Технологія витягів із сировини, що містить глікозиди

Характеристика водних витягів, їх класифікація, біофармацевтична оцінка. Новогаленові препарати серцевих глікозидів, технологія виробництва. Стандартизація настойок і загальні методи дослідження. Загальна класифікація екстрактів: рідкі, густі, сухі.

Рубрика Медицина
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 26.09.2010
Размер файла 939,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

ВСТУП

Зараз як рідкі лікарські форми широко використовують складні багатокомпонентні, комбіновані лікарські препарати, що одержують шляхом обробки рослинних матеріалів водою при визначеному режимі настоювання. Метою одержання водних витяжок є виготовлення продукту, що містить біологічно активні компоненти рослинного матеріалу (алкалоїди, глікозиди, ефірні олії, дубильні речовини та ін.). Поряд з діючими речовинами у витяжках завжди є супутні (цукор, крохмаль, білки, камеді, слизи, пектини, пігменти і т.д.), які ще називають “баластні речовини”. Деякі із них фармакологічно індиферентні, деякі беруть участь у терапевтичній активності витяжки, полегшуючи або уповільнюючи всмоктування діючої речовини, а деякі з них бувають причиною небажаного побічного ефекту. Є речовини, що підсилюють розчинність діючих сполук у витязі і підвищують його значення як ліків. Це має місце, наприклад, в настоях наперстянки, в яких наявність нерозчинного в воді глікозида дигітоксина пояснюється диспергуючою дією поверхнево-активних речовин (сапонінів). Отже, ми бачимо, що вміст водних витяжок досить складний і не завжди піддається повній якісній і кількісній оцінці.

Водні витяги мають широке застосування в медичній практиці самі по собі, а також як складові лікарських препаратів у вигляді мікстур, полоскань, примочок, промивань, ванн, інгаляцій.

Це вкрай лабільні лікарські форми. І справа не лише в легкості їх мікробного обсіменіння, але і в розвитку в процесі зберігання різних хімічних перетворень речовин, що перейшли з рослинної сировини в розчин. Тому спроби подовжити строк придатності настоїв і відварів за допомогою пригнічення лише мікробного псування не ефективні.

Галенові препарати розглядають як специфічну групу лікарських засобів, які нарівні з хіміко-фармацевтичними і іншими препаратами входять в склад ліків. Галеновими вони називаються по прізвищу знаменитого римського лікаря і фармацевта Клавдія Галена. Термін “галенові препарати” з'явився в фармації через 13 сторіч після його смерті.

Зазначені препарати не є хімічно індивідуальними сполуками, а представляють собою комплекси речовин більш менш складного вмісту. В цьому їх відмінність від хіміко-фармацевтичних і інших препаратів, що являють собою індивідуальні речовини.

Галенові препарати пройшли складний шлях розвитку. До перших засобів, типічних для епохи Галена, відносяться витяги з сировини рослинного і тваринного походження, які отримували за допомогою вина, олій, жирів (медичні олії, вина). Після встановлення консервуючих властивостей меду і оцту, стали отримувати витяжки з цими речовинами. Виникли лікарські меди, оцти, оцтомеди. За часів Авіценни отримали ароматні води, сиропи, юлепи (ароматні води, підсолоджені сиропом). До більш пізнього періоду відносять есенції - соки, вижаті з соковитих рослин, а також лоохи і рооби. Останні необхідно розглядати перші водні екстракти. Рообами називались згущені соки рослин і згущені водні витяги деяких плодів, а лоохи являли собою суміш кількох упарених водних рослинних витягів, змішаних згодом з молоком. Відкриття алхіміком Раймондом Луллієм спирта, а також вдосконалення деяких технологічних процесів (перегонка, фільтрування) значно покращили технологію галенових препаратів. З'явились ароматні спирти (розчини пахучих речовин в спирту) і ароматичні есенції (настойки духм'яних рослин на спирту). Широке впровадження Парацельсом настойок і екстрактів суттєво вплинуло на склад препаратів. Відпала необхідність в вині як екстрагенті. В 60-х роках XIX століття виникли нові препарати галунового типу, названі новогаленовими. Вони являють собою витяги з лікарських рослин, частково або повністю звільнені від супутніх речовин, в чому і є основна відмінність новогаленових препаратів від звичайних екстрактів. Перспективною також являється проблема приготування препаратів із свіжозібраної рослинної сировини.

Настої (infusa) і відвари (decocta) - це найпростіші водні витяги з лікарської рослинної сировини чи водні розчини екстрактів. Вони не потребують ні складної апаратури, ні дорогих чи дефіцитних екстрагентів. Вказані обставини являються одною з причин, що дані лікарські форми, являючись найбільш давніми лікарськими формами, зберегли своє значення і в наш час.

Слизи (Mucilagines) - група рідких лікарських форм, що являють собою водні витяги з рослинної сировини, яка володіє досить високою в'язкістю.

До позитивних якостей водних витягів відносяться:

Максимальний терапевтичний ефект від дії комплексу біологічно активних і супутніх речовин, що містяться в рослинній сировині;

Пролонгованість дії;

Відсутність побічного ефекту, властивого багатьом хімічним речовинам;

Простота виготовлення.

До негативних якостей водних витягів відносяться:

Нестійкість при зберіганні (мікробна, хімічна, термодинамічна), що обмежує терміни зберігання;

Нестандартність витягів через численні фактори, що впливають на їх якість при виготовленні;

Тривалість готування.

1. Характеристика водних витягів, їх класифікація, біофармацевтична оцінка

Водні витяги відносяться до рідких лікарських форм.

Приготування їх регламентується ДФ: ДФ Х - № 349, ДФ ХІ - стр. 147, ДФУ.

За фізико - хімічною природою водні витяжки - комбіновані дисперсні системи: поєднання істинних розчинів або розчинів ВМС з колоїдними. Іноді в витяжки переходять емульговані чи суспендовані компоненти, не розчинні у воді.

В залежності від способу одержання і складу розрізняють три групи водних витяжок:

Настої - їх отримують із сировини з рихлою будовою або які містять леткі і нестійкі речовини (листя, квіти, трави, корінь і кореневище валеріани);

Відвари - їх отримують із сировини з щільної будови(корені, плоди, кора);

Слизи - отримують з сировини, яка містить слизи (корінь алтею, насіння льону).

Дані водні витяжки використовуються для зовнішнього і внутрішнього застосування.

Стандартність сировини. Склад і концентрація водних витяжок, сила і характер дії на організм залежить від вихідної сировини і, зокрема, від кількісного вмісту в ній діючих речовин. Кількість останніх у рослинному матеріалі коливається в залежності від умов і місця проростання рослин, часу збору, режиму сушіння та інших факторів.

Стандартною називається сировина, що відповідає вимогам НТД, і яка повинна надходити до аптеки з вказівкою на етикетці упаковки вмісту в ній діючих речовин у відсотках або її біологічної активності в ОД.

Як відомо, при стандартизації рослинних об'єктів, що мають діючі речовини, які піддаються кількісному визначенню або визначенню біологічної активності Фармакопея нормує нижню межу їх вмісту або сили дії. Матеріали, які мають діючих речовин менше, ніж потрібно за стандартом, визнаються непридатними для використання і не допускаються в аптеки, тому що це призводить до одержання водних витяжок з підвищеним вмістом супутніх речовин, каламутних і менш стійких при зберіганні. При використанні сировини з підвищеним вмістом діючих речовин, його потрібно брати в меншій кількості по формулі:

X= АхВ/Б,

де Х - необхідна кількість (в г) рослинної сировини з підвищеною кондиційністю;

А - прописана кількість лікарської рослинної сировини, в г;

Б - фактична кількість одиниць дії або алкалоїдів в 1 г сировини;

В - стандартний вміст глікозидів або алкалоїдів в 1 г сировини.

З рихлої сировини (квітки, листя, трави) звичайно готують настої, з щільної (кора, корені, кореневища) - відвари. Винятки:

Корені з кореневищами валеріани (готують настій);

Листя мучниці, сени, брусниці (готують відвари).

Як правило, настої і відвари готують таким чином, щоб з 10 вагових частин рослинного матеріалу утворювалось 100 об'ємних частин готового витягу. Настої і відвари з трави горицвіту, трави конвалії, кореня істода, кореневища з коренями валеріани і спориньї виготовляють в співвідношенні 1:30. Не дивлячись на відсутність вказівок в Фармакопеї, ця ж пропорція повинна використовуватись при виготовленні настоїв і відварі з морської цибулі і коріння сибірської сенеги мильнянки і синюхи.

Настої і відвари з отруйних і сильнодіючих матеріалів, як правило готують за прописом лікаря. В іншому випадку з 1г відповідної вихідної сировини готують 400 мл потрібного витягу (табл. 1.).

Відношення сировини і готової витяжки

Рослини, які відносяться до даної групи

1:10

Всі рослини, крім сильнодіючих і особливо оговорених нижче (якщо кількість ЛРС в рецепті не вказана, настої і відвари готують у співвідношенні 1:10)

1:20

Корінь алтею

1:30

КВАСІ - конвалія, валеріана, адоніс, споринья, істод, а також із морської цибулі, синюхи блакитної, собачого мила, кореня сибірської сенеги, кореня китятки, трава чорногорки, споришу.

1:400

Витяжки з ЛРС, що має речовини списку «Б» готують за прописом лікаря, а при відсутності вказівок про кількість сировини у співвідношенні 1:400 (трава термопсису, наперстянки, блювотного кореня і інш.).

Частина рідини після екстрагування завжди поглинається рослинним матеріалом, тому готової витяжки одержують менше, ніж було взято води. Кількість води, що поглинається, залежить від гістологічного складу і ступеня подрібнення сировини. Тому при розрахунках необхідно використовувати індивідуальні коефіцієнти поглинання води сировиною.

Коефіцієнт водопоглинення - показує кількість рідини, що утримується 1,0 г рослинної сировини стандартного ступеня подрібнення після віджимання в перфорованому стакані інфундирки.

Коефіцієнти наведені в ДФ ХІ, а також у наказі МОЗ України № 197 від 07.09.93. р. /додаток 3/

Якщо коефіцієнт водопоглинення для сировини відсутній, рекомендується використовувати такі коефіцієнти: для коренів і кореневищ - 1,5; кори, трави, квіток - 2,0; насіння - 3,0.

Якщо екстрагуванню підлягає сировина масою менше 1 г, поглинання води сировиною не враховують і Кв при розрахунку об'єму екстрагента не використовують.

Проте при приготуванні витяжок з урахуванням Кв об'єм їх все одно виходить дещо меншим, тому відповідно до ДФ ХІ до процідженої витяжки після віджимання сировини додають воду через ту ж сировину до прописаного об'єму за рецептом.

Кількість води, необхідної для держання витяжки, не можна зменшувати, так як це приведе до зменшення витягання діючих речовин із сировини.

У зв'язку з цим у випадку приготування водних витяжок з рослинної сировини не можна користуватися концентрованими розчинами солей.

2. НОВОГАЛЕНОВІ ПРЕПАРАТИ СЕРЦЕВИХ ГЛІКОЗИДІВ

Під новогаленовими препаратами розуміють водні, водно - спиртові, хлороформно - спиртові й інші витяжки з рослинної сировини, максимально очищені від баластних і побічно діючих речовин. Очищення витяжок відбувається дбайливо, без застосування сильних хімічних реагентів чи високотермичних процесів, з тим розрахунком, щоб препарат зберіг свою нативность, (тобто природний стан і природні зв'язки діючих речовин з іншими біологічно - активними речовинами, що знаходяться в рослині. Випускаються новогаленові препарати біологічно стандартизованими, тобто зі вмістом визначеної кількості одиниць дії в 1 мл чи 1,0 г.

Новогаленові препарати істотно відрізняються від звичайних галенових препаратів майже повною відсутністю баластних речовин. У зв'язку з цим новогаленові препарати можуть застосовуватися для ін'єкцій. З галеновими препаратами їх споріднює складність комплексу діючих речовин.

Технологія виробництва новогаленових препаратів складніша, ніж аналогічних галенових препаратів, оскільки з отриманих витягів необхідно повністю видалити баластні речовини, не торкнувшись при цьому терапевтично цінних речовин. Для видалення баластних речовин застосовуються як методи, прийняті у виробництві галеновых препаратів (наприклад, осадження білкових і пектинових речовин спиртом), так і методи специфічні, типові тільки для виробництва новогаленових препаратів. До числа цих методів очищення потрібно віднести, перфорацію - витягання цінних речовин з витягу іншою рідиною (наприклад, з водної витяжки - хлороформом) а також діаліз, тобто відділення баластних речовин колоїдного характеру за допомогою напівпроникних мембран. В останні роки для виробництва деяких новогаленових препаратів пропонується використовувати методи хроматографії і йоннообмінної адсорбції. Застосування нових методів, природньо, спричинило за собою і створення нової апаратури, наприклад перфораторів.

Багато новогаленових препаратів в даний час є офіцинальними і включені у Фармакопею. Значна кількість новогаленових препаратів виробляється з лікарських рослин, що містять глікозиди і насамперед глікозиди серцевої групи (горицвіт, конвалія, наперстянка). Новогаленових препаратів, що містять діючі речовини іншої природи (алкалоїди, дубильні речовини й ін.), є поки що небагато.

ПРЕПАРАТИ ГОРИЦВІТУ

Першим новогаленовим препаратом горицвіту був адонілен (Adonilenum), запропонований у 1923 р. О. А. Степуном.

Метод виробництва адонілену згодом був визнаний недосконалим унаслідок малих його виходів і недостатньої чистоти. Замість адонілену промисловість тепер випускає адонізид.

Адонізид (Adonisidum). Витяг проводять в апараті Сокслета. Экстрагентом є тепла суміш, що складається з 95 об'ємних частин хлороформу і 5 об'ємних частин спирту. Після виснаження сировини в екстракті отриманий витяг упарюють у котлі з паровою сорочкою до невеликого обсягу, додають воду в кількості, рівній вазі трави, і продовжують відгін залишків хлороформу і спирту, на закінчення видаляючи останні під вакуумом. Водний розчин глікозидів переводять у седиментатор, дають відстоятися зваженим домішкам, після чого декантують і фільтрують через фільтр або через папір із шаром окису алюмінію товщиною 1-1,5 см. Очищена в такий спосіб витяжка придатна не лише для внутрішнього застосування, але і для ін'єкцій. Після стандартизації і доведення активності препарату до 25 - 27 ЖОД у 1 мл його ампулюють по 1 мл з додаванням в якості консерванта 0,5% хлоретона чи фасують у склянки з темного скла по 15 мл, додаючи в цьому випадку 20% спирту і 0,5% хлоретона.

Адонізид являє собою прозору, злегка жовтувату рідину своєрідного запаху, гіркого смаку, нейтральної чи слабко лужної реакції. Застосовується на початковій стадії хронічної недостатності серцево - судинної системи.

Список Б. Вищі дози: разова - 30 крапель, добова - 60 крапель.

ПРЕПАРАТИ НАПЕРСТЯНКИ

Номенклатура новогаленових препаратів наперстянки відрізняється особливим розмаїттям. Пояснення цього потрібно шукати, з одного боку, у видовому складі вихідної сировини, а з іншого боку - у застосованих методах очищення витяжок. Першим препаратом у цій групі був гітален (О.А. Степун, 1924), що не утратив свого значення і в даний час.

Гітален (Gitalenum). Препарат виробляється з листя наперстянки пурпурової (Digitalis purpurea). Виробничий процес базується на здатності однієї з основних діючих речовин - глікозиду гіталіну (у виді глікотаноїда), легко розчинятися у воді, розведеному спирті і хлороформі. Тому і подрібнені листки екстрагують 25% спиртом. Отриману витяжку упарюють у вакуумі до невеликого залишку і перфорують хлороформом. Перфорація відбувається за допомогою апаратів, які називаються перфораторами.

Перфоратор являє собою циліндричну посудину з патрубками для виводу рідини з нижньої і верхньої частини посудини. Всередині неї знаходиться труба, що внизу закінчується перфорованим воронкоподібним розширенням. Наявні й інші конструкції перфораторів (наприклад, з перфорованими дисками й ін.). У перфоратор наливають хлороформ, після чого в трубу подають згущену витяжку. Остання стікає вниз у лійку і внаслідок того, що вона легша за хлороформ, дрібними струмочками піднімається вверх через весь шар хлороформу. У зв'язку з тим, що хлороформу значно більше, ніж водної витяжки, і що гіталін легко розчиняється в хлороформі, то відбувається його перерозподіл між водою і хлороформом. Після того як водний розчин, що зібрався над хлороформом, досягне верхнього виводу, вона переливається в другий перфоратор для повторного витягнення.

Звичайно перфорація проводиться в батареї з 4-5 перфораторів до повного витягання гіталіну з водного шару. Перфорацією вдається звільнитися від баластних речовин (білків, слизів і т.п.), оскільки вони в хлороформі нерозчинні. Об'єднану хлороформну витяжку нейтралізують содою і зневоднюють прожареним сульфатом натрію, після чого через фільтр-грибок засмоктують у вакуум-апарат. Після відгону 80-85% хлороформу у вакуум-апарат засмоктують воду в кількості, рівній вихідній вазі листя наперстянки, і повністю відганяють хлороформ. При цьому гіталін переходить у водний розчин, а у вигляді суспензії залишаються домішки, утримані хлороформом. Розчин фільтрують, після чого встановлюють його біологічну активність, що проводять з одночасним додаванням 20% спирту і 0,5% хлоретона, що додаються як консерванти. Фасують у склянки з жовтогарячого скла по 15 мл.

Препарат являє собою прозору безбарвну чи злегка жовтувату рідину слабкого своєрідного запаху, гіркого смаку, нейтральної чи дуже слабко лужної реакції. Через відсутність у витяжці дигітоксина дія препарату легка, не супроводжується токсичним ефектом навіть при передозуванні. Кумулятивна дія також менш різко виражена. 1 мл препарату містить 5 ЖОД. Призначається для прийому всередину.

Список Б. Вищі дози: разова - 25 крапель, добова - 50 крапель.

Майже одночасно з гіталеном О.А. Степун запропонував інший препарат з листя пурпурової наперстянки - дигинорм (Diginormum).

Це спиртовий витяг, звільнений від сапонінів і інших баластних речовин і містить в 1 мл 6,6 ЖОД. Препарат містить глікозид дигітоксин у поєднанні з таніном. Через наявність інших більш досконалих препаратів наперстянки дигинорм більше не виробляється.

Дигітазид (Digitasidum). Це один із сучасних препаратів наперстянки пурпурової, що являє собою водний витяг сукупності глікозидів; він настільки повно очищений від баластних речовин, що може застосовуватись для внутрішньовенних ін'єкцій. Випускається в ампулах по 1 мл (5 ЖОД). Прописується при важких формах порушення кровообігу, що вимагають термінового втручання, і у випадках, коли хворий не може приймати препарати наперстянки усередину.

Кордигіт (Cordigitum). Перший вітчизняний новогаленовий препарат пурпурової наперстянки, який виготовляється у вигляді порошку або випускається у вигляді таблеток. Головним компонентом кордигіту є гіталін, що володіє меншою кумулятивною дією, ніж інші глікозиди наперстянки, і менше подразнює шлунково-кишковий тракт. Лікарський засіб готується за схемою схожою на процес виготовлення гіталену - в перфораційній установці.

Кордигіт зберігають у скляних банках в эксикаторах над сірчаною кислотою. Препарат випускається в таблетках по 0,0008 г, що відповідає 0,1 г листя наперстянки.

Дигален-нео (Digalen-neo). Препарат, виготовляють з листя іржавої наперстянки (Digitalis ferruginеa L.) і являє собою спиртовий витяг, що містить суміш гікозидів цього виду наперстянки. У залежності від ступеня очищення розрізняють:

1) дигален-нео для підшкірного і внутрішньом'язового введення, що випускається в ампулах і консервований 30% гліцерином.

2) дигален-нео для внутрішнього уживання у флаконах, консервований 30% гліцерином і 0,3% хлоретаном.

В 1 мл препарату міститься 6 ЖОД і 30% гліцерину. Одночасно як консервант додають 0,3% хлорєтану і після відстоювання і фільтрування готовий препарат розливають у склянки з жовтогарячого скла по 15 мл; 1 мл препарату відповідає 0,1 г листя наперстянки.

З метою одержання препарату, придатного для ін'єкцій, отриману концентровану витяжку обробляють сумішшу спирту й ефіру. Після цього проводять биологичну оцінку водного залишку, який потім розбавляють такою кількістю води і гліцерину, щоб у 1 мл препарату містилось 9 ЖОД. Виготовлений препарат ретельно фільтрують і розливають в ампули по 1 мл.

Сухий новогаленовий препарат сатитурані (Satiturani), що представляє собою також суміш глікозидів іржавої наперстянки. Випускається сатитурани в таблетках по 0,1 г, що відповідає 0,05 г листів (3 ЖОД).

Лантозид (Lantosidum). Дуже цінний препарат, який виготовляється з листя наперстянки шерстистої (Digitalis lanata Ehr.). Лантозид буває ефективний у тих випадках, коли тривале застосування строфантина і препаратів наперстянки пурпурової не дає результату. Кумулятивні властивості лантозида виражені менше, ніж y наперстянки пурпурової.

Отриманий після складних перетворень аморфний від жовто-коричневого до зеленого кольору дуже гіркий порошок розчиняють у 70% спирті з таким розрахунком, щоб у 1 мл містилось 10 ЖОД, що має місце при концентрації розчину 1:500-700. Лантозид випускається в склянках з жовтогарячого скла по 50 мл.

Дигіцилен (Digicilenum), виробляється з війчастої наперстянки (Digitalis ciliata L.). Дігицилен являє собою водний розчин суміші глікозидів зазначеного виду наперстянки, очищений від баластних речовин і консервований додаванням 15% спирту. Отримується екстрагуванням надземних частин сумішшю хлороформу і спирту, після чого екстрагенти відганяють. Водний залишок фільтрують і очищають оксидом алюмінію. В 1 мл препарата міститься 6 ЖОД, що відповідає 0,1 г листя наперстянки. Випускається в ампулах для підшкірного та внутрішньом'язевого застосування.

ПРЕПАРАТИ КОНВАЛІЇ

Першим вітчизняним новогаленовим препаратом конвалії був конвален (Convallenum), запропонований в 1938 р. К. Д. Саргіним і В. В. Звєрєвим. Подібно до адонілену конвален замінений досконалим препаратом - конвазидом.

Конвазид (Convasidum). Препарат з спиртово - хлороформних витягів квітів конвалії (Convallaria majalis) і представляє собою водний розчин глікозидів конвалії, максимально очищений від баластних речовин. Запропонований Ф. Д. Зільберг. Виробництво конвазида протікає аналогічно адонізиду. Випускається для внутрішньовенного введення (в ампулах по 1 мл) і внутрішнього вживання (у склянці з жовтогарячого скла по 15 мл). Конвазид являє собою прозору рідину злегка жовтуватого кольору, гіркого смаку, слабко лужної реакції; 1 мл препарату містить 18-22 ЖОД. Показання до застосування і дозування ті ж, що і для конвалена.

Список Б. Вищі дози: разова - 0,5 мл, добова - 1 мл (у вену).

Корглікон (Corglyconum). Препарат являє собою суміш глікозидів листя конвалії, очищених від баластних речовин. Це злегка жовтуватий аморфний порошок, без запаху, гіркого смаку, легко розчинний у спирті, важко - у воді. Корглікон застосовують у виді 0,06% водного розчину, консервованого хлоретаном. Випускається в ампулах по 1 мл (8-10 ЖОД). Застосовується внутрішньовенно в ізотонічних розчинах глюкози чи натрію хлориду. По швидкості дії та інших показників близький до строфантину і застосовується в тих випадках, коли показаний строфантин.

ПРЕПАРАТИ ЖОВТУШНИКА

Ерізид (Erysidum). Очищений від баластних речовин водний розчин глікозидів жовтушника сірого (Erysimum canesceus Roth). Випускається в ампулах по 1 мл (18-22 ЖОД). Застосовується внутрішньовенно в ізотонічних розчинах глюкози чи хлориду натрію. За своєю біологічною активностю, швидкістю і тривалістю дії, всмоктуванню і виділенню з організму, відсутності кумулятивних властивостей ерізид ближчий до строфантину.

Список Б.

3. ПРЕПАРАТИ АНТРАГЛІКОЗИДІВ

З новогаленових препаратів, що містять антраглікозиди, випускаються лише препарати крушини.

Рамніл (Rhamnilum).Виготовляється з кори крушини. Для отримання рамніла суху подрібнену сировину екстрагують водою при неперервному перемішуванні. Врдний витяг швидко відділяють від сировини і залишають на 10 - 12 годин. Утворений осад відділяють, промивають водою, висушують у вакуумі при 50 - 55°С і подрібнюють. Утворюється основний концентрат рамнілу у вигляді оранжево - коричневого порошку без запаху і смаку, який містить 60 - 65% оксиметилантрахінонів. Дубильних речовин немає. Вихід з рослинної сировини рамніла - концентрата складає 2,5 - 3%.

При водній екстракції сировини витягаються добре розчинні в воді первинні глікозиди і фермент рамнодіастаза, що знаходиться в корі крушини. Він гідролізує багаті цурками глікозиди, відщеплюючи від них глюкозу, і утворює погано розчинні в воді моноглікозиду, особливо франгуліну, з якого в основному складається рамніл.

При отриманні рамніла враховується також, що екстракція сировини і відділення водного витягу повинні закінчуватись по можливості в короткий термін. В іншому випадку починається ферментація і моноглікозиду, що виділились, осідають на рослинному матеріалі

Випускаються таблетки по 0,05 г основного концентрату. Застосовується в якості послаблюючого засобу.

ЛІКАРСЬКІ СИРОПИ

Сиропами (Sirupi) називаються препарати, які являють собою концентровані розчини цукру у воді і перебродяних ягідних концентрованих соків, а також суміші їх з розчинами лікарських речовин, настойками і екстрактами. Це густоваті внаслідок високого вмісту в них цукру (до 64%) прозорі рідини з запахом і смаком речовин, які входять в їх склад. Основне призначення сиропів - маскувати неприємний смак основних лікарських речовин. В цьому відношенні вони являються незамінними компонентами ліків, які прописують дітям.

Для приготування сиропів застосовують цукор найвищої очистки - рафінад, який містить не менше 99,9% сахарози в перерахунку на суху речовину і не більше 0,4% води.

Цукор в безводному спирті нерозчинний, але по мірі розчинення спирту водою розчинність цукру відповідно підвищується.

Водні розчини при нормальному тискові киплять при температурі вище 100°.

НОМЕНКЛАТУРА І КЛАСИФІКАЦІЯ СИРОПІВ

Сиропи діляться на дві групи: ті, що застосовуються виключно як засоби, які корегують смак. Це перш за все цукровий сироп, а також фруктово - ягідні сиропи. Вони самі не являються лікарськими засобами, але входять як смакові компоненти в ліки, що відпускаються аптеками, чи, що не менш важливо, служать основовою для більш складних препаратів - другої групи сиропів, які можна назвати лікарськими, оскільки вони містять ті чи інші лікарські речовини.

Смакові сиропи: Лікарські сиропи:

цукровий; алтейний;

вишневий; ревеневий;

малиновий. сироп алое з залізом.

солодковий;

пертусин;

сироп шипшини;

Ревеневий сироп (Sirupus Rhei). Виготовляють шляхом розчинення 1,25 частин сухого екстракту ревеню в суміші з 2 частинами спирту і 3 частинами кропної води. Профільтрований розчин змішують з 95 частинами цукрового сиропу і дають закипіти. За відсутності екстракту можна брати кореневища і корені ревеню (пропис Фармакопеї VII видання). Для цього 5 частин нарізаних коренів і кореневищ ревеня мацерують 50 частинами води протягом 12 годин. Для повноти витягання емодинів (речовин з характером слабких кислот) додають 0,5 г поташу. Витяжку зливають, залишок злегка віджимають, рідини змішують змішують, кип'ятять і фільтрують. У 36 частинах фільтрату при нагріванні розчиняють 64 частини цукру, дають сиропу закипіти, упарюють до 95 частин і до сиропу додають 3 частини кропної води і 2 частини спирту. Ревеневий сироп представляє собою рідину червоного кольору, своєрідного запаху і смаку: змішується зі спиртом, утворюючи прозорий розчин. З водою дає прозорий або слабко опалесцюючий розчин.

Повинен давати з аміаком характерну реакцію на антраглікозиди. Ревеневий сироп легко псується. Через це його розливають ще гарячим у склянки невеликої ємності, які зразу ж закупорюють і пробки заливають парафіном. Зберігають в прохолодному темному місці. Застосовується ревеневий сироп в дитячій практиці як легке послаблююче.

Контроль якості. У всіх сиропах визначають густину, а за вказівкою ДФ Х перевіряють на важкі метали, крохмальну патоку, сірчаний ангідрид, барвники.

4. ПРЕПАРАТИ ЗІ СВІЖИХ РОСЛИН

Галенові і новогаленові препарати звичайно виготовляються з частин висушених лікарських рослин. Причину цього потрібно шукати в тому, що суху сировину галеново-фармацевтичні підприємства можуть використовувати весь рік, отже, необхідні препарати можна готувати в міру появи в них потреби. Однак висушені лікарські рослини по вмісту і якісному складу біологічно - активних речовин нерівноцінні свіжозібраним рослинам. Очевидно, навіть якщо сушіння як процес консервування рослин протікає добре, при ньому завжди має місце якщо не кількісна, та деяка якісна зміна в складі діючих речовин. В однаковій мірі ці явища спостерігаються і при збереженні лікарської рослинної сировини. Очевидно, при несприятливих умовах сушіння і збереження лікарських рослин зниження кількості і зміна якісного складу діючих речовин у них протікають тим швидше, чим більше ці умови відхиляються від оптимальних. Таким чином, в основі одержання галенових препаратів зі свіжих рослин лежить прагнення одержати препарати, що містять весь комплекс біологічно активних речовин, що входять до складу рослин, у найбільш природному їхньому стані. Звідси ясно, що препарати зі свіжих рослин повинні мати більш виражену терапевтичну дію, чим аналогічні препарати із сухих рослин.

До початку, ХХ століття готування соків і витягів зі свіжих рослин різко зменшилося. Без зміни вони залишилися тільки в номенклатурі гомеопатичних аптек. Серед офіціальних препаратів цього типу залишилися тільки екстракт журавлини, екстракт яблучно-кислого заліза і настойка конвалії, яка ще у Фармакопеї VII видання виготовлялась зі свіжозібраних листків і квітів. Відсутність соків і витягів зі свіжих рослин у списку лікарських препаратів необхідно розглядати як тимчасове явище, причиною якого було не вирішене питання масової (заводської) переробки свіжозібраних рослин.

СОКИ СВІЖИХ РОСЛИН

Незгущені соки

Отримані соки з ряду рослин, у тому числі: з конвалії, наперстянки (пурпурової, іржавої), беладони, дурману, валеріани, хвоща польового, кропиви, чистотілу, водяного перцю, мати-й-мачухи, чемериці й ін. Деякі з цих соків як найбільш вивчені вже затверджені як лікувальні препарати.

Свіжий рослинний матеріал двічі пропускають через вальці. Отриманий м'якуш невеликими порціями загортають у полотняні серветки, поміщають між пластинками з нержавіючої сталі і 5-6 таких серветок, покладених одна на одну, пресують для одержання соку. Кількість отриманого соку залежить від характеру взятої сировини. До кожних 85 частин вичавленого соку додають по вазі 15 частин 95% спирту, у якому попередньо розчиняють хлоретон в кількості 0,3% загальної ваги рідини і для швидкого нагрівання суміш ставлять у воду, попередньо нагріту до 85 - 88°. Після того як температура соку досягне 77 - 78°, нагрівання продовжують на протязі 30 хвилин, після чого для швидкого охолодження нагріту рідину ставлять у проточну воду. Метою швидкого нагрівання і швидкого охолодження є інактивація фсрментів і згортання білкових речовин. Згортанню останніх сприяє додавання спирту. Утворений пластівчастий чи аморфний осад відділяють центрифугуванням. Залишається чистий, прозорий сік, що добре зберігається.

Суккудифер (Succudiferum). Сік із свіжих листків іржавої наперстянки, частково очищений від баластних речовин. Прозора, червоно - бурого кольору і гіркого смаку рідина. У 1 мл міститься 5 - 6 ЖОД. Застосовується у всіх випадках серцевої недостатності, обумовленої ураженням клапанного апарату чи захворюванням серцевого м'яза.

Список Б.

Сік конвалії (Succus Convallariae majalis). Сік із свіжих надземних частин (суміші листів і квітів) конвалії. Прозора червоно - бурого кольору рідина, гіркого смаку, ароматного запаху. В 1 мл міститься 24 ОД. Застосовується аналогічно соку наперстянки.

Список Б.

Згущені соки

У фармакопею входить два препарати цього типу: екстракт журавлини й екстракт яблучно - кислого заліза.

ВИТЯГИ ЗІ СВІЖИХ РОСЛИН

Поряд з одержанням соків були поставлені досліди по одержанню препаратів з малосоковитих свіжих рослин шляхом настоювання їх зі спиртом. Так, були отримані препарати з трави жовтушника, кореня кендиря і кореня валеріани. Настоювання (мацерація) проводилося в бутлях при помішуванні протягом 7-14 днів. Потім мацерати відфільтровували, залишки віджимали на пресі і віджатий сік додавали до мацератів. Після відстоювання протягом 3 тижнів витяжки відфільтровували від колоїдного осаду, що випав, і профільтровували ще раз через фільтр Зейтца. Ці фільтрати являють собою вже придатні для застосування препарати. Зокрема, витяги з трави жовтушника і валеріанового кореня знайшли застосування при готуванні препарату кардіовалена.

Кардіовален (Cardiovalenum). До складу препарату входять у вагових частинах: спиртовий витяг зі свіжої трави жовтушника (розведений спиртом до активності 150 ЖОД у 1 мл) - 17 (чи еризид у тій же кількості і тій же активності), адонізид (активністю 85 ЖОД у 1 мл) - 30, настойка зі свіжих коренів і кореневищ валеріани - 46,9 (чи офіцинальної настойки валеріани в тій же кількості); рідкий екстракт глоду - 2,1, камфора - 0,4, спирт 96% - 1,6, бромід натрію - 2,0 і хлоретон - до 0,25.

Кардіовален - це світло - бура рідина солонувато - гіркого смаку з ароматним запахом камфори і валеріани, 1 мл містить 45 - 50 ЖОД.

Список Б.

Препарат має комбіновану дію на серцево-судинну і нервову систему.

Проведені також досліди по переведенню спиртових витягів зі свіжих рослин у сухі екстракти з застосуванням для цієї мети розпилювальних (мрячних) сушарок. Отримані таким шляхом сухі екстракти зі свіжих рослин містять в 1 г: екстракту жовтушника - 800 ЖОД, кендиря-1100 ЖОД. Ці екстракти можна розглядати як концентрати глікозидів зазначених рослин.

Настойками називаються рідкі спиртові, спирто-водні і спирто-ефірні витяги з сировини рослинного або, рідше, тваринного походження, що отримують без нагрівання та випаровування екстрагента. Майже всі настойки представляють собою забарвлені в темний колір рідини.

Настойки є прості - у більшості випадків готуються перколяційним методом, з лікарської рослинної сировини, що має серцеві глікозиди до них відноситься настойка конвалії (tincturae Convallariae), трава (Convallariae majalis)

спирт - 70%; 1: 10.

Складні настойки готуються перколяціонным способом, що звичайно активується застосуванням циркуляції.

Стандартизація настойок і загальні методи дослідження.

Питанню стандартизації настойок стало приділятися більше уваги, починаючи з виходу ДФ VIII. Тепер у великій кількості настойок визначається вміст діючих речовин хімічним (настойки, що містять алкалоїди, дубильні речовини, ефірні олії, органічні кислоти і деякі інші речовини) чи біологічним (настойки, що містять глікозиди серцевої групи і гіркі речовини) методом. При необхідності досліджувані настойки доводять до необхідного вмісту діючих речовин чи до відповідної активності (вміст ОД) додаванням чистого екстрагента чи настойки з іншим вмістом діючих речовин чи ОД.

До загальних методів дослідження настойок відносяться: перевірка органолептичних ознак і кількісне визначення спирту, екстрактивних речовин і важких металів.

Перевірка органолептичних ознак. Настойки повинні бути прозорими і зберігати смак і запах тих речовин, що містяться у вихідній лікарській сировині. Осад, що випадає із плином часу, відтфільтровують і знову перевіряють якість настойок. Якщо після перевірки настойки будуть відповідати установленим вимогам, їх вважають придатними.

Вміст спирту в настойках визначають одним з методів ДФ Х:

1) дистиляційним (ДФ Х, с. 813);

2) по температурі кипіння настойки, яка визначається в спеціальному приладі.

Сухий залишок (екстрактивні речовини) у настойках визначають шляхом випарювання на водяній бані 5 мл настойки в попередньо зваженому плоскому бюксі і висушування залишку при 100 - 105°С напротязі 2 год. Вміст сухого залишку перераховують на 100 мл настойки.

Важкі метали визначають після випарювання 5 мл настойки в залишку, що після додатка 1 мол концентрованої сірчаної кислоти обережно спалюють і прожарюють. Золу обробляють при нагріванні 5 мл насиченого розчину ацетату амонію, фільтрують через беззольний фільтр, промивають 5 мл води і доводять фільтрат водою до обсягу 100 мл; 10 мл фільтрату не повинні містити важких металів більш ніж 10 мл еталонного (по ДФ Х) розчину, тобто не більш 0,001% у препараті.

Зберігання настойок

Настойки, як правило, повинні зберігатися в добре закупорених пляшках і склянках при кімнатній температурі, у захищеному від прямих сонячних променів місці. Для настойок, що містять серцеві глікозиди, рекомендується жовтогаряче скло. При тривалому збереженні чи на холоду настойка строфанту стає мутною і виділяється пухкий білуватий осад; потрібно, щоб після внесення настойки в тепле приміщення осад цілком розчинився. Ефірно - валеріанову настойку варто зберігати в прохолодному місці удалині від вогню. Настойку яблучно - кислого заліза необхідно зберігати на світлі в герметичній упаковці. Це необхідно для зведення до мінімуму вмісту в настойці солей оксиду заліза. Ультрафіолетова зона сонячного світла викликає активне відновлення сполук заліза, що мають терапевтичну дію.

5. ЕКСТРАКТИ

Екстрактами (Extracta) називаються рідкі концентровані чи згущені шляхом часткового чи повного видалення екстрагента водні, спиртово - водні, спиртові чи ефірні витяги біологічно - активних речовин рослинного походження.

Класифікація екстрактів.

У залежності від кількості екстрагента, що залишився виходять екстракти різної консистенції:

1) екстракти рідкі (Extracta fluida), які представляють собою рідкі концентровані витяги, що містять екстрагент - спирт у вихідній концентрації;

2) екстракти густі (Extracta spissa), які представляють собою дуже в'язкі рідини, що звичайно не виливаються із посудини, а розтягуються в нитки; містять до 25% вологи (в окремих випадках - до 35%).

3) екстракти сухі (Extracta sicса), що представляють собою порошки чи легкі губчаті маси, які легко перетворюються в порошок; містять до 5% вологи.

За характером екстрагента, за допомогою якого був зроблений витяг біологічно - активних речовин, екстракти поділяються на: екстракти водні (Extracta aquosa), які одержуються за допомогою води; екстракти спиртові (Extracta spirituosa), які одержуються за допомогою міцного чи розведеного етилового спирту; екстракти ефірні (Extracta aetherea), що одержуються за допомогою етилового ефіру.

Рідкі екстракти бувають тільки спиртовими; інші можуть бути як спиртовими, так і водними. Серед густих екстрактів зустрічаються також ефірні екстракти.

Спиртові екстракти як витяги являють собою подальший розвиток настойок, і їхня поява зв'язана з ім'ям Парацельса. Водні екстракти, як ми уже відзначали, були відомі і раніш.

Екстракти - основна і велика група галенових препаратів. Номенклатура екстрактів, так само як і настойок, безупинно змінювалася.

Рідкі екстракти

Характерною рисою рідких екстрактів є те, що вміст діючих речовин у них дорівнює вмісту діючих речовин у вихідній сировині чи, якщо сировина не містить сильнодіючих речовин, 1 об'ємна частина екстракту відповідає 1 ваговій частині вихідної сировини. Таким чином, рідкі екстракти готуються в концентрації 1:1.

Рідкі екстракти мають свої особливості, завдяки яким застосовуються порівняно широко. Це насамперед зручне співвідношення між сировиною і препаратом (однакове дозування). Далі рідка консистенція екстрактів не створює утруднень у користуванні ними в аптечних умовах, тому що для них за аналогією з настойками можна застосовувати методи відмірювання (бюретки, піпетки). Нарешті, способи їхнього виробництва більш прості, ніж густих чи сухих екстрактів, і доступні галеновим виробництвам, що не мають вакуумного устаткування. Не можна також не вказати на таку важливу особливість, що в рідких екстрактах, отриманих без застосування випарювання, в діючих речовинах не відбуваються якісні зміни, а леткі речовини (ефірні олії) повністю залишаються в екстракті.

Однак рідкі екстракти не позбавлені серйозних недоліків. Це насамперед насиченість баластними речовинами. Подібна обставина є причиною появи в рідких екстрактах осадів при невеликих зниженнях температури і частковому випаровуванні спирту. З цієї причини вони вимагають обов'язкової герметичної закупорки і збереження при температурі 15-20 °С. Остання ж умова особливо важко здійснюється при перевезеннях. Рідкі екстракти містять велику кількість екстрагента. Сухий залишок, тобто сума екстрактивних речовин, у них може досягати 25%. Таким чином, рідкі екстракти (правда, менше, ніж настойки) є малотранспортабельними препаратами, особливо якщо врахувати, що вони зберігаються і перевозяться в скляних балонах.

Номенклатура й особливості технології

ДФ Х нормується 17 найменувань рідких екстрактів. При цьому номенклатура рідких екстрактів помітно змінюється. З'явилися нові препарати - рідкі екстракти магнолії, пасіфлори, елеутерококу, безсмертника, хвоща й ін.. Більшість рідких екстрактів готується на 70% спирті; на спирті меншої концентрації виготовляються: на 40-50%-екстракти калини, кропиви, родовика і деревію і на 20-30%-екстракти бадану, чебрецю, тиміану.

Рідкі екстракти можуть бути отримані як перколяцією, так і реперколяцією. Вибір того чи іншого способу виробництва в значній мірі залежить від кількості сировини, що підлягає переробці. При виробництві деяких рідких екстрактів (тиміан, чебрець) у порцію екстрагента, за допомогою якого сировина замочується, перед, завантаженням у перколятор уводиться гліцерин. Він розглядається як пептизуючий агент, що знижує до того ж поверхневий натяг, у результаті чого поліпшується змочування сировини і екстрагент краще проникає в сировину.

Досліджується доцільність застосування 50% спирту при виробництві екстракту кропиви.

Густі і сухі екстракти

Густі екстракти є специфічною групою екстрактів, які виробляються здебільшого з рослин, що містять гіркі (трифоль і ін.), гіркоароматичні (полин, тирлич і ін.) чи солодкі (солодець) речовини. Унаслідок високої в'язкості вони є чудовими зв'язуючими речовинами при готуванні пілюль (за Фармакопєю США 1965 р. вони так і називаються «пілюльні екстракти»), у яких виконують роль не тільки constituens, але і adjuvans (густий екстракт валеріани) і corrigens. У якості останніх густі екстракти вводяться також до складу деяких мікстур. Серед густих екстрактів наявні, однак, препарати, що містять сильнодіючі речовини (беладонна). Деякі густі екстракти (кропива, водяний перець) виробляються як напівпродукти для виготовлення більш складних лікарських композицій. Густі екстракти мають особливість: у сухому повітрі підсихають і перетворюються у тверді маси, а у вологому - відволожуються і пліснявіють. Тому вони повинні зберігатися в герметичній упаковці. Густа консистенція екстрактів вимагає визначених прийомів відважування при введенні їх у ліки.

Сухі екстракти є найбільш раціональним типом екстрактів. Кількість їх безупинно росте, незважаючи на відносну складність їхнього виробництва. Однак у відношенні цієї дуже важливої групи екстрактів є ще ряд невирішених питань, які трохи гальмують їх більш широке впровадження в аптечну практику. Зокрема, не вирішений ще питання одержання стійких, що не відволожуються на повітрі екстрактів. Відомо, що деякі екстракти, що представляють сипучі порошки, після відкриття банок, де вони зберігаються, швидко відволожуються і перетворюються в комкоподібні маси. Для попередження цих явищ технологам треба вивчити принаймні два питання: по-перше, встановити, при якому екстрагенті комплекс речовин, що супроводжують діючі речовини, виявляється найменш гігроскопічним, і, по-друге, встановити, який з наповнювачів є найкращим для того чи іншого комплексу екстрагованих речовин.

Способи одержання

Виробництво густих екстрактів складається з трьох основних стадій:

1) одержання витяжки;

2) очищення витяжки від баластних речовин;

3) випарювання (згущення) витяжки.

Номенклатура й особливості технології

ГУСТІ ЕКСТРАКТИ.

Extractum Frangulae siccum - екстракт крушини. Готується перколяцією на 70% спирті з кори вільховидної крушини (Frangula alnus). Рідкий витяг, що містить 15-20% щільного залишку, згущують у вакуум-апараті до стану густого екстракту при розрідженні не нижче 600 мм. рт. ст., а потім переносять у вакуум-сушарку, де за тих самих умов висушують досуха, після чого шматки перетворюють у порошок. Вміст похідних антрацену не менш 6%. Проносний засіб.

Extractum Rhei siccum - екстракт ревеню. Готується перколяцією на 30% спирті з кореневищ і коренів ревеню (Rheum palmatum var. tanguticum). З отриманого витягу відганяють спирт, а водний залишок згущують у вакуум-апараті при розрідженні 650-700 мм. рт. ст. до стану густого екстракту, після чого досушують у вакуум-сушарці. Сухий екстракт перетворюють у порошок. Вміст похідних антрацену не менш 3%. Проносний засіб. Готується сироп.

Екстракти-концентрати

Під концентратами розуміється особлива група екстрактів, основне призначення яких полягає в тім, щоб служити вихідними матеріалами для готування аптечних витягів (настої і відвари). Завдяки їм трудомісткі операції, що займають з вистиганням і проціджуванням до 2 годин, перетворюються в швидковиконувані, що зводяться до простого розчинення чи змішування відповідної кількості концентратів з водою.

При готуванні екстрактів-концентратів у якості екстрагента застосовуються водні розчини спирту низьких концентрацій (20-30%), що пояснюється прагненням наблизити ці витяги по складу екстрагованих речовин до аптечних водяних витягів.

Рідкі концентрати (Extracta fluida standartisata 1:2)

Рідкі концентрати являють собою спиртово - водні витяжки, що відрізняються від типових рідких екстрактів тим, що вони готуються в концентрації 1:2. Це означає, що 2 частинам витяжки відповідає 1 частина вихідної лікарської рослинної сировини. На цій підставі при готуванні з рідких концентратів настоїв чи відварів замість прописаної за рецептом кількості лікарської сировини беруть подвійну (по об'му) кількість концентрату, яку розбавляють відповідною кількістю води.

Рідкі концентрати одержують реперколяційним шляхом, причому

поширена модифікація, розрахована на масштаби невеликого галенового виробництва.

Сухі концентрати (Extracta sicca standartisata 1:1 до 1:2)

Сухі концентрати являють собою спиртово - водні витяги, що відрізняються від звичайних сухих екстрактів тим, що вміст у них діючих речовин дорівнює вмістові у вихідній лікарській сировині (1:1) чи воно дорівнює їх половинній кількості (1:2). Отже, при готуванні настоїв і відварів із сухих концентратів, замість прописаної по рецепту кількості лікарської сировини беруть однакову (по масі) кількість концентрату і розчиняють у відповідному об'ємі води.

Сухі концентрати чи, інакше, «концентровані сухі настої і відвари» у закордонній фармацевтичній літературі більше відомі за назвою абстрактів. Одна частина абстракту може відповідати одній (1:1) чи (1:2) частині вихідної лікарської рослинної сировини.

Сухі концентрати отримуються аналогічно сухим екстрактам. Екстрагування сировини проводиться звичайно по методу швидкоплинної реперколяції, а сушіння - у вакуум-вальцевих сушарках. Наповнювачі (декстрин, молочний цукор або їхні суміші) вводяться під час розмолу висушеного продукту. Промисловістю випускаються наступні сухі концентрати:

Extractum Adonidis siccum standartisatum 1:1.

Сухий концентрат горицвіту (1:1). Спирту 20%. 46-54 ЖОД у 1 г. Кардіотонічний засіб.

Extractum Digitalis siccum standartisatum 1:1. Сухий концентрат наперстянки (1:1). Спирту 20%. 44-56 ЖОД у 1 г. Кардіотонічний засіб.

Extractum Convallariae siccum standartisatum 1:2. Сухий концентрат конвалії (1:2). Спирту 20%. 53-67 ЖОД у 1 р. Кардіотонічний засіб.

Поліекстракти.

Поліекстракти (поліфракційні екстракти) були вперше запропоновані Г.Я. Коганом. В основі їхнього виробництва лежить уявлення, що звичайні галенові препарати не можуть містити всі біологічно - активні речовини лікарської рослини, оскільки один екстрагент не може витягти речовину будь-якої природи. Якщо ж дана рослинна сировина послідовно буде оброблятися різними екстрагентами, то з кожного отриманого витягу (фракція) будуть виходити після видалення екстрагента сухі речовини, що після хімічної, фармакологічної і клінічної перевірки можна з'єднати й одержати препарат, який містить комплекс речовин, можливо більш близький до наявного в рослині. З'єднуючи фракції сухих речовин, можна, зрозуміло, відмовитися від тих чи інших фракцій. Далі, можна штучно збільшувати в суміші кількість найбільш активних фракцій, створюючи тим самим більш ефективні лікуарські препарати.

В основі поліекстрактів лежить також думка про те, що баластних речовин власне кажучи немає. Присутні тільки комплекси супутніх речовин різного якісного і кількісного складу, вивчивши які можна створювати галенові препарати з подовженою дією - дюрантні галенові препарати. Взагалі дюрантність властива галеновим препаратам, але в поліекстрактах ця властивість може бути посилена.

Загальні методи дослідження

Основною ознакою доброякісності екстрактів є необхідний по ДФ Х вміст діючих речовин, обумовлених хімічними методами (за винятком рідкого екстракту глоду, якість якого контролюється біологічно).

Якість деяких рідких екстрактів встановлюється по сумі екстрактивних речовин. Вони визначаються по величині сухого залишку після випарювання 5 мл екстракту і висушування протягом 3 годин при 100-105 °С.

У рідких екстрактах завжди визначається вміст спирту.

У густих і сухих екстрактах встановлюють вміст вологи (наважка близько 1 г, висушування до постійної маси).

Всі екстракти обов'язково випробовуються на важкі метали. Навідміну від настойок виходять з 1 мл (рідкі екстракти) чи 1 г препарату (густі і сухі екстракти). Важких металів повинно бути не більше 0,01%.

Зберігання екстрактів

При зберіганні екстрактів необхідно стежити, щоб у рідких екстрактах не утворювався осад, густі екстракти не підсихали, а сухі екстракти не відволожувалися. Цього можна досягти гарною, а для сухих екстрактів герметичною закупоркою посудин. Гігроскопічні сухі екстракти упаковують у широкогорлі банки ємністю не більш 100 г.

Вимоги ДФУ і наказу МОЗ України №197 від 7.09.93 р.

Прописування настоїв і відварів

При виписуванні рецептів на відвари і настої лікар вказує бажану концентрацію і кількість ліків. Однак лікар може обмежитися вказівкою лише загальної кількості ліків. У цьому випадку аптека керується вказівками Фармакопеї. Настої можуть прописуватися з позначкою «Cito!». При надходженні таких рецептів настоювання проводять на киплячій водяній бані протягом 25 хвилин, після чого рідину штучно охолоджують. Відвари «Cito!» не готуються, оскільки не відбувається повного екстрагування.

Більш досконала конструкція інфундирки називається деколятором. Деколятор являє собою металеву інфундирку 1 з дерев'яною ручкою 2 і кришкою. У центрі кришки впаяна широка перфорована трубка 3, дно якої 6 не доходить до дна інфундирки; угорі трубка переходить у лійку 4. У трубку вводиться пробка-поршень з ручкою 5 для віджиму вмісту, яке знаходиться в трубці при приготуванні настоїв, у трубку деколятора поміщають наважку рослинної сировини, яке зверху притискають пробкою - поршнем. У інфундирку наливають необхідну кількість води, занурюють у неї заповнену перфоровану трубку, після чого зібраний деколятор поміщають на водяну баню. В деколяторі дифузійний процес протікає значно активніше, ніж в звичайних інфундирках. Зручно також і те, що після настоювання сировина відразу віджимається без допомоги спеціальних цідилок.


Подобные документы

  • Галенові препарати як специфічна група лікарських засобів. Водні витяги з лікарської рослинної сировини чи водні розчини екстрактів, їх характеристика, класифікація, біофармацевтична оцінка. Препарати зі свіжих рослин, глікозидів та антраглікозидів.

    курсовая работа [7,4 M], добавлен 11.05.2009

  • Фактори, що впливають на повноту та швидкість екстракції діючих речовин із рослинної сировини. Приготування водних витягів із ЛРС, яка містить вуглеводи, алкалоїди, дубильні речовини. Технологія водних витягів з використанням екстрактів-концентратів.

    курсовая работа [301,0 K], добавлен 29.05.2016

  • Теоретичні основи процесу екстракції лікарської рослинної сировини. Приготування водних витягів з використанням екстрактів-концентратів. Особливості технології настоїв з сировини, що містить серцеві глікозиди, ефірні олії, сапоніни та дубильні речовини.

    курсовая работа [234,6 K], добавлен 30.11.2014

  • Історія виникрення та розвитку фітотерапії. Технологія отримання соків та екстракційних препаратів з свіжої рослинної сировини. Загальна характеристика, показання, протипоказання та блок-схема технологічного процесу виробництва препарату Ехінацея Гексал.

    курсовая работа [70,4 K], добавлен 26.09.2010

  • Загальна характеристика фармакологічної групи серцевих глікозидів. Фармакологічна характеристика досліджуваних лікарських засобів. Фармакокінетика, показання до застосування, побічна дія, протипоказання та середні терапевтичні дози лікарських засобів.

    курсовая работа [44,9 K], добавлен 22.09.2014

  • Особливості та порядок підготовки лікарської рослинної сировини. Поняття, сутність, класифікація, технологія промислового виробництва та шляхи зберігання лікарських зборів. Аналіз стану сучасного вітчизняного фармацевтичного ринку лікарських зборів.

    курсовая работа [1,0 M], добавлен 26.09.2010

  • Поняття високомолекулярних сполук, їх характеристика та особливості,основні властивості та реакції. Класифікація високомолекулярних сполук, їх різновиди, відмінні риси та біофармацевтична оцінка ефективності. Технологія виготовлення розчинів ВМС.

    курсовая работа [65,3 K], добавлен 11.05.2009

  • Поняття порошків як одної з найбільш древніх лікарських форм, технологія та особливості їх виготовлення, значення та використання в сучасній фармацевтиці. Класифікація порошків, різновиди та біофармацевтична оцінка. Контроль якості, пакування порошків.

    курсовая работа [848,1 K], добавлен 11.05.2009

  • Класифікація лікарських форм в залежності від консистенції, переваги та недоліки використання драже. Сучасний стан вітчизняного фармацевтичного ринку. Характеристика і технологія виробництва драже "Ундевіт", показники його якості та умови зберігання.

    курсовая работа [3,2 M], добавлен 25.12.2012

  • Характеристика крему як лікарської форми. Їх види: жирові, емульсійні, суспензійні. Складання їх рецептури, технологія приготування, принципи дії. Класифікація біологічно активних, діючих і допоміжних речовин, використовуваних у складі косметичних кремів.

    курсовая работа [65,2 K], добавлен 30.11.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.