Размещено на http://www.allbest.ru/

План-конспект

для проведення заняття з особовим складом служби охорони здоров'я

Тема: Клініка, діагностика, профілактика та лікування ГРІВДШ, грипу, можливі ускладнення та їх профілактика

ГОСТРІ РЕСПІРАТОРНІ ЗАХВОРЮВАННЯ

За назвою “гострі респіраторні захворювання” (гострі респіраторні інфекції) поєднуються грип і більша група хвороб, що характеризується переважною поразкою дихальних шляхів. До них крім грипу ставляться парагрипп, аденовірусна, риновірусна, респираторно-синцитиальна, корона вірусна інфекції. Ці захворювання викликаються різними, переважно вірусними, й широко поширені у всіх країнах миру. Кожна доросла людина в середньому в рік хворіє 2 рази грипом або іншими гострими респіраторними захворюваннями, школяр - 3 рази, дитина дошкільного віку - 6 разів.

ГРИП (INFLUENZA, GRIPPUS)

У цей час за рішенням експертів ВІЗ у міжнародній термінології інфекційних хвороб прийнята назва “грип”; grippe -- англ., франц.

Грип - гостре респіраторне захворювання вірусної этиологии, що протікає з явищами загальної інтоксикації й поразкою респіраторного тракту. Ставиться до повітряно-краплинних антропонозам.

До 1933 року збудником грипу вважалася паличка Афанасьева-Пфейффера. Вірогідно вірусна природа грипу встановлена в 1933 році в Англії Смитом, Эндрюсом і Лейдлоу, що виділили специфічний пневмотропний вірус із легких хом'ячків, заражених змивами з носоглотки хворих грипом, і позначений ними як вірус грипу типу А. В 1940 році Френсис і Мэджил відкрили вірус грипу типу В, а в 1947 році Тейлор виділив ще один новий варіант вірусу грипу - типу С.

Віруси грипу типів У и С практично не змінюють своєї антигенної структури, тоді як вірус грипу типу А швидко змінюються, образу нові підтипи й антигенні варіанти. Антигенна структура вірусів грипу типу А перетерпіла значні зміни. В 1946-1957 р. виявлені нові варіанти вірусу грипу A -- A1 й А2, а виділені в наступні роки віруси значно відрізняються по антигенних властивостях від вірусу грипу А2.

Віруси грипу ставляться до групи Що Рнк- ортомиксовірусів з розмірами часток 80-120 нм. У складі вірусів грипу присутні різні антигени. S-антиген, або внутрішній нуклеокапсид містить у собі рибонуклеиновую кислоту й вірусний білок, становлячи 40% маси вириона. У зовнішній оболонці вириона втримується поверхневий V-антиген. У його складі гемагглютинин і нейраминидаза.

Зміна гемагглютинина або нейраминидази обумовлює поява нових підтипів вірусу усередині типу А. Нові антигенні варіанти вірусу викликають більше важкі за течією й більше масові по характері поширення епідемії грипу.

Відповідно до сучасної номенклатури вірусу грипу типу А, прийнятої ВІЗ в 1980 році, у вірусів грипу, виділених від людини, установлена наявність 3 підтипів антигену Н (H1, Н2, Н3) і 2 підтипів антигену N (N1 й N2). Відповідно до даної номенклатури віруси грипу, що циркулюють серед населення до 1957 року, мають загальну антигенну формулу A (H1N1), з 1957 по 1968 рік - A (H2N2), а з 1968 року - A (H3N2).

Віруси грипу мають слабку стійкість до дії фізичних і хімічних факторів і руйнуються при кімнатній температурі протягом декількох годин, у той час як при низьких температурах (від -25ос до -70ос) зберігаються кілька років. Швидко гинуть при нагріванні, висушуванні, а також при впливі невеликих концентрацій хлору, озону, ультрафіолетової радіації.

Джерелом грипозної інфекції є тільки хвора людина з явними й стертими формами захворювання. Шлях передачі інфекції - повітряно-краплинний. Максимальна заразливість спостерігається в перші дні хвороби, коли при кашлі й чиханні із крапельками слизу вірус виділяється в зовнішнє середовище. Виділення вірусу при неускладненому плині грипу закінчується до 5-6-му дня від початку захворювання. У той же час при пневмонії, що ускладнює плин грипу, вірус виявляється в організмі до 2-3 нед. від початку захворювання.

Підвищення захворюваності й спалаху грипу спостерігаються в холодну пору року. Епідемії, викликувані вірусом грипу типу А, повторюються кожні 2-3 роки й мають вибуховий характер (протягом 1-1,5 мес занедужує 20-50% населення). Епідемії грипу В поширюються повільніше, тривають 2-3 мес і вражають не більше 25% населення.

Через те, що грипом не все населення одночасно й тривалість імунітету різна, періодично утворюється значний не імунний прошарок, особливо сприйнятлива до нових заносних варіантів вірусу. Місцеві штами вірусів грипу частіше обумовлюють лише сезонний підйом захворюваності.

Грип З не дає епідемічних спалахів, захворювання носить лише спорадичний характер.

Вірус грипу вибірково вражає епітелій респіраторного тракту (переважно трахеї). Розмножуючись у клітках циліндричного епітелію, викликає їхні дегенеративні зміни, використовуючи вміст епітеліальних кліток для побудови нових вірусних часток. Масований вихід зрілих вірусних часток нерідко супроводжується загибеллю епітеліальних кліток, а некроз епітелію й пов'язане із цим руйнування природного захисного бар'єра приводить до вирусемії. Токсини вірусу грипу разом із продуктами розпаду епітеліальних кліток роблять токсична дія на серцево-судинну, нервову (центральна й вегетативну) і інша системи організму. Грипозна інфекція приводить до придушення імунітету, а при впровадженні вторинної бактеріальної флори через некротизировану поверхня слизуватої оболонки дихальних шляхів можуть виникнути різні ускладнення.

У патогенезі грипу виділяють п'ять основних фаз патологічного процесу:

I -- репродукція вірусу в клітках дихальних шляхів;

II -- вирусемія, токсичні й токсично-алергійні реакції;

III -- поразка дихальних шляхів з переважною локалізацією процесу в якому-небудь відділі дихального тракту;

IV -- можливі бактеріальні ускладнення з боку дихальних шляхів й інших систем організму;

V -- зворотний розвиток патологічного процесу.

В основі поразки різних органів і систем при грипі провідну роль грають циркуляторні розладу, причиною яких є порушення тонусу, еластичності й проникності судинної стінки, насамперед капілярів. Підвищення проникності судинної стінки приводить до порушення мікроциркуляції й виникненню геморрагічного синдрому (носові кровотечі, кровохаркання, а при важкому плині - крововиливу в речовину й оболонки головного мозку, в альвеоли, що проявляється синдромом інфекційно-токсичної энцефалопатии токсичним набряком легенів).

Грип обумовлює зниження імунологічної реактивності. Це приводить до загострення різних хронічних захворювань, а також до виникнення вторинних бактеріальних ускладнень. Найбільш часте й серйозне ускладнення грипу - гостра пневмонія. У цей час загальновизнано, що пневмонія при грипі носить змішаний вирусно-бактеріальний характер поза залежністю від строків її виникнення.

Запальний процес у легенях може бути обумовлений приєднанням різної бактеріальної флори (частіше пневмококами), але в останні роки все більшого значення набуває золотавий стафілокок.

Інкубаційний період триває від 12 до 48 ч. Розрізняють наступні клінічні форми хвороби: типовий грип й атипичний (афебрильний, акатаральний і блискавичний); по вазі плину - легкий, , важкий і дуже важкий грип; по наявності ускладнень - ускладнений і неускладнений грип.

Типовий грип починається гостро, у більшості випадків з ознобу. Температура тіла вже в першу добу досягає максимального рівня (38-40°С). Клінічна картина проявляється синдромом загального токсикозу й ознаками поразки респіраторного тракту. Одночасно з лихоманкою з'являється загальна слабість, розбитість, адинамія, підвищена пітливість, болі в м'язах, сильний головний біль із характерною локалізацією в лобовій області й надбрівних дугах. З'являються болючі відчуття в очних яблуках, що підсилюються при русі очей або при натисненні на них, світлобоязнь, сльозотеча.

Поразка респіраторного тракту характеризується появою першения в горлі, сухого кашлю, що саднять болями за грудиною (по ходу трахеї), носа, осиплим голосом.

При об'єктивному обстеженні відзначається гіперемія особи й шиї, ін'єкція посудин склер, вологий блиск око. Надалі може з'явитися герпетична сип на губах і біля носа. Є гіперемія й своєрідна зернистість слизуватої оболонки зева. З боку органів подихи виявляються ознаки риніту, фарингіту, ларингіту. Особливо характерна поразка трахеї, більше виражене в порівнянні з іншими відділами респіраторного тракту. Бронхіт виникає значно рідше, а поразка легенів (так називана грипозна пневмонія) розглядається як ускладнення. Крім токсичних симптомів на висоті хвороби можуть з'явитися нерізкої виражені менингеальні симптоми (ригідність потиличних м'язів, симптоми Кернига, Брудзинского), які зникають через 1-2 дні. У цереброспинальній рідини патологічних змін не виявляється. Картина крові при неускладненому грипі характеризується лейкопенією або нормоцитозом, , відносним лимфомоноцитозом. СОЭ не збільшена.

Залежно від рівня інтоксикації й виразності катарального синдрому грип може протікати в легкої, важкій і дуже важкій формі.

Для легкої форми грипу характерне підвищення температури тіла не більше 38°С, помірний головний біль і катаральні явища. Пульс менш 90 уд/хв. Артеріальний тиск 115-120 мм рт. ст. Частота подиху менш 24 в 1 хв.

При формі -- температура тіла в межах 38,1-40°С. Помірковано виражений синдром загальної інтоксикації. Пульс 90-120 уд/хв. Артеріальний тиск менш 110 мм рт. ст. Частота подиху більше 24 в 1 хв. Сухий болісний кашель із болями за грудиною.

Важка форма грипу характеризується найгострішим початком, високої (більше 40°) і більше тривалою лихоманкою з різко вираженими симптомами інтоксикації (сильним головним болем, ломотою у всьому тілі, безсонням, маренням, анорексией, нудотою, блювотою, симптомами, іноді энцефалитическим синдромом). Пульс більше 120 уд/хв, слабкого наповнення, нерідко аритмічний. Артеріальний тиск менш 90 мм рт.ст. Тони серця глухі. Частота подиху більше 28 в 1 хв. Хворобливий, болісний кашель, болі за грудиною.

Дуже важкі форми грипу зустрічаються рідко, характеризуються блискавичним плином з бурхливо, що розвиваються симптомами, інтоксикації, без катаральних явищ і закінчуються в більшості випадків летально. Варіантом блискавичної форми може бути стрімкий розвиток геморрагічного токсичного набряку легенів і сумний результат від паренхіматозної дихальної й серцево-судинної недостатності у випадку несвоєчасного надання невідкладної й спеціалізованої лікарської допомоги.

Під час епідемічних спалахів грип протікає більш важко з перевагою типових форм захворювання. У час частіше спостерігаються легені й атипічні форми грипу, коли явища інтоксикації виражені слабко, а температура тіла або залишається нормальної (афебрильная форма грипу), або підвищується не більше 38°С. У клінічній картині хвороби на перший план виступають симптоми риніту, фарингіту. Якщо ж запальний процес локалізується в трахеї при видимій відсутності риніту й фарингіту, то мова йде про так називаний акатаральній формі грипу.

Грип у дітей відрізняється від захворювання в дорослих більше важким плином процесу, більше частим розвитком ускладнень, знижує реактивність дитячого організму й обтяжує плин інших хвороб. Порушення загального стану, пропасна реакція й поразки верхніх дихальних шляхів більше виражені й тривалі, досягаючи нерідко 5-8 днів.

Люди всіх віків сприйнятливі до грипу, від дитини до глибокого старого. Особи 60 років і більше хворіють на грип важче, чим особи молодого віку. Особливостями плину грипу в осіб літнього й старечого віку є більш довгостроково розтягнуті в часі всі періоди перебігу хвороби, більше важкий плин із частими ускладненнями. В осіб цієї вікової групи відзначається більше поступовий розвиток захворювання й на перший план у них виступають порушення серцево-судинної системи (задишка, ціаноз носогубного трикутника й слизуватих оболонок, акроцианоз на тлі тахікардії й різкого зниження артеріального тиску). Явища загальної інтоксикації в них менш виражені й у клінічній картині відступають на другий план. Тривалість пропасного періоду досягає 8-9 днів, температура знижується повільно, довгостроково залишаючись субфебрильной.

Тривалість захворювання неускладненим грипом у цілому в осіб літнього віку більше в 1,5 рази в порівнянні з молодими хворими й становить 1-1,5 нед. Грип у літніх і старих ускладнюється пневмонією в 2 рази частіше, ніж в осіб молодого й середнього віку.

Ускладнення. При жодному інфекційному захворюванні раннє виявлення ускладнень не представляє стільки діагностичних труднощів, як при грипі. Ускладнення грипозної інфекції відрізняються великою частотою (10-15% від всіх захворілим грипом). У їхньому клінічному різноманітті провідне положення (80-90%) займають гострі вирусно-бактериальні пневмонії, які виявлялися до 10% від всіх захворілих і приблизно в половини госпіталізованих хворих грипом, переважно важкої формами. Друге по частоті місце займають ускладнення з боку Лор-органів (гайморити, отити, фронтити, синусити); рідше - пієлонефрити, пиелоцистити, холангити й ін.

Пневмонія, що ускладнює плин грипу, може розвитися в будь-якому періоді захворювання, однак в осіб молодого віку в 60% випадків переважають ранні пневмонії, що виникають на 1-5-й день від початку захворювання, звичайно при вираженому катаральному синдромі й загальній інтоксикації, що значно утрудняє своєчасну діагностику цих ускладнень.

У типових випадках плин ускладненого пневмонією грипу характеризується тривалою лихоманкою (більше 5 днів) або виникненням другої температурної хвилі після короткочасної нормалізації температури тіла. Протягом захворювання грипом немає позитивної динаміки як у стані, так і самопочутті хворого. Зберігається виражена слабість, пітливість, озноби, задишка. Приєднується кашель із відділенням слизисто-гнойной або кров'янистого мокротиння. При аускультації вологі хрипи, крепітація можуть вислухуватися в положенні хворого на ураженому боці (прийом Куравицкого) або після коротких покахикувань. У більшості хворих у крові - лейкоцитоз, підвищена СОЭ.

З метою ранньої діагностики (прогнозування) гострих пневмоній у самій початковій фазі до формування виразних клініко-рентгенологічних проявів рекомендується в амбулаторно-поліклінічних умовах (при лікуванні вдома) використання комплексу клініко-лабораторних показників, що включає підвищення температури тіла вище 39°С, симптоми трахеобронхита, задишку більше 24 подихів в 1 хв, лейкоцитоз більше 8* 109 /л і СОЭ вище 13 мм/ч. Цей комплекс виявлявся в 65% хворих грипом з наступним розвитком пневмонії, підтвердженої рентгеном. Виявлення такого комплексу в захворілим грипом дає підставу для перекладу цих хворих в інфекційний стаціонар і проведення поряд із протигрипозним этиотропным і патогенетическим лікуванням циклу антибиотикотерапии.

У випадку підозри на ускладнення з боку Лор-органів показана консультація оториноларинголога.

Діагноз і диференціальний діагноз. Розпізнавання грипу в період епідемічного спалаху не становить труднощі, коли клінічні прояви його типові, а питома вага грипу серед всіх ОРЗ досягає 90%. У час, коли переважають форми грипу, клінічно його важко від інших гострих респіраторних інфекцій, тому що на частку грипу в цей період доводиться 3-5 % від усього числа ОРЗ. У цей час діагноз грипу можна поставити тільки після лабораторного підтвердження.

Для швидкої діагностики грипу використають “експрес-метод” виявлення вірусу грипу за допомогою флуоресціюючих антитіл. Досліджуваний матеріал беруть із носа в перші дні хвороби. Приготовлені з нього мазки обробляють специфічними грипозними флуоресціюючими сироватками. комплекс, Що Утворився, антиген- антитіло яскраво світиться в ядрі й цитоплазмі кліток циліндричного епітелію й чітко видний у люмінесцентному мікроскопі. Відповідь можна одержати через 2-3 ч.

Серологічні дослідження допомагають ретроспективній діагностиці грипу. Досліджують парні сироватки крові, узяті у хворих у гострий період хвороби (до 5-го дня від початку захворювання) і в період реконвалесценції з інтервалом 12-14 днів. Найбільш показовими в серологічній діагностиці є реакція зв'язування комплементу (РСК) із грипозними антигенами й реакція гальмування гемагглютинации (РТГА). Діагностичним уважається наростання титру антитіл в 4 рази й більше.

Диференціальну діагностику грипу необхідно проводити як з гострими респіраторними захворюваннями, так і з рядом інших інфекцій, тому що початок багатьох з них через інтоксикацію й катаральні явища нагадує грип.

Грип й інші ОРЗ розрізняються по локалізації поразки дихальних шляхів і ряду клінічних проявів. При грипі страждають всі відділи респіраторного тракту, але переважає трахеїт, що проявляється сухим кашлем і болями по ходу трахеї. При парагриппе дивується переважно гортань і виникає ларингіт у вигляді осиплості голосу й грубого сильного кашлю. Аденовірусна інфекція проявляється поразкою слизуватих оболонок око, носа, ковтки, мигдалин з найбільш вираженими змінами з боку глотки. При риновірусної інфекції провідні симптоми захворювання - риніт і риноррея.

При диференціальній діагностиці з іншими інфекційними хворобами, що часто зустрічаються, необхідно пам'ятати, що в їхньому початковому періоді може бути й синдром загальної інтоксикації, і катаральний синдром, що не мають однак ніякого відношення до грипу. Так, при корі на тлі вираженої інтоксикації завжди дивується респіраторний тракт (риніт, фарингіт, ларингіт, трахеїт, іноді й бронхіт). Однак ряд ознак (особливо плями Филатова-Бельского-Коплика на слизуватій оболонці щік) дозволяє діагностувати кір до появи характерної коревий экзантеми.

Запальні зміни з боку верхніх дихальних шляхів, поряд з лихоманкою й загальною інтоксикацією, є характерним проявом катарального (гриппоподібного) варіанта початкового (преджелтушного) періоду вірусного гепатиту.

Із групи тифо-паратифозних захворювань диференціальну діагностику треба проводити з паратифом А. У початковому періоді цієї хвороби нерідко виникає катаральний синдром (ринофарингит, трахеобронхит). Але на відміну від грипу паратиф А починається поступово, з кожним днем наростає висота лихоманки, причому виражені явища синдрому загальної інтоксикації не відповідають відносно легенею запальним змінам дихальних шляхів. Лихоманка постійного типу, а поява на 4-7-й день хвороби поліморфної висипки виключають імовірність грипу.

Для менингококковой інфекції, її локалізованої форми -- назофарингита властиві помірні прояви загальної інтоксикації, першение, болю в горлі, нежить, утруднення носового подиху. При огляді - яскрава гіперемія й набряклість слизуватої оболонки задньої стінки ковтки, слизуватої оболонки носа. У крові - лейкоцитоз із нейтрофильним зрушенням уліво, збільшена СОЭ. Можливі ознаки менингизма. Постійне спостереження такого роду хворих, повторне дослідження крові й цереброспинальной рідини в динаміку дозволяють виключити грип, або діагностувати перехід у генерализованную форму менингококковой інфекції.

Лікування. При грипі застосовують комплекс этиотропных, патогенетических і симптоматичних засобів, спрямованих на збудника захворювання, дезинтоксикацию організму, підвищення захисних сил, ліквідацію запальних й інших змін.

Лікування легенів і форм грипу проводять у домашніх умовах, важких й ускладнених - в інфекційному стаціонарі. Під час пропасного періоду хворому грипом необхідні постільний режим, тепло, рясне гаряче питво з більшим кількість вітамінів, особливо С и Р (чай, компот, настій шипшини, фруктові соки, морс, 5% розчин глюкози з аскорбіновою кислотою). Для профілактики геморрагических ускладнень, особливо людям похилого віку з підвищеним ПЕКЛО, необхідний зелений чай, варення або сік черноплодной горобини (аронии), грейпфрути, а також вітаміни групи Р (рутин, кварцетин) у сполученні з 300 мг аскорбінової кислоти в добу.

Для зменшення головний і м'язової хворій, укорочення проявів токсикозу й запальних змін у дихальних шляхах використають комплексний препарат “антигриппин” (ацетилсаліцилова кислота 0,5; аскорбінова кислота 0,3; кальції лактат 0,1 м; рутин і димедрол по 0,02 г) протягом 3-5 днів, по 1 порошку 3 рази в день. Можна використати також колдрекс або аспірин упса з вітаміном З, попередньо розчинивши таблетку цих препаратів у напів склянці теплої води, або анальгетики -- амидопирин, панадол, темпалгин, седалгин по 1 таблетці 2-3 рази в день. Жарознижуючі засоби (ацетилсаліцилову кислоту більше 0,5 однократно) варто приймати лише при високій температурі тіла, що досягає 39°С и більше й 38°С -- у дітей і літніх осіб.

Призначення комплексу вітамінів (“Ревит”, “Гексавит”, “Ундевит” по 2 драже, “Декамевит” по 1 драже 2-3 рази в день), аскорбінової кислоти до 600-800 мг/сут і зміцнювальної стінки посудин вітаміну Р до 150-300 мг/сут.

Противірусний препарат ремантадин ефективний при лікуванні грипу, викликаного вірусом типу А, і лише при раннім його використанні -- у перші годинники й доба від початку захворювання (по 0,1 м 3 рази в день після їжі в 1-і доба, по 0,1 м 2 рази в день в 2 й 3-и доба й 0,1 м однократно на 4-й день хвороби).

При грипі, викликаному вірусом типу А и В, ефективне призначення препарату озельтамивир (тамифлю) дорослим і дітям старше 12 років по 0,075 м 2 рази в добу протягом 5 днів.

Використання ліків, що стимулюють вироблення власних ендогенних інтерферонів, тобто интерферониндуцирующих й иммуномодулирующих препаратів (арбидола, амиксина, неовира, циклоферона).

Арбидол ефективний відносно вірусів грипу А и В і збудників інших ОРВИ. Призначають його дорослим і дітям старше 12 років по 0,2 м 3 - 4 рази в добу перед їжею 3 - 5 днів.

Амиксин - ефективний як проти вірусів грипу, так і проти збудників всіх ОРВИ. Лікувальні дози дорослим по 0,125 м 1 раз у добу усередину після їжі протягом 2-х днів підряд, потім по 0,125 м через день (але не більше 6 таблеток на курс лікування). Неовир застосовується при лікуванні грипу й ОРВИ, викликаних вірусами парагриппа, риновирусами, РС-вирусом, аденовірусами, герпесвирусами. З лікувальною метою рекомендується від однієї ін'єкції внутримишечно 2 мол 12,5%-ного розчину до чотирьох ін'єкцій з інтервалом 48 годин (залежно від ваги плину).

Циклоферон - індуктор ендогенного інтерферону з вираженої противірусної, имммуномодулирующей і протизапальною активністю. Лікувальні дози при неускладненому грипі: в 1-й день 4 таблетки одномоментно, в 2, 4 й 6-й дні по 2 таблетки (по 0,15 г) 1 раз у день перед їжею. 5 %-ный лінімент циклоферона використається для зовнішнього интраназального застосування.

При грипі, що протікає в легкій неускладненій формі, використаються препарати альфа-інтерферону - людський лейкоцитарний інтерферон (ЧЛИ) з низькою противірусною активністю. Його закопують у носові ходи по 5 капель не менш 5 - 6 разів у добу або вводять у вигляді інгаляцій 2 рази в день (протягом 2 - 3-х днів) з появою перших клінічних симптомів грипу й інших ОРЗ. ЧЛИ з високою противірусною активністю використаються в ін'єкціях при важкому й ускладненому плині грипу й інших ОРВИ в дорослих.

Для поліпшення дренажної функції бронхів і посилення евакуації слизу й мокротиння необхідне проведення теплих, вологих інгаляцій, що містять соду й бронходилататори (солутан, эуфиллин, эфедрин). Інгаляції проводять до 15 хв 2 рази в день протягом 4 сут. При вираженому риніті для интраназального введення використають 2-5% розчин эфедрина, 0,1% розчин (або емульсія) санорина, нафтизин, галазолин.

Назначение антибіотиків або сульфаніламідів для профілактики ускладнень (пневмоній) у хворих з неускладненим плином грипу невиправдано, тому що нерідко сприяє розвитку цих ускладнень.

Комплексне лікування хворих важкими формами грипу, крім патогенетической і симптоматичної, включає й специфічну этиотропную терапію. Найбільшою ефективністю володіє протигрипозний донорський імуноглобулін (гамма-глобулін), що вводить у ранній термін хвороби по 3-6 мол внутримишечно з інтервалом 8-12 годин (дітям -- 0,15-0,2 мол на 1 кг маси тіла в добу) до одержання вираженого терапевтичного ефекту.

Дезинтоксикационная патогенетическая терапія підсилюється за рахунок внутрішньовенного введення неокомпенсана (гемодеза) 200-300 мол, реополиглюкина 400 мол, розчинів 5% глюкози з аскорбіновою кислотою, Рингер-лактата (лактасоль) - усього до 1,5 л/сут на тлі форсованого діурезу за допомогою 1% розчину лазикса (фуросемида) 2-4 мол щоб уникнути набряку легенів і мозку.

При дуже важких формах грипу з вираженими токсичними проявами призначають кортикостероидные препарати -- преднізолон 90-120 мг/сут або еквівалентні дози інших глюкокортикоидов, 10 000-20 000 ЕД контрикала, а також серцеві засоби (0,06% розчин коргликона 1 мол або 0,05% розчин строфантина ДО 1 мол внутрівенно, у крапельниці). Проводять оксигенотерапію зволоженим киснем через носові катетери. При частішанні подиху понад 40 в 1 хв при порушеннях ритму подиху хворих переводять на штучну вентиляцію легенів.

При вкрай важких формах грипу показане призначення антибіотиків: амоксиклава по 0,625 м 3 рази в день у сполученні з эритромицином по 0,5 м 4 рази в день усередину або цефалоспоринов - цефтриаксона (роцефина, лендацина) 1,0 м внутрівенно 1 раз у добу.

Прогноз. При неускладненому грипі працездатність відновлюється через 7-10 днів, при приєднанні пневмонії -- не раніше 3-4 нед. Важкі форми (з энцефалопатией або набряком легенів) можуть являти загрозу для життя.

Військовослужбовці виписуються після клінічного видужання, нормальних аналізів крові й сечі не раніше 4-го дня нормальної температури тіла зі звільненням від робіт на 3 сут. Після перенесення важких форм грипу, ускладнених пневмонією, реконвалесцентов направляють на ВВК для надання відпустки через хворобу строком до 1 мес.

Профілактика зводиться до ізоляції хворих у домашніх умовах або в стаціонарі й обмеженню захворілих відвідувань поліклінік й аптек. Обслуговуючі хворі обличчя повинні носити 4-6-слойные марлеві маски й використати интраназально 0,25-0,5% оксолиновую мазь.

Для вакцинопрофилактики використають инактивированные грипозні вакцини внутрикожно й під шкіру. Химиопрофилактику грипу А здійснюють прийомом ремантадина (по 0,1 г/сут), що дають протягом всього епідемічного спалаху. У вогнищі проводять поточну й заключну дезінфекцію.

АДЕНОВІРУСНІ ЗАХВОРЮВАННЯ (ADENOVIROSIS)

вірусний інфекція грип хвороба

Аденовірусні захворювання (pharyngoconjunctival fever-PCP -- англ.) -- гострі вірусні хвороби, що протікають із переважною поразкою органів подихи, око й лімфатичні вузли.

Вивчення хвороб цієї групи почалося з 1953 року. Аденовіруси вперше були виділені американськими вченими на чолі з Хюбнером в 1954 році із тканини мигдалин і лімфатичних вузлів, отриманих від дітей під час операцій, а також виявлені в осіб із захворюваннями верхніх дихальних шляхів, що супроводжуються конъюнктивитами. З 1956 року в практику ввійшов термін “аденовіруси”, запропонований Эндерсом, Френсисом, а хвороби, викликувані даною групою вірусів, одержали назву аденовірусних захворювань.

У цей час відомі 32 типу аденовірусів, виділених від людини й розрізняються в антигенному відношенні. Спалаху захворювань частіше обумовлені типами 3, 4, 7, 14 й 21. Тип 8 викликає епідемічний кератоконьюнктивит. Аденовіруси містять дезоксирибонуклеиновую кислоту (ДНК). Для всіх типів аденовірусів характерна наявність загального комплементсвязывающего антигену. Аденовіруси зберігаються до 2 нед при кімнатній температурі, але гинуть від впливу ультрафіолетового опромінення й хлору.

Джерелом інфекції є хворі із клінічно вираженими або стертими формами захворювання. Зараження відбувається повітряно-краплинним шляхом. Однак не виключена можливість й аліментарний шлях передачі інфекції.

Захворюваність підвищується в холодну пору року. Частіше хворіють діти й військовослужбовці. Особливо висока захворюваність у знову сформованих колективах (у перші 2-3 мес).

Воротами інфекції є переважно слизуваті оболонки верхніх дихальних шляхів, рідше -- конъюнктивы. Аденовіруси розмножуються в слизуватій оболонці з характерним поступовим, послідовним залученням у патологічний процес спадних відділів дихального тракту. Репродукція аденовірусів може відбуватися в тканині кишечнику, лімфатичних вузлах. Розмноження вірусу в лимфоидной тканини супроводжується множинним збільшенням лімфатичних вузлів. Крім місцевих змін, аденовіруси роблять загальний токсичний вплив на організм у вигляді лихоманки й симптомів загальної інтоксикації. Здатність аденовірусів до розмноження в епітеліальних клітках дихального тракту, конъюнктивы, кишечнику з виникненням в окремих випадках гематогенної диссеминации створює широкий діапазон клінічних проявів цієї інфекції, включаючи появу генерализованной лимфоаденопатии й розповсюдженої экзантемы.

Крім аденовірусів у генезе гострих пневмоній має значення приєднання вторинної бактеріальної флори, чому сприяє гноблення імунної системи.

Інкубаційний період коливається від 4 до 14 днів (частіше 5-7 днів). Основними клінічними формами аденовірусних захворювань є: ринофарингиты, ринофаринготонзиллиты, фарингоконъюнктивальная лихоманка, конъюнктивиты й кератоконъюнктивиты, аденовірусна пневмонія. Крім цього аденовіруси можуть викликати й інші клінічні форми - діарею, гострий неспецифічний мезаденит й ін. Для кожної із клінічних форм аденовірусної інфекції характерна сукупність поразки респіраторного тракту й інших симптомів (конъюнктивит, діарея, мезаденит й ін.). Виключення становить кератоконъюнктивит, що може протікати изолированно, без поразки дихальних шляхів.

Аденовірусні захворювання починаються гостро з підвищення температури тіла, симптомів інтоксикації (познабливание, головний біль, слабість, зниження апетиту, м'язові болі й ін.). Але навіть при високій лихоманці загальний стан хворих залишається задовільним і токсикоз організму не досягає того ступеня, що властивий грипу. Лихоманка в типових випадках тривала, триває до 6-14 днів, іноді носить двухволновой характер. При аденовірусних захворюваннях, що протікають тільки з поразкою верхніх дихальних шляхів, температура зберігається 2-3 дні й нерідко не перевищує субфебрильных цифр.

Заложенность носа й нежить - ранні симптоми аденовірусного захворювання. Часто дивується глотка. Запальний процес рідко протікає у вигляді ізольованого фарингіту. Значно частіше розвивається ринофарингит або ринофаринготонзиллит. Рідко виникають ознаки ларингіту, трахеїту й бронхіту. Гострий ларинготрахеобронхит спостерігається в дітей молодшого віку. Характеризується осиплостью голосу, появою грубого “гавкаючого” кашлю, розвитком стенотического подиху. Нерідко виникає синдром помилкового крупу, при якому (на відміну від дифтерійного) афонії не буває.

Поразка дихальних шляхів може сполучатися із запаленням конъюнктив. Катаральні двосторонні конъюнктивиты виникають в 1/3 хворих, однак починаються нерідко як однобічні.

Пленчатые конъюнктивиты зустрічаються переважно в дітей дошкільного віку. Захворювання починається гостро й протікає важко. Температура тіла досягає 39-40°С и зберігається до 5-10 днів. У багатьох хворих помірковано збільшені периферичні лімфатичні вузли, особливо передні- і заднешейные, іноді -- пахвові й пахові. У периферичній крові при неускладнених формах хвороби -- нормоцитоз, рідше -- лейкопенія, СОЭ не збільшена. У цілому для аденовірусних захворювань характерна невелика інтоксикація при порівняно тривалій невисокій лихоманці й різко вираженому катаральному синдромі.

Аденовірусна інфекція протікає більш важко й довгостроково в дітей раннього віку з наявністю повторних хвиль захворювання, порівняно частим приєднанням пневмонії. Особи літнього віку хворіють на аденовірусну інфекцію рідко.

Ускладнення. Вони можуть виникнути на будь-якому строку аденовірусного захворювання й залежать від приєднання бактеріальної флори. Найбільше часто зустрічаються пневмонії, ангіни, рідше - гайморити, фронтиты.

Із приєднанням пневмонії стан хворого погіршується, температура досягає 39-40°С, з'являється задишка, ціаноз, підсилюється кашель, інтоксикація. Клінічно й рентгенологически пневмонія є осередковою або зливальною. Лихоманка зберігається до 2-3 нед, а зміни в легенів(клінічні й рентгенологічні) до 30-40 днів від початку хвороби.

Діагноз і диференціальний діагноз. Якщо діагностика можлива вчасно епідемічного спалаху (особливо в організованому колективі), то розпізнавання спорадических випадків важко через поліморфізм клінічної картини й подібності її з іншими ОРЗ. У розшифровці захворювання допомагають характерні поразки очей (фарингоконъюнктивальная лихоманка, конъюнктивиты).

Для раннього лабораторного підтвердження діагнозу використається виявлення специфічного вірусного антигену в епітеліальних клітках слизуватої оболонки носоглотки за допомогою иммунофлюоресцентного методу. Для ретроспективної діагностики застосовують серологічний метод (РСК із аденовірусним антигеном). Діагностичним уважається наростання титру антитіл у парних сироватках в 4 рази й більше. Диференціальну діагностику треба проводити із грипом, парагриппом й іншими ОРЗ.

Лікування. Хворим легенями формами неускладненої аденовірусної інфекції проводиться, як і при грипі, патогенетическое й симптоматичне лікування в амбулаторно-поліклінічних умовах (вдома), військовослужбовцем - в ізоляторі медичного пункту. Хворі важкими й ускладненими формами лікуються в інфекційних стаціонарах. Комплексна терапія цих хворих включає внутрім'язове введення 6 мол нормального імуноглобуліну, що містить специфічні антитіла проти аденовірусів, а також внутрішньовенне введення дезинтоксикационных розчинів (5% розчин глюкози 500 мол з аскорбіновою кислотою, гемодез 200-300 мол), комплекс вітамінів, зволожений кисень через носові катетери.

При поразці очей імуноглобулін закопують у конъюнктивальный мішок. При пленчатых конъюнктивитах промивають ока 2% розчином борної кислоти, закопують 20-30% розчин сульфацил-натрия (альбуциду), 0,2% розчин дезоксирибонуклеазы (на дистильованій воді), за краї вік закладають 0,25-0,5% мазь теброфена.

При розвитку гострого ларинготрахеобронхита зі стенозом гортані (помилкового крупу) призначають внутримышечно литическую суміш (2,5% розчин аминазина в сполученні з 1% розчином димедролу й 0,5% розчином новокаїну - усе у вікових дозах). Усередину - преднізолон, починаючи з 15-20 мг, з поступовим збільшенням дози. Курс гормональної терапії 5-7 днів.

При пневмоніях комплексну терапію аденовірусної інфекції підсилюють призначенням антибіотиків. При стафилококковой природі пневмонії показані оксациллин, метициллин у звичайних вікових дозах протягом 7-14 днів.

Прогноз сприятливий. При пневмонії процес може затягуватися на тривалий час. Після важких форм аденовірусних захворювань, ускладнених пневмонією, військовослужбовці направляються на ВВК для надання їм відпустки через хворобу строком до 1 мес.

Профілактика. Провідне значення мають звичайні протиепідемічні заходи.

ПАРАГРИПП (PARAORIPPUS)

Парагрипп (paragrip - англ., paragrippe - франц.) - гостре респіраторне вірусне захворювання, що характеризується помірковано вираженою загальною інтоксикацією, поразкою верхніх дихальних шляхів, переважно гортані.

Віруси парагриппа ставляться до групи Що Рнк-содержат парамиксовирусов розмірами 100-300 нм. У цей час відомо 4 типи вірусів парагриппа, виділених від людини. Їм не властива, як вірусам грипу, вариабельность антигенної структури. Парагриппозные віруси агглютинируют еритроцити людини (0 групи), курей, морських свинок, мавп. Специфічні імунні сироватки гальмують реакцію гемагглютинации. Гемагглютинирующие й комплементсвязывающие антитіла строго специфічні. Віруси нестійкі в зовнішнім середовищі, при кімнатній температурі зберігаються не більше 4 ч, а повна їхня інактивація відбувається після 30-хвилинного прогрівання при температурі 50°С.

Резервуаром і джерелом інфекції є людина, хворий клінічно вираженою або стертою формою парагриппа. Інфекція передається повітряно-краплинним шляхом. Поряд із грипом й аденовірусними захворюваннями, парагрипп широко розповсюджений серед військовослужбовців. Часто їм хворіють і діти. Віруси типів 1, 2 й 3 поширені повсюдно й викликають захворюваність у будь-який час року. Тип 4 виділений тільки в США. Парагриппозные віруси обумовлюють до 20% гострих респіраторних захворювань у дорослих і до 30% -- у дітей.

Воротами інфекції є слизуваті оболонки респіраторного тракту, особливо носа й гортані, де виникають виражені запальні зміни. Глотка й трахея утягуються в процес рідше й у меншому ступені. Парагриппозные віруси репродукуються в клітках епітелію дихальних шляхів, руйнуючи при цьому самі клітки. віруси, Що Розмножилися, і продукти розпаду епітеліальних кліток частково проникають у кров, сприяючи розвитку лихоманки й інших симптомів інтоксикації, що при парагриппе слабко виражена. У дітей через набряк слизуватої оболонки гортані і її запальної інфільтрації може виникнути синдром “помилкового крупу”. У виникненні пневмоній, як і при грипі, істотну роль грає бактеріальна флора, що нашарувалася.

Інкубаційний період коливається від 2 до 7 днів, частіше 3-4 дні.

У більшості хворих парагрипп протікає як короткочасне захворювання (не більше 3-6 днів), без вираженої загальної інтоксикації. Захворювання виникає гостро лише в половини хворих, в інших воно починається поволі, через що хворі не завжди звертаються за медичною допомогою в перший день хвороби. Інтоксикація при парагриппе виражена нерізко, але відзначається в більшості хворих. Турбує субфебрильная температура тіла, загальна слабість, головний біль. У клінічній картині переважають ознаки Поразки верхніх відділів респіраторного тракту. Частими проявами парагриппа є болі й першение в горлі, заложенность носа, сухий кашель, симптоми ринофарингита. Ларингіт і трахеїт у дорослих зустрічаються порівняно рідко (14-20%), значно частіше в дітей. Крім того, у них може виникнути гострий ларингіт із синдромом стенозу гортані (“помилковий круп”).

Частим проявом парагриппа у військовослужбовців є збільшення й помірна хворобливість периферичних лімфатичних вузлів -- углочелюстных, заднешейных, рідше -- пахвових.

У крові хворих неускладненим парагриппом - нормоцитоз або помірна лейкопенія. СОЭ не збільшена.

Ускладнення. Найбільш частим ускладненням як у дітей, так й у дорослих є пневмонія. З її появою процес здобуває остролихорадочный характер зі значним підвищенням температури, ознобом, сильним головним болем, болями в груди, посиленими кашлем з виділенням мокротиння, іноді з домішкою крові. Вислухуються звучні мелкопузырчатые вологі хрипи, частіше над нижніми частками легенів. Рентгенологически визначається залучення в запальний процес від одного до декількох сегментів, а іноді й цілої частки. Такі зміни в легенях обумовлені вторинною бактеріальною флорою й утримуються до 3-4 нед і більше. У крові - нейтрофильный лейкоцитоз і підвищення СОЭ.

Діагноз і диференціальний діагноз. Через відсутність характерних симптомів клінічна діагностика важка. Гострі респіраторні захворювання по типі ринофаринголарингита вялотекущие, без вираженої лихоманки, дозволяють запідозрити парагрипп.

Для лабораторного підтвердження діагнозу найбільш швидким є виявлення вірусних антигенів в епітеліальних клітках слизуватої оболонки носа за допомогою иммунофлюоресцентного методу. Більше чіткі результати дає серологічний метод. За допомогою РТГА й РСК досліджують парні сироватки, узяті з інтервалом 10-14 днів. Наростання титру антитіл до якого-небудь типу парагриппозных вірусів в 4 і більше раз підтверджує діагноз. Однак серологічний метод придатний лише для ретроспективної діагностики.

Лікування. Хворі з неускладненим плином парагриппа одержують симптоматичне лікування в амбулаторно-поліклінічних умовах (вдома), військовослужбовці - в ізоляторі медичного пункту частини. При розвитку ускладнень (3-4% всіх хворих) лікування проводиться в інфекційному стаціонарі.

При помилковому крупі із симптомами стенозу гортані, як і при аденовірусних захворюваннях, дітям внутримышечно вводять литическую суміш, усередину - кортикостероидные препарати у вікових дозах, парові інгаляції, гарячі ножні ванни.

При пневмоніях комплексне лікування підсилюють антибактеріальною терапією. Призначають антибіотики з обліком мікрофлори, що обумовила пневмонію. Тривалість курсу антибиотикотерапии 7-12 днів. Проводять інгаляційну терапію киснем через носові катетери. Якщо буде потреба використають серцево-судинні засоби.

Прогноз при парагриппе сприятливий. Виписка реконвалесцентов проводиться після повного клінічного видужання. Після парагриппа, ускладненого пневмонією, військовослужбовці проходять ВВК для надання їм відпустки через хворобу строком до 1 місяця.

Профілактика парагриппа в більшій мері заснована на проведенні всіх протиепідемічних заходів, необхідних при повітряно-краплинних інфекціях.

РЕСПИРАТОРНО-СИНЦИТИАЛЬНАЯ ІНФЕКЦІЯ

Респираторно-синцитиальная інфекція - гостре вірусне захворювання, що характеризується явищами помірної інтоксикації й поразкою переважно нижніх відділів органів подиху із частим розвитком бронхітів, бронхиолитов, пневмоній.

PC-вірус ставиться до парамиксовирусам, діаметр вириона 90-120 нм, у своєму складі має рибонуклеиновую кислоту з характерною спиралевидной структурою й комплементсвязывающий антиген. Характерною властивістю цього вірусу є здатність обумовлювати утворення синцитію або псевдогигантских кліток у культурі тканини. Розмножується в культурі тканин HeLa, НЕр-2 і бруньки ембріона людини. У зовнішнім середовищі нестійкий, при температурі 55°С инактивируется протягом 5 хв.

Респираторно-синцитиальная інфекція поширена повсюдно, реєструється цілий рік, найбільший підйом захворюваності спостерігається взимку й навесні. Джерелом інфекції є хвора людина в гострому періоді хвороби. Передається повітряно-краплинним шляхом. Частіше спостерігається в дітей раннього віку, однак відзначається висока сприйнятливість і дорослих. При заметі цієї інфекції в дитячі установи занедужують практично всі діти у віці до одного року.

Вивчення патогенезу цього захворювання утруднено. Клінічний перебіг хвороби, як природне, так і при експериментальній інфекції в дорослих, не відбиває сутності процесу, що розвивається в дітей, тому що в дорослих захворювання частіше протікає як гостре респіраторне захворювання. Уважається, що при PC-інфекції провідної є патологія нижніх дихальних шляхів і найбільш характерним -- важка поразка бронхіол.

Запальні зміни розвиваються в початковому періоді на слизуватій оболонці носа й ковтки, і в дорослих поразкою цих відділів процес може обмежитися. У дітей у віці до року звичайно дивуються бронхіоли й паренхіма легенів з наявністю некрозу трахеобронхиального епітелію й некротического обтурационного бронхиолита, що приводить до закупорки бронхів грудочками слизу. Виникаючий спазм приводить до утворення ателектазів й емфіземі, що сприяє виникненню вирусно-бактериальных пневмоній.

Гуморальний імунітет після перенесеної хвороби зберігається все життя.

Інкубаційний період становить 3-6 днів. У дорослих захворювання в більшості випадків протікає у вигляді легкого респіраторного захворювання з ознаками слабо выраженной інтоксикації. Відзначається помірний головний біль, млявість. Температура тіла звичайно субфебрильная, іноді досягає 38°С. У неускладнених випадках тривалість пропасного періоду становить 2-7 днів.

Катаральні зміни проявляються у вигляді риніту, помірної гіперемії м'якого неба, дужок, рідше - задньої стінки ковтки.

Провідним симптомом PC-інфекції є сухий, тривалий, приступообразный кашель, що може тривати до 3 нед. У хворих може бути задишка експіраторного типу, почуття ваги в грудній клітці, ціаноз губ. При аускультації в легенях вислухуються неуважні хрипи, твердий подих. Захворювання часто (близько 25%) ускладнюється пневмонією. На рентгенограмах при цьому виявляється посилення малюнка з наявністю кільцеподібних утворень або дрібних лінійних тяжей за рахунок ущільнення стінок бронхів і ділянок бронхиолярной емфіземи. Через 7-10 днів вони зникають, повна нормалізація легеневого малюнка відбувається трохи пізніше.

Найбільш важкі форми хвороби, що обумовлюють в 0,5% випадків летальні исходы, властиві дітям до одного року. Захворювання протікає з високою лихоманкою, вираженою головним болем, блювотою, порушенням. Характерні ознаки поразки нижніх відділів респіраторного тракту -- постійний кашель, задишка, астматичний синдром, у легенів рясні разнокалиберные вологі хрипи. При огляді дитини відзначають блідість особи, ціаноз губ, у важких випадках -- акроцианоз. У перші дні захворювання в дітей може бути рідкий або кашкоподібний стілець.

Діагноз і диференціальний діагноз. Клінічно діагноз PC-інфекції виставити важко, проводять диференціальну діагностику із грипом й іншими гострими респіраторними захворюваннями. У дорослих при клінічній діагностиці враховують перевагу симптомів бронхіту над симптомами поразки верхніх відділів дихального тракту при слабко вираженій інтоксикації. Для дітей раннього віку характерно гострий початок зі швидким розвитком симптомів бронхиолита й пневмонії.

Для лабораторної діагностики найпоширеніший і доступним є серологічний метод. Досліджують парні сироватки, узяті з інтервалом 10-14 днів, за допомогою РН, РСК і РНГА. Діагностичним є наростання титру антитіл в 4 рази й більше. Використають також метод иммунофлюоресценции.

Лікування при неускладненому плині симптоматичне. Ускладнення, пов'язані з бактеріальною флорою, вимагають призначення антибактеріальних засобів.

Прогноз сприятливий.

Профілактика й заходи у вогнищі. Специфічна профілактика не розроблена.

КОРОНАВИРУСНАЯ ІНФЕКЦІЯ (CORONAVIROSIS)

Коронавирусная інфекція - гостре вірусне захворювання, що клінічно характеризується слабко вираженою інтоксикацією й поразкою верхніх відділів респіраторного тракту.

Коронавирусы - сімейство вірусів, що поєднує Що Рнк-содержат плеоморфные віруси середньої величини. Діаметр різних коронавирусов варіює від 80 до 220 нм. Для них характерна наявність оболонки з ворсинками більше рідкими, чим у вірусу грипу. Ворсинки прикріплюються до вириону за допомогою вузького стебла й розширюються до дистального кінця, нагадуючи сонячну корону під час затьмарення (звідси назва сімейства). Коронавирусы розмножуються в цитоплазмі інфікованих кліток. При цьому дочірні вирионы з'являються через 4-6 ч послу інфікування. Типовим видом коронавирусов прийнято вважати вірус інфекційного бронхіту птахів. У сімейство коронавирусов також входять коронавирусы людини - респіраторні віруси.

Всім коронавирусам властива здатність фіксувати комплемент у присутності гіперімунних сироваток або сироваток, отриманих від перехворілих. У зовнішнім середовищі нестійкі, руйнуються при температурі 56°С за 10-15 хв.

Патогенез коронавирусной інфекції ще недостатньо вивчений. Частота гострих респіраторних захворювань коронавирусной этиологии коливається від 4,5 до 10%.

Коронавирусы викликають переважно поразка верхніх дихальних шляхів. Лише в дітей відзначені випадки поразки бронхів і легенів.

Виділення коронавирусов людини HECV-24 й HCVE-25 з фекалій дітей із проявом гастроэнтерита свідчить про энтеропатогенности них.

Є повідомлення про виділення коронавирусов з мозку хворих неуважним склерозом.

Якої-небудь специфіки в клінічній картині цієї інфекції немає. Вона може бути подібна із хворобами, обумовленими респираторно-синцитиальными, парагриппозными вірусами й риновирусами. Можуть спостерігатися такі симптоми, як біль при ковтанні, чихание, нездужання, помірний головний біль, тобто симптоми, властиві респіраторним захворюванням.

Інкубаційний період триває 2-3 дні. Захворювання протікає зі слабовыраженными симптомами загальної інтоксикації. Температура частіше нормальна або субфебрильная. Основним симптомом є риніт. Загальна тривалість захворювання 5-7 днів.

Відзначають поразка не тільки верхніх, але й нижніх відділів дихального тракту, що проявляється кашлем, болем у грудній клітці при подиху, що свистять хрипами, утрудненням подиху. Думають, що ці спостереження вказують на певне значення коронавирусов як збудників, що сприяють розвитку пневмонії.

У дітей коронавирусная інфекція протікає клінічно більше виражено, чим у дорослих. Поряд з нежиттю досить часто спостерігається запалення гортані й збільшення шийних лімфатичних вузлів. Крім того, майже в 25% випадків відзначається кашель, що свідчить про поширення запального процесу в нижні відділи респіраторного тракту.

Були описані спалахи коронавирусной інфекції, що проявляється лише симптомами поразки шлунково-кишкового тракту, хвороба протікала по типі гострого гастроэнтерита. Захворювання було короткочасним, результат сприятливий. З випорожнень захворілих виділені коронавирусы штамів HECV-24 й HECV-25.

Діагноз і диференціальний діагноз. Клінічно коронавирусную інфекцію діагностувати важко, тому що вона не має специфічного симптомокомплекса. Диференціальну діагностику частіше проводять із риновирусной інфекцією, на відміну від якої коронавирусная має більше виражені риноррею й нездужання й рідше супроводжується кашлем.

При спалахах гострих гастроэнтеритов варто проводити диференціальну діагностику з іншими вірусними діареями.

Лабораторна діагностика коронавирусной інфекції подібна з діагностикою інших гострих респіраторних захворювань. Найпоширенішими є метод виявлення збудника в слизу зева й носа за допомогою флюоресцирующих антитіл і серологічний. Серологічна діагностика використається для ретроспективної розшифровки этиологии. Проводиться на основі росту титрів антитіл у РСК, РНГА.

Лечение. При сприятливому неускладненому плині застосовують симптоматичне лікування, спрямоване на зменшення явищ ринореи. При ускладненнях проводиться відповідна антибактеріальна терапія.

Прогноз захворювання сприятливий.

Специфічна профілактика не розроблена. Проводять звичайні протиепідемічні заходи у вогнищі краплинної інфекції.

РИНОВИРУСНІ ЗАХВОРЮВАННЯ (RINOVIROSIS)

Риновирусное захворювання, або заразна нежить, - гостра респіраторна хвороба, викликувана риновирусами, характеризується переважною поразкою слизуватої оболонки носа й слабко вираженими симптомами загальної інтоксикації.

Риновирусы ставляться до групи пикорнавирусов, що містять РНК. Розміри вирионов 15-30 нм, основу їх становить рибонуклеиновая кислота, вони розділені на дві більші групи. Одна з них (Н-штаммы) репродукується тільки в культурі кліток ниркової тканини людини, інша (Штам-штами-м-штами) -- у культурі кліток бруньок мавп. Виділено штами риновирусов, які розмножуються в органних культурах миготливого епітелію носа й трахеї людини (Штам-штами-про-штами). У цей час розрізняють понад 100 серотипов риновирусов. Риновирусы не мають загального групового антигену, кожен серотип володіє своїм вируснейтрализующим і комплементсвязывающим антигеном. У зовнішнім середовищі нестійкі, протягом 10 хв инактивируются при температурі 50°С, при висушуванні на повітрі більша частина инфекционности губиться через кілька хвилин.