Функціональні зміни вегетативного забезпечення систем організму при артеріальній гіпертензії в умовах гіперкапнічної гіпоксії, оцінка ефективності лікування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Академія медичних наук України

Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска

УДК 616.12-008.331.1:616.273.2-08

Функціональні зміни вегетативного забезпечення систем організму при артеріальній гіпертензії в умовах гіперкапнічної гіпоксії, оцінка ефективності лікування

14.01.11 - кардіологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

Сидорчук Лариса Петрівна

Київ 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Буковинській державній медичній академії МОЗ України, м. Чернівці

Науковий керівник:

доктор медичних наук, професор Тащук Віктор Корнійович, завідувач кафедри госпітальної терапії, лікувальної фізкультури та спортивної медицини Буковинської державної медичної академії МОЗ України (м. Чернівці).

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Сіренко Юрій Миколайович, завідувач відділом симптоматичної гіпертензії з лабораторією екстракорпоральних методів лікування Інституту кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска АМН України (м. Київ);

доктор медичних наук Білоножко Олександр Георгійович, провідний науковий співробітник проблемної лабораторії ангіографічних та електрофізіологічних досліджень кафедри кардіології та функціональної діагностики Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України (м. Київ).

Провідна установа:

національний медичний університет ім. академіка О.О. Богомольця, м. Київ, кафедра факультетської терапії №2

Захист дисертації відбудеться 30 січня 2001 р. о 10⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.616.01 при Інституті кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска АМН України (03618, м. Київ, вул. Народного ополчення, 5).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска АМН України за адресою: 03618, м. Київ, вул. Народного ополчення, 5.

Автореферат розісланий 26 грудня 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Деяк С.І.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Артеріальна гіпертензія (АГ) продовжує залишатись актуальною медично-соціальною проблемою (В.Н. Коваленко, Е.П. Свищенко, И.П. Смирнова, 1999; Л.Т. Малая и соавт., 1999; R.E. Tracy, 1999). У осіб з високим артеріальним тиском у 3-4 рази частіше розвивається ішемічна хвороба серця (ІХС) і в 7 разів частіше - порушення мозкового кровообігу (Е.Н. Амосова, 1998; Ю.М. Сіренко та співавт., 1999; R.D. Feldman, 2000). За даними офіційної статистики, в 1997 р. в Україні зареєстровано понад 5 млн хворих на АГ (Програма профілактики і лікування артеріальної гіпертензії в Україні, 1999), однак за результатами епідеміологічних досліджень, на АГ у країні страждають близько 13 млн осіб, у половини з них зареєстровано граничний рівень артеріального тиску (І.П. Смірнова та співавт., 1998). Серед осіб з підвищеним АТ знають про наявність захворювання 62% хворих, з них лікуються лише 23,2%, причому ефективно - тільки 12,8% (І.П. Смірнова, O.П. Свіщенко, І.М. Горбась, 1997; G.L. Schwartz et al, 2000). Економічні втрати для держави становлять витрати на лікування та реабілітацію зазначеної категорії населення. Це свідчить, що АГ - одна із найбільш важливих актуальних соціальних проблем охорони здоров'я населення не тільки більшості розвинутих країн світу, але й України (В.З. Нетяженко, 1997; R. Saitz, 2000). Важливим аспектом проблеми є необхідність вдосконалення методів профілактики та лікування, зменшення факторів ризику, індивідуалізації підбору медикаментозних засобів у хворих на АГ з урахуванням побічних ефектів їх прийому, розробка доступних ефективних та економічно вигідних методів фізичної реабілітації даного контингенту населення (Н.К. Фуркало, Г.В. Яновский, И.К. Следзевская, 1990; Л.Г. Воронков та співавт., 1999; Г.В. Дзяк, Е.А. Коваль, 1999; V. Ravetta et al., 2000).

Не дивлячись на те, що арсенал гіпотензивних засобів невпинно поповнюється новими ефективними фармакологічними препаратами, популярність немедикаментозних методів лікування зростає (С.С. Староверов и соавт., 1992; A. Mas et al., 2000). Думка про нешкідливість їх безконтрольного використання, зокрема дихальних методик, фізичних навантажень (Н.Г. Триняк 1996; H. Kergoat еt al., 1999), під час яких створюється гіперкапнічно-гіпоксичний газовий склад, не підтверджується практикою (Ю.М. Караш та співавт., 1988; С.В. Білецький та співавт., 1993). Окрім того, більшість із дихальних методик є апріорними і не мають достатнього наукового та клініко-фізіологічного обґрунтування (М.Г. Триняк, 1996; T.Q. Li et al., 1999).

Таким чином, запропоноване дослідження вивчення функціональних та органічних змін систем та органів, що найчастіше вражаються за тривалого підняття артеріального тиску, розробка нових комплексних методів лікування, профілактики та фізичної реабілітації із широким застосуванням гіперкапнічно-гіпоксичних тренувань, оптимізація лікування хворих на АГ на основі гострих медикаментозних тестів з урахуванням побічної дії їх застосування є новими і соціально актуальними.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота спрямована на реалізацію Національної Програми профілактики і лікування артеріальної гіпертензії в Україні, затвердженої Указом Президента України від 4 лютого 1999 року №117/99. Дисертант є співвиконавцем науково-дослідної роботи кафедри госпітальної терапії, лікувальної фізкультури та спортивної медицини Буковинської державної медичної академії "Створення регістру гострого інфаркту міокарда Північної Буковини з визначенням циркадіанних ритмів та клініко-функціональних предикторів перебігу гострої стадії" (державний реєстраційний номер 01.97.V015.111).

Мета і задачі дослідження. Мета роботи: на основі встановлення гемодинамічних особливостей реалізації функціональних та органічних порушень діяльності серцево-судинної, дихальної систем, церебральної гемодинаміки, активності відділів вегетативної нервової системи (ВНС) у хворих на АГ розробити нові шляхи немедикаментозної корекції високого АТ із включенням гіперкапнічно-гіпоксичних та ВЕМ-тренувань, об'єктивізувати оптимізацію вибору бета-адреноблокаторів для лікування АГ з використанням гострих медикаментозних тестів, з урахуванням побічної дії застосування фармакологічних препаратів.

Задачі дослідження:

1. Встановити особливості функціональних та органічних порушень гемодинамічного забезпечення діяльності серцево-судинної, дихальної, вегетативної нервової систем, вертебробазилярного басейну у хворих на АГ.

2. Обґрунтувати доцільність призначення дозованих гіперкапнічно-гіпоксичних і фізичних динамічних тренувань у комплексному лікуванні та реабілітації хворих на АГ.

3. Проаналізувати клінічні ефекти терапевтичного впливу гіперкапнічно-гіпоксичних (ГГТ) та ВЕМ-тренувань на функціональний стан досліджуваних систем у комплексному лікуванні хворих на АГ.

4. Об'єктивізувати вибір бета-адреноблокаторів для лікування АГ на основі гострих фармакологічних тестів з урахуванням їх побічної дії.

Об'єкт дослідження. Хворі на гіпертонічну хворобу І-ІІ ст. та нейроциркуляторну дистонію за гіпертензивним типом.

Предмет дослідження. Функціональні зміни вегетативного забезпечення серцево-судинної, дихальної систем та церебральної гемодинаміки у хворих на артеріальну гіпертензію, їх зміни під впливом гіперкапнічно-гіпоксичних тренувань.

Методи дослідження. З метою оцінки впливу лікування використовували:

1. Двомірну ехокардіографію з метою дослідження змін показників кардіогемодинаміки.

2. Велоергометрію для оцінки стану коронарного та адаптивного резервів, фізичної працездатності, рівня порогового навантаження, толерантності до нього.

3. Комплекс обстежень функціонального стану вегетативної нервової системи для визначення вагосимпатичного балансу.

4. Комп'ютерну спірографію для виявлення функціонального стану системи зовнішнього дихання.

5. Транскутанний газоаналіз артеріальної крові для визначення парціального тиску кисню та вуглекислого газів артеріальної крові до, під час та після гіперкапнічно-гіпоксичних тренувань.

6. Хроматографічний аналіз газів видихуваного повітря для контролю рівня гіперкапнії-гіпоксії під час виконання дихальних методик та велоергометричних тренувань.

7. Комп'ютерну реоенцефалографію для оцінки стану показників гемодинаміки вертебробазилярного басейну.

8. Цитохімічний аналіз сумарної катехоламіндепонуючої функції еритроцитів, флуориметричне дослідження рівня адреналіну і норадреналіну плазми крові та еритроцитів

9. Гострі медикаментозні тести із бета-адреноблокаторами (атенололом та небівололом) з метою оптимізації їх вибору у лікуванні АГ з урахуванням їх впливу на систему зовнішнього дихання та мозковий кровообіг.

10. Аналіз неспецифічних адаптаційних реакцій організму, загальноклінічні спостереження за хворими на АГ.

Наукова новизна одержаних результатів. Поглиблене вивчення клініко-гемодинамічних особливостей у хворих на АГ дозволило встановити функціональні порушення вегетативного забезпечення діяльності серцево-судинної, дихальної систем, мозкового кровообігу і стан реакцій неспецифічної адаптації. Внаслідок проведених досліджень на основі використаного клініко-діагностичного комплексу вперше встановлено:

q рівні гіперкапнії-гіпоксії під час проведення ВЕМ-тренувань, ГГТ за методикою М.Г. Триняка, К.П. Бутейко та цигун-гімнастики, які використовували у лікуванні та реабілітації хворих на АГ;

q використання гіперкапнічно-гіпоксичних та ВЕМ-тренувань сприяють зниженню систолічного та діастолічного тиску.

q вплив ГГТ та ВЕМ-тренувань на тонус та реактивність відділів ВНС, катехоламіндепонуючу функцію еритроцитів та рівень катехоламінів плазми крові і еритроцитів;

q позитивний ефект впливу ГГТ та ВЕМ-тренувань на гемодинамічне забезпечення фізичної діяльності серцево-судинної системи;

q внаслідок призначення ГГТ та ВЕМ-тренувань поліпшується вентиляційно-перфузійні можливості системи зовнішнього дихання;

q застосування ГГТ та ВЕМ-тренувань у лікуванні хворих на АГ нормалізують кровопостачання головного мозку, полегшують венозний відтік, зменшують тонус магістральних судин та артеріол; сприятливо впливають на неспецифічно-адаптаційні можливості організму пацієнтів;

q об'єктивну необхідність корекції вибору бета-адреноблокаторів на основі гострих фармакологічних тестів із урахуванням їх впливу на дихальну систему та мозковий кровообіг.

Практичне значення одержаних результатів. Вперше обґрунтовано доцільність застосування діагностичного комплексу лабораторно-інструментальних обстежень для об'єктивізації функціонального стану кардіореспіраторної систем, церебральної гемодинаміки, визначення подальшої лікувальної тактики для коректного призначення ГГТ та ВЕМ-тренувань. Доведена ефективність використання фізіологічних гіперкапнічно-гіпоксичних тренувань у комплексному лікуванні хворих на артеріальну гіпертензію. Розроблені методичні підходи для вибору бета-адреноблокаторів (атенололу і небівололу) у лікуванні АГ на основі гострих фармакологічних тестів з урахуванням їх побічної дії на систему зовнішнього дихання та мозковий кровообіг.

Впровадження результатів дослідження. Результати дослідження використовуються на клінічних базах, а також в навчально-педагогічному процесі на кафедрі госпітальної терапії, лікувальної фізкультури та спортивної медицини Буковинської державної медичної академії, кафедрі пропедевтики внутрішніх хвороб медичного факультету та клінічному відділі науково-дослідного інституту фітотерапії Ужгородського державного університету, кафедрі госпітальної терапії №2 Дніпропетровської державної медичної академії, клініці спортивної медицини та реабілітації медичного факультету Тартуського університету (Естонія), в школі медицини та медичному коледжі університету штату Південна Кароліна (США); в ряді профільних відділень лікувально-профілактичних установ м. Чернівці та Чернівецької області (Чернівецькому обласному кардіологічному диспансері, Кіцманській центральній районній лікарні, Заставнівській центральній районній лікарні), що підтверджено актами впровадження. За матеріалами дисертації одержано два позитивних рішення про видачу патентів України на винахід (вих. № 31736 та 31735) "Спосіб лікування хворих на артеріальну гіпертензію" (заявка №2000010476) та "Спосіб оцінки стану хворих на артеріальну гіпертензію" (заявка №2000010475), свідоцтво на рацпропозицію (№8/96 від 25.04.96).

Особистий внесок здобувача. Особистий внесок автора в отриманні наукових результатів є основним і полягає у виборі напрямку і методів дослідження, детермінації контингенту аналізованих груп, формулюванні мети дослідження та завдань для її реалізації, в проведенні всього об'єму клінічних, інструментальних та лабораторних обстежень, в статистичній обробці матеріалу, аналізі та узагальненні отриманих результатів, в підготовці наукових даних до публікації та оформленні патентів. Висновки та практичні рекомендації сформульовані автором разом із науковим керівником.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати роботи доповідались і обговорювались на Пленумі кардіологів України, присвяченому пам'яті видатних вітчизняних вчених-кардіологів А.Л. Міхньова, О.Й. Грицюка, Н.А. Гватуа (Київ, 11-13 листопада, 1998); Об'єднаному Пленумі кардіологів, ревматологів та кардіохірургів України з міжнародною участю (Київ, 6-8 жовтня, 1999); VІІІ Конгресі СФУЛТ (Львів-Трускавець, 2000); VІ Конгресі кардіологів України (Київ, 18-21 вересня, 2000); XVII Міжамериканському Конгресі з Кардіології (XVII Congreso Interamericano de Cardiologia, Buenos Aires, 22-25, Agosto, 1999); ІІІ Міжнародному Конгресі "Захворювання коронарних артерій" (3^rd International Congress on Coronary Artery Disease from prevention to intervention, Lyon, France, October 2-5, 2000); наукових симпозіумах: І-му та ІІ-му Українсько-Шведському симпозіумах "The Actual Problems of Modern Medical Care" (Чернівці, 17-18 вересня, 1996; 10-11 квітня, 2000). Науково-практичних конференціях: Регіональній конференції з проблем кардіології в геронтології "Cardiology Update 2000" медичної асоціації штату Південна Кароліна (США) Palmetto Health Alliance (7-8 березня, 2000); на підсумкових конференціях викладачів Буковинської державної медичної академії (1996-1999р.р); на засіданнях асоціації терапевтів Чернівецької області ім. В.Х. василенко (1997-1999р.р).

Апробація дисертації була проведена на спільному засіданні кафедри госпітальної терапії, лікувальної фізкультури та спортивної медицини, наукової комісії Буковинської державної медичної академії, Чернівецького обласного товариства кардіологів та терапевтів Чернівецької області ім. В.Х. василенко (протокол №6 від 07.06.2000 року).

Публікації. За матеріалами дисертацiї опубліковано 31 наукова праця (з них 8 статей у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України), 23 тези в матеріалах наукових конгресів, пленумів, конференцій, в тому числі 3 у закордонних виданнях.

Обсяг і структура дисертації. Основний текст дисертації викладений на 166 сторінках машинописного тексту. Дисертація ілюстрована 24 таблицями та 49 рисунками. Складається зі вступу, огляду літератури, розділу "матеріал та методи досліджень", трьох розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення отриманих результатів, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних джерел літератури, що містить 128 джерел кирилицею та 188 латиницею.

гіперкапнічна гіпоксія вегетативний

Основний зміст роботи

Матеріал і методи досліджень. Об'єктом дослідження були 155 осіб. Серед них 107 - хворих на артеріальну гіпертензію (ГХ І-ІІ та НЦД за гіпертензивним типом) і 48 здорових та практично здорових осіб. Вік коливався від 20 до 64 років, складаючи в середньому 49,5?2,7 р.

До лікування формували наступні групи: ГХ І - І-а група - 57 осіб (53,3% від загальної кількості хворих на АГ); ГХ ІІ стадії, СН-І - ІІ група - 24 особи (22,4%); НЦД за гіпертензивним типом - ІІІ група - 26 осіб (24,3%); здорові та практично здорові - 48 чоловік склали ІV групу. Окремі дві групи склали хворі на ГХ-ІІ (50 чоловік), котрим проводили гострі фармакологічні тести із селективними ?₁-адреноблокаторами небівололом - 24 особи та атенололом - 26 осіб. У дослідження не включали хворих на симптоматичну артеріальну гіпертензію, із важкою мітральною або аортальною недостатністю, після перенесеного інфаркту міокарда, з вираженими розладами сегментарної скоротливості серцевого м'яза, а також з хронічними обструктивними захворюваннями легень. Всі досліджувані за видом лікування були поділені на чотири групи, у лікуванні яких застосовувалися гіперкапнічно-гіпоксичні та ВЕМ тренування (ГГТ) за різними дихальними схемами: за К.П. Бутейко 23 (21,5%) особи - І група, М.Г. Триняка 22 (20%) особи - ІІ група, дихальними вправами цигун-гімнастики 21 (19,6%) особа - ІІІ, та велоергометричні (ВЕМ) дозовані динамічні тренування 22 (20,6%) особи - IV, V група -контролю (хворі на АГ, котрим в комплексному лікуванні ГГТ не використовували) - 19 (17,8%) осіб.

Функціональний стан дихальної системи вивчали за даними об'єктивного загальноклінічного обстеження пацієнтів та комп'ютерної спірографії на апараті "Pneumoscope^™" фірми "Jaeger^®" (ФРН). Рівень гіперкапнії, гіпоксії для кожної дихальної методики та під час і після ВЕМ-тренувань визначали у пробах видихуваного пацієнтами повітря хроматографічним методом (Э.И. Лейбниц и соавт., 1988). Парціальний тиск кисню (рО₂) та вуглекислого газу (рСО₂) в артеріальній крові оцінювали транскутанним методом на апараті "TINA" фірми "Radiometer^®" (Данія).

Функціональний стан серцево-судинної системи оцінювали за гемодинамічними показниками, ЕКГ-ознаками, максимальним споживанням кисню до та після фізичного навантаження, рекомендованого експертами ВООЗ (Т.С. Виноградова, 1986; M.H. Ellestad, 1986; T. Ogawa еt al., 1992). Морфофункціональний стан міокарду характеризували за результатами Ехо-КГ, згідно рекомендацій Американського комітету з номенклатури та стандартів ЕхоКГ (В.О. Бобров, Л.А. Стаднюк, В.О.Крижанівський, 1997) за допомогою ультразвукового сканера "SAL 38AS" фірми "Toshiba^®" (Японія). Зміни мозкового кровообігу вивчали за допомогою комп'ютерної реоенцефалографії (РЕГ) на 4-х канальному цифровому реографі із комп'ютерною вітчизняною програмою "Regina", з подачою ЛУМ-сигналу та швидкістю тимчасового розгортання 25 мм/сек (Л.Р. Зенков, М.А.Ронкин, 1991).

При дослідженні функціонального стану вегетативної нервової системи скористались результатами клінічних тестів за Вейном, даними загального вегетативного тонусу (ЗВТ), вегетативних показників ритму, орто- і кліностатичної проб, визначали індекси Кердо та ХОК, вираховували середнє ортостатичне прискорення за 1 хв (СОП), ортостатичний індекс лабільності (ОІЛ), кліностатичне сповільнення (КС), ортокліностатичну різницю (ОКР), кліностатичний індекс лабільності (КІЛ), коефіціент Хільдебранта (А.М. Вейн и др., 1991; В.М.Чубучний, 1996; Т.І. Чабан, 1998). Сумарний вміст катехоламінів у еритроцитах визначали цитохімічним методом, шляхом виготовлення мазків крові та їх забарвленням розчином азотнокислого срібла (А.И. Мардарь, 1986). Катехоламіни в плазмі крові та в еритроцитах визначали флуорометричним методом (Г.І. Мардар, 1997). Для характеристики адаптаційних можливостей організму вважали за доцільне скористатись методикою Л.Х. Гаркави та співавт. (1990).

Отримані при дослідженні результати підлягали математично-статистичній обробці методом варіаційної статистики з використанням критеріїв У. Гассета і Р. Фішера (Г.Ф. Лакин, 1990; J.L. Devore, 1995), вираховуванням середніх величин (М) та їх відхилень (?m) із застосуванням програмно-математичного комплексу для ЕОМ Excel™ - 2000 та Access™ - 2000 на базі MS^®Windows98^® ME (W.H. Press et al., 1998).

Результати дослідження. Встановлено, що у 76% хворих на ГХ ІІ, СН-І незначно погіршена насосна функція міокарда лівого шлуночка (згідно КДО, КСО, ФВ та ?S) та локальна скоротливість (?Тм, ?Тзс), підвищено кінцевосистолічне внутрішньоміокардіальне напруження, як меридіональне, так і циркулярне (?m, Н,??р, відповідно), збільшені маса міокарда та кінцевий систолічний тиск в ЛШ, знижені міокардіальна скоротливість і міокардіальний резерв, відповідно. Погіршується гемодинамічне забезпечення фізичної діяльності серцево-судинної системи за гіпокінетичним типом у 82% хворих із ГХ-ІІ (зменшені УО, УІ, ХОК, СІ, підвищений ЗПОС); за гіперкінетичним типом у 78% пацієнтів із ГХ-І (збільшені УО, УІ, СІ, ХОК, в межах норми ЗПОС). При НЦД за гіпертензивним типом показники системної гемодинаміки були практично в межах норми із тенденцією до гіперкінетичного типу (р>0,05). У здорових та практично здорових осіб - без відхилень. У більшості обстежуваних хворих на АГ (78%) була нормальна геометрія міокарда. У хворих на ГХ-ІІ, СН-І спостерігали концентричну гіпертрофію в 13% осіб, ексцентричну гіпертрофію в 5% випадків, концентричне ремоделювання виявили в 4%.

Реакція серцево-судинної системи на фізичне навантаження в 82% випадків була гіпертензивною і в 18% - нормотензивною. Встановили, що фізична працездатність була нижче середньої в 41% (хворі на ГХ-І, ГХ-ІІ, значно менше - на НЦД), в 32% - низька (пацієнти із ГХ-І та ГХ-ІІ), в 14% ФЗП була середньою (хворі на НЦД), в 6% і 7% - вище середньої та висока, відповідно, (за рахунок хворих на НЦД). Толерантність до фізичного навантаження в 68% помірно знижена (пацієнти із ГХ-І, ГХ-ІІ, менше - НЦД), в 16% і 6% - знижена та збережена з аналогічним розподілом між групами, в 10% - висока (більшість обстежуваних із НЦД). Реєстрували зниження коронарного та адаптивного резервів, реституційних можливостей, порушення хронотропного та інотропного механізмів компенсації гемодинамічних порушень в 7% хворих на АГ (пацієнти із ГХ-І і ГХ-ІІ), у 79% пацієнтів діагностичну ВЕМ-пробу було припинено в зв'язку із високим підняттям АТ (у 44% пацієнтів) чи досягненням субмаксимальної ЧСС (у 35%) (контингент хворих на ГХ-І, ГХ-ІІ, дещо менше - НЦД), в 14% - проба ВЕМ була негативною (за рахунок групи із НЦД). Виявлені зниження коронарного, адаптивного і міокардіального резервів, порушення інотропного та хронотропного механізмів гемодинамічного забезпечення фізичної діяльності серцево-судинної системи, зміни геометричної структури міокарда, зниження фізичної працездатності, порогового навантаження та толерантності до нього є підгрунтям для екстраполяції еволюції ускладнень АГ (І.П. Смірнова та співавт., 1997; Е.Н. Амосова, 1998; Ю.Н. Сиренко и соавт., 1999; В.К. Тащук та співавт., 2000).

При вивченні функціональних змін системи зовнішнього дихання при АГ, на підставі збереженого в межах умовної норми ЖЄЛ та знижених показників потоку видиху (ПОШ_вид - 4,79±0,56 л/с., МОШ₂₅ - 3,88±0,48 л/с, МОШ₅₀ - 2,32±0,41 л/с, МОШ₇₅ - 0,93±0,11 л/с, СОШ_25/75 - 2,00±0,32 л/c) встановили зворотнє порушення бронхіальної прохідності за обструктивним типом генералізованого інаперцептного характеру зі зниженням резервних можливостей апарату вентиляції (МВЛ, КР), що більше проявилося в 10% хворих на ГХ-І та у 25% хворих на ГХ-ІІ. Очевидно, це пов'язано з тютюнопалінням, дисбалансом катехоламінів (ГХ-ІІ) та спотвореною чутливістю бета-адренергічних структур організму (в т.ч. і бронхіального дерева) до катехоламінів, навіть за появи тенденції до їх зниження в плазмі крові та еритроцитах (Ф.И. Комаров и соавт., 1996; Г.І. Мардар, 1997; D.T. Lackland, 1999; P. Maison, 2000). Таким чином, виявлені порушення бронхіальної прохідності та резервних можливостей апарату легеневої вентиляції свідчать про необхідність оптимізації медикаментозного лікування хворих на АГ з урахуванням функціональних змін системи зовнішнього дихання.

Явища зменшення кровонаповнення вертебробазилярних судин (зниження РІ, збільшення ? та ?₁/?₂), підвищення тонусу магістральних судин (збільшення ?/Т), артеріол і периферійного судинного опору (зростання ДІ), незначне (р>0,05) погіршення венозного відтоку (збільшення ДСІ) засвідчили про формування дистонії мозкових судин за гіпертензивним типом у 96% осіб хворих на ГХ-ІІ, дещо менші зміни аналогічного характеру спостерігали у 22% пацієнтів із ГХ-І. Це вказує на чітку взаємозалежність між важкістю АГ та відхиленнями показників цереброваскулярної гемодинаміки.

За клінічними тестами Вейна, ЗВТс, ЗВТп, ВІК, індексом ХОК, ВПР за Сидоренком, ритмограмою за Баєвським, встановили, що підвищення тонусу СНС (при зниженому тонусі ПНС) було більш виражено при ГХ-І та НЦД за гіпертензивним типом. В той час, як реактивність СНС в ортостатичній пробі (СОП, ОІЛ, ОКР) була підвищена, причому менше у хворих на ГХ-ІІ, ніж на ГХ-І та НЦД, реактивність ПНС (кліностатична проба, КС, КІЛ) фіксувалася в межах нормальних величин. Відмітили підвищення вмісту катехоламінів (за рахунок норадреналіну) в плазмі крові (у пацієнтів із ГХ-І та НЦД), із тенденцією (р<0,05) до зниження у хворих на ГХ-ІІ, в основному за рахунок адреналіну плазми крові та еритроцитів на фоні стабільного рівня норадреналіну.

Сприятливі реакції неспецифічної адаптації спостерігали у 33% пацієнтів: реакцію тренування (РТ) у 18% обстежуваних із АГ (переважно хворі на НЦД), у 6% - реакцію спокійної (РСА) активації (з рівномірним розподілом між групами), у 9% - реакцію підвищеної (РПА) активації (за рахунок ГХ-І, НЦД). Несприятливі реакції: реакцію перетренування (РП) виявили в 24% хворих на АГ, гострого стресу в 25% (хворі на ГХ-І та НЦД), хронічного стресу в 18% (переважно хворі на ГХ-ІІ). При визначенні вмісту волюмоінфлуативних мікроелементів крові, зафіксували тенденцію до збільшення Nа⁺, зменшення К⁺ та Са²⁺, глюкоза була в межах нормальних величин, що узгоджується з літературними даними (В.А. Бобров и соавт., 1994; Ю.Н. Сиренко, С.Н. Паливода, 1999; M. Karmazyn, 1999).

З метою коректного призначення гіперкапнічно-гіпоксичних (ГГТ) та ВЕМ-тренувань провели їх поглиблений аналіз та сформували наступні групи із описаних вище хворих, виключивши здорових і практично здорових осіб. Найвищий рівень гіперкапнії та гіпоксії реєстрували під час ВЕМ-тренувань (СО₂ - 5,2%, О₂ - 14,6%); на другому місці - ГГТ за методикою М.Г. Триняка (СО₂ - 5%, О₂ - 14,9%); на третьому - ГГТ за методикою К.П. Бутейко (СО₂ - 4,7%, О₂ - 15,1%); на четвертому - ГГТ за дихальною цигун-гімнастикою (СО₂ - 4,1%, О₂ - 16,4%). В групі контролю, яка була репрезентативна досліджуваним групам, ГГТ не проводили.

Пацієнти із ГХ-ІІ,СН-І та 26% хворих на ГХ-І, котрим не вдалося немедикаментозним шляхом коригувати АТ, окрім ГГТ одержували курс однакового уніфікованого медикаментозного лікування (Додаток до Національної програми профілактики та лікування артеріальної гіпертензії в Україні, 1998; K.M. Kessler, 2000; R. Saitz, 2000): діуретик (гіпотіазид), інгібітор ангіотензин-перетворюючого ферменту (еналаприл) в індивідуально підібраних дозах. 74% хворим на ГХ-І та пацієнтам із НЦД за гіпертензивним типом використали ГГТ та немедикаментозне лікування з модифікації способу життя: дієта №10, рекомендували відмовитися від паління, обмежити вживання кухонної солі до 6 г/добу, вільної рідини до 1-1,5 л/день, обмежити вживання алкоголю, насичених жирів та холестерину, коригувати вагу тіла, психоемоційне розвантаження та релаксацію.

Після терапевтичного комплексу із застосуванням ГГТ та ВЕМ-тренувань покращується насосна функція міокарда (згідно відсоткової зміни КДО, КСО, ФВ та ?S) та локальна скоротлива здатність (?Тм, ?Тзс). показники міокардіальної скоротливості та резерву, гемодинамічне забезпечення фізичної діяльності за даними УО, УІ, ХОК, СІ та ЗПОС в сумарному краще після ГГТ за М.Г. Триняком та ВЕМ-тренувань, дещо менше після ГГТ за К.П. Бутейко. Зафіксували зменшення кінцевого систолічного тиску в ЛШ (p<0,05) та кінцевого систолічного внутрішньоміокардіального напруження, як меридіонального, так і циркулярного (?m, Н,??р) більше після ГГТ за М.Г. Триняком та ВЕМ - тренуваннями, на другому місці за ступенем зниження були ГГТ за К.П. Бутейко і циган-гімнастика, відтак - в групі контролю. Суттєвих змін морфологічних параметрів, маси міокарда і геометричної будови під впливом лікувальних заходів не встановили.

Нормалізувались показники гемодинаміки при виконанні діагностичної ВЕМ-проби: підвищився коронарний та адаптивний резерви організму, зросло порогове навантаження та толерантність до нього, збільшилась фізична працездатність (вираженіше після ВЕМ-тренувань, потім після ГГТ за М.Г. Триняком і К.П. Бутейко, відтак - після циган-гімнастики і, насамкінець, - в групі контролю). У 87% пацієнтів (проти 14% до лікування) реєструвалась негативна ВЕМ-проба з рівномірним розподілом між групами, що свідчить про вагоме покращання коронарного та адаптивного резервів, реституційних можливостей, хронотропного та інотропного механізмів компенсації гемодинамічних порушень після застосованого терапевтичного комплексу. у 81% обстежуваних (проти 18% до лікування) реакція серцево-судинної системи на фізичне навантаження стала нормотензивною (переважно за рахунок ГГТ за М.Г. Триняком, К.П. Бутейко та ВЕМ-тренуваннями), у 6% - гіпотензивною (ГГТ за цигун-гімнастикою), у 13% збереглась гіпертензивна реакція. Толерантність до фізичного навантаження в 70% обстежуваних стала високою (в основному за рахунок ВЕМ-тренувань, дещо менше ГГТ за М.Г. Триняком та К.П. Бутейко, відтак - ГГТ за цигун-гімнастикою), у 14% осіб толерантність залишалась збереженою (більше за рахунок ГГТ за цигун-гімнастикою, К.П. Бутейко), у 16% (група контролю) - помірно зниженою. Реєстрували високу фізичну працездатність (ФЗП) в 35% (після ГГТ за К.П. Бутейко та цигун-гімнастикою), ФЗП вище середньої - у 27% (більше після ГГТ за М.Г. Триняком), середню ФЗП виявили у 32% (переважно за рахунок ВЕМ-тренувань), нижче середньої - у 6% (група контролю).

За діагнозами: у хворих на ГХ-І на фоні медикаментозного лікування та гіперкапнічно-гіпоксичних тренувань (18% пацієнтів) САТ зменшився на 14,7% (р<0,05), що становило 11,7?1,4 мм рт.ст.; ДАТ - на 7,1% (р>0,05), що становило 5,50?0,32 мм рт.ст. При ГХ-І на фоні немедикаментозного лікування (66% пацієнтів) після ГГТ САТ зменшився на 12% (р<0,05), що становило 8,90?1,34 мм рт.ст.; ДАТ - на 6,2% (р>0,05), що становило 4,71?0,43 мм рт.ст. При ГХ-ІІ після медикаментозного лікування із включенням ГГТ САТ зменшився на 17,4% (р<0,05), що становило 15,0?0,9 мм рт.ст.; ДАТ - на 11,5% (р<0,05), що становило 8,30?0,89 мм рт.ст. При НЦД за гіпертензивним типом після немедикаментозного лікування із включенням ГГТ САТ зменшився на 10,3% (р<0,05), що становило 8,4?1,1 мм рт.ст.; ДАТ - на 5,4% (р>0,05), що становило 4,50?0,54 мм рт.ст. У групі контролю, де ГГТ не використовували, у хворих на ГХ-І, котрим проводили медикаментозну терапію (8% пацієнтів) САТ зменшився на 12,3% (р<0,05), що становило 9,6?1,22 мм рт.ст.; ДАТ - на 7,9% (р<0,05), що становило 5,2?0,54 мм рт.ст.; у 8% осіб хворих на ГХ-І, даної групи, котрим не проводили фармакотерапії та ГГТ, САТ зменшився на 6,2% (р>0,05), що становило 3,82?0,21 мм рт.ст.; ДАТ - на 4,8% (р>0,05), що становило 2,94?0,14 мм рт.ст. У 19% хворих на ГХ-ІІ групи контролю САТ зменшився на 14,5% (р<0,05), що становило 12,5?1,3 мм рт.ст.; ДАТ - на 6,8% (р>0,05), що становило 5,37?0,28 мм рт.ст. У 19% хворих на НЦД даної групи, котрим ГГТ не проводили, САТ зменшився на 6,5% (р>0,05), що становило 3,22?0,19 мм рт.ст.; ДАТ - на 4,6% (р>0,05), що становило 2,82?0,21 мм рт.ст.

ЖЄЛ, резервні можливості апарату вентиляції і бронхіальна прохідність покращились після ГГТ за М.Г. Триняком, К.П. Бутейко та цигун-гімнастикою. Після ВЕМ-тренувань (переважно за рахунок хворих на ГХ-ІІ - 18% та хворих на ГХ-І - 4%) ЖЄЛ була межах норми, встановили синдром минучої зворотньої генералізованої бронхіальної обструкції (переважно на рівні дрібних бронхів), що властиво інаперцептному бронхоспазму, резервні можливості були в межах умовної норми. Одержані зміни можна пояснити підвищенням тонусу парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи при динамічних фізичних навантаженнях та тютюнопалінням, що і зберегло зворотну легку бронхіальну обструкцію, але підвищило резервні можливості апарату вентиляції в порівнянні з долікувальним періодом (В.З. Нетяженко, 1997; Л.Г. Воронков, 1998; В.К. Тащук та співавт., 1999; M.J. MacDonald et al., 2000; A. Mas et al., 2000). У групі контролю - ЖЄЛ залишилась в межах умовної норми, збереглась помірна генералізована бронхіальна обструкція, переважно на рівні дрібних та середніх бронхів (переважно за рахунок хворих на ГХ-ІІ - 19%, та ГХ-І - 8%). Через 10 хв після 2-х доз бронходилятатора встановили додатну динаміку ЖЄЛ, ФЖЄЛ, ОФВ1, ПОШ вид. та СОШ_25/75, бронхіальна прохідність відновилась, що свідчить про зворотність генералізованої обструкції, яка властива інаперцептному бронхоспазму. Отже використання в комплексному лікуванні хворих на АГ гіперкапнічно-гіпоксичних та ВЕМ тренувань сприяють вагомому покращанню функціонального стану дихальної системи, відновлюючи бронхіальну прохідність, збільшуючи резервно-вентиляційні можливості апарату зовнішнього дихання.

нами були отримані дані, які свідчать про покращання показників кровопостачання головного мозку під впливом ГГТ. Функціональний стан мозкового кровообігу у хворих на АГ найефективніше покращився після комплексного лікування із використанням ВЕМ-тренувань (в більшій мірі за рахунок нормалізації кровонаповнення мозку та зменшення тонусу магістральних судин) та гіперкапнічно-гіпоксичної дихальної методики за М.Г. Триняком (в основному за рахунок зменшення тонусу артеріол, периферійного опору мозкових судин та покращання венозного відтоку). На другому місці по ефективності використання - ГГТ за К.П. Бутейко (переважно за рахунок зменшення тонусу магістральних судин та артеріол). ГГТ за цигун-гімнастикою менш вагомо, ніж попередні методики, покращують мозковий кровообіг за рахунок усіх ланок.

Терапевтичні комплекси із включенням ГГТ та ВЕМ-тренувань призвели до ейтонії відділів ВНС у обстежуваних пацієнтів (зменшення тонусу СНС, збільшення тонусу ПНС (найсильніше після ВЕМ-тренувань), вагомий регрес ВІК, ХОК, ВПР за Сидоренко, збалансування міжсистемних відносин за коефіцієнтом Хільдебранта, впорядкування індексів СОП, ОІЛ, КС, ОКР та КІЛ до нормальних значень). Реактивність СНС зменшилась до нормальних величин, а реактивність ПНС практично не змінилась (окрім ВЕМ-тренувань, де вона вагомо зросла). Одержані результати підтверджуються біохімічним субстратом: зменшенням катехоламінів плазми крові (сильніше після ГГТ за цигун-гімнастикою, ВЕМ-тренувань та ГГТ за М.Г. Триняком) до нормальних величин. Одночасно підвищується вміст сумарних катехоламінів в еритроцитах, що свідчить про покращання їх катехоламіндепонуючої функції (Г.І. Мардар, 1997; G. Anfossi et al., 1996; F. Reis et al., 2000). Отримані дані свідчать про покращання неспецифічної адаптації пацієнтів під впливом ГГТ та ВЕМ-тренувань: серед сприятливих реакцій РПА спостерігали в 38% (переважно після ГГТ за М.Г. Триняком, дещо менше після ВЕМ-тренувань), проти 9% до лікування; РСА - в 28% (особливо після ГГТ за К.П. Бутейко), до лікування - 6%; РТ - в 10% (проти 18%). Несприятливі реакції: РП виявили в 16% осіб (проти 24% до лікування), гострого стресу - в 1% (проти 25% до лікувального комплексу), хронічного стресу - в 7% пацієнтів (проти 18% до лікування).

З метою об'єктивізації вибору бета-адреноблокаторів у лікуванні хворих на АГ з урахуванням їх побічної дії, провели гострі медикаментозні тести із селективними бета-адреноблокаторами (атенололом та небівололом), котрі призначали впродовж 5-ти днів (по 50мг/день та 5мг/день, відповідно). До та після фізичного навантаження небіволол сильніше, ніж атенолол знижує САТ (на 21,7%, р<0,05), ПТ (на 21,9%, р<0,05), зменшує реституцію ЧСС (р<0,05), підвищує ПН (на 64,6%, р<0,05) та фізичну працездатність (на 63,3%, р<0,05). Однак, атенолол вагоміше збільшує СОК (на 13,5%, р<0,05), ХОК (на 12,3%, р<0,05) та ФМСК (на 38,5%, р<0,05), зменшуючи ЗПОС (на 24,7%, р<0,05), середню та сумарну депресію сегмента ST (р>0,05), реституцію АТ (р<0,05). Отже атенолол, впливаючи менше на величину АТ (небіволол сильніше знижує АТ, особливо САТ), суттєвіше покращує гемодинамічне забезпечення фізичної діяльності, коронарний та адаптивний резерви, що необхідно враховувати у лікуванні хворих на АГ.

За впливом на систему зовнішнього дихання після застосування атенололу спостерігали тенденцію до зменшення ЖЄЛ (р>0,05), появи зворотньої легкої бронхіальної обструкції генералізованого характеру за змішаним типом (рестриктивно-обструктивним), легкого зниження резервних можливостей апарату вентиляції (р>0,05). Вищеописаних змін за прийому небівололу не виявили. Таким чином, використання небівололу є більш доцільним у хворих на АГ із супутньою бронхолегеневою патологією.

при застосуванні атенололу зафіксували недостовірне погіршення показників мозкової гемодинаміки в умовах гострого медикаментозного тесту: зменшення кровонаповнення (р>0,05) та підвищення тонусу (р>0,05) магістральних мозкових судин (у небівололу спостерігали невірогідну тенденцію до покращання функції за даними показниками), обидва препарати невірогідно посилюють тонус артеріол (р>0,05) та погіршують венозний відтік (р>0,05). Отже у хворих на АГ із наявністю церебрального атеросклерозу, вертебробазилярної недостатності більш доцільно застосовувати небіволол. Одержані дані узгоджується із патогенетичними механізмами впливу бета-адреноблокаторів на артеріоли, артерії та вени, в тому числі і головного мозку при АГ (Л.Г.Воронков, 1998; K.M. Kessler, 2000; R.S. Khattar et.al., 2000).

При застосуванні гострого медикаментозного тесту із селективними ?₁-АБ, тонус та реактивність симпатичного відділу ВНС зменшилась (р<0,05), більше на фоні використання атенололу, а ПНС-реактивність вагомо зросла в обидвох групах (більше після небівололу (р<0,05). На нашу думку, одержані зміни є, можливо, проявом загального впливу використаних медикаментів на системну гемодинаміку, блокади бета-адренорецепторів, які стають нечутливими до симпатоміметичних речовин, котрі виділяються корою наднирників при зміні положення тіла (С.Ю. Савицький та cпівавт., 1999; S. Yuasa еt al., 2000). Більш комплексний вплив на ВНС відмічено при застосуванні атенололу, що дозволяє рекомендувати його у хворих на АГ із підвищеною симпатоадреналовою активністю.

Таким чином, формування АГ супроводжується погіршенням хронотропного та інотропного механізмів гемодинамічного забезпечення фізичної діяльності серцево-судинної системи, зниженням міокардіального та адаптивного резервів, зміною геометричної структури міокарда; зворотно порушується бронхіальна прохідність за обструктивним типом та знижуються резервні можливості апарату вентиляції; формується дистонія мозкових судин за гіпертензивним типом; розвивається дисбаланс відділів ВНС; знижується катехоламіндепонуюча функція еритроцитів; погіршуються реакції неспецифічної адаптації.

Таким чином, ВЕМ-тренування та ГГТ сприяють покращанню вегетативного забезпечення функціональних порушень досліджуваних систем, збільшують ФЗП і толерантність до фізичного навантаження.

Гострі фармакологічні тести дають можливість об'єктивізувати оптимізацію вибору бета-адреноблокаторів у терапії АГ: небіволол, враховуючи виражений гіпотензивний ефект та високу кардіоселективність, що зменшує прояви побічної дії, доречно використовувати у лікуванні хворих на АГ із супутньою екстракардіальною патологією. Застосування атенололу більш доцільно обмежити випадками АГ за відсутності функціональних змін бронхолегеневої системи та вертебробазилярного басейну.

Висновки

1. На підставі поглибленого вивчення гемодинамічних особливостей реалізації функціональних та органічних порушень діяльності серцево-судинної, дихальної систем, церебральної гемодинаміки, активності відділів вегетативної нервової системи у хворих на артеріальну гіпертензію (АГ) розроблено нові шляхи немедикаментозної корекції високого артеріального тиску із включенням гіперкапнічно-гіпоксичних (ГГТ) та ВЕМ тренувань, об'єктивізовано вибір бета-адреноблокаторів для лікування АГ на основі гострих медикаментозних тестів із урахуванням їх побічної дії, що в сукупності вирішує актуальну задачу сучасної кардіології.

2. У хворих на АГ зменшуються міокардіальний і адаптивний резерви (76% пацієнтів із ГХ-ІІ, СН-І), погіршується хронотропний та інотропний механізми гемодинамічного забезпечення фізичної діяльності серцево-судинної системи (7% хворих на ГХ-ІІ), змінюється геометрична структура міокарда (22%), знижується фізична працездатність (73%). з боку дихальної системи зворотно порушується бронхіальна прохідність за обструктивним типом та знижуються резервні можливості апарату вентиляції (25% хворих на ГХ-ІІ та 10% - на ГХ-І). Зміни церебральної гемодинаміки характеризуються підвищенням тонусу магістральних судин та артеріол головного мозку, периферійного судинного опору, порушенням венозного відтоку з формуванням дистонії судин за гіпертензивним типом (96% пацієнтів із ГХ-ІІ та 22% - із ГХ-І). Дисбаланс відділів ВНС характеризується підвищенням тонусу і реактивності симпатичного відділу ВНС зі зниженням парасимпатичного, погіршенням катехоламіндепонуючої функції еритроцитів із підвищенням вмісту адреналіну та норадреналіну плазми при ГХ-І та НЦД і тенденцією до зниження при ГХ-ІІ. погіршуються реакції неспецифічної адаптації.

3. Під час виконання ВЕМ-тренувань реєструється найвищий рівень гіперкапнії-гіпоксії (СО₂-5,2%, О₂-14,6%), на другому місці - гіперкапнічно-гіпоксичні тренування (ГГТ) за методикою М.Г. Триняка (СО₂-5%, О₂-14,9%), на третьому - ГГТ за методикою К.П. Бутейко (СО₂-4,7%, О₂-15,1%), на четвертому - ГГТ за дихальною цигун-гімнастикою (СО₂-4,1%, О₂-16,4%), що є безпечним і може бути рекомендовано до використання з профілактичною та відновлювальною метою в лікуванні хворих на АГ.

4. Покращання гемодинамічного забезпечення фізичної діяльності серцево-судинної системи при використанні ГГТ та ВЕМ-тренувань відбувалося за рахунок хронотропного, інотропного механізмів компенсації, економізації гемодинамічного режиму, зростання обсягу коронарного, міокардіального та адаптивного резервів, підвищення рівня порогового навантаження, фізичної працездатності та толерантності до фізичного навантаження. ГГТ та ВЕМ-тренування сприяли зниженню САТ у 26% хворих із ГХ-І на фоні медикаментозного лікування на 14,7%, ДАТ - на 7,1%; у 74% хворих на ГХ-І без медикаментозного лікування САТ зменшився на 12%, ДАТ - на 6,2%; у хворих із ГХ-ІІ на фоні медикаментозного лікування САТ зменшився на 17,4%, ДАТ - на 11,5%; у хворих із НЦД за гіпертензивним типом САТ регресував на 10,3%, ДАТ - на 5,4%.

5. ГГТ за методикою М.Г. Триняка, К.П. Бутейко та цигун-гімнастикою сприяють збільшенню функціонально-вентиляційних можливостей дихальної системи у хворих на АГ за рахунок зростання ЖЄЛ, бронхіальної прохідності, МВЛ. ВЕМ-тренування покращують стан системи зовнішнього дихання за рахунок збільшення резервних можливостей апарату вентиляції (МВЛ, КР). При цьому покращуються неспецифічні адаптаційні можливості хворих на АГ.

6. ГГТ призводять до нормалізації гемодинамічних показників вертебро-базилярного басейну за рахунок зменшення тонусу артеріол та периферичного опору, полегшення венозного відтоку. ВЕМ-тренування збільшують кровопостачання головного мозку в більшій мірі за рахунок нормалізації кровонаповнення та зменшення тонусу магістральних судин.

7. ГГТ та ВЕМ-тренування покращують вегетативне забезпечення функціональної діяльності серцево-судинної та дихальної систем (за рахунок підвищення тонусу та реактивності парасимпатичного відділу ВНС, зниження симпатичної реактивності), нормалізують рівень катехоламінів у еритроцитах та плазмі крові, збільшують катехоламіндепонуючу функцію еритроцитів.

8. Гострі фармакологічні тести об'єктивізують вибір ?-адреноблокаторів для адекватної терапії хворих на АГ з урахуванням їх впливу на показники функції бронхолегеневої системи та церебральної гемодинаміки.

Практичні рекомендації

1. хворим на АГ доцільно проводити діагностичний комплекс лабораторно-інструментальних обстежень (ЕхоКГ, ВЕМ, комп'ютерну спірографію, комп'ютерну РЕГ, визначення катехоламіндепонуючої функції еритроцитів та рівня катехоламінів крові) з метою об'єктивізації функціонального стану серцево-судинної, дихальної систем, мозкового кровообігу, екстраполяції клінічного перебігу захворювання і визначення подальшої лікувальної тактики для коректного призначення ГГТ і ВЕМ-тренувань.

2. Немедикаментозну корекцію високого АТ доречно проводити у вигляді ГГТ за методикою М.Г. Триняка за трьохтактною схемою із затримкою дихання на видиху, щоденно по 30 хв 3 рази/день впродовж 6-8 тижнів, регламентувати дихальний процес індивідуально. ГГТ за методикою К.П. Бутейко доцільно проводити 2 год/добу (по 30-40 хв/3-4 рази на день), спершу в спокої, відтак - у русі, з мінімальною глибиною вдиху і регламентованим подовженням паузи на видиху. Методику дихальної цигун-гімнастики необхідно проводити за схемою 2 коротких вдихи (по 3 с) і один тривалий повний видих (6 с) щоденно по 2 год/сеанс, 5 разів/тиждень, впродовж 6-8 тижнів. ВЕМ-тренування необхідно виконувати в інтенсивному режимі (50% від НМСК) зі швидкістю педалювання 60-70 об/хв, 5 разів/тиждень, тривалістю 30 хв, впродовж 6-ти тижнів.

3. З метою об'єктивізації оптимізації застосування ?-адреноблокаторів атенололу та небівололу у лікуванні хворих на АГ, з урахуванням їх впливу на серцево-судинну та дихальну системи, мозковий кровообіг, доцільним є проведення гострих фармакологічних тестів (велоергометрії, комп'ютерної спірографії, комп'ютерної реоенцефалографії) із вживанням препаратів впродовж 5 днів (по 50 мг/день та 5 мг/день, відповідно). ?₁-адреноблокатор?небіволол, враховуючи його виражений гіпотензивний ефект та високу кардіоселективність, що зменшує прояви побічної дії, доречно використовувати у лікуванні хворих на АГ з супутньою бронхолегеневою патологією та змінах показників церебральної гемодинаміки. Використання атенололу більш доцільно обмежити випадками АГ за відсутності функціональних відхилень показників зовнішнього дихання та вертебробазилярного басейну.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Сидорчук Л.П. Функціональні зміни вегетативного забезпечення церебральної гемодинаміки у хворих на артеріальну гіпертензію під впливом гіперкапнічно-гіпоксичних тренувань, оцінка ефективності лікування //Буковинський медичний вісник. - 2000. - Т.4, №3. - С.142-147.

2. Сидорчук Л.П., Тащук В.К., Трефаненко І.В., Абдалла Самір М. Функціональний стан систем організму при застосуванні стрес-тесту з селективним ?₁-адреноблокатором небівололом у хворих на артеріальну гіпертензію //Буковинський медичний вісник. - 2000. - Т.4, №1. - С.119-126.

3. Триняк М.Г., Сидорчук Л.П. Адаптаційні можливості організму та вегетативне забезпечення функціонального стану систем за фізичного навантаження //Буковинський медичний вісник. - 1999. - Т.2, №2. - С.108-114.

4. Сидорчук Л.П., Павлуник К.І. Зміни функціонального стану вегетативної нервової, дихальної та м'язової систем за гіперкапнічно-гіпоксичних тренувань //Український медичний альманах. - 1999. - Т.2, №4. - С.128-130.

5. Тащук В.К., Смірнова І.П., Полянська О.С., Демешко М.І., Сидорчук Л.П., Гречко С.І., Турубарова Н.А., Кулик Т.О. Сучасні аспекти лікування артеріальної гіпертензії //Український кардіологічний журнал.- 2000. - №4. - С.24-26.

6. Сидорчук Л.П. Вивчення функціонального стану вегетативної нервової, серцево-судинної систем організму здорових та практично здорових осіб, показників анаеробного обміну за умов гіперкапнічної гіпоксії //Експериментальна і клінічна медицина. - 2000. - №1. - с.66-68.

7. Тащук В.К., Мельницький І.В., Сидорчук Л.П., Кізлик С.В., Полянська О.С. Терапія селективними ?₁-адреноблокаторами та їх бронхомоторні ефекти у хворих на ішемічну хворобу серця з патологією бронхолегеневої системи //Буковинський медичний вісник. - 1999. - т.3, №3. - С.136-138.

8. Сидорчук Л.П. Функціональні зміни показників центральної гемодинаміки у спортсменів за умов гіперкапнічної гіпоксії //Галицький лікарський вісник. - 2000. - Т7, №2. - С.112-114.

9. Сидорчук Л.П. Комплексна оцінка впливу вольової регуляції дихання на функціональний стан систем організму //"Проблеми онкології, променевої діагностики, променевої терапії та радіаційної медицини на Буковині". Збірник наукових праць, випуск 4. - Чернівці: БДМА. - 1999. - с.75.

10. Сидорчук Л.П. Вивчення впливу гіпоксичної гіперкапнії на вегетативне забезпечення функціонального стану серцево-судинної системи //Мат. научно-практ. конф. молодых ученых "Перспективы развития терапии в канун XXI века". - Харьков. - 1999. - с.36-37.

11. Сидорчук Л.П. Зміни показників центральної гемодинаміки у хворих на артеріальну гіпертензію під впливом гіперкапнічно-гіпоксичних тренувань //Мат. об'єднаного пленума кардіологів, ревматологів та кардіохірургів України з міжнародною участю "Некоронарогенні хвороби серця: сучасні підходи до класифікації, нові напрямки діагностики і лікування". - Київ. - 1999. - с.158-159.

12. Сидорчук Л.П., Сидорчук Р.І. Використання гіперкапнічно-гіпоксичних тренувань у реабілітації хворих на артеріальну гіпертензію //Матеріали міжнародного симпозіуму "The Actual Problems of Modern Medical Care". - Чернівці, 2000. - С.40-41.