Клініко-імунологічні підходи до оцінки функціонального стану піднебінних мигдаликів для діагностики та лікування хворих на хронічний тонзиліт

критерій знаків;

критерій “U” (Вілкоксона-Манна-Уітні).

Методи розрахунку виконувалися відповідно до рекомендацій Е.В.Гублера (1978), Linnert, Netter (1987), Гланц (1999).

Для клініко-статистичних досліджень при порівнянні виборок з числом значень <50 застосовували метод кутового перетворення по Фішеру з обчислюванням часток відсотка між значеннями (Аффі, Ейзен,1982).

Титри антитіл обробляли по В.И. Левенсону (1969) з обчисленням середньогеометричних значень або обробці до значень логарифмів титрів з використанням параметричних методів.

Результати дослідження

При дослідженні клінічного матеріалу з одночасним виявленням і співставленням числа хворих на ХТ, яким раніше були зроблені аденотомії, удалося встановити збіг захворювань лімфоїдних структур рото- та носоглотки, що відповідно до сучасних поглядів на їх роль в організмі, може розглядатися як прояв імунодефіциту (Г.Н. Дранник,1999; Л.І. Чернишова і співавт.,1999), особливо в аспекті формування оральної стійкості до харчових антигенів у ранньому дитячому віці (Weiner, Mayer, 1996). Збіг числа запальних захворювань рото- та носоглотки дозволив припустити, що ця величина і складає, цілком імовірно, частоту конституційного типу реактивності відповідну лімфоїдному типу, що зустрічається згідно дослідженого контингенту (920 хворих) приблизно в 20% спостережень. Приймаючи до уваги ці дані і повідомлення інших дослідників (В.А. Попа, 1984; Kataura, Tsubota, 1996; Akker, Schilder e.a., 1999), можна думати, що захворюваність хронічним тонзилітом у світі коливається біля цього значення.

Клінічна діагностика форми хронічного тонзиліту досить складна через те, що характер скарг і так званих “об'єктивних ознак” хронічного тонзиліту досить різноманітні і, судячи з наших досліджень, компенсована форма відрізняється від норми, а декомпенсована від компенсованої тільки частотою деяких скарг і об'єктивних ознак хронічного тонзиліту, що найчастіше виявляються при декомпенсованій формі хронічного тонзиліту. У наших дослідженнях головною відмінною ознакою декомпенсації були рецидиви ангін, як це рекомендовано 7 з'їздом отоларингологів СРСР. Поряд з цим залишається невідомим стан клітин мигдаликів і їх тканинних елементів при цих формах хронічного тонзиліту і висловлювання, насамперед, функціональних морфологів з цього питання різко суперечливі (А.К. Покотиленко, 1978; Н.М. Хмельницька,1991; В.П. Бикова і співавт.,1999; Л.М. Ковальова і співавт.,1999; Brandtzaeg,1988;1995). З огляду на те, що мигдалики мають лімфоепітеліальну будову і відносяться до органів системи імунітету, як вторинні структури (Е.В.Гюллінг, О.Ф.Мельников,1976), а за іншими даними - як органи з особливими функціями (В.П.Бикова,1995), передбачалося вирішити питання діагностики хронічного тонзиліту з позицій стану окремих груп імунокомпетентних клітин і захисних білків сироватки крові. Ці дослідження, як і проведене нами комплексне вивчення реакцій клітинного і гуморального імунітету, не дозволили виявити який-небудь один з параметрів, що був би характерним для хронічного тонзиліту, а тим більше дозволяв би установити форму - компенсований чи декомпенсований.

Проведені дослідження показали, що при хронічному тонзиліті є деякі зрушення в показниках системного імунітету, що, в основному, стосуються спеціалізованих імунокомпетентних клітин (Т и К- кіллери), рівня гуморальних реакцій (антитіла до стрептолізину, до лімфоцитів піднебінних мигдаликів), активності цитокінопродукції (продукція LIF на мікробні антигени). Другим висновком при проведенні цих досліджень є виявлені відхилення в більшості пов'язані не з кількісною характеристикою імуноцитів, а їх функціональними властивостями, що частіше були зниженими при декомпенсованій формі хронічного тонзиліту. Це положення підкріплене результатами вивчення стану місцевого гуморального імунітету в області ротоглотки. При декомпенсованій формі хронічного тонзиліту має місце зниження в слині не тільки основного захисного білка - секреторного імуноглобуліну А, але і підвищення мономерної його форми, а також прозапального IgG (мал.1).

Можна думати, що для визначення підходів до патогенетичного лікування хронічного тонзиліту важливим представляється не стільки встановлення форми хронічного тонзиліту згідно сучасної класифікації, як визначення функціонального резерву піднебінних мигдаликів і можливостей системи імунітету в цілому. Перша частина цього висновку сформульована нами вперше, а друга узгоджується з думками, що висловлювалися неодноразово при вивченні одного чи кількох показників системного імунітету у хворих на хронічний тонзиліт (Д.И. Тарасов і співавт.,1984; В.А. Попа,1986). За набором найбільш значимих показників стану системи імунітету представляється цілком імовірним створення лабораторного імунодіагностичного алгоритму з метою вибору оптимального підходу у вирішенні проблеми лікування хронічного тонзиліту.

Рис. 1 Співвідношення різних форм імуноглобуліну А і імуноглобуліну G у ротоглотковому секреті хворих на різні форми хронічного тонзиліту

Аналіз найбільш інформативних тестів для діагностики стану системи імунітету в цілому у осіб, що хворіють на хронічний тонзиліт, із застосуванням конфігурально-частотних таблиць (Lienert, Netter,1987), показав, що оптимальними для виявлення стану імунодефіциту є наступні показники, які найчастіше зазнають змін при хронічному тонзиліті:

А) Високої діагностичної цінності:

рівень секреторного імуноглобуліну А в слині;

співвідношення димерної і мономерної форм IgA у слині;

вміст IgG у слині;

активність К- кілерів периферичної крові;

титри антитіл до стрептолізину-О, інших мікробних антигенів;

рівень IgМ у сироватці крові.

Б) Відносної діагностичної цінності:

антитіла до лімфоцитів мигдаликів у титрі вище 1:20;

антитіла до антигенів сполучної тканини;

продукція цитокинів типу LIF на мікробні антигени, на антигени сполучної тканини;

число Т-лімфоцитів і їх субпопуляцій;

функціональна активність Т-лімфоцитів;

чутливість Т-лімфоцитів до імунотропних препаратів in vitro;

визначення ступеня дисімуноглобулінемії в сироватці.

Проведення такого поділу імунологічних показників грунтується на сучасних тенденціях в оцінці імунологічного статусу (К.П. Задо і співавт.,1992; В.Г. Передерий і співавт.,1995; К.А. Лебедєв, И.Д. Понякина,1990,1997;Е.И. Соколов,1998; Е.Ф. Чернушенко, 1998) і дає досить повну уяву про стан локальних і системних факторів клітинного і гуморального імунітету, імовірності розвитку імунопатологічних процесів.

Використовуючи представлений набір тестів, нами були виявлені онтогенетичні особливості в імунограмах хворих на хронічний тонзиліт. Вікова недостатність імунітету відома вже давно (Р.В. Петров,1976; А.Є. Вершигора, 1980) і може служити сприятливим фоном для розвитку у дитячому віці хронічних захворювань, таких як тонзиліт. Нами було виявлено, що у дітей, які хворіють на хронічний тонзиліт, рівень секреторного IgА у ротоглотоковому секреті нижче в 1,5 - 2 рази, ніж у практично здорових дітей і відповідає такому у дорослих, що хворіють на хронічний тонзиліт. Поряд з цим відзначався високий вміст мономерної форми IgА в слині дітей, що хворіють на хронічний тонзиліт (0,22 мг/мл), в порівнянні з цим показником у дітей контрольної групи (< 0,1 мг/ мл).

Іншим важливим моментом є те, що титри протистрептококових антитіл у дітей нижчі, ніж у дорослих, що дозволяє припускати екстратонзилярний характер імунізації у останніх. Антитіла до гемолітичного стрептокока мають провідне значення в ураженні структур сполучної тканини різної органної локалізації за рахунок спільних білково-полісахаридних антигенів, що перекликається з даними окремих дослідників (Л.В. Белецька і співавт., 1978; Р.П. Огірків,1981; Н.В. Бєлобородова, Е.Н. Бачинская, 2000). Тривале збереження високих значень титрів антитіл до стрептокока в сироватці підсилює ризик уражень сполучно-тканинних структур нирок, суглобів, ендокарду, шкіри і вилочкової залози. Відмінністю в стані гуморального імунітету дітей хворих на ХТ є відсутність антитіл до тонзилярних лімфоцитів і не часте виявлення антитіл до антигенів сполучної тканини. Як правило, вони з'являються після 12 років, що зв'язано, цілком імовірно, з розширенням можливих осередків надходження антигену зі збільшенням віку.

При проведенні імунологічного обстеження хворих на хронічний тонзиліт варто враховувати можливість впливу на рівень різних параметрів імунітету інших супутніх захворювань. Для з'ясування правомірності таких положень, нами були обстежені хворі на хронічний тонзиліт, що страждають також некалькульозним холециститом або хронічним бронхітом, а також хворі на ХТ без ознак супутньої патології. Проведені дослідження показали, що при таких поєднаннях супутні захворювання, етиотропно не пов'язані з хронічним тонзилітом, можуть впливати на деякі параметри імунітету, що далеко не завжди приймається до уваги при проведенні клініко-імунологічних досліджень. В самій імунограмі варто виділяти ті моменти, що є характерними для хронічного тонзиліту. Це, насамперед, рівень антистрептолізину-О та наявність антитіл до тонзилярних лімфоцитів. У поєднанні з даними мікробіологічного аналізу, проведеного нами за даними наукової літератури, при персистенції в мигдаликах таких мікроорганізмів як бета-гемолітичний стрептокок групи А, Hem. Influence, Morax. Catarralis, аденовірусів 1-5 типів можна думати, що імуно-мікробіологічні фактори є ведучими в патогенезі хронічного тонзиліту і відображають типові для цього захворювання зміни в параметрах імунітету.

Проведений комплекс досліджень по аналізу стану різних параметрів місцевого і системного імунітету свідчить про те, що за даними імунограм, діагностика форми хронічного тонзиліту не представляється можливою. Разом з тим, проведення імунодіагностики при хронічному тонзиліті є необхідним компонентом для визначення стану системи імунітету в цілому для вирішення питання про первинність ушкодження структур глоткового кільця і, насамперед, піднебінних мигдаликів. Нами вперше досліджені імунодіагностичні аспекти при хронічному тонзиліті, що стосуються форм хронічного тонзиліту, онтогенетичних особливостей стану системи імунітету у хворих на хронічний тонзиліт.

Дані аналітичних досліджень, представлені в попередніх розділах роботи, свідчать, що на підставі запропонованих нами імунодіагностичних тестів різної рангової значимості можна з високою часткою вірогідності говорити про стан імунної системи організму у хворих на хронічний тонзиліт та резервні можливості самих мигдаликів. У зв'язку з цим, виникає необхідність у розробці таких підходів до оцінки стану мигдаликів, коли можна із значною часткою імовірності робити висновок про їхні функціональні можливості, що сприяло б об'єктивному вибору стратегічного методу лікування - консервативного чи хірургічного.

Теоретично підхід до створення тесту на визначення функціонального резерву мигдаликів полягав у визначенні здатності мигдаликів забезпечувати слизову оболонку дихального тракту та ока достатньою кількістю антитіл секреторного класу А, що визначається у вигляді секреторного димерного імуноглобуліну А в ротоглотковому секреті і сльозі. За даними Brandtzaeg (1988,1995) близько 60% усіх імуноцитів мигдаликів в умовах норми і близько 20% при хронічному тонзиліті, спрямовані на продукцію секреторного імуноглобуліну А. Логічно думати, що проведення стимулюючих впливів на тканину мигдаликів хворих на хронічний тонзиліт зможе виявити їхню реакцію у вигляді продукції SIgА і служити підставою для висновку про наявність у них рівня функціонального резерву.

З оглядом на те, що в наших дослідженнях основні зміни відбувалися в клітинних популяціях, пов'язаних з антитілогенезом і К-цитотоксичною активністю, ми апробували дію фізичних факторів і біомодуляторів на функціональну активність in vitro саме цих клітин. Поряд з монодією на клітини мигдаликів ми досліджували і спільні з мікробними факторами навантаження, думаючи, що такі антигени як протеїн А стафілококу і стрептолізин-о є більш адекватними для лімфоїдної тканини піднебінних мигдаликів.

Як агенти фізичної природи для стимуляції були обрані гелій-неоновий лазер ЛГ-75 і перемінне магнітне поле промислової частоти (Магнитер,АМТ-0,1), а також біомодулятори: тімоген, тактивін і спленін. Проведені дослідження свідчать, що при обох формах хронічного тонзиліту відбувається активація клітинно-гуморальних факторів імунітету в культурі in vitro. Найбільш активною стимулюючою дією володіло магнітне поле, біомодулятори тактивін і тімоген, і специфічний подразник - мікробний антиген - стрептолізин-О.

Для з'ясування вірогідності в частоті можливої депресії функціональних проявів активності клітин мигдаликів у хворих на декомпенсовану форму хронічного тонзиліту були проаналізовані всі проведені дослідження, у яких проводився вплив на клітини мигдаликів різними імуномодулюючими засобами. Було встановлено, що в 69,5% спостережень клітини мигдаликів від хворих на декомпенсовану форму можуть бути активовані в тім чи іншім аспекті прояву імунореактивності (клітинному, гуморальному, по факторах неспецифічної резистентності) in vitro під дією спільного впливу фізичних факторів чи тімоміметика з мікробними антигенами. Можна вважати, що така стимуляція відображає функціональний резерв тканини піднебінних мигдаликів при хронічному тонзиліті (табл. 2 ).

Таблиця 2

Вміст CD20 (%) позитивних клітин у суспензії клітин піднебінних мигдаликів від хворих ХДТ до і після впливу комбінованих впливів

Реакції клітинного типу в найближчі після стимуляції терміни в силу недостатньо швидкого формування відповіді на антиген у застосовуваних тестах навряд чи можуть бути використані для створення імунодіагностичного алгоритму при стимулюючих навантаженнях на тканину піднебінних мигдаликів. Дані експериментів in vitro підкріплюють сучасні погляди на роль мигдаликів як основного постачальника імунокомпетентних комітованих лімфоцитів для гуморальної частини системи імунітету слизової (У.П.Бикова,1995; Brandtzaeg,1996), В- клітин пам'яті для системи імунітету до визначених антигенів (Кoscard-Varo,1964; Е.В. Гюллінг, О.Ф. Мельников,1971; В.Н.Горбачовський, 1980), а також і те, що вони (мигдалики) можуть виступати в ролі лімфоїдного органу-антитілопродуценту (О.Ф. Мельников,1972; Д.И. Заболотний, О.Ф. Мельников,1999).

Треба думати, що основною індикаторною системою для оцінки функціонального резерву мигдаликів при хронічному тонзиліті є визначення посилення локальної, а можливо і системної антитілопродукції, що тестується як за інтегральними показниками (рівень імуноглобулінів), так і спектру антитіл до окремих антигенів мікроорганізмів, застосовуваних для стимуляції.

Аналізуючи наявний у складі фармакопеї спектр дозволених до застосування антигенів, було прийнято рішення вважати за доцільне використовувати для антигенного подразнення мигдаликів полімікробний лізат типу IRS 19 (Solvey Farma, Франція). Враховуючи експериментальні дані про стимулюючі впливи перемінних магнітних полів низької частоти на структури тканин піднебінних мигдаликів при хронічному тонзиліті, а також повідомлення Yamabe,Osawa,Inyma e.a. (1996) про те, що високочастотне магнітне поле також може стимулювати тканинні процеси в мигдаликах хворих на хронічний тонзиліт при IgА - нефропатії і супроводжуватися посиленням продукції SIgА, було вирішено використовувати обидва фактори - специфічний і неспецифічний для стимуляції тканини мигдаликів при хронічному тонзиліті.

Враховуючи викладене, нами у 25 хворих на хронічний декомпенсований тонзиліт, яким була показана планова тонзилектомія по клінічних ознаках (рецидиви ангін до 3-5 разів у році) проведена стимуляція піднебінних мигдаликів з попереднім і наступним (у день операції) тестуванням гуморального імунітету в слині і у тканині мигдаликів. За тиждень до операції хворим проведено намагнічування піднебінних мигдаликів з поверхні шиї апаратом МАВР-1 (Україна) з характеристиками: час експозиції 10 хвилин, напруженість магнітного поля 15 мТл, промислової (низкою) частоти. Після цього на поверхню піднебінних мигдаликів проведено одноразове розпилення препарату IRS 19 (Solvey-Farma, Франція). Сеанс стимулювання повторювали щодня протягом трьох днів і на 8 добу одержували слину, сироватку крові і досліджували вилучені мигдалики.

Було встановлено, що в 17 з 25 хворих відзначалося збільшення концентрації секреторного (табл. 3) і зниження мономерного IgА у слині після проведеної стимуляції, тоді як у сироватці крові виявлена істотна зміна в змісті імуноглобуліну класу М, вміст якого знизився, і вірогідно збільшився вміст IgG.

Визначено зниження в половини хворих рівня антитіл до стрептолізину-О до значень, що вважаються нормальними для здорових людей. Для дослідження антитілопродукції при проведенні комбінованого локального стимулу в мигдаликах хворих на хронічний тонзиліт проводили вивчення вмісту В - лімфоцитів, що диференціюються в напрямку синтезу IgА. Крім того, визначали активність продукції LIF при контакті тонзилоцитів in vitro з мікробними антигенами. Було встановлено достовірне підвищення середнього числа ВIgА+ лімфоцитів у клітинних сумішах мигдаликів хворих на хронічний декомпенсований тонзиліт після стимуляції полімікробною вакциною в порівнянні з рівнем без стимуляції (табл. 4).

Таблиця 3

Рівні секреторного і мономерного імуноглобуліну А (мг/мл) у слині хворих на хронічний тонзиліт під впливом на мигдалики ПЕМП і полімікробної вакцини типу ІРС 19

Примітка:* - розходження достовірне (р<0,05)

Таблиця 4

Вміст (%) BIgА+ лімфоцитів у клітинній суспензії піднебінних мигдаликів після стимуляції in vivo ПЕМП і мікробною вакциною

Важливо відзначити, що мав місце паралелізм між рівнем SIgА у слині і числом BIgА+ лімфоцитів у тканині піднебінних мигдаликів як до стимуляції, так і після її. Поряд з цим установлено, що продукція цитокіна типу LIF клітинами мигдаликів є при постановці навантажувальних тестів недостатньо інформативною й оперативною. Дані проведених досліджень дають підставу думати, що неінвазивним методом реєстрації змін, що відбуваються в мигдаликах, може бути наявність секреторного імуноглобуліну А в ротоглотковому секреті, що корелює зі збільшенням В- лімфоцитів у тканині піднебінних мигдаликів, що диференціюються в напрямку синтезу IgА. Таким чином, оптимальним є вплив непрямим методом на мигдалики магнітним полем у поєднанні з мікробними антигенами, характерними для верхніх дихальних шляхів.

Отримані дані були підкріплені і результатами морфогістохімічного вивчення тканини на зміст РНК у клітинах лімфоїдного ряду після проведеної комбінованої локальної стимуляції мигдаликів, а також методами оглядової морфології (гематоксилін-еозін). Отримані дані свідчать про збільшення числа клітин, що синтезують білки в лімфоїдних клітинах мигдаликів у порівнянні з контролем. Крім того, ці дані свідчать і про прискорення процесів елімінації лімфоїдних клітин зі структур мигдаликів через систему лімфатичних судин. Комбінований вплив на мигдалики ПЕМП у поєднанні з полімікробним лізатом сприяє відновленню гістоструктур і прискорює процеси диференціювання клітин у лімфоїдних фолікулах тонзил. Важливо відзначити, що в стимульованих мигдаликах активувалася макрофагальна реакція і істотно була знижена тучноклітинна інфільтрація тканини мигдаликів, причому гладкі клітини і тканинні базофіли в тканині стимульованих мигдаликів у порівнянні з контролем містили в цитоплазмі менше біологічно активних речовин, що згідно сучасних даних зменшує можливість набряку тканини.

Крім спільного застосування IRS 19 і магнітного поля випробували і дві інші схеми локальної стимуляції піднебінних мигдаликів: тімоген у поєднанні із зазначеним полімікробним лізатом і IRS 19 у сполученні з промиванням піднебінних мигдаликів розчином хлорфіліпта. Було виділено три групи хворих, у яких стимуляція по досліджуваних схемах проводилася протягом трьох днів.

Дослідження ротоглоткового секрету в кожній групі проводилося на 8 і в деяких випадках на 14 день від початку комбінованого впливу. Крім цього в 10 хворих кожної групи проводили забір крові до і після впливу з метою визначення стану клітинних і гуморальних факторів системного імунітету. Одночасно з імунологічними дослідженнями проводилося клінічне спостереження за хворими. Запис ЕКГ, вимірювання артеріального тиску, оцінка загальної реакції на процедури, оцінка стану слизової оболонки ротоглотки і піднебінних мигдаликів для з'ясування дії стимулюючих факторів на клінічний перебіг хронічного тонзиліту. На підставі проведеного тесту, даних клінічного спостереження і досліджень системного імунітету проводилося консервативне або оперативне лікування хронічного тонзиліту і спостереження за хворими протягом 6 місяців - 1 року. У цей період враховувалися ознаки хронічного тонзиліту, число його загострень і виникнення ОРВІ, прояв іншої патології. Помітних змін у характері ЕКГ до і після проведення процедури як у разовому проведенні, так і після закінчення циклу впливів виявлено не було. Аналогічними були і дані по вимірюванню артеріального тиску, який при використанні перемінного магнітного поля в осіб з підвищеним систолічним тиском, як правило, знижувався. При фарингоскопічній картині після проведення тесту на 4 - 5 день визначалися позитивні зрушення в реєстрації ознак хронічного тонзиліту, які найбільш чітко виявлялися на 8-й день від початку проведення процедур і утримувалися, як правило, протягом 1-3 місяців. Найбільш рельєфно виявлялися позитивні зрушення в стані гіперемії піднебінних дужок і наявності гнійного вмісту в лакунах мигдаликів хворих на хронічний декомпенсований тонзиліт, що побічно може свідчити про активацію імунологічних механізмів. Особливо потрібно підкреслити той факт, що практично у всіх обстежених хворих відбувалося “очищення” лакун, гирла яких у 85% обстежуваних вже на 8 добу при фарингоскопії були позбавленні казеозних мас. Практично всі пацієнти відзначали зникнення таких ознак хронічного тонзиліту як відчуття першіння та інших проявів дискомфорту в ротоглотці, неприємного запаху з рота і відчували поліпшення сприйняття смаку спожитої їжі. Таким чином, при проведенні тестів на визначення функціонального резерву піднебінних мигдаликів у хворих на ХДТ виявлялася позитивна динаміка суб'єктивних ознак, що характеризують хронічний тонзиліт. Найбільш значимими в порівняльному плані до і після впливу були такі ознаки хронічного тонзиліту, як “першіння”, “поколювання”, “дискомфорт”, субфебрилітет і біль в горлі. Число хворих, що вказали на поліпшення місцевих і загальних суб'єктивних ознак хронічного тонзиліту, після проведення тестів було достовірним (при використанні статистичного методу часток відсотків по Фішеру). Це свідчить на користь того, що проведення тесту носить характер терапевтичного впливу на організм хворого і, поряд з діагностичною метою, може застосовуватись як метод лікувалня.

Дані імунологічного обстеження показують, що близько 60% хворих на декомпенсовану форму хронічного тонзиліту реагують підвищенням у ротоглотковому секреті загального секреторного імуноглобуліну А при стимуляції піднебінних мигдаликів. Цей факт підтверджує дані, отримані раніше (О.Ф. Мельников, 1981,1993, Druker e.a.,1979) про зворотність функціональної депресії в мигдаликах у хворих на хронічний тонзиліт навіть його декомпенсованої форми.

При проведенні тестів відбуваються певні зрушення і у клітинному вмісті ротоглоткового секрету, отриманого і дослідженого по методу О.В.Дюміна і співавт. (1990). Клітинний склад ротоглоткового секрету при застосуванні методів оглядової цитохімії містив клітини: епітеліальні, лейкоцитарні і лімфоцити. Істотних розходжень між формами хронічного тонзиліту по своєму складу і співвідношеннях між собою різних клітин виявлено не було. Хронічний декомпенсований тонзиліт по цьому параметрі характеризувався великим вмістом нейтрофільных лейкоцитів у порівнянні з контролем (перевага на 30-44%). Аналіз отриманих даних свідчить про те, що проведення тестів не змінювало істотно кількість епітеліальних клітин у ротоглотковому секреті, тоді як кількість нейтрофільних лейкоцитів зменшувалась, що можна розглядати як зменшення нейтрофільної інфільтрації слизової оболонки мигдаликів, лакун і, можливо, усієї слизової ротоглотки. Варто підкреслити, що наявність у структурі впливу перемінного електромагнітного поля приводило до зменшення числа лейкоцитів, але і підвищення кількість лімфоїдних клітин. Факт збільшення числа лімфоїдних клітин поряд зі зниженням числа нейтрофільних лейкоцитів може свідчити про посилення імунологічних механізмів, що беруть участь не тільки в елімінації антигенного матеріалу, але і репаративних процесах у тканині піднебінних мигдаликів, а можливо і оточуючих мигдалики ділянках слизової оболонки.

Дослідження стану системного імунітету при проведенні локальних стимулюючих тестів показало, що протягом найближчої декади мала місце тенденція до збільшення числа Т-лімфоцитів у крові і посилення їхніх функціональних властивостей. Подібний вектор змін був визначений і при вивченні чутливості in vitro Т-лімфоцитів до імуномодуляторів - тимогена і дибазолу. Дослідження свідчать про те, що в процесі проведення стимуляції мигдаликів хворих на ХДТ комбінованим впливом в найближчому періоді відбувається активація Т- лімфоцитів, що проявляється підвищенням серед них клітин, що утворять Е-РОК (експресируючих CD2), їхньої функціональної активності (тест ШВЛ) і зниженням “потреби” у подальших стимулах таких як імунотропні препарати (тимоген, дибазол). Подібна стимуляція визначена і у відношенні В-лімфоцитів. Їх кількість у периферичній крові також мала тенденцію до підвищення на 8 добу після початку проведення функціонального тесту.