Патогенетичнi механiзми, особливостi перебiгу вибухової шахтної травми і методи профiлактики її ускладнень (експериментальне дослідження)

Размещено на http://www.allbest.ru

МIНIСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

Одеський державний медичний унiверситет

14.03.04 Патологiчна фiзiологiя

Автореферат

дисертацiї на здобуття

наукового ступеня доктора медичних наук

Патогенетичнi механiзми, особливостi перебiгу вибухової шахтної травми

і методи профiлактики її ускладнень (експериментальне дослідження)

Кривобок Григорiй Кирилович

Одеса - 1999

Дисертацiєю є рукопис.

Робота виконана в Донецькому державному медичному унiверситетi

iм. М.Горького

Науковий консультант: доктор медичних наук, професор, членкор. АМН України Єльський Вiктор Миколайович, Донецький державний медичний унiверситет iм. М.Горького МОЗ України, завiдувач кафедри патологiчної фiзiологiї

Офiцiйнi опоненти: доктор медичних наук, професор, заслужений дiяч науки та технiки України Шандра Олексій Антонович, Одеський державний медичний унiверситет МОЗ України, завiдувач кафедри нормальної фiзiологiї

доктор бiологiчних наук, старший науковий спiвробiтник, Жук Ольга Вiкторiвна, проблемнодослiдна лабораторiя №5 Одеського державного унiверситету iм. I.I.Мечнiкова МОЗ України, ведучий науковий спiвробiтник

доктор медичних наук, професор Кліменко Микола Олексійович, Харкiвський державний медичний унiверситет МОЗ України, завiдувач кафедри патологiчної фiзiологiї

Провiдна установа: Нацiональний медичний унiверситет iм. акад.О.О.Богомольця МОЗ України, кафедра патологічної фізіології

Захист вiдбудеться “ 11” травня 1999 р. о 1400 годинi на

засiданнi спецiалiзованої вченої ради Д 41.600.01 при Одеському

державному медичному унiверситетi

(270026, м.Одеса, Валiховський провулок, 2).

З дисертацiєю можна ознайомитись у бiблiотецi Одеського

державного медичного унiверситету

(270026, м.Одеса, Валiховський провулок, 3).

Автореферат розiсланий “ 10 ” квітня 1999 р.

Вчений секретар спецiалiзованої вченої ради,

доктор медичних наук, професор Демидов В.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальнiсть проблеми*.

В останнi роки продовжують збiльшуватися показники iнвалiдностi та смертностi внаслiдок шахтної травми. Тiльки у 1992 роцi в Українi загинуло 429 гiрникiв i бiльше 30 тисяч чоловiк отримали травми рiзного ступеню тяжкостi.

За даними Мiнiстерства вугiльної промисловостi України, за перше пiврiччя 1998 року загинуло 206 чоловiк, при цьому кожний мiльйон тон здобутого вугiлля забира життя у бiльш, нiж п'яти шахтарiв.

Найбiльш складною у планi органiзацiї екстреної медичної допомоги, особливостей її проведення, а також за соцiальними наслiдками є вибухова шахтна травма. На територiї Донецького вугiльного басейну розташовано 218 вугiльних шахт, iз яких 114 є вибухопожежонебезпечними. Щорiчне поглиблення шахт на 812 метрiв погiршує гiрничогеологiчнi умови, частiшають випадки вибухiв. Тiльки з 1979 року по 1994 рiк на шахтахДонбасу трапилося бiльше 50 вибухiв, при яких одночасно було травмовано вiд 3 до 75 чоловiк [Можаев Г.А. и соавт., 1995]. При вибуховiй шахтнiй травмi дуже високий показник смертностi на мiсцi подiї. Аналiз 30 групових поразок при вибухах у шахтах показав, що iз 415 потерпiлих на мiсцi загинуло 118 чоловiк [Гусак В.К. и соавт.,1995].

Час вiд ураження до початку лiкування визнача перспективу як на виживання потерпiлого, так i на якiсть його здоров'я пiсля лiкування [Дубицкий А.Е. и соавт., 1993]. Дослiдження в цьому напрямi стосуються в основному удосконалення медичної допомоги на дошпитальному етапi, максимального приближення її до об'єктiв виробництва, прискорення транспортування потерпiлих пiд землею [Гусак В.К. и соавт., 1995, Танцюра В.П. и соавт., 1995; Цепурдей А.А.; Заболотный В.Н., 1995]. Однак, через вiддалення термiнальних виробiток на 710 кiлометрiв вiд основного шахтного ствола [Танцюра В.П., 1990], для прибуття медичної допомоги до мiсця подiї потрiбно до 4577 хвилин часу [Бабоша В.A. и соавт., 1990; Бублик Л.А., Кравец Ю.А., 1990]. Само i взаємодопомога частiше неможливi [Дубицкий А.E. и соавт., 1993; Можаев Г.А. и соавт., 1995]. Тому перспективним пiдходом до вирiшення проблеми надання допомоги в цих умовах є розробка методiв i засобiв екстреного введення в органiзм потерпiлого лiкарських речовин без чиєїнебудь допомоги у вiдповiдь на дiю пошкоджуючих факторiв вибуху.

На раннiх етапах надання допомоги в умовах дефiциту часу i недостатнього обсягу медичної допомоги перевага вiддається, в першу чергу, усуненню болю i зняттю нервовоемоцiйного стресу [Mожаев Г.А. и соавт., 1995]. В останньому випадку використовуються препарати, здебiльшого бензодiазепiновi транквiлiзатори, активуючi ГАМКергiчну стреслiмiтуючу систему, пов'язану з лiмбiчною системою мозку [Adamec R.E., 1990; Brahnan T. et al., 1991; Da Cunha C. et al., 1991]. Але конкретнi структури лiмбiчної системи та їх нейрохiмiчнi механiзми, що забезпечують нервовоемоцiйний стрес, до цього часу чiтко не диференцiйованi. З iншого боку, виходячи iз сучасних уявлень про стреслiмiтуючi системи органiзму [Меерсон Ф.З., 1991], активацiя ГАМКергiчної стреслiмiтуючої системи повинна мати коригуючий вплив на вегетативнi розлади при вибуховiй шахтнiй травмi.Спецiальнi дослiдження з цього питання не проводилися, тому зрозумiло, що на раннiх етапах реалiзацiя принципу регулювання реакцiй термiнової адаптацiї при терапiї вибухової травми [Можаев Г.А. и соавт., 1995] здiйснюється без достатнього експериментального пiдтвердження.

Вибухова шахтна травма вимагає чiткої органiзацiї екстреної медичної допомоги, спадкоємностi i строго диференцiйованого пiдходу до побудови програми iнтенсивної терапiї, яка, між iншим, повинна враховувати фактор роботи у нагрiтому мiкроклiматi, що створює несприятливий преморбiдний фон, здатний збiльшувати важкiсть пошкоджень [Можаев Г.А., и соавт., 1995]. Але особливостi преморбiдного фону визначаються не тiльки тепловим фактором, але й сукупнiстю безлiчi всiх несприятливих шахтних виробничих факторiв (тяжка фiзична робота, висока вологiсть, температура, запиленiсть i загазованiсть повiтря, понижений вмiст кисню, пiдвищений атмосферний тиск, шум, вiбрацiя, нервовоемоцiйний стрес та iн.) [Цыганков B.A., 1994]. Викладене вимагає удосконалення експериментальних моделей, вивчення та облiку впливу всього комплексу на органiзм. Диференцiйований пiдхiд до побудови програми термiнової iнтенсивної терапiї вибухової шахтної травми можливий при наявностi чiтких уявлень про подiбнiсть i рiзницю патогенетичних механiзмiв, особливо початкового перiоду необтяжненої та обтяжненої преморбiдним навантаженням вибухової шахтної травми. У лiтературi це питання не знаходить певного вiдображення. В результатi виникають дiагностичнi помилки при оцiнюваннi стану на мiсцi подiї та при транспортуваннi потерпiлих [Можаев Г.А. и соавт., 1995].

Зв'язок роботи з науковими планами, програмами, темами.

Дисертацiйна робота є частиною науководослiдної роботи “Вивчити особливостi патогенезу вибухової шахтної травми в експериментi i розробити методи екстреної профiлактики її ускладнень у шахтарiв”, яка виконувалась за завданням Мiнiстерства охорони здоров'я України (19941996) на кафедрi патологiчної фiзiологiї Донецького державного медичного унiверситету (номер державної реєстрацiї 0195U000626).

Мета i завдання дослiдження.

Мета дослiдження полягає в тому, щоб встановити особливостi патогенезу вибухової шахтної травми i розробити методи екстреної патогенетичної корекції ускладнень цього виду травми в умовах затруднення само i взаємодопомоги.

Виходячи iз основної мети роботи, були поставленi наступнi задачi:

1. Розробити лабораторну модель вибухової шахтної травми, максимально наближуючу умови експерименту до реальних шахтних умов.

2. Дати патогенетичну оцiнку змiнам в органiзмi, викликаним впливом комплексу шахтних виробничих факторiв.

3. Вивчити патогенетичнi особливостi необтяжненої та обтяжненої вибухової шахтної травми на початковому етапi їх розвитку.

4. Оцiнити корегуючий вплив активацiї стреслiмiтуючої ГАМКергiчної системи органiзму на розлади, що виникають в початковому перiодi необтяжненої та обтяжненої вибухової шахтної травми.

5. Провести фармакологiчний аналiз нейрохiмiчних механiзмiв структур лiмбiчної системи мозку, що опосереднюють преморбiдний i поствибуховий нервовоемоцiйний стрес. патогенетичний шахтна травма стрес

6. Для подання найшвидшої допомоги потерпiлим в умовах затруднення само i взаємодопомоги розробити автоматичний iн'єктор, чутливий до дiї уразливих факторiв вибуху.

Наукова новизна одержаних результатів.

У роботi вперше встановлено, що тривалiсть моделюючого комплексного впливу на органiзм шахтних виробничих факторiв приводить до зриву терморегуляторної черевної вазоконстрикцiї, пiдвищенню черевного кровотоку, погiршенню системної i мозкової гемодинамiки, зниженню стiйкостi гематоенцефалiчного бар'єра.

Вперше показано, що на початковому етапi розвитку необтяжненої i обтяжненої вибухної шахтної травми патогенетичнi розбiжностi проявляються бiльш тяжкими, в останньому випадку, порушеннями гемодинамiки на системному, органому i мiкроциркуляторному рiвнях, а також бiльш значною гiпергiдратацiєю головного мозку, яка в обох випадках виникає рано.

Вперше показано,що корегуюча дiя похiдних бензодiазепiна на раннi розлади, обумовленi вибуховою шахтною травмою, пов'язана з участю ГАМКергiчної стреслiмiтуючої системи, яка при участi структур лiмбiчної системи мозку (дорсального ядра шва, дорсального i вентрального гiпокампа, центрального ядра мигдалевидного комплексу) та їх нейрохiмiчних механiзмiв має специфiчну стреспротективну дiю також на преморбiдний i поствибуховий нервовоемоцiйний стрес.

Практичне значення одержаних результатiв.

Одержанi дані про особливостi патогенезу вибухової шахтної травми i ролi в ньому комплексу преморбiдного навантаження сприяє бiльш точнiй побудовi програми iнтенсивної терапiї на дошпитальному етапi i зниженню числа дiагностичних помилок.

Виявленi особливостi корегуючого впливу стимуляцiї ГАМКергiчної стреслiмiтуючої системи похiдними бензодiазепiну на,обумовленi вибуховою шахтною травмою, розлади i нервовоемоцiйний стрес рiзного генезу дозволяють використати цей пiдхiд в якостi способу екстреної профiлактики ускладнень вибухової шахтної травми. Для реалiзацiї способу в момент виникнення вибухової травми, розроблений автоматичний iн'єктор, що носиться на тiлi, чутливий до уражаючих факторiв вибуху (АС №1514379, патенти України №17611, №17725, №18982). Iн'єктор спрацьовує без чиєїсь допомоги i ефективний в умовах затруднення само i взаємодопомоги. Розробка знаходиться на стадiї виготовлення дослiдного зразка в Донецькому науководослiдному iнститутi комплексної автоматизацiї.

Для наукової практики запропоновано прилад для моделювання комбiнованого шахтного ураження (АС № 1457902), прилад для вивчення динамiчної працездатностi експериментальних тварин (АС №1498467), прилад для вимiру параметрiв мiкроциркуляторного русла (АС №1491443),прилад для лiофiльного сушiння бiологiчних тканин (АС №1366822, №1532782), прилад для декапiтацiї лабораторних тварин (АС №1192813, №1318228, №1510844, №1660702),засiб вилучення мозку декапiтованих тварин (АС №1438718).

Результати дисертацiйної роботи використанi в науководослiднiй роботi Харкiвського iнституту крiобiологiї i крiомедицини АН України, Полтавського, Башкирського, Омського медичних iнститутiв, Донецького державного унiверситету,а також в навчальному процесi на кафедрах Запорiзького, Тернопiльського, Владивостоцького, Омського, Ростовського медичних iнститутiв i Донецького державного медичного унiверситету. Отримано 31 посвiдчення на рацiоналiзаторськi пропозицiї, якi упроваджуються в наукових дослiдженнях i навчальному процесi на кафедрах Донецького державного медичного унiверситету.

Особистий внесок здобувача.

Автором особисто було проведено патентноiнформацiйний пошук, аргументована робоча гiпотеза дослiдження, визначенi методичнi рiшення i здiйснена розробка нових методiв дослiдження.Вiдповiдно до цього сконструйованi та виготовленi новi прилади та прибори, розроблена схема експериментiв всiєї працi. Апробацiя методу моделювання вибухової шахтної травми здiйснювалась при консультативнiй допомозi та участi спецiалiстiв Українського науководослiдного iнституту вибухозахисного обладнання. Фармакологiчнi, морфологiчнi дослiдження i статистична обробка результатiв здiйснювалась за допомогою спецiалiстiв кафедри фармакологiї Донецького державного медичного унiверситету. Автором самостiйно проведенi всi функцiональнi дослiдження, здiйснено аналiз i систематизацiя результатiв всього дослiдження, розробленi основнi положення дисертацiї, обгрунтованi науковi висновки i практичнi рекомендацiї.

Апробацiя результатiв дисертацiї.

Основнi положення дисертацiї докладались на мiжнароднiй конференцiї “Досягнення i перспективи розвитку крiобiологiї i крiомедицини” (Харкiв, 1988); на VI Всесоюзному з'їздi фармакологiв (Ташкент, 1988); на Всесоюзнiй конференцiї “Актуальнi питання медичного забезпечення уражених на етапах медичної евакуацiї” (Казань, 1989); на Пленумi “Пластичнiсть нервової системи” Всесоюзної проблемної комiсiї “Структурнофункцiональнi основи органiзацiї мозку в нормi i патологiї” (Донецьк, 1989); на мiжнароднiй конференцiї “Медицина катастроф” (Москва,1990); на XII з'їздi Українського фiзiологiчного товариства iм. І.П. Павлова (Харкiв, 1990); на конференцiї науковомедичного товариства патофiзiологiв України “Фундаментальнi механiзми розвитку паталогiчних процесiв” (Днiпропетровськ, 1992); на II Українській науковопрактичнiй конференцiї з невiдкладної допомоги “Актуальнi питання невiдкладної допомоги” (Одеса, 1994); на першому нацiональному з'їздi фармакологiв України (Полтава, 1995); на другiй Мiжнароднiй конференцiї “Актуальнi проблеми морської медицини” (Одеса, 1997); на XV з'їздi Українського фiзiологiчного товариства (Донецьк, 1998); на Пленумi товариства патофiзiологiв України (Чернiвцi, 1998); на II Мiжнародному Конгресi патофiзiологiв (Фiнляндiя, Лахт, 1998).

Публiкацiї.

За матерiалами дисертацiї надруковано 46 наукових робіт. З них 31 стаття у наукових виданнях, 11 авторських свiдоцтв i 4 патента на винаходи.

Структура та обсяг дисертацiї.

Дисертацiя викладена на 281 сторiнці тексту, набраного на комп'ютерi, складається iз вступу, огляду лiтератури, опису експериментальних моделей i методiв дослiдження, особистих даних, що складаються iз чотирьох роздiлiв, висновкiв, списку використаної лiтератури, що складається iз 447 джерел. Змiст роботи проiлюстровано 23 таблицями i 78 рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМIСТ РОБОТИ

Матерiали i методи дослiдження.

Дослiди виконанi на 1687 бiлих безпородних щурахсамцях масою 250360 г, яких утримували в звичайних умовах вiварiю. Вибуховій шахтній травмі (ВШТ) пiдлягали ненаркотизованi щури (рiшення Ради Донецького державного медичного унiверситету №3 вiд 13.04.1995 р.).

ВШТ моделювали за допомогою зконструйованого нами пристрою, в якому також створювали комплекс преморбiдних виробничих факторiв, включаючи iнтенсивне фiзичне навантаження [Кривобок Г.К., 1996], а вибух здiйснювали шляхом запалювання електричною iскрою пилометаноповiтряної сумiшi. При моделюваннi обтяжненої ВШТ, тобто виникаючої на фонi сукупної дiї комплексу преморбiдних факторiв, в камерi згаданого пристрою, де тварини також пiдлягали фiзичному навантаженню, пiдтримувалась температура повiтря 3737,50С.Вiдносна вологiсть становила 9697%, атмосферний тиск 850858 мм.рт.ст. Концентрацiя дрiбнодисперсного вугiльного пилу в атмосферi складала 5668 г/м куб., концентрацiя метану 8,08,4%. Вплив комплексу преморбiдних факторiв здiйснювали на протязi 90 хвилин, а потiм здiйснювали вибух. Якщо вивчали тiльки комплексну дiю преморбiдних факторiв на органiзм, то на окремих групах тварин через 30, 60, 90 хвилин пiсля пред'явлення преморбiдного навантаження, не здiйснюючи вибуху, реєстрували дослiджуванi показники. Пiд час вибуху надлишковий тиск в камерi становив 0,4 0,7 атм, температура полум'я дорiвнювала 1820 20130С при експозицiї 62 90 мiлiсекунд. Площа обпеченої поверхнi складала 10% вiд загальної поверхнi тiла, а морфологiчна картина опiку укладається в поверхневi опiки II IIIА ступеня. При вказаних параметрах була досягнена свiдомо несмертельна i без помiтної крововтрати ВШТ. При моделюваннi необтяжненої ВШТ додержувалися таких же умов, однак щури не пiдлягали фiзичному навантаженню i тривалiй дiї iнших преморбiдних факторiв, а пiсля досягнення в камерi робочого режиму розташовували тварин через шлюзи безпосередньо в камерi i здiйснювали вибух. При обох видах ВШТ реєстрацiю дослiджуваних показникiв здiйснювали через 30, 60 i 90 хвилин пiсля вибуху.

В якостi експериментальної моделi стресу був використаний стан тривожностi, виникаючий пiд час реалiзацiї щурами природженого рефлексу уникнення освiтленого простору. Лежачий в основi страх [Woodhouse R., Grenfeld N., 1985] та невизначенiсть його походження роблять цю модель адекватною преморбiдному нервовоемоцiйному стресу у шахтарiв, перебуваючих в небезпечних виробничих умовах. Стрес iншого аверсивного генезу, адекватний нервовоемоцiйному стресу у шахтарiв не травмованих, але спостерiгаючих за станом потерпiлих, викликали у щурiв“глядачiв” шляхом ноцiцептивного подразнення щура“жертви”, який супроводжується у останнього вокалiзацiєю, пробiжками по камерi, сечовипусканням, дефекацiєю. Це трансформується у щурiв“глядачiв” в стан зоосоцiального нервовоемоцiйного стресу [Буров Ю.В., 1976], в реакцiю уникнення освiтленого простору. Стан тривоги оцiнювали на тваринах з попередньо виробленим рефлексом уникнення освiтленого простору (тест уникнення освiтленого майданчика) та рефлексом уникнення щуром“глядачем” освiтленого вiдсiку на фонi больового подразнення щурiв“жертв” (тест уникнення погрожуючої ситуацiї). Використовували пристрiй спецiально для цього нами розроблений [Талалаенко А.Н., Кривобок Г.К., 1988]. Пiсля досягнення стiйкого рефлексу уникнення за 60 хвилин до початку дослiду тваринам внутрiшньоочеревинно вводили дiазепам (1 мг/кг) або хлордiазепоксид (5 мг/кг), тваринам контрольної групи вводили по 0,2 мл 0,9% розчину хлориду натрiю i проводили дослiдження за допомогою вказаного пристрою.

Для локального введення дослiджуваних речовин в структури лiмбiчної системи мозку, також пiсля досягнення стiйкого рефлексу уникнення, щурам пiд ефiрним наркозом по стереотаксичних координатах [Буреш Я. и соавт., 1962] вживляли направляючi канюлi [Талалаенко А.Н. и соавт., 19881994] в дорсальне ядро шва, досальний гiпокамп, вентральний гiпокамп i центральне ядро мигдалевидного комплексу. Через направляючi канюлi за допомогою мiкроiн'єкцiйної системи здiйснювали в обсязi 1 мкл аплiкацiї ГАМК (10 мкг) або хлордiазепоксиду (10 мкг), або дофамiну (10 мкг). Контрольним тваринам локально в дослiджуванi структури вводили 1 мкл. 0,9% розчину хлориду натрию. Через 5 хвилин пiсля мiкроiн'єкцiї дослiджуваних речовин тварин розташовували в експериментальнiй установцi. Як при внутрiшньоочеревинному так i при локальному введеннi препаратiв визначали тривалiсть знаходження щурiв в освiтленому вiдсiку i число пересiчених квадратiв пiдлоги за перiод перебування в освiтленому вiдсiку (рухова активнiсть). Пiсля завершення експериментiв здiйснювали евтаназiю тварин i з метою пiдтвердження мiсця знаходження хемотродiв, мозок пiддавали морфологiчному дослiдженню.

Фармакологiчну корекцiю пiслявибухових розладiв здiйснювали на 6 групах тварин шляхом одноразового внутрiшньоочеревинного введення дiазепаму в дозi 3 мг/кг в один iз часових iнтервалiв, дорiвнюючих 5, 15, 25, 35, 45, 55 хвилинам пiсля вибуху з подальшою реєстрацiєю показникiв через 90 хвилин пiсля кожної корекцiї.

Показники системної гемодинамiки дослiджували за допомогою полiграфа П4Ч02 на щурах, наркотизованих внутрiшньоочеревинним введенням гексеналу iз розрахунку 20 мг на 100 г маси тiла тварини [Буявых А.Г., Стуканов А.Ф., 1989].

Частоту серцевих скорочень (ЧСС) визначали безпосередньо в числовому виразi за допомогою пристрою власної конструкцiї [Кривобок Г.К. и соавт., 1988].

Артерiальний тиск (АТ) вимiрювали на хвостi у щурiв за допомогою манжети безкровним реографiчним методом [Гамалея А.А., Коган А.Х., 1977].

Ударний об'єм кровi (УОК) визначали методом тетраполярної iмпедансної трансторакальної реографiї по Iсмаiлову Ш.I. та спiвтавт. (1982) в модифiкацiї Карпицького В.В. та спiвтавт. (1986). Розраховували УОК за формулою Kubicek W.G. et al. (1970).

Хвилинний об'єм кровi (ХОК), ударний iндекс (УІ), серцевий iндекс (СІ) та загальний периферичний опiр (ЗПО) розраховували за загальноприйнятими формулами [Пушкарь Ю.Т. и соавт., 1973].

Для оцiнки мозкової гемодинамiки також використовували метод тетраполярної iмпедансної реоенцефалографiї [Проценко В.А. и соавт., 1991]. Визначали систолiчний об'єм мозкового кровообiгу (СОМК), хвилинний об'єм мозкового кровообiгу (ХОМК), церебральний iндекс (ЦІ), систолiчний iндекс мозкового кровообiгу (СІМК) та загальний периферичний опiр судин головного мозку (ПОМ).

Стан мiкроциркуляцiї в брижi вивчали в областi iлеоцекального кута на установцi для прижиттєвої мiкроскопiї [Чернух А.М., и соавт., 1984], зiбранiй на базi люмiнiсцентного мiкроскопа “Люмам” ТМ1. Визначали дiаметр мiкросудин методом телевiзiйної мiкроскопiї [Назаров Г.Ф. и соавт., 1981], для цього до мiкроскопа приладнали промислову телевiзiйну установку МТУ1. Стробоскопiчним методом за допомогою стробоскопа СТ5 визначали лiнiйну швидкiсть кровообiгу в мiкросудинах [Чернух А.М. и соавт., 1984], за даними якої знаходили об'ємну швидкiсть Q, використовуючи вiдому формулу:

Q=S . V

де:S площа поперечного перетину мiкросудини;

V лiнiйна швидкiсть кровообiгу.

Тиск кровi в мiкросудинах брижi вимiрювали використовуючи розповсюджену безкровну методику [Чернух А.М. и соавт., 1984], яка була нами удосконалена [Кривобок Г.К. и соавт., 1995].

Для визначення стiйкостi гематоенцефалiчного бар'єра (ГЕБ) через 30, 60, 90 хвилин пiсля початку преморбiдного навантаження або виникнення обтяжненої та необтяжненої ВШТ щурам внутрiшньовенно вводили 1 см3 трипанового синього (2% в фiзiологiчному розчинi). Через одну хвилину пiсля введення красителя тварин пiддавали евтаназiї, швидко витягали мозок i обробляли за методом ФалькаХилларпа (1965). Потiм визначали iнтенсивнiсть флюоресценцiї зрiзiв за допомогою люмiнiсцентного мiкроскопа “Люмам” ТМ1 i пристосованої до нього насадки ФМЕЛ1. Контролем служили iнтактнi щури. Лiофiлiзацiю матерiалу, дослiджуваного за методом ФалькаХилларпа, здiйснювали за допомогою лiофiлiзатора власної конструкцiї [Кривобок Г.К. и соавт., 1989].

Водяний баланс головного мозку оцiнювали по процентному вмiсту загальної, вiльної та зв'язаної води. При цьому вмiст загальної води визначали висушуванням тканини за загальноприйнятою методикою. Кiлькiсть вiльної води визначали за методом, який заснований на змiнi об'єму води при заморожуваннi [Саханова Р.А., 1967]. Кiлькiсть зв'язаної води вираховували по рiзницi мiж вмiстом води, визначеним висушуванням тканини мозку, та вмiстом вiльної води, визначеним виморожуванням.

Декапiтацiю тварин здiйснювали за допомогою спецiального електромеханiчного приладу [Кривобок Г.К. и соавт., 1991].

Результати дослiдження обробляли методом варiацiйної статистики з використанням критерiю Стьюдента та кореляцiйного аналiзу. Значення р<0,05 розглядалися як статистично достовiрнi.

Результати досліджень і їх обговорення

Тривала дiя на органiзм пiддослiдних тварин комплексу шахтних виробничих факторiв викликає пiдвищення ЧСС, зниження УОК, УI, ЗПО, що вiдповiдає нормальним компенсаторним реакцiям пiд час роботи у нагрiваючому мiкроклiматi i виникаючої дегiдратацiї [Лях Г.Д., 1983]. Це також узгоджується з даними, отриманими на людях пiсля роботи в умовах шахтного мiкроклiмату [Можаев Г.А. и соавт., 1995]. У цих же експериментальних умовах ми вiдзначали зниження АТ у щурiв, зумовлене пiдвищенням температури тiла до 40,60С [Сагач В.Ф., Шиманская Т.В., 1993] та дегiдратацiєю органiзму, пiдтвердженою дефiцитом маси тiла (на 4,3%).

Внаслiдок дiї комплексу шахтних виробничих факторiв, коли температура тiла пiдвищується на 0,7 0С, вiдзначається зменшення гемомiкроциркуляцiї в брижi, яке проявляється черевною вазоконстрикцiєю i зниженням об'ємної швидкостi кровообiгу. Явище черевної вазоконстрикцiї пов'язане з тим, що реакцiя судин спланхнiчної областi забезпечує термiновий перерозподiл кровообiгу, спрямований на компенсацiю змiн регiонарного кровообiгу, пов'язаних з дiяльнiстю теплорозсiюючих механiзмiв [Ткаченко Б.И.,1987; Султанов Г.Ф. и соавт., 1993]. Однак пiдвищення температури тiла на 2,3оС вище вихiдної супроводжується зривом черевної вазоконстрикцiї з дiлятацiєю мiкросудин i пiдвищенням об'ємної швидкостi кровообiгу брижi. Спираючись на вiдомi дослiдження [Ермакова И.И., 1980; Артемьев В.Н., Малькова В.Л., 1983], можна вважати,що це результат порушення рецiпрокностi вiдносин мiж центральними i периферичними механiзмами терморегуляцiї. Зрив черевної вазоконстрикцiї зумовлюється виходом судин зпiд контролю з боку нервової системи внаслiдок пiдвищення утримання метаболiтiв i розвитку гiпоксичного стану циркуляторного генезу, що встановлено при дiї на органiзм окремих компонентiв шахтного виробничого середовища, зокрема, при сполученiй дiї тепла i фiзичного навантаження [Rowell L.B., 1974; Султанов Ф.Ф. и соавт., 1978]. Є також данi про розвиток iнтерстицiальної i тканинної гiпоксiї у внутрiшнiх органах щурiв, пiдданих тепловому стресу [Иванова О.И., 1984]. Кисневе голодування призводить до скупчення продуктiв тканинного обмiну [Братусь В.Д., Шерман Д.М., 1989], якi володiють вираженою судиннорозширюючою дiєю [Селезнев С.А. и соавт., 1985]. Пiдвищення кровонаповнення спланхнiчного басейну внаслiдок розширення судин брижi, разом зi зниженням УОК, УI, ЗПО i АТ, iстотно вiдбивається на церебральнiй гемодинамiцi, де зменшується СОМК, СIМК i ПОМ. У свою чергу, як видно з результатiв проведених дослiдiв i даних лiтератури [Бредбери М., 1983], зменшення церебральної гемодинамiки зумовлює зниження стiйкостi гематоенцефалiчного бар'єра до вiтальних красителiв. Цьому також сприяють такi дiючi фактори шахтного виробничого середовища як пiдвищена зовнiшня температура [Sharma H.S., 1984] та м'язове стомлення [Громаковская М.М., Диш Т.Н., 1963].

Таким чином, внаслiдок тривалої дiї комплексу факторiв шахтного виробничого середовища спостерiгається дефiцит маси i пiдвищення температури тiла пiддослiдних щурiв, зрив терморегуляторної черевної вазоконстрикцiї, збiльшення мезентерiального кровонаповнення, погiршення системної i церебральної гемодинамiки, зниження стiйкостi гематоенцефалiчного бар'єра.

Внаслiдок несмертельної дозованої необтяжненої ВШТ в першi 3090 хвилин спостерiгається пiдвищення ЧСС та АТ зумовлене активацiєю симпатоадреналової системи пошкоджуючими компонентами ВШТ: вибуховою ударною хвилею, термiчним фактором, вибуховими газами. В першi 30 хвилин вiдбувається пiдняття, а потiм спад УОК, ХОК, УI та СI. До 90ї хвилини спостереження зростає ЗПО. Цей стан системної гемодинамiки може вiдповiдати адаптацiйному перiоду гострої iнтоксикацiї окисом вуглецю з послiдуючим проявленням ураження серцевого м'язу [Тиунов Л.А., Кустов В.В., 1980]. Такi ж змiни системної гемодинамiки можуть спостерiгатися при механiчнiй травмi [Sturm J.A. et al., 1979; Демьнов В.М. и др., 1982; Дерябин И.К., Насонкин О.С., 1987]. Термiчна травма також викликає схожi порушення системної гемодинамiки, зокрема, спостерiгається зниження хвилинного обсягу серця, спазм периферичних судин та пiдвищення периферичного опору [Blocker T., Blocker V., 1963]. Вважають [Fozzard H., 1961], що при термiчнiй травмi зниження хвилинного обсягу серця обумовлене не тiльки звуженням периферичних судин, але й первинним ураженням мiокарду. Експериментальними та клiнiчними дослiдами показано, що при термiчнiй травмi гемодинамiчнi порушення в значнiй мiрi визначаються недостатнiстю серцевого м'язу, в якому виявляються вираженi дисциркуляцiйнi та дистрофiчнi змiни [Cаркисов К.С. и др., 1975].

Обтяжнена ВШТ виникає на фонi преморбідного зниження УОК, АТ, ЗПО. До цього приєднується токсична дiя на серцевий м'яз окису вуглецю [Гайтон А., 1969; Ковальчук Г.А., 1971; Тиунов Л.А., Кустов В.В., 1980], а потiм i фактори опiкового походження [Fozzard H., 1961; Саркисов К.С. и др., 1975]. В результатi вже на 30й хвилинi обтяжненої ВШТ, УОК и ХОК нижче, нiж при необтяжненiй ВШТ, а необхiдний рiвень АТ при обтяжненiй ВШТ пiдтримується за рахунок пiдвищення ЗПО. Триваюча дiя пошкоджуючих факторiв обтяжненої ВШТ на серцевий м'яз ще бiльше, нiж при необтяжненiй ВШТ знижує його скоротливу спроможнiсть. Тонус судин також пiдвищується ще бiльше. Порiвняння результатiв дослiдження обох видiв травми на 90й хвилинi розвитку показує, що на фонi однакових рiвнiв АТ i ЧСС при обтяжненiй ВШТ УОК менше на 23,3 %, ХОК менше на 23,0 %, а ЗПО бiльше на 26,5 %, нiж при необтяжненiй ВШТ. В екстремальних ситуацiях при однаковiм рiвнi АТ перспектива на виживання органiзму вище там, де стабiлiзацiя АТ здiйснюється за рахунок зростання ХОК, а не ЗПО [Джурко Б.И., 1980]. Таким чином, при обтяжненiй ВШТ розлад системної гемодинамiки, обумовлений зниженням скоротливої спроможностi мiокарду та пiдвищенням тонусу судин внаслiдок нашарування преморбiдних розладiв, розпочинається ранiше i перебiгає важче, нiж при необтяжненiй ВШТ. В цьому також переконують як спостереження на людях, так i експерименти на мавпах macaca mulatta [Тиунов Л.А., Кустов В.В., 1980], в яких показано, зокрема, що при отруєннi окисом вуглецю, який являється одним iз пошкоджуючих факторiв ВШТ, серцевосудинна система страждає тим сильнiше, чим гiрше був її стан в перiод, передуючий iнтоксикацiї окисом вуглецю.

Комбiнована дiя компонентiв необтяжненої ВШТ викликає спочатку констрикторну реакцiю мiкросудин брижi, що свiдчить про активне включення в цей перiод нервового механiзму регулювання тонусу судин цього рiвня судинної системи.

Вiдомо, що, наприклад, термiчна травма у щурiв викликає короткочасну вазоконстрикцiю судин брижi. В iнших випадках вона була тривалою. Спостережена нами на 60й 90й хвилинах необтяжненої ВШТ деяка вазодiлятацiя мезентерiальних судин зв'язана з розвитком поствибухової гiпоксiї i накопиченням метаболiтiв, володiючих судинорозширювальною дiєю i здатних перекривати нейрогеннi впливи на прекапiлярнiм рівнi.

Дуже важко протiкає розлад гемомiкроциркуляцiї мезентеріальної дiлянки при обтяжненій дозованiй ВШТ. З початку її розвитку, на вiдмiну вiд необтяжненої ВШТ, в мiкросудинах брижi спостерiгається вазодилятацiя i посилення об'ємного кровообiгу. Цi розлади декiлька посилюються до 60ї 90ї хвилин i перевершують такi у цi ж перiоди необтяжненої ВШТ. В основi посилення цих розладiв лежить та обставина, що до кiнця преморбiдного навантаження внаслiдок накопичення гiпоксичних вазоактивних метаболiтiв вiдбувається вазодiлятацiя i збiльшення об'ємної швидкостi кровотоку в мiкроциркуляторному руслi брижi. При виникненнi на цьому фонi ВШТ нервовi констрикторнi механiзми регуляцiї тонусу мiкросудин брижi виявилися блокованими метаболiчними дiлятаторними механiзмами преморбiдного походження, до яких приєднуються гiпоксичнi метаболiти післявибухового походження. Перевага метаболiчних механiзмiв регуляцiї тонусу мiкросудин брижi вiдповiдає регiонарним запитам.

Однак це не сприяє переборюванню розладiв системної гемодинамiки, а швидше, збiльшує їх, тому що приводить до збiльшення об'єму мiкруциркуляторного русла i спровадження в мезентеріальний кровоток додаткового об'єму кровi за рахунок зниження кровотоку в iнших органах.

Церебральна гемодинамiка на необтяжнену та обтяжнену ВШТ до 30ї хвилини спостереження реагує пiдвищенням цереброваскулярного опору i зниженням СОМК, ХОМК, СIМК, ЦI на фонi пiдвищення системного АТ. Знижується також стiйкість ГЕБ до вiтального красителя. Причому, при обтяжненiй ВШТ всi змiни мають бiльш виражений характер. При дiї на органiзм вибухної ударної хвилi вiдбувається вичавлювання iз поверхових кровоносних судин шкiри i пiдшкiрної клiтковини кровi , котра збирається в системi судин внутрiшнiх органiв i головного мозку, переповнює кровоноснi судини зсередини органiв, внаслiдок цього пiдвищується внутрiшньосудинний тиск кровi, спостерiгається проходження кровi через стiнки дрiбних судин i капiлярiв у мозкову тканину. Це пiдвищує концентрацiю макромолекулярних з'єднань в iнтерстицiальнiй рiдинi, тобто пiдвищує її осмолярнiсть, а отже, збiльшується приток води до мозку iз кровi, чим створюються умови для виникнення набрякунабухання головного мозку. Крововилив у тканину мозку при проходженнi вибухової ударної хвилi через органiзм свiдчить про те, що тиск в судинах в цей момент перевищує тонус судинних стiнок, тобто межi регулювання постiйностi мозкового кровотоку i вiдбувається зрив механiзму ауторегуляцiї. В лiтературi є безлiч вказiвок про достатньо велику незалежнiсть мозкового кровотоку вiд змiн АТ, яка забезпечується складними та удосконаленими авторегуляторними механiзмами. З iншого боку, спецiальнi дослiдження показали, що механiзм ауторегуляцiї мозкового кровотоку розгортається у повнiй мiрi лише в нормальних фiзiологiчних умовах i при порiвняно повiльних змiнах перфузійного тиску. При екстремальних впливах на організм механiзм ауторегуляцiї мозкового кровотоку може частково чи повнiстю виходити iз ладу. Ауторегуляцiя легко загальмовується при травмi чи больових стимулах i, частково, при гіпоксiї.

Процеси регуляцiї мозкового кровотоку можуть бути не тiльки загальмованi, але можуть призвести до парадоксальних реакцiй кровотоку. При ВШТ в результатi рiзкого пiдвищення внутрiшньосудинного тиску у мозкових артерiях, компенсаторний механiзм їх звуження не спрацьовує, i тодi тиск в мiкросудинах головного мозку рiзко пiдвищується, призводячи до зриву гематоенцефалiчного бар'єра i розвитку набрякунабухання мозку. Прорив ГЕБ при ВШТ пiдтверджується у наших дослiдах пiдвищенням вмiсту вітального забарвника в тканинi мозку, але оскiльки преморбiднi фактори мають такий же вплив на ГЕБ, то в результатi сумарної дiї преморбiдних i вибухових факторiв обтяжненої ВШТ супроводжується бiльш значним проривом ГЕБ, нiж необтяжнена. На розвиток набрякунабухання головного мозку при ВШТ вказує пiдвищення вмiсту загальної, вiльної i зв'язаної води у тканинах мозку, що узгоджується з дослiдженнями, якi стосуються стану головного мозку при вибуховiй травмi [Морозов В.Н. и соавт., 1975]. У цей же час обтяжнена ВШТ на 60й хвилинi розвитку, на вiдмiну вiд необтяжненої ВШТ супроводжується перерозподiлом вiльної та зв'язаної води в напрямку пiдвищення вмiсту зв'язаної i зниження вiльної на фонi пiдвищеного вмiсту загальної води. Враховуючи вiдомi ускладнення в диференцiюваннi набряку й набухання головного мозку на пiдставi виявлених рiзниць можна говорити, що накопичення в мозку при обтяжненiй ВШТ рiдини, пов'язаної колоїдами i макромолекулярними з'єднаннями, вiдображає бiльш несприятливий стан водяного балансу головного мозку, нiж при необтяжненiй ВШТ, де це явище виражено набагато менше. Це пiдтверджується клiнiчними спостереженнями i експериментальними дослiдженнями при набрякунабуханнi рiзного генезу [Ромоданов А.П., Сергиенко Т.М., 1987]. Рiзниця водяного балансу головного мозку, вiрогiдно, зв'язана з рiзною проникненiстю ГЕБ i рiзним станом церебральної гемодинамiки при цих двох видах ВШТ. Так, цереброваскулярний опiр, у значнiй мiрi (нарівні iз загальним АТ) визначаючий рiвень кров'яного тиску в мiкросудинах мозку, залежить вiд в'язкостi кровi [Мчедлишвили Г.И., 1985], пiдвищення якої приводить до збiльшення периферичного опору кровотоку [Шустер Х.П. и соавт., 1981]. Дiя комплексу факторiв шахтного преморбiдного навантаження i навiть окремих його компонентiв приводить до гемоконцентрацiї i пiдвищення в'язкостi кровi [Можаев Г.А. и соавт., 1995]. Через цю причину, протiкаюча на цьому фонi ВШТ супроводжується бiльш значним пiдвищенням ПОМ i зниженням СОМК, ХОМК, СIМК i ЦI, нiж обтяжнена ВШТ. Саму ж вазоконстрикцiю в головному мозку при його набряку пiсля ВШТ, мабуть, слiд розглядати як компенсаторне явище при даних патологiчних умовах, так як понижений тиск, що наступає при цьому в капілярах мозку обмежує транссудацiю в його тканинах. Таке уявлення базується на тому, що Мхолiнолiтики (амiзил, метамiзил), якi ефективнi при експериментальнiй терапiї набряку головного мозку, пiдвищували тонус сонних артерiй, а Нхолiнолiтики, якi малоактивнi при лiкуваннi набряку мозку (арпенал, ганглерон, кватерон), значно знижували тонус судин [Мчедлишвили Г.И., Ормоцадзе Л.Г., 1970]. Основними судинними ефекторами мозкової вазоконстрикцiї є магiстральнi артерiї мозку внутрiшнi соннi i хребетнi артерiї, а якщо їх констрикцiя виявляється недостатньою, настає констрикцiя пiальних судин артерiй. З iншого боку, констрикцiя артерiй приводить до дефiциту кровопостачання мозку. Пояснення цього, мабуть, полягає в тому, що ця компенсаторна реакцiя безперервно контролюється, як i всяка iнша, механiзмом зворотного зв'язку. Вiрогiдно,що в даних умовах ступiнь збiльшення опору в артерiях повинен бути таким, щоб максимально обмежити розвиток набряку, але в той же час забезпечити мінімальний дефiцит кровопостачання мозку [Мчедлишвили Г.И., 1985].

Отже, аддитивна дiя преморбiдних i післявибухових порушень системної, церебральної i мезентерiальної гемодинамiки, а також стану ГЕБ i водяного балансу головного мозку обумовлює бiльш тяжкi розлади при обтяжненій ВШТ, нiж при необтяжненiй. При необтяжненiй ВШТ механiзм адаптацiї системної гемодинамiки утримують УОК, ХОК та ЗПО у компенсованому станi, зрив якого виявляється на 90й хвилинi розвитку травми зниженням УОК, ХОК та пiдвищенням ЗПО.

При обтяжненiй ВШТ, внаслiдок преморбiдного зниження УОК, АТ та ЗПО, компенсаторна перебудова системної гемодинамiки вiдбувається таким чином, що до 30 хвилини пiсля травми намiчається зниження УОК та ХОК i пiдвищується ЗПО, яке до 90ї хвилини посилюється бiльш значно, нiж при необтяжненiй ВШТ, тому на фонi однакових рiвнiв АТ та ЧСС при обтяжненiй ВШТ УОК i ХОК на 23% менше, а ЗПО на 26.5% бiльше, нiж при обтяжненiй ВШТ.

На фонi пiдвищення АТ при обох видах ВШТ погiршується церебральна гемодинамiка: пiдвищується цереброваскулярний опiр, знижується СОМК. Однак в результаті преморбiдної дегiдратацiї органiзму, гемоконцентрацiї i пiдвищення в'язкостi кровi при обтяжненiй ВШТ цереброваскулярний опiр вище, а СОМК нижче, нiж при необтяжненiй ВШТ, що приводить до більшого дефiциту кровопостачання мозку при обтяжненiй ВШТ.

Прорив ГЕБ i проникнення вiтального барвника у тканину мозку вiдбувається при обох видах ВШТ внаслiдок рiзкого пiдвищення тиску в мiкросудинах мозку в момент вибуху. Однак при обтяжненiй ВШТ проникнiсть ГЕБ вище, нiж при необтяжненiй у зв'язку з тим, що фактори преморбiдного навантаження попередньо у значнiй мiрi знижують стiйкiсть ГЕБ. Внаслiдок прориву ГЕБ, пiдвищення осмолярностi iнтерстицiальної рiдини i посилення притоку води в мозок з кровi при обох видах ВШТ спочатку вiдбувається пiдвищення вмiсту загальної, вiльної i зв'язаної води, обумовлене розвитком набрякунабухання головного мозку. Однак, вже до 60ї хвилини протiкання обтяжненої ВШТ, внаслiдок великої вiдкритостi ГЕБ i бiльшого дефiциту кровопостачання мозку, водяний баланс його значно погiршується у порiвняннi з необтяжненою ВШТ. У цей перiод розвитку обтяжненої ВШТ на фонi пiдвищеного вмiсту загальної води знижується вміст вільної, але підвищується вміст зв'язаної, тобто вiдбувається перерозподiлення водяного балансу в сторону переваги набухання над набряком.

Спочатку необтяжненої ВШТ в результатi активацiї симпатоадреналової системи в регуляцiї тонусу мезентеріальних мiкросудин переважає механiзм нервової вазоконстрикцiї, який до 60ї хвилини, внаслiдок післявибухової гiпоксiї i накопичення судинорозширюючих метаболiтiв, змiнюється незначною вазодилятацiєю мiкросудин брижi. Внаслiдок блокування нервового механiзму регуляцiї тонусу судин брижi аддитивною дiєю преморбiдних i післявибухових судинорозширюючих метаболiтiв, iз самого початку обтяжненої ВШТ вiдбувається вазодилятацiя та збiльшення об'ємної швидкостi кровотоку у брижi, тобто залучення в мезентерiальний кровоток додаткового об'єму кровi.

Встановлено, що стимуляцiя ГАМКергiчної стреслiмiтуючої системи шляхом одночасного внутрiшньоочеревинного введення дiазепаму в дозi 3 мг/кг через 5 55 хвилин пiсля дозованої необтяжненої й обтяжненої ВШТ в значнiй мiрi перешкоджає зниженню УОК, ХОК, СОМК, ХОМК i зростанню АТ, ЧСС, ЗПО i ПОМ. Це корелює з вiдомими даними, згiдно з якими дiазепам може збiльшувати скорочувальну здатнiсть мiокарда, знижувати ЗПО, пригнiчувати гiпертензiю, викликану стимуляцiю кори великих пiвкуль, промiжного i середнього мозку [Беляков В.А., 1980], має центральну антиаритмiчну дiю [Беляков В.А. и соавт., 1973], викликає вазодiлятацiю артерiальних i венозних судин головного мозку [Шахов Е.В., Сидоров А.И., 1977].

Вплив на гальмуючу ГАМКергiчну систему дiазепамом в першi 25 хвилин протiкання необтяжненої ВШТ запобiгає в наступнi 90 хвилин спостереження пiдвищенню вмiсту загальної, вiльної та зв'язаної води в головному мозку. Пiсля обтяжненої ВШТ корекцiя дiазепамом розладу водяного балансу головного мозку найбiльше ефективна при введеннi транквiлiзатора в першi 15 хвилин , при цьому запобiгається i перерозподiлення мiж фракцiями вiльної i зв'язаної води, пiсля чого, не перешкоджуючи пiдвищенню вмiсту загальної, вiльної i зв'язаної води, дiазепам загальмовує перерозподiлення її мiж фракцiями.

Отриманi результати можна пояснити тим, що дiазепам запобiгає ацидотичнi порушення в органiзмi, зокрема накопичення молочної кислоти [Беляков В.А., 1980], якiй вiдводиться основна роль у виникненнi набрякунабухання головного мозку. Найбiльш висока ефективнiсть корекцiї порушень спостерiгається при введеннi дiазепаму в першi 1525 хв. пiсля ВШТ, можливо, зв'язана зi змiною концентрацiї бензодiазепiнових рецепторiв у мозковiй тканинi, виявленiй iншими дослiдниками у динамiцi травматичного набрякунабухання головного мозку [Новиков В.Е. и соавт., 1992].

Знайденi результати про коригуючу дiю дiазепаму на показники системної гемодинамiки, церебрального кровообiгу i водяного балансу головного мозку при ВШТ погоджуються з вiдомими даними про пролонгуючу дiю цього транквiлiзатора на тривалiсть життя тварин при недостатностi кисню [Закусов В.В., Островская Р.У., 1971] i при травматичному шоку [Ельский В.Н. и соавт., 1995]. Аналiзуючи бiологiчну дiю дiазепаму, деякi автори [Беляков В.А., 1980] прийшли до висновку, що вiн пригнiчує передачу збудження як в афферентних, так i в ефферентних системах мозку, що дало пiдставу вважати цей препарат здатним створювати надiйний нейровегетативний захист при рiзних ситуацiях. Iз цим узгоджуються результати наших дослiджень, в яких встановлено, що внутрiшньоочеревинне введення дiазепаму i хлордiазепоксиду протидiє розвитку нервовоемоцiйного стресу рiзної бiологiчної модальностi. Це пiдтверджується збiльшенням часу перебування щурiв в освiтленiй камерi в тестi уникнення освiченого простору (еквiвалент преморбiдного нервовоемоцiйного стресу) i в тестi уникнення загрозливої ситуацiї (еквiвалент післявибухового нервовоемоцiйного стресу). Вклад нейрохiмiчних ГАМКергiчних механiзмiв рiзних структур лiмбiчного мозку проаналiзований нами на моделях реакцiї уникнення в умовах аверсивного впливу рiзної бiологiчної модальностi.

Локальне введення в дорсальне ядро шва, вентральний i дорсальний гiпокамп i центральне ядро мигдалевидного комплексу ГАМК, похiдного бензодiазепiну хлордiазепоксиду та медiатора дофамiну дозволило виявити однонаправлену дiю ГАМК i хлордiазепоксиду i вiдмiнну вiд них дiю дофамiну на рiзнi моделi нервовоемоцiйного стресу.

Так, стимуляцiя дорсального ядра шва ГАМК i хлордiазепоксидом гальмує розвиток моделюючого як преморбiдного, так i післявибухового нервовоемоцiйного стресу. У той же час локальне введення в цю структуру лiмбiчної системи дофамiну не має впливу на післявибуховий нервовоемоцiйний стрес i посилює стан тривоги при преморбiдному стресi. Таким чином, нейрохiмiчна матриця двох моделюючих рiзновидностей нервовоемоцiйного стресу на рiвнi дорсального ядра шва включає функцiонально нерiвнозначнi нейромедиаторнi системи, ГАМКергiчну та дофамiнергiчну. Це є вагомим аргументом на користь розвиваючих уявлень про участь ГАМК ергiчної системи покарання в регуляцiї тривоги [Green S., Hodges H., 1986] i забезпечення нею анксiолiтичної дiї транквiлiзаторiв [Shephard R.A., 1987; Wilkinson L., 1987], а також корелює з установленим фактом здатностi ряду дофамiномiметикiв при їх системному введеннi знижувати число покараних реакцiй в ситуацiї конфлiкту [Hjorth S. et al., 1987].

Специфiчна також дiя ГАМК i хлордiазепоксиду, з однiєї сторони, i дофамiну, з iншої сторони, в рiзних зонах гiпокампа, що входять у систему регуляцiї тривожних станiв рiзного генезу [Судаков К.В., 1982; Расулов М.М., Воронков М.Г., 1990]. Iн'єкуюючi в дорзальний гiпокамп ГАМК i хлордiазепоксид мають антистресову дiю тiльки на моделi, еквiвалентнiй післявибуховому нервовоемоцiйному стресу, тодi як дофамiн у цих же умовах ефективний тiльки у вiдношеннi преморбiдного нервовоемоцiйного стресу. Навпроти, при локальному введенi у вентральний гiпокамп ГАМК i хлордiазепоксид запобiгає розвитку тiльки преморбiдного нервовоемоцiйного стресу, дофамiн не упереджує розвиток нервовоемоцiйного стресу поствибухового генезу. Отже, безпосереднє введення в гiпокамп речовин медiаторної дiї (ГАМК i дофамiну) i хлордiазепоксиду, що посилює процеси ГАМКергiчного гальмування [Gallager D.W., 1978], дозволило отримати факти про неоднакову функцiональну значущiсть моноамiн та ацидергiчних механiзмiв дорсального i вентрального гiпокампа в рiзних тривожних станах.

Останнє свiдчить про те, що експериментально модулююча тривога рiзномодального аверсивного генезу опосереднюється рiзними нейрохiмiчними механiзмами як вентрального, так i дорсального гiпокампу.

Отриманi результати мають аналогiю iз спостереженями авторiв, якi, дослiджуючи на щурах виконання аверсивномотивованих задач на уникнення, виявили погiршення їх вiдтворення на вплив ГАМКергiчних засобiв [Treit D., 1982]. Зроблений висновок узгоджується з отриманими даними в iнших методичних умовах фактами про антиконфлiктний ефект дофамiномiметикiв [Hjorth S. et al., 1986] та участi дофамiнергiчних нейронiв архiпалеокортексу в реалiзацiї страху i тривоги [Ida Y. et al., 1989].

Локальне введення в центральне ядро мигдалевидного комплексу ГАМК, хлордiазепоксиду i дофамiну протидiє розвитку як преморбiдного (тест уникнення освiтленого майданчика), так i післявибухового (тест уникнення загрозливої ситуацiї) нервовоемоцiйного стресу. Хiмiчна стимуляцiя мигдалевидного комплексу ГАМК, хлордiазепоксидом i дофамiном показала, що експериментально модельований стрес рiзномодального аверсивного генезу опосереднюється в центральнiй областi мигдалевидного тiла тими нейрохiмiчними механiзмами, якi забезпечують подiбний спектр анксiолiтичних ефектiв транквiлiзаторiв. Дофамiн i ГАМКергiчнi механiзми цього утворення лiмбiчного мозку функцiонально значущi у стресових станах рiзного генезу i залучуються в забезпечення антиаверсивних ефектiв дослiдження анксiолiтикiв як на моделях, заснованих на моделях страху (тест запобiгання освітленого майданчика, що прирiвнюється до преморбiдного стресу), так i негативностресових зоосоцiальних впливiв (тест уникнення загрозливої ситуацiї, що порiвнюється до післявибухового стресу). Наведенi факти узгоджуються з експериментами, в яких показано, що досягнутий блокаторами дефiцит центрального гальмового ГАМК або дофамiнергiчного синаптичного протоку пiдвищує тривогу та полегшує вiдтворення реакцiї уникнення [Da Cunha C. et al., 1991; Талалаенко А.Н. и соавт., 1992], а його надмiр, що забезпечений дофамiн i ГАМКмiметиками, збiльшує ефекти аверсивеної стимуляцiї мозку в умовах конфлiкту [Hjorth S. et al., 1986; Kataoka Y. et al., 1987] i погiршує виконання аверсивно мотивованих задач на уникнення [Hannila T. et al., 1990; AmmassariTeule M. et al., 1991]. Феномен хлордiазепоксиду, виявлений нами в рiзних експериментально модельованих станах стресу, мабуть опосереднюється нейронною матрицею мигдалевидного комплексу, де наряду з iншими функцiонально значущими ведучими нейрохiмiчними компонентами, виступають ГАМК i дофамiнергiчнi системи.

Антистресова дiя ГАМК, хлордiазепоксиду i дофамiну не зв'язана з моторним дефiцитом виконання реакцiї уникнення, тобто введення цих препаратiв як локально в дослiдженi структури лiмбiчної системи мозку, так i внутрiшньоочеревинно, не впливає на рухову активнiсть i не змiнює м'язового тонусу пiддослiдних тварин.

Таким чином при дозованiй необтяжненій i обтяжненій ВШТ дiазепам у дозi 3 мг/кг перешкоджає зниженню рiвня УОК, ХОК, СОМК, ХОМК, i зростанню АТ, ЧСС, ОПС i ПОМ.

Дiазепам перешкоджає пiдвищенню вмiсту загальної, вiльної i зв'язаної води у головному мозку, що виникає внаслiдок необтяжненої та обтяжненої ВШТ, а також гальмує, виникаюче при обтяжненiй ВШТ, накопичення зв'язаної води за рахунок зменшення вiльної.

Корекцiя дiазепамом розладiв системної та церебральної гемодинамiки i водяного балансу головного мозку, обумовлених ВШТ, найбiльш ефективна при введеннi препарата в першi 25 хв. пiсля необтяжливої ВШТ i в першi 15 хв. пiсля обтяжненої ВШТ.

Локальне введення в дорсальне ядро шва i центральне ядро мигдалевидного комплексу ГАМК i хлордiазепоксиду має стреспротективну дiю на нервовоемоцiйний стрес рiзної бiологiчної значущостi.

Антистресова дiя ГАМК i хлордiазепоксиду в дорсальному гiпокампi проявляється в тестi уникнення загрозливої ситуацiї, а у вентральному гiпокампi в тестi уникнення освiтленого простору.

Дофамiн, на вiдмiну вiд ГАМКпозитивних речовин, при введенi в дорсальний гiпокамп проявляє анксiолiтичну дiю в тестi уникнення освiтленого простору, а при введенi в вентральний гiпокамп вiн виступає як анксiолiтик в тестi уникнення загрозливої ситуацiї. Введення цього моноамiну в дорсальне ядро шва має анксиогенну дiю в тестi уникнення освiтленого майданчика, i тiльки при мiкроiн'єкцiї дофамiну в центральне ядро мигдалевидного комплексу вiн дiє на нервовоемоцiйний стрес подiбно ГАМКпотенцiюючим речовинам.

Структури лiмбiчної системи, дорсальне ядро шва, дорсальний i вентральний гiпокамп i центральне ядро мигдалевидного комплексу, де виявлена специфiчна стреспротективна дiя ГАМК i хлордiазепоксиду на нервовоемоцiйний стрес рiзного генезу, мабуть, є складовою ланкою ГАМКергiчної стреслiмiтуючої системи органiзму, що забезпечує нормалiзацiю порушень показникiв при ВШТ.