Клініко-імунологічна та імуногенетична характеристика дітей з різними формами туберкульозу і корекція імунологічних порушень

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Клініко-імунологічна та імуногенетична характеристика дітей з різними формами туберкульозу і корекція імунологічних порушень

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Зростання захворюваності та смертності від туберкульозу за останній час привело до того, що туберкульоз в Україні становить загрозу національній безпеці (Ю.І. Фещенко, 1995; Ю.І. Фещенко, В.М. Мельник, 1998; В.П. Костроміна, 1995, 1998).

Епідситуація з туберкульозу в цілому, захворюваність підлітків і дорослих значною мірою визначаються перенесеним у дитинстві первинним процесом і якістю його вилікування, оскільки навіть мінімальні залишкові зміни первинного генезу є джерелом ендогенної реінфекції у підлітків та дорослих (А.Г. Хоменко, 1997; Л.А. Митинская, 1998; Ю.І. Фещенко, 1998).

Серед найважливіших завдань, вирішення яких передбачає національна програма боротьби з туберкульозом, - завдання удосконалення існуючих і розробки нових засобів діагностики, лікування і профілактики туберкульозу, розробки і застосування у фтизіатрії стандартів і технологій, адаптованих до міжнародних стандартів.

Важлива роль імунної системи у розвитку і перебігу туберкульозу не викликає сумнівів (М.М. Авербах и соавт., 1980, 1984, 1992; К.Ф. Чернушенко, Л.С. Когосова, 1981; К.Ф. Чернушенко, 1993, 1998). Рівень та глибина імунодіагностики в даний час значною мірою залежать від того, наскільки широко в ній використовуються моноклональні антитіла (Д.В. Стефани, Ю.Е. Вельтищев, 1996).

У той же час у фтизіопедіатрії залишаються неопрацьованими питання, повязані з вивченням популяцій та субпопуляцій імунокомпетентних клітин крові, рівня протитуберкульозних антитіл із застосуванням таких високоспецифічних технологій, як моноклональні антитіла. Моніторинг стану імунітету у дітей, хворих на туберкульоз, є важливою умовою обєктивної оцінки ефективності лікування, тим більше, що у дітей частіше відсутні властиві дорослим критерії динаміки процесу: закриття порожнин розпаду і припинення бактеріовиділення.

Генетична схильність організму до захворювань, особливості їх перебігу в значній мірі визначаються антигенним складом його тканин (Л.Д. Серова, В.Н. Шабалин, 1988), тому в останні роки великого практичного значення стали набувати дослідження антигенів головного комплексу гістосумісності (HLA), що беруть безпосередню участь у розвитку імунної відповіді (J.D. Dasgupta et al., 1990; Г.Н. Дранник, Г.М. Дизик, 1990; В.В. Яздовский, 1991, 1997).

В умовах зростання захворюваності туберкульозом, обмежених можливостей рентгенологічного обстеження дітей, впливу несприятливих зовнішніх факторів вивчення генетичних маркерів схильності до туберкульозу, безумовно, має важливе практичне значення, дозволяє індивідуалізувати диспансерне спостереження і лікувальну тактику. Відомості про розподілення антигенів гістосумісності у дітей з різними проявами туберкульозу, які проживають в Україні, відсутні. Залишаються неопрацьованими проблеми сполученості різних ланок імунітету та їх взаємозвязку з генетичними факторами.

У той же час особливості імунологічної системи організму, що росте, вимагають виключно ретельного підбору засобів імунокорекції, розробки індивідуальних показань до їх застосування, пошуку засобів природного походження з властивостями адаптогенів. Таким чином, погіршення в Україні епідеміологічної ситуації з туберкульозу, зниження ефективності лікування, складність діагностики та лікування туберкульозу у дітей привели до необхідності пошуку генетичних маркерів чутливості і резистентності до туберкульозу, дослідження імунологічних механізмів реалізації генетичної схильності до захворювання, вивчення патофізіологічних особливостей перебігу туберкульозу і можливостей фенотипічної корекції імунологічних порушень із вживанням нових імуноактивних препаратів різного походження і механізму дії з метою підвищення ефективності лікування, і визначили актуальність досліджень, що проводилися, та інтерес до вивчення даної проблеми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконувались на кафедрі фтизіатрії Дніпропетровської державної медичної академії. Дисертація є фрагментом комплексних тем: «Диференційовані методи хіміопрофілактики у дітей груп ризику по захворюванню туберкульозом», № держреєстрації 01.88.0086827; «Вивчити причинно-наслідкові звязки динаміки захворюваності, хворобливості, смертності та деяких інших показників розповсюдженості туберкульозу в Україні; розробити 10-річний науково-обгрунтований прогноз і шлях впливу на цю недугу. Розробити нові методи ранньої діагностики і профілактики туберкульозу та основні напрямки перспективних наукових досліджень у фтизіатрії», №0192U010901, шифр СФ.393.

Мета роботи. Дати комплексну клінічну, імунологічну і імуногенетичну (HLA) характеристику різних варіантів перебігу туберкульозу у дітей і клініко-патогенетичне обгрунтування застосування різних імунотропних препаратів для підвищення ефективності лікування.

Завдання дослідження:

Провести аналіз особливостей клінічного перебігу різних проявів туберкульозу у дітей у зіставленні з результатами вивчення імунологічної реактивності: популяційного та субпопуляційного складу імунокомпетентних клітин, функціональної активності лімфоцитів, гуморальних факторів та функціональної активності фагоцитуючих клітин крові.

Вивчити генетичні маркери HLA різних проявів туберкульозу у дітей та їх взаємозвязок з особливостями імунної відповіді.

Вивчити прогностичну цінність факторів ризику (генетичних і зовнішніх) у розвитку туберкульозу у дітей.

Вивчити клініко-імунологічну ефективність різних видів лікування (хіміотерапії, хіміотерапії у поєднанні з імуноактивними препаратами - тимогеном, біоспорином) у дітей, хворих на туберкульоз, і дати патогенетичне обгрунтування їх застосування.

Вивчити особливості імунореабілітації при різних видах лікування у залежності від вихідного стану імунітету і динаміку сполученості імунологічних ознак у процесі лікування.

Вивчити ефективність застосування фітопрепарату «Віватон» окремо і у поєднанні з антибактеріальними препаратами на імунологічну реактивність і туберкульозне запалення у експерименті з урахуванням генетично обумовленої опозитної чутливості до туберкульозної інфекції.

Наукова новизна одержаних результатів. Одержано нові дані, які детально характеризують стан імунітету у дітей з різними проявами туберкульозу (особливості експресії антигенів імунокомпетентних клітин - CD3, CD4, CD8, CD38, CD22, HLA, DR, сполученість клітинних, гуморальних факторів, показників функціональної активності лімфоцитів і фагоцитарної здатності клітин), що поширюють уяву про роль факторів міжклітинної кооперації і механізми імунопатогенезу різних варіантів перебігу туберкульозу, дають змогу пояснити особливості клінічного перебігу цих форм з точки зору адекватності імунної відповіді.

Вперше у дітей, які проживають в Україні, визначено генетичні маркери HLA схильності до розвитку туберкульозу і переходу первинного процесу у вторинний, а також вивчено взаємозвязок між генетичними і зовнішніми факторами, що підвищують ризик захворювання туберкульозом.

Вперше вивчено вплив бактеріального препарату - біоспорину - на перебіг туберкульозного процесу і імунологічну реактивність у хворих на туберкульоз, обгрунтовано показання до вживання та запропоновано схему прийому препарату у хворих на туберкульоз дітей. Показано, що препарат поліпшує переносимість і підвищує ефективність хіміотерапії.

Вперше було вивчено особливості імунореабілітації при різних видах етіопатогенетичної терапії у дітей, хворих на туберкульоз, у залежності від вихідного стану імунологічної реактивності, а саме - направленості дії; швидкості відновлення імунологічних параметрів, а також від генетичних факторів системи HLA.

Вперше дано кількісну оцінку сили впливу () різних видів лікування (хіміотерапії, хіміотерапії у поєднанні з тимогеном, біоспорином) на клітинні і гуморальні параметри імунітету, що дозволило розробити рекомендації по диференційованому вживанню зазначених імуноактивних препаратів.

Вперше, в умовах експерименту, показано ефективність застосування комплексного фітопрепарату «Віватон» у корекції порушень імунітету і дії на туберкульозне запалення з урахуванням різної, генетично обумовленої, чутливості до туберкульозної інфекції.

Практичне значення одержаних результатів. Проведений клінічний аналіз різних проявів туберкульозу у дітей у порівнянні з комплексною оцінкою стану імунологічної реактивності (популяційного та субпопуляційного складу і функціональної активності лімфоцитів, стану гуморальних факторів, функціональної активності фагоцитуючих клітин) дозволив виділити клініко-імунологічні особливості різних форм туберкульозу і виявити ланки, які потребують імунокорекції.

Показано, що у дітей з початковими проявами туберкульозної інфекції і малими формами туберкульозу внутрішньогрудних лімфатичних вузлів частіше відсутні ознаки дійсного імунодефіциту (блокада рецепторного апарату лімфоцитів помірно виражена і компенсується активацією специфічної ланки клітинного імунітету) і показання для призначення імуномодуляторів у них обмежені.

Результати клініко-імунологічних зіставлень дозволили рекомендувати для використання у практиці імунологічні параметри вираженості туберкульозного процесу, а саме: активація супресорно-цитотоксичної ланки (CD8) на фоні низьких показників клітинного імунітету (CD3, CD4, CD4/CD8, Е-РУК, Еа-РУК, РБТЛ) утворюють патогенетичний фон для розвитку виражених форм захворювання.

Показано, що HLA типування може бути використано у якості скринінгово-го методу прогнозу імовірності розвитку туберкульозу у дітей (донозологічної діагностики) і можливості переходу первинного туберкульозу у вторинний.

Розроблені обєктивні критерії дозволяють сформувати групи з високим відносним ризиком захворювання туберкульозом, індивідуалізувати диспансерне спостереження і терапевтичну тактику для таких дітей.

Проведене в роботі вивчення сполученості між однойменними параметрами (вмістом Т- і В-лімфоцитів), що визначаються різними методами (за допомогою моноклональних антитіл і методами розеткоутворення) показало, що методи мають самостійне значення і дозволяють повніше характеризувати стан імунітету.

Наведені кількісні параметри сили дії різних видів лікування (хіміотерапії, хіміотерапії у поєднанні з тимогеном, біоспорином) на різні ланки імунітету у хворих на туберкульоз () дають змогу лікарю здійснювати диференційоване призначення коректорів.

Запропонована для практичного використання прогностична модель ефективності імунохіміотерапії, яка показала, що результати лікування дітей, хворих на туберкульоз, в значній мірі залежать від вихідного стану імунітету і носійства генетичних факторів HLA.

Дано клініко-патогенетичне обгрунтування застосування бактеріального препарату біоспорину, запропонована і впроваджена в клініці ефективна схема його вживання хворими на туберкульоз дітьми. Методика застосування біоспорину дозволяє розширити можливості патогенетичної терапії з використанням препарату з багатосторонньою позитивною дією на туберкульозний процес та імунологічну реактивність і враховує реальні можливості лікувально-профілактичних закладів усіх рівнів.

Результати експериментальних досліджень по вивченню дії комплексного фітопрепарату «Віватон» на імунологічну реактивність і туберкульозне запалення відкривають перспективу використання нового ефективного імунокоригуючого засобу у клініці туберкульозу.

Впровадження результатів дослідження в практику. Видані методичні рекомендації: «Інтерпопуляційні зміни структури представництва імунокомпетентних клітин в периферичній крові дітей, що хворіють на гострі інфекційно-запальні захворювання бронхолегеневої системи та туберкульоз легенів» (1997), «Імунодіагностика в педіатрії і імунокорекція при респіраторній патології у дітей» (1997); інформаційні листи: «Застосування імуногенетичних досліджень для виявлення схильності до розвитку туберкульозу у дітей» (1995); «Застосування тимогену у комплексній терапії дітей, хворих на туберкульоз» (1995).

Рекомендації, викладені в методичних посібниках, інформаційних листах, винаходах, впроваджені в практику Дніпропетровського обласного лікувально-профілактичного обєднання «Фтизіатрія», Дніпропетровського міського протитуберкульозного диспансеру, Дніпропетровських туберкульозних санаторіїв №5 та №7, Інституту фтизіатрії та пульмонології АМН України, Дніпродзержинського міського протитуберкульозного диспансеру, Дніпродзержинської міської дитячої лікарні і дитячого тубсанаторію, а також в учбовий процес Дніпропетровської державної медичної академії.

Особистий внесок здобувача. Дисертант створила методичну основу роботи, адекватну меті і завданням дослідження. Здійснювала клінічний підбір хворих, динамічне спостереження за ними у процесі лікування (клінічний огляд, призначення імунологічних та інших видів обстеження, імунологічних препаратів), забір крові.

Освоїла імунологічні методи дослідження в імунологічній лабораторії Московського НДІ туберкульозу (зав. - д.м.н. В.М. Володимирський), імуногенетичні - в імунологічній лабораторії Центрального НДІ туберкульозу АМН Росії (зав. - д.м.н.В.І. Литвинов) і впровадила їх в роботу відповідних лабораторій м. Дніпропетровська.

Проводила експериментальні дослідження в Центрі по доклінічному вивченню нових лікарських препаратів Московського НДІ туберкульозу МОЗ Росії під керівництвом і за участю керівника Центру - к.м.н. Г.Б. Соколової, д.м.н. Р.П. Селицької, д.м.н. М.П. Грачової.

Самостійно проводила аналіз результатів клінічних і лабораторних досліджень, пошук наукової літератури.

Автор висловлює глибоку подяку за консультативну допомогу при виборі теми і на етапах роботи науковому консультанту д.м.н., проф. В.П. Костроміній, чл. кор. АМН України, проф. К.Ф. Чернушенко, к.м.н. О.В. Деркач, д.м.н. В.Я. Чаплинському, д.м.н., проф. О.П. Костроміну, акад. НАН і АМН України, д.м.н., проф. В.В. Смирнову, д.м.н. О.Є. Абатурову, д.м.н., проф. В.Я. Гергерту.

Апробація результатів дисертації. Основні результати роботи представлені та обговорені на конференціях і зїздах: науково-практичній конференції, присвяченій 75-річчю Дніпропетровського медичного інституту (Дніпропетровськ, 1991); міжрегіональній конференції «Соціально-епідеміологічні проблеми туберкульозу в територіях Крайньої Півночі» (Якутськ, 1992); ювілейній конференції НДІ фтизіатрії та пульмонології ім. Ш.А. Алімова (Ташкент, 1992); XI зїзді лікарів-фтизіатрів (Ленінград, 1992); науково-практичних конференціях «Актуальні питання медицини та біології» (Дніпропетровськ, 1992, 1993, 1995, 1997); І зїзді фтизіатрів і пульмонологів України (Вінниця, 1993); IX зїзді дитячих лікарів України (Одеса, 1993); науково-практичній конференції «Оптимальні засоби та методи імунокоригуючої, протизапальної та протимікробної терапії (Харків, 1993); науково-практичній конференції «Актуальні питання мікробіології, епідеміології та імунології інфекційних захворювань (Харків, 1993); Національних конгресах по хворобах органів дихання (Москва, 1994, 1995, 1997, 1998); ХІІ зїзді фтизіатрів (Саратов, 1994); науково-практичній конференції «Екологія та здоровя» (Кривий Ріг, 1994); І Національному зїзді фармакологів України (Харків, 1995); конференції «Реабілітація у педіатрії» (Тернопіль, 1995); ІІ Міжнародній конференції «Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур» (Дніпропетровськ, 1995); науково-практичній конференції «Наукові досягнення та проблеми виробництва лікарських засобів» (Харків, 1995); конференції «Актуальні питання немедикаментозного лікування захворювань органів дихання, серцево-судинної та нервової системи» (Ялта, 1996); ХІІІ зїзді фтизіатрів (Катеринбург, 1997); Conference on Global Lung Health (Paris, France, 1997); ІІ зїзді фтизіатрів та пульмонологів України (Київ, 1998); І Національному конгресі України по імунології, алергології та імунореабілітації (Алушта, 1998); міжкафедральному семінарі кафедр фтизіатрії, факультетської педіатрії і дитячих інфекційних хвороб та Центральної науково-дослідної лабораторії Дніпропетровської державної медичної академії (Дніпропетровськ, 1998).

Публікації. Матеріали дисертаційного дослідження викладені у 65 публікаціях: статей у наукових виданнях - 16, депонованих рукописів - 3, методичних рекомендацій - 2, інформаційних листів - 2, матеріалів зїздів та конференцій - 39, патентів на винаходи - 3.

Обсяг та структура дисертації. Дисертаційна робота викладена на 325 сторінках машинопису і складається із вступу, огляду літератури, 5 розділів власних спостережень, заключення, висновків та списку літератури, який містить 386 джерел. Робота ілюстрована 68 таблицями та 28 рисунками.

Основний зміст

туберкульоз дитина генетичний імунний

Матеріали та методи досліджень

Для вирішення поставлених завдань нами обстежено 368 дітей у віці від 6 до 13 років з різними проявами туберкульозної інфекції (хлопчиків - 191, дівчаток - 177): 59 - з раннім періодом первинної туберкульозної інфекції; 87 - інфіковані туберкульозом з наростаючими туберкуліновими реакціями; 54 - з первинним туберкульозним комплексом; 119 - з туберкульозом внутрішньогрудних лімфатичних вузлів; 11 - з інфільтративним туберкульозом, 7 - з дисемінованим туберкульозом, 5 - з вогнищевим туберкульозом, 13 - з туберкульозним плевритом, 1 - з фіброзно-кавернозним туберкульозом, 12 - інфіковані туберкульозом з гострою неспецифічною пневмонією.

Контрольну групу для порівняння результатів імунологічних досліджень склали 42 неінфіковані туберкульозом дитини, для імуногенетичних досліджень - 183 здорові особи, що мешкають на території Дніпропетровської області.

Усі діти були обстежені в умовах стаціонару та санаторію із застосуванням обовязкових, додаткових та факультативних методів дослідження. Обєктом спеціальних робіт стали імунологічні та імуногенетичні дослідження.

Для оцінки імунологічної реактивності вживався комплекс методів, які дозволяють оцінити стан Т- і В-системи імунітету і фагоцитарну функцію клітин (в цілому 33 відносних і абсолютних значення показників імунітету).

Для вивчення структурних і функціональних особливостей імунокомпетентних клітин периферичної крові хворих (популяцій і субпопуляцій) використовували метод непрямої імунофлюоресценції із вживанням технології та моноклональних антитіл серії ІКО виробництва «Медбиоспектр» (м. Москва). Визначали вміст CD3-, CD4-, CD8-, CD38-, CD22 - HLA-DR-клітин і величину імунорегуляторного індексу CD4/CD8. Вивчення Т-системи імунітету включало також підрахунок кількості Т-лімфоцитів методом спонтанного розеткоутворення (Е-РУК), I. Bash et al. (1969), (Еа-РУК) за методом I. Wybren, H. Furlenberg (1973), вивчення функціональної активності лімфоцитів у реакції бластної трансформації (РБТЛ) з фітогемаглютином (ФГА) та туберкуліном (ППД-Л) методом I. Bash, K. Hirshorn (1963) у модифікації К.Ф. Чернушенко та Л.С. Когосової (1978), реєстрацію проліферативної відповіді лімфоцитів - по включенню у ДНК Н³-тимідину радіометричним методом при інкубації з ФГА та ППД-Л.

Характеристику В-систем імунітету доповнювали визначенням кількості В-лімфоцитів за допомогою тесту компліментарного розеткоутворення (А.Н. Чередеев, 1976), рівня сироваткових імуноглобулінів A, M, G (G. Manchini et al., 1965) та циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) методом селективної преципітації комплексів антиген-антитіла у розчині поліетиленгліколю (М. Меньшиков, 1987). Для визначення вмісту протитуберкульозних антитіл використовували тест-систему «Антитуб» для проведення твердофазного імуноферментного аналізу виробництва НДІ туберкульозу МОЗ Росії. Антигенний матеріал, вжитий для сенсибілізації планшетів, був отриманий із стандартних штамів мікобактерій туберкульозу, які зазнали -опромінення та ультразвукової дезінтеграції. Реєстрація результатів виконувалась на обладнанні «Імуноферментна лабораторія JFCO» фірми «Лаботек».

Тести, що характеризують фагоцитарну здатність клітин, включали: НСТ-тест (спонтанний та індукований ППД-Л), підрахунок процентів фагоцитуючих нейтрофілів (ПФ), фагоцитарного числа (ФЧ).

Специфічну реактивність характеризували також за допомогою показника ушкоджуваності нейтрофілів ППН з ППД-Л за В.А. Фрадкіним (1985).

Визначення антигенів головного комплексу гістосумісності (HLA) проводилось за допомогою стандартного мікролімфоцитотоксичного тесту P. Terasaki з використанням типуючих панелей Російського НДІ гематології і трансфузіології, що складаються з 120 антисироваток до 56 антигенів HLA (до 17 антигенів HLA локусу А, 33 антигенів локусу В та 6 антигенів локусу С).

Згідно з завданнями дослідження була вивчена клінічна та імунологічна ефективність традиційної хіміотерапії (40 хворих), хіміотерапії у поєднанні з тимогеном (36 осіб) і біоспорином (38 хворих), тобто імунореактивними препаратами різного походження та механізму дії. Методика лікування передбачала призначення адекватної однотипної хіміотерапії хворим усіх груп. Тимоген призначали у віковій дозі в/м за схемою: 5 днів введення - 3 дні перерви - 3 дні введення - 3 дні перерви - 2 дні введення (курс 16 днів).

Багатосторонні позитивні патогенетичні ефекти бактеріального препарату із сапрофітних бактерій - біоспорину, які є показанням до призначення хворим на туберкульоз (препарат має дезінтоксикаційну, протизапальну, протиалергічну дію, йому властивий ефект транслокації - проникає в осередок ураження різної локалізації і має там антибактеріальну та протизапальну дію, продукує лізоцим, індукує вироблення ендогенного інтерферону, активує макрофаги, синтезує амінокислоти, бере участь у процесах травлення шляхом вироблення ферментів, нормалізує кишкову флору, сприяє виведенню важких металів тощо) (В.В. Смирнов, С.Р. Резник, 1992) спонукали нас до вивчення клініко-імунологічної ефективності його вживання у порівнянні з традиційною хіміотерапією та хіміотерапією у поєднанні з тимічним імуномодулятором - тимогеном і визначення показання до призначення його у хворих на туберкульоз. Біоспорин призначали впродовж 5 днів з інтервалом в 3 дні протягом 21 дня: по 1 дозі 2 рази на день за 30 хв. до їжі.

Ефективність лікування оцінювали з урахуванням динаміки клінічної симптоматики і результатів комплексного імунологічного обстеження. Імунологічні дослідження проводились при надходженні, через 1,5 (після курсу імунотерапії), 3, 6 та 9 місяців лікування.

В останні роки увагу дослідників привертають препарати рослинного походження як імунокоригуючі засоби. Неопрацьованими залишаються питання дії фітотерапії на туберкульозне запалення, направленість імуномодулюючої дії у залежності від генетичної характеристики чутливості до туберкульозної інфекції та дози фітопрепарату. Це спонукало нас в межах завдань даного дослідження провести вивчення дії фітопрепарату «Віватон».

У експериментальній частині роботи було вивчено дію комплексного фітопрепарату «Віватон», одержаного з 27 лікарських рослин (препарат не має аналогів), на імунну систему та туберкульозне запалення з урахуванням генетично обумовленої схильності до туберкульозу. Дослідження було проведено на 42 білих безпородних мишах, заражених мікобактеріями штаму BOV, та 91 миші з опозитною чутливістю до мікобактерій туберкульозу (39 мишей Black та 52 миші F₁-гібрид CBA/C57Bl6), заражених мікобактеріями штаму H37Rv. Маса тварин становила 20-22 г.

У експерименті були використані такі методи:

а) патофізіологічні (зараження тварин, введення лікарських засобів);

б) імунологічні (кількісна оцінка популяційного складу лімфоцитів в органах імунної системи, оцінка фагоцитарної активності клітинних елементів периферичної крові);

в) патоморфологічні (гістологічний аналіз внутрішніх органів, оцінка індексу ураження);

г) мікробіологічні (сіяння та люмінесцентна мікроскопія осідання внутрішніх органів).

Сіяння МБТ проводилося на середовища Левенштейна-Йєнсена, Фіна та А-6. Оцінка виявлення мікобактеріальної популяції здійснювалась за бальною системою: з кожної групи аналізувались 3 тварини по 4 органах (легені, селезінка, печінка, лімфатичні вузли), всього у групі проводилось 12 сіянь та 12 люмінесцентних мікроскопій (кількість позитивних аналізів розцінювалась як кількість балів).

Оцінка вмісту В-лімфоїдних елементів у селезінці та лімфатичних вузлах проводилась методом прямої імунофлюоресценції (на предметному склі в мікроямках з полілізином L з використанням сухої люмінуючої сироватки кролика проти глобулінів білої миші).

Математичне забезпечення роботи здійснювалось на ПЕОМ РС 386 з використанням набору методів (для кількісних та якісних параметрів), які дозволяють дати різносторонню та обєктивну характеристику результатам дослідження (використано пакет програм для медико-біологічних досліджень - BMDP). Окрім загальноприйнятих показників (середньоарифметичне значення (М), середньоквадратичне відхилення (), помилка середньої арифметичної (m), t - критерій Стьюдента, непараметричні критерії Фішера, Вілкоксона-Манна-Уїтні), застосовували дисперсійний аналіз, який дозволяє оцінити силу дії різних факторів на результативну ознаку (). При вивченні статистичного звязку між явищами застосовувалась лінійна кореляція, а також непараметричні критерії сполученості (²-критерій, коефіцієнт Пірсона та ін.). Для прогнозування ефективності лікування використано дискримінантний аналіз. Комплекс генетико-статистичних методів включав аналіз розподілення антигенів HLA, фенотипів і гаплотипів та вірогідність їх відмінностей у порівнюваних групах, силу асоціації між антигеном та хворобою - критерій відносного ризику (RR). Для прогнозування особливостей перебігу захворювання з урахуванням генетичних маркерів використано аналіз Вальда.

Основні результати дослідження

В умовах сучасного патоморфозу туберкульозу у дітей все більшого значення набуває зясування потенційної активності туберкульозної інфекції при «віражу» та у осіб, давно інфікованих (І.О.Сіренко, 1992, 1998). Особливо важливе значення такі дослідження мають у дітей з гіперчутливістю до туберкуліну, у яких ризик захворювання туберкульозом у 2-10 разів вищий, ніж у дітей із слабкими та помірними реакціями.

Аналіз клініко-імунологічних характеристик дітей групи підвищеного ризику захворювання туберкульозом з гіперергією на туберкулін (у 36,3% обстежених було зафіксовано віраж туберкулінових реакцій, у 63,7% давність інфікування становила 1,5-6 років і причиною обстеження стало наростання туберкулінової чутливості) виявив такі обтяжуючі перебіг туберкульозної інфекції фактори, як дефекти вакцинації та ревакцинації БЦЖ (17,8%), хіміопрофілактики та обстеження у інфікованих з минулих років (68,5%), ускладнений перебіг реакції Манту (некроз, лімфагоїт - 17,8%), контакт з хворими на туберкульоз (16,1%), часті простудні захворювання (23,3%). При обєктивному огляді характерною ознакою залишається реакція з боку периферичних вузлів.

Серед локальних форм туберкульозу у дітей найчастіше зустрічається туберкульоз внутрішньогрудних лімфатичних вузлів. Ця група неоднорідна за клініко-рентгенологічними проявами. Особливі труднощі для діагностики становлять малі форми захворювання. Під нашим спостереженням знаходилось 43 дити-ни з малими формами бронхоаденіту, що становило 36% всіх обстежених хворих на туберкульоз внутрішньогрудних лімфатичних вузлів. Через прихований перебіг захворювання помилки у діагностиці на догоспітальному етапі становили 72,1%. Більшість цих хворих (83,8%) вважались інфікованими з різним строком давності. У 69,8% дітей процес діагностовано у строки, близькі до раннього періоду первинного інфікування. Контакт з хворим на туберкульоз при ретельному опитуванні встановлено у 48,8%. Переважну більшість хворих (41,8%) виявлено при обстеженні після планової туберкулінодіагностики, 20,9% - при обстеженні з приводу контакту і 20,9% - з приводу тубінфікування. До поліклініки з різними скаргами звернулось 16,4% хворих. У більшості дітей були післяприщепні БЦЖ-знаки (65,1%). Характерним для цієї групи хворих став малосимптомний (60,5%) та безсимптомний перебіг захворювання та виразна периферична мікрополіаденія. Значну діагностичну цінність становили результати проби Манту з 2ТЕ, яка була вираженою (11 мм та більше), а гіперергічна чутливість до туберкуліну мала місце у третини хворих. Найчастіше зустрічалось ураження лімфатичних вузлів бронхопульмональної групи (86%). Спостерігались переважно однобічні процеси.

Серед вперше виявлених хворих на локальні форми туберкульозу 79,5% становили діти з клінічно вираженими формами захворювання. Переважними залишались туберкульоз внутрішньогрудних лімфовузлів (у 81,6% - інфільтративна, у 18,4% - туморозна форми) та первинний туберкульозний комплекс. Ускладнений перебіг первинних форм діагностовано у 15,4%. Характерною особливістю цієї групи дітей стало указання на контакт з хворим на туберкульоз (53,3%), часто відсутність прищепного БЦЖ-знаку (33,3%) або малі його розміри (32,4%), несприятливий преморбідний фон (60,5%), виражена або гіперергічна реакція Манту (75,3%), відносно рідке виявляння МБТ (4,8%). Аналіз анамнестичних та клініко-рентгенологічних даних дозволив у 12 (5,7%) дітей, переважно препубертатного віку, діагностувати вторинні форми туберкульозу.

Імунологічні дослідження, проведені у дітей з різними проявами туберкульозної інфекції, показали, що значення багатьох імунологічних параметрів характеризуються суттєвими індивідуальними коливаннями, у звязку з чим зміни середніх значень показників, незважаючи на очевидну різницю, мають характер тенденції і часто вірогідно не відрізняються. Однак в цілому по ряду параметрів вдалося простежити і загальні закономірності та особливості, характерні для кожної окремої групи обстежених (рис. 1, 2, 3).

В усіх групах виявлені відхилення у вигляді зниження зрілих CD3-лімфоцитів та хелперних/індукуючих клітин (CD4). Максимальний дефект цих клі-тин мав місце у дітей, хворих на гостру пневмонію, інфікованих туберкульозом, можливо, за рахунок як неспецифічного легеневого процесу, так і додаткової дії туберкульозної інфекції: CD3 (38,001,78)%, (0,950,04) Г/л; CD4 (22,002,68)%, (0,550,07) Г/л, при нормі - (65,623,21)%, (1,940,09) Г/л та (39,002,12)%, (1,150,06) Г/л, відповідно, р<0,001. Попередніми за ступенем пригнічення цих ланок імунітету являлись: група хворих із вторинними формами туберкульозу - CD3 (42,253,31)%, (1,190,09) Г/л, p<0,001 та CD4 (29,432,96)%, (0,830,08) Г/л, p<0,02; вираженими формами первинного туберкульозу - CD3 (46,674,12)%, (1,290,11) Г/л; CD4 (28,242,84)%, (0,780,07) Г/л, p<0,002; діти з гіперергією на туберкулін - CD3 (52,273,22)%, p<0,01, (1,720,01) Г/л, p=0,1; CD4 (30,852,77)%, p<0,02, (1,020,09) Г/л, p>0,05. Мінімальні зміни відзначались у хворих на малі форми бронхоаденіту: CD3 (58,243,16)%, (1,920,1) Г/л, p>0,05; CD4 (32,122,18)%, p<0,02, (1,000,07) Г/л, p<0,05, у яких більш демонстративним виявилось зниження імунорегуляторного індексу (CD4/CD8 - 1,490,09, при нормі - 1,770,08, p<0,01).

Середня кількість клітин іншої субпопуляції активних лімфоцитів - супресорних / цитотоксичних клітин у групах переважно варіювала в межах норми. Лише у хворих вторинними формами туберкульозу відмічалась помітна активація супресорної ланки: CD8 - (26,321,22)%, p<0,01, (0,750,03) Г/л, p<0,05 при нормі - (22,061,82)%, (0,650,05) Г/л. Зростання функціональної активності супресорних Т-клітин обмежувало розвиток адекватної імунної відповіді і, можливо, стало однією з причин ендогенної реінфекції.

Характерним для всіх обстежених груп стало зниження співвідношення CD4/CD8. У дітей з початковими проявами і первинними формами туберкульозу таке зниження було обумовлене переважно зменшенням популяції хелперних/індукуючих клітин. У хворих вторинними формами зменшення індексу було повязано не тільки з зазначеним механізмом, а і з зростанням кількості лімфоцитів, яким властива супресорно-цитотоксична активність (CD4/CD8 - 1,180,09, p<0,001).

Значних розбіжностей у експресії маркерів молодих проліферуючих клітин у дітей обстежених груп ми не виявили. Однак у порівнянні з нормою вміст CD38-клітин був підвищеним у дітей з вираженими формами туберкульозу та при неспецифічному ураженні легенів: CD38 - (16,451,56)%, р<0,02; (0,410,04) Г/л, p>0,05 при нормі - (12,190,96)%, (0,360,03) Г/л. Не можна виключити, що один із механізмів цього явища - це вплив бактеріальних токсинів, антигенів та продуктів, що утворюються у процесі ураження легеневої тканини, на імунокомпетентну систему, і збільшення клітин цього ряду свідчить про активацію імунної відповіді.

Результати розпізнавання В-клітин з використанням кластера диференціювання CD22 виявили у більшості груп лише тенденцію до їх зростання. Кількість клітин з експресованими на них антигенами HLA-DR достатньо різнилась. Найбільші середні значення показників були у дітей з початковими проявами - HLA-DR (18,502,14)%, p<0,05, (0,610,07) Г/л, p<0,01, при нормі - (12,441,78)%, (0,370,05) Г/л) та малими формами туберкульозу - HLA-DR (13,811,76)%, (0,460,06) Г/л, р>0,05. При виражених проявах захворювання експресія цих антигенів на клітинах знижувалась. Враховуючи роль антигенів HLA-DR, можна припустити, що пригнічення їх експресії приводить до порушення процесів регуляції імунної відповіді та сприяє розвитку глибоких структурних та функціональних змін у імунній системі.

Кількість Т-лімфоцитів, що несуть на поверхні рецептори до еритроцитів барана, визначається у тесті Е-РУК та Еа-РУК, і функціональна активність клітин за результатами РБТЛ та індексом стимуляції (по включенню ³Н-тимідину у проліферувальні лімфоцити) з ФГА та ППД-Л були максимально пригнічені у хворих на вторинні форми туберкульозу, тоді як у хворих з початковими проявами та малими формами туберкульозу внутрішньогрудних лімфовузлів помірний кількісний дефіцит популяцій та субпопуляцій Т-лімфоцитів суттєво не відбивався на їх функціональній активності і відбувався на фоні високої специфічної реактивності: РБТЛ з ППД-Л - (5,760,43)%, p<0,001; індекс стимуляції з ППД-Л - 3,120,22, p<0,05 при нормі - 1,760,16 та 1,710,08, відповідно.

Дисфункція гуморальної ланки імунітету мала місце практично в усіх групах, перш за все це стосувалось рівня специфічних антитіл та ЦІК, які чітко корелювали з тяжкістю захворювання та у хворих вторинними формами досягали найбільших значень: ІФА - (1,170,07) од., p<0,001; ЦІК - (72,003,27) од., p<0,001 при нормі - (0,210,02) од. та (20,311,36) од., відповідно.

У більшості обстежених, незалежно від форми туберкульозу, чисельність фагоцитуючих клітин (ПФ) та їх поглинальна здатність (ФЧ) відносно частинок латексу змінювалась незначно. У той же час спостерігалась активація киснезалежних механізмів бактерицидності фагоцитуючих клітин, яка реєструється у тестах НСТ спонт. і НСТ з ППД-Л.

Таким чином, у дітей з початковими проявами та малими формами туберкульозу і хворих з клінічно вираженими проявами первинного та вторинного туберкульозу спостерігаються різні варіанти імунологічної недостатності. У перших, помірний кількісний дефіцит та зниження функціональної активності Т-лімфоцитів на неспецифічний мітоген компенсуються посиленням відповідної реакції на специфічний для туберкульозу антиген ППД-Л. Така збалансована реакція імунної системи приводить до відмежовування специфічного процесу, розвитку мінімальних локальних змін без вираженої інтоксикації та антигенемії. У других, є ознаки дійсного імунодефіциту у вигляді зниження як неспецифічних, так і специфічних показників Т-клітинного імунітету на фоні високого рівня специфічних антитіл.

Дані, одержані нами у результаті імуногенетичного обстеження, свідчать про неоднорідність антигенної HLA-характеристики дітей з різними формами туберкульозної інфекції, що вказує на генетичну детермінованість поліморфізму патогенезу та клінічних проявів туберкульозу у дітей від стану передхвороби до розвитку локальних форм. Достовірне підвищення частоти стрівальності деяких антигенів HLA у дітей, інфікованих та хворих на туберкульоз, дозволило виділити маркери різних варіантів перебігу туберкульозного процесу та визначити відносний ризик розвитку зазначених станів, а також імовірність переходу первинного туберкульозу у вторинний. Знижена стрівальність визначених HLA-антигенів у здорових чи в одній із порівнюваних груп інфікованих та хворих на туберкульоз дітей не виключає їх ролі у механізмах резистентності до інфікування та захворювання туберкульозом і переходу однієї форми в іншу.

Пошук HLA-специфічностей, що асоціюються з туберкульозом, показав вірогідне зростання частоти стрівальності антигенів HLA-В7 і поєднань HLA-А2А11, А2В7, А3А9, В7С4 у дітей з раннім періодом первинної туберкульозної інфекції, антигенів HLA-В52, гаплотипних сполучень HLA-А2В52, А3В52, А9В13, А9С4, А10С4, В52С4 у осіб із зростаючою тубалергією. Стійкість до інфікування та захворювання асоціювалась із фенотипом HLA-А1А2. Маркерами первинного туберкульозного комплексу представились антигени HLA-А3, А11, А24 та гаплотипні сполучення HLA-А3В7, А3С4, А24В35, туберкульозу внутрішньогрудних лімфатичних вузлів - антигени HLA-В27, HLA-А1А9, А9В8, А9С1, В15В27, вторинного легеневого туберкульозу - HLA-А3, HLA-А2В12, А3В7, А3В15. Варіюючи методичними прийомами, вдалося показати, що антиген HLA-А3 є маркером локального туберкульозу з переважним ураженням легеневої тканини, а антиген HLA-А3 та гаплотип HLA-А2В12 підвищують ризик переходу первинних форм у вторинні. Одержані нами дані свідчать про залежність клінічного поліморфізму первинного та вторинного туберкульозу у дітей від антигенної структури тканин організму, а математичний аналіз показав, що дані маркери можуть бути використані в якості додаткових критеріїв ризику розвитку туберкульозного процесу та дозволяють прогнозувати можливість розвитку того чи іншого клініко-патогенетичного варіанту туберкульозу.

Аналіз фено - та гаплотипних сполучень HLA-антигенів показав, що при різних клінічних варіантах туберкульозу зустрічаються не тільки виявлені при самостійному аналізі окремі антигени HLA, а й нові антигени, які не мають самостійного «накопичення». Незважаючи на більш рідку стрівальність ряду сполучень антигенів у порівнянні з їх самостійним представництвом, деякі з них підвищують ризик розвитку туберкульозу, що вказує на важливість вивчення фено - та гаплотипів HLA і є додатковим підтвердженням генетичного поліморфізму різних форм туберкульозу.

Використання неоднорідної послідовної процедури Вальда з метою виділення факторів ризику, які відіграють вирішальну роль у розвитку захворювання, показало, що жоден із прогностично несприятливих генетичних (HLA) факторів і зовнішніх факторів ризику не має самостійного значення (за величиною діагностичного коефіцієнта не досягає порогової величини) і лише дія зовнішніх факторів (контакт з хворим на туберкульоз, відсутність БЦЖ-знаку) у осіб з генетичною схильністю створює умови для її реалізації і призводить до розвитку туберкульозу.

Вивчення асоціації між генетичними маркерами HLA і показниками клітинного та гуморального імунітету виявило відмінності у частоті стрівальності ряду антигенів у хворих з підвищеними та зниженими параметрами імунітету. Тип імунної відповіді, як більш складна реакція організму, контролюється більшою кількістю генетичних механізмів (HLA), ніж изольована зміна того чи іншого імунологічного параметра, що свідчить про генетичний поліморфізм типів імунної відповіді.

Таким чином, можна зробити висновок, що HLA-типування є адекватним інструментом для вивчення особливостей перебігу туберкульозу, скринінговим методом для виявлення груп підвищеного ризику захворювання туберкульозом, відкриває перспективу для нових підходів до профілактики та лікування туберкульозу, індивідуалізації диспансерного спостереження та лікувальної тактики.

У роботі детально вивчена клінічна та імунологічна (самостійно та у порівняльному плані) ефективність традиційної хіміотерапії (контрольна група), а також комплексної хіміотерапії у поєднанні з тимогеном (І-основна група) та біоспорином (ІІ-основна група) - імуноактивними препаратами різного походження та механізму дії.

Дослідження показали, що вживання вивчених імуноактивних препаратів у показаних випадках підвищувало ефективність хіміотерапії. Порівнювальний аналіз по окремих симптомах виявив, що інволюція інтоксикаційного синдрому у хворих, що одержували біоспорин, випереджала таку як у контрольній групі, так і у випадку вживання тимогену. До 3-х місяців лікування у випадку вживання біоспорину симптоми інтоксикації відійшли у 78%, а до 6-ти місяців - майже у всіх хворих (98%), тоді як у контрольній групі це відбувалося у 42% і 73%, а при вживанні тимогену - у 61% і 76% відповідно. Помітне поліпшення апетиту, збільшення маси тіла у тих, хто одержував біоспорин, очевидно, можна пояснити як дезінтоксикаційною дією препарату, так і його позитивним впливом на відновлення кишкової флори, ферментативне перетравлювання їжі та обмінні процеси. Помітної різниці у термінах ліквідації кашлю, перкуторних і аускультативних симптомів локального процесу виявити не вдалося. Нормалізація кількості лімфоцитів більш ефективно відбувалася у І-основній групі, нормалізація ШОЕ та ліквідація диспротеінемії була приблизно однаковою в обох основних групах і дещо уповільненою у контрольній. Основні рентгенологічні ознаки ефективного лікування у вигляді повного і значного розсмоктування відмічались у основній-І, у основній-ІІ та контрольній групі у 56%, 64% та 47,5% відповідно.

Очевидно, позитивна динаміка локального процесу у хворих, які одержували біоспорин, повязана не тільки з його імуномодулюючою дією, а й з ефектом транслокації - проникненням в осередок ураження будь-якої локалізації з протизапальною дією, виділенням ферментів, що сприяє кращому проникненню хіміопрепаратів у осередок ураження. Варто уваги, що у випадку вживання біоспорину суттєво знижувалась частота токсичних та алергічних ускладнень хіміотерапії.

Аналіз імунологічної ефективності різних видів лікування проводився у декілька етапів: вивчалась динаміка середньогрупових значень показників, особливості впливу імуноактивних препаратів у залежності від вихідного рівня основних параметрів імунітету, а саме - направленість цієї дії та строки імунореабілітації, визначався показник сили впливу проводимих видів терапії на різні ланки імунітету, вивчалась сполученість імунологічних ознак та її зміни у процесі лікування, проводилась побудова прогностичної моделі ефективності лікування, що дозволяє вибрати із великої кількості клініко-імунологічних та імуногенетичних параметрів найбільш значущі, які кодують позитивний ефект препарату.

Порівнювальний аналіз динаміки показників імунітету при різних видах лікування (рис. 4, 5) показав, що у хворих, які одержували біоспорин, через 1,5 місяці лікування клітинні параметри підвищувались більше, ніж у тих, що одержували тільки хіміопрепарати, але дещо менше, ніж у випадку вживання тимогену. У хворих контрольної групи, незалежно від вихідного пригнічення Т-лімфоцитів, до моменту повторного дослідження не спостерігалось зростання показників Т-клітинного імунітету, що, імовірно, повязано з блокадою рецепторів лімфоцитів надлишком циркулюючих антигенів, які утворюються у результаті загибелі МБТ в період інтенсивної хіміотерапії, імунодепресивною дією етіотропної терапії. Через три місяці у хворих, які одержували біоспорин, показники були суттєво вищими, ніж при ізольованій хіміотерапії, і вищими, ніж через 1,5 місяці лікування, тоді як у хворих, що одержували тимоген, через 3 місяці лікування показники залишались тими ж, що й через 1-1,5 місяці терапії, або мали тенденцію до зниження. Тобто у хворих, які отримують біоспорин, іде плавне поступове зростання показників клітинного імунітету, тоді як у хворих, що отримували тимоген, після помітного підвищення через 1,5 місяці настає деяка стабілізація або навіть незначна депресія з наступним зростанням до 6-ти місяців лікування, тобто має місце хвилеподібна динаміка показників, що вивчаються.

Вивчення ефективності лікування в залежності від вихідного стану імунітету показало, що у хворих з вираженим пригніченням клітинного імунітету у випадку вживання тимогену спостерігається тенденція до подальшого пригнічення імунітету. У хворих, які отримували в комплексній терапії біоспорин, практично не спостерігалось пригнічуючої дії препарату навіть при вихідно різко знижених показниках. Швидкість імунореабілітації також залежала від ступеня пригнічення імунітету.

Порівняльний аналіз середніх значень імунологічних параметрів в процесі лікування часто був не показовим через їх виражені індивідуальні коливання. Найбільш наочно продемонстрували можливості дії різних видів лікування на імунітет результати дисперсійного аналізу, які дозволили оцінити не лише вірогідність, а й силу цієї дії на різні ланки імунітету. Результати такого аналізу показали, що всі види лікування впливали на численні параметри імунітету, причому по ряду показників ця дія була однонаправленою, однак сила її була різною. Найбільш виражену дію на вміст лімфоцитів і особливо Т-клітинний компонент мала хіміотерапія у поєднанні з тимогеном. Показники сили дії () виявились значними і високовірогідними: для Е-РУК (%) - 0,56910,0198 (р<0,0001), CD3 (%) - 0,70420,0138 (р<0,0001), CD4 (%) - 0,5968 0,0281 (р<0,0001). Включення у комплексну терапію біоспорину також достовірно впливало на ці параметри, однак сила його була нижчою: (0,36210,0160, р<0,0001; 0,61210,0091, р<0,0001; 0,50930,0136, р<0,0001 відповідно). Вплив різних видів лікування на вміст В-лімфоцитів (ЕАС-РУК, CD22) був незначним. У більшій мірі він був виражений у хворих, які отримували біоспорин (0,19840,0214, р<0,01; 0,28360,0246, р<0,05). Дія біопрепарату на вміст імуноглобулінів була хоч і невисокою, але більш вираженою у порівнянні з іншими видами лікування, його вплив на рівень ЦІК та специфічних антитіл був досить сильним і переважав такий у групах, які порівнювалися (0,41120,0169, р<0,0001; 0,40390,0157, р<0,0001). Очевидно, ефект біоспорину обумовлений зменшенням антигенемії, у тому числі й специфічної, що приводить до зниження рівня ЦІК та антигенного стимулу для синтезу антитіл до МБТ. Сила дії лікування, що проводилось, на функціональну активність лімфоцитів у хворих, які одержували тимоген та біоспорин, була приблизно однаковою (для РБТЛ з ФГА - 0,44090,0238, р<0,001; 0,41280,0294, р<0,001; для РБТЛ з ППД-Л - 0,32120,0246, р<0,001; 0,30190,0261, р<0,002 відповідно) і значно вищою, ніж при звичайній хіміотерапії. Вживання біоспорину в якості засобу патогенетичної терапії помітно вплинуло на внутрішньоклітинний киснезалежний метаболізм і поглинальну здатність фагоцитів (НСТ спонт. - 0,33560,0194, р<0,002; НСТ з ППД-Л - 0,31120,0249, р<0,001; ПФ - 0,32420,0214, р<0,02; ФЧ - 0,39240,0226, р<0,01), причому сила такої дії виявилася вищою, ніж у разі звичайної хіміотерапії та хіміотерапії у поєднанні з тимогеном, хоча середні значення показників у процесі лікування змінювалися мало і не відрізнялися між собою у групах, що порівнювалися.

З метою вивчення характеру взаємозвязку між показниками імунологічної реактивності ми провели дослідження сполученості ознак різними методами. Якісний та кількісний аналіз взаємозвязків імунологічних параметрів у дітей з різними формами туберкульозу продемонстрував різноманітність патогенетичних механізмів, які лежать в основі туберкульозного процесу. Пік функціонального напруження імунної системи припадав на активний період захворювання. Кількість звязків зменшилась у напрямку зниження активності процесу. У ході лікування відмічалось зменшення кількості та зміна направленості звязків, однак у жодній з груп ми не виявили відновлення характеру звязків, відповідних здоровій групі. Певна «портретна» схожість сполученості імунологічних ознак у хворих на активний туберкульоз та з раннім періодом первинної туберкульозної інфекції стала патогенетичним підтвердженням даних клінічних спостережень про те, що діти з гіперергією на туберкулін становлять групу підвищеного ризику розвитку локального туберкульозу.

У дітей з різними проявами туберкульозу був прямий звязок між кількістю зрілих лімфоцитів та їх функціональною активністю (по РБТЛ з ФГА). Величина коефіцієнтів сполученості коливалась у достатньо широких межах - від 0,11 до 0,75, тобто блокада (втрата) рецепторів Т-лімфоцитами діє на клітинні функції. У хворих малими формами бронхоаденіту виявлена обернена залежність між показниками неспецифічної та специфічної активності Т-лімфоцитів (-0,31), тобто зниження неспецифічної активності супроводжується у них активацією специфічної відповіді. У хворих з вираженими формами захворювання первісно прямий звязок між показниками (0,42) у процесі лікування змінюється і також набуває оберненого характеру (-0,42). Незважаючи на певний паралелізм динаміки середніх значень показників Т - та В-лімфоцитів, що визначаються методами розеткоутворення та за допомогою моноклональних антитіл (Е-РУК та CD3-лімфоцити, ЕАС-РУК та CD22-клітин), всередині груп ми не виявили чіткої кореляції між цими показниками, що, очевидно, повязано з тим, що досліджувались різні рецептори, а їх втрата (блокада) відбувається не синхронно, тобто вказані методи мають самостійне значення та доповнюють один одного.

Завданням експериментальних досліджень була оцінка дії препарату «Віватон» на імунологічну систему та туберкульозний процес, в тому числі у тварин з протилежною, генетично обумовленою - опозитною чутливістю до мікобактерій туберкульозу.

Перший етап досліджень проведено на 42 білих безпородних мишах, які були розподілені на 6 груп: контрольна; заражені тварини з вживанням антибактеріальних препаратів; заражені тварини з вживанням «Віватону-1» (10 мл/кг); з вживанням «Віватону-2» (1 мл/кг); заражені тварини з введенням антибактеріальних препаратів (АБП) та «Віватону-1»; заражені тварини з вживанням антибактеріальних препаратів та «Віватону-2».