Механізми гормон-медіаторного імпринтингу нейроендокринної регуляції репродукції та стрес-реактивності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора біологічних наук

Механізми гормон-медіаторного імпринтингу нейроендокринної регуляції репродукції та стрес-реактивності

1.ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

гормон стрес біогенний

Актуальність теми. Аномалії індивідуального розвитку організму і його окремих фізіологічних систем, у тому числі репродуктивної та адаптаційної, можуть виникати внаслідок патогенного впливу гормонального та нейротрансміттерного дисбалансу, стресу та інших чинників, що впливають на організм, який розвивається, тобто внутрішньоутробно або невдовзі після народження [G. Dorner et al., 1976, 1983; В.Н. Бабичев, 1981; B. Jarzab et al., 1990; Е.В. Науменко и др., 1990: В.Г. Шаляпина и др., 1995; А.Г. Резников, 1994, 1998]. Це призводить до формування патологічної реактивності, порушення статевої поведінки та безпліддя. Однак імпринтингові механізми індивідуального розвитку організму та їх роль у виникненні функціональних розладів репродуктивної функції та адаптаційних процесів внаслідок стресу та гормонального дисбалансу в перинатальний період онтогенезу, залишаються нез'ясованими.

Останніми роками все очевиднішим стає те, що в систему організаційного впливу статевих стероїдів на нервові структури, що розвиваються, залучаються нейромедіатори. Первинні порушення нейро-медіаторних систем головного мозку здатні модифікувати вплив статевих стероїдів і спричинити стійкі розлади нейроендокринної регуляції гонадотропної секреції і статевої поведінки [P. Sickmoller et al., 1985; C. Wilson et al., 1986; А.Г. Резников, В.Н. Демченко, 1987; B. Jarzab et al., 1990;]. Є повідомлення про наявність медіаторних зрушень, котрі виникають як віддалені наслідки гормональних впливів на мозок, що розвивається [Н.Д. Носенко и др., 1976; Л.И. Серова, В.Ч. Пак, 1986; Н.Н. Дыгало, Е.В. Науменко, 1988]. Разом із тим, роль нейромедіаторних систем у ранньому гормональному імпринтингу досліджена вкрай недостатньо. Серед медіаторних зрушень, причетних до гормон-медіаторного імпринтингу, переважають зміни катехоламінергічної системи. Проте залишається дискусійним питання про роль катехоламінів (КА) у механізмі реалізації гормональних впливів на мозок, що розвивається. До кінця не з'ясовано, чи опосередковують КА вплив статевих стероїдів, чи діють разом із гормонами. Існує припущення, що статева диференціація нейроендокринних механізмів регуляції репродуктивної функції спрямована на формування певного секс-специфічного типу моноамінергічної регуляції головного мозку. У той же час, механізми формування статевих відмінностей у нейромедіаторних системах мозку та їх структурна локалізація залишаються невивченими.

Фундаментальну основу статевої диференціації мозку (СДМ) становить метаболічна трансформація статевих гормонів у нейроендокринних структурах, яка здійснюється за допомогою ароматазного ферментного комплексу. Однак питання про роль естрогенних метаболітів у механізмах гормон-медіаторної взаємодії в період СДМ залишається майже недослідженим. Залишається нез'ясованою роль естрогенних метаболітів, зокрема катехолестрогенів (КЕ), і КА як індукторів дозрівання нейроендокринної системи регуляції репродуктивної функції.

У багатьох випадках порушення СДМ можуть виникати внаслідок стресу або гормонального дисбалансу в період пренатального онтогенезу. Віддаленими ефектами пренатального стресу у людини та тварин є демаскулінізація та/або фемінізація статевої поведінки у самців [I. Ward, 1972; 1984; F. Gotz, G. Dorner, 1980] і ослаблення фертильності у самок [L. Herrenkohl, 1978]. У розвитку цих феноменів важливу роль відіграють індуковані стресом зміни КА, статевих і глюкокортикоїдних гормонів матері і плода [I. Ward, J. Weisz, 1980; W. Rohde et al., 1983, 1984; R. Salisburg et al., 1984]. Разом із тим, не вивчене питання про вплив пренатального стресу та раннього гормонального дисбалансу на формування статевого диморфізму моноамінергічної системи в дискретних структурах мозку, які причетні до регуляції репродукції та гормональних процесів адаптації, в період раннього постнатального онтогенезу.

Формування адаптаційних механізмів також значною мірою залежить від тих впливів, що їх зазнає організм у період внутрішньоутробного розвитку. Є низка повідомлень про індуковані пренатальним стресом порушення перебігу загального адаптаційного синдрому, який супроводжується змінами реактивності гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової системи (ГГНС) [Е.В. Науменко, Н.Н. Дыгало, 1979; E. Naumenko, L. Maslova, 1985; Е.В. Науменко и др., 1990; M. Weinstock et al., 1992; L. Takahashi et al., 1992]. Але згаданій проблемі не надано належної уваги з точки зору формування статевих і вікових особливостей стрес-реактивності ГГНС у нащадків.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в Інституті ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМН України в рамках науково-дослідних програм МОЗ та АМН України (№№ держреєстрації 834в, 82в, СН.09.02.0002.85, 155, 182, 278), а також науково-дослідної програми, підтриманої ВООЗ та грантами Міжнародного наукового фонду Дж. Сороса (гранти UAP000, UAP200)

Мета роботи вивчення імпринтингових механізмів нейроендокринної регуляції репродуктивної функції та стрес-реактивності в нормі та її модифікацій внаслідок стресових та гормональних впливів на плід і організм новонародженого.

Основні завдання дослідження:

1. Вивчити роль функціонального метаболізму тестостерону (ароматизації та гідроксилювання) у розвитку андрогенозалежної патології репродуктивної системи.

2. Проаналізувати роль функціональної взаємодії естрогенних метаболітів та катехоламінів як індукторів дозрівання нейроендокринної системи регуляції репродукції.

3. Дослідити процес формування статевого диморфізму моноамінергічної системи мозку в нормі та за умов порушення статевої диференціації мозку внаслідок стресу і гормонального дисбалансу в пре- та постнатальному періоді життя.

4. Вивчити віддалені наслідки впливу пренатального стресу на нейро-ендокринну регуляцію репродуктивної функції та стрес-реактивності гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової системи.

Встановлено, що порушення імпринтингових механізмів внаслідок перинатальних стресорних та гормональних впливів призводить до розвитку функціональних розладів репродуктивної системи (ановуляторна неплідність) та стрес-реактивності (синдром пренатального стресу).

Виявлені нові патогенетичні механізми нейроендокринної патології, зумовленої стресовими й гормональними чинниками в процесі розвитку плода та організму в період раннього онтогенезу. Доведено, що ранні постнатальні зміни моноамінергічної системи мозку, що виникають внаслідок пренатального стресу та перинатального гормонального дисбалансу, залучені до імпринтингових механізмів і детермінують віддалені зміни нейроендокринної регуляції репродукції та стрес-реактивності ГГНС. Морфологічним проявом функціональних порушень є зникнення статевих відмінностей щодо об'єму ядер нейроцитів у секс-диморфних ділянках мозку, зокрема в супрахіазматичному ядрі гіпоталамуса.Встановлено, що глюкокортикоїди є можливими гормональними чинниками, які опосередковують патогенний вплив стресу під час вагітності на розвиток нейроендокринної системи у нащадків.

Доведено, що катехоламіни гіпоталамуса є тією спільною ланкою в патогенезі порушень статевої диференціації мозку, які виникають як внаслідок стресорних впливів у період внутрішньоутробного розвитку організму, так і гормонального дисбалансу у новонароджених тварин.

Влив пренатального стресу на адаптивні реакції ГГНС у дорослих і старих тварин реалізується за рахунок механізмів, які залежать від статі. Виявлено, що під впливом пренатального стресу гормональна реакція кори надниркових залоз у дорослих самок помірно посилюється, а у самців суттєво знижується.

Результати досліджень демонструють потенційну небезпеку допологового стресу для репродуктивного здоров'я та адаптаційного потенціалу у нащадків і можуть служити теоретичним обгрунтуванням для цілеспрямованого пошуку засобів і методів профілактики та корекції порушень нейроендокринної регуляції репродуктивної та адаптаційної систем. Отримані дані щодо віддалених наслідків впливу стресу, глюкокортикоїдних та статевих гормонів у періоди внутрішньоутробного та раннього постнатального розвитку організму на нейроендокринну систему можуть бути корисні широкому колу клініцистів: акушерам-гінекологам, педіатрам, сексопатологам та геронтологам. Особистий внесок здобувача. Здобувач брав безпосередню участь у розробці програми досліджень та виконанні всіх експериментальних досліджень, результати яких викладені в дисертації. Морфологічне дослідження катехоламінергічних терміналей серединного узвишшя проведено за участю к.б.н. Л.Ф. Бурчинської, старшого наукового співробітника Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця НАН України; решта морфологічних досліджень - за участю д.б.н. Т.І. Богданової, к.б.н. В.Г. Козирицького та наукового співробітника Л.І. Полякової на базі лабораторії морфології ендокринної системи та відділу ендокринології репродукції та адаптації Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМН України.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації доповідались та обговорювались на: Міжнародному симпозіумі, присвяченому проблемам нейроонтогенезу (Прага, 1985); ІІІ Всесоюзній конференції з проблем нейро-ендокринології (Харків, 1988); Міжнародній конференції з проблем нейро-ендокринології (Тюбинген, 1989); ІІІ Міжнародній конференції з проблем сексології (Берлін, 1990); 5-й конференції Європейського товариства нейро-ендокринологів (Будапешт, 1991); Всесоюзному симпозіумі “Нейробіологічні аспекти сучасної ендокринології” (Москва, 1991); ІХ Міжнародному конгресі з гормональних стероїдів (Далас, 1994); 3-му Міжнародному конгресі з нейро-ендокринології (Будапешт, 1994); ХІУ з'їзді Українського фізіологічного товариства ім. І.П. Павлова (Київ, 1994); ІУ Всеросійській конференції “Нейро-ендокринологія-95” (Санкт-Петербург, 1995); ІІ Національному конгресі пато-фізіологів України (Київ, 1996); Міжнародному симпозіумі “Нейроендокринні аспекти репродукції” (Варшава, 1996); З'їзді Українського фізіологічного товариства (Донецьк, 1998).Дисертація пройшла апробацію на спільному засіданні апробаційної комісії з експериментальної ендокринології та профільних відділів і лабораторій Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМН України 4 червня 1999 р.

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 46 наукових робіт, з яких 22 статті у фахових наукових виданнях (6 одноосібних і 16 у співавторстві) і 24 публікації за матеріалами міжнародних і вітчизняних наукових з'їздів, симпозіумів, конференцій.

Об'єм і структура дисертації. Дисертацію викладено на 293 сторінках друкованого тексту. Робота складається із вступу, огляду літератури, методичного розділу, п'яти розділів власних досліджень, обговорення результатів, висновків та списку літератури, який містить 570 джерел. Роботу ілюстровано 35 таблицями та 13 рисунками.

2. ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали, методи та моделі досліджень

Тварини. Дослідження проведені на 3000 самцях і самках щурів лінії Вістар різного віку з датованим днем народження: новонароджених і раннього постнатального віку (1- 7, 8, 10 і 12 -денних), статевозрілих (3-6-місячних) і старих (20-22-місячних). День народження нащадків вважали за першу добу життя. Тварин утримували при кімнатній температурі та природньому фотоперіоді. Всі тварини знаходилися на звичайному раціоні віварію. Введення гормональних та інших препаратів, стресування, а також забій тварин здійснювали в один і той же час доби між 10 та 11 годинами ранку до приймання їжи. Експерименти ставили переважно у зимово-весняний період (лютий-квітень). Кожна дослідна група тварин вивчалася одночасно з відповідною контрольною групою. Тварин забивали швидкою декапітацією згідно з умовами експериментів.

Гормональні препарати. Тестостерон-пропіонат (5% розчин для внутрішньом'язових ін'єкцій в ампулах), розчинений у кісточковій або сливовій олії, вводили самкам щурів під шкіру одноразово в дозі 50 мкг на тварину на першу або п'яту добу життя, або в дозі 250 мкг на третій день життя в об'ємі 40 мкл. Забій тварин проводили на 7, 8, 10 і 12-ту добу життя, а також у 3-4-місячному віці.

2-Гідроксиестрон (2-ОНЕ₁), 2-гідроксиестрадіол-17 (2-ОНЕ₂-17) (“Steraloids”, США), 4-гідроксиестрадіол-17 (4-ОНЕ₂-17), а також 4-гідрокси-естрадіол-17 (4-ОНЕ₂-17) (останні два препарати люб'язно надані проф. R. Knuppen, Німеччина) розчиняли у пропіленгліколі з 0,01% аскорбінової кислоти і вводили самкам щурів під шкіру одноразово або багаторазово в дозі 5, 10 або 25 мкг на тварину в об'ємі 40-100 мкл на протязі раннього постнатального періоду розвитку. В окремих дослідах 5-денним самкам щурів проводили прямі інтрацеребральні ін'екції 2-ОНЕ₁ і 2-ОНЕ₂-17 в дозі 5 мкг на тварину в об'ємі 10 мкл за методом N. Hasegawa et al. (1991). Контрольні тварини аналогічним чином (системно або інтрацеребрально) отримували еквівалентну кількість розчинника досліджуваних препаратів. В залежності від потреб експерименту тварин декапітували через 30 хв, 1, 2, 3, 4 та 24 год, а також через 2, 5 та 7 діб після останньої ін'єкції відповідного препарату. Решту тварин декапітували у 3-4-місячному віці.

Гідрокортизон ацетат (“Гедеон Рихтер”, Угорщина) у дозі 50 мг/кг маси тіла вводили самкам щурів під шкіру щоденно на протязі останнього тижня вагітності, тобто з 15-ої по 21-шу добу. Нащадків щурів обох статей декапітували на 10-ту добу після народження або у 3-4-місячному віці.

Фармакологічні препарати. Інгібітори ароматази тестостерону андрост-4-єн-3,6,17-тріон (АТ) у дозі 0,5 мг на тварину та андрост-1,4,6-трієн-3-17-діон (АТД) (“Steraloids”, США) у дозі 1 мг або 0,1 мг вводили самкам щурів поодинці або разом з ТП на протязі перших діб після народження. Забій тварин проводили на 7, 8, 10 та 12-у добу постнатального розвитку, а також у 3-місячному віці.

Інгібітор катехол-О-метилтрансферази трополон (“Sigma“, США) розчиняли в забуференому фізіологічному розчині (рН 6,5) і вводили самкам щурів у дозах 100, 300 або 600 мкг на тварину у різний термін раннього постнатального періоду життя поодинці або разом із ТП або 2-ОНЕ₂-17. Тварин декапітували через 3, 6 та 24 год після останньої ін'єкції препарату, а також на 10-у добу постнатального розвитку. В окремих дослідах тварин декапітували у 3-місячному віці.

Попередник катехоламінів L-ДОФА ( L--(3,4-дигідроксифеніл)-аланін; “Koch-Light“, Англія) розчиняли у підкисленому 1н соляною кислотою фізіологічному розчині і вводили самкам щурів у дозі 1 мг на тварину з 4-ої по 10-у доби або у дозі 0,2 мг на 5-у та 7-у добу життя. Контрольні тварини одержували розчинник препарату. Забій тварин проводили у 3-місячному віці.

6-Гідроксидофамін гідрохлорид (6-ОН-ДА) (“Serva”, Німеччина) розчиняли у фізіологічному розчині з 0,1% аскорбінової кислоти і вводили самкам щурів у дозі 1 мг на тварину (100 мг/кг маси тіла) на протязі перших двох діб після народження. Тварин декапітували у 10-денному та 3-місячному віці.

Усі фармакологічні препарати вводили новонародженим тваринам під шкіру в об'ємі 40 мкл.

Пренатальний стрес. В основу експериментальної моделі пренатального стресу покладено таку, яка була запропонована I. Ward, J. Weisz (1984). Самок у стадії еструсу підсаджували до статевозрілих самців (по дві самки на самця). Висновок про настання вагітності робили на підставі виявлення сперматозоїдів у вагінальних мазках наступного ранку. Частина самок з 15-ої по 21-шу добу вагітності піддавалась щоденному стресуванню шляхом іммобілізації на спині протягом 1 год. Нестресовані вагітні самки складали контрольну групу.

Біохімічні методи. Вміст норадреналіну (НА) та дофаміну (ДА) визначали в структурах головного мозку (цілому гіпоталамусі, преоптичній ділянці та медіобазальному гіпоталамусі) флуориметричним методом [D. Jacobowitz, J. Richardson, 1978]. Преоптичну ділянку та медіобазальний гіпоталамус новонароджених щурів виділяли під стереомікроскопом за методом V. Luine et al. (1975) на холоду при + 4 ⁰ С. Зразки досліджуваних ділянок мозку об'єднували від 3-4 щуренят відповідної статі. За стандарти використовували L-норадреналін бітартрат та солянокислий 3-гідрокситирамін (“Koch-Light”, Англія). Флюоресценцію вимірювали на спектрофлюориметрі “Хітачі MPF-2A” (Японія).

Обіг НА і ДА у преоптичній ділянці та медіобазальному гіпоталамусі новонароджених щурів досліджували за допомогою інгібітора тирозингідроксилази -метил-пара-тирозину (МПТ; “Sigma”, США), який вводили одноразово під шкіру у дозі 250 мкг вільної основи на 1 кг маси тіла за одну або дві години до декапітації тварин. Константу швидкості обігу, швидкість обігу та час обігу моноамінів розраховували за методом B. Brodie et al. (1966) на підставі визначення вмісту моноамінів до та після введення МПТ.

Вміст серотоніну (СТ) та 5-гідроксиіндолоцтової кислоти (5-ГІОК) у дискретних структурах мозку визначали методом високоефективної рідинної хроматографії під високим тиском із флюориметричним детектором [A. Krstulovic, C. Matzura, 1972]. Метаболічний обіг серотоніну розраховували по співвідношенню концентрацій його основного метаболіту 5-ГІОК та СТ ( 5-ГІОК/СТ).

Активність катехол-О-метилтрансферази (КОМТ) у гіпоталамусі визначали у мікросомальній фракції за методом R. McCaman (1965) у модифікації W. Ladosky, H. Schneider (1981). За субстрат використовували 3,4-дигідроксибензойну кислоту (одержана з 3,4-дигідроксибензойного альдегіду, E. Merck, в лабораторії оргсинтезу). Донатором метильних груп був S-аденозил-метил-[¹⁴C]-метионін (NEN Research Products, США). Після закінчення інкубації при 27 ⁰ С метильовані продукти екстрагували етилацетатом і проводили радіометрію екстрактів на бета-спектрометрі “Beckman” (США). Вміст білку визначали методом O. Lowry et al. (1951).

Рівень кортикостерону (11-оксикортикостероїдів) у плазмі крові визначали флюориметричним методом [P. De Moor et al., 1960], вміст тестостерону (Т) і естрадіолу у плазмі крові імуноферментним методом із використанням стандартних наборів Testosterone Kit і Estradiol Kit фірми “Bio-Rad “(Італія).

Стрес-реактивність ГГНС у дорослих (3-5-місячних) та старих (20-22-місячних) інтактних і пренатально стресованих самців і самок щурів досліджували за реакцією катехоламінів гіпоталамуса та кори надниркових залоз на дозований іммобілізаційний стрес. Щурів кожної вікової групи відповідної статі (інтактні та пренатально стресовані) було піддано іммобілізації на спині протягом 30 або 60 хв. Тварин забивали швидкою декапітацією відразу після закінчення стресу або через 30 хв після закінчення одногодинного іммобілізаційного стресу. Контрольні групи складалися з інтактних та пренатально стресованих самців і самок щурів відповідного віку, які не зазнали гострого стресу.

Дослідження адаптаційних можливостей організму проводили за тестом втоми [И.М. Трахтенберг и др., 1987] у самців і самок щурів віком 3-5, 11 та 21 міс. Розвиток фізичної втоми організму оцінювали за часом (сек) утримання тварин на вертикальній жердині діаметром 2 см та довжиною 50 см.

Функціональний стан репродуктивної системи у самок щурів оцінювали за терміном статевого дозрівання із реєстрацією доби відкриття піхви та структурою і тривалістю естральних циклів шляхом щоденного мікроскопічного обстеження піхв'яних мазків протягом двох місяців з доби відкриття піхви, а також протягом перших двох тижнів кожного другого місяця у віддалені періоди життя (3, 4, 6, 8, 10, 12, 14, 16, 18, 20 і 22- міс).

Морфологічні дослідження аденогіпофіза, кори надниркових залоз, а також катехоламінергічних терміналей серединного узвишшя проводили за допомогою електронної та світової мікроскопії. Для характеристики секс-диморфних ядер мозку (супрахіазматичних ядер та аркуатного ядра гіпоталамуса) використовували морфометричний аналіз об'єму ядер нейроцитів.

Статистичну обробку результатів досліджень проводили із використанням t-критерію Стюдента, непараметричного критерію U Вілкоксона - Манна - Уітні, а також методу альтернативного варіювання. Розрахунок середніх показників здійснювали за програмою для ЕОМ на мікрокалькуляторі “Электроника-МК-61“.

3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

Роль функціонального метаболізму статевих гормонів у розвитку андрогенозалежної патології репродуктивної системи

Порушення нейроендокринної регуляції репродукції досліджували на класичній моделі неонатально андрогенізованих самок щурів, яку відтворювали за допомогою ін'єкцій екзогенного тестостерону пропіонату у критичний період СДМ. Відомо, що головним проявом цих порушень є розвиток ановуляторного синдрому, який характеризується відсутністю циклічної секреції гонадотропних гормонів. Однак механізми, які знаходяться у підгрунті перебудови гіпоталамічних центрів за чоловічим типом під час СДМ, залишаються нез'ясованими. При розв'язанні цієї проблеми основна увага була приділена аналізу функціональної взаємодії між статевими стероїдами та катехоламінами у гіпоталамусі неонатально андрогенізованих самок щурів.

Головною передумовою для цього напрямку досліджень було виявлення причинного зв'язку між підвищенням рівня НА у гіпоталамусі у критичний період СДМ та розвитком ановуляторної неплідності у неонатально андрогенізованих самок щурів [A. Reznikov, N. Nosenko, 1983]. Уявлення про роль КА у андрогенозалежній СДМ дістало свій подальший розвиток при вивченні статевих відмінностей КА гіпоталамуса у період раннього постнатального онтогенезу. Отримані дані свідчать про вищий рівень НА у гіпоталамусі самців, ніж у самок, на 10-ту добу після народження (контрольні самці: 3,39 0,26 нмоль/г тканини; контрольні самки: 2,56 0,16 нмоль/г тканини, P<0,05).

Подібне збільшення вмісту НА у гіпоталамусі 10-денних самок було виявлено під впливом екзогенного ТП, який вводили у дозі 50 мкг на 5-у добу життя (неонатально андрогенізовані самки: 4,54 0,38 нмоль/г тканини; контрольні самки: 3,34 0,33 нмоль/г тканини, P<0,05).

Результати досліджень дають підставу припустити, що формування статевого диморфізму гіпоталамічного рівня НА у критичний період СДМ має скоріше гормональну, ніж генетичну обумовленість. Це також підтверджується даними, що свідчать про більший рівень НА у гіпоталамусі плодів людини чоловічої статі на 14-16-й тиждень вагітності (критичний період СДМ у людини) у період підйому рівня Т у крові порівняно із плодами жіночої статі [D. Gilmore, C. Wilson, 1983]. Отримані дані разом із результатами попередніх досліджень із використанням інгібітора синтезу КА - -метил-п-тирозину [A. Reznikov et al., 1979; Н.Д. Носенко, 1981] довели, що індукований екзогенним ТП підйом рівня НА у гіпоталамусі новонароджених самок має пряме відношення до гормональної маскулінізації та/або дефемінізації мозку. Виходячи з цього, було зроблено висновок, що саме НА є моноаміном, який відповідає за СДМ за чоловічим типом.

Подальші зусилля були спрямовані на з'ясування причини цього феномену. Результати експериментів свідчать про певну роль функціонального метаболізму андрогенів, а саме, ароматизації Т та гідроксилювання його естрогенних метаболітів, у цих процесах. Для оцінки ролі естрогенних метаболітів у дефемінізації мозку самок щурів під впливом Т були застосовані інгібітори ароматази С₁₉ -стероїдів.

Кількість щурів з персистентним еструсом значно зменшувалась і становила 15,7 % у разі введення ТП АТД і 17,6 % у разі введення ТП АТ проти 93,1 % у групі неонатально андрогенізованих тварин, які отримували лише ТП. Отримані результати відносно запобігання дефемінізації мозку неонатально андрогенізованих самок щурів у разі використання інгібіторів ароматази цілком узгоджуються з даними деяких авторів [P. Ruppert, L. Clemens, 1981; J. Booth, 1978; T. Iguchi et al., 1988]. Встановлено, що протекторна дія інгібіторів ароматази відносно розвитку ановуляторної неплідності у неонатально андрогенізованих самок щурів обумовлена їх здатністю блокувати індуковане ТП зростання концентрації НА та ДА у гіпоталамусі в критичний період СДМ. Введення інгібіторів ароматази на п'яту та сьому доби життя після народження запобігало підйому рівня КА у гіпоталамусі неонатально андрогенізованих самок щурів 10-денного віку. Це сприяло збереженню статевої циклічності у дорослих тварин.

Наступний етап роботи полягав у з'ясуванні питання, чи є цей зв'язок між естрогенними метаболітами та КА прямий, або ж опосередкований кінцевими продуктами метаболізму Т, а саме катехолестрогенами (КЕ). Відомо, що КЕ утворюються внаслідок гідроксилювання естрогенних метаболітів у ЦНС і завдяки своїм унікальним властивостям є одними із найсильніших інгібіторів метаболізму КА [P. Ball, R. Knuppen, 1980]. Крім того, КЕ залучені до нейроендокринної регуляції репродукції, а саме до регуляції секреції гонадотропінів та статевої поведінки [N. MacLusky et al., 1981].

У дослідах із використанням різних ізомерів КЕ, які вводили новонародженим самкам щурів кожен окремо під шкіру в дозі 10 мкг протягом перших п'яти діб після народження, було виявлено достовірне підвищення концентрації НА в гіпоталамусі, а саме: через 30 хв після останньої ін'єкції 2-ОН-Е₁, через 1 год після введення 4-ОН-Е₂-17, через 4 год після введення 2-ОН-Е₂ та через 24 год після введення 4-ОН-Е₂-17.

Згідно запропонованої гіпотези про прямий біохімічний зв'язок між метаболізмом Т та КА, виявлене підвищення концентрації КА у гіпоталамусі новонароджених самок щурів після системного введення КЕ було скоріше очікуваним, ніж несподіваним.

Співставлення отриманих результатів дає змогу зробити висновок про функціональний зв'язок між індукованим 4-ОН-Е₂-17 підвищенням рівня НА у гіпоталамусі новонароджених самок щурів та дефемінізуючим впливом цього КЕ на мозок, що розвивається. У повній відповідності з викладеною гіпотезою знаходяться спостереження про підвищення вмісту НА у гіпоталамусі новонароджених самок через 24 год після останньої ін'єкції 4-ОН-Е₂-17, який вводили в дозі 10 мкг на добу протягом перших п'яти діб життя (див. рис. 2.). Той факт, що при цьому рівень ДА залишався без змін (контроль: 3,04 0,20 нмоль/г тканини; 4-ОН-Е₂-17: 2,79 0,16 нмоль/г тканини), вказує на вирішальну роль НА у реалізації дефемінізуючого впливу цього естрогенного метаболіту на мозок, що розвивається. Таким чином, підсумовуючи результати досліджень впливу КЕ на СДМ, можна дійти висновку про те, що головним чинником, який безпосередньо відповідає за індуковане Т підвищення гіпоталамічної концентрації НА у критичному періоді СДМ, є 4-ОН-Е₂-17. Процес накопичення НА у гіпоталамусі новонароджених самок щурів може відбуватися внаслідок конкурентної взаємодії 4-ОН-Е₂-17 із КОМТ, який здійснює метаболічну інактивацію КА шляхом ензиматичного метилювання. Таким чином, прямий біохімічний зв'язок між статевими стероїдами та КА під час СДМ ймовірно опосередкований 4-ОН-Е₂-17 за участю КОМТ.

Аргументом на користь провідної ролі КОМТ у біохімічному зв'язку між метаболізмом Т та КА у критичний період андрогенозалежної СДМ є зниження активності КОМТ у гіпоталамусі самців порівняно з самками, починаючи з 8-ої доби постнатального розвитку [W. Ladosky, H. Schneider, 1981]. Підйом рівня НА у гіпоталамусі самців щурів на 10-ту добу життя, а також підвищення вмісту НА у самок щурів під впливом екзогенного ТП корелює із зниженням активності КОМТ і може розглядатися як наслідок впливу Т у критичний період СДМ. Подальші дослідження були спрямовані на вирішення питання: що саме є вирішальним у дії КЕ на мозок, що розвивається, його гормональний ефект чи залучення КА-ергічного ланцюга.

Роль функціональної взаємодії стероїдних метаболітів і катехоламінів як індукторів дозрівання нейроендокринної системи регуляції репродукції. Результати експериментів із використанням інгібітора КОМТ трополону та попередника синтезу КА L-ДОФА, які вводили новонародженим самкам щурів поодинці або разом із ТП або КЕ, довели, що КА навряд чи є самостійним чинником СДМ. Введення трополону та L-ДОФА у ранній постнатальний період не спричинило розвиток ановуляторної неплідності. Таким чином, штучне підвищення рівня КА у мозку новонароджених самок щурів під час СДМ само по собі ще недостатньо для перебудови розвитку мозку за чоловічим типом, а отже КА не можуть розглядатися як виключні індуктори СДМ. З цього випливає, що для дефемінізації та/або маскулінізації мозку необхідна присутність локально новоутворених естрогенів або КЕ. Це підтверджується даними про прискорення терміну статевого дозрівання та посилення стерилізуючого ефекту ТП за умов зниження активності КОМТ. Розвиток ановуляторної неплідності у неонатально андрогенізованих самок щурів, які отримували ін'єкції трополону в дозі 100 мкг з 4-ої по 10-ту доби життя, спостерігався у 100 % випадків проти 66,6 % у разі введення ТП без трополону (Р<0,05). Враховуючи дані літератури про пригнічення активності КОМТ у новонароджених самок щурів під впливом екзогенного ТП [W. Ladosky et al., 1984], посилення впливу неонатальної андрогенізації можна розглядати як результат додаткового впливу трополону на КОМТ, внаслідок чого підвищується рівень гіпоталамічних моноамінів під час СДМ. Неефективність використання трополону разом із 2-ОН-Е₂-17 стосовно індукції ановуляторної неплідності підтверджує припущення відносно того, що 2-гідроксильовані естрогенні метаболіти не відіграють роль індукторів у СДМ. Таким чином, результати досліджень дають змогу дійти висновку, що СДМ є результат поєднаного впливу естрогенних метаболітів, зокрема 4-ОН-Е₂-17, та КА на мозок, що розвивається.

Додаткові підтвердження положення про залучення КА в андрогенозалежну дефемінізацію мозку були отримані у дослідах із використанням 6-ОН-ДА. Критеріями для оцінки стану КА-ергічної системи мозку новонароджених неонатально андрогенізованих самок щурів за умов неонатального впливу 6-ОН-ДА були зміни у структурній організації КА-ергічних терміналей серединного узвишшя та вмісту КА у гіпоталамусі під час СДМ.

Результати досліджень свідчать, що введення 6-ОН-ДА в дозі 100 мг/кг маси тіла протягом перших двох діб після народження не спричинило значного пошкодження КА-ергічних структур серединного узвишшя як у інтактних, так і у неонатально андрогенізованих самок щурів 10-денного віку (50 мкг ТП одноразово на п'яту добу життя), і викликало лише пластичну перебудову і дегенерацію у поодиноких аксонних терміналях серединного узвишшя. Ці спостереження цілком узгоджуються із даними про відсутність достовірних змін вмісту КА у гіпоталамусі після неонатального впливу 6-ОН-ДА. Саме цей факт пояснює нездатність 6-ОН-ДА запобігати розвитку ановуляторної неплідності, індукованої ТП.

Підсумовуючи результати досліджень, можна дійти висновку про те, що функціональна взаємодія естрогенних метаболітів та КА у процесах андрогенозалежної СДМ здійснюється за механізмом коіндукції, у якому гормони та медіатори спільно виступають у ролі індукторів статевої диференціації гіпоталамуса та організаторів розвитку нейроендокринної системи репродукції.

В попередні роки нами [А.Г. Резников, 1978-1982; Н.Д. Носенко, 1981], а також іншими дослідниками [Г.А. Бузников, 1967; Г.А. Бузников и др., 1997; Т.М. Третьяк, Л.В. Архипова, 1992] було висловлено припущення про можливість існування на ранніх етапах онтогенезу “донервових” форм медіаторного процесу, в якому нейромедіатори можуть функціонувати як локальні тканинні гормони. Згідно із запропонованою гіпотезою, НА бере участь у цьому процесі не як синаптичний трансмітер, а скоріше як гуморальний індуктор диференціювання нервових клітин, тобто, як локальний цитогормон. Можливо, що індукторна дія НА здійснюється шляхом виходу медіатора із несинаптичних відростків НА-ергічних нейронів та контакту з естрогеночутливими ГАМК-ергічними та іншими нейронами гіпоталамуса, які беруть участь у регуляції секреції гонадотропінів. На користь ідеї щодо несинаптичного ефекту біогенних моноамінів свідчать дані про здатність КА проникати у нервові клітини і безпосередньо взаємодіяти з ядерним хроматином ядра [Г.Х. Божко, 1985] і, таким чином, модифікувати геномну активність у нейронах головного мозку, яка зберігається впродовж усього життя організму.

Встановлення ролі естрогенних метаболітів та КА у регуляції розвитку нейроендокринної патології репродукції створило підгрунтя для нейрохімічної концепції андрогенозалежної СДМ, згідно з якою основними етапами дефемінізуючого та/або маскулінізуючого впливу Т на недиференційовані гіпоталамічні центри, які здійснюють контроль секреції гонадотропінів, є: 1) ароматизація Т; 2) утворення КЕ, зокрема 4-ОН-Е₂-17; 3) взаємодія КЕ з естрогенними рецепторами та ферментами синтезу та метаболізму НА; 4) поєднаний вплив естрогенних метаболітів та НА на геном клітини.

Перинатальна стресорна та гормональна модифікація статевого диморфізму моноамінергічної системи мозку щурів у період раннього онтогенезу. Визнання значної ролі КА і, зокрема, НА в андрогенозалежній СДМ дозволяє краще зрозуміти механізм патогенного впливу пренатального стресу та гормонального дисбалансу на нейроендокринну систему тварин. Для з'ясування механізмів індукованих пренатальним стресом нейрохімічних змін важливе значення має аналіз таких показників, як вміст та метаболічний обіг біогенних амінів у дискретних структурах мозку, які причетні до репродукції та адаптації, у ранньому онтогенезі.

Одержані результати свідчать про те, що іммобілізаційне стресування вагітних щурів (15-21 доби вагітності) спричинює певні зміни у структурній та функціональній організації основних ланок нейроендокринної регуляції репродуктивної системи у їхніх нащадків обох статей. Насамперед це стосується процесів формування статевого диморфізму моноамінергічної системи у преоптичній ділянці та медіобазальному гіпоталамусі, які ототожнюють із центрами регуляції статевої поведінки та секреції гонадотропінів і овуляції [G. Dorner et al., 1968].

Результати досліджень довели існування статевого диморфізму вмісту НА у преоптичній ділянці та ДА у медіобазальному гіпоталамусі інтактних щурів на 10-ту добу життя. При цьому рівень НА у преоптичній ділянці був більший у самок (самки - 4,39 0,56 нмоль/г тканини; самці - 2,95 0,18 нмоль/г тканини, Р<0.05), а ДА у медіобазальному гіпоталамусі - у самців (самки - 2,43 0,14 нмоль/г тканини; самці - 4,72 0,75 нмоль/г тканини, P<0,05).

Аналогічні дані щодо статевих розбіжностей вмісту НА у медіальній преоптичній ділянці було одержано Flugge, Fuchs (1985). У повній відповідності із змінами рівня НА у преоптичній ділянці швидкість обігу функціонального пулу моноаміну у першу годину блокади синтезу КА у самців зростала, а у самок, навпаки, знижувалась. Збільшення вмісту ДА у медіобазальному гіпоталамусі самців супроводжувалось прискоренням обігу моноаміну.

Стресування вагітних самок здатно спричиняти ранні постнатальні зміни КА-ергічної системи у їхніх нащадків. Материнський стрес усував статеві відмінності вмісту та обігу моноамінів у мозку 10-денних щурів, які спостерігалися у інтактних тварин. Вміст НА у преоптичній ділянці пренатально стресованих самців збільшувався до рівня, притаманного нормальним самкам. При цьому обіг функціонального пулу моноаміну у преоптичній ділянці піддослідних самців уповільнювався.

Підвищення вмісту і відповідно зниження обігу НА у преоптичній ділянці пренатально стресованих самців до рівня, притаманного нормальним самкам, може бути зумовлено зменшенням рівня Т у крові плодів і новонароджених самців стресованих матерів [I. Ward, J. Weisz, 1980, 1984; F. Stahl et al., 1978]. Цілком ймовірно, що ранні постнатальні зміни рівня та обігу НА у преоптичній ділянці пренатально стресованих самців, де розташований центр чоловічої статевої поведінки, можуть детермінувати подальшу демаскулінізацію та/або фемінізацію чоловічої статевої поведінки. Отримані дані узгоджуються із результатами досліджень I. Ward (1972), який спостерігав послаблення чоловічої статевої поведінки у пренатально стресованих самців. Отримані дані є ще одним доказом того, що пренатальний стрес у значно більшій мірі порушує нейроендокринну систему плодів чоловічої статі, ніж жіночої.

Особливий інтерес щодо аналізу віддалених наслідків пренатального стресу у самок щурів мають ранні постнатальні зміни вмісту та обігу НА та ДА у медіобазальному гіпоталамусі, у якому локалізований центр жіночої статевої поведінки та овуляції. Збереження нормального вмісту та обігу НА у медіобазальному гіпоталамусі пренатально стресованих самок щурів цілком узгоджується з відсутністю у них суттєвих порушень овуляторних механізмів. З іншого боку, збільшення вмісту ДА у медіобазальному гіпоталамусі пренатально стресованих самок до рівня, притаманного нормальним самцям, може бути вірогідною причиною деяких розладів жіночої статевої поведінки та інших репродуктивних процесів, зокрема затримки статевого дозрівання та порушень фазової структури естральних циклів, які ми спостерігали у дорослих тварин.

Заслуговує на увагу той факт, що у дослідах, які були виконані на моделі неонатально андрогенізованих самок щурів, вміст та обіг НА і ДА у медіобазальному гіпоталамусі навіть перевищували такий у нормальних самців, що, цілком ймовірно, може відігравати чималу роль у розвитку ановуляторної неплідності та дефемінізації та/або маскулінізації жіночої статевої поведінки.

Таким чином, результати досліджень дають підставу зробити два висновки. По-перше, КА головного мозку є тією спільною нейрохімічною ланкою, котра зумовлює розлади СДМ у тварин внаслідок як пренатального стресу, так і дисбалансу статевих гормонів у новонароджених щурів. По-друге, ранні постнатальні ефекти пренатального стресу та неонатальної андрогенізації відрізняються за своєю структурною локалізацією і мають сексспецифічний характер, а саме: вплив пренатального стресу реалізується на рівні преоптичної ділянки переважно у самців, ефекти неонатальної андрогенізації на рівні медіобазального гіпоталамуса у самок.

Вплив пренатального стресу та гормонального дисбалансу на нейро-ендокринну систему частково реалізується із залученням СТ-ергічної системи мозку. Відомо, що СТ-ергічна система мозку, що розвивається, чутлива до змін рівня АКТГ та кортикостерону у плазмі крові [D. Peters, 1990]. Це дає змогу припустити, що зміни статевої поведінки у нащадків стресованих матерів також можуть бути пов'язані із змінами у цій моноамінергічній системі під час СДМ.

Отримані дані свідчать про наявні статеві розбіжності метаболічного перетворення СТ та вмісту його основного метаболіту 5-ГІОК у преоптичній ділянці.

Цілком ймовірно, що підвищений обіг СТ у преоптичній ділянці нормальних самців під час СДМ може деякою мірою визначати розвиток чоловічого типу статевої поведінки у дорослих тварин. Додаткові підстави для цього висновку дають результати дослідження впливу стресу та дисбалансу стероїдних гормонів у перинатальний період на формування статевого диморфізму СТ-ергічної системи у період раннього онтогенезу.

Результати досліджень свідчать про односпрямованість ушкоджуючих впливів пренатального стресу та неонатальної андрогенізації на розвиток статевого диморфізму метаболічного перетворення СТ у преоптичній ділянці. Цікаво відмітити, що індекс метаболізму СТ, який характеризує обіг індоламіну, підвищувався як у пренатально стресованих, так і неонатально андрогенізованих самок щурів, до рівня, притаманного нормальним самцям. Водночас пренатальний стрес викликав появу статевих відмінностей вмісту СТ та 5-ГІОК у медіобазальному гіпоталамусі за рахунок підвищення їхнього рівня у пренатально стресованих самців. Враховуючи результати експериментальних досліджень, можна припустити, що зміни СТ-ергічної активності у преоптичній ділянці та медіобазальному гіпоталамусі можуть бути важливим етапом у розвитку певних розладів у жіночій та чоловічій статевій поведінці, а також регуляції секреції гонадотропних гормонів.

Згідно із концепцією критичних періодів, у терміни найбільш інтенсивного розвитку КА система мозку має підвищену чутливість до зовнішніх та внутрішніх чинників, які можуть міняти її онтогенез та наступну функцію. Серед чинників, що впливають на КА-ергічну систему, важлива роль належить глюкокортикоїдам. Введення глюкокортикоїдів вагітним самкам [E. Naumenko, N. Dygalo, 1984; Е.В. Науменко и др., 1990] або новонародженим щурам [Л.Н. Маслова, Е.В. Науменко, 1990] спричиняють довготривалий вплив на КА-ергічну систему мозку тварин [L. Takahashi et al., 1992]. Однак питання відносно ролі глюкокортикоїдів материнського організму в індукованих пренатальним стресом змінах статевого диморфізму моноамінергічної системи мозку щурів у період раннього онтогенезу залишається й досі нез'ясованим.

Отримані дані свідчать, що глюкокортикоїдний дисбаланс у пренатальний період, який виникає внаслідок введення гідрокортизону самкам протягом останнього тижня вагітності, призводить до зникнення статевих відмінностей вмісту та обігу НА у преоптичній ділянці і водночас прискорює метаболічний обіг СТ у преоптичній ділянці та медіобазальному гіпоталамусі переважно у самок у період раннього онтогенезу (табл. 1).

Сукупність одержаних даних про індуковані пренатальним стресом та глюкокортикоїдним дисбалансом у період внутрішньоутробного розвитку порушення статевого диморфізму моноамінергічної системи мозку свідчить про те, що вони реалізуються за допомогою спільних, опосередкованих глюкокортикоїдами матері, механізмів. Додаткову підставу для цього висновку дає той факт, що розлади статевої поведінки, спричинені пренатальним стресом, можуть бути усунені адреналектомією матері під час вагітності [F. Gotz et al., 1986; Л.Н. Маслова, Е.В. Науменко, 1990].

Існує декілька можливих механізмів перинатальної модифікації моноамінергічної системи мозку у нащадків під впливом материнського стресу. Один з них пов'язаний із змінами активності ключового ферменту синтезу КА тирозингідроксилази, що виникають внаслідок збільшення рівня глюкокортикоїдів у плода стресованих вагітних самок щурів [Н.Н. Дыгало и др., 1991; Т.С. Калинина, Н.Н. Дыгало, 1991]. З іншого боку, порушення

статевого диморфізму моноамінергічної системи мозку під впливом пренатального стресу може бути спричинено зниженням рівня Т у крові плода і новонароджених самців [F. Stahl et al., 1978; I.Ward, J. Weisz, 1980, 1984], що в свою чергу зумовлює зменшення ароматазної активності у гіпоталамусі плодів і новонароджених нащадків [J. Weisz et al., 1982; О.Г. Резніков і співавт. 1996; A. Reznikov et al., 1997]. Це твердження узгоджується із нашими спостереженнями відносно наявності зв'язку між вмістом КА та ароматизацією андрогенів у гіпоталамусі, що розвивається.

Одним із завдань досліджень було вивчення морфологічних змін у секс-диморфних ділянках мозку, де спостерігалися нейрохімічні зміни. Найчіткіші статеві відмінності були виявлені у супрахіазматичних ядрах (СХЯ) гіпоталамуса 10-денних щурів. У самців об'єм ядер нейроцитів СХЯ був більший, ніж у самок.

Деякі автори відзначають, що СХЯ секс-диморфні не тільки щодо об'єму ядер нейроцитів, але й відносно присутності нейрохімічних речовин у клітинних тілах нейронів цих ядер, а також у волокнах, які іннервують ядра [R. Simerly et al., 1985; S. Breedlove, 1992]. Враховуючи дані літератури, а також результати наших досліджень стосовно формування статевих відмінностей вмісту та обігу НА у преоптичній ділянці у період раннього онтогенезу, можна припустити певний зв'язок цих змін із статевим диморфізмом у структурі СХЯ у цей період СДМ. Це припущення одержало своє підтвердження у дослідах на моделі пренатального стресу.

Під впливом пренатального стресу відбувається нівелювання статевих відмінностей у СХЯ за рахунок зменшення об'єму ядер нейроцитів у пренатально стресованих самців до рівня, притаманного самкам. Це корелює з чіткими змінами вмісту та обігу НА у преоптичній ділянці пренатально стресованих самців. Така неповна маскулінізація секс-диморфної ділянки мозку може бути зумовлена гальмівним впливом пренатального стресу на тестикулярну секрецію Т плода та новонародженого. Уявлення про здатність пренатального стресу впливати на мозок самок щурів на рівні медіобазального гіпоталамуса, які склалися внаслідок нейрохімічного аналізу вмісту та обігу ДА у цій ділянці мозку, дістали підтвердження у помірних змінах об'єму ядер нейроцитів аркуатного ядра медіобазального гіпоталамуса пренатально стресованих самок, що узгоджується із незначними порушеннями фазової структури естральних циклів у дорослих тварин.

Таким чином, результати досліджень демонструють залучення моноамінергічних систем мозку в гормональні імпринтингові механізми нейроендокринної регуляції репродукції. Доведено, що порушення статевої диференціації моноамінергічних систем у секс-диморфних ділянках головного мозку внаслідок пренатального стресу та гормонального дисбалансу може детермінувати розвиток нейроендокринної патології репродуктивної поведінки та секреції гонадотропних гормонів у дорослих тварин. Є підстави вважати, що у підгрунті віддалених наслідків перинатальних гормональних та стресових впливів на нейроендокринну систему регуляції репродукції лежать порушення гормон-медіаторних взаємовідносин у період раннього онтогенезу.

Вплив стресу материнського організму на статеві та вікові особливості стрес-реактивності гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової системи у нащадків щурів. Важливим критерієм фізіологічної значимості онтогенетичних чинників у імпринтинговій модифікації функцій мозку є зміни адаптаційних процесів у дорослих тварин. Відомо, що однією з причин порушення стрес-реактивності ГГНС дорослих тварин, які зазнали впливу стресу або глюкокортикоїдних гормонів у перинатальний період, є зміни активності тирозингідроксилази у мозку плода [Н.Н. Дыгало и др., 1991]. Враховуючи результати наших досліджень, згідно з якими стресорні та гормональні чинники у перинатальний період впливають на дозрівання КА-ергічної системи мозку, цілком очікуваним було виявлення змін стрес-реактивності ГГНС. Наслідком цих досліджень було з'ясування статевих особливостей реакції ГГНС на гострий стрес у нормі та після пренатального стресу. Згідно з даними літератури [R. Handa et al., 1994; C. McCormick et al., 1995; V. Patchev et al., 1995] статеві відмінності реакції ГГНС на стресові стимули асоційовані з наявністю статевих гормонів.

Отримані дані свідчать, що стрес матері протягом останнього тижня вагітності спричинює зміни стресової реакції ГГНС у нащадків, які спостерігаються впродовж всього їхнього життя. При цьому самки щурів реагували на пренатальний стрес меншою мірою порівняно з самцями. Переконливою ілюстрацією до цього положення є збереження і навіть помірне посилення стресової адренокортикальної реакції у дорослих пренатально стресованих самок щурів.

Помірне посилення адренокортикальної реакції на гострий стрес у дорослих пренатально стресованих самок можна було б пояснити стимулюючим впливом естрогенів на секрецію АКТГ і КС. Підвищення секреторної активності надниркової ланки ГГНС може бути наслідком як прямої дії естрогенів на секрецію кортикотропин-рилізінг-гормону [N. Vamvakopoulos, G. Chrousos, 1993], так і посилення чутливості аденогіпофіза до кортикотропин-рилізінг-гормону [M. Coyne, J. Kitay, 1971]. За результатами наших досліджень, рівень естрадіолу у плазмі крові пренатально стресованих самок, які перебували у стадії дієструсу, не відрізнявся від контрольних показників і складав 151, 08 13,18 пмоль/л при 124, 7825, 51 пмоль/л у контрольних тварин. За цих обставин варто звернути увагу і на інші можливі механізми посилення секреції КС. Один із них пов'язаний із зниженням щільності КС рецепторів у гіпокампі, що за механізмом негативного зворотнього зв'язку може призводить до постстресорної гіперсекреції КС [L. Jacobson, R. Sapolsky, 1991]. Неабияке значення може мати підвищення секреції пролактину в умовах стресу, який, як відомо, позитивно впливає на кортикостероїдогенез і опосередковує дію естрогенів на адренокортикоцити [Ю.Ю. Саутін та співавт., 1996; Ю.Ю. Саутін, 1997].

На відміну від самок, у дорослих пренатально стресованих самців гормональна відповідь надниркових залоз на гострий іммобілізаційний стрес була значно ослабленою, що може бути зумовлено зниженням реактивністі аденогіпофіза. Це узгоджується із результатами морфологічних досліджень, які свідчать про затримку виведення секреторних гранул АКТГ із кортикотропоцитів аденогіпофіза у цих тварин.

Зменшення адренокортикальної реакції на стресовий стимул у пренатально стресованих самців можна пояснити порушенням центральних КА-ергічних механізмів, яке проявилося у повній відсутності реакції НА гіпоталамуса на гострий стрес.

Зниження постстресорної секреції КС у дорослих самців можна розглядати як наслідок ранніх постнатальних змін КА-ергічної активності гіпоталамуса, зумовлених стрес-індукованим дисбалансом у пренатальний період. Таким чином, отримані дані дають змогу дійти висновку, що у дорослих самців ушкоджуючий вплив пренатального стресу реалізується на рівні центральних механізмів регуляції стрес-реактивності ГГНС.

Результати подальших експериментів довели певний модифікуючий вплив пренатального стресу на вікові зміни стрес-реактивності ГГНС у щурів обох статей (табл. 2).

Таблиця 2. Вміст катехоламінів у гіпоталамусі та рівень кортикостерону в плазмі крові у старих інтактних та пренатально стресованих самців і самок щурів, які зазнали гострого стресу протягом 1 год ( М m, n = 6 )

Примітки. Різниця достовірна * P<0,05 (U-тест) порівняно: а - з групою інтактних тварин до гострого стресу; б - з групою пренатально стресованих тварин до гострого стресу