Профілактика захворювань щитовидної залози у дітей на Рівненщині
Стан щитовидної залози у дітей і підлітків, що зазнали впливу іонізуючого випромінювання в Рівненській області. Вплив інкорпорованих радіонуклідів на організми дітей і дорослих. Комплекс заходів щодо профілактики ендокринних захворювань щитовидної залози.
| Рубрика | Медицина |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 21.12.2010 |
| Размер файла | 71,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на Allbest.ru
Дипломна робота
Профілактика захворювань щитовидної залози у дітей на Рівненщині
Вступ
щитовидний залоза випромінювання захворювання
Актуальність дослідження.
Людство живе в період стрімкого розвитку атомної енергетики, масштабного використання радіонуклідів та інших джерел іонізуючого випромінювання в промисловості, сільському господарстві, інших галузях народного господарства, в тому числі і в медицині.
Проте поряд із позитивним аспектом використання ядерної енергії є й негативні. Насамперед це погіршення екологічних умов за рахунок збільшення антропогенного радіаційного фону, забруднення навколишнього середовища відходами атомного виробництва.
Саме у зв'язку із застосування у промисловості ядерних технологій, при яких неухильно зберігається ризик виникнення аварійних ситуацій, особливої актуальності набуває питання про небезпечність іонізуючої радіації та ефективність існуючих засобів захисту. Так, у наслідок аварії на Чорнобильській АЕС було забруднено значні території України, Білорусії та Російської Федерації. Чимало людей, у тому числі і учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, отримали різні дози іонізуючого випромінювання. Населення, що мешкає на радіаційно неблагополучних територіях, зазнає постійного впливу іонізуючого випромінювання, що несприятливо позначається на організмі, передусім на ендокринній, нервовій, імунній та інших системах, а також на спадковому апараті.
Проблема впливу малих доз радіації стає для нас особливо актуальною і вимагає прогнозувати несприятливі наслідки для мешканців забруднених територій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Зокрема я зосередила свою увагу на профілактиці ендокринних захворювань щитовидної залози. Актуальність проблеми обумовила вибір теми дослідження: “Профілактика ендокринних захворювань щитовидної залози у дітей, що проживають на Рівненщині”.
Метою роботи є обґрунтування і розробка програми профілактики ендокринних захворювань щитовидної залози у дітей, які зазнали радіаційного впливу.
Задачі дослідження.
1. Визначити стан щитовидної залози у дітей і підлітків, що зазнали впливу іонізуючого випромінювання.
2. Дослідити вплив інкорпорованих радіонуклідів на дитячий організм.
3. Розробити комплекс заходів щодо профілактики ендокринних захворювань щитовидної залози.
Об'єкти дослідження - стан щитовидної залози.
Предмет дослідження - діти, що проживають на території радіаційного забруднення.
Методи дослідження. Для досягнення мети і розв'язання поставних завдань були використані адекватні методи, зокрема, аналіз наукової літератури, педагогічні спостереження, аналіз статистичних даних, педагогічний експеримент, математичні методи дослідження.
Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці програми профілактики захворювань щитовидної залози у дітей, що проживають на радіаційно забрудненій території.
Розділ і. Вплив інкорпорованих радіонуклідів на організм людини
Що таке радіація? Під радіацією розуміють іонізуюче випромінення, яке виникає в процесі спонтанного поділу ядер атомів нестабільних хімічних елементів. Атоми, ядра яких мають однакове число протонів, але розрізняються за числом нейтронів, називають ізотопами. Ядра всіх ізотопів утворюють групу нуклідів. Більшість нуклідів нестабільні, вони весь час перетворюються в інші нукліди (розпадаються) і називаються радіонуклідами. Розпад радіонуклідів різних елементів неоднаковий за часом. Час, за який розпадається в середньому половина всіх атомів конкретного радіонукліду, називається періодом напіврозпаду. Для різних радіонуклідів процес розпаду відрізняється за типом та складністю в характеристиках супутнього випромінення, повторних явищах, пов'язаних з перебудовою електронної структури атома, яка в свою чергу супроводжується вильотом одного чи декількох фотонів, електронів конверсії, пари електрон-позитрон. Кількісною характеристикою будь-якого джерела іонізуючого випромінення є його активність (радіоактивність), якісною - вид та енергія випромінення, проникаюча здібність, період напіврозпаду [Банніков А.А, 1990].
Радіоактивність вимірюють в розпадах за секунду. За одиницю її прийнятий Бекерель (Бк), рівний одному розпаду в секунду, а в практиці широке застосування має позасистемна одиниця радіоактивності КЮРИ (Кі).
Особливою якістю радіонуклідів є їх розчинність і доступність для кореневої системи рослин, а також всмоктуваність в шлунково-кишковому тракті людини чи тварин. Ці якості зумовлені місцем розташування елементів у періодичній системі хімічних елементів Д.І.Менделєєва, умовами виникнення, а також типом ґрунту, на якому вони осіли [Гродзинський Д.М., 2000].
Радіаційна ситуація, що виникла при аварії реактора на Чорнобильській АЕС, мала ряд суттєвих відмінностей від радіоактивного забруднення, утвореного при ядерному вибуху. Спостерігалась нерівномірність щільності забруднення в радіальних напрямках на виникнення локальних осередків з різноманітною інтенсивністю спаду рівнів радіації.
По мірі розпаду короткоживучих ізотопів радіаційна обстановка у більшій ступені стала визначатися такими довго живучими радіонуклідами як цезій - 137, стронцій - 90, плутоній - 239.
Радіоактивні речовини, викинуті при аварії на Чорнобильській АЕС неоднозначні за своєю розчинністю та рухливістю. Частина з них “запакована” в сплавах силіцію (піску), вуглецю (графіту) та продуктів його згорання. Несучи велику активність, так звані гарячі частинки, мало розчинні у воді та біологічних рідинах, тому вони менш небезпечні як джерела внутрішнього випромінення [Гродзинський Д.М., 2000].
Друга частина нуклідів вилетіла у вигляді дрібних часток, окремих молекул чи навіть іонів, розчинність яких значно вища. Крупні часточки осіли біля станції, дрібні ж полетіли на сотні та тисячі кілометрів від неї. Радіоактивні речовини Чорнобилю мають різну рухливість в залежності від виду ґрунту, на який вони осіли. Так, на чорноземних ґрунтах Вінницької, Черкаської, деяких районів Київської областей радіонукліди мало переходять в рослини. На кислих торф'яниках та піщаних ґрунтах Полісся, навпаки, рухливість їх дуже висока. Тим і визначається той факт, що поблизу реактора можна отримати чистіше молоко, ніж у північних районах Рівненщини.
Під біологічною дією іонізуючого випромінення розуміють їх здатність спричиняти функціональні, анатомічні та метаболічні зміни на молекулярному, клітинному, органному та організменному рівнях. Біологічна дія інкорпорованих радіонуклідів зумовлена енергією, яку вони віддають різним тканинам та органам.
У основі біологічної дії іонізуючих випромінювань лежать такі процеси:
поглинання енергії випромінювання біосубстрактом;
іонізація і збудження атомів та молекул із наступним радіолізом і утворенням активних вільних радикалів, розвитком первинних радіаційно-хімічних реакцій та пошкодженням крупномолекулярних сполучень [Василенко І.Я., 1991; Гродзинський Д.М., 2000].
Радіотоксикологічна характеристика радіонуклідів
Стронцій-90. Добре розчиняється у воді. Найбільша розчинність стронцію відмічена в ґрунтах з низьким pH та мінімальним вмістом обмінного кальцію, тому в таких ґрунтах стронцій легко засвоюється рослинами.
Потрапляючи в шлунково-кишковий тракт, стронцій добре (на 20-70%) всмоктується в кров'яне русло. Його всмоктуваність залежить від виду, віку, фізіологічного стану і характеру харчування людини чи тварини. У дорослої людини всмоктування складає 20-30%. При недостачі кальцію і білка в раціоні харчування всмоктуваність ізотопу може перевищувати 50-60%. Незалежно від шляху та режиму надходження в організм, розчинні сполуки стронцію вибірково накопичуються у кістках. У м'яких тканинах затримується менше 1%.
Біологічна дія стронцію-90 при попаданні в організм обумовлюється бета-частками, які спускаються ним самим або його дочірнім продуктом розпаду - іттрієм-90.
Накопичуючись у скелеті, стронцій-90 залишається там на тривалий час, постійно опромінюючи тканини, внаслідок чого в кістковій тканині та в кровоутворюючому кістковому мозку патологічні зміни наступають в значно більшій ступені, ніж в інших органах та тканинах організму. При тривалому надходженні його в організм у відносно малих кількостях можуть розвиватися радіаційні ураження у вигляді гальмування росту, зміни в органах кровотворенні та крові, зниження імунологічних та захисних властивостей, виділення організмом меншої кількості антитіл при вакцинації, порушення обміну речовин.
Цезій-137 є найбільш біологічно небезпечним. Це бета-випромінювач, при розпаді утворюється дочірній радіонуклід барій-137. Властивості цезію аналогічні калію. Як і калій, він активно включається в біологічний кругообіг, мігрує по біологічних ланцюжках живлення та досягає організму людини.
Розчинність солей цезію, що випали на грунт при глобальних опадах, складає 80-100%. Оскільки цезій не утворює важкорозчинні сполуки у широкому діапазоні pH, він легко доступний рослинам і накопичується в них.
В організм людини цезій потрапляє із забрудненими продуктами харчування, їжею, водою. Усмоктується цезій-137, досягаючи 100%.
Цезій накопичується, в основному, у м'яких тканинах, тільки 4% його відкладається у кістках. Виводиться цезій з організму з калом (10-30%) та сечею (70-90%). Період напіввиведення цезію з організму залежить від віку, характеру харчування. У дорослої людини він складає біля 100 діб, у дітей до 1 року - 10-20 діб.
Йод-131 постає бета - і гамма - випромінювачем, дуже активний елемент, добре засвоюється рослинами, підводними організмами. При попаданні в шлунково-кишковий тракт з їжею (молоком, зеленню, овочами, яйцями та іншими продуктами) він на 100% всмоктується в кров. Основна маса всмоктуваного йоду (60-80%) вибірково накопичується в щитовидній залозі.
При вмісті 0,006 мк Кі йоду-131 в щитовидній залозі доза опромінення складає 1 бер. Велика кількість йоду-131 у тварин приводять до руйнування щитовидної залози і заміщення паренхіми сполучною тканиною. В результаті виникають суттєві зміни у нервовій та ендокринній системах.
По мірі росту патологічних змін у щитовидній залозі з'являється симптокомплекс, характерний для мікседеми: понижується температура тіла, підвищується нервова збудженість, повільнішим стає серцебиття, збільшується проникливість судин. При накопиченні в легенях ізотопів йоду виникають захворювання бронхітом, пневмонією. Радіоактивні ізотопи йоду можуть індукувати пухлини в щитовидній залозі, аденогіпофізі, статевих залозах та інших органах.
За здатністю накопичувати радіонукліди, основні органи розташовуються в наступному порядку: щитовидна залоза, печінка, кишківник, нирки, скелет, м'язи. За швидкістю виведення радіонуклідів, органи розташовуються так: щитовидна залоза, печінка, нирки, селезінка, шкіра, м'язи, скелет.
Найбільш чутливі до опромінення: кровотворна тканина, незрілі ферменні елементи крові, залозистий епітелій шкіри, кришталик ока; менш чутливі: хрящова і сполучна тканини, паренхіма, м'язи, нервові клітини.
У дітей еквівалентна доза опромінення окремих тканин на одиницю надходження вища, ніж у дорослих, що обумовлено меншою масою тіла. Для дитячого організму характерна дещо більша ступінь накопичення радіонуклідів в органах та тканинах, але завдяки їх прискореному виведенню баланс радіонуклідів в організмі зберігається (час надходження води у дітей менший, ніж у дорослих).
Існує закономірність, що чим менший вік, тим більша ступінь ризику виникнення лейкемії в ранній період опромінення. Виникнення лейкемії може розвинутися при дозах опромінення в межах 0,2 - 0,4 Гр, а також ризик розвитку раку легень, молочної залози, шлунку. Крім злоякісних новоутворень виникають випадки ураження імунітету. Від 1 до 2 Гр може розвинутися імунодефіцитний стан, який зменшує опір організму до інфекційних захворювань.
Іонізуюче опромінення, впливаючи на організм людини, іонізує атоми і молекули, із яких складається жива тканина, викликаючи радіаційні ураження життєво-важливих органів. В першу чергу іонізується вода, яка входить до складу тканини і органів людини, іони вступають у взаємодію з киснем тканин, утворюючи пероксидні сполуки, які самі стають сильними окислювачами і приводять до змін та загибелі живих клітин.
Віддалені наслідки радіаційного впливу внаслідок аварії на Чорнобильській атомній станції можуть проявитись на системному, органімовому та популяційному рівнях. Це відображає рисунок 1. [Никипєлов Б.В., Лизлов А.Ф., 1990]. Складність вивчення ефектів, зумовлених дією малих доз, полягає передусім у труднощах способів оцінки їх вражаючого впливу, особливо з урахуванням тих наслідків, які можуть позначитись на загальному стані всього організму. На жаль, досі немає єдиної думки стосовно того, що ж слід розуміти під терміном “малі дози” і яка доза радіаційного опромінення є небезпечною для організму. Фахівці в галузі радіаційної медицини вважають діапазон від природного фону до гранично допустимих рівнів, оскільки можна припустити, що при дії таких доз не виникатимуть будь-які суттєві порушення здоров'я людини. При цьому припускають, що вплив у цих дозах, природно, викликатиме деякі зміни реактивності організму і зрушення з боку ряду систем.
Багаторічні спостереження, які проводились за великим контингентами людей, опромінених малими дозами внаслідок вибухів у Хіросімі та Нагасакі, аварії на Маршаллових островах, показали, що внаслідок дії малих доз радіації популяції в цілому загрожує розвиток певних груп хвороб, які вимагають спрямованих медичних заходів. Вивчення впливу малих доз опромінення на організм людини має біологічний смисл, оскільки дозволяє одержати чіткішу уяву про радіочутливість різних тканин і можливості розвитку в них патологічних процесів, про зміни, які призводять до порушення функції життєво важливих органів. При відносно низьких дозах опромінення, навіть в умовах проживання населення в зонах, що підлягають радіоактивному забрудненню з дозовим навантаженням до 5 мЗв/рік, зміни стану здоров'я, напряму залежних від іонізуючого опромінення, суттєво не спостерігається. Але у окремих людей і при опроміненні відносно низькими дозами можуть виникнути ракові та інші захворювання.
Для ранніх ефектів найбільш характерний розвиток гіпопластичних і дистрофічних станів, дисфункції залоз внутрішньої секреції. Серед ранніх ефектів найбільш типові функціональні й органічні зміни з боку нервової, серцево-судинної, імунної систем.
Серед пізніх соматичних ефектів променевого впливу виділяють непухлинні форми віддалених наслідків. Найбільш важливе епідеміологічне значення мають три групи патологічних процесів: гіпопластичні стани, склеротичні процеси і дисгормональні порушення.
Цироз печінки, нефросклероз, пневмосклероз, ураження центральної нервової системи, артеріосклероз, катаракта, невроз - типові прояви склеротичних процесів, що розвинулись унаслідок іонізуючого випромінення.
Непухлинні форми віддалених наслідків мають прихований перебіг ( на тлі повного клінічного благополуччя) інколи протягом багатьох років. Тому при проживанні людей на забруднених радіоактивними речовинами територіях надзвичайно важливе значення має проведення ретельної диспансеризації різних контингентів населення з використанням високоінформативних і адекватних діагностичних тестів та систем.
При опроміненні під час внутрішньоутробного періоду і в дитячому віці пухлини спостерігаються частіше. Так, частота лейкемії раку щитовидної залози у опромінених внутрішньоутробно на одиницю дози в 5 - 10 раз вища. Лейкемію, рак щитовидної залози, пухлину головного мозку реєструють переважно у дітей і при опроміненні під час внутрішньоутробного розвитку.
Частим наслідком опромінення у вагітних було народження дітей з природженими вадами розвитку. За даними НКДАР при ООН, мінімальна доза, при дії якої безпосередньо на плід у народжуваного потомства спостерігаються різні аномалії розвитку ( сповільнення фізичного розвитку, розумова відсталість ), становить 0,01 - 0,2 Гр (1 - 20 рад).
Генетичні наслідки опромінення проявляються у першому і наступних поколіннях. Під впливом іонізуючих випромінювань у малих дозах найчастіше розвиваються генні мутації, які найбільшою мірою позначаються на спадковості людини. До генетичних ефектів дії радіації належать різні форми спадкових хвороб, зумовлених пошкодженням генетичного апарату ядер статевих клітин.
Встановлено, що соматостохатичні ефекти у вигляді збільшення числа загальних соматичних захворювань проявляються у перші роки після опромінення, гіпер- та гіпотиреоз розвиваються в перші 5 - 10 років, лейкемія - через 4 - 5 років, рак щитовидної залози - через 15 років і більше, інші форми раку - через 20 років і більше, аномалії розвитку - через 6 років.
При дії малої дози випромінення кількість захворювань на 0,01 Гр становить для першого покоління 0,06% природної частоти, а для наступних - 0,17%, або 185 випадків на 1млн новонароджених [Бузунов В.А., Бугаєв В.Н., 1990; Моссе І.Б., 1990 ].
Дьоміна Є.А., Ганіна К.П.(2000), що відносно малі дози радіаційного випромінення (від 1 до 25 сГр) представляють не меншу небезпеку на виникнення захворювань органів кровообігу та злоякісних новоутворень, чим більш високі дози (від 25 до 100сГр), та є протиріччям теорії малих доз - гормезиса.
Малі дози іонізуючого випромінення - це переважно додатковий фактор, який сприяє дії інших несприятливих агентів [Ганич Т.М., 1999]. Донині не створено єдиної системи захисту організмів від шкідливого впливу малих доз радіації як природного, так і техногенного походження. Тому необхідно знати характер пошкоджень та ступінь шкідливості їх для організму при дії у малих дозах при складанні змісту, підбору засобів та методів фізичного виховання для школярів, які знаходяться під тривалим впливом іонізуючого випромінення.
Розділ ІІ. Стан щитовидної залози у дітей, що зазнали іонізуючого випромінювання, які проживають в рівненській області
Здоров`я - це стан повного фізичного душевного та соціального благополуччя а не тільки відсутність хвороб та фізичних вад із Статуту ВООЗ Для оцінки здоров'я організму який росте важливе значення має фізична зрілість соматична та психічна котра проявляється резистентністю або адаптацією до умов навколишнього середовища яке постійно змінюється Процес росту дитини характеризується розвитком та формуванням органів і систем їх якісною перебудовою розвитком та формуванням системної взаємодії організму з навколишнім середовищем Внаслідок тривалого впливу негативних чинників зовнішнього середовища навіть незначних можуть виникнути відхилення в стані здоров'я. Комплексна оцінка здоров'я, котра включає всі ознаки може бути інтегральним критерійним показником впливу на організм дитини як позитивних ? так і негативних чинників.
Найважливішим критеріями оцінки здоров'я дітей є наявність чи відсутність хронічних захворювань, досягнутий рівень фізичного і нервово-психічного розвитку, та ступінь їх гармонійності, рівень функціонального стану основних систем організм, а також його резистентності до несприятливих впливів навколишнього середовища
Про резистентність організму дитини до несприятливих чинників можна робити висновок, виходячи з кількості гострих хронічних захворювань та їх загострень за попередній рік. Діти, що хворіють 4 рази і більше на рік на гострі респіраторні захворювання, належать до тих, які часто хворіють.
На території України з рівнем зараження цезію-137 1 Кu /км2 (5143 тис.га) проживає 1,8 млн. чоловік. Більша половина цього населення постійно знаходиться під впливом малих доз радіації. При цьому найбільш постраждалою категорією населення, яка потребує особливого медичного контролю, є діти. 13 тис. дітей, які отримали дози опромінення 2000 мЗВ на щитовидну залозу, що майже у 7 разів перевищує аварійну дозову межу. Встановлено, зокрема, що тенденція до збільшення хворих дітей спостерігається щорічно, вона особливо проявляється у радіоактивно забруднених зонах. Радіаційний вплив у першу чергу впливає на активність провідних систем організму, що забезпечують компенсаторно-пристосувальні та адаптивні реакції [Коваленко А.Н., Белий Д.А., Бебешко В.Г., 1999].
Віддалені ефекти ураження продуктами ядерного ділення в порівнянні з променевою хворобою при зовнішньому опроміненні характеризуються специфічними особливостями. До складу продуктів ядерного ділення (їх біля 300) входять: цезій і рубідій, що рівномірно розподіляються в організмі; остеотропні - кальцій, стронцій, барій і цирконій; такі, що накопичуються в ретикулоендотеліальних тканинах - ніобій, рутеній, в клітинах крові - телур, залізо, в щитовидній залозі - йод та інші радіонукліди [Гродзинський Д.М., 2000 ].
Джерелом опромінення органів є радіонукліди, які циркулюють в крові і депонуються у внутрішніх органах.
Внаслідок різноманітної органотропності радіонуклідів, опромінення вкрай нерівномірне [Москальов Ю.І., 1991].
Ураження організму продуктами ядерного ділення є загальним захворюванням, яке трансформується в патологічний процес всіх фізіологічних систем і структурних рівнів [ Брилліант М.Д., Воробьов А.І., Гогин Є.Є., 1987;
Дибська О.Б.,1998]. В силу нерівномірності ураження проявляються різні порушення функцій органів [Єременко Г.Н., Полька Н.С., Вдовенко А.К., 1992].
Значна радіочутливість характерна для кровотворної системи у дітей, яка підтверджується рядом експериментальних досліджень в галузі медицини та радіобіології [Траверсе М., 1996; Бебешко В.Г., Бруслова Є.М., 1999; Азаренок О.А., 1999; Глушко Н.Л., 1999; Селіхова Л.Г., 2000]. Поряд з безпосередньою дією радіонуклідів на органи кровотворення, велике значення мають опосередковані реакції. Порушення серцевої діяльності пов'язані з дистрофічними змінами в міокарді, пошкодженнями у провідниковій системі, а продукти ядерного ділення особливо впливають на обмінні процеси організму, які пов'язані з радіаційним пошкодженням печінки (критичний орган) [Рябчиков А.В., 1989; Москальов Ю.І., 1991 ]. Динамічні обстеження
Бебешко В.Г., Бруслової Є.М., Талько В.В. (1999) виявили, що у дітей, які проживають на контамінірованих цезієм-137 територіях, у 23 - 32 % обстежених спостерігається кількісні порушення у показниках крові , у 63% - якісні і функціональні зміни. Кореляційного зв'язку між ефективною дозою випромінення і розвитком лейкемії не встановлено [Бебешко В.Г,
Бруслова Є.М., 1999].
Найбільш радіочутливими кровоносними судинами є капіляри. Тривалі динамічні капіляроскопічні спостереження за особами, які підвержені були радіаційному опроміненню в дозі до 1Гр, показали через 10 років після опромінення зміни в артеріальних і венозних судинах [ Tsuya F. et al., 1971]. Гістологічним змінам у кровоносних судинах і інтерстіціальному фіброзу передує атрофія паренхиметозних клітин в печінці, серці, легенях [Maisіn J.R.. 1970]. Збільшення кількості безклітинного матеріалу є однією з характерних рис пізнього радіаційного ураження. Фіброз в стінках судин і міжклітинному просторі веде до загибелі паренхиметозних клітин [Москальов Ю.І., 1991].
Малі дози радіації негативно впливають на вміст гемоглобіну, зменшення кількості лейкоцитів, С-протеїнової фракції, глобулінів. Радіопошкоджуваність системи залежить від дози і терміну дії променів на кровотворні клітини [Cеліхова Л.Г., 2000]. Епідеміологічні дослідження на Україні і Білорусії показали ріст залізодефіцитних анемій в структурі загальної захворюваності дітей. Збільшилась кількість дітей з низьким вмістом гемоглобіну, суттєво зменшилась кількість еритроцитів в крові [Баранов А.А., 1998; Дибська О.Б., 1998; Бебешко В.Г., 2000]. При дії малих доз радіації знижується рівень вмісту негемового і резервного заліза, який знаходиться у вигляді запасних сполучень у печінці, що є однією з причин залізодефіцитного стану організму [Сорока В.Р., Корольова С.Н., 1988].
Результати динамічного когортного дослідження рівня артеріального тиску показують, що протягом перших чотирьох років після аварії на ЧАЕС характерним була перевага дітей з підвищеним артеріальним тиском, але починаючи з 1991 р. виникло “перехрестя” - збільшилась кількість дітей з пониженим артеріальним тиском [Авхачева Т.В., Аринчин А.Н., Слобожаніна Є.К., 1999 ]. Спостерігається збільшення кількості осіб молодого віку з нестабільним артеріальним тиском, судинними захворюваннями головного мозку і кінцівок, які найчастіше є маніфестацією артеріосклерозу [Азаренок О.А., 2000].
Спостереження, що проводились після аварії на ЧАЕС у школярів 8 - 17 років свідчать про частоту серцево-судинних порушень, серед яких значне місце займають функціональні кардіопатії (54,7 %), в сукупності з синдромом вегето-судинної дистонії [Ніколаєва К.М., Бучак Н.В., Макогончук М.Г., 1994; Яковлєв В.Л., Коваленко В.О., Яковлєв В.Д, 1998].
В структурі захворювань дітей провідне місце займають хвороби органів дихання. Значно поширені хвороби мигдалин і аденоїдів. Поглиблене обстеження потерпілих від радіаційного впливу дітей з неспецифічними захворюваннями легень показало, що рецидивні і хронічні захворювання органів дихання мають тенденцію до зміни клінічної картини за рахунок зниження адаптаційних можливостей серцево-судинної та дихальних систем, формуванням пневмосклеротичного ураження бронхів і судин малого кола кровообігу [Терещенко В.Г., 1999; Стєпанов Є.І., 2000]. Виражена гіперсимпатикотонія спостерігається у дітей, які часто хворіють, веде до порушення перфузії крові і погіршення метаболічного обміну, що має прояви пригнобленням дихальних ферментів у мітохондріях лімфоцитів і пониженням рівня антиоксидантного захисту [Траверсе С., 1996].
При обстеженні практично здорових дітей , які весь час мешкають у радіаційно забруднених районах, отримані дані, що свідчать про значну перевагу серед них дітей з високим рівнем споживання кисню порівняно з практично здоровими дітьми з умовно “чистих” районів [Лук'янова О.М., Антипкін Ю.Г., 2000 ]. Встановлений факт підвищених енерговитрат організму у дітей з районів радіаційного контролю зумовлює знижену їх толерантність до фізичного навантаження, що негативно позначається на якості здоров'я дитини. Виявлені доклінічні порушення у киснево-транспортній системі у практично здорових дітей в умовах малих доз радіації можуть сприяти розвитку різної соматичної патології, що обґрунтовує доцільність проведення своєчасних реабілітаційних заходів щодо нормалізації процесів тканинного метаболізму.
Радіаційні ураження щитовидної залози займають одне з головних місць в патогенезі гострих змін і формуванні віддаленої патології при надходженні радіоізотопів йоду. При опроміненні щитовидної залози вибірково пошкоджуються тиреоцити, судинні та нервові утворення [Голіков В.Я., 1988; Паршин В.С., Циб А.Ф., 1994; Лещинський А.Ф., Коробов С.А., Зуза З.І., 1994; Пономаренко В.М., 1996].Поряд з несприятливою дією радіоактивного йоду на щитовидну залозу, яка мала місце в “йодний” період, останнім часом привертає особливу увагу дія інкорпорованого радіоцезію. Це зумовлено тривалістю періоду його напіврозпаду, дефіцитом чистих продуктів у харчуванні мешканців забруднених територій, постійним проживанням в зоні тривалої дії малих доз опромінення. Щитовидна залоза є критичним органом дитини. Це пов'язано з інтенсивністю кровообігу в даному органі, особливостями метаболізму та швидким ростом орган у критичні періоди дитячого віку. Щитовидна залоза дітей пубертатного періоду характеризується підвищеною здатністю поглинати ізотопи йоду, про що свідчать більш високі еквівалентні дози опромінення щитовидної залози в цих вікових групах. Об'єм щитовидної залози у дітей, які зазнали впливу малих доз радіації достовірно більший, ніж у мешканців незабруднених районів з прогресуючим зростанням у дітей пубертатного віку. Однією з причин гіперплазії щитовидної залози може бути також інкорпорований радіоцезій, що зумовлює необхідний обсяг лікувальних та реабілітаційних заходів [Парамонов З.М., 1999].
Відмічається ріст патології щитовидної залози, в частковості раку і аутоімунних тиреоїдітів, серед дітей і підлітків, які були піддані впливу радіоактивного йоду -131 внаслідок аварії на ЧАЕС. Порівняльний аналіз даних обстеження дітей, які отримали “йодний удар” в різних екологічних умовах, а саме - дітей, евакуйованих із 30-км зони, постійно проживаючих на радіоактивно забруднених територіях, в умовах йодної ендемії, не виявив достовірних різниць у структурі захворювань щитовидної залози та іншої ендокринної патології [Боярская О.Я., Копилова О.В., Афанасьєв А.Є., 1999]. Тривалий вплив іонізуючих випромінювань малих доз радіації негативно впливає на систему гіпоталамус - гіпофіз - яєчники - матка та підвищує відсоток порушень репродуктивної функції жінок [ Федун З.В., Артамонов В.С., Тимченко Б.С., 1992]. Дія малих доз радіації призводить до порушення балансу продукції тестостерону, надходження його в кров із сім'яників за рахунок зміни гормональної регуляції в препубертантному періоді, що відображається у затримці статевого розвитку більшості хлопчиків в 10-11 - річному віці [Арабська Л.П., 2000; Ляликов С.А., Макарчик А.В., 2000].
В останні роки багатьма дослідниками відмічена чітка тенденція до більш частого розвитку еутироїдної гіперплазії щитовидної залози у дитячому віці. І якщо до недавнього часу останню розглядали як нормальний фізіологічний стан, то на сьогодні судження вчених різних шкіл співпали в тому, що еутиреоїдна гіперплазія щитовидної залози є собою патологічним станом, який потребує відповідної корекції [Добровольський Л.А., 1991].
Змінення імунологічної реактивності - одна з ранніх реакцій організму на внутрішнє опромінення, що має значення при формуванні ускладнень, віддаленої патології. Для відновлення обмінних процесів важливе значення має стан ендокринної системи. В основі багатьох захворювань щитовидної залози лежать аутоімунні процеси. Розвиток аутоімунних процесів при дії малих доз радіації індуцюється порушенням регуляції в системі тиреоїдного гомеостазу. Підвищений ризик виникнення гіперплазії щитовидної залози спостерігається у людей з вегетативно-судинною дистонією [Чебан А.К., Дехтярьова О.С., Копилова О.В., 1992]. В умовах зміни гормонального статусу організму, пусковим механізмом якого виступає пошкодження щитовидної залози, відновлення обмінних процесів проходить повільно [Токарчун Н.І., 1998]. Віддалені наслідки можуть виникати у формі соматичних і генетичних ефектів. Соматичні наслідки виникають, як правило, у вигляді апластичних і гіпопластичних змін функціональних структур, зниження опірності організму до несприятливих факторів зовнішнього середовища, зниження репродуктивної функції, розвитку доброякісних і злоякісних пухлин. Імунодефіцитний стан має прояви у різкому зниженні стійкості до інфекційних захворювань; підвищення рівня злоякісних пухлин; зростанні кількості аутоімунних захворювань [Ярилін А.А., Шарий Н.І., 1991]. Лук'янова О.М., Антипкін Ю.Г. (2000) зазначають напруженість імунної системи з опроміненням щитовидної залози радіоактивним йодом-131, про що свідчать прямі достовірні кореляційні зв'язки між наявністю дозозалежних аутоімунних реакцій у цьому органі. Така тривала напруженість імунної системи у здорових дітей в умовах малих доз радіації може призводити до швидкого зрушення адаптації захисних сил організму дитини і таким чином бути причиною зростання кількості дітей з імунодефіцитами та тиреоїдною аутоімунною патологією.
Зниження імунітету виникає при дозах до 2 Гр. Радіочутливість імунної системи обумовлена високою чутливістю лімфоцитів. Іонізуюче випромінення може уражати на імунну систему шляхом впливу на стовбурні кровотворчі клітини, ранні диференційовані клітини тимуса і антигенстимульовані імунокомпетентні клітини [Москальов Ю.І., 1991]. Характерними особливостями імунограми є : Т-лімфоцитопенія, Т-хелперна і Т-супресорна недостатність, гіперпродукція імуноглобулінів. Про порушення неспецифічної резистентності свідчить тенденція до зниження рівня лізоцими [Каладзе Н.Н., Карамзіна І.В., Лямкин Г.В., 2001]. Хронічний стрес - причина виникнення не тільки хронічної соматичної патології, психоневрологічних станів, але й депресії (особливого прояву стресу), який за звичаєм виявляється глибоким імунодефіцитом.
Спостереження за станом імунної системи у потерпілих дітей, її зрушеннями та залежність із захворюваннями окремих органів і систем, підтверджують важливість вивчення цієї проблеми, як віддаленого наслідку радіаційного опромінення. Захворювання органів травлення на фоні внутрішнього опромінення мають зв'язок з виявленими змінами в імунній системі, які також грають визначену роль в особливостях протікання цих захворювань. У дітей виявлена висока поширеність хронічних гастритів, гастродуоденитів, холециститів, а також виявлена тенденція до погіршення системи травлення [Бебешко В.Г., Коваленко А.Н., 1999].
Змінилась загальна опірність організму дітей. Звертає на себе увагу ріст частоти гостро респіраторних вірусних інфекцій. Вибіркові дослідження свідчать, що у деяких дітей гостро респіраторні вірусні інфекції реєстрували по 8 10 разів протягом року ( поза зв'язком із сезонними коливаннями). Патологія носоглотки у дітей із забруднених районів спостерігалась набагато частіше, ніж у дітей, які мешкали на територіях, що не зазнали впливу іонізуючого опромінення. У цієї категорії дітей частіше виявляли захворювання органів травлення, залізодефіцитну анемію та психічні розлади. Причини збільшення захворюваності неоднозначні [Барков В.А., 1998; Козлова К.Ф., 1998; Круцевич Т.Ю., 1998; Веселова В.О., 1999]. Так як інкорпоровані радіонукліди поступають з водою, продуктами харчування, то формування дозового радіаційного навантаження триває. Основний шлях поступу радіонуклідів в організм людини - аліментарний, зоною контакту є слизова оболонка шлунка і дванадцятипалої кишки, тому шлунок - орган ризику по розвитку патології. Зміни слизової оболонки шлунка, як атрофія, кишкова метаплазія і їх сполучення, достовірно частіше зустрічались у школярів, що проживають на території радіаційного забруднення [Авхачева Т.В., Аринчин А.Н., Слобожаніна Є.І., 1999]. Починаючи з 1994 р. структура класу хвороб органів травлення зазнала якісних змін. Це хвороби печінки, жовчного міхура, жовчних шляхів та підшлункової залози, гастрити та гастродуоденіти, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки [Король Н.О., Трескунова Т.В., Усатенко Ж.В., Мазій Р.І., 1999].
При хронічних захворюваннях печінки відмічаються функціональні зміни щитовидної залози з гормональною дисфункцією [Шишкович Г.Б., 1975; Hollander H.D., 1967]. В експериментальних дослідженнях [Архипенко В.І., 1962; Jalton V.A., 1967] показано, що печінка приймає активну участь в обміні тиреоїдних гормонів і при ураженні її порушуються секреторно-ексреторна й синтетизуюча функції, метаболізм тиреоїдних гормонів. При дослідженні функціонального стану щитовидної залози і тиреоїдного обміну у хворих з хронічними захворюваннями печінки, виявлені різні порушення - дисфункція щитовидної залози, в загальному гіпотиреоз, зниження рівня трийодтиронину, тиреотропного гормону. Існує певний взаємозв'язок між захворюваннями печінки та щитовидної залози в районах, де існує недостатність йоду у продуктах харчування, воді [Рябчиков А.В., 1989].
Не виявлено залежності між дозою поглинутого радіоактивного йоду-131, ступеню збільшення щитовидної залози, рівнем тиреотропного гормону й тироксином. Відмічена достовірна залежність між дозою поглинутого йоду-131 і наявністю тиреоїдних антитіл до тиреоглобуліну й мікросомальному антитілу, що дозволяє припустити можливість збільшення частоти аутоімунних захворювань на щитовидну залозу у дітей, які піддались радіаційному впливу [Дєдов І.І., Циб А.Ф., Матвієнко Є.Г., 1992].
На процеси метаболізму у кістковій тканині впливають тиреоїдні гормони. При гіпертеріозі відзначається прискорення процесів ремоделювання у кістковій тканині, підвищується як швидкість резорбції, так і швидкість кісткоутворення. При гіпертериозі відзначається зниження швидкості кісткової резорбції та кісткоутворення, що веде до негативного кальцієвому балансу [Каладзе Н.Н., Іванова Ф.Є., Лямкин Г.В., 2001].
За даними Уланової Л.Н. (1993), частота дисгармонійного розвитку з відхиленнями темпу росту і статевого розвитку у школярів з гіперплазією щитовидної залози складає 24 %. Зниження рівня тиреоїдних гормонів веде до розвитку сидероуричного синдрому і анемії. Дослідження Боярскої О.Я., Копилової О.В., Афанасьєва А.Є. (2000) показують, що існує тенденція до підвищення частоти високорослості серед дітей, евакуйованих із 30-км зони; відставання фізичного розвитку від вікової норми не спостерігається. Акселерація може бути непрямою ознакою напруги адаптаційно - компенсаційних механізмів. Автори відмічають високу частоту затримки фізичного розвитку у підлітків, які проживають в Рівненському регіоні, в порівнянні з евакуйованими однолітками із 30-км зони. У дітей в дозі радіаційного опромінення до 1Гр спостерігається уповільнення росту [Tefft M.P., 1972; Blot W.J., 1975]. Відносно малі дози опромінення можуть викликати пригнічення росту, зміну розмірів і конфігурацію голови, анормальність тазу [ Rugh R., 1963]. Проліферативні клітини в епіфізарних центрах під час росту найбільш радіочутливі. Опромінення хребців у дітей може привести до кіфозу та сколіозу. У дитячому віці та при загоєнні переломів чутливість цих тканин підвищується.
Радіаційне навантаження останнім часом спричиняють остеотропні радіонукліди - стронцій-90 та цезій-137. 99% стронцію та 8% цезію депонується в кістковій тканині. Тривале накопичення радіонуклідів у скелеті людини формує значні дози внутрішнього опромінення, які негативно впливають на кісткову тканину і скелет в цілому. За останні роки значно зросла захворюваність опорно-рухового апарату серед населення на контрольованих територіях, характерним стало уповільнення процесів при зрощуванні переломів, після оперативних втручнь [Вовк В.В., Терновий Н.К., Суслова О.Я., 1996; Анкін М.Л., Глоба О.В., Корбут Є.В., 1997]. Зазначено зростання патології розвитку скелета серед дітей даних територій [Андріанов В.Л., Овєчкіна А.В., Дудін М.Г., 1994]. Малі дози виступають вагомим фактором розвитку системного остеопороза [Родіонова С.С., Швець В.Н., Ільїна В.К., 1995; Богатирьова Р.В., Безруков В.В., Гайко Т.В, 1997].
За даними Лук'янової О.М., Поворознюк В.В., Антипкіна Ю.Г. (2000) відмічено, що для фізичного розвитку дитячого населення, яке проживає на території радіаційного забруднення, особливо для хлопчиків, характерна відсутність процесів вираженої акселерації (переважають діти з низьким та нижчим середнього фізичного розвитку). Ними встановлено, що малі дози іонізуючого випромінення впливають на структурно-функціональний стан кісткової тканини, порушенням мінерального обміну та розладами опорно-рухового апарату. Авторами проведені дослідження стану опорно-рухового апарату у дітей, народжених після аварії на ЧАЕС, котрі постійно мешкають у районі радіаційного контролю, порівняно з дітьми умовно чистого регіону. У обстежених з районів радіаційного контролю майже у два рази частіше реєструється різноманітна патологія опорно-рухового апарату: порушення постави, деформація грудної клітини, недосконалий остеогенез, сколіози.
Ушкодження м'язів не відновлюється, загиблі волокна заміщаються фіброзною сполучною тканиною. Як кісткові, так і гладкі м'язи високорадіорезестентні [Москальов Ю.І., 1990]. Дослідження Ватуліной Г.Г. (1978) вказують на те, що у м'язовій тканині виявляються при невеликих дозах іонізуючого опромінення зміни (у більшому випадку зниження) вмісту глікогену, білків.
Проведені епідеміологічні дослідження Бердник О.В., Серих Л.В., Зайковської В.Ю. (2000) показують, що фактори навколишнього середовища мають більш вагомі негативні наслідки для дівчат, ніж для хлопчиків. Деякі автори відмічають відставання статевого розвитку у хлопчиків на 2 роки, а удівчаток на один рік, які мешкають на радіаційно забруднених територіях цезієм-137, стронцієм-90 [Поромонова Н.С., Недвецька В.В., 2000].
Найбільший внесок в радіаційне опромінення вніс йод-131, який активно включився в біологічний цикл (грунт - рослини - молочно продуктивна худоба - людина). Відомо, що за величиною поглинутих доз перше місце займає щитовидна залоза, за якою йдуть органи дихання, шлунково-кишковий тракт, печінка, нирки, скелет [Банніков Ю.А., 1990].
В період тривалого впливу малих доз шкідливих речовин ( при умові, що вони перевищують гранично припустимих), в першу чергу страждає вегетативний відділ з перевагою парасимпатичного тонусу [Фєдосєєв В.А., Попов О.І., 2001].
Роль психічних розладів в захворюваності дітей залишається актуальною. Парамонов З.М., Шатило В.Й. (2001) вважають, що в оздоровленні та реабілітації дітей, які потерпіли внаслідок аварії на ЧАЕС, потрібно враховувати накопичуванність інкорпорованих радіонуклідів в організмі та соціально-психологічну дезадаптацію. Діти, які проживають у зоні радіологічного забруднення, демонструють достатньо тривожну картину психологічних відхилень у своєму розвитку. Частина цих дітей страждає радіофобією та комплексом “приреченості”. Для інших - характерна емоційна нестабільність, тривожність, песимізм в оцінці життєвої перспективи, очікування хвороби, сумніви в необхідності отримання освіти. У них частіше виникають стреси, конфлікти, кризи, які можуть викликати різні соматичні захворювання.
Авторами відмічається значне збільшення поширеності пограничних нервово-психічних розладів, серед яких особливе місце посідають астенічні, побічні і депресивні розлади разом з вегетативними порушеннями [Романенко Н.І., Боброва В.І, 1995; Дмитренко С.М., 1996; Глазирін І.Д., Глазиріна В.М., 1997]. Виявлені погіршення характерологічної та інтелектуальної сфери психічних станів підлітків, що проживають на забруднених територіях. Наявність широкого спектру розладів невротичного рівня пояснюється відхиленнями в емоційній сфері та дії соціально-економічних факторів [Тофан Н.Т., 1999].
Найбільш поширеними захворюваннями внаслідок аварії на ЧАЕС є нейро-вегетативні зміни, які спричиняють соматичні розлади. Так, впродовж восьмирічного моніторингу, проведеного вченими України, в стані психічного здоров'я дітей, котрі проживають на радіоактивно забруднених територіях
(42 тисячі), виявлено залежність дитячих соматичних захворювань від порушень функціонування вегетативної нервової системи у постчорнобильський період [Ярмоненко С.Н., 1988; Москальов Ю.І., 1991; Нягу А.І., 1995; Яковенко С.І., 1996]. Порушення функції регуляції вегетативної нервової системи має прямий середній кореляційний зв'язок (r=0,5) з вмістом йоду-131 на щитовидну залозу, що пов'язано з опосередкованим впливом радіоактивного елементу на лімбічну систему через подразнення симпатичних волокон щитовидної залози. Між поширеністю вегетативно-судинної дистонії і гіперплазією щитовидної залози, хворобами органів травлення, психічними розладами існує прямий сильний кореляційний зв'язок [Лагутін А.Ю., Сидельніков В.М., 1992].
Сукупність факторів нервово-емоційного напруження, підвищеної збудженості, стресу у взаємодії з іонізуючим випроміненням у малих дозах є пусковим механізмом виникнення і погіршення перебігу соматичних захворювань, які проявляються на донозологічному етапі різноманітними симптомами і синдромами [Андрощук А.А. і співавт., 1993; Романенко Н.І. і співавт., 1995].
В Україні створена програма медичних науково-технічних та соціально-психологічних досліджень для з'ясування наслідків аварії на ЧАЕС на організм, яка включає вивчення проблем життя дітей, підлітків та дорослого населення [Спіженко Ю.П., 1993, Торбін В.Ф. і співавт., 1995].
В процесі реалізації цієї програми встановлено, що діти основної групи, які проживають на радіаційно забруднених територіях, відстають у розумовому та фізичному розвитку. Такі діти швидше втомлюються протягом дня, в їх центральній нервовій системі превалюють гальмівні процеси, знижуються показники функціональної активності аналізаторів [Wodrich P.L., Landau S., 1999].
Щодо системної організації сенсорних та сомато-вегетативних функцій у дітей, що проживають на забруднених радіонуклідами територіях та вивчення рівня “постійно стійкої узгодженості” між різними фізіологічними функціями, то такі дослідження взагалі не проводились [Завацький В.І., 1996].
Проблеми фізичного розвитку, працездатності організму дітей, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, висвітлені в роботах Завацького В.І. (1996), Чижика В.В. (1996). Працездатність - здібність людини розвинути максимум енергії та, економно розподіляючи її, досягнути поставленої мети при якісному виконанні розумової та фізичної роботи. Це забезпечується оптимальним станом різних фізіологічних систем організму при їх синхронній, координованій діяльності. Розумова та м'язова (фізична) працездатність тісно пов'язана з віком.
Багатьма дослідниками показано, що рівень фізичної працездатності дітей і підлітків детермінований як біологічними, так і соціальними факторами і обумовлюється тренованістю [Сухарев А.Г., 1991; Апанасенко Г.Л., 1992]. Саме це визначає рівень соматичного здоров'я і адаптаційної здатності організму. Нині відомо, що фізичні навантаження є універсальним тренуючим фактором, який підвищує резистентність організму до широкого спектру несприятливих факторів, підвищує неспецифічну та специфічну активність імунної системи. Вєдяєв Ф.П., Чижик В.В. (1996) у 69,9 % обстежених встановили зниження толерантності до фізичної роботи, працездатності за тестом PWC170 та аеробної працездатності за показниками максимального поглинання кисню. У дітей, внаслідок аварії на ЧАЕС, при різних порушеннях гомеостазу, підвищується кількість речовин, роз'єднуючих окислювальне фосфорування (тиреоїдні гормони, прогестерон, гормон росту, вазопресин), порушується мікроциркуляція, енергетичний обмін кліток, де переважає гліколітичний обмін, уповільнюються пластичні процеси та функції клітин м'язової, сполучної, кісткової тканин [ Кармазіна І.В., Каладзе Н.Н., Бєкмєтов М.С., 2001].
Автори визначають, що у підлітків, які проживають на забруднених радіонуклідами територіях, загальна працездатність і максимальні аеробні можливості знижені у порівнянні з підлітками, які проживають в екологічно чистому регіоні [Дуб І.М., Квашук П.В., 1998; Навроцький Є.М., 2000].
У випадку опромінення в діапазоні малих доз не можна не враховувати несприятливу дію на фізичну працездатність інших факторів. Найбільш інформативним показником зниження адаптаційних можливостей обстежених є функціональний стан серцево-судинної системи, особливо її реакція на дозоване навантаження. У процесі систематичних тренувань, за розробленою методикою Чижика В.В. в умовах хронічного впливу радіоекологічного фактору, у хлопчиків збільшуються максимальні аеробні можливості і зростає загальна працездатність у порівнянні з ровесниками, які займалися фізичною культурою за шкільною програмою. Досягнення у підвищенні загальної фізичної працездатності здійснюється за рахунок позитивних зрушень у респіраторній і кардіо - васкулярній системах.
Порівняльний аналіз психофізичних особливостей у дівчат різних вікових груп, які проживають на території радіаційного забруднення та систематично займаються спортом, і не спортсменок показує, що працездатність організму значно вища у перших. У них є значно вищими рухливість нервових процесів і рівень диференційного гальмування. Із зростом спортивного удосконалення покращуються показники функціональної активності центральної нервової системи і сенсорних систем [Єрмаков Ю.О., 1988; Пидоря О.М., 1992].
Комплексні дослідження фізичної працездатності, фізичного розвитку, а також функціонального стану фізіологічних систем дітей та підлітків, які проживають на територіях радіаційного контролю, не проводились.
Експериментальні дослідження Пулькова В.Н. (1980) доводять, що на фізичну працездатність мають негативний вплив шкідливі речовини та зовнішнє опромінення. При надходженні інкорпорованих радіонуклідів в організм тварин спостерігається зміни м'язової сили і витривалості. Поєднання малих доз та стресу призводить до імунодепресії, метаболічного дисбалансу, розвитку широкого спектру різних форм хронічної патології. Систематичне виснаження адаптаційних механізмів під впливом несприятливих факторів зовнішнього середовища може призвести до зниження рівня загальної працездатності [Іванюта Л.І., Дубчак А.Є., Чернишов В.П., Яковлєв О.О., 2000].
Для збереження фізичної працездатності доцільно коригувати фактори ризику, які піддаються модифікації, а саме збільшення рухової активності, дотримування режиму дня, збалансованого харчування [Хомазюк І.М., Харитонов В.В. та інші, 2001].
Отже, наслідки аварії на ЧАЕС негативно впливають на життєдіяльність організму людини. Багаточисельні дослідження переконливо доводять, що в результаті цього погіршився стан здоров'я дітей, поширились різні захворювання, а також з'явилися нові.
Стан здоров'я населення Рівненщини.
Так як науково-дослідна робота проводилась на території Рівненської області, нами був з'ясований стан здоров'я дорослого та дитячого населення цієї області.
Рівненська область займає територію 20,1 тис.км , кількість населення складає 1182,5 чоловік. В тому числі: міського - 562,5тис.чоловік (47,5%), та сільського - 619,9тис.чоловік (52,5%), ( за даними 2000 року).
За останні роки в області погіршилась демографічна ситуація. Народжуваність знизилася з 13,2 (1997р.) до 11,7 на 1тис.населення у 2000році. Загальна смертність за останні роки складає 12,9 на 1 тис. жителів. Вперше за 30 років природний приріст зареєстрований як від'ємний і за 2000 рік складав (-1,2). Показник смертності немовлят дещо зріс з 12,9 на 1 тис. народжених живими у 1999 році до 13,6 у 2000 році ( табл. 1.1 ).
В структурі смертності переважає смертність від хвороб органів кровообігу - 78,6 на 10 тис. населення, новоутворень - 16,3 на 10 тис. населення, хвороб органів дихання. Збільшився рівень смертності населення в працездатному віці.
Ріст населення Рівненської області по відношенню до 1990 року складав +13,4%, а до 1999 року - +5,4%.
Таблиця 1.1 Природний ріст населення Рівненської області
|
Показники природного росту населення |
1997 |
1998 |
1999 |
2000 |
|
|
Народжуваність на 1000 жителів |
13,2 |
12,6 |
11,9 |
11,7 |
|
|
Смертність на 1000 жителів |
Подобные документы
Щитовидна залоза - ключова ланка в організмі людини. Вплив гормонів щитоподібної залози на органи і обмін речовин організму. Основні функції щитоподібної залози. Патології щитоподібної залози та причини, що викликають їх. Дефіцит йоду і його наслідки.
реферат [33,5 K], добавлен 23.01.2011Структурно-функціональні зміни щитовидної залози в дитячому віці. Клітини Ашкиназі-Гюртля або Б-клітини. Водний і електролітний обмін. Вплив гормонів на ЦНС. Роль білків, жирів, вуглеводів в організмі. Особливості щитовидної залози у людей літнього віку.
курсовая работа [3,0 M], добавлен 25.04.2015Фізіологічні особливості щитовидної залози та її гормонів: тироксин і трийодтиронін, кальцитонін. Лабораторні методи у діагностиці захворювань щитоподібної залози. Маркери онкологічних захворювань. Наслідки недостатнього вмісту йоду в раціоні харчування.
курсовая работа [1,0 M], добавлен 29.06.2016Захворювання щитовидної залози як найбільш поширена патологія в ендокринології. Вивчення основних механізмів патологічних змін серцево-судинної системи при тиреотоксикозі. Аналіз якості анестезіологічної захисту пацієнта під час оперативного втручання.
статья [21,8 K], добавлен 27.08.2017Симптоми захворювання щитовидної залози. Характеристика лікарських засобів, показання до застосування, дози та спосіб їх приймання. Лікування хвороби методами народної медицини. Природні ліки, рецепти по їх виготовленню і використанню в домашніх умовах.
реферат [26,0 K], добавлен 23.01.2011Характеристика анатомо-фізіологічних особливостей та найпоширеніших патологій ендокринних залоз. Природа та механізм дії гормонів. Вплив гормонів щитовидної залози на ріст та розвиток дитячого організму. Профілактичні заходи щодо попередження патологій.
дипломная работа [125,4 K], добавлен 23.10.2014Природній радіаційний фон та радіоактивні ізотопи. Космічна радіація і опромінення природних радіоактивних елементів земної кори (урану, радію). Джерела, котрі використовуються в медицині. Атомна енергетика як джерело радіації. Дія радіації на людину.
реферат [44,8 K], добавлен 18.01.2011Морфологічна та функціональна характеристика органів ендокринної системи людини. Ендокринна частина статевих залоз та підшлункової залози. Механізм дії гормонів. Гормони щитовидної залози. Епіфіз (шишковидна залоза). Гіпофіз - залоза внутрішньої секреції.
реферат [42,0 K], добавлен 21.01.2009Вплив різноманітних факторів на можливість виникнення післяопераційних ускладнень, стан імунореактивності до і після оперативного втручання, вплив генетичної гетерогенності, особливості раку щитовидної залози на фоні багатовузлового еутиреоїдного зобу.
автореферат [508,5 K], добавлен 21.03.2009Ультразвукова анатомія молочної залози, порядок та умови проведення. Променева семіотика захворювань молочної залози. Дисгормональні захворювання та формування схеми їх лікування. Пухлини молочної залози, їх різновиди і порядок діагностування, лікування.
реферат [22,7 K], добавлен 22.10.2010
