. Зміни цих двох показників можуть свідчити про підвищення пульсового кровонаповнення в правій і лівій півкулях мозку після ЛСТ. Середні величини амплітудно-частотного показника після засвічувань збільшувалися з обох сторін, причому справа статистично вірогідно: з 0,76±0,03 до 0,86±0,04 с-1 (Р<0,05). Це може свідчити про двохстороннє підвищення після стимуляції також об'ємного кровотоку. Збільшення систолічного і хвного об'ємів кровотоку в правій і лівій півкулях після засвічувань підтверджується прямими розрахунками цих показників. Середні їх величини після засвічувань істотно (Р<0,05) зросли з обох сторін: справа - відповідно з 0,23±0,03 до 0,36±0,03 і з 15,61±2,13 до 23,76±2,96 мл, зліва - відповідно з 0,22±0,03 до 0,28±0,03 і з 14,93±1,74 до 18,66±2,94 мл. Очевидно, вірогідне зростання цих розрахункових показників пов'язане із зниженням базового імпендансу і суттєвим подовженням періоду вигнання: справа - з 0,23±0,03 до 0,32±0,03, зліва - з 0,26±0,01 до 0,33±0,03 с (Р<0,05). Середні величини дикротичного індексу після засвічувань істотно знижувались з обох сторін: справа - з 48,66±3,21 до 37,01±3,09, зліва - з 48,40±3,18 до 40,32±3,36 (Р<0,05). Це може свідчити про істотне двобічне зменшення тонусу артеріол при ЛСТ. Підтвердженням може служити динаміка показника платоутворення. Його середні величини також значно зменшилися з обох сторін: справа - з 79,26±3,08 до 70,26±3,04, зліва - з 83,61±2,36 до 75,74±2,59% (Р<0,05). Цей факт може відображати значний спазмолітичний вплив засвічувань на мозкові судини у хворих. Середні величини діастолічного індексу знижувались після засвічувань, причому справа статистично вірогідно: з 50,33±3,98 до 40,75±3,83 (Р<0,05). Це показує більшу інтенсифікацію артеріального мозкового кровотоку ніж венозного при ЛСТ. Частота відхилень всіх досліджених показників справа і зліва не відрізнялась (Р>0,05). Однак, слід відмітити, що правобічні зміни були більш значними.

Бульбарна мікроангіоциркуляція була досліджена в правому і лівому очах у хворих на ЕГ до стимуляції, одразу після стимуляції і через добу після неї. Істотної динаміки патологічних змін в периваскулярному секторі після засвічувань не відбулося. Після стимуляцій в судинному секторі мікроциркуляторного русла бульбарної кон'юнктиви істотно (Р<0,05) збільшилась кількість функціонуючих капілярів у 91±5% хворих, артеріо - венозних анастомозів - у 52±9% і виросло артеріоло - венулярне співвідношення у 79±7%. У внутрішньосудинному секторі після засвічувань в усіх хворих спостерігалось прискорення кровотоку, причому найбільш значно в капілярах, у 61±9% хворих через добу відмічалося зменшення поширеності і ступеня агрегації еритроцитів. При порівнянні змін мікроциркуляції бульбарної кон'юнктиви правого і лівого очей спостерігались однонаправлені зміни патологічних ознак, при цьому правобічні мікроциркуляторні порушення змінювалися в більшій мірі, хоча перевага не була вірогідною (Р>0,05).

При спектральному аналізі серцевого ритму у хворих на ЕГ під впливом червоно-зелених зворотних стимуляцій потужність спектрального діапазону 0,01 - 0,04 Гц істотно не змінилась (Р>0,05). Потужність спектрального діапазону 0,08 - 0,12 Гц при засвічуваннях статистично вірогідно зменшилась з 0,265±0,012 до 0,103±0,009 у. о. (Р<0,05). Потужність спектрального діапазону 0,15 - 0,5 Гц також істотно знизилась при засвічуваннях з 0,471±0,024 до 0,384±0,022 у. о. (Р<0,05). Таким чином, при ЛСТ у хворих на ЕГ спостерігалось статистично вірогідне зниження потужності серцевої спектрограми в діапазонах 0,08 - 0,12 і 0,15 - 0,5 Гц, аналогічне такому у здорових. Це свідчить про відсутність визначальної ролі кардіальних компонентів барорефлексу у забезпеченні антигіпертензивних ефектів стимуляцій.

У світлі сучасної концепції функціонування незалежних симпатичних субсистем (В.Б. Павлюченко, В.В. Даценко, 2001; W. Janig, 1996) та виявленого істотного зменшення КДО при зниженні АТ під впливом стимуляцій у хворих на ЕГ, можна припустити, що антигіпертензивний ефект є наслідком зменшення симпатичних впливів на місткісну ділянку кровообігу. Експериментальні дослідження свідчать, що зміни в цій ділянці, які зумовлюють наростання величини венозного повернення крові, є визначальними в стабілізації підвищеного АТ при активації симпатичної нервової системи (Б.И. Ткаченко, 1999). Це підтверджує патогенетичне спрямування вказаних стимуляцій.

Екскреція катехоламінів з добовою сечею була досліджена у хворих при нелатералізованих світлоколірних та при червоно-зелених зворотних стимуляціях до і після засвічувань. Рівень екскреції катехоламінів при нелатералізованих світлоколірних засвічуваннях істотно не змінився (Р>0,05): виведення ДОФА до стимуляцій склало 24,28±5,24, після - 23,83±5,12 мкг/добу, дофаміну - відповідно 151,82±21,28 і 172,11±26,23 мкг/добу, норадреналіну - відповідно 6,44±2,16 і 7,78±2,94 мкг/добу, адреналіну - відповідно 6,55±1,29 і 6,17±1,18 мкг/добу. При червоно-зелених зворотних стимуляціях середні величини ДОФА до і після стимуляцій також суттєво не відрізнялись (Р>0,05), склавши відповідно 19,33±4,25 і 26,84±5,36 мкг/добу. Екскреція дофаміну після червоно-зелених зворотних стимуляцій змінилась статистично вірогідно (Р<0,05): вона зросла з 104,23±9,74 до 216,14±31,86 мкг/добу. Середні значення виведення норадреналіну збільшилися з 5,21±1,08 до 9,93±3,12 мкг/добу, однак, не досягли межі вірогідності (Р>0,05). Середні величини виведення адреналіну зменшилися з 8,98±2,16 до 4,52±1,17 мкг/добу, але не були статистично вірогідними (Р>0,05). Коефіцієнт відношення екскреції норадреналіну до адреналіну як показник співвідношення активності медіаторної і гуморальної ланок симпато- адреналової системи після червоно-зелених зворотних стимуляцій виріс з 0,58 до 2,20, що вказує на значну інтенсифікацію нейротрансмітерної активності при латералізованих стимуляціях.

ЕЕГ проводилась у хворих на ЕГ до і після червоно-зелених зворотних засвічувань, що супроводжувались антигіпертензивним ефектом. Зміни середніх величин амплітуд основних частотних діапазонів на різних каналах при стимуляціях не були статистично вірогідними (p>0,05). Істотне зменшення середніх величин відносних спектральних коефіцієнтів констатоване в частотному діапазоні 5 Гц на каналі F3; 6 Гц - на каналах Fp1, Fp2, F4; 13 Гц - на каналі Т6; 15 Гц - на каналі Оz; збільшення - в частотному діапазоні 8 Гц на каналах Fp1, Fp2, F3, F7, C3, C4, T5, Cz; в діапазоні 9 Гц - на каналах T5, Оz; 15 Гц - на каналі Fp1. Тенденція до зростання величини спектральних коефіцієнтів в діапазоні 8 Гц спостерігалась і на інших каналах ЕЕГ.

При порівнянні змін величин спектральних коефіцієнтів під впливом червоно-зелених зворотних стимуляцій у здорових і хворих на ЕГ було виявлено ряд відмінностей. Вихідні значення коефіцієнтів в групах суттєво не відрізнялись. Після засвічувань аналогічні статистично вірогідні зміни в обох групах спостерігались на каналах Fp1 і Fp2 в частотному діапазоні 6 Гц, на каналах Fp1, Оz - в частотному діапазоні 16 Гц. Зростання величини спектральних коефіцієнтів діапазону 8 Гц у хворих на ЕГ на відміну від здорових спостерігалось на всіх каналах і було більш значним.

Оцінка змін окремих спектральних діапазонів ЕЕГ в межах півкуль при стимуляціях проводилась на основі співставлення їх величин до і після засвічувань за допомогою л окремо на каналах правої і лівої сторони. при цьому статистично вірогідно збільшувались справа і зліва коефіцієнти в діапазонах 7 і 8 Гц, зліва - 15 Гц. Справа і зліва істотно зменшилися спектральні коефіцієнти в діапазонах 5 і 6 Гц. Отже, двобічні статистично вірогідні зміни середніх величин спектральних коефіцієнтів у хворих на ЕГ мали однакову направленість у відведеннях правої і лівої півкуль. Такі комплементарні зміни біоелектричної активності в гемісферах свідчать про активізацію міжпівкульових зв'язків при стимуляціях.

При оцінці сумарних змін ЕЕГ-активності півкуль при стимуляціях за допомогою R у відведеннях правої півкулі його величина становила 0,646, лівої - 0,551, що свідчить про істотні (Р0,05) зміни біоелектричної активності обох півкуль мозку, але в більшій мірі - правої.

Оцінка сумарних змін біоелектричної активності у окремих відведеннях за допомогою R виявила статистично вірогідні зміни на каналах F4, F7, T3, Т4, С4, Т6, Р4, Оz. Причому, справа істотні зміни реєструвались на 5 каналах, зліва - на 2, що підтверджує більш дифузну реакцію правої гемісфери у відповідь на стимуляцію.

Співставлення середніх величин когерентностей біопотенціалів різних частотних діапазонів між симетричними каналами ЕЕГ правої та лівої сторін до і після стимуляцій встановило статистично вірогідне збільшення когерентності в діапазоні 7 Гц між каналами Fp1 - Fp2; 8 Гц - між каналами Fp1 - Fp2, F3 - F4, F7 - F8, T3 - T4, C3 - C4, T5 - T6; 9 Гц - між каналами P3 - P4. Істотно зменшилась когерентність в діапазоні 11 Гц між каналами Fp1 - Fp2, в діапазоні 12 Гц - між каналами F3 - F4.

Вихідні значення когерентностей у групах здорових і хворих на ЕГ суттєво не відрізнялись. При порівнянні змін величин досліджених когерентностей під впливом червоно-зелених зворотних стимуляцій у здорових і хворих на ЕГ лише між каналами C3 - C4 реєструвались аналогічні зміни в групах. Зростання когерентності в діапазоні 8 Гц у хворих на ЕГ охоплювало значно більше каналів і виявилось більш значним у порівнянні зі здоровими.

Статистично вірогідні сумарні зміни когерентності біопотенціалів між симетричними каналами правої і лівої сторін реєструвалися між каналами Fp1 - Fp2, F3 - F4, T3 - T4, C3 - C4, що підтверджує активізацію диенцефальних структур при червоно-зелених стимуляціях, виявлену у здорових.

При співставленні середніх величин когерентностей для досліджених частотних діапазонів сумарно між всіми симетричними відведеннями правої та лівої півкулі до і після стимуляцій у хворих на ЕГ статистично вірогідний ріст міжпівкульової когерентності встановлений на частоті 8 Гц (Р0,05).

Таким чином, загальні закономірності змін ЕЕГ активності у здорових і хворих на ЕГ під впливом червоно-зелених стимуляцій були подібними, при цьому у хворих спостерігалось істотно більш виражене розповсюджене двобічне зростання спектральних коефіцієнтів і міжпівкульової когерентності в діапазоні 8 Гц. Це може бути свідченням визначальної ролі міжпівкульових синхронізуючих структур, що забезпечують генерацію цього ритму, у реалізації антигіпертензивних впливів стимуляцій.

Вказаний висновок узгоджується зі свідченнями зв'язку персистуючої блокади спонтанної альфа-активності ЕЕГ і підвищення АТ при імпульсній світловій стимуляції (K. Belkic et al., 1992).

До плацебо електростимуляцій мозку у хворих на ЕГ середній рівень САТ в групі склав 186,626,24; ДАТ - 102,254,54 мм рт.ст., після стимуляцій - відповідно 178,246,12 і 101,343,64 мм рт.ст., що не відрізнялось від вихідних величин (Р0,05). ЗЛЕС мозку у вигляді курсового застосування були проведені хворим зі стабільним перебігом ЕГ. До стимуляцій середній рівень САТ в групі склав 198,644,25; ДАТ - 108,342,61 мм рт.ст. Враховуючи описаний раніше психічний стан хворих, дослідження розпочинали зі зворотних стимуляцій. Наступна стимуляція, згідно з методикою, була прямою, слідуюча за нею - зворотною. Через 1 год після зворотних стимуляцій зниження АТ спостерігалось у 935% досліджених. Початок антигіпертензивної дії реєструвався на 10 хв після сеансу. Найбільш швидко АТ зменшувався на 20 - 30 хв і стабілізувався між 40 і 60 хв на рівні, суттєво нижчому ніж вихідний: САТ - 165,204,24, ДАТ - 92,402,98 мм рт.ст. (Р0,05). Всі хворі через добу після стимуляції відмічали появу седативно-релаксуючих ефектів у вигляді зменшення дратівливості, тривоги, чутливості до шуму і світла, покращання сну. З небажаних ефектів 50±9% хворих відмітили появу м'язової слабкості, 50±9% - втомлюваності, 29±9% - сонливості вдень, 21±8% - загальмованості, 18±7% - плаксивості. Через добу після зворотних були проведені сеанси прямих стимуляцій. Після сеансів протягом 1 години АТ зріс у 71±3% хворих, а впродовж доби - у всіх. Середня величина САТ при цьому склала 196,425,25; ДАТ - 105,304,05 мм рт.ст., що суттєво не відрізнялось від рівня на початку курсу стимуляцій (Р0,05). Після появи помітного пресорного ефекту прямих стимуляцій у хворих були проведені треті сеанси (зворотні стимуляції). Після них САТ знизився до 164,244,68; ДАТ - до 91,283,05 мм рт.ст. - величин, що істотно не відрізнялись від таких після першої стимуляції (Р0,05). Таким чином, зворотні ЗЛЕС мозку приводили до істотного зниження АТ у хворих на ЕГ, прямі - підвищували його.

В групі хворих на РА через добу після одноразових нелатералізованих світлоколірних стимуляцій об'єктивних змін стану хворих не відмічалось. Серед цих хворих у 94±4% після застосування одноразових зворотних червоно-зелених засвічувань спостерігалось об'єктивне покращання.

Через добу після одноразових зворотних засвічувань об'єктивне покращання відмічали 54±5% хворих на РА, у 42±5% - стан істотно не змінився, у 4±2% - відмічалось об'єктивне погіршення. При цьому серед хворих, що отримували препарати кортикостероїдів об'єктивне покращання відмічалось у 17±8%, а серед хворих, що не лікувались кортикостероїдами - у 68±6% (Р0,05). Тому аналіз ефективності зворотних стимуляцій проводився окремо для цих груп хворих.

В групі хворих, що лікувались кортикостероїдами, при одноразових зворотних стимуляціях середні величини больового індексу зменшились з 10,25±1,54 до 9,33±1,42 балів, запального індексу - з 7,46±1,28 до 6,13±1,12 балів, індексу Ritche - з 8,38±1,46 до 7,25±1,22 балів, тривалість скутості зменшилась з 1,25±0,68 до 1,17±1,22 годин, зміни статистично не достовірні (Р>0,05).

В групі хворих, що не отримували препарати кортикостероїдів, при одноразових зворотних засвічуваннях больовий індекс знизився з 11,78±0,62 до 3,72±0,86 балів, запальний індекс - з 8,85±0,59 до 2,72±0,68 балів, індекс Ritche - з 9,67±0,61 до 3,54±0,72 балів, тривалість ранкової скутості зменшилась з 2,63±0,47 до 0,77±0,19 годин. Всі зміни були статистично вірогідними (Р0,05). Найбільш значне покращання в цій групі досліджених відмічалось у хворих, що не отримували медикаментозного лікування: після одноразових зворотних стимуляцій у 42±11% було відмічено повне зникнення симптоматики, у всіх інших - об'єктивне покращання. Слід зазначити, що серед цих хворих були особи лише з І і ІІ ступенями активності запального процесу. Перші ознаки покращання з'являлись у хворих через 5 - 7 годин після стимуляції. Вони включали зменшення болю, скутості при рухах, відчуття “ніби зняли кайдани”. Однак найбільш значний ефект стимуляцій, що включав також об'єктивні зміни проявів артриту, відмічався через добу після них у вранішні години.

В групі хворих, що не отримували кортикостероїдів, був проведений аналіз ефективності зворотних засвічувань у залежності від активності, рентгенологічної стадії і серологічного типу РА. Через добу після стимуляцій у хворих з І ступенем активності РА больовий індекс зменшився в 4,3 рази, ІІ - в 3,8 рази, ІІІ - в 2,6 рази; запальний індекс - відповідно в 3,0, 4,2 і 2,8 рази; індекс Ritche - відповідно в 2,5, 3,5 і 2,4 рази; тривалість ранкової скутості - відповідно в 4,8, 4,2 і 3,1 рази. Ці зміни свідчать, що найменший ефект зворотних стимуляцій спостерігався у хворих з ІІІ ступенем активності РА. У хворих з І рентгенологічною стадією РА больовий індекс зменшився в 3,5 рази, ІІ - в 3,2 рази, ІІІ - ІV стадіями - в 1,5 рази; запальний індекс - відповідно в 4,9, 3,6 і 2,4 рази; індекс Ritche - відповідно в 3,4, 3,0 і 2,3 рази; тривалість ранкової скутості - відповідно в 11,0, 5,8 і 2,5 рази. Ці зміни свідчать, що найбільш ефективними стимуляції були у хворих з І рентгенологічною стадією РА, найменш ефективними - у хворих з ІІІ - ІV стадіями. Ефективність одноразових зворотних засвічувань не залежала від серологічного типу РА.

При подальшому курсовому застосуванні зворотних стимуляцій у 18±5% хворих змін стану не відбулося. У 27±6% хворих, в яких після першого сеансу спостерігалось об'єктивне покращання, через добу після другого сеансу стан повернувся до вихідного рівня. Таке загострення після третього сеансу було констатоване у 39±7% хворих, після четвертого - у 16±5%. Наступний після загострення сеанс у всіх хворих приводив до суттєвого покращання стану. Подальше застосування засвічувань також супроводжувалось періодичним чергуванням загострень і покращень, причому їх вираженість при скороченні тривалості стимуляцій зменшувалась.

Курс засвічувань закінчувався при наявності у хворих об'єктивного покращання. Після курсового лікування покращання тривалістю до 1 тижня відмічалось у 96±3% хворих, до 2 тижнів - у 63±7%, до 3 тижнів - у 44±9%, до 4 тижнів - у 33±14%, до 5 тижнів - у 29±17%.

При лабораторних дослідженнях у хворих на РА, що не отримували лікування кортикостероїдами, через 3 - 7 діб після курсу стимуляцій відмічалось статистично вірогідне (р0,05) зменшення ШОЕ з 36,472,45 до 22,253,28 мм/год, концентрації С-реактивного білка з 2,120,17 до 1,340,12 мм, б2-глобулінів в крові з 10,310,21 до 8,310,19%, збільшення величини А/Г-коефіцієнта з 0,98±0,05 до 1,120,04.

В групі хворих на РА з амілоїдним ураженням нирок через 7 діб після стимуляцій, що супроводжувались об'єктивним покращанням суглобового синдрому, у 55±15% відмічалось деяке зменшення протеїнурії. Середні величини її зменшилися з 3,12±0,96 до 2,92±0,56 г/добу (Р>0,05). У хворих на РА, в яких спостерігалась висока активність запального процесу, коротка тривалість захворювання, і ураження нирок розцінювалось як гломерулонефрит, зменшення протеїнурії спостерігалось у всіх (100±4%). Її середні величини зменшились з 1,54±0,48 до 0,33±0,24 г/добу, що виявилось статистично вірогідним ( за критерієм Уїлкоксона Р<0,05).

У всіх хворих на РА під впливом червоно-зелених зворотних засвічувань відмічалось підвищення рівня кортизолу в крові. Середній вміст його зріс з 60,25±10,73 до 136,45±15,76 нг/мл, що виявилось статистично вірогідним (Р0,05). Відносне зниження продукції кортизолу у хворих на РА - добре відомий факт (R.L. Wilder, 1996; B. Gudbjornsson et al., 1996; A.T. Masi et G.P. Chrousos, 1996; L. Foppiani et al., 1998). Тому, підвищення його рівня під впливом стимуляцій можна вважати свідченням патогенетичного їх спрямування.

У хворих на ПА, ОА, П після одноразових нелатералізованих світлоколірних засвічувань істотних змін стану не відмічалось. Через добу після прямих червоно-зелених стимуляцій відмічалось загострення запального процесу, після зворотних - зменшення запалення.

При цьому після одноразових зворотних стимуляцій об'єктивне покращання відмічене у 71±12% хворих на ПА, зменшення болю і припухлості - у 70±11% хворих на ОА з реактивним синовітом, у 50±13% хворих на П. У хворих на ОА без реактивного синовіту стан істотно не змінився.

Курсове застосування засвічувань у хворих на ПА, ОА з реактивним синовітом, П супроводжувалось періодичним чергуванням загострень і покращень. Покращання стану хворих на псоріаз супроводжувалось побліднінням шкірних псоріатичних проявів, а загострення - їх почервонінням і появою свербіння. У 43±13% хворих на ПА після курсу стимуляцій відмічалось значне зменшення шкірних проявів псоріазу.

При лабораторних дослідженнях у хворих на ПА через 3 - 7 діб після курсу стимуляцій відмічалось статистично вірогідне (Р0,05) зменшення ШОЕ з 28,52±4,48 до 14,253,22 мм/год, концентрації С-реактивного білка в крові з 1,98±0,66 до 0,540,42 мм, у хворих на ОА з реактивним синовітом встановлене істотне (Р0,05) зменшення ШОЕ з 18,00±1,12 до 11,00±1,26 мм/г, концентрації С-реактивного білка в крові з 0,78±0,14 до 0,16±0,11 мм, у хворих на П - вірогідне (Р0,05) зменшення ШОЕ з 22,33±3,15 до 14,00±1,26 мм/г, концентрації С-реактивного білка в крові з 1,45±0,16 до 0,15±0,12 мм.

Після курсового лікування в групі хворих на ПА, в яких спостерігалось об'єктивне покращання, ефект тривав до 1 тижня у 91±9%, до 2 тижнів - у 55±15%, до 3 тижнів - у 36±14%, до 4 тижнів - у 27±13%, до 5 тижнів - у 18±12%; у хворих на ОА - до 1 тижня у 44±10%, до 2 тижнів - у 15±7%, до 3 тижнів - у 15±7%, більше 4 тижнів - у 26±9%;у хворих на П - до 1 тижня у 60±16%, у 40±16% - більше 4 тижнів.

Ефективність ІЛСТ була досліджена у хворих на РА, в яких курс зворотних червоно-зелених засвічувань проводився раніше (в строки від 5 місяців до 2 років), або відразу після його застосування, яке привело до неповного покращання (зменшувались величини не всіх трьох індексів і тривалість скутості), або короткочасного ефекту (до 5 діб). Це дало змогу порівняти ефентивність ЛСТ і ІЛСТ у одних і тих же хворих. Хворі не отримували кортикостероїдів.

Після першого сеансу через добу об'єктивне покращання відмічали 59±11% хворих, у 41±11% - стан істотно не змінився. На два сеанси ІЛСТ позитивно відреагували 68±10% хворих. При подальшому застосуванні ІЛСТ у хворих, стан яких не змінився після двох стимуляцій, істотної динаміки патологічного процесу виявлено не було. З хворих, що відреагували на стимуляції, у 33±12% - після другого сеансу, 54±13% - після третього сеансу, 13±8% - після четвертого сеансу відмічалось загострення. Наступний після загострення сеанс давав найбільший ефект. Вихідне середнє значення больового індексу в цих хворих при ЛСТ склало 12,27±2,16 балів, при ІЛСТ - 11,94±2,12 балів (Р>0,05). Після курсу ЛСТ воно зменшилось до 9,13±1,84 балів (Р>0,05), після курсу ІЛСТ - до 5,26±1,16 балів (Р<0,05). Вихідне середнє значення запального індексу у цих хворих при ЛСТ склало 8,87±1,69 балів, при ІЛСТ - 8,14±1,54 балів (Р>0,05). Після курсу ЛСТ воно зменшилось до 6,33±0,94 балів (Р>0,05), після курсу ІЛСТ - до 4,18±0,94 балів (Р<0,05). Вихідне середнє значення індексу Ritche у цих хворих при ЛСТ склало 9,47±1,96 балів, при ІЛСТ - 9,12±1,64 балів (Р>0,05). Після курсу ЛСТ воно зменшилось до 7,47±1,12 балів (Р>0,05), після курсу ІЛСТ - до 4,74±1,12 балів (Р<0,05). Вихідне середнє значення тривалості ранкової скутості у цих хворих при ЛСТ склало 2,43±0,86 годин, при ІЛСТ - 2,39±0,84 годин (Р>0,05). Після курсу ЛСТ воно зменшилось до 1,67±0,48 годин (Р>0,05), після курсу ІЛСТ - до 0,64±0,21 годин (Р<0,05).

При лабораторних дослідженнях у хворих на РА, що відреагували на ІЛСТ, через 3 - 7 діб після курсу стимуляцій відмічалось статистично вірогідне зменшення ШОЕ з 36,52±3,96 до 18,243,28 мм/г, концентрації С-реактивного білка - з 1,98±0,12 до 0,540,42 мм, б2-глобулінів в крові - з 11,12±0,23 до 8,120,19%, збільшення величини А/Г-коефіцієнта з 0,88±0,07 до 1,110,04.

Позитивний ефект після ЛСТ тривалістю до 1 тижня відмічали 60±13% хворих, до 2 тижнів - 27±11%, до 3 тижнів - 13±9%. Позитивний ефект після ІЛСТ тривалістю до 2 тижнів відмітили 40±13% хворих, до 4 тижнів - 27±11%, до 3 місяців - 20±10%, більше 3 місяців - 13±9%. Таким чином ІЛСТ в порівнянні з ЛСТ забезпечувала більш виражений і тривалий ефект у хворих на РА.

Ефективність ІЛСТ була досліджена також у хворих на ОА, яким раніше проводилась курсова ЛСТ, що дала короткочасний ефект (до 1 тижня). У 39±12% хворих після курсу стимуляцій істотних змін стану не відбулося. У 22±10% хворих після двох стимуляцій спостерігалось повне зникнення болю і припухлості в суглобах і сеанси стимуляцій у них більше не проводились. У 39±12% хворих після першого сеансу констатувалось зменшення болю на 20 - 50%. Після другого і третього сеансів у ряду хворих стан погіршився. Наступний після загострення сеанс дав позитивний ефект. У хворих, що відреагували на ІЛСТ проводилось порівняння ефективності раніше проведеного курсу ЛСТ і курсу ІЛСТ. Так середні величини зменшення болю при ЛСТ становили 18,18±7,40%, при ІЛСТ - 56,36±31,73% (Р>0,05). Середні величини запального індексу при ЛСТ зменшились з 6,45±1,86 до 4,09±1,26 балів (Р>0,05), при ІЛСТ - з 6,36±1,78 до 1,91±1,02 балів (Р<0,05). Тривалість ефектів при ЛСТ у всіх хворих була до 1 тижня, при ІЛСТ - у 28±14% хворих до 1 тижня, у 36±15% - до 2 тижнів, у 36±15% - більше 3 місяців. Таким чином, ІЛСТ у порівнянні з ЛСТ забезпечувала більш виражений і тривалий ефект у хворих на ОА.

Однократні плацебо електростимуляції мозку були проведені хворим на РА, що не отримували кортикостероїдів. Впродовж доби після них об'єктивного покращання не було виявлено ні в одного хворого. ЗЛЕС мозку у вигляді курсового застосування були проведені у тих самих хворих. Через добу після першої зворотної стимуляції об'єктивне покращання відмічалось у 56±12% хворих. Середні величини больового індексу при засвічуваннях у них знизились з 11,38±0,72 до 7,24±0,68 балів (Р0,05), запального індексу - з 8,22±0,53 до 5,24±0,44 балів (p0,05), індексу Ritche - з 9,36±0,66 до 6,12±0,62 балів (Р0,05), тривалість ранкової скутості зменшилась з 2,12±0,38 до 1,32±0,22 годин (Р>0,05). Всі хворі через добу після стимуляції відмічали появу седативно-релаксуючих ефектів у вигляді зменшення дратівливості, тривоги, чутливості до шуму і світла, покращання сну. З небажаних ефектів 44±12% хворих відмітили появу м'язової слабкості, 39±12% - сонливості вдень, 28±11% - плаксивості. Через добу після сеансу прямих стимуляцій середні величини больового індексу при засвічуваннях у хворих зросли до 11,42±0,76 балів, запального індексу - до 8,34±0,54 балів, індексу Ritche до 9,42±0,64 балів, тривалість ранкової скутості збільшилась до 2,14±0,24 годин - величин, що суттєво не відрізнялись від таких на початку курсу стимуляцій (Р0,05). Це супроводжувалося психостимулюючими ефектами у вигляді емоційної напруги, хвилювання, тривоги, скорочення нічного сну. Після третього сеансу (зворотні стимуляції) середні величини больового індексу при засвічуваннях у хворих знизились до 7,12±0,56 балів, запального індексу - до 5,16±0,39 балів, індексу Ritche - до 6,08±0,56 балів, тривалість ранкової скутості зменшилась до 1,22±0,21 годин - величин, що істотно не відрізнялись від таких після першої стимуляції (Р0,05). Зміни психічного стану хворих були аналогічними тим, що спостерігались після першої зворотної стимуляції. Таким чином, зворотні ЗЛЕС мозку при водили до зниження клінічних суглобових проявів у хворих на РА, прямі - підвищували їх. Після курсового лікування покращання тривалістю до 1 тижня відмічали 56±12%, до 2 тижнів - 44±12%, до 3 тижнів - 31±12%, до 4 тижнів - 20±13%, до 5 тижнів - 16±15%.

Таким чином, стимуляції, спрямовані на функціональну активацію правої півкулі головного мозку, зменшують вираженість запального процесу у хворих на РА, ОА з реактивним синовітом, ПА, П, що є свідченням домінування правої гемісфери у забезпеченні інтегральних неспецифічних протизапальних саногенетичних механізмів, а спрямовані на функціональну активацію лівої півкулі головного мозку - збільшують вираженість запального процесу, що є свідченням домінування лівої гемісфери у забезпеченні інтегральних неспецифічних патогенетичних механізмів запалення.

Хвилеподібний перебіг вираженості антигіпертензивного ефекту у хворих на ЕГ і запального процесу у хворих на артропатії при курсовому застосуванні світлоколірних стимуляцій можна пояснити виходячи з описаного факту інверсії світлової домінанти в мозку при зростанні тривалості дії світлового потоку, латерально спрямованого в очі (В.Л. Бианки, 1989).

Серед усього можливого спектру побічних реакцій (пов'язанах, можливо пов'язаних і з невиясненим зв'язком із застосуванням методу) при червоно-зелених зворотних стимуляціях 12% хворих на ХГН, 19% - на ЕГ і 18% - на РА відмічали відчуття сухість кон'юнктиви очей, відповідно 9, 12 і 11% - неприємні відчуття, пов'язані з механічним впливом окулярів, 4, 6 і 7% - загальну слабкість, 2, 3 і 2% - сухість у роті, 3, 5 і 4% - гіперемію шкіри обличчя, 2, 5 і 4% - пітливість, 2, 3 і 2% - запаморочення голови, 2, 2 і 1% - серцебиття, 1% хворих всіх груп - нудоту, 6% хворих на ХГН і 9% хворих на ЕГ - короткочасне посилення головного болю. Таким чином, найбільш часто відмічались побічні дії, пов'язані з технікою проведення самої процедури стимуляції. Відчуття сухості кон'юнктиви очей може бути обумовлене намаганням хворих рідше моргати в процесі сеансу, хоча перед тим вони були попереджені про збереження звичних умов поведінки. Інші побічні дії можуть носити невротичний характер, що підтверджується також їх короткочасним існуванням (зникли впродовж 1 години).

вегетотропний латералізований артеріальний гіпертензія

Висновки

У дисертації наведене нове вирішення актуальної науково-практичної проблеми клінічної медицини - підвищення ефективності лікування внутрішніх захворювань на основі вивчення особливостей регуляторних впливів правої та лівої півкуль головного мозку на вираженість запального і гіпертензивного синдромів, розробки та диференційованого застосування нових способів латеральної терапії, що модифікують міжпівкульові взаємовідносини, у хворих на хронічний гломерулонефрит, есенціальну гіпертензію, артропатії.

1. Методам латеральної терапії притаманні вегетотропні впливи, не опосередковані психотропними ефектами. У здорових осіб латералізована стимуляція візуальних входів до обох півкуль головного мозку світловими потоками із пар короткохвильового і довгохвильового спектрів у смугах основних та крайніх кольорів оптичного діапазону викликає зміни вегетативного статусу. Вони істотно виражені при червоно-зелених і червоно-фіолетових стимуляціях зворотної спрямованості, які спричиняють вірогідне зростання величин показників аутокореляційної функції ритму серця. Червоно-зелені зворотні стимуляції супроводжуються зменшенням потужності спектрограми серцевого ритму в діапазонах 0,08 - 0,12 і 0,15 - 0,5 Гц, що відображає зниження тонусу кардіальних компонентів барорефлексу і блукаючого нерва, червоно-фіолетові зворотні стимуляції - зменшенням її потужності в діапазоні 0,15 - 0,5 Гц, що відображає зниження кардіальних впливів блукаючого нерва. Одноразові стимуляції не викликають суттєвих змін психічного стану, артеріального тиску і гематологічних показників у здорових осіб.

2. Зміни вегетативного статусу в здорових осіб при червоно-зелених і червоно-фіолетових стимуляціях обумовлені функціональною активізацією церебральних структур, що забезпечують біологічні механізми адаптації: правої півкулі і диенцефальних відділів головного мозку. Прямим підтвердженням цього є відмінності спектрального складу і міжпівкульової когерентності вузьких смуг дельта-, тета-, альфа- і низькочастотного бета-діапазонів електроенцефалограм до і після стимуляцій, оцінені за величинами коефіцієнтів канонічної кореляції. Більші значення коефіцієнтів для спектральних характеристик відмічаються сумарно і в окремих правобічних відведеннях, а вірогідні їх значення для характеристик когерентності - між центральними і фронтальними відведеннями сторін, що відповідає електроенцефалографічному патерну диенцефальної активації.

3. Стимуляції, спрямовані на функціональну активацію правої півкулі головного мозку, викликають істотне зниження артеріального тиску у хворих на хронічний гломерулонефрит з артеріальною гіпертензією (червоно-зелені зворотні світлоколірні стимуляції) та есенціальну гіпертензію (червоно-зелені та червоно-фіолетові зворотні світлоколірні стимуляції, зонально-латеральні зворотні електростимуляції), що є свідченням домінування правої гемісфери у забезпеченні інтегральних антигіпертензивних механізмів.

4. Спрямованість і топографія змін електроенцефалографічної активності у хворих на есенціальну гіпертензію під впливом червоно-зелених зворотних стимуляцій, які спричиняють суттєве зниження артеріального тиску, подібні до змін при аналогічних стимуляціях у здорових з більш істотним білатеральним зростанням величин спектральних коефіцієнтів і міжпівкульової когерентності в смузі 8 Гц, що свідчить про зв'язок антигіпертензивних ефектів з активністю диенцефальних синхронізуючих структур, які забезпечують генерацію ритму цієї частоти. Нейрохімічним корелятом зазначених змін є зростання нейротрансмітерної активності катехоламінової системи з більш значною задіяністю дофамінергічних структур, на що вказує збільшення співвідношення екскреції норадреналіну до адреналіну і вірогідне підвищення екскреції дофаміну.

5. Подібність змін електроенцефалограм у здорових осіб і хворих на есенціальну гіпертензію, однакові зміни спектрального складу серцевого ритму у здорових, хворих на хронічний гломерулонефрит з артеріальною гіпертензією і есенціальну гіпертензію при червоно-зелених зворотних стимуляціях свідчить про універсальний характер і патогенетичну обумовленість вираженості їх впливів на гемодинаміку та існування в рамках міжпівкульової взаємодії мозкової депресорної системи, функціонально пов'язаної з правою гемісферою мозку.

6. Зниження артеріального тиску у хворих на есенціальну гіпертензію під впливом червоно-зелених зворотних стимуляцій пов'язане зі зменшенням ударного і хвилинного об'ємів серця за рахунок зниження кінцевого діастолічного об'єму та змінами мозкового кровотоку: збільшенням систолічного і хвилинного об'ємів крові внаслідок розширення артеріол, зростання кількості функціонуючих капілярів, швидкості кровотоку в усіх ділянках мікроциркуляторного русла, зменшенням розповсюдженості і ступеня агрегації еритроцитів.

7. Стимуляції, спрямовані на функціональну активацію правої півкулі головного мозку, викликають зменшення виражеості запального процесу у хворих на хронічний гломерулонефрит (червоно-зелені зворотні світлоколірні стимуляції), що проявляється істотним зниженням протеїнурії і еритроцитурії та у хворих на ревматоїдний артрит, остеоартроз з реактивним синовітом (червоно-зелені зворотні світлоколірні стимуляції, зонально-латеральні зворотні електростимуляції), псоріатичну артропатію, подагру (червоно-зелені зворотні світлоколірні стимуляції), що проявляється істотним зменшенням вираженості болю, тривалості ранкової скутості, зниженням запального індексу, лабораторних показників активності запалення. Це є свідченням домінування правої гемісфери у забезпеченні інтегральних неспецифічних протизапальних механізмів. Стимуляції, спрямовані на функціональну активацію лівої півкулі головного мозку, збільшують вираженість запального процесу у хворих на ревматоїдний артрит, остеоартроз з реактивним синовітом (червоно-зелені прямі світлоколірні стимуляції, зонально-латеральні прямі електростимуляції), псоріатичну артропатію, подагру (червоно-зелені прямі світлоколірні стимуляції), яка проявляється істотним зростанням болю, тривалості ранкової скутості, запального індексу, що вказує на недоцільність клінічного застосування таких стимуляцій, а також на домінування лівої гемісфери у стимулюванні інтегральних неспецифічних механізмів запалення.

8. У хворих на хронічний гломерулонефрит червоно-зелені зворотні стимуляції є ефективним немедикаментозним фізіологічним методом лікування, який зменшує кількість і вираженість клінічних симптомів, швидко й контрольовано знижує артеріальний тиск при артеріальній гіпертензії. При виникненні та прогресуванні хронічної ниркової недостатності у хворих на хронічний гломерулонефрит наростає функціональне домінування правої півкулі і зменшується антигіпертензивний ефект стимуляцій, що може відображати зниження компенсаторних можливостей правопівкульових антигіпертензивних механізмів.

9. У хворих на хронічний гломерулонефрит через 3?7 діб після проведення двох днів поспіль сеансів червоно-зелених зворотних стимуляцій відмічається істотне зменшення рівня антиниркових антитіл, активності комплемента, кількості Т-цитотоксично-супресорних лімфоцитів у крові, через 5?7 діб ? зниження протеїнурії і еритроцитурії. Останні ефекти найбільш виражені у хворих з аннефротичною формою захворювання при наявності артеріальної гіпертензії, коли протизапальний ефект латеральної терапії доповнюється антигіпертензивним її впливом.

10. У хворих на есенціальну гіпертензію червоно-зелені зворотні стимуляції є ефективним немедикаментозним фізіологічним методом лікування, котрий швидко й контрольовано знижує артеріальний тиск. Зворотні червоно-фіолетові світлоколірні стимуляції і зонально-латеральні електростимуляції зумовлюють значне зниження артеріального тиску, що супроводжується істотними седативно-релаксуючими психотропними ефектами. Антигіпертензивна дія вказаних стимуляцій не пов'язана з їх психотропним ефектом.

11. У хворих на ревматоїдний артрит, остеоартроз з реактивним синовітом, псоріатичну артропатію, подагру червоно-зеленіх зворотні стимуляції є ефективним немедикаментозним фізіологічним методом лікування, який істотно зменшує клініко-лабораторні прояви активності запального процесу, спричиняє в 1,4 - 1,7 разів більш виражений лікувальний ефект у порівнянні з нестероїдними протизапальними засобами у середньотерапевтичних дозах без побічної дії на органи травлення. Найефективніші стимуляції у хворих на ревматоїдний артрит з І рентгенологічною стадією, а у хворих, лікованих кортикостероїдами, цей метод латеральної терапії мало ефективний.

12. При курсовому застосуванні червоно-зелених зворотних стимуляцій вираженість антигіпертензивного ефекту у хворих на есенціальну гіпертензію і протизапального ефекту у хворих на ревматоїдний артрит, остеоартроз з реактивним синовітом, псоріатичну артропатію, подагру має циклічний характер, залежний від періодичної інверсії світлової домінанти в мозку, що важливо для визначення тривалості курсу лікування при запальних захворюваннях з обмеженими клінічними і недостатньо динамічними лабораторними критеріями активності патологічного процесу.

13. Опрацьований метод імпульсної латеральної світлоколірної терапії, який полягає у впливі на праві і ліві половини сітківок кожного ока світлом відповідної довжини хвилі та частоти обумовлює в 1,4 - 2,9 рази більш виражений і тривалий протизапальний ефект у хворих на ревматоїдний артрит і остеоартроз з реактивним синовітом аніж досі застосовувані стимуляції з немодульованими частотними характеристиками.

14. Науково обґрунтований і опрацьований спосіб периметричного дослідження дозволяє оцінити функціональне домінування тієї чи іншої церебральної півкулі в центральній частині зорового аналізатора, об'єктивізувати зміни міжпівкульових взаємовідносин під впливом латеральної світлоколірної терапії.

Практичні рекомендації.

1. Для уточнення показань до призначення латеральної терапії та контролю її ефективності на основі кількісної оцінки характеру і вираженості півкульового домінування доцільно використовувати розроблений периметр, який враховує співвідношення довжин правої і лівої частин сегмента, розміщеного на дузі умовної зорової сфери, що проектуються на візуальні входи правої і лівої півкуль зокрема та суб'єктивно сприймаються однаковими.

2. Хворим на хронічний гломерулонефрит та есенціальну гіпертензію без термінальної ниркової недостатності і тяжких органічних уражень головного мозку для швидкого й контрольованого зниження артеріального тиску показані сеанси червоно-зелених зворотних стимуляцій тривалістю 5-15 хв. у залежності від вираженості антигіпертензивного ефекту.

3. У хворих на хронічний гломерулонефрит з активністю патологічного процесу рекомендується проведення десятихвилинних сеансів червоно-зелених зворотних стимуляцій курсом два дні (краще поспіль) з метою зниження протеїнурії та еритроцитурії.

4. Хворим на ревматоїдний артрит, псоріатичну артропатію, остеоартроз з реактивним синовітом, подагру, котрі не отримують лікування кортикостероїдами, показані одноразові (тривалістю 7 - 15 хв.) або курсові (до 15) сеанси червоно-зелених зворотних стимуляцій самостійно чи в комплексі з нестероїдними протизапальними засобами для лікування запального процесу (на тлі базисної терапії).

5. Рекомендується застосовувати в комплексній терапії хворих на ревматоїдний артрит і остеоартроз з реактивним синовітом розроблений спосіб лікування запального процесу та пристрій для його реалізації, котрий забезпечує диференційований вплив на праві і ліві половини сітківок кожного ока світлом відповідно з довжиною хвилі 610 - 730 нм. і 510 - 530 нм. та частотою 13,7 - 14,3 Гц і 7,7 - 8,3 Гц, по 2,5 - 5 хв. упродовж двох днів поспіль.

6. Протипоказане застосування прямих червоно-зелених стимуляцій у хворих на ревматоїдний артрит, псоріатичну артропатію, остеоартроз з реактивним синовітом, подагру, хронічний гломерулонефрит, прямих зонально-латеральних електростимуляцій мозку у хворих на есенціальну гіпертензію, ревматоїдний артрит, псоріатичну артропатію, остеоартроз з реактивним синовітом, подагру, хронічний гломерулонефрит, оскільки вони викликають загострення захворювань.

Література

1. Бикшаева Я.Б., Палиенко И.А., Марценковский И.А. Латеральная уязвимость мозга у больных с невротическими нарушениями сердечно - сосудистой системы // Архів психіатрії. - 1997. - № 12-13. - С. 172 - 174. (Здобувач провів клінічні обстеження, виконав статистичну обробку матеріалу, підготував матеріали до друку).

2. Мюнталь О.М., Палієнко І.А. Добовий моніторинг артеріального тиску у хворих на ниркову патологію // Актуальні проблеми нефрології: Зб. наукових праць/ МОЗ України, НМУ/ За ред. Т.Д. Никули. - К.: Задруга, 2002. - Вип.7. - С. 59 - 67. (Здобувач провів пошук літератури, узагальнив його результати, підготував матеріали до друку).

3. Палієнко І.А. Обґрунтування можливості використання латеральної світлоколірної терапії в хворих на хронічний гломерулонефрит // Актуальні питання нефрології: Зб. наукових праць/ МОЗ України, НМУ/ За ред. Т.Д. Никули. - К.: Задруга, 1998. - Вип.2. - С. 30 - 40.

4. Палієнко І.А., Алєксєєва Н.Г., Якуб О.І. Латеральний профіль у хворих на ренопаренхімну та есенціальну гіпертензії // Актуальні проблеми нефрології: Зб. наукових праць/ МОЗ України, НМУ/ За ред. Т.Д. Никули. - К.: Задруга, 1999. - Вип.3. - С. 127 - 131. (Здобувач провів клінічні обстеження, виконав статистичну обробку матеріалу, підготував матеріали до друку).

5. Палієнко І.А., Гибель Ю.А. Гармонічний аналіз змін серцевого ритму в хворих на ренопаренхімну артеріальну гіпертензію під впливом світлолатеральної терапії // Актуальні проблеми нефрології: Зб. наукових праць/ МОЗ України, НМУ/ За ред. Т.Д. Никули. - К.: Задруга, 1999. - Вип.3. - С. 132 - 137. (Здобувач провів клінічні обстеження, виконав статистичну обробку матеріалу, підготував матеріали до друку).

Размещено на Allbest.ru