Мікроциркуляторне русло шкіри людини у зв’язку зі становленням її структури в нормі і при грибовидному мікозі

В нашому дослідженні дістало подальший розвиток уявлення про те, що морфогенез шкіри людини проявляється послідовністю скоординованих морфологічних процесів, в результаті чого за рахунок формування клітинних ансамблей утворюються ділянки мікроциркуляторного русла і реалізується план його просторової організації русла.

Вперше встановлені ультраструктурні механізми первинного і вторинного ангіогенезу в шкірі людини в нормі.

Вперше описані етапи розвитку ендотелія кровоносних мікросудин шкіри людини в онтогенезі, стадійні фенотипові зміни міоцитів артеріол, ультраструктура посткапілярних венул з високим ендотелієм в шкірі.

Дістало подальший розвиток уявлення про дискретний принцип побудови гемо- і лімфомікроциркулятоного русла шкіри.

Вперше описані:

1) судинний модуль - морфофункціональна одиниця лімфомікроциркуляторного русла шкіри і встановлені етапи його розвитку;

2) первинний судинний модуль - основна одиниця росту лімфомікроциркуляторного русла шкіри.

Вперше встановлений принципово новий, не описаний в літературі механізм росту лімфатичних капілярів у шкірі (без брунькування і проліферації ендотеліоцитів), якому немає аналогів в інших органах і який ми запропонували назвати інвагінаційним.

Вперше з'ясовано, що організація лімфоїдної тканини шкіри людини в онтогенезі визначається особливостями міграції лімфоцитів через стінку венул, за рахунок чого утворюються:

1) паравазальна дифузна лімфоїдна тканина;

2) лімфатичні вузлики дерми;

3) внутрішньоепідермальні лімфоцити. Вперше описана ультраструктура лімфатичного вузлика дерми, який суттєво відрізняється від описаних в літературі лімфатичних вузликів MALT-системи.

Зміст дисертації

Проведено також аналіз 23 діагностичних біопсій, зроблених в патоморфологічних відділеннях клінічних лікарень і диспансерів м. Києва, м. Івано-Франківська, в яких був поставлений гістологічний діагноз грибовидного мікоза. Для проведення клініко-морфологічних паралелей в розвитку грибовидного мікоза детальному аналізу були піддані історії хвороби цих хворих.

У плодів старших 12-14 тижнів внутрішньоутробного розвитку, новонароджених і дорослих ділянки шкіри висікались. Матеріал фіксували в розчині Ліллі, проводили через батарею спиртів зростаючої концентрації, через суміш спирт-хлороформ, хлороформ, хлороформ-парафін і заливали в парафін по загальноприйнятій методиці. Парафінові блоки різали на санному мікротомі. Зрізи товщиною 10-15 мм забарвлювали наступними загальногісто-логічними методами: забарвлення гематоксилін-еозином; забарвлення пікрофуксином по ван Гізону; імпрегнація азотнокислим сріблом по Гоморі; забаравлення по Малларі. Глікопротеїди визначали за допомогою ШІК-реакції з відповідними контролями.

Для гістологічного дозрівання базальної мембрани кровоносних судин і оточуючої паравазальної сполучної тканини на ранніх стадіях пренатального онтогенезу було вивчено вміст фібронектину, ламініну і колагену IV типу непрямим імунофлюоресцентним методом. Ембріон заливали 10% розчином желатину і заморожували в рідкому азоті. Зрізи товщиною 5-8 мкм готували в кріостаті, фіксували 1% розчині формаліну на забуференому фізіологічному розчині. Для виявлення за допомогою непрямого методу - Кунса ламініну і колагену IV типу застосовували моноспецифічну кролячу сироватку. Для визначення адгезивного глікопотеїду фібронектину використовували моноспецифічну кролячу антисироватку, виготовлену в НДІ біохімії АН України.

Для вивчення кількісних характеристик геометричних трансформацій кровоносних мікросудин, а також процесів диференціації і спеціалізації ендотеліоцитів були вивчені параметри, рекомендовані Я.Л.Карагановым и соавт (1982).

Для вивчення кількісних закономірностей цитодиференціації ендотеліоцитів і міоцитів, які входять в склад стінки ланок мікоциркулятоного русла шкіри, були вивчені морфометричні показники, рекомендовані Г.Г. Автандиловим (1990) для стереометричного аналізу ультраструктур біологічних об'єктів.

Виміри проводились на електронних мікрофотографіях при домопозі тест-решітки, яка містить систему регулярно розташованих точок. Методом підрахунку кількості перетинів контурів профілей з тест-лініями і кількості тест-точок в межах даного профілю були вивчені лінійні розміри і площі контуру структур, які вивчалися. Абсолютну кількість дискретних структур визначали за їх чисельністю в межах контуру об'єкту, який вивчався.

Для об'єктивізації даних про розподілення судин гемомікроциркуляторного русла дерми людини в ході онтогенезу в нормі і при грибовидному мікозі ми застосували морфометричні методи дослідження. Визначення кількості та діаметр судин гемомікроциркуляторного русла дерми на гістологічних зрізах проводили за допомогою сітки №3/16 Стефанова С.Б. (1990) під мікроскопом МБІ-3.

Для трансмісійної електронної мікроскопії шматочки шкіри розміром 0,5-1 мм³ фіксували імерсійним способом в 2,5% розчині глютарового альдегіду на 0,1 М фосфатному буфері (рН=7,4) на потязі 1,5-2 год. при кімнатній температурі, промивали в фосфатному буфері, потім постфіксували в 1% розчині осмієвої кислоти на протязі 40-60 хвилин. Після фіксації блоки промивали в 3-4 порціях фосфатного буферу по 10-15 хвилин в кожній, дегідратували в спиртах зростаючої концентрації, суміші спирт-ацетон, ацетон. Потім зневоднену тканину послідовно поміщали в суміші епону і ацетону у співвідношенні 1:3; 1:1; 3:1 відповідно на 2 години в кожну порцію і занурювали в епонову суміш. Полімерзацію блоків проводили поетапно в термостатах при температурі 36 градусів С-45 градусів С і 60 градусів С по 24 години в кожній.

Напівтонкі зрізи товщиною 0,5-1,5 мкм готували на ультратомі і забарвлювали толуїдиновим синім і метиленовим синім.

Після вивчення напівтонких зрізів, забарвлених толуїдиновим синім і метиленовим синім, проводилась прицільна заточка пірамід блоків. Ультратонкі зрізи готували на ультратомі LKB-8800 за допомогою скляних ножів.

Статистична оброрбка отриманих даних проводилась методом варіаційної статистики за допомогою компьютерного програмного забезпечення Statistica for Windows.

Результати дослідження та їх обговорення

Становлення мікроциркуляторного русла шкіри, її імунної системи в нормі.

В ході проведеного нами дослідження встановлено, що у плодів людини 6-9 місяців розвитку лімфоїдна тканина в шкірі передньої черевної стінки має вигляд:

1) внутрішньоепідермально розміщених лімфоцитів;

2) осередків дифузної лімфоїдної тканини в дермі;

3) лімфатичних вузликів.

Поодинокі лімфоцити або невеликі групи лімфоцитів (по 2-3 клітини) звичайно виявляються в шарі остистих епітеліоцитів епідермісу плодів людини. Внутрішньоепідермально розміщені лімфоцити мають округле з невеликими виїмками ядро, яке містить помірно конденсований хроматин. Лімфоцити мають невеликий об'єм цитоплазми, яка утворює вузьку лямівку навколо ядра. В цитоплазмі присутня мінімальна кількість звичайних органел. Лімфоцити утворюють короткі цитоплазматичні відростки і легко визначаються (дякуючи своїй електронно-прозорій цитоплазмі) на фоні остистих епітеліоцитів, які мають електронно-щільну цитоплазму.

Осередки дифузної лімфоїдної тканини в дермі плодів людини розміщуються навколо збірних і посткапілярних венул, через стінку яких мігрують лімфоцити і ретикулярні клітки.

Мігруючі лімфоцити, очевидно, спочатку розміщуються міжендотеліально, а потім мігрують внутрішньоендотеліальним шляхом (про це свідчить наявність внутрішньоендотеліально розміщених лімфоцитів). На етапах трансендотеліальної міграції лімфоцит істотно не деформується, однак він деформує ендотеліоцит. В зонах міграції лімфоцитів вельми важко виділити описані вище зони цитоплазми ендотеліоцита.

Після завершення трансендотеліальної міграції лімфоцит опиняється між ендотелієм і базальною мембраною (і тут він звичайно має химерну амебовидну або гантелеподібну форму). Очевидно, виявлені нами зміни геометричної форми лімфоцитів на етапах трансмуральної міграції є вираженням зміни специфічних міжклітинних взаємодій, які визначаються адгезивними молекулами лімфоцитів, ендотеліоцитів, позаклітинного матриксу (базальної мембрани) і фібробластів.

Поблизу субендотеліально розміщеного мігруючого лімфоцита нами відмічено лізис базальної мембрани. Лімфоцит далі проникає через дефект в базальній мембрані і мігрує між фібробластами в паравазальну лімфоїдну тканину дерми.

В склад дифузної лімфоїдної тканини дерми плодів людини входять (крім лімфоцитів) макрофаги і ретикулярні клітини. Серед ретикулярних клітин нами виявлені інтердігітуючі ретикулярні клітини.

Ці ретикулярні клітини мають тупі довгі і короткі цитоплазматичні відростки, які взаємно інтердігітують. Інтердігітуючі ретикулярні клітини відрізняються округлим, неправильної форми ядром, оточеним широким обідком електронносвітлої цитоплазми. В цитоплазмі видно довгі і короткі тяжі зернистої ендоплазматичної сітки, крупні мітохондрії, округлі електроннощільні включення і тубуло-везикулярний комплекс (характерний для інтердігітуючих ретикулярних клітин комплекс дрібних везикул і мішечків).

Крім дифузної лімфоїдної тканини в дермі плодів людини нами виявлені групи (компартменти) лімфоцитів, відмежовані по периферії моношаром фібробластів. Ці утворення мають округлу або витягнуту овальну форму, об'єднують 10-30 лімфоцитів і розміщуються по ходу венул і лімфатичних капілярів.

Таким чином, нами встановлено, що формування лімфоїдної тканини шкіри відбувається в пренатальном періоді онтогенезу і відбивається в загальних закономірностях її будови у дорослих людей.

Одержані нами дані засвідчують, що організація лімфоїдної тканини шкіри плодів людини визначається особливостями міграції лімфоцитів через стінку венул. Ця міграція має ознаки органоспецифічності. Істотним моментом в утворенні лімфоїдної тканини шкіри є формування (за рахунок трансмуральної міграції лімфоцитів) паравазальної дифузної лімфоїдної тканини. Далі за рахунок її компартменталізації з'являються лімфатичні вузлики дерми, а за рахунок послідуючої міграції лімфоцитів в епідерміс - внутрішньоепідермально розміщені лімфоцити.

Клітина Лангерганса в епідермісі шкіри передньої черевної стінки людини відрізняється характерним ядром лопатевої форми з чітко вираженим гетерохроматином. Вона виділяється своєю електронносвітлою цитоплазмою на фоні електроннощільної цитоплазми сусідніх кератиноцитів. Цитоплазма містить численні органелли, в тому числі специфічні гранули Бірбека у формі тенісної ракетки. Посередині "рукоятки" ракетки проходить центральна ламела, яка має дрібнозернисту переривчату будову, причому утворюючі її частинки лежать в два ряди. Ампулярне кінцеве розширення з електроннопрозорим вмістом зсередини вистелене шаром пилевидної зернистості. Гранули Бірбека розміщуються поблизу пластинчатого комплексу Гольджі, а також в інших ділянках цитоплазми і у відростках.

Клітини Лангерганса з гранулами Бірбека можна виявити в епідермісі у плодів починаючи з 7 місяця внутрішньоутробного розвитку. Однак типові гранули Бірбека у формі тенісної ракетки з'являються тільки в клітинах Лангерганса дорослих людей. У плодів поблизу комплексу Гольджі ми виявили тільки "рукоятки" тенісних ракеток без типового кінцевого розширення. Ми розцінюємо подібні "рукоятки" як етап формування типової гранули Бірбека, а саму гранулу як похідне комплексу Гольджі.

Дерма шкіри плодів людини 4-9 місяців внутрішньоутробного розвитку досить чітко ділиться на сосочковий і сітчастий шари.

Сосочки дерми мають округлу (іноді відростчату) форму і заповнені багаточисельними тонкими пучками колагенових волокон, орієнтованих в різних напрямах по відношенню один до одного і поверхні шкіри. В більш глибоких шарах дерми пучки колагенових волокон, перетинаючись, утворюють дрібносотову сітку, формуючи сітчастий шар. Із сітчастого шару дерми колагенові пучки у вигляді тяжів проникають в підшкірну клітковину, розділяючи її на часточки. У верхніх відділах дерми поблизу кровоносних судин виявляються тучні клітини (базофільні гранулоцити). Питання про походження тучних клітин повністю не вирішено. До їх можливих попередників відносять кістковомозкові клітини, тімоцити, макрофаги, фібробласти, недиференційовані мезенхімальні клітини, еозинофіли, лімфоцити, плазматичні і ретикулярні клітини.

Встановлено, що в сосочковому шарі дерми плодів 3-6 місяців розвитку переважають капіляри, їх кількість майже в 6 разів більша, ніж венул, і майже в 12 разів більша кількості артеріол, причому кількість венул майже вдвоє більша кількості артеріол. В сітчастому шарі дерми плодів 3-6 місяців розвитку переважають судини великого калібру, звичайно, венули. Їх кількість майже в три рази більше кількості артеріол і в 1,7 раза - кількості капілярів.

Приблизно таке ж співвідношення судин гемомікроциркуляторного русла дерми зберігається у плодів людини 7-9 місяців розвитку. Щільність судин гемомікроциркуляторного русла дерми плодів більша в сосочковому шарі за рахунок капілярів, але в сітчастому шарі всі судини мають більший діаметр (Табл. 1, 2, 3, 4).

У дорослих людей щільність всіх судин гемомікроциркуляторного русла зменшується, а їх діаметр збільшується. В сосочковому шарі розташовані виключно капіляри (Табл. 5; Табл. 6). Кількість кровоносних капілярів в сітчастому шарі у дорослих в процентному відношенні дещо збільшується, а кількість артеріол і венул є приблизно однаковою.

Таблиця 1.

Щільність судин гемомікроциркуляторного русла шкіри передньої черевної стінки плодів людини 3-6 місяців внутрішньоутробного розвитку

Таблиця 2.

Діаметр судин гемомікроциркуляторного русла шкіри передньої черевної стінки плодів людини 3-6 місяців внутрішньоутробного розвитку

Таблиця 3.

Щільність судин гемомікроциркуляторного русла шкіри передньої черевної стінки плодів людини 7-9 місяців внутрішньоутробного розвитку

Таблиця 4.

Діаметр судин гемомікроциркуляторного русла шкіри передньої черевної стінки плодів людини 7-9 місяців внутрішньоутробного розвитку

Таблиця 5.

Щільність судин гемомікроциркуляторного русла шкіри передньої черевної стінки дорослих людей

Таблиця 6.

Діаметр судин гемомікроциркуляторного русла шкіри передньої черевної стінки дорослих людей

Таким чином, в процесі розвитку шкіри людини спостерігалося зростання кількості кровоносних капілярів при стабільній кількості артеріол і вен, що зв'язано, очевидно, з особливостями метаболізму..

Вазоформативні мезенхімоцити в дермі ембріонів людини формують скупчення з декількох клітин, які з'єднуються за допомогою щільних контактів. Нами спостерігались також ізольовані вазоформативні мезенхімоцити і примордіальні ендотеліоцити. Можливо, це були клітини на етапах міграції, хоча не виключено, що вони були лише одним із профілів складної за формою сітки контактуючих між собою вазоформативних мезенхімоцитів (які обмежували інтерстиціальні канали) і примордіальних ендотеліоцитів (які обмежували просвіт протокапілярів).

Одні інтерстиціальні канали в мезенхімі мають замкнутий просвіт, інші же містять несуцільну оболонку з моношару мезенхімоцитів. В останньому випадку має місце незавершеність процесу формування стінки, а не перфорація або фенестрування, які описані в зрілих кровоносних капілярах деяких внутрішньошніх органів і в лімфатичних капілярах.

Ще до етапу формування просвіту скупчення вазоформативних мезенхімоцитів оточені нерівномірно розміщеним пластівчастим позаклітинним матриксом. При цьому по мірі формування просвіту електронна щільність позаклітинного матриксу збільшується, що призводить до анізотропності його в цілому в мезенхімі дерми, яка розвивається. Твердження про те, що клітини з ангіобластичними потенціями проявляють секреторну активність знайшло підтвердження у нашому матеріалі. Однак ця активність, на наш погляд, більше пов'язана з продукцією матеріалу для позаклітинного матриксу (в тому числі і для формування базальної мембрани), ніж безпосередньо з формуванням просвіту.

У формуванні кровоносних судин можна виділити 2 основні фази: до того, як в них встановилась циркуляція крові і після того. Одержані нами дані засвідчують на користь того, що протокапіляри формуються in situ в дермі і потім вторинно з'єднуються з вростаючими субдермальними судинами. Таким чином, судинний просвіт формується у передциркуляційну фазу розвитку гемомікроциркуляторного русла шкіри.

Ми, грунтуючись на своїх даних, вважаємо, що утворення просвіту включає два основні процеси: розширення міжклітинного простору (для інтерстиціальних каналів) і оточення позаклітинного простору цитоплазматичними відростками примордіальних ендотеліоцітів (для протокапілярів). Для першого процесу визначальним є формування щільних міжклітинних контактів між вазоформативними мезенхімоцитами; для другого - вакуолеутворення в примордіальних ендотеліоцитах.

Нами відмічена схильність мікропіноцитозних везикул примордіальних ендотеліоцитів до злиття з утворенням вакуолей; вакуолі також утворюються за рахунок злиття цитоплазматичних відростків на люмінальній і базальній поверхні ендотеліоцитів. Саме схильністю до вакуолеутворення примордіальні ендотеліоцити різко відрізняються від інших клітин мезенхіми (при цьому ознак балонної дегенерації в цих клітинах нами не відмічено).

Нами були виявлені клітини, вільно розміщені у мезенхімі і ультраструктурно ідентичні примордіальним ендотеліоцитам. Слід відмітити, що в даний час визнається можливість диференціації ангіобластичної клітини in situ і її інвазія в стінку судин, що ростуть.

Вільно розміщений примордіальний ендотеліоцит в мезенхімі дерми, що розвивається, містить у цитоплазмі набір органел, типовий для примордіальних ендотеліоцитів в стінці протокапілярів (у тому числі мікропіноцитозні везикули і вакуолі). Має він також цитоплазматичні відростки, які витягуються в оточуючий простір, охоплюють його і поглинають, формуючи вакуолі. Таким чином, мікровезикуляція і вакуолеутворення служать для активного захоплення території і просування примордіального ендотеліоцита, а також для формування просвіту. Останнє можливе тому, що вакуолі зливаються, утворюючи порожнину всередині клітини, а сам ендотеліоцит при цьому виявляє потенційні можливості для формування трубчатих структур.

Якісно нові умови для формування просвіту з'являються у протокапілярів в циркуляторну фазу розвитку гемомікроциркуляторного русла шкіри, коли протокапілярне русло підключається до загальної кровоносної системи організму. В цій ситуації роль кров'яного тиску в формуванні і зміні судинного просвіту важко переоцінити.

Нами встановлено, що в ході ангіогенезу ендотелій першим з усіх структур бере участь у формуванні архітектоніки первинної судинної сітки шкіри. В артеріолах він є ніби каркасом, навколо якого із паравазальних клітин розвиваються міоцити і формується адвентиція. Проведене дослідження показало, що міоцити артеріол дерми людини в онтогенезі зазнають зміни ультраструктури і тканинної організації, що відображає їх диференціацію з синтетичного фенотипу в контрактильний і їх пристосування до розтягування і стискування як реакцію на збільшення гемодинамічних навантажень в ростучому організмі. Суттєвим моментом такої диференціації є розвиток базальної мембрани міоцитів, а також розвиток і зміна розподілу компонентів цитоскелета міоцитів.

В ембріонів 8 тижнів і плодів ранніх термінів розвитку профілі ендотеліоцитів мікросудин дерми мають складну форму і значну протяжність. На поверхні ендотеліоцитів, що диференціюються, є мікроворсинки і вирости, які виступають у просвіт судини та оточуючі тканини. У цитоплазмі має місце високий вміст рибосом і мітохондрій, гіпертрофовані гранулярна ендоплазматична сітка і комплекс Гольджі. Мікропіноцитозні везікули, що є однією з характерних ознак диференційованості ендотеліоцита, небагаточисельні, а такокж варіабельні за формою і розмірами. Ядро неправильної форми, з багаточисельними інвагінаціями, хроматин дифузно розташований у каріоплазмі. Значного розвитку досягають елементи цитоскелета. Мікротрубочки орієнтовані переважно вздовж довгої осі клітин, а мікрофіламенти нерівномірно розподілені по цитоплазмі ендотеліоцитів: щільні пучки оточують ядро і розміщуються біля клітинних контактів. Окремі мікрофіламенти утворюють дрібносотову сітку, перетинаючи клітину в різних напрямках. Міжендотеліальні контакти вельми варіабельні за геометричною формою й організацією.

Цитоскелет примордіальних ендотеліоцитів виглядає більш розвинутим, ніж цитоскелет паравазальних мезенхімоцитів - попередників міоцитів. Відмічене нами збільшення анізотропності цитоскелетного каркасу ендотеліоцитів артеріол (по мірі його дозрівання) свідчить про становлення орієнтованості пучків мікрофібрил, основною функцією яких є протистояння гемодинамічним навантаженням. В той же час, по мірі росту плодів нами відмічено збільшення структурованості цитоскелета міоцитів артеріол і збільшення їх контрактильних здібностей. Причому об'єм цитоплазми, зайнятої філаментами, збільшується за рахунок зниження об'єму, зайнятого іншими органелами. У міоцитах описані три типи філаментів: актинові, міозинові та проміжні. За даними літератури, актинові філаменти зв'язані з прикріпними смужками, а проміжні філаменти - зі щільними тільцями. Виявлені нами в міоцитах артеріол дерми плодів 6-9 місяців розвитку всі компоненти скоротливого апарату міоцита свідчать про його морфологічну зрілість і здатність до ефективного розтягу і стискування у відповідь на збільшення гемодинамічних навантажень в організмі, який росте. Регуляторами рухової активності артеріол дерми, очевидно, є також тучні клітини, які досить часто визначаються біля стінки артеріол.

Кровоносні капіляри переважно розташовуються у поверхневих шарах дерми (у сосочковому шарі), де вони формують капілярну сітку. Кровоносні капіляри шкіри плодів людини ми називаємо вторинними кровоносними капілярами, щоб відрізнити їх від первинних капілярів (протокапілярів) ембріонів. Ці два типи мікросудин принципово відрізняються один від одного за походженням, розвитком і будовою. Ендотелій протокапілярів (примордіальний ендотелій) розвивається із мезенхімних попередників. Ендотелій вторинних кровоносних капілярів (або просто - капілярів) має джерелом свого розвитку ендотелій попередніх мікросудин. Вторинні кровоносні капіляри можуть утворюватися за рахунок розвитку протокапілярів. Однак основним процесом утворення вторинних кровоносних капілярів у дермі плодів є ріст мікросудин з допомогою так званого спроутінга - утворення виростів або капілярних бруньок ("бруньок росту"). Під поняття "первинні капіляри" потрапляють, в тому числі, багато крупних мікросудин (просвіт яких обмежений 3-8 ендотеліоцитами), тому що їх стінка утворена моношаром ендотеліоцитів та елементами базальної мембрани, що формується. Просвіт вторинних кровоносних капілярів обмежений 1-3 ендотеліоцитами, які характеризуються зональністю цитоплазми. До складу стінки вторинних кровоносних капілярів входить базальна мембрана і розташовані в її дублікатурі перицити.

Нами було встановлено, що спроутінг (утворення "бруньки росту") в дермі плодів людини включав наступні етапи: 1) руйнування базальної мембрани; 2) вихід через дефекти у базальній мембрані відростків ендотеліоцитів; 3) міграція ендотеліоцитів за рахунок їх амебоїдного руху (при цьому зберігаються їхні контакти один з одним і полярність); 4) формування короткої, а потім довгої "бруньки росту"; 5) ріст капілярної бруньки в інтерстиціальному каналі, заповненому пухким позаклітинним матриксом і оточеному колагеновими волокнами; 6) формування базальної мембрани і вмуровування у неї паравазальних фібробластів, які перетворюються у перицити.

Треба відмітити, що "бруньки росту" вторинних кровоносних капілярів дерми плодів суттєво відрізняються від описаних нами "бруньок росту" протокапілярів як ініціальними моментами, так і усіма наступними етапами росту. Потрібно все-таки ще раз підкреслити, що цитоплазма ендотеліоцитів "бруньок росту" вторинних капілярів не вакуолізована. У зв'язку з цим можна припустити, що рух ендотеліоцитів у цьому випадку є результатом активності елементів їх цитоскелету. При цьому ендотеліоцити "бруньок росту", що рухаються, зазнають опору достатньо сформованої пухкої сполучної тканини дерми. Як уже зазначалося, навколо "бруньок росту" відсутня базальна мембрана. Роль паравазальних фібробластів полягає у захисті і в зміцненні ніжних "бруньок росту" і формуванні колагенових волокон, вздовж яких ростуть капіляри.

У ході проведеного дослідження нами встановлений дискретний принцип побудови лімфомікроциркуляторного русла шкіри. Вихідним будівельним блоком лімфомікроциркуляторного русла шкіри служить судинний модуль (утворений посткапілярним судинним кільцем, у центрі якого розташовуюється внутрішньомодульна сітка дрібних капілярів). Це кільце з'єднується з іншими кільцями за допомогою великих сполучних магістральних капілярів і утворюється сітка лімфоносних судин, представлена лімфатичними капілярами і посткапілярами.

Судинний модуль як морфофункціональна одиниця лімфомікроциркуляторного русла шкіри передньої черевної стінки людини у пренатальному періоді онтогенезу проходить наступні основні етапи свого становлення: 1) формування первинного судинного модуля за рахунок інвагінації стінок лімфатичних капілярів і утворення інтралюмінальних тяжів; 2) встановлення інтеграційних зв'язків між первинними судинними модулями за допомогою сполучних магістральних капілярів; 3) збільшення розмірів первинного модуля; 4) розвиток внутрішньомодульної капілярної сітки; 5) виникнення посткапілярів із сегментів первинного судинного модуля і сполучних магістральних капілярів.

Нами встановлений принципово новий, не описаний у літературі, механізм росту лімфатичних капілярів у шкірі, який ми назвали інвагінаційним. У ході дослідження ангіогенезу в дермі передньої черевної стінки людини було вияснено, що дрібні комірки лімфатичної капілярної сітки утворюються за рахунок формування інвагінацій ендотеліального вистилання, злиття ендотеліоцитів, інвагінації у просвіті мікросудин, утворень інтралюмінальних тяжів ендотеліоцитів і наступного прогресивного вростання у них іззовні сполучної тканини. За рахунок описаного процесу утворюється дрібна капілярна комірка (діаметром 5-10 мкм), яка потім може збільшуватися. Цю дрібну капілярну комірку ми назвали первинним судинним модулем - основною одиницею росту лімфомікроциркуляторного русла шкіри.

Від стінки первинного судинного модуля ростуть сполучні магістральні лімфатичні капіляри діаметром 70-100 мкм, які виглядають як сліпі вип'ячування стінки і мають булавовидну форму. На верхівці цих вип'ячувань часто можна бачити конус діаметром 10-20 мкм. За допомогою цього конуса сполучний магістральний лімфатичний капіляр з'єднується з сусіднім первинним судинним модулем.

Оточена первинним судинним модулем комірка, по внутрішньому краю частіше має круглу форму. При досягненні цією коміркою діаметру понад 300 мкм, всередину її від судинних стінок починають рости внутрішньомодульні лімфатичні капіляри діаметром 10-20 мкм. Ці капіляри ростуть у напрямку епідермісу, у зв'язку з чим сітка лімфоносних мікросудин дерми у плодів 3-4 місяців розміщена не в одній площині, а у плодів 5-9 місяців має 2 шари (причому поверхневий шар утворений тільки внутрішньомодульними лімфатичними капілярами малого діаметра).

У процесі подальшого розвитку лімфомікроциркуляторного русла шкіри за рахунок появи клапанів, із сегментів первинного судинного модуля і сполучних магістральних капілярів розвиваються лімфатичні посткапіляри. Беручи до уваги те, що ці лімфатичні мікросудини мають досить великий діаметр (70-200 мкм), глибока крупносотова лімфатична сітка виявляється сформованою мікросудинами великого діаметра.

Форма і розміри сформованих судинних модулей лімфомікроциркуляторного русла шкіри передньої черевної стінки мають регіональні відмінності, які проявляються вже на ранніх етапах розвитку плодів. Так, у пупковій ділянці шкіри плодів 3 місяців розвитку комірки мають округлу або полігональну форму і середні розміри 250х500 мкм, а в паховій ділянці - овальну або веретеновидну форму і середні розміри 600-1500 мкм. По мірі росту плодів регіональні особливості ангіоархітектоніки лімфатичного русла шкіри передньої черевної стінки зберігаються, хоча вже й не мають такого вираженного характеру.

Структурні механізми пухлинного ангіогенезу в шкірі та зміни її структури і мікроциркуляторного русла при грибовидному мікозі

Нами було встановлено, що мікроциркуляторне русло шкіри людини при злоякісних лімфомах втрачає риси органоспецифічності. На наш погляд, це обумовлено тим, що ангіогенез в пухлині відбувається на фоні зміненого екстрацелюлярного матрикса в умовах порушених міжклітинних та паренхіматозно-стромальних взаємовідносин. Хаотичний ріст і нетипові для шкіри структурна організація мікроциркуляторного русла при лімфомах, ймовірно, обумовлені тим, що пухлинні клітини, тучні клітини макрофаги, змінені клітини епідермісу, які входять в склад інфільтрату, виділяють ангіогенні фактори. При цьому джерела ангіогенних факторів через особливості росту пухлини розподілені випадковим чином, що призводить до змін векторності ангіогенезу, до появи аберрантних "бруньок росту". Результатом цього є розвиток неповноцінних судин переважно капілярного типу, які не мають типової багатошарової базальної мембрани.

Знання механізмів ангіогенезу в пухлинних утвореннях дозволяє цілеспрямовано впливати на ключові моменти злоякісного росту. У випадку злоякісних лімфом шкіри (приймаючи до уваги залежність життєздатності пухлини від її кровопостачання) з терапевтичною метою слід, ймовірно, використовувати хімічні і фізичні фактори, інгібуючі ангіогенез (в тому числі і радіацію). дерма судина грибовидний мікоз