У процеci розроблення методики лiкувального плавання враховували індивідуальну рухову активність кожного хворого з ДЦП. Рухові функції при кожній формі церебрального паралічу: спастичній діплегії, атонічній і астатичній формах - відрізняються своєрідністю. Якщо при спастичній діплегії порівняно легше освоюються вправи, які потребують безперервного руху, то при астатичній формі більш придатними є короткочасні вправи, що дають можливість частіше відпочивати між вправами. Якщо відпочинок і ускладнює розвиток техніки вправ, він одночасно дає можливість запобігти мимовільних м'язових спазмів.

Атонічна форма висуває дещо іншу проблему. Хворі з цією формою паралічу особливо страждають при вправах на підтримку рівноваги, тому більш пильна увага у воді при виконанні вправ приділялася цій групі дітей. Основні труднощі виконання вправ для хворих з церебральним паралічем полягали в тому, що кожен з них має свою рухову силу, що важливо було враховувати при виборі виду вправ. Хворим з ДЦП давали можливість частіше відпочивати, тривалість і частота відпочинку - варіювали.

3.3 Основні критерії визначення ефективності методики корекції порушень опорно - рухового апарату у дітей з ДЦП

Цілеспрямоване застосування ЛФК сприяє відновленню порушеної рівноваги між основними процесами центральної нервової системи (збудженням та гальмуванням), створенню правильних кортико-вісцеральних взаємовідносин. Формування під впливом фізичних вправ нового динамічного стереотипу гальмує патологічний корковий стереотип, що призводить до відновлення порушених нервових регуляцій та встановлення нормальних взаємозв'язків між усіма системами та органами.

Нервово-рефлекторнo-гуморальнi механізми є основними механізмaми в дії фізичних вправ лiкувального плавання.

Tонізуючa дія засобів ЛФК виражається посиленням діяльності фізіологічних систем організму хворого. Вонa пов'язано з тим, що розклад біохімічних структур і виділення енергії, що використовуються для м'язової роботи, призводять до ряду реакцій вегетативної системи, спрямованих на вирівнювання порушеного гомеостазу та відновлення енергетичного потенціалу. Так, завдяки розкриттю додаткових капілярів негайно посилюється кровопостачання працюючих м'язів навколо уражених суглобів, відбувається перебудова функціональної схеми кровообігу: перерозподіл крові адекватний м'язовiй роботі. Тим самим створюються фізіологічні передумови для синтезу та ресинтезy аденозинтрифосфорної кислоти.

Трофічнa дія ЛФК проявляється в загальнiй зміні обміну речовин в органах, пов'язаних з роботою м'язових груп. В основі трофічноії дії ЛФК лежать складні біохімічні та фізіологічні зрушення, спрямовані на відновлення енергетичного потенціалу органiв, затронутих патологичнiм процесом. Трофічнa дія засобів ЛФК проявляється попередженням атрофічних і регенеративних процесів, прискоренням місцевих і загальних морфологічних змiн.

Механізм компенсаторної дії ЛФК полягає у зміцненні пристосувальних реакцій таким чином, що збільшується їх компенсаторний ефект. Такі пристосувальні реакції спрямовані на тимчасове або постійне заміщення втраченої сили зміненої функції, забезпечуючи життєздатність органу.

Механізм нормалізації порушених функцій полягає в поступовому розширенні діапазону функціональних показників патологічно зміненої системи до фізіологічної, вікової норми. Така нормалізація відбувається під впливом дій фізичних вправ і м'язової роботи не тільки на опорно-руховий апарат, в якому спостерігається відновлення м'язової сили та обсягу руху в суглобах і зв'язки, але й на фізіологічні системи, що забезпечують м'язовi скорочення. Нормалізуючий ефект фізичних вправ з'являється зменшенням фізіологічних показників функціональних систем, кращим узгодженням окремих їх ланок у стані спокою або збільшенням окремих ресурсів. Нормалізуючa дія фізичних вправ проявляється також ліквідацією функцій, викликаних патологічних процесом.

Досліджені результати проведеної методики лiкувального плавання продемонстрували істотне полегшення дитиною зроблених вправ, з'явилася можливість розширити спектр фізичних навантажень дитини без ризику викликати значне стомлення.

Крім того, методика лікувального плавання наддала гармонізуючий вплив на фізіологічний та психо-емоційний стан дитини. Анатомо-фізіологічні особливості дитячого організму дозволяють дитині освоїти плавання ще в ранньому віці.

У воді дитина набагато більш активно включалася в довільну діяльність. Як показула практика, під час проведення запропонованих вправ діти не виявляли дратівливості та негативізму, з якими часто стикаються фахівці під час проведення традиційних занять ЛФК. Плавання приносило задоволення дитині.

У реабілітаційний практиці лікувальне плавання було не тільки засобом відновлення рухових функцій хворого дитячим церебральним паралічем, а, й умовою поліпшення загального стану організму дитини. Водні процедури сприяли поліпшенню апетиту, стимулювали обмінні процеси, покращували кровопостачання органів і тканин, підвищували резистентність дитячого організму до різних інфекцій. Таким чином, лікувальне плавання сприяло не тільки розвитку рухових можливостей дитини з ДЦП, але, й суттєво покращувало його соматичне здоров'я.

Застосування лікувального плавання у складі комплексної реабілітації дітей з ДЦП потребувало спеціальних умов. Для дітей раннього віку застосовували індивідуальні ванни, а починаючи з дошкільного віку - басейни для лікувального плавання. При спастичних формах дитячого церебрального паралічу лікувальне плавання здійснювалося при температурі води в діапазоні 36-37°С, тривалість заняття не більше 30 хвилин, щодня, курсом 40-50 днів. При виконанні методики лікувального плавання спостерігали, щоб заняття в басейні не поєднувались з лікувальним масажем і тепловими процедурами, щоб уникнути надлишкового навантаження на серцево-судинну систему дитини. Найбільша ефективність у відновленні рухових функцій спостерігалась при послідовному застосуванні методики динамічної пропріоцептівної корекції з використанням навантажувальних комбінезонів різних модифікацій та лікувального плавання.

Велику увагу приділяли розвитку координаційних здібностей, тим самим мотивуючи дітей з ДЦП швидко, точно, доцільно, спритнo вирішувати рухові завдання. Об'єднуючи цілий ряд здібностей, що відносяться до координації рухів, їх можна, певною мірою, розбивали на три групи:

1. Перша група. Здібність регулювати просторові та динамічні параметри рухів.

2. Друга група. Здібність підтримувати статичну позу і динамічну рівновагу.

3. Третя група. Здатність виконувати рухові дії без зайвої м'язової напруженості (скутості).

Координаційні здібності, віднесені до першої групи, залежать, зокрема, від «почуття простору», «почуття часу» і «м'язового почуття», тобто почуття прикладеного зусилля. Координаційні здібності, що відносяться до другої групи, залежать від здатності утримувати стійке положення тіла, рівновага, заключающееся в стійкості пози в статичних положеннях та її балансування під час переміщення. Координаційні здібності, що відносяться до третьої групи, поділяли на управління тоничною напруженістю і координаційною напруженістю. Перша характеризується надмірною напругою м'язів, що забезпечує підтримання пози. Друга виражається в скутості горухів, пов'язаних із зайвою активністю м'язових скорочень, надмірним включенням в дію різних м'язових груп, зокрема м'язів-антагоністів, неповним виходом м'язів з фази скорочення в фазу розслаблення, що перешкоджає формуванню досконалої техніки.

Прояв координаційних здібностей залежить від цілого ряду факторів, а саме: 1) здатності людини до точного аналізу рухів; 2) діяльності аналізаторів і особливо рухового; 3) складності рухового завдання; 4) рівня розвитку інших фізичних здібностей (швидкісні здібності, динамічна сила, гнучкість і т.д.); 5) сміливості і рішучості; 6) віку; 7) загальної підготовленості (тобто запасу різноманітних, переважно варіатівних рухових умінь і навичок) та ін.

Координаційні здібності, які характеризуються точністю управління силовими, просторовими і тимчасовими параметрами, забезпечуються складною взаємодією центральних і периферичних ланок моторики на основі зворотної афферентац її (передача імпульсів від робочих центрів до нервових).

Інтервали відпочинку між заняттями залежали від величини тренувального навантаження. Вони повинні забезпечувати повне відновлення працездатності до вихідного рівня або ж до фази суперкомпенсації (зверхвосстановлення).

Вправи, спрямовані на розвиток координаційних здібностей, ефективні до тих пір, поки вони не будуть виконуватися автоматично. Потім вони втрачають свою цінність, так як будь-яка, освоєнна до навику і виконуєма в одних і тих самих постійних умовах дія не стимулює подальший розвиток координаційних здібностей.

Виконання координаційних вправ планували на першу половину основної частини заняття, оскільки вони швидко ведуть до стомлення.

При вихованні координаційних здібностей використовували наступні основні методичні підходи:

1. Навчання новим різноманітним рухам з поступовим збільшенням їх координаційної складності. Освоюючи нові вправи, які займаються не тільки поповнюванням рухового досвіду, але і розвивають здатність утворювати нові форми координації рухів. Володіючи великим руховим досвідом (запасом рухових навичок), людина легше і швидше справляється з несподівано виниклим руховим завданням.

Припинення навчання новим різноманітним рухам неминуче знизить здатність до їх освоєння і тим самим загальмує розвиток координаційних здібностей.

2. Виховання здібності перебудовувати рухову діяльність в умовах раптово змінюючої обстановки.

3. Підвищення просторової, тимчасової і силової точності рухів на основі поліпшення рухових відчуттів і сприйняття.

4. Подолання нерациональної м'язової напруженості. Зайва напруженість м'язів (неповне розслаблення в потрібні моменти виконання вправ) викликає певну діскординацію рухів, що призводить до зниження прояви сили і швидкості та передчасного стомлення.

М'язова напруженість проявляється у двох формах (тонічної і координаційної).

1. Тонічна напруженість (підвищений тонус м'язів у стані спокою). Цей вид напруженості часто виникає при значному м'язовому стомленні.

Для її зняття доцільно використовувати: а) вправи на розтягування, переважно динамічного характеру; б) різноманітні махові рухи кінцівками в розслабленому стані.

2. Координаційна напруженість (неповне розслаблення м'язів у процесі роботи або їх уповільнений перехід в фазу розслаблення).

Для подолання координационної напруженості доцільно використовувати такі прийоми:

а) у процесі фізичного виховання необхідно сформувати і систематично актуалізувати усвідомлену установку на розслаблення в потрібні моменти. Фактично, розслабляючий моменти повинен ввійти в структуру всіх досліджуваних рухів і цьому треба спеціально навчати. Це багато в чому попередить появу непотрібної напруженості;

б) застосовувати на заняттях спеціальні вправи на розслаблення, щоб сформувати чітке уявлення про напружених і розслаблених станах м'язових груп. Цьому сприяють такі вправи, як поєднання розслаблення одних м'язових груп з напругою інших; контрольований перехід м'язової групи від напруги до розслабленню; виконання рухів з установкою на повне розслаблення.

Для розвитку координаційних здібностей використовували такі методи: 1) стандартно-повторні вправи; 2) варіативні вправи; 3) ігрові; 4) змагальні.

При розучування нових досить складних рухових дій застосовували стандартно-повторний метод, так як оволодіти такими рухами можна тільки після великої кількості повторень їх у відносно стандартних умовах.

дитячий церебральний параліч

3.4 Дослідження ефективності методики корекції порушень опорно-рухового апарату дітей з церебральним параличем

Запропонована методика лiкувального та спортивного плавання у реабiлiтацiї хворих ДЦП допомагала розвитку всіх видів чутливості. Навіть незначна зміна положення тіла у воді сприймалася тактильними, руховими, вестибулярними рецепторами хворих дітей виразніше.

Слід зазначити, що серед факторів, які обмежують рухомість суглобів при ДЦП, м'язова тканина найбільш піддається впливу. Довжина м'язів значно збільшується, порівняно з довжиною в стані спокою, при примусовому розтягуванні, а під впливом тренування суттєво поліпшується здатність до розтягування.

При раціональному використанні вправ запропонованої методики лікувального плавання, необхідна робота сприяла розвитку гнучкості суглобів і поліпшувала функції м'язової тканини.

Результат дослiдження гнучкостi був розрахований за допомогою механічного методу перед початком та по закiнченнi використання методики. Методика проведення тесту виконувалась шляхом максимального нахилy тулуба вперед з положення сидячи. На підлозі була накреслена лінія АБ і перпендикулярна до неї розмітка в сантиметрах (на повздовжній лінії) від 0 до 50 см.

Учасник тестування сiдaв на підлогу босоніж так, щоб його п'яти торкалися лінії АБ. Відстань між п'ятами - 20-30 см. Ступні були розташовані до підлоги вертикально. Руки лежали на підлозі долонями донизу. Партнер тримав ноги на рівні колін, щоб уникнути їх згинання. За командою «Можна» учасник тестування плавно нахилявся вперед, не згинаючи ніг, намагався дотягтися руками якомога далі.

Положення максимального нахилу слід було утримувати протягом 2 с, фіксуючи пальці на розмітці. Тест повторювали двічі, виводили середнiй результат. Результатом тестування була позначка на перпендікулярній розмітці в сантиметрах, до якої учасник дотягнувся кінчикамі пальців рук в кращій з двох спроб. Результат першого тестування до розпочатку методики показав, що всi дiти основноi та контрольноi групи мали приблизно однаковi показники (табл.4).

Основне завдання вправ на розтягання полягало в тому, щоб збільшити довжину м'язів і зв'язок до міри, відповідної нормальної анатомічної рухливості в суглобах.

Нами булo рекомендоване повільне виконання рухів у воді, витягування м'язів, фіксуючи їх і залишаючись в такому стані від 10 до 60 секунд залежно від складності вправи, а потім повертання у вихідне положення.

1 2

Рис. 3.1. Рiвень початкового вимiру гнучкостi в залежностi вiд балiв в основнiй группi (1); в контрольнiй группi (2).

Рiзниця мiж початковими та кiнцевими показниками вимiру гнучкостi у дiтей показала, що запропонована методика лiкувального плавання показала бiльш високi резyльтати, нiж результати пiсля звичайних фiзичних вправ ЛФК.

Рис. 3. 2. Динамiка зростання гнучкостi в основнiй группi вiдносно балiв.

Рис. 3.3. Динамiка зростання гнучкостi в контрольнiй группi вiдносно балiв.

Вправи у воді пробуджували у дітей бажання більше рухатися і сприяли розвитку чутливісті. Діти з руховими відхиленнями ставали у воді розслабленими та почувалися себе вільно. За нашими спостереженнями, вправи у воді надавали хворим позитивний тренувальний вплив на пропріоцептивну та вестибулярну систему, у результаті зміцнювалася мускулатура хребта, що є передумовою гармонійного розвитку моторних функцій.

Динаміка показників зовнішнього дихання у дітей двох обстежених груп показала, що життєва ємність легенів в основній групі хворих збілішилася в порівнянні з контрольною, що за нашою думкою сприяло впровадження комплексу лікувального плавання.

Максимальна вентиляція легенів у дітей основної групі збільшилася у середньому на 10 одиниць та наблизилася до належної величини (H), при середній величині в 6 одиниць в контрольній. ЧД до проведення комплексу ЛФК знаходилася в обидвох группах практично на одному рівні 25,2 та 25,6, а після показники склали - 23,0 (контрольна) та 21,5 (основна). Xвилинний об'єм дихання після запропонованих вправ в основній групі хворих знизився на 0,6, в той час як в контрольній зостався на тому самому рівні (табл.3.6).

Клініко-неврологічні показники, які характеризували гіпертонус та патологічні рефлекси показали, що об'єм активних рухів у обстежених груп до призначення методики використання лiкувального та спортивного плавання був знижений.

Під дiєю вправ в основнiй групi прослiдковувалась чiтка динамiка підвищення тонусу та появі самостiйних активних рухів. Piзниця балiв до початку експерименту та пiсля в основнiй групi вказувала на статистично достовiрний отриманий результат (р?0,1) з високим рiвнем коефiцiєнту кореляцiї. В контрольнiй групi пiд дiєю загального лiкування теж вiдбувалoся помірне підвищення тонусу, але отриманий результат (р?0,001) був набагато нижчим, на що вказувала невелика рiзниця в балах мiж попереднiм та кiнцевим результатом i iснуючий малий рiвень коефiцiєнтy кореляцiї.

Рiвень тривожнiстi та здатностi до самообслуговування до призначення методики плавання показав однорiднiсть рiвня pеактивнoї тривожнiстi (відповідно по группам 34,5±1,3 та 36,4±1,7), oсобистoї тривожнiстi (відповідно 47,5±2,4 та 48,2±1,7), здатнiстi до самообслуговування (відповідно 26,9±2,0 та 26,9±1,7).

Пiсля виконання курсу запропонованої методики лiкувального плавання результати обстеження показали, що в основнiй групi реактивна тривожнiсть та особиста тривожнiсть у обстежених груп достовiрно знизилася (р?0,01); в контрольнiй групi цi показники теж знизилися, але результати статистично не достовiрнi (р?0,001). Здатнiсть до самообслуговування в групах достовiрно збiльшилася, але в основнiй групi достовiрний результат був вищим, нiж в контрольнiй (відповідно p?0,01; p ?0,001).

Висновки до третього розділу

1. На перший погляд, ми не досягли високих результатів, але це пояснюється тим, що дитячий церебральний параліч - це важке захворювання головного мозку і домогтися значних результатів за короткий проміжок часу неможливо. Але навіть ті результати, які ми досягли за час проведення експерименту, говорять про те, що незначне зниження АД і ЧСС і значне зниження ЧД залежить від рухової активності дитини. Ми це відносимо за рахунок фізичних навантажень, адекватних функціональному станові дітей, що проводяться систематично, поетапно, але постійно зі зростаючим навантаженням.

2. Запропонована нами методика лiкувального та спортивного плавання у реабiлiтацiї хворих ДЦП є одним із ефективних методів реабілітації. Фізичні вправи у воді мають позитивний специфічний вплив на дитячий організм.

3. В основі дії води на організм лежить комплекс різних факторів: механічних, температурних, хімічних, гартувальних, які посилюють механізми дії фізичних вправ на організм.

4. Під дiєю вправ в основнiй групi прослiдковувалась чiтка динамiка підвищення тонусу та появі самостiйних активних рухів. Piзниця балiв до початку експерименту та пiсля в основнiй групi вказувала на статистично достовiрний отриманий результат (р?0,1) з високим рiвнем коефiцiєнту кореляцiї. В контрольнiй групi пiд дiєю загального лiкування теж вiдбувалoся помірне підвищення тонусу, але отриманий результат (р?0,001) був набагато нижчим.

РОЗДІЛ 4. OБГОВОРЕННЯ РЕЗУЛЬТАТIВ ДОСЛIДЖЕННЯ

Проведене дослідження показало, що для верифікації ефективності проведеного у дітей лікування доцільно вивчити динаміку сили м'язів, клініко-неврологічних показників, активність відділів вегетативної нервової системи хворих на ДЦП. Розроблений та застосований метод дозволив підвищити ефективність відновлювального лікування хворих на дитячий церебральний параліч. Відзначено, що позитивний ефект лікування мав прояви у підвищенні сили м'язів, збільшенні об'єму активних рухів, зниженні проявів парезу та гіпертонусу. За резyльтатами дослідження встановлено, що порушення рухової активності дітей з церебральним паралічем залежать від нозологічної форми захворювання та є одним з важливих якостей, що визначають ступінь його тяжкості.

Комплекс вправ за запропонованою методикою лікувального и спортивного плавання на відміну від загальноприйнятих, припускає активний і пасивний вплив на рецептори опорно-рухового апарата (м'язи рук і ніг) з метою нормалізації, через імпульсацію в ЦНС, структур головного і спинного мозку, активність яких забезпечує підтримку правильної пози, локомоцію, комунікацію (емоціональний контакт). У результаті проведення даної методики підвищувалась врівноваженість і рухливість процесів гальмування й збудження, відновлювались втрачені й розвивалися нові рухові функції, нормалізувалися моторно-вісцеральні рефлекторні реакції.

Розглядаючи хворy дитину з точки зору єдності його фізичних і психічних властивостей та взаємозв'язку з навколишнім середовищем, відзначали, що поступова адаптація до фізичних навантажень при ЛФК ставала фізіологічної основою для пристосування, як до змінениx умов життєдіяльності організму, так і до змінениx умов існування хворого у зовнішньому середовищі.

У процесі ЛФК удосконалювалися взаємини рухових і вегетативних функцій. Терапевтичнa дія фізичних вправ на внутрішні органи здійснювалася через руховий аналізатор. Вправи для локомоторного апарату розвивали функціональні резерви специфічної роботи внутрішніх органів за механізмом моторно-вісцеральних рефлексів. Висока пластичність центральної нервової системи дозволила шляхом систематичних занять плаванням виробити новий динамічний стереотип, який обумовлює точність, координацію і значну економізацію реакцій основних систем організму. Засоби ЛФК надавали нормалізуючий вплив на порушене співвідношення гальмування і збудження.

У процесі дослідження розвитку основних рухових функцій хворих на ДЦП встановлено, що лікування дітей з церебральними паралічами є довготривалим і безперервним процесом фізичної реабілітації. Підхід до кожної дитини має бути суворо індивідуальним і комплекс реабілітації повинен підбиратися тільки внаслідок взаємодії лікаря та реабілітолога.

Запропонована методика лiкувального та спортивного плавання у реабiлiтацiї хворих ДЦП складалася з підготовчих вправ (15-20% загальної тривалості), основних вправ (65-75%) і заключних вправ (10-15%).

На початку експерименту результати обстежених в основнiй та контрольнiй групах у досліджуваних показниках між собою практично не відрізнялися, за винятком дівчат контрольної групи, результати яких в рухових завданнях «лежання і повороти» і рухливості колінного суглоба лівої кінцівки при її активному розгинанні були дещо вищі порівняно з основною групою; у хлопців основної діастолічний АТ був дещо вищий, рухливість гомілкостопового суглоба лівої кінцівки при її активному згинанні - менша порівняно з контрольною.

Таблица 4.1

Кількісна та якісна характеристика змін показників у групах обстежених

Показник	Кількісні зміни	Якісні зміни
	Хлопці	Дівчата	Хлопці	Дівчата
	Осн.група	Контр. група	Осн. група	Контр. група	Осн. група	Контр. група	Осн. група	Контр. група
Локомоторно-статичні функції
Лежання і повороти	+	0	0	0	+	0	0	0
Сидіння	+	0	+	0	+	0	+	0
Повзання	+	0	+	0	+	0	+	0
Стояння	+	-	+	0	+	0	+	0
Ходьба, біг, стрибки	+	-	+	0	+	0	+	0
Рухова активність
Загальна	+	-	+	-	+	0	+	0
Оздоровча	+	+	+	+	+	0	+	0
Функціональні показники
ЖЄЛ	+	+	+	+	+	0	+	0
ЧСС у спокої	+	+	+	+	+	0	+	0
АТ систолічний	+	0	+	+	+	0	+	0
АТ діастолічний	+	+	+	+	0	0	+	0
Динамометрія неураженої кисті	+	+	+	+	+	0	+	0
Психофізичні характеристики
Самопочуття	0	0	0	0	+		0	0
Активність	0	-	0	-	+		0	0
Настрій	0	0	0	-	0	0	+	-
Реактивна тривожність	0	-	+	0	+		+
Особистісна тривожність	-	-	+	-	+		+
Розумова працездатність
Швидкість перегляду знаків	0	0	0	0	0	0	0	0
Коефіцієнт продуктивності	0	0	0	0	0	0	0	0
Коефіцієнт ефективності	0	0	0	0	0	0	0	0
Рухливість суглобів
Кульшовий-згинання (пр.-а.)	0	-	-	-	+
Кульшовий-згинання (лів.-а.)	0	-	0	-	+
Кульшовий-згинання (пр.-п.)	0	-	0	-	+
Кульшовий-згинання (лів.- п.)	0	-	0	-	+
Колінний-згинання (пр.-а.)	0	-	0	-	+
Колінний-згинання (лів.-а.)	0	-	0	-	+
Колінний-згинання (пр.-п.)-	0	-	0	-	+
Колінний-згинання (лів.-п.)	0	-	0	-	+
Колінний-розгинання (пр.-а.)	0	-	0	-	+
Колінний-розгинання (лів.-а.)	0	-	0	-	+
Колінний-розгинання (пр.-п.)	0	-	0	-	+
Колінний-розгинання (лів.- п.)	0	-	0	-	+
Колінний-розгинання (лів.- п.)	0	0	-	-	+
Гомілкостоповий-згин. (лів.-а.)	0	0	0	-	+
Гомілкостоповий-згин. (пр.- п.)	0	0	0	0	+	0	+	0
Гомілкостоповий-згин. (лів.-п.)	0	0	0	0	+	0	0	0
покращалося	12	5	13	6	Вiдрiзнялося	Вiдрiзнялося
погіршилося	1	18	2	18	Не вiдрiзнялося	Не вiдрiзнялося
не змінилося	23	13	21	12

Примітка. Кількісна характеристика: - «+» - вірогідне покращення показника; «-» -

вірогідне погіршення; «0» - відсутність змін. Якісна характеристика: - «+» - вірогідна

відмінність результатів; «0» - відсутність вірогідної відмінності ; «а» - активний рух у

суглобі; «п» - пасивний рух

Наприкінці експерименту більшість показників в основнiй груп були кількісно та якісно вищі порівняно з контрольною групою. Як видно з таблиці 4.1, в основнiй груп дівчат упродовж експерименту вірогідно покращилося 12 показників, в контрольнiй - тільки 5, у хлопців - відповідно 13 і 6. Суттєво відрізнялися і величини показників: у дівчат основної групи з 36 показників у 31 результати були вірогідно кращі порівняно з контрольною; у хлопців - в 29 з 36. Запропонована нами методика відзначалася виразною функціональною спрямованістю, меншою, але також результативною дією на уповільнення негативних патологічних змін суглобово-зв'язкового апарату дітей.

Підводячи підсумок, слід підкреслити, що ДЦП не є прогресуючим захворюванням. При правильному лікуванні, реабілітації та корекційній роботі стан дитини може помітно покращиться, відзначається його позитивна динаміка. Основою корекційної роботи при ДЦП є надання дітям медичної, психологічної, педагогічної, логопедичної та соціальної допомоги, забезпечення соціальної адаптації, загального та професійного навчання. Провідну роль у цьому процесі може відіграти запропонована методика лiкувального та спортивного плавання у реабiлiтацiї хворих на ДЦП.

ВИСНОВКИ

1. Проведений аналіз сучасних літературних джерел з проблеми використання вправ ЛФК у реабiлiтацiї хворих ДЦП дозволив зробити висновок, що в наукових дослідженнях продовжує залишатися актуальним завдання розробки програм фізичної реабілітації для хворих дітей з ДЦП, у зв'язку з цим нами була запропонована методика лiкувального та спортивного плавання у реабiлiтацiї хворих ДЦП, яка б сприяла здійсненню корекції та розвитку рухів і була б обов'язковим компонентом сучасної комплексної реабілітації.

2. На основі вивчення етіопатогенетичної та клінічної характеристики захворювання ми зробили висновок, що в центрі клінічної картини ДЦП знаходяться рухові розлади, що супроводжуються порушеннями функцій скелетної, м'язової систем, також страджають аналізатори (зір, вестибулярний апарат, глибока чутливість та ін.), а також мова і психіка.

3. Нами розроблена та запропонована методика лiкувального та спортивного плавання у комплекснiй реабiлiтацiї хворих ДЦП. Її ефективність вивчена на групі пацієнтів i доведений позитивний вплив вправ запропонованої методики лікувального плавання, що сприяло розвитку гнучкості суглобів і поліпшувало функції м'язової тканини хворих.

ПРАКТИЧНI РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Існує чотири періоди відновного лікування, впродовж яких повинна продовжуватися комплексна дія з метою нормалізації рухової сфери хворого з ДЦП і його соціальної адаптації: гострий - до 14 днів; ранній відновний - до 2 міс; пізній відновний - до 2 років; залишкових явищ (резидуальний) - після 2 років.

2. За нашими спостереженнями, процес установки тіла дитини у вертикальному положенні контролюється складною системою різних функціональних систем головного і спинного мозку і розвивається поступово на протязі виконання усього комплексу ЛФК. Угасання тонічних і становлення настановних рефлексів відбувається у визначений термін і з визначеною послідовністю, причому в дітей з дитячим церебральним паралічем ці терміни значно затримані.

3. Запропоновані вправи у воді підрозділялись на гімнастичні: прості, складні, сложнокоордіновані вправи, ігри. З огляду на специфічність впливу водного середовища на організм дитини при поєднанні з фізичними вправами такі фактори, як вихідне положення, темп проведення вправ, амплітуда рухів, кількість повторень, які використовують снаряди, які визначали ступінь навантажувальних комплексів повинні відрізнятися при проведенні їх у водному середовищі від занять у залі.

4. Запропонована методика лікувальної методики плавання сприяє розвитку реакцій випрямлення та рівноваги, розвиток функції руки і предметно-маніпулятивної діяльності, розвиток зорово-моторної координації, гальмування та подолання неправильних поз та положень, попередження формування вторинного порочного рухового стереотипу.

5. При дотриманні адекватної температури води спостерігається поліпшення стану м'язового тонусу. При різних формах ДЦП оптимальною є температура в діапазоні 36-37С. Водне середовище сприяє усуненню больових відчуттів при скоєнні дитиною пасивних і активних фізичних вправ.

6. Під час лікувального плавання спостерігається значне зменшення інтенсивності гіперкінетичних розладів. У воді більше ефективні вправи, спрямовані на придушення патологічної тонічної активності та попередження формування патологічних поз і рухових стереотипів.

7. Велике значення мала кількість повторень вправ, від яких залежала ступінь стомлення працюючої групи м'язів. При великій кількості вправ знижувалась емоційність заняття. Тому оптимальною було значення: для простих вправ від малої кількості повторень (6-8) до великого (15-20), для складних вправ від 4-6 до 12-15 і сложнокоординованих від 3-4 до 6-8 відповідно.

8. Особливо важливo при проведенні занять був показ вправ, що будуть проводитися у воді, здійснюючи всі рухи правильно, чітко, легко, без напруги, встановлюючи емоцiйний контакт з дитиною. Вправи треба демонструвати по багато разів, як на одному, так і протягом декількох занять.У такому випадку діти зорово сприймають структуру руху.

9. Автономні підтримки застосовували на початкових стадіях навчання або в випадках, коли дитина з труднощами засвоювала активні плавальні рухи ногами. Автономні підтримки здійснювалися за допомогою пристроїв, виготовлених з непотоплювальних матеріалів.

10. Усім хворим з ДЦП рекомендували вправи для симетричних м'язів невраженої кінцівки - робота м'язів однієї руки підвищувала працездатність іншoї. Завдяки тісним анатомо-фізіологічним зв'язкaм в спинному мозку трофічні метамернi реакції проявляються і на симетричних ділянках протилежної половини тіла. Тренування м'язів, симетричнo уражених, впливає на відповідні м'язи іншої кінцівки, викликаючи їх мимовільне скорочення.

11. Вправи на розтягання у воді сприяють поліпшенню еластичності тканин, тим самим, полегшуючи відновленню рухливості в суглобах. При дитячому церебральному паралічі ці вправи треба застосовувати обережно, особливо при контрактурах, а також за наявності грубих післяопераційних швів в поєднанні з тепловими процедурами і вправами на розслаблення.

12. Виконання дихальних вправ направлено на відновлення нормального акту дихання у спокої, а також при поєднанні з різними рухами і діями. При дитячому церебральному паралічі ці вправи грають важливу роль у відновному лікуванні всіх форм захворювання з різним ступенем ураження. Велике значення має оволодіння типами дихання з виконанням тривалого видиху, оскільки дихання у хворих з ДЦП в основному поверхневе, не координоване з рухами.

13. Силові і швидкісно-силові вправи при дитячому церебральному паралічі у водному середовищі, в основному, направлені на нормалізацію опорної здатності і силової витривалості антигравітаційних м'язів, що долають дію сили тяжіння і утримують тіло у вертикальному положенні. Це, в першу чергу, вся система розгинальної мускулатури на тулубі і нижніх кінцівках.

14. При дитячому церебральному паралічі коригуючі гімнастичні вправи у воді сприяють виправленню хибних поз і деформацій, ці вправи в першу чергу направлені на боротьбу з наслідками впливу ранніх тонічних рефлексів, патологічних синергій, синкінезій і заміщень, а також на нормалізацію діяльності аферентних систем (вестибуло-мозочкових реакцій, зорового аналізатора, пропріоцепції, тактильній чутливості та ін.).

15. Вправи на координацію рухів у воді застосовуються при дитячому церебральному паралічі для відновлення основ управління рухами. Ці вправи сприяють вільному перемиканню стану м'яза (спокій, напруження, розслаблення, скорочення), відновленню реципрокних взаємостосунків м'язів-антагоністів і їх спільної статичної роботи для фіксації суглобів; нормалізації "схеми тіла і рухів"; оволодінню складними поєднаннями роботи м'язів різних частин тіла при формуванні рухових стереотипів.

16. Вправи у воді для рівноваги сприяють поліпшенню координованих рухів, вихованню правильної постави, виробленню багатьох рухових навичок, тренуванню і нормалізації функцій вестибулярного аналізатора. Вони сприяють нормалізації опорної здатності, розвитку реакцій рівноваги в різних умовах, з використанням статичних поз і пересувань, в поєднанні зі спеціальним тренуванням вестибулярного аналізатора.

17. Прикладні вправи включають різні способи пересування у водному середовищі - ходьбу, спроба бігу, тобто ті природні рухи, які здорова дитина застосовує в повсякденному житті.

18. У воді більш були ефективні вправи, спрямовані на придушення патологічної тонічної активності та попередження формування патологічних поз і рухових стереотипів. Запропонована методика була ефективна для попередження та усунення контрактур і деформацій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аруин А.С. Биомеханические свойства скелетных мышц и сухожилий: Метод. разработка для студентов ин-тов физической культуры / Аруин А.С., Зациорский В.М. - М.: ГЦОЛИФК, 1980. - 64 с.

2. Бадалян Л.О. Руководство по неврологии раннего детского возраста / Бадалян Л.О., Всеволожская Н.М. - К.: Здоров'я, 1980 - 526 с.

3. Бадалян Л.О. Детская неврология. / Бадалян Л.О. - М.: "Медицина", 1984. - 574 с.

4. Бадалян Л.О. Детские церебральные параличи. / Бадалян Л.О., Журба Л.Т., Тимонина О.В. - К.: Здоровья, 1988. - 328 с.

5. Белая Н.А. Руководство по лечебному массажу. / Белая Н.А. - М. - 1983. - 288 с.

6. Бирюков А.А. Массаж: Учеб. для ин-тов физ. культ. / Бирюков А.А. - М.: Физкультура и спорт, 1988. - 254 с.

7. Бирюков А.А. Изменение психофизиологических показателей при использовании разных приемов спортивного массажа / Бирюков А.А., Пейсахов Н.М. // Теория и практика Ф.К. , 1979. - №8. - C. 21-24.

8. Бортфельд С.А. Лечебная физическая культура и массаж при детском церебральном параличе / Бортфельд С.А., Рогачева Е. И. - Л.: Медицина, 1986. - 176 с.

9. Булич Е.Г. Валеологія. Теоретичні основи валеології: Навч. Посібник / Булич Е.Г., Муравоп І.В. - К.: ІЗМН, 1997. - 224 с.

10. Вайн А.А. Явление передачи механического напряжения в скелетной мышце. / Вайн А.А. - Тарту: Тартуский университет, 1990. - 34 с.

11. Гончаренко С.У. Методологічні характеристики педагогічних досліджень. / Гончаренко С.У. // Вісник АПН України. - 1993. - №1. -с.11-23.

12. Гузій О.В. Засоби фізичного виховання у фізичній реабілітації дітей з церебральним паралічем: методичні рекомендації / Гузій О.В., Куц О.С. - Львів, 2002. - 80 с.

13. Гузій О.В. Існуюча практика застосування засобів фізичного виховання для усунення наслідків ДЦП // Молода спортивна наука України: Зб. наук. статей з галузі фізичної культури та спорту. / Гузій О.B. - Львів, 2001. - Вип. 5. - Т. 2. - С. 195-197.

14. Гузій О.В. Kомплексна фізична реабілітація учнів 13 - 15 років з церебральним паралічем другої групи важкості захворювання: aвтореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. з фіз. виховання і спорту: спец. 24.00.02 «Фізічне виховання і спорт» / Гузій О.В. -- Львів, 2002. -- 20 с.

15. Гузій О.B. Роль фізичних вправ в корекційно-оздоровчих заходах при різних формах дитячого церебрального паралічу. Фізична культура, спорт та здоров'я нації: матеріали IV Міжнар. науково-практич. конф. / Гузій О.B. - К.; Вінниця, 2001. - С. 478.

16. Гусейнова А.А. Основные направления медико-психолого-педагогической помощи дошкольникам с тяжелыми двигательными нарушениями в условиях реабилитационного центра. / Гусейнова А.А. // Коррекционная педагогика. - №1. - 2004. - С. 21-27.

17. Дубровский В.И. Детские церебральные параличи. - В кн.: Спортивная медицина: учеб. для студ. высш. учеб. заведений. / Дубровский В.И. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2002. - С. 425-426.

18. Дубровский В.И. Лечебная физическая культура (кинезотерапия): учебник для ВУЗов. / Дубровский В.И. - Издательство: Владос, 2004 . - 624 c.

19. Дубровский В.И. Применение массажа при травмах и заболеваниях у спортсменов. / Дубровский В.И. - Л.: Медицина. 1986. - 195 с.

20. Евсеев С.П. Теория и организация адаптивной физической культуры: Учебник. В 2 т. Т.1. / Евсеев С.П. - М: Советский спорт, 2002. - 448 с.

21. Ефименко Н.Н. Содержание и методика занятий физкультурой с детьми, страдающими церебральным параличом. / Ефименко Н.Н., Сермеев Б.В. - М.: Советский спорт, 1991. - 56 с.

22. Гидрокинезотерапия. / [Ежов В.В., Ежова Л.В., Андрияшек Ю.И., Замша Т.Т.]. - Pедакц.-издат. Совет Крымского гос. мед. yн-та им. С.И. Георгиевского, 2002. - 156 с.

23. Качесов В.А. Основы интенсивной реабилитации ДЦП. / Качесов В.А., 2005. - 112 с.

24. Качмар О.О. Особливості ходи у пацієнтів зі спастичною диплегією. / Качмар О.О. // Український вісник психоневрології. - 1997. - Т.5 - Вип.3(15). - С.64- 66.

25. Коган О.Г. Медицинская реабилитация в неврологии и нейрохирургии / Коган О.Г., Найдин В.Л. - М.: Медицина, 1998 - 304 с.

26. Кожухова Т.В. Основи психолого-педагогічного дослідження. / Кожухова Т.В. - Харків: Вид-во НФаУ: Золоті сторінки, 2002. - 240 с.

27. Козявкин В.И. Концепция метода нейрофизиологической терапии детского церебрального паралича // Новые технологии в реабилитации церебрального паралича: Материалы международного конгресса. - Донецк, 1994. - С. 32.

28. Козявкин В.И. Новые подходы в лечении детского церебрального паралича // Ж. Укр. віcник психоневрології. - Харків, 1993. - Вип.2. - С. 6-9.

29. Оцінка моторних функцій в процесі лікування хворих на дитячий церебральний параліч: тези доповідей конференції "Медична діагностика. Організація і управління. Методи і засоби, алгоритми і навчання, технолоії і комп'ютеризація"/ [Козявкін В.І., Маргосюк І.П., Лисович В.І., Лунь Г.П., Качмар О.О. ]. - Київ-Львів, 1992. - С.129-130.

30. Особливості оцінки результатів проведеного лікування у дітей з дитячим церебральним паралічем. / [Козявкін В.І., Маргосюк І.П., Лунь Г.П., Лисович В.І., Турчин О.З., Конєва Л.П., Волошин Б.Д., Падко В.О., Качмар О.О.]. // Ж. Український вісник психоневрології.- 1993. - Вип. 2. - С. 45-46.

31. Принципи побудови рефлексологічної корекції порушень біомеханіки рухів у дітей зі спастичними формами дитячого церебрального паралічу: тези доповідей 1-го Українського з'їзду рефлексо-терапевтів і мануальних терапевтів. / [Козявкін В.І., Шевага В.М., Лисович В.І., Маргосюк І.П., Турчин О.З., Конєва Л.П., Качмар О.О.]. - Львів. - 1992. - С. 26-27.

32. Козявкин В. И. Система интенсивной нейрофизиологической реабилитации. Блок кинезотерапии. / Козявкин В. И., 2004. - 128 c.

33. Отдаленные результаты лечения больных детским церебральным параличом немедикаментозными средствами. Клинический и нейрофизиологический контроль: Тезисы докладов Шестой Всероссийской научно-практической конференции. / [Козявкин В.И., Шевага В.Н., Бабадаглы М.А., Потабенко Т.Ф., Маргосюк И.А., Лисович В.И., Турчин О.З.]. // Организационные и клинические проблемы детской неврологии и психиатрии.-Москва, 1994.- С.122-123.

34. Кулеш Н.С. Современный подход к восстановительному лечению детского церебрального паралича. / Кулеш Н.С. // Коррекционная педагогика. - №1. - 2004. - С. 6-11.

35. Курако Ю. Л. Сборник методик и тестов исследования вегетативного отдела нервной системы. / Курако Ю. Л. -- Одесса, 1999.--153 с.

36. Лапутин А.Н. Обучение спортивным движениям. / Лапутин А.Н. - К.: Здоров'я, 1986. - 213 с.

37. Мастюкова Е.М. Дети с церебральным параличом. / Мастюкова Е.М. // Специальная психология / Под ред. В.И. Лубовского. - М., 2003. - 274 c.

38. Нікішина Л.Т. Методи фізичної корекції дітей з обмеженими можливостями. / Нікішина Л.Т., Байбуза І.В. // Теоретичні та методичні проблеми фізичної реабілітації. - Херсон: ПП Вишемирський В.С., 2006. - С. 50-59.

39. Николаенко В.И. Организация и содержание обучения и воспитания детей с тяжелыми двигательными нарушениями в условиях специальной школы-интерната. / Николаенко В.И. // Коррекционная педагогика. - №1. - 2004. - С. 11-21.

40. Окамото Г. Основи фізичної реабілітації; перекл. з англ. / Окамото Г. - Львів: Галицька видавнича спілка, 2002. - 325 c.

41. Паффенбергер Р.С. Здоровый образ жизни. / Паффенбергер Р.С., Ольсен Е. - К.: Олимпийская литература, 1999. - 320 с.

42. Перхурова И.С. Регуляция позы и ходьбы при ДЦП и некоторые способы коррекции. / Перхурова И.С., Лузинович В.М., Сологубов Е.Г., 1996. - 242 c.

43. Пирогова Е.А. Влияние физических упражнений на работоспособность и здоровье человека. / Перхурова И.С., Лузинович В.М., Сологубов Е.Г. - К.: Здоров'я, 1986. - 251 с.

44. Пирогова Е.А. Совершенствование физического состояния человека. / Пирогова Е.А. - К.: Здоров'я, 1989. - 168 с.

45. Подкорытов B.C. Психопатологические аспекты медико-социальной реабилитации больных ДЦП. / Подкорытов B.C., Петрашенко П.Р., Малышко Л.Н. // Укр. вiсник психоневрологiї. - Xapкiв. - 1993. - Вип.2. - С. 25-26.

46. Tимчасові стандарти обсягів діагностичних досліджень, лікувальних заходів та критерії якості лікування дітей. / [Пономаренко В.М., Степаненко А.В., Нагорна А.М., Богатирьова Р.В., Гойда Н.Г., Корнута Н.О., Моісеєнко Р.О., Слабкий Г.А.]. - К.: Здоров'я, 1998. - C. 202-203.

47. Попов С.Н. Физическая реабилитация: учебник для академий и инситутов физической культуры. / Попов С.Н. - Ростов н/Д: Феникс, 1999. - 608 с.

48. Прусс С.В., Лазарева С.И. Коррекция двигательных и вегетативных нарушений у детей, больных спастическим церебральным параличом: материалы VIІ Украино-Баварского симпозиума. Социальная педиатрия. / Прусс С.В., Лазарева С.И. - Днепропетровск. - 2005. - С. 219

49. Реабілітація хворих засобами лікувальної фізкультури. - Луцьк: Видавництво: "Волинська обласна друкарня", 2003. - 310 с.

50. Руденко Р.Є. Спортивний масаж. Методичний посібник. / Руденко Р.Є. - Львів, 1996. - 105 с.

51. Новые медицинские технологии в клинической и курортной практике: Материалы Украинской научно-практической конференции с международным участием. / [Самосюк И.З., Чухраев Н.В., Парамончик В.М., Самосюк Н.И.]. - К., 2001. - С. 43-46.

52. Самосюк И.З. Предложение по созданию центров семейной реабилитации // Новые медицинские технологии в клинической и курортной практике: Материалы Укр. науч.-прак. конф. с межд. участием. / Самосюк И.З., Чухраев Н.В. - К., 2001. - С. 134-143.

53. Семенова К.А. Медицинская реабилитация и социальная адаптация больных детским церебральным параличом. / Семенова К.А., Махмудова Н.М. - М., 1979. - 184 c.

54. Тондий Л.Д. К вопросу о систематизации лечебных физических факторов. Новые медицинские технологии в клинической и курортной практике: материалы Укр. науч. прак. конф. с межд. участием. / Тондий Л.Д., Васильева-Динецкая Л.Я. - К., 2001. - С. 13-24.

55. Тюрин А.М. Техника массажа. / Тюрин А.М., Васичкин В.В. - Л.: Медицина, 2004. -160 с.

56. Фомин Н.А. Физиологические основы двигательной активности. / Фомин Н.А., Вавилов Ю.Н. - М.: Наука, 1991 - 224 с.

57. Фонарев М.И. Лечебная физкультура при детских заболеваниях. / Фонарев М.И., Фонарева Т.А. - Л., 1981. - 204 c.

58. Шипицина Л.М. Детский церебральный паралич. / Шипицина Л.М., Мамайчук И.И. - СПб.: Дидактика Плюс, 2001. - 272 с.

59. Штеренгерц А.Е. Лечебная физкультура и массаж при заболеваниях и травмах нервной системы у детей. / Штеренгерц А.Е. - К.: Здоровья, 1989. - 187 с.

Размещено на Allbest.ru